Логіка і філософія: парадигми розвитку (історико-філософський аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 1 (091) : 16

ЛОГІКА І ФІЛОСОФІЯ: ПАРАДИГМИ РОЗВИТКУ

(ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ДЕМІРСЬКА Інна Олександрівна

Київ - 2001



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі логіки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Конверський Анатолій Євгенович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, декан філософського факультету, завідувач кафедри логіки

Офіційні опоненти: - доктор філософських наук, професор Рижко Володимир Антонович, Центр гуманітарної освіти НАН України, директор

- кандидат філософських наук Ситниченко Людмила Анатоліївна, Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України, старший науковий співробітник відділу історії зарубіжної філософії

Провідна установа: Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, кафедра теорії культури та філософії науки, Міністерство освіти і науки України, м.Харків

Захист відбудеться “22” жовтня 2001 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 58, зал № 10.

Автореферат розісланий “21” вересня 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Діденко В.Ф.



АНОТАЦІЯ

Демірська І.О.: Логіка і філософія: парадигми розвитку (історико-філософський аналіз). Дисертація (на правах рукопису) на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2001. філософія логіка компаративістський

Дисертація присвячена історико-філософському аналізу проблеми взаємозв`язку логіки і філософії, на підставі якого виділяються дві основні парадигми щодо вирішення досліджуваної проблеми. Проводиться компаративістський аналіз різних концепцій взаємозв`язку логіки і філософії на традиційному і сучасному етапах розвитку логічного знання. Виявляються можливості та перспективи подальших наукових досліджень проблем взаємозв`язку логіки і філософії.

Ключові слова: традиційна логіка, сучасна логіка, класична логіка, некласична логіка, філософія, філософська логіка, міркування, парадигма, пропедевтика.



АННОТАЦИЯ

Демирская Инна Александровна. Логика и философия: парадигмы развития (историко-философский анализ). Диссертация (на правах рукописи) на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2001.

Диссертация посвящена анализу проблемы взаимосвязи логики и философии. В центре исследования - историко-философский анализ концепций взаимосвязи логики и философии на традиционном и современном этапах развития логического знания. В диссертации выделяются две основные парадигмы решения исследуемой проблемы. В рамках первой парадигмы проблематика логики и философии тесно взаимосвязаны между собой, логика здесь выступает определенным стилем философствования, методом решения философских проблем. Согласно второй - связь между этими двумя дисциплинами либо отрицается, либо логика выступает пропедевтикой философии.

В результате сравнительного анализа логических и философских текстов традиционного этапа развития логического знания диссертант приходит к выводу, что для этого периода характерны обе парадигмы в решении поставленой проблемы.

Исследуя философские и логические концепции в рамках современного (классического) этапа развития логики автор дисертации приходит к выводу, что доминирующей в этот период является вторая парадигма. Поскольку классическая (математическая логика) была ориентирована на анализ математического знания и считалась разделом математики. Связь ее с философией здесь полностью отрицается. Однако, несмотря на это логика активно применялась в анализе философских проблем математики.

Для неклассического этапа развития логического знания характерным является преобладание первой парадигмы. Так как этот этап представляет такой тип логики, который находит свое реальное применение в области философского знания. Неклассические логические системы являются определенным инструментом для решения философских проблем, и довольно плодотворно используются представителями современного философского знания.

Проведенное научное исследование является существенным вкладом в исследование проблемы систематизации знаний о специфике взаимосвязи логики и философии на протяжении всего развития логического знания. Теоретические результаты дисертации могут быть использованы для дальнейших научных исследований логической и философской направленности.

Ключевые слова: традиционная логика, современная логика, классическая логика, неклассическая логика, философия, философская логика, рассуждение, парадигма, пропедевтика.



SUMMARY

Inna O. Demirska. Logic and Philosophy: Paradigms of Development (a Historical and Philosophical Analysis). Thesis (by right of manuscript) for awarding the degree of Candidate of Philosophy. Speciality 09.00.05. - History of Philosophy. -Kyiv National Taras Shevchenko University. Kyiv, 2001.

The thesis is devoted to historical and philosophical analysis of the issue of relationship between Logic and Philosophy on the basis of which two major philosophical paradigms with regard to resolving the issue under investigation are distinguished. Comparative analysis of various concepts of Logic and Philosophy relationship on the traditional and contemporary stages of the development of logical knowledge is made. Possibilities and prospects for further research into the issue of Logic and Philosophy relationship are distinguished.

Key words: traditional logic, contemporary logic, classical logic, non-classical logic, philosophy, philosophical logic, reasoning, paradigm, propaedeutics.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема взаємозв`язку логіки і філософії завжди викликала інтерес представників філософської думки протягом усього розвитку філософського знання. Можна виділити дві традиції щодо вирішення цієї проблеми. Відповідно до першої - дослідників цікавило яким чином можна застосувати логічні методи для вирішення філософської проблематики, представники ж другої точки зору, навпаки, розрізняли ці дві науки і намагалися знайти суттєві риси кожної з них.

В наш час ця проблематика також залишається актуальною у двох аспектах: по-перше, у загально філософському аспекті і, по-друге, в історико-філософському аспекті. Вирішення проблеми взаємозв`язку логіки і філософії сприяє як розвитку філософської думки в цілому, так і систематизації історичних етапів розвитку філософського знання.

Для філософської думки актуальність цієї проблеми полягає у визначенні взаємозв`язку логіки і філософії на певних історичних етапах розвитку логічного знання, застосуванні ідей і технічного апарату логіки до аналізу філософської проблематики.

Для логічного знання подібне дослідження є актуальним з таких причин. По-перше, логіка не залишається осторонь суттєвих зрушень у філософії. Перш за все, про це свідчить історико-філософський аналіз становлення некласичної логіки, яка передусім спрямована на аналіз гуманітарного знання. По-друге, в зв`язку з бурхливим розвитком сучасної логіки постають питання, які вимагають філософського осмислення.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Робота виконана згідно з планами підготовки наукових працівників на філософському факультеті і відповідає технічному завданню на проведення держбюджетної науково-дослідної роботи по темі “Сучасні проблеми теорії аргументації: логічний і риторичний аспекти” (№97157), яке розроблено на кафедрі логіки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Ступінь розробленості теми. Проблема взаємозв`язку логіки і філософії протягом усього розвитку логічного знання зажди була предметом уваги багатьох філософів. На традиційному етапі розвитку логічного знання за часів Античності існувала точку зору, згідно якої між логікою і філософією існували тісні зв`язки, логіка була певним стилем філософування, методом вирішення філософських проблем. Свідченням цього є роботи Арістотеля, Епікура, стоїків та ін.

У рамках схоластичної логіки можна виділити праці М.Псьола, П.Іспанського, Ф.Аквінського, П.Абеляра, А.Арно, П.Ніколя та ін., які визнавали за логікою статус всезагального наукового метода і, насамперед, метода вирішення філософських проблем.

В епоху Ренесансу вищезгадану точку зору поділяв М.Кузанський, в роботах якого логіка виступала як своєрідний метод вирішення філософських проблем, певний засіб філософування. Але в цей же час існувала і протилежна концепція інтерпретації логіки, яка представлена роботами філософів-гуманістів ХІУ-ХУ ст. Р.Агріколи, Л.Валла, Р.Луллія, П.Рамуса та інших. У межах цієї концепції логіка і філософія ніяким чином не пов`язані, і не мають ніяких точок зіткнення.

Як показує проведений історико-філософський аналіз концепцій розвитку логіки у Новий час, логіка уточнює, експлікує категорії філософії в концепції Ф.Бекона, вона є істинним методом філософування у Т.Гоббса, П.Гассенді, Р.Декарта, Г.Лейбниця та ін.

Зовсім інше відношення до формальної логіки ми знаходимо у представників німецької класичної філософії. Аналіз їхніх творів показує, що їх оцінка формальної логіки була досить неоднозначною: логіка виступає пропедевтикою філософії, певним етапом філософської освіти (І.Кант), надає пізнанню тільки чіткості і ясності його поняттям (Г.Гегель), логіка вважається не філософською, а окремою наукою (Ф.Шеллінг, Й.Фіхте).

На початку ХІХ ст. розвиток логічного знання проходив шляхом зближення його з психологією. Психологічний напрямок у логіці представлений роботами Дж.Мілля, Бена, Вундта, Геффдінга, Х.Зігварта, Т.Ліпсса, Лекфельда та ін. Протилежним йому був антипсихологічний напрямок, який репрезентований працями Б.Больцано, Ф.Брентано, Гербарта, Е.Гуссерля та інших.

В ХІХ ст. існував ще один напрямок у розвитку логічної науки, який грунтувався на зближенні логіки з теорією пізнання і сформувався у вигляді так званої гносеологічної логіки (В.Віндельбанд, О.Введенський, А.Шуппе та ін.).

У сучасній філософській літературі серед праць історико-філософського плану, в яких розглядається розвиток логічного знання на традиційному етапі можна виділити роботи В.А.Бочарова, Є.К. Войшвілла, Р.Г.Габітової, П.П.Гайденка, К.К.Жоля, Б.М.Кедрова, А.Є.Конверського, А.О.Маковельського, П.С.Попова, М.В.Поповича, М.І.Стяжкіна, А.Л.Субботіна, Б.І.Федорова, І.В.Хоменко, В.І.Шинкарука та ін.

Сучасний етап (друга половина ХІХ ст. по наш час) розвитку логічного знання характеризується двома періодами: класичним і некласичним. Відповідно до першого - логіка повністю орієнтувалася на аналіз математичних міркувань, про що свідчать роботи Дж.Буля, В.Аккермана, П.Бернайса, Л.Вітгенштейна, Д.Гільберта, К.Геделя, О.де Моргана, Ч.Пірса, Б.Рассела, А.Уайтхеда, Г.Фреге та ін. Аналізу цього періоду присвячені роботи таких вчених як: Б.В.Бірюков, І.І.Блехман, Й.Н.Бродський, Н.Буракі, В.М.Брюшинкін, Х.Каррі, О.І.Кедровський, М.Клайн, С.К.Кліні, А.С.Колесніков, Кулік Б.А., І.С.Нарський, П.С.Новіков, Р.Сікорський, О.Д.Смірнова, О.Ф.Теребілов, А.Тондл, В.А.Успенський, В.В.Целищев, А.Черч та ін.

Стосовно другого періоду в розвитку логічного знання можна сказати, що він був спрямований на аналіз гуманітарного знання. До кола логічних досліджень стали залучатися некласичні логіки такі як: модальна, багатозначна, інтуіціоністська, конструктивна, в подальшому - алетична, темпоральна, деонтична, епістемічна, логіка оцінок, логіка дій та ін.(А.Андерсон, Г. фон Врігт, В.Дубіслов, А.Т.Ішмуратов, Ю.В.Івлєв, Й.Йоргенсен, Е.Ф.Караваєв, Р.Карнап, В.М.Костюк, С.Кріпке, Я.Лукасевич, К.Льюїс, Е.Маллі, К.Менгер, В.Й.Омельянчик, В.Т.Павлов, А.Прайор, Я.А.Слінін, Я.Хінтікка та ін.).

Однак, треба відмітити той факт, що якщо загальні роботи, які розглядають окремі персоналії та окремі історичні етапи розвитку логічного знання існують, то цілісного історико-філософського аналізу проблеми взаємозв`язку логіки і філософії протягом усього розвитку логічного знання не проводилося.

Об`єктом дослідження виступають логіко-філософські концепції, які існували протягом розвитку логічного знання .

Предметом дослідження є історико-філософський аналіз проблеми взаємозв`язку логіки і філософії на традиційному і сучасному етапах розвитку логіки.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - провести історико-філософський аналіз парадигм взаємозв`язку логіки і філософії на традиційному і сучасному етапах розвитку логічного знання.

Для досягнення цієї мети в дисертації вирішувалися такі завдання:

- проаналізувати проблему взаємозв`язку логіки і філософії в структурі філософського знання античної доби;

- дослідити середньовічні концепції взаємозв`язку логіки та філософії;

- провести історико-філософський аналіз концепцій взаємовідношення логіки та філософії в епоху Відродження;

- виявити тенденції розвитку проблеми взаємозв`язку логіки і філософії у Новий час;

- визначити відношення представників німецької класичної філософії до проблеми взаємозв`язку логіки і філософії;

- проаналізувати значення класичної логіки для вирішення проблеми взаємозв`язку логіки і філософії на сучасному етапі розвитку логічного знання;

- дослідити взаємозв`язок некласичних логічних систем з сучасною філософською проблематикою;

- виявити тенденції розвитку проблеми взаємозв`язку логіки і філософії в ХІХ ст.

Теоретична та методологічна основа дослідження. Методологічна основа дослідження тісно пов`язана з його теоретичною базою, якою насамперед виступають філософські та логічні тексти традиційного та сучасного етапів розвитку логічного знання. Спираючись на логічні дослідження авторів епохи Античності, Середньовіччя, Відродження, Нового часу та представників німецької класичної філософії (Арістотеля, Епікура, стоїків, П.Іспанського, Ф.Аквінського, П.Абеляра, М.Кузанського, Р.Агріколи, Л.Валли, П.Рамуса, Ф.Бекона, Т.Гоббса, П.Гассенді, Р.Декарта, Г.Лейбниця, І.Канта, Г.Гегеля, Ф.Шеллінга, Й.Фіхте та ін.) аналізується специфіка проблеми взаємозв`язку логіки і філософії на традиційному етапі розвитку логічного знання.

На основі історико-філософського аналізу робіт сучасного (класичного і некласичного) етапу розвитку логічного знання (Дж.Буля, В.Аккермана, П.Бернайса, Д.Гільберта, К.Геделя, Б.Рассела, А.Уайтхеда, Г.фон Врігта, Й.Йоргенсена, Я.Лукасевича, Я.Хінтіккі, С.Кріпке та ін.) виявляються тенденції щодо вирішення проблеми взаємозв`язку логіки і філософії.

У дисертаційному дослідженні автор також спирався на аналіз логічних та філософських праць В.А.Бочарова, Б.В.Бірюкова, І.І.Блехмана, Й.Н.Бродського, Н.Буракі, В.М.Брюшинкіна, Є.К. Войшвілла, Р.Г.Габітової, П.П.Гайденка, К.К.Жоля, Б.М.Кедрова, А.Є.Конверського, Х.Каррі, О.І.Кедровського, М.Клайна, С.К.Кліні, А.С.Колеснікова, Куліка Б.А, А.О.Маковельського, І.С.Нарського, П.С.Новікова, П.С.Попова, М.В.Поповича, В.А.Рижка, М.І.Стяжкіна, А.Л.Субботіна, Л.А.Ситниченко, О.Д.Смірнової, Р.Сікорського, О.Ф.Теребілова, А.Тондла, В.А.Успенського, Б.І.Федорова, І.В.Хоменко, В.В.Целищева, А.Черча, В.І.Шинкарука та ін., що дало можливість систематизувати історичні етапи розвитку логічного знання.

В результаті такого історико-філософського дослідження виділяються дві парадигми пов`язані з вирішенням цієї проблеми.

З огляду на вищезазначене, основними методами дисертаційного дослідження є аналітичний метод та метод формалізації.

Наукова новизна дослідження. Новизна дисертаційного дослідження полягає у розробці концептуальних засад історико-філософського аналізу основних парадигм взаємозв`язку логіки і філософії на традиційному та сучасному етапах розвитку логічного знання.

У дисертації отримані та виносяться на захист такі результати:

- на підставі історико-філософського аналізу розвитку логічного знання виділено дві основні парадигми пов`язані з вирішенням питання про взаємозв`язок логіки і філософії. Відповідно до першої - логіка і філософія мали тісні зв`язки, логіка виступала певним стилем філософування, методом вирішення філософських проблем; відповідно до другої - зв`язок між цими двома дисциплінами або заперечувався, або логіка виступала як пропедевтика філософії;

- в результаті компаративістського аналізу філософських і логічних текстів традиційного етапу розвитку логічного знання щодо вирішення проблеми взаємозв`язку логіки і філософії з`ясовано, що в цей період можна виявити дві парадигми вирішення досліджуваної проблеми. Перша парадигма характеризується тим, що логіка включалася до системи філософського знання, або виступала методом вирішення будь-якої філософської проблеми ( Античність: Арістотель, Епікур, стоїки, та ін.; Середньовіччя: М.Псьол, П.Іспанський, Ф.Аквінський та ін.; Новий час: Ф.Бекон та ін.). Згідно другої - логіка витлумачувалася або як окрема наука, або як всезагальна наука, що стоїть попереду всіх наук і є їх пропедевтикою (Середньовіччя: У.Оккам, Р.Луллій та ін.; Відродження: Л.Бруні, Л.Валла, Р.Агрікола, П.Рамус та ін.; Новий час: Т.Гоббс, П.Гассенді, Р.Декарт, та ін.; німецька класична філософія: І.Кант, Г.Гегель, Й.Фіхте, та ін.). Однак, якщо розглядати логіку як пропедевтику філософського знання, то зазначена точка зору заперечує спроможність логіки до вирішення філософських проблем;

-встановлено, що на сучасному (класичному) етапі розвитку логічного знання переважала друга парадигма згідно якої класична (математична) логіка була орієнтована на аналіз математичного знання, і вважалася розділом математики (Дж.Буль, В.Аккерман, П.Бернайс, Д.Гільберт, К.Гедель, О.де Морган, Б.Рассел, А.Уайтхед та ін.). Зв`язок логіки з філософією на цьому етапі повністю заперечувався. Хоча, незважаючи на це логіка активно застосовувалася до аналізу філософських проблем математики (Г.Фреге, Д.Гільберт, К.Гедель, та ін.);

- виявлено, що сучасний (некласичний) етап розвитку логічного знання репрезентує тип логіки, який знаходить своє реальне застосування в галузі гуманітарного знання, зокрема філософського. Некласичні логічні системи представляють певний інтрументарій для вирішення філософських проблем, і досить плідно застосовуються науковцями. (А.Андерсон, Г.фон Врігт, Л.Вітгенштейн, В.Дубіслов, А.Ішмуратов, Й.Йоргенсен, Р.Карнап, С.Кріпке, Я.Лукасевич, І.Ніінілуото, П.Прайор, В.Рантала, Н.Туамелло, Я.Хінтікка та ін.).

Теоретичне і практичне значення дисертації. Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що проведене наукове дослідження сприяє поглибленню та систематизації знань про специфіку взаємозв`язку логіки і філософії. Теоретичні результати дисертації можуть знайти своє застосування в галузі логіки і філософії при аналізі логічної та філософської проблематики.

Розглянуті в дисертаційному дослідженні принципи та підходи можуть бути використані при викладанні курсів та спецкурсів з логіки і філософії у вузах.

Апробація роботи. Матеріали, основні положення, висновки дисертації опубліковані в чотирьох статтях, доповідалися на конференціях: “Сучасна логіка: проблеми теорії, історії та застосування в науці” (Санкт-Петербург, 1996 р.), “Дні науки” (Київ, філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка, 1997 р., 1999 р.), використовувалися у процесі проведення практичних занять із студентами філософського та юридичного факультетів Київського університету імені Тараса Шевченка. Зміст дисертації обговорювався на засіданнях кафедри логіки філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.

Структура дисертації. Порядок викладення матеріалу визначається послідовністю виконання завдань дисертаційного дослідженння. Робота містить вступ, дві глави, висновки, список використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтована актуальність теми дослідження та ступінь розробленості досліджуваної проблеми. Сформульовано мету і завдання наукового дослідження, показано його наукову новизну, та теоретичне і практичне значення. Наведено апробації та публікації результатів наукових досліджень, окреслено методологію, метод дослідження предмета та об`єкта дисертаційної роботи.

Метою першого розділу “Проблема взаємозв`язку логіки і філософії на традиційному етапі розвитку логічного знання” є історико-філософський аналіз вирішення проблеми взаємозв`язку логіки та філософії на традиційному етапі розвитку логічного знання.

У першому параграфі “Логіка та філософія в структурі знання Античної доби” розглядаються концепції філософів Античності. Аналізуючи концепцію засновника логіки Арістотеля говориться про те, що його заслуга полягає не стільки в тому, що він вперше систематизував прийоми міркування, які у його попередників залишалися не ясними і не сформульованими, а в тому, що він вперше зробив ці прийоми предметом наукових досліджень. На підставі аналізу його логічних праць робиться висновок про те, що логіка в Арістотеля не виступає як окрема наука, а як знаряддя, органон усякої науки, в тому числі і філософії. Логіка відноситься до останньої так само як і до інших дисциплін, які йдуть за нею в ієрархії наук: вона визначає, на думку Арістотеля, шлях доведення, метод вирішення будь-якої філософської проблеми.

Концепція логіки стоїків в дисертації характеризується тим, що філософське вчення за їх словами, поділяється на три частини: фізику, етику і логіку. Вони вперше стали вживати термін “логіка” для означення окремої філософської науки, але цей термін вони вживали в ширшому смислі, ніж той, в якому він став використовуватися пізніше. Справа у тому, що стоїки включали до логіки і науку про мову (граматику), в розробці якої їм належить велика заслуга. Логічну частину стоїки поділяють на дві науки: риторику і діалектику. Віднесення обох цих дисциплін до логіки обумовлено, з їх точки зору, нерозривним зв`язком між думкою і мовою. Отже, логіка в концепції стоїків включається до системи філософського вчення, але не виступає окремою наукою. Оскільки, всі предмети у стоїків визначаються саме через логічний розгляд, навіть якщо вони належать до галузі фізики, чи етики, не кажучи вже про логіку.

Проведений історико-філософський аналіз епікурейської концепції логіки свідчить про те, що вони, як і стоїки, також поділяли філософію на три частини: каноніку, фізику і етику, причому канонікою в їх вченні виступала та частина філософії, яка вказує шляхи наукового пізнання. Проте, за Демокрітом, епікурейці включали каноніку до фізики, як її першу частину, яка трактує критерії істини і основні положення філософії. Отже, якщо в центрі логіки Арістотеля стояло вчення про категоричний силогізм, а в логіці стоїків - вчення про гіпотетичний (умовний) умовивід, то в епікурейській логіці центральне місце посідає індукція з аналогією і гіпотеза. В цьому полягає своєрідність епікурейської школи, і її глибока відмінність від арістотелівської і стоїчної логіки. На підставі цього робиться висновок про те, що епікурейці вважали логіку (каноніку) частиною фізики. Для них логіка є вступом до фізики, що трактує критерії істини і основні положення філософії.

Другий параграф “Середньовічні концепції взаємозв`язку логіки та філософії.” У цьому параграфі виділяються дві основні парадигми щодо вирішення проблеми взаємозв`язу логіки та філософії. До першої парадигми належать концепції таких авторів як М.Псьол, Ф.Аквінський та ін. Характериним для цих концепцій було те, що вони вважали логіку наукою про мову, що є знаряддям, інструментом вирішення будь-якої проблеми в будь-якій галузі знання: вона не встановлює принципи якоїсь науки в розумінні їх доведення, логіка навчає, як можливо отримати обгрунтований висновок із істинних засновків (М. Псьол). Однак, в зв`язку з тим, що дослідження природи відсувається в середні віки на другий план і галузь наукового знання обмежується тут переважно релігійними питаннями, розвитком релігійних догматів, логіка як метод наукового пізнання фактично перетворюється в спеціальне керівництво міркування і суперечок про релігійні проблеми, аналіз яких і представляв у той час саме філософське дослідження. З появою (з кінця ХП ст.) нової логічної літератури починають розроблятися саме логічні питання, які відмежовуються від філософських, однак традиція тісного зв`язку логіки і філософії не згасає. В цей період поряд з розвитком формальної проблематики термінологія традиційної логіки стала регулярно використовуватися до вирішення філософських проблем (Ф.Аквінський та ін.).

Друга парадигма представлена концепціями У.Оккама, Р.Луллія та ін., які виступали проти “метафізичної логіки” або “логізованої метафізики”, і вважали, що плутанину логіки і метафізики необхідно усунути чітко визначивши предмет обох наук. В результаті проведеного аналізу робиться висновок , що вже в рамках схоластичної логіки намічаються два шляхи вирішення проблеми взаємозв`язку логіки і філософії. Перший полягає у визнанні за логікою статуса всезагального наукового метода, і перш за все, метода вирішення філософських проблем, які тут часто співпадають з богословськими. Другий - чітко розмежовує логічну і філософську проблематику, заперечує можливість експлікаціїї засобами логіки питань філософії.

В третьому параграфі “Вчення представників епохи Відродження про статус логіки як науки” на підставі логічних та філософських текстів цього періоду аналізуються концепції, щодо досліджуваної проблеми. Хоча вони і відрізняються одна від одної, але традиції, які були виділені за часів Античності знаходять свій розвиток і в епоху Відродження. Перші представники гуманістичного напрямку (Петрарка, Л.Бруні та ін.) негативно відносилися до схоластичної логіки. Вони взагалі заперечували наукову значимість логіки як науки, вважаючи її псевдонаукою. Для них, логіка - це тільки пропедевтична дисципліна, наука на якій не треба надто довго зупинятися, не потрібно обтяжувати себе пустими, беззмістовними питаннями, які піднімаються в творах англійських логіків, бо вони є зовсім не корисними для активної людської діяльності. Більш пізні представники цього напрямку (Л.Валла, Р.Агрікола, П.Рамус та ін.) поряд з критикою схоластичної логіки дали позитивне вирішення низки логічних питань. На їх думку, логіка також не може бути наукою в повному розумінні цього слова. Вона скоріше за все є інструментом ораторського мистецтва. Результати логіки самі по собі ще нічого не означають, доти поки вони не отримали застосування у риториці. Основна функція логіки і полягає у тому, щоб виражати і прикрашати ідеї риторики.

В епоху Відродження існувала і інша концепція логіки, яка суттєво відрізнялася від зазначеної вище (М.Кузанський). За характером поставлених М.Кузанським проблем і способом їх вирішення його можна віднести до середньовічної схоластики. Центральною проблемою його філософії є відношення бога до світу, де догма ще повністю не поступилася своїм місцем науковому дослідженню. Логіка як властивість розуму, яка дана людині від природи, виконує важливу функцію в процесі осмислення будь-якої наукової проблеми: за її допомогою розум може дискурсивно рухатись, досліджуючи та будуючи ланцюжок думок за допомогою умовиводу.

Звідси, можна зробити висновок, що в епоху Відродження також існували різні точки зору стосовно вирішення проблеми взаємозв`язку логіки і філософії. Що і є підтвердженням головної тези дисертаційного дослідження щодо двох парадигм в історії розвитку логічного знання. З одного боку (філософи-гуманісти ХІУ-ХУ ст.) - значимість логіки як наукової дисципліни тут або зовсім заперечувалася, або робилася спроба створити для схоластичної логіки “риторичний” стиль діалектики (так гуманісти називали логіку). Це свідчило про заперечення зв`язку логіки і філософії, оскільки ці дві дисципліни, в рамках цієї парадигми, ніяким чином між собою не пов`язані і не мають ніяких точок зіткнення. З другого боку (М.Кузанський) - логіка, за часів Відродження, виступала як своєрідний метод вирішення філософських проблем, певний засіб філософування.

У четвертому параграфі “Тенденції розвитку проблеми взаємозв`язку логіки і філософії у Новий час” показано, що на цьому етапі розвитку логічного знання домінуючою є перша парадигма у вирішенні питання взаємозв`язку логіки та філософії. Хоча в рамках концепцій філософів Нового часу можна виявити деякі відмінності, але спільним для них є те, що вони визначають логіку як всезагальний метод наукового пізнання та повертають їй статус “науки наук”, який намагалися викоренити представники гуманістичного напрямку.

Розглядаючи філософське вчення Ф.Бекона в дисертації зазначається, що на його думку, задача логіки полягає у розробці наукового методу, який вказує правильний шлях до відкриття істини. В його розумінні логіка повинна стати логікою наукових відкриттів і винаходів, слугувати інструментом для цієї мети. Таким методом, на його думку, є індукція. В класифікації наук Ф.Бекона філософія тлумачиться досить широко. Вона має предмет який складається із трьох частин: вивчення бога, природи і людини. В зв`язку з цим існує три філософських вчення: вчення про божество або природна теологія, вчення про природу або природна філософія і вчення про людину. Над усіма науками, за Ф.Беконом, стоїть перша філософія - всезагальна наука, матір інших наук. Вона складається з двох розділів: перший - присвячений вивченню таких аксіом і принципів, які застосовуються як загальні і основоположні в різних науках, другий - це дослідження привхідних якостей сущого, які він називає транценденціями. Ці поняття відрізняються всезагальністю та широким розповсюдженням і, тому, на думку Ф.Бекона, з самого початку ретельнішим і уважнішим чином необхідно встановити чітку різницю між ними. Для того, щоб запобігти змішуванню та зміщенню меж визначень і розподілів, ці поняття з необхідністю експлікуються засобами логіки.

Іншу точку зору щодо вирішення проблеми взаємозв`язку логіки і філософії знаходимо у Т.Гоббса. Логіка в нього безпосередньо не входить до системи філософського знання, вона “як світло розуму” стоїть попереду всіх наук, у тому числі і філософії. Т.Гоббс визначає філософію, як пізнання яке досягається засобами правильного міркування, і яке пояснює дії чи явища, із відомих нам причин. Він зазначає, що для того щоб наше міркування з приводу того чи іншого питання філософії було правильним, людині необхідне знання логіки, і перш за все, знання основних правил методичного доведення, під якими розуміється силогізм або ряд силогізмів.

Його підтримує П.Гассенді. В класифікації наук П.Гассенді логіка, як і в концепції Т.Гоббса, безпосередньо не входить до системи філософського знання. Під філософією, зазначає він, розуміється “любов до мудрості”. Вона складається з двох частин - фізики , предметом якої є істина, і етики, чий предмет - доброчесність. Логіка як всезагальна наука, яка не відноситься до жодного особливого предмета є їх пропедевтикою. Іншими словами, логіка в концепції П.Гассенді, як і в розглянутих вище концепціях, є знаряддям, інструментом філософії, певним методом вирішення її проблем.

Ще один представник філософії Нового часу Г.Лейбниць, щодо питання взаємозв`язку логіки і філософії, зазначав, що істинна логіка є не тільки інструментом, але й істинним методом філософування, оскільки дає ті загальні правила, дотримуючись яких можна відрізняти істинне від хибного і, прилучаючи до них лише деякі дефініції і експерименти, довести всі висновки.

Підсумовуючи вище сказане, автор приходить до висновку, що хоча концепції логіки створені у Новий час, і відрізняються одна від одної та загальним для них виступає те, що логіка тут не відривається від філософії, а навпаки, простежується тісний зв`язок цих двох наук. Однією із основних вимог до філософського знання, як показує проведений аналіз, була вимога доведеності і обгрунтованості філософських положень. Логіка уточнює, експлікує категорії філософії в концепції Ф.Бекона, вона є істинним методом філософування у Т.Гоббса, П.Гассенді, Г.Лейбниця.

П`ятий параграф “Логіка в концепціях представників німецької класичної філософії”. У цьому параграфі з`ясовується, що в рамках німецької класичної філософії переважає друга парадигма у вирішенні питання щодо взаємозв`язку логіки і філософії. Однак, в концепціях філософів цього періоду цей зв`язок не просто заперечується, а логіка виступає як пропедевтика філософії.

Аналізуючи філософські праці І.Канта зазначається, що для нього, загальна логіка - це наука, яка вивчає логічну форму між думками в будь-якому міркуванні про будь-який предмет. У зв`язку з цим закони цієї науки забезпечують істинність мислення тільки з боку його логічної форми, але не з боку його змісту. Виходячи з різкого протиставлення змісту мислення і його форми у визначенні предмета формальної логіки, І.Кант переосмислює методологічну функцію формально-логічного знання. Якщо у праці “Критика чистого розуму” І.Кант взагалі заперечує методологічну цінність загальної логіки, то в трактаті “Логіка” він лише суттєво обмежує її методологічні функції. З одного боку І.Кант кваліфікує традиційну логіку як канон, а не органон мислення, оскільки як метод пізнання вона може бути тільки логікою уявної істинності. З іншого, зазначає, що загальна логіка однак є корисною і необхідною як критика знання, або для оцінки як звичайного, так і спекулятивного розуму, але не для того щоб його навчать, а лише для того щоб коректувати і узгоджувати з самим собою. Він вважав, що логіка з часів Арістотеля досягла такого усталеного стану, що більше не змінюється. Формальна (загальна) логіка в концепції І.Канта виступає як пропедевтика будь-якої науки. Звідси випливає, що в його концепції формальна логіка є непридатною для вирішення філософських проблем, вона не може виступати певним способом, методом філософування.

Його підтримує Г.Гегель, який розглядає логіку як науку з двох сторін: як науку про абсолют і як науку про людське мислення. Хоча Г.Гегель і критикує кантівську оцінку традиційної логіки, але багато в чому їх точки зору співпадають. По-перше, вони позбавляють формальну логіку будь-якої перспективи розвитку. Для І.Канта традиційна логіка - це завершена наука, що не потребує подальшого розвитку, для Г.Гегеля - традиційну логіку, навпаки, необхідно переглянути в плані її вдосконалення. Цей перегляд закінчується створенням зовсім нової “спекулятивної логіки”, яка, на думку Г.Гегеля, і є єдино можливою наукою логіки, так як у мисленні наявні тільки її закони. Тим самим формальна логіка і у Г.Гегеля як історично пройдений етап не має ніякого подальшого розвитку. Хоча висновок про повне заперечення ним формальної логіки був би не правомірним. Він розглядає логіку не тільки як науку про абсолют, але і як науку про людське мислення. Таким чином, формальна логіка в системі Г.Гегеля не може виступати органоном або інструментом вирішення філософських проблем. Єдине що вона може дати філософському пізнанню - це надати чіткості і ясності його поняттям. Тут вона виступає певною основою філософського знання, точніше, його пропедевтикою, хоча сам Г.Гегель не вживає цього терміна.

Цю точку зору поділяють Й.Фіхте і Ф.Шеллінг. Однак, якщо розглядати логіку як пропедевтику філософського знання, то цим самим заперечується спроможніть останньої до вирішення філософських проблем.

Параграф шостий “Проблема взаємозв`язку логіки і філософії у ХІХ столітті” присвячений аналізу концепцій представників психологічного, антипсихологічного та гносеологічного напрямків у логіці. З`ясовується, що хибне розуміння взаємозв`язку логіки і філософії спричинює появу точки зору на зв`язок між цими двома дисциплінами, яка отримала назву психологізму в логіці. Тому, що тут логіка повністю відокремлюється від філософії і йде шляхом зближення з психологією (Дж.Ст.Мілль, Х.Зігварт, Ердман, Т.Ліпсс, М.Я.Грот та ін.). Т.Ліппс зазначав, що логіка - це фізика мислення або ж логіка взагалі не існує. На думку Дж.Ст.Мілля, логіка - не відокремлена від психології, а співпідпорядкована їй наука. Вона є частиною або гілкою психології, своїм теоретичним підгрунтям цілком зобов`язана психології. Мислення є психічним процесом, і логіка вивчає закони і форми цього процесу. Так звана психологічна логіка, повністю знімала питання про відношення мислення до буття, і таким чином, виключала можливість з`ясування природи логічних законів і форм логіки.

Протилежним психологізму був антипсихологічний напрямок представники якого Б.Больцано, Гербарт, Ф.Брентано, Е.Гуссерль та ін.заперечували зв`язок логіки і психології. Однак, незважаючи на це, було б неправомірним говорити, що подальший розвиток логічної науки вони вбачали на шляху її зближення з філософією. Вони намагалися обгрунтувати сувору розподіленість психології і логіки, виходячи саме із нормативного характеру логіки. Психологія, на їх думку, розглядає мислення як воно є, а логіка - яким воно повинно бути. Перша розглядає природні закони мислення, остання - його нормативні закони.

Недосконалість традиційної логіки спровокувала виникнення ще одного напрямку в розвитку логічної науки, який грунтувався на зближенні логіки з філософією і сформувався у вигляді гносеологічної логіки. Представники цього напрямку дотримувалися точки зору, відповідно до якої логіка не може існувати як самостійна, відмінна від гносеології наука. Вона або включає в себе теорію пізнання (В.Віндельбанд), або є її частиною (О.І.Введенський), або складає з нею єдине нерозривне ціле (А.Шуппе). Отже, в рамках гносеологічних концепцій логіки прослідковуються дві точки зору щодо поставленої проблеми. З одного боку, проблеми логіки і гносеології представляються як проблеми однієї науки - теорії пізнання, тобто формальна логіка позбавляється своєї самостійності. Тут вона представляється як частина філософії як науки. З іншого боку, логічна проблематика відрізняється від філософської, хоча логіка в цьому випадку тісно пов`язана з теорією пізнання: вона є її частиною. Тут логічне знання - це пропедевтика, основа будь-якого філософського дослідження.

Метою другого розділу “Основні напрямки аналізу відношення логіки та філософії на сучасному етапі розвитку логічного знання” є історико-філософський аналіз концепцій представників класичного (математичного) і некласичного періодів розвитку логічного знання щодо вирішення проблеми взаємозв`язку логіки та філософії.

У першому параграфі “Класична логіка: проблема взаємозв`язку логіки та філософії” основна увага приділяється розгляду концепцій становлення математичної логіки. Проведений історико-філософський аналіз дозволяє зробити висновок, що в цей період розвитку логічного знання також домінуючою є друга парадигма у вирішенні поставленої проблеми. Згідно з якою зв`язок між логікою і філософією заперечується, і логіка виступає частиною математики. Автором розглядаються три напрямки (формалізм, логіцизм, інтуіціонізм), які були своєрідним розвитком сучасної логіки, математики і певним філософським осмисленням логічної і математичної проблематики.

Основоположником математичної логіки вважається Дж.Буль. Він спробував “алгебризувати” логіку засобами числення класів. Для нього, логіка є допоміжною до математики дисципліною. Створена ним алгебра логіки була першою системою математичної логіки, в якій алгебраїчна символіка застосовувалася до логічних виводів в операціях з поняттями, які розглядаються з боку їх обсягів. Дж.Буль ставив перед собою завдання вирішити логічні задачі за допомогою методів, які застосовувалися в алгебрі. Його ідеї отримали подальшу розробку в працях Джевонса, Шрьодера, Ч.Пірса, які також вважали символічну логіку розділом математики. В протилежність Дж.Булю, інший представник класичної логіки Г.Фреге спробув вивести всю змістовну математику із формальної логіки. Але його ідея (логіцизму) не була успішною. Оскільки математика не може бути виведена із формальної логіки, тому що, для побудови математики необхідні аксіоми, які встановлюють певні факти області об`єктів, і, насамперед, - існування в останній певних об`єктів, але такі аксіоми мають вже не логічну природу. Аналізуючи концепцію логіцизму стосовно вирішення проблеми взаємозв`язку логіки і філософії можна стверджувати, що в ній простежується скоріше спроба вирішення питання відношення логіки до філософії математики, як основної галузі застосування результатів і методів математичної логіки.

На основі розгляду концепцій Б.Рассела і Л.Вітгенштейна у дисертації робиться висновок, що хоча їхні погляди і відрізнялися, але спільним для них є те, що засобами логіки, вони намагалися вирішувати скоріше філософські проблеми математики, ніж проблеми взаємозв`язку логіки і філософії.

В параграфі також аналізується висунута Д.Гільбертом програма обгрунтування математики, яка отримала назву формалістичної та вплив на неї теореми К.Геделя про неповноту, яка показала, що обгрунтування математики неможливе в рамках фінітної математики Д.Гільберта. І навіть якщо ідеї логіцизму є дещо відмінними від програми формалізму, однак поєднує їх те, що в них логіка вважається частиною математики. Автором дисертаційного дослідження робиться висновок, що концепції Д.Гільберта та К.Геделя є певним внеском у вирішення проблем філософії математики і ніяким чином не пов`язані з вирішенням проблем взаємозв`язку логіки і філософії.

Третій напрямок у розвитку класичної логіки був інтуїціонізм. Представники якого (Л.Брауер, Г.Гетінг та ін.) вважали, що оскільки логіка належить до окремого виду штучної мови, вона не може конкурувати з математичною інтуїцією, тобто не може бути надійним інструментом для відкриття математичних істин. Логіка, для них, похідна, залежна від математики, а не навпаки. Таким чином, різноманітність математичних конструкцій не може бути обмежена якоюсь фіксованою формальною системою.

Другий параграф “Некласичні логічні системи і філософська проблематика” присвячений аналізу некласичних логічних систем на сучасному етапі розвитку логічного знання. У цьому параграфі з`ясовується, що якщо в класичний період розвитку логічного знання переважала друга парадигма у вирішенні проблеми взаємозв`язку логіки та філософії, то в некласичний - перша. Методи класичної логіки не могли бути використані для моделювання філософської проблематики, тоді як некласичні логічні системи навпаки, були спрямовані на аналіз гуманітарної галузі наукового знання, зокрема філософського.

Підтвердженням цього є логічні дослідження Г.фон Врігта, який один із перших обгрунтував необхідність розробки таких напрямків у логіці як деонтична логіка, логіка норм і дій та ін.. Характерним для нього є те, що його роботи визначаються спробою раціонально зрозуміти гуманітарну галузь науки і пов`язати з нею логіку. На підставі аналізу філософської спадщини Г.фон Врігта у дисертації робиться висновок, що в його роботах простежується яскраво виражений зв`язок між власне логічною проблематикою із більш широкою загально філософською проблематикою.

Його точку зору підтримує Я.Хінтікка. Аналізуючи роботи Я.Хінтіккі можна стверджувати, що він є впевненим прибічником союзу формальної логіки і філософії. Свідченням цього є його наукові дослідження в яких він показав, що різноманітні розділи логічної науки, її нові методи викликаються глибокими філософськими проблемами. Це відноситься не тільки до таких нових її галузей як модальна, епістемічна логіка або логіка запитань, але якоюсь мірою і до класичної логіки.

Отже, вищезазначені концепції дають змогу зробити висновок, що логіка спроможна вирішувати деякі питання, які поставлені філософією, але взагалі вона є лише більш чи менш зручним засобом, за допомогою якого подібні питання ставляться і вирішуються. Таким чином, некласичні логічні системи виступають певним інструментарієм для вирішення філософських проблем.

У висновках підсумовуються найбільш загальні результати проведеного дослідження.

Результати проведеного дисертаційного дослідження дають підставу стверджувати, що логіка протягом більш ніж двохтисячолітнього розвитку вступала в складні зв`язки з різними галузями наукового знання. Однак, найглибшим і найпліднішим є взаємозв`язок логіки з філософією.

У зв`язку з цим в дисертаційній роботі проводиться цілісне історико-філософське дослідження проблеми взаємозв`язку логіки і філософії протягом усього розвитку логічного знання. На підставі такого аналізу виділяються дві основні парадигми щодо вирішення цієї проблеми. Відповідно до першої - логіка і філософія мали тісні зв`язки, логіка виступала певним стилем філософування, методом вирішення філософських проблем; відповідно до другої - зв`язок між цими двома дисциплінами або заперечувався, або логіка виступала як пропедевтика філософії.

У результаті компаративістського аналізу філософських і логічних текстів традиційного етапу розвитку логіки робиться висновок, що в цей період можна прослідкувати наявність двох парадигм щодо вирішення досліджуваної проблеми. Перша парадигма характеризується тим, що логіка включалася до системи філософського знання, або виступала методом вирішення будь-якої філософської проблеми (Античність: Арістотель, Епікур, стоїки, та ін.; Середньовіччя: М.Псьол, П.Іспанський, Ф.Аквінський та ін.; Новий час: Ф.Бекон та ін.). Відповідно до другої - логіка витлумачувалася або як окрема наука, або як всезагальна наука, що стоїть попереду всіх наук і є їх пропедевтикою (Середньовіччя: У.Оккам, Р.Луллій та ін.; Відродження: Л.Бруні, Л.Валла, Р.Агрікола, П.Рамус та ін.; Новий час: Т.Гоббс, П.Гассенді, Р.Декарт, та ін.; німецька класична філософія: І.Кант, Г.Гегель, Й.Фіхте, та ін.). Однак, якщо розглядати логіку як пропедевтику філософського знання, то зазначена точка зору заперечує спроможність логіки до вирішення філософських проблем.

Щодо сучасного (класичного) етапу розвитку логічного знання, то можна стверджувати, що на цьому етапі домінуючою є друга парадигма згідно якої класична (математична) логіка була орієнтована на аналіз математичного знання, і вважалася розділом математики (Дж.Буль, В.Аккерман, П.Бернайс, Д.Гільберт, К.Гедель, О.де Морган, Б.Рассел, А.Уайтхед та ін.). Зв`язок логіки з філософією на цьому етапі повністю заперечується. Однак, незважаючи на таке заперечення логіка активно застосовується до аналізу філософських проблем математики (Г.Фреге, Д.Гільберт, К.Гедель, та ін.).

Якщо в класичний період розвитку логічного знання переважає друга філософська парадигма у вирішенні проблеми взаємозв`язку логіки і філософії, то в некласичний період розвитку - перша. Окільки, некласичні логічні системи, навпаки, спрямовані на аналіз гуманітарної галузі наукового знання, зокрема філософського. Вони представляють певний інтрументарій для вирішення філософських проблем, і досить плідно, у наш час, застосовуються науковцями (А.Андерсон, Г.Х.фон Врігт, Л.Вітгенштейн, В.Дубіслов, А.Ішмуратов, Й.Йоргенсен, Р.Карнап, С.Кріпке, Я.Лукасевич, І. Ніінілуото, П.Прайор, В.Рантала, Н. Туамелло, Я.Хінтікка та ін.).

Таким чином, ми маємо два альтернативних підходи до вирішення поставленої проблеми. На наш погляд, адекватнішим є вирішення, яке представлене в першій парадигмі. Дійсно, логіка тісно пов`язана з філософією, вона включається до системи філософського знання, її засоби і методи можуть бути застосовані до аналізу філософських проблем.

Однак, зазначимо, що визнання тісного зв`язку логіки і філософії зовсім не означає, що ми намагаємось якимось чином нівелювати специфіку обох наук. Навпаки, ми виходимо із того, що логіка і філософія - це дві самостійні дисципліни, які мають свої специфічні методи дослідження, свій предмет, свої основні категорії і поняття. Було б безглуздо стверджувати, наприклад, що метод формалізації, який є основним методом формальної логіки, є також і основним методом філософії, або що категорії обох наук мають однакову степінь спільності, і у будь-якому випадку можуть бути взаємозамінюваними.

Розглянуті в дисертації проблеми, звичайно, не вичерпують усього кола питань стосовно взаємозв`язку логіки і філософії. В роботі автор намітив загальні положення, які розкривають конкретний характер взаємозв`язку цих двох дисциплін. Проте, залишається низка питань, які в дисертації не були розглянуті. Зокрема, наприклад, значну роль у вирішенні питання про взаємозв`язок логіки і філософії відіграло б дослідження критеріїв, на основі яких виділяються ті філософські проблеми, до яких може бути застосований логічний аналіз.

Проведене наукове дослідження є вагомим внеском у дослідження проблеми систематизації знань про специфіку взаємозв`язку логіки і філософії протягом усього розвитку логічного знання. Теоретичні результати дисертації можуть бути використані для подальших наукових досліджень логічної і філософської спрямованості, а також при викладанні курсів та спецкурсів з логіки у вищих учбових закладах.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАИХ ПРАЦЬ

1. О логических формах взаимосвязи чувственного и рационального (версия П.В.Копнина против сенсуализма и рационализма). // Материалы научных докладов и выступлений на конференции “Философские чтения памяти Павла Копнина”, 4-5 октября 1996 г., - 0,5 п.л. (в соавт. с В.Г.Семеновым). - К.: Ред.-изд. центр “Киевский университет”. - С.129-142.

2. Методологічні проблеми в творчій спадщині А.Тарського. // Дні науки 10-11 квітня 1997 року: Матеріали наук. доп. та виступів студ., аспірантів, докторантів, викладачів. /Київський університет ім. Тараса Шевченка. Філософський факультет. Ч.1. - К.: РВЦ “Київський університет”, 1997. - С.35-40.

3. Сучасна логіка і філософія: проблема взаємозв`язку. // Вісник Київського університету. Філософія. Політологія. - 1999. - № 30. - С.13-16.

4. Логічна концепція Г.Фреге. // Вісник Київського університету. Філософія. Політологія. - 2000. - № 32. - С. 11-14.

Размещено на Allbest.ru