Відношення "людина і світ" у творчості Т.Г. Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ВІДНОШЕННЯ "ЛЮДИНА І СВІТ" У ТВОРЧОСТІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

Спеціальність: Соціальна філософія та філософія історії

Кулєшов Олександр Вадимович

Київ, 2002 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що вже півтора сторіччя творчість Т.Г. Шевченка залишається одним із провідних культуротворчих чинників духовного життя України. Звернення до Шевченка завжди актуальні для українського суспільства, вони є засобом національної самоідентифікації. Значно підвищується ця актуальність зараз, в період глибокої соціальної трансформації, що відбувається в Україні. Саме духовний потенціал культури забезпечує єдність суспільства, а отже є передумовою ефективного розв'язання соціально-економічних проблем. Сучасна ситуація у світі позначається посиленням процесу глобалізації у всіх сферах соціального буття, включаючи духовну сферу. Необхідністю є таке переосмислення образу української культури і суспільства, яке б дозволяло не втратити його ідентичності і одночасно увійти до світового діалогу культур як прийнятний і зрозумілий для інших партнер.

У розв'язанні цих завдань виявляють особливу актуальність ті дослідження творчості і світогляду Т.Г. Шевченка, які здійснювались протягом ХХ сторіччя представниками західної української діаспори. По-перше, Шевченко є однією з найважливіших складових української культурної традиції. Діаспорне шевченкознавство завжди було чутливим до національно-традиційного аспекту світогляду і творчості поета. По-друге, треба відзначити універсалізм творчості Т.Г. Шевченка, домінування загальнолюдських цінностей та ідей у національній формі. Дослідження у західній діаспорі, зважаючи на її культурне оточення, демонструють можливість розгляду творчості і світогляду поета у контексті проблем, які розв'язував світовий гуманітарно-філософський дискурс ХХ ст.

Прискіпливого і всебічного вивчення потребує розкриття філософського змісту творів Т.Г. Шевченка, яке здійснювалось представниками української діаспори. Особливою актуальністю позначається звернення до філософсько-світоглядних категорій, які синтезують різноманітні елементи творчості поета. Це стосується, насамперед, відношення між категоріями світу і людини, які відіграють провідну роль у шевченківському світогляді.

Стан дослідженості цієї теми в українській філософії не може вважатися задовільним. Щоправда, немає підстав говорити, що в радянськiй науцi не придiлялось уваги захiдним прочитанням Шевченка. В дисертації враховано полеміку з поглядами діаспорних шевченкознавців, яка велась на сторінках робіт О. Білецького, Ю. Івакіна, Є. Кирилюка, І. Романченка, Є. Шабліовського, В. Шпака, В. Шубравського. Безпосереднє відношення до теми дисертації мають огляди концепцій окремих авторів та праць, що торкаються світоглядного змісту творчості Т.Г. Шевченка, в роботах Є. Кирилюка, М. Комишанченка, В. Микитася, Л. Новиченка, В. Омельченка. Втім, в Радянському Союзі аналіз діаспорного шевченкознавства розглядався не як науковий напрямок, а як засіб iдеологiчної боротьби. Метою аналiзу ставало не поглиблення знань, не критика навiть, а викриття iдеологiчно неприйнятних з точки зору панівної ідеології позицiй опонентiв. Треба вiдзначити i позитивний бiк радянського шевченкознавства, який полягає в тому, що, хоча i в гiперкритичнiй формi, воно знайомило читачiв з деякими iменами i явищами закордонного наукового життя, іноді даючи приклади обґрунтованої критики певних положень діаспорних науковців. Праці українських дослідників другої половини 80-90-х років демонструють підвищення інтересу до діаспорного шевченкознавства в Україні, пов'язане з переоцінкою цінностей і публікацією низки шевченкознавчих праць авторів з-за кордону (роботи А. Бичко, О. Білого, В. Бородіна, В. Горського, М. Жулинського, О. Забужко, М. Коцюбинської, І. Лебединської, С. Павличко, О. Сирцової, В. Смілянської, В. Яременка).

У самiй українськiй дiаспорi робiт, що аналiзують власну дiяльнiсть в галузi шевченкознавства, небагато (роботи Г. Грабовича, Б. Рубчака, Ю. Шевельова). Для дисертації важливе значення мають висновки щодо історико-філософських досліджень в українській діаспорі Т. Закидальського. Окремі відгуки, оцінки філософсько-світоглядних інтерпретацій творчості Т.Г. Шевченка в українській діаспорі можна знайти у працях Л. Білецького, Д. Богачевського, Д. Бучинського, А. Гумецької, Р. Задеснянського, Ю. Луцького, Г. Мухіної, Л. Плюща, Я. Розумного, Л. Рудницького, А. Стебельської,. Публікації В. Дорошенка та В. Порського поглиблюють відомості про шевченкознавчу діяльність Л. Білецького. Аналіз деяких рис шевченкознавчої концепції Д. Чижевського міститься у працях Г. Грабовича. Віддаючи належне цікавим та цінним спостереженням і висновкам, яких є багато у названих авторів, варто відзначити важливість систематичного і всебічного об'єктивного вивчення філософсько-світоглядних інтерпретацій творчості Т.Г. Шевченка в українській діаспорі.

Слід констатувати, що у цій галузі відсутні як фундаментальні дослідження, так і спеціальні розвідки, присвячені аналізу діаспорних інтерпретацій основних категорій світогляду Т.Г. Шевченка: категорій світу, людини, зла, морального ідеалу, Бога тощо. Потрібна окрема увага і до порівняльного дослідження поглядів окремих представників діаспорного шевченкознавства, виявлення їх типології та ідейного спрямування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у межах наукової теми “Історія української філософії ХІХ-ХХ ст.”, що її розробляє кафедра філософії Черкаського державного технологічного університету.

Метою дисертаційного дослідження є виявлення системи філософських тлумачень представниками західної української діаспори світоглядного змісту творчості Т.Г. Шевченка, структурованого через відношення категорій людини і світу, а також порiвняльна характеристика фiлософсько-свiтоглядних iнтерпретацiй творчостi Т.Г. Шевченка у західній українськiй дiаспорi.

До завдань дослідження належать такі:

1. Визначити структурні рівні діаспорних досліджень відношення людини і світу у творчості Т.Г. Шевченка;

2. Зiставити i систематизувати проблематику, пiдходи, методи розв'язання проблем у дiаспорних шевченкознавчих дослiдженнях окремих світоглядних категорій у творчості Т.Г. Шевченка;

3. Репрезентувати сукупність діаспорних досліджень з певної теми як єдину систему суперечливих, опонуючих одні одним, дискусійних, альтернативних або загальноприйнятих поглядів на ключові категорії шевченківського світогляду;

4. Проаналізувати розбiжності, моменти неузгодженостi окремих дiаспорних iнтерпретацiй свiтогляду Т.Г. Шевченка, виявити точки зiткнення поглядiв, вузлові пункти суперечностей, дискусiйних проблем, нерозв'язаних питань;

5. Згрупувати дослiдникiв за напрямками в рамках тiєї чи iншої теми i далi виявити тенденцiї, що домінують у діаспорній науці;

6. Інтерпретувати концепцiї та iдеї діаспорних дослідників як такі, що фіксують різні аспекти відношення “людини і світ” у творчості Т.Г. Шевченка;

7. Визначити наявний стан дослідженості окремих проблем світогляду Т.Г. Шевченка, тенденції і перспективи досліджень.

Об'єктом дисертації є філософські інтерпретації творчості Т.Г. Шевченка, здійснені з 20-х до початку 90-х рр. ХХ ст. у західній українській діаспорі.

Предметом дослідження є відношення “людина і світ”, навколо якого розгортається аналіз світоглядного змісту творчості Т.Г. Шевченка в літературі західної української діаспори.

Для досягнення поставленої мети в дисертації застосовуються філософсько-гуманітарні методи дослідження. Основними є порівняльно-історичний та структурний методи. Порівняльно-історичне дослідження спрямоване на виявлення фактів і тенденцій розвитку та взаємодії його об'єктів, на їхній опис як у діахронному, так і в синхронному аспектах. У дисертації цей підхід проявляється через увагу до розвитку певних ключових ідей шевченкознавства - ідей україноцентризму, антропоцентризму, релігійності світогляду Т.Г. Шевченка - від фіксації цих явищ у творчості поета до розуміння їх складності, неоднозначності, наявності глибших планів інтерпретування, через констатування впливів або спорідненості точок зору різних дослідників. Метою структурного аналізу є вияв структури, тобто позачасових відносин - опозицій елементів тієї реальності, що розглядається. У дисертації широко застосовується принцип опозиції при розгляді дослідницьких точок зору, засвідчується певна кореляція опозицій реального і уявного, природного і надприродного, органічних і провіденціальних джерел суспільства і нації, свободи і необхідності, людського ідеалу і абсолютних цінностей і, таким чином, висвітлюється структура змісту основних світоглядних категорій діаспорного шевченкознавства.

Наукова новизна роботи. До елементів наукової новизни в дисертаційному дослідженні відносяться:

- розгляд філософських інтерпретацій творчостi Т.Г. Шевченка в українськiй дiаспорi як складової української філософії;

- виявлення основних об'єктів i проблем дiаспорних дослiджень стосовно відношення “людина і світ” у творчості Шевченка, структурування змісту цього відношення згідно з діаспорними інтерпретаціями шевченківської творчості;

- аналiз дiаспорних iнтерпретацiй за категоріальним принципом, розгляд окремих категорій, що розкривають філософський зміст творчості Шевченка, категорiй "свiту", "людини", “суспільства”, "Бога", "зла", "морального iдеалу" тощо як тем, навколо яких організується комплекс шевченкознавчих досліджень;

- особлива увага до діаспорних тлумачень тих боків свiтогляду Шевченка, якi не дослiджувались (або викривлено вiдбивались) в радянському шевченкознавствi, що стосується, насамперед, релiгiйних поглядiв Шевченка, його поглядiв на суспiльство i нацiю, взаємовiдносин об'єктивного та суб'єктивного в його творчості;

- репрезентація діаспорного шевченкознавства як єдиної системи, виявлення моментів узгодженості і неузгодженості, альтернативності, точок зіткнення і точок перетину, взаємозв'язку у шевченкознавчих дослідженнях;

- доведення спорідненості всього діаспорного шевченкознавства зі світовим гуманітарно-філософським дискурсом, вироблення типології шевченкознавчих досліджень у західній діаспорі за критерієм наближеності до певних напрямків світової філософії (гегель'янство, філософська антропологія, екзистенціалізм, психоаналіз, структуралізм);

- виокремлення основних напрямків i тенденцiй розвитку фiлософсько-свiтоглядних iнтерпретацiй творчостi Т.Г. Шевченка у західній українськiй дiаспорi.

Теоретичне значенння. Дисертаційне дослідження дає змогу встановити місце діаспорних досліджень філософсько-світоглядних аспектів творчості Т.Г. Шевченка в історії шевченкознавства і української суспільно-філософської думки. Воно надає можливість ширшого виявлення зв'язків української та світової філософії.

Основні положення дисертаційного дослідження доводять, що творчість Т.Г. Шевченка можна ефективно інтерпретувати на основі як світової, так і української національної філософської традиції.

Практичне значення. Практична цінність дисертації полягає в тому, що вона може бути використана у подальших шевченкознавчих дослідженнях, присвячених аналізу філософського змісту творчості Т.Г. Шевченка. Враховуючи положення дисертаціях щодо філософського осмислення шевченківських творів представниками української діаспори, роботу можна використовувати при дослідженні української філософії, національного світогляду, суспільної свідомості. Висновки дисертації можуть бути застосовані у навчальному процесі: у курсах історії української філософії та культури, соціальної філософії або у відповідних розділах загальних курсів з філософії та історії культури.

Апробація результатів дослідження.

Зміст роботи відбито у низці публікацій автора. Теоретичні висновки та основні положення дисертації апробовані у виступах на міжнародній науковій конференції “Творчість Т.Г. Шевченка в контексті світової літератури” (Черкаси, 1995), на міжнародній науковій конференції “Людина в творчості Т.Г. Шевченка” (Черкаси, 1996), а також науковій конференції “Наследие А.А. Потебни и развитие современной филологической и исторической науки” (Черкаси, 1996). Матеріали роботи апробовані також при веденні курсів з філософії та історії культури у Черкаському державному технологічному університеті, Черкаському банківському коледжі, Черкаському кооперативному економіко-правовому коледжі.

Публікації.

Основні положення дисертації викладені у 7 статтях за темою дисертаційного дослідження, а також у 3-х публікаціях матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації складається зі вступу, двох розділів, які об'єднують десять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 162 сторінки, списку використаних джерел - 13 сторінок (172 найменування).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, аналізується стан її дослідженості, показано наукову новизну, значимість, сформульовано мету і завдання дисертації. У вступі подається також історико-джерелознавчий нарис розвитку філософського шевченкознавства в українській діаспорі.

У розділі 1 “Інтерпретація дослідниками української діаспори поглядів Т.Г. Шевченка на світ, в якому існує людина” привячений аналізу діаспорних концепцій шевченківського світосприйняття в цілому, релігійних та соціальних поглядів поета.

Підрозділ 1.1 “Проблема загальних особливостей світосприйняття у творчості Т.Г. Шевченка”. У творах Т.Г. Шевченка образ світу - одна з найважливіших художніх констант. Специфіка предмета розгляду випливає з художніх засобів прояву світогляду Шевченка. У такому контексті набуває особливого значення трактування проблеми символізму творів поета, який пов'язується в діаспорній науці з романтичною поетикою (Д. Чижевський, Ю. Бойко, Л. Єфімова-Шнайдер), романтичним типом мислення (Л. Білецький), феноменом романтичної іронії (Я. Розумний, Г. Мухіна). Проте, погоджуючись з перевагою романтичних тенденцій у символіці Шевченка, діаспорні дослідники розходяться щодо онтологічного статусу об'єктів символізації. Виявлено дві основні дослідницькі позиції щодо цього аспекту творчості Т.Г. Шевченка. Перша, яку можна назвати традиційною (С. Смаль-Стоцький, Л. Білецький, Д. Чижевський, Я. Розумний), вбачає в художній реальності поетичного чи прозового тексту відбиток позатекстової реальності дійсного світу. Друга, яку доцільно назвати модерністською (І. Фізер, Г. Грабович, Л. Плющ, Б. Рубчак), відносить художню реальність до особливого світу, створеного людиною, що не є, принаймні, прямим відбитком або копією якоїсь зовнішньої реальності і може пояснюватись з самого себе. Висновком з розгляду двох дослідницьких позицій є те, що обидві точки зору відповідають певним особливостям художнього світу шевченківських творів, але не осягають його в цілому.

Підрозділ 1.2 “Релігійні погляди Т.Г. Шевченка як проблема діаспорного шевченкознавства”.Докладно проаналізувати інтерпретації релігійних поглядів Шевченка вимагає те, що саме вони займають чи не найзначніше місце в діаспорних дослідженнях філософсько-світоглядних аспектів творчості автора “Кобзаря”. Для діаспорного шевченкознавства проблема відносин Шевченка з релігією переноситься цілком на релігійний ґрунт, вона тематизується саме як проблема релігійних, а не атеїстичних поглядів Т.Г. Шевченка. Об'єктом жвавої полеміки і зіткнення різноманітних точок зору є такі її аспекти, як ставлення Шевченка до церкви, близькість чи віддаленість поглядів поета до автентичного християнського віровчення, місце трансцендентного у творчості Шевченка, наявність чи відсутність у ній містичних рис. Прибічники ортодоксального тлумачення релігійності Т.Г. Шевченка (Л. Білецький, Д. Бучинський, митрополит Іларіон, Р. Задеснянський, І. Стус) наголошують на зразковій християнській вірі Шевченка, його теїзмі, містицизмі, відчутті трансцендентного, потойбічного, божественного, яке просякає його твори. Критичні вислови поета на адресу церкви, релігії і Бога пояснюються цими дослідниками або через обставини життя (“хвилини розпачу”), або тим, що об'єкти критики не відповідають нормам істинного християнства (офіційна російська церква). Інші дослідники (Д. Чижевський, П. Зайцев, Я. Розумний, І. Фізер, Г. Мухіна) вважають критичні вислови Шевченка щодо церкви, релігії і Бога результатом його особливої світоглядної позиції. Ця позиція трактується або як антропоцентризм, або як романтична іронія, але в будь-якому разі, не заперечуючи релігійності Шевченка, передбачає досить вільне його ставлення до автентичного християнства. Свої особливості мають міфологічні прочитання Шевченка (Г. Грабович, Л. Плющ), які вкладають релігійні погляди поета в рамки колективних уявлень, вироблених культурною традицією, безвідносно до їхньої відповідності чомусь поза колективною свідомістю.

Порівняння концепцій дослідників доводить як наявність абсолютних цінностей для автора “Кобзаря”, і суто релігійне ставлення поета до них, так і певну свободу у сприйнятті християнської релігії.

Підрозділ 1.3 “Інтерпретація діаспорними дослідниками шевченківського образу Бога”. Серед різних аспектів релігійних поглядів Т.Г. Шевченка, які досліджувались в українській діаспорі, заслуговує на окремий розгляд образ Бога у творах поета. Він є одним з центральних, вузлових, постійних образів, без якого втрачається значна частина смислу творів Шевченка. Розмаїття тлумачень ставлення поета до Бога показує на складність цього завдання. Теїстичним концепціям, які узгоджують погляди Шевченка із загальновизнаною християнською доктриною, притаманне поєднання потойбічної сутності і позасвітового існування Бога з його присутністю - повсякчасною і всюдисущою - у цьому світі. Втім, аналіз текстів “Кобзаря” виявляє більш складну картину, яка не цілком збігається з теїстичними концепціями діаспорних шевченкознавців. Поряд з висловленнями покори Богові, визнання його потойбічної, таємничої і незрозумілої для людини природи у “Кобзарі” можна знайти і багато протилежних висловлень - непокори, нарікань на Бога, сумніву в його благості, мудрості і дієздатності.

У концепціях Д. Чижевського, Я. Розумного, І. Фізера, Г. Мухіної, які твердять про певну свободу поета у зображенні Бога, пояснення “богохульства” Шевченка виглядають природнішими. Втім, ці концепції, як і персоналістична концепція Л.Плюща, побудована на філософії М. Бубера, ведуть до ускладнень у розумінні вольового та діяльнісного боку образа Бога у творах Шевченка. У контексті цих ускладнень підкреслюється слушність міркувань Г. Грабовича про те, що у шевченківських візіях кращого майбутнього надія покладається майже виключно на надприродні сили.

Розгляд досліджень діаспорних шевченкознавців завершується висновком про неоднаковість ставлення Шевченка до Бога. Можна казати навіть про різні образи Бога, які виконують відмінні функції у творах поета. Один - старозаповітний Бог пророчих віршів і “Давидових псалмів”, об'єкт нарікань і сподівань поета.

Другий образ - новозаповітний Бог правди і свободи, якого персоніфікує або ідею якого несе Христос. Ці відмінні бачення образу Бога і відбивають різні дослідницькі концепції.

Підрозділ 1.4 “Феномен світового зла у творчості Т.Г. Шевченка як предмет дослідження представниками української діаспори”. Одним з найпоширеніших у шевченківській творчості питань є питанння про існування зла у світі, про його причини, про негативний для людини характер стосунків зі світом. Дисертаційним дослідженням виявлено, принаймні, п'ять різних інтерпретацій цього аспекту творчості Шевченка в літературі української діаспори. В концепціях Д. Бучинського та Л. Білецького зло у світі Шевченка породжується самими людьми, яких звинувачує і з яких питає поет. З другої точки зору (Д. Козій, почасти Л. Плющ), зло у Шевченка є незбагненною містерією: чому і навіщо воно існує - невідомо, але люди мають йому протистояти. Третя точка зору, згідно з якою зло у Шевченка - це кара, що її цілком заслужили люди, а тому треба її приймати і стійко переносити, належить Р. Задеснянському.

У концепції Г. Грабовича зло у світі Шевченка - одна з основ світобудови, можливо, глибша за християнського Бога. Нарешті, з п'ятої точки зору (Г. Мухіна), зло випливає з парадоксальності світу, у світі все не так, як бажається людині.

Порівняння наведених концепцій веде до висновку про відбиття ними різних підструктур феномену зла у творах Шевченка. В аспекті детермінації зло деперсоніфіковане, не гіпостазується Шевченком. Воно постає з властивостей світу, причому це не сила, а слабкість, брак чогось у світі, непорядок, безладдя. Іншу “систему виміру” задає розгляд зла не у плані детермінації, а як об'єкта протидії. Необхідність протидіяти злу, перемагати, долати його викликає необхідність поставитись до нього як до суб'єкта - активної ворожої людині сили.

З цього боку, зло виявляється персоніфікованим, саме у цій “системі виміру” набувають значення поняття боротьби зі злом, відповідальності.

Підрозділ 1.5 “Світоглядний аспект поглядів Т.Г. Шевченка на суспільство та націю в інтерпретаціях діаспорних дослідників”. Погляди Т.Г. Шевченка на людські спільноти, на націю і суспільство в цілому, на їхні відносини з окремою людиною є однією з центральних тем, що їх розробляють діаспорні шевченкознавці.

Основними дискусійними загально-світоглядними питаннями тут є розуміння походження людської спільноти та її субстанційної основи, її ціннісних та функціональних взаємин з окремою людиною.

Діаспорні інтерпретаціі поглядів Т.Г. Шевченка на людську спільноту віднесено у дисертаційному дослідженні до двох базових концепцій - органістичної та провіденціальної. За першою суспільство є результатом прояву суспільних якостей людини, вкорінених у людській природі. Провіденціалізм шукає основу суспільства у вищих, трансцендентних, надприродних силах.

Провіденціальне начало в трактуванні поглядів Т.Г. Шевченка на суспільство і націю переважає у таких дослідників, як Л. Білецький, П. Зайцев, Ю. Бойко.

Соціальну реальність конституюють або “абсолютний дух нації” (Л. Білецький), або гегелівська абсолютна ідея історії (Ю. Бойко). Інші, органістичні погляди на суспільство у творчості Шевченка найвиразніше репрезентовані концепцією М. Шлемкевича, в якій найглибшою суспільною реальністю є рід, родове начало, котрим керує “логос роду”.

Також органістичною і, водночас, психологічною є концепція суспільних поглядів Шевченка у В. Янева. Складнішою є точка зору Г. Грабовича, згідно з якою суспільне життя у творах автора “Кобзаря”, з одного боку, визначається потойбічним за походженням конфліктом-прокляттям, є відбитком боротьби абсолютного добра і абсолютного зла, а, з другого боку, органічна основа суспільства набуває форми розвитку теми батьківського і материнського світів.

Аналіз наведених поглядів діаспорних шевченкознавців, проведений на основі розгляду творів Т.Г. Шевченка, показав, що органічні спільноти в шевченківських творах визначають логіку, послідовність, зв'язність розвитку суспільства, нації, тоді як “призначення” визначає їх мету, спрямованість. Обидві точки зору досить природно сполучаються, бо мають паралелі у поглядах Шевченка.

У розділі 2 “Дослідження шевченкознавцями української діаспори проблем людини - суб'єкта взаємин зі світом у творах Т.Г. Шевченка” присвячений розгляду внутрішнього світу людини, джерел і засобів її дій, думок, почуттів, її психологічних рис, вдачі і т. ін. у поетичному зображенні, як це відбивається в діаспорному шевченкознавстві.

Підрозділ 2.1 “Індивідуальне та загальне в образах Т.Г. Шевченка як об'єкт дослідження діаспорних шевченкознавців”. Проблема індивідуального в людині - одна з тем, що веде до різних і суперечливих поглядів серед діаспорних шевченкознавців.

Для діаспорного шевченкознавства незаперечним є органічний зв'язок проблеми людської індивідуальності у Шевченка з проблемою національної ідентичності. Індивідуальність нації, унікальність українського етнокультурного типу з цього погляду є стрижнем індивідуальності окремої людини. Щоб бути собою, людина, перш за все, повинна не втрачати своєї національної ідентичності.

Втім, виходячи з цих спільних положень, діаспорні шевченкознавці доходять неоднакових висновків щодо того, наскільки індивідуалізується в кожній людині цей національний тип, наскільки ієрархічно структуроване співвідношення загального та індивідуального в людині. Заперечення самоцінності індивідуального у світогляді Шевченка деякими дослідниками (Д. Донцов, Л. Білецький) викликане тим, що на перший план висуваються соціальні, національні, політичні ідеї у шевченківській творчості. Інші дослідники (Д. Чижевський, В. Янів, В. Барка, М. Шлемкевич, Д. Козій) підкреслюють самоцінність, важливість, невипадковість індивідуально-людського у світогляді і творчості Шевченка. Особливу позицію займає Г. Грабович. Меншевартісність індивідуального у героях творів Шевченка пояснюється ним не особливостями світогляду поета, а маргінальним станом вільної особистості в Україні шевченківських часів. Ставлення Шевченка до співвідношення індивідуального і загально-соціального в людині виявлено у неодноразовому зіставленні теми індивідуального щастя і теми служіння суспільству (поеми "Гайдамаки", “Невольник”), причому з аналізу текстів постає висновок, що здійснення одного за рахунок іншого для поета не норма, а неприйнятний стан речей.

Підрозділ 2.2 “Активність особистості як проблема шевченкознавчих досліджень в українській діаспорі”. В основу аналізу теми людської особистості та її свободи у творах Шевченка була покладена найбільш розгорнута концепція Л. Білецького, яка визначає два рівні свободи особистості:

1) свободу вибору;

2) свободу від вибору, свободу слідування за моральним ідеалом.

Проблема свободного вибору для Шевченка є одночасно і проблемою національного самовизначення, вибору національних орієнтирів на життєвому шляху людини. Щоб одержати можливість вибору, людина має співвідносити своє життя з життям інших людей, народу, нації. Такий вибір є нижчим видом свободи, тому що він не виключає можливості і морального падіння, і національного знеособлення, і дотримання хибних орієнтирів.

Існує ригористична відповідь на питання про свободу вибору шевченківської людини (Л. Білецький, Д. Бучинський) - людина цілком вільна у своїй дії, обставини не мають значення, оскільки свобода, “добровільна воля” вже закладені в людину Богом. Шевченківська людина з цієї точки зору знаходиться у постійній екзистенціальній ситуації “роздоріжжя” - повної непевності і абсолютної відповідальності. Менш ригористична, але також, в основному, стверджувальна відповідь на поставлені питання дається у працях М. Шлемкевича, Г. Грабовича, І. Фізера. З цієї, іншої точки зору, людина не може не рахуватись з обставинами, але обставини завжди залишають людині певний вибір. Менш вільною є шевченківська людина у згаданих дослідників перед власними потягами, хоча і тут певний вибір постає із суперечливості самої особистості, з наявності у ній вищих і нижчих “верств”. Зробити моральний вибір людині винятково важко, адже він, з погляду М. Шлемкевича і Г. Грабовича, завжди у Шевченка пов'язаний зі стражданням, мучеництвом, маргінальністю і вимагає самопожертви і любові-всепрощення. Узагальнюючим позиції дослідників є твердження, що саме вибір утворює особистість у Шевченка. Одночасно дослідження діаспорних шевченкознавців дають підставу говорити про те, що абсолютно вільним для шевченківської людини є лише моральний бік вибору, тобто намір, бажання, рішення на користь добра чи зла. Все інше залежить від долі - доброї чи злої - яка випадає людині. Отже, і щодо відповідальності людини, то вона є абсолютною тільки у певних межах.

Підрозділ 2.3 “Дослідження вищого рівня свободи особистості в діаспорному шевченкознавстві”. Розгляд позицій діаспорних шевченкознавців щодо цієї проблеми виявив певні відмінності у поглядах дослідників. Морально-релігійні тлумачення (Л. Білецький, Д. Бучинський, митрополит Іларіон, І. Стус), природно, трактують вищу свободу як свободу слідування за християнськими цінностями. Ніякі обставини не можуть, з цього погляду, завадити людині у досягненні такої свободи, бо вона досягається поза земним, тілесним буттям у сфері божественного, духовного.

Дещо відмінна точка зору пов'язує вищий стан особистості у світогляді Шевченка із суспільною діяльністю (М. Шлемкевич, Д. Козій). Безперечна свобода від обставин приходить, згідно з цією точкою зору, не так “згори”, як гартується, осягається “знизу”, з земного життя, з боротьби. В концепції ж Г. Грабовича вища свобода людини випливає з її природи. На думку дослідника, свобода, людяність, чистота і безпосередність відносин персонажів Шевченка лише заблоковані суспільною структурою.

Найвищий рівень свободи для Шевченка одночасно є і найвищим рівнем національного самоусвідомлення і самоствердження. Це є аксіомою діаспорного шевченкознавства.

Змістом і сутністю особистої спрямованості людини в такому стані має бути, перш за все, свідоме ототожнення своєї долі з долею народу, нації. Служіння Україні, з цієї точки зору, є найприроднішим засобом морального самопіднесення, духовного зміцнення для української людини. У служінні Україні людина знаходить себе, своє вище “Я”, звільняється від суперечливих, дріб'язкових, сумнівних рис у собі. Саме осягнення свого життя в контексті життя свого народу, відчуття власної відповідальності за долю і волю України дозволяє людині піднятись над зовнішніми обставинами, над примхами долі.

Підрозділ 2.4 “Розуміння діаспорними шевченкознавцями людського ідеалу у творах Шевченка”. Цей ідеал сприймається дослідниками або як ідеальна людина, або як сукупність абсолютних цінностей у духовному світі людини, яким відповідають у Шевченка поняття правди, волі, добра тощо. Одне з тлумачень надає абсолютним цінностям статусу божественних ідей-трансценденталій (Л. Білецький, Б. Стебельський, А. Стебельська, І. Стус), інше не пов'язує прямо абсолютні цінності з Богом (М. Шлемкевич, Я. Розумний). Виокремлює ідеальний людський тип, зразок людини, втілений у Шевченка в образі Христа, Д. Чижевський, який робить звідси загальний висновок про христоцентричність світогляду автора “Кобзаря”. Одночасно, на думку Д. Чижевського, вищий ідеальний зразок людини є не її потойбічним аналогом, а реальністю цього світу, тільки такою, що займає центральне положення у сфері людського і є недосяжною для звичайної людини. Шевченківський ідеал людини - національний український ідеал, адже слово Шевченка спрямоване на піднесення до цього ідеалу українців. Разом з тим це ідеал загальнолюдський. Це вистражданий Україною ідеал, одночасно зрозумілий і близький людству в цілому. Співвідношення загальнолюдського та національного проявляється, по-перше, через реалізацію загального в національній формі. По-друге, національне самоствердження, здійснення національних потенцій українцями означає разом з тим виконання ними загальнолюдської місії, наближення до універсального людського ідеалу.

Порівняння концепцій та знаходження відповідного до них змісту у творах Т.Г. Шевченка дає підстави для висновку, що між ідеальним в людині і реальною людиною для Шевченка наявний як зв'язок, так і певний розрив, який важко звести до відмінності між “звичайною” та “зразковою” людиною. Те, що, апелючи до вищих реалій, Шевченко незмінно згадує Бога, не можна пояснити лише метафоричним стилем мислення, це точніше пояснюється необхідністю для Шевченка підкреслити цей якісний розрив світового масштабу між ідеалом і життям.

Підрозділ 2.5 “Проблема співвідношення автора і тексту в діаспорному шевченкознавстві”. Узагальненням розгляду позицій діаспорних шевченкознавців щодо проблеми людини в творчості і світогляді Т.Г. Шевченка є розгляд розв'язань проблеми авторського начала в шевченківських текстах. Підкреслюється зростання в останні десятиліття у відповідності до провідних тенденцій світового загально-гуманітарного дискурсу уваги до теми стосунків між автором та його твором у діаспорному шевченкознавстві.

Виявлено різні аспекти аналізу цієї теми. Так, дослідження питання про співвідношення Шевченка-пророка та Шевченка-творчої індивідуальності знаходимо в роботах Л. Білецького, М. Шлемкевича, Г. Грабовича.

Розвитком цього аспекту досліджень можна вважати аналіз феномена романтичної іронії у творах Шевченка, а також особливостей шевченківського романтизму взагалі.

Нарешті, у роботах Л. Плюща, Г. Грабовича зроблено спробу знайти джерела суб'єктивного у творчості Т.Г. Шевченка.

Як зазначається у цьому підрозділі, слід погодитись із твердженням багатьох дослідників про виняткову автобіографічність шевченківських творів, маючи на увазі не так зовнішню, фактичну, як внутрішню, духовну біографію Шевченка. Щодо його пророцтва, то треба уточнити, що індивідуальність Шевченка виходить за межі постаті Пророка. Глибше “я” поета завжди стоїть поряд з поверховішим “я” суспільних ролей (в тому числі і пророка). Погляд Шевченка на світ, людей і себе постійно зміщується, стає дедалі масштабнішим, він не фіксується ні на якому рівні.

Слушно говорить Г.Грабович про відосередження як базисний факт творчості поета. Центр суб'єктивного “я” поета - це нескінченне знаходження себе у світі.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються основні положення дисертаційного дослідження. Підсумкові висновки, що випливають з дисертаційного дослідження, такі:

1. Тема відносин людини і світу займає провідне місце у проблематиці діаспорних досліджень філософсько-світоглядних аспектів творчості Т.Г. Шевченка. Загальною рисою діаспорного шевченкознавства є визнання основними орієнтирами шевченківського світогляду людини, України, Бога, підкреслення особливого, самостійного і ціннісно вищого духовного начала в людині. Акцентується також домінування в світогляді Т.Г. Шевченка національної спрямованості, християнських етичних цінностей. Загальними положеннями діаспорних досліджень є визнання виняткового автобіографізму шевченківських творів, звідси - особливої інтимності світогляду поета;

2. Серед основних напрямків діаспорного шевченкознавства досить чітко виділяються роботи релігійної спрямованості, релігійно-ідеалістичні тлумачення, які ґрунтуються, крім християнської догматики, також на ідеалістичній філософії, тлумачення світогляду Шевченка, які можна назвати національно-політичними, антропологічні або антропоцентричні концепції, психологічні та психоаналітичні, структуралістсько-міфологічні інтерпретації світоглядного змісту творів Шевченка;

3. Відносини між світом і людиною розглядаються в діаспорному шевченкознавстві через тексти Шевченка, причому самі тексти є засобом реалізації цих відносин. Категорія світу при такому розгляді охоплює семантику художнього тексту, а людина виявляє себе через авторське начало в тексті. Можна виділити в семантиці шевченківських творів світ ідеальних сутностей, до яких апелює і на які орієнтується людина - автор, світ реальної дійсності - сучасної та історичної - об'єкта критики, іронії, сумнівів, сподівань поета, світ народних, традиційних уявлень, міфологічний світ, який поєднує людину з людською спільнотою, суб'єктивний світ інтимних переживань і образів поета. Перші два світи вкладаються у традиційну модель світогляду Шевченка, наступні два світи - у модерністську. Щодо прояву авторського начала в шевченківських текстах, то розгляд дослідницьких думок і аргументів доводить велику міру саморефлексії у творах Шевченка. Це дає змогу відзначити розмитість меж між суб'єктивним і об'єктивним, між автором і змістом тексту, а звідси між людиною - творчою особистістю Шевченка і світом його творів;

4. Межі світу шевченківських творів виявляються дослідниками через релігійні інтенції у творчості поета. Основною проблемою для дослідників творчості Шевченка в цьому аспекті є наявність вищої за людину і людський світ реальності потойбічного. Розгляд дослідницьких концепцій дає підстави для прийняття як більш обґрунтованої найширшої точки зору, яка включає трансцендентне до світогляду Шевченка. Це трансцендентне можна інтерпретувати або як об'єктивно існуюче потойбічне, або як міфологічний “той світ”, або як ідеальні цінності, що виходять за межі природно людського, обмежують людську свідомість. Образ Бога використовується діаспорними дослідниками для створення у моделі світогляду Шевченка світової вертикалі, що проходить через людину (людина - вище начало, що відповідає людині). Цей образ несе в собі характеристики життєдайного начала світу, світового співрозмовника, людського абсолютного ідеалу;

5. Проблема поглядів Шевченка на сутність і походження суспільства для більшості діаспорних шевченкознавців полягає у способі зв'язку людини з суспільством і суспільства зі світом у цілому. Органістичні моделі розв'язання цієї проблеми сполучають суспільство і суспільну людину з природою і, отже, створюють картину цілісного світу - гармонійну єдність, частини якої поступово переходять одна до іншої - від найнижчої (природи) до вищої у світі (людини). Провіденціальні моделі розривають суспільну реальність на існування суспільства у цьому світі і його потойбічний аналог. Суспільство, яке має надприродне призначення, відривається від природи. Органічний рівень зумовлює у Шевченка гармонійну цілісність відносин між людиною, суспільством, природою і світом у цілому. Провіденціальний рівень визначає перспективу світового розвитку через розвиток суспільства, національних спільнот; філософський світоглядний діаспора

6. Діаспорних шевченкознавців цікавить співвідношення людини і світу у Шевченка як індивідуального і загального. Запереченню значущості індивідуального у творчості Шевченка протистоїть тенденція, яка показує на те, що певне протистояння людини і світу має джерелом унікальність окремої людини - індивіда і, таким чином, є невід'ємною складовою відносин людини і світу. Аналіз дослідницьких концепцій доводить, що набагато виразнішим є у Шевченка ствердження самоцінності і самодостатності людської індивідуальності. Індивідуальність образів поета є засобом урівноваження людини та світу;

7. Діаспорні шевченкознавці переконливо доводять що моральний вибір як чинник конституювання особистості є важливим аспектом у ставленні Шевченка до людини. Християнські інтерпретації світогляду Шевченка стверджують, що духовна істота людини є сутнісно вільною і якісно вищою за всі світові реальності, а тому споконвічно протистоїть світу. Занурюючись у світ, людина може лише втратити сенс своєї свободи. Концепції, які при розгляді свободи вибору зважують на обставини життя героїв Шевченка і його самого, виходять з того, що свобода особистості у творчості Шевченка постає як наслідок переходу зі стану підкорення обставинам до стану змагання з ними. Обидві точки зору досить природно сполучаються у творчості Шевченка. Людина для Шевченка - якісно особлива і вища реальність, а разом з тим, лише у змаганні з обставинами і з собою шевченківська людина досягає прояву своєї світової сутності;

8. Вищий стан цілковитої свободи, як доводять дослідники, поет знаходить у слідуванні за моральним ідеалом, у добрі і любові. З матеріалів західної української діаспори стає очевидним, що цей стан у творчості Шевченка зумовлений таким ідеалом, який виходить за межі наявного світу. Водночас це не означає розриву шевченківської людини із земним життям, людина знаходить найвищу свободу в суспільній діяльності, у перетворенні світу. Можна вважати обґрунтованим, що свобода є для Шевченка цілковитою тоді, коли суспільною метою стає повернення до стану гармонії людини зі світом - з суспільством і природою.

ПУБЛІКАЦІЯ

1. Чи важко зрозуміти генія: погляд із діаспори // Мультиверсум.- К.: Український центр духовної культури, 2001. - Вип. 19. - С. 83-95.

2. Релігія в духовному світі Тараса Шевченка // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць. - К.: Вид. центр КДЛУ, 2001. - С. 213-221.

3. Людина і свобода в творчості Тараса Шевченка (за матеріалалми діаспорного шевченкознавства) // Мультиверсум. - К.: Український центр духовної культури, 2001. - Вип. 21.- С. 100-109.

4. Про дослідження особливостей романтичного мислення в шевченкознавчих працях Л. Білецького // Гуманітарний вісник. Філологія. Філософія. Історія. - Черкаси, 1997. - С. 57-60.

5. Міфологічне і раціональне у творчості Т.Г. Шевченка в інтерпретації Григорія Грабовича // Збірник статей аспірантів і пошуковців Черкаського інженерно-технологічного інституту. - Черкаси: ЧІТІ, 1994. - С. 151-156.

6. Поняття “дух нації” в шевченкознавчих дослідженнях Л. Білецького // Збірник статей аспірантів і пошуковців Черкаського інженерно-технологічного інституту. - Черкаси: ЧІТІ, 1995. - С. 51-55.

Размещено на Allbest.ru