Еволюція концепції справедливості в соціально-історичному пізнанні (соціально-філософський аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.03 -- соціальна філософія та філософія історії

ЕВОЛЮЦІЯ КОНЦЕПЦІЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ У СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНОМУ ПІЗНАННІ (СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ)

ХУМУД АЛЬ СУВЕЙЛАН

Київ -- 2002

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку людського суспільства характеризується значним наростанням у ньому цивілізаційних процесів, а також винятковими труднощами у відновленні традиційних цінностей свого існування, серед яких особливе місце займає удосконалювання принципів регулювання соціальних відносин. І це, головним чином тому, що поруч з конструктивними історичними змінами громадського життя людей у багатьох суспільствах відбуваються і деструктивні зміни, що супроводжуються поглибленням кризових проявів у різних сферах соціуму: моральній, соціальній, політико-правовій, економічній, морально-етичній та інш.

Однієї з основних причин цих несприятливих тенденцій у соціальних відносинах суспільного розвитку сучасності є незреалізованість у досить повному обсязі принципів, що регулюють збалансованість інтересів членів суспільства і неефективність соціальних механізмів реалізації вимог ідей справедливості. Політичні, економічні і соціокультурні умови, що існують у даному суспільстві не завжди сприяють утвердженню історичної необхідності формування відповідної системи і механізмів соціально-орієнтованого державно-правового регулювання відносин між людьми. Усе це сказане актуалізує задачу наукового обґрунтування основних ідей, принципів, цінностей справедливого способу людського життя.

Актуальність обраної теми дисертаційного дослідження полягає також у тім, що нинішній етап розвитку людського суспільства і цивілізації має нагальну потребу в удосконалюванні основних принципів регулювання соціальних відносин як усередині конкретного суспільства, так і в глобальній системі, де, зокрема, справедливість, як одна з найважливіших цінностей політико-правового і гуманітарного напрямків суспільного розвитку, відіграє першорядну роль. У цьому контексті доцільність безупинного науково-теоретичного пошуку місця, ролі, значимості і практичних моделей реалізації соціальної справедливості в життєдіяльності людського суспільства повинна бути одним з головних напрямків соціально-філософського дослідження.

Науковий інтерес до вибраної нами теми дисертаційного дослідження викликаний ще і тією обставиною, що сучасні глобальні суспільні зв'язки людей, їхня кооперація здійснюються з урахуванням життєвих інтересів народів різних культур, де ідея соціальної справедливості історично розвивалася по-різному, внаслідок чого стає необхідним дослідження еволюції загальної концепції справедливості в соціально-історичному пізнанні, щоб виробити критерії її загальнолюдської орієнтації. Для демократичних країн і суспільств, що поставили перед собою задачу побудови правової, гуманної держави основним принципом як і раніше залишається принцип соціальної справедливості. Чітка орієнтація на цей принцип стає надійною гарантією її успішного здійснення. От чому так необхідне застосування вимог соціальної справедливості в рішенні економічних, політичних, морально-правових і інших глобальних проблем як міжнародного співробітництва народів, так і усередині кожної окремої держави.

Слід зазначити також і той факт, що принцип справедливості є сьогодні одним з основних факторів соціального виживання людей на планеті і тому необхідно звертати на нього особливу увагу при розробці програм культурного співробітництва народів.

Стан наукової розробки проблеми. Тлумачення суспільних відносин людей у термінах справедливості і несправедливості з метою установлення взаємозв'язку між справедливістю і соціальною структурою суспільства має давню історико-філософську традицію. Серед класичних мислителів, праці яких присвячені даному тлумаченню, особливе місце займають Арістотель, Платон, Сократ, Геракліт, Демокріт, Эпікур, Аквінський, Тертулліан, Гельвецій, Дідро, Руссо, Монтеск'є, Спіноза, Кант, Гегель, Фейєрбах, Маркс, Энгельс, Ленін. Сюди ж відносяться філософські дослідження ХХ сторіччя, присвячені вивченню рівності і нерівності людей у суспільстві, Г.Спенсера, Б.Рассела, П.Лафарга, Д.Юма, А.Сміта, Л.Штейна, М.Вебера, Г.Зіммеля, К.Мангейма, К.Ясперса, Е.Фрома, З.Бжезинського, Д.Гелбрейта, П.Рікерта та ін. вчених. Великий внесок у розробку проблеми соціальної справедливості, особливо її суспільного характеру, внесли китайські філософи: Лао-Цзи, Конфуцій, Мо-цзи, Чжуан-цзи, Сюнь-цзи, Ян Чжу, а також філософи Середньої Азії М.Ф.Ахундов, Ібн Сина Абу (Авіцена), Ібн Хальдун, А.Навоі, Фарабі аль Абу.

Незважаючи на значний обсяг сучасної наукової літератури, присвяченої дослідженням соціальної справедливості (у даній роботі головним чином досліджувалися праці вчених-філософів України і Росії: Андросова В.П., Бербешкіної З.А., Беха В.П., Васильєва Л.С., Гайворонка Н.В., Давидович В.Е., Єришева А.А., Жоля К.К., Кагана М.С., Кірбаєва Н.С., Колодій А.Ф., Лук'янова А.Б., Михальченко М.І., Мамонтової М.А., Мокляка М.М., Ноговіци О.М., Переломова Л.С., Перелигіна І.А., Цаліна С.Д., Чалояна В.К., Щекіна Г.В. і багатьох інших), її автори не використовують можливості на підставі соціально-філософського аналізу соціальної справедливості виробити її концептуальне розуміння.

Натуралістичну інтерпретацію справедливості знаходимо в грецьких філософів (Арістотель, Геракліт, Демокріт, Платон, Сократ, Эпікур), що вказали на її відносний характер, об'єктивну природу і суспільно-договірне походження. Конвенціональна концепція справедливості виникає в епоху Просвітництва і пов'язана з іменами Гельвеція, Дідро, Руссо, а потім Канта, Гегеля і Фейєрбаха. У її межах вперше виділяється соціальна сфера як специфічне середовище людської життєдіяльності, де тільки й можливо осягти способи прояву і функціонування соціальної справедливості. Руссо своєю теорією суспільного договору створив теоретичну базу розробки соціальної справедливості як діяльності громадян у суспільстві з погляду підпорядкування і порушення ними чинного законодавства та інших цивільних угод.

Значно збагатив правовий зміст конвенціональної концепції соціальної справедливості Гегель, котрий вважав наявність у суспільстві Конституції втіленням світового розуму і розумної волі людини, у якій вона дійшла до свідомості і розуміння самої себе. Якщо такої не було, то не могло бути й мови про соціальну справедливість, про її об'єктивне існування. Доповнив конвенціальну концепцію соціальної справедливості Кант, що розкрив роль людської моралі у функціонуванні соціальної справедливості. Остання, за його переконанням, виникає і приходить громадянам на допомогу тоді, коли виявляється недосконалість існуючих у суспільстві законів і законодавства, а життя жадає від них робити відповідні вчинки. У такому випадку, вважав Кант, соціальна справедливість стає судом їх совісті і головним критерієм оцінки поведінки в суспільстві.

Правове і моральне розуміння концепції соціальної справедливості в її конвенціональній формі фактично створило соціально-філософські підстави її подальшої історичної розробки. Правове розуміння з плином історичного часу, розвитком суспільного виробництва і цивілізації вилилося в створення суспільноцентричної (філософія країн Сходу) концепції справедливого співвідношення природного і соціального елементів у житті людини. Моральна інтерпретація лягла в основу індивідоцентричного напрямку конвенціальної концепції соціальної справедливості (Західноєвропейська філософська традиція).

У соціально-філософській літературі суспільноцентрична концепція соціальної справедливості найбільше повно представлена в працях Маркса, Энгельса, Леніна, а також у дослідженнях російських і українських філософів радянської епохи (Бербешкіна З.А., Ветик Р.Ю., Гайворонюк Н.В., Давидович В.Е., Колодій А.Ф., Крутова О.Н., Пазенок В.С.). Розкривши й обґрунтувавши органічний зв'язок суспільного поділу праці і суспільного виробництва з функціонуванням соціальної справедливості в суспільстві дана концепція на кінець ХХ сторіччя прийшла до абсолютизації суспільної основи в житті людини і в кінцевому підсумку до поглинання особистості суспільством.

Не краща доля спіткала й індивідоцентричне розуміння соціальної справедливості, розроблюване переважно філософами, соціологами й іншими вченими Західної Європи. Найбільш яскравими його представниками є Бэлл Д., Бжезинській З., Маркузе Г., Тофлер О., Ніцше Ф., Шопенгауер А., Шпенглер О. та ін. дослідники. У руслі зазначеної традиції філософського пізнання соціальної справедливості досягнуті значні результати в обґрунтуванні волі людини, демократизації громадянського життя як найважливіших особистісних форм самореалізації людиною своїх творчих сил. Освячена індивідоцентричним розумом справедливого співвідношення в природі людини природного і соціального елементів, воля і демократія особистості в умовах техногенної цивілізації фактично стала загрозливим фактором існування людського життя. Вкрай необхідним став її суспільний контроль.

Тоді, виходячи з потреб виживання людства в третім тисячолітті й у зв'язку з вимогами умов сучасної цивілізації, філософами був знайдений новий шлях еволюції соціальної справедливості, у якому досягається конвергенція суспільноцентричного і індивідоцентричного напрямів її конвенціального етапу еволюції. Об'єктивною основою конвергентного, гуманітарного розуміння концепції соціальної справедливості стала сучасна техногенна цивілізація. Гуманітарна форма соціальної справедливості знайшла своє відображення в роботах Арона Р., Бойченка И.В., Бистрицького Є.К.Гелбрейта Д., Данилова В.М., Кримського С.Б., Ляха В.В., Ріккерта П., Рижка В.А., Фромма Е., Ясперса К. та інших дослідників.

Сучасний етап її еволюції має тривалу історію і закономірності становлення, що потребує систематичного соціально-філософського аналізу. Світова соціально-філософська думка вже зробила значний внесок у дослідження феномена соціальної справедливості, проте поза її увагою залишився ряд проблем, що вимагають свого негайного вирішення. Це стосується насамперед з'ясування основних етапів її еволюції, джерел і механізмів їхніх змін, а також шляхів реалізації в культурі різних суспільств, країн, народів, націй з погляду співвідношення в їхній природі суспільних і особистісних вимірів. Нинішня цивілізація жадає від філософів створення нових пізнавальних парадигм, у яких би ґрунтовно висвітлювалися ефективність дій принципів соціальної справедливості в сучасному людському суспільстві, що переживає важку кризу в боротьбі між традиційною і техногенною цивілізаціями.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі комплексної наукової програми відділу соціальної філософії Інституту філософії імені Г.С.Сковороди “Соціальні чинники та тенденції становлення громадського суспільства”. У межах цієї програми дисертант брав участь у розробці проблем з тематики дисертаційного дослідження.

Об'єкт дисертаційного дослідження -- феномен соціальної справедливості в історичному розвитку людського суспільства.

Предмет дослідження -- основні етапи еволюції його концепттуального розуміння в соціальній філософії.

Мета і задачі дисертаційного дослідження. Ціль дисертаційної роботи полягає в тім, щоб у ході соціально-філософського аналізу трансформацій суспільного життя людей, вихідних принципів справедливості функціонування його соціальних структур, розкрити сутність суспільноцентричного і індивідоцентричного розуміння соціальної справедливості, виявивши при цьому основні етапи її історичної еволюції.

Досягнення сформульованої мети досягалось постановкою та розв'язанням дослідницьких завдань:

-- розкрити основні соціально-філософські характеристики категорій справедливості і несправедливості, а також їхній зв'язок з морально-правовою свідомістю і соціально-економічною реальністю в залежності від конкретних соціальних обставин життя людей, даного їм етапу історичного розвитку суспільства;

--проаналізувати й встановити основні етапи еволюції концепції соціальної справедливості відповідно до змін суспільного укладу життя людей і специфіки Західноєвропейської і Східної традицій у світовій філософській думці;

-- дослідити характерні риси індивідоцентричної концепції розуміння соціальної справедливості, представленої Західноєвропейською філософською думкою;

-- показати особливості функціонування суспільноцентричної концепції соціальної справедливості в культурі народів Сходу;

-- обґрунтувати поняття конвергентного, гуманітарного розуміння соціальної справедливості, зумовлене вимогами сучасної історичної епохи, тенденціями розвитку техногенної цивілізації.

Теоретико-методологічні підстави й емпіричні джерела дисертаційної роботи. Методологічним фундаментом дослідження є основні ідеї класиків світової філософської думки про історичний характер суспільного розвитку людини, про соціальну зумовленість принципів справедливості і визначальної ролі практичної дії людей у її філософському пізнанні. Як опорну базу дисертації автор використовував наукові узагальнення і висновки філософів Росії й України, а також інших учених СНД, особливо соціологів, що досліджували особливості розуміння соціальної справедливості у філософських традиціях Заходу і Сходу, а також аналізували процеси і зміни в суспільному житті людей з погляду відповідності їх чи невідповідності принципам соціальної рівності і справедливості. У дисертації враховані також методологічні результати досліджень проблеми соціальної справедливості вченими України, Росії й інших країн СНД, що містяться в їхніх дисертаційних роботах, індивідуальних і колективних монографіях.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній на підставі порівняльного соціально-філософського аналізу концепцій соціальної справедливості Західноєвропейської і Східної філософії, а також реалій сучасного, цивілізованого, людського суспільства вперше розроблена й обґрунтована система положень, що розкривають сутність еволюції її загальної, конвергентної, гуманітарної форми, котра відповідає вимогам нинішнього етапу історичного розвитку людського суспільства.

У межах названої системи положень отримані наступні результати, що містять у собі елементи новизни:

1. Соціальна справедливість являє собою не тільки ідеал, до якого прагне суспільство, але й один з реальних механізмів функціонування суспільних відносин, у межах якого поєднуються різноманітні інтереси членів суспільства. Її вимоги одночасно є і моральними, і соціальними, і правовими, і економічними, оскільки припускають рівність людей у всіх цих сферах суспільного життя. Принцип соціальної справедливості для кожного індивіда лежить у тім, щоб, по-перше, нікому із інших людей не заподіювати шкоди; по-друге, служити загальній користі. З розвитком суспільства, науково-технічним прогресом, більш високим рівнем розвитку соціальних відносин у сучасну епоху, цей принцип виражається у новій, гуманітарній формі.

2. Соціальна справедливість не може не відображувати природи того духовного середовища, тієї культури, що створює її. Вона може спробувати ігнорувати їхні конструктивні закони і тому неминуче впадає у свої внутрішні протиріччя. Вона також не може кваліфікувати живого, свідомого суб'єкта духовного життя як річ: об'єктивний закон духовного життя народу, що лежить в основі його національного розуміння і функціонування соціальної справедливості, а значить і спрямування історичним процесом її творення -- сильніше всякого матеріального інтересу і всякої ідеології.

3. Соціальна справедливість у Східній філософській традиції розглядається як основний ідеал суспільного розвитку, що сполучає у собі і юридичну, і природну справедливість, культивуючи в моральній свідомості людей таку найважливішу їхню духовну якість як милосердя. Піднесена глибина духу виводить Східне розуміння справедливості на рівень вище Західноєвропейського матеріалістичного протиставлення справедливості і несправедливості. У названому протиставленні дія людини, як правило, поглинається її пізнанням або заглибленням свідомості в саму себе. У Східній же філософії пошук раціональних доказів не обмежується ірраціональністю і вона не ухиляється від вирішення життєво важливих фундаментальних питань. Тому індуїзм, буддизм, конфуціанство, даосизм, іслам по праву можуть вважатися як релігійними течіями, так і суспільними дисциплінами.

4. В основі Східної концепції соціальної справедливості лежить утвердження принципу особистості, невід'ємної від навколишнього її природного і соціального світу, а також визнання існування справедливості своєрідним психологічним процесом, у який виявляється включеним і сам світ. Філософія Сходу прагне зрозуміти джерело зла, істинну природу Всесвіту і сенс людського життя для того, щоб відшукати засоби для повного знищення несправедливості в людському суспільстві.

5. Основною тенденцією еволюції концепції соціальної справедливості в соціально-історичному пізнанні є подолання повсякденних, натуралістичних уявлень людей про міру їхніх діянь і відплати з погляду утвердження в їхній життєдіяльності принципу пріоритету загальнолюдських цінностей над особистісними. Це виражається в становленні такої соціальної системи даного суспільства, у якій об'єктивним критерієм її справедливості виступає сам людський індивід, тобто ступінь його волі і соціальної захищеності, гуманістичний характер його відносин до інших індивідів, націй і народів, а також до оточуючого навколишнього природного середовища. У зміст зазначеного критерія включаються також реально існуючі правові гарантії життя громадян, подолання ними відчуження і утвердження власного достоїнства. З цих позицій гуманітарний етап еволюції концепції соціальної справедливості поєднує в собі не лише її попередні етапи (буденний, натуральний, конвенціональний, конвергентний), але й історично зумовлений напрям вдосконалення суспільних відносин, відображаючий формуВання в природі людини її людяності, гуманного відношення до іншої людини, іншої культури як умови свого власного існування.

Науково-теоретичне і практичне значення роботи. Положення і висновки, зроблені в дисертації, можуть бути використані для подальшого дослідження співвідношення в життєдіяльності людини її природного і суспільного початків, а також для більш докладного розкриття сутності суспільно-історичного процесу, з погляду справедливості, названого співвідношення. Отримані результати можуть слугувати відправним пунктом для вивчення і соціально-філософського аналізу нових процесів суспільно-історичного розвитку, що позначилися як тенденції гуманізації і гуманітаризації соціального життя людей в умовах сучасної цивілізації. Вони мають вихід у практику суспільних відносин, становлення їхніх соціальних структур, котрі відповідають життєвим потребам людей, їх діянням і відплати. Їх можна використовувати у вузівському курсі при вивченні соціальної філософії, особливо такої її теми як “Типи соціальних відносин у системі “Людина -- Суспільство -- Особистість”.

Особистий внесок здобувача. Основні теоретичні положення та розробки в межах дисертаційного дослідження, зокрема, ті, які характеризують її наукову новизну та практичне значення результатів одержані автором особисто. Вони є самостійним вкладом автора у вирішення проблеми, що досліджується в дисертації.

Вірогідність та надійність. одержаних результатів забезпечувалась щляхом всебічного обґрунтування вихідних теоретико-методологічних позицій, застосуванням порівняльного аналізу Східної та Західної культур, з'ясуванням тенденцій розвитку сучасного соціально-історичного пізнання.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доводилися і обговорювалися на щорічних наукових конференціях “Дні науки” викладачів, докторантів, аспірантів і студентів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також застосовувались дисертантом у процесі викладання арабської мови студентам філологічного факультету зазначеного університету у 1997-1998 роках. Результати дисертації обговорювались і на методологічному семінарі відділу соціальної філософії Інституту філософії імені Г.С.Сковороди у 2001 р. Знайшли вони своє відображення і у виступах автора на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Соціальні реформи і становлення громадського суспільства в Україні” (травень 2000 р., м. Харків).

Основні положення дисертаційного дослідження було викладено в чотирьох наукових статтях у фахових журналах

Структура дисертації. Мета і задачі дослідження зумовили структуру роботи, послідовність викладу матеріалу. Дисертація складається з вступу, двох розділів (6 параграфів), висновку і списку використаної літератури, що нараховує в собі 177 джерел, у тому числі 30 іноземних. Загальний обсяг дисертації без списку використаної літератури складає 169 стор. тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

соціальний справедливість філософський пізнавальний

У вступі облаштовується вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність, характеризується ступінь її розробленості, визначаються мета і задачі дослідження, обґрунтовується методологічна база, теоретичні й емпіричні джерела, розкривається наукова новизна і практичне значення положень, що виносяться на захист дисертації.

У першому розділі -- “Соціально-філософські підстави аналізу феномена справедливості в життєдіяльності людського суспільства” досліджуються особливості еволюції історичного розуміння соціальної справедливості в розвитку філософської думки (§ 1); виявляється специфіка справедливості як соціокультурного феномена і визначається його суспільна природа (§ 2); розкривається сутність і характерні детермінанти функціонування соціальної справедливості в суспільному житті людей (§ 3). Показано, що осмислення концепції соціальної справедливості на різних етапах соціально-історичного пізнання має спадкоємний характер. У міру розвитку людського суспільства, утвердження в ньому нових, цивілізаційних форм взаємин між людьми зростає і сама потреба їх історично виправданого, справедливого регулювання.

Розкриваючи зміст історичного розуміння соціальної справедливості, автор виділяє кілька етапів її еволюції: буденний, натуральний, конвенціальний (договірний), конвергентний (гуманітарний). Їхнє становлення відбувається в результаті досягнення історично виправданого співвідношення суспільного й особистісного елементів у природі людини. Звідси в соціально-історичному пізнанні сформувалися дві точки зору на сутність соціальної справедливості: суспільноцентричне розуміння соціальної справедливості виникає в межах її конвенціонального (договірного) етапу еволюції, у якому суспільству приділяється визначальна роль. Воно через свої закони і моральні, правові норми, розподільні відносини вирішує проблему несправедливості. Людському індивіду лише залишається сумлінно виконувати всі розпорядження суспільства і все його життя стане справедливе. В остаточному підсумку суспільноцентрична концепція соціальної справедливості приходить до обґрунтування загальної зрівняльності, до поглинання суспільством особистості, до досягнення “повної соціальної рівності” членів суспільства.

Індивідоцентричне розуміння соціальної справедливості, навпаки, віддає перевагу і пріоритет людському індивіду. З його погляду людський індивід уже від народження має духовні цінності, незалежними від існуючих у суспільстві соціальних відносин, його конвенціональних норм права і моралі, а також від соціокультурного середовища його проживання. Справедливість тут розглядається як засіб возвеличення особистості над суспільством, як засіб в обґрунтуванні її волі і прав, як спосіб реалізації її ініціативи, підприємництва.

У розділі доводиться, що протиріччя між суспільноцентричним і індивідоцентричним розумінням соціальної справедливості вирішуються в епоху сучасної цивілізації на основі утвердження ідей гуманізму і гуманітаризму, що веде до виникнення її конвергентної (гуманітарної) форми, тобто вищого етапу її еволюції. У цій формі соціальна справедливість фігурує як єдність зазначених суперечливих її розумінь і являє собою культурно-історичний процес формування адекватності життєдіяльності людей тим суспільним умовам даної епохи, у яких відбувається самореалізація їхніх творчих сил. Даний процес самореалізації людиною своїх здібностей і обдарувань фіксує міру відповідності природі її сподівань і визнанню в суспільстві. Ця міра, підкреслює автор, може бути різною, визнаною чи невизнаною, прийнятою або ні, проте завжди такою, що відповідає історичній необхідності діянь і відплати, конкретній людині, а також правомірності оцінки нею як власних вчинків, так і даних їй соціальних відносин.

Органічний збіг справедливості в соціальному, моральному, правовому, політичному й іншому планах досягається тоді, коли потреби суспільства стають особистою справою людського індивіда. Звідси можна стверджувати, що гуманітарний етап еволюції соціальної справедливості має тенденцію збігатися з напрямком руху сучасної цивілізації і виражає насущні життєві інтереси людей у збереженні і продовженні їхнього власного життя. Вимога здійснити справедливість є тривожний симптом назрілих змін у суспільстві і свідчення неможливості терпіти людьми його старі порядки. От чому моральна свідомість, що вірно відбиває назрілу історичну необхідність реалізації справедливості, стає могутньою силою руху народних мас. У переломні моменти історії це часто має вирішальне значення.

При розгляді суспільної природи соціальної справедливості, визначенні її як соціального феномена акцентується увага на всіх сторонах розуміння предмета дослідження, що узагальнює її вияв у різних соціальних системах. Такий підхід дозволив дисертанту на основі принципів системності і діяльності представити справедливість як комплексну проблему, що охоплює своїми проявами всю сукупність суб'єктної взаємодії на рівні всього суспільного організму, а не тільки стосовно до його окремих сфер. У результаті автору вдалося виділити кілька систем соціальної справедливості: станову, класову, етакратичну, соціально-професійну, культурно-нормативну, культурно-символічну.

Таким чином, спочатку моральна свідомість фіксує почуття правильного, належного чи неправильного, необов'язкового. При общинному виробництві окрема людина не стає самостійною стосовно громади. Але в ході історичного розвитку суспільства соціальна справедливість збагачується все новим змістом (економічним, правової, технологічним і т.ін.). А в зв'язку з виникненням власності, класів, держави, цивільного суспільства, науки, техніки виникає безмежне і непорушне підпорядкування суспільством особистості, паном індивіда. Адже людині треба було дозріти у своєму соціально-історичному пізнанні до стану, щоб оголосити існуючу дійсність нерозумною, а потім і несправедливою. Теж саме відбулося і з ідеєю рівності всіх членів суспільства.

Несправедливість знімається справедливістю за умови, що уже виникли нові виробничі відносини, здатні зробити необхідним її скасування. Тому має сенс стверджувати, що справедливість торкається взаємин між людьми в кожну історичну епоху. Вона регулює їхній обмін діяльністю з позиції відповідності. Експлуатація, голод, убогість, безробіття, гноблення, паразитизм, нерівність, відчуження -- усе це фактори, що протистоять соціальній справедливості. Виражаючи динаміку суспільних відносин людей у сферах розподілу й обміну життєвих благ вона разом з тим несе в собі й ідеологічні цінності, зумовлені працею і виробництвом, що приводять названі суспільні відносини у відповідність з вимогами соціальної організації і культурою даного людського суспільства.

Аналізуючи детермінанти (право, мораль, держава, законодавство, соціальний захист громадян) функціонування соціальної справедливості в суспільному житті людей, дисертант приходить до висновку, що в її природі безпосередньо відбиваються всі зміни, котрі відбуваються у суспільстві. Ця безпосередність свідчить яким чином кожна особистість, кожен народ мають своє власне розуміння соціальної справедливості, зумовлене історичним розвитком. Сучасна цивілізація накладає істотний відбиток не тільки на стан соціальної справедливості в суспільстві, але і на поведінку кожної особистості. Цивілізації, що йдуть у ногу з вимогами, як правило, виявляють активну життєву позицію. Пасивна продовжує відстоювати несправедливість.

Соціальна справедливість у цивілізованому суспільстві виконує регулятивну функцію в моральних, правових, економічних, політичних і інших відносин між людьми, які здійснюються відповідно до суспільних вимог і норм. Загальнолюдські норми соціальної справедливості містять у собі виконання не тільки елементарних правил людського гуртожитку, але й елементарні правовий морально-правові вимоги, висунуті процесом гуманітаризації людського життя. Таким чином, соціальна справедливість в умовах цивілізації виявляє себе як прагнення до зацікавленості людей у збереженні як свого суспільства, так і всього людського життя на Землі.

У цьому відношенні загальнолюдські норми соціальної справедливості містять у собі такі вимоги і правила поведінки людей, без дотримання яких неможливе самоіснування людського суспільства, а тому воно вже саме прагне до підтримки усередині себе такого порядку, який би не порушував рівноваги в моральних відносинах його членів. А це припускає наявність певного мінімуму справедливості, що вже втілилась, опредметилась в існуючих соціальних інститутах, мінімум гарантій, котрі забезпечують людським індивідам особисту безпеку, право на життя, на особисту недоторканність, право на повагу старості, право на захист материнства і дитинства, тобто права людини.

Саме такий підхід до аналізу еволюції соціальної справедливості дозволяє сказати, що її гуманітарний зміст виражається в моральному аспекті як дотримання людьми елементарних правил людського співіснування, виражаючи загальну зацікавленість у збереженні і зміцненні основ соціальності. Правовий, морально-правовий аспект соціальної справедливості зв'язує її гуманітарний зміст з елементарними вимогами демократії, правової держави і цивільного суспільства.

Підводячи підсумки дослідження в першому розділі дисертації, автор приходить до висновку, що соціальна справедливість є загальнолюдським надбанням, формуючись на вимогах якого, окремий індивід одержує можливість бути і дійсно стає рівноправною людиною у світі людей на планеті. Проблема злиття суспільноцентричного і індивідоцентричного підходів у розумінні соціальної справедливості, повинна, на наш погляд, зважуватися в плані збігу життєвих інтересів людей з потребами збереження даного їм суспільства. Такий збіг виражає об'єктивну тенденцію суспільного розвитку і не завдає шкоди його здійсненню.

В другому розділі дисертаційної роботи -- “Соціальна справедливість у контексті становлення Східної філософії” подається докладний аналіз феномена справедливості в залежності від особливостей функціонування соціально-історичного знання китайської, індійської, ісламської і японської філософських шкіл. Автор використав порівняльний метод пізнання в основі якого поставив Західну філософію.

Керуючись принципом послідовності, у розділі виклад матеріалу починається з розгляду специфічної логіки розвитку Східної філософії і її впливів на розробку концепції соціальної справедливості (§ 1). Потім шляхом виявлення істотних характеристик сучасного осмислення соціальної справедливості в Східній філософії (§ 2) закінчується інтерпретація її ціннісних аспектів (§ 3).

Автор утверджує, що на відміну від західноєвропейської філософської традиції, історична наступність якої укладається в схематизм сходження від простого до усе більш складного, прогресивного розвитку людського суспільства, удосконалюванню в ньому відносин справедливості, Східна філософія розглядає соціальну справедливість не виходячи за межі єдності з релігією. Індуїзм, буддизм, конфуціанство й іслам складають її практичний додаток. Східна традиція у світовій філософській думці розкриває зміст справедливості через комплекс вимог відповідності між практичною роллю людини чи соціальної групи в житті суспільства і їхнім соціальним станом, між їхніми правами й обов'язками, діянням і відплатою, працею і винагородою, злочином і покаранням, заслугами людей і їхнім суспільним визнанням. Справедливість тут завжди має історичний характер, корениться в умовах реального життя людей. У своїй найпростішій формі закони справедливості, вважається в індійській філософії, означають, що всі вчинки індивіда, гарні чи погані, викликають і відповідні їм наслідки (карма) у його житті, якщо ці вчинки відбуваються з бажанням одержати від них вигідні результати.

Але оскільки кожна філософська система Сходу породжується в діалозі з іншою системою, вона зберігає і безупинно підсилює свій особливий (одиничний, унікальний) характер, що відбиває самобутність адекватного розуміння соціальної справедливості. Ця закономірність чітко виявляється на прикладі Китайської філософії. Так, у поглядах Конфуція на справедливий устрій суспільства і держави, правила цього устрою виконують функцію закону. Сутність “Лі” складає не сліпа прихильність даним правилам, а щира переконаність громадян у їхній необхідності. Відповідно до Конфуція “Лі” -- це не щось подібне до середнього шляху, котрий веде до соціально необхідного, правильного поводження людини в суспільстві. “Лі” закладене в ній від природи прагнення людей жити по справедливості.

Те ж можна сказати і про буддизм, що відстоює синкретизм особистості і навколишнього її світу. Якщо в Європейській філософії відстоюється принцип виділення особистості з природи і суспільства, то тут навпаки -- весь життєвий розвиток особистості спрямований на досягнення невіддільності її від навколишнього її природного і соціального світу. Відповідно таким філософським установкам визнання особистістю справедливості стає для неї своєрідним психологічним процесом через посередництво якого, особистість втягується у світ. От чому в буддизмі відсутні поняття об'єкта і суб'єкта, духу і матерії. Смислове поле індійської філософії являє собою синкретизм індивідуального і космічного, психологічного й онтологічного з одночасним акцентом на існуванні особливих його потенційних сил, які таяться в людяності цього духовно-матеріального буття людини. А звідси нескінчена унікальність кожного людського індивіда стає відправним пунктом формування філософського змісту соціальної справедливості. Нове в досягненні справедливості тут відкривається тільки завдяки інтелектуальній і психічній енергії, нових людських індивідів, котрі втягуються в життєвий процес.

Оригінальне розуміння соціальної справедливості і в ісламі. Воно пов'язане з визначенням історичної соціальної ролі ісламу як світової релігії і встановленням гармонійного поєднання держави і духівництва. В ісламі немає ні церкви, що служить посередником між людиною й Аллахом, ні духовного стану, володіючого особливою благодаттю: духовна і світська влада в ісламському світогляді, так почасти і на практиці -- нероздільна. Всякий мусульманин знає арабське звучання і зміст символу віри релігії ісламу: “Немає ніякого божества, крім Аллаха, і Мухаммед -- посланник Аллаха”. Тут коротко виражені два головних догмати справедливості ісламу: 1) існує єдиний і вічний всемогутній бог -- Аллах; 2) своїм посланником Аллах обрав араба з Мекки, Мухаммада і через нього бог передав людям текст священної книги -- Корана, його руками він заснував громаду віруючих (умма).

Характерна риса побудови концепції соціальної справедливості в мусульманській філософії і релігії, підкреслюється в дисертації, виражається у втручанні цих форм суспільної свідомості в усі сторони життя людей. І особисте, і сімейне життя віруючих мусульман і все їхнє громадське життя, політика, правові відносини, суд, культурний уклад -- усе це повинно бути цілком підлеглим мусульманським законам. За старих часів у мусульманських країнах мало місце повне зрощування державної і церковної влади: глава держави (халіф, падишах) вважався спадкоємцем пророка, а вище духівництво складало штат його радників, суд знаходився цілком у руках духовних персон. І карне, і цивільне право було побудовано цілком на релігійному законі -- шаріаті. Стежили за виконанням норм шаріату і тлумачили їх мусульманські богослови. У цьому власне, і складалася суть досягнень соціальної справедливості в ісламському суспільстві. Жити в ньому по справедливості означало беззаперечно виконувати вимоги шаріату.

Здійснений у розділі аналіз специфічної логіки становлення Східної філософії дозволяє утверджувати, що східному розумінню соціальної справедливості властиве прагнення розвивати етичну самодисципліну і здатність індивіда до концентрації своєї свідомості для того, щоб його особистість могла зосередитися на соціальній реальності. Тільки так, мудро проникаючи в суть соціальної справедливості і переборюючи власні омани, він здатний розв'язувати власні проблеми свого життя і, таким чином, ефективно допомагати оточуючим громадянам у її досягненні.

Найскладніша філософсько-релігійна система Східної філософії сполучає у собі найпротилежніші крайнощі і вміло пристосовується до найрізноманітніших суспільних і політичних умов, зберігаючи надзвичайний консерватизм, яскравість і життєстійкість. Уміючи з'єднувати здавалося б непоєднуване і втілюватися в найрізноманітніші форми. Індуїзм, наприклад, має дивну здатність породжувати нові секти і течії, що при цьому не лише не вступають у протиріччя з його основним світоглядним ядром, а щораз немов би відроджують його із самого себе. В кінцевому підсумку філософія Сходу прагне зрозуміти джерело несправедливості, зла, його природу в її зв'язку з природою Всесвіту і сенсом людського життя для того, щоб відшукати ефективний засіб для повного знищення несправедливості в людському суспільстві.

Пошуки рішення проблеми обґрунтування ціннісних аспектів концепції соціальної справедливості поставлені автором дисертації у взаємозв'язок з осмисленням основних розходжень філософського стилю мислення в західноєвропейській і східній традиціях світової філософської думки. Зокрема, мова йде про те, що ціннісні аспекти соціальної справедливості в суспільствах Сходу явилися першопричиною, першоосновою того принципового розходження культур, що склалися історично і продовжує реально існувати сьогодні між Сходом і Заходом. У східній культурі ціннісні аспекти соціальної справедливості пов'язують воєдино суспільство, релігію і філософію. Що стосується соціально-економічного змісту суспільних процесів, їх внутрішньої соціальної трансформації в країнах традиційного Сходу, то усі вони, як правило, мають національно-релігійну форму. Філософсько-релігійні уявлення народів Сходу про соціальну справедливість багато в чому визначають і характер відповідної їм цивілізації.

Держави могли руйнуватися, гинути, з'являтися заново; династії і навіть пануючі етноси з легкістю змінювали один одного на престолі, у керма правління, у системі адміністрації, але структура східного суспільства, що спирається на цінності соціальної справедливості зберігалася при цьому майже без змін. Усі знову виниклі державні утворення охоче беруть за основу релігійну структуру соціальної справедливості і дбайливо охороняють її від змін. Тому ціннісні аспекти соціальної справедливості в Східній філософії полягають, насамперед, у встановленні рівноваги між індивідом і суспільством, у подоланні свідомості його окремішності. У Східній культурі людина традиційно розглядалась і продовжує розглядатися не сама по собі як незалежна і самодостатня особистість, але в зв'язку з приналежністю її до визначеної соціальної групи, спільності людей.

Отже, розуміння ціннісних аспектів справедливості соціальної природи людини як реалізації нею своїх власних творчих сил у відносинах між нею і іншою людиною відбиває контекстуальний характер східної культури. У цій культурі людина імпліцитно одержує свій соціальний ранг, чи статус, свою суспільну роль, а вже потім діє в житті саме в ракурсі заглибленості в цей контекст для того, щоб досягти з ним органічної єдності, відповідати йому.

ЛІТЕРАТУРА

По темі дисертаційного дослідження опубліковані такі наукові праці:

1.Хумуд Аль Сувейлан. Деякі питання та ідеї соціальної справедливо-

сті у східних філософських школах //Philosophia prima: метафізичні питання. - вип. 3. - К., Агентство Україна, 2000. - с. 80-92. (0,5 д.а.)

2. Хумуд Аль Сувейлан. Загальна характеристика концепцій справедливості в Античній та Середньовічній філософії (огляд визначень) // Філософська думка. -- 2001. -- № 3. -- С. 60-71 (0, 6 д.а.).

3. Хумуд Аль Сувейлан. Концепт соціальної держави як варіант ідеї соціальної справедливості // Мультиверсум. Філософський альманах. -- 2001. -- Вип. 21. -- С. 171-180 (0,5 д.а.).

4. Хумуд Аль Сувейлан. Виникнення й розвиток ідей соціальної справедливості в Східній філософії // Мультиверсум. Філософський альманах. -- 2001. -- Вип. 23. -- С. 89-96 (0,5 д.а.).

Размещено на Allbest.ru