Відродження патристичної традиції в українській духовно-академічній філософії

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Кравченко Юлія Миколаївна

ДК 140.8 (091) (477)

ВІДРОДЖЕННЯ ПАТРИСТИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ДУХОВНО-АКАДЕМІЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української філософії та культури філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, професор Русин Мирослав Юрійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри української філософії та культури.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Мозгова Наталія Григорівна, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, професор кафедри філософії;

кандидат філософських наук Дубровіна Катерина Олександрівна, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, старший викладач кафедри філософії.

Захист відбудеться 19 травня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд.330.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий 18 квітня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Духовно-академічна філософія є не тільки вагомим історичним етапом розвитку філософської думки в Україні, а і важливим джерелом, предметно-проблемним полем здійснення сучасних вітчизняних філософських досліджень. Тому аналіз здобутків цієї епохи, залишаючи за собою історико-філософську цінність, є необхідною умовою розуміння генезису, сутності та перспектив розробки основних актуальних проблем української філософії та її історії, які нині потребують ретельного методологічного аналізу. Це пояснюється тим, що саме у ХІХ ст. відбувається становлення професійної філософії в Україні, яке розгортається у культурно-освітньому полі Університету св. Володимира та Київської Духовної Академії.

На сучасному етапі розвитку історико-філософської науки в Україні чимало зроблено для вивчення української духовно-академічної філософії, творчого доробку її основних представників. Проте, поруч із цими безперечними досягненнями можна простежити недостатнє висвітлення місця і значення цієї епохи у цілісному розгортанні історико-філософського процесу в Україні, її відношення до інших філософських традицій минулого та сучасності (наприклад, філософської думки в Києво-Могилянській Академії, української філософії ХХ ст. та ін.), що призводить до уявлень про ізольованість вітчизняної філософії ХІХ ст. по відношенню до філософської думки Київської Русі, української філософії ХІІІ - XV ст. та ін. На думку авторки, причиною цього є недостатня дослідженість культурно-історичних і теоретичних джерел формування української духовно-академічної філософії ХІХ ст., серед яких чільне місце посідають філософські ідеї Отців та вчителів церкви.

Саме тому виникла потреба у дослідженні впливу патристичної традиції на українську духовно-академічну філософію ХІХ ст., що і зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, науково-дослідної роботи філософського факультету № 01БФ01-01 “Філософська та політична освіта в Україні на перетині тисячоліть”, науково-дослідницькою тематикою кафедри української філософії та культури філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Метою дисертаційної роботи є історико-філософський аналіз впливу патристичної традиції на українську духовно-академічну філософію, визначення специфічних рис функціонування філософських ідей Отців та учителів церкви у філософській культурі України ХІХ ст.

Досягнення поставленої мети передбачає постановку і вирішення наступних пошукових завдань:

- проаналізувати історико-культурні та соціально-політичні передумови діяльності Київської Духовної Академії;

- дослідити патристичну спадщину в історико-проблемному зрізі та дати визначення поняття “патристична традиція”;

- з'ясувати хронологічні рамки і проблемне поле духовно-академічної філософії, розкрити змістовне навантаження поняття ”українська духовно-академічна філософія”;

- простежити розвиток досліджень спадщини Отців Церкви у творчому доробку професорів Київської Духовної Академії;

- виокремити у працях представників духовно-академічної філософії аналітичні ідеї стосовно філософських поглядів Отців Церкви;

- дати характеристику процесу відродження патристичної спадщини в українській духовно-академічній філософії.

Об'єктом дослідження є розвиток духовно-академічної філософії в Україні ХІХ ст.

Предметом дослідження постає вплив та функціонування філософських ідей Отців Церкви в українській духовно-академічній філософії.

Теоретико-методологічною основою роботи виступають, по-перше, праці, які присвячені загальнотеоретичним та методологічним проблемам історико-філософської науки (М.Абрамов, Ц.Арзаканян, В.Асмус, Г.Брутян, В.Горський, Б.Ємельянов, М.Желнов, В.Жучков, З.Каменський, С.Кримський, П.Копнін, Т.Ойзерман, В.Шинкарук, В.Ярошовець та ін.), по-друге, дослідження філософії патристики (О.Алєксандрова, В.Бичков, О.Лосєв, Б.Постнов, К.Скурат, К.Скворцов, Г.Флоровський та ін.), по-третє, дослідження української духовно-академічної філософії (І.Огородник, М.Русин, Н.Мозгова, В.Горський, М.Запорожець, В.Нічик, М.Лук, Я.Стратій, А.Тихолаз, М.Ткачук, І.Фицик, Н.Шип та ін.).

Дисертаційне дослідження грунтується на загальній методології культурно-історичного аналізу історії філософії України, яка розроблена Д.Чижевським, В.Горським та ін. Відповідно, основними у даній роботі стали такі методи історико-філософського пізнання, як: описовий, проблемно-категоріального, соціокультурного та біографічного аналізу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено аналіз історико-філософського впливу патристичної традиції на українську духовно-академічну філософію ХІХ ст., визначено характерні риси та умови функціонування філософських вчень Отців та учителів церкви у філософській культурі України ХІХ століття.

Наукова новизна розкривається у наступних положеннях, які виносяться на захист:

- доведено, що суспільно-політичні та ідеологічні умови буття України істотно вплинули на специфіку діяльності Київської Духовної Академії, сприяючи формуванню духовно-академічної філософії як професійної на вітчизняних теренах ХІХ ст.;

- визначено поняття “патристична традиція”, як сформована Отцями Церкви та богословами усталена філософсько-теологічна система поглядів щодо основних догматів християнського віровчення, яка складається з великого масиву полемічної літератури, коментарів, листів, промов та ін. і була створена протягом ІІ - VIII ст. н.е. Вона заклала фундамент та спрямованість подальшого розвитку європейської християнської філософії. Виявлено тенденції розвитку філософських поглядів Отців церкви, які розкривалися в першу чергу вході полеміки з язичницькими філософами та філософами-християнами, які впадали в єресь;

- розкрито сутнісне розуміння поняття “українська духовно-академічна філософія”, феномен якого полягає у тому, що це період формування професійної філософії у вітчизняній філософській думці, яка увібрала в себе основні риси української культури та духовності; сприяла формуванню філософа-науковця; синтезувала східноправославний світогляд із західними раціоналістичним настановами; узгодила співвідношення віри та знання, відстоявши тим самим засадничі позиції філософії теїзму;

- встановлено, що академісти звертаються до філософії періоду патристики з метою вивчення аргументативної бази, розробленої особливо в творчості апологетів. Про це свідчить значна частка зверненості саме до християнських філософів перших століть у працях присвячених християнській філософії загалом. Потреба у знаннях, покликаних захистити Істини Одкровення постає перед філософами-академістами в ХІХ ст., у зв'язку з розвитком науки та матеріалістично-атеїстичного світогляду;

- проаналізовано процес відродження патристичної спадщини в українській духовно-академічній філософії, який відобразився в публікації досліджень викладачами академії, їхній інтерпретації ідейного спадку Отців церкви. Зокрема, академічні філософи робили акцент на морально-етичній проблематиці святоочих вчень.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів дослідження полягає насамперед у здійснені порівняльного аналізу філософських ідей класичної християнської філософії та української духовно-академічної філософії, що поглиблює розуміння розвитку вітчизняної філософської думки, відкриває нові перспективи подальших наукових розвідок з історії філософії. Його основні положення і висновки можуть бути використані у викладанні вузівського курсу «Історія української філософії», нормативних курсів та спецкурсів з релігієзнавства, історії української культури.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки та положення наукової новизни одержані автором самостійно на основі результатів, отриманих в процесі дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри української філософії та культури, аспірантських семінарах філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, окремі висновки та положення були оприлюднені в доповідях на міжнародних наукових конференціях: «Людина - Світ - Культура» (Київ, 2004 р.), Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна.

Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку» (Київ, 2005 р.), Міжнародний науковий симпозіум до всесвітнього Дня філософії ЮНЕСКО (Київ, 2006 р.), «Дні науки філософського факультету» (Київ, 2006 р., 2007р.), міжнародна конференція «IV Харківські студентські філософські читання» (Харків, 2007 р.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у 10-ти наукових публікаціях (без співавторства) - 4 статтях, вміщених у фахових виданнях, що затверджені переліком ВАК України та 6 тезах.

Структура дисертації визначена у відповідності з метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 177 сторінок, з них 162 сторінки основного тексту. Список використаної літератури включає 175 джерел і складає 15 сторінок.

філософ духовний патристичний академія

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано стан наукової розробки теми, сформульовані мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкриті методи та наукова новизна дисертації, її теоретичне та практичне значення, наведені дані про публікації та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі Ї "Джерельно-методологічна база дослідження" здійснюється огляд базових праць викладачів-академістів, а також першоджерел Отців Церкви, проводиться аналіз коментуючої та критичної літератури, а також описуються методи, які застосовуються та досліджуються.

Творчий доробок викладачів-академістів криє в собі розмаїту палітру їх філософських пошуків та свідчить про оригінальність і самобутність поглядів. Праці викладачів академії написані переважно або в «підручнико-посібниковому» дусі або в стилі проповіді, що цілком логічно, з огляду на контекст в якому працювали академісти. Для даного дослідження джерельну базу переважно склали праці викладачів, написані в дусі проповідництва, саме в цих працях філософи-академісти звертаються до творчості апологетів християнства та Отців Церкви.

У дослідженні до джерельної бази залучаються твори апологетів християнства та Отців Церкви, з акцентом на творчості представників східного напрямку християнства, зокрема, Іустина Філософа, Тертуліана, Орігена, Климента Александрійського, Ігнатія Антіохійського, Августина Блаженного, Діонісія Аеропагіта.

Творчість представників духовно-академічної філософії представлена переважно статтями, що друкувалися у ТКДА. Безумовно, що видавалися монографії та підручники викладачів, однак праці присвячені проблемам патристики виходили переважно у згаданих трудах. Двома важливими монографіями з цієї проблематики відзначився К.Скворцов.

Через діалог з святоотчою традицією прослідковується тяжіння академічної професури до філософії платонізму, що виразилося у ряді праць присвячених філософії Платона та неоплатонізму.

У роботі значна увага приділяється опису та аналізу ХІХ століття як історичної доби. Проведена суспільно-політична реконструкція зазначеної доби дала змогу зрозуміти становище, в якому перебували представники духовно-академічної філософії, побачити як зовнішні обставини впливають на розвиток філософської думки та формування світогляду інтелігенції. Детальне висвітлення даного питання відбулося завдяки працям відомих істориків таких як В.Аскоченський, М.Булгаков, Я.Колубовський, І.Малишевський А.Нікольський, Д.Поспєхов. Зокрема останній був церковним істориком російської філософії. У своєму ґрунтовному дослідженні «Російська духовно-академічна філософія як попередниця слов'янофільства та університетської філософії в Росії» він намагається розкрити феномен цієї філософії, показати її оригінальну природу і довести, що така взагалі мала місце в історії становлення філософської думки в Росії.

Для відображення цілісної картини науково-навчального процесу першої третини ХІХ століття залучено основні положення Статуту Духовних Академій 1814 р., завдяки чому увиразнилася картина зовнішніх обставин формування духовно-академічного середовища.

Оскільки дослідженнями історико-філософського процесу ХІХ займалися різні науковці та історики філософії, своє місце у даному контексті займають розвідки представників української діаспори І.Власовського, Д.Чижевського, А.Жуковського. Ці філософи та публіцисти дають своє бачення тому, в якому кліматі розвивалося українське суспільство, а відтак якого штибу були, на їхню думку, культура та духовність. Під останньою розумілося, освіта, філософія, мистецтво, література. Це погляд, який має право на життя, але який теж треба об'єктивно оцінювати, оскільки подекуди нелюбов до Російської імперії впливала на однобокість думок та суджень цих авторів. Зокрема, І.Власовський у всій освітній системі Царської Росії вбачав деспотизм і підконтрольний розвиток, що вже само собою, на думку історика, знімало питання про вільний дух навчального процесу. Звідси й висновки І.Власовського про заангажованість та задогматизованість філософських поглядів як вчителів, так і учнів Академії.

Окрему плеяду дослідників даного періоду філософування становлять російські історики філософії царського періоду або періоду еміграції. Вони несуть свою позицію, яка переважно була об'єктивною, з точки зору філософської істини, але не завжди з історичної. Зокрема, це О.Введенський, В.Зеньковський, О.Лосєв, В.Лосський, Е.Радлов, Г.Флоровський, Г.Шпет, Г.Щеглов. Характерною рисою в їх поглядах виступає історична установка на те, що творчість київських філософів-академістів, так само як мислителів Києво-Могилянської Академії вплітається в багатогранну канву розвитку російської філософії, з чим не погоджується авторка і намагається відстояти позицію існування та автономності українського типу філософування, спираючись на дослідження І.Власовського, В.Нічик, С.Руденка, О.Саган, Д.Чижевського.

В цьому контексті для дослідниці актуальним постало дати визначення та обґрунтувати поняття «українська духовно-академічна філософія». Відомо, що дане поняття є дискусійним в сучасній наукові літературі, де ставиться під сумнів існування національної ознаки філософської творчості викладачів Київської Духовної Академії і стверджується їхня приналежність до поля російської академічної філософії. На цих позиціях стоять відомі історики російської філософії О.Введенський, В.Зеньковський, Є.Радлов, Г.Флоровськогий, Г.Шпет та сучасні вітчизняні дослідники А.Тихолаз, М.Ткачук. Однак, авторка зробила спробу довести протилежну точку зору, використовуючи аргументативну базу таких дослідників як І.Власовський, А.Жуковський, Н.Мозгова, О.Саган.

Ще одним важливим поняттям даного дослідження постала «патристична традиція», що стоїть в самій назві роботи. В словниках визначення даного поняття не зустрічається. Спочатку авторка визначила, що розуміється під поняттям «традиція». Тут на допомогу прийшлися праці таких радянських теоретиків як С.Арутюнов, И.Барсегян, Б.Бернштейн та ін., а також західного герменевта Г-Г.Гадамера. Що стосується визначення цілісного поняття «патристична традиція», то тут авторка зробила короткий екскурс в історію розвитку ідей періоду апологетики та патристики, визначила коло проблем над яким працювали Отці церкви. Коментуючою літературою для висвітлення даного питання виступили праці відомих патрологів А.Карташова, арх. Кіпріана (Керна), прот. І.Мейендорфа, М.Сагарди, А.Сидорова, С.Хоружого. В їхніх працях відчутна православна тенденція дослідження патристики. Вони висвітлюють питання взаємозв'язку російської церковно-богословської думки з візантійською. Також, завдяки цим авторам авторка здійснила розрізнення таких двох наукових термінів як «патристика» та «патрологія». Перше вміщує ідейно-філософський зміст творчості представників християнської філософії періоду патристики. Друге розкриває зміст богословсько-філософських вчень Отців церкви, але враховуючи при цьому біографічний фактор та суспільно-історичні умови.

Іншим видом коментуючої літератури стали дослідження вітчизняних та західних філософів в галузі історії філософії. Це - С.Аверинцев, О.Александрова, В.Віндельбанд, Е.Жильсон, Л.Карсавін, Ф.Коплстон, Г.Майоров, С.Нєрєтіна, Б.Рассел, А.Штекль, К.Ясперс. У працях даних дослідників подається розгорнутий хронологічний аналіз становлення християнської філософії. Детально описана логіка становлення вчень Отців церкви, полеміка з язичницькою філософією, залучення понятійно-категоріального апарату до обґрунтування основних положень християнських догматів.

В питанні визначення хронологічних рамок патристичного періоду орієнтиром виступили дослідження О.Александрової, Е.Жильсона, Б.Рассела, на відміну від Г.Майорова та І.Мейендорфа, які дещо специфічно підійшли до даного питання і істотно змінили рамки даного періоду.

Другий розділ - «Культурно-освітні та соціальні умови становлення Київської Духовної Академії на початку ХІХ ст.» - присвячено розгляду зовнішніх обставин формування та розвитку Київської духовної академії, характеристики освітньо-навчальної та наукової атмосфери закладу.

Освітня політика Російської імперії була налаштована так, що освітні заклади були повністю підзвітними владі і цілковито залежали від примх останньої. Початок ХІХ ст. припадає на роки правління імператора Олександра І. Київ на цей час втратив авангардні позиції світоча освіти та науки. Натомість їх зайняли Москва та Петербург. Києво-Могилянська Академія переживала своє безславне згасання та забуття. В 1819 р. на місті старої Академії засновують нову духовну академію, заклад, що став третім за рахунком, після утворення подібних у Москві та Петербурзі. Це був тип нового духовного навчального закладу, метою якого була підготовка священнослужителів. Оскільки позиція духовенства серед усіх верств населення, а особливо середнього та нижчого в Російській імперії, була винятково авторитетною, то відповідно на духівників покладалася важлива місія носіїв та розповсюджувачів великоімперської ідеології. З нього випливала і підконтрольність та уніфікованість закладів духовної освіти. Тож КДА буда під пильною увагою Центрального Синоду і кожен прояв вільнодумства карався. Однак не дивлячись на цей суворий регламент кожна з академій відрізнялась своєю особливістю. Завдяки цьому актуально досліджувати авторські курси викладачів Академії, простежувати філософський стиль та приналежність до тієї чи іншої традиції.

Створення КДА вплинуло на розмежування духовної та світської освіти на вітчизняних теренах, які до цього були зрощені. Основними курсами Академії були логіка, психологія, історія філософії з юридичним правом, догматичне богослів'я, церковне право та ін. Викладачами цих курсів були П.Авсенєв, С.Гогоцький, Інокентій (Борисов), О.Новицький, І.Скворцов, К.Скворцов, у творчості яких простежується тяжіння до платоніко-патристичної традиції, що вирізняє духовно-академічних філософів від пошуків попередніх викладачів Києво-Могилянської Академії, які тяжіли до арістотеле-томістської філософії. Щоправда остання представляла, так би мовити, офіційну позицію філософування, паралельно з якою, як відзначає В.Нічик, існувала «етико-антропософська» лінія. Її представниками були П.Величковський, І.Вишенський, С.Гамалія, І.Гізель, П.Могила, К.Сакович, Г.Сковорода К.Транквіліон-Ставровецький, Д.Туптало. Звернення цих мислителів до аналізу діалогу внутрішнього світу людини з Богом, намагання з'ясувати людські межі Богопізнаваності та етапи духовного сходження людини до «горнього світу» ідейно зближує їх позиції з позиціями філософів-академістів і дозволяє вважати духовними наставниками останніх.

Свої філософські курси викладачі КДА формували на базі класичної філософської спадщини, а також збагачували новими ідеями західноєвропейської філософії. На жаль, цей процес освоєння тогочасної європейської філософії проходив не зовсім вільно і демократично. Царська влада, налякана подіями Французької революції вжила обмежувальних заходів щодо появи та розвитку ідей вільнодумства, і перше, що потрапило до списку забороненого виявилась західна філософія модерну. Філософам-академістам довелось вдатися до «академічних хитрощів» з тим, щоб все-таки бути в контексті сучасних їм філософських вчень і донести їх до студентської аудиторії.

На долю філософів-академістів випала особлива місія - вони створили основу і вплинули на подальший розвиток вітчизняного академічного філософування. Ці викладачі перебували в стані постійного навчання, і зокрема, безперервного вивчення історії західноєвропейської філософії від витоків до їхніх сучасників. І ця робота здійснювалась фактично з «нуля». Адже спадок їх попередників, викладачів Києво-Могилянської академії складався переважно з досліджень окремих філософських предметів чи проблем (логіка, риторика і т. ін). Таким чином, історико-філософські студії у вітчизняній науці беруть свої витоки у творчості викладачів КДА. Детальним аналізом цього питання займалися такі українські дослідники як Н.Мозгова, М.Лук, В.Огородник, М.Русин, О.Сарапін, Я.Стратій, А.Тихолаз, М.Ткачук, І.Фицик, В.Федулова, зазначаючи, що така спрямованість наклала специфічні особливості на філософське спрямування викладачів КДА.

У даному розділі також приділена увага визначенню поняття «українська духовно-академічна філософія». Вищезгаданими дослідниками ведеться дискусія щодо правомірності вживання національної ознаки при розгляді духовно-академічної філософії, яка мала місце зродитися в Російській імперії в ХІХ ст. в уніфікованих закладах, підпорядкованих суворому регламенту Центрального Синоду. Однак авторка стоїть на позиції національної ознаки при розгляді філософської спадщини викладачів КДА, обґрунтовуючи це наступними положеннями. По-перше, ідейне поле академічних філософів є органічним продовженням творчості ряду видатних українських мислителів ХVІIІ ст., які належали вищезазначеній «етико-антропософській» лінії. По-друге, викладачі КДА створили філософсько-комунікативне поле в якому сформувалися філософ П.Юркевич та діячі Кирило-Мефодіївського товариства.

Доробком даного розділу в цілому є аналіз загального контексту появи та формування КДА, огляд філософських пошуків її викладачів та спроба дати визначення поняттю «українська духовно-академічна філософія», під якою слід розуміти період формування професійної філософії у вітчизняній філософській думці, яка увібрала в себе основні риси української культури та духовності; сприяла формуванню філософа-науковця; синтезувала східноправославний світогляд із західними раціоналістичним настановами; узгодила співвідношення віри та знання, відстоявши тим самим засадничі позиції філософії теїзму.

У третьому розділі Ї «Сутність та зміст поняття патристична традиція» досліджено спадщину Отців церкви з акцентом на східній гілці християнства, визначено поняття «патристична традиція» та його змістовне навантаження.

Необхідність звернення до творчості філософів патристичного періоду обумовлена метою дисертаційного дослідження. Щоб висвітлити та проаналізувати рівень зверненості та інтерпретації викладачами КДА патристичної спадщини, здійснено аналіз становлення християнської філософії. Остання зароджується у творчості філософів-апологетів ІІ-ІІІ ст. (Марціан Арістид, Афінагор, Феофіл Антіохійський, Татіан, Флавій Юстин Філософ, Марк Мінуцій Фелікс, Климент Александрійський, Оріген та ін.), розгортається і поширюється завдяки патристам IV-V ст. (Отці Каппадокійці, Августин Блаженний) та остаточно утверджується в VІ- VІІІ ст. в творчості Діонісія Ареопагіта, його інтерпретатора Максима Сповідника та ін.

Філософія Отців церкви посідає одне з ключових місць в західній філософській думці. Адже ця філософія створила духовно-інтелектуальне середовище, континуум якого розтягнувся на тисячоліття і визначила орієнтири подальшого розвитку філософських проблем в епоху модерну та постмодерну.

Головним прагненням Отців Церкви було укріпити фундамент християнської віри. Звичайно, що це утвердження не могло обійтися без допомоги античної філософії. Освіченим язичникам потрібні були логічні докази на захист віри. Апологети активно використовували свої знання з філософії. Однак серед апологетів не було одностайної позиції щодо античної філософії. Одні приймали її як попередницю християнства і вважали, що це був необхідний пролог в поступальному розвитку земної історії. Інша частина філософів ставилася вороже і вважали, що жодних точок перетину між язичницькою філософією і християнською вірою бути не може. Своє призначення апологети вбачали у роз'ясненні і захисті істини, викладеної Богом в Святому Писанні. В ході цієї роботи зароджується і формується екзегетичний метод, характерний в подальшому усій християнській традиції. В перші століття склалися ранньохристиянські теологічні школи з різними напрямками, а саме - символічно-лінгвістичним в Александрійській школі і вербальним в Антіохійській. Найвідомішими представниками першої виступають Климент Александрійський та Оріген. Розроблений ними екзегетичний метод полягає в розкритті символів за допомогою алегоричного тлумачення. Антіохійці ж в обличчі Тертуліана, Арнобія, Лактанція та ін. трактували кожну прописану літеру. З Орігеном пов`язується перша спроба систематичного пояснення християнства. Він перший хто розвинув вчення про триєдність природи Бога. В працях Климента Александрійського та Орігена християнська філософія досягла свого найвищого розвитку в донікейський період становлення християнства, а розпочата ними «інтелектуалізація» нової релігії сприяла її подальшому прийняттю освіченою частиною язичницького світу.

Наступний етап розвитку патристики має назву - класичний. Він слідував з моменту затвердження Нікейського символу віри та зміни статусу нелегальної і переслідуваної релігії на офіційну. Класична патристика в особі Отців каппадокійців далі розвинула аргументацію та проблематику апологетів, систематизувала віровчення, боролася з єресями (аріанством, монофізитством та ін.). На становлення поглядів каппадокійців вагомий вплив справили неоплатонізм та вчення александрійських мислителів, спираючись на яких вони обґрунтували вчення про Трійцю, дійшовши згоди, що всі три іпостасі перебувають в єдиному зв'язку, всі вічні та єдиносущні одна одній. Свята Трійця є водночас «одиниця», внутрішньо єдина за природою, але іпостасі якої розрізняються за властивостями, якостями, функціями і проявами.

Грунтуючись на основі поглядів каппадокійців свою грекомовну християнську філософію будує Діонісій Ареопагіт. Основною ланкою його філософії є вчення про споглядання, як внутрішній процес осягнення сущого. Будуючи своє вчення, та виходячи з понятійного апарату неоплатоніків Плотіна та Прокла, Діонісій Ареопагіт видозмінив їхнє вчення про еманацію містичного осягнення божественних сутностей.

Таким чином мислитель синтезував в своїй творчості ранньохристиянську та пізньоантичну традиції.

Неоплатонізм також виступив фундаментом вчення найвизначнішого представника західної гілки християнства Августина Блаженного. Зокрема, це виявилось у вирішенні Августином питання про співвідношення іпостасей Трійці.

В контексті розгляду становлення християнської філософії здійснено спробу дати визначення поняттю «патристична традиція». Для цього авторка проаналізувала точки зору щодо визначення поняття «традиція» і дійшла висновку, що найбільш об'єктивною з них є думка російського дослідника А.Федулова, а саме, що традиція «є історична структура трансляції досвіду і знань, що складаються з 4 підсистем: інституціональна, яка включає персональні центри традиції, що концентрують в собі об'єктний зміст; функціональної, що включає в себе функції «трансмісії», збереження, селекції; регулятивної, що включає в себе принцип «внутрішньої ідентичності» традиції і принцип «відкритості традиції»; комунікативної, чи комунікативного фактору, «стрижня» традиції, яким може бути або ідея, або персоналія і який здійснює трансцендентну (а швидше, інтерсуб'єктивну) цілісність традиції». Враховуючи дане тлумачення традиції, в роботі дається таке визначення патристичної традиції, що це - сформована Отцями Церкви, іншими церковними письменниками та богословами усталена філософсько-теологічна концепція щодо основних догматів християнського віровчення, яка складається з великого масиву полемічної літератури, коментарів, листів, промов і т. ін.; яка була створена протягом ІІ - VІІІ ст. н.е. і заклала фундамент та ідейну спрямованість подальшого розвитку європейської філософії.

В літературі часто ототожнюються поняття «патристика» та «патрологія», що є помилковим. Відповідно здійснюється демаркація обох понять з вказівкою на те, що патристика - це дисципліна, яка систематично подає вчення Отців Церкви та докази, які «слугують для історичного обґрунтування християнських істин», тоді як «патрологія» до поверхового опису філософських ідей додає історичний коментар та біографічні дані святих, апологетів та християнських філософів.

У четвертому розділі Ї «Характеристика та аналіз поглядів викладачів КДА щодо основних ідей та положень патристичної спадщини» розкривається сутність філософських ідей філософів-академістів в контексті прочитання ними патристичної літератури.

Формат закладу обумовлював вивчення і викладання християнської філософії. Це була перша підстава чому філософи-академісти звернулися до патристичної спадщини. Друга підстава була обумовлена необхідністю захисту християнської віри у складний час духовної кризи європейського суспільства та бурхливе становлення атеїзму. В одній з праць про патристичну спадщину професор Академії К.Скворцов говорить, що в святоотчому спадку пастир церкви може знайти найкращу зброю для захисту від матеріалістів, які на основі експериментів природознавства намагаються довести оречевленість нашої душі, і тим, знищити все прекрасне та благородне в людстві. Читаючи писання Отців Церкви пастир в змозі буде філософськи довести, що здоровий глузд, на підставі дослідів природознавства, повинен приходити не до того висновку, що немає душі в людині, чи що вона матеріальна, а що вона невидима, невловима, безтілесна, безсмертна, богоподібна.

Для вітчизняних мислителів завжди була актуальною тема «внутрішньої» людини, яка керується почуттями серця. В духовно-академічній філософії ця тема має своє продовження і розгортається у контексті пошуку шляху Богопізнання, який веде до спасіння людини. Це спасіння здійснюється через моральнісне вдосконалення людини.

Одним з ключових питань, яке турбувало академістів було співвідношення християнської релігії та філософії. Зразком обґрунтування даного співвідношення виступили для вітчизняних філософів погляди Григорія Ниського, який свою потребу вільного мислення узгоджував з покірністю вірі та Божественному Одкровенню. Також у філософії Отців церкви представники КДА черпали ідеї Божественного світопорядку, а релігія виступала для них тим середовищем, де людина як особистість могла розкритись сповна.

У п'ятому розділі Ї «К. Скворцов - інтерпретатор апологетичних текстів» представлені богословські погляди філософа, в світлі яких робиться аналіз зверненості його до патристичної літератури.

Аналізуючи спадщину К.Скворцова без перебільшення можна сказати, що він зробив чи не найбільший вклад у відродження патристичної спадщини. Так, у Недільних Читаннях ним видруковано ряд уривків зі своїх лекцій, переважно з ранньохристиянської письменності. В Трудах Київської Духовної Академії видрукував ряд статей, де торкнувся найрізноманітніших аспектів проблематики переважно ранньоапологетичного періоду. Особливо цінною є його грунтовна праця «Філософія св. Отців та вчителів Церкви» (1868). За словами о. Кіпріана Керна це перша в російській науковій літературі книга з цього питання, яка водночас намічає одну з основних ліній в патрологічній проблематиці. В 1871 р. К.Скворцов захистив дисертацію на ступінь доктора богослів'я під назвою «Дослідження про автора творів, відомого під іменем св. Діонісія Ареопагіта». Ця праця особлива тим, що, по-перше, це перша докторська дисертація в Київській Академії за новим Статутом 1869 р. (тобто з публічним захистом); а по-друге, автор насмілився першим в російській науці говорити про не автентичність Ареопагітиків. Арх. К.Керн відзначає, що це був крок великого наукової сміливості та історико-критичної безпристрасності.

К.Скворцов захищяє Отців церкви, коли їх звинувачують в тому, що вони намагалися лише пересадити на християнський грунт язичницьку філософію, а самостійної філософії не мали. Оскільки, стверджує К.Скворцов, філософія для освічених язичників заступала місце релігії і була багата на природні релігійні істини, тому вчителі церкви вважали її витвором Слова, і дивилися на неї як на засіб, вибраний Промислом, для підготування язичників до християнства.

У роботі «Філософія Отців та Вчителів церкви. Період апологетів» К.Скворцов прагнув максимально достовірно передати основні погляди апологетів та подати критичні зауваження, виражаючи, в такий спосіб, свою власну позицію. Свій аналіз він подає структуровано, а саме - спочатку дивиться на зв'язок між античною філософією та поглядами того чи іншого філософа, далі розглядає питання природи Божественного, співвідношення «душа-тіло» чи «дух-душа-тіло» в залежності від персоналії і переходить до питання свободи волі, яке обов'язково розглядається в морально-етичному аспекті, що є характерним для вітчизняної традиції філософування.

Привабливою для християнства в плані істин, на думку К.Скворцова була філософія Платона. Безумовно, що очевидну прихильність до цієї філософії спрямовували положення Статуту Духовних Академій. Але окрім того, цьому сприяв ще й традиційний контекст вітчизняного філософування схильний саме до рецепції платонівського ідеалізму. У філософії Платона К.Скворцова приваблює віра філософа «у щось безумовне, в царство духу, яке стоїть вище чуттєвого світу явищ»; платонівська філософія бачила в людському розумі природу споріднену з божественною, визнаючи в ньому орган вищого Розуму.

Одне з ключових питань теології співвідношення розуму та віри, як вважає К.Скворцов вперше почали піднімати св. Іреней, св. Іпполіт та Тертуліан. Вони стояли на істинній позиції, що знання повинно розвиватися з віри, яка є «початок та критерій всякого істинного видіння». Таке правильне відношення віри до знання, вважає К.Скворцов, послугувало самою сильною основою для релігійного філософування. Ця його думка співпадає з точкою зору тих апологетів, які приймали філософію як помічницю в становленні богослів'я.

У висновках здійснено узагальнення результатів дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи. З'ясовані основні тенденції історико-філософського відродження патристичних ідей у творчості викладачів КДА. Визначені аргументи для критичного переосмислення поняття «українська духовно-академічна філософія». Результати дисертаційного дослідження конкретизуються у наступних положеннях:

- в ході дослідження акцентувалась увага на таких моментах як зовнішні умови існування духовно-академічної освіти в Російській імперії, проблематика філософських досліджень в працях та лекційних курсах викладачів КДА. В результаті було визначено, що звернення до патристичної традиції обумовилося тогочасними обставинами;

- в КДА була заснована історико-систематична філософська школа одним з її ректорів Інокентієм, і продовжена його колегами та учнями О.Новицьким, С.Гогоцьким. Вивчення історії філософії було предметом першої необхідності на той час, оскільки відбувся розрив з традиціями Києво-Могилянської Академії і вітчизняна наука була деякою мірою в занепаді. Тому через долучення до історико-філософського європейського дискурсу сучасні викладачі могли підняти свій науковий та інтелектуальний рівень. До того ж суворий контроль, що здійснювався св. Синодом, забороняв спроби будь-якого вільнодумства. Вивчаючи ж філософію, викладачі отримали можливість вивчати незаангажовано вчення Заходу. Як відповідь на можливість вивчати європейську філософську традицію стала поява ряду монографій, присвячених історико-філософській проблематиці. До прикладу наведемо, праці О.Новицького «Поступовий розвиток давніх філософських вчень у зв'язку з розвитком язичницьких вірувань», С.Гогоцького «Вступ до історії філософії»;

- в контексті вивчення історії філософії відбулося й нове, відмінне від викладачів Києво-Могилянської Академії прочитання християнської філософії. Якщо останні тяжіли до томістсько-арістотелівської філософії, то викладачі академії звернули свій погляд на ідейну спадщину апологетів та Отців Церкви. Саме в них вони шукали захисту православного світогляду, наголошуючи на моменті православності поглядів Отців Церкви. Окрім того, у викладачів-академістів є зв'язок з іншою традицією попередніх століть, на яку вказує В.Нічик. Зокрема, це «етико-антропологічна» лінія, представниками якої були Паїсій Величковський, Григорій Сковорода, Дмитро Туптало, яким були близькими серцю ідеї греко-східного напрямку християнства з ідеалом внутрішньої людини. У своїх статтях, проповідях та лекційних курсах викладачі-академісти також проголошують ідеал «сердечної людини», для якої найперше важливим є внутрішнє Богошукання та Богоєднання, що реалізується в діонісівському вченні про споглядання як внутрішньому процесі осягнення сущого;

- визначено та здійснено експлікацію поняття «патристична традиція», окреслено часові рамки і проблемне поле цього періоду в західній філософії. Дослідивши попередньо значення терміну «традиція», патристична традиція визначається як сформована Отцями Церкви та богословами усталена філософсько-теологічна система поглядів щодо основних догматів християнського віровчення, яка складається з великого масиву полемічної літератури, коментарів, листів, промов і т. ін.; яка була створена протягом ІІ - VІІІ ст. н.е. і заклала фундамент та спрямованість подальшого розвитку європейської філософії.

Що стосується головних ідей, то серед них виокремлені такі: зв'язок християнських ідей з язичницькою філософією; проблема віри та знання, рівності усіх іпостасей; вчення про первородний гріх. Виокремивши ці проблеми здійснено їхній аналіз в творчості філософів-академістів, з виокремленням того моменту, що патристична спадщина зайняла відповідне місце в дослідженнях представників духовно-академічної філософії, а Ренесанс її ідей реалізовувався у вирішенні проблем вірозахисного характеру.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Кравченко Ю.М. Ментальні особливості українського філософування та їхнє вираження в українській духовно-академічній філософії // Альманах «Філософські та гуманітарні проблеми сучасності». - Київ, 2006. - № 8-9. - С. 198-203.

2. Кравченко Ю.М. Інтерпретація філософських поглядів Августина Блаженного у творчості Костянтина Скворцова // Альманах «Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності». - Київ, 2006. - Вип. 17. - С. 106-112.

3. Кравченко Ю.М. Апологетична спадщина в контексті поглядів Костянтина Сквороцова // Альманах «Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності». - Київ, 2006. - Вип. 18. - С. 103-108.

4. Кравченко Ю.М. Сутність та зміст поняття «патристична традиція» // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. Вип. 61. - К.: Укр. центр дух. культури, 2007. - С. 186-193.

5. Кравченко Ю.М. Развитие духовно-академической философии в Киевском университет им. Св. Владимира // Материалы Международной научной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов». - Вып. 10. - М., 2003. - С. 318.

6. Кравченко Ю.М. Особливості структури гносеологічного пізнання у філософії С.С.Гогоцького // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Матеріали Міжнародної наукової конференції «ЛЮДИНА ? СВІТ ? КУЛЬТУРА» (20-21 квітня 2004 року, Київ). ? 2004. ? С. 124.

7. Кравченко Ю.М. Умови становлення української духовно-академічної філософії // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку» (10-11 березня 2005 року, Київ). - 2005. - С. 315.

8. Кравченко Ю.М. Свобода волі та моральний імператив у філософії Івана Скворцова // Матеріали доповідей та виступів Міжнародної наукової конференції «Дні науки філософського факультету?2006» (12?13 квітня 2006 року, Київ). Частина ІІ. ? 2006. ? С. 19-20.

9. Кравченко Ю.М. Сутність та основні ознаки української духовно-академічної філософії // Матеріали доповідей та виступів Міжнародної наукової конференції «Дні науки філософського факультету?2006» (12?13 квітня 2007 року, Київ). Частина IV. ? 2007. ? С. ?16 - 17.

10. Кравченко Ю.М. Патристичні дослідження в українській духовно-академічній філософії ХІХ ст. // Матеріали міжнародної конференції «IV Харківські студентські філософські читання». - Харків, 2007. ? С. 205?206.

АНОТАЦІЇ

Кравченко Ю.М. Відродження патристичної традиції в українській духовно-академічній філософії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

У дисертації здійснено історико-філософський аналіз місця, ролі і значення філософії патристики у розвитку української духовно-академічної філософії ХІХ ст. Встановлено, що творчість філософів-академістів пов'язує з філософією Отців Церкви ідейна спільність, а зверненість до патристичної спадщини обумовлює історико-соціальний контекст. Зокрема, філософи-академісти вдалися до розгляду таких питань як шлях Богопізнання, проблема особистості, проблема свободи волі, апелюючи до творчості ранньохристиянських авторитетів. Особливістю прочитання патристичної спадщини філософами-академістами виступає глибоке зацікавлення апологетичним періодом, де вони відшукували аргументи на захист православної віри, відбиваючи напади сучасних їм філософських вчень атеїстичного спрямування.

Визначені ключові питання, що постали у дискусії з проблем з'ясування понять «патристична традиція» та «українська духовно-академічна філософія».

Ключові слова: Бог, дух, душа, віра, Отці церкви, апологети, Київська Духовна Академія.

Кравченко Ю.Н. Возрождение патристической традиции в украинской духовно-академической философии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2008.

Диссертация посвящена исследованию интерпретации философии патристики преподавателями Киевской Духовной Академии. В работе установлено, что творчество философов-академистов связывает с философией Отцов Церкви идейная общность, а обращение к патристическому наследию обуславливает историко-социальный контекст. Впервые в сфере историко-философских исследований совершается целостное исследование патристической проблематики в украинском духовно-академическом наследии. В диссертации существенно уточнены особенности духовно-академического взгляда на веру и научное знание, выяснены общефилософские основания взглядов академистов относительно предметов антропологии и морали.

Для адекватного анализа обращения профессоров-академистов к наследию Отцов Церкви в работе акцентируется внимание на тенденции развития патристической философии. Выделяются основные проблемы, над которыми работали Отцы церкви. И в результате анализа делается попытка сформулировать дефиницию «патристическая традиция».

Для общей характеристики феномена духовно-академического философствования автор рассмотрел социально-культурные и экономические условия создания и существования Киевской Духовной Академии. В результате чего выяснилось, что учебно-научный климат достаточно жестко зависел от политики и настроения Центрального Синода.

В работе дано определение понятию “патристическая традиция”, в котором говорится, что это сформирована Отцами церкви и богословами устоявшаяся философско-теологическая система взглядов касательно основных догматов христианского вероучения, которая состоит з большого количества полемической литературы, комментариев, писем, выступлений и создавалась на протяжении ІІ - VIII ст. н.е. Она заложила фундамент и вектор дальнейшего развития европейской христианской философии. Установлены тенденции развития философских взглядов Отцов церкви, которые проявлялись в ходе полемики, в первую очередь, с философами-язычниками.

Еще одним важным понятим, сформулированным в исследовании является «украинская духовно-академическая философия». Определено, что это период формирования профессиональной отечественной философии, которая вобрала в себя основне черты украинской культуры и духовности; способствовала формированию философа-ученого; синтезировала восточноправославное мировоззрение с западными рационалистическими установками.

Автор проследил развитие исследований патристической традиции в творческом наследии преподавателей Киевской Духовной Академии и пришел к выводу, что академисты обращались к философии периода патристики с целью изучения аргументов в защиту християнства. Особенно их привлекала полемика апологетов с философами-язычниками, что проявилось во множестве публикаций преподавателей, изданных в Трудах Киевской Духовной Академии и посвященных анализу творечества апологетов. Необходимость защиты православной веры и фундамента христианской религии отчетливо сформировалась перед философами-академистами в начале ХІХ ст.. в связи с развитием науки и материалистично-атеистического мировоззрения. В результате даного анализа автор дал свою оценку процессу возрождения патристического наследия в украинской духовно-академической философии.

Ключевые слова: Бог, дух, душа, вера, Отцы церкви, апологеты, Киевская Духовная Академия.

Kravchenko Y.M. Patristic tradition revival in Ukrainian cleric-academic philosophy.

The thesis to obtain of scientific degree, candidate in the science of philosophy speciality. - 09.00.05 - history of philosophy. Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2008.

The dissertation bears historic-philosophic analysis of place, role and meaning of patristic philosophy in the development of Ukrainian spiritual-academic philosophy of XIX century. It was determined that works of philosophers-academists are connected with the philosophy of Church Fathers by unity of ideas while relation to patristic legacy determines historical and social context. Specifically, philosophers-academists examined such issues as way of learning of God, problem of personality, problem of free will, appealing to works of early Christians authorities. The distinctive feature of perception of patristic legacy by philosophers-academists is their deep interest in apologetic period where they could find arguments for advocating Orthodox belief, beating off contemporary for them philosophic studies of atheistic direction.

The meaning for definitions “patristic tradition” and “Ukrainian cleric-academic philosophy” were done in the work.

Key words: God, spirit, soul, believe, Church Fathers, apologists, Kyiv Cleric Academy.

Размещено на Allbest.ur