Міфологія як світогляд

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки

Київський національний торговельно-економічний університет

Вінницький торговельно-економічний інститут

Факультет товарознавства маркетингу та туризму

Кафедра філософії та економічної теорії

Реферат на тему: «Міфологія як світогляд»

Підготувала: студентка ІІ курсу

групи Т-21

Шпачинська Аліна

Вінниця 2013

Зміст

Вступ

1. Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції

2. Міфологія як історичний тип світогляду, структура міфологічної свідомості

3. Основні риси міфологічного світогляду

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Існує ціла низка питань на які немає чітко визначеної відповіді. Це питання і про оточуючий світ людини, його сутність, вічність його існування, і про роль людини у цьому світі, смисл її існування та інші. Для того, щоб знайти відповіді на ці та інші життєво хвилюючі питання необхідно набути, сформувати, та проаналізувати повсякденні та наукові знання, мати уявлення про цінності та ідеали, таким чином формуючи світогляд як такий.

Зрозуміло, що світогляд як «світобачення» не стоїть на місці, він має властивість змінюватися відповідно до змін у суспільстві, природі та в світі взагалі. Але, також особливістю його є і нашаровування одного історичного типу світогляду на інший. Тобто, всі типи світогляду взаємопов'язані. А отже, важливим для розгляду світогляду сьогодні, є важливим вивчення сутності, функцій, структури та рис найпершої форми світогляду, що сформувалася історично, і є основою подальшого розвитку світогляду - міфологічного світогляду. світогляд міфологія свідомість людина

1. Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції

Людство на всіх етапах розвитку завжди цікавили вічні "надокучливі" питання. Що таке оточуючий людину світ? Яка його сутність, як він облаштований? Чи створений він, чи існує вічно? Яка його доля в майбутньому, чи є перспектива існування? Нарешті, яке місце і роль людини в цьому світі, в чому смисл її існування? Відповіді на ці питання обумовлені потребою в загальній орієнтації, самовизначенні людини у світі. Адже перелічені питання тісно пов'язані з можливістю відповіді на більш конкретні, але болючіші питання сьогодення. Мається на увазі усвідомлення труднощів, суперечностей, визначення шляхів, тенденцій розвитку кожного конкретного суспільства чи держави. Як зрозуміти перетворення, що відбуваються в сучасну епоху? Яким чином і чи можна взагалі позбутися загроз, що нависли над людством, - екологічної, ядерної, бездуховності тощо.

Отже, для розуміння, усвідомлення всіх цих питань, розв'язання більш конкретних практичних завдань потрібен широкий кругозір, бачення перспектив розвитку світу і людства, треба розуміти сутність всього, що відбувається в світі і в більш конкретному середовищі. Необхідно розуміти смисл і мету нашого життя: що ми робимо і для чого, які наші устремління, як вони сприймаються людьми тощо.

Сукупність таких уявлень про світ та місце і роль людини в світі можна назвати світоглядом. Світогляд - це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше усвідомлення, розуміння світу, місця в ньому людини, а також ціннісні орієнтації людей, їх життєві позиції.

Світогляд як складне духовне явище поєднує в собі переконання, ідеали, цілі, мотиви поведінки, інтереси, ціннісні орієнтації, принципи пізнання, моральні норми, естетичні погляди тощо.

Якщо проаналізувати сукупність елементів світогляду, можна виділити органічно взаємопов'язані підсистеми. Це - пізнавальна, ціннісна та підсистема поведінки.

Пізнавальна підсистема. Світогляд формується насамперед за допомогою знань. До складу світогляду входять повсякденні (життєво-практичні) та наукові (природничі, технічні, суспільні) знання, а також різноманітні форми суспільної свідомості - політична, правова, моральна, естетична, релігійна. Запас знань особи чи суспільства в цілому створює надійне підґрунтя для відповідного світогляду. Без узагальнених широких та глибоких знань неможливо забезпечити чітке, послідовне обґрунтування своїх поглядів на світ та місце людини в ньому. Правда, ступінь пізнавальної насиченості, продуманості, внутрішньої узгодженості елементів того чи іншого світогляду може бути різним.

Ціннісна підсистема. У світогляді крім знань про світ і людину відображаються також певні поняття цінностей. У свідомості людей формується конкретне ставлення до всього, що відбувається, залежно від їх цілей, потреб, інтересів, розуміння сенсу життя тощо. Відповідно виникають світоглядні ідеали (моральні, політичні, естетичні та ін.). Завдяки ідеалам здійснюється оцінка, визначення цінності того, що відбувається. Одними з найважливіших понять, пов'язаних із ціннісною свідомістю, були і є поняття добра і зла, краси та потворності.

Підсистема поведінки. Від знань та системи ціннісних орієнтацій залежить поведінка людини, її життєва позиція, яка може бути як творчо-активною, так і пасивно-пристосовницькою. У зв'язку з цим слід підкреслити бажаність, навіть необхідність, гармонізації) узгодженості пізнавальних аспектів та ціннісного способу освоєння світу в людській свідомості. Від цієї узгодженості залежить єдність в діях особи і суспільства таких компонентів (аспектів, рівнів) світогляду, як почуття і розум, розуміння і дія, віра і сумнів, теоретичний і практичний досвід, осмислення минулого і бачення майбутнього.

Світогляд має досить розгалужену будову. У структурі світогляду можна виділити:

· основні компоненти світогляду(пізнавальний, ціннісний та мотиваційно-діяльний)

· основні рівні світогляду ( життєво-практичний і теоретичний)

· форми та історичні типи світогляду (міфологічний, релігійний, філософський)

Основна функція світогляду - духовне проектування життя, визначення головних орієнтирів і сенсу людського існування. Світогляд спрямований не стільки на пізнання певних проблем, скільки на духовне самоутвердження, самореалізацію, самовизначення людини у світі, на здійснення її бажань, намірів, інтересів тощо. Тому світогляд не обмежений сукупністю знань,уявлень про світ та людину, але включає у себе оцінку сущого, цінності та ідеали, переконання та вірування, життєві принципи та настанови.

2. Міфологія як історичний тип світогляду, структура міфологічної свідомості

Історичними формами світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія. Найбільш ранньою формою світогляду є міфологія.

Міфологія - сукупність міфів, переказів, оповідань, переказів, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, відносно-художній формі подавались явища природи й суспільного життя.

Міфологія виникала в первісному суспільстві. У міфах людина насамперед прагнула відповісти на так звані космічні питання: походження та будова світу; виникнення та сутність найбільш важливих явищ природи. У міфах відображались думки про майбутню загибель світу та можливе його відродження. Значна увага приділялася також питанням походження людини, її народження та смерті, труднощам та випробуванням, що стояли на її життєвому шляху. Важливе місце в міфах відводилося культурним досягненням, які відігравали особливо важливу роль в життєдіяльності людей, - добуванню вогню, землеробству, звичаям, обрядам тощо.

У цілому міфи виконували надзвичайно важливі функції. Вони допомагали усвідомити зв'язок минулого із сучасним і майбутнім, завдяки ним складалися колективні уявлення певного народу, забезпечувався духовний зв'язок поколінь. Міфи сприяли виробленню та збереженню суспільної системи цінностей, успішному впровадженню норм поведінки.

Міфологічна свідомість відображала нерозвиненість практики людей, зародковий характер форм предметного освоєння світу людиною. Воно двояко за своєю структурою: по-перше, це колективна свідомість (звідси здатність кожного члена роду до співпереживання, ототожнення себе з іншими), по-друге, це родова свідомість, заснована на збереженні історичної пам'яті предків роду (звідси стійкість і традиційність змістовного виміру первісної свідомості).

Міфологічну свідомість відрізняють чотири характерні риси:

· Символізм

· Етіологізм і генитизм

· Синкретизм

· Прозорість

Символізм означає, що всі в рамках даної культури світоглядні категорії і мотиви знаходять своє вираження засобами мови наочних образів; узагальнений сенс у межах конкретно-чуттєвого мислення може формуватися тільки тоді, коли який-небудь конкретний предмет (наприклад, емпірично існуюче дерево) стає символом, чуттєвим представником іншого явища, що має культурну значимість (наприклад, предка роду).

Етіологізм висловлює ту особливість будь-якого міфологічного сюжету, що пов'язана з його пояснювальною функцією; розповідь містить в собі надзавдання: дати пояснення тим чи іншим явищам оточуючого світу,шляхом відповіді на питання "чому?". Дуже часто способом пояснення виступає генетизм, тобто спроба підмінити причинно-наслідкові пояснення розповіддю про "походження" пояснюваного явища або видимого устрою світу. Пояснити устрій речі означало дати опис того, як вона робилася.

Синкретизм міфу - це злитість в одному цілому зачатків всіх форм духовного освоєння світу - мистецтва, релігії, моралі і ін. Синкретична природа міфології послужила вихідною категоріально-смисловою базою і первинним художньо переробленим матеріалом для всіх наступних явищ духовного виробництва, і в сфері словесної творчості і в сфері раціонально-розумових форм - філософії, науки та ін.

Прозорість міфологічної свідомості виявляється в тому, що представлена в міфі картина світу повністю ототожнюється первісною людиною з самою реальністю; індивід наївно вірить в те, що речі та явища навколишнього світу саме такі, якими вони виглядають в міфологічній інтерпретації.

3. Основні риси міфологічного світогляду

Основними рисами міфологічного світогляду стали:

· уявлення про кровно-родинні звязки природних сил та явищ. З тим щоб подолати відчуження природи в первісному суспільстві, якось пояснити незрозумілі природні явища, коли людина не здатна була пояснити їх, повністю залежала від них і була безсилою подолати негативні наслідки природних явищ, вона переносила людські риси на навколишній світ (наприклад, ототожнення виверження вулкану з ніби-то покаранням людям за щось природою);

· персоніфікація, уособлення природних сил та способів людської діяльності. Явища природи отримували певні імена, «оживлялися» з тим, щоб пояснити їх, щоб була змога звернутися до них, «задобрити», принести жертву тощо (наприклад, принесення різних тварин в жертву богу плодородства, щоб був хороший врожай);

· міфологічне мислення оперує образами, а не поняттями. Картина відображення дійсності постає як поєднання реальності і фантазії, природного і надприродного, думки і емоції. Майже відсутнє абстрактне мислення, узагальнення, аналіз, класифікація. Подібне мислення спостерігається у дітей, художників, поетів;

· міфи сприймалися як реальність, що не потребує доказовості, обгрунтування та перевірки. Все сприймалося на віру, не було ніяких сумнівів. Міф передавався від покоління до покоління, від народу до народу, не було навіть думки щодо перевірки, підтвердження практикою;

· людина розумілася як іграшка в руках природних чи надприродних сил, її життєвий шлях виизначався долею, фатумом. Вважалося, що всі людські дії, вчинки, весь життєвий шлях було наперед визначено. Звідси - пасивно-пристосовницька поведінка людини, тобто людина не прагнула перетворювати природу, вона сліпо їй підкорювалась, оскільки та була найвищою силою.

Висновки:

Отже, міфологія є найбільш ранньою формою світогляду. У міфах людина прагнула відповісти насамперед на так звані космічні питання: походження ті будова світу, виникнення та сутність найбільш важливих явищ природи. Значна увага приділялась також питанням про походження людини, її народження та смерті.

Головними рисами міфологічного світогляду, як найпершої форми світогляду є реальність (вони не потребували перевірки, до них не було сумнівів), символізм (ототожнення конкретного предмету з іншим явищем, що має культурне значення) та інші.

У цілому міфи виконували надзвичайно важливі функції. Вони допомагали усвідомити зв'язок минулого із сучасним і майбутнім, завдяки ним складалися колективні уявлення певного народу, забезпечувався духовний зв'язок поколінь. Міфи сприяли виробленню та збереженню суспільної системи цінностей, успішному впровадженню норм поведінки.

Список використаних джерел:

1. Данильян О.Г. Філософія: підручник / О.Г. Данильян, В.М. Тараненко. - Х.: Право, 2011. - 310 с.

2. Касьян В.І. Філософія: підручник / В.І. Касьян. - К.: Знання, 2008. - 347с.

3. Пазенок В.С. Філософія: підручник. - К.: Академія, 2008

4. Петрушенко В.Л. Філософія. - К.: Каравела, 2011

5. Сидоренко О. П. Філософія: підручник / О.П. Сидоренко. - К. : Знання, 2010. - 414 с.

Размещено на Allbest.ru