Проблема гендерної рівності в західноєвропейській філософії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ПРОБЛЕМА ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ У ЗАПАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ

Спеціальність: Історія філософії

Власова Ольга Петрівна

Дніпропетровськ, 2008 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена інтенціями як філософсько-теоретичного, так і соціально-практичного плану, відповідаючи тим невідкладним цілям і завданням, які декларуються в документах ООН як першорядні на шляху досягнення соціальної справедливості. Незаперечною є переконаність учених у тому, що сама постановка питання про функціонування суспільства, вибудуваного на ідеях гендерного рівності, відображає високий ступінь розвитку як теорії філософії, так і практичної діяльності демократичних держав.

Підтвердженням того, що держава Україна налаштована на комплексні гендерні зміни, є прийняті у 2005 р., Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків», Указ Президента від 26 червня 2005 р., «Про вдосконалення діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» та ін.

Незважаючи на те, що всі вище названі закони і підзакони прийняті і підписані, основні аспекти гендерної рівності - політична емансипація жінок та створення державного механізму гендерного паритету в Україні - все ще не реалізовані. Українське суспільство при загальному егалітарному настрої є за своєю суттю патріархальним із відповідним розподілом гендерних ролей та соціальних функцій.

Практика свідчить, що масова участь жінок у суспільному виробництві не привела до вирішення «жіночого питання», саме тому настільки важливо осмислити причини тієї величезної дистанції, яка існує між формально проголошеною рівністю жінок і чоловіків та рівністю фактичною. Дослідники стверджують, що саме принцип надання жінці рівних із чоловіком можливостей брати участь у прийнятті рішень на всіх рівнях став наріжним каменем у русі за фактичну рівність. Причина незначного представництва жінок у владних структурах - полягає у потужному впливі стереотипів й існуючому значному розриві між теорією питання й звичайною свідомістю, і, безумовно, те, що проблеми гендерної рівності все ще випадають із поля зору українських філософів, соціологів, політологів.

Дослідники одностайні у визнанні того, що гендерна рівність в Україні перебуває у стадії свого політичного оформлення. Про це переконливо пишуть у своїх роботах Л. Кобелянська, О. Кись, І. Грабовська, О. Луценко, В. Троян, Н. Таран, Т. Талько та ін.

Варто було б відзначити, що цей процес неможливий без розвитку гендерної науки, без гендерної освіти в суспільстві, що, безумовно, сприяло б розумінню гендерних проблем і чоловіками, й жінками; додало б сили й чоловікам, і жінкам у відстоюванні їхніх законних прав і свобод. Якщо говорити про гендерні дослідження, то безсумнівно, ідеї гендерного паритету все активніше пробивають свій «шлях» в соціокультурному просторі людського буття. Але все-таки доводиться констатувати, що дослідження гендерної рівності перебуває далеко не на передньому плані вітчизняної гуманітарної науки. Безсумнівно глибокі роботи українських дослідниць С. Павличко, О. Забужко, Н. Зборовської, І. Жеребкіної та ін., присвячені, як правило, феміністській критиці, використанню гендерного підходу в літературній критиці, дослідженню природи «жіночого» і жінки. Українські гендерні дослідження як теоретичний і критичний інструмент у становленні суспільства гендерного паритету все ще не численні й на даний момент не сформували фундаментальну теоретичну основу гендерної рівності.

Стан наукової розробки проблеми. Тема гендерної рівності в її історико-філософському становленні в українській науці спеціально не досліджувалася. У роботах, що розглядають природу жінки, в сучасній українській філософській теорії вона, в основному, розглядається лише в контексті загальної теорії гендеру й фемінізму, наприклад, у дослідженнях В. Агєєвої, І. Жеребкіної, Л. Кобелянської, Н. Чухим, С. Павличко, М. Скорик, Т. Власової, І. Грабовської та ін. У російській науці можуть бути названі роботи Г. Брандт, О. Вороніної, С. Айвазової, О. Поспєлової, Н. Габріелян, Т. Клименкової, Н. Шведової та інші. Історико-філософський аналіз гендерної рівності в західноєвропейській філософії не є предметом спеціального дослідження в окремих монографіях. Не дивлячись на безсумнівно велику кількість фундаментальних праць, присвячених гендерним теоріям і підходам (Дж. Батлер, С. де Бовуар, К. Джилліган, М. Тагенс, Д. Гримшоу, С. Гриффін, А. Двіркін, Я. Іригаре, Ю. Кристєвої, К. МакКінон, І. Міллет, Дж. Мітчел, Т. Нейджел, Л. Ніколсон, С. Окін, А. Рич, С. Радик, Д. Спендер, Н. Ходоров, Е. Шоуолтер та ін.), варто зазначити, що весь цей шар літератури ще не освоєний в українській філософії.

Для розуміння специфіки формування паритетної демократії як невід'ємної риси громадянського суспільства, як основи трансформаційних процесів у сучасних західних соціумах є важливими роботи Х. Арендт, К.О. Апеля, Ю. Хабермаса, Е. Левінаса, Г. Маркузе, К. Хорні та ін. Значущими для розуміння взаємодії маскулінного й фемінінного в культурі є дослідження посткласичних філософів і психологів: Р. Барта, М. Бубера, Ж. Бодріяра, М. Хайдегера, Л. Хатчеон, Ф. Ериксона, К. Юнга, М. Фуко й ін. Аналізуючи філософсько-антропологічні підстави формування гендерної рівності, автор дисертаційного дослідження спиралась на роботи українських філософів М. Богачевської-Хом'як, Є. Бистрицького, А. Бичко, І. Бичка, П. Гнатенка, В. Горянського, О. Гомілко, Н. Зборовської, В. Окорокова, М. Поповича, В. Пронякіна, Л. Смоляр, Н. Хамітова, В. Ярошовця та ін.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є історико-філософський аналіз проблеми гендерної рівності в західноєвропейській культурі.

Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішуються наступні завдання:

- виділення теоретичних підстав визначення специфіки гендерної рівності в історії європейської філософії;

- аналіз основних етапів становлення феміністської думки як методології дослідження ідеї рівності жінок;

- дослідження особливостей сучасного етапу розвитку концепції гендерної рівності;

- філософсько-методологічний аналіз розуміння рівності в сучасних концепціях західної філософії конструктивістських методологій.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є історико-філософський контекст формування ідеї гендерної рівності в західноєвропейській філософії.

Предметом дисертаційного дослідження є формування ідеї гендерної рівності, що знайшла відображення у філософській рефлексії різних епох і варіюється залежно від соціокультурної специфіки розуміння як природи жінки, так і поглядів на справедливість і рівність у соціумах; розгляд концепції гендерної рівності з позицій сучасного досвіду життя жінок, з одного боку, і сучасного наукового знання з іншого.

Методологічна основа й методи дослідження. В аналізі проблеми гендерної рівності в історії західноєвропейської філософії й теорії сучасного фемінізму головну роль відіграє комплексний підхід до принципів історико-філософського аналізу, згідно з якими дослідження кожної теоретичної позиції необхідно проводити з урахуванням того історико-філософського й культурного контексту, в якому вона виникла.

Теоретичне осмислення постановки розглянутої проблеми базується, в основному, на таких методологічних підставах: теорія фемінізму й гендерні дослідження, що дозволяють зрозуміти стать людини як соціально конструйований феномен; які доводять, що статева сегрегація є результатом культурного розвитку, а не природи чоловіка або жінки, стверджують, що рівноправність жінок є основою для розвитку сучасних демократичних суспільств; а також пост структуралізм, що дозволяє завдяки деконструкції й дискурсивному аналізу критично осмислити патріархатні підстави традиційного розуміння культури, взаємини кожної статі й підпорядкованого становища жінки в сім'ї й суспільстві. Керуючись соціокультурним підходом як одним з основних методів дослідження, автор вбачає його значущість у відмові від патріархальності, у руйнуванні гендерних меж традиційної ієрархії влади, в утвердженні гендерної рівності й справедливості як об'єктивної основи демократії.

Наукова новизна дослідження дисертації полягає у визначенні концепцій та особливостей феміністського підходу до аналізу проблеми гендерної рівності, безпосередньо пов'язаних із постмодерністською теорією, що сприймається не тільки як вузька філософська течія, але й реальна соціальної практики, що формує принципи подальшого соціального розвитку. Результати дослідження конкретизуються в названих нижче положеннях:

- на основі проведеного історико-філософського аналізу ретроспекції виявлено, що процес становлення ідеї гендерної рівності починається вже у філософських міркуваннях представників культури античності;

- стверджується, що вироблена античним філософським мисленням ідея статусного домінування чоловічого над жіночим стала основою західної традиції у вирішенні проблеми гендерної рівності;

- обґрунтовується, що середньовічне філософське розуміння проблеми рівності статі було скоріше апологетикою їхньої нерівності;

- на відмінності чоловічого і жіночого базувалися стабільність соціальної стратифікації, а, отже, стабільність і єдність суспільства;

- показано, що в епоху Відродження культ людини сприяв зародженню феміністських ідей;

- встановлено, що епоха Просвітництва створила модель «радикального деморфізму», в основі якої лежала ідея дивергентності чоловіка й жінки;

- виявлено, що принципово нова наукова парадигма з проблеми рівності статі була сформована завдяки фемінізму, що виробив нові теоретико-методологічні підходи до вирішення проблеми гендерної рівності;

- обґрунтовано, що основним внеском феміністської теорії в дослідження проблеми гендерної рівності був доказ, що природа жінки являє собою історично рухливу форму;

- модерн фактично вже визнає дихотомію статі й гендера;

- останнє відіграло вирішальну роль у критиці й викритті помилкових стереотипних поглядів патріархатної культури на сутність і місце жінки в соціумі;

- зазначено, що основний недолік у розумінні проблеми гендерної рівності полягає в тому, що гендерна система продовжує відображати асиметричні культурні оцінки й очікування залежно від статевої належності конкретного суб'єкта соціальної взаємодії;

- показано, що система соціальної організації сучасного суспільства, як і раніше, залишається ієрархізованою відповідно до патріархатних ідеалів і принципів

- стверджується, що сьогодні теоретична думка визнає значущість владних відносин як основу соціальних взаємодій;

- дослідження суспільства і його феноменів спонукає зробити висновок про те, що гендерна система будь-якого сучасного суспільства відображає асиметричні культурні оцінки й очікування залежно від статевої належності конкретного суб'єкта соціальної взаємодії;

- гендерна асиметрія в сучасних суспільствах не подолана.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення дослідження полягає:

- в проведеному філософському аналізі сутності й історичних перспектив формування ідеї гендерної рівності в західноєвропейській філософії;

- у визначенні сукупності причин, що викликали політичну теорію фемінізму й феміністський філософський дискурс;

- у ствердженні важливості комплексного підходу у вирішенні проблеми соціокультурної рівності статі в умовах трансформаційних процесів на межі XX-XXІ ст.

Матеріали дисертації можуть бути використані як у руслі дослідження теоретичного гендерного дискурсу, так і в аналізі специфіки гендерної методології. Результати дослідження можуть також використовуватися у вищій школі при розробці курсів з гендерних досліджень; у підготовці навчальних програм з гендеристики у філософії, соціології, політології, антропології.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертації безпосередньо пов'язаний із науково-дослідним завданням, що виконується кафедрою філософії Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара в рамках комплексного дослідження. Тема дисертації пов'язана з темою наукової роботи кафедри філософії ДНУ ім. О. Гончара «Філософія науки й духовна культура на рубежі тисячоліття» (реєстраційний номер №0199V001308).

Особистий внесок дисертанта. Дисертація є самостійним науковим дослідженням. Усі публікації по темі дисертації підготовлені без співавторів. В опублікованих роботах автором:

- зроблена постановка завдання й визначений предмет дослідження, поданий аналіз сучасного гендерного дискурсу, перспектив утвердження паритетної демократії;

- розглянуті проблеми гендерної ідентичності та умови гендерної демократизації сучасного західного суспільства і т. ін.

Апробація результатів дисертації.

Матеріали, положення й висновки дисертації знайшли застосування в науковій і педагогічній діяльності автора як викладача філософії на кафедрі філософії й соціології Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ім. В. Лазаряна. Основні ідеї дисертації обговорювалися на наступних конференціях міжнародного, республіканського й регіонального рівня:

- міжнародній науковій конференції «Український досвід спільнотного згуртування»(Київ, 2006 р.);

- міжнародному круглому столі «Гендерна складова консолідації українців у сучасному світі» (Київ, 2006 р.);

- міжнародній науковій конференції «Антропологізм в освіті: джерела, досягнення та перспективи» (Мелітополь, 2006 р.);

- міжнародній науковій конференції «Проблеми економіки транспорту» (Дніпропетровськ, 2006 р.);

- міжнародній науковій конференції «Проблеми економіки транспорту» (Дніпропетровськ, 2007-2008 рр.);

- міжвузівській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми навчання іноземних студентів» (Дніпропетровськ, 2006-2007 рр.);

- міжнародній науково-теоретичній конференції «Філософія освіти й сучасність» (Дніпропетровськ, 2007 р.);

- міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми гуманізації освіти в контексті трансформації вищої школи України» (Дніпропетровськ, 2007 р.);

- міжнародній науково-практичній конференції «Полікультурність, діалог і злагода: українські реалії» (Мелітополь, 2008 р.);

- міжнародній науковій конференції «Поведінкові типи в українському соціокультурному середовищі: історичний досвід та аналіз тенденцій» (Київ, КНУ ім. Т. Шевченка, 2008 р.);

- міжнародній науковій конференції «Філософія освіти в контексті історико-філософського знання». (Дніпропетровськ, ДНУ, 2008р.).

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 14 статей та тез у спеціалізованих виданнях, 5 із яких представлені у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Мета й завдання дослідження визначили структуру роботи.

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, кожен із яких закінчується висновками.

Робота завершується загальним висновком, що підсумовує одержані в кожному розділі результати, і списком цитованої у дослідженні літератури. Загальний обсяг роботи - 228 сторінок, із них - 211 сторінок основного тексту, 17 - список використаних джерел (202 найменування, з них - 98 англійською мовою).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, мету та завдання дослідження, розкрито теоретико-методологічні засади, сформульовано наукову новизну роботи, встановлено теоретичне і практичне значення дисертації, подані форми апробації матеріалу.

Перший розділ „ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ, МЕТОДОЛОГІЯ Й МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ” присвячений аналізу методологічних основ роботи та визначенню стану розробки проблеми у філософський літературі.

У підрозділі 1.1 „Огляд літератури з проблеми гендерної рівності” зазначено, що проблема рівності жінок, виступаючи невід'ємною складовою проблематики політичних прав людини, осмислюється вченими постмодерну як одна з найважливіших проблем сучасної цивілізації.

Диференціація понять „стать” і „гендер”, викликана декількома причинами (наприклад, прагненням проаналізувати, як стать і гендер взаємодіють у процесі онтогенезу), дала поштовх аналізу соціальних процесів з міждисциплінарних позицій.

Оскільки, принаймні, частина того, що незаперечно розглядалося як стать, тепер визначається як гендер, з'явився «простір», з позицій якого вся галузь статі (біології) піддається інтерпретації. Гендерні дослідження останніх років пропонують розуміння того, що немає прямої каузальної моделі статі та гендера (Т. Чантер, К. Делфі та ін.), що не існує онтологічних чи метафізичних пріоритетів, з позицій яких диктувалася б ідеологія гендера.

Проблематичними у гендерних дослідженнях залишаються питання рівноправного поділу праці на виробництві й у родині, справедливого розподілу доходів та ін. Основна увага вчених сконцентрована на проблемі формування справедливості за допомогою гендерно-нейтральних або гендерно-зорієнтованих політик (Е. Джаггер, Л. Вейтцман та ін.). Взаємозв'язок між гендерною рівністю і відмінностями зачіпає важливе питання кінцевої мети гендерної справедливості (МакКінан, Роуд, Корнелл). Учені стверджують, що мета - не просто гендерна рівність, а рівність якості життя обох статей.

Гендерна рівність визнається всіма дослідниками як феномен дуже складний, який має безліч імплікацій і форм. Учені-феміністи доводять, що саме перехід жінок зі статусу об'єкта в статус суб'єкта уявляється як вихід із ситуації, спроможний допомогти в реалізації гендерної рівності.

У підрозділі 1.2 „Методологія й методика історико-філософського дослідження проблеми гендерної рівності” представлено теоретико-методологічні засади дослідження, які розроблялися, виходячи з предмета, мети і завдань, вирішуваних автором дисертаційного дослідження у ході наукового аналізу. У розробці підходів до вирішення проблеми гендерної рівності автор спирається на принципи історико-філософського аналізу, згідно з якими дослідження кожної теоретичної позиції необхідно проводити з урахуванням того історико-культурного та філософського контексту, в якому вона виникла.

Разом з тим теоретичне осмислення постановки розглянутої проблеми в теорії гендеру вимагає вироблення нових підходів, нової точки зору на дану тему і коло пов'язаних з нею проблем. Ця точка зору базується на трьох методологічних підставах. По-перше, це гендерні дослідження, що дозволяють розрізнити фізіологічну стать (sex) і соціальну (gender) (Д. Батлер, К. Джилліган, Т. Де Лауретіс, Н. Чодоров, Е. Шоуолтер та ін.). По-друге, феноменологія, оскільки сьогодні вже очевидно, що питання про рівноправність жінок не може бути розглянуте без урахування жіночого досвіду життя (Е. Гуссерль, А. Рич, Б. Фрідан, А. Дворкін, К. МакКінон та ін.). По-третє, пост структуралізм, що дозволяє завдяки деконструкції і дискурсивному аналізові критично осмислити патріархатні підстави традиційного розуміння культури, статевих взаємин і гендерного паритету (Ж. Деріда, Л. Ірігаре, Ю. Кристєва й ін.). Методологія соціального конструювання є основою для наступних положень даного дослідження:

- есенціалістський підхід до розуміння гендерних проблем втратив валідність внаслідок своїх нерозривних зв'язків з патріархатом;

- статева сегрегація є результатом культурного розвитку, а не природного стану речей;

- оскільки стать є не онтологічною, а соціокультурною категорією;

- гендерна філософія існування - це рівноправне партнерство чоловіка та жінки, це етика суспільних відносин, заснованих на принципі справедливості та гуманізму;

- концепція гендерної рівності особливо актуальна в сучасному демократичному суспільстві, ціль якого - забезпечення справедливості, рівноправності і підйому якості життя кожної людини.

Усі перераховані вище методологічні підходи представлені в дисертаційному дослідженні, дозволяючи по-своєму деталізувати історичний контекст, дати аналіз гендерних логік, гендерних інститутів, уточнити механізм взаємодії людей, показати виникнення нового гендерного порядку в демократичних суспільствах.

У другому розділі „МЕТАФІЗИЧНІ ПІДСТАВИ СТАНОВЛЕННЯ ІДЕЇ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ” відображається формування ідеї гендерної рівності у концепціях філософів античності, середньовіччя та Ренесансу, розглядається класична теорія патріархату у руслі її впливу на ідеї гендерної рівності.

У підрозділі 2.1 „Гендерна проблематика у філософії античності, середньовіччя й Відродження” акцентовано увагу на основоположних принципах патріархатної філософської традиції, сформульованих Сократом, Платоном та Аристотелем.

Відзначаючи суперечливість поглядів Платона на жінок, учені вважають, що він був одним із найрадикальніших патріархатних мислителів. З одного боку, деякі його висловлювання з приводу освіти та ролі жінок-стражів є революційними не лише для його часу, але й для наступних століть. З іншого - Платон пише, що жіноча стать створена з душ найбільш грішних та нерозумних чоловіків. Таким же чином твердження про те, що жінки від природи вдвічі гірші за чоловіків, не узгоджується з радикальною ідеєю, що жінок можна ввести до кола високопоставлених правителів-філософів ідеальної держави.

Якого значення надавали сучасники ідеям Платона, видно з того, що Аристотель вважав за потрібне зупинитися на них докладно. Аристотель визнає, що виключення жінок із громадського життя зумовлено їхньою роллю домогосподарок, «виховательок», а також відсутністю вільного часу. Але для Аристотеля значно більш важливою причиною була відсутність у жінок здатності до раціонального дискурсу. Оскільки держава існує як сфера діяльності логосу, жінки з їх відсутністю логосу не можуть брати участь у громадському житті.

Амбівалентна репрезентація жінки в культурі середньовіччя була викликана, з одного боку, ідеалізацією жінки як незайманої (Діви Марії), а з іншого, розумінням жіночого як вторинного, маргінального, більше того, «природно порочного» (образ спокусниці).

У підрозділі 2.2 „Класична теорія патріархату й гендерна рівність” аналізується патріархатна політична теорія. Проводячи паралелі між владою короля і владою батька сімейства, патріархат стверджував, що влада монарха, основана на владі патріархату, узаконювалась найбільш авторитетним соціальним інститутом - сім'єю. У даній патріархатній теорії не було місця вільним індивідам - жінкам.

Гобс - єдиний теоретик, прихильник теорії договору, який почав із припущення, що не існує природної переваги чоловіків над жінками.

За Гобсом, походження родини має характер угоди. «Родина» створюється не через продовження роду, а через завоювання. Гобс наполягав на тому, що жодна людина не може мати двох панів і, отже, тільки один батько має владу над дитиною. За Гобсом, у природному стані це право належить матері, а не батькові. Гобс стверджував, що кожна жінка, що виношує дітей, стає їм і матір'ю, і паном. Таким чином, Гобс виступав проти батьківського права, але він не торкався іншого виміру патріархату - шлюбного права. Походження патріархатної оборонної держави в теорії Гобса ведеться від завоювання і поневолення жінок та їхнього цивільного підпорядкування як дружини.

Дуже важливим є те, що Гобс, використовуючи традиційну патріархатну мову, перший серед великих філософів нової епохи заявляє, що за природою чоловіки і жінки є рівними.

Третій розділ „ПРОБЛЕМА ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ У ФІЛОСОФСЬКИХ КОНЦЕПЦІЯХ ЕПОХИ МОДЕРНУ” присвячений аналізу системи поглядів відомих представників модернізму, які досліджують гендерний аспект сучасного життя.

У підрозділі 3.1 „Питання рівності статі у філософії Нового часу” зазначено, що серед основних метафізичних тем модерної філософії знайшлося місце і для міркувань про статеву рівність.

Французька дослідниця Ірен Тері у своїй роботі стверджує, що між модерною і до модерною ідеями природного превалювання чоловічого існує тільки зовнішня подібність, а модерний «демократичний парадокс» не може розглядатися як черговий прояв традиції.

Виявляючи історичні причини підлеглості жінок у соціумах, французький філософ Пулен де ла Бар підкреслював, що з моменту появи людей сила серед них завжди мала перевагу, отже, жінки скорені тільки за законом сильного, і тому чоловічу стать вважають вищою, а зовсім не через те, що жінкам ніби бракує природних здібностей або достоїнств, властивим чоловікам. Таким чином, Пулен у ролі вихідного фактора соціального розвитку розумів силу; а зароджений на її основі владний інтерес і призвів, з його точки зору, до нерівності статей.

У підрозділі 3.2 „Вплив Просвітництва на становлення гендерної теорії” відображається формування гендерних стереотипів у концепціях видатних представників філософії та культури епохи Просвітництва. Теорія гендерної рівності була б не тільки не повною, але, скоріше, неможливою без аналізу впливу Ж.Ж. Руссо на уявлення про природу жінки та її місця в суспільстві.

Згідно з поглядами Руссо, соціальна рівність чоловіка і жінки становить серйозну небезпеку для громадянських чеснот. Різкість його критики жінок почасти зумовлена його страхом перед жіночою владою. Однак жінки, згідно з Руссо, можуть зробити значний внесок у ідеальне суспільство, і цей внесок є важливою характеристикою справді правового суспільства. Місце жінки в політичній філософії Руссо встановлюється у зв'язку з наступними основними темами: необхідність родини і сімейних прихильностей як природної основи патріотизму, а, отже, як школи для виховання гарних громадян; необхідність достовірного батьківства у зв'язку з вимогами інституту приватної власності.

Дихотомія розум/почуття, характерна для робіт багатьох філософів Просвітництва, є найважливішою опозицією й у творчості Мері Уоллстоункрафт, мабуть, найяскравішої “феміністки до фемінізму”. Одна з основних цілей Уоллстоункрафт полягала в тому, щоб довести, що влада й авторитет, якими чоловіки володіють у приватній сфері, теж штучні.

Важлива мета робіт Уоллстоункрафт полягала також у тому, щоб довести, що природні права чоловіків у той же самий час є правами всіх людей. І перша, і друга тези розглядалися Уоллстоункрафт крізь призму поділу розуму і почуття в житті жінок.

Усе, що ліберальна теорія може запропонувати жінкам щодо питання рівності, - це право на те, щоб до них ставилися, «як до чоловіків». Саме це, як відзначають сучасні дослідниці, є слабким місцем у роботах Уоллстоункрафт та інших ліберальних феміністок.

У підрозділі 3.3 „Проблема гендерної рівності в німецькій класичній філософії” представлено концепцію і погляди з гендерного питання видатних німецьких мислителів, які уособили традицію німецької класичної філософії.

Серед видатних філософів, роздуми яких про проблему людини виводили їх на проблематику чоловічої і жіночої рівності, особливе місце належить І. Кантові. Бути людиною для Канта означає бути моральним, а, отже, вільним, тобто в усьому керуватися ідеєю волі, обмеженою тільки вимогою категоричного морального імператива, що змушує і себе, і кожного іншого індивіда сприймати як мету моральної взаємодії, а не засіб для її досягнення.

Продовжувачем справи Канта й у той же час його опонентом у розумінні сутності шлюбу став І.Г. Фіхте. У його утопії, що має назву «Замкнута торгівельна держава», розглядаються проблеми сімейно-шлюбних відносин і специфіки статевої поведінки з позицій філософії «подвійного стандарту». У шлюбі реалізується статевий інстинкт. Оскільки основою шлюбних відносин є природний потяг, то примус не може сприйматися як доречне вирішення проблеми сімейного договору, і на державу повинен покладатися обов'язок стежити за справедливістю і добровільністю рішень двох сторін при вступі в шлюбний союз.

Очевидно, що Фіхте вважав шлюб не юридичною, а природною і моральною асоціацією. Шлюб передує законові, а жінка вільно підкоряється чоловіку, у такий спосіб демонструючи природність подібних відносин.

Слід зазначити, що у вирішенні проблеми статевої рівності Б.В. Спинозі, Пулену де ла Барові, І. Кантові, Г.В.Ф. Гегелю не вдалося перебороти традиційний есенціалістський підхід, хоча і з'явилися свідчення про перехідний характер гендерного світогляду епохи (філософія Пулена де ла Бара). Ще продовжувала панувати ідея статевої нерівності, яка ґрунтувалася на ідеї родини як втілення шлюбу; важливості репродуктивної функції для збереження людського роду і кінцевої мети існування індивіда; розуміння прав власності як результату діяльності і волі.

У підрозділі 3.4 „Розвиток ідеї гендерної рівності в некласичній філософії” представлено аналіз гендерних ідей, що функціонують у некласичному філософському дискурсі.

За одностайною думкою критиків, твір Дж.С.Мілля «Підпорядкування жінок» - один із найзначніших в історії фемінізму виступів на захист прав жінок: права на освіту, на оплачувану «продуктивну» працю, право голосувати і т. ін. Дослідники стверджують, що ніхто з філософів до Мілля не дав такого аргументованого аналізу руйнівного впливу на чоловіків їхньої соціальної переваги над жінками.

Своєю аргументацією в «Підпорядкуванні жінок» Мілль не тільки хотів переконати чоловіків у тому, що законодавство у ставленні до жінок несправедливе, але і показати, що економічне, фізичне і моральне насильство призводить до поразки і саморуйнування чоловічої статі.

Кінець XIX - початок XX ст., характеризується формуванням основних принципів феміністської теорії в розрізі гендерної рівності.

У релігійних роботах С. К'єркегора, як, наприклад, «Страх і трепет», змальований портрет жінки, гідної, на думку філософа, поклоніння - це Діва Марія. Але навіть у цій своїй іпостасі жінка протистоїть чоловіку, як іманентне протистоїть трансцендентному, тому жінка завжди вторинна, вона не має рис чоловічої самодостатності.

Аналіз сутності жінки, розпочатий О. Вейнінгером у широко відомій праці «Стать і характер» (1903), показує, що відомий мізогініст відмовляє жінці у всьому «піднесеному, шляхетному, величному і прекрасному». О. Вейнінгер цілком виводить жінку зі сфери раціонального, вона (за Вейнінгером) являє собою заперечення всякого змісту, «до неї взагалі не застосовуються ознаки інтелектуальності». У такий спосіб зовсім очевидно, що власне «людські» якості, за Вейнінгером, чужі жінці, автор «Статі і характеру» заявляє, що все духовне, розумне, моральне - це чоловіче, а не загальнолюдське. Таким чином, мізогінія і концепції патріархатних відносин, що беруть початок у філософії античності та проходять через філософію середньовіччя, досягають свого апогею у Вейнінгера на початку ХХ ст., так, начебто і не було епохи Просвітництва з її «парадоксами лібералізації», емансипації ХІХ ст., «епохи чуттєвості» у філософії романтизму і т. ін.

У четвертому розділі. „ІДЕЯ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ В ПОСТКЛАСИЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЯ В КУЛЬТУРІ ПОСТМОДЕРНУ” здійснюється аналіз концепцій гендерної рівності, що функціонують у пост класичному філософському дискурсі.

У підрозділі 4.1 „Основні принципи й підходи до вирішення проблеми гендерної рівності в пост класичній філософії” розглядається фемінізм як учення, яке долає соціальні, релігійні, культурні бар'єри. Стверджуючи рівність, жінки боролись із міфологемами, які створювалися тисячолітньою теорією класичної філософії, починаючи з Платона та Аристотеля. Виходячи з ліберальних принципів, вимоги права жінки брати участь у громадському житті співіснували з думкою, що жінки є берегинями традиційних сімейних цінностей, сексуальної незайманості та моральної чистоти.

Ліберальні посилання на те, що жінок варто вважати в першу чергу особистостями, а не членами групи за ознакою статі, що вони повинні мати право вільно конкурувати з чоловіками в будь-якій обраній ними сфері, зіткнулися з твердженнями про необхідність спеціальних державних гарантій для жінок, державного втручання у вирішення проблем жіночого добробуту.

Марксизм у теорії гендерної рівності відіграв досить складну роль, на що звернула увагу ще в середині ХХ ст., С. де Бовуар, яку часто називають основоположницею другої хвилі фемінізму. Потрібно відзначити, однак, що деякі феміністки останніх років вважають себе представниками так званої третьої хвилі фемінізму.

Дискусії про домашню працю і про жінок на ринку праці постійно знаходяться в центрі уваги гендерної думки. Головна стартова позиція критики полягає в тому, що зарплати жінок набагато нижчі від зарплат чоловіків, що, у свою чергу, закріплює економічну залежність жінок у шлюбі й економічній потребі в заміжжі. Ця залежність також означає, що жінок можна зробити безробітними набагато легше, ніж чоловіків під час економічного спаду. Звідси бере початок уживане деякими авторами поняття «резервної армії праці». Учені доводять, що становище в професійній ієрархії завжди відбивало боротьбу між працею і капіталом, так само як і між чоловіками і жінками, і потреба капіталізму в маргінальній або резервній армії працівників завжди реалізовувалася в специфічно гендерній системі.

У підрозділі 4.2 „Постмодерністські інтерпретації проблеми гендерної рівності” наведені концепції ідеї гендерної рівності, що містяться в роботах філософів-постмодерністів.

Гендерна теорія, яка стала бурхливо розвиватися у 70-і роки ХХ ст., формувалась на основі принципів, вироблених такими знаковими фігурами постмодерну, як Ж.Ф. Ліотар, Т. Адорно, М. Хоркхаймер, Ф. Фуко, Ф. Джеймсон, Ж.Ж. Лакан та ін.

Радикальна реконструкція класичної метафізики поставила проблему гендерної рівності з периферії філософського мислення в один з його центрів. Час кінця „grand narratives” став часом формування нових гендерних технологій, які спочатку дестабілізували, а сьогодні активно деконструюють есенціальність. Поряд із новим інтересом до сексуальних розходжень, викликаним дослідженнями Лакана, у роботах Л. Іригаре, Ю. Кристєвої, Н. Чодоров та ін. феміністська думка переорієнтувала своє етичне мислення на принципи материнського мислення (С. Раддик), на етику турботи і відходу (К. Джилліган).

Пост структуралістські «атаки» на концепт «суб'єкта» у постмодернізмі загальновідомі. Що стосується «фемінінного» крила в постмодернізмі, варто згадати тих учених, які справедливо відзначають, що теорії суб'єктивності завжди в підсумку виявляються теоріями маскулінності.

У цьому контексті ні чоловік, ні жінка не є автономним, вільним агентом, ні ті, ні інші не можуть бути відділені від культурної системи. Відповідно до роздумів Фуко про модель влади, дослідники гендеру розглядають питання, як суб'єкт конституюється в системі гендерних владних відносин. Способи, за допомогою яких ідеологія гендерної нерівності підсилює або маскує матеріальні умови влади, різноманітні, і питання не в тому, вважають учені, чи здатні жінки володіти політичною владою і діяти ефективно, а в тому, за яких умов вони можуть подолати економічні, соціальні та юридичні перепони, що стоять на цьому шляху.

ВИСНОВКИ

1. Результати проведеного у дисертаційній роботі аналізу проблеми гендерної рівності дозволяють стверджувати, що історико-філософський контекст розгляду заявленої проблематики є актуальним і відкриває нові перспективи для розвитку філософської думки;

2. Акцентуація уваги на гендерному аспекті є дуже плідною в процесі теоретичного аналізу філософських концепцій. Вияв недостатності врахування гендерних факторів мислителями різних епох спровокував неадекватне концептуальне осмислення проблеми рівності в рамках класичної метафізики;

3. У ході дисертаційної роботи виявлено, що представники класичної філософії стверджували право верховенства чоловіка над жінкою. Суперечливість і невизначеність поглядів античних філософів на проблему статевої взаємодії і категорію нерівності чоловіків та жінок повною мірою відбили погляди Платона, який вважав, що чоловік і жінка - істоти різної природи;

4. Критика традиційної есенціалістичної методології дозволила ввести в контекст дослідження та продемонструвати перевагу сучасного конструктивістського підходу до розуміння та вирішення гендерних проблем. Метафізичне ствердження ідеї існування універсальної людської природи, відповідно до якої чоловік та жінка мають по суті подібність, дозволяє довести, що гендерна нерівність є результатом соціального конструювання, а не природним призначенням кожної статі;

5. Як феномен надто складний, гендерна рівність володіє багатьма імплікаціями та формами. Аналіз нерозривного зв'язку понять „стать” - „гендер” - „влада” дозволив сучасним мислителям простежити, як стать стає ідеологічним продуктом і основою соціальних технологій;

6. Застосування комплексного підходу до вирішення проблеми встановлення соціальної рівності чоловіків і жінок дозволило авторові скористатися сукупністю різних методик, що дало можливість проаналізувати спроби представників філософії постмодерну інкорпорувати проблему гендерної рівності в сферу метафізики і дійти до висновку, що гендерний підхід до розуміння проблеми рівності розширює саме поняття рівності шляхом врахування факторів, що перешкоджали і перешкоджають здійсненню жіночої моделі самореалізації. гендерний філософський статус

Історико-філософське дослідження продемонструвало, що розвиток проблематики рівності в рамках класичної і пост класичної західноєвропейської філософії дозволяє вибудувати методологічну стратегію вирішення проблеми статевої рівності у сучасних соціумах. Це відкриває нові можливості для соціокультурних трансформацій і подальшого розвитку соціальних інститутів європейських держав на принципах паритетної демократії.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Власова О.П. Гендерные исследования и проблема равенства полов // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 1(57), 2008. - С. 69-72 (0,5 др. а.).

2. Власова О.П. Антропологічні та гендерні аспекти сучасного мас-культа //ПостМетодика. - №7(71), 2006. - С. 9-12 (0,4 др. а.).

3. Власова О.П. Феминистская критика постмодерна и проблемы разума, объективности и науки // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. - Д.: ДНУ - №17, 2007. - С. 80 (0,4 др. а.).

4. Власова О.П. Гендерный дискурс и проблемы равноправия // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. - Д.: ДНУ, 2007. - С. 72 (0,6 др. а.).

5. Власова О.П. Гендерный дискурс и равноправие женщин // Грані. Науково-теоретичний політичний альманах. - 1(61), 2008. - С. 70 (0,4 др. а.).

6. Власова О.П. Гендерное равенство в контексте фундаментальных проблем современного общества // Проблеми гуманізації освіти в контексті трансформації вищої школи України. Моногр. - Д.: Арт-Пресс, 2008. - С. 209-218.

7. Власова О.П. Український соціум і гендерна рівність: до методології дослідження // Пошуки гендерної паритетності: український контeкст. Моногр. - Упор. та загал. ред.: Грабовська І.- Ніжин: НДУ ім.М. Гоголя, ДС Міланік, 2007. - С. 32-37.

8. Власова О.П. Экономические концепции марксизма в гендерной философии // Проблеми економіки транспорту.: Тези доп. VI Міжнар. наук. конф. Д.: ДІІТ, 2007. - С. 202.

9. Власова О.П. Университетское экономическое образование в украинском контексте // Проблеми економіки транспорту.: Тези доп. VII Міжнар. наук. конф. Проблеми економіки транспорту. Д.: ДІІТ, 2008. - С. 171.

10. Власова О.П. Гендер и дифференциация профессиональной деятельности // Проблеми системного підходу до вивчення термінологічної лексики у спеціалізованому вищому навчальному закладі: Матеріали Міжвуз. конф. - Д.:ДДУВС, 2007. С. 23-25.

11. Власова О.П. Женщина как объект масс-медиа в культуре потребления // Проблеми та перспективи розвитку залізничного транспорту: Тези доповідей 67-ї Міжнарод. наук. конфер. - Д.: ДІІТ, 2007. - С. 290.

12. Міжнародна науково-теоретична конференція «Філософія освіти і сучасність». Дніпропетровськ, 2007.

13. Власова О.П. Актуальность гендерного равенства в Украине // Гуманізація вищої освіти: Матеріали Міжнар. наук. конф. - Д.:ДІІТ, 2007. С. 109-111.

14. Власова О.П. К проблеме гендерного равенства в современном обществе // Актуальные проблемы обучения иностранных студентов: Матеріали девятой межвуз. научн. практ. конф. - Д.: Медакад., 2007. С. 11-13.

Размещено на Allbest.ru