Філософія, її призначення, зміст і функції в суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філософія, її призначення, зміст і функції в суспільстві

1.Світогляд і філософія

До визначення філософії та її предмета слід підходити з позицій самої людини, її місця в світі та ставлення до цього світу, а також з позицій історії людства та джерел виникнення філософії. Відносини «людина - філософія» є основними та найголовнішими. Не було б людини - не було б й філософії.

Філософія створена людиною, і тому їй притаманний «принцип подвійності»: як філософія впливає на людину, так і людина на філософію. Знання життєвої премудрості допомагає людині жити, долати перешкоди на своєму життєвому шляху; філософські теорії та погляди стають життєвим кредо людини. Людина має свій погляд на все, але вона може говорити й оцінювати лише те, що увійшло з нею у контакт: чуттєвий чи розумовий. Вона довіряє своїм почуттям; тому, що вона може потримати, побачити, почути; тому, що вона може сприйняти чи проаналізувати; тому, кому вона може довіряти. Усе це сприяє формуванню певного погляду людини на світ, на події та явища, що в ньому відбуваються.

Людина та світогляд

Світогляд - світ, який ми розглядаємо. У процесі життєдіяльності у людини формуються уявлення про: основні засади й особливості світу; про свої власні риси й особливості. Отже, світогляд виступає формою людського самовизначення в світі. Світогляд - це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини зі світом, своє місце у світі, своє життєве призначення. Але світогляд - це не просто знання, а й деяке духовне утворення. Він надає людині разом зі знаннями про закони тих чи інших сфер діяльності ще й оцінку та ставлення до них. Предмет світогляду - відношення «людина - світ» - постає майже неозорим, безмежним і певною мірою невизначеним. Звідси випливає, що світогляд поєднує в собі певні інтелектуально-розумові й почуттєво-емоційні компоненти. Він ніби синтезує цілу низку інтелектуальних утворень: знання, бажання, інтуїцію, віру, надію, життєві мотиви, мету тощо. Тому складовими світогляду є погляди, переконання, принципи, ідеали, цінності, вірування, життєві норми та стереотипи.

Світогляд у цілому - загальнолюдське явище, він притаманний кожній людині в її нормальному стані (його немає в немовляти та психічнохворих).

Світогляд дуже різноманітний, бо кожна людина по-своєму сприймає навколишній світ. Пояснюється це різницею у можливостях органів чуття людей (фізіологічне), оточуючим середовищем (фізичне), конкретним людським оточенням - сім'я, друзі, колектив (соціальне), а також авторитетом окремих особистостей.

Видів світогляду багато. Систематизацією займається типологія (приведення даних і фактів до певної системи для кращого їх сприйняття).

Класифікується світогляд за такими рівнями:

* за рівнем носія (людина, колектив, група, нація, представники регіону);

* за рівнем світобачення й усвідомлення (усвідомлений, неусвідомлений, частково усвідомлений, буденний, науковий, філософський);

* за рівнем історичної епохи (архаїчний, античний, середньовічний, ренесансний, сучасний);

* за рівнем морально-ціннісної орієнтації (егоїстичний, альтруїстичний, гуманістичний, антигуманний, цинічний, націоналістичний);

* за рівнем організації (цілісний, фрагментарний, внутрішньо узгоджений, суперечливий);

* за рівнем сприйняття дійсності (реалістичний, фантастичний, екстрасенсорний, викривлений);

* за рівнем ставлення до вищих сутностей (релігійний, скептичний, нігілістичний, агностичний, атеїстичний)

* за рівнем соціального стану й положення в суспільстві.

Світогляд виконує такі завдання: зв'язує людину зі світом, надає їй основні життєві орієнтації, подає навколишню дійсність через людські виміри.

Філософія є певним видом світогляду - рівень філософського осмислення світу називається теоретичним - філософія є теоретичною формою світогляду.

Філософія - це теоретична форма світогляду, що спрямована на критичне дослідження й вирішення світоглядних проблем з метою підвищення рівня достовірності й надійності знань, це усвідомлений світогляд.

Теоретичній фірмі знань передують простіші знання.

Світогляд і міфологія

Історично першою формою світогляду прийнято вважати міфологію (гр. мітос - слово, сказання) розповіді чи перекази про богів, першопредків, початкові події світу. Міф - це одна з форм вираження людиною свого ставлення до світу й опосередкованого розуміння соціальних відношень певної цілісності.

Це перша, нехай і фантастична, відповідь на питання про виникнення світу, про призначення та смисл людського існування.

Міфічне зображення світу: 1) тісно пов'язане з релігійними уявленнями; 2) містить низку ірраціональних елементів; 3) відрізняється антропоморфізмом; 4) персоніфікує сил природи. А також: утримує певну суму знань про природу й суспільство, що отримані на основі вікового досвіду (відображає зміни в соціально-економічній структурі суспільства, у політичних силах у процесі централізації давніх державних утворень). Особливою силою в міфі наділене слово: розглядалося як певний вид реальності, як ключ для проникнення в особливу реальність.

Такі риси міфологічної свідомості зумовлені тим, що архаїчна людина була злита з природою, себе вона розглядала як частку природи, а тому переносила на природу власні властивості.

Між природою й людиною зростали опосередковуючі ланки (сфера штучно створених речей і явищ) - це спричинило відхід від міфологічного мислення. Міф розкладається, і з нього виділяється низка напрямів духовної діяльності, що характерні для цивілізацій розвинених суспільств:

1) раціональні знання (пранаука);

2) мистецтво;

3) релігія;

4) фольклор;

5) етичні норми та правила;

6) правові уявлення;

7) філософія.

Відмінності між філософією та міфологічним світоглядом:

Таблиця

2. Предмет філософії

світогляд узагальнений світ філософія

Отже, Філософія (гр. любов до мудрості) - певний рівень св., форма суспільної свідомості. А також Філософія - вчення про загальні принципи буття й пізнання, про ставлення людини до світу, наука про всезагальні закони розвитку природи, суспільства й мислення. Виробляє узагальнену систему поглядів на світ, місце людини в ньому; досліджує пізнавальні цінності, соціально-політичне, моральне й естетичне відношення людини до світу.

Предмет філософії - загальні властивості та зв'язки дійсності - природи, людини, взаємовідношення об'єктивної дійсності й суб'єктивного світу. матеріального й ідеального, буття й мислення.

Головні завдання філософії : синтез знань і створення єдиної картини світу, що відповідає певному рівню розвитку науки, культури й історичного розвитку; обґрунтування, виправдання й аналіз світогляду; розробка загальної методології пізнання й діяльності людини в оточуючому світі.

Кожна людина стикається з проблемами, що обговорюються в філософії .

? Загальносвітові проблеми: Як побудований світ? За якими законами розвивається він? Хто чи що визначає ці закони? Яке місце в цьому розвитку посідають закономірність і випадок? Чи розділений світ на дух і матерію? Яким є спосіб їхнього співіснування?

? Проблема людини у цьому світі: смертна чи безсмертна людина? У чому сенс її життя? Яке призначення? Якими є пізнавальні можливості людини? Чому людина наділена чеснотами й пороками?

? Проблеми свідомості: що таке людина? Фізіологічно функціонуючий організм чи духовний велетень? Чи те й інше?

? Проблеми суспільства: чи має світ мету? Чи існують закономірності розвитку історії? Що таке прогрес?

? Моральні проблеми: що таке мудрість, совість, справедливість, обов'язок? Добро та зло? Що таке щастя? Чи існує справжня дружба, любов?

Зміст філософії - реальність світу як цілого. Філософія є раціональним способом пояснення дійсності (логічна аргументованість, обґрунтованість) базується на розумі, а не на вірі й художньому образі, що відіграють лише допоміжну роль.

Метою філософії є знання, яке б залежало від звичайних практичних зацікавлень. Корисність не може бути її метою.

Роль вивчення філософії . сприяє зростанню загальної культури й формуванню філософської культури особистості. Розширює свідомість (розглядає точки зору різних людей, критично їх осмислює). Допомагає жити, не втрачаючи особистої визначеності, індивідуальної душі й загальнолюдської свідомості, протистояти обставинам, вміти зберігати духовну тверезість.

Призначення філософії - пошук сенсу життя людини (возвеличення людини, спонукання до вдосконалення, до прекрасного, до добра).

3. Функції філософії в суспільстві

Центральна філософська проблема - відношення мислення до буття, людини до світу, свідомості до матерії, духу до природи, ідеального й матеріального (що є первинним).

Основне питання філософії - співвідношення мислення до буття, свідомості й матерії, природи. Дві його частини: 1) що є первинним - дух чи матерія; 2) чи може людина за допомогою мислення пізнати світ.

Залежно від вирішення 1-го питання філософи поділяються на матеріалістів й ідеалістів. Матеріалісти виходять з того, що первинним, вихідним є матерія, природа, а мислення, свідомість, дух є похідним від матерії (дух і свідомість виникають завдяки еволюції матерії). Ідеалісти стверджують, що матерія - продукт унаслідок дії свідомості, мислення. Відмінність уявлень про особливості вихідної свідомості, що породжує матерію, породжує різні форми ідеалізму: об'єктивний ідеалізм розглядає в якості такої вихідної свідомості надособистісну (не пов'язану з конкретною людиною) ідеальну субстанцію (абсолютна ідея, світова воля); суб'єктивний ідеалізм вихідною вважає свідомість окремої, конкретної людини, її почуття, сприйняття тощо (все, що поза мною, є продуктом моєї свідомості). Представники граничної форми суб'єктивного ідеалізму - соліпсизму - стверджують, що й інші люди є продуктом моєї свідомості. Ідеалізм завжди орієнтувався на релігію: у них спільне підґрунтя - віра в існування позаматеріального надприродного початку світу. Матеріалізм завжди тяжів до наукового, об'єктивного пізнання світу.

Філософський матеріалізм і наука виходять із визнання об'єктивності законів природи. Природні процеси відбуваються незалежно від якихось надприродних сил. Якщо це не так, то наука не має сенсу.

Світоглядна функція філософії - подати цілісну картину світу, уявити світ як ціле.

Гносеологічна функція філософії полягає у вивченні відношення «світ - людина» (теорія пізнання розглядається як відношення об'єкта та суб'єкта пізнання, виявляється зв'язок почуттєвого й раціонального, досліджуються проблеми істини, формування переконань тощо).

Методологічна функція - Філософія розробляє загальні методи пізнання.

Інтеграційна функція - узагальнює висновки спеціальних наук, об'єднує їх на основі свої досліджень і методів пізнання.

Аксіологічна - Філософія не тільки висуває теоретичні положення, а й інтерпретує їх, дає оцінку, формує систему цінностей.

Критична - підлягає критичній оцінці все, що відповідає філософській системі.

Комунікативна - спілкуванні й передача інформації.

Основні функції: теоретико-пізнавальна, пізнавальна й оцінна.

Теоретико-пізнавальна здійснює синтез знань і створює єдину картину світу, що відповідає певному рівню розвитку науки, культури й історичного досвіду.

Пізнавальна - здійснення прогнозу, формування гіпотез про загальні принципи, тенденції розвитку, а також первинних гіпотез про природу конкретних явищ (функція інтелектуальної розвідки) - загально-світоглядні й теоретико-пізнавальні підстави науки вивчаються, опрацьовуються й формуються у сфері філософії. Оцінна функція полягає в оцінюванні певних ситуацій у світі, а також конкретних наукових припущень і концепцій уже з позиції узагальнення й методологічного до них підходу. Філософія розробляє певний символьний і термінологічний апарат, яким пізніше користуються й у інших науках, в інших галузях пізнання.

4. Структура філософії

Структура філософського знання визначається виділення тих сфер реальності, які людина позначає та досліджує. Відповідно до цих сфер формуються й основні філософські дисципліни.

Сфери реальності:

Природа, світ, космос. Формуються

? Онтологія - філософська наука про буття як таке. Вивчає, чому взагалі можливе існування, як можна розуміти буття, як людина пов'язана з буттям.

? Натурфілософія - філософія природи - постає різновидом онтології, зосереджує увагу на питанні «що таке природне буття», розглядає структуру виявів природи, визначає всезагальні закономірності та якості природи.

? Космологія - існує як різновид астрономії і як філософське вчення про сутність і природу космосу (виникнення й походження космосу розглядає космогонія).

Суспільство та суспільна історія. Виникають

? Соціологія - наука про суспільство (емпірична соціологія і соціологія окремих сторін суспільства(наприклад сім'ї, праці тощо).

? Соціальна філософія - вивчає й по-філософськи осмислює природу суспільного життя, зв'язки суспільства й природи, суспільства й людської індивідуальності.

? Філософія історії - ставить граничні питання історії людства: чому людство перебуває в стані історичного розвитку, куди прямує історія, хто є її суб'єктом, чи існують закони людської історії.

? Культурологія - подає вивчення культури ключем до розуміння специфічних якостей, ознак людини й суспільного життя.

Сама людина з її особливостями, здібностями, властивостями.

? Філософська антропологія - вивчає людину в усіх її можливих виявах. Визначає сутність людини та її відмінність від природи людини, торкається способу буття людини.

? Антропософія - не тільки вивчає людину, а й намагається збагнути сенс її появи в світі.

Сфера духовних або інтелектуальних процесів (сфера свідомості)

? Логіка - досліджує форми, закони й норми правильного мислення.

? Гносеологія - теорія пізнання, що вивчає питання про природу, чинники та результати пізнавальної діяльності людини, умови продукування й ознаки достовірних знань, умови й можливості їх практичного використання.

? Етика - вчення про мораль і моральність, норми й засади людських взаємин.

? Естетика - філософія краси. Досліджує природу людського захоплення красою дійсності, шукає причини людського потягу до прекрасного, гармонії форм сущого.

? Філософія релігії - вивчає питання природи й сутності релігії, досліджує причини виникнення релігії, її конфесійного різноманіття.

? Історія філософії - збирає історичні досягнення філософії, вписуючи їх у сьогодення.

5. Співвідношення філософії, науки, релігії та мистецтва

Науку й філософію споріднює те, що вони базуються на логічному мисленні й прагнуть пояснювати дійсність. Але тільки філософії властиве гранично широке узагальнення. Наука не досліджує, що ми можемо називати істиною та знаннями, а також питання про положення людини в світі та її самовизначення.

Філософію й релігію споріднює те, що вони постають різновидами світогляду. Але релігія базується на вірі, у той час як філософія все розглядає критично й намагається доводити все, що розглядається. Окрім того, релігія - ще й соціальний інститут, певні ритуали й певний спосіб життя.

Філософія й мистецтво схожі в тому, що подають дійсність через людське до неї відношення, а не відсторонено, для них не існує заборонених тем. Розходяться в тому, що Філософія постає розумовим осягненням світу, а мистецтво подає його через почуття й переживання.

ено н Размещено на Allbest