Філософсько-культурологічні засновки осмислення феномену людського буття діячами українського відродження 20-их років ХХ ст. (М.Г. Хвильовий, М.Г. Куліш, О.С. Курбас)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 1 (091) (4 Укр)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Філософсько-культурологічні засновки осмислення феномену людського буття діячами українського відродження 20-их років ХХ ст. (М. Г. Хвильовий, М. Г. Куліш, О. С. Курбас)

Спеціальність 09. 00. 05 - історія філософії

ВДОВИЧЕНКО ГЕОРГІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ

Київ - 2001

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Обрання автором дисертаційного дослідження проблеми визначення та розгляду комплексу філософсько-культурологічних засновків осмислення феномену людського буття діячами українського національно-культурного відродження 20-их років ХХ ст. зумовлене підвищенням впродовж двох останніх десятиріч рівня професійного інтересу вітчизняних і зарубіжних науковців саме до цього етапу в історії вітчизняної культури. Ми можемо з повним на те правом вважати його одним з найпоказовіших свідчень державотворчої та культуротворчої спроможності українського народу, видатні представники якого М. Г. Хвильовий, М. Г. Куліш і О. С. Курбас зробили неоціненний внесок у справу розбудови вітчизняного пореволюційного культурно-мистецького та суспільно-політичного життя.

Актуальність теми дослідження обумовлена невідкладністю філософського осмислення проблеми специфіки засвоєння та використання чільними представниками вітчизняної творчої інтелігенції пореволюційних років, у власній професійній діяльності, певного комплексу світоглядно-філософських настанов ряду українських, європейських, російських як філософських, так і художньо-мистецьких течій, напрямків, шкіл.

Наукова актуальність теми дослідження зумовлена фаховою зацікавленістю істориків вітчизняної філософії, літературознавців, культурологів у проведенні системного, науково-критичного аналізу конкретно-історичної специфіки передумов виникнення та становлення в українській культурі перших пореволюційних десятиліть світоглядно-філософських настанов ідейно-теоретичних програм професійної діяльності вітчизняної творчої інтелігенції, принципово зорієнтованих на невпинний пошук тривких форм постійного діалогу з видноколом культурних традицій історичного поступу народів Західної Європи, в першу чергу, і світу в цілому.

Зв`язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Вивчення автором дослідження проблеми останнього здійснювалось ним у відповідності з комплексною науковою програмою Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, науково-дослідною темою філософського факультету № 01БФО41-1 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”, науково-дослідницькою тематикою кафедри української філософії та культури Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Метою дисертаційного дослідження є визначення, а також характеристика комплексу філософсько-культурологічних засновків осмислення феномену людського буття М. Г. Хвильовим, М. Г. Кулішем, О. С. Курбасом в контексті науково-критичного аналізу систем світоглядно-філософських настанов вказаних діячів вітчизняної пореволюційної культури.

Відповідно до мети дослідження були поставлені наступні завдання:

- розкрити специфіку головних етапів актуалізації науково-дослідницького інтересу до постатей та творчої спадщини М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса;

- здійснити загальну характеристику етапів професійної діяльності М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса в контексті з'ясування конкретно-історичних чинників постання феномену українського відродження 20-их років ХХ ст. ;

- сформулювати принципи розбудови та висвітлити історико-культурну зумовленість проблематики систем світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса;

- встановити провідні історико-культурні фактори формування комплексу філософсько-культурологічних засновків осмислення феномену людського буття М. Г. Хвильовим, М. Г. Кулішем, О. С. Курбасом;

- визначити та розкрити сутність відповідного комплексу філософсько-культурологічних засновків внаслідок проведення науково-критичного аналізу систем світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса.

Об`єктом дослідження є творча спадщина діячів вітчизняної пореволюційної культури М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса, а саме: художні твори, публіцистичні праці, зразки епістолярної спадщини та інші відповідні матеріали, - які мають безпосереднє відношення до розроблених цими визначними представниками українського відродження 20-их років ХХ ст. оригінальних систем світоглядно-філософських настанов.

Предметом дослідження постає комплекс філософсько-культурологічних засновків осмислення М. Г. Хвильовим, М. Г. Кулішем, О. С. Курбасом феномену людського буття, розроблений останніми в контексті розбудови цих систем світоглядно-філософських настанов.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є такі основні принципи наукового пізнання, як: принцип історизму, принцип об'єктивності та принцип системності. Крім того, засадничу складову відповідної методологічної основи становлять історичний та логічний загальні методи наукового пізнання. В якості провідного елементу методологічної основи дисертаційного дослідження було використано: порівняльно-історичний метод, метод структурно-функціонального аналізу, метод системного аналізу, а також методи контекстологічного та ситуаційного аналізу наукового тексту. Відповідні методи застосовувались в перебігу історико-філософського аналізу систем світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса та під час історико-культурного аналізу феномену українського національно-культурного відродження 1920-их років. Важливим елементом відповідної методологічної основи виступають конкретно-наукові методи літературознавчого аналізу, а саме: біографічний метод, текстологічний метод, соціологічний метод, метод встановлення самототожності письменника і метод порівняльно-типологічного аналізу.

Ступінь наукової розробки проблеми дослідження.

Дисертант виокремлює у перебігу вісімдесятирічного вивчення творчої спадщини М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса три головних етапи: початок 1920 - початок 1930-их років, друга половина 1950 - 1960-их років, друга половина 1980 - 1990-их років. Протягом першого етапу побачила світ найбільша за останні вісімдесят років кількість публікацій, присвячених дослідженню життєвого і творчого шляхів М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса. Впродовж цього етапу творча спадщина М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса постає об'єктом пильного вивчення вітчизняними та зарубіжними науковцями, причому наприкінці його на згадану творчу спадщину в СРСР накладають офіційну заборону. Вивченню творчої спадщини М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса присвячені: історико-літературні дослідження О. Білецького, О. Дорошкевича, С. Єфремова; лінгвістичні дослідження М. Гладкого, М. Сулими; літературознавчі дослідження В. Гадзінського, М. Доленга, М. Йогансена; літературно-критичні дослідження, публіцистичні виступи з питань теорії вітчизняної літератури Б. Коваленка, В. Коряка, В. Поліщука; дослідження з історії вітчизняної культури, суспільно-політичної думки Д. Донцова, Є. Маланюка, М. Скрипника; мистецтвознавчі дослідження Ю. Блохіна, П. Руліна.

Впродовж другого етапу відбувається відчутне, фактично втричі, скорочення публікацій, присвячених дослідженню постатей і творчої спадщини М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса. Вказане дослідження провадилось майже виключно в наукових колах української діаспори країн Західної Європи та США, оскільки в УРСР вказана творча спадщина продовжувала перебувати під офіційною забороною. Опрацювання спадщини М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса здійснювалось у таких різновидах наукових розвідок: науково-критичних дослідженнях, мемуаристиці Й. Гірняка, Г. Костюка, В. Ревуцького, Ю. Смолича; джерелознавчих дослідженнях Ю. Лавріненка, Ю. Луцького; літературознавчих і мистецтвознавчих дослідженнях М. Глобенка, С. Щербини; літературно-критичних розвідках, комплексних дослідженнях історії українських культури та суспільно-політичної думки ХХ ст. Ю. Бойка, П. Голубенка, Є. Маланюка.

Під час третього етапу внаслідок системного перевидання повного обсягу оригінальної писемної спадщини М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса відбувається повернення її до читацької аудиторії, причому з'являються спеціально присвячені науково-критичному дослідженню власне філософських поглядів згаданих персоналій праці вітчизняних та зарубіжних науковців. Розробка зазначеної спадщини виконувалась у наступних працях: наукових розвідках М. Жулинського, Н. Корнієнко, Н. Кузякіної; дослідженнях з історії вітчизняної філософської думки В. Горського, Н. Корнієнко; літературознавчих дослідженнях, культурологічних розвідках Д. Мейса, Л. Плюща; дослідженнях з історії української літератури ХХ ст. І. Дзюби, В. Дончика, Ю. Коваліва, М. Наєнка, Л. Новиченка; історіографічних дослідженнях Г. Касьянова, Ю. Шаповала.

Таким чином, історико-філософський аналіз оригінальних систем світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса, а, отже, і відповідний аналіз досліджуваного комплексу філософсько-культурологічних засновків, впродовж розглянутих вище етапів не визначався в якості окремої проблеми вітчизняної науки.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у виконанні першого, системного і комплексного за характером, історико-філософського аналізу систем світоглядно-філософських настанов визначних представників українського відродження 1920-их років М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса.

Основні елементи наукової новизни дослідження конкретизуються в положеннях, що виносяться на захист:

вперше у вітчизняній історико-філософській науці творча спадщина М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса визначається в якості об'єкта дослідження, здійснюваного в рамках синтезу історико-філософського, історико-культурного і, крім цього, літературознавчого аспектів наукового пошуку, що надає вагому підставу розглядати дисертаційне дослідження як принципово новий крок у справі системного, комплексного вивчення згаданої творчої спадщини в якості невід'ємної складової філософської культури українського народу;

на методологічній основі насамперед історико-філософської дисципліни і в якості окремої проблеми останньої сформульовано принципи розбудови та висвітлено історико-культурну зумовленість проблематики систем світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса, причому внаслідок реалізації низки принципово нових науково-дослідницьких кроків, зокрема розгорнутої характеристики представлених у вказаних системах масивів філософської проблематики, було з'ясовано, що М. Г. Хвильовим, М. Г. Кулішем, О. С. Курбасом розроблялись світоглядно-філософські засади оригінальної ідейно-теоретичної програми розбудови українського пореволюційного професійного культуротворення;

внаслідок вперше здійсненого у рамках історико-філософського дослідження вивчення двох потенційних векторів вітчизняного історико-культурного поступу 1920-их років, а саме: першого, що був заснований на світоглядно-філософських засадах розробленої М. Г. Хвильовим, М. Г. Кулішем, О. С. Курбасом вказаної ідейно-теоретичної програми і передбачав багатовекторний інтеркультурний діалог інституціоналізованої української національної культури, і другого, представленого заперечуючими слушність першого вектору ідейно-теоретичними платформами вітчизняних авангардних літературно-мистецьких напрямів панфутуризму, конструктивного динамізму, пролетарського реалізму, - було визначено та розкрито сутність комплексу досліджуваних культурологічних засновків;

на підставі новаторського застосування до розглянутої системи світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового принципу розвитку, завдяки чому в рамках німецької, російської, української національних філософських традицій виокремлено низку представляючих їх течій, напрямів, шкіл в якості провідних суб'єктів впливу на формування згаданої системи та проаналізовано відповідний вплив на постановку і розробку в ній комплексів філософської проблематики, було визначено та розкрито сутність досліджуваних філософських засновків;

вперше проаналізовано розроблену М. Г. Хвильовим, М. Г. Кулішем, О. С. Курбасом і представляючу собою досліджуваний комплекс філософсько-культурологічних засновків концепцію “громадської людини”, виступаюча в якості провідної складової якої модель “громадської людини” М. Г. Хвильового або проект типу новітнього діяча українського професійного культуротворення розкриває такі його характеристики: повноправний суб'єкт розвинутого громадянського суспільства, потенційно відкритий для всебічної соціокультурної комунікації національно свідомий обстоювач і продовжувач українського культуротворення.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в рамках останнього виконано цілісний системний аналіз систем світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса, в контексті якого здійснено виокремлення і характеристику комплексу філософсько-культурологічних засновків осмислення ними феномену людського буття. Зазначений аналіз, засновуючись на сполученні трьох напрямків науково-критичного аналізу, а саме: історико-філософського, історико-культурного та літературознавчого, - дозволив реалізувати одну з перших у вітчизняній науці спроб комплексного розгляду внесків провідних діячів українського відродження 20-их років ХХ ст. до скарбниці вітчизняної філософської культури.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що основні положення останнього можуть бути використані для підготовки матеріалів лекційних та семінарських занять, присвячених вивченню курсів “Історія філософії України”, “Історія української культури”. Крім того, відповідні положення надаються до послуговування ними в наступних наукових дослідженнях, присвячених досліджуваній в цій дисертаційній роботі проблематиці.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження були подані в двох доповідях на наукових конференціях “Дні науки - 1998” (9 - 10 квітня 1998 року) та “Дні науки - 1999” (8 - 9 квітня 1999 року) філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Отримані результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри української філософії та культури Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основний зміст дисертації відображений у п'яти наукових працях, чотири з яких опубліковані в затверджених ВАК України фахових виданнях.

Структура дисертації. Дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації складає 200 сторінок, 14 сторінок займає список використаної літератури, що включає 185 джерел.

хвильовий куліш курбас

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі до дисертаційної роботи: визначено наукову актуальність теми дослідження та його головну наукову проблему; встановлено зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами; з'ясовано мету дослідження і обумовлені її специфікою його завдання; окреслено методологічну основу дослідження; сформульовані об'єкт та предмет дослідження; висвітлено ступінь наукової розробки проблеми дослідження; систематизацією переліку винесених на захист положень конкретизовано наукову новизну дослідження; відображено теоретичне і практичне значення дослідження; охарактеризовано апробацію його результатів, а також наведено список опублікованих праць за темою дисертації.

Перший розділ “Постаті М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса в контексті наукового осмислення феномену українського відродження 20-их років ХХ ст. ” присвячено ознайомленню зі здобутками вивчення вітчизняними і зарубіжними фахівцями постатей згаданих діячів українського відродження в контексті досліджуваного ними перебігу вітчизняних культурно-мистецького та суспільно-політичного життя першої третини ХХ ст.

У підрозділі 1. 1. “Етапи актуалізації науково-дослідницького інтересу до постатей і творчості М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса” визначено головні етапи або умовні рівні актуалізації науково-дослідницького інтересу до постатей та творчої спадщини згаданих персоналій, а також систематизовано залучені до вивчення друковані матеріали.

Дисертантом окреслено вірогідні хронологічні проміжки трьох позначених головних етапів та диференційовано їх сутнісні ознаки. Крім того, виокремлено чотири основні групи публікацій, а саме: творча спадщина М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса та їх сучасників - насамперед вітчизняних дослідників їх життєвого шляху і творчості; творча спадщина українських та зарубіжних діячів науки, культури, мистецтва, професійно-культурні здобутки яких справили вплив на формування систем світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса; фахові розвідки вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячені науковому аналізові життєвого шляху та творчості згаданих персоналій впродовж 1950 - 1990-их років; масив допоміжної і науково-методичної літератури, - а також проведено їх джерелознавчу класифікацію.

На підставі класифікації і характеристики типових різновидів фахового аналізу творчої спадщини М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса виокремлено провідні напрямки вивчення їх творчості в дисертації: історико-філософський, історико-культурний і літературознавчий.

На сторінках підрозділу 1. 2. “Творчість М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса в ретроспективі наукових досліджень: 1920 - 1990-ті роки” проведено розгляд основних положень найважливіших зразків фахового аналізу творчої спадщини М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса. Ознайомлення з розвідками українських вчених Ю. Бойка, П. Голубенка, В. Горського, Д. Донцова, В. Дончика, Н. Корнієнко, Є. Маланюка, Л. Плюща, Ю. Шаповала, Ю. Шереха, В. Юринця свідчить про те, що ними зроблено значний внесок у фаховий аналіз методами філософських дисциплін світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса. Відсутність комплексного історико-філософського аналізу означених настанов вимагає формування методологічної бази наукового пошуку в цій галузі.

Другий розділ “Провідні напрямки вивчення творчості М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса” присвячений розгляду методологічної основи дисертаційного дослідження, а саме: систематизуванню вихідних факторів диференціації провідних напрямків вивчення творчості вказаних персоналій, встановленню науково-дослідницького статусу зазначених напрямків, а також опрацюванню загальної методики здійснюваного науково-критичного пошуку.

Застосування історико-філософського, історико-культурного, літературознавчого типів аналізу зумовлене потребою у комплексному вивченні матеріалів творчої спадщини М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса і як пам'яток вітчизняних літературного та мистецького життя, і як першоджерел з історії філософської культури українського народу.

Надано загальну критичну оцінку сучасного стану розвитку вітчизняних історії філософської думки, історії культури та літературознавства в контексті розгляду розроблених представниками останніх моделей новаторської інтерпретації науково-дослідницького статусу провідних напрямків вивчення творчості М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса, а також визначено перелік використаних дисертантом наукових методів пізнання. Внаслідок опрацювання відповідних моделей В. Горського, І. Дзюби, О. Забужко, П. Кононенка, Р. Наконечного, Д. Наливайка, Г. Сивоконя, В. Шевченка, в дослідженні творчо використано, насамперед, розробки В. Горського у сфері розбудови методології історико-філософського пізнання, спрямовані на кардинальну переорієнтацію останнього на рівень культури, а також розробки О. Забужко в галузі вивчення філософії української національної ідеї ХІХ - поч. ХХ ст., спрямовані на принципове включення всіх форм філософської рефлексії над останньою, зокрема і творчої спадщини М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса, до масиву вітчизняної філософської спадщини в якості об'єкта дослідження історії української філософської культури.

В якості відповідного рівня проведення історико-філософського дослідження обрано диференційований В. Горським рівень історії філософської культури українського народу. На результатах розробок В. Горського і Ю. Кушакова розкрито сутність засад функціонування філософського знання в сфері культури та стисло охарактеризовано щаблі реалізації історико-філософського аналізу предмета дослідження: щабель історичної компіляції об'єкта науково-критичного пошуку і щабель розбудови вихідних положень історико-філософського аналізу.

В третьому розділі “Філософсько-культурологічні засновки осмислення феномену людського буття М. Г. Хвильовим, М. Г. Кулішем, О. С. Курбасом” здійснено три процедури, підпорядковані розв'язанню основного завдання дисертаційного дослідження, а саме: визначенню та розкриттю сутності відповідного комплексу філософсько-культурологічних засновків внаслідок проведення науково-критичного аналізу систем світоглядно-філософських настанов цих діячів українського відродження 20-их років ХХ ст.

На сторінках підрозділу 3. 1. “Загальна характеристика життєвого шляху та професійної діяльності М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса” здійснено процедуру надання відповідної характеристики внаслідок подання біографічних нарисів згаданих персоналій, а також науково-критичних диференціації і опису етапів їх професійної діяльності на основі праць В. Агеєвої, І. Дзюби, Г. Костюка, В. Ревуцького, Т. Свербилової, Л. Танюка.

Поет, прозаїк, публіцист, активний громадський діяч, ідейний натхненник літературної дискусії 1925 - 1928 рр., Микола Григорович Хвильовий (1893 - 1933) відомий в історії вітчизняної культури як один з ініціаторів кардинального світоглядно-філософського переосмислення магістральних напрямків розвитку вітчизняної національної культури. Талановитий драматург, представник українського мистецького авангарду 20-их років ХХ ст., Микола Гурович Куліш (1892 - 1937) увійшов до історії світової драматургії як один з найоригінальніших творців вітчизняної “експериментальної” драми. Професійний філософ і мислитель за покликанням, майстерний виконавець комедійних ролей та непересічний актор-трагік, Олександр Степанович Курбас (1887 - 1937) - видатний театральний режисер, один з перших організаторів вітчизняного пореволюційного театрально-мистецького життя.

На сторінках підрозділу 3. 2. “Системи світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса” здійснено процедуру науково-критичного аналізу відповідних систем внаслідок загальної характеристики історико-культурного феномену українського відродження 20-их років ХХ ст., а також почергового аналізу систем світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса.

Згідно з концепцією українського націогенезу ХІХ - початку ХХ ст. О. Забужко філософська рефлексія над проблематикою вітчизняної національної ідеї здобулась на статус самостійної інтелектуальної течії впродовж політичного етапу українського націотворення або саме за доби українського відродження 20-их років ХХ ст. в рамках ідейно-теоретичних програм вітчизняних націотворення і культуротворення української творчої інтелігенції, насамперед літераторів. При розгляді специфіки протиборства в українському культурно-мистецькому житті кінця ХІХ - початку ХХ ст. таких традицій світоглядно-мистецького освоєння світу як модернізм та неонародництво надано характеристику традицій ідейної спадковості у тогочасній українській інтелігентській думці і з'ясовано історичне місце вказаних основних ідейно-теоретичних тенденцій розвитку вітчизняного літературного процесу початку ХХ ст. Перебіг української літературної дискусії 1925 - 1928 рр. засвідчив публічну актуалізацію в її рамках проблематики вітчизняної національної ідеї саме на рівні філософської рефлексії, чим забезпечується її історико-культурний статус однієї з центральних подій політичного етапу українського націотворення. Вказаній дискусії належить роль засадничої ланки апробування проектів інституціоналізації вітчизняного культурно-мистецького життя, зокрема представленої прізвищами М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса ідейно-теоретичної програми розбудови української культури.

В рамках системи світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового досліджено такі її визначальні елементи, як: визначення сутності феномену мистецтва, історіософська концепція культурно-історичних типів, історико-культурний проект “азіатського ренесансу” в світовому культурно-мистецькому процесі, теорія “романтики вітаїзму” як пролетарського мистецтва першого періоду доби “азіатського ренесансу”, концепція “громадської людини”.

Аналіз першого елементу висвітлив естетичну проблематику системи. Вбачаючи роль мистецтва у постанні останнього, як естетичного освоєння світу в процесі художньої творчості, чільним фактором розвитку соціокультурного буття і заперечуючи ототожнення його з феноменом ідеології, М. Г. Хвильовий наголошував на пріоритетності особистісно-творчого початку та високої інтелектуальної і етичної культури в професійній діяльності митця.

Аналіз трьох наступних відповідних елементів дозволив опрацювати історіософську проблематику системи. Встановлено, що вказана концепція культурно-історичних типів, являючись у генетичному відношенні інтерпретацією репрезентуючих теорію історичного коловороту концепцій М. Данилевського та О. Шпенглера, тлумачить суспільний поступ як поетапну зміну чотирьох неповторних у всіх відношеннях історичних типів культур, а саме: патріархального, феодального, буржуазного і пролетарського. Пов'язуючи формування кожного з останніх з утворюючими властиву їм суспільну форму виробництва суспільно-економічними укладами і проголошуючи провідним чинником обов'язкової почергової зміни зазначених укладів зумовлюючий її перехід “творчої ініціативи всесвітнього універсального значення” від давніх культур Сходу до західноєвропейської цивілізації, М. Г. Хвильовий узалежнює розглянуту історіософську концепцію від висунутої ним гіпотези історичного розвитку світового мистецького процесу. Розрізняючи два визначальні вектори еволюції останнього, як-от: “античний” з його культом земної краси і “середньовічний” або християнський з його дуалізмом матеріального та духовного початків, - а також вважаючи історико-культурну актуалізацію другого вектора в рамках феодального і буржуазного культурно-історичних типів наскрізною характеристикою відповідних суспільно-економічних укладів, М. Г. Хвильовий наголошує на принциповій вичерпаності потенціалу укладу сучасного йому буржуазного типу і засвідчує перехід до типу пролетарського. Пояснюючий вказаний перехід історико-культурний проект “азіатського ренесансу” в світовому культурно-мистецькому процесі полягає у визнанні реальності перспективи “духовного відродження” культурно-мистецького життя народів Сходу внаслідок актуалізації останніми “античного” вектору еволюції світового мистецького процесу, збагаченого здобутками усього попереднього розвитку людства. Саме “романтика вітаїзму” як пролетарське мистецтво першого періоду доби “азіатського ренесансу”, являючи собою втілене у однойменному художньому напрямкові заперечуюче згаданий християнський дуалізм світовідчування і витворюючись, насамперед, силами української пореволюційної інтелігенції, повинна постати однією з соціокультурних підвалин формування пролетарського типу.

Аналіз двох останніх відповідних елементів уможливив ознайомлення з філософсько-антропологічною проблематикою системи. Концепція “громадської людини” заснована на принциповому запереченні тотальної детермінованості виробничими відносинами або економічним базисом суспільства його історичного розвитку і визнанні правомірності залишення відповідної ролі за так званим “прогресивним людським типом”. Вказаний тип, уособлюючись для М. Г. Хвильового в постатях чільних представників західноєвропейського культурного поступу ХУІ - початку ХХ ст., що їм була притаманна висока соціальна активність, і проголошуючись ним головним здобутком соціокультурного буття феодального та буржуазного культурно-історичних типів, виступає провідним чинником “змінного стосунку” “людина-природа” як рушія історичного процесу.

В рамках розробки суспільно-політичної проблематики досліджуваної системи М. Г. Хвильовим окреслено ідейно-теоретичну програму професійно-культурної діяльності української творчої інтелігенції впродовж політичного етапу вітчизняного націотворення. Визнаючи інституціоналізацію української культури головним фактором українського націогенезу і пояснюючи нерозробленість концепцій національного культуротворення багатовіковою інтегрованістю суб'єктів українського культурно-мистецького життя до інституціоналізованих професійно-культурних світів іншонаціональних культур, зокрема російської, М. Г. Хвильовий наголошує на перспективності традицій українського літературного модерну початку ХХ ст. для проєвропейської переорієнтації вітчизняної культури.

При проведенні аналізу системи світоглядно-філософських настанов М. Г. Куліша встановлено, що переосмислення ним доби українського революційного та пореволюційного національно-культурного відродження є центральним комплексом проблем відповідної системи. Його вивчення здійснено шляхом інтерпретуючого реконструювання світоглядно-філософських настанов М. Г. Куліша на підставі обробки реплік типових виразників авторської позиції, а саме наступних головних персонажів його чотирьох найбільш “філософських” п'єс: листоноші Малахія Стаканчика з трагікомедії “Народний Малахій”, поета Ілька Юги з ліричної драми “Патетична соната”, випускника університету Ромена з драми-диспуту “Вічний бунт” і безпритульного музики Падура з трагедії “Маклена Граса”. Відповідні персонажі як типові збірні образи вітчизняного інтелігента символізують не лише знакові етапи духовної еволюції самого автора, але й постають проречистими символами трьох вікопомних періодів новітньої української історії: доби революції і громадянської війни; доби нової економічної політики та процесу українізації; доби примусової колективізації, масових репресій та голодомору. Образ кожного з цих персонажів сполучає три питомі характеристики вітчизняної інтелігенції як провідного суспільно-історичного чинника українських націо- та державотворення, а саме її історично засвідчену неспроможність: опрацювати конструктивну програму українського державного будівництва на засадах консенсусу всіх вітчизняних політичних сил, розробити дієву програму відбудови та подальшої розбудови українського професійно-культурного життя, перебрати на себе роль виразника і обстоювача усього спектру інтересів кожної з верств українського суспільства.

При проведенні аналізу системи світоглядно-філософських настанов О. С. Курбаса в її складі визначено три комплекси проблем: концептуальне переосмислення засад теорії та практики вітчизняного і світового театрального мистецтва, професійний аналіз історичних традицій та перспектив розвитку української і світової драматургії, а також критична оцінка попередніх та сучасного етапів еволюції вітчизняної культурницької думки, - в контексті послідовного розв'язання яких О. С. Курбасом опрацьовано філософську і суспільно-політичну проблематику.

По-перше, визначаючи мистецтво, насамперед театральне, як сферу істинної соціокультурної інтеграції індивідів внаслідок реалізації в її рамках інтерсуб'єктивної комунікації останніх на рівні ірраціонально-інтуїтивного осягнення світу в художній символіці, О. С. Курбас передбачає докорінну зміну соціального статусу мистецтва впродовж ХХ ст. внаслідок його “деестетизації” з початком індустріалізації в системі світового господарювання.

По-друге, простежуючи оформлення в західноєвропейському соціокультурному бутті засад детермінованого глобальними суспільними катаклізмами світовідношення, О. С. Курбас визнав за його найпоказовіший конкретно-історичний прояв в культурно-мистецькому процесі засвідчуючий вичерпаність потенціалу перш за все художнього методу реалізму авангардний експресіоністський рух. Здійснювана головно в перебігу осмислення цього руху, актуалізація О. С. Курбасом філософсько-антропологічної проблематики спирається на опрацьовану ним і засадничо споріднену з обстоюваною М. Г. Хвильовим гіпотезою історичного розвитку світового мистецького процесу модель еволюції професійного культуротворення в цілому. Оцінюючи становлення останнього як почергове діалектичне взаємозаступлення “позитивно-реалістичних” і “містично-романтичних” мистецьких напрямків, символізуючих постійний антагонізм інтелектуального і емоційного первнів людського буття, О. С. Курбас фактично розглядає вказані групи напрямків у якості, відповідно, “античного” та “середньовічного” векторів гіпотези М. Г. Хвильового і обстоює ідею синтезу принципів обох вказаних груп на ідейній платформі першого вектору як підставу відродження духовної цілісності особи і людства.

По-третє, О. С. Курбасом розроблено проект двох, вироблених в перебігу українського культурно-мистецького життя, світоглядів: “феодального” і “найактивнішого відношення до сучасности”, - де перший визнається притаманним двом першим етапам вітчизняного націотворення, а другий є моделлю наміченого О. С. Курбасом і висвітленого синтезу як засади поступу вітчизняного професійного культуротворення від “українофільства”, “етнографізму” в напрямку “до Європи і прямо до себе” і входження у світовий культурно-мистецький процес.

На сторінках підрозділу 3. 3. “Філософсько-культурологічні засновки осмислення феномену людського буття М. Г. Хвильовим, М. Г. Кулішем, О. С. Курбасом” здійснено процедуру визначення і докладної характеристики комплексу відповідних філософсько-культурологічних засновків, яка складається з двох підпроцедур. В рамках першої з них, що полягає у визначенні та розкритті сутності відповідного комплексу власне культурологічних засновків, проаналізовано типові ознаки історико-культурних ареалів формування досліджуваних засновків, розглянуто провідні історико-культурні фактори їх формування. В рамках другої підпроцедури, що полягає у визначенні та розкритті сутності відповідного комплексу власне філософських засновків, розглянуто найголовніші події вітчизняного професійно-філософського життя 1920-их років, окреслено професійно-культурний статус досліджуваних систем світоглядно-філософських настанов, а також застосовано принцип розвитку до відповідної системи М. Г. Хвильового з подальшими визначенням та розкриттям сутності комплексу філософських засновків.

Терміном “засновки” дисертант позначає певну сукупність постулатів або таких аксіоматичних тверджень, які є змістовно виокремленими з-поміж інших аксіом конкретної теоретичної системи і передують доведенню її тверджень. Терміном “комплекс філософсько-культурологічних засновків” позначено спільний для систем світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса перелік постулатів, які було покладено в основу розробленої цими діячами української культури ідейно-теоретичної програми вітчизняного пореволюційного культуротворення. Терміном “феномен людського буття” позначається конкретно-історична специфіка визначення М. Г. Хвильовим, М. Г. Кулішем, О. С. Курбасом соціокультурного статусу людини як суб'єкта культурно-мистецької та громадсько-політичної сфер життєдіяльності у вітчизняній історії і ширше - в історії світовій. Науковий аналіз відповідної конкретно-історичної специфіки дозволяє скласти уявлення про способи осмислення відношення “людина-світ” в якості фундаментальної філософської проблеми.

Дисертант, засновуючись на постулатах історико-культурної концепції процесів європейського націотворення М. Гроха, виокремив ареали “домінування” і “відтворення”, перший з яких представлений країнами-репрезентантами моделей націогенезу зі сталими державотворчими традиціями, а другий - країнами-репрезентантами моделі націогенезу у “малих народів”, насамперед Україною, без інституціоналізованої культури. Культуротворча чинність представленого Україною ареалу “відтворення” реалізовувалась впродовж трьох етапів вітчизняного націотворення і була позначена незначним опосередкованим впливом суб'єкта першого ареалу за умов тотального підпорядкування російській “метакультурі”.

В якості провідних історико-культурних факторів формування культурологічних засновків визначено: традиції ідейної спадковості в тогочасній українській інтелігентській думці на прикладі наступності поколінь у вітчизняному літературному процесі початку ХХ ст., політику українізації і феномен літературної дискусії 1925 - 1928 рр., а також феномен експресіоністського культурно-мистецького руху в західноєвропейських літературному і мистецькому процесах.

Аналіз ідейно-теоретичних платформ українських авангардистських літературно-мистецьких течій панфутуризму, конструктивного динамізму, пролетарського реалізму виявив їх приналежність до того вектору вітчизняного історико-культурного поступу, що був ідейно антагоністичним відносно опрацьованого в системах світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса відповідного вектора. Проголошуючи себе послідовниками марксистсько-ленінської філософської доктрини, згадані ідеологи заперечили придатність до розбудови “інтернаціональної культури всесвітнього пролетаріату” традицій дореволюційної української культури як майже виключно “націонал-буржуазної”, фактично ототожнили завдання індустріалізації радянського соціалістичного будівництва і завдання вітчизняного культуротворення і визнали, виходячи з історико-матеріалістичного вчення, головним рушієм розвитку людської історії класову боротьбу. М. Г. Хвильовий, М. Г. Куліш, О. С. Курбас, плюралістично сполучаючи постулати марксизму з настановами розробляючих екзистенціальну проблематику течій європейської філософської думки, насамперед “філософії життя”, і обстоюючи ідею багатовекторного інтеркультурного діалогу інституціоналізованої української культури на засадах актуалізації всіх попередніх здобутків останньої, проголосили відповідним рушієм духовне виробництво в системі матеріального суспільного виробництва.

М. Г. Хвильовим, М. Г. Кулішем, О. С. Курбасом розроблено представляючу досліджуваний комплекс філософсько-культурологічних засновків філософсько-антропологічну концепцію “громадської людини”, провідною складової якої виступає опрацьована М. Г. Хвильовим однойменна модель типу новітнього діяча українського професійного культуротворення політичного етапу вітчизняного націогенезу. Культурологічними засновками є такі характеристики суб'єкта цієї моделі: повноправний суб'єкт розвинутого вітчизняного громадянського суспільства, насамперед активний учасник суспільно-політичного життя останнього; національно свідомий носій, а також принциповий обстоювач і продовжувач української культуротворчої традиції, відкритий для всебічної соціокультурної комунікації.

Українська філософська думка формується в цей час у якості офіційного засобу утвердження марксистсько-ленінського філософського вчення. Зберігався високий рівень фахової обізнаності суб'єктів вітчизняного філософування у здобутках світового філософського процесу, однак їх неспроможність творчо послуговуватись відповідними досягненнями компенсувалась актуалізацією останніх в інших сферах українського культурного життя, зокрема в творчості М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса. Характеристика провідних факторів фахової причетності систем світоглядно-філософських настанов згаданих персоналій до української філософської думки не надала достатніх підстав визнати їх суб'єктами вітчизняного професійно-філософського життя, але дозволила встановити факт постульованої вище причетності, засвідченої їх обізнаністю у філософській проблематиці і її розробкою М. Г. Хвильовим.

Виокремлено ряд національних філософських традицій, творча спадщина репрезентантів яких розглядається в якості фактору потенційного впливу на формування системи світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового, зокрема визначено в рамках відповідних традицій низку течій, напрямків, шкіл як провідних суб'єктів зазначеного впливу. Крім того, проаналізовано специфіку історико-культурної детермінованості ідейно-теоретичною програмою українського модернізму комплексу філософсько-культурологічних засновків осмислення М. Г. Хвильовим феномену людського буття, а також визначено та розкрито сутність досліджуваного комплексу філософських засновків на підставі надання загальної характеристики зумовленості згаданої системи М. Г. Хвильового вказаними провідними суб'єктами впливу.

Виокремлено німецьку, російську, українську і французьку національні філософські традиції, а також встановлено, що роль означених провідних суб'єктів впливу відіграли: молодогегельянство, марксизм, “філософія життя” в німецькій традиції; революційно-демократична думка, анархізм, марксизм-ленінізм у російській традиції і, крім того, концепції теоретиків модернізму в українській традиції. Встановлено реалізацію вказаної детермінованості за посередництва представляючої засадничі положення ідейно-теоретичної програми українського модернізму концепції М. Євшана, що засвідчено генетичною зумовленістю її принципами структури системи світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового, причому за ним визнається одне з провідних місць у справі модифікації ідейно-теоретичної програми вітчизняного модернізму на ідейно-теоретичну платформу українського культуротворення.

Внаслідок надання характеристики вказаної зумовленості розглянуто специфіку її прояву по комплексах естетичної, історіософської і філософсько-антропологічної проблематики відповідної системи М. Г. Хвильового. Встановлено, що М. Г. Хвильовий позначив у якості культурно-історичних типів чотири суспільно-економічні уклади історико-матеріалістичного вчення марксизму, причому другий і третій типи визнано носіями фаустівської культури, а в основу історіософії покладено сполучення історико-матеріалістичного вчення та культурно-історичної концепції Ф. Шлегеля. Обравши за теоретичну і методологічну основу власних естетичних поглядів плеханівську інтерпретацію марксистської естетики, М. Г. Хвильовий сполучив цю інтерпретацію з культурно-історичною концепцією Ф. Шлегеля, доповненою постулатами концепцій Ф. Ніцше та О. Шпенглера. Виходячи у розгляді філософсько-антропологічної проблематики з оригінального синтезу вихідних положень марксизму і “філософії життя”, М. Г. Хвильовий сполучив в рамках концепції “громадської людини” теорію соціоантропогенезу і вчення О. Шпенглера про фаустівську душу. Отже, розробка М. Г. Хвильовим філософсько-антропологічної проблематики, здійснювана в контексті опрацювання естетичної проблематики, структурно підпорядковувалась розв'язанню історіософської проблематики як вихідної сталої системи світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового. Зафіксовано тенденцію плюралістичного сполучення М. Г. Хвильовим творчих рішень суб'єктів впливу на його систему як ідеалістичного, так і матеріалістичного філософських напрямів.

Зумовлене принциповою розробкою М. Г. Хвильовим моделі “громадської людини” в контексті опрацювання масивів естетичної, історіософської, філософсько-антропологічної та суспільно-політичної проблематики, застосування принципу розвитку до його системи світоглядно-філософських настанов дозволило встановити в якості визначальних характеристик суб'єкта цієї моделі чотири головні досліджувані філософські засновки. Вказаний суб'єкт, виступаючи ідейним лідером у розбудові культурно-мистецького процесу внаслідок постійного апробування нових художніх методів і підвищення рівня художньої майстерності, постаючи провідним носієм “творчої ініціативи” певного культурно-історичного типу внаслідок чільної ролі в опредметненні зумовлюючої його появу і специфіку ноуменальної “життєвої енергії”, посідаючи ключове місце в економічній структурі суспільства внаслідок справляння вирішального впливу на її формування з огляду на виняткові інтелектуальні здібності, залишається основним відтворювачем і творцем національної культурної традиції.

У висновку необхідно відзначити, що у дисертаційному дослідженні опрацьовано наукову проблему вивчення філософсько-культурологічних засновків осмислення феномену людського буття діячами українського відродження 20-х років ХХ ст. За мету здійсненого наукового пошуку було обрано визначення і характеристику комплексу відповідних засновків у контексті історико-філософського аналізу систем світоглядно-філософських настанов славнозвісних представників української пореволюційної культури М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса.

Розкриття дисертантом специфіки трьох головних етапів актуалізації науково-дослідницького інтересу до постатей та творчої спадщини згаданих персоналій, які припали відповідно на 1920-ті, 1960-ті, 1990-ті роки, засвідчило, що історико-філософський аналіз досліджуваних комплексу відповідних засновків та систем світоглядно-філософських настанов не визначався в якості окремої проблеми вітчизняної науки.

Дисертантом здійснено загальну характеристику етапів професійної діяльності М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса в контексті з'ясування конкретно-історичних чинників постання феномену українського відродження 20-х років ХХ ст. шляхом подання біографічних нарисів згаданих персоналій, а також диференціації і опису етапів їх професійної діяльності.

В контексті характеристики феномену українського відродження 20-их років ХХ ст. дисертантом було сформульовано принципи розбудови та висвітлено історико-культурну зумовленість проблематики систем світоглядно-філософських настанов М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса, зокрема встановлено, що вони, обстоюючи ідею нагальності проведення процесу інституціоналізації української професійної культури і піддаючи критичній оцінці історичні традиції еволюції вітчизняної інтелігентської думки ХІХ - поч. ХХ ст., репрезентували цією програмою проєвропейський вектор українського культурного поступу.

Встановлення провідних історико-культурних факторів формування комплексу філософсько-культурологічних засновків осмислення феномену людського буття М. Г. Хвильовим, М. Г. Кулішем, О. С. Курбасом засвідчило, що ними були такі чинники процесу інституціоналізації вітчизняної пореволюційної культури: традиції ідейної спадковості в тогочасній українській інтелігентській думці, політика українізації і феномен літературної дискусії 1925 - 1928 рр., а також феномен експресіоністського культурно-мистецького руху в західноєвропейських літературному та мистецькому процесах.

Дисертантом вперше було визначено та проаналізовано розроблену М. Г. Хвильовим, М. Г. Кулішем, О. С. Курбасом і представляючу собою досліджуваний комплекс філософсько-культурологічних засновків концепцію “громадської людини”, виступаюча в якості провідної складової якої модель “громадської людини” М. Г. Хвильового або проект типу новітнього діяча українського професійного культуротворення розкриває такі його характеристики: повноправний суб'єкт розвинутого громадянського суспільства, потенційно відкритий для всебічної соціокультурної комунікації національно свідомий обстоювач і продовжувач українського культуротворення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Вдовиченко Г. В. Українське відродження: національне буття і міжкультурний діалог. // Розбудова держави. - 1998. - №9 -10. - С. 88-93.

2. Вдовиченко Г. В. Спроба діалогу на межі століть. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія, політологія. Вип. 28. - К. : РВЦ “Київський університет”, 1998. - С. 9 - 13.

3. Вдовиченко Г. В. Українське національно-культурне відродження: проблема діалогічності людського буття. // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. Вип. 3. - К. : Укр. Центр духов. культури, 1999. - С. 190 - 204.

4. Вдовиченко Г. В. Українське відродження: феномен діалогу і людське буття. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія, політологія. Вип. 31. - К. : РВЦ “Київський університет”, 2000. - С. 25 -27.

5. Вдовиченко Г. В. Феномен “діалогічності” людського буття у його осмисленні діячами українського культурного відродження 20-их р. р. ХХ ст. // Дні науки 9 - 10 квітня 1998 року. Матеріали наукових доповідей та виступів студентів, аспірантів, докторантів, викладачів. Київський університет імені Тараса Шевченка. Філософський факультет. - К. : РВЦ “Київський університет”, 1998. - С. 63 - 65.

АНОТАЦІЇ

Вдовиченко Г. В. Філософсько-культурологічні засновки осмислення феномену людського буття діячами українського відродження 20-их років ХХ ст. /М. Г. Хвильовий, М. Г. Куліш, О. С. Курбас/. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09. 00. 05 - історія філософії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

В дисертації вперше у вітчизняній історико-філософській думці творча спадщина трьох провідних діячів української пореволюційної культури М. Г. Хвильового, М. Г. Куліша, О. С. Курбаса визначається в якості об'єкта комплексного дослідження, здійснюваного в рамках синтезу історико-філософського, історико-культурного і літературознавчого аспектів наукового пошуку. Встановлення основних складових розбудови та елементів вперше досліджуваних систем світоглядно-філософських настанов згаданих персоналій, а також розгорнута характеристика представлених в цих системах масивів проблематики філософських дисциплін дозволили окреслити опрацьовані М. Г. Хвильовим, М. Г. Кулішем, О. С. Курбасом світоглядно-філософські засади оригінальної ідейно-теоретичної програми розбудови українського пореволюційного професійного культуротворення.

Ключові слова: інституціоналізація, історико-культурний ареал, філософсько-культурологічні засновки, світоглядно-філософські настанови, націостановлення.

Вдовиченко Г. В. Философско-культурологические постулаты осмысления феномена человеческого бытия деятелями украинского возрождения 20-ых годов ХХ ст. /Н. Г. Хвылевой, Н. Г. Кулиш, А. С. Курбас/. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09. 00. 05 - история философии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.