Філософсько-методологічний аналіз процесу зміни парадигм у сучасній медицині та охороні здоров’я

У роботі показано, що сучасну медичну етику необхідно розглядати як особливу область етики, а не тільки як розділ відповідної фахової деонтології. Підстави та функції медичної етики більш широкі й універсальні, ніж у фахової деонтології. Сучасна медицина є складною соціальною системою, що вміщує трансісторичні і транскультурні явища людського буття (здоров'я, життя, народження і смерть, хвороба, виживання і зберігання людини, сенс життя). Всі, без винятку, люди беруть участь у відтворенні цих явищ, як особливого роду цінностей, і тим самим вступають у специфічні відношення з медициною. Кожна людина у різні періоди свого життя потребує медичної допомоги та відповідних послуг. Саме це й дозволяє зробити висновок, що мораль у медицині не є простим переліком фахових правил. Вона регулює відношення людей у більш широкому контексті, ніж навіть контексти релігійних, класових, національних та інших відносин, тому обмеження моральної проблематики медицини специфічними клінічними стосунками або відношеннями «лікар - пацієнт» неправомірне. Ці тези знайшли своє відображення у розробленому (у співавторстві) «Етичному кодексі українського лікаря».

Біомедична етика набуває особливого значення в період трансформації медицини в Україні, зокрема, у період реформи всіх видів медичної допомоги. Так, наприклад, гуманізація роботи психіатричної служби не обмежується тільки організаційними перебудовами і прийняттям нового законодавства, оскільки правові норми і процедури, неосмислені і незасвоєні з етичних позицій психіатрами, являють собою лише зовнішні механізми регуляції, і, отже, мають для професіонала відтінок відчуження і зовнішнього примусу. Тільки розуміння морального змісту закону перетворює його виконання з формального обов'язку в модус моральної поведінки. Таким чином, медичне законодавство і функціонування демократичних правових інститутів не знижує роль етики, а у визначеній мірі її підвищує. Право і обов'язок повинні ґрунтуватися на етиці, яка є їх безпосередня передумова.

П'ятий розділ «Здоровотворення - єдність технологічних і освітніх підходів до здорового способу життя людини», присвячений міждисциплінарному аналізу теорії і технології медико-валеологічної роботи, а також її невід'ємної складової - медико-валеологічної освіти як процесу духовно-інноваційної адаптації людини.

У дисертації вивчені істотні риси комплексної програми розгортання медико-валеологічної роботи, а саме:

- наближення всіх її видів до потреб здоровотворчої практики, яку слід розуміти широко - від вирішення повсякденних задач життєдіяльності людини до зміни способу життя і засобів її діяльності;

- корінна зміна процесу навчання фахівця (лікаря, педагога, соціального робітника) за рахунок використання як нових наукових дисциплін і напрямків (гуманітарного й етичного знання, валеології, інформатики, системного підходу, комп'ютерних знань і т.д.), так і спеціальних методів і засобів (насамперед, духовно-інноваційних), що розвивають самостійність і творчу здібність тих, кого навчають.

Відсутність концепції та моделі опрацювання медико-валеологічної роботи не дозволяє достатньо широко реалізувати в Україні два важливих у гуманістичному відношенні напрямки сучасної трансформації медицини й охорони здоров'я: широке використання інституту сімейного лікаря і впровадження різноманітних економічних форм і механізмів соціальної роботи в діяльності медичних установ.

Висловлені вище пропозиції повинні розглядатися як елементи великої соціальної програми - гуманізації всіх сфер життя нашого суспільства. І тому, поки не буде вирішений комплекс питань трансформації соціальної і духовної сфер нашого суспільства, не будуть поставлені на гуманістичну і демократичну основу стиль, методи і засоби діяльності, доти прагнення змінити форми діяльності в охороні здоров'я залишаються малорезультативними. Але соціальні й економічні перетворення в Україні, процеси розвитку духовного життя суспільства, його моральної атмосфери, прискорений соціокультурний розвиток у всій його різноманітності і складності, дають усі підстави вже сьогодні сподіватися на реалізацію головної цілі гуманізації - вільного і творчого розвитку людини.

Ідеал людини, породжений у античній Греції, доповнений і розвинутий у наступній історії, підготував людство до діяльності, здатної, нарешті, втілити його у сучасність. Розроблена (у співавторстві) програма «Гармонія здоров'я - гармонія життя» може стати одним із можливих шляхів такого втілення. Гармонійна людина творить себе і своє довкілля. Здоров'я, як елемент цієї гармонії, дозволяє розвивати особистість та індивідуальність, які є метою і результатом творчості, добра і щастя.

Який шлях вибере людство? У реальності повсякденного життя значних груп населення України (як і людства взагалі) ще треба зробити цей непростий вибір на користь здоров'я. Однією з таких груп є люди похилого віку, які складають до 25% населення нашої країни (в деяких регіонах України і більше). Вони перебувають в дуже складному періоді життя, що пов'язаний не тільки з погіршенням їх морального і фізичного самопочуття, але й з необхідністю нового ціннісного та смислового самовизначення. Це - період, коли відбувається вибір нових пріоритетів духовності і діяльності у ситуації дуже швидких змін суспільства перехідного типу при існуючому кризовому стані моральних норм і цінностей та кризі основних соціальних інститутів. Його специфічна особливість полягає в тому, що нові форми життєдіяльності треба вибирати не в силу зовнішніх потреб, зумовлених колективним способом буття, а відповідно власних інтересів і прагнень, шукати відповіді на такі питання, що раніше не знаходилися на першому плані. Таким чином, можна говорити про існуючі труднощі соціально-психологічного становлення людей похилого віку як групи з перехідним і невизначеним соціальним статусом, що потребує особливих засобів підтримки прийняття рішень, соціального і духовного орієнтування і захисту, розробки і реалізації нових смислів і цінностей життя. У дисертації запропоновано створення такої духовно-інноваційної системи, що дозволяє істотно поліпшити зберігання і реалізацію накопиченого в плині життя творчого й інноваційного потенціалу (особистого, сімейного, соціального) і, з іншого боку, яка забезпечує новий спосіб та режим життя, реалізацію правил і настанов, необхідних для утвердження сенсу життя і зберігання здоров'я, почуття самоповаги, самовдоволення. Соціальна адаптація для більшості населення України сьогодні пов'язана як з осмисленням нових пріоритетів духовного розвитку, прийняттям нових змістів, з укоріненням нового розуміння звичного способу життя, так і з пошуком нових особистих і соціальних можливостей адаптації і реабілітації. В умовах переорієнтування суспільства з принципів патерналізму і клієнтелізму на принципи відповідальності, творчості і свободи виникають труднощі в прийнятті життєво важливих рішень. Кожному потрібно навчитися приймати рішення, самому піклуватися про себе. У похилому віці дуже тяжко і фізично, і психологічно наново вчитися приймати рішення, самому відповідати за своє життя. Крім того, у нашому суспільстві запас життєвості багатьох видів фахової діяльності майже вичерпаний. Звична для багатьох людей похилого віку професійна діяльність стає або неможливою чи так трансформується, що необхідно знаходити її нові форми і сутність. У зв'язку з цим перед кожною людиною похилого віку постає завдання виявити той потенціал самореалізацїї, який необхідний у сучасних умовах і яким вона, можливо, дотепер не користувалася. Для цих людей теперішня ситуація загострюється ще й тією обставиною, що з віком матеріальні і духовні цінності, придбані протягом життя, можуть позбавлятися колишнього сенсу. Вимога часу - знайти нові привабливі пріоритети, відійти від одномірності власного сприйняття - основної причини кризи розвитку особистості. Ці нові життєві пріоритети не завжди людині зрозумілі чи психологічно допустимі, хоча, десь у найзагальніших рисах, відчутні.

Самостійно вирішити виникаючі в похилому віці проблеми досить складно, тому потрібна серйозна допомога з боку висококваліфікованих спеціалістів, які б могли допомогти розробити і пояснити ці нові (соціальні і особистісні) пріоритети, сформувати нову сферу інтересів і потреб людини у похилому віці. У цьому напрямку значним кроком могло б стати створення і розвиток в Україні системи підготовки спеціалістів в області інноваційної діяльності, валеологічної і соціальної роботи з глибокими знаннями вікової психології і валеології, а також педагогів і технологів соціальної й інноваційної роботи, орієнтованих на навчання методикам творчості і духовності. Концепція і програма такої системи підготовки педагогів - валеологів уже розроблені. Треба відзначити, що сьогодні навчання ні з однієї з існуючих спеціальностей (лікар, педагог, психолог, соціальний робітник) не дають необхідних знань та навичок для достатньо повної допомоги людині у похилому віці. Такій людині необхідно пояснити причини кризового стану, розкрити суть і зміст тих схем, що стримують розвиток її життєвих сил, показати конкретні шляхи і методи виходу на нові життєві пріоритети, утвердити почуття відповідальності за себе і своїх близьких, активність в будь-якому виді життєдіяльності.

ВИСНОВКИ

Викладене в дисертації можна узагальнити наступними положеннями:

1. Процес трансформації сучасної медицини полягає, насамперед, у зміні її методологічної і соціокультурної спрямованості, що стає (спів)причиною, засобом визначення, джерелом і механізмом вирішення соціальних протиріч у суспільстві. Проведене дослідження зафіксувало й окреслило шляхи та можливу перспективу цих змін. Генералізація трансформаційних змін у науці змінює статус наукової раціональності. Разом з авторитарністю зникають і авторитети: зроблене і сказане людиною може і повинно змінюватися іншою людиною (людьми). Проект трансформації парадигмальних основ здійснюється як скасування самотабування науки й авторитетів, зашкарублості і догматизації людського розуму. У соціокультурній сфері (медицині, педагогіці, соціальній роботі) формами такої нової раціональності виступають саме валеологія і біоетика.

2. Суттєва характеристика і особливість сучасної методології медико-біологічного знання - синтез різноманітних засад і, перш за все, об'єднання когнітивного, гуманітарного і соціокультурного підходів. З цих позицій, трансформація медицини і охорони здоров'я розглянута як процес зміни цілісних парадигм - історично конкретних типів пізнавальної і практичної діяльності, заснованих на визначених принципах та ідеалах, нерозривно пов'язаних із світоглядними і соціокультурними настановами конкретної епохи. Це дає підстави говорити не тільки про зміну парадигм діяльності, але й про зміну парадигм мислення:

- формується система нових взаємозалежних понять (здоров'я, трансформація, біоетика, інновація, медико-валеологічна робота й ін.);

- змінюється зміст традиційного понятійного апарату (патологія, профілактика, гуманізм тощо);

- зближаються парадигми стилю мислення в різноманітних сферах діяльності людини (технічній, гуманітарній, політичній, екологічній й ін.) на основі використання загальних методологічних підходів теоретичної і практичної діяльності - системно-ієрархічного, соціокультурного, міждисциплінарного та діяльнісного.

3. Широке використання гуманістичного знання в процесі трансформації медицини й охорони здоров'я допомагає розв'язати ті протиріччя, що виникли в їх теорії і практиці на попередніх етапах історичного розвитку. Це, насамперед, протиріччя між науками про природу і суспільство, яке у медико-біологічному знанні набуває форму протиріччя між біологічним і соціальним у людини. Розвиток медицини та біології у XX сторіччі довів, що, з одного боку, неможливо цілком позбутися «людського» у процесі пізнання, а з іншого боку - знову підкреслив необхідність союзу науки і моральності, єдності філософського, природознавчого і гуманітарного знання.

4. Становлення парадигми здоров'я у медицині та охороні здоров'я, насамперед, пов'язане з розвитком валеологічного знання. Розглянуті в роботі дискусійні питання про його науковість та інституційність дозволяють зробити кілька висновків:

- валеологія, яка репрезентує це знання у сучасній науці - її самостійна галузь з власним предметом дослідження і специфічним методологічним апаратом;

- валеологічне знання не повинно розглядатися тільки як складова частина будь-якого сучасного наукового знання (природознавчого, медичного, педагогічного або психологічного);

- валеологія повинна розвиватися на власних світоглядних і методологічних засадах, розвиток яких не може коректуватися ніякими адміністративними, духовними, ідеологічними й іншими правилами і розуміннями;

- валеолог - це спеціаліст, діяльність якого потребує спеціальної фахової підготовки, яку не можна зводити до існуючих форм традиційної (медичної або будь-якої іншої) освіти.

5. Світоглядною, методологічною та теоретичною засадою парадигми здоров'я є валеософське знання. Валеософія допомагає розкривати і вивчати закономірності становлення і розвитку «спонтанно» виникаючих теоретичних систем у медичному і валеологічному знанні, стає своєрідним рефлексивним засобом дослідження інваріантів прямування медичних і валеологічних концепцій і шкіл. Запропонована і досліджена в дисертації валеософська модель матриці категорій валеології виступає як методологічний інструмент трансформування медицини й охорони здоров'я та засіб подолання їхньої сучасної кризи.

6. Здоров'я - сутнісна екзистенційна характеристика людини. При дослідженні та регулюванні (відтворенні, збереженні чи зміцненні) здоров'я та здорового способу життя треба виходити з проблеми (поняття) людини, проблеми її взаємодії зі Світом (поняття, концепція Шляху) і методів та способів впливу на них (поняття Творчості).

7. Парадигма етичної спрямованості діяльності сучасної людини розробляється біоетикою - новим міждисциплінарним науковим напрямком. Загальнолюдські моральні принципи і традиції, християнська етика та етика науки виступають засадами формування сучасного біоетичного світогляду. Біоетика, як метанаукова концепція, не може зводитися лише до її світоглядного аспекту, який має, безсумнівно, важливе значення в трансформації сучасного медико-біологічного знання. Вона виступає також і у якості сучасної етики медико-біологічного пізнання та практичної діяльності. Структура біомедичної біоетики містить у собі дві основні частини: світоглядно-філософську і деонтологічну.

8. Основним напрямком сучасної трансформації медицини та охорони здоров'я стає здоровотворення.

Соціальна практика здоровотворення пов'язана з реалізацією:

- нових парадигм - здоров'я та етичної спрямованості діяльності;

- програм навчання фахівця (валеолога, лікаря, педагога, соціального робітника), до змісту яких повинно залучатися вивчення нових наукових дисциплін і напрямків (зокрема, гуманітарного, біоетичного, валеологічного, інноваційного знання) та спеціальних методів і засобів, що сприяють здоров'ю та здоровому способу життя людини;

- комплексної програми медико-валеологічної роботи (організаційно-управлінської діяльності, підготовки відповідних кадрів, реалізації науково-практичних програм на засадах єдності технологічних та освітніх (духовно-інноваційних) підходів до людини.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Кулиниченко В.Л. Современная медицина: трансформация парадигм теории и практики (Философско-методологический анализ). - К.: Центр практичної філософії. - 2001. - 240 с.

2. Методологические аспекты исследования антропогенеза (у соавторстві) - АН УССР, Институт философии. - К.: Наукова думка, 1991.- 224 с.

Статті у фахових (філософських) наукових журналах, збірниках і окремих наукових виданнях

3. Кулиниченко В.Л., Довжанский С.И, Фокина Т.П. Системный подход в исследовании этиологии и патогенеза псориаза // Мировоззренческие и методологические вопросы современного научного познания. - Саратов: Изд-во СГУ, 1985.- С. 31-39.

4. Кулиниченко В.Л. Диалектико-материалистическая методология как предпосылка и основа современного конкретно-теоретического знания о нравственности // Научно-технический прогресс и нравственно-деонтологическое воспитание студентов в медицинском вузе. - Саратов, 1987. - С. 20-26.

5. Кулиниченко В.Л. Организация знания как методологическая проблема медицины и биологии // Философские проблемы медицины и биологии. - Вып. 21. - К.: «Здоров'я», 1989. - С.19-28.

6. Кулиниченко В.Л. Этическая проблематика в курсе диалектического материализма // Проблемы философии. - Вып. 80. - КГУ, 1989. - С.68-76.

7. Кулиниченко В.Л. Козин Н.Г. Социальные и биологические факторы целостного развития личности // Социальная форма движения: проблема целостности. - Саратов: Изд-во СГУ, 1990. - С.131-139.

8. Гирин В.Н., Крыштопа Б.П., Кулиниченко В.Л. Методологические вопросы повышения квалификации врачей в условиях перестройки здравоохранения //Философские проблемы медицины и биологии. - Вып.22.- К.: «Здоров'я», 1990. - С.123-131.

9. Кулиниченко В.Л. Предпосылки, общие условия и пути гуманизации медицины и здравоохранения // Гуманистические аспекты биологического познания. - К.: Изд-во «Наукова думка», 1991. - С.136-150.

10. Кулиниченко В.Л. Системность как способ трансформации эмпирического знания в теоретическое // Системно-антисистемная регуляция в живой и неживой природе. - К., 1993. С.8-13.

11. Кулиниченко В.Л., Теленгатор А.Я. Ключи к здоровью. - К.: Укр. центр духовной культуры, 1996. - 96 с.

12. Кулиниченко В.Л. Научные и христианские основания биоэтики // Вестник СевГТУ.- Философия. - №20.- Севастополь, 1999. - С.61-70.

13. Вєковшиніна С.В., Кулініченко В.Л. Історичні засади та основи біоетики // Мультиверсум. - Філософський альманах: Зб.наук.праць. - Вип.12. - К.: Український центр духовної культури, 2000. - С.37-49.

14. Кулиниченко В.Л. Валеософия и валеоэтика как формы современной практической философии // Практична філософія. - №1.- 2001 (2). - К., 2001. - С.158-175.

15. Кулініченко В.Л. Філософсько-світоглядні засади біоетики // Практична філософія. - №3. - 2001 (4). - К., 2002. - С.37-43. Статті у фахових (медичних і політологічних) наукових журналах, збірниках і окремих наукових виданнях

16. Кулиниченко В.Л. Системный подход и особенности методологии медицины // Збірник наукових праць співробітників КМАПО по закінчених та перехідних НДР за 1990-1996 роки. - К., 1997. - С.350-352.

17. Кулініченко В.Л. Майбутнє людини (Біосоціальні основи еволюції) // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім. П.Л.Шупика.- В 2-х кн. - Вип.7. - Кн.1. - К.: КМАПО ім. П.Л.Шупика, 1998. - С.86-99.

18. Васильєва В.Л., Кулініченко В.Л. Світоглядні та методологічні засади мікробіологічного методу захисту рослин від шкідників та хвороб // Мікробіологічний журнал. - №6. - Т.61.- Київ, 1999.- С.75-86.

19. Кулініченко В.Л. Становлення медицини як метанауки // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім. П.Л.Шупика. - В 2-х кн. - Вип.9.- Кн.1. - Київ, 2000. - С.39-43.

20. Кулініченко В.Л. Етичні засади валеології // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім. П.Л.Шупика. - В 2-х кн. - Вип.9. - Кн.2. - К., 2000. - С.809-813.

21. Васильева В.Л., Кулиниченко В.Л. Развитие мировоззренческих и методологических основ современной эпидемиологии // Эпидемиология и инфекционные болезни. - №6. - М.: Медицина, 2000. - С.4-8.

22. Кулініченко В.Л., Вєковшиніна С.В. Політичні та етико-правові аспекти життя та смерті у сучасному суспільстві // Сучасна українська політика. Політики та політологи про неї. - Вип.2. - К., 2000. - С.305-315.

Размещено на Allbest.ru