Логіка як наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Частина перша. Логіка як наука, практичне значення її знань

Частина друга. Предмет, напрями, методи логіки

Частина третя. Складові, види логіки

Висновок

Література

логіка мислення гносеологічний

Введення

Кожна людина має певну логічну культуру, рівень якої характеризується тою сукупністю логічних приймань і способів міркування, які людей розуміє, а також сукупністю логічних засобів, які він використовує в процесі пізнання й практичної діяльності. Логічна культура здобувається в ході спілкування, навчання в школі й ВУЗЕ, у процесі читання літератури. Логіка систематизує правильні способи міркування, а також типові помилки в міркуваннях. Вона надає логічні кошти для точного вираження думок, без якого виявляється малоефективної будь-яка розумова діяльність, починаючи з навчання й кінчаючи науково-дослідною роботою. Знання логіки є невід'ємною частиною будь-якого утвору.

Знання правил і законів логіки не є кінцевою метою її вивчення. Кінцева мета вивчення логіки - уміння застосовувати її правила й закони в процесі мислення. Істина й логіка взаємозалежні, тому значення логіки неможливо переоцінити. Логіка допомагає доводити дійсні звуження й спростовувати неправильні, вона вчить мислити чітко, лаконічно, правильно. Логіка потрібна всім людям, працівникам всіляких професій. Отже, логіка - це філософська наука про форми, у яких протікає людське мислення, і про закони, яким вона підкоряється.

Частина перша. Логіка як наука, практичне значення її знань

При визначенні предмета науки логіки у логіко-філософській літературі беруть до уваги три аспекти: онтологічний (філософське вчення про буття), гносеологічний (пізнавальний) та формально-логічний. В онтологічному аспекті визначається об'єктивна основа науки логіки -- об'єктивне існування предметів, явищ, процесів (емпіричних об'єктів), між якими існують різноманітні взаємозв'язки (причинно-наслідкові, просторові, часові, генетичні та ін.), тобто те, що називають "логікою речей". У гносеологічному (пізнавальному) аспекті визначаються процес відображення "логіки речей", "логіки подій" у "логіці понять" і становлення системи понять (категорій), які охоплюють сутність об'єктивно існуючих речей, явищ і процесів. У формально-логічному аспекті визначаються необхідні взаємозв'язки між логічними формами мислення (поняттями, судженнями, умовиводами), які зумовлені не змістом мислення, а лише його структурою. Усі ці аспекти постають в єдності. Враховуючи цю єдність, можна дати таке визначення предмета науки логіки:

Логіка -- це наука, яка вивчає закони і форми розумової діяльності людей, принципи і засоби побудови правильних суджень і міркувань про предмети і явища об'єктивного світу, методи формалізації знання як результату пізнавального процесу.

Особливості логіки як науки:

- вивчає закони і форми розумової діяльності людей на підставі аналізу їх мовних висловлювань, тобто через реалізацію (матеріалізацію) результатів розумової діяльності у мові; створює свою специфічну мову (логічну мову) для аналізу структури мислення і формалізації знання.

- вивчення логіки потребує зосередження і систематичного підходу. Усі розділи підручника взаємопов'язані, не можна зрозуміти наступну тему, не засвоївши попередню. Вивчення логіки потребує багато часу і певних зусиль. Як сказав один мудрець: "У водах логіки не слід плисти з піднятими вітрилами".

- засвоєння теоретичного матеріалу з логіки ще не означає, що людина зможе застосовувати його на практиці. Знайти вихід з цієї ситуації можливо поєднавши теорію з вирішенням практичних завдань. У зв'язку з цим після вивчення тієї чи іншої теми рекомендується виконати відповідні практичні завдання, а також якомога частіше свідомо застосовувати набуті логічні навички у повсякденному житті, при написанні контрольних та курсових робіт, засвоєнні матеріалу юридичних дисциплін, у дискусіях, суперечках тощо. Лише за цих умов людина зможе навчитися логічно правильно мислити, не припускаючи елементарних логічних помилок в своїх міркуваннях і розпізнаючи їх у міркуваннях інших людей.

Використання на практиці

У результаті успішного засвоєння теоретичного матеріалу і відпрацювання його на практиці студент зможе:

¦ виявляти основні поняття в тексті, з'ясовувати їх структуру, встановлювати відношення між ними; ¦ логічно правильно поділяти, класифікувати, визначати поняття; ¦ знаходити помилки у поділах, класифікаціях, визначеннях, критикувати їх і не допускати в своїх міркуваннях; ¦ виявляти логічну структуру висловлювань і на підставі цього витлумачувати їх; ¦ міркувати відповідно до законів логіки; знаходити помилкив текстах і міркуваннях інших людей, пов'язані з їх порушенням; ¦ аналізувати запитально-відповідні ситуації, логічно коректно задавати запитання і давати відповіді на них; ¦ виявляти міркування, вихідні положення і наслідки, що містяться в тексті; ¦ виводити раціональні висновки а наявної інформації відповідно до правил і законів логіки; ¦ логічно грамотно будувати свої міркування і знаходити помилки в міркуваннях опонентів; ¦ конструювати коректну аргументацію; ¦ переконливо критикувати аргументацію опонента; ¦ уникати типових помилок в аргументацій та критиці; ¦ розпізнавати прийоми маніпулювання співрозмовником і протистояти ним.

Оволодіння навичками логічного мислення має особливе значення для юристів, специфіка роботи яких полягає у постійному застосуванні логічних прийомів і методів: визначень, класифікацій, поділів, аргументацій, спростувань тощо.

Специфіка логіки як науки

Слово "логіка" походить від давньогрецького слова "логос", яке можна перекласти як "поняття", "розум", "міркування". У наш час воно вживається в наступних основних значеннях. По-перше, цим словом позначають закономірності в зміні й розвитку речей і явищ об'єктивного світу. Закономірності в зміні й розвитку речей і явищ об'єктивного світу називають об'єктивною логікою. По-друге, словом "логіка" позначають особливі закономірності у зв'язках і розвитку думок. Ці закономірності називають суб'єктивною логікою. Закономірності у зв'язках і розвитку думок є відбиттям об'єктивних закономірностей.

Логікою називають також науку про закономірності у зв'язках і розвитку думок. Логіка - складний, багатогранний феномен духовного життя людства. У цей час існує безліч самих різних галузей наукового знання. Залежно від об'єкта дослідження вони діляться на науки про природу - природничі науки й науки про суспільство - суспільні науки. У порівнянні з ними своєрідність логіки полягає в тому, що її об'єктом виступає мислення. У чому ж специфіка логіки в порівнянні з іншими науками, що вивчають мислення?

* Філософія досліджує мислення в цілому. Вона вирішує фундаментальне філософське питання, пов'язаний з відношенням людини і його мислення до навколишнього світу.

* Психологія вивчає мислення як один із психічних процесів поряд з емоціями , волею і т.д. Вона розкриває взаємодію з ними мислення в ході практичної діяльності й наукового пізнання, аналізує спонукальні мотиви розумової діяльності людину, виявляє особливості мислення дітей, дорослих, психічно нормальних людей і осіб з відхиленнями.

* Фізіологія розкриває матеріальні, фізіологічні процеси, досліджує закономірності цих процесів, їх фізико-хімічні й біологічні механізми.

* Кібернетика виявляє загальні закономірності керування й зв'язки в живому організмі, технічному обладнанні й у мисленні людини, зв'язаному насамперед з його управлінською діяльністю.

* Лінгвістика показує нерозривний зв'язок мислення з мовою, їх єдність і відмінність, їх взаємодія між собою. Вона розкриває способи вираження думок за допомогою язикових засобів.

Своєрідність же логіки як науки про мислення саме й полягає в тому, що вона розглядає цей загальний для ряду наук об'єкт під кутом зору його функцій і структури, тобто ролі й значення в пізнанні й практичної діяльності, і в той же час із погляду складових його елементів, а також зв'язків і відносин між ними. Це і є власний, специфічний предмет логіки. Тому вона визначається як наука про форми й закони правильного мислення, що веде до істини.

Соціальне призначення й функції логіки

Виникаючи з насущних потреб суспільства й розбудовуючись разом з ним, логіка, у свою чергу, здійснює на нього зворотній вплив. Її соціальне призначення й роль у суспільстві визначаються насамперед її природою й тим місцем, яке вона займає в загальній системі культури.

Під культурою взагалі розуміється сукупність цінностей, накопичених людством. При цьому маються на увазі не тільки результати матеріальної й духовної діяльності людей, але й засобу цієї діяльності, і способи її здійснення. Логіка, як це очевидно, ставиться до духовного компонента культури й лише через нього так чи інакше втілюється в тих або інших елементах матеріальної культури. Але яке вона займає тут місце? Будучи однієї з найбільш старих і важливих наук в історії людства, вона є невід'ємною складовою частиною в систему наук, що утворюють інтелектуальне ядро духовної культури, і разом з ними виконує різноманітні й відповідальні функції в суспільстві. У цих соціальних функціях логіки проявляється її сутність і глибока специфіка як науки. Основними з таких функцій виступають наступні.

а). Пізнавальна функція. Як і всяка наука взагалі, логіка має справу з відкриттям і дослідженням об'єктивних законів, з тією лише істотною різницею, що це закони не зовнішнього світу, а мислення. У цьому змісті, займаючи важливе місце в загальній системі пізнання світу, вона виконує насамперед загальнонаукову - пізнавальну, пояснювальну, пророкуючу функцію. Вона дає більш-менш точне пояснення певної групи явищ і процесів мислення, а на цій основі - пророкування, при яких умовах можливе досягнення дійсних знань і які наслідки неправильного ходу міркування.

б). Світоглядна функція. Логіка, як відзначалося вище, особлива наука. Якщо в природніх і суспільних науках мислення служить лише засобом пізнання дійсності, то в логіку - безпосередньою метою пізнання. Тому, розкриваючи закономірності мислення як однієї з найважливіших сфер дослідження поряд із природою й суспільством, ця наука тим самим вносить свій, і притім вагомий, внесок у те або інший розв'язок фундаментальної філософської проблеми - відносини мислення до буття. Отже, вона бере активну участь у формуванні світогляду людей - більш-менш стрункої сукупності їх узагальнених поглядів на мир у цілому й на відношення людини до цього миру. От у якому змісті говориться про її світоглядну функцію.

в). Методологічна функція. Як і будь-яка теорія взагалі, логічна теорія, будучи результатом попереднього пізнання свого об'єкта, стає засобом, а отже, методом його подальшого пізнання. Але як досить широка теорія, яка досліджує процес мислення, що проявляється у всіх науках без винятку, логіка забезпечує і їх певним методом пізнання. Це справедливо вже стосовно традиційної формальної логіки, основу якої становить теорія умовиводів і доказів, що обслуговує науки методами одержання вивідного знання. Це ще більш справедливо відносно символічної логіки, що розробляє всі нові, спеціальні математичні методи розв'язку розумових завдань. І звичайно, це особливо справедливо щодо діалектичної логіки, вимоги якої і є, по суті, вимоги найбільш загального, діалектичного методу, використовуваного багатьма науками.

г). Ідеологічна функція. Зароджуючись і розбудовуючись у класовому суспільстві, логіка ніколи не була нейтральної в ідеологічній боротьбі. Вона служила важливим засобом обґрунтування однієї ідеології, знаряддям боротьби з іншої. У ній самої завжди розгорталося ідейне протиборство найважливіших філософських напрямків - матеріалізму й ідеалізму, діалектики й метафізики. Звідси і її ідеологічна функція.

Свої найважливіші функції логіка виконувала завжди, на всіх етапах свого розвитку, хоча проявлялися вони в різний час по-різному. У сучасних умовах її роль і значення особливе зростають. Це обумовлено двома основними обставинами.

Одне з них - особливості сучасного етапу розвитку самого суспільства. Цей етап характеризується все більшим зростанням ролі наук у розвитку всіх сторін громадському життя, її проникненням в усі пори соціального організму. Відповідно до цього підсилюється й значення логіки, що досліджує засобу й закономірності наукового пізнання. Роль науки, а виходить, і логіки особливо велика в нашій країні - в умовах переходу Росії до ринкової економіки, що вимагає осмислення нових, найскладніших і різноманітних економічних і соціальних процесів, що протікають у житті суспільства.

Інша обставина - потреби розвитку науково-технічної революції. Ця революція означає, що наука й техніка переходять на якісно новий і більш високий етап свого розвитку, коли підсилюється значення абстрактного мислення. А в цьому зв'язку й зростає значення логіки, що досліджує його структуру, форми й закони. Потреба в логіку, особливо символічної, стає усе більш відчутної в Росії - в обстановці нового етапу розгортання науково-технічної революції, пов'язаного із широкою комп'ютеризацією виробництва, керування, обслуговування, в умовах інтенсивного розвитку інформатики й інших її новітніх напрямків.

Роль логіки у формуванні логічної культури людини

Із загальною культурою всього суспільства нерозривно зв'язана культура окремої людини. Це засобу, способи й результати тієї або іншої його матеріальної або духовної діяльності, що припускає певні зв'язки й відносини з іншими людьми. Сюди входять культура праці, дозвілля й спілкування, політична культура, правова й моральна культура (або культура поведінки), естетична культура і т.д.

У якому відношенні до цих елементів перебуває логічна культура? Її не слід розглядати як ще один з елементів такого ряду. Вона буквально пронизує кожний із цих елементів, входячи в них невід'ємною складовою частиною. Аналогічно тому, як ніяка культура неможлива без мови, так неможлива ніяка матеріальна або духовна діяльність людей без мислення. Звідси - особливе значення логічної культури в житті кожної культурної людини.

Що ж таке логічна культура? Це культура мислення, що проявляється в культурі письмової й усної мови. Вона включає:

а) певну сукупність знань про засоби розумової діяльності, її формах і законах;

б) уміння використовувати ці знання в практиці мислення - оперувати поняттями, правильно робити ті або інші логічні операції з ними, будувати умовиводу, доводити й спростовувати;

в) навички аналізу думок - як своїх власних, так і чужих, для того щоб виробляти найбільш раціональні способи міркування, запобігати логічним помилкам, а якщо вони допущені, знаходити й усувати їх. Зрозуміло, вироблення логічної культури - справа довга й важке. І значення логіки тут, безсумнівно, велике. Говорячи про це значення, важливо уникати двох крайностей: як переоцінки логіки, гак і її недооцінки. З одного боку, не можна вважатися, начебто логіка вчить нас мислити. Це було б більшим перебільшенням. Логіка не вчить нас мислити так само, як фізіологія не вчить переварювати їжу. Мислення - такий же об'єктивний процес, як і травлення. Саме використання логіки припускає наявність двох необхідних умов: по-перше, певної здатності до мислення, а по-друге, відомої суми знань. Люди мислили, і мислили більш-менш правильно, задовго до появи логіки. Вона сама виникла лише як узагальнення практики мислення, і притім правильного мислення. Ще знаменитий оратор стародавності Демосфен уважався, що ми від природи, до науки вміємо викладати, як була справа, і доводити те, що нам потрібно, і спростовувати. І в цей час багато з людей, не знаючи логіки, мислять і міркують досить правильно.

Чи означає це, що без неї можна обійтися? Ні. Це було б ігноруванням або зменшенням її значення, недооцінкою. Насправді без логіки важко обходитися, якщо ми прагнемо, щоб наша думка протікала правильно не тільки в простих, повсякденних, але й у складних, теоретичних міркуваннях. Вивчення логіки відкриває можливість надійно контролювати мислення з боку його форми, структури, будови, перевіряти його правильність, попереджати логічні помилки або виявляти й виправляти їх. Щодо цього вона відповідає граматиці, освоєння якої дозволяє робити лінгвістичний аналіз письмової або усної мови, попереджати граматичні помилки або швидко знаходити їх і виправляти.

Значення логіки обумовлене тим, що логічні помилки допускаються досить часто, набагато частіше, чим думають деякі, уважаючись, начебто культура мислення є природженою якістю кожної людини. Ні, як і всякою культурою, нею потрібно завзято опановувати. Звідси випливає, що хоча навчитися мислити за допомогою логіки неможливо, все-таки вивчати її необхідно. Її головне значення для нас полягає в тому, що вона підсилює наші розумові здібності й робить мислення більш раціональним. Подібно тому, як знання фізіології допомагає нам правильно, раціонально харчуватися.

Звичайно, для різних людей з різним рівнем розвитку мислення логіка має неоднакове значення - як вища математика для дикуна й для сучасного інженера. Але той, хто ретельно вивчає її, у кожному разі одержує перевагу перед тим, хто її не знає. А той, хто усвідомлює недоліки свого мислення, може значно розвити й упорядкувати його за допомогою логічних вправ. Це можна зрівняти з тим, як Демосфен завзятим тренуванням виправив дефекти своєї мови й досягся вершин в ораторському мистецтві, став знаменитим оратором.

Саме на практичні аспекти вивчення логіки звертали увагу видатні вчені минулого. Так, уже згаданий вище середньовічний філософ і вчений Сходу Аль-Фараби - видатний коментатор праць Аристотеля, що заслужив славетне ім'я "Другого вчителя" (після Аристотеля), спеціально підкреслював: логіка вчить сукупності законів і правил, "сприятливих удосконалюванню інтелекту, що й наставляють його на шлях істини", що опікують його від помилок, що й допомагають перевіряти наші думки. Правила логіки, їх значення для перевірки правильності наших знань про речі він порівнював з "вагами й заходами, лінійкою й циркулем". Він відзначав "більшу цінність" логіки й розкривав негативні наслідки її незнання. Якщо ми не знаємо логіку, вважав він, то не можемо бути впевненими в правильності тверджень того, хто правий, і не будемо знати помилки того, хто помиляється, - словом, "колемо дрова вночі". Г. Лейбниц цілком справедливо вважав, що якби вчені так само старанно займалися логікою, як музиканти музикою, то вони творили б чудеса.

Дж. Ст. Милль уважав, що єдиним завданням логіки виступає керування власними думками. В. Минто затверджував: "головною метою й призначенням" логіки є "запобігання розуму від оман ".

Як бачимо, логіка тією чи іншою мірою була потрібна людині в різні історичні епохи. Але особливо необхідна вона в сучасну епоху. Пояснюється це у вирішальному ступені тим, що чим вище рівень розвитку суспільства, тем більші вимоги пред'являються до самої людини, рівня його власного розвитку, його загальній і спеціальній культурі. Тим більше високої повинна бути і його логічна культура. Усе більш нагальною потребою для нього стає вміння масштабне мислити й міркувати, здатність глибоко розбиратися в процесах, що відбуваються, суспільного життя. Відповідно до цього підсилюється роль і значення логіки як науки про мислення. Така тенденція особливо помітна в умовах економічної реформи, здійснюваної в Росії, і демократизації країни. Ці кардинальні процеси захоплюють усе більш широкі верстви населення, вимагають від них підйому ділової й суспільно-політичної активності, а отже, і активності мислення. Ця тенденція органічно пов'язана з реформою народної освіти в Росії. Її магістральний напрям - усе більше переміщення центру ваги з вузькопрофесійної в бік широкої фундаментальної підготовки фахівця, здатного краще орієнтуватися в досягненнях науки й техніки, повніше відповідати швидко мінливим потребам суспільства, що переходить до ринкової економіки.

У цих умовах особливу значимість здобуває така фундаментальна наука, як логіка. У силу своєї граничної спільності й абстрактності вона має відношення буквально до всіх, конкретним галузям науки й техніки. Тому що як би не були різні й своєрідні ці галузі, все-таки закони й правила мислення, на яких вони ґрунтуються, едины. Правда, також, як фахівець із харчування може дати нам будь-яку інформацію, як харчуватися, але не може не харчуватися за нас, не переварювати їжу, так і логік може видати найбагатшу інформацію про правильне мислення, але не здатний допомогти тим, хто не вчиться мислити самостійно.

Логіка й формування культури мислення

Логіка вивчає мислення, що пізнає, і застосовується як засіб пізнання. Пізнання як процес відбиття об'єктивного миру свідомістю людину являє собою єдність почуттєвого й раціонального пізнання. Почуттєве пізнання протікає в трьох основних формах: відчуття, сприйняття, вистава. Відчуття - це відбиття окремих почуттєве сприйманих властивостей предметів - їх кольору, форми, заходу, смаку. Сприйняття - це цілісний образ предмета, що виникає в результаті його безпосереднього впливу на органі почуттів. Вистава - це збережений у свідомості почуттєвий образ предмета, який сприймався раніше. Вистави можуть бути не тільки образами предметів, що існують реально; нерідко вони формуються на основі опису предметів, що не існують у дійсності. Такі вистави утворюються на основі сприйняттів реальних предметів, є їхньою комбінацією. Почуттєве пізнання дає нам знання про окремі предмети, про їхні зовнішні властивості. Але воно не може дати знань про причинну залежність між явищами. Однак, пізнаючи навколишній світ, людей прагне встановити причини явищ, проникнути в сутність речей, розкрити закони природи й суспільства. А це неможливо без мислення, що відбиває дійсність у певних логічних формах.

Розглянемо основні особливості мислення.

а. Мислення відбиває дійсність в узагальнених образах. На відміну від почуттєвого пізнання - мислення абстрагується від одиничного, виділяє в предметах загальне, що повторюється, істотне. Подібним чином створюються поняття юридичної особи, державного суверенітету, і так далі. Абстрактне мислення глибше проникає в дійсність, відкриває властиві їй закони.

б. Мислення - процес опосередкованого відбиття дійсності. За допомогою органів почуттів можна пізнати лише те, що діє на них.

в. Мислення нерозривне пов'язане з мовою. За допомогою мови люди виражають і закріплюють результати своєї розумової роботи.

г. Мислення - процес активного відбиття дійсності. Активність характеризує весь процес пізнання в цілому, але насамперед - мислення. Застосовуючи узагальнення, абстрагування й інші розумові приймання, людина перетворить знання про предмети дійсності.

Узагальнений і опосередкований характер відбиття дійсності, нерозривний зв'язок з мовою, активний характер відбиття - такі основні особливості мислення. Мислення здатне узагальнювати безліч однорідних предметів, виділяти найбільш важливі властивості, розкривати істотні зв'язки. Мислення є вищою в порівнянні з почуттєвим пізнанням формою відбиття дійсності. Було б неправильно розглядати мислення у відриві від почуттєвого пізнання. У пізнавальному процесі вони перебувають у нерозривній єдності. Почуттєве пізнання містить у собі елементи узагальнення, які властиві не тільки виставам, але й сприйняттям і відчуттям, і становлять передумову для перехід до логічного пізнання.

Як ні велике значення мислення, воно ґрунтується на даних, отриманих за допомогою органів почуттів. За допомогою мислення людина пізнає недоступні почуттєвому пізнанню явища. Розглянемо основні форми мислення - поняття, судження й умовивід. Окремі предмети або їх сукупність відбивається мисленням людини в поняттях, різних по своєму змісту, і відбиваються в мисленні людини однаково - як певний зв'язок їх істотних ознак, тобто у формі поняття. У формі суджень відбиваються зв'язки між предметами і їх властивостями. Судження являє собою спосіб зв'язку понять, виражений у формі твердження або заперечення. Розглядаючи умовивід, за допомогою якого з одного або декількох суджень виводиться нове судження, можна встановити, що в умовиводах одного виду висновок виходить тим самим способом.

Подібним же чином, тобто завдяки зв'язку суджень, можна одержати висновок, що має будь-який зміст. Загальним, що є в різні по змісту умовиводах, є спосіб зв'язку суджень. Обумовлене цими зв'язками зміст думок існує в певних логічних формах: поняттях, судженнях, умовиводах. Відмінна риса правильного висновку в тому, що від дійсних посилок він завжди веде до дійсного висновку. Такий висновок дозволяє з наявних істин одержувати нові істини за допомогою чистого міркування, без звертання до досвіду, інтуїції й тому подібному. Неправильні висновки можуть від дійсних посилок вести як до дійсних, так і до неправильних висновків. У сучасній логіці логічні процеси вивчають шляхом їхнього відображення в мовах формалізованих, або логічних вирахуваннях.

Сучасна логіка складається з більшого числа логічних систем. Ці системи прийнято ділити на логіку класичну й логіку некласичну. Логіка, як наука єдина, вона складається з безлічі більш-менш приватних систем. У кожній застосовується мова символів і формул. Закони логіки довгий час представлялися абсолютними істинами, ніяк не пов'язані з досвідом. Логіка складається в практиці мислення. Логічні закони - продукти людського досвіду. Сучасна логіка знаходить застосування в багатьох областях. Зокрема , вона вплинула на розвиток математики, насамперед теорії множин, формальних систем, алгоритмів, рекурсивних функцій; ідеї й апарат логіки використовуються в кібернетику, обчислювальній техніці, в електротехніку.

Частина друга. Предмет, напрями, методи логіки

Логіка - метод пізнання об'єктивного світу для всіх наук.

Наука логіка, на підставі свого предмета і методів пізнання стосовно інших наук, утворилася як сфера її застосування, сфера інтерпретації різних типів і напрямів логічних досліджень. У цьому значенні логіка - прикладна наука, що отримала назву "логіка науки".

В історичному процесі взаємодії логіки та конкретних наук визначився предмет дослідження логіки як науки. Отже, це:

- специфіка об'єкта науки (емпіричні й абстрактні об'єкти, теоретичні конструкти); - особливості наукового пізнання (рівні та структура наукового пізнання); - наукове знання (структура наукового знання, критерії науковості знання, формальна побудова систем наукового знання); - типологія наукового знання; - наукова мова (об'єктна мова науки та метамова, формалізована й неформалізована мова, фундаментальна і прикладна); - наукова теорія (принципи та структура побудови наукових теорій, функції, типологія); - пошук підстав конкретних наук.

У зв'язку зі специфікою науки логіки, що досліджує універсальні форми, закони абстрактно-логічного, раціонального мислення, методи побудови систем знання та формалізації знання, вона постає методом наукового мислення. Це мислення ґрунтується на принципах раціональності, вперше сформульованих ще Арістотелем. До таких принципів раціонального мислення належать: точність, однозначність у вираженні думок, несуперечність, послідовність у міркуваннях, обґрунтованість, строгість і правильність виведення знання, доведеність тверджень на істинність. У науці логіці розроблена процедура реалізації цих принципів раціонального мислення - формулювання правил здійснення логічних операцій відповідно до цих принципів, методи обґрунтування та доведення знання та його перевірка на істинність.

На підставі цих принципів відбувається процес наукового пізнання, процес пошуку істини, результатом якого є наукове знання.

В історичному контексті молена визначити, як той або інший тип логіки (логічної системи знання) виконував методологічну функцію в науковому пізнанні. У межах традиційної логіки, що узагальнювала й систематизувала знання про особливості абстрактно-логічного, раціонального мислення, була розроблена теорія логічного виведення знання (силогістика Арістотеля), що в подальшому трактували як теорію виведення знання в науці. У межах цієї ж логіки були розроблені дедуктивна логіка Декарта й індуктивна логіка Ф. Бекона - логіки наукового пізнання та наукового відкриття.

Р. Декарт трактував дедукцію (дедуктивну логіку) як метод наукового пізнання. її сутність полягає в строгому виведенні з певних вихідних положень (аксіом, принципів, постулатів) нових положень, і якщо вихідні положення істинні, то й вивідне положення також істинне. Дедуктивний метод отримав блискуче підтвердження в математиці. Математика - це дедуктивна наука, де основним методом отримання математичних істин є логічне виведення, а не експеримент. Критерій істинності математичних міркувань - їх логічна бездоганність, точне виконання на всіх етапах міркувань правил формальної логіки (Я. Хромой).

Можливості дедуктивного методу в природничих, технічних й інших науках на сучасному рівні розвитку наукового пізнання визначають на підставі метанаукового та металогічного аналізу методології наукових досліджень.

У природничих науках знання здобувають на підставі спостережень і експериментів. Тут на першому плані історично постала наукова індукція, принципи якої сформулював Ф. Бекон.

Сутність наукової індукції:

- здійснити спостереження за об'єктами, що досліджуються, та провадити експерименти (створити штучну ситуацію для вивчення властивостей певних об'єктів, які не можна вивчити в природних умовах);

- на підставі спостережень і експериментів зібрати якомога більше фактів (фактичних даних) про об'єкт дослідження;

- узагальнити та систематизувати факти;

- визначити загальне, суттєве, повторювальне в явищах, процесах і вивести закон;

- створити теорію з метою пояснення тих об'єктів (предметів, явищ, процесів), що досліджуються, прогнозувати їх подальший розвиток.

Наприклад, на підставі емпіричних досліджень над такими природними явищами, як коливання хвиль, звуків, світла, морських приливів тощо фізики сформулювали загальне теоретичне положення: "Будь-яке явище, що має періодичну природу, можна виміряти". На підставі емпіричного спостереження за рухом планет і теоретичного узагальнення отриманих фактичних даних І. Кеплер (1571-1630) сформулював закони руху планет.

Наукову індукцію (індуктивну логіку) Ф. Бекон трактував також як метод наукового пізнання причинно-наслідкових зв'язків і метод наукового відкриття. Отже, визначимо, що таке причинно-наслідковий зв'язок.

Причина - дещо (предмет, явище, подія), яке закономірно спричиняє виникнення чогось іншого (предмета, явища, події), що є її наслідком. Формально, А є причиною В. Наприклад, фізики, котрі досліджують Всесвіт (систему Галактик), виявили феномен "чорної діри" (про це ми вже згадували) - космічне тіло, гравітаційне поле якого настільки велике, що воно поглинає будь-яке інше космічне тіло. Чітке визначення причинно-наслідкового зв'язку цього феномену: якщо гравітаційне поле певного космічного тіла дуже велике (А), то воно здатне поглинути будь-яке інше космічне тіло (В).

Причинно-наслідкові зв'язки мають всезагальний характер. Відповідно, можна стверджувати, що будь-яке явище або будь-яка подія, виявлені в процесі спостережень і експериментів у природному чи соціальному світі, мають свою причину.

Методи

У науці для встановлення причинно-наслідкових зв'язків розроблені особливі методи. Опис і класифікацію цих методів вперше здійснили англійські філософи та логіки Ф. Бекон і Дж. Мілль. До таких методів належать:

а. Метод єдиної схожості, ґрунтований на принципі: якщо два чи більше випадків досліджуваного явища (вони часто помітно відрізняються один від одного) подібні лише в одній обставині, то вона, ймовірно, є причиною цього явища. Такий метод має іншу назву - "метод знаходження подібного в різному".

Схема виведення висновку на підставі цього методу:

б. Метод єдиної відмінності ґрунтується на порівнянні двох і більше випадків, коли досліджуване явище в одному випадку настає, а в іншому - ні, і якщо, відтак, другий випадок відрізняється від першого лише однією обставиною, то, ймовірно, вона і буде причиною цього явища.

Метод єдиної відмінності має іншу назву - "метод знаходження відмінності в подібному". Схема виведення висновку на підставі цього методу:

в. Об'єднаний метод схожості й відмінності, заснований на принципі знаходження подібного в різному та відмінного в подібному. Схема виведення висновку на підставі цього методу:

г. Метод супровідних змін ґрунтується на принципі: якщо певне явище а змінюється щораз зі зміною явища С, що йому передує, то ці явища перебувають у причинному зв'язку. Схема виведення висновку на підставі цього методу:

д. Метод залишків заснований на принципі: якщо відомо, що причиною досліджуваного явища не є необхідні для нього обставини, крім однієї, то, ймовірно, ця обставина і є причиною згаданого явища. Застосування цього методу пов'язане зі встановленням причини, яка зумовлює певну частину складного явища, за умови, що причини, які зумовлюють інші частини такого явища, вже відомі. Схема виведення висновку на підставі цього методу:

Індуктивна логіка зіграла велику роль в науковому пізнанні, не втративши значення й на сучасному етапі розвитку науки.

Дедуктивну логіку на сучасному етапі трактують як логіку математичних наук, а індуктивну логіку (в контексті сучасної імовірнісної логіки) - як логіку природничих, суспільних, "поведінкових" наук, коли на підставі наукових спостережень і експериментів збирають фактичні дані. Дослідники, аналізуючи фактичні дані, роблять теоретичні узагальнення й виводять певні емпіричні закономірності.

Символічна (математична) логіка набула особливого значення в конкретних науках як метод формалізації наукового знання та метод творення формальних систем знання відповідно до принципів побудови таких систем (див. 4.1). У кожній конкретній науці визначають можливості формалізації наукового знання, тобто його зображення мовою символічної логіки та побудови формальних систем.

Напрями

На сучасному етапі методологічна функція науки логіки у сфері конкретних наук реалізується в таких напрямах:

- логічний аналіз систем наукового знання методами сучасної символічної логіки; - логічний аналіз наукової мови, на підставі якого експлікуються терміни сучасної науки "емпіричний об'єкт", "абстрактний об'єкт", "науковий закон", "науковий факт", "наукова проблема", "гіпотеза", "теорія", "істинність", "хибність", "верифікованість", "фальсифікованість" тощо; - логічна експлікація вихідних парадигм і принципів побудови систем знання в науці; - побудова формальних моделей у різних науках методом формалізації; - розроблення логічних критеріїв істинності наукового знання; - обґрунтування підстав конкретних наук; - засіб отримання нового знання в науці; - засіб наукового відкриття.

З виникненням множинності сучасних логічних теорій, яка узагальнена в понятті "некласична логіка", по-новому визначають її методологічну функцію. Застосування певної логічної теорії у сфері конкретної науки трактують як її інтерпретацію.

Інтерпретація (лат. - роз'яснення, трактування) - логіко-семантична модель, що створюється з метою розкриття смислу символів формалізованої мови (логічного числення). Інтерпретація певної логічної теорії в сфері науки означає побудову адекватної логіко-семантичної моделі з метою символічного зображення знання про об'єкт, який досліджуються, та надання цьому знанню істиннісного значення логічними засобами. Приклади такої інтерпретації побудова тризначної логіки Рейхенбаха для квантової фізики, тризначної логіки Брауера - Гейтинга для математики.

У процесі інтерпретації тієї або іншої логічної теорії в сфері конкретних наук варто визначити можливості самої логіки як методу пізнання, методу наукового відкриття та методу побудови формальних систем знання. Визначення цих можливостей пов'язане з такими об'єктивними чинниками розвитку сучасної науки:

а. Чіткіше, виразніше виокремилася методологія наукового дослідження в галузі природничих, гуманітарних, технічних наук, а також наук, які не вписуються в цю традиційну схему поділу наук. Так, виокремилися науки, що отримали назву "поведінкових", "пограничних", виникли нові науки - інформатика, теорія штучного інтелекту, семіотика і под. Скажімо, науки про природу та науки про суспільство, людину, артефакти культури й інші потребують своєрідної методології дослідження й особливої логіки опису та побудови моделі знання про об'єкти, котрі вони досліджують. Доцільно визначити можливості дедуктивного методу пізнання в поведінкових науках, науках про суспільство. Ймовірнісну логіку також не можна розглядати як одну універсальну методологію для всіх наук.

У галузі гуманітарних наук, наук про людину можлива інтерпретація інтенсіональних логік - логіка смислу, логіка розуміння, логіка символічного пізнання. Формування таких логік - новий етап у розвитку сучасної некласичної логіки.

б. Тенденція до інтеграції наук, виникнення нових синтетичних наук, тобто наук, що формуються на межі конкретних наукових досліджень. Для них об'єкт дослідження може бути однаковий, а методи дослідження - специфічні для кожної науки. Приклади таких інтегративних наук: екологія, біохімія, психогенетика, евристика та ін. Логічні методи в цьому аспекті постають необхідними, але не єдиними, не універсальними методами пізнання.

Виникнення синтетичних наук, які формують нові типи та види знання, потребує зміни аналітичної парадигми самої науки логіки, створення такої парадигми, щоб побудована на її підставі логічна система інтерпретувалася у сфері синтетичних наук.

в. Новітні відкриття в сфері фізики, космології, біології, генетики, виникнення нанотехнологій наприкінці XX - початку XXI ст. потребують побудови нового типу наукового знання, аналіз якого логічними методами приведе до необхідності створення нового типу логіки.

Частина третя. Складові, види логіки

Логіка -- наука про закони і форми мислення, методи пізнання та умови істинності знань і суджень. Головним об'єктом дослідження логіки є описові системи мислення, тобто системи які пропонуються як інструкція для людей (а також, можливо інших розумних істот/машин) як слід правильно мислити. При цьому, такі інструкції не слід розглядати як опис того, як люди насправді мислять, що є предметом дослідження інших дисциплін, наприклад когнітивної психології. У щоденній мові логіка є способом судження, що полягає в отриманні висновку із набору припущень. Формальніше, логіка стосується виведення -- процесу що продукує нові твердження із вже встановлених. Саме тому у логіці особлива увага приділяється структурам виводу -- конкретніше, формальним відношенням між вихідними твердженнями та висновками, де «формальний» означає що ці відносини є незалежними від самих тверджень. Не менш важливим є дослідження істинності виводу, включаючи різноманітні можливі визначення істинності та передумови що на практиці уможливлюють її встановлення. Таким чином очевидною є важлива роль що її відіграє логіка у епістемології, забезпечуючи останню механізмом розширення знання. Побічним продуктом логіки є рецепти мислення, тобто опис того як люди та інші розумні істоти/машини/системи повинні мислити. При цьому такі рецепти не є суттєвими для предмету самої логіки, але є радше одним із її практичних застосувань. Більш того, вони не повинні розглядатись як опис того як люди насправді мислять, що є предметом дослідження інших дисциплін, зокрема когнітивної психології. Традиційно логіка вивчається як галузь філософії. Починаючи із середини восьмисотих років минулого тисячоліття логіка стає предметом дослідження математики, а останнім часом і інформатики. Як наука, логіка досліджує та класифікує структури тверджень та аргументів та розробляє схеми їх кодифікації. Таким чином, предмет дослідження логіки може бути дуже широким, включаючи судження про ймовірність та причинність. Логікою також досліджуються структури логічних хиб та парадокси. Стародавні греки поділяли діалектику на логіку та риторику. Риторика має справу з переконувальною аргументацією, що може певною мірою розглядатись як протиставлення логіці.

Дедукція та Індукція

Оригінально, логіка складалась лише із дедукції, що досліджує універсальні правила виводу із заданих тверджень. Однак важливо зауважити, що часом включають в курс логіки також індукцію -- науку про виведення достовірних узагальнень із спостережень. Відповідно важливим є розрізнення дедуктивної істинності та індуктивної істинності. Виведення є дедуктивно істинним тоді і лише тоді, якщо неможлива ситуація коли всі припущення істині а вивід ні. Поняття дедуктивної істинності може бути строго сформульоване для систем формальної логіки побудованих із використанням ґрунтовно дослідженої термінології семантики. З іншого боку, індуктивна істинність вимагає спершу дати визначення достовірному узагальненню деякої множини спостережень. Існують різні підходи до цієї задачі, більш або менш формальні; деякі з них використовують математичні ймовірнісні моделі. Надалі мова йтиме головним чином про дедуктивну логіку.

Формальна та неформальна логіка

Вивчення логіки поділяють також на формальну та неформальну логіку. Формальна логіка (часами використовується термін «символьна логіка») зосереджує зусилля на дослідженні природи логічного виведення та його істинності використовуючи формальні системи, що складаються із формальної мови, набору правил виведення та, деколи, набору аксіом. Формальна мова складається із множини дискретних символів, синтаксису та (часто) семантики, та виразів цією мовою, що часами називаються «формулами». Правила виведення та потенційно аксіоми надалі використовуються для отримання набору теорем, що є формулами отриманими із використанням правил виведення. У випадку формальних логічних систем теореми часто інтерпретують як вирази із логічних істин -- (тавтологій), тому можна стверджувати що такі системи хоча б частково схоплюють логічну істину. Формальна логіка охоплює різноманітні логічні системи. Наприклад, пропозиційна логіка, предикатна логіка, темпоральна логіка, модальна логіка, та ін. Логіки вищих порядків це логічні системи в основі яких лежить ієрархія типів. Неформальна логіка займається вивченням логіки що використовується при арґументації у природній мові. Вона є набагато складнішою оскільки семантика природної мови є суттєво складнішою аніж семантика формальних мов, через наявність такого явища як заперечуваність тверджень.

Арістотелівська логіка

Аристотель виводив логіку від грецького «логос» -- слово, поняття, розмірковування, розум і визначав формальну логіку як науку про закони і форми вірного мислення. Головний принцип логіки з тих пір стверджує, що правильність розмірковування визначається тільки його логічною формою або структурою і не залежить від конкретного змісту суджень. Логічна форма -- це спосіб зв'язку змістовних суджень. Найкраще ця думка ілюструється у такому прикладі -- розглянемо різні за своїм конкретним змістом судження: «Всі природні квіти -- рослини» та «Всі річки впадають у море». Дане судження є силогізмом. Неважко побачити, що судження ці різні за змістом, але одне (перше) істинне, а друге -- ні. Проте їх об'єднує те, що вони побудовані за логічною формою: «Всі S є (суть) P» (всі предмети даного роду мають певну ознаку). Судження можуть мати, наприклад, ще й таку логічну форму: «Якщо А, то Б» -- «Якщо історія -- наука, то вона має свої закони».

Модальна логіка

Модамльна ломгіка -- це розділ сучасної логіки, де вивчаються модальні висловлювання та їхні відношення в структурі міркувань. Залежно від того, які види модальних висловлювань досліджуються, виділяють різні види модальних логік.

Найпоширеніші часові («колись в майбутньому», «завжди у минулому», «завжди» і ін.) і просторові («тут», «десь», «близько» і ін.). Наприклад, модальна логіка здатна оперувати затвердженнями типу «Київ завжди був столицею України» або «Харків колись у минулому був столицею України», які неможливо або украй складно виразити в немодальній мові. Окрім часових і просторових модальностей є та інші, наприклад «відомо, що» (логіка знання) або «можна довести, що»

Зазвичай для позначення модального оператора використовується і двоїстий до нього :

Це відображає те, що сказати «Київ колись був столицею України» те ж саме, що сказати «не вірно, що Київ ніколи не був столицею України».

Алетичні модальні поняття:

Логічні

L -- необхідно

M -- можливо

С -- випадково

Фактичні

-- необхідно

-- можливо

-- випадково

Діалектична логіка

Мотивація, що спонукала до вивчення логіки в давні часи, полягала у бажанні навчитись розрізняти хороші та погані аргументи, що, як вважалось, дає змогу краще сперечатись, переконувати та бути ліпшим промовцем, а можливо, також, кращою людиною. Ця мотивація досі діє, хоча вона сьогодні не розглядається як головна. Діалектична логіка є ядром курсу критичного судження, обов'язкового курсу в багатьох університетах, особливо тих, що наслідують американську модель.

Філософська логіка

Філософська логіка займається формалізіцією природної мови, та є продовженням традиційної дисципліни що називалась «Логіка» до винаходу Математичної логіки. Надзвичайно важливою проблемою у філософській логіці є відношення між природньою мовою та логікою. Як наслідок, вченим що займаються цим напрямком ми завдячуємо значним внеском у розвиток нестандартних підходів та ідей логіки.

Тризначна логіка

Логічна теорія, в якій речення набуває трьох значень: «істина», «хиба» та «невизначеність» або «беззмістовність».

Математична логіка

Математична логіка насправді складається із двох окремих частин: по-перше, застосуванням методів формальної логіки у математиці та математичному судженні, та, по-друге, застосуванням методів математики для представлення та аналізу формальної логіки.

Найамбітнішою спробою використання логіки у математиці був логіцизм, запропонований та розвинутий в працях філософів-логіків, таких як Готлоб Фреге та Бертран Рассел: його основною ідеєю був погляд що математичні теорії є логічними тавтологіями. Програмою цього напрямку було зведення математики до логіки. Зусилля в цьому напрямку виявились невдалими: спершу невдача Фреґе коли було запропоновано парадокс Рассела, потім невдача Програми Гільберта спричинена відкриттям теореми Геделя про неповноту.

Як твердження Програми Гільберта, так і доказ її некоректності Геделем стали можливими завдяки їх працям що заклали основи другого напрямку математичної логіки, застосування математики у логіці у формі теорії доведення. Незважаючи на негативний характер теореми Геделя про неповноту, вона є свідченням того, наскільки близько до мети були логіцисти: кожна строго визначена математична теорія може бути коректно описана логічною теорією першого порядку, а числення доказів Фреґе є достатнім щоб описати всю математику, хоча не є їй еквівалентним.

Окрім теорії доведення та теорії моделей, теорія множин була джерелом багатьох важливих проблем в математичній логіці, від аксіоми вибору до аксіом великих кардинальних чисел.

Четверта важлива складова частина математичної логіки, теорія рекурсії описує ідею обчислень у термінах логіки та математики. Найважливішими досягненнями тут є нерозв'язність Entscheidungsproblem доведена Аланом Тюрінгом, та формулювання гіпотези Тюрінга. Сьогодні найважливішими проблемами що досліджуються в теорії рекурсії є класи складності -- в якому випадку проблема має ефективний розв'язок -- та класифікація ступенів нерозв'язності.

Бівалентність та закон виключення третього

Всі логіки котрі ми попередньо обговорювали є «бівалентними» або «двозначними», тобто вони приписують кожному твердженню що розглядається одне із двох значень: «істина» або «хибність». Системи що не завжди дотримуються цього правила відомі як не-класичні або неарістотелівські логіки.На початку 20-го століння Ян Лукасевич із Львівсько-Варшавської логічної школи запропонував розширити традиційну логіку включивши в неї третє значення «можливо», винайшовши таким чином тризначну логіку, першу із багатозначних логік. Інтуїціоністська логіка була запропонована Л. Брауером як коректна логіка для суджень про математику, та ґрунтується на відкиданні закону виключення третього. Інтуїціоністська логіка є дуже цікавою для спеціалістів з інформатики, оскільки є конструктивною логікою, а отже є логікою для комп'ютерів. Також була розроблена нечітка логіка, котра передбачає нескінченну кількість «ступенів істинності», описаних дійсними числами від 0 до 1.

Парадигми логіки

Протягом усієї історії, розрізнення правильної та неправильної аргументації було предметом підвищеного інтересу, та логіка вивчалась у загалом незмінній формі. Логіка Арістотеля зосереджується головним чином на навчанні правильного аргументування, та її викладання ще й сьогодні має це головною метою. Математична логіка та аналітична філософія розглядають логіку як окремий об'єкт дослідження що має наукову цінність сам по собі, та вивчають її на абстрактішному рівні. Розгляд різних типів логіки має за мету пояснити що логіка не розвивається у вакуумі. Хоча існує внутрішня мотивація для розвитку самої логіки, дисципліна розвивається найуспішніше коли є зрозумілою причина нашої зацікавленості в ній.

Висновок

Мислення людини підкоряється логічним законам і протікає в логічних формах незалежно від науки логіки. Багато з людей мислять логічно, не знаючи її правил. Зрозуміло, можна правильно мислити, не вивчивши логікові, однак не можна й недооцінювати практичного значення цієї науки. Завдання логіки в тому, щоб навчити людину свідомо застосовувати закони й форми мислення й на основі цього логічніше мислити, правильно усвідомлювати навколишній світ. Знання логіки підвищує культуру мислення, виробляє навичка мислити "грамотно", розбудовує критичне відношення до своїх і чужих думок.

Логіка - необхідний інструмент, що звільняє від особистих, непотрібних запам'ятовувань, що допомагає знайти в масі інформації те коштовне, що потрібно людині. Вона потрібна "будь-якому фахівцеві, будь він математик, медик, біолог". (Анохін Н.К.).

Мислити логічно - це значить мислити точно й послідовно, не допускати протиріч у своїх міркуваннях, уміти розкривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової й практичної діяльності.

Література

1. Логіка для юристів: лекції. / Правничий коледж ЛНУ ім. І.Франка

2. Гетманова А.Д. “Логика” - Москва,2006 г.

3. Ивлев Ю.В. Курс лекций по логике. Издательство Московского университета 2002г.

4. Иванов Е.А. Логика. Москва 2004г.

5. В.И.Кириллов, А.А.Старченко “Логика” - Москва, 2005г.

6. Краткий словарь по логике. Под редакцией Горского. Москва Просвещение 2008г.

7. Ивлев Ю. В. Учебник логики: Семестровый курс: Учебник. -- М.: Дело, 2003. -- 208 с. -- ISBN 5-7749-0317-6

8. Бочаров В. А., Маркин В. И. Основы логики: Учебник. -- М.: ИНФРА-М, 2001. -- 296 с. -- ISBN 5-16-000496-3