Світоглядні орієнтації особи в умовах трансформації суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кривега Людмила Дмитрівна

УДК 17: 159. 923

Світоглядні орієнтації особи в умовах трансформації суспільства

09. 00. 03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Харків - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Запорізькому державному університеті Міністерства освіти України.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор Воловик Віталій Іванович, завідувач кафедри філософії Запорізького держуніверситету.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Воронкова Валентина Григорівна, завідувач кафедри адміністративного менеджменту Запорізької державної інженерної академії;

доктор філософських наук, професор Лозовий Віктор Олексійович, завідувач кафедри культурології Національної юридичної академії України (м. Харків) ;

доктор філософських наук, доцент Жадько Віталій Андрійович, начальник кафедри соціально-економічних дисциплін Запорізького юридичного інститута МВС України.

Провідна установа: Дніпропетровський державний університет, кафедра філософії, Міністерство освіти України.

Захист відбудеться «24» вересня 1999 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 64. 700. 01 при Університеті внутрішніх справ (310080, м. Харків, проспект 50-тиріччя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Університету внутрішніх справ (310080, м. Харків, проспект 50-тиріччя СРСР, 27).

Автореферат розісланий “12” липня 1999 року.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження обумовлена теоретичними і практичними потребами соціуму країн Східної Європи, що радикально змінюється. Процеси, які відбуваються у цьому регіоні і порівняні з падінням Римської Імперії, викликали радикальні зміни світоглядних орієнтацій мас. З'ясування “больових точок” світоглядної карти людини, що живе в період трансформації суспільства, пошук детермінант формування світоглядної орієнтації сучасної людини є плідне поле для соціально-філософського аналізу та культурологічних роздумів.

Аналіз світоглядної орієнтації дозволяє відобразити мінливість, рухливість, змінюваність світогляду особи, виявити його сумарний вектор періоду трансформації суспільства, уловити тенденції розвитку сучасних форм світогляду, механізм його формування.

Важливою причиною актуалізації досліджуваної проблеми є ідейна криза, якої зазнають пострадянські країни в цілому та Україна зокрема. Якщо в рамках системної кризи, що переживається соціумом, який трансформується, економічна криза є найгострішою, то ідейна є найбільш глибокою. Ясно, що доки суспільство і особа не відновлять своєї ідентичності, доки не розберуться у власній системі цінностей і світорозумінні, не визначать сенс своєї життєдіяльності і світоглядні орієнтири, перетворююча енергія буде витрачатися марно, соціально неефективно. Україна набула політичної незалежності і гостро потребує ідейної і світоглядної незалежності - знаходження соціально ефективної стратегії влаштування українського народу, збереження ним національної самобутності і продовження традицій тисячолітньої історії. При цьому важливо враховувати світовий досвід соціального трансформування і шляхи вирішення світоглядних проблем, що виникали.

Розвиток в Україні демократичних і ринкових принципів соціального буття зіткнувся з світоглядною інерцією мас, з непідготовленістю патерналістично орієнтованої особи до світоглядної свободи. Це обумовлює пізнавальний інтерес до виявлення специфіки світоглядної орієнтації особи пострадянського типу, а також ринково орієнтованої особи. Актуальним є дослідження факторів звернення сучасної особи до релігійного світорозуміння, а також з'ясування детермінант оптимізації світоглядної орієнтації особи в умовах становлення і розвитку незалежної України.

Заперечення світоглядної однолінійності, сугубо соціальної детермінації світоглядних орієнтацій дозволяє аналізувати співвідношення індивідуального світовідчуття і масових настанов, особливості світоглядної боротьби в пострадянському регіоні, вплив засобів масової інформації на формування світоглядної орієнтації особи.

Гострою проблемою політичної практики України є необхідність налагодження діалогу між представниками різних світоглядних орієнтацій, їх конструктивного співробітництва у вирішенні актуальних проблем українського суспільства. У даному дослідженні зроблена спроба аналізу принципів світоглядної культури у суспільстві, що трансформується, обгрунтовується необхідність в умовах конституційно закріпленого ідеологічного плюралізму створення силового світоглядного поля, яке виражає ідеологічну позицію держави, смисл і перспективи реформ, що проводяться ними. Ідеологічна функція держави відносно оцінки і вироблення у населення відношення до процесів оновлення України пущена, на наш погляд, на самоплив. Соціальне інформування здійснюється приватними засобами інформації виходячи з концепції катастрофізму і інтересів того чи іншого регіону або корпорації. Більшість населення сучасного українського суспільства не здатна самостійно орієнтуватися у складному сурогаті ціннісних і поведінкових програм плюралістичного суспільства, які взаємовиключають один одне. Потрібне у зв'язку з цим теоретичне дослідження факторів, що впливають на світоглядний вибір сучасної особи, бо світоглядні орієнтації людей - найважливіший і давно уже самодостатній фактор не тільки економіки, а й соціального розвитку в цілому, погашена або розборкана енергія перетворення суспільства.

Уточнення сутності, тенденцій розвитку світоглядних орієнтацій сучасної особи необхідне також для поглиблення соціально-філософської та культурологічної рефлексії, розвитку методології соціологічних, соціально-психологічних і політологічних теорій.

Головною тенденцією світового розвитку є рух до поліфонічних соціальних форм, що все більше ускладнюються, до змагальності світоглядних установок. З'ясування механізмів світоглядного регулювання особою своєї життєдіяльності в умовах трансформації суспільства буде сприяти розробці ефективних соціальних технологій у духовній сфері.

Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена не тільки її теоретичним, а й практичним значенням.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась відповідно до комплексної цільової програми Міністерства освіти України №0194. У. 043134 “Вдосконалення змісту та методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України”.

Стан наукової розробленості проблеми. Поняття “світогляд” стало предметом спеціального філософського аналізу в кінці XVIII ст., зокрема, у творчості І. Канта та І. Фіхте. Проте вивчення світогляду, осмислення його сутності і типів, ролі в суспільстві здійснювались в історії соціально-філософської думки через аналіз таких феноменів як міф, релігія, мудрість, філософія, свідомість, картина світу.

Вітчизняна філософія ХХ ст., через особливості соціально-політичного розвитку країни, відчувала особливий інтерес до світоглядної проблематики. На протязі багатьох десятиріч дослідження світогляду велось у рамках марксистської соціальної парадигми. Це обумовило розгляд марксистської філософії - діалектичного та історичного матеріалізму - як єдиного вірного, наукового світогляду. В той же час дослідниками робилися спроби виявити співвідношення філософії, науки і світогляду (В. Вернадський, В. Черноволенко, В. Дригін, П. Алексієв). Відхід від ідеологічних “обручів” і аналіз світогляду як такого характерний для робіт Р. Арцишевського, Є. Андроса, А. Чанишева, М. Ашманіса та ін. Київська філософська школа, до якої належить В. Шинкарук, І. Бичко, Є. Бистрицький, І. Бойко, В. Горський, В. Табачковський, М. Попович та інші, розробляє концепцію світогляду, суть якої в тому, що світогляд являє собою індивідуально вмотивований спосіб життєдіяльності особи, спосіб духовно-практичного освоєння оточуючого світу. Світоглядна свідомість і регуляція людської діяльності аналізується В. Табачковським, а соціально-духовні виміри світоглядної свідомості є предметом дослідження в роботах В. Жадько. В. Сагатовський розглядає філософію як категоріальну основу світогляду, а М. Каган у своїх роботах виходить з бачення філософії як світогляду.

Проблема світогляду розроблялась у зв'язку з теоретичним осмисленням суперечливого розвитку наукового знання. Так, в роботах Р. Карпинської, І. Мартиничева, І. Фролова аналізувались світоглядні проблеми біології, природознавства тощо.

В публікаціях С. Кримського, В. Кузнєцова, М. Єсипчука підкреслюється необхідність поглибленого вивчення відносин “людина-світ”, що складають суть світогляду, розробляється понятійний апарат, який виражає зміст цього відношення. Внутрішню структуру взаємодії “людина-світ”, сутність процесів цілеполягання і формування ідеалів як моделей майбутнього, специфіку інформаційних образів світу дослідив А. Яценко. Аналіз сутності такого універсального атрибута світоглядної орієнтації як раціональність проводився П. Йолоном. Проблема світовідношення та ірраціональності досліджується в роботах Є. Щербина-Яковлевої. Проблеми формування світогляду особи через аналіз феномену історичної свідомості розглядає В. Воловик. Смисложиттєві, світоглядні парадигми життєдіяльності особи - предмет наукових пошуків таких вчених, як Г. Кириленка, Л. Когана, І. Кона, О. Москаленка, В. Сержантова, Н. Соболєвої, В. Століна та інших.

Проблеми сутності світогляду, його змісту, типи світогляду аналізуються в роботах В. Дільтея, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Камю, Х. Ортеги-і-Гассета, Ж. -П. Сартра, М. Вебера та багатьох інших філософів.

Соціальна трансформація в Україні обумовила значні зміни в світогляді сучасного українця. Недостатня вивченість світоглядних орієнтацій особи в умовах трансформації суспільства були основним мотивом вибору теми дисертаційного дослідження, визначили його структуру і логіку.

Об'єктом наукового дослідження є світогляд особи.

Предметом дослідження є світоглядні орієнтації особи в умовах трансформації суспільства.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз “больових точок” світоглядної карти особи в умовах трансформації суспільства і з'ясування детермінант та критеріїв оптимізації світоглядної орієнтації особи в умовах становлення і розвитку незалежності України.

Згідно з поставленою метою в роботі вирішуються такі завдання:

осмислення поняття “світогляд” як соціально-філософської категорії;

аналіз типології світогляду і проблем існування наукового світогляду особи як окремого типу;

з'ясування специфіки філософського світогляду;

аналіз поняття “світоглядна орієнтація” і особливості її пізнання;

з'ясування детермінант формування світоглядної орієнтації особи;

дослідження співвідношення індивідуального світовідчуття і масових установок у світоглядній орієнтації особи;

осмислення сутності світоглядної свободи і світоглядної істини;

дослідження постмодерністського характеру світоглядної орієнтації сучасної особи;

розгляд сутнісних ознак соціальної трансформації;

аналіз тенденцій у розвитку світоглядних орієнтацій особи в умовах соціальної трансформації;

дослідження специфіки світоглядної орієнтації особи пострадянського типу;

з'ясування детермінант і критеріїв оптимізації світоглядної орієнтації особи в сучасній Україні.

Наукова новизна дисертаційного дослідження обумовлена вибором теми, яка ще не одержала в Україні системного висвітлення, змістом цілей і науково-теоретичних завдань.

Наукова новизна роботи полягає у розкритті сутності світоглядної орієнтації як закономірності становлення особи, у з'ясуванні специфіки світоглядних орієнтації особи в умовах трансформації суспільства, у виявленні детермінант і критеріїв оптимізації світоглядної орієнтації особи в умовах становлення та розвитку незалежної України.

Результати дисертаційного дослідження, що становлять наукову новизну і висунуті автором на захист, можуть бути сформульовані у такому вигляді:

вперше досліджено світоглядну орієнтацію особи в умовах трансформації суспільства і принципи її соціально-філософського аналізу. Обгрунтовується, що поняття “світоглядна орієнтація”, що вперше використовується дисертантом, відображає мінливість, рухливість, змінність світогляду особи, виявляє сумарний вектор в даний момент, уловлює сучасні тенденції розвитку історичних форм світогляду та механізм його формування;

стверджується, що світоглядна орієнтація особи являє собою смислову конструкцію, обумовлену як впливом об'єктивних, так званих “реальних факторів” (економіка, держава, ідеологія та інше), так і самобудівництвом особи, конструюванням або вибором нею власного образу і образу світу, вибором особою соціальної ролі, цінностей і ідеалів. Наголошується суттєвий вплив несвідомого (індивідуального “ВОНО” і колективного “ЗВЕРХ-Я”) на процес формування і функціонування світоглядних орієнтацій особи, на їх символічний, “пунктирний” характер;

вперше світоглядні орієнтації розглядаються як соціальний феномен, що має такі “шари”:

а) об'єктовані у словесній, мовній, фізично-матеріальній формі погляди, судження, цінності, програми дії і т. д. ;

б) суб'єктивні переживання, емоції, почуття, що також одержують ту або іншу форму відбиття і фіксування;

в) смисл і значення світоглядної системи, що інтерпретується залежно від інтересів інтерпретатора і предметно-соціального контексту;

г) об'єкти світоглядного інтересу і поклоніння (інтенціональність світоглядних орієнтацій) ;

вперше виділені і проаналізовані такі моделі реалізації світоглядної свободи як органічна, страглистська (від англ. struggle - боротьба), ескапістська (від англ. escape - втеча), адаптивна. Стверджується, що світоглядна істина повинна орієнтувати на забезпечення буттєвості кожної людини і повноцінної життєдіяльності самої особи, суб'єкта світоглядної орієнтації;

стверджується, що “соціальна трансформація” - поняття, яке відбиває перехід у розвитку суспільства, коли становлення, утвердження нових соціальних принципів співіснують з ще активно функціонуючими колишніми соціальними формами. Трансформація суспільства - це процес зміни соціуму, що не визначається цілком перетворюючою, свідомою діяльністю людини. Значним за обсягом є потік процесів, що не контролюються, по суті стихійних, розгортаючих свій зміст всупереч або паралельно діяльності соціального суб'єкта. Дисертантом виділені сутнісні ознаки соціальної трансформації пострадянського суспільства;

дисертантом виявлені такі тенденції у розвитку світоглядних орієнтацій особи в умовах трансформації суспільства як:

а) криза наукового обгрунтування і розповсюдження ненаукового, псевдонаукового обгрунтування світоглядних орієнтацій;

б) ренесанс релігійного обгрунтування світоглядних орієнтацій;

в) опора дезорієнтованої соціальними змінами особи на здоровий глузд;

г) синкретизм обгрунтування світоглядної орієнтації особи. Дисертантом виділені фактори звертання сучасної особи до релігійного світорозуміння;

вперше здійснена спроба дослідити специфіку світоглядної орієнтації особи пострадянського типу. Її становлять такі характерні моменти як агресивне соціальне порівняння, орієнтація на сильну особу і “соціальне самобудування”;

дисертантом стверджується, що детермінантами оптимізації світоглядної орієнтації особи в умовах становлення і розвитку незалежності України є: надихаюча маси національна ідея та ефективна соціальна стратегія її реалізації; толерантність як укорінений в суспільстві принцип саморозвитку соціуму; подолання сучасною наукою функціональної кризи. Дисертантом висунуті критерії оптимізації світоглядної орієнтації особи, відзначається їх гуманістична направленість і соціальна обумовленість;

дістав подальшого розгляду світогляд як соціально-філософська категорія, що відображає духовно-практичний спосіб освоєння і орієнтування особи в оточуючому світі; вдосконалена типологія світогляду і методологія дослідження специфіки його окремих видів;

дисертант стверджує, що науковість може виступати як характеристика світогляду того чи іншого типу, як характеристика його окремих блоків, але як окремий тип, науковий світогляд не існує, бо окремі елементи світогляду - такі як почуття, емоції, переживання - не оцінюються з позиції науковості або ненауковості. Тільки знання, уявлення, як складова частина світогляду, аналізуються на предмет їх науковості, ненауковості або псевдонауковості;

дістала подальшого розгляду проблема філософського світогляду. Його специфікою є позамежність, всеохоплюваність і всечутливість, вихід за рамки наявного буття, принципова відкритість, направленість на чергове вирішення вічних питань про першоначала, першопричини та сенс буття людини і світу. Філософський світогляд виступає як пошуко-проективна теорія творчого людського самоздійснення, він не імперативний і не обіцяє готового рецептурного знання або інструктивної настанови. Він з'ясовує лише загальний хід, тенденції розвитку і передбачає самостійний вибір, самообмеження і саморегуляцію особи. Сучасний філософський світогляд тяжіє до відмови від конфронтації, агресивності, претензій на монопольне володіння істиною. Відбувається посилення ролі образних засобів у розумінні оточуючої дійсності та ірраціональності філософського осмислення сучасного світу. Ідучи вперед, філософський світогляд звертається до своїх витоків, намагається поряд з пізнанням першопричин і першоначал вибрати життєву стратегію особи, яка відповідала б її інтересам, духу часу і суті змін;

дисертантом вдосконалена методологія дослідження світоглядних орієнтацій особи. Доведено принципову неможливість єдиної “наукової” або “істинної” методології у соціально-філософському пізнанні. Методологія дослідження світоглядних орієнтацій особи обумовлена: а) особливостями, специфікою насамперед об'єкту пізнання; б) пізнавальними здібностями і можливостями суб'єкта пізнавального процесу, установкою його суб'єктивності і засвоєними принципами інтерпретації одержаних даних; в) соціальною кон'юнктурою, ціннісними і соціальними параметрами, зв'язками об'єкта дослідження.

Практичне значення дисертації. Значення роботи полягає в тому, що в ній вперше запропоноване систематизоване осмислення світоглядних орієнтацій особи в умовах трансформації суспільства; поглиблена методологія соціально-філософського пізнання. Результати дослідження мають цінність для розуміння і теоретичного аналізу явищ та процесів духовного життя сучасного суспільства. Теоретичні висновки роботи можуть бути використані при розробці концепції трансформації пострадянського суспільства, теорії формування і самовиховання особи. Положення роботи можуть слугувати методологічною основою для розробки соціологічних і соціально-психологічних прикладних досліджень процесів духовної життєдіяльності, використовуватися філософами, соціологами, політологами. Результати дослідження можуть бути використані у процесі читання курсів філософії, соціальної філософії, соціології, політології. Результати роботи можна використовувати при розробці державних і відомчих культурно-виховних програм, а також для масової популяризації соціально-конструктивних світоглядних орієнтацій особи, що сприяють подоланню соціально-економічної кризи в Україні.

Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на кафедрі філософії Запорізького державного університету.

Принципові ідеї, теоретичні положення, висновки автора були викладені на конференціях: “Багатомірність людини як проблема філософії та наук” (Рудний, 1991, всесоюзна наукова конференція) ; “Виховний потенціал трудового колективу та шляхи його підвищення” (Запоріжжя, 1991, межрегіональна науково-практична конференція) ; “Духовна діяльність та її специфіка” (Запоріжжя, 1993, республіканська науково-практична конференція) ; “Універсум людини: мислення, культура, наука” (Київ, 1994, республіканська наукова конференція пам'яті М. О. Парнюка) ; “Філософія. Менталітет. Освіта” (Одеса, 1994, міжнародна конференція) ; “Концепція національного виховання студентів і шляхи її вирішення в сучасних умовах” (Запоріжжя, 1995, регіональна науково-практична конференція) ; “Філософська та медична антропологія: проблеми взаємодії” (Севастополь, 1995, міжнародна наукова конференція) ; “Проблеми соціодіагностики в перехідний період” (Кривий Ріг, 1996, республіканська науково-практична конференція; I-і Запорізькі читання з проблем єврейського населення Півдня України (Запоріжжя, 1997, регіональна науково-практична конференція) ; “2000 років з Різдва Христова” (Запоріжжя, 1997, науково-практична, духовно-світська конференція) ; 2-і Запорізькі читання з проблем єврейського населення Півдня України (Запоріжжя, 1998, регіональна науково-практична конференція) ; наукові конференції викладачів і аспірантів Запорізького держуніверситету (Запоріжжя, 1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999).

Крім того, науково-практичні дослідження автора використовуються у підготовці і читанні лекцій з означеної тематики в Запорізькому державному університеті.

Результати дослідження викладено в науковій монографії - “Світоглядні орієнтації особи в умовах трансформації суспільства. - Запоріжжя, ЗДУ, 1998 - і в публікаціях, загальним обсягом 15 д. а.

Структура роботи обумовлена метою і основними завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, п'яти розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 355 сторінок, список використаних джерел (в кількості 319 найменувань) займає 26 cторінок.

Основний зміст роботи

світогляд орієнтація особа

У “Вступі” розглядається актуальність дисертаційного дослідження, аналізується стан наукової розробки проблеми, обгрунтовується мета і завдання, визначається об'єкт і предмет дослідження, наукова новизна роботи, теоретичне і практичне значення дисертації, подається інформація про апробацію і публікації результатів дослідження.

Перший розділ “Сутність світогляду” присвячений аналізу поняття “світогляд”. Особливості використання поняття “світогляд”, його широке та вузьке тлумачення розглядаються у підрозділі 1. 1 “Зміст та структура світогляду”.

Світогляд людини як система містить наступні складові частини:

а) “світо-бачення”;

б) “Я-розуміння”;

в) відношення до себе і до навколишнього світу (природного і соціального).

Світогляд виступає духовним ядром особи, способом самовизначення людини у світі. Світогляд визначає горизонт бачення людиною світу, формує його позицію до всіх життєво важливих моментів його буття. До того ж позицію не тільки теоретичну, але й практичну, яка визначає не тільки цілі, ідеали і сенс життєдіяльності індивіда, але й засоби їх реалізації, а також сам спосіб соціальної активності.

Не згоджуючись з спробою відриву світогляду від буденної (масової або індивідуальної) свідомості, дисертант розглядає світогляд як інтегральне утворення суспільної та індивідуальної свідомості. Світогляд з точки зору носія підрозділяється на світогляд особи, спільноти (нація, клас, група, народ), суспільства в цілому. Світогляд має часові та просторові параметри. Структуру світогляду становлять рівні та елементи. Та або інша комбінація останніх визначає характер світогляду.

У підрозділі 1.2. “Типологія світогляду” здійснюється спроба визначити підстави, що обумовлюють розмаїття видів світогляду.

Підставою для класифікації світогляду може бути вік соціального суб'єкта, домінування в структурі світогляду того чи іншого компоненту або виділення як сутнісної, визначальної тієї чи іншої характеристики людини, а також від співвідношення у світогляді суб'єктивного і об'єктивного.

Дисертант зазначає, що у рамках марксистського аналізу світогляду типологія будувалась на протиставленні наукового та ненаукового, матеріалістичного та ідеалістичного, пролетарського та буржуазного, релігійного та атеїстичного світоглядів. При дослідженні світогляду поняття “тип” і “вид” світогляду часто використовують як синоніми, або ж більш широкий зміст приписують одному з них.

Основними типами світогляду є міфологічний, релігійний, поетичний, філософський. Міфологічний світогляд розглядається як історично перша форма світорозуміння. Його своєрідність: 1) думка втілювалась в поетичних образах, метафорах; 2) злитність реальності і фантазії, природного і надприродного, знання і віри. У міфологічному світогляді відсутні чіткі розмежування світу та людини, ідеального і матеріального, об'єктивного і суб'єктивного. У міфологічному світогляді зближувались явища природи і культури, людські риси переносились на навколишній світ, одушевлялись, олюднювались природні сили.

Основою релігійного світогляду є віра в існування надприродних сил та їх пануючу роль у світобудові і життєдіяльності людей. В рамках релігійного світогляду освоєння світу здійснюється через його подвоєння на “земний” та “небесний”. Специфікою релігійного світогляду є особлива роль його “другого” світу в життєвій перспективі людини. Як особливості релігійного світогляду можна виділити догматизм, полісемантизм, раціоналізовану ірраціональність, універсалізацію духовно-вольової залежності людини від Бога.

Поетичний світогляд звернений не до утилітарного використання і не до раціонального вивчення світу, а до переживання. Поетичний світогляд дозволяє жити людині у світі художніх образів, подібно до того, як вона живе реально, не усвідомлюючи ілюзорність цього “світу”.

У підрозділі 1. 3. “Науковий світогляд” актуалізується проблема існування наукового світогляду людини як окремого типу.

Дисертант стверджує, що наукове знання, якщо воно не сприяє реалізації особистих цілей, може змінюватись ненауковим знанням.

Науковість може виступати як характеристика світогляду того чи іншого типу, як характеристика його окремих блоків. Окремі елементи світогляду - такі як почуття, емоції, переживання - не оцінюються з позиції науковості або ненауковості. Тільки знання, уявлення як складова частина світогляду аналізуються на предмет науковості, ненауковості або псевдонауковості.

В формуванні світоглядних орієнтацій сучасної особи посилюється роль таких факторів як псевдонаука і антинаука.

Альтернативність, поліморфічність науки є стандартне гносеологічне явище, пов'язане з неоднозначністю пошуків істини, бо істина є процес і як вивершений, довизначений у всіх своїх частинах стан суб'єкту не даний. Плюралізм підходів у науці детермінований логікою пізнавальної діяльності, а також кон'юнктурою інтересів у соціумі. Ні наука, ні знання, ні їх кінцевий продукт - істина - не втілюють і не уособлюють вище, кінцеве призначення людини. Вони нейтральні, байдужі до вирішення кінцевих проблем буття, пов'язаних зі здійсненням людиною її покликання.

Таким чином, суто науковий світогляд особи як тип світогляду не існує. Світоглядний комплекс особи завжди включає в себе фундаментальні цінності, ідеали існування, які орієнтують, регулюють, мотивують життя людини. Ціннісні орієнтири особи намічають сітку координат, куди вписуються різноманітні прояви культури, у тому числі і науки. Знання може обслуговувати різні цілі, але не може бути з ними жорстко пов'язане. Продукт знання - істина - універсальна; продукт цінності - оцінка, життєва правда - екзистенційно орієнтовані. Логічного переходу, містка від знання до цінності, оцінки не існує. Установка на реалізацію цілі, слідування тій або іншій цінності може руйнувати знання, замінювати його ненауковим уявленням. Світоглядне та наукове освоєння світу - різноякісне, різновекторне за своєю основою.

Підрозділ 1. 4. - “Сутнісні характеристики філософського світогляду”. Філософія відрізняється від інших форм світогляду не стільки предметом, скільки способом його осмислення. Філософський світогляд прагне обґрунтувати загальну орієнтацію людини засобами теорії, щоб надати своїм висновкам дійсну загальнозначущість. Філософський світогляд засобами рефлексивного мислення обгрунтовує одні норми та цінності і заперечує інші, спираючись при цьому насамперед на викристалізований досвід людства, культурно-історичний контекст духовної атмосфери епохи і виражає здійснюваний особою духовний пошук смислового поля своєї життєдіяльності. Характеристикою філософського світогляду є його позамежність, своєрідна трансцендентність, його всеохопленість і принципова відкритість, фаустовський неспокій, а також проективність. Філософський світогляд аналізує не тільки теперішнє, суще, дійсне, але й можливе, належне, минуле, майбутнє. Проте всезагальне для окремої особи завжди приземлене у конкретиці буття, відбиваючись через животрепетні проблеми, що займають її інтереси, больові точки її свідомості. Особливе місце серед них займають так звані “вічні” питання.

Специфіка філософського світогляду полягає в тому, що воно не дає повної, остаточної і однозначної відповіді на поставлені запитання. Кожне покоління, кожна особа у своєму самовизначенні і духовному пошуку орієнтирів ставить ці запитання знову і знову, намагаючись їх вирішити або ж наблизитися до їх вирішення.

Сучасний філософський світогляд тяжіє до відмови від конфронтації, агресивності, претензій на монопольне володіння істиною. Домінує установка на діалогічне мислення, на співіснування з іншим баченням і розумінням світу. Відбувається посилення ролі образних засобів у відображенні дійсності. Особою більш затребуваний “художньо” оформлений філософський світогляд, ніж “науково” оформлений. Конкретні чуттєві образи відсторонюють абстракції, сучасна особа через неоднозначність використовуваних понять втрачає здібність адекватно сприймати текст, що пропонується, поєднувати наукові поняття у потрібному смисловому контексті. Соціальна системна ірраціональність перевищує спроможності індивідуальної свідомості і посилює ірраціональність філософського осмислення сучасного світу.

Як відомо, слово “філософія” в перекладі з древньогрецької означає “любов до мудрості”. Сьогоднішня ситуація трансформації суспільства актуалізує такий вид мудрості як життєва мудрість. Йдучи вперед, філософський світогляд звертається до своїх витоків, зближується з мудрістю, намагається поряд з пізнанням першопричин і першоначал виробити життєву стратегію, яка відповідала б часу і суті змін.

Другий розділ: “світоглядна орієнтація як закономірність становлення особи”. У підрозділі 2.1. “Світоглядна орієнтація особи і особливості її дослідження” дисертант стверджує, що вибір поняття “світоглядні орієнтації” не випадковий і несе смислове навантаження. Дослідження світоглядних тенденцій дозволяє виявити ієрархію цінностей при осмисленні людиною оточуючого світу і уникнути догматичного віднесення цих орієнтацій тільки до міфологічних, або релігійних, або філософських. Синкретизм сучасних світоглядних орієнтацій і культу в них “здорового глузду”, поєднання опори на науку з вірою у надприродні сили потребує відходу від усталених, але таких, що не відповідають новим реаліям, методологічних схем. Заперечення світоглядної однолінійності, сугубо соціальної детермінації світоглядних орієнтацій, акценту на усвідомлення людиною свого світоглядного вибору є фактом соціальної теорії, що потребує філософського аналізу.

Нова соціальна реальність має свою логіку, свій культурологічний контекст, що тільки схоплюється дослідниками у контурах. Справа кожної людини у тому, щоб знайти істину, яка є її власною істиною, знайти ідею, заради якої можна жити, за яку можна віддати життя. Сенс життя, світоглядні орієнтації людини конституюються і артикулюються в життєвому світі, і спроби схопити їх з допомогою абстрактних моделей, що привносяться ззовні, приречені на невдачу. Важливим моментом соціального пізнання є аналіз конкретного буття людської особистості, а не тільки і не стільки аналіз безликих, формальних структур, соціальних форм і законів їх функціонування і розвитку. Формування світоглядної орієнтації - це проблема знаходження людиною сенсу свого життя.

Пізнавальний зміст, що говорить про стан справ у світі, дає не тільки наука, а й релігія, мистецтво, міф, магія, звичаї, власний досвід людини і осмислення нею чужого досвіду. Це потребує при дослідженні світоглядних орієнтацій особи підходити до пізнання як безперервного процесу, який одночасно складається з великої кількості пізнавальних тенденцій і паралельних варіантів.

Світоглядні орієнтації особи необхідно аналізувати, виходячи також з критерію практичної раціональності, тобто оцінювати як саме програма діяльності особи виходить на співпадання результату з поставленою метою. Практична раціональність світоглядних орієнтацій виражається у досягненні особою соціально значущої мети. Тут визначається проблема вирішення особою в умовах трансформації суспільства питання про вибір мети і засобів для її досягнення. Що саме, які норми повинні слугувати критерієм вибору засобів - велич мети, принципи релігійної або світської традиції, або просто докази здорового глузду? В умовах різких соціальних перетворень, падіння життєвого рівня та радикальних змін в життєвих устоях особи саме таким критерієм, на погляд дисертанта, є прагнення до самозбереження, виживання, пристосування до нових соціальних реалій і реалізація особистого потенціалу.

Соціальна раціональність світоглядних орієнтацій особи можлива тільки через виділення критеріїв соціального прогресу, через аналіз відповідності між тим, що є, і тим, що повинно бути. Саме протиріччя між буттям і станом, до якого прагне особа, є передумовою її розвитку. Внаслідок відмінності ідеалів у соціальних суб'єктів “належний” стан суспільства оцінюється по-різному, залежно від відповідності його інтересам спільноти і особи. Ніяка світоглядна установка не може бути однозначно оцінена як соціально раціональна або нераціональна, оскільки і вона сама розвивається, і змінюються соціальні умови, що визначають принципи її інтерпретації. Оцінка світоглядних установок з необхідністю плюралістична і релятивна. Світоглядна орієнтація має право на життя, якщо вона надає сенс життя людям, які прийняли її на озброєння.

У підрозділі 2. 2. “Детермінанти формування світоглядної орієнтації особи” стверджується, що на вибір особою світоглядних орієнтацій впливають такі фактори:

великомасштабні соціальні структури, що відбиваються у змісті і формах виховання, механізмах соціалізації;

сила соціальних норм, звичаїв, мікросоціальних (регіональних, локальних) установок;

соціальні лідери, “кумири”, приклад досягнувших соціального успіху сильних осіб;

пропаганда і агітація у засобах масової інформації;

ступінь відкритості суспільства, доступ до альтернативних джерел інформації;

індивідуальний досвід людини, його життєва стратегія, конкретна ситуація, що передує світоглядному вибору.

Формування світоглядних орієнтацій особи є безперервний процес через постійну зміну об'єктивних умов її життєдіяльності і освоєння людиною нових соціальних ролей.

Залежно від детермінації можна виділити такі типи світоглядної орієнтації особи:

Переважно “ззовні-орієнтована” - традиціями суспільства, сталими стереотипами, зразками мислення і поведінки, впливом засобів інформації, модою, авторитарною бюрократією, харизматичною особою вождя, кумира та іншими зовнішніми факторами.

Переважно “зсередини-орієнтована”. Світоглядна орієнтація людини тут визначається інтерналізованими у дитинстві і у процесі набування соціального досвіду принципами.

Суспільству у початковий період його трансформації притаманна соціальна атомізація, ослаблення сили традиції, внутрішньогрупової інтеграції і соціального контролю. Особа стає більш відкритою по відношенню до світоглядних нововведень, у неї відсутнє не тільки сильне “Зверх-Я”, тобто інтерналізована система соціальних норм, але й сильне самостійне “Я”. Трансформація суспільства веде до того, що особа на початкових етапах соціальних змін почуває себе дезорієнтованою, спустошеною, іноді апатичною і цинічною. Нестійкість переважно зсередини-орієнтованої особи полягає в тому, що вона часто стає у сучасному суспільстві об'єктом маніпулювання з боку різних соціальних суб'єктів.

Глибина, масштаби і темпи світоглядних змін у значній мірі обумовлені темпами соціальних змін, глибиною і масштабами трансформації суспільства. Перехід до нових світоглядних установок є формою відповіді, реагування особи на кризу, якої вона зазнає у зв'язку з неадекватністю її “карти світу” новим соціальним реаліям.

Особливості світоглядної конструкції формуються під впливом об'єктивних, так званих “реальних факторів” (економіка, ідеологія, держава та ін.) і суб'єктивних факторів. В умовах трансформації суспільства соціальний фактор дисертант розглядає як ведучий з точки зору причинного впливу на формування або зміну світоглядних орієнтацій. Це не виключає аналізу такого фактора як самобудівництво особи, конструювання або вибір нею образу світу і власного образу, вибір нею долі і соціальної ролі, цінностей і ідеалів.

Підрозділ 2.3. “Світоглядні орієнтації: співвідношення індивідуального світовідчуття та масових установок”. Розглядаючи питання про співвідношення індивідуального світовідчуття і масових установок, настроїв (“народного духу”, “соціального характеру”), дисертант виходить з діалектики загального і одиничного, цілого і частини. Як свідомість індивіда не зводиться до вихідних елементів, так і суспільна свідомість, масові установки являють собою нову надособову реальність, яка не є простою сумою індивідуальних світоглядних орієнтацій. В той же час типова для даної епохи особа виражає типові масові настрої, погляди. Тут важливо відмітити, що в умовах різкої соціальної та майнової диференціації населення перехідного суспільства є неоднорідним і багатотиповим у плані пануючих колективних або народних світоглядних орієнтацій.

Вплив на формування світоглядних орієнтацій особи здійснюють об'єктивно існуючі у фольклорі, способі життя, традиціях того чи іншого етносу або епохи первісні образи, “осадок історичної пам'яті”, або архетипи по К. Юнгу. Світоглядні орієнтації “людини-маси” анонімні у натовпі, вони повністю співпадають з груповими установками і не існують поза їх рамками. Така людина схильна до будь-якого світоглядного зараження і впливу, вона наслідує світоглядним установкам лідера, сильної особи, авторитета. Але, перебуваючи всередині соціальної спільноти, особа може як адаптуватися до масових установок, так і перебувати у опозиції до них, або ж створювати і утверджувати власні світоглядні новації.

У підрозділі 2.4. “Світоглядна свобода та світоглядна істина” розглядаються об'єктивні і суб'єктивні можливості особи у досягненні свободи та світоглядної істини. Аналізуються моделі реалізації світоглядної свободи: органічна, страглистська, ескапістська, адаптивна та їх специфіка.

Питання “Що є істина? ” має для людини нашого часу глибокий життєвизначальний сенс. На рівні повсякденності особа мусить вирішувати проблеми віддання переваги істинним життєвим орієнтаціям, істинним ідеологіям, цілям, цінностям. Істинне те, у чому людина знайшла себе, істина у самовираженні, самотворенні. Якщо виходити з істини - “як об'єктивності, що тотожна поняттю” (Гегель), то суспільні відносини, соціальні інститути, світоглядні установки істинні у тому випадку, коли вони виражають межу, вищу ступінь можливостей їх здійснення у відповідності з розвитком людини. Мірою істини виступає повнота цього розвитку, ступінь реалізації людиною власного потенціалу. У цивілізованому суспільстві світоглядна істина повинна орієнтуватися на забезпечення буттєвості кожної людини.

Прогресивний розвиток перехідного суспільства лежить на шляху його еволюції до засвоєння універсальних принципів людського суспільства (економічних, соціально-регулятивних, загально-куль-тур-них, моральних), через звільнення від тенет станового, класового, вузьконаціонального егоїзму.

На початку підрозділу 2.5. - “Постмодерністський характер світоглядної орієнтації сучасної особи” - аналізується сам термін “постмодернізм” і обгрунтовується висновок про співзвучність принципів постмодерністського мислення світоглядним орієнтаціям сучасної особи. Особливостями світоглядних орієнтацій сучасної людини є фрагментарність, відмова від бінарних опозицій, “приземленість” її прагнень, тощо.

При такому підході зміст світоглядних орієнтацій не має “первісної”, “вихідної”, “наріжної”, “базової” ідеї, принципа, метода конструювання образу, зникає ієрархія ідей. Зміст, скоріше, зводиться до множинності різнорідного, аніж до єдності. Така “всеядність” світоглядних орієнтацій дозволяє особі легше адаптуватися до мінливої соціальної невизначеності. Якщо до трансформації пострадянського простору аксіоматичним вважалось існування єдиної вірної відповіді на будь-яке світоглядне питання, то зараз на зміну ідеї про те, що світ можна пояснити і раціонально упорядкувати за умови його правильного репрезентування, приходить множинна модель репрезентації. Як основні можна виділити такі характеристики світоглядних орієнтацій особи у перехідному суспільстві: плюралізм, відсутність універсального авторитету, знищення ієрархічних конструкцій, інтерпретативну полівалентність, перенасиченість значень і нестачу оціночних суджень. Світоглядні орієнтації особи в умовах трансформації суспільства рухливі, не мають чітко просліджуваної логіки.

Третій розділ: “взаємозв'язок соціальної трансформації і світоглядної орієнтації особи”. У підрозділі 3.1. “Сутнісні ознаки соціальної трансформації” дисертант розглядає співвідношення понять “трансформація” і “модернізація”.

Соціальна трансформація розглядається як період становлення нових форм, утвердження нових принципів соціального устрою і виникнення нових соціальних інститутів. Соціальна трансформація завжди обумовлена соціальними струсами, революціями, реформаторською діяльністю історичних осіб, активністю тих або інших спільнот (нація, клас, народ). Для суспільства період трансформації означає перервність, відхилення, порушення існуючої соціальної традиції.

Боротьба, соціальна невизначеність, багатосценарність подальшого розвитку суспільства у кожний момент, необхідність вибору соціальних горизонтів методом спроб через відсутність соціального досвіду, зростання ролі суб'єктивного фактору і, зокрема, політичної еліти у розвитку суспільства - все це характерне для періоду трансформації суспільства.

Як сутнісні ознаки сучасної соціальної трансформації дисертант виділяє такі:

Радикальна зміна принципів соціального устрою у всіх сферах життя суспільства (економічній, соціальній, політичній, духовній).

Зруйнування (повне або часткове) старих соціальних інститутів. Виникнення соціальних ніш, що не контролюються державою (в економіці, в ідеологічних процесах, в соціальній і політичній сферах суспільства).

Злам ідеологічних традицій, розмивання моральних норм, правовий нігілізм. Заперечення необхідності державної релігії або політичної ідеології, соціального міфу, що об'єднують і мобілізують маси.

Криза всіх сфер функціонування суспільства як результат нігілізму по відношенню до попереднього соціального досвіду перетворення суспільства.

Соціальна неефективність перетворюючої енергії соціальних суб'єктів, ірраціональність соціальних процесів, особливо на початкових етапах трансформації суспільства.

Актуалізація ідей націоналізму, сепаратизму, сектанства.

Свобода розглядається як “несуча конструкція” суспільства, що формується.

У підрозділі 3. 2. - “Зміна основи світоглядної орієнтації у процесі трансформації соціуму” - аналізується як змінювалась основа світоглядної орієнтації у процесі розвитку суспільства.

Дисертант відзначає, що в умовах трансформації суспільства широко використовується таке обґрунтування як здоровий глузд. Здоровий глузд як світоглядне обґрунтування спирається на повсякденний досвід людини, на “загальноприйняті” переконання і забобони, на визнання внутрішньої достовірності, покладеної у людську природу. Здоровий глузд стихійно формується буденною свідомістю у процесі осмислення людиною свого життєвого світу. Згідно з прагматизмом, здоровий глузд тотожний тій користі або вигоді, яку людина одержує у певній ситуації. В основі здорового глузду лежить безпосередньо практичне відношення до оточуючого світу.

Розглядаючи проблему світоглядних орієнтацій в умовах сучасної соціальної трансформації, дисертант виділяє такі тенденції.

Криза наукового обґрунтування і розповсюдження ненаукового, псевдонаукового обґрунтування світоглядних орієнтацій.

Ренесанс релігійного обґрунтування світоглядних орієнтацій.

Опора на здоровий глузд дезорієнтованої соціальними змінами особи.

Синкретизм обґрунтування світоглядної орієнтації особи.

Підрозділ 3.3. “Фактори звернення сучасної особи до релігійного світорозуміння”.

В багатьох галузях життя перехідного суспільства - сімейній, громадянській, у сфері праці і освіти - сучасна людина відчуває втрату колишньої міцності, стабільності, грунтовності, порядку життя. Якщо соціальні інститути і порядки не освячені трансцендентним авторитетом (Богом), вони втрачають свій сакральний образ і легітимність, тим більше - на фоні нищівної критики соціальних інститутів і відношень радянського періоду. Спрямований на суспільство вал критики попередніх порядків і держави змів у свідомості обивателя опори поважного відношення до держави та інших форм організації соціуму. Трансформація пострадянського простору реанімувала проблему майнової і владної диференціації населення. Але якщо раніше, до радянської модернізації, відношення до панування одних людей над іншими було толерантним, оскільки спиралось на певний загальний, такий, що виходить за рамки людського довільного установлення, порядок, який протистояв свавіллю суб'єкта влади і вказував йому на його призначення. Влада розумілась, зокрема у християнстві, як Боже установлення. Якщо влада не від Бога і панування одних над іншими не є Боже установлення, то тоді влада в нерелігійній системі цінностей є завжди узурпація влади одних людей над іншими. Сучасна політична влада, соціальні інститути, зруйнувавши світське обгрунтування своєї легітимності і моральності, які існували до цього часу, “заграють” з релігією, церквою, щоб хоча б непрямо дати таке обгрунтування сучасній людині. Остання, з свого боку, у пошуках пояснення соціального світу часто схиляється до рятівного релігійного варіанту виправдання того, що відбувається. Крах інтелектуального і морального оптимізму, який був характерний для радянської людини, став однією з причин звернення до релігії як обгрунтування її світоглядних орієнтацій.

Одним з факторів звернення до релігійного обгрунтування світорозуміння, на думку дисертанта, є проблема творчості. Релігійне пояснення творчості відштовхується від неефективності сучасної світської соціальної творчості, що знаходить відгук у людини в перехідному суспільстві, яка бачить руйнування базових соціальних структур.

Важливим фактором ренесансу релігійного обгрунтування світорозуміння сучасної людини є общинність релігійного життя. Втративши співвіднесеність себе з партійною організацією, трудовим колективом, пострадянська людина виявилась затребуваною лише релігійним колективом, общиною. Цьому сприяв також ріст безробіття, криза у взаємовідносинах людей різних поколінь, відчуження людини від держави через антипатерналістську політику останнього. Релігійна община дає людині відчуття злиття з групою, втрачене почуття “ліктя сусіда”, вона відчуває турботу і увагу саме до неї, а не взагалі до людей. Розгублена особа інстинктивно тягнеться до духовного стержня, роль якого в умовах обвалу світських духовних систем часто грає релігія.

Розділ четвертий: “Специфіка орієнтації особи пострадянського типу”. В підрозділі 4. 1. “Агресивне соціальне порівняння” дисертант вважає, що природною потребою особи обивателя є бажання жити у державі, яка спроможна захистити його, де є хоч якась впевненість у прийдешньому дні, відчуття стабільності. Оскільки сучасний стан пострадянського буття цим вимогам не зовсім відповідає, то особа здійснює агресивне соціальне порівняння, у неї з'являється ностальгія, народжується нова міфологія, що покликана відігравати роль своєрідного духовного підживлення у світі загублених цінностей і не знайдених життєвих орієнтирів.

Агресивне соціальне порівняння “вчорашнього” і “сьогоднішнього” обумовлене тим, що більшість населення змушена вирішувати задачу елементарного виживання у зв'язку з відсутністю у багатьох галузях життя простих умов цивілізованого існування.

Агресивність соціального порівняння “вчора” і “сьогодні” сягає корінням у “дикий”, спекулятивний ринок, в апологетику егоїстичного індивідуалізму і хижацької вседозволеності, у байдужість суспільства до асоціальних і аморальних способів збагачення.

У підрозділі 4. 2. “Орієнтація на сильну особу” дисертант констатує, що проблема сильної особи перебуває в ряду “вічних” тем соціально-філософського дослідження. Осмислення і наведення доказів буття Бога у різних релігійних світоглядних системах - один з варіантів реалізації ідеї сильної особи.

Сучасна сильна особа - це потреба і результат суспільства, що йде до ринку. Сильна особа - носій “коду” соціального устрою і цінностей суспільства.

Дисертант аналізує критерії сильної особи, а також риси, що характеризують її в сучасному соціальному контексті. Зокрема, дисертант підкреслює, що сильна особа створює почуття спільності кінцевої задачі для оточуючих її людей, конструює життєвий простір і перспективу для людей, які опинилися зараз у становищі “втечі від свободи”. Як відмічає Ф. Ніцше, сильна особа пробуджує людей від сну, допомагає людині посадити паросток своєї найвищої надії. В той же час вона здійснює рішучі вчинки, що кидають виклик суспільству, щоб подолати стан “стоячого болота” і змушують інших людей прагнути вперед, розвиватися і боротися з ситуацією, що протистоїть їх меті.

У підрозділі 4.3. - “Соціальне самобудування” аналізується феномен соціального самобудування. Соціальне самобудування - це відповідь на труднощі трансформації суспільства, яка відбирає надто багато сил у боротьбі за виживання, це відповідь на природну потребу людини жити не тільки для країни і народу, але насамперед для своїх близьких, для самої себе.

Але помітні й інші мотиви “соціального самобудування” - розуміння нових реалій та нових можливостей, бажання існувати в іншому режимі, намагання у цьому, поки не дуже влаштованому житті покладатися насамперед на свої власні сили.

Дисертант виділяє такі фактори появи “соціального самобудування”:

Неспроможність особи адаптуватися до радикальних соціальних перетворень не тільки останніх років, але й єдиного історичного розвитку Європи на протязі останніх трьохсот років. Сутність цього розвитку може бути охарактеризована як панування: а) вільних від етичного виміру природознавства і техніки; б) руйнуючої оточуюче середовище і саму людину промисловості; в) суто формально-правової демократії.