Наука і її роль у сучасному суспільстві

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

Мені здається, що мислення і знання - це головні критерії філософії. Хоча древня філософія являла собою сукупність припущень, яка не спиралася на досягнення наук, у наш час філософія ґрунтується на результатах логіки, психології, соціології та історії. Філософія відіграє важливу роль не тільки в сучасному суспільстві, але і в суспільстві в цілому. Адже філософію можна уявити, як науку про протилежності Різних поглядів і думок. Філософи викладають свої точки зору, що стосуються, наприклад, етики, буття, світогляду, а інше суспільство має вибрати найбільш підходящу для себе ідею. Мені здається, що без суперечок і розбіжностей філософія не змогла б піднятися на такий високий рівень, на якому вона знаходиться на сьогоднішній день.

Що таке наука? Яка роль науки у формуванні картини світу? І яка її роль у сучасному суспільстві? Обговорення всіх цих філософських питань супроводжувало становлення і розвиток сучасної науки, і було необхідною формою усвідомлення особливостей, як самої науки, так і тієї цивілізації, в рамках якої наукове ставлення до світу стало можливим. Сьогодні ці питання стоять у новій і дуже гострій формі. Це пов'язано, перш за все, з тією ситуацією, в якій опинилася сучасна цивілізація. Розглянемо приклад, пов'язаний з інформаційними технологіями. На сьогоднішній день сучасне суспільство вступає в інформаційну стадію розвитку. Всім вже зрозуміло, що інформаційну революцію вже не зупинити. Настає глобальна комп'ютеризація, з'являються комп'ютерні пошти, комп'ютерні магазини. З кожним днем сучасне людство потребує все більше і більше. По-моєму, таким чином і виникає сучасна наука.

1. Поняття науки

Поняття «наука» має кілька основних значень. По-перше, під наукою (грецьк. episteme, лат. scientia) ми розуміємо сферу людської діяльності, спрямовану на вироблення й теоретичну схематизацію об'єктивних знань про дійсність. У другому значенні наука виступає як результат цієї діяльності - система отриманих наукових знань. По-третє, термін «наука» вживається для позначення окремих галузей наукового знання. По-четверте, науку можна розглядати як галузь культури, що існувала не за всіх часів і не у всіх народів. У ході історичного розвитку наука перетворилася у продуктивну силу суспільства й найважливіший соціальний інститут.

Безпосередні цілі науки - це одержання знань про навколишній світ, пророкування процесів і явищ дійсності на основі законів, що відкриваються нею. У широкому змісті її мета - теоретичне відображення дійсності. Наука створена для безпосереднього виявлення істотних сторін усіх явищ природи, суспільства й мислення. До основних завдань науки можна віднести:

1) відкриття законів руху природи, суспільства, мислення й пізнання;

2) збір, аналіз, узагальнення фактів;

3) систематизація отриманих знань;

4) пояснення сутності явищ і процесів;

5) прогнозування подій, явищ і процесів;

6) встановлення напрямків і форм практичного використання отриманих знань.

Не всяке знання можна розглядати як наукове. Не можна визнати науковими ті знання, які отримує людина лише на основі простого спостереження. Ці знання відіграють у житті людей важливу роль, але вони не розкривають сутності явищ, взаємозв'язку між ними, що дозволило б пояснити, чому дане явище відбувається так чи інакше, і спрогнозувати подальший його розвиток.

Правильність наукового знання визначається не тільки логікою, але насамперед обов'язковою перевіркою його на практиці. Наукові знання принципово відрізняються від сліпої віри, від беззаперечного визнання правдивим того або іншого положення, без якого-небудь логічного його обґрунтування й практичної перевірки. Розкриваючи закономірні зв'язки дійсності, наука виражає їх в абстрактних поняттях і схемах, що строго відповідають цій дійсності.

Будучи невід'ємною від практичного способу освоєння світу, наука як виробництво знання являє собою досить специфічну форму діяльності, відмінну як від діяльності у сфері матеріального виробництва, так і від інших видів духовної діяльності. Якщо в матеріальному виробництві знання використовуються лише як ідеальні засоби, то в науці їхнє отримання утворить головну й безпосередню мету незалежно від того, у якому вигляді втілюється ця мета - чи у вигляді теоретичного опису, схеми технологічного процесу, зведення експериментальних даних або формули якого-небудь препарату. На відміну від видів діяльності, результат яких найчастіше відомий заздалегідь або заданий до початку діяльності, наукова діяльність правомірно називається такою лише тому, що вона дає приріст нового знання, тобто її результат принципово нетрадиційний. Саме тому наука виступає як сила, що постійно революціонізує інші види діяльності.

Від естетичного (художнього) способу освоєння дійсності, носієм якого є мистецтво, науку відрізняє прагнення до знеособленого, максимально узагальненого об'єктивного знання, у той час як у мистецтві результати художнього пізнання невіддільні від індивідуально-неповторного особистісного елемента. Часто мистецтво характеризують як «мислення в образах», а науку - як «мислення в поняттях», маючи на меті підкреслити, що перше розвиває переважно чуттєво-образну сторону творчої здатності людини, а наука - в основному інтелектуально-понятійну.

Розвитку науки притаманний кумулятивний характер: на кожному історичному етапі вона підсумовує в концентрованому вигляді свої минулі досягнення, і кожен результат науки входить невід'ємною частиною в її загальний фонд, не перекреслюючись наступними успіхами пізнання, а лише уточнюючись і переробляючись.

Спадковість науки приводить до єдиної лінії її поступального розвитку й необоротного характеру. Вона забезпечує також функціонування науки як особливого виду «соціальної пам'яті» людства, що теоретично кристалізує минулий досвід пізнання дійсності й оволодіння її законами.

Процес розвитку науки знаходить своє вираження не тільки у зростанні «суми» накопичених позитивних знань. Він стосується також усієї структури науки. На кожному історичному етапі наукове пізнання використовує певну сукупність пізнавальних форм - фундаментальних категорій і понять, методів, принципів і схем пояснення, тобто всього того, що поєднують поняттям стилю мислення. Наприклад, для античного стилю мислення характерним було спостереження як основний спосіб одержання знання; наука нового часу спирається на експеримент і на панування аналітичного підходу, що спрямовує мислення до пошуку найпростіших, далі не розкладених першоелементів досліджуваної реальності. Сучасна наука характеризується прагненням до цілісного й багатобічного охоплення досліджуваних об'єктів. Кожна конкретна структура наукового мислення після свого затвердження відкриває шлях до екстенсивного розвитку пізнання, до його поширення на нові сфери реальності. Однак нагромадження нового матеріалу, що не піддається поясненню на основі існуючих схем, змушує шукати нові, інтенсивні шляхи розвитку науки, що іноді приводить до наукових революцій, тобто радикальної зміни основних компонентів змістовної структури науки, до висування нових принципів пізнання, категорій і методів науки. Чергування екстенсивних і революційних періодів розвитку, характерне як для науки в цілому, так і для окремих її галузей, рано чи пізно знаходить своє вираження також і у відповідних змінах форм організації науки.

Науку можна розглядати як систему, що складається з: теорії; методології, методики й техніки досліджень; практики впровадження отриманих результатів. Якщо науку розглядати з погляду взаємодії суб'єкта й об'єкта пізнання, то вона містить у собі такі елементи: об'єкт - те, що вивчає конкретна наука, суб'єкт - конкретний науковець, фахівець, дослідник, наукова організація; наукова діяльність суб'єктів, що застосовують певні прийоми, методи для виявлення законів дійсності.

Розвиток науки йде від збору фактів, їхнього вивчення й систематизації, узагальнення й розкриття окремих закономірностей до логічно стрункої системи наукових знань, що дозволяє пояснити вже відомі факти і спрогнозувати нові.

Шлях пізнання визначається від живого споглядання до абстрактного мислення й від останнього до практики.

Процес пізнання включає нагромадження фактів. Без систематизації й узагальнення, без логічного осмислення фактів не може існувати жодна наука. Але хоча факти - це необхідний матеріал для вченого, самі по собі вони ще не наука. Факти стають складовою частиною наукових знань, коли вони виступають у систематизованому, узагальненому вигляді.

Факти систематизують і узагальнюють за допомогою найпростіших абстракцій - понять (визначень), що є важливими структурними елементами науки.

Найбільш високою формою узагальнення й систематизації знань є теорія. Під теорією розуміють вчення про узагальнений досвід (практику), що формулює наукові принципи й методи, які дозволяють узагальнити й пізнати існуючі процеси і явища, проаналізувати дію на них різних факторів і запропонувати рекомендації з використання їх у практичній діяльності людей.

2. Базові поняття

Науки розрізняються за предметом і об'єктом дослідження. Предмет науки - це сторона, якою об'єкт представлений у науці. Об'єкт дослідження - це сторона реальності, на вивчення якої спрямована дана наука. Кожній науці властиві свої поняття, засоби й методи.

Природничі науки вивчають поведінку об'єктів навколишнього світу. Суспільні науки мають справу з поведінкою людини й суспільних інститутів.

Основу науки складають закони - відкриті сталі зв'язки між явищами. Сукупність законів становить теорію - систематизований опис і пояснення явищ у певній області. Розвиток науки являє собою розвиток і зміну теорій. Теорія існує до того часу, поки не накопичаться факти, що суперечать її положенням. Неможливість пояснити нові факти в рамках діючої теорії породжує необхідність аналізу й вироблення нової сукупності гіпотез.

Наукова (науково-дослідна) діяльність - діяльність, спрямована на одержання й застосування нових знань, у тому числі:

- фундаментальні наукові дослідження - експериментальна або теоретична діяльність, спрямована на отримання нових знань про основні закономірності побудови, функціонування й розвитку людини, суспільства, навколишнього природного середовища;

- прикладні наукові дослідження - дослідження, спрямовані переважно на застосування нових знань для досягнення практичних цілей і вирішення конкретних завдань.

Фундаментальні науки пізнають світ безвідносно до можливостей практичного застосування, а прикладні науки орієнтовані на застосування знань, отриманих фундаментальними дослідженнями. Однак фундаментальна й прикладна науки існують тільки у взаємозв'язку. Вони доповнюють і розвивають одна одну. Наукове дослідження спрямоване на виявлення властивостей і особливостей досліджуваного об'єкта, встановлення його істотних ознак, властивостей і особливостей.

Науково-технічна діяльність - діяльність, спрямована на отримання, застосування нових знань для вирішення технологічних, інженерних, економічних, соціальних, гуманітарних та інших проблем, забезпечення функціонування науки, техніки й виробництва як єдиної системи.

Експериментальні розробки - діяльність, що базується на знаннях, набутих у результаті проведення наукових досліджень або на основі практичного досвіду, і спрямована на збереження життя й здоров'я людини, створення нових матеріалів, продуктів, процесів, пристроїв, послуг, систем або методів і їхнє подальше вдосконалювання.

Науковий і науково-технічний результат - продукт наукової або науково-технічної діяльності, що містить нові знання або рішення, зафіксований на будь-якому інформаційному носієві.

Державна науково-технічна політика - система цілей, напрямків, способів і форм впливу держави на отримання нових наукових результатів, створення й освоєння нової техніки й технологій. Держава розглядає науку і її науковий потенціал як національне надбання, що визначає майбутнє нашої країни, у зв'язку з чим підтримка розвитку науки стає пріоритетним державним завданням.

Науково-технічна політика як самостійна особлива галузь діяльності держави за історичними мірками дуже молода. У цій галузі жодна країна поки не володіє традиціями й великим досвідом, неодноразово перевіреними на практиці.

3. Вивчення науки в давні часи

Основна форма людського пізнання - наука в наші дні стає все більш значущою і істотною складовою частиною тієї реальності, яка нас оточує і в якій нам так чи інакше належить орієнтуватися, жити і діяти. Філософське бачення світу передбачає досить певні уявлення про те, що таке наука, як вона влаштована і як вона розвивається, що вона може і на що вона дозволяє сподіватися, а що їй недоступно. У філософів минулого ми можемо знайти багато цінних передбачень і підказок, корисних для орієнтації в такому світі, де настільки важлива роль науки. Їм, однак, був невідомий той реальний, практичний досвід масованого і навіть драматичного впливу науково-технічних досягнень на повсякденне існування людини, який припадає осмислювати сьогодні.

На сьогоднішній день немає точного, однозначного визначення науки. У літературі нараховується більше 150. Одне з цих визначень виглядає наступним чином: наука - це форма духовної діяльності людей, спрямована на виробництво знань про природу, суспільство і самому пізнанні, що має безпосередній метою осягнення істини і відкриття об'єктивних законів на основі узагальнення реальних фактів у їх взаємозв'язку. Також широко поширене і інше визначення: наука - це та творча діяльність по отриманню нового знання і результат такої діяльності: знань, наведених у цілісну систему на основі певних принципів і процес їх виробництва. Канке В.А. у своїй книзі «Філософія. Історичний і систематичний курс» дав наступне визначення: наука - це діяльність людини по виробленню, систематизації та перевірки знань. Науковим є не всяке знання, а лише добре перевірене і обґрунтоване.

Існує безліч визначень науки, тому що існує й безліч сприйнять її, багато людей розуміли науку по-своєму, вважаючи, що саме їхнє сприйняття є єдиним вірним визначенням. Отже, занятті наукою актуально не тільки в наш час, її витоки починаються з досить давніх часів. Розглядаючи науку в її історичному розвитку, можна побачити, що по мірі зміни типу культури при переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої, змінюються стандарти викладу наукового знання, способи бачення реальності в науці, стилі мислення, які формуються в контексті культури і відчувають вплив самих різних соціокультурних факторів у процес породження власне наукового знання.

Передумови для виникнення науки з'являються ще в країнах Стародавнього Сходу: в Єгипті, Вавилоні, Індії, Китаї. Досягнення східної цивілізації були сприйняті і перероблені в струнку теоретичну систему Стародавньої Греції, де з'являються мислителі, що спеціально займаються наукою. Серед яких можна окремо виділити таких видатних вчених, як Арістотель і Кант. З точки зору цих великих учених наука розглядалася як система знань, особлива форма суспільної свідомості.

Аристотель (384-322 до н.е.) - давньогрецький вчений, основоположник науки логіки і ряду галузей спеціального знання, народився в Стагире (східне узбережжя півострова Холкідіка); освіту здобув в Афінах, в школі Платона. Піддав критиці платонівську концепцію буття. Аристотель бачив помилку Платона в тому, що той приписав ідеям самостійне існування, відокремити і відокремивши їх від чуттєвого світу, для якого характерно рух, зміна.

Засвоєння греками наукових і філософських понять, вироблених у країнах Сходу - у Вавилоні, Ірані, Єгипті, Фінікії. Особливо великий був вплив вавілонської науки - математики, астрономії, географії, системи заходів. Космологія, календар, елементи геометрії і алгебри були запозичені греками від їх попередників і сусідів на сході.

Давня Греція багато приділяла часу і сил науки, наукових досліджень, не дивно, що саме з'являлися все нові і нові наукові досягнення. Астрономічні, математичні, фізичні та біологічно поняття і припущення, сконструювали перші найпростіші наукові прилади (гномон, сонячний годинник, модель небесної сфери, і багато чого іншого), ґрунтуючись на спостереженнях, вони перші передбачили астрономічні і метеорологічні явища. Зібрані і самостійно здобуті ними знання були для них не тільки основою практичної дії та застосування, але, перш за все, елементами цілісного світогляду. Світогляд це в своїй істоті матеріалістичний.

Щоб зрозуміти, знайти пояснення багатьом філософських питань, таким як пізнання природи для користі всьому людству, необхідно звернутися до науки, використовувати для досягнення своєї мети важливі наукові відкриття.

4. Середньовічна наука

Основними наукознавцям в середні століття прийнято було вважати схоластів. Їх цікавили не стільки самі предмети, скільки співставлення думок, міркування про ці предмети. Проте не слід зменшувати досягнення схоластичної ученості - на таких диспутах опрацьовувалися теоретичний фундамент науки, вміння перетворювати факти в поняття, логічно суворо міркувати виходячи з деяких загальних положень.

Все ж таки одних логічних доказів було недостатньо, і в якості підстави для переваги був проголошений досвід. «На середні віки, - писав Ф. Енгельс, - дивились як на простий перерву в ході історії, спричинений тисячолітнім загальним варварством. Ніхто не звертав уваги на великі успіхи, зроблені протягом середніх століть: розширення культурної області Європи, освіту там в сусідстві один з одним великих життєздатних націй, нарешті, величезні технічні успіхи XIV і XV століть.

Альберт Великий, Фома Аквінський, Роджер Бекон, Вільям Оккам як джерело пізнання оголосили речі, предмети, об'єкти. Незважаючи на істотну відмінність філософських концепцій цих мислителів, всі вони намічають подібну схему отримання істинних знань. Лінія пізнання, що отримала у Роджера Бекона назва дослідної, експериментальної, йде від речей, які впливають на органи чуття. Причому цей вплив може бути незалежним від мислення або ж підпорядкування емпіричного порядку.

5. Зв'язок науки і філософії

Наука в своїх глибинних підставах завжди була пов'язана з філософією, хоча цей зв'язок не завжди усвідомлювалася, а іноді брала потворні форми - як, наприклад, у нашій країні протягом 20-50-х рр.. Наука з'являється одночасно з філософією тоді, коли міф стає безсилим пояснити світ.

Взаємодія філософії і науки добре простежується в творчості багатьох видатних натуралістів. Особливо воно характерно для переломних епох, коли створювалося принципово нове наукове знання. Можна згадати, скажімо, «Правила умовиводів у фізиці», розроблені великим Ньютоном, які заклали методологічний фундамент класичної науки і на століття вперед стали еталоном наукового методу у фізико-математичному природознавстві. Значну увагу філософським проблемам приділяли і творці некласичної науки, - Ейнштейн і Бор, Борн і Гейзенберг, а у нас в Росії - В.І. Вернадський, який передбачив у своїх філософських роздумах ряд особливостей наукового методу і наукової картини світу наших днів.

Високо оцінюючи роль філософської думки в науці, В.І Вернадський, проте, проводив між ними кордон, добре розуміючи, що кожна з цих сфер людської культури має свою специфіку. Ігнорування цієї автономії наукової діяльності, грубе втручання в наукові дослідження факторів поза наукових, призводило до тяжких наслідків. Приклади загальновідомі. Трагічною позначилася доля багатьох видатних вчених, таких як: М.І. Вавилова, Н.К. Кольцова та інших. Було репресовано цілі науки і напрями наукового пошуку (генетика, кібернетика, релятивістська космологія та ін.) Некомпетентне втручання в науку не раз створювала перешкоди для вільного наукового дослідження. Не можна забути і спроби тих чи інших натуралістів відстоювати свої неспроможні концепції з допомогою псевдо філософської риторики. Прикладами цього рясніє розвиток практично всіх наук певної епохи. Але всі вони не кидають тінь на саму ідею зв'язку науки і природознавства, співпраці фахівців різних галузей науки з філософами. Догматичні спотворення ролі філософії в пізнанні, скоєних в епоху так званої ідеологізованою науки, були рішуче засуджені на Першому нараді з філософських питань сучасного природознавства, що відбувся в 1958г. Нарада завдало відчутного удару по неосвіченим тлумаченням досягнень сучасної науки, які конструювалися тільки на цитатах з авторитетних у той час філософських текстів, і серйозно підірвало дуті репутації авторів таких тлумачень. Але потрібна ще багаторічна інтенсивна і непроста робота, яку доводилося вести в умовах досить жорсткого ідеологічного тиску, щоб закінчилася, так би мовити, «холодна війна» між філософами і фахівцями в галузі природничих, суспільних, технічних наук і стало налагоджуватися співробітництво між ними.

Безсумнівно, щоб підвищити досягнення у науки, потрібно зайнятися таким важливим філософським питанням, як підвищення етики вчених. Професійна етика учених представляє собою цілісну систему певних норм, принципів, приписів, заборон і правил наукової діяльності, спілкування і поведінки наукових працівників. Її зміст визначається суспільними вимогами, специфікою діяльності та праці вчених, професійним обов'язком, честю і престижем.

У науково-дослідній роботі від ученого потрібні відданість науці, служіння істині, працьовитість, новаторство, переконаність, сумлінність, чесність, доказовість ідей, принциповість і безкомпромісність. Дуже важливо дотримуватися повагу праці своїх попередників, колег, опонентів, порядність, людяність, інтернаціоналізм, нормальне ставлення до плюралізму думок та істин, критичність і самокритичність, культурність, коректність у науковій суперечці, полеміці та дискусії, комунікабельність, скромність, великодушність, моральний борг, гуманізм, високий рівень громадянськості та відповідальності, професійна честь, авторитетність.

Потребує філософському осмисленні і сучасна наука, яка має ряд особливостей, якісно відрізняють її від науки навіть недавнього минулого. Радянський філософ Ф.В. Константинов виступав проти положення, часто висловлюваного вченими і філософами капіталістичних країн, згідно з яким один з головних джерел криз і протиріч у сьогоднішньому світі криється нібито в моральній непідготовленості людства до сучасної науково-технічної революції.

Вирішальний поштовх до широкого обговорення у всьому світі наслідків науково-технічного прогресу, небезпек коректного використання відкриттів сучасного природознавства, а також етичних проблем сучасної науки, соціальної відповідальності натураліста був даний атомним бомбардуванням американцями японських міст і тією роллю, яку відіграли фізики в створенні теоретичних передумов і виготовленні атомної бомби.

Говорячи про ці особливості, слід мати на увазі не тільки науково-дослідницьку діяльність саму по собі, але і її роль в якості інтелектуального фундаменту технологічного прогресу, стрімко змінює сучасний світ, а також соціальні наслідки сучасної науки.

Сучасна наука виникла в Європі в період XV-XVII ст. Будучи особливою формою пізнання світу і його перетворення, наука сформувала розуміння того, що є світ, природа, як можна і треба ставитися людині до них. Цілком очевидно, що наукове погляд на світ могло утвердитися в суспільстві тільки тому, що воно було вже готове прийняти цей погляд як щось само собою зрозуміле. Отже, в період руйнування системи феодального виробництва в суспільстві формується нове, порівняно з середньовічним, погляд на світ, природу, за своєю суттю збігається з науковим.

Сучасна наука в основному істотно, кардинально відрізняється від тієї науки, яка існувала сторіччя або навіть півстоліття тому. Змінився весь її вигляд і характер її взаємозв'язків із суспільством.

Треба зауважити, що все ж таки існують три основні концепції науки: наука як знання, наука як діяльність, наука як соціальний інститут. Сучасна наука являє собою органічну єдність цих трьох моментів. Тут діяльність - її основа, своєрідна «субстанція», знання - системоутворюючий фактор, а соціальний інститут - спосіб об'єднання вчених і організації їх спільної діяльності. І ці три моменти і складають повне визначення сучасної науки.

Перша концепція, наука як знання, з багатовіковою традицією розглядається як особлива форма суспільної свідомості і являє собою деяку систему знань. Так розуміли науку ще Арістотель і Кант. Подібне розуміння наук довгий час було, мало не єдиним.

Логіко-гносеологічна трактування науки обумовлюється як суспільно-історичними умовами, так і рівнем розвитку самої науки. Фактично тут абсолютизувалися ті боку науки, які виявилися в минулому, на ранніх етапах її існування, коли наукове знання уявлялося плодом чисто духовних зусиль мислячого індивіда, а соціальна детермінація наукової діяльності ще не могла бути виявлена з достатньою повнотою.

Ця концепція не може у своїй самотності розкрити повне визначення сучасної науки. Якщо науку розглядати тільки як систему знань, то виникають деякі недоліки. А справа все в тому, що такий напрям у науці (опора лише на достовірні, перевірені факти, знання) досить одноманітно і обмежено. Від дослідників вислизає її соціальна природа, творці, матеріально-технічна база, обмежуються можливості для більш глибокого і всебічного дослідження специфіки, структури, місця, соціальної ролі та функцій науки. Все це призвело до необхідності розробки іншої концепції науки, до посилення вивчення діяльнісних і соціальних аспектів цього суспільного феномену.

Якщо ми розглянемо науку як діяльність, то нам сьогодні її функції представляються не тільки найбільш очевидними, а й першими і початковими. І це зрозуміло, якщо враховувати безпрецедентні масштаби і темпи сучасного науково-технічного прогресу, результати якого відчутно виявляються у всіх галузях життя і у всіх сферах діяльності людини. Наприклад, недавно іноземні вчені висунули одну, досить сильну і різку гіпотезу про причини вірування людей у божество. Після багатьох досліджень вони прийшли до думки, що в будову людського ДНК знаходиться такий ген, який і дає різні команди мозку про існування божества.

Важливою стороною перетворення науки в безпосередню продуктивну силу є створення і зміцнення сталих каналів для практичного використання наукових знань, поява таких галузей діяльності, як прикладні дослідження і розробки, створення мереж науково-технічної інформації та ін Причому слідом за промисловістю такі канали навіть за його межами. Все це тягне за собою значні наслідки і для науки, і для практики.

Однак при історичному розгляді картина постає в іншому світлі. Процес перетворення науки в безпосередню продуктивну силу вперше був зафіксований і проаналізовано К. Марксом у середині минулого століття, коли синтез науки, техніки і виробництва був не стільки реальністю, яких було розроблено діяльнісний підхід до науки, в результаті чого вона стала трактуватися не тільки і не стільки як знання саме по собі, а перш за все як особлива сфера професійно - спеціалізованої діяльності, своєрідний вид духовного виробництва. Трохи пізніше наука стала розумітися і як соціальний інститут.

Наука як соціальний інститут - це соціальний спосіб організації спільної діяльності вчених, які є особливою соціально-професійною групою, певною спільнотою.

Інституціоналізація науки досягається за допомогою відомих форм організації, конкретних установ, традицій, норм, цінностей, ідеалів і т.п.

Мета і призначення науки як соціального інституту - виробництво і розповсюдження наукового знання, розробка засобів і методів дослідження, відтворення вчених і забезпечення виконання ними своїх соціальних функцій.

У період становлення науки як соціального інституту визрівали матеріальні передумови, створювався необхідний для цього інтелектуальний клімат, вироблявся відповідний лад мислення. Звичайно, наукове знання і тоді не було ізольовано від швидко розвивалася техніки, але зв'язок між ними носила однобічний характер. Деякі проблеми, що виникали в ході розвитку техніки, ставали предметом наукового дослідження і навіть давали початок новим науковим дисциплінам. Так було, наприклад, з гідравлікою і термодинамікою. Сама ж наука мало, що давала практичної діяльності - промисловості, сільського господарства, медицини. І справа була не тільки в тої, що сама практика, як правило, не вміла, та й відчувала потреби спиратися на завоювання науки чи хоча б просто систематично враховувати їх.

Сьогодні, в умовах науково-технічної революції, у науки все більш виразно виявляється ще одна концепція, вона виступає в якості соціальної сили. Найбільш яскраво це виявляється в тих численних в наші дні ситуаціях, коли дані і методи науки використовуються для розробки масштабних планів і програм соціального економічного розвитку. При складанні кожної такої програми, яка визначає, як правило, цілі діяльності багатьох підприємств, установ і організацій, принципово необхідно безпосередню участь вчених як носіїв спеціальних знань і методів з різних областей. Істотно також, що зважаючи на комплексний характеру подібних планів і програм їх розробка і здійснення припускають взаємодію громадських, природничих і технічних наук.

6. Роль науки в сучасному суспільстві

20 століття стало століттям що перемогла наукової революції. НТП прискорився у всіх розвинених країнах. Поступово відбувалося все більше підвищення наукоємності продукції. Технології змінювали способи виробництва. До середини 20 століття фабричний спосіб виробництва став домінуючим. У другій половині 20 століття велике поширення отримала автоматизація. До кінця 20 століття розминулися високі технології, продовжився перехід до інформаційної економіки. Все це відбулося завдяки розвитку науки і техніки. Це мало кілька наслідків. По-перше, збільшилися вимоги до працівників. Від них стали вимагатися великі знання, а також розуміння нових технологічних процесів. По-друге, збільшилася частка працівників розумової праці, наукових працівників, тобто людей, робота яких вимагає глибоких наукових знань. По-третє, викликаний НТП зростання добробуту і вирішення багатьох нагальних проблем суспільства породили віру широких мас в здатність науки розв'язувати проблеми людства і підвищувати якість життя. Ця нова віра знайшла своє відображення в багатьох галузях культури та громадської думки. Такі досягнення як освоєння космосу, створення атомної енергетики, перші успіхи в галузі робототехніки породили віру в неминучість науково-технічного та суспільного прогресу, викликали надію швидкого вирішення і таких проблем як голод, хвороби і т. д.

І на сьогоднішній день ми можемо сказати, що наука в сучасному суспільстві відіграє важливу роль у багатьох галузях і сферах життя людей. Безсумнівно, рівень розвиненості науки може служити одним з основних показників розвитку суспільства, а також це, безсумнівно, показник економічного, культурного, цивілізованого, освіченого, сучасного розвитку держави.

Дуже важливі функції науки як соціальної сили у вирішенні глобальних проблем сучасності. Як приклад тут можна назвати екологічну проблематику. Як відомо, бурхливий науково-технічний прогрес становить одну з головних причин таких небезпечних для суспільства і людини явищ, як виснаження природних ресурсів планети, забруднення повітря, води, ґрунту. Отже, наука - один з чинників тих радикальних і далеко не нешкідливих змін, які відбуваються сьогодні в середовищі проживання людини. Цього не приховують і самі вчені. Науковим даними відводиться провідна роль і у визначенні масштабів і параметрів екологічних небезпек.

Зростаюча роль науки в суспільному житті породила її особливий статус у сучасній культурі і нові риси її взаємодії з різними верствами суспільної свідомості. У зв'язку з цим гостро ставиться проблема особливостей наукового пізнання та його співвідношення з іншими формами пізнавальної діяльності (мистецтвом, повсякденним свідомістю і т. д.).

Ця проблема, будучи філософської, за своїм характером, в той же час має велику практичну значимість. Осмислення специфіки науки є необхідною передумовою впровадження наукових методів в управління культурними процесами. Воно необхідне і для побудови теорії управління самою наукою в умовах НТР, оскільки з'ясування закономірностей наукового пізнання вимагає аналізу його соціальної обумовленості і його взаємодії з різними феноменами духовної та матеріальної культури.

В якості головних же критеріїв виділення функцій науки треба взяти основні види діяльності вчених, їх коло обов'язків і завдань, а також сфери застосування і споживання наукового знання. Нижче перераховані одні з головних функцій:

1) пізнавальна функція задана самою суттю науки, головне призначення якої - саме пізнання природи, суспільства і людини, раціонально-теоретичне осягнення світу, відкриття його законів і закономірностей, пояснення самих різних явищ і процесів, здійснення прогностичної діяльності, тобто виробництво нового наукового знання;

2) світоглядна функція, безумовно, тісно пов'язана з першою, головна мета її - розробка наукового світогляду і наукової картини світу, дослідження раціоналістичних аспектів ставлення людини до світу, обгрунтування наукового світорозуміння: вчені покликані розробляти світоглядні універсалії та ціннісні орієнтації, хоча, звичайно, провідну роль у цьому відіграє філософія;

3) виробнича, техніко-технологічна функція покликана для впровадження у виробництво нововведень інновацій, нових технологій, форм організації та ін. Дослідники говорять і пишуть про перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства, про науку як особливому «цеху» виробництва, віднесення вчених до продуктивних працівникам, а все це якраз і характеризує цю функцію науки;

4) культурна, освітня функція полягає головним чином у тому, що наука є феноменом культури, помітним фактором культурного розвитку людей та освіти. Їй досягнення ідеї та рекомендації помітно впливають на весь навчально-виховний процес, на зміст програм планів, підручників, на технологію, форми і методи навчання. Безумовно, провідна роль тут належить педагогічній науці. Ця функція науки здійснюється через культурну діяльність і політику, систему освіти та засобів масової інформації, просвітницьку діяльність вчених та ін. Не забудемо й того, що наука є культурним феноменом, самим має відповідну спрямованість, займає надзвичайно важливе місце в сфері духовного виробництва.

філософія наука гносеологічний

Висновок

У своєму рефераті я розглянув таку важливу в філософії тему, як «Наука і її роль у сучасному суспільстві». Розкриваючи тему, я показав, що наука була актуальна в стародавні часи, вона актуальна і на сьогоднішній день. І безсумнівно, наука буде актуальна і в майбутньому.

Кажуть, що якщо б не було Баха, то світ ніколи б не почув музики. Але якщо б не народився Ейнштейн, то теорія відносності рано чи пізно була б відкрита яких-небудь ученим.

Знаменитий афоризм Ф. Бекона: «Знання - сила» сьогодні актуальне як ніколи. Тим більше, якщо в недалекому майбутньому людство буде жити в умовах так званого інформаційного суспільства, де головним фактором суспільного розвитку стане виробництво і використання знання, науково-технічної та іншої інформації. Зростання ролі знання (а в ще більшій мірі - методів її отримання) у житті суспільства неминуче повинно супроводжуватися посиленням знання наук, спеціально аналізують знання, пізнання і методи дослідження.

Наука є осягнення світу, в якому ми живемо. Відповідно науку прийнято визначати як високоорганізовану та високоспеціалізовану діяльність з виробництва об'єктивних знань про світ, що включає і самої людини.

Список використаної літератури

1. Фролов І.Т., Араб-Огли Е.А., Ареф'єва Г.С. Філософія. Підручник для вищих навчальних закладів. Частина 2. Москва, «Політвидав» 1989р.

2. Лекції по поточному предмету. 2004р.

3. Канке В.А. «ФІЛОСОФІЯ. Історичний і систематичний курс», Електронний підручник, Москва «Логос», 2001р.

4. Зіневич Ю.А., Гуревич П.С., Широкова В.А. ФІЛОСОФСЬКІ НАУКИ. Москва, «гуманітарій» 1994р.

5. Приватні конспекти і запису.

Размещено на Allbest.ru