Стан і перспективи розвитку сім’ї в сучасному українському суспільстві (соціально-філософський аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Стан і перспективи розвитку сім'ї в сучасному українському суспільстві (соціально-філософський аналіз)

Ткачова Вікторія Олександрівна

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

УДК 316.356.4.000.141

Одеса - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Одеського національного морського університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Черниш Олексій Михайлович,

Одеський національний морський університет,

завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Чугуєнко Віталій Михайлович,

Одеська національна академія харчових технологій,

завідувач кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент

Бойченко Михайло Іванович,

Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка,

доцент кафедри філософії.

Захист відбудеться « 6 » листопада 2008 р. о 14.00.год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.09 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Новосельського, 64.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеського національного університету імені І.І. Мечникова за адресою: 65020, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розісланий «22 » __серпня__________ 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В. Сумченко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасних умовах феномен сім'ї, суперечності, які викликані характером та спрямованістю її змін, набувають особливу актуальність, все більше перетворюючись на одну з найгостріших соціальних проблем глобального масштабу, вирішення якої висуває складні завдання перед теорією і практикою.

Зміни, які відбуваються в сучасній сім'ї, набувають самостійного значення і привертають увагу дослідників різноманітних наук соціального та гуманітарного кола: статистики, психології, економіки, демографії, політології, соціології (особливо соціології сім'ї) Найбільший внесок у розвиток соціології й психології сім'ї внесли: Антонов А.І, Бестужев-Лада І.В. Вишневський. Г.О., Голод І.С., Голофаст В.Б, Гордон Л.А., Гурко Т.А., Дудченко О.Н., Кльоцин О.О., Кон І.С., .Мацковський М.С., Мєдков В.І., Соловйов М.Я, Римашевська Н.М, Харчєв А.Г. та ін. тощо. І це цілком зрозуміло, адже сім'я є своєрідним мікрокосмом всього суспільства, виявляє його потреби та інтереси.

Проблема ґендера, ґендерних відносин, фемінізму, зміни становища жінки в суспільстві і, зокрема, в сім'ї, родини як культурної реальності зараз активно розробляється в культурантропології та культурології, однак феномен сім'ї доволі рідко виступає предметом власне соціально-філософського аналізу в дослідженнях сучасних українських філософів. Проте характер такого складного людського та соціального явища як сім'я визначається не тільки внутрішньосімейними стосунками, але й суспільно-економічними, історичними, національними та іншими умовами. Ось чому аналіз сім'ї вимагає не тільки спеціальних досліджень (соціологічних, психологічних, педагогічних та інших), але й глибокого узагальненого соціально-філософського дослідження.

Соціально-філософському аналізу сім'ї присвячені теоретичні розвідки Андрєєвої Н.І, Гулиги А.Т., Саввінова Л.І., Туліної Н.В., Чорного О.О. та ін. У своїй роботі автор спирається на роботи сучасних українських філософів Андрущенка В.П., Верникова М.М., Михальченка М.І., Черниша О.М., Шкляра Л.Є. тощо, в яких досліджується сутність та особливості трансформаційних процесів українського суспільства, та на праці Кравця О, Перковського А.Л., Пономарьова О.П., Поповича М.В., які присвячені теоретичному осягненню еволюції української сім'ї.

В рамках проблематики, що розглядається, треба звернути увагу на дисертації з філософських дисциплін: Ковальової І.О., в якій існування сім'ї розглянуто як форму культурної реальності (захищена у 1997 р.); Усанової Л.А, в якій проведено дослідження сім'ї як символічного феномену та визначено її православний архетип (захищена у 2002 р.); Руденко Т.П. яка присвячена філософському аналізу молодої сім'ї в Україні (захищена у 2004 р.); Лазюка С.С., в якій міститься філософське дослідження сімейного побуту в етносоціальному аспекті (захищена у 2006 р.).

Однак, незважаючи на низку наукових праць, присвячених проблемам сім'ї, наявність серйозних теоретичних розробок у цьому напрямку, усе ще існують нерозв'язані питання, пов'язані з розвитком інституту сім'ї в сучасній Україні, зміною її форм і функцій.

Процеси успішної самоідентифікації та соціалізації потребують стабільного ритму соціальних відносин, передбачають довготривалість міжособистих стосунків, їхню спрямованість на реалізацію вищих духовних цінностей. У наш час зміни соціокультурних умов різко поглиблюють протиріччя між родинними й позародинними стосунками, яке часто визначають як ціннісну кризу сім'ї. Проте соціальні, економічні, політичні взаємини в суспільстві моделюються людиною на основі стереотипів, які склалися в родині завдяки характеру міжособистих сімейних стосунків. Протягом століть сім'я вважалася однією з найбільш значущих трансляторів та ретрансляторів традицій, звичаїв, культурних, етнічних, моральних цінностей народу, вона виконувала і продовжує виконувати специфічні, тільки їй притаманні функції по народженню, утриманню та соціалізації нових поколінь. Але погане виконання або навіть невиконання сім'єю соціальних функцій призвело до депопуляції населення та погіршення виховання підростаючого покоління, наслідком чого є безпрецедентне зростання дитячої й підліткової злочинності, соціального сирітства, дитячої проституції тощо.

Безумовно, що суспільство зацікавлене у благополучній сім'ї, яка здатна виростити повноцінну дитину, справжню особистість, громадянина, який зміг би підтримувати або побудувати справедливий правовий та економічно ефективний соціум. Саме сім'я виступає гарантом не лише адаптації людини в соціумі, але інституцією по створенню та відтворенню сімейної сфери.

Україна проголосила офіційний курс інтеграції в європейське співтовариство. Це означає прийняття основних ідеологічних, соціальних і економічних орієнтирів країн з розвинутою ринковою економікою. Проте на сьогодні міжнародний закон менш чим, скажімо, десятиліття назад, акцентує увагу на фундаментальній цінності сім'ї для суспільства, тепер особливо підкреслюється її виняткова роль для приватного життя індивіда.

Оскільки родина неминуче відображає зміни, які відбуваються в суспільстві, остільки її вивчення дозволяє прослідкувати механізм взаємовпливів сім'ї та соціуму, внаслідок цього проблеми взаємодії людини та суспільства в сімейній сфері, роль та функції сім'ї як соціального інституту в сучасному соціумі, динаміка розвитку та трансформації українського суспільства й сім'ї викликає дослідницький інтерес для філософії. Тому саме соціально-філософські розвідки, включаючи історико-філософську ретроспективу, сприяють створенню цілісної та динамічної картини поглядів на сім'ю як на елемент соціальної структури.

Існує теоретична прогалина у дослідженні того, наскільки ефективною є соціальна політика держави відносно сім'ї на національному й регіональному рівнях, чи приводять зусилля держави в цьому напрямку до створення стійкої сім'ї.

Актуальність теми даного дисертаційного дослідження в теоретичному плані пов'язана також з існуванням принаймні двох напрямків у межах соціально-гуманітарного знання, які протилежно оцінюють характер, спрямованість та наслідки тих змін, які відбуваються в сім'ї. Тому в практичному відношенні актуальність цієї роботи випливає із необхідності рекомендацій по виробленню ефективних проектів і програм із сімейної та демографічної політики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Представлена дисертаційна робота є завершеним дослідженням, яке виконане на кафедрі філософії Одеського національного морського університету згідно з науковим напрямком кафедри. Тема дослідження: „Актуальні проблеми загальнолюдської цивілізації” (Д-461).

Мета і завдання дослідження.

Метою даного дисертаційного дослідження є визначення основних тенденцій еволюції сім'ї в Україні на основі всебічної аналітичної оцінки, а також визначення ідеології соціальної політики держави відносно сім'ї. Увага приділяється сім'ї як соціальному інституту - тим специфічним функціям по народженню, утриманню й вихованню дітей, які забезпечують суспільству зміну поколінь і їхню соціалізацію в конкретних історичних умовах. Аналіз спрямований на визначення ролі сімейної стратегії у продукуванні соціальних змін, на дослідження впливів цих змін на здійснення інституціональних функцій сім'ї.

Для реалізації поставленої мети визначено наступні завдання дослідження:

- зробити теоретичний огляд концепцій сім'ї, існуючих у соціально-гуманітарному знанні, з метою виявлення основних теоретико-методологічних підходів до її вивчення;

- уточнити зміст поняття „сім'я” в соціально-філософському дискурсі;

- на основі історико-філософського аналізу визначити і класифікувати основні варіанти філософських напрямків щодо особливостей розуміння діалектики взаємовідносин „сім'я - суспільство”;

- проаналізувати історичний шлях розвитку інституту шлюбу й сім'ї в контексті філософсько-типологічного підходу;

- ґрунтуючись на соціально-філософському підході, дослідити історичний генезис української сім'ї і виокремити особливості її існування;

- визначити особливості функціонування сучасної української сім'ї як соціальної системи;

- виявити взаємозалежність між змінами основних демографічних тенденцій і трансформацією сучасної української сім'ї на початку XXI ст. і перспективи її розвитку в сучасних соціально-економічних умовах;

- з'ясувати соціально-філософські засади державної політики нашої країни стосовно сім'ї.

Об'єкт дослідження - українська сім'я як соціальна система.

Предмет дослідження - соціальні зміни у становищі інституту сім'ї в українському суспільстві.

Методи дослідження. Складність і унікальність сім'ї як соціального утворення пояснює множинність наукових підходів до її дослідження. У дослідженні використовувалися такі загальнонаукові принципи, як принцип детермінізму, принцип цілісності й принцип історизму. Останній принцип у певному сенсі є діалектичним синтезом двох перших і полягає в розгляді об'єктів як цілісних систем, що виникають при наявності певних умов і в результаті дії відповідних причин. Синтетична методологія, представлена в дисертаційному дослідженні, дозволяє здійснити комплексний аналіз сучасної української сім'ї із прогнозуванням тенденцій її трансформації.

У роботі використовуються результати наукових досліджень у сфері соціальної філософії, культурології, історії, соціології, політології. З метою аналізу процесів, що відбуваються в українській родині у перше десятиліття XXI ст., були використані статистичні й аналітичні дані Держкомстату України, Інституту соціології національної академії наук України, колективів дослідників.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі соціально-філософського дослідження теоретичних розвідок у гуманітаристиці та оцінці соціально-економічних і демографічних процесів українського соціуму зроблений аналіз еволюції та змін інституту сім'ї як соціальної системи.

Новизна результатів полягає в тому, що в роботі:

- на основі теоретичного аналізу по-новому виявлено основні, існуючі у гуманітарному знанні теоретико-методологічні підходи щодо розуміння природи сім'ї: психоаналітичний, соціологічно-футурологічний; фамілістичний; культурологічний; ґендерний; соціально-філософський.

- обґрунтовано новий варіант визначення поняття „сім'я” в соціально-філософському дискурсі;

- вперше запропоновано класифікацію існуючих в історії філософії підходів, яка ґрунтується на аналізі особливостей розуміння взаємовідношення „сім'я - суспільство” і відповідно виділено чотири основних напрямки: фаміліосоціоінтентний, соціоінтентний, гомоінтентний, фаміліоінтентний;

- з'ясовано, що зміна домінуючої форми сім'ї відбувалася внаслідок розвитку соціальної та духовної сфери людини, виникнення культурних і моральних норм, еволюції економічних стосунків і що у зв'язку з глобальними трансформаційними суспільними процесами спостерігається модифікація старих та народження нових форм сімей і сімейних груп - „квазісімей”;

- виділено етапи розвитку та особливості української сім'ї;

- виявлено той негативний вплив, який справляють загальноєвропейські тенденції зміни сімейно-шлюбних аксіологічних настанов, а також реформаційні суспільно-ідеологічні, політичні і соціально-економічні процеси на інституціональні властивості сім'ї та у зв'язку з цим зафіксовано кризові явища сім'ї як соціального інституту;

- доведено взаємозалежність між демографічними і трансформаційно-інституціональними процесами в сім'ї, з'ясовано основні соціально-структурні характеристики сучасної української сім'ї, зроблено висновок про те, що тенденції подальшого розвитку української сім'ї значною мірою будуть визначатися змінами, які носять макросоціальний характер;

- з'ясовано, що з метою зупинення демографічної кризи і прискореного темпу депопуляції сімейна політика повинна вирішувати цілу низку невідкладних задач: створення умов (у сфері економіки, політики, права, побуту) для успішної реалізації сім'єю суспільних й особистісно-значущих функцій, стабілізація інституту шлюбу й сім'ї, підвищення престижу сім'ї й сімейних цінностей в масовій свідомості.

Практичне значення роботи визначається факторами її новизни. Основні положення та напрацьовані результати можуть бути використані для подальшого аналізу соціально-філософського контексту функціонування сім'ї як соціальної системи, особливостей українського інституту сім'ї.

Результати дослідження можуть бути використані у викладацькій роботі при розробці відповідних лекційних курсів та семінарських занять з проблем соціальної філософії, загальної та прикладної соціології, демографії, культурології, соціальної психології, етики та спецкурсів. Матеріали дослідження можуть бути корисними під час розробки ідеології і стратегії сімейної політики України.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки обговорювалися на семінарах кафедри філософії Одеського національного морського університету і кафедри культурології Одеського національного університету імені І.І. Мечникова; висвітлювалась на 10 міжнародних, всеукраїнських, регіональних, міжвузівських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях. Серед них - IV міжнародна науково-практична конференція „Динаміка наукових досліджень” (Дніпропетровськ, 2005), міжнародна науково-практична конференція „Україна в системі сучасних цивілізацій: трансформації держави і громадянського суспільства” (Одеса, 2006), міжвузівська науково-практична конференція „Формування патріотизму, моральності, культури, здорового способу життя у студентської молоді” (Одеса, 2006), ІІI міжнародна науково-практична конференція „Відомості наукової думки - 2007” (Пшемишль, Польща, 2007), IV міжнародна науково-практична конференція „Наука: теорія й практика - 2007”, (Пшемишль, Польща, 2007), ІІI міжнародна науково-практична конференція „Умение и нововъведения-2007”, (София , Болгарія, 2007), VI міжнародна науково-теоретична конференція „ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства третя світова теорія” (Київ, 2007), ХХІІ науково-практична конференція „Соціально-політична взаємодія в сучасній Україні: вибір шляхів державного розвитку”, (Одеса, 2007) та ін.

Публікації. Зміст дисертації висвітлений у 16 публікаціях, серед яких 6 статей у фахових наукових виданнях та 10 тез доповідей на конференціях.

Структура роботи зумовлена логікою дослідження, яка випливає з його мети й основних завдань. Робота складається зі вступу, двох розділів, 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (196 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 210 сторінок, з яких основна частина займає 191 сторінку.

1. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, висвітлюється ступінь її наукової розробленості, формулюються мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, обґрунтовується наукова новизна одержаних результатів, з'ясовується їх теоретичне й практичне значення, а також демонструються форми апробації.

У першому розділі «Теоретичні засади вивчення сім'ї як соціальної системи» подане авторське визначення поняття «сім'я» як соціально-філософської категорії, проаналізовані і виділені концептуальні підходи, які склалися як загалом у соціально-гуманітарному знанні, так, зокрема і в соціальній філософії, зроблено соціально-філософський розгляд історично-типологічних аспектів сім'ї.

У першому підрозділі «Проблема визначення феномену „сім'я”. Концептуальні підходи до вивчення сім'ї у соціально-гуманітарному знанні» розглянуто існуючі в сучасній гуманітаристиці (юриспруденції, історії, етнографії, економіці, філософії тощо) дефініції поняття «сім'я» і зроблено висновок про відсутність її адекватного визначення. Автором запропоновано наступну дефініцію даного феномена: сім'я - це система зв'язків, взаємодій і відносин, яка базується на подружжі й кровній спорідненості, члени якої пов'язані побутом, спільністю проживання і в якій задовольняються потреби особистості й суспільства.

На думку дисертанта, в межах кожної гуманітарної дисципліни репрезентовано принаймні один своєрідний концептуальний підхід стосовно аналізу сім'ї та її ролі у суспільстві, який дозволяє по-різному оцінювати її природу та сутність. Було виділено шість концептуальних підходів.

Прихильниками першого концептуального психоаналітичного підходу (Фрейд З., Еріксон Е.) сім'я в цілому оцінюється негативно як така інституція, яка, нав'язуючи людині настанови і норми, викликає як особисті психологічні проблеми, так і соціальні негаразди, поява ж всіх соціальних проблем пов'язується з репресивною сімейною функцією батьків по відношенню до дітей, причому у зв'язку з цивілізаційним поступом людства відбувається істотне збільшення і накопичення суспільних конфліктів та дисгармоній.

Другий соціологічно-футурологічний концептуальний підхід (авторами якого Тьоніс Е, Дюркгейм. Е. Парсонс Т., Харчєв О.Г., Смелзер Н., Тофлер О. та інші) акцентує свою увагу на соціальних відносинах, які не залежать від біологічної природи людини, від її психічної діяльності, від індивідуальних особливостей окремої особи. Прихильники цього напрямку вивчають сім'ю як первісну групу взаємодіючих особистостей та як інституцію, роблять соціологічний аналіз еволюції сімейно-родинних стосунків і позитивно оцінюють зміну форм сім'ї.

У межах соціології дослідження соціальної сутності сім'ї та її взаємодії з іншими соціальними інститутами призвели до виникнення дискусії щодо перспектив розвитку сім'ї та в подальшому появу двох напрямків: соціології сім'ї, фамілістики (у межах соціології) та культурної антропології (у межах культурології), у зв'язку з чим можна виділити фамілістичну та культурологічну концепції.

Прихильники фамілістичного концептуального підходу (О.І. Антонов, В.А. Борисов, Ф. Фукуяма та ін.) не погоджуються з оцінками прибічників соціологічного підходу щодо стану і перспектив розвитку сім'ї і вважають, що сім'я як соціальний інститут проходить в своєму історичному розвитку визначений відрізок часу від періоду виникнення, формування традиційної сім'ї до стадії розквіту цивілізації, яка базується на патріархальному типі сім'ї , а потім занепаду та кризи останнього.

Авторами четвертого культурологічного концептуального підходу (Уайт Л., Радугін О.О., Маліновський Б. тощо) феномен сім'ї розглядається у тісній взаємодії з культурою: культурні інститути регулюють традиції та культурні потреби сім'ї, а вона, у свою чергу, може сприяти або гальмувати розвиток культури, руйнування сім'ї може привести до порушень у системі соціальних взаємодій.

Прихильники п'ятого ґендерного концептуального підходу (С. де Бовуар, Б. Фрідан, Д. Грімшоу, Г. Брандт) вбачають основну діючу силу, головну „пружину” суспільного розвитку в особливостях та колізіях відносин між чоловіком та жінкою, причому чоловіки розглядаються як соціально привілейована, а жінки, відповідно, - як соціально підкорена стать. Найбільш активно ґендерну проблематику розробляє фемінізм (який можна визначити як своєрідний жіночий ідеологічний рух). Не дивлячись на всі розбіжності, які існують між окремим напрямками фемінізму, всі його прибічники розглядають родину як інституцію, що пригноблює жінку.

Шостий концептуальний підхід - соціально-філософський, який як би акумулює, „знімає” запропоновані підходи (передусім фамілістичний, культурологічний, ґендерний), акцентуючи увагу, однак, на сім'ї як соціальній системі (тобто розглядаючи її і як соціальний інститут і як соціальну спільноту), як специфічну форму соціальної життєдіяльності людства.

Другий підрозділ «Аналіз соціальної сутності сім'ї: історико-філософський аспект» присвячено осмисленню існуючих в історії філософії поглядів на соціальну сутність сім'ї. Автор дисертації, проаналізувавши філософські погляди античних мислителів (Платона, Аристотеля, Гесіода), середньовічних апологетів (Августина Блаженного й Тертуліана), Кампанелли, мислителів епохи Нового часу (Ф. Бекона, А. Гельвеція, Ж.-Ж. Руссо), представників німецької класичної філософії (Й.-Г. Фіхте, І. Канта, Г. Гегеля), російських мислителів (М.Г. Чернишевського, О.С. Хом'якова, В.С. Соловйова, О.М. Бердяєва, В.В. Розанова, М.Ф. Федорова), Е. Фромма, представниць феміністичної філософії (зокрема, С. де Бовуар, Б. Фрідан), зазначив варіативність філософських концепцій на сім'ю, підкресливши, що така різноманітність поглядів в історії філософії випливає з різного розуміння філософами природи соціального буття і родинного світу. Якщо розглядати соціум в певному відношенні продовженням природного світу, то у цьому випадку інтереси суспільства і сім'ї майже збігаються. Навіть більше, прихильниками такого погляду пропонується перекласти всі соціальні функції сім'ї на суспільство. Якщо ж соціум розглядається як дещо вороже індивідууму, інтереси яких або частково або зовсім не збігаються, то тоді пропонується знищити або досить жорстко контролювати родину як соціальне явище.

В цьому контексті можна погодитися з теорією професора М.М. Верникова про соціоінтентність (коли суспільство, його інтереси розглядаються як вищий порядок людської життєдіяльності) та гомоінтентність (коли власне особистість розглядається як висхідна точка соціальної життєдіяльності) як два основних існуючих в соціально-філософському пізнанні спрямування. Використовуючи цю теорію та пристосовуючи її до предмету даного дослідження, ми виділили чотири філософських напрямки щодо розуміння соціальної сутності сім'ї: фаміліосоціоінтентний, соціоінтентний, гомоінтентний, фаміліоінтентний. Прихильники першого напрямку безпосередньо пов'язують виникнення суспільства із сім'єю. Тут вона розглядається як своєрідна клітинка соціального організму, без якої функціонування держави й суспільства є неможливим. Другий напрямок пропонує фактично розчинити сім'ю в суспільстві.

Прибічники третього напрямку також вважають родину соціальним інститутом, а, отже інструментом тиску, а то і гноблення особистості (особливо це стосується жіночої статі). У цьому випадку мислителі виступають за знищення (крайній варіант) сім'ї як інституції, або зміну патріархальної сім'ї на інші її типи. Прихильники четвертого напрямку відмічають як позитивні, так і негативні впливи, які справляє сім'я на суспільство, розглядають її як певну цілісність, яка має унікальну природу, тому підкреслюють певне неспівпадіння інтересів цих інститутів, а тому виступають за таку державну політику, яка б виходила з інтересів сім'ї.

Третій підрозділ першого розділу «Соціально-філософське осмислення генезису і типології шлюбу та сім'ї» присвячено аналізу проблеми виникнення та розвитку різновидів сім'ї. Автором було виділено два основних підходи щодо розуміння виникнення сім'ї: еволюціоністський (представники - Бахофен І., Морган Л., Мак-Леніан Д., Енгельс Ф., Вестермарк Е., Семенов Ю.І., Файнберг Л.А. тощо), теоретична основа якого ґрунтується на ідеї про існування прогресу в історії людства, зокрема, в розвитку сім'ї, яка, на їхню думку, проходить в своїй еволюції низку послідовних стадій, та антиеволюціоністський (представники якого, зокрема Фукуяма Ф., Маліновський Б. та ін.) вважають, що індивідуальна парна сім'я існувала та була основною складовою суспільства протягом всієї людської історії і, таким чином, людство на всіх етапах свого розвитку складалося з такого типу сімей. На нашу думку, на користь еволюціоністського підходу зібрано більше фактів та спостережень із життя різних родів і племен, проте і у рамках цього підходу по теперішній час існують розбіжності в оцінці та послідовності певних періодів в історії розвитку сім'ї та шлюбу. Так, існують різні точки зору на те, якою була першою форма шлюбних відносин - груповий шлюб у межах одного роду або ж груповий, дуально-родовий шлюб, різні погляди на походження екзогамії тощо. Дискусійним залишається також питання, чому у первісних людей відбувся перехід від ендогамії до екзогамії.

Розглянувши існуючі версії щодо еволюції сімейно-шлюбних стосунків, можна виділити наступні етапи розвитку сім'ї:

1. проміскуїтет;

2. уведення агамії та ендогамія;

3. перехід до екзогамії;

4. парна родина;

5. моногамна сім'я.

У гомінід ще не було шлюбу та сім'ї, а статеві стосунки між ними були спричинені передусім біологічним чинником. Проміскуїтет виступав як екзогамія, тобто статеві стосунки здійснювалися у межах одного людського об'єднання. Виникнення роду стало наслідком здатності людей до широкої кооперації завдяки появі мові, а, отже можливості передавати та обмінюватися важливою інформацією. Тому у роді проявляються специфічні, характерні саме для цієї людської спільноти функції, які пізніше перейме на себе сім'я - взаємодопомога у боротьбі за існування та взаємодопомога під час оборони й нападу.

В роботі зазначено, що зміна форм сімейного життя відбувалася внаслідок розвитку соціальної та духовної сфери людини, виникнення культурних і моральних норм, еволюції економічних стосунків. Розвиток сім'ї йшов шляхом переходу влади до чоловіка, перетворення жінки у рабиню, об'єкт власності чоловіка, знаряддя домашньої праці. Цим відзначається патріархальний тип сімейних відносин, елементи яких є притаманними сучасній сім'ї й по теперішній час.

Крім історичної, існують й інші класифікації сімей, які в роботі детально проаналізовані:

1. за типом владних структур: патріархальний (або традиційний), дітоцентристський (або сучасний) і подружній (або постсучасний);

2. шлюбні сім'ї та позашлюбні (неповна, материнська, фактична, пробна) квазісім'ї. Підкреслено, що поширення неповних сімейних груп приводить до появі низки проблем не тільки у членів таких сімей, але й в соціумі в цілому (виникнення психолого-соціальних проблем у підлітків, їхня асоціальна поведінка);

3. за демографічними показниками: кількість дітей (бездітна, малодітна або багатодітна, однорідність соціального складу (соціально гомогенна або соціально гетерогенна), наявність або відсутність у складі сім'ї старших або бічних родичів одного з подружжя (складна або нуклеарна);

4. за сімейним стажем: молодята, молода сім'я, сім'я середнього подружнього стажу, родина старшого подружнього стажу та похила подружня пара;

5. за якістю сімейних відносин (благополучні (щасливі), стійкі, проблемні, конфліктні, неблагополучні, дезорганізовані сім'ї).

У четвертому підрозділі «Філософський аналіз особливостей інституту української сім'ї» розглянуто еволюцію української сім'ї та виділено наступні етапи її розвитку: 1. родова структура слов'янства; 2. сім'я-громада; 3. патріархальна християнська сім'я; 4. нуклеарна сім'я.

Автором підкреслено, що у менталітеті (язичницькому світогляді) слов'ян закладена основа формування сімейної та репродуктивної поведінки - прагнення мати велику сім'ю, в якій обов'язково повинно бути декілька синів. Із розкладом родових відносин й висуванням сімейного начала відбулися: трансформація поняття спорідненості, функції роду частково переходили до сім'ї, частково до нових соціальних інститутів; родове майно, яке ще нещодавно знаходилося у спільному володінні цілого роду, розпалося на частини, котрі поступово переходили в окреме володіння сімейств; функції голови роду частково перейшли до голови сім'ї, частково - до представників нової громадської влади; сімейні відносини отримали пріоритетне значення над родовими. Цей період можна вважати вихідною точкою відліку у становленні патріархальної слов'янської сім'ї.

Поступово відбулася заборона полігамії й розширення сфери моногамного шлюбу, що кардинально вплинуло на зміну сімейних норм і цінностей східних слов'ян. У період розкладання родових відносин паралельно відбувається процес посилення контролю держави й церкви над сім'єю, зміцнення правового статусу сім'ї.

На думку дисертанта, сімейно-споріднені відносини у період переходу від родових структур до розширеної патріархальної сім'ї складались у рамках структури сімейної громади. Природно-соціальні обставини сприяли більш тривалому збереженню системи громадівських споріднених зв'язків порівняно із Західною Європою. Зокрема, досить довго пануючим був «сябринний» тип користування землею. Становлення української патріархальної сім'ї пов'язане не тільки з реорганізацією структури сімейної громади, але із змінами шлюбно-сімейної поведінки. Поступово християнські норми поширилися і на цю сферу.

Був зроблений висновок, що процес розпаду патріархальної сім'ї почав відбуватися у другій половині XVIII ст. разом із поділом волоки, проте масового характеру ці явища набули аж у другій половині ХІХ ст. разом із розвитком капіталістичних відносин. Проте треба зазначити, що поряд із виникненням нуклеарної сім'ї на території України досить поширеними були залишки розширеної, патріархальної сім'ї.

У радянську епоху колишня патріархальна родина із традиційними статевими стереотипами поведінки піддалася значним змінам - сформувалася соціалістична сім'я. У радянський період держава взяла на себе функції контролю й застосування каральних санкцій по відношенню до сімей та їх членів. Ставлення держави до сім'ї було суто споживацьким та інструменталістським. Наслідком такого ставлення, а також в результаті інших процесів (урбанізація, індивідуалізація, фемінізація, розвиток науки і техніки тощо) стало зменшення кількісного складу сім'ї.

У другій половині ХХ століття починають проявлятися певні негативні тенденції у царині сім'ї: збільшення розлучень, зменшення народжуваності тощо. Якщо західні дослідники пов'язували ці явища із загальними тенденціями розвитку соціуму і людства у цілому (принаймні із розвитком західної цивілізації), то радянська наука спочатку пояснювала ці явища як віддалені наслідки другої світової війни (і з цим певною мірою можна погодитися). Проте у 80-ті роки вже у Радянському Союзі заговорили про певні кризові явища, які спостерігалися у радянській нуклеарній сім'ї.

Підкреслено, що останні десятиліття ХХ - початок ХХІ ст. позначені як нова соціокультурна ситуація - постмодернізм, в якій відбувається трансформація ціннісних орієнтирів: канонізований стиль життя радянської епохи змінюється на поліцентричну систему. Ця ситуація викликала велетенські зміни в сучасній сім'ї, появу та поширення раніше невідомих форм сім'ї та кризу патріархальної її форми.

Другий розділ дисертаційного дослідження «Сучасна українська сім'я як об'єкт дослідження соціальної філософії» присвячено соціально-філософському аналізу становища сім'ї в сучасному українському соціумі.

Перший підрозділ «Соціальні та соціокультурні функції сім'ї в сучасному українському суспільстві» присвячено аналізу видозмін функцій, що відбуваються в українському соціумі. У сучасному гуманітарному знанні можна виокремити різні підходи щодо розуміння природи сімейних функцій: розгляд функцій як результат задоволення людських потреб; або ж певного виду потреб - матеріальних чи соціально-психологічних; поділ сімейних функцій сім'ї на специфічні (які відображають особливості сім'ї як соціального явища) та неспецифічні (виконувати які сім'я була змушена через певні історичні обставини); виділення провідних (основних) та додаткових функцій. Підкреслено, що соціальні функції сім'ї мають два основних джерела їх виникнення: потреби суспільства і потреби самої сімейної організації. У зв'язку з історичними змінами і соціуму, і сім'ї, кожний етап у її розвитку пов'язаний з відмиранням одних та формуванням інших функцій, із зміною як масштабів, так і характеру соціальної діяльності сімейної організації. Однак при всіх вказаних змінах суспільство на будь-якому ступені свого розвитку вимагає відтворення населення, тому воно завжди зацікавлене у сім'ї як механізмі цього відтворення. Отже, сім'я може розглядатися як соціальний інститут, сімейна група, котра виконує певну соціальну задачу. Ми виділили такі основні функції сім'ї, які сприяють реалізації цієї задачі: репродуктивну, виховну, економічну і побутову, первинного соціального контролю, духовно-емоційну, організації та проведення дозвілля, сексуальну.

З часом відбувається редукція або повне зникнення одних функцій (за рахунок їхнього виконання державою й іншими соціальними інститутами суспільства), та поява нових. Зокрема, відбулося редукування таких важливих функцій як репродуктивна та виховна, проте збільшилося значення духовно-емоційної функції. У зв'язку з цим можна констатувати наявність кризових явищ у сім'ї як соціальному інституті та збільшення ролі сім'ї як соціальної групи.

Автором дисертації детально проаналізовано особливості виховної функції сім'ї і пов'язані з цим проблеми соціалізації, інкультурації, соціальної ідентифікації. Виховний потенціал сім'ї переживає процес серйозної трансформації. Найбільш активний період соціалізації підростаючого покоління відбувається зараз у складних умовах економічної й політичної нестабільності, руйнування традиційних цінностей, депрофесіоналізації робочої сили, диференціації доходів, комерціалізації різних сфер діяльності.

Функціональні зміни сім'ї, успішне виконання сім'єю своїх функцій визначається як її внутрішнім станом, так й соціальним здоров'ям суспільства. На виконання функцій впливає також особливість того етапу життєвого циклу, на якому знаходиться конкретна сім'я. Крім того, на функціонування сімей впливають об'єктивні процеси змін у шлюбно-сімейних відносинах, що є характерним для всіх економічно розвинених країн: сім'я стає більш незалежної від соціального оточення. Разом з тим, зміна соціальних умов життєдіяльності сім'ї визначила появу нових напрямків змін у сімейних відносинах. У зв'язку було проаналізовані зміни у сімейних ролях, зокрема у ролі батьків (батька і матері). Доведено, що невизначеність сімейних ролей, а, отже і зменшення і невиконання виховної та регулюючої функції призводить до падіння авторитету сім'ї, появі молодої людини, яка має проблеми з адаптацією, соціалізацією та соціальною ідентифікацією, що, в свою чергу веде до зростання деструктивних, девіантних явищ у соціумі, появі маргіналів. Було виділено позитивну та негативну девіантну поведінку і розглянуто проблему сімейної дезорганізації.

У другому підрозділі «Соціально-економічні та демографічні тенденції розвитку України і сучасна українська сім'я», проаналізувавши соціально-економічні показники, були виділені основні чинники соціально-економічної кризи (поглиблення поляризації суспільства за життєвим рівнем і у зв'язку з цим масове поширення бідності й малозабезпеченості, зниження життєвого рівня населення і як наслідок значні негативні зміни в структурі сімейних витрат, невідповідність прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, скорочення реального обсягу безкоштовних соціальних послуг держави і підприємств у сфері охорони здоров'я, освіти, відпочинку, громадського транспорту, існування безробіття та інші) і був зроблений висновок про загострення і поглиблення кризи, яка торкнулася не менше ніж 90% населення України Можна виділити три основні групи соціально-економічних проблем, актуальних для всього населення України, які істотно впливають на стан і тенденції розвитку сучасної сім'ї: безробіття, невиплата зарплат, пенсій, медичне обслуговування. Досить серйозною є для нашої країни житлова проблема, яка обумовлена економічною нездатністю молодих сімей придбати окреме житло.

Проаналізувавши статистичні дані, ми зробили висновок, що для сучасної України характерні невеликі сім'ї з однією дитиною: вони складали у 2006 р. 65,9%, багатодітні сім'ї практично зникають (у 2006 р. вони складали лише 0,5%), сім'ї з двох людей - 27,2%. Невпинно зменшується кількість населення України, сумарний коефіцієнт народжуваності залишається вкрай низьким (на 2007 р. він становив 1,25 на одну жінку). Крім несприятливого соціально-економічного становища в країні, на рівень народжуваності впливають також поширення цінностей західної цивілізації, а саме зосередженість на досягнення особистого позасімейного успіху.

Отже, можна сказати, що внутрішні та зовнішні фактори обумовили поширення соціальних норм низької народжуваності, превалює сучасний її тип. Скорочення кількості дітей в сім'ї обумовлене суспільним конфліктом цінностей, в якому поступово відбувається девальвація цінності сімейного образу життя. Все це сприяє сімейній дезорганізації.

Крім того, відбулося збільшення показника смертності, скорочення тривалості життя, збільшення рівня міграції з країни. Внаслідок зниження народжуваності відбулося постаріння населення, у зв'язку з чим загострюються проблеми самотності людей похилого віку. Залишаються високими показники материнської й дитячої смертності, смертності чоловіків і жінок працездатного віку, у результаті чого зберігається високий рівень овдовіння й сирітства. Таким чином, в Україні відбувається явно виражена демографічна криза и депопуляція населення. Разом з тим невпинно зменшується кількість зареєстрованих шлюбів і відповідно поширюється тип родин з офіційно неоформленими статевими й шлюбно-сімейними відносинами. Рівень розлучень продовжує залишатися досить високим, що свідчить про нестабільність сім'ї.

У третьому підрозділі «Українська сім'я як об'єкт та суб'єкт державної політики» розглянуто проблему взаємовідношення «сім'я» - «держава» в сучасному українському соціумі. У той час як соціальна політика повинна вирішувати загально-соціальні питання членів суспільства, зокрема, сімей, сімейна політика будь-якої держави як частина соціальної політики повинна бути спрямована на вирішення специфічних проблем сім'ї, що пов'язані з реалізацією її основних соціальних функцій. Можна констатувати вкрай низьку ефективність соціальної політики в Україні, її «наздогоняючий» характер, її фінансування за залишковим принципом (коли структура затвердженого державою бюджету не враховує потреби цієї галузі), погану взаємодію і злагодженість у діяльності різних галузей і відомств соціального спрямування.

Отже, від декларативності (що привела до втрати довіри і розчарування до інститутів влади і політиків у пересічних громадян України) соціальна та сімейна політика повинна перейти до конкретних дій, які б змогли сформувати у масовій свідомості пріоритет сім'ї у ієрархії цінностей індивіда, укріпити матеріальну незалежність сім'ї, сприяти формуванню її психологічної стійкості. Це можливо, на думку дисертанта, якщо забезпечити максимально можливу зайнятість, яка змогла би забезпечити прибуток, здатний підтримати відповідну якість життя сім'ї; продуману і зважену комплексну стратегію рекламування сімейного способу життя; розвиток системи установ соціального обслуговування населення, спеціальну житлову політику держави.

Дуже важливим є також завдання налагодження взаємодії всіх структур влади, які беруть участь у соціально-правовій регуляції діяльності сім'ї. У зв'язку з цим істотне значення набування питання поділу повноважень між центральними й місцевими рівнями влади. Регіоналізація сімейної політики дозволила би, врахувавши особливості території, більш ефективно допомагати у вирішенні різноманітних проблем, які постають перед українською сім'єю.

ВИСНОВКИ

сім'я суспільство соціальний український

У висновках підсумовано результати дослідження, сформульовано основні положення дисертації.

Сім'я у своїй багатогранності та інваріантності досліджується низкою дисциплін соціально-гуманітарного спрямування в якості людської спільноти чи соціального інституту. Було виділено психоаналітичну, соціологічно-футурологічну, фамілістичну, культурологічну, ґендерну та соціально-філософську дисциплінарну матрицю. Використання соціально-філософського концептуального підходу дозволяє розглядати сім'ю як особливу сферу людської життєдіяльності, як цілісну соціальну систему, що виступає визначальною стосовно всіх інших соціумних інституцій.

Аналіз існуючих дефініцій сім'ї у філософії дозволив запропонувати дисертанту нове визначення даного феномена, в якому наголошується на тому, що сім'я виступає системою зв'язків, взаємодій і відносин, що вона базується і на подружжі, і на кровній спорідненості, члени якої пов'язані побутом, спільністю проживання, та що в ній одночасно задовольняються потреби особистості й суспільства.

На основі дослідження великого масиву історико-філософського матеріалу було встановлено історичну й світоглядну змінність філософських поглядів на взаємовідношення «сім'я - суспільство», що ґрунтується на істотній відмінності розуміння природи соціуму й сім'ї. Осмислення цих відмінностей у теоріях філософів дозволило представити класифікацію існуючих в філософії підходів щодо розуміння соціальної сутності сім'ї. Класифікація нараховує чотири основні напрямки (фаміліосоціоінтентний, соціоінтентний, гомоінтентний, фаміліоінтентний), проте найкращий евристичний потенціал демонструє останній підхід, який, виходячи із системної тріади соціальних взаємодій «індивід - сім'я - суспільство», дозволяє наголошувати на унікальності та важливості сім'ї як для суспільства, так і для кожного його члена.

На основі осмислення сім'ї як історично змінного явища, яке проходить певні етапи розвитку, було встановлено, що зміна форм сімейного життя відбувалася внаслідок еволюції соціальної та духовної сфери людини, виникнення культурних і моральних норм, розвитку економічних стосунків. Соціальний інститут моногамної сім'ї виникає як намагання розв'язати суперечності між необхідністю індивідуальної відповідальності у виробничій сфері та необхідністю парної форми у сфері індивідних стосунків (передусім, для народження і утримання дітей, передачі спадщини та ін.).

Проведений аналіз розвитку української сім'ї дозволив виділити такі її етапи як родова структура слов'янства, сім'я-громада, патріархальна християнська родина, нуклеарна сім'я. Українській родині у минулому притаманні наступні особливості: більш тривалому збереженню системи громадівських споріднених зв'язків сприяли природно-соціальні обставини; становлення патріархальної сім'ї відбувалося як внаслідок зміни внутрішньої організації сімейних відносин., так і через посилення контролю держави й християнської церкви над сім'єю, появою християнських норм сімейно-шлюбної поведінки; довготривалість існування патріархальної сім'ї.

У сучасному соціумі, зокрема, українському через системні суспільні перетворення спостерігається модернізація патріархального типу сім'ї та поява й поширення нових форм сімей (дітоцентристських, подружніх) і сімейних груп - „квазісімей” (гомосексуальних, „пробних”, комунальних, материнських тощо). Старі форми сім'ї дезорганізуються, поступаючись місцем новим формам сімейної організації.

Проаналізувавши інституціональні особливості сім'ї, можна констатувати процес трансформації сімейних соціальних функцій, який пов'язаний як з суспільно-ідеологічними, політичними і соціально-економічними реформами, які відбуваються в нашій країні, так і з поширенням загальноєвропейських стратегій поведінки у сімейно-шлюбній сфері (індивідуалізм, зміни у виконанні сімейних ролей, орієнтація на отримання успіху у позасімейній сфері). Зокрема, відбулося звуження таких функцій як репродуктивна та виховна, що спричинило низку негативних наслідків соціального характеру (депопуляція, «соціальне сирітство», проблеми соціалізації у підростаючого покоління та ін.), проте збільшилося значення духовно-емоційної сімейної функції. Тому можна констатувати наявність кризових явищ у сім'ї як соціальному інституті та збільшення ролі сім'ї як соціальної групи.

На основі аналізу соціально-демографічних показників зроблено висновок про взаємозалежність між системною соціальною кризою трансформаційного періоду, яку переживає Україна, та існуючою незадовільною демографічною ситуацією, що склалася в українському суспільстві, а також виділені такі основні соціально-структурні характеристики сучасної української сім'ї як нуклеарність, однодітність, матріархатність. Таким чином, перспективи розвитку української сім'ї щільно пов'язані зі стратегією соціального розвитку нашої країни, зі спрямуванням державної політики.

У державній політиці має значення чітка диференціація сімейної й соціальної політики стосовно загальносоціальних і специфічних проблем сім'ї. Сімейна політика повинна носити комплексний характер і зосередитися на вирішенні тих проблем сім'ї, які пов'язані з реалізацією її основних соціальних функцій. Тому головними завданнями сімейної політики повинні стати розробка шляхів матеріально-економічної й демографічної стабілізації та забезпечення раціонального функціонування сім'ї в суспільстві, а також регіоналізація сімейної політики.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ткачева В.А. Взаимосвязь и взаимовлияние стабильности общества и стабильности семьи // Тези доповідей ХХІІ науково-практ. конф-ції „Соціально-політична взаємодія в сучасній Україні: вибір шляхів держ. розвитку”, Одеса, 20 квітня, 2007 р. - Одеса, 2007. - С.64-66.

2. Ткачева В.А. Государство как фактор регулирования демографической политики // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 2007.- № 1 (19). - С.122-127.

3. Ткачева В.А. Демографический переход как этап в развитии общества // Материалы IІ междунар. научно-практ. конф-ции „Европейская наука ХХІ века - 2007”, Днепропетровск, 16-31 мая 2007 г. - Днепропетровск, 2007. - Т 7. - С. 61-63.

4. Ткачева В.А. Особенности трансформационных процессов в переходной экономике Украины в 1991-1994 годах // Матеріали IV міжнар. науково-практ. конф-ції «Динаміка наукових досліджень “2005”», Дніпропетровськ, 20-30 червня 2005 р. - Дніпропетровськ, 2005, - С. 54-57.

5. Ткачева В.А. Проблемы развития украинского общества (экологический аспект) // Матеріали міжвузів. науково-практ. конф-ції „Формування патріотизму, моральності, культури, здорового способу життя у студентської молоді”, Одеса, 24-25 травня 2006 р. - Одеса, 2006. - С. 180-182.

6. Ткачева В.А. Семейные ценности в украинском обществе // Матеріали ІІI міжнародної науково-практичної конференції „Ведомости научной мысли - 2007”, Пшемишль, 1-15 листопада, 2007 р. - Пшемишль, 2007. - Т. 8. - С. 29-31.

7. Ткачева В.А. Семья и её роль в формировании гражданского общества в Украине // Матеріали VI міжнар. науково-теоретичн. конф-ції „ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства: третя світова теорія”, Київ, 8-9 червня, 2007 р. - К., 2007. - Кн. 2, - С. 393-396.

8. Ткачева В.А. Семья как социально-духовный институт общества // Материалы ІІI междунар. научно-практ. конференции „Умение и нововъведения-2007”, София , 16-31 октября, 2007 г. - София, 2007. - Т. 6. - С. 60-63.

9. Ткачева В.А. Трансформационные процессы украинского общества в контексте глобализации // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 2005. - № 1 (15). - С.132-137.

10. Ткачева В.А. Утверждение демократического общества как доминанта модернизации современной Украины // Перспективи. - 2005.- № 4 (32). - С. 121-127.

11. Ткачева В.А. Экономическая глобализация и её влияние на развитие украинского общества // Всеукраїнська науково-практ. конф-ція студентів, аспірантів і молодих учених „Проблеми та перспективи економічного розвитку і міжнародної інтеграції”. - Харків, 2006. - С. 54-55.

12. Ткачева В.А. Экономическая глобализация: предпосылки и последствия // Материалы междунар. научно-практ. конф-ции „Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества”. - Одесса, 2006. - С. 96-97.

13. Ткачова В.О. Інститут сім'ї у ретроспективі та сучасності // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури. - 2007.- № 64.- С.231-243.

14. Ткачова В.О. Історичні корні європейської сім'ї // Практична філософія. - 2007. - Вип. 3. - С. 110-115.

15. Ткачова В.О. Концепція сім'ї у філософських теоріях // Перспективи. - 2006. - № 3(35). - С. 114-122.

16. Ткачова В.О. Проблеми і перспективи розвитку сучасної української сім'ї // Матеріали IV міжнар. науково-практ. конференції „Наука: теорія й практика - 2007”, Пшемишль, 16-31 серпня, 2007 р. - Пшемишль, 2007. - Т. 9. - С. 61-63.

АНОТАЦІЯ

Ткачова В.О. Стан та перспективи розвитку сім'ї у сучасному українському суспільстві (соціально-філософський аналіз).- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Одеський національний університет імені І.І. Мечникова. - Одеса, 2008.

Дисертація присвячена соціально-філософському дослідженню сім'ї як соціальній системі, аналізу основних тенденцій її розвитку, визначення змісту й спрямування державної сімейної політики. Було виділено 6 концептуальних гуманітарних підходів та, відповідно, 4 напрямки, які існують в історії філософії щодо аналізу діалектики взаємовідношення „сім'я - суспільство”. Через суспільні трансформаційні процеси та вплив західних тенденцій зміни сімейно-шлюбних аксіологічних настанов відбувається модифікація старих та народження нових форм сімей і „квазісімей”, зафіксовані певні кризові явища сім'ї як соціального інституту. Були виділені основні етапи розвитку української сім'ї та її особливості (тривале збереження громадівських споріднених зв'язків, довготривалість існування патріархальної сім'ї, матріархатність). Задачі сімейної політики повинні бути спрямовані на підвищення престижу сім'ї в масовій свідомості; стабілізації інституту шлюбу й сім'ї; створення умов для успішної реалізації сім'єю її функцій.