Масова культура як предмет філософського аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

09.00.04 - Філософська антропологія та філософія культури

Масова культура як предмет філософського аналізу

Кандидата філософських наук

Міщенко Наталія Дмитрівна

Xapків - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному університеті.

Міністерство освіти України

Науковий керівник: Старовойт Вікторія Сергіївна, кандидат філософських наук, доцент кафедри теорії культури і філософії науки Харківського державного університету

Офіційні опоненти: Бурова Ольга Кузьмівна, доктор філософських наук, доцент, професор кафедри філософії Харківського державного університету

Степаненко Ірина Володимирівна, кандидат філософських наук, доцент, професор кафедри філософії Харківського педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди

Провідна установа: Державний аерокосмічний університет ім.М.Є.Жуковського “ХАІ”, кафедра філософії. Міністерство освіти України, м. Харків

Захист відбудеться “23_”_06_ 1999 року о 15:15 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64. 051. 06 при Харківському державному університеті за адресою:

310077. Харків, пл.Свободи,4, ауд._______

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці ХДУ за адресою: 310077, пл.Свободи,4.

Автореферат розіслано “18”05.1999р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Старовойт В.С.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Масова культура як один з найбільш яскравих проявів соціокультурної реальності сучасних розвинутих суспільств залишається порівняно мало вивченим феноменом з точки зору загальної теорії культури. Це обумовлено тим, що і суспільна свідомість, і науковий дискурс, пов'язані з даною проблемою, до останнього часу коливаються між крайнощами. Довгий час про масову культуру судили з позиції "розмірковуючої меншості", але дійсність показує, що, незважаючи на критику, вона продовжує розвиватися і охоплює дедалі ширший культурний простір, пов'язаний не тільки з обивателями та їх нерозвинутими смаками.

Отже, проблему масової культури відрізняє те, що вона через свою неоднозначність, заплутаність і начебто очевидність належить до недостатньо досліджених. Відомі культурні явища, які слід віднести до масової культури, потребують перегляду на новому рівні, що відповідає сучасній соціокультурній реальності.

Інтерес до даної проблеми зумовлений і новою соціокультурною ситуацією, пов'язаною з постмодерністською настановою, яка характеризується релятивізмом шодо будь-яких культурних проявів і сприяє легалізації феномену масової культури.

Слід зазначити небувалий виплеск інтересу до даної проблеми і в нашій країні. Після тривалого періоду панування соціалістичної ідеології аналіз вітчизняної культури починає супроводжуватись посиленою увагою та реабілітацією повсякденного, щоденного - того, що являє собою життєвий світ людей.

Очевидно також, що прояви масової культури в різних країнах та суспільствах мають свої особливості. Усе це свідчить про важливість аналізу феномена масової культури.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема та зміст дослідження відповідають темі науково-дослідних робіт кафедри теорії культури та філософії науки Харківського державного університету "Проблема духовності в науці і культурі", яка виконується за республіканською програмою № 64 "Класика, модерн, постмодерн у філософії, науці і культурі: проблеми духовності на зламі тисячоліття".

Стан наукової проблеми . Проблема масової культури має певну традицію в дослідженні. Проте переконливого концептуального бачення сутності масової культури та напрямків її розвитку немає.

Протягом кількох десятиріч з моменту свого виникнення масова культура розвивалась стихійно, фактично не маючи глибокого теоретичного тлумачення. Подальше осмислення феномену масової культури, пов'язанє з досить стрімким її поширенням, викликало певну тривогу багатьох мислителів (Ф.Ніцше, О.Шпенглер, Т.Єліот, Х.Ортега-і-Гассет та інші).

Дослідження проблеми масової культури було тісно пов'язане з концепцією "масового суспільства", яка відбиває два протилежних за висновками комплекса ідей.

Насамперед це переважаючий з 50-х років ХХ сторіччя аналіз масової культури з позиції традиційного західного ліберального гуманізма. Для представників цього напряму (Е.Фромм, Д.Рісмен, Г.Маркузе та інші) була характерною уява про неминучу загибель "загальнолюдської культури" в результаті "послаблення еліти", "натиску вульгарних мас та бездушної техніки".

Критики масової культури ігнорували її важливі особливості, які і стали основою для виникнення ряду апологетичних концепцій, що виправдовують диференціацію культурної продукції та стверджують, що ця культура відповідає попиту масового споживача (Т.Парсонс, Е.Шілс, Л.Ростен, Е.Морен та інші автори).

Апологетичні концепції масової культури пов'язували її розвиток з успіхами в галузі матеріально-технічного забезпечення людства (Ж.Фрідман, Д.Белл, Д.Макдональд, Б.Розенберг). До них належить і досить авторитетна концепція М.Маклюена про початок розвитку "третьої" системи культури, згідно з якою масова культура виступає як природний розвиток засобів масової комунікації (ЗМК).

В наш час представлені різноманітні теоретичні підходи до розуміння масової культури. Не без підстав дослідники вбачають зв'язок масової культури з різними філософськими вченнями (з фрейдизмом, гедонізмом, позитивізмом, з філософією прагматизму).

У вітчизняній науковій літературі осмислення проблем масової культури завжди ускладнювалось ідеологічним підтекстом. В радянській державі заперечувався факт існування масової культури, а якщо він і визнавався, то винятково в своїх окремих проявах, що розцінювалось як ідеологічні диверсії, пов'язані з кризою буржуазної культури. Через це багато які з вітчизняних дослідників вивчали феномен масової культури в країнах Західної Європи та Америки, піддаючи його нищівній критиці (О.Ашин, О.Карцева, О.Кукаркін, О.Мідлер, В.Молчанов, О.Нечай,В.Шестаков. М.Чегодаєва та інші).

Лише в останні дисятиріччя ряд вітчизняних авторів усвідомили, що йдеться про якісно новий феномен культури. Це викликало інтерес до проблеми масової культури російських, українських, білоруських та інших дослідників (К.Разлогов, Н.Козлова, О.Агеєв, В.Матвєєв, О.Гофман, О.Забужко, Д.Микитюк, А.Окара, О.Золотухіна-Аболіна та інші). З'явились цікаві дослідження з цієї проблематики, які виявили існування цілого ряду маловивчених і дискусійних питань, пов'язаних з феноменом масової культури.

Мета і завдання дослідження. Мета даного дисертаційного дослідження полягає в концептуальному підході до аналізу феномена масової культури та її суб'єкта “людини-маси” на основі реальних процесів її розвитку в ХХ сторіччі.

Відповідно до мети вирішуються такі завдання:

1. Виявити основні характеристики процесів омасовлення сучасних суспільств та показати провідну роль у них соціокультурних факторів.

2. Розкрити і проаналізувати основні особливості "людини-маси" як певного культурно-антропологічного типу.

3. Розглянути різні концепції, пов'язані з проблемою виникнення феномена масової культури і довести, що масова культура - явище, невипадкове для ХХ сторіччя.

4. Визначити сутність масової культури і довести безпідставність її однобічної негативної інтерпретації.

5. Обгрунтувати постанову питання про масову культуру як про нову культурно-історичну парадигму.

6. Виявити важливі загальні тенденції, притаманні розвитку масової культури в ХХ сторіччі.

7. Розкрити характер і особливості існування масової культури в сучасному українському культурному просторі переважно на основі аналізу художньої масової культури як такої, що справляє великий безпосередній вплив на духовний світ людини.

Методологічна і теоретична основа, джерельна база дослідження. В методологічному апараті дисертації фігурують принципи об'єктивності, історизму, плюралізму як загальні методологічні засади наукового пізнання. Використані також такі методи теоретичного дослідження, як аналіз та узагальнення.

Специфіка об'єкту дослідження зумовила необхідність обробки широкого кола теоретико-філософських та художньо-критичних джерел. Їх основу склали присвячені теоретичному аналізу проблем масової культури праці Х.Ортеги-і-Гассета, О.Шпенглера, Д.Белла, Е.Фромма, Д.Рісмена, Г.Маркузе, М.Маклюена, З.Фрейда, Н.Козлової, К.Разлогова та багатьох інших авторів.

Емпіричну базу дослідження склали численні прояви масової культури в реальній дійсності.

Наукова новизна дослідження пов'язана із спрямованістю дисертаційної роботи на розгляд реальних процесів розвитку та функціонування масової культури як невід'ємного пласта сучасної культури. З цим пов'язаний аналіз феномена масової культури та її суб'єкта "людини-маси" в філософсько-антропологічному ключі. Виявлені і досліджені певні тенденції, характерні для розвитку масової культури в ХХ сторіччі.

Наукова новизна полягає:

1. В обгрунтуванні висновків про те, що однозначно негативна інтерпретація масової культури не відповідає сучасним соціокультурним процесам. Масова культура в ХХ сторіччі постає як нова всеохоплююча реальність, яка формує сучасну людину та її світ, що дозволяє ставити питання про масову культуру як про нову культурно-історичну парадигму.

Пріоритетною причиною всеохоплюючого феномену омасовлення є соціокультурні процеси. Пануюча до цього часу теза про головну роль в процесі омасовлення високого рівня розвитку техніки, головним чином ЗМК, слід розглядати як одну з богатьох, хоч і дуже істотну причину омасовлення, що визначила його стрімкі темпи. Основний суб'єкт масової культури - масу пропонується трактувати як суб'єкт нового типу, або ж кінець кінцем погодитись з тим, що поняття “маса” у ХХ сторіччі набуває якісно нового розуміння як результат стандартизації особистості в сучасних суспільствах, який супроводжується трансформацією (з урахуванням ряду особливостей) людини у культурно-антропологічний тип "людини-маси". Незважаючи на усереднений характер її духовних потреб, "людина-маса" варта того, щоб в ній поважали особистість.

2. В доведенні того, що масовокультурні твори містять базові архетипові міфологеми, притаманні будь якому типу свідомості. Це знаходить відбиття у міфах, створюваних масовою культурою ХХ сторіччя. Вона запропонувала новий тип міфів, що проявляється, наприклад, в культі “зірок”.

3. В показі змінення масової культури в ситуації постмодерну, зв'язаного з відходом масової культури від виконання тільки компенсувальної і розважаючої функцій та її зверненням до важливих соціальних проблем, проблем особистості; з переважанням візуального начала; з трансформацією авторського начала в масовій художній продукції; з виявленням негативного впливу постмодернізму на “людину-масу”, крайній прояв якого полягає в “тотальному духовному “неперетравлюванні” масовою людиною постмодерністської творчості.

4. В обгрунтуванні підходу до мистецтва соціалістичного реалізму з урахуванням його специфічних особливостей, як до одного з проявів масової культури, оскільки це мистецтво прагнуло сприяти формуванню радянської масової людини.

5. В одній з перших спроб проаналізувати на теоретичному рівні стан сучасної масової культури в Україні. Доведено, що розпад СРСР і здобуття незалежності Україною визначили важливі зміни в пласті масової культури, які знайшли відбиття в переоріентації з громадського пафосу на розважальне начало, в зміні домінуючих ціннісних пріоритетів у масових смаках, у засиллі західної масовокультурної продукції на українському культурному ринку.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Проведене дослідження сприяє більш глибокому розумінню тих процесів у духовному житті, що відбуваються в сучасних суспільствах.

Дисертант прагнула підійти концептуально до розкриття сутності масової культури на основі реальних процесів її розвитку в ХХ сторіччі. Аналіз поставлених питань дав змогу виявити низку проблем, перед якими опинилось сучасне людство, та показав необхідність формування більш змістовних критеріїв масового смаку, що можливо досягнути шляхом ціленаправленої і змістовної культурної політики, яка проводиться сучасними державами.

Подані в роботі матеріали по найбільш дискусійним і маловивченим аспектам в цілому широкої палітри масовокультурної проблематики можуть доповнити новим змістом ряд наук, що вивчають проблеми, пов'язані з феноменом масовості (філософія культури, соціальна філософія і психологія, соціологія, мистецтвознавство, естетика).

Матеріали дисертації можуть бути широко використані в навчальному процесі (з філософії культури, української і зарубіжної культури, з естетики), при підготовці навчально-методичних посібників, у лекційній роботі різноманітних гуманітарних центрів, при вивченні та прогнозуванні культурного розвитку нашого суспільства, а також у різноманітних формах виховної роботи з студентською молоддю і населенням.

Матеріали та висновки дисертації використані під час проведення занять в Харківському інституті бізнесу та менеджменту.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження знайшли відбиття в п'яти публікаціях автора.

Важливі питання дослідження обговорювались на науково-практичній конференції “Проблеми безперервної освіти і виховання студентів” (Харків, 1994) і на засіданні теоретичного семінару кафедри теорії культури і філософії науки Харківського державного університету.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, двох розділів і висновків, які узагальнюють результати розгляду питань, поставлених в дослідженні, а також містять міркування автора щодо подальшого розвитку масової культури. Обсяг рукопису дисертації складає 166 сторінок комп'ютерного набору, не включаючи списку літератури, який складається з 211джерел.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір теми та її актуальність, аналізується стан наукової розробки проблеми, авторський підхід до її розв'язання, визначаються об'єкт та предмет дослідження, мета та завдання роботи, методологічні і теоретичні основи дослідження. Наголошено наукову новизну розробленого дисертантом підходу та положень, що виносяться на захист, вказано теоретичне та практичне значення здобутих результатів.

Метою першого розділу “Масова культура: філософсько-антропологічний аналіз”, який має чотири підрозділу, є показ невипадкового характеру виникнення масової культури в ХХ сторіччі, а також визначення її місця і ролі в сучасній культурі. Поставлене завдання виконувалось таким шляхом:

В підрозділі 1.1 “Процеси омасовлення культури і суспільства наприкінці ХІХ - початку ХХ сторіччя” головна увага відводиться аналізу “маси” як суб'єкта масової культури, а також розгляду процесів, що сприяють формуванню і стрімкому поширенню масової культури в нинішньому сторіччі.

Наприкінці ХІХ - початку ХХ сторіччя в Європі та Америці позначився певний перелом у світовідчуванні людей та їхньому ставленні до дійсності. В цей час бурхливо розвивалися наука і техніка, матеріальне виробництво, суспільне життя, відбувалося послаблення релігійної свідомості, змінювалися й інші сторони людського буття. Саме в цей період стала характерною всеосяжна масовизація життя, яка охопила всі її сфери: економіку, політику, виробництво і безпосередньо спілкування людей. Дані процеси призвели до того, що в цілому в європейській культурі 30-х - початку 40-х років ХХ сторіччя відбувалися глибинні зрушення, супроводжувані кризою духовних цінностей та ідеалів, які формувалися в європейській культурі протягом ХVІІ - ХІХ століть. Ці зрушення сприяли інтенсивному поширенню масової культури.

Такі явища, як масовість, техніцизм, бездуховність та інші, що поширились, були викликані руйнуванням традиційних форм життя, що, як виявилося, більшою мірою, ніж матеріальні умови, визначали побут і свідомість різноманітних соціальних груп доіндустріального суспільства. Це свідчить про те, що головними в процесі омасовлення є соціокультурні процеси.

Дані зміни призвели до того, що в центрі життя сучасних суспільств виявилась так звана “маса” - суб'єкт того типу культури ХХ сторіччя, яка визначає універсальну значущість масовокультурних процесів. В цілому масова культура охоплює дуже широкі соціальні пласти сучасних суспільств. Виходячи з цього, було б більш правильним стверджувати, що масова культура сформувала свій суб'єкт - “людину-масу”, який зовсім не ідентичний поняттю “маса” в традиційному розумінні.

Поширення масової культури і тісно пов'язані з нею процеси омасовлення сучасних суспільств сприяли формуванню культурно-антропологічного типу, докладний аналіз якого наведено в підрозділі 1.2. “Масова людина: проблеми і підходи до них”.

На початку ХХ сторіччя для Європи і Америки стає дедалі більш очевидним історичний факт, пов'язаний з активізацією “усередненої” людини. Саме цим поширюваним культурно-антропологічним типом людини і була викликана до життя масова культура.

Про виникнення “одномірної”, “масовидної” “людини-натовпу”, “майбутнього хама” писали практично всі великі культурфілософи ХХ сторіччя. Докладний і блискучий за стилем аналіз даному типу людини дав Х.Ортега-і-Гассет, який і назвав його “людиною-масою”.

ХХ сторіччя піддало сумніву як ідеал вільної автономної особи, який протягом століть був стрижнем класичної культури, так і ідеологічний апарат та філософський інструментарій, який його обгрунтовував. Це стало фундаментом для відтворення нового образу людини як осереддя нової культури, якими б шокуючими і незрозумілими не з'являлися б вони з позицій “високої” культури.

Спроба дати об'єктивну оцінку “людини-маси” - однієї з основних діючих фігур в культурі ХХ сторіччя пов'язана з усвідомленням необхідності врахування морального начала в людині, заснованого на принципах духовності, запропонуваного Р.Гвардіні, А.Швейцером та іншими авторами, а не рівнем естетичного розвитку, на який спирався Ортега.

Проблеми моральності в сучасну епоху по праву стають буттєвими основами людської культури. Моральність, і відповідно духовність, покликані виконати в наш складний час роль заборони на всі замахи проти ідеї самоцінності людського життя, незалежно від того, яким формам культури віддає перевагу людина. Крім цього, виходячи з нинішньої ситуації плюральності життєвих мовних практик, ідеологій, психологій, свідомостей, ментальностей, стає важким говорити, наприклад, про “відхильну” поведінку. Таким чином, проблема “людини-маси” являє собою драматичну, іноді трагічну і досить непросту проблему. Незважаючи на невисокі духовні запити “людини-маси”, вона, як і будь-яка людина, гідна того, щоб в ній поважали її особу. масовий культура сучасний

Характеристика “людини-маси” і специфічних особливостей, що притаманні її свідомості, має не повний вигляд без аналізу механізмів “соціального перетворення”, описаних Е. Канетті, які безпосередньо створили даний антропологічний тип. Цей процес на основі життя і діяльності масової радянської людини в соціалістичному суспільстві розглядається в підрозділі 1. 3. “Принцип соціального перетворення і його значення для пояснення людської сутності в філософській антропології ХХ сторіччя”.

В ході глибоких змін, що відбулися в соціокультурному просторі ХХ сторіччя, які визначили бурхливий розвиток масової культури, принцип “соціального перетворення”набуває особливої значущості. Він виявляє причини і механізми, які саме в ХХ сторіччі (а не з стародавніх часів, як це вважають деякі автори) перетворювали людей на масу.

Результати дослідження свідчать, що тип радянської масової людини унікальний, оскільки унікальні умови його входження в модерн, пов'язані з специфічними особливостями суспільного та особистого життя в нашій колишній країні. Але в цілому як культурно-антропологічний тип така людина зовсім не унікальна. Таким чином, принцип "соціального перетворення", поданий на унікальному в своєму роді матеріалі радянської “людини-маси”, - явище надзвичайно відоме і поширене в усіх сучасних суспільствах.

Практика ХХ сторіччя показала, що масова культура - явище надто неоднорідне і потребує всебічних підходів до свого вивчення. Аналізу багатозначності підходів до феномену масової культури, заснованому на виявленні сутнісних характеристик цього пласта культури, присвячений підрозділ 1.4. “Критика масової культури: дилеми справжні та уявні”.

Критичні оцінки важливих характеристик масової культури були правомірними на початку ХХ сторіччя, коли її повсюдне поширення лише намічувалося в тенденції. Сьогодні, наприкінці сторіччя, ситуація багато в чому змінилася, що спонукає по-новому подивитись на проблему масової культури в цілому. В ХХ сторіччі масова культура стала одним із домінуючих культурних пластів. Вона перетворилась на відмітний знак часу і поставила людство перед новим культурно-історичним феноменом.

Наявність даного пласта в сучасній культурі не робить її більш-менш прогресивною, що є дуже важливою особливістю нинішньої соціально-культурної ситуації. Виходячи з цього, навряд чи варто намагатися давати оцінку феномену масової культури як позитивного чи негативного явища сучасної культури. І якщо від негативно-оціночного тлумачення цього явища перейти до об'єктивного історико-культурного та філософсько-соціологічного аналізу, якщо не видавати (свідомо чи не свідомо) негативну частину за ціле, то виявиться, що масова культура - не особливе, жорстко фіксоване утворення з певним набором ознак, а деякий стан культури, зумовлений сучасним етапом історичного розвитку.

Масова культура втілює в собі суттєві зміни, які відбулися в культурі ХХ сторіччя: розвиток засобів масової комунікації, становлення індустріально-комерційного типу виробництва та розподілу, яке суттєво вплинуло на формування духовного світу людини і суспільства, демократизація культури, зокрема поширення середнього рівня освіченості мас, зростання часу дозвілля і вилучення коштів на нього в особистому і сімейному бюджеті.

Вищеперелічені процеси вплинули на різні сфери культури, спріяючи цим розвитку масової культури, яка дедалі займає більший культурний простір і до якої слід віднести усе те, що задовольняє культурні потреби масової людини.

Специфіка масової культури полягає не в тому, що вона “погана” за своїм змістом, а в тому, як не тривіально виглядає це ствердження, що вона масова. В сфері масової культури в різний час можуть виявитися різноманітні її прояви, в тому числі близькі до класичніх або фольклорних зразків.

З одного боку, розвиток масової культури призводить до підвищення загальної культури людини, рівня її освіти. У великої кількості людей за допомогою сучасних ЗМК з'явилась можливість ознайомитися з найрізноманітнішими творами мистецтва, з останніми досягненнями науки, хоча, звичайно, на дуже популярному рівні. Це є дуже важливим при оцінці найрізноманітніших явищ сучасного життя, виборі вчинків, тому що широкий світогляд дає індивіду можливість враховувати багато які обставини. Але водночас поширення масової культури і розвиток техніки призводить до спрощення духовного світу людини, до панування чисто утилітарного, егоїстичного ставлення до життя, до проявів бездуховності, до формування такого мислення, яке не дуже занепокоєне суттю вищих цінностей, сенсожиттєвими питаннями. Такою є об'єктивна дійсність, яка демонструє нам усю складність, неоднозначність й суперечливість феномену масової культури.

Метою другого розділу “Масова культура в ХХ столітті” є розгляд реальних процесів розвитку масової культури в нинішньому сторіччі в межах виділених нами деяких загальних тенденцій, притаманних поширенню і розвитку цієї культури в сучасних суспільствах.

У підрозділі 2.1. “Міфи масової культури” обгрунтовується, що було б неправомірним вважати масову культуру культурою міфів виходячи з того, що вся її сутність визначається створенням міфів, з метою міфологізації свідомості, що ця культура покликана лише містифікувати реальні процеси, що відбуваються у людському суспільстві. Існує більш специфічний зв'язок міфа з масовою культурою, що полягає у “природному началі людини”(З.Фрейд), який пов'язаний з її свідомістю, психікою і насамперед з архаїчними структурами людської свідомості.

ХХ сторіччя серед інших викликало і таку дуже глибоку суперечність, суть якої полягає у незвичайному посиленні індивідуалізму і водночас неминучому нещасті одиничної людини, про що писав ще К.Юнг. У складі сучасного людства багато покинутих та відчужених індивідів, які завжди будуть прагнути до того, щоб гармонізувати себе з навколишнім світом. Тому цілком обгрунтованим є те, що масова людина не може не прагнути до певної міфологізації світу, а масова культура на своєму рівні відповідає цим запитам. Причому міфи масової культури мають свої відмітні особливості. Одна з них проявляється у вигляді культу “зірок”, що виник завдяки розвитку ЗМК і пов'язаний з втратою ціннісних орієнтацій, де традиційні герої з їх невід'ємними достоїнствами втратили свою привабливість.

Відомо що архетипи колективного несвідомого об'єктивуються в образах міфології та релігії. В міфології йде шліфовка образів, які перетворюються на прекрасні чи жахливі символи. Ці символи є ні чим іншим, як пристосувальною реакцією людини до зовнішнього і, головне, до свого внутрішнього світу. Звідси відмітною особливістю масовокультурних творів являється те, що в них містяться базові архетипові міфологеми. В творах масової культури, розрахованих на сприйняття непідготованої публіки, міститься велика кількість посилань до міфології як універсальної і давньої системи образів, які повинні зачіпати деякі глибинні, загальні для всіх уявлення та ідеї, які беруть свій початок в архетипах.

Характерні тенденції розвитку масової культури в ХХ сторіччі досліджуються в підрозділі 2.2. “Масова культура в ситуації постмодерну”.

Основоположні принципи постмодернізму - невіра в прогресивний розвиток суспільства і в можливість знайти істини, які дали б людям змістожиттєві цілі і орієнтації для їх діяльності, не могли не сприяти поширенню масової культури і водночас визначили істотні зрушення як у розумінні суті феномена масової культури, так і пов'язані з цим певні зміни в її формах, та вплив самої масової культури на сучасну соціокультурну ситуацію.

Постмодернізм реабілітував і, навіть більше того, зробив об'єктом своєї пильної уваги те, що пов'язане з життєвим світом середньої людини, тим самим зумовивши новизну підходу до проблем масової культури, яка почала розглядатися як проблема певного кута зору на охоплюване нею коло життєвих явищ. Існування масової культури в ситуації постмодерну дозволило їй (як і мистецтву в цілому) вийти за межі традиційних і звичних визначень та існувати у більш широких життєвих контекстах. Так, наприклад, дістають статус масового мистецтва види діяльності, що не потребують ні інтелекту, ні художнього смаку, які лише імітують (пародують) художню діяльність (що можна сказати про більшу частину творів поп-арту, різного роду хеппінги та інші).

Виникнення нових складних, часом суперечливих проектів демонструють нам раніше невідомі можливості мистецтва і водночас гостро відображують невпевненність, нестабільність, дезорієнтацію, хаос, які мають місце в сучасному суспільстві. Масова культура нібито прагне увібрати в себе все і росповсюджується ушир, а не в глибину (що цілком притаманне періоду постмодернізму, який стверджує, що його світ - це світ поверхностей, гри частковостями).

Такому розповсюдженню масової культури сприяє “медіатизований” характер сучасної культури, котрий справляє великий вплив на масу людей, їх свідомість, породжуючи при цьому нові проблеми. Одна з них пов'язана з негативним впливом постмодернізму на “людину-масу”, крайній прояв якого полягає в “тотальному духовному неперетравлюванні” масовою людиною постмодерністської творчості. У зв'язку з цим з особливою гостротою постає питання про те, що культура постмодернізму, ставши спочатку інтелектуальною модою, перетворюється на певне ідейне та методологічне обгрунтування для засобів масової комуникації, що являє собою загрозу для “людини-маси”, рівень якої дозволяє їй сприймати прояви постмодернізму в культурі або як замах на грунтовні підвалини його буття, або як втілення уседозволеності.

Матеріали дослідження показують, що загальні тенденції, пов'язані з реальними масовокультурними процесами, в кожній країні мають свою специфіку. В різних країнах поширенню та розвитку масової культури притаманні свої особливості.

Вивчення особливостей і сутнісніх характеристик основного художнього методу соціалістичного реалізму в нашій колишній країні СРСР, сприяло виявленню ще однієї тенденції розвитку масової культури в ХХ сторіччі, аналізу якої присвячений підрозділ 2.3. “Художня культура соціалістичного реалізму як один з проявів масової культури”. Соціалистичний реалізм як історико-культурне явище має бути предметом спеціального аналізу. Ми звертаємося до цього питання лише з однією метою: проаналізувати твори соціалистичного реалізму в аспекті масової культури.

Наявність спільності між соціалістичним реалізмом і масовою культурою і водночас виявлення ряду відмітних особливостей, властивих соціалістичному реалізму, дозволяє відрізняти їх з урахуванням їх загальної суті.

Головною особливістю соціалістичного реалізму, яка визначила його специфіку, було те, що він підкреслено вважав себе утилітарним, розміщуючи всі явища життя під неодмінними ідеологічними лозунгами. Друга його особливість полягала у тому, що за довгі роки свого існування соціалістичний реалізм функціонував без урахування реальних смаків мас, тоді як важливою умовою існування масової культури є орієнтація на широкий масовий смак, на комерційний успіх.

Водночас для соціалістичного реалізму були характерні такі основоположні принципи масової культури, як відсутність стилю в її художніх творах, оскільки зміст кожного з них неодмінно мав бути доступним і зрозумілим масам. Як і масова культура, соціалістичний реалізм використовував в своїх цілях зразки “високої” культури, підживлюючись від них.

Мистецтво соціалістичного реалізму було своєрідним аспектом масової культури ще й з тієї причині, що воно сприяло формуванню радянської масової людини, бо прагнуло орієнтувати думки і вчинки людей на певні стандарти, сформовані соціалістичною ідеологією.

Аналіз тенденцій, пов'язаних з розвитком масової культури в ХХ сторіччі, потребує мати на увазі, що сьогодні намітилися підстави для виділення й інших характерних тенденцій, пов'язаних з поширенням масової культури.

Достатню увагу приділено в дисертації стану масової культури в сучасному українському суспільстві. Цьому питанню присвячений підрозділ 2.4. “Особливості масової культури в Україні: до аналізу проблеми”. Поширення масової культури в Україні зв'язане з тими самими процесами масовизації, які були охарактеризовані вище. Вони є однотиповими для всього пострадянського культурного простору.

Особливості масової культури в Україні в радянський період були зумовлені фактом її входження в СРСР. На розвиток української культури в радянський період впливала пануюча ідеологія , відповідно з якою будь-яка національна культура мала права на розвиток, але при цьому повинна була обов'язково залишатися соціалістичною за змістом, а національною за формою. Такий розподіл форми і змісту культури дуже негативно позначився на її розвитку.

Розпад СРСР, катастрофа комуністичних ідеалів, критика марксистсько-ленінської ідеології виявилися переламними моментами як для розвитку культури в цілому, так і для пласта масової культури зокрема. Глибокі зміни в менталітеті призвели до поглиблення орієнтації на сферу індивідуального існування: люди почали усвідомлювати себе не тільки в суспільно-визначеному статусі (державному, партійному, громадсько-політичному), а і в сімейному, домашньому становищі, локальних зв'язках, етнонаціональних відносинах і так інше, головним чином, в неідеологізованих відносинах.

Усе це сприяло легалізації масової культури. В галузі художньої культури практично миттєво поширились образи тривіального відео, літератури, дізайну, стверджуючи етику особистого успіху, індивідуальної дії, віри в себе, що було не характерним для колишнього радянського суспільства. Дані процесі визначили важливі зміни у вітчизняній масовій культурі.

Таким чином, масова культура пострадянського культурного простору демонструє свого роду ритуали модернізації, показуючи моделювання відносин, які не траплялись до недавнього часу, відносин не політизованого суспільства.

Проведений в дисертації аналіз показав, що українське суспільство, яке прагне до демократизму, не моноліт, і відповідна такому суспільству культура є різноманітною, багатоповерховою, диференційованою. В такому суспільстві не може бути панування якогось одного типу культури - елітарної чи масової. У кожного з них є своя соціальна територія, свій “поверх”.

Майбутнє української культури багато в чому буде залежати від державної культурної політики в цілому, і системи виховання людини зокрема.

У висновку автор обґрунтовує думку про те, що до масової культури не можна ставитися однозначно. Феномен масової культури являє собою досить складний, багато в чому суперечливий пласт сучасної культури.

Для розвитку масової культури в ХХ сторіччі створюють об'єктивну основу процеси омасовлення сучасних суспільств. Таке стрімке збільшення масштабів поширення масової культури і той специфічний характер, яким забезпечило їх технологічне зрощення з новими ЗМК, дозволяють навіть поставити питання про масову культуру як про нову культурно-історичну парадигму.

Масова культура не є відхиленням від нормального буття культури, яке могло б бути подолане моральними і інтелектуальними зусиллями. Поширення масової культури - це насамперед відбиття духовного стану суспільства, пов'язаного із змінами історично створюваних культурно-ціннісних орієнтацій.

В наш час масова культура завойовує дедалі більш широкий культурний простір і спростовує думку про те, що вона не може існувати з високою культурою. В реальній дійсності вони вже існують разом і очевидно будуть співіснувати і далі, створюючи собою єдиний процес функціонування сучасної культури.

В змаганнях за людину масова культура поки що часто одержує верх, що ще раз свідчить про те, що її виникнення і розвиток не випадкові. Доки будуть люди маси - буде і масова культура. Таким чином, всі спроби заборонити або подолати масову культуру є нереальними, однак зусилля змінити її і покращати залишаються цілком актуальними і реальними.

Основні положення дисертації відображені в наступних публікаціях автора

1.Массовая культура: к анализу проблемы //Вісник ХДУ. Концепція цілосності. Проблема духовності в культурі і науці.- Харків, 1996.-№ 385/2. - С.42-47.

2.Массовая культура в контексте постмодернизма // Вісник ХДУ. Філософія і культура. - Харків, 1997-98.- № 397. - С.85-90.

3.Художественная культура социалистического реализма как одно из проявлений массовой культуры // Вчені записки Харківського гуманітарного інституту “Народна українська академія”.- Т.4. - Харків, 1998. - С.146-151.

4.Массовая культура как новая историческая парадигма? (К постановке проблемы)// Вісник ХДУ. Філософія і культура .- Харків, 1997-98. -№ 397.- С.58-59.

5.Современные подходы к проблеме массовой культуры // Вісник ХДУ. Концепція цілісності. Проблема духовності в культурі і науці. - Харків, 1996. -№ 385/1. - С.52-56.

Анотації

Міщенко Н.Д. Масова культура як предмет філософського аналізу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія і філософія культури. - Харківський державний університет. - Харків, 1999.

Дисертація присвячена теоретичному дослідженню феномену масової культури та її суб'єкта - “людини-маси” в ХХ сторіччі. Підкреслюється актуальність завдання об'єктивного і всебічного дослідження такого складного, суперечливого, багатоаспектного явища, як масова культура, що представляє важливий пласт сучасної культури, значною мірою визначає її нинішній стан і перспективи.

Масова культура постійно поширюється. В зв'язку з цим особлива увага в роботі приділяється проблемам, зв'язаним з реальними процесами розвитку масової культури в сучасних суспільствах. Достатня увага приділена як визначенню важливих тенденцій, що простежуються в масовій культурі протягом ХХ сторіччя, так і аналізу масової культури в радянському і пострадянському культурному просторі, зокрема в Україні. Мета автора полягала в розкритті сутності масової культури як нової культурно-історичної парадигми сучасності і водночас особливого пласту культури ХХ сторіччя та показі невипадкового характеру формування масової культури і причин зростання її ролі в сучасній культурі.

Ключові слова: процес омасовлення, масова культура, культурно-історична парадигма, масова свідомість, “людина-маса”, міфи масової культури.

Мищенко Н.Д. Массовая культура как предмет философского анализа. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04. - философская антропология и философия культуры. - Харьковский государственный университет.- Харьков, 1999.

Диссертация посвящена теоретическому исследованию феномена массовой культуры в ХХ веке. Проведенный в работе анализ показывает, что в последние десятилетия произошел чрезвычайно важный сдвиг в культуре в результате процессов омассовления. В соответствии с этим массовую культуру следует трактовать не как преодолимый некими морально-интеллектуальными усилиями недуг культуры на фоне “нормального бытия” культуры, а как новую всеобъемлющую культурную реальность, формирующую современного человека и его мир.

К началу ХХ века для Европы и Америки становится все более очевидной активизация “усредненного” человека. Именно этим распространяющимся типом “человеком-массы”, оторвавшимся от культурной почвы традиционного общества, и была вызвана к жизни массовая культура.

Массовая культура представляет собой новый в социокультурной практике, принципиально более высокий уровень стандартизации системы образцов социальной адекватности и престижности, новую форму организации “культурной компетентности” современного человека.

Столь стремительное увеличение масштабов распространения массовой культуры и тот специфический характер, которым обеспечило их технологическое сращение с новыми средствами массовой информации, в полной мере позволяет рассматривать массовую культуру как неотъемлемый пласт культуры ХХ века. Причем само существование этого пласта в нынешней культуре не делает ее более или менее прогрессивной, акцент переносится на глубинную значимость массовокультурных процессов.

Массовая культура - явление быстро видоизменяющееся, поэтому в диссертации исследуется широкий круг вопросов, связанных с реальными процессами развития массовой культуры в современных обществах. Так, например, были выявлены некоторые важные тенденции, присущие развитию массовой культуры в ХХ веке.

В нынешнем столетии особо отчетливо проявилась тенденция, связанная с обращением людей к мифологии, что объясняется глубочайшими противоречиями, порожденными ХХ веком. Пласт массовой культуры также участвует в этом процессе, создавая мифы на своем уровне. Мифы массовой культуры в известной степени помогают “человеку-массе” вернуть утраченную самоидентификацию и ощущение целостности.

Другой характерной тенденцией развития массовой культуры в ХХ веке является ее существование в ситуации постмодерна. Предпринятая попытка анализа массовой культуры в ситуации постмодернизма, позволяет увидеть сложность состояния культуры на современном этапе, уточнить изменения, происшедшие в культуре в рассмотренном нами аспекте и глубже понять проблемы, перед которыми стоит сегодня духовное развитие общества.

Материалы исследования позволяют утверждать, что общие тенденции, связанные с развитием массовой культуры, в каждой стране имеют свою специфику.

Исследование особенностей и сущностных характеристик основного художественного метода социалистической культуры - метода социалистического реализма в нашей бывшей стране дало возможность выявить еще одну характерную тенденцию массовой культуры в ХХ веке. Было установлено, что искусство социалистического реализма выступает как один из аспектов массовой культуры. Наличие общих сущностных черт соцреализма с массовой культурой и вместе с тем выявление ряда отличительных особенностей, присущих соцреалистической культуре, позволяет различать их , учитывая их общую суть.

В работе проанализирован вопрос о состоянии массовой культуры, в основном на материале ее художественной продукции, в постсоветском культурном пространстве, в частности в Украине.

Рассмотренные в диссертации вопросы, связанные с сущностными характеристиками и основными тенденциями развития массовой культуры в ХХ веке, с неизбежностью ставят вопрос о том, как в дальнейшем сложится сосуществование пластов высокой и массовой культуры. В работе обосновывается вывод о том, что во многом ответ на этот вопрос будет зависеть от культурной политики, проводимой современными государствами. Ее целью должна быть, во-первых, всесторонняя поддержка и развитие духовного потенциала нации - отечественной интеллигенции, способствующей развитию высокой культуры, во-вторых, содействие формированию в обществе таких социальных слоев, которыми всегда был бы востребован пласт “высокой” культуры.

Ключевые слова: процесс омассовления, массовая культура, культурно-историческая парадигма, массовое сознание, “человек-масса”, мифы массовой культуры.

Mіshchenko N.D. Mass culture as a subject of phіlosophіcal analysіs. -Manuscrіpt.

The dіssertatіon competіng for the Candіdate degree іn Phіlosophy, specіalіty 09.00.04. - Phіlosophіcal anthropology and phіlosophy of culture.

Kharkіv State Unіversіty. Kharkіv, 1999.

The dіssertatіon іs a theoretіcal study of the phenomenon of the ХХth century mass culture. The work emphasіses the topіcalіty of objectіve and thorough research іn the complex, contradіctory and multі-aspect phenomenon of mass culture, whіch іs an іmportant layer of modern culture and determіnes іts present state and prospects.

Mass culture іs constantly spreadіng. Therefore much promіnence has been gіven to іssues assocіated wіth factual processes of the development of mass culture іn modern socіetіes. Certaіn іmportant tendencіes іn mass culture that have appeared іn the ХХth century, as well as the analysіs of mass culture іn the Sovіet and post-Sovіet cultural space, іncludіng Ukraіne, have been consіdered.

The author's aіm was to show mass culture as a new cultural and hіstorіcal paradіgm of modern tіmes and a specіfіc layer of modern culture, as well as to show the natural character of the formatіon of mass culture and the causes for growth of іts іmportance іn the ХХth century culture.

Key words: massіfіcatіon process, mass culture, cultural and hіstorіcal paradіgm, mass conscіousness, mass-man, myths of mass culture.

Размещено на Allbest.ru