Повсякденність як реалія культурної дійсності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Повсякденність як реалія культурної дійсності

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність дисертаційного дослідження

Повсякденність - це сфера складної взаємодії природи і «другої природи» - культури, результат свідомої діяльності людини і невід'ємний елемент буття. Значущість повсякденної сфери надзвичайно велика, оскільки вона сприяє адаптації людини до матеріального і духовного способу життя, забезпечує фізичний та психологічний комфорт, формує ціннісні орієнтації і визначає комунікативні пріоритети.

Повсякденність як важливий елемент соціального буття пов'язаний з цивілізаційними процесами. Тому з часом вона набуває більш складного технічного оснащення і естетичного вираження. Це спрямовує гуманітарне знання на необхідність дослідження значення повсякденного не тільки в житті індивідів, але і в соціокультурних та конкретно-історичних процесах і явищах.

Повсякденний спосіб і якість життя стають суттєвими елементами динаміки суспільства. При цьому підвищується рівень вимог до зосереджених у повсякденній сфері засобів існування і відновлення особистості. Увагу до повсякденності викликано ще й тим, що через своє універсальне положення і призначення вона завжди залишається константою культурних традицій. Правила і норми, відпрацьовані та закріплені в буденних процедурах, містять багатовіковий досвід самореалізації суспільства, що закладає основу життєдіяльності кожного і зберігає спадкоємність поколінь.

Крім того, у повсякденній сфері виявляються особливості етнічного плану. Влаштування побуту, обряди, звичаї, стереотипи поведінки здатні зберігати неповторний колорит народного життя. Як основа традицій повсякденне існування людини входить у творчий потенціал сучасного суспільства. Увага до повсякденності, її теоретичне дослідження і трансформація у соціальну практику сприяють відродженню національної культури, що дуже важливо для молодої української держави.

Ступінь розробленості проблеми

Повсякденність як культурне явище має довгу історію розвитку, але предметом теоретичного вивчення вона стає тільки у ХХ віці. Найдавнішнiм і традиційним є вивчення та визначення повсякденності як «реальності історичного процесу», що постійно існує, але змінюється в її предметно-речовому оточенні і ментальних структурах (Ж. Ле Гофф, Ф. Бродель, А. Гуревич, Г. Кнабе, Ю. Лотман, Ю. Безсмертний, А. Ястребицька). Такий підхід актуалізовано прагненням дослідити історію не через опис значних подій чи на основі життя та діяльності окремих видатних особистостей, а через її суб`єкта і носія - «повсякденну людину». Водночас виявляється і обгрунтовується соціокультурне значення повсякденної сфери, її цінність як історичного джерела, а також обмежується коло явищ, що відносяться до повсякденних.

Значну частину робіт (Л. Миролюбова, К. Буровик, С. Норенков) присвячено ролі і значенню предметно-речового оточення в повсякденності, де автори підкреслюють поліфункціональність речі в побуті, яка має не тільки значення знаряддя, але й комунікативну та естетичну цінність. Це дає можливість характеризувати повсякденну сферу як елемент культури, створений для задоволення матеріальних та духовних потреб людини. Домашню обстановку як прояв «переживання життя» досліджує французький філософ-постмодерніст Ж. Бодрійяр, який намагається прослідкувати, як раціональність речі у сучасному влаштуванні бореться з ірраціональністю потреб людини. Він аналізує сферу побуту, яка тепер вочевидь виявляє свій культурний зміст. Намагання пiдкреслити художню цінність повсякденної сфери присутнє в роботі М. Козьякової, яка пропонує «естетичне прочитання» історії повсякденності через дослідження «матеріального тексту» оточуючого культурного середовища, визначаючи при цьому його важливість та актуальність.

Одночасно повсякденність починає вивчатися як сфера соціальної взаємодії. Початком такого розгляду є введення та дослідження Е. Гуссерлем поняття «життєвий світ», яке потім конкретизовано А. Шюцем у «повсякденний життєвий світ». Його подано як субуніверсум (першорядну реальність обставин і оточення), що включає речі і події зi своїми причинами, зв`язками і природними законами, соціальними явищами та інститутами. Як феноменальна реальність повсякденність іманентна буденній свідомості. На думку феноменологів, вона дає можливість аналізувати індивідуальний початок загальнозначущого досвіду, тому має важливе значення для науково-теоретичного пізнання. Ці висновки розвинено в «соціології буденного життя» Г. Гарфінкеля, Д. Циммермана, М. Полнера. Вони розглядають фактологічний матеріал повсякденного життя як першорядний для соціологічного аналізу.

Дослідження феноменологічної соціології продовжено в роботах російських та українських авторів. Так, Н. Козлова вважає, що повсякденність - це не тільки найвища цінність, але і цілісний соціокультурний світ. У роботах Г. Черкасова, С. Савруцької повсякденність визначено як «образ життя» - усталені, типові для історично конкретного організму форми повсякденної діяльності індивідів і соціальних груп, які характеризують особливості їх спілкування, поведінки і мислення у сфері праці, побуту, суспільно-політичної діяльності та дозвілля.

Вартi уваги роботи, в яких повсякденність подано як специфічну когнетивну структуру - буденну свідомість, що є невід`ємною складовою не тільки процесу пізнання, але і культури взагалі (Т. Кузьміна, Д.Вічева, В. Штофф, І. Дубінін, Л. Гуслякова, В. Черняк, К. Таліпов, Б. Пукшанський, В. Федотова, В.Філатов, Р. Шульга). На основі цих робіт можна визначити, що життєво-практичний, масовий та індивідуальний досвід, набутий у результаті діяльності буденної свідомості, є складним феноменом духовної культури, що включає пізнавальні, ціннісні та соціально-психологічні компоненти. В той же час він є необхідним і постійним елементом пізнання і практики.

Ще одним напрямком дослідження повсякденності є аналіз її як соціально-психологічної діяльності. Започаткував його З. Фрейд у роботі «Психопатологія буденного життя». Дослідження окремих проявів повсякденних переживань людини свiдчать про їх неординарне значення для внутрішнього світу особистості і дають можливість розглядати повсякденність як постійно присутній індивідуально-психологічний контекст її когнетивних структур (Х. Томе, У. Лер, В. Анциферова).

Емпіричне вивчення повсякденності стосовно лінгвістичних особливостей буденної мови розроблено в аналітичній філософії Л.Вітгенштейна та Дж. Остіна, в «соціології буденного життя» Р. Барта, а також в «археологічних» дослідженнях М. Фуко.

З часом відбувається самоідентифікація поняття «повсякденність», його вже не розглядають як протилежне поняттю «культура», а співвідносять з ним (Є. Бистрицький, К. Кантор, Г. Кнабе, А. Гуревич). Це стає можливим на основі визначення культури як специфічного буття людини, що стосується не тільки форми, але й усього духовно-практичного змісту того, що вона робить і чим живе в цьому світі, де грунт та основу створює повсякденна сфера.

У ряді наукових праць проблему повсякденності розглянуто як самостійний предмет дослідження (Є. Анчел, Б. Вальденфельс, І. Лосєв, І. Карпенко). Визначаючи повсякденність як соціальну і культурну дійсність, Є. Анчел вважає, що вона є природним середовищем для людини, бо в ній людина відчуває себе впевнено та знаходить єдність і взаєморозуміння з іншими. І. Лосєв подає повсякденність як первинну клітину соціальності і відзначає, що вона є основою для створення високої духовності. Лише тоді культура буде соціально значущою, коли закріплено в побуті - зовнішньому прояві повсякденності. Певний підсумок у дослідженні повсякденності - роботи Б. Вальденфельса, де зазначено, що повсякденність не може бути соціальною сферою чи безпосереднім життям, бо вона є особливою «прикордонною» зоною, що існує тільки через «оповсякденення» і «подолання повсякденного» у культурному бутті. Основа цього - специфічна раціональність, яка неможлива без існування її протилежності - «неповсякденного». Дослідженню повсякденної раціональності присвячено статті І. Карпенка, який вважає, що тільки з її урахуванням сучасна філософія може перемогти обмеженість картезіанської наукової раціональності.

Отже, у названих роботах автори досягли певних результатів у вивченні повсякденності як соціокультурного та історичного явища. Вони окреслили головні риси і характеристики структур повсякденної сфери, чим підготували основу для визначення її суті та призначення. Але слід підкреслити, що деякі питання лишаються дискусійними і потребують подальшої розробки. Рiвень уваги до повсякденності як феномена культурного буття людини набуває іншого виміру, ніж дослідження історичних, соціальних і психологічних її аспектів. Проблема повсякденності вимагає філософської рефлексії, що передбачає історико-філософський аналіз розвитку, розкриття самого поняття «повсякденність», яке дасть розуміння суті та призначення даного культурного явища. Зазначені проблеми та рівень їх розробки визначають мету й завдання цієї дисертаційної роботи.

Мета роботи

На підставі системного аналізу розкрити екзистенційно-онтологічні та ціннісно-гносеологічні аспекти повсякденності та визначити її структурно-функціональнi параметри.

Завдання

Окреслити поле дослідження та ступінь розробки проблеми повсякденності у сучасному соціогуманітарному знанні.

Проаналізувати становлення проблеми повсякденності в історії філософії.

Визначити поняття «повсякденність» і ввести його до категоріального апарату гуманітарного знання.

Обґрунтувати призначення предметно-речового оточення людини у повсякденній сфері іі існування.

Провести феноменологічний аналіз буденного мислення.

Об`єкт дослідження - культура як сфера феноменального буття людини.

Предмет дослідження - повсякденність як постійно присутня реалія культури.

Методологічною основою роботи є загальнонаукові принципи історичності, об`єктивності та системності.

Теоретичною основою роботи є феноменологічне вивчення соціальної реальності як досвіду повсякденного життя людини, що наведено у працях А. Шюца і Т. Лукмана; діалогічний культурологічний аналіз, запропонований М. Бахтіним; історичне дослідження за схемою «історія - проблема», розроблене у працях Ле Гоффа і Ф. Броделя; працi екзистенціалістів К. Ясперса, М. Хайдеггера, Є. Муньє, Х. Ортега-і-Гассета; ідеї М. Фуко і Ж. Бодрійяра при вивченні окремих структур культури і повсякденної сфери.

Наукова новизна дисертації полягає в системному філософському аналізі феномена повсякденності у культурологічному контексті, що передбачає залучення результатів вивчення повсякденної сфери як необхідного джерела для розуміння сутності процесів та явищ у культурній дійсності з метою цiлiсного дослiдження. Ознаки новизни результатiв, якi виносяться на захист мiстяться в тому, що:

здійснено класифікацію різних підходів при вивченні повсякденності у сучасному гуманітарному знанні (соціологія, філософія, культурологія, історія та психологія), що обєднані методологiчною необхідністю філософського визначення поняття повсякденність;

систематизовано матеріал дослідження повсякденності в історії філософії та визначено якісні характеристики тапів розвитку проблеми, які вплинули на формування культурного змісту повсякденного існування особистости;

повсякденність представлено як постійно присутню реалію культурної дійсності, утилiтарно-прагматична сутність якої повязана її функцією зберегти, продовжити і влаштувати життя людини;

виділено елементи, що розкривають екзистенційно-онтологічні та ціннісно-гносеологічні аспекти феномена повсякденність: 1) предметно-речове оточення, на фоні якого виникає комунікативна система і стереотипи поведінки; 2) буденне мислення, що керується повсякденною раціональністю здоровим глуздом;

охарактеризовано особливості утилітарного призначення предметно-речового оточення у повсякденній сфері по забезпеченню фізичного і психологічного комфорту людини і окреслено семантичне значення предметів побуту як специфічної невербалізованої форми передачі інформації;

буденне мислення визначено як прагматично орієнтований формотворчій компонент повсякденності та інструмент соціалізації людини в інтерсуб`єктивному світі культури.

Науково-теоретичне і практичне значення дослідження визначено його новизною. Одержані результати дають можливість зрозуміти природу і специфіку феномена «повсякденність», що сприяє виявленню значущості його дослідження для вирішення культурологічних проблем.

Положення дисертації можна використати при викладанні філософських дисциплін у відповідності до вузівської програми, зокрема у розділах, пов`язаних з вивченням культури, проблем пізнання та свідомості, світогляду людини, а також при підготовці спецкурсів з подібної проблематики.

Апробація роботи

Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в роботах, які обговорено на наукових конференціях: філософському симпозіумi студентів, аспірантів, молодих викладачів ХДУ «Знання, культура, влада: проблеми філософського роздуму» (Харків, 1993 р.); Міжвузівській науково-методичній конференції «Інженерна освіта - єдність технічної і гуманітарної освіти» (Харків, 1993 р.); на Міжнародній науково-теоретичній конференції «Культура і етноетика» (Київ, 1994 р.); Всеукраїнській науково-методичній конференції «Українознавство у технічному вузі: методологія, методика, перспективи» (Київ, 1994 р.); V Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях «Проблеми раціональності наприкінці ХХ століття» (Харків, 1998 р.), а також на методологічних семінарах кафедри філософії ХАІ. Крім того, результати дослідження використано в учбовому процесі при підготовці і читанні лекцій та проведенні практичних занять з філософії та культурології на кафедрі філософії ХАІ.

Структура роботи

Дисертація загальним обсягом 171 стор. складається із вступу, трьох розділів, висновку та списку літератури із 101 найменування.

Основний зміст роботи

повсякденність буденний мислення філософія

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету і завдання, наведено ознаки наукової новизни, теоретико-методологічні основи та практичне значення результатів запропонованої концепції.

У першому розділі «Різноманітність підходів у дослідженні повсякденності у сучасному соціогуманітарному знанні» автор доводить, що характерною особливістю теми є її теоретична нерозробленість, бо поняття «повсякденність», яке досить часто зустрічається в літературі, подається як протилежність культурі. З часом уявлення про культуру змінюється, і виникає можливість дати їй цілісне визначення як специфічного буття людини, яке вона створює в Світобудові. Тому повсякденна сфера, що безпосередньо оточує людину і виявляє культурну заданість, вимагає теоретичного дослідження в її новому значенні культурного феномена.

Для обгрунтування своїх тверджень автор дисертації аналізує різні підходи до вивчення повсякденності і повсякденного, які вважає необхідним розділити на два основних напрямки: 1) інтерпретація поняття «повсякденність» (соціологія, філософія та культурологія); 2) вивчення цього феномена у формах і функціях (психологія та історія).

У першому підрозділі «Інтерпретації поняття «повсякденність» розглянуто спроби визначення повсякденності в соціології, філософії та культурології. В соціології повсякденність ототожнюється з «життєвим світом», іманентним буденній свідомості. Основним надбанням дослідників є виділення структур повсякденності, повязаних з ними особливостей відносин і звязків, схем поведінки, що панують у побуті.

Звертаючись до вітчизняної соціології, автор підкреслює підвищення зацікавленості вчених проблемою повсякденності. Вони наголошують, що дослідження буденної свідомості це специфічне «соціологічне око», яке дає можливість уникнути вад раціоналізму, що перетворили науку у відчужене знання, і осягнути багатоплановий живий досвід.

Цікавим надбанням для аналізу проблеми є філософські роботи, в яких наведено характеристики окремих структур повсякденності: буденне мислення та здоровий глузд, предметне оточення та взаємовідносини, що складаються в процесі його створення. Повсякденність аналізується при розкритті близького в деяких аспектах поняття «образ життя».

Певне значення мають присвячені повсякденності культурологічні роботи, в яких визначено, що цій проблемі потрібна «філософська емансипація». Вони вміщують спроби визначення даного поняття, які носять загальний характер. Це дало можливість виділити в навчальних посібниках з філософії та культурології окремі розділи, присвячені проблемам повсякденного життя людини і буденного мислення.

У другому підрозділі «Повсякденність у формах і функціях» охарактеризовано дослідження повсякденності як психологічного та історичного явища. Автор акцентує увагу на тому, що у сучасній психології відбувається перехід від традиційного вивчення окремих елементів «життєвої психології», яка є основою формування у будь-якої людини несуперечливої і єдиної картини світу, до проблеми взаємодії умоглядно-ідеальної та повсякденно-реальної сфер у складній дійсності. Це не розкриває суті проблеми повсякденності, але поглиблює уявлення про неї.

На необхідність наукового дослідження матеріалів повсякденного життя вказують представники сучасної історичної науки. Вони зосереджуються на вивченні особливостей ментальності «повсякденної людини», на створеному нею образі світу та його реальному відображенні у повсякденному предметно-речовому оточенні. У цих дослідженнях зроблено перші спроби окреслити місце і значення повсякденного в житті людини та в історії суспільства.

Отже, головним результатом вивчення проблеми повсякденності у сучасному гуманітарному знанні є характеристика різноманітних аспектів даного явища в його історичній, соціальній, психологічній, лінгвістичній та культурно-етнографічній даності. У процесі цього аналізу окреслено межі та структури повсякденної сфери, охарактеризовано особливості, а також обгрунтована належність її до культури як специфічного буття людини.

Таким чином, сформовано передумови та методологічну необхідність узагальнити емпіричний матеріал в єдине синтезуюче дослідження поняття «повсякденність», де його буде визначено з точки зору родового поняття «культура» і у видовій структурній повноті та специфічності. Це дасть можливість зрозуміти сутність і призначення феномена повсякденність, а також розробити методику вивчення культури та її складових у сфері гуманітарного знання.

У другому розділі «Традиції філософської думки в еволюції поняття «повсякденність» проаналізовано етапи розвитку проблеми повсякденності. Автор показує, як поступово у філософських ученнях складається уявлення та формується відношення до необхідних і первинних фактів життя людини, виявляється їх культурне значення.

У першому підрозділі «Культурні варіації життєбуття в Античності» автор підкреслює, що в античній філософії побутування людини стає предметом філософського дослідження. Основні форми повсякденного життя і буденного мислення окреслено, але ще не визначено. Роздуми філософів розвиваються у напрямку етичної проблематики, де поставлено питання не стільки життєустрою, скільки його змісту і призначення. Створюються норми та моделі поведінки, які трансформуються у повсякденну реальність.

Головною тенденцією у філософському осмисленні проблеми повсякденності часів Античності автор виділяє усвідомлення стійких, повторюваних реальних форм, серед яких проходить життя людини: необхідність житла і його оздоблення; особливості одягу та начиння; звичаї, обряди, норми і правила, повязані з повсякденними подіями; принципи співжиття: дружба, ворожнеча, шлюб, батьківські обовязки, різні види професійної діяльності та відпочинку, відношення до багатства, бідності, влади, держави і суспільства; організація емоційно-чуттєвого світу та вдосконалення правил поведінки.

У процесі створення специфічної архітектоніки повсякденної реальності філософи Античності акцентують увагу на розумній побудові життя. Причиною цього стало виділення ними таких особливостей повсякденного життя, як неспокій, прагнення до відомої мети, численні потреби і відсутність самодостатності. Мудра побудова повсякденного життя необхідна у звязку з недосконалістю знання, притаманного світу речей. Знаходячись між неуцтвом та істинним знанням - умоглядом, воно субєктивне, рухоме і суперечливе. Але в той же час античні мислителі відзначають, що істина гадки, яка причетна до повсякденного життя, веде до вірних дій не гірше, ніж розум, а практичність, не визначаючи доброчесність, все ж здійснює можливість вищого блага - мудрості.

Отже, автор підкреслює, що в період Античності проблему повсякденного буття уже було поставлено. Філософи досліджують найбільш очевидні її складові, і це здійснюється у контексті розробки іншого, істинного, життєвого шляху у філософствуванні та мудрому діянні.

У другому підрозділі «Від символічного значення повсякденності в середньовічній теософії до її смислового змісту у філософії Нового часу» охарактеризовано наступний етап формування даної проблеми. Автор відзначає, що уявлення людини про себе змінюється: вона вже не частина космосу, а «образ і подоба Божа». По-іншому розуміється смисл і мета життя, шляхи її досягнення: від розуму до почуттів і віри, від пізнання оточуючого до самопізнання. Людина втрачає античну гармонійність та ідеальність, але знаходить душу. При цьому виявляється протиріччя: душа потребує тіла, як віра та служіння Богу потребує реальної основи земного життя. Тому церква, що уособлюе Божу волю, визначає не тільки питання віри, але й регламентує повсякденне побутування, поєднуючи презирство до світу з його духовною організацією. Таким чином, повсякденна сфера набуває божественного виправдання і освячення.

Автор підкреслює, що з новим відношенням до тіла і тілесного змінюється уява про сферу його існування повсякденне життя. На основі цього богослови обговорюють моделі поведінки, протиставляючи практичному активному життю духовне й споглядальне. Повсякденне життя, що передбачало соціальну та індивідуальну активність, прагнення перетворити оточуючий світ, втрачає сенс. Але, незважаючи на заклик нехтувати земним життям і не звертати на нього увагу, прагнучи до «граду небесного», до прихованих багатств духу, все у середньовічному суспільстві визначається відношенням до «гаданого», такого, що відбувається у повсякденному житті. За очевидним знаходилося більш суттєве та істинне, що в той же час проявляється у своєму земному творінні. Якщо божественна сутність приховується, то необхідно звернутися до символізуючої їх реальності, зокрема повсякденної. Таким чином, в період Середньовіччя відбувається одухотворення повсякденності.

Головною тенденцією філософської творчості наступної епохи - Відродження - є орієнтація на світське життя та діяльність у ньому. Воно набуває сакрального характеру. Людина не тільки задовольняє земні потреби, а й створює новий світ і найвище, що в ньому є самого себе, чим уподібнюється до Творця. Змінюється відношення до людської плоті: Бог створив людину тілесною істотою і тілесне життя - самоцінне. Тому автор відзначає притаманну цьому часу зміну уявлень про повсякденне існування. Діячі Відродження «одомашнили» архетипові формули християнської міфології та риторики, використавши їх для піднесення наявного буття, що розгортається у повсякденній реальності. Конкретність і кінечність земного буття перестала бути ієрархічно приниженою, як це було у середньовічній культурі. Гуманісти вводили у своє повсякденне життя святковість і ритуальність, щоб не тільки прикрасити, а й перетворити те, що вважалося раніше невартим уваги. Середньовічна людина, спрямовуючи свій погляд у Вічність через буденну видимість, символізує й надає їй культурного значення. У період Відродження сакральний характер визначається за земним життям, і воно наділяється зримо прекрасними формами.

Апологія повсякденного життя завершується в період Реформації, коли воно одержує статус «покликання» і визначається «служінням Богу». У цей період проголошуються такі риси характеру, як бережливість, сумлінність, працелюбність. Боговиправданим вважається повсякденна діяльність у створенні умов життя людини. Це, на думку автора, дає можливість надалі розглядати повсякденність як гідний обєкт для наукового дослідження.

У філософських роботах Нового часу повсякденність досліджується в межах гносеологічної проблематики, де у порівнянні з науковим мисленням з'ясовуються особливості буденного мислення: присутність його у пізнавальній діяльності кожного; наявність помилок, забобонів, афектів, що перешкоджають досягненню істини. Крім того, автор відзначає, що філософи цього періоду знаходять у буденному мисленні раціональний компонент - здоровий глузд, який дає можливість узагальнити життєвий досвід і влаштувати своє життя.

Питання про значущість здорового глузду як окремої проблеми філософії розгляда ться у Німецькій класичній філософії. Буденне мислення та здоровий глузд визначаються як глибинна основа філософської теорії, зокрема моральної. При цьому буденне мислення характеризується відносно філософського як частина діалектичного пізнання, де закладаються основи, поняття відрізняються, але не визначаються. Сфера дії буденного мислення (повсякденні потреби і справи) не вивча ться, бо виходить за межі філософії і є областю діяльності, а не роздумування.

Підсумовуючи, автор відзначає, що в період від Середньовіччя до Німецької класичної філософії проблему повсякденності розглянуто у таких аспектах: філософія Середніх віків одухотворює і символізує повсякденні реалії, Відродження естетизує їх, Реформація розуміє як служіння Богу, а філософи Нового часу подають здоровий глузд, що формує дану сферу життя людини, як метод наукового пізнання. Німецька класична філософія визначає повсякденність через поняття «буденне мислення».

У третьому підрозділі «Апологія повсякденного і звернення до повсякденності в посткласичній філософії» автор аналізує новий підхід до проблеми, коли предметом дослідження стають структурні елементи повсякденності, які розглянуто самостійно в межах тематики того чи іншого напрямку. Загальним фоном цього процесу автор визначає підвищену зацікавленість до культури як сфери феноменального буття людини та її повсякденного влаштування. Так, у марксизмі предметно-речова реальність і практична діяльність у її створенні виділена як основа розвитку. Тому дане явище вводиться в поле філософського дослідження суспільства і людини.

Феноменологія акцентує на евристичних особливостях безпосереднього повсякденного знання як попереднього і визначального для науки. Увагу спрямовано не на пізнання законів обєктивного світу, а на визначення принципів побудови субєктивного світу особистості. Велике значення надається психологічним та підсвідомим факторам, які найбільше виявляють себе в буденній практиці.

У прагматизмі здоровий глузд, що є повсякденною раціональністю, стає методом філософського дослідження. Цим наукове знання редукується до буденного мислення, що спрямовано субєктивною прагматичною зацікавленістю. При цьому мислителі роблять висновок, що філософія покликана вирішувати проблеми побутових взаємовідносин.

Екзистенціалізм звертає увагу на систему цінностей і звязків у індивідуальному бутті людини, фоном якого є повсякденне життя. У процесі його здійснюється істинне «буття - подія». В інформаційне поле філософії вводяться поняття, які відображають субєктивні переживання особистості: страх, відчай, тривога, туга, турбота, любов, причетність. Вони складають емоційно-чуттєвий фон повсякденності.

У процесі самосвідомості культури на етапі постмодерна у філософському знанні виявляється реальний та ірраціональний повсякденний пласт, відтворений у відповідній формі вираження: образність, алегоричність, метафоричність. Відкриваються нові грані і структури Буття уже не відносно Світобудови, а відповідно світу культури. Неможливість винайти нове вимагає виходу на інший рівень, де традиційні поняття перетворюються у свою протилежність і складають матеріал для нових теоретичних конструкцій. Прикладом цього є поняття «повсякденність», яке на сучасному етапі розуміють і вивчають не у протиставленні культурі, а як її елемент і прояв.

Отже, в сучасному некласичному філософствуванні проблема повсякденності висувається як самостійна. Даний термін вводиться в категоріальне поле філософії, але не отримує строгої дефініції, бо досліджуються тільки її окремі структурні елементи, що не приведені у відповідність. Це вказує на необхідність дослідження і закладає теоретичну основу вивчення самого поняття «повсякденність». Такий аналіз міститься у третьому концептуальному розділі роботи.

У третьому розділі «Утилітарно-прагматичне призначення повсякденності в культурі» автор відзначає, що повсякденність це сфера існування людини, що є специфічною реальністю культурної дійсності.

У першому підрозділі «Сфера безпосереднього буття в корисності та практичності предметного оточення» підкреслено, що повсякденність як сфера наявного буття повязана із предметами та речами, які знаходяться в повсякденному вжитку і мають утилітарний характер. Необхідність створення такого середовища, що відображає і доповнює людину, виникає через неможливість вписатися в оточуючий світ іншим способом, ніж перетворивши його в просторових і часових дискретних параметрах повсякденного побутування. Людина фізично і механічно перетворює обєктивно існуюче в необхідні і зручні речі та процеси, що є продовженням її тілесності і повязані з субєктивними переживаннями. Під час створення предметно-речового середовища складаються взаємовідносини, які стають тим мікросоціумом, через який особистість входить у систему суспільних звязків, зберігаючи і продовжуючи життя.

Автор підкреслює, що утилітарність речі вміщує не тільки обєктивно-технологічну закономірність функціонування і загально-культурний зміст, але й індивідуальну значущість людської потреби, що забезпезпечує фізичний та психологічний комфорт. Така особливість побутового предметно-речового середовища дає можливість вивчення індивідуального відбиття сукупного культурного досвіду, який у повсякденній сфері не переборюється, а культивується у звязку із життєвою необхідністю.

Своєрідність повсякденності найяскравіше проявляє себе у специфічній семантиці побуту, коли зміст виражається через різноманітні матеріальні форми, а текст сприймається на основі культурно-історичних та індивідуальних асоціацій. Тут же виявляється інтерсубєктивний характер даної сфери, де предмети, опосердковані свідомістю, є поєднанням світу емоційних переживань і цінностей, міжособистісних звязків і форм поведінки, спрямованих на вироблення індивідуальної життєвої стратегії.

У другому підрозділі «Феноменологія буденного мислення: від здорового глузду до прагматичної настанови» автор відзначає, що буденне мислення це початковий ступінь процесу пізнання, де людина накопичує ї аналізує широкий та різноманітний повсякденний досвід, набуває здатності влаштовувати свій життєвий простір в його предметному і смисловому прояві. У системі культури буденне мислення є основою звязку субєктивної сфери повсякденного життя з інтерсубєктивним світом культурних значень.

Буденне мислення, на думку автора, формує смисловий зміст утилітарного предметно-речового оточення, міжособистісних відносин і схем поведінки в провсякденній реальності. Домінантною формою діяльності буденного мислення є координація практичного перетворення зовнішнього світу (як природного, так і соціального) з прагматичною метою: влаштувати життя конкретної людини. Отже, найважливішою функцією повсякденного мислення є часова, просторова і міжособистісна стратифікація, що базується на основі специфічної субєктивно орієнтованої типології. Вона реалізується повсякденною раціональністю (здоровим глуздом) у відповідності з прагматичним спрямуванням.

Відповідно до того, що повсякденне предметно-речове оточення подається як реалія побутування людини у культурі, буденне мислення виступає початком та основою процесу пізнання, що визначає суть культурної творчості. Тому взаємодія буденного і теоретичного мислення очевидна. Вони доповнюють одне одного як у предметі дослідження (світ життя конкретної людини і Всесвіт у цілому), так і в методиці функціонування (субєктивність у буденному мисленні та обєктивність у теоретичному).

Автор відзначає, що такі риси буденного мислення, як рухомість, безсистемність, незавершеність доповнюються структурністю, системністю і доказовістю теоретичного в культурі та виявляють специфічну життєву логіку, що спирається на індивідуальну настанову і субєктивний критерій, необхідний у повсякденному житті. Окрім того, буденне мислення сприяє початковому етапу соціалізації індивідуума, що здійснюється у повсякденній сфері через навчання, передачу та закріплення традицій в обрядах, церемоніях, буденних правилах і звичках. Перехід від буденного до теоретичного відбувається тоді, коли перше не справляється із проблемами щоденного життя, які виникають в межах звичних правил, вироблених здоровим глуздом. Тоді у сфері теорії виявляються причини, формуються закони та ідеали, які потім адаптуються і функціонують у повсякденності.

У висновку автор обгрунтовує думку, що повсякденність - це постійно присутня реалія культурної дійсності, утилітарно-прагматична суть якої визначається її призначенням зберегти, продовжити і влаштувати життя людини. Такий зміст і функціональне значення повсякденності виявляється в її складових компонентах: 1) предметно-речове оточення, на фоні якого формується ценнісно-комунікативна система і закріплюються стереотипи поведінки; 2) буденне мислення, яке має власну раціональність прагматично орієнтований здоровий глузд.

Таким чином, культура може бути подана як специфічна дійсність взаємодії повсякденної реальності та сутнісної глибини її теоретичної сфери. Це дозволяє вивчати культурну дійсність не тільки в традиційно відомих проявах, але і в її повсякденному втіленні, де простежуються особливості індивідуального відбиття різних культурних форм і виявляються постійно присутні аспекти, що складають основу традиції.

Список друкованих праць за темою дисертації

Универсальность повседневности в культуре /Постановка проблемы // Вісник ХДУ, №397, «Філософія і культура», 1997-1998. - С. 53-58.

Повседневность как постоянно присутствующая реалия культурной действительности // Вісник ХДУ, №397, «Філософія і культура», 1997-1998. - С. 74-77.

Сфера непосредственного бытия в полезности и практичности предметного окружения // Вісник ХДУ, №400/4, «Наука і культура», 1998. - С. 166-169.

Повседневность: культурная универсалия или «неподлинное бытие» человека // Культура и жизненный мир человека: Сб. научн. работ Харьков: ХАИ, 1996. С. 25-30.

Апология повседневного и обращение к повседневности в постклассическом социогуманитарном знании // Матеріали V Харківських міжнародних Сковородинівських читань «Проблеми раціональності наприкінці ХХ століття» Харків: ХВУ, 1998. С. 143-145.

Культурні універсалії українського етносу // Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції «Культура та етноетика» Київ: Ін-тут філософії та ін-тут соціологиї НАН України, КДУ, 1994. С. 2-3.

Размещено на Allbest.ru