Екзистенціальна психологія як феномен постекзистенціалістського мислення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 141 “312”

Екзистенціальна психологія як феномен постекзистенціалістського мислення

Спеціальність 09.00.05. - історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Омелаєнко Ганна Дмитріївна

Київ 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії, соціально-політичних та правових наук Слов'янського державного педагогічного університету

Захист дисертації відбудеться «18» квітня 2008року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001 м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4, к.318.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розіслано «___» березня 2008р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук Ситніченко Л.А.

АНОТАЦІЯ

Омелаєнко Г.Д. Екзистенціальна психологія як феномен постекзистенціалістського мислення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. - Київ, 2008.

Дисертація присвячена вирішенню проблем історико-філософської класифікації і визначення сутності концептуальних засад екзистенціальної психології Р.Мея, А.Маслоу і К.Роджерса, яка у сучасній гуманітарній науці претендує на роль прикладної філософії, - філософії психології. Визначається специфіка екзистенціальної психології як феномена постекзистенціалістського мислення, її відмінність від західноєвропейських концепцій екзистенціального аналізу Л.Бінсвангера, Dasein-аналізу А.Босса і логотерапії Л.Франка. Процес формування екзистенціальної психології досліджується як обопільний рух подолання методологічних проблем у контраверсійних психологічних вченнях XIX - XX століття та застосування у розбудові теоретико-світоглядного підгрунтя психології і психотерапії розробок С.Кіркегора, К.Ясперса та Ж.-П.Сартра.

Ключові слова: екзистенціальна психологія, психоаналіз, психотерапія, dasein-аналіз, класичний екзистенціалізм, постекзистенціалістське мислення.

АННОТАЦИЯ

Омелаенко А.Д. Экзистенциальная психология как феномен постекзистенциалистского мышления. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Інститут философии имени Г.С.Сковороды НАН Украины. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена решению проблем историко-философской классификации и определению сущности концептуальных основ экзистенциальной психологии Р.Мэя, А.Маслоу и К.Роджерса, претендующей в современной гуманитарной науке на роль прикладной философии - философии психологии. В диссертационном исследовании определяется специфика экзистенциальной психологии как феномена постэкзистенциалистского мышления, ее отличие от западноевропейских концепций экзистенциального анализа Л.Бинсвангера, Dasein-анализа А.Босса и логотерапии Л.Франка.

Процесс формирования экзистенциальной психологии рассматривается как обоюдное движение по преодолению методологических проблем постижения психической реальности в контраверсивных психологических учениях XIX - XX столетия (фрейдизм, неофрейдизм, бихевиоризм, необихевиоризм) и применению в построении теоретико-мировоззренческих оснований психологии и психотерапии разработок С.Киркегора, К.Ясперса и Ж.-П.Сартра.

В качестве таковых в работе анализируються специфика определения С.Киркегором значимости и роли психоэмоционального комплекса в процесах мышления, функционирования в ментальности и духовном мире, процессах целеполагания (самоосуществления и самоактуализации), концептуализация К.Ясперсом класического экзистенциалистского учения об экзистенции, учение о незавершенности человеческой сущности, ее постоянной отрытости миру и трансцендентности, разработка Ж.-П.Сартром экзистенциально-феноменологического подхода к анализу психической реальности, его исследования феноменологии воображения и воображаемого и т.д.

Возможность интерпретации экзистенциальной психологии в качестве культурологического синтеза постэкзистенциалистского мышления (культурологического синтеза класических экзистенциалистских постулатов с психологической теорией), придание ей статуса постэкзистенциалистского симбиоза обусловлена креативной практикой А.Маслоу, К.Роджерса и Р.Мейя в переосмысливании основных концептуальних понятий философии классического экзистенциализма.

В диссертации анализируются процессы «расшифровки» представителями экзистенциальной психологии реального и многоаспектного смысла целеполагания, раскрытие и исследование ими биологических и психогенетических основ формирования «внутренней природы» человека, роли психогенетического фактора в формировании ценностей.

Ключевые слова: экзистенциальная психология, психоанализ, психотерапия, dasein-анализ, классический экзистенциализм, постэкзистенциалистское мышление.

SUMMARY

Omelayenko A.D. Existential psychology as a phenomenon of postexistential thought - Manuscript. Thesis of Candidate's degree in Philosophy by specialty 09.00.05 - Histoiy of Philosophy. - Skovoroda National Academy of Sciences of Ukrain Kyiv, 2007.

Manuscript of the dissertation is devoted to the problems of historical philosophical classification and definition of conceptual basics which bear existential psychology introduced by R.May, A.Maslow and C.Rogers, claiming to be a sort of applied philosophy, i.e. philosophy of psychology. Specifics of existential psychology, defined as a phenomenon of postexistential thought, its difference from such European conceptions as L.Binswanger's existential analysis, A.Boss' Dasein-analysis and L.Frank's logotherapy is revealed. The process of existential psychology becoming is analyzed as consisting of two trends: the first one included attempts to overcome the methodological controwersy of psychological conceptions which appeared in the 19th and 20th centuries; the second one lay in the use of ideas developed by S.Kierkegaard, K.Jaspers and J.-P.Sartre to establish theoretical basis of psychology and psychotherapy.

Key-words: existential psychology, psychoanalysis, psychotherapy, Dasein-analysis, classical existentialism, postexistential thought.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Останні десятиліття розвитку філософії в парадигмі постмодерну були пов'язані з пошуками нової методології, кардинальним переосмисленням традиційного категоріального апарату, намаганнями докорінно трансформувати філософське мислення. Система культурологічних синтезів класичного екзистенціалізму з різноманітними галузями гуманітарного знання як постекзистенціалістський напрямок розвитку сучасної філософії є типовим прикладом подібних інновацій. Екзистенціальна, або ж гуманістична психологія, поряд з екзистенціальною антропологією, екзистенціальною феноменологією, екзистенціальною теологією та іншими подібними новоутвореннями за своєю сутністю є типовим прикладом модернізованого філософського мислення, яке почало функціонувати у новій, абсолютно незвичній і відмінній від традиційно відомої його форми. Трансформована методологія класичного екзистенціалізму використовується тут в сфері вирішення і дослідження психологічних, психоаналітичних і психотерапевтичних проблем. Екзистенціальна психологія виконує і роль “прикладної філософії” як відповідного теоретичного, методологічного і світоглядного підгрунтя конкретної гуманітарної дисципліни. ЇЇ предметом є інноваційна інтерпретація психічної діяльності, специфічних процесів ментальності, духовного існування кожного окремого індивіда, суспільства в цілому. Інтерпретація, пов'язана з визначенням сенсу буття, світогляду і світорозуміння.

Вітчизняна історико-філософська наука тільки підходить до концептуалізації теоретичних знань щодо багатьох культурологічних синтезів постекзистенціалістського спрямування, зокрема, екзистенціальної психології. Теоретично-філософське знання щодо цього феномену також іще не сформоване на Україні. Існує ціла низка проблем, пов'язаних з її визначенням, класифікацією та розумінням сутності, дослідженням генези, розвитку та специфіки його функціонування; особливостями трансформації класично-екзистенціалістської методології та її застосуванням у сфері психологічного та психоаналітичного аналізу. Залучення до інформаційної сфери потребують і результати постекзистенціалістських досліджень відомого проблемного поля: смислу буття, свободи і відповідальності, збереження цілісності й ідентичності "Я", уникнення деперсоналізації та нівелювання особи, збереження її духовного світу, специфіки життєдіяльності в комп'ютерно-інформаційному світі, комунікативної єдності людських спільнот, подолання девіантності поведінки й психічних розладів. Досвід й практика осмислення та вирішення цих соціальних проблем є безумовно важливими для українського суспільства, української теоретичної філософської думки і психологічної науки.

Звязок дослідження з науковими програмами. Дослідження виконано в контексті науково-дослідної роботи кафедри філософії, соціально-політичних та правових наук Словянського державного педагогічного університету (тема затверджена Вченою радою університету. Протокол №____ від “03” лютого 2005 р.).

Ступінь наукової розробленості проблеми. Наукове дослідження екзистенціальної психології на теренах колишнього СНД у наш час знаходиться швидше у вигляді усвідомленої необхідності, поставленої і сформульованої проблеми, аніж у стані розвинутого теоретичного дискурсу. Серед праць російських дослідників до цієї сфери можуть бути віднесені тільки праці О. Руткевича, Д. Лєонтьєва, С. Братченко, - вітчизняних науковців С. Світашева, В. Ляха. Постекзистенціалістське мислення досліджували І. Сульженко (екзистенціально-феноменологічна політологія), В. Томашов (екзистенціальна антропологія), Л. Мирська (екзистенціальна феноменологія), Ю. Кимельов (екзистенціальна теологія), К. Райда (екзистенціальна соціологія). Разом з тим у світовій, російськомовній та вітчизняній науковій літературі існує чимала кількість досліджень класичного екзистенціалізму, феноменології і психології. Вони містять цінний матеріал, що виступає джерельною і теоретичною основою дисертації. В процесі аналізу філософії С. Кіркегора дисертант використовував праці Д. Флетчера, Е. Харіеса, Е. Биховського, філософії К. Ясперса - праці Х. Арендт, П. Гайденко, Р. Габитової, Л. Ситніченко, філософії М. Гайдегера - праці І. Бичка, М. Майлса, Ж. Кондроу, Х. Река, філософії Ж.-П. Сартра - дослідження Л. Філіпова, В. Кузнєцова, Г. Стрельцової, Г. Тавризян. В опрацюванні проблем розвитку психології, екзистенціального і Dasein аналізу, екзистенціальної психології та психоаналізу дисертант спирався на дослідження Л. Виготського, С. Рубінштейна, А. Лєонтьєва, Ф. Василюка, Д. Лєонтьєва, Є. Головахи, Н. Хамітова, Л. Анциферової, А. Орлова, І. Ялома, Т. Ліхі, Г. Ярошевського, А. Кемпінського, Р. Ботбі, Ф. Дєлмайера, Ч. Хенлі та інших учених.

Об'єкт дослідження - процеси трансформації філософії класичного екзистенціалізму та її об'єднання з психологією і психоаналізом в культурологічний синтез постекзистенціалістського мислення.

Предметом дослідження є виникнення, концептуалізація і розвиток екзистенціальної психології.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Головна мета дослідження полягає в створенні історико-філософської схеми, яка б відтворювала сутність, зміст і спрямування трансформації філософського підгрунтя в процесах формування екзистенціальної психології як феномена постекзистенціалістського мислення.

Для реалізації цієї мети формулюються такі завдання:

проаналізувати тенденцію до психологізації класичного філософського дискурсу в філософії екзистенціалізму;

дослідити роль ідей філософії С.Кіркегора, К.Ясперса, Ж.-П.Сартра в процесах формування екзистенціальної психології, психоаналізу і психотерапії;

виявити наступність причин і сутності методологічних трансформацій в фрейдизмі, біхевіоризмі, логотерапії і Daseіn аналізі як концепцій, що виступили передумовою формування екзистенціальної психології;

встановити специфічні характеристики західноєвропейської і американської традицій екзистенціального аналізу і екзистенціальної психології;

дослідити сутність трансформації філософського, світоглядного і методологічного підгрунтя в екзистенціальній психології.

Теоретико-методологічна основа, методи дослідження і теоретичні джерела. Дисертаційне дослідження було здійснене на межі взаємозалежності історії філософії, філософії класичного екзистенціалізму, феноменології, постекзистенціалістського мислення, психології і психоаналізу. Тому в дослідженні окрім загальних методів (аналізу й синтезу, абстрагування, узагальнення, об'єктивності, історизму та ін.) використовувалися і спеціальні методи екзистенціально-феноменологічного та герменевтичного аналізу, історико-філософської компаративістики. Методологічною основою вирішення теоретичних філософських проблем були праці вітчизняних учених А. Бичко, І. Бичка, В. Горського, В. Загороднюка, А. Єрмоленка, А. Ішмуратова, В. Кизими, В. Лук'янця, Я. Любивого, В. Ляха, В. Пазенка, Н. Полішук, М. Поповича, Є. Причепія, К. Райди, В. Рижка, В. Табачковського, В. Танчера, Н. Хамітова і багатьох інших вчених. Теоретичними джерелами дослідження були оригінальні праці представників постекзистенціалістського мислення, екзистенціальної психології і психоаналізу Р. Мея, А. Маслоу, Р. Лейнга, Д. Б'юдженталя, Р. Джонсона, К. Роджерса, Е. Раміреса, Л. Бінсвангера, В. Франкла, М. Босса, філософії класичного екзистенціалізму С. Кіркегора, К. Ясперса, М. Гайдегера, Ж. -П. Сартра, У. Баррета, П. Тілліха, класичного психоаналізу і неофройдизму - З. Фройда, А. Адлера, К. Юнга, К. Хорні, Е. Фромма, біхевіоризму - Д. Уотсона, Е. Торндайка, Б. Скінера тощо.

Наукова новизна дослідження. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні специфіки формування і концептуалізації екзистенціальної психології як феномена постекзистенціалістського мислення, який привідкрив ширші можливості позитивної інтерпретації філософії класичного екзистенціалізму і її застосування в системі сучасних гуманітарних дисциплін. В результаті наукового аналізу дисертантом:

виявлено, що історія виникнення, формування і концептуалізації американського варіанту екзистенціальної психології (Р.Мей, К.Роджерс, А.Маслоу та ін.) започатковується процесами психологізації філософського дискурсу в класичному екзистенціалізмі, з одного боку, та методологічними інноваціями в психологічній науці, спрямованими на подолання контраверсії інтроспективних та об'єктивістських концепцій психології XX сторіччя, з іншого боку, у їх обопільному русі до створення нового типу філософсько-теоретичного і світоглядного розуміння психоантропологічних та екзистенційних проблем сучасності;

доведено, що тенденцію до психологізації філософського дискурсу в класичному екзистенціалізмі слід відрізняти від тенденції “феноменологічного антипсихологізму”, а джерелом її виникнення - вважати визначення С.Кіркегором ролі та значущості психоемоційного комплексу людської істоти в процесах її мислення, функціонуванні її ментальності та духовного світу;

встановлено, що вплив ідей класиків екзистенціалізму на психологічну науку слід визначати у двох площинах: безпосередніх психологічних розробок К.Ясперса і Ж.-П.Сартра, і площині створення ними екзистенційних смислових матриць на взірець гайдеггерівського “Dasein”;

доведено, що західноєвропейська традиція екзистенціального аналізу Л.Бінсвангера, Daseіn аналізу М.Босса та логотерапії В.Франкла, розбудована на принципі безпосереднього перенесення класичноекзистенціалістської схематики розуміння “існування-людини-в-світі” в теорію психології, психоаналізу і психотерапії, суттєва відрізняється за типом використання екзистенціалістської спадщини від американської традиції екзистенціальної психології (Р.Мей, А.Маслоу, К.Роджерс);

визначено, що американська екзистенціальна психологія заснована на принципі кардинальної перебудови концептуального підгрунтя класичного екзистенціалізму і створення нової, позитивної філософії прикладного характеру (філософії психології); інноваціями загальнофілософського, світоглядного та методологічного характеру в екзистенціальній психології позначені вчення про самоактуалізацію і самоздійснення, концепція цінностей (А.Маслоу), вчення про зміст, функціональні особливості та призначення психоемоційного комплексу людської істоти у формуванні її життєсвіту (Р.Мей), вчення про самоідентифікацію (К.Роджерс, Р.Лейнг);

доведено, що сутність і характер інноваційних змін в екзистенціальній психології дозволяє класифікувати її у якості феномена постекзистенціалістського мислення не тільки з огляду на параметри історичності періодизації, але й з огляду на особливості розбудови методологічних, психоаналітичних та психотерапевтичних підходів, різницю світоглядного та філософського розуміння реальності та способу “існування- індивідів- в- світі”.

Теоретичне та практичне значення дисертації. Зважаючи на відсутність у вітчизняній історико-філософській науці дисертаційних досліджень синтезу екзистенціалізму з психологією, психоаналізом та психотерапією, дана робота може розглядатися як суттєвий внесок у її теоретичне, проблемне та змістовне поле. Вона започатковує науковий аналіз надзвичайно вагомої за значущістю сфери сучасного гуманітарного мислення; дослідження цієї сфери є необхідним елементом подальшого розвитку філософії психології, психоаналізу і психотерапії, відкриває нові можливості плідної реконструкції їх світоглядно-філософських і методологічних основ. Концептуальний та фактологічний матеріал дисертації може бути використаний при читанні курсів та спецкурсів у вищих навчальних закладах з історії філософії, сучасної зарубіжної філософії, психології та психоаналізу.

Апробація результатів дослідження. Концептуальні положення та висновки дисертаційного дослідження репрезентовані автором на міжрегіональних, національних, всеукраїнських, міжнародних та інтернет конференціях, серед яких: третя загальноуніверситетська наукова конференція молодих учених (СДПУ, м.Слов'янськ, 30-31 березня 2006р.), міжрегіональна духовно-світська наукова конференція «Ціннісно-смисловий універсум людини» (Дон.НТУ, м.Бердянськ, 25 квітня 2007р.), Друга Всеукраїнська науково-практична Інтернет-конференція «Соціум. Наука. Культура» (Інститут наукового прогнозування, м.Київ, Кримський інститут економіки та господарського права, м.Севастополь, 29-31 січня 2007р.), міжнародна наукова конференція студентів та молодих учених «Політ-2007» (КНАУ, м.Київ, 12-13 квітня 2007р.).

Результати дослідження використовувалися у підготовці програми з курсу “Філософія” та його викладанні у Слов'янському державному педагогічному університеті, доповідались та обговорювались на засіданні кафедри філософії, соціально-політичних та правових наук Слов'янського державного педагогічного університету.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційної праці відображені у п'яти одноосібних статтях, розділі колективної монографії, навчального посібника і тезах виступів дисертантки на міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена логікою дослідження і складається з вступу, трьох розділів (дев'яти параграфів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 186 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовується актуальність теми, визначається ступінь її наукової розробки, предмет і об'єкт, мета і завдання дослідження, характеризуються методологічні засади, формулюється наукова новизна одержаних результатів, з'ясовується практичне і теоретичне значення дисертації, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження, структуру та обсяг роботи.

Перший розділ - “Історико-філософські і методологічні проблеми дослідження постекзистенціалістського мислення” є теоретичною передпозицією дисертації.

У підрозділі 1.1. “Огляд наукової літератури з теми дисертаційного дослідження» проаналізовано процес дослідження екзистенціальної психології та постекзистенціалістського мислення у вітчизняній та закордонній літературі.

Автором показано, як в процесі виникнення і становлення західно-європейського варіанту екзистенціального психоаналізу і психотерапії, концептуалізації екзистенціальної психології в США формувалися теоретичні проблеми історико-філософського характеру у визначенні і дослідженні цих феноменів. В дисертації виокремлюються декілька неоднорідних масивів науково-дослідницької літератури. Перший, присвячений аналізові культурологічних синтезів постекзистенціалістського мислення. Це праці Д. Алієвої, І. Сульженко, В. Томашова, Л. Мирської, К. Райди, Е. Армстронга, Г. Раппа, у яких взаємозв'язок екзистенціалізму з психологією, соціологією, теологією, антропологією і феноменологію фіксувався вже як певна нова, постекзистенціалістська якість. В переліці авторів праць - дослідників екзистенціальної психології у цьому контексті, - фігурують імена О. Руткевича, М. Кельнера, В. Ляха та Р. Ляха, Д. Єсипенка, К. Райди, С. Світашева і закордонних учених, - І. Ялома, Дж. Л. Браатена, Е. Вейгорта, А. Стерна, Р. Аллерс. В дисертації виокремлюються і дослідження екзистенціальної психології, здійснені психологами. Це стосується періоду “переімплантації” екзистенціальної психології в Західну Європу та Росію, створення російської асоціації гуманістичної (екзистенціальної) психології, проведення кількох міжнародних конференцій в Амстердамі, Москві, Мінську. У працях Д. Леонтьєва, О. Асмолова, Б. Братуся, С. Братченка, Ф. Василюка, В. Майкова, Н. Сарджвеладзе, С. Олішевського, В. Петровського, О. Улановського, В. Летуновського, В. Полікарпова, Г. Кучинського окрім спроб аналізу концептуальних засад цього напрямку почали досліджуватися свобода, самореалізація, сенс буття, смислотворення, самоідентичність, самотність, смерть та інші екзистенційно-філософські проблеми. В дисертації аналізується масив оригінальних праць класиків екзистенціалізму - С. Кіркегора, К. Ясперса, М. Гайдегера, Ж. -П. Сартра, М. Мерло-Понті, А. Камю, М. Унамуно, Х. Ортегі-і-Гасета, П. Тілліха, У. Баррета, - і, особливо, тих праць, які безпосередньо поєднували філософію класичного екзистенціалізму з психологією. Дисертантом були використані розробки Л. Виготського, Г. Ярошевського, А. Лурія, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна, М. Узнадзе, В. Лейбіна, Т. Ліхі та інших учених-психологів. Окремим масивом дисертаційного дослідження були праці, присвячені аналізові класичного екзистенціалізму та феноменології, фройдизму і неофройдизму, біхевіоризму, гештальтпсихології (Х. Арендт, Д. Флетчер, Е. Харіес, Дж. Мак-Махон, М. Майлс, Б. Биховський, І. Бичко, Р. Габітова, П. Гайденко, М. Кіссель, В. Кузнєцов), екзистенціального психоаналізу - (Я. Слінін, Г. Кондроу, Е. Крейг, Ф. Делмайер, А. Хіклін, Ч. Хенлі, Х. Рек, Дж. Роувен, К. Скот, Х. Келвін, Л. Гарднер).

У підрозділі 1.2. «Методологія аналізу екзистенціальної психології як проблема сучасної історико-філософської науки» характеризуються методи, що були використані в процесі дисертаційного дослідження. Загальне використання методу історико-філософської компаративістики поєднувалося з застосуванням і раціоналістичних (логічний, історичний, аналітичний, синтетичний, герменевтичний), і “ірраціоналістичних” методів аналізу (феноменологічний, екзистенціальний, психоаналітичний). У своїй теоретично-методологічній позиції дисертантка намагалася відійти від жорсткого протиставлення раціоналізма ірраціоналістичній антитезі, і проаналізувати постулати класичного екзистенціалізму в якості теоретичного підгрунтя постекзистенціалістського мислення, і в якості теоретико-методологічного підгрунтя екзистенціальної психології. Перш за все, це стосувалося інтерпретації головної антитези екзистенціалізму між „екзистенцією” і “есенцією” (поміж існуванням і сутністю, теоретичним, логічним і психологічним, інтуїтивним у філософському мисленні).

Поряд з використанням традиційних методів історико-філософського дослідження були застосовані герменевтична інтерпретація смислових текстуальних контекстів, й метод екзистенціально-феноменологічного прояснення такого смислу. У дисертаційному дослідженні увага приділялася методології “кардинального детермінізму”, практиці гіпнотичного впливу, методу інтроспекції у поясненні мотивації індивідів, методиці аналізу довільних асоціацій; аналізувалося протиставлення біогенетичного підходу в поясненнях психічної реальності методикам аналізу цієї реальності за допомогою інтерпретації соціокультурних, політичних, економічних та релігійних чинників. Досліджувалися психоаналітичні методики розгляду взаємодії різних рівнів свідомості, структуралістська та функціоналістська методологія дослідження неспівпадіння і тотожності свідомості та психіки. З іншого боку, автором дисертації аналізувалася біхевіористська тенденція до подолання так званого біологічного детермінізму та його трансформація у детермінізм біопсихічний; характер протиставлення операціоналістської методології метафізичному аналізу, принципи умовнорефлекторної детермінації, методологія оперантного обумовлювання. Там, де предметом дисертаційного дослідження була західноєвропейська традиція екзистенціального психоаналізу і психотерапії, логотерапія і Dasein-аналіз, поряд з історико-філософською компаративістикою застосовувася і метод парадигмально-філософського аналізу, який надав можливість виявити зміни у світоглядно-філософських та філософсько-теоретичних підставах досліджуваних концепцій.

Другий розділ - “Світоглядні, філософські і теоретико-методологічні передумови виникнення концепції екзистенціальної психології” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Роль філософії С. Кіркегора, К. Ясперса і Ж.-П. Сартра у розбудові психологічних концепцій” зазначається, що теоретична спадщина С.Кіркегора має і досі неоціненну значущість не тільки з огляду на прагнення мислителя подолати розрив поміж чуттєвим та розумовим осягненням дійсності, відновити зв'язок поміж загальним як істинним чуттєвої вірогідності (що у філософії М. Гайдегера має статус “ось”- буття) та загальним як істинним мислення (у філософії Гегеля - “абстрактним розумом”). На відміну від абстрактно-фіхтеанської індивідуалізації філософського мислення у С. Кіркегора рух духовності безпосередньо пов'язується з психоемоційним життям агента такого мислення. С.Кіркегор висвітлив роль і визначив значущість психоемоційних чинників в процесах самореалізації індивіда. Аналізуючи діалектику руху духовності, він здійснив унікальний аналіз взаємозалежності минущого (тимчасового) й вічного, минулого й майбутнього, виокреслив “буття-ось” такої взаємозалежності у функціонуванні свідомості людської істоти. Через філософсько-категоріальне означення психічних виявів, через усвідомлення їхнього змісту в його філософії стає можливим розуміння логіки мислення і логіки дій людської істоти, яка навіть шляхом заперечення, «зневіри» намагалася визначити і певним чином ствердити своє існування. Таким чином він створив належне поле інтерпретації психоемоційного життя індивіда, яке згодом придалося до унікального способу розуміння психічних процесів.

К. Ясперс у працях “Загальна психопаталогія”(1913) та “Психологія світоглядів”(1919) проголосив необхідність створення нового типу філософії психології, яка б допомогла вирішити її методологічні проблеми, концептуалізував вчення щодо екзистенції, сутність якого визначалась відповідно до специфіки комунікативних процесів, створив особливе антропологічне вчення, стверджуючи постійну незавершеність самореалізації, потенційно завжди відкриту можливість самоздійснення і трансценденції індивіда, розробив власний варіант екзистенціально-феноменологічного підходу до аналізу психічної реальності.

Автором доведено, що дотичність екзистенціалізму Ж.-П. Сартра до психології потрібно розглядати у трьох площинах: його теорії щодо уявлюваного (праці «Уявлення», «Уявлюване. Феноменологічна психологія уявлюваного») і теорії емоцій (“Нариси теорії емоцій”), тобто, у площині розбудови концепції альтернативної психології екзистенціально-феноменологічного гатунку і відповідного прагнення розмежувати філософський і психологічний підходи в дослідженні і розумінні реальності. З іншого боку, дотичність філософії Ж.-П. Сартра до психології фіксується і у площині абсолютно протилежного спрямування до інтерпретації сенсу реальності через відчуття індивіда, виявлення “трансцендентності минулого та майбутнього у часовому бутті людської реальності”. Тут він продовжує традицію С. Кіркегора і М. Гайдегера розглядати психоемоційний комплекс людської істоти, її почуття як феномени, що “відкривають для індивіда буття”. Ця тенденція є абсолютно протилежна його “антипсихологізму”, запозиченому з феноменології Е. Гусерля. І, нарешті, зв'язок між філософією Ж.-П. Сартра та психоаналізом фіксуємо у площині антропопсихологічної інтерпретації свідомості та самосвідомості індивіда, що здійснюється через дослідження міжособових взаємостосунків в “Бутті і ніщо”, які розглядаються у неодмінній перспективі конфлікту, і інтерпретуються в якості підгрунтя появи “Mauvaise foi”, затьмареної свідомості (самообдурення). Його подолання, на думку Ж.-П.Сартра і вимагає психоаналітичного втручання, очищуючої саморефлексії. Результатом процедури екзистенціального аналізу проголошується досягнення загальної універсалії, яка описує умови існування індивідуального сущого. Така універсалія порівнюється з смисловою матрицею, за допомогою якої психотерапевт може знайти джерело смислу конкретних симптомів психічного розладу. Подібна універсалія з огляду на це проголошується “цілісною трансцендентальною підставою життєвого світу людини”.

У підрозділі 2.2. “Методологічні особливості контраверсивних концепцій у розвитку психології другої половини XIX - першої половини XX століття” здійснено аналіз процесів формування цілої системи протиріч в осмисленні психічної реальності, і трансформації методологічних засобів такого осмислення. Виникнення і становлення фройдизму досліджуються у зв'язку з кардинальними методологічними інноваціями в психології, з відмовою від методів фізико-хімічної школи Ернста Брюке в фізіології та її принципу кардинального детермінізму у поясненні психічних процесів. По-друге, з методологічною переорієнтацією, що була пов'язана з розчаруваннями у спроможностях застосування гіпнозу у лікуванні психічних розладів представниками паризької та нансійської шкіл. По-третє, з кризою класичних анатомофізіологічних уявлень щодо природи психічного. Ідея інтерпретації психічного життя індивіда в якості взаємодії підсвідомого, передсвідомого та свідомого розглядається як наслідок звернення З.Фройда до методики “довільних асоціацій” Ебінгауза у його спробах пояснити реальну сутність мотивації і намаганнях віднайти у психологічних асоціаціях деяку “чисту культуру” сенсомоторних зв'язків.

Аналітична психологія К.Юнга, індивідуальна психологія А.Адлера, етико-генетична психологія Е.Еріксона, нейрофройдистські концепції К.Хорні, Г.Салівана, фройдомарксистьскі ідеї Е.Фрома, Г.Маркузе, Т.Адорно і М.Хоркхаймера також розглядаються в ракурсі намагання “пом'якшити” надмірний біологізм класичного психоаналізу шляхом привнесення до його засадничих положень соціокультурних, політичних, економічних та релігійних факторів розуміння людської природи («людської ситуації» та «соціального характеру» за термінологією Е.Фрома).

Автором стверджується, що похибки фройдизму та інтроспективної психології, де психологічна наука також не знайшла дієвого методологічного інструментарію для досягнення необхідного рівня пояснення і розуміння психічних процесів, привели до заперечення суб'єктивістських методів їх дослідження (Е.Торндайк, Д.Б.Уотсон, Е.Холт, К.Лешлі, Б.Ф. Скінер та ін.), змінам уявлення щодо детермінації психічних процесів на користь біопсихічного детермінізму, до намагань встановити кореляцію дій з її предметно-образним компонентом за допомогою застосування експерементально об'єктивістських методик. В підрозділі доведено, що ці інновації, так само як і необіхевіористські спроби залучити в методологію аналізу поняття мотивації, ціннісних орієнтацій, образу, переконань, гештальтистського принципу цілісності і, навіть, неофройдистського принципу мотиваційної динаміки не змогли допомогти подолати головний парадокс, який заважав створенню дійсно дієвої наукової метотодології аналізу психічної реальності - парадокс унікального функціонування причинно-наслідкових взаємозалежностей у психоемоційній реальності життєвого світу людської істоти.

У підрозділі 2.3. «Логотерапія В.Франкла, Dasen аналіз М.Босса, екзистенціальний аналіз Л.Бінсвангера, «антипсихіатрія» Р.Лейнга як передумова формування екзистенціальної психології» досліджується західноєвропейський варіант імплантації екзистенціалістських постулатів в методологію психотерапевтичних та психоаналітичних підходів. Контраверсивність структурного і функціонального підходів, фройдизму і неофройдизму, біхевіористських моделей аналізу в даному випадку була замінена на екзистенційно-антропологічний підхід до аналізу онтопсихічної реальності. Логотерапія В.Франкла аналізується як теорія, де запозичений метод екзистенціалістскої інтерпретації реальності пристосовується до потреб створення нової прикладної філософії психологічних наук. Втрату сенсу існування В.Франкл досліджує в якості стану екзистенціального вакууму, і в його поєднанні з неврологічною симптоматикою вбачає причини виникнення феномену “ноогенних неврозів”. Він визначає екзистенціальний аналіз як “терапевтичну антропологію”, підтверджуючи його роль філософії психології.

Л.Бінсвангер звертається до концепції фундаментальної онтології з її визначенням структури екзистенції - як певного “Буття-у-світі”, вважаючи Dasein-аналітику М.Гайдегера - реальним і послідовним розвитком і розширенням класичної філософської теорії, зокрема, ідей І.Канта щодо умов можливості досвіду, з одного боку, і гусерліанської теорії трансцендентальної феноменології - з іншого. Dasein конституює свій світ за допомогою значеневого контексту екзистенціального апріорі. Поєднуючи власне розуміння Dasein з психіатричною практикою, Л.Бінсвангер розглядає їх зв'язок через «…розуміння транценденції як свободи основопокладання”. Dasein аналіз і для М.Босса - є артикуляцією структури існування пацієнта, що здійснюється з метою розкриття повної реалізації його можливостей. Моделювання психічного світу людської особи в залежності від способів і типу її трансцендування, цілепокладання і цілеорієнтації надають можливість проаналізувати функціонування цього світу і свідомості у протиріччях, або ж синтезові різних смислочасових і смислопросторових контекстів, включити у поле дослідження ціннісносмислові виміри і орієнтації, а причину психічних захворювань побачити у специфічному типі існування, або ж “перебування-індивіда-в-світі”.

У третьому розділі “Формування та специфіка екзистенціальної психології як феномена постекзистенціалістського мислення” вирішуються головні теоретичні проблеми дисертаційного дослідження.

Підрозділ 3.1. “Екзистенціальна психологія Р.Мейа, К.Роджерса, А.Маслоу і західноєвропейський екзистенціальний аналіз: тотожність та відмінності” відповідає на запитання у чому полягає сенс віднесення дисертанткою американського варіанту екзистенціальної психології до культурологічних синтезів постекзистенціалістського мислення.

В підрозділі доводиться, що в американському варіанті екзистенціальної психології (Р.Мей, А.Маслоу, Г.Олпорт, Г.Фейфел, Е.Рамірес та ін.) бере свій початок суттєва методологічна, категоріальна і концептуальна трансформація класичного екзистенціалізму, яка визначає специфіку новітньої американської традиції екзистенціальної психології як традиції пост або неоекзистенціальної. Спроможності й можливості індивіда, до яких не звертався ані класичний екзистенціалізм, ані позитивізм, ані біхевіоризм, ані психоаналіз перетворюються на предмет її досліджень. Дисертантом аналізуюється концепція Р.Мея про “головні модуси світу”, яка є інваріантом розвитку гусерліанського й гайдегерівського вчення щодо життєсвіту. Вона креативно застосовується Р.Мейєм для визначення феномену значущості речі, предмету, події, яка у філософії психології та психотерапевтичній практиці відіграє чи не найвирішальну роль. Досліджуються ідеї А.Маслоу щодо виокремлення істотних розбіжностей між абстрагуючим і категоризуючим пізнанням та безпосереднім осягненням конкретного та особливого у філософії і психології; концепція злиття “его”, “супер-его”, “его-ідеала”, “свідомості”, “передсвідомості”, усього того, що він після подібного злиття називав “істинною інтеграцією особистості на усіх рівнях”; вчення про вмотивований “дефіцит” та вмотивований саморозвиток сприйняття. Зазначається, що А.Маслоу зробив спробу вдосконалити існуючі в психологічній науці уявлення щодо “природи індивіда”, його «внутрішнього світу», запропонував розглядати його як “цілісну, єдину, складну психічну систему”, й у своїй інтерпретації людського буття суттєво «розійшовся» не тільки з М.Гайдегером, але й з Ж.-П.Сартром. Будь-яка людина, на думку А.Маслоу, має власну первинну внутрішню природу, яка є інстинктоподібною і генетично детермінованою. Вона і уможливлює існування людської істоти в комплексі його унікальної власної психоемоційної визначеності.

З огляду на інноваційність екзистенціальної психології аналізується і практика К.Роджерса розглядати психоемоційну реальність через «відкриття індивідом свого “Я” в досвіді життя», “відкритість” індивіда такому досвідові, специфіку переживання індивідом почуттів (потенційних можливостей своєї особи, віри в самого себе). Поняття екзистенційної кризи самоідентифікації, стадій переживання людською істотою своїх життєвих ситуацій, як таких, що засвідчують неспівпадіння поміж досвідом індивида та його свідомістю, моменти їхнього синтезу, позначені терміном конгруентності, і формували роджерівське вчення щодо головного психологічного конфлікту сучасності - конфлікту неконгруентного існування.

У підрозділі 3.2. “Аналіз концептуальних інновацій в екзистенціальній психології” досліджуються ідеї і нововведення Р.Лейнга, А.Маслоу, Р.Мея, К.Роджерса, що мають загально-філософський, теоретичний і світоглядний характер, і стосуються креативних змін в методології аналізу психоемоційної реальності, розумінні сенсу людського існування, місця і ролі психоемоційного комплексу в духовному світі особи, структури особистості, її природної сутності, цілепокладання, цінностей, мотивації, ідентичності та самоідентифікації, само і смисловираження, самоактуалізації, творчої активності тощо. Автором стверджується, що в американській екзистенціальній психології були розшифровані реальний і багатоаспектний сенс і створена оригінальна репрезентативна концепція “повсякденного трансцендування”, розкриті біологічна, психогенетична передумови і специфіка формування внутрішньої природи індивіда, роль психогенетичного фактору у формуванні цінностей, проаналізований характер невідокремлюваності реальності психофізіологічного характеру, ментальності, логіки та духовного світу людської істоти. Дисертант зазначає, що аналіз цілепокладання у різних варіантах його філософського осмислення (трансцендування - в класичній німецькій філософії, духовного самоздійснення через «зневіру до смерті» у С.Кіркегора, інтенційності у Е.Гусерля, К.Ясперса та Ж.-П.Сартра, бунта у А.Камю) А.Маслоу переводить у площину самоактуалізації індивіда, розмежовує цей процес у часі та якості, не погоджуючись на його сприйняття як процесу безперервного, вводить поняття перервного зміщення мотивації, детально визначає специфіку потреб людської істоти, феномену “метамотивації”, «предметної дії», «зацікавленості у виборі», “самодостатності буття”, поняття його “внутрішньої обгрунтованості”, сутність взаємодії людей пропонує розуміти й визначати за допомогою дихотомій “залежної та незалежної перемінної”, “психологічної та географічної свободи”, і, формулюючи закони “ліквідації дефіцита” й “цілеспрямованого успадковування”, не тільки простежує психологічні закономірності процесів самоактуалізації та цілепокладання, але й вносить суттєві корективи у їх концептуальне розуміння. А.Маслоу визначає феномен трансцендування з огляду на його антропопсихологічну значущість, пов'язує з процесом духовного руху та специфічним у кожному конкретному випадку функціонуванням психоемоційного комплексу людської істоти.

Визначивши екзистенціальну психологію як філософію природної сутності людської істоти, А.Маслоу причиною невдалих спроб створити універсальну концепцію цінностей в усій історії гуманітарного мислення проголосив невірні теоретичні припущення, що стосувалися сенсу та змісту, організації та сутності природи індивіда, психоемоційної сфери і його духовного життя загалом. Дисертантка акцентує увагу на сутності і значенні концепції цінностей, розробленій А.Маслоу, згідно з якою цінності людської цивілізації - це не постійна, незмінювана складова буття, а феномен, що постійно перетворюється, формується і народжується знову і знову у відповідності до свого унікального підгрунтя - біологічної і генетичної передумови (незважаючи на те, що в головному їх формують стосунки, визначені культурою й цивілізацією). Психогенетична структура як чинник внутрішньої природи індивіда є в концепцій А.Маслоу тим феноменом, який пов'язує матеріальний світ та світ духовний. Визнання вагомої ролі психогенетичного фактору у формуванні цінностей спрямовує А.Маслоу на розмежування ціннісної структури свідомості на цінності внутрішні та зовнішні, або ж цінності світу, що існує незалежно від свідомості людини та пошуки кореляції поміж ними. На думку дисертанта, А.Маслоу зробив надзвичайно важливу і суттєву річ у сучасній науці. Він теоретично і практично (з точки зору психологічних досліджень) довів необхідність і значення, продемонстрував роль психоемоційного комплексу в структурі формування моральної свідомості та духовного світу людської істоти.

У підрозділі 3.3. “Проблеми історико-філософського визначення та класифікації екзистенціальної психології” формулюється сутність авторського підходу до розуміння процесів виникнення та розвитку екзистенціальної психології. Досліджується її розгалуження на екзистенціальний (Р.Мей, О.Марер, Р.Лейнг) та особистісно-центрований (А.Маслоу, К.Роджерс, К.Гольдштейн) напрямки (схематизація Дж.Роуена). Зазначається, що відмінність екзистенціальної психології від психологій інтроспективної, трансперсональної, гештальттерапії формується в процесі перетворення класичного екзистенціалізму в постекзистенціалістське мислення та його синтезування з психологічними та психоаналітичними концепціями.

Стверджується, що до головних труднощів історико-філософського дослідження екзистенціальної психології слід віднести і проблему достеменного розуміння класичноекзистенціалістських та феноменологічних принципів і позицій, і різноплановість тлумачення смислу і змісту класичної феноменології та екзистенціалістських ідей (феноменології Е.Гусерля) самими К.Ясперсом, М.Гайдегером, Ж.-П.Сартром, М.Мерло-Понті.

Дисертанткою заперечується як неправомірний спосіб визначення сутності синтезу філософії екзистенціалізму з психологією тільки за допомогою аналізу та арифметичного підрахунку екзистенційних проблем (С.Братченко, І.Ялом, Д.Лєонтьєв, Т.Грінінг).

В дисертації зазначається, що дослідження екзистенціальної психології в контексті постекзистенціалістського мислення, концептуальна кореляція з його параметрами дозволяє співіднести інновації в галузі психології з новітньою трансформацією змісту та сутності екзистенціалізму. Таке співвіднесення, у свою чергу, надає можливість уникнути парадоксу “подвійного заперечення”, який виявився головною перепоною у історико-філософській схематизації екзистенціальної психології, екзистенціальної теології, екзистенціальної соціології та інших культурологічних синтезів постекзистенціалістського мислення у дослідженнях сучасних авторів.

У Висновках зазначається, що відношення американської версії екзистенціальної психології (Р. Мей, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.) до постекзистенціалістського мислення обумовлене специфікою теоретичної практики її створювачів. Спираючись на концептуальні принципи Л. Бінсвангера, М. Босса, В. Франкла, ідеї С. Кіркегора, К. Ясперса, Ж.-П. Сартра, М. Гайдегера, М. Мерло-Понті, вони створили філософське і світоглядне підгрунтя для розвитку екзистенціалізованого гуманітарного мислення на американському континенті, ствердили необхідність перегляду світоглядних, теоретичних і методологічних позицій сучасної психологної науки.

Як засвідчує дисертаційний аналіз специфіки розвитку контраверсійних типів психологічного знання (фройдизму, неофройдизму та біхевіоризму і необіхевіоризму, гештальтпсихології та Dasein аналізу) потреба у його трансформації існувала історично. Моделювання змін в психічному світі людської особи в залежності від способів і типу її трансцендування, цілепокладання і цілеорієнтації надали можливість проаналізувати функціонування цього світу і свідомості у протиріччях, або ж синтезові різних смислочасових і смислопросторових контекстів.

Американська традиція екзистенціальної психології має суттєві відмінності і від філософії класичного екзистенціалізму і від західноєвропейської версії екзистенціального психоаналізу. Креативна практика створювачів екзистенціальної психології була спрямована на доосмислення головних, концептуальних понять і позицій, філософсько-теоретичного підгрунтя. Тут були досліджені і «розшифровані» реальні і багатоаспектні смисли буття, створена оригінальна репрезентативна концепція “повсякденного трансцендування”, розкриті біологічна, психогенетична передумови і специфіка формування внутрішньої природи індивіда, роль психогенетичного фактору у формуванні цінностей, проаналізована невідокремлюваність психофізіологічної реальності, ментальності, логіки та духовного світу людської істоти, і, таким чином, створені нові перспективи для подальшого розвитку теорії і методології сучасної гуманітарної науки.

психологізація екстенціалізм філософський

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ПРЕДСТАВЛЕНІ АВТОРОМ НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1.Омелаєнко Г.Д. «Екзистенціальна психологія - сучасний гуманітарний вимір доби» // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 59. - К.: Український Центр духовної культури, 2006. - С. 87 - 97.

2.Омелаєнко Г.Д. «Класичний психоаналіз та неофрейдизм у вимірах некласичної філософської парадигми ХХ століття» // Мультиверсум. Філософський альманах.- Вип. 61. - К.: Український Центр духовної культури, 2007. - С. 113 - 123.

3.0мелаєнко Г.Д. «Свідомість та самоідентифікація у вимірах екзистенційних станів буття» // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України та Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. - Вип.14. - Київ - Полтава, 2005. - С.30 - 42.

4.Омелаєнко Г.Д. «Проблема історико-філософського визначення сутності, змісту та класифікації екзистенціальної психології» // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Науковий журнал. - №3. - К.: Міленіум, 2007. - С.43 - 48.

5.0мелаєнко Г.Д. «Феноменологічний екзистенціалізм Ж.-П. Сартра як передумова створення концепції екзистенціальної психології» //Ноосфера і цивілізація. - Вип.5(8). - Донецьк: Дон НТУ, 2007. - С. 33 - 38.

6.Омелаєнко Г.Д. «Філософсько-антропологічні ідеї С.Кіркегора як підґрунтя у створенні теорії екзистенціальної психології психоаналізу і психотерапії» // Ціннісно-смисловий універсум людини. - Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2007. - С.246 - 255.

7. Омелаєнко Г.Д. «Філософсько-антропологічні ідеї С.Кіркегора як підґрунтя розвитку гуманітарних наук» // Онтологія буття: Навчальний посібник. - 2-е вид. - Слов'янськ: СДПУ, 2007. - С.34 - 44.

8..Омелаєнко Г.Д. «Психологічні та екзистенціальні аспекти філософії К.Ясперса» // «ПОЛІТ»: Матеріали VII міжнародної наукової конференції студентів та молодих учених. - К.: НАУ, 2007. - С.410.

9.Омелаєнко Г.Д. «Екзистенціальна психологія як феномен постекзистенціалістського мислення» // III загальноуніверситетська конференція молодих учених «Дійсність - Думка - Дослід» - Слов'янськ: Видавничий центр СДПУ, 2006. - Вип.3. - С.130-132.

Размещено на Allbest.ru