Взаємозв’язок конструктивного і деструктивного в суспільстві як прояв творчої діяльності людини

Сучасний глобалізований світ розвивається прискореними темпами завдяки стрімкому виникненню і застосуванню численних новацій в різних сферах суспільства. Проте, через недостатньо прораховані наслідки втілення таких новацій або з бажання отримати швидкий прибуток і, як наслідок, відсутності часу на апробацію, а також з неможливості передбачити суттєві зміни у суспільстві, які несуть з собою нововведення, кількість деструктивних ефектів від використання продуктів наукової творчості стає все більш загрозливою. He менш шкідливою для подальшого розвитку людства є і широко розповсюджена демонстрація деструктивних дій в засобах масової інформації, в різних жанрах мистецтва (особливо телебачення), що призводить до того, що споживачі цієї продукції поступово звикають до насилля і воно сприймається як щось буденне, що не має великого значення в їх житті. Більше того, для деяких осіб злодії стають героями і взірцями для наслідування.

Отже, витвори науки та мистецтва, які в своїй основі мають бути конструктивними і приносити духовну і матеріальну користь людству, часто обертаються протилежною деструктивною стороною. Матеріальна користь на сьогоднішній день є домінуючою, а духовна - нівелюється. Проте, через деякий час, щоб подолати соціальні, моральні та екологічні наслідки такого розвитку, необхідно буде витратити значно більший капітал, ніж отриманий сьогодні прибуток.

«Конструктивне» і «деструктивне» в даному випадку розуміються в загальноприйнятому значенні: «конструктивне» як те, що можна покласти в основу будь-чого, плідне [8], а «деструктивне» як те, що руйнує, супроводжується розпадом структурних відносин, організаційних зв'язків, функціональних залежностей [6].

Проблема творчості є водночас і традиційною і завжди актуальною, про що свідчить значна кількість сучасних філософських і соціологічних робіт, присвячених цій тематиці. Представники попередніх епох, звертаючись до творчості, кожного разу розкривали якусь нову її грань. Проте, невичерпність і безмежність цієї проблеми дають підстави стверджувати, що до її повного вирішення ще далеко, якщо це взагалі можливо. Сучасні автори у своїх пошуках повертаються до спадщини філософів першої половини і середини XX століття, насамперед Н. Бердяева, М. Гайдеггера, К. Ясперса, Е. Фромма [3;9; 11 ;12], які заклали основу для розуміння і вирішення багатьох аспектів функціонування творчості. Інші дослідники піднімають гострі питання щодо існування творчості в суспільстві споживання [2], широкого розповсюдження в останні десятиліття антимистецтва як суспільного явища [7], проблем і умов реалізації творчого потенціалу в сучасному суспільстві [5; 13], негативних наслідків втілення в суспільне життя і виробництво результатів наукової творчості [1 ;3;9]. Так, У. Бек, ще у 80-х роках XX століття, проаналізував ситуацію з розвитком науки і зростанням ризиків у відомій монографії «Суспільство ризику. На шляху до іншого модерну»: «якщо раніше йшлося про загрози, обумовлені «ззовні» (боги, природа), то нині історично нова якість ризиків полягає в їх одночасно науковій і соціальній конструкції, причому в потрійному сенсі - наука стає причиною, засобом дефініції та джерелом вирішення ризиків» [1 ,с. 136]. При цьому дослідник прийшов до невтішного висновку, що у добу розвиненої цивілізації, що повинна була надати людям свободу вибору, позбавити залежності від природи, «виникає нова, глобальна, охоплююча весь світ залежність від ризиків, перед обличчям якої індивідуальні можливості вибору не мають сили хоча б тому, що шкідливі та отруйні речовини в індустріальному світі вплетені в елементарний процес життя» [1,с.48--49]. Вітчизняні науковців. Глазко ІВ. Чешко продовжують цю тему у працях «Опасное знание» в «обществе риска» і «High Hume (биовласть и биополитика в обществе риска)» [3;4], акцентуючи увагу на прискореному розвитку генних технологій, їх гострої необхідності та водночас небезпеці.

Спираючись на ці та деякі інші роботи, сформулюємо мету статті - дослідити взаємозв'язок конструктивного і деструктивного у суспільстві саме як прояв творчої діяльності людини.

Безумовно, не можна ототожнювати зазначений взаємозв'язок тільки з наслідками творчої діяльності. Проте, саме в творчості найбільш виразно проявляє себе суперечність людської природи: людина досить часто створює щось, щоб зруйнувати себе або себе подібних та природне середовище у матеріальному сенсі, або існуючі суспільні відносини. «Зв'язок творчої і деструктивної діяльності пояснюється багато в чому як загальними спонукальними мотивами, так і загальним сутнісним сенсом. Створюючи нове і руйнуючи те, що є, людина не обмежується відтворенням відомих їй способів діяльності, виходить за рамки звичної поведінки. Крім того, і деструкція, і творчість сприяють задоволенню потреби особи в самореалізації» [11]. Останнє зауваження достатньо цікаве з огляду на те, що потреба в самореалізації або самоактуалізації, за визначенням А. Маслоу, є найвищою з людських потреб. І цю найвищу потребу певні індивіди задовольняють саме таким негативним чином, руйнуючи себе та інших.

«Розуміння загальної природи деструктивної та творчої діяльності важливе ще і тому, що, знаючи це, можна переорієнтовувати деструкцію в творення, створивши певні соціальні умови для самореалізації індивіда, виробивши у нього потребу в конструктивній самореалізації» [11]. Забезпечення сприятливих соціальних умов в українському суспільстві є нагальною потребою сьогодення і найскладнішим завданням, яке не вирішується миттєво і не здійснимо без реформування всіх сфер суспільного життя. Проблему ж формування потреби в конструктивній самореалізації можливо вирішити вже зараз через систему державних та приватних освітніх і культурних закладів.

Виникає питання: чи може сама творчість від задуму до втілення творчого результату бути деструктивною? Чи творчість за визначенням тільки конструктивна, а деструктивні лише наслідки використання продуктів творчої діяльності? Чи може, наприклад, художній фільм, або літературний твір в якому пропагується агресія, насилля і т.ін. вважатися творчістю? Переважна більшість дослідників схиляється до думки, що творчість сама по собі завжди конструктивна. В «Новій філософській енциклопедії» пропонується таке визначення і пояснення щодо творчості та її критеріїв: «Творчість виступає як позитивна творча активність, що культивується суспільством в ім'я ствердження загальнолюдських цінностей, вирощення людського в людині, зростання і збереження культури. Критерієм і творчого процесу, і його результату є: 1) принципова новизна (з позицій культури), 2) соціальна значущість, що оцінюється як благо для людства, 3) досконалість виконання. Критерії творчості носять відносний характер, залежать від конкретної історичної ситуації. Оголошуючи критерієм творчості лише новизну, відмовляючи йому в етичному і естетичному вимірах, можна виправдати і реабілітувати «геніїв злодійства». Філософія творчості не може зводити критерії творчості до морально нейтральної, байдужої до людських сподівань новизни, вилученої з ціннісного і етичного контексту» [15]. Зазначимо, що це мабуть найбільш поширене визначення творчості, яке з певними нюансами поділяється більшістю дослідників. Так, П. Кравчук, яка проаналізувала еволюцію підходів до визначення творчості у представників радянської філософії, наводить дефініцію сучасної дослідниці О. Афанасьевой: «Творчість - це цілеспрямована теоретична і практична діяльність людей, яка призводить до створення нових, невідомих раніше ідей, теорій, гіпотез, методів, нової техніки і технологій, нових витворів мистецтва, літератури і так далі» і додає: «... які сприяють самовдосконаленню особи і розвитку суспільства» [цит. за 10,с.299]. З цього погляду вище згадані продукти людської діяльності (тобто ті, в яких пропагується агресія і насилля) не можуть визначатися як творчість. Сама ж творчість є безсумнівно конструктивною діяльністю, оскільки сприяє самовдосконаленню особистості та розвитку суспільства.

На підтвердження зазначеної думки інша сучасна авторка В. Самохвалова пише: «Творчістю, по-перше, може вважатися лише творення, а не руйнування і знищення; по-друге, в творчості створюється цінність, а не просто який-небудь продукт або певна зміна. Крім того, існує виражений соціальний аспект творчості: творець, самореалізуючись, створює для інших, ... руйнівник же самостверджується перш за все у власних очах і для себе, працює на свою самолюбивість, свою самооцінку. Негативна творчість має місце у тому випадку, коли «творчість» оцінюється лише за фактом виробленої зміни в світі; тоді узяти або віддати - не має різниці (за фактом дії)» [13,с.38]. Погоджуючись в цілому з наведеною думкою, додамо деякі міркування. Індивід, або творчій колектив, найчастіше ставлять за мету створення чогось нового і корисного для людства. Проте результати їх діяльності можуть мати для суспільства поряд з безумовною необхідністю і корисністю і шкідливі наслідки. Чи можна в такому випадку заперечувати, що їх праця мала саме творчій характер? Мабуть, ні. Крім того, як зазначає І. Лисак, деструкція не обов'язково є кінцевою метою діяльності. Досить часто вона супроводжує конструктивну (російською мовою І. Лисак використовує поняття «созидательную» - прим, автора) творчу діяльність, адже відомо, що більшість видатних наукових відкриттів руйнують стереотипи, що існували в науці, і спочатку сприймаються негативно [11].

Особливу складність представляє оцінка творів мистецтва, оскільки вона є настільки суб'єктивною, що те, що для одних мистецтвознавців є новим словом у розвитку певного жанру мистецтва, відповідно конструктивною діяльністю, яка сприяє удосконаленню і людини-творця, і споживачів цієї продукції, для інших - непотріб, антимистецтво. Можна також згадати, що значна кількість творів художнього мистецтва була адекватно оцінена через деякий час, десятиліття або століття: для одних це означало цілком зрозуміле забуття, для інших - духовне безсмертя. Отже, те, що для сучасників автора залишається непоміченим, малозначним або навіть деструктивним у разі якщо заперечується попередній канон жанру, для нащадків може виявитися конструктивним внеском у розвиток духовної культури певної нації чи взагалі людства.

Звернемо увагу на твердження, що критерії творчості мають відносний характер і при оцінці того чи іншого витвору не можна ігнорувати моральну компоненту. Проте, система моральних цінностей також не є усталеною, навіть цінність самого життя в добу генних технологій вже не виглядає абсолютною. Відповідно визначення критеріїв конструктивного і деструктивного в даному випадку також є проблематичним. У наш час динамізм цінностей посилюється, оскільки у світі спостерігаються, з одного боку, глобалізаційні, уніфікуючі процеси, які стосуються і цінностей, з іншого боку, у відповідь на це - зростання національної самосвідомості та культивування власних національних цінностей і традицій. Глобалізація без сумніву посилює і конструктивні і деструктивні ефекти від використання продуктів наукової або художньої творчості, оскільки спричинює прискорене розповсюдження останніх. Специфіка, суперечливість і небезпека нашого часу саме в тому і полягає, що без подальшого розвитку наукової думки суспільство не зможе подолати наслідки експлуататорського ставлення до природи, а втілення нових методів, засобів може призвести до нових деструктивних наслідків, ще невідомих людству, які саме через цю обставину не можна прорахувати. Як зазначив Ж. Бодріяр,«... панування міського і індустріального середовища привело до нових дефіцитів: простір і час, чисте повітря, зелень, вода, тиша. ... Деякі блага, що колись були безплатні та їх було удосталь, стали предметами розкоші, доступними лише привілейованим, тоді як промислові блага або послуги пропонуються в безлічі» [2,с.82]. Мабуть, тільки деякі вчені та філософи передбачали подібне майбутнє, але ані підприємці, ані політична еліта ще в середині XX століття не очікували такого результату, а коли почали з'являтися перші його ознаки, не було зроблено суттєвих кроків для виправлення ситуації, оскільки на першому місці були інтереси окремих особистостей, а не суспільства.

Звернемось до факторів, що обумовлюють існування взаємозв'язку конструктивного і деструктивного в творчій діяльності. Вони пояснюються як логікою розвитку суспільства, так і людською природою.

Аналізуючи розвинуте західне суспільство у другій половині XX століття, Ж. Бодріяр приходить до такого висновку: «Суспільство споживання реалізує прагнення до речей, але ще більш воно потребує їх руйнування. «Використання» речей веде лише до їх повільного відмирання. Створена цінність набагато більш значна, якщо в неї закладено її швидке відмирання. Ось чому руйнування залишається основною альтернативою виробництву: споживання лише проміжна ланка між обома. У споживанні існує глибока інтенція перевершувати себе, перетворюватися на руйнування. Саме тут воно знаходить свій справжній сенс» [2,с.72]. Якщо екстраполювати цю думку на сучасне інформаційне суспільство, то здається, ця тенденція лише зміцнилась, причому у рази, і вона має відношення не лише до розвинутих країн, але і тих, що розвиваються. Ми спостерігаємо, що не встигає з'явитися якась технічна новинка, як вона вже застаріває, дешевшає; а якщо ламається, то простіше купити нову модель, адже полагодити стару найчастіше неможливо, оскільки вона вже знята з виробництва. Наступна модель, наприклад мобільного телефону, обов'язково буде мати більше функцій та більш сучасний дизайн, і врешті-решт мати для її власника певний суспільний ефект, тобто індивід цим не тільки показує, що він йде у ногу з часом, але і свою приналежність до певної соціальної страти. Проте, через декілька місяців з'являється інша модель, яка має ще більше можливостей... Причому часто власнику і непотрібні всі ті нові функції, які пропонуються, він ними ніколи не буде користуватися, більше того, необхідність звикати до нової речи може визвати психологічний дискомфорт, тобто прогнози Е. Тоффлера щодо «футурошоку» у багатьох аспектах стали реальністю.

Думка про те, що «створена цінність набагато більш значна, якщо в неї закладено її швидке відмирання» [2,с.72], тобто вже елемент деструкції, справедлива не тільки для предметів побуту, але і для творів мистецтва, попит на які продиктований модою. «Раз мистецтво стало товаром, зворотного шляху немає: йому треба доводити свою інвестиційну привабливість, а не художню цінність - або померти» [7,с. 110]. Відповідно, це призводить до того, що митців рівня Мікеланджело чи Леонардо да Вінчі сьогодні немає або, можливо, вони себе саме на такому рівні не реалізують. Суспільство їх просто не потребує. Сьогодні публіку важко здивувати чимось надзвичайним. Сучасний світ стрімко змінюється, отже, представники художньої творчості теж повинні поспівати за смаками споживачів, конкуренція вимагає якомога скоріше зайняти певну нішу, щоб отримати матеріальну винагороду. Тому сьогодні митець, який би роками доводив до досконалості певний витвір, що потім вразить аудиторію, як це робили майстри минулого, скоріше виключення, ніж правило. Хоча, звісно, довгий час роботи над твором ще не є показником великої художньої цінності останнього. Панування масового мистецтва втім не можна розглядати однозначно в песимістичних тонах, що властиво багатьом сучасним дослідникам. «Якщо раніше одним із завдань мистецтва було облагороджування вдач, залучення до високих відчуттів і переживань, олюднення форм їх вираження, то масове мистецтво, що нині проникло у всі пори суспільства, замість катарсису напружує і провокує людину, принципово апелюючи до архаїчних пластів психіки, актуалізує регресивні зрушення в свідомості і поведінці» [13,с.39]. У цьому твердженні показано саме деструктивну сторону масового мистецтва, яка дійсно існує, і заперечувати яку не має сенсу. Проте, відомо, що масове мистецтво також виконує певні суспільні функції, задовольняючи може і не надто високі потреби переважної більшості населення. Крім того, творча самореалізація здійснима не тільки через високе, але і через масове мистецтво. Хоча в цьому випадку отримати визнання і стати відомою людиною не так почесно, оскільки потрібно певним чином потурати смакам споживачів і подібна слава досить швидкоминуча. Адекватно оцінювати, проводячи грань між елітарним і масовим мистецтвом, дуже важко, про що йшла мова раніше. Прихильників елітарного мистецтва значно менше, його складніше зрозуміти і, власно кажучи, не всі будуть напружуватись, витрачаючи на це час, а в масовому мистецтві на доступному для всіх рівні пояснюються важливі речі, часто пропагуються традиційні родинні цінності, руйнація яких, принаймні у розвинутих західних країнах, вже призвела до демографічних проблем. Масове мистецтво також може невимушено долучати до елітарного, тим самим популяризуючи його.

Крім економічного зиску, причини існування взаємозв'язку конструктивного і деструктивного в творчій діяльності мають і суб'єктивний характер. «Різні патології і відхилення, пов'язані з бажанням спостерігати і переживати зміни, що вносяться до світу, саме тому найчастіше виражаються в руйнуваннях, бо творити завжди важче; тут треба мати не лише силу імпульсу, але і творчу програму, і волю до творення, і різноманітні вміння роботи з матеріалом творчості та з собою (оформленням своєї спонтанності, прочитання образів своєї підсвідомості і тому подібне)... Таким чином, енергія самоствердження ... має свій «зворотній бік», здатний виявлятися за певних умов: не здібна до реалізації людина, прагнучи виплеснути цю енергію, буде руйнувати. Небувалий сплеск тероризму у наш час також до певної міри має своєю суб'єктивною компонентой культурно-психологічні причини» [13,с.39].

У зв'язку з цим не можна не пригадати Е. Фромма, одного, мабуть, з найбільш цитованих авторів як з проблеми творчості, так і з проблеми деструкції: «Якщо людина не може творити і не здатна «збудити» кого-небудь до життя, якщо вона не може вирватися з оков свого нарцисизму і постійно відчуває свою ізольованість і нікчемність, єдиний спосіб заглушити це нестерпне відчуття нікчемності і якоїсь «вітальної імпотенції» -самостверджуватися за будь-яку ціну, хоч би ціною варварського руйнування життя» [14,с.316].

Відсутність сприятливих умов для творчої реалізації у крайньому випадку мають як наслідок руйнацію окремої особистості як особисту драму, а також збільшення і посилення деструктивних процесів у суспільстві. В. Самохвалова це пояснює наступним чином: «... напруженість творчого прояву має своїм забезпеченням енергію, яка необхідно включає в свій склад активний наступ, деяку долю своєрідної як би агресивності, що забезпечує відчуття впевненості в своїх силах і готовність діяти. І якщо при цьому відсутні умови для творчої реалізації або зруйновані (деформовані) канали для цього, то такий надлишок активної енергії може виливатися в пряму агресію, різного роду деструктивну поведінку, відхилення і суїцидальні імпульси (як агресію, направлену проти себе)» [13,с.36]. Разом з тим наявність сприятливих умов для творчої реалізації індивідів спричинює зниження проявів людської деструктивності. «У цьому плані можна розглядати творчість як, з одного боку, необхідну для успішної діяльності людини в світі властивість її природи, з іншого боку, вбачати в її наявності в суспільстві вироблений культурою механізм соціальної психогігієни, що підтримує «безпеку» суспільства шляхом природного переведення надлишку енергії в творчу (російською «созидательную» - прим, автора) діяльність» [13,с.36].

Власне, це є ще однією конструктивною стороною творчості, крім створення соціально значущих ідей, речей, що забезпечують прогресивний розвиток суспільства. Проте, якщо розглядати сучасне українське суспільство, слід відмітити, що внаслідок складної соціально-економічної ситуації переважна більшість населення думає не про творче самовираження, а про необхідність матеріального забезпечення, тобто реалізуються лише базові потреби людини. Отже, мусимо констатувати наявність в сучасному українському суспільстві значного деструктивного потенціалу, який рано чи пізно, якщо не зміняться умови, проявить себе. Зазначимо, що деструктивний потенціал, який поступово накопичується, врешті може зруйнувати певні суспільні і державні інститути, які не є на сьогодні ефективними, не відповідають потребам часу і їх руйнація піде лише на користь пересічним громадянам, оскільки буде сприяти появі нових конструктивних соціальних відносин. Проте, тут є і інша сторона. Соціальна деструкція може призвести до невиправданих жертв і стану аномії, що охопить суспільство, та існувати невизначений час з усіма негативними наслідками.

Необхідність формування сприятливих умов для творчої самореалізації обумовлена ще і наявністю у творчості певного комунікативного потенціалу. «Люди творчі легше і швидше приходять до взаєморозуміння - кінцевої мети будь-якої комунікації. Цьому сприяє значна гнучкість (flexibility) їх розуму, їх здатність успішно «переплавляти» пристрасті, тобто емоції, відчуття, переваги, в інтереси - утворення куди стійкіші і переконливіші, що служать «соціальною базою» дискурсивних аргументів. Творча, талановита людина частіше всього пассіонарна, буває, що її і «заносить», проте, вона достатньо демократична, їй відома толерантність і культура компромісу. Зв'язок творчості і комунікативності взаємний і значить двосторонній. Добротна комунікація, якісне спілкування впливає, і істотно, на саму творчість» [5,с. 169-170].

Щодо взаєморозуміння, це питання є одним з найбільш гострих в глобалізащйному полікультурному світі, де толерантність не завжди перемагає, а вузькість поглядів, жорстке слідування національним і релігійним традиціям, без урахування складних міжнародних і міжнаціональних відносин призводить до конфліктів, часто з людськими жертвами. Крім того, оскільки у процесі комунікації між людьми реалізується їх творчій потенціал, відповідно знижуються деструктивні прояви у суспільстві.

Відомо, що творча діяльність людини, щоб бути суспільно корисною, повинна враховувати природні і суспільні тенденції розвитку. Проте швидкість і нелінійність розвитку сучасного світу призводять до неможливості прорахувати певні зміни і відповідно стає все складніше визначити, що принесе з собою новий науковий, технічний, чи мистецький витвір, конструктивні чи деструктивні наслідки.

В останні роки значно посилилась взаємозалежність конструктивного і деструктивного в суспільстві, гцо є проявом творчої діяльності людини, яка обумовлена ж логікою розвитку суспільства, так і певними суб'єктивними факторами. Частково це пояснюється глобалізаційними процесами, що прискорюють розповсюдження конструктивних і деструктивних наслідків втілення наукової чи художньої творчості.

Тенденції та умови розвитку українського суспільства не сприяють повноцінній реалізації творчого потенціалу громадян, що призводить, з одного боку, до накопичення деструктивного потенціалу у суспільстві, який в будь-який момент може себе проявити, причому ж позитивно, так і негативно. З іншого боку, незначний відсоток втілення інновацій в українське виробництво не дозволяє розраховувати на швидке та суттєве економічне зростання. Все це спричинює і поглиблює відставання української держави від розвинутих країн не лише в науковому, але і в економічному секторі.

Перспективним у подальшому є дослідження діалектики взаємозв'язку конструктивного і деструктивного в реалізації творчої активності людини в умовах трансформації українського суспільства.

конструктивний деструктивний творчість мистецтво