Філософія Античності
Розгляд основних рис античної філософії та її докласичного періоду, який представлений мілетською школою, Гераклітом, Емпедоклом, Анаксагором, піфігорейською та елейською школами. Ознайомлення з поглядами Сократа, Аристотеля та ідеалізмом Платона.
Рубрика | Философия |
Вид | творческая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 12.06.2014 |
Размер файла | 23,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Творча робота з предмету:
«Основи філософських знань»
Тема: Філософія Античності
Тернопіль-2014
План:
1. Особливі характерні риси Античної філософії
2. Антична філософія докласичного періоду
3. Гімоніз філософії Сократа
4. Ідеалізм Платона
5. Філософія Аристотеля
6. Філософія Еллінізму
Використана література
1. Основні риси античної філософії
Філософія як самостійна галузь знань виникла в стародавньому грецькому суспільстві в VI-V ст. до н. е. Можна виділити такі найбільш загальні специфічні риси:
- теоретичне ставлення до світу (замість образного міфологічного світогляду);
- натурфілософія (не віддиференційована від конкретно-емпіричного знання);
- відсутнє, в основному, свідоме протиставлення мислення і буття (вперше питання про відношення мислення і буття поставив Парменід (VI- V ст. до н. е.) у зв'язку з розподілом буття на чуттєво даний та на світ, що осягається розумом);
- наївний матеріалізм (все загальне в речах (субстанція) розглядається як певна конкретна речова структура);
- стихійна діалектика.
2. Антична філософія докласичного періоду
Докласичний період представлений мілетською школою, Гераклітом, Емпедоклом, Анаксагором, піфігорейською та елейською школами. Мілетці Фалес, Анаксімандр, Анаксімеи (VI ст. до н.е.), як майже всі античні філософи, займались пошуком першооснов буття. За першооснову вони приймали різні предметноконкретні форми буття -- воду (Фалес), повітря (Анаксімен) або щось невизначене («апейрон» Анаксіімандра). На відміну від мілетців Піфагор (580-500 рр. до н.е.) першоосновою буття вважав число. Саме завдяки числу поняття «космос » втілило в собі розуміння Всесвіту як впорядкованого явища.
Засновником античної філософії вважається Фалес (624-547 pp. до н. е.) із Мілета. Він першим поставив завдання виявити єдине, основоположне начало розмаїтого світу, що дається людині в її відчуттях. Таким началом він вважав воду. В епоху панування міфологічного світогляду зведення якісного різноманіття речей до єдиної субстанції вимагало глибини та сміливості думки. Визнання як першооснови, єдиного першоначала чогось предметного, матеріального дає змогу стверджувати, що філософія зароджується як матеріалістичний погляд на світ.
Правда, цей матеріалізм характеризується як наївний, оскільки загальне в речах розглядається як якась конкретна речова структура.
Але перший "пролом" у міфологічній свідомості було зроблено. Вслід за Фалесом, Анаксімен за першооснову брав повітря, Анаксімандр - апейрон (гр. - безкінечне, невизначене, незнищуване), Геракліт - вогонь, Демокріт - атоми, Емпедокл - чотири стихії: вогонь, повітря, воду, землю.
Мілетці крім розробки філософських концепцій займалися вивченням конкретних явищ і розв'язанням практичних завдань. Було відсутнє розчленування наукового знання, в поняття "філософія" входили всі галузі знання, тобто її предметом була природа в цілому (натурфілософія). Так, Фалес був і природознавцем, і будівником мостів, вимірювачем пам'ятників, пірамід, храмів у Єгипті, передбачив сонячне затемнення, першим розділив рік на 365 днів. Анаксімандр виготовив сонячний годинник, розробив особливу карту суші та моря.
Античні філософи прагнули вирішити проблему збагнення мінливості, плинності буття. античний філософія платон мілетський
Геракліт (із Ефеса) стверджував, що всі предмети, а також душа людини походять з одного начала - вогню, - тому що вогонь найбільш рухливий, мінливий, безперервно плинний. Геракліт вперше свідомо розробляє діалектичний погляд на світ і справедливо вважається засновником античної діалектики. Але його діалектика натуралістично-космологічна і споглядальна. Він не доходить до розробки діалектики мислення, діалектики понять. Його заслуга - утвердження діалектичного погляду на природний світ.
Проблему руху прагнув вирішити також Зенон. Він висуває свої знамениті апорії (від гр. - трудність, безвихідне становище): "Дихотомія", "Ахілл", "Стріла" та ін. Останні, за Зеноном, стверджують суперечливість руху. В результаті він приходить до заперечення руху, про який свідчать почуття. Знайшовши суперечливість руху, Зенон робить висновок про суперечливість мислення, яке осягає рух. Цим було закладено основу розробки діалектики понять для відображення діалектики об'єктивного світу.
3. Філософія Сократа
Остаточне усвідомлення місця філософії у суспільстві було здійснене Сократом (469-399 pp. до н.е.). Він першим прийшов до висновку, що філософія -- це діяльність щодо усвідомлення, осмислення та визначення відношення людини до дійсності. Філософ -- людина, яка змінює своє відношення до світу відповідно до змін обставин буття.
Сократ гостро полемізує із софістами, хоча сам він фактично продовжує розпочату ними справу в утвердженні людини як головної теми філософських міркувань. Негативне ставлення до софістів Сократ пояснював тим, що вони "продавали знання за гроші кому завгодно".
Сократ рішуче повертає філософські дослідження від вивчення Космосу, природи до людини як духовної істоти. "Пізнай самого себе"--такою е головна теза сократівського філософствування. І таке знання можна здобути в практичній зустрічі умів. Сократ принципово відмовляється від записування своїх думок, вважаючи дійсною сферою знання, мудрості живу бесіду з опонентами, живу полеміку. Саме він ввів поняття "діалектика" (вміння вести бесіду, сперечатися).
Розкриваючи проблему людини, він порушував питання про такі характеристики, як "мужність", "розсудливість", "доброта", "краса" тощо. Суперечності у відповідях співрозмовників, що їх виявляв Сократ, свідчили про неможливість звести загальний зміст понять ДО їх конкретно-індивідуальних проявів. Відкривши неможливість існування загального як конкретного та індивідуального існування ("краси" взагалі поряд з красивою дівчиною, вазою, краєвидом, свинею і т.д.), Сократ фіксує нову для філософії проблему, визнаючи: "Я вічно блукаю і не знаходжу виходу".
Філософія Сократа -- своєрідна межа в історії античної філософії. У всіх досократівських мислителів ("досократики") світ виступає у вигляді цілісності, яка підпорядковує собі людину-- "одну" з части нок Космосу. Сократ же вирізняє людину, визначаючи предметом філософії відношення "людина -- світ".
4. Ідеалізм Платона
Платон (427-347 pp. до н. е.) зробив спробу дати відповідь на питання про походження та знаходження загальних понять. Він вважав, що ідеї (загальні поняття) - це ідеальні зразки або моделі існування всього реального світу, чуттєвого розмаїття речей. Вони існують самостійно в особливому світі, який відділений від природного та соціального буття. Всі конкретні речі і люди існують в силу причетності до ідей, які знаходяться в потойбічному світі. Реальний чуттєвий світ є блідою копією світу ідей.
Концепція Платона - це класичний варіант об'єктивного ідеалізму, на який орієнтувалося багато філософів на наступному двотисячолітньому шляху розвитку філософії.
Платон розробив філософську систему, в якій відобразилися типові уявлення епохи про взаємини людини та світу. Згідно з його твердженням, світ - це всезагальний космос, він - завершений, цілісний, гармонійний. У ньому є місце і суспільному життю людей, і кожній людській істоті. При цьому існує певна аналогія, подібність основних структур світу: космосу, держави, людської душі. Будова всіх їх троїста:
- в космосі - це, по-перше, вищий вічний світ ідей (першообрази чуттєвих речей); по-друге, душа світу (те, що об'єднує світ чуттєвих речей); по-третє, тілесний світ чуттєвих речей;
- в державі - це ієрархія трьох станів: філософи - правителі, воїни - стражники, вільні трудівники (землероби і ремісники);
- в людині - це розумна, шалена (афектна) і пожадлива (хтива) душа.
Платон розглядає людину як єдність душі і тіла. Людська душа безсмертна, причому до народження людини вона перебувала в потойбічному світі і спостерігала блискучий світ вічних ідей. Тому в земному житті душі людини виявляється можливим осягнення ідей як пригадування того, що бачилося раніше. Тілесне начало має специфічно людські ознаки: людина є "...істота безкрила, двонога, з плоскими нігтями єдина з істот, що здатна до сприйняття знань, які ґрунтуються на "міркуваннях" .
Тут підкреслюються дві специфічні ознаки людини - і фізичного, і духовного порядку. Сутність людини не зводиться до якоїсь однієї ознаки.
Цікавими є думки Платона стосовно походження та устрою держави. Держава, за Платоном, з'являється як результат властивих від народження людям потреб і самі стани (класи) держави виникають в результаті розвитку природних потреб людини. На його думку, суспільство складається з трьох станів:
- філософів, які на основі споглядання ідей управляють всією державою;
-воїнів, основним завданням яких є охорона держави від внутрішніх та зовнішніх ворогів;
- робітників (землеробів і ремісників), які підтримують державу матеріально.
Платон вважає, що може існувати три основних форми правління - монархія, аристократія і демократія. Кожна із них поділяється ще на дві:
- монархія - влада одного, може бути законною (цар) або насильницькою (тиран);
- аристократія - влада небагатьох, може бути владою кращих або гірших (олігархія);
- демократія - влада всіх, може бути законною або беззаконною (насильницькою).
Всі шість форм державної влади Платон піддає жорсткій критиці. Найгіршими він вважає демократію, олігархію і тиранію і будує власний зразок державного устрою. Створений ним утопічний плав державного і суспільного устрою в історії філософії отримав назву "ідеальної держави Платона".
"Ідеальна держава" - це рабовласницька аристократична республіка або монархія. Платон прагне теоретично обґрунтувати аристократичну форму рабовласницької держави. Він робить спробу розробити засоби, за допомогою яких можна було б втілити ідеальну державу в життя: необхідно встановити спільність дружин та дітей воїнів (стражів), позбавити їх власності, з дитинства виховувати в них військову доблесть; на чолі держави мають стояти філософи, які від природи здатні пізнавати буття та істину, досягти ідеї блага, яка, знаходячись за межами буття, так само сяє в світі ідей (і осягається розумом), як у світі видимому - сонце.
5. Філософія Аристотеля
Одним із найвидатніших античних філософів був Арістотель (384-322 pp. до н. е.) - учень Платона, вчитель Александра Македонського. Він суттєво трансформував систему об'єктивного ідеалізму. Критикує теорію ідей Платона ("Платон мені друг, але істина дорожча"). На відміну від останнього, який стверджував самостійне, окреме одне від одного існування світу ідей і світу речей, Арістотель вважає, що сутність речі невід'ємна від самої речі. Річ існує сама по собі, незалежно від ідеї.
Арістотель виділяє чотири види причин, що спричиняють існування речей:
- матерія, тобто те, з чого виникають речі (мідь для статуї, глина для горщика);
- форма, яка перетворює пасивну матерію і робить річ саме такою, конкретною річчю. Поняття форми в Арістотеля близьке платонівському поняттю ідеї, як моделі речей;
- рухаюча причина, те, звідки йде початок руху, що оформлює матерію (Арістотель: рухаючою причиною дитини є батько);
- цільова причина, те, заради чого відбувається переміна (здоров'я - мета прогулянки).
Завдяки сумісній дії всіх чотирьох причин і існують речі, що несуть свої начала у собі самих, мають власну сутність. Форма - активна, матерія - пасивна. Матерія - лише можливе буття речі, форма надає речам їх дійсне буття. Становлення речі визначається ентелехією (внутрішньою метою руху), тим, заради чого вона є, існує. Цим самим Арістотель вперше у філософії, у чітко усвідомленій формі сформулював проблему телеології, тобто вчення про доцільність світу.
Історичною заслугою Арістотеля є створення логіки як методу пізнання дійсності. За Арістотелем, логіка є органон, тобто власне людський винахід.
Великим відкриттям Арістотеля є усвідомлення якісної відмінності суспільного життя від природного буття і розуміння людини як істоти суспільної, існування якої можливе лише в суспільстві.
Але загальний світогляд рабовласницького суспільства вплинув навіть на видатний розум Арістотеля. Це проявилося у поясненні ним рабства. Рабів він позбавляє не лише умовного громадянства, але й людськості взагалі: "раб є знаряддям, що говорить". Явище рабства, як і держави, Арістотель виводить з природи. Він не розумів, що це суспільне явище.
6.Філософія Еллінізму
Елементи культури Сходу прийшли у Грецію, а традиції культури античної Греції укорінилися на Сході, отже еллінський світ став незрівнянно ширшим. Зі Сходу у Грецію надходив містицизм, символізм, магія, нові релігії, інше мистецтво й архітектура, а з Греції поширювався на Схід раціоналізм, наукові й політичні досягнення. У філософському відношенні теж сталися зміни. Втрата полісної незалежності, а разом з нею і відчуття особистої свободи й гідності дуже болісно відбилася на філософських вченнях. Виникають течії, які ставлять і вирішують переважно соціально-політичні й етичні проблеми, адже надзвичайно актуалізувалось питання - як жити і досягти щастя в умовах політичної не свободи, яку слід обрати стратегію життя та як її обґрунтувати. Фактично йдеться про вироблення зразків належного існування у соціальному світі, який здебільшого став чужим людині традиційного античного полісу. У часи еллінізму набули популярності три нові філософські течії, що переймалися переважно цими питаннями: епікуреїзм, скептицизм і стоїцизм. Розглянемо основні положення кожної з них.
Епікуреїзм
Названа течія ім'ям її засновника Епікура (342-271 р.до н. е.), який вперше з'явився у Афінах у 18-ти літньому віці для підтвердження свого громадянства. Школу, яку він назвав „Сад”, оскільки розміщена була в саду, засновано у 306 р. до н.е. Це була досить замкнута, напівсектантська спільнота, яка прагнула практикувати або втілити у перебіг особистого життя принципи свого вчення. Сам Епікур був автором близько 300 книг (кожна книга - папірусний свиток), з яких перед нами постає прихильник атомістичного вчення, сенсуаліст та переважно моральний філософ. Головне, чим переймався Епікур, це питання про те, що таке благо та як досягти щастя. Вищим благом він вважав блаженство, насолоду. Суть його полягає у задоволенні природних потреб і досягненні душевної рівноваги, душевної заспокоєності. Досягши цього, людина й прийде до щастя.
Скептицизм
Засновником скептицизму вважається Піррон (бл. 360-275 р.до н. е.), учень Анаксарха. Разом зі своїм учителем він був учасником індійського походу О. Македонського і вже там практикував поведінку, що випливала з основ його вчення. Творів не писав, а викладав свої думки усно. Назва течії походить від грецького слова, яке буквально значило „озиратися”, а у переносному значенні - „бути у стані нерішучості”. І це цілком відповідає суті вчення, бо вона (ця суть) полягає у принциповій відмові від твердих, переконливих суджень стосовно будь-чого.
Відповіді пропонувалися наступні. Ми не знаємо якими є речі насправді, вони невідмінні одна від одної й нетривкі, ми незнаємо з чого вони складаються, а всі численні школи з їх суперечливими судженнями стосовно природи речей тільки демонструють нам людську безпорадність у цьому питанні. Відповідь на друге питання пропонується у такій формі: ми неможемо довіряти ані нашим сприйняттям речей, ані нашим уявленням про них, оскільки те й інше через нетривкість речей не є ані істинним, ані хибним. Отже слід утримуватись від судження стосовно природи речей (під „речами” розуміється що завгодно відприродного предмета до моральної якості). Відповідь на третє питання складала суть загальної життєвої позиції піронізму: вигідною для нас від такого ставлення до речей є повна свобода суджень, з якої випливає незворушність і байдужість. У цьому й полягає щастя.
Стоїцизм
Стоїцизм формується з кінця IV ст. до н. е. у Греції (Афіни) і поступово стає найбільш поширеною школою, охоплює Рим як республіканських, так і імператорських часів і існує аж до II ст.н. е. Назва школи походить від грецького слова тфпЬ - портик, крита колонада, часто прикрашена фресками. На афінській агорістою (портик) збудували ще у V ст. до н.е., а розмалював її кращий художник тих часів Полігнот. У цій стої заснував новушколу Зенон (336-264 р. до н.е.), який прибув із Кітіону в Афіни після тяжких випробувань долі. Стоїчне вчення було досить довгопопулярним і у історії стоїцизму виділяють навіть свої періоди: старша, середня і молодша Стоя. До першої відносять класиків -Зенон (333-262 р. до н. е.), Клеанф (331-233 р. до н. е.), Хрізіп(281-208 р. до н. е.); до середньої - Панетій (185-110 р. до н. е.), Посідоній (140-51 р. до н. е.); до молодшої - Луцій Анней Сенека (4 р. до н. е. - 65 р. н. е.), Епіктет (50-138), Марк Аврелій Антонін(121-180).
Основи вчення були закладені ще старшою Стоєю, однак у різні часи акценти робились на різних частинах вчення. Так наприклад, римські стоїки обмежувались суто моральними проблемами, проблемами особистої свободи і практично незачіпляли природознавчі питання, і, навпаки, середня Стоя значну увагу приділяла саме їм.
За стоїками, мудрим є той, хто досяг повної безпристрасності, ніщо зовнішнє не здатне його обурити, не знає він гніву і жалю, страху й страждання, бо він здійнявся над всесвітом немов бог. Як і бог він перебуває у стані недосяжної величі духу. Хоч у цьому й бачиться індивідуалістична спрямованість етики, водночас стоїки пропагували і моральний універсалізм. Усі люди - брати, як діти єдиного батька. Національні та соціальні відмінності, усі люди - члени єдиного божественного тіла.
Використана література:
1. Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.; Філософія: Навч.посіб. - К.: Вікар, 2008
2. О. Г. Данильян, В. М. Тараненко; Основи філософії: Навч. посібник. - Харків: Право, 2003.
3. Буслинський В А., Скрипка П.І. та ін. Філософія: Навч. посіб. - К., 2002.
4. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник/І. В. Бичко, Ю. В. Осічнюк, В. Г. Табачковський та ін.-- К.: Либідь, 1991.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Виникнення філософського мислення на початку VI ст. до н.е. Представники класичного періоду філософії. Особливості філософії еллінно-римської епохи. Вчення софістів, характер діяльності. Суть тверджень Сократа. Погляди Демокріта, його теорія пізнання.
презентация [133,1 K], добавлен 29.09.2014Період "високої класики" в філософії як період розквіту давньогрецької філософії з середини V до кінця IV століття до нашої ери. Провідні риси цього етапу розвитку філософії. Особливості філософської системи Платона. Провідні ідеї філософії Аристотеля.
контрольная работа [28,4 K], добавлен 20.02.2011Основні риси космоцентричного характеру ранньої античної філософії. Вчення про світ та першооснови (Мілетська школа, Геракліт, Елейська школа). Атомізм Демокрита, поняття атома і порожнечі, проблема детермінізму. Філософські ідеї Платона та Аристотеля.
реферат [37,3 K], добавлен 23.09.2010Сократ в античній філософії - геніальний співбесідник, проникливий суперечник і діалектик. Ідеї і метод філософії Сократа. Головний жанр - усні бесіди. Платон "Апологія Сократа" - промова Сократа, виголошена ним на афінському суді в 399 році до н. е.
реферат [39,5 K], добавлен 28.05.2010Погляди Аристотеля, його вплив на розвиток наукової і філософської думки. Основні положення вчення Геракліта. Філософія Левкіппа та Діогена. Ідеологія давньогрецького філософа–матеріаліста Епікура. Погляди старогрецьких мислителів Платона і Сократа.
реферат [28,1 K], добавлен 21.10.2012Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання, основні етапи її зародження та розвитку, місце та значення в сучасному суспільстві. Характеристика та специфічні риси античної філософії, її найвидатніші представники, її вклад в розвиток науки.
контрольная работа [10,6 K], добавлен 23.11.2010Життєвий шлях Платона, передумови формування його політичної філософії. Погляди Платона в період розпаду грецького класичного полісу. Періоди творчості та основні роботи. Філософія держави, права та політики. Трагедія життя та філософської думки Платона.
реферат [65,8 K], добавлен 04.07.2010Особливості природничо-наукового знання античності. Аналіз основних наукових програм античної науки: математичної, що виникла на базі піфагорійської та платонівської філософії; атомістичної теорії (Левкип, Демокріт) та континуалістичної - Арістотеля.
реферат [28,4 K], добавлен 06.01.2014Розгляд класифікації світогляду людини по мірі довідності (релігія, філософія), змісту ідей (лібералізм, соціалізм), епохам (феодальний, капіталістичний). Аналіз проблеми буття у філософії Стародавньої Греції за вченням Парменіда, Платона, Аристотеля.
реферат [33,5 K], добавлен 14.03.2010Періодизація розвитку античної філософії. Представники мілетської філософії, принципи Анаксимандра. Уявлення про походження життя та природу. Атомістичне вчення Левкіппа та Демокріта. Наукові ідеї Епікура та Платона, метафізика Арістотеля та софісти.
реферат [34,6 K], добавлен 06.03.2011