Факт в постнеокласичній науці

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

МЄЛКОВ ЮРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 167.5

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ФАКТ В ПОСТНЕКЛАСИЧНІЙ НАУЦІ

спеціальність 09.00.09 - філософія науки

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та методології науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор ДОБРОНРАВОВА ІРИНА СЕРАФИМІВНА, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, філософський факультет, завідуюча кафедрою філософії та методології науки.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор КИСЕЛЬОВ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ, Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник;

кандидат філософських наук, доцент РУБАНЕЦЬ ОЛЕКСАНДРА МИХАЙЛІВНА, Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут", доцент кафедри філософії.

Провідна установа - Центр гуманітарної освіти Національної академії наук України.

Захист відбудеться "28" жовтня 2002 р. о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, вул. Володимирська, 60).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий "19" вересня 2002 р.

В. о. вченого секретаря Спеціалізованої вченої ради доктор філософських наук Ярошовець В. І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Глобальна цивілізаційна криза ХХ ст. ставить людство перед необхідністю перегляду свого світорозуміння, переосмислення засад своєї діяльності, перероблення їх на основі таких принципів, які б уможливили існування людської цивілізації у ХХІ ст. Особливо це стосується такої сфери творчості як наука - саме наукова та технічна діяльність людини постає як один із тих факторів, що призвели до сучасної кризи. В наші часи починає відбуватися процес пошуків нових засад науки; одним з основних проявів такого процесу виступає сучасна глобальна наукова революція, в результаті якої здійснюється становлення нової науки, що отримала назву постнекласичної (В. С. Стьопін).

В ході виникнення нового типу науки руйнується стара наукова картина світу, радикальні зміни відбуваються стосовно ідеалів та норм наукового дослідження. Узгодження засад наукової діяльності із загальнокультурними цінностями, спрямованість наукового пізнання на знаходження виходу з глобальної кризи - ось ті основні настанови, котрі виступають орієнтирами щодо нових норм та ідеалів науки, відбудову яких ми можемо спостерігати власними очима як результат наукової революції сьогодення. Не зважаючи на те, що такі засади наукової діяльності знаходяться ще на етапі становлення, навіть саме тому, перед дослідниками зараз постає завдання здійснення філософської рефлексії над концепціями сучасної науки, вивчення її філософських та методологічних засад, виявлення можливих напрямів їх розвитку.

Одне з центральних місць серед таких фундаментальних засад науки займає нормативне розуміння наукового факту. Саме факти виступають емпіричним базисом науки, гарантом істинності результатів наукових досліджень, критерієм їх обєктивності. Як демонструють методологічні дослідження ХХ століття, науковий факт є складним феноменом, що не зводиться до даних досвіду; розробляються концепції теоретичної навантаженості факту, постають питання щодо його співвіднесення з об'єктом дійсності. В ході становлення нових парадигм сучасної науки перед нами відкривається нове бачення феномена фактичного.

Постнекласична наука має справу зі складними, людинорозмірними системами, що самоорганизуються; деякими характерними ознаками такої науки виявляються - співвіднесеність наукового пізнання із загальнокультурними цінностями, розвиток міждисциплінарних досліджень, тяжіння науки до взаємодії з іншими формами людської культурної творчості. У зв'язку з цим особливо актуальною постає проблема наукової фіксації факту становлення (самоорганізації), питання щодо об'єктивності наукового дослідження, вивчення ціннісного виміру феномена фактичного. Дослідження нового образу факту як у природничих, так і в гуманітарних науках дозволить краще зрозуміти специфіку сучасної наукової парадигми, буде сприяти оптимізації процесу людського пізнання.

Відтак, зазначені характерні риси та нагальні вимоги сучасної ситуації роблять проведення дослідження наукового факту в уявленнях сьогоденних парадигм науки надзвичайно актуальним як із суто філософських, так і з науково-методологічних позицій.

Звязок роботи з науковими програмами. Дисертація виконувалась в системі досліджень, що проводить кафедра філософії та методології науки філософського факультету в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, НДР № 01БФ041-01 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Об'єкт дослідження: гносеологічна складова філософських засад науки.

Предмет дослідження: розуміння наукового факту з точки зору методології постнекласичної науки у порівнянні з попередніми етапами розвитку науки.

Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у визначенні специфіки розуміння наукового факту в постнекласичній науці. Постановка даної мети обумовлює її наступну конкретизацію в таких дослідницьких завданнях:

- визначити роль факту в науці, розглядуваної як система знань (вивчення гносеологічного аспекту фактичного знання), у звязку з чим виявляється необхідним оглянути й узагальнити результати попередніх методологічних досліджень:

- оглянути взаємовідношення між науковим фактом та емпіричним науковим знанням;

- оглянути взаємовідношення між науковим фактом та теоретичним науковим знанням;

- розкрити місце факту в науковому світобаченні та його кореляцію з відповідними елементами наукової картини світу (розгляд онтологічного аспекту факту), зокрема:

- вивчити взаємовідношення між науковим фактом та подією дійсності у світлі філософсько-методологічних засад науки різних етапів її розвитку;

- вивчити взаємовідношення між науковим фактом та філософськими категоріями закону та сутності в контексті сучасної науки;

- розглянути науковий факт як мету діяльності наукової спільноти та його місце в науці як формі культурної творчості (проблема аксіологічного аспекту наукового факту), а саме:

- прояснити специфіку наукового факту як результату діяльності наукової спільноти та виокремити соціокультурні фактори, що впливають на встановлення факту науки;

- прояснити взаємовідношення між науковим фактом та ціннісними настановами в складі сучасної науки.

Методи дослідження. У формуванні методологічної бази дисертаційної роботи автор спирався на філософсько-методологічні дослідження науки, що проводилися такими представниками української та російської філософських традицій як В. І. Аршинов, В. Г. Буданов, І. С. Добронравова, В. В. Кизима, М. М. Кисельов, П. В. Копнін, В. В. Косолапов, О. М. Кравченко, А. А. Кравчук, С. Б. Кримський, Б. Г. Кузнєцов, В. С. Лукянець, О. А. Мамчур, С. Ф. Мартинович, Л. О. Мікешина, В. В. Налімов, Л. В. Озадовська, Т. Д. Пікашова, М. В. Попович, Л. А. Соловей, В. С. Стьопін, В. Л. Храмова, В. І. Ярошовець. Дисертантом також були використані роботи в галузі філософського дослідження науки ХХ ст., виконані західними вченими та філософами Н. Бором, Г.-Г. Гадамером, В. Гейзенбергом, Е. Гуссерлєм, А. Ейнштейном, Р. Карнапом, Т. Куном, Х. Патнемом, Р. А. Патнем, М. Полані, І. Пригожіним, П. Фейєрабендом, Л. Флеком, М. Хайдеггером, К. Хюбнером. Основними методами дисертаційного дослідження є діалектичний, герменевтичний, структурно-функціональний, методи порівняльного аналізу та аналогії. За їх допомогою були проаналізовані специфічні особливості наукового факту, його структури та процедури його встановлення у баченні постнекласичної наукової методології, порівняно зі класичним та некласичним етапами розвитку науки.

Наукова новизна одержаних результатів. В ході дисертаційного дослідження висунуті наступні положення, що відзначаються науковою новизною:

- Визначено, що в структурі наукового факту завжди присутні апріорні аксіоматичні настанови, елементи попередньої інтерпретації емпіричних даних. Попередня інтерпретація обовязково передує отриманню результатів емпіричного дослідження та інтерпретації емпіричних даних. Така послідовність процедур при створенні наукового факту має місце як у гуманітарних, так і у природничих науках.

- Виявлено історичність взаємовідношень між фактом науки та подією дійсності як його онтологічним корелятом у науковій картині світу. Доведено, що за доби класичної науки факт та подія ототожнювалися; в некласичній науці факт розглядається як подія, сприйнята за допомогою певних засобів спостереження. З точки зору постнекласичної науки подія виступає як вибір одного з можливих варіантів розвитку; факт науки є подією, що локалізована в певному контексті, горизонті світобачення, - подією, що є осмисленою на основі апріорних аксіоматичних настанов.

- Обґрунтовано, що факт науки як гарант обєктивності наукового знання разом із тим містить у собі й певні аксіологічні настанови, які відповідають стилю мислення наукової спільноти, в межах якої даний факт був сформований. Наявність внутрішньо-наукових цінностей, що регулюють саме наукове пізнання, надають йому звязності, цілісності, достовірності, й та обставина, що представники даної наукової спільноти поділяють однакові гносеологічні, онтологічні та аксіологічні настанови щодо наукового пізнання, надають фактам, виробленим у цій спільноті, характер інтерсубєктивності.

- Доведено, що окрім детермінації факту науки внутрішньо-науковими цінностями, на його становлення здійснюють вплив також і такі цінності, що відносяться до більш широкого культурного шару. Горизонт світобачення, в якому відбувається формування наукового факту як осмислення події дійсності, визначається всіма надбаннями загальнолюдської культури. Обґрунтовано наявність ціннісного виміру не лише факту гуманітарних наук, але й факту природознавства. науковий філософський гносеологічний

Наукове значення дисертації зумовлене новизною отриманих результатів. Здійснений всебічний розгляд феномена фактичного знання з точки зору постнекласичної науки є важливим внеском у розвиток вітчизняних досліджень у галузі філософії науки. Одержані результати відкривають нове бачення факту науки; розвиток уявлень про науковий факт висвітлює історичну логіку філософського осмислення факту як елемента гносеологічної складової засад науки. Розкриття взаємовідношення між науковим фактом та подією дійсності сприяє розвитку досліджень проблеми обєктивної істинності результатів наукового пізнання. Постановка та прояснення питання щодо наявності ціннісних настанов у структурі наукового фактичного знання є кроком на шляху до розробки концепцій гуманістичної спрямованості науки, уможливлення її взаємодії з іншими сферами культурної творчості людини.

Практичне значення отриманих результатів повязане з можливістю використання концепції фактичного знання сучасної науки в методологічних розробках із широкого кола наукових дисциплін; дана концепція може бути корисною і для методологічних рекомендацій щодо проведення наукових досліджень, що буде сприяти здійсненню більш плідної дослідницької роботи в різних галузях науки. Основні положення дисертаційної роботи також можуть бути використані у розробці нормативних курсів та спецкурсів: "філософія науки", "філософські проблеми сучасної науки й техніки", "наука та культура", "наука та релігія", "наука та цінності".

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження становили зміст виступів автора на республіканських та міжнародних наукових конференціях: "Дні науки" (м. Київ, філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка, 1999, 2000, 2001, 2002), "Людські стратегії в умовах складності" (м. Київ, 2001, м. Ялта, 2002), "Образы мира на заре нового тысячелетия" (м. Київ, 2002), "Українська суспільна думка в пошуках концептуального бачення світу" (м. Київ, 2002, Крим, с. Миколаївка, 2002).

Публікації. Результати дослідження відображені у 3 статтях у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць та 2 тезах виступів на наукових конференціях загальним обсягом 1,7 друкованого аркуша.

Структура дисертаційної роботи обумовлена логікою дослідження, що визначається поставленими метою та завданнями. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (299 найменувань). Основна частина дослідження будується у відповідності з поставленими завданнями: в першому розділі дається огляд літератури з проблематики дисертаційної роботи та визначається стан розробки проблеми, у трьох наступних розділах послідовно розглядаються: гносеологічний, онтологічний та аксіологічний аспекти наукового факту. Повний обсяг дисертаційної роботи - 178 сторінок основного тексту та 22 сторінки списку використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються обєкт, предмет, мета і завдання дисертаційного дослідження, його методологічні основи, розкривається наукова новизна роботи, зясовується її теоретична та практична значущість, відображається апробація результатів дослідження.

У першому розділі "Розгляд наукового факту в філософії науки ХХ ст." дисертант аналізує дослідницьку літературу, присвячену філософському вивченню проблем факту науки і доводить необхідність додаткового дослідження феномена фактичного знання за умов сучасної науки.

Відзначається, що філософський розгляд проблем наукового факту займає значне місце серед проблематики філософії науки минулого століття. Дослідження А. М. Єлсукова, Р. Карнапа, П. В. Копніна, В. В. Косолапова, С. Ф. Мартиновича, В. С. Стьопіна, Л. Флека висувають та висвітлюють проблеми специфіки фактичного знання науки, співвідношення наукового факту з емпіричним та теоретичним знанням.

Між тим, як наголошує дисертант, розвиток науки кінця ХХ ст. дає змогу стверджувати про становлення нового типу науки. Зародження міждисциплінарних наукових підходів - синергетики та віртуалістики, зосередження уваги сучасної науки на складних людинорозмірних системах, що саморозвиваються, вимагає здійснення філософського дослідження нової науки, вивчення її фундаментальних засад, встановлення можливих напрямків її розвитку. Серед філософських концепцій сучасної науки найбільш ретельно розробленою є концепція В. С. Стьопіна, згідно з якою сучасна наука розглядається як "постнекласична", на противагу класичній науці XVII - XIX ст. та некласичній науці першої половини ХХ ст. В роботах В. І. Аршинова, В. Г. Буданова, І. С. Добронравової, В. В. Кизими, С. Б. Кримського, Ю. І. Кулакова, Л. О. Мікешиної, В. В. Налімова, М. О. Носова, М. Ю. Опєнкова проводиться вивчення специфіки нових наукових підходів, наукової картини світу, філософських засад науки за умов сучасної доби її розвитку, у порівнянні з попередніми історичними типами науки.

У даному розділі дисертації доводиться, що зміна філософських засад наукового пізнання в ході історичного розвитку науки має вирішальний вплив на філософське розуміння феномена фактичного. Відзначається, що в переважній більшості праць, присвячених філософському дослідженню наукового факту, відображається специфіка даного феномена за умов некласичної науки. Сучасні роботи, які мають метою вивчення засад постнекласичної науки, як правило, не приділяють уваги науковому фактові. Дисертант підкреслює необхідність дослідження нового бачення факту за умов становлення сучасних концепцій науки.

Другий розділ дисертації "Гносеологічний аспект наукового факту" присвячений дослідженню місця факту в науці як системі знань; аналізуються відносини між фактичним знанням та емпіричним і теоретичним рівнями наукового знання, розглядається структура факту.

У підрозділі 2.1 "Становлення філософського дослідження феномена фактичного" вивчається розвиток розуміння факту науки у філософії науки ХХ ст., як у зарубіжній, так і у вітчизняній традиції.

Першими до філософських досліджень фактичного знання науки звертаються представники логіцизму й логічного емпіризму. Філософи Віденського гуртка намагаються дослідити факти як основу, першоджерело наукового пізнання; ще в дослідженнях їх попередників Л. Вітгенштейна та Б. Рассела поняття факту розуміється як синонім явища дійсності, як певний першоелемент світу. Між тим, розвиток філософського дослідження цього феномена приводить до висновку про неможливість виокремлення такого елемента світу, який би виступав водночас елементом знання. Поступово на перше місце виходить проблема аналізу речень, що фіксують факти дійсності і виступають як факти - базові елементи науки; але такі речення, що фіксують дані емпіричного наукового спостереження чи експерименту, не дають підстав стверджувати обєктивну істинність відповідного наукового факту.

Неспроможність неопозитивістської програми знаходження протокольних речень має своїм результатом розвиток філософського осмислення проблеми фактичного в дослідженнях А. М. Єлсукова, П. В. Копніна, В. В. Косолапова, Т. Куна, І. Лакатоса, С. Ф. Мартиновича, К. Поппера, В. С. Стьопіна, П. Фейєрабенда. Важливим відкриттям виступає, перш за все, затвердження розуміння поняття факту як базової гносеологічної компоненти засад науки. Специфіка фактичного знання постає у вигляді його достовірності та його здатності служити вихідним моментом для постановки та вирішення наукової проблеми. Виявляється, що фактичне знання не є тотожнім емпіричному знанню: воно виступає як інваріант багатьох емпіричних даних. Фактичне знання постає як діалектична єдність обєктивних даних дійсності та субєктивного сприйняття, як система знань на шляху від емпіричного до теоретичного знання.

У підрозділі 2.2 "Співвідношення фактичного та емпіричного знання" розкриваються основні етапи становлення наукового факту, його звязок із даними емпіричного дослідження.

Відзначається, що за традиційною точкою зору процес переходу від емпіричних даних до наукового факту полягає у виокремленні інваріантного змісту таких даних, в їх багаторазовій перевірці. Але, як свідчать дослідження А. М. Єлсукова, Р. Карнапа, В. В. Косолапова, В. С. Стьопіна, Л. Флека, В. А. Яцко, завдання виділення інваріанта факту, його обєктивної компоненти виявляється неможливим. В некласичній науці самі методи емпіричного дослідження виявляються такими, що містять у собі елементи теоретичного знання. Саме теорія завжди здійснює спрямування наукового спостереження на певні сторони обєкту дійсності. З іншого боку, в новій науці спостереження частіше над усе постають як непрямі спостереження, як такі, що здійснюються за допомогою приладів. Тим самим, спостереження в науці ХХ ст. нерозривно повязані з вимірюванням та експериментом; будь-яке спостереження постає як конструювання приладової ситуації. Прилади потребують проведення попередньої процедури калібровки, яка б забезпечила інваріантний характер результатів відповідних спостережень.

Дисертант підкреслює принципову подібність ситуації становлення фактичного знання як у природничих, так і в гуманітарних науках. Перетворення емпіричних даних на науковий факт передбачає їх вираз науковою мовою. Інваріантність даних дослідження не може бути абсолютною, оскільки інтерпретативні моменти наявні не лише на етапі пояснення таких даних, але й передують їх отриманню, визначаючи виокремлення суттєвих та несуттєвих рис предмета дослідження. Стосовно гуманітарних наук В. А. Яцко доводить існування "передінтерпретації"; дисертант відзначає подібність даного феномена до процедур спрямування спостереження та калібровки приладів у природознавстві.

Зрештою, дисертант приходить до висновку про наявність трьох етапів становлення фактичного знання науки. Перший етап характеризується підготовкою дослідження, визначенням питання, із яким учений підходить до свого предмета. На другому етапі відбувається власне отримання емпіричних даних; третій етап становить відбудову інваріанта цих даних, їх вираз мовою наукової теорії. Наявність інтерпретаційних, субєктивних елементів у процесі становлення наукового факту вказує на його детермінацію іншими шарами знання, зокрема, теоретичним знанням.

Підрозділ 2.3 "Співвідношення фактичного та теоретичного знання" присвячений розгляду взаємодії факту та наукової теорії; аналізується також структура фактичного знання науки.

Внаслідок досліджень філософів науки минулого століття, як представників напрямків постпозитивізму, постаналітичної філософії, так і вітчизняних учених, відкривається наявність тісного переплетіння між фактами та теорією, їх діалектична взаємодія. Факт, як свідчать дослідження П. В. Копніна, В. В. Косолапова, Т. Куна, І. Лакатоса, К. Поппера, П. Фейєрабенда, Л. Флека, К. Хюбнера, має певне "теоретичне навантаження" - кожний факт може бути визначений саме як факт лише в межах окремої системи теоретичних знань. Фактичне знання виступає як проміжна ланка між емпіричним та теоретичним рівнями наукового знання, проте, воно не може бути редуковане до жодного з цих рівнів. Науковий факт узагальнює в собі емпіричні дані спостереження чи експерименту, виражає ці дані мовою теорії, надаючи їм таку форму, що уможливлює їх універсальне використання в науці. Відокремлення факту від теорії може постати досить складною справою; між тим, саме факти мають визначати достовірність наукової теорії, її обєктивний зміст.

У звязку з постановкою питання про достовірність фактичного знання як специфічну характерну рису наукового факту, дисертант відмічає важливість розгляду структури факту, виокремлення такої його складової, яка б уособлювала собою гарант достовірності. За дослідженнями Т. Куна, П. Фейєрабенда, А. А. Кравчука, О. Л. Нікіфорова, у структурі наукового факту можна виокремити дві основні компоненти - обєктивну - інваріантну та субєктивну - змінну. Перша компонента є не лише суто емпіричною, але й обмеженою за змістом; вона не може формулювати достовірне істинне положення, на підставі якого можна було б здійснювати верифікацію теорій, оскільки ця інваріантна складова не є власне фактом.

Підкреслюється, що субєктивна компонента не лише відображає інтерпретацію емпіричних даних, але й уможливлює саме їх отримання. Відтак, окрім інваріанта емпіричних даних та їх витлумачення, у складі фактичного знання сучасної науки наявні апріорні настанови, що характеризують гносеологічний бік факту. Такі настанови не зводяться до теоретичних, але відповідають певним більш широким шарам знання. Розгляд лише взаємодії фактичного знання з емпіричними даними та науковою теорією не дає можливості визначення його специфіки, обґрунтування його достовірності, не дозволяє знайти гарант обєктивності факту науки.

У третьому розділі дисертаційної роботи "Онтологічний аспект наукового факту" розглядається співвідношення факту науки з його онтологічним корелятом, обєктом реальності, знанням про який виступає факт.

Підрозділ 3.1 "Співвідношення знання з реальністю" присвячений дослідженню взаємодії наукового знання з реальною дійсністю, пошуку обєкта реального світу, відображенням якого виступає науковий факт.

Відзначається, що класична наука не ставила питання про відношення своєї системи знань до реальності. Згідно І. Канту, обєктивна реальність постає реальністю ноуменів, про які не може нічого засвідчити наукове пізнання як пізнання емпіричне. Проте, реальність, із якою має справу наука, за доби класичної науки поступово починає уявлятися такою, що існує в дійсності. З початку ХХ ст. у світовій думці починається усвідомлення того, що відношення між науковим знанням та реальністю має більш складне підґрунтя. Е. Гуссерль, П. О. Флоренський, М. Хайдеггер критикують класичну науку за те, що вона замінює життєвий світ людини штучним математизованим світом, відривається від реальності за допомогою схемобудівництва. Ці філософські ідеї знаходять своє підтвердження в дослідженнях учених - представників некласичної науки - передусім, в роботах А. Ейнштейна та Н. Бора.

Дисертант підкреслює, що факт науки не має безпосереднього кореляту в реальності. Натомість він виступає співвіднесеним з елементами схеми реальності, що її будує наука. Така онтологічна схема, яка здійснює безпосередній вплив на зміст фактичного знання, отримує назву наукової картини світу. Дослідження П. С. Дишлевого та Л. В. Яценко, В. В. Кизими, С. Б. Кримського та В. І. Кузнєцова, Л. О. Мікешиної, В. С. Стьопіна та Л. Ф. Кузнєцової дозволяють говорити про наукову картину світу як про систему абстрактних обєктів, як про синтез онтологічних припущень, властивих багатьом теоріям даної доби розвитку науки. Наукова картина світу визначає онтологічні апріорні принципи наукового пізнання, які, зокрема, виконують роль співвіднесення фактичного знання з реальністю. Дана структура характеризує собою світогляд науки; в відповідності з етапами розвитку науки, можна виокремити класичну, некласичну та постнекласичну наукові картини світу.

У підрозділі 3.2 "Факт у його кореляції зі структурними елементами наукових картин світу (класика та неокласика)" розглядається співвідношення факту з подією реальності на попередніх етапах розвитку науки.

Класична наука, що виникає в Західній Європі в XVII ст., здійснює відтворення нового світобачення. Як зазначають В. О. Бєлов, О. Койре, Б. Г. Кузнєцов, І. Пригожін та І. Стенгерс, на зміну сталому перипатетичному світові приходить концепція однорідного простору ідеалізованих математичних абстракцій. Завдяки Г. Галілею Всесвіт від такого, що знаходиться в спокою, перетворюється на Всесвіт, що рухається. Тим самим до науки входить поняття події як зміни стану, що відбувається в кожній точці та в кожну мить. Така подія виступає онтологічним корелятом факту науки, хоча саме за доби класичної науки ці поняття вживалися як синоніми. Локальні події визначаються рухом усього Всесвіту, і тому всі вони повязані між собою, виступають як прояв законів. Усі події, підпорядковані даному правилу, відбуваються однаково і можуть бути повторені в однорідному просторі в межах однієї всеосяжної свідомості Трансцендентального субєкта. Людський розум хоча й є конечним, але виступає як споріднений Абсолютній свідомості, тому людина здатна досягти абсолютної істини в пізнанні конкретної малої події.

Відзначається, що поступово світогляд класичної науки стає менш оптимістичним, наука відмовляється від постулювання Абсолютного субєкта в якості гаранта істинності пізнання та приходить до кризи на початку ХХ ст., коли починається становлення науки цілком нового типу - некласичної. Основними концепціями нової науки виступають теорія відносності А. Ейнштейна та квантова механіка Н. Бора та його послідовників. Обєкти, із якими має справу остання теорія, суттєво відрізняються від обєктів макросвіту: вони можуть спостерігатись виключно за допомогою приладів - відбувається розрив між спостерігачем та системою, яка спостерігається. В результаті будь-яка інформація про систему, тобто, емпіричні дані спостереження, будуть мати сенс лише по відношенню до конкретних засобів такого спостереження. Відбувається саме відокремлення факту науки як знання про подію, що отримане в окремій приладовій ситуації, від власне події як елементу наукової картини світу. З іншого боку, як свідчать відкриття В. Гейзенберга та К. фон Вайцзеккера, подія може не бути однозначно детермінованою законом, а відбуватися випадково. Саме в такій ситуації перед філософами науки постає проблема дослідження специфіки факту науки, історії якої був присвячений другий розділ дисертаційної роботи.

Підрозділ 3.3 "Факт та постнеокласична наукова картина світу" містить у собі розгляд взаємовідношення факту науки з подією дійсності за умов сучасної науки. Значна увага приділяється також аналізу нових характерних концепцій постнеокласичної науки.

Подальшого розвитку проблеми, що постали в результаті становлення некласичної науки, отримують у другій половині ХХ ст. Нові наукові концепції, які створюються в цей час, дають змогу говорити про виникнення якісно нового типу науки. Специфіка постнеокласичної науки, як доводить дисертант, полягає в пошуку певного третього шляху між двома крайнощами, у намаганнях синтезувати класичну єдність та некласичну багатоманітність. До концепцій постнеокласики, що відкривають нове наукове бачення реальності, відносяться, за твердженням дисертанта, такі напрямки трансдисциплінарних досліджень як синергетика та віртуалістика. Дослідження І. Пригожіна та І. Стенгерс, І. С. Добронравової, В. В. Кизими, С. Б. Кримського, В. В. Налімова, М. О. Носова, Л. О. Мікешиної та Ю. М. Опєнкова свідчать про те, що в сучасній науці ставиться під сумнів класичне протиставлення необхідності та випадковості, детермінації та свободи, порядку та хаосу.

Відзначається, що подія дійсності отримує нове розуміння. Як виявляється, подія не лише може не бути однозначно детермінованою законом, але й вона сама може стояти на одному рівні із законом, виступаючи як спонтанне явище, що має вирішальне значення для подальшого розвитку всієї системи. Входячи до складу наукового пізнання у вигляді факту, подія постає як осмислене явище, яке має оцінку. Факт постнеокласичної науки виступає як подія дійсності, що внесена в певний контекст - не лише в контекст приладової ситуації, як це було в уявленні некласичної науки, але й у контекст людського світобачення та світовідчуття. Водночас, факти можуть змінюватись шляхом переінтерпретації: в ході такого розвитку події можуть бути переосмисленими, перенесеними до іншого контексту. Результатом подібної зміни контекстів виступає інваріант, на якому ґрунтуються наші уявлення про обєктивні речі дійсності.

Дисертант підкреслює, що наукова картина світу виступає у вигляді онтологічних апріорних настанов, подібно до гносеологічних апріорних настанов, які детермінують відбір предметів та методів наукового дослідження. В цьому плані онтологічний корелят факту, не зважаючи на можливість його переосмислення, не може виступати однозначним гарантом істинності наукового факту. Змінюваність контексту події не є необмеженою, вона ґрунтується на певній множині можливих контекстів, на метаконтексті, який наперед задається усім розвитком людства. Виявляється, що окрім гносеологічних та онтологічних настанов, які визначають зміст фактичного знання, існує більш глибинний шар норм та ідеалів, який надає смисл та обєктивну значимість науковому знанню.

У розділі 4 "Аксіологічний аспект наукового факту" вивчається вплив, який мають на становлення фактичного знання як внутрішньо-наукові так і позанаукові цінності.

Підрозділ 4.1 "Факт та внутрішньо-наукові цінності" присвячений розгляду взаємовідношення факту науки та цінностей, що властиві науці, при дослідженні факту як продукту діяльності наукової спільноти.

Відзначається, що презумпції наукового пізнання виступають як ціннісні феномени, що грають роль норм та ідеалів даної доби розвитку науки. Дослідження Л. Флека, І. С. Добронравової, С. Б. Кримського, Т. Куна, Л. О. Мікешиної, М. Полані, К. Поппера, В. С. Стьопіна, В. Л. Храмової свідчать про існування структури, яка уособлює ціннісні настанови наукового знання. Така структура називається стилем мислення і визначає як направленість дослідження, так і асиміляцію даних, що отримуються в результаті такого дослідження. Стиль мислення задає ідеали наукового пізнання, і, зокрема, ідеал наукового факту. Класична наука вбачає ідеал свого фактичного знання в такому положенні, що характеризує абсолютно точні дані спостереження явища природи; гарантом достовірності фактичного знання виступає багаторазова перевірка цих даних різними вченими. В ситуації некласичної науки ідеал наукового факту змінюється. Некласична наука має справу з такими явищами, спостереження яких не завжди може бути повтореним, і які не обовязково можуть бути доступними для вивчення, особливо, великому числу дослідників. Гарантом достовірності наукового фактичного знання за доби некласики стає визнання даного окремого факту науковою спільнотою.

Саме наукова спільнота виступає як одиниця соціальної інституціоналізації науки, як носій стилю мислення. Та обставина, що даний стиль мислення поділяється всіма представниками наукової спільноти, забезпечує інтерсубєктивність наукового знання, зокрема, знання фактичного, яке було вироблене на основі тих внутрішньо-наукових цінностей, котрі складають зміст стиля мислення. Засвоєння кожним членом спільноти таких цінностей відбувається в ході його становлення як ученого, залучення його до наукової діяльності в колі спеціалістів. Внаслідок цієї обставини, член мислительного колективу, як правило, не усвідомлює стильової забарвленості свого мислення, сприймаючи цінності та настанови своєї спільноти як єдино правильні та єдино можливі. Така ситуація може призводити до того, що стиль мислення наукової спільноти починає зашкоджувати можливості переосмислення подій, розвитку фактів науки. Одним із результатів цього постає елітарізація науки, перетворення наукових спільнот на замкнені кастові групи, що критикується багатьма філософами минулого століття. Виникає потреба співвіднесення внутрішньо-наукових цінностей, стильових настанов наукових спільнот із більш загальним шаром цінностей.

Підрозділ 4.2 "Факт та поза-наукові цінності" містить у собі дослідження взаємодії фактичного знання науки з його загальнокультурним контекстом; також порівнюється факт науки з відповідними елементами інших форм культурної творчості людини.

Дисертант зазначає, що сучасна наука починає усвідомлювати себе як одну з форм культури, поряд з іншими фундаментальними проявами людської творчості, людського прагнення до Абсолютного. Класична наука починала своє становлення з утвердження своєї самостійності, незалежності суто наукових ідеалів та норм від загально-культурних, від релігійних. Поступово такі ідеї перетворюються на самовпевненість сцієнтизму, на проповідь повної моральної самодостатності науки. На противагу цьому, в сучасній науці та філософії, як свідчать роботи Г.-Г. Гадамера, Ю. І. Кулакова, М. В. Поповича, В. Л. Храмової, К. Хюбнера, І. Р. Шафаревича, відбувається повернення до традицій, висуваються ідеї спорідненості та навіть єдності всіх форм культури. Наука починає звертатись до того, що наближує її до релігії, міфології, мистецтва.

Зазначається, що на рівні фактичного знання зникає класичне протиставлення фактів науки подібним феноменам, що характеризують інші форми культури. Розуміння явища як міфічного, наукового чи релігійного "факту" виходить не з емпіричної частини такого факту, а визначається способом його осмислення, контекстом, в якому розглядається відповідна подія - як демонструють дослідження П. О. Флоренського, О. Ф. Лосєва, К. Хюбнера. З іншого боку, виявляється, що метаконтекст, набір можливих контекстів, який визначає множину потенційних смислів кожної окремої події, складається з цінностей, що характеризують всі прояви людської культурної творчості. Такі цінності можуть систематизовуватись на різних рівнях, від окремої спільноти чи окремої історичної культурної доби - до тих загальних вічних цінностей, що характеризують смислові основи людського буття. В такому випадку цінності постають загальнокультурними архетипами, образами, що впливають на зміст продуктів творчості всіх форм культури, в тому числі й наукового фактичного знання. Архетипи, як доводять роботи К.-Г. Юнга, К. фон Вайцзеккера, В. Гейзенберга, В. Паулі, С. Б. Кримського, виступають як глибинні передумови пізнання, що спільні для стилю мислення будь-якої історичної доби, як вічні первообрази, що детермінують зміст усіх проявів людської культурної творчості.

У підрозділі 4.3 "Фактичність та ціннісність" розглядається конкретні шляхи взаємодії внутрішніх та поза-наукових цінностей з фактичним знанням науки; підкреслюється неефективність за сучасних умов класичної дихотомії "факт / цінність".

Дисертант зазначає, що в ситуації постнекласичної науки ідеал фактичного знання передбачає звернення не лише до інваріанта емпіричного дослідження чи до його визнання в межах наукової спільноти, але й до загальних цінностей культури. Класичне протиставлення фактів та цінностей більш не є правомірним, зокрема, в силу тієї причини, що самі поняття "факт" ти "цінність" набувають за доби сучасної науки нових смислів. Факт, починаючи з моменту становлення та філософського осмислення некласичної науки, більш не є синонімом явища дійсності, але виступає одиницею наукового пізнання і тому обовязково містить у собі апріорні чинники, що уможливлюють будь-яке пізнання. З іншого боку, цінність також не розуміється лише як вияв людської культури: розвиток філософського осмислення екологічної проблематики сучасності в роботах А. Швейцера, М. Г. Холодного, Г. П. Вижлєцова, Ф. І. Гіренка, М. М. Кисельова та Ф. М. Канака, В. Хьослє, свідчить про надання природі статусу обєктивної цінності, розуміння природи як "субєкта ціннісних відносин". Цінності не зводяться до констатації простої корисності предмета зовнішньої реальності для людини, але постають як вічні ідеали, що грають роль глибинних підвалин буття як людини й суспільства, так і самого навколишнього світу.

Підкреслюється, що аксіологічний аспект факту виражає наявність тісної взаємодії між цінностями та фактами як гуманітарних, так і природничих наук, до усвідомлення чого підходять такі дослідники як В. П. Візгін, З. Сардар, Х. Патнем, Р.-А. Патнем. Факти завжди виступають як мовні вирази, утворені на основі понять, що відповідають науковому стилю мислення та змісту загальнокультурної ситуації. Ціннісний аспект фактів природознавства, окрім того, базується на усвідомленні цінності навколишнього світу, відповідальності людини за його існування. Усвідомлення наявності як наукових так і загальнокультурних цінностей у складі фактичного знання науки не лише не спотворює його обєктивний, істиннісний зміст, але й допомагає виявити відповідні апріорні настанови, осмислити їх, обґрунтувати їх інтерсубєктивний статус, запобігти шкідливих наслідків наукових відкриттів за допомогою співвіднесення їх із смисловим горизонтом людської культури.

Висновки становлять теоретичні підсумки дослідження феномена факту з точки зору методології постнекласичної науки та перспективи подальшої розробки даної проблематики.

У дисертації наведене філософське осмислення факту як базової компоненти засад сучасної, постнекласичної науки. Розкривається специфічність фактичного знання нової науки у порівнянні з характерними рисами даного феномена на попередніх етапах розвитку науки.

У гносеологічному аспекті розгляду цієї проблеми факт постає як одиниця, базовий елемент системи наукового знання, що не може бути зведений до емпіричного чи теоретичного рівня пізнання, але виступає як сполучна ланка між ними. За своєю структурою факт складається з інваріанта емпіричних даних та їх витлумачення, виразу певною мовою. Відокремлення інваріантної компоненти фактичного знання як гаранта його істинності виявляється нездійсненним, оскільки сама можливість отримання емпіричних даних заснована на системі апріорних настанов, що відносяться до субєктивних чинників у складі наукового факту. Такі чинники можуть бути гносеологічними, онтологічними чи аксіологічними.

Онтологічний аспект наукового факту становить розгляд співвідношення фактичного знання з обєктами реальності. Доводиться, що факт науки не має безпосереднього онтологічного корелята, але відноситься до події як до елементу наукової картини світу. В постнекласичній науці факт постає як осмислена подія, як подія в контексті людського світобачення та світовідчуття. Можливість зміни фактів на основі переосмислення подій дійсності визначається наявністю метаконтексту, який напередзадається усім розвитком людства. Онтологічні апріорні настанови не можуть виконувати роль однозначного гаранта достовірності змісту фактичного знання, оскільки повязані із смислами та цінностями.

Аксіологічний аспект наукового факту характеризує наявність детермінації змісту фактичного знання соціальними та культурними цінностями. Факт постає як продукт діяльності наукової спільноти, витворений на засадах притаманного їй стилю мислення, який містить у собі ідеал наукового факту. За доби постнекласичної науки такий ідеал базується на усвідомленні детермінації змісту фактичного знання цінностями загальнолюдської культури. Осмислення реального явища як "факту" науки, міфології, релігії чи мистецтва визначається способом побудови його контексту на основі загальнокультурних архетипів. Такі архетипи постають як загальні цінності, спільні як для природи, так і для культури, у звязку з чим класичне протиставлення фактів та цінностей перестає працювати в сучасних умовах як у гуманітарних, так і у природничих науках.

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ Й ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ПРЕДСТАВЛЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Мєлков, Ю. О. Проблема ціннісного аспекту фактичного знання // Totallogy - XXI. Постнекласичні дослідження. - Вип. 4. - К.: ЦГО НАН України, 2000. - С. 266 - 276.

2. Мєлков, Ю. О. Соціо-культурна детермінація в структурі фактичного знання // Практична філософія. - К., 2001. - № 3 (№ 4). - С. 230 - 238.

3. Мелков, Ю. А. Глобализация в свете экологии культуры // Практична філософія. - К., 2002. - № 1 (№ 5). - С. 256 - 263.

4. Мєлков, Ю. О. Філософські дослідження наукового факту в ХХ ст. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія "Філософія. Політологія". - Вип. 32. - К., 2000. - С. 68.

5. Мєлков, Ю. О. Співвідношення факту та події в постнекласичній науці // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія "Філософія. Політологія". - Вип. 42 - 45. - К., 2002. - С. 81.

АНОТАЦІЇ

Мєлков Ю. О. Факт в постнекласичній науці. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.09 - філософія науки. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.

Дисертацію присвячено філософському дослідженню специфіки факту як базової компоненти засад сучасної, постнекласичної науки. У гносеологічному аспекті розгляду цієї проблеми факт постає як одиниця системи наукового знання; структуру факту складають інваріант емпіричних даних та субєктивні чинники, що визначають можливість отримання та витлумачення цих даних. В онтологічному аспекті факт постає як подія дійсності в контексті людського світобачення та світовідчуття. Можливість зміни фактів на основі переосмислення подій дійсності визначається метаконтекстом, що напередзадається усім розвитком людства. В аксіологічному аспекті факт науки виступає детермінованим відповідним ідеалом стиля мислення наукової спільноти. За доби сучасної науки такий ідеал передбачає усвідомлення впливу на зміст фактичного знання цінностей загальнолюдської культури.

Ключові слова: філософія науки, факт, постнекласична наука, пізнання, подія, цінності, нелінійне природознавство.

Мелков Ю. А. Факт в постнеклассической науке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2002.

Диссертация посвящена философскому исследованию научного факта как базовой гносеологической компоненты оснований науки. Раскрывается специфичность фактического знания в современной науке, получившей название постнеклассической в работах В. С. Стёпина и его школы, по сравнению с характерными чертами феномена фактического на предыдущих этапах развития науки. Особое внимание уделяется изучению проблемы истинности научного факта.

В гносеологическом аспекте рассмотрения этой проблематики факт предстаёт как единица, базовый элемент системы научного знания, который не может быть редуцирован к эмпирическому или к теоретическому уровню научного познания, но выступает как промежуточное соединяющее звено между ними. По своей структуре факт науки включает в себя инвариант эмпирических данных наблюдения или эксперимента и их истолкование, выражение на определённом языке. Выделение инвариантной эмпирической компоненты фактического знания как гаранта его объективной истинности оказывается неосуществимым, поскольку сама возможность получения эмпирических данных основывается на системе априорных принципов, которые относятся к субъективным факторам в составе научного факта. На основе таких принципов, как в гуманитарных, так и в естественных науках, производится выделение существенных и несущественных черт объекта познания, выбор методов получения данных, процедура калибровки приборов - то есть, формирование предпосылок учёного, формулировка вопроса, с которым исследователь подходит к изучению своего предмета.

Онтологический аспект научного факта заключает в себе рассмотрение соотношения между фактическим знанием науки и объектами действительности. Обосновывается, что факт науки не имеет непосредственного онтологического коррелята в реальности, а соотносится с событием как с элементом научной картины мира, которая является формой научного мировоззрения, обобщением онтологических допущений теорий, принадлежащих к данному периоду развития науки. В классической науке факт и событие не различаются; в неклассической науке факт есть событие, воспринятое в определённом контексте средств наблюдения, приборной ситуации. В постнеклассической науке факт выступает как осмысленное событие, как событие в более широком контексте человеческого мировоззрения и мироощущения. Возможность изменения, развития фактов науки на основе переосмысления событий, перенесения их в иной контекст определяется существованием метаконтекста, набора потенциальных смыслов, которые могут быть приданы отдельным событиям; такой метаконтекст предзадаётся всем историческим развитием человечества и не может быть изменён.

Аксиологический аспект научного факта открывает наличие детерминации фактического знания науки социальными и культурными ценностями. Факт предстаёт как продукт деятельности научного сообщества, воссозданный на основе присущего данному сообществу стиля мышления, который формирует идеал научного факта соответствующего периода развития науки. Стиль мышления выступает компендиумом внутринаучных ценностей, признаваемых научным сообществом; факт, созданный в условиях данного сообщества, будет достоверным для всех его членов, благодаря разделяемому ими стилю мышления. Усвоение стиля мышления исследователем происходит в процессе его становления как учёного, преимущественно неосознанным путём; вследствие этого, член сообщества может воспринимать присущие данному сообществу ценности как единственно правильные и единственно возможные, что ограничивает способность учёного переосмысливать события и приводит к замыканию научного познания в рамках кастовости. В связи с этим, идеал научного факта в эпоху постнеклассической науки не ограничивается постулированием необходимости признания факта в научном сообществе, но указывает на соотнесение содержания фактического знания также и с вненаучными ценностями, с ценностями других форм культурного творчества. Осмысление реального события как "факта" науки, мифологии, религии или искусства определяется способом построения контекста данного события на основе общекультурных архетипов. Подобные архетипы предстают как всеобщие вечные ценности, общие для человека, для общества, и даже для природы. В связи с этим классическое противопоставление фактов и ценностей перестаёт работать и в гуманитарных, и в естественных науках. Сама природа осознаётся как субъект ценностных отношений, благодаря чему факты современного естествознания получают новое ценностное измерение.

Ключевые слова: философия науки, факт, постнеклассическая наука, познание, событие, ценности, нелинейное естествознание.

Melkov Yu. Fact in Postnonclassical science. - Manuscript.

The Dissertation for the Degree of Candidate of Science in Philosophy, Speciality 09.00.09 - Philosophy of Science. - Taras Shevchenko Kiev National University, Kiev, 2002.

The dissertation is dedicated to the philosophical analysis of fact as the base component of fundamentals of modern, postnonclassical science. From the perspective of epistemology fact appears as the unit of scientific knowledge system. Fact consists of the invariant of empirical data, and subjective factors that determine the possibility of receiving and interpreting the data. Under ontological perspective fact appears to be a real event introduced into context of human Weltanschauung. The possibility to change facts by recomprehension of events is based on the meta-context posed by the whole humankind evolution. Axiological perspective of fact reveals its determination by the ideal of the thinking style of scientific community. In modern science such an ideal assumes the impact of cultural values on the contents of scientific factual knowledge.

Keywords: philosophy of science, fact, postnonclassical science, knowledge, event, values, nonlinear science.

Размещено на Allbest.ru