Спілкування як сумісна діяльність людей: соціально-філософський аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Арсентьєва Галина Олександрівна

УДК 140.8.130.1

Спілкування як сумісна діяльність людей: соціально-філософський аналіз

09.00.03 - Соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Запоріжжя - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, доцент Кривега Людмила Дмитрівна, завідувач кафедри філософії Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України.

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, професор Воронкова Валентина Григорівна, завідувач кафедри адміністративного менеджменту Запорізької державної інженерної академії Міністерства освіти і науки України.

- кандидат філософських наук, Додонова Віра Іванівна, доцент кафедри соціально-економічних дисциплін Запорізького юридичного інституту МВС України.

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться 29.06.2001 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 17.051.01 при Запорізькому державному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. V, ауд.327.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. II.

Автореферат розісланий 28.05.2001 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Тимченко С.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Кардинальним протиріччям сучасного суспільства стає гостре взаємне протиборство інтеграційних і дезінтеграційних потенцій розвитку. Йде пошук принципів нової інтеграції, яка б виходила із розуміння нового співвідношення людини й суспільства. Надзавдання - знайти засіб гармонійного поєднання стійкості соціуму з наростаючими стремліннями до індивідуальної й групової автономії. Збереження автономії особи потребує нової інтеграції, яка б не ущемлювала зростаючу роль індивіда і в той же час могла протистояти негативним наслідкам індивідуалізації. Актуальним стає пошук такого механізму соціальної взаємодії, який був би зняттям антиномії колективного й індивідуального, дозволив сумістити загальновизнані людські цінності: свободу і рівність. Органічну єдність інтеграційних і диференційних процесів, що взаємопередбачають, взаємодоповнюють та взаємозумовлюють один одного, може забезпечити спілкування як засіб консенсусної форми соціальної інтеграції.

Актуальність дослідження спілкування зумовлена також трансформаційними процесами в Україні, які потребують спілкування між суб'єктами, що мають різні соціальні, економічні та політичні інтереси, а повинні йти до досягнення згоди та консенсусу у розв'язанні соціальних протиріч і конфліктів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до державної бюджетної теми № 0194.У.043134 Міністерства освіти і науки України “Вдосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України”.

Мета і завдання дослідження. Дати філософське визначення спілкування, дослідити його роль і місце в історичному процесі взагалі, у сучасному українському суспільстві зокрема.

Реалізація цієї мети зумовила постановку наступних завдань:

Здійснення сутнісної визначеності спілкування, з'ясування тих явищ дійсності, які охоплює цей феномен, розкриття властивих йому необхідних зв'язків і відношень.

Визначення необхідних умов протікання спілкування.

Аналіз співвідношення категорії “спілкування” з поняттями “комунікація”, “керування” і “обслуговування”.

Виявлення критеріїв для типологізації спілкування та характеристика основних типів спілкування.

Дослідження ролі й місця феномена спілкування в історичному процесі.

Виявлення історичних детермінант феномена спілкування.

З'ясування шляхів реалізації конструктивного спілкування як засобу оптимізації трансформаційних процесів сучасного українського суспільства.

Об'єктом дослідження є спілкування як соціальне явище.

Предметом дослідження виступає спілкування як сумісна діяльність людей.

Методологічною основою дослідження є діалектико-матеріалістичний підхід до аналізу спілкування, передусім принципи об'єктивності і всебічного розгляду, протиріччя, сходження від абстрактного до конкретного, єдності логічного і історичного, а також діалектичні закони взаємопереходу кількісних і якісних змін, єдності і боротьби протилежностей, необхідні для аналізу спілкування як сумісної діяльності людей.

На основі системно-структурного методу, методу абстрагування, індукції і дедукції з'ясована сутність і типологія спілкування. Методом порівняльного аналізу розглянуто спілкування у зіставленні з комунікацією, керуванням і обслуговуванням. Методом структурно-логічного моделювання удосконалено вивчення елементів і компонентів структури спілкування. Методом історичної аналогії доведено генезис феномена спілкування, а історико-логічним методом - історичний розвиток феномена спілкування. Діалектичний принцип всезагального зв'язку дозволив дослідити спілкування не в його ізольованості, а у тісному взаємозв'язку і зумовленості з історичним процесом взагалі, соціальними процесами сучасної України зокрема.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором предмета дослідження, змістом цілей і завдань дисертації. Результати дослідження, що становлять наукову новизну і висунуті на захист, можуть бути сформульовані у такому вигляді:

1. У зв'язку з дискусійним характером питання щодо сутності спілкування вперше зроблено порівняльний аналіз існуючих точок зору в історії філософії і виділені три основні напрямки дослідження спілкування. В першому затверджується інформаційний статус спілкування, тобто воно розуміється як комунікація. В другому напрямку спілкування розглядається як форма і засіб прояву суспільних відносин. В третьому напрямку спілкування визначається як діяльність.

2. Проведене дослідження є однією із перших спроб подальшого розвитку діяльнісного розуміння спілкування. З'ясовано, що спілкування є, по-перше, сумісною діяльністю, а по-друге, особливим видом сумісної діяльності. Ця особливість полягає у суб'єкт-суб'єктній взаємодії її учасників, коли міра їх активності рівнозначна і рівнозначна, тому вони розглядають один одного як мету, а не як засіб.

3. Вперше досліджено конструктивне спілкування як сумісну діяльність людей в контексті суспільно-історичної дійсності. Обґрунтовано гіпотезу, що цей феномен зародився в епоху первіснообщинного ладу.

4. На основі критерію різної мотиваційної спрямованості суб'єктів в структурі спілкування запропонована типологізація спілкування як особливого виду сумісної діяльності людей. Виділені “дружнє, “ігрове”, “продуктивне” спілкування.

5. Вперше виявлені історичні детермінанти спілкування як особливого виду сумісної діяльності людей. По-перше, це історичний розвиток людської спроможності суміщати свободу і рівність у соціальних зв'язках, по-друге, зростання суспільної потреби в консенсусній формі соціальної інтеграції.

6. Всебічного розгляду дістав аналіз спроможності конструктивного спілкування оптимізувати трансформаційні процеси в сучасному українському суспільстві і забезпечувати ефективне функціонування парламентської демократії, консолідацію суб'єктів суспільного життя в Україні, діалог виробника і споживача в умовах ринкових відносин, діалогічну форму соціалізації, стабілізацію і демократизацію сучасної сім'ї.

7. Удосконалено вивчення структури спілкування, яке є єдиним, але внутрішньо розчленованим явищем, необхідними сторонами якого виступають: суб'єкти з їх інтересами, потребами і мотивами; об'єкт спілкування як явище, що фокусує активність взаємодіючих суб'єктів; діяльність кожного учасника спілкування, спрямована як на об'єкт їх спільного інтересу, так і на один одного.

Практичне значення дисертації. Результати дослідження мають цінність для розуміння і теоретичного аналізу явищ та процесів життя сучасного українського суспільства. Дисертаційні висновки можуть стимулювати і координувати міждисциплінарні наукові дослідження спілкування, які ведуться різними науками і лишаються у багатьох випадках розрізненими. Положення роботи можуть слугувати методологічною основою для розробки соціологічних і соціально-психологічних прикладних досліджень процесів в українському суспільстві. Результати дослідження можуть бути використані у процесі читання курсів філософії, соціальної філософії, соціології, політології та психології, а також при розробці державних і відомчих культурно-виховних програм, для підвищення управлінської культури на всіх рівнях соціальної організації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на кафедрі філософії Запорізького державного університету. Принципові ідеї, теоретичні положення було викладено на таких конференціях: “Концепція національного виховання студентів і шляхи її вирішення в сучасних умовах” (Запоріжжя, 1995), Міжнародна науково-практична конференція “Проблеми соціодіагностики в перехідний період” (Кривий Ріг, 1996), міжнародна науково-практична конференція “Молодь і соціальний розвиток на сучасному етапі” (Запоріжжя, 1997), наукова студентська конференція “Вільний час сучасного студента: теорія, досвід, перспективи” (Запоріжжя, 2001), наукові конференції викладачів та аспірантів За-порізького державного університету (Запоріжжя, 1996 - 2000). Науково-практичні дослідження автора дисертації використовувались у підготовці і читанні лекцій з означеної тематики у Запорізькому державному технічному університеті.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у п'яти наукових публікаціях, з них три - у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків а списку використаних джерел. Обрана послідовність

викладання матеріалу зумовлена внутрішньою логікою концепції дисертації. Обсяг роботи - 170 сторінок, виключаючи список використаних джерел (332 найменування ), поданий на 25 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі розглядається актуальність дисертаційного дослідження, аналізується ступінь наукової розробки теми, обґрунтовується мета і завдання, визначені об'єкт і предмет дослідження, наукова новизна роботи, практичне значення дисертації, надається інформація про апробацію і публікації результатів дослідження.

У першому розділі “Огляд наукових досліджень і методологічні засади соціально-філософського аналізу спілкування“ шляхом критичного аналізу та порівняння відображена сутність зробленого в історії філософії стосовно дослідження спілкування, враховуючи хронологічні і логічні закономірності змін теоретичних позицій та напрямків, методології і методики досліджень. Методом порівняльного аналізу досліджені основні етапи розвитку філософської думки щодо спілкування.

Всупереч точки зору, що спілкування стало предметом філософського осмислення досить пізно (у ХIX-ХХ століттях), з'ясовується, що це відбулося ще в філософії Давньої Греції. В період Античності увагу філософів привертає така любов, яка є “спрагою цілісності і прагненням до неї” (Платон). І хоча це ще і не названо спілкуванням, але по суті становить саме його. Ще одним кроком є філософський інтерес до особливого єднання людей, яке теж не назване спілкуванням, а по суті є ним, і вважається дуже продуктивним у веденні політичних, навчальних або філософських діалогів (Софісти). Завдяки порівняльному методу робиться розмежування дружби-спілкування і дружби, заснованої на перевазі однієї сторони (Аристотель).

В Середні віки поряд з методами порівняння і спостереження у дослідженні спілкування вводяться елементи абстрагування і метод ідеалізації в процесі утворення понять, наприклад, “intimior intimius meo” як початку людського “Я”, людської суб'єктності. Спілкування розглядається лише як проблема спілкування людини з Богом (Августин).

В епоху Відродження вперше починає вивчатися спілкування людини з людиною. Філософська думка повертає до емпіричних методів спостереження, порівняння, доповнюючи їх описовим методом і методом експерименту. Розширено уявлення про характерні ознаки спілкування. Його називають “відношенням-єднанням”, “справжньою людською цілісністю”. До методу експерименту відноситься спроба філософів-гуманістів свої твори писати у формі спілкування (Дж.Бокаччо і Ф.Петрарка). Філософи не тільки самі спостерігають спілкування, а й надають можливість спостерігати це й читачеві, приходять до висновку, що спілкування здатне гармонізувати людину, є засобом розкриття потаємних глибин людського “Я”.

В Новий час переважає метод аналізу. На основі нього виявлені елементи самоспілкування Р.Декартом (різні “я” однієї людини), розпочинається з'ясування умов спілкування (Т.Гоббс акцентує увагу на рівності учасників, а Д.Дідро на потребі у спілкуванні).

У ХIХ столітті представник німецької філософії Л.Фейєрбах методами абстрагування, аналізу, ідеалізації розпочинає вивчення спілкування як зв'язку “Я - Ти” і стверджує, що самореалізація людського “я” неможлива без “я” іншої людини.

В німецькій некласичній філософії (в герменевтиці) аналізується “розуміння” в спілкуванні, зазначається його якісна відмінність від “розуміння” в гносеологічному аспекті (Ф. Шлейєрмахер, В. Дільтей).

Теоретиками історичного матеріалізму спілкування тлумачиться не як чисто духовний зв'язок, а, насамперед, як практична взаємодія. Розширюється уявлення про сферу спілкування, зроблено припущення, що вона досить велика (К.Маркс, Ф. Енгельс, В.І.Ленін).

У ХХ столітті намітився перехід до методу узагальнення, коли є не просто виділення і синтезування схожих принципів, а спроба проникнення у сутність спілкування: зазначення єдиного у різноманітності, загального у одиничному, закономірного у випадковому (екзистенціалісти М.Бубер, К. Ясперс, Н. Аббаньяно, персоналісти Е. Муньє, Г. Марсель, феноменологи Е. Левінас, М. Мерло-Понті й діалектичні матеріалісти Ю.Д. Прилюк, Л.П. Буєва, М.С. Каган, Г.С. Батіщев тощо).

Враховуючи, що автор дисертаційного дослідження є прихильником діалектико-матеріалістичного підходу до аналізу спілкування, особливу увагу в дисертації приділено узагальненню точок зору представників саме діалектико-матеріалістичних досліджень. У зв'язку з дискусійним характером у них питання щодо сутності спілкування зроблено в дослідженні порівняльний аналіз існуючих точок зору і виділені основні напрямки досліджень. До першого належать дослідження, в яких затверджується інформаційний статус спілкування, тобто воно розуміється як комунікація (Ю.Д. Прилюк, Б.А. Родіонов, В.М. Соковнін, А.А. Брудний). Другий напрямок розглядає спілкування як форму суспільних відносин (А.В. Резаєв, Л.П. Буєва, Є.Г. Злобіна, Ю.П. Андрєєв). Прихильники третього напрямку визначають спілкування як діяльність (М.В. Дьомін, І.В. Ватін, М.С. Каган, В.С. Швирьов та інші).

Разом з тим, теорія спілкування ще не створена, вона перебуває лише в стадії свого становлення. Ціла низка питань розроблена недостатньо. Дискусійним залишається питання щодо сутності спілкування. Не зроблено дослідження генезису й історичного розвитку феномена спілкування, за винятком тих філософів, які розглядають спілкування як суспільні відносини або як комунікацію в суспільних відносинах, тобто беруть вже досліджений матеріал по суспільних відносинах та методом аналогії переносять на розгляд історичного розвитку спілкування. Не виявленими залишаються історичні детермінанти, масштаб спілкування у сучасному суспільстві, здатність оптимізувати історичний процес.

У другому розділі "Спілкування: сутність і типологія" на основі системно-структурного методу внаслідок додаткових уточнень до діяльнісного розуміння спілкування з'ясовано, що воно є не просто діяльністю як людською формою активності, а є сумісною діяльністю, а також і особливим видом сумісної діяльності. В результаті пропонується таке визначення спілкування: спілкування - це такий вид сумісної діяльності, між учасниками якої відбувається суб'єкт-суб'єктна взаємодія, в якій партнери однаково активні і розглядають один одного як мету, а не як засіб.

Дістало подальшого розвитку визначення необхідних умов протікання спілкування: існування потреби в спілкуванні у його учасників; взаємне визначення свободи, рівності й цінності один одного; наявність загального предмету спілкування; єдина семантика, якою оперують учасники.

Методом структурно-логічного моделювання удосконалено вивчення елементів і компонентів структури спілкування. Доведено, що до неї входять: суб'єкти з їх інтересами, потребами і мотивами; об'єкт спілкування як те явище, яке фокусує активність взаємодіючих суб'єктів; діяльність кожного учасника спілкування, спрямована як на об'єкт їх спільного інтересу, так і на один одного. Логічним методом доведено, що атрибутом суб'єкта є вільна активність, яка полягає в самообумовленості, самопричинності вибору мети, засобів її реалізації. Відсутність або втрата вільної активності скидає людину з позиції суб'єкта на позицію об'єкта. Об'єкт - це предмет прикладання активності суб'єкта. Ним є і те, з приводу чого спілкування здійснюється, і те, за допомогою чого воно відбувається, і те, що створюється спільними зусиллями учасників.

Вперше на основі критерію - різна мотиваційна спрямованість суб'єктів в структурі спілкування - досліджена типологізація спілкування як особливого виду сумісної діяльності людей. На основі системно-структурного методу виділені три типи спілкування. У “продуктивному” спілкуванні мотивація суб'єктів спрямована в однаковій мірі на предмет спілкування, партнера і на процес їхньої взаємодії. У “дружньому” - на партнера, а процес їхньої взаємодії і предмет спілкування грають лише інструментальну роль посередників або знаків, на мові яких суб'єкти розкривають себе один одному. У “ігровому” - на процес взаємодії учасників і частково на партнера та предмет спілкування.

Дістав подальшого розвитку аналіз “розуміння” в “спілкуванні”. З'ясовано, що воно є взаємним розумінням учасниками один одного як суб'єктів зі всіма їх атрибутивними властивостями. Результатом такого “розуміння” є досягнення спільності при збереженні неповторної індивідуальності кожним, раціональна обробка “переживання” суб'єктами один одного.

Методом порівняльного аналізу розглянуто “спілкування” у зіставленні з “керуванням”, “обслуговуванням” і “комунікацією”. Доведено, що спілкування відрізняється від них не тільки суб'єкт-суб'єктним зв'язком його учасників, але і метою, засобом діяльності та ступенем активності партнерів. Учасники спілкування однаково активні і розглядають один одного як мету. У керуванні і обслуговуванні метою є тільки один з партнерів, а інший - засобом задоволення його потреб. Якщо ж обидва учасники є засобами стосовно певної мети, яка лежить поза ними, тоді це комунікація.

У зв'язку з дискусійним характером питання щодо співвідношення “спілкування” і “комунікації” дисертант приділяє цьому значну увагу і стверджує, що спільне у “комунікації” і “спілкуванні” полягає в тому, що вони являють собою сумісну діяльність людей. А різним є соціальна взаємодія їх учасників, а отже і різні види зв'язку: в комунікації - суб'єкт-об'єктний зв'язок, у спілкуванні - суб'єкт-суб'єктний. Суб'єкт-об'єктний зв'язок у комунікації призводить до того, що кількість інформації зменшується в ході її прямування від відправника до одержувача. У спілкуванні ж немає відправника й одержувача, є співучасники спільної результуючої інформації, що циркулює між однаково активними партнерами, і тому не убуває, а збільшується. Різним у спілкуванні і комунікації є також і те, що спілкування має і матеріальний, і духовний характер, тоді як комунікація є суто інформаційним процесом. На противагу комунікації з її завідомою частковістю, людина вступає в спілкування у всій своїй цілісності.

Аналізується ще одне дискусійне питання - це питання щодо співвідношення “спілкування” і “суспільних відносин”. Виявлені три аспекти цього співвідношення. Перший аспект розкривається через відношення “структури” і “функції”. Якщо суспільні відносини виступають у якості структури об'єкта (структури суспільства), то спілкування за своєю суттю є діяльністю, тобто характеризує об'єкт з боку функціонування. Другий аспект торкається характеристики спілкування як усвідомленої цілеспрямованої активності, а суспільних відносин як об'єктивних, не залежних від людини, які відчужуються від конкретних індивідів і є властивістю "сукупного суб'єкта" - людського суспільства. Третій аспект торкається співвідношення понять “прямі” і “непрямі”, “особистісні” та “неособистісні” соціальні зв'язки. В спілкуванні відношення між його учасниками особистісні, безпосередні, контактні, а в суспільних відносинах - опосередковані, непрямі, поза- та надособистісні.

Третій розділ "Спілкування як сумісна діяльність людей в контексті суспільно-історичної дійсності" присвячено з'ясуванню, як виникло, складалося й розвивалося спілкування на протязі історії людства, що дозволяє побачити закономірності цього феномена, тенденції його подальшого розвитку. В якості історичного контексту спілкування взято лише частину всесвітньої історії: історичний процес, що визначається як якісний розвиток, виключаючий багато подій та фактів, які не вплинули (чи мало вплинули) на розвиток суспільства в цілому.

Методом історичної аналогії доведено генезис феномена спілкування як особливого виду сумісної діяльності людей. Зроблено висновок, що цей феномен зародився в епоху первіснообщинного ладу. Щоб уникнути спекулятивної реконструкції первісної історії, що спирається на одні тільки умоглядні побудови, у котрих найчастіше первісність усе ще сприймається як синонім примітивності, автор використав метод аналогії, узявши в якості джерела реконструкції історії первісного суспільства традиційну культуру аборигенів Австралії, не деформовану ще європейським впливом. По загальноісторичній формаційній періодизації вона визначається як культура, заснована на господарстві, що присвоює і це зіставлено з епохою мезоліту, датованою приблизно 12-16 тисячоліттями до н.е.

На основі етнографічних фактів з життя аборигенів Австралії зроблено аналіз, який дозволяє стверджувати, що і суб'єктогенез (придбання людиною якостей суб'єктності в ході історичного процесу) і інтерсуб'єктогенез (історичний розвиток людської спроможності розуміти інше "Я" як цінність, унікальність, вільне волевиявлення, рівні своєму власному "Я") - усе це притаманне людям первіснообщинного ладу.

Внаслідок аналізу історичного розвитку феномена спілкування доведено, що реалізація феномена спілкування в історичному процесі детермінується двома факторами: 1) історичним розвитком людської спроможності суміщати свободу і рівність у соціальних зв'язках і 2) зростанням суспільної потреби в консенсусній формі соціальної інтеграції на всіх рівнях соціальної організації.

Історично-логічним методом досліджено відтворення в історичному процесі ролі і місця різних типів спілкування як особливого виду сумісної діяльності людей. З'ясовано, що обмеженість спілкування в якійсь сфері життєдіяльності людини компенсувалася його реалізацією в іншій або відсутність реалізації потреби в якомусь типі спілкування компенсувалася реалізацією цієї потреби в іншому типі спілкування. Завдяки цьому феномен спілкування ніколи не зазнавав занепаду. Зроблено висновок, що цей феномен в історичному процесі на макрорівні (в суспільстві взагалі, між різними суспільствами) ще не знайшов свого втілення, бо ні в одному суспільстві досі не відбулося суміщення свободи й рівності. Поки це залишається лише соціальною утопією, недосяжним ідеалом. Але на мікрорівні (між соціальними групами, між індивідами, між різними “я” одного індивіду) це було можливим завжди, навіть коли утвердження свободи і рівності для іншого не відповідало потребам суспільного розвитку. Спілкування було і буде можливим у творчості, дружбі, коханні. Але саме в таких, де є суміщення свободи і рівності. З'ясовано, що основною тенденцією розвитку феномена спілкування є охоплення все ширших проявів суспільної дійсності. Це стосується не тільки технокогнітивної, художньої й моральної сфер, які особливо воліють до необхідності онтології між-суб'єктності. Це стосується спілкування між епохами, континентами, суспільствами, світоглядами, способами життя, між внутрішньою сутністю кожної людини і безмежним об'єктивним Універсумом. Спілкування спроможне чинити вплив на історичний процес, стає загально-цивілізаційною засадою громадянської злагоди і суспільного прогресу.

У четвертому розділі “Конструктивне спілкування як засіб оптимізації трансформаційних процесів сучасного українського суспільства” здійснено аналіз запровадження спілкування на терені соціально-політичних реалій сучасної України. Зазначається, що “конструктивне” є характеристикою того, що відповідає рівню й можливостям розвитку суспільства. Спілкування набуває ознаки конструктивності завдяки своїй спроможності бути плідною діяльністю суб'єктів з метою створення найкращих умов для зміни існуючого в напрямку бажаного, належного, в нашому випадку, в напрямку трансформації українського суспільства.

Аналіз трансформаційних процесів сучасної України показав, що серед них є такі, які здатне оптимізувати спілкування: перехід від владної моносуб'єктності до функціонування парламентської демократії, від етнокультурної однорідності до плюралізму культурних регіональних онтологій, від соціалістичних економічних відносин до ринкових, від традиційної сім'ї до нуклеарної, від монологічної соціалізації до діалогічної. У всіх цих проявах суспільного життя є протиріччя між прагненням їх учасників до диференційності, що базується на плюралізмі й толерантності, і прагненням до їх же інтеграції. Зняттям цих антиномій може бути консенсусна форма соціальної інтеграції, яка досягається завдяки спілкуванню.

З'ясовано, що спілкування оптимізує функціонування парламентської демократії, політичний дискурс громадськості, що, в свою чергу, сприяє розумному формуванню волі народу. Завдяки спілкуванню досягається єдність поглядів суб'єктів влади, що сприяє об'єднанню висхідних позицій суб'єктів при збереженні їхньої індивідуальності, досягається вироблення результуючого змісту, відмінного від монологічних очікувань кожного учасника.

Аналіз процесу консолідації України показав, що цей соціальний процес ще знаходиться в стадії пошуку шляхів і засобів свого здійснення. Ідеєю, що об'єднує людей, визнана “національна ідея”. Серед різних підходів до трактування “національної ідеї” є підхід, за яким вона розуміється не як спроба зробити етнокультурну однорідність, а як гармонійну спільність культурного розмаїття. Саме таку консолідацію здатне оптимізувати спілкування, об'єднувати плюралізм регіональних онтологій, багатоголосся культурно-історичних форм. Спілкування слугує проясненню претензій інших культур, домовленості інтересів і встановленню консенсусу. Завдяки спілкуванню суб'єкти різних культур можуть досягти єднання у множинності голосів.

Аналіз соціального партнерства призвів до висновку, що на Україні, хоча і функціонує Національна рада соціального партнерства при Президенті України, але бракує оптимального механізму трипартизму (тристоронньої взаємодії представників робітників, роботодавців і держави). Спілкування може забезпечити можливість вирішувати спірні питання не шляхом страйків і на барикадах, а за столом переговорів, шляхом урівноваження інтересів, консенсусу замість радикалізму.

Аналіз підприємницької діяльності показав, що зараз в Україні переважає псевдопідприємницька культура - одержати прибуток будь-яким способом, що є деструктивною формою відчуження підприємця від споживача. Спілкування дозволяє подолати цю відчуженість, бо в спілкуванні підприємця і споживача відбувається творча інтерпретація світу людських потреб, коли підприємець - не накопичувач грошей, а вкладник грошей в практику, підприємець-мислитель, підприємець-вчитель і просвітитель.

Аналіз сучасної соціалізації показує, що відбувається перехід від соціалізації як пасивного процесу пристосувань суб'єкта до вимог суспільства до соціалізації як двостороннього процесу і результату зустрічної активності суб'єкта і соціального середовища. Саме таку соціалізацію може оптимізувати спілкування. Завдяки спілкуванню сучасна соціалізація здатна забезпечити підготовку людини до трансформаційних процесів з навичкою не механістично-виконавчого, а суб'єктного відношення до світу, здатну до знаходження рішення в несподіваних ситуаціях, сприйнятих не як надзвичайна ситуація, а як природний стан буття.

Аналіз соціального інституту сім'ї показує, що в переході від патріархальної до нуклеарної сім'ї відбувається загострення суперечностей між професійними і сімейними ролями, між зменшенням ролі традиційних форм зовнішнього контролю і недостатнім розвитком його внутрішніх форм. Спілкування оптимізує стабілізацію і демократизацію сучасної сім'ї, бо дозволяє досягнути такого єднання людей, в якому свобода і рівність людей суміщаються, а не знищуються в одному або іншому. Процес виховання в таких сім'ях здатний поставляти суспільству людей, все більш орієнтованих на демократичний стиль керування в складній творчій праці.

Основні результати і висновки наукового дослідження

В дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в визначенні сутності спілкування, його типології, генезису феномена спілкування, шляхів реалізації конструктивного спілкування як фактора оптимізації трансформації сучасного українського суспільства. На підставі проведеного дослідження автор прийшов до таких висновків:

- Узагальнення вивчення спілкування в історії філософії показує, по-перше, що філософське осмислення спілкування розпочинається ще з епохи Античності, а по-друге, що виділяються три напрямки досліджень: в першому спілкування розуміється як комунікація, в другому - як форма прояву суспільних відносин, в третьому - як діяльність.

- Внаслідок додаткових уточнень до діяльнісного розуміння спілкування дано визначення спілкування як такого виду сумісної діяльності, між учасниками якої відбувається суб'єкт-суб'єктна взаємодія, в якій партнери однаково активні і розглядають один одного як мету, а не як засіб.

- Необхідними умовами протікання спілкування є такі: існування потреби в спілкуванні у його учасників; взаємне визначення свободи і рівності один одного; наявність загального предмета спілкування; єдина семантика, якою оперують учасники.

- В структуру спілкування входять: суб'єкти з їх інтересами, потребами і мотивами; об'єкт спілкування як те явище, яке фокусує активність взаємодіючих суб'єктів; діяльність кожного учасника спілкування, спрямована як на об'єкт їх спільного інтересу, так і на один одного. Атрибутами суб'єкта є вільна активність, унікальність, неповторність і незамінність. Об'єкт в спілкуванні розглядається у своїх типових якостях. Він не має власної свободи і є предметом прикладання активності суб'єкта.

- Відмінність спілкування від інших видів сумісної діяльності людей полягає не тільки в тому, що в останніх домінує суб'єкт-об'єктний зв'язок, а зв'язок суб'єкт-суб'єктний буває рідко, навіть як виняток, але також відрізняється метою, засобом діяльності та ступенем активності учасників.

- Виділяються три типи спілкування як особливого виду сумісної діяльності людей. У “продуктивному” - мотивація суб'єктів спрямована в однаковій мірі на предмет спілкування, партнера і на процес їхньої взаємодії, у “дружньому” - на партнера, а процес їхньої взаємодії і предмет спілкування грають лише інструментальну роль посередників або знаків, на мові яких суб'єкти розкривають себе один одному, у “ігровому” - на процес взаємодії учасників і частково на партнера та предмет спілкування.

- Особливістю “розуміння” в системі “спілкування” є те, що воно є взаємним розумінням один одного як суб'єктів зі всіма їх атрибутивними властивостями.

- Феномен спілкування зародився в епоху первіснообщинного ладу, а реалізація феномена спілкування в історичному процесі детермінується: 1) історичним розвитком людської спроможності суміщати свободу і рівність у соціальних зв'язках і 2) зростанням суспільної потреби в консенсусній формі соціальної інтеграції.

- Людська потреба в спілкуванні настільки велика, що обмеженість спілкування в якійсь сфері життєдіяльності людини компенсується його реалізацією в іншій.

- Спілкування оптимізує трансформаційні процеси в сучасному українському суспільстві:

- функціонування парламентської демократії. Сприяє об'єднанню висхідних позицій суб'єктів влади при збереженні їхньої індивідуальності, досягненню вироблення результуючого змісту, відмінного від монологічних очікувань кожного учасника;

- консолідацію України. Об'єднує плюралізм регіональних онтологій, багатоголосся культурно-історичних форм, спроможність слугувати проясненню претензій інших культур, домовленості інтересів і встановленню консенсусу;

- трипартизм у соціальному партнерстві. Забезпечує можливість вирішувати спірні питання не шляхом страйків і на барикадах, а за столом переговорів, шляхом урівноваження інтересів, консенсусу замість радикалізму;

- діалог виробника і споживача в умовах ринкових відносин. Завдяки чому оптимізується подолання деструктивної форми відчуження підприємця від споживача, творча інтерпретація підприємцем світу людських потреб;

- соціалізацію як двосторонній процес і результат зустрічної активності суб'єкта і соціального середовища, як підготовку людини до трансформаційних процесів з навичкою готовності до знаходження рішення в несподіваних ситуаціях, сприйнятих не як надзвичайна ситуація, а як природний стан буття;

- стабілізацію і демократизацію сучасної сім'ї, досягнення такого єднання людей, в якому свобода і рівність суміщаються, а не знищуються в одному або іншому; виховання в таких сім'ях здатне поставляти суспільству людей, орієнтованих на демократичний стиль керування в складній творчій праці. філософський спілкування суспільство

Подальшої глибокої розробки вимагають такі питання: тенденції розвитку і соціальні перспективи феномена спілкування; соціально-філософський аналіз функціональних можливостей спілкування; “розуміння” в системі “спілкування”; аналіз усього спектра застосування спілкування у соціальній практиці: духовній, економічній, соціальній та політичній сферах.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях :

1. Арсентьєва Г.О. Філософський аналіз спілкування як сутності педагогіки співробітництва" // Нова парадигма: гуманітарний журнал молодих вчених Запорізького регіону. Випуск 2. - Запоріжжя: РА "Тандем -У", 1997.-С.38-42.

2. Арсентьєва Г.О. Передумови до осмислення проблеми спілкування в Античності, Середньовіччі й в епоху Відродження // Нова парадигма: Альманах наукових праць молодих вчених Запорізького регіону. Випуск 7. - Запоріжжя: РА "Тандем -У", 1998.- С.76-80.

3. Арсентьєва Г.О. Спілкування як засіб досягнення консенсусу в умовах парламентської демократії // Нова парадигма: Альманах наукових праць молодих вчених Запорізького регіону. Випуск 11. - Запоріжжя: Видавництво ЗДУ, 1999.- С. 50 - 53.

Статті в інших виданнях та тези виступів на наукових конференціях:

1. Арсентьєва Г.О. Спілкування як вид соціальної взаємодії учасників виховного процесу // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск I. - Київ-Запоріжжя: "Єтта-Преса", 1998. - С.5-10.

2. Арсентьєва Г.О. До питання про феномен спілкування // Збірник статей і матеріалів міжнародної науково-практичної конференції "Молодь і соціальний розвиток на сучасному етапі. Частина 1 (Запоріжжя, 21-25 травня 1997 р.).- Запоріжжя: "Просвіта", 1998.- C.12- 17.

Анотація

Арсентьєва Г.О. Спілкування як сумісна діяльність людей: соціально-філософський аналіз. -Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03. - Соціальна філософія та філософія історії. - Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2001 р.

В роботі здійснено соціально-філософський аналіз спілкування. Розглянуто сутність, специфіку, типи спілкування, його генезису. В дисертації виявлені основні шляхи запровадження конструктивного спілкування в напрямку оптимізації трансформації сучасного українського суспільства. Спілкування розглядається як засіб консенсусної форми соціальної інтеграції.

Ключові слова: феномен спілкування, суб'єкти спілкування, об'єкт спілкування, типологізація спілкування, генезис спілкування, конструктивне спілкування як засіб оптимізації трансформації сучасного українського суспільства.

Аннотация

Арсентьева Г.А. Общение как совместная деятельность людей: социально-философский анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. - Социальная философия и философия истории. - Запорожский государственный университет, Запорожье, 2001 г.

Диссертация представляет собой социально-философское исследование общения. Диссертантом проанализирован вклад в разработку теории общения мировой и отечественной философской мысли, начиная с древности и до настоящего времени. В результате выяснено, что ряд вопросов теории общения в социальной философии разработаны недостаточно. Это, прежде всего, вопрос о сущности общения, его типах, генезисе; до конца не прояснена способность общения оптимизировать социальные процессы.

Автор диссертации отмечает, что в поисках удовлетворительной дефиниции общения оформилось три основных направления анализа: одни сводят общение к коммуникации, другие - к общественным отношениям, третьи - к деятельности людей. Автор разделяет точку зрения последних и считает, что общение представляет собой такой вид совместной деятельности людей, в основе которой лежит особый вид связи между его участниками - межсубъектное взаимодействие, когда партнеры одинаково активны и относятся друг к другу как к целям, а не средствам.

Характеристику сущности и специфики феномена общения диссертант связывает с общефилософскими понятиями “связь”, “отношение”, “взаимодействие” и их преломлением в социально-философском знании - “социальная связь”, “социальное взаимодействие” и прочими категориями социальной философии.

Вычленены элементы и структурные параметры общения, его общие и специфические свойства, которые дают возможность отличить это явление в системе человеческой деятельности. Особое внимание в диссертации уделено характеристике субъект-субъектного взаимодействия, поскольку именно оно определяет все остальные особенности общения.

В диссертации получил дальнейшее развитие анализ “понимания”. Оно в системе “общения” представляет нечто иное, чем “понимание” в гносеологическом смысле. Особенностью “понимания” в “общении” является то, что оно есть взаимным пониманием друг друга как субъектов со всеми их атрибутивными особенностями.

В ходе исследования рассматривается, каким образом соотносятся между собой “общение” и “коммуникация”, “общение” и “общественные отношения”. Приводятся доказательства отличия общения от других видов совместной деятельности людей: управления, коммуникации и обслуживания.

Выявлен такой критерий типологизации общения как различная мотивационная направленность субъектов в общей структуре общения и охарактеризованы основные типы общения: “продуктивное”, “дружеское” и “игровое”.

Впервые исследуется конструктивное общение как особого вида совместная деятельность людей в контексте общественно-исторической действительности. Приведено доказательство того, что этот феномен зародился в эпоху первобытно-общинного строя. Выяснено, что реализация феномена общения в историческом процессе детерминируется историческим развитием человеческой способности совмещать свободу и равенство в социальных связях и возрастанием общественной потребности в консенсусной форме социальной интеграции.

Выявлены пути реализации конструктивного общения как способа оптимизации трансформационных процессов современного украинского общества. Рассмотрены следующие сферы, которые способно оптимизировать общение: функционирование парламентской демократии, консолидацию Украины, рыночные отношения, социальное партнерство, диалогическую социализацию, демократизацию семьи.

Ключевые слова: феномен общения, субъекты общения, объект общения, типологизация общения, генезис общения, конструктивное общение как способ оптимизации трансформации современного украинского общества.

Summary

Arsentjeva G.A. Intercourse as a concerted activity of people: social-philo-sophical analysis. - Manuscript.

This is for candidate's degree of philosophical sciences by specialty 09.00.03. - Social philosophy and philosophy of history. - Zaporozhye State University, Zaporozhye, 2001.

The dissertation is devoted to social-philosophical analysis of inter-course. Specifics and types of intercourse, genesis of intercourse are examined. In the dissertation main means of inculcation of constructional intercourse in the direction of optimization of transformational process in modern Ukrainian society are displayed. Intercourse is represented as a mode of consensus form of social integration.

Key words: phenomenon of intercourse, subjects of intercourse, object of intercourse, typology of intercourse, genesis of intercourse, constructive intercourse as a mode of optimization of transformational process in modern Ukrainian society.

Размещено на Allbest.ru