Націософська інтенційність у теоретичній спадщині представників української діаспори

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Націософська інтенційність у теоретичній спадщині представників української діаспори

Коломієць Тетяна Володимирівна

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Звернення до феномену національного, що знову стає предметом гострих наукових дискусій, є своєрідною захисною реакцією на тенденції глобалізації, масовізації, ігнорування етнонаціональної унікальності та самобутності, що властиві сучасному постіндустріальному світу. Об'єктивним наслідком вищезазначених тенденцій є криза етнонаціональної ідентичності.

В умовах суперечливо-динамічної трансформації сучасного українського суспільства, що знаходиться у стані політичної дезінтеграції, криза етнонаціональної ідентичності виступає ще й наслідком певного «національного нігілізму», що проявляється в недостатній увазі до проблематики національного. Тому ремінісценція проблеми національного, здатного виконувати роль консолідуючого чинника, видається нам особливо актуальною в період творення засад незалежного національного існування України.

Хоча нація виступає об'єктом дослідження багатьох дисциплін: соціології, історії, політології, етнології, націології, - сучасний вітчизняний стан розвитку знань про націю характеризується дослідженнями які торкаються, переважно, проблем дефінітивного окреслення понять етносу і нації та розгортання концепцій етно- та націогенези. Між тим, гостро бракує праць, у яких би здійснювалася філософська експлікація національного. Націософія несе в собі потужний потенціал світоглядно-узагальнюючого, онтологічного аналізу специфіки національного у руслі соціально-філософського дискурсу.

Дослідження філософського осмислення природи націй є надзвичайно актуальним як на науковому-теоретичному, так і на прикладному, емпіричному рівнях. У науково-теоретичному відношенні актуальність вивчення проблеми націософської інтенційності у науковій спадщині представників української діаспори зумовлена, насамперед, вимогами розширення та уточнення понятійно-категоріального апарату вітчизняної соціальної філософії. Практична вага даного дослідження детермінується потребами усвідомити роль націософії як вагомого ідеологічного чинника, здатного забезпечити формулювання і реалізацію загальнонаціональної «Великої Стратегії», спроможної інтегрувати політичні і духовні сили суспільства в процесі консолідації поліетнічного українського соціуму.

Крім того, у перехідні, трансформаційні періоди розвитку суспільства особливого значення надається аналізу евристичного потенціалу історіософської спадщини попередників, у чиїх працях виділяються і пояснюються закономірності суспільно-історичного розвитку. Звернення до теоретичної спадщини представників української діаспори є актуальним для соціальної філософії, оскільки артикульовані у їх науковій спадщині націософські ідеї являються підґрунтям для розробки форм і засобів політичної активності українського суспільства, утвердження і посилення нової системи ціннісних орієнтацій, що базуються на оформленні і поширенні концепції консолідаційної стратегії української нації. Суттєвим є і врахування тієї обставини, що діаспорна філософська думка творилася у контексті європейського соціокультурного простору. Це уможливлювало культурну рецепцію і, одночасно, дозволяло діаспорній філософській думці уникнути тієї заангажованості однією з провідних філософсько-ідеологічних течій, яку нам демонструє українська радянська філософія. Таким чином, аналіз теоретичного доробку діячів української діаспори крізь призму націософської інтенційності не тільки сприятиме формуванню неупередженого, комплексного погляду на їх ідеї, а й послужить імпульсом для активізації процесів переосмислення сучасних етнонаціональних практик.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Представлена дисертаційна робота є завершеним дослідженням, виконаним на кафедрі політології, соціології та соціальної роботи факультету соціології НТУУ “КПІ” згідно з науковою темою «Дослідження методів розвитку творчої особистості» (№ держреєстрації 0107U0000981).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розкритті логіки становлення націософської інтенційності як цілісного концептуального відображення буття нації у загальноєвропейському та українському соціально-філософському дискурсі; артикулюванні націософської інтенційності з теоретичної спадщини представників української діаспори. Реалізація поставленої мети зумовила необхідність розв'язання таких дослідницьких завдань:

· провести комплексне дослідження стану розробки проблеми націософської інтенційності у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі;

· виокремити об'єктивні передумови, джерела та генезу формування націософської інтенційності у загальноєвропейському філософському дискурсі;

· конкретизувати основні концептуальні підходи щодо визначення категорій «нація», «національна ідентичність», «національна свідомість», «національна самосвідомість»;

· дослідити характерні риси та особливості розгортання націософської інтенційності в українській соціально-філософській думці;

· критично проаналізувати теоретичну спадщину представників української діаспори з метою визначення націософської інтенційності;

· здійснити компаративний аналіз націософських ідей представників української діаспори; показати сходження від практично неусвідомленої рефлексії над проблемами нації через концептуалізацію на основі суб'єктивної теорії націогенези до високого рівня структурованості у контексті метатеоретичного комплексного підходу;

· визначити евристичний потенціал та теоретико-праксеологічне значення націософських концепцій представників української діаспори з метою їх подальшого використання у сучасних історичних реаліях.

Об'єкт дослідження - ґенеза, сутність, тенденції розвитку націософської інтенційності як цілісного концептуального відображення буття нації.

Предмет дослідження - особливості прояву націософської інтенційності у теоретичній спадщині представників української діаспори.

Методи дослідження. Парадигмальна зміна в філософії, що полягає в переході від класичного свідомісно-онтологічного до посткласичного екзистенційно-антропологічного виміру, уможливила розгляд проблеми нації у зрізі феноменології та герменевтики. Феноменологія (Е. Гуссерль), дає нам найбільш розроблену концепцію інтенційності. Ключовим поняттям сучасної філософської герменевтики (Г. Гадамер, П. Рікер) виступає категорія «розуміння», причому, розуміння передусім чужої суб'єктивності, що полягає у відтворенні її ставлення до світу, притаманній їй смисловій системі. Відтак, герменевтичні методи використовуються для осмислення, тлумачення, розуміння як основних націософських ідей, втілених у текстах, так і самих творців цих текстів. Тому в роботі значна уваги приділяється аналізу особистісно-ціннісних, світоглядних засад формування системи теоретичних поглядів представників української діаспори.

Великої ролі надавалося дотриманню принципу єдності історичного і логічного (Г. Гегель), що полягає у акцентуванні уваги на теоретичному відтворенні генези досліджуваних явищ та всебічному аналізі етнонаціональних феноменів як атрибуцій фактичної чи гіпотетичної реальності.

Для означення сутності таких складних багаторівневих динамічних утворень, якими являються нації, досить плідним є метод "сімейного визначення понять" (Л. Вітгенштайн). Переваги такого підходу полягають, передусім, у відсутності попереднього припущення про наявність у явища набору необхідних обов'язкових ознак, що при визначенні понять уможливлює зміщення акцентів у бік функціоналізму. У випадку дослідження природи націй функціональний підхід проявляється в розгляді останніх як засобів комунікації, модернізації, тощо. Характерні риси підходів до розв'язання проблеми "національного" в контексті європейської соціально-філософської думки досліджуються шляхом застосування методу компаративного аналізу.

Характер і головні риси сучасного наукового знання, що полягає в зростанні ролі міждисциплінарних досліджень, позначених різновекторними процесами інтеграції- диференціації, актуалізує одну з вагомих методологічних засад, що плідно працює і в царині історіософії - системологію (Л. фон Берталанфі, О. Богданов, Н. Луман). Системний підхід застосовується для аналізу націогенези як складової частини більш широкого процесу соціогенези.

Крім вищеназваних, використовувались загальнонаукові методи аналізу-синтезу, індукції-дедукції, конкретизації-абстрагування, генералізації-індивідуалізації, діалектичний метод.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором теми, яка ще не здобула достатньо вичерпного висвітлення у вітчизняній філософській літературі, змістом науково-теоретичних завдань. Вперше у вітчизняній соціально-філософській думці використано ідею націософської інтенційності як інструменту інтерпретації теоретичної спадщини представників української діаспори; аспект дослідження, обраний автором, дозволив порівняти змістовне наповнення націософської інтенційності в теоретичній спадщині представників української діаспори - виразників різновекторних соціально-філософських поглядів. Приділено увагу теоретико-історичним передумовам формування націософської інтенційності як цілісного концептуального відображення буття нації.

На основі теоретичного аналізу дисертаційної роботи, автор прийшов до таких висновків, що мають наукову новизну і виносяться на захист:

Вперше в українській соціальній філософії до наукового обігу введено концепт «націософська інтенційність». Виявлено, що націософська інтенційність визначається як властивість свідомості, джерело конституювання об'єктів пізнання (націй), спрямованість свідомості як активного конституюючого фактора на предмет національного; з'ясування природи національного через його ідейно-філософський вимір, фіксація головних онтологічно-світоглядних детермінант у визначенні сутності націй;

Аргументовано положення про те, що націософська інтенційність проявляється в дослідженні націй як предмету рефлексії не лише в універсальному вимірі (ідея нації) а і в його конкретних, унікальних проявах (національна ідея).

Досліджено, що початки формування націософської інтенційності можна окреслити хронологічними рамками Нової доби - періоду зародження в західноєвропейському філософському дискурсі ідеї нації, що уможливило становлення поняття нації як певної філософської категорії; відтак, теоретико-онтологічні джерела формування націософської інтенційності пов'язані з процесом переходу "нації - історичної реальності" у "націю - теоретичний концепт";

Вперше здійснено інтерпретацію теоретичної спадщини діячів української діаспори як розгортання епістемологічної процедури осягнення витоків, становлення і подальших перспектив історичного буття української нації;

Встановлено, що логіка розгортання націософської інтенційності теоретичної спадщини представників української діаспори за ступенем узагальнення структурується у три рівні: модусно-атрибутивний (акцентування уваги на тих властивостях, які виводяться безпосередньо із спостережуваних фактів та опираються, передусім, на емпіричний досвід та ціннісні орієнтації дослідника), операційний (передбачає концептуалізацію простежених модусів та атрибутів на базі певної парадигми), метатеоретичний (відповідає найвищому рівню узагальнення, матеріал подається у контексті певного смислового вектора метатеорії, відомим фактам надається новий смисл);

Поглиблено та уточнено зміст базового поняття «нація», що включає в себе два основні полярні погляди: нація як форма існування етносу та нація як політична спільнота. Доведена продуктивність останнього в сучасних соціокультурних трансформаційних реаліях.

Практичне значення одержаних результатів визначається, передусім, сукупністю положень, що виносяться на захист. Результати даного дослідження можуть бути використані у процесі подальших соціально-філософських, соціологічних розвідок з проблематики національного, стати підґрунтям при визначенні принципових засад та основних стратегій національного розвитку українського суспільства. Основні положення дисертаційного дослідження можуть використовуватись при аналізі сучасних етнонаціональних процесів для розробки ефективних моделей подолання етнонаціональної ідентифікаційної кризи. Деякі положення даної роботи можуть сприяти розробці теорії державотворення (особливо у її ідеологічному аспекті).

Розвинуті в дисертації уявлення про джерела та еволюцію формування націософської інтенційності можуть бути використані при підготовці лекційних та семінарських занять з політології, соціології, філософії, етнодержавознавства; стати предметом обговорень і наукових дискусій.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни зроблені та отримані автором завдяки власним дослідницьким зусиллям.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, що містяться в положеннях наукової новизни та висновках дослідження, автором використовувались під час проведення лекційних та семінарських занять на факультетах Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут».Основні положення дисертації були апробовані на «Днях науки» факультету соціології (2000-2003рр.), VI і VII міжнародних науково-практичних конференціях з проблем творчості у місті Києві (2001, 2003рр.), на міжнародній науково-практичній конференції «Творчість та освіта у вимірах ХХІ століття» (м. Київ, 2005), на V Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми розвитку соціологічної теорії: соціальна інтеграція та соціальні нерівності в контексті сучасних суспільних трансформацій» (м. Київ 2008р.), на Міжнародній науковій конференції «Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії» (м. Харків, 2008р.) Основні теоретичні положення роботи доповідалися на методологічних

семінарах кафедри політології, соціології та соціальної роботи НТУУ «КПІ» (м. Київ, 2007-2008рр.)

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладені автором у 15 публікаціях, з яких 4 статті опубліковані у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів (семи підрозділів), висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 208 сторінок. Обсяг основного тексту дисертації складає 187 сторінок. Список використаних джерел містить 248 найменувань і складає 20 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, формулюється його мета і завдання, окреслюється методологічна основа дослідження. Визначається обєкт і предмет дослідження, характеризується теоретичне і практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ - «Філософська рефлексія нації: ґенеза націософської інтенційності» - присвячено визначенню ступеню наукової розробки теми, розкриттю методологічних засад дисертації, аналізу змістовного наповнення поняття «націософська інтенційність», реконструюванню процесу виникнення та поширення націософської інтенційності як у європейській, так і в українській філософській традиції.

Перший підрозділ «Дослідження націософського дискурсу в зарубіжній та вітчизняній науковій літературі» знайомить із ступенем наукової розробленості дисертаційного дослідження. Передусім, варто звернути увагу на той факт, що націософський дискурс не становить окремого напрямку дослідження, він є «розпорошеним» в широкому колі наукових розвідок - від суто філософських до соціологічних, політологічних, історичних, етнологічних, присвячених проблемі дослідження національного.

Весь наявний масив літератури, що стосується теми нашого дисертаційного дослідження, можна умовно розділити на декілька блоків. До першого блоку відносяться праці представників європейської філософської та політологічної думки, у яких закладаються підвалини націософського дискурсу: здійснюється філософське осмислення буття нації та основних духовних засад її розвитку (Г. Гегель, Й. Гердер, І. Кант, Я. Коллар, Т. Масарик, Й. Фіхте). Наступний блок становлять праці зарубіжних дослідників - провідних фахівців у галузі проблематики національного, чиї погляди вже стали класичними: Б. Андерсона, Д. Армстронга, О. Бауера, М. Вебера, Е. Гелнера, Е. Гобсбаума, Л. Грінфелд, К. Дойча, К. Каутського, Г. Кона, К. Маркса, Е. Ренана, К. Реннера, Х. Сетон-Вотсона, Е. Сміта. Їх зусиллями сформувались магістральні напрямки вивчення природи національного, що втілилися в основних теоріях нації.

Плідними для нашого дослідження є ідеї націософського змісту, що містяться у працях російських дослідників (Р. Абдулатіпов, В. Іванов, В. Ільїн, В. Козлов, Н. Лебедєва, Г. Солдатова, В. Тішков).

Дуже важливим для даного дисертаційного дослідження є блок літератури, пов'язаний з формуванням вітчизняних націософських інтенцій. Історично тут можна виокремити наступні періоди: 1) націософські інтенції ХVІІІ- ХІХст (твори і розвідки М. Драгоманова, Г. Котляревського, М. Костомарова, П. Куліша, М. Максимовича, Я. Марковича, І. Франка, Т. Шевченка, що уможливили перехід до національного способу самоідентифікації українців) 2) націософські ідеї першої половини ХХ ст. включають в себе як праці вітчизняних науковців, що працювали на теренах України (В. Антонович, Ю. Бачинський, В. Вернадський, М. Грушевський, М. Міхновський), так і націософські здобутки представників української діаспори (О. Бочковський, Д. Донцов, Ю. Липа, В. Липинський, І. Лисяк-Рудницький, В. Саросольський, М. Шлемкевич). В їх працях досить чітко простежується обґрунтування національно-державницької екзистенції як базового ідеалу українського суспільства; 3)аналіз національного питання у руслі радянської історіософії, яка, базуючись на економічній теорії нації, активно розробляла тезу про спільність походження «трьох братніх народів» (Ю. Бромлей, К. Гуслистий, І. Рибалка) 4) сучасні погляди на природу національного.

Насьогодні в Україні утвердились повноправні наукові дисципліни, що займаються дослідженням природи національного: етносоціологія (Л. Аза, К. Галушко, І. Данилюк, В. Євтух, В. Трощинський); етнокультурологія (В. Андрущенко, Г. Баланурський, С. Вовканич, В. Горський, С. Грабовський, І. Дзюба, М. Жулинський, В. Нічик, А. Ручка, А. Свідзинський, В. Танчер, І. Шаблій); етнофілософія (В. Андрущенко, С. Грабовський, О. Забужко, В. Коцюбинський, В. Крисаченко, А. Кудряченко, В. Лісовий, Ю. Мокляк, Ю. Павленко, Б. Попов, М. Попович, М. Степико, Н. Хамітов,); етнодержавознавство (О. Антонюк, В. Буцевицький, М. Вівчарик, В. Горбатенко, І. Іванченко, В. Ігнатов, В. Жмир, А. Колодій, І. Кресіна, І. Курас, Ю. Куц, О. Куць, О. Мироненко, М. Михальченко, М. Мокляк, П. Надолішній, В. Нікітюк, М. Обушний, І. Онищенко, В. Панібудьласка, В. Ребкало, Ю. Римаренко, В. Скуратівський, С. Стеценко, Ю. Шемшученко, Л. Шкляр, О. Шморгун, М. Шульга).

Методологічну основу дослідження «національної ідеї», «національної ідентичності», «національної свідомості» «національної самосвідомості» як базових категорій націософії склали праці вітчизняних вчених: А. Дербак, П. Кононенка, М. Михальченка, Р. Наконечного, М. Розумного, П. Ситника.

В окремий блок можна виділити роботи вітчизняних вчених загальнометодологічного характеру, які уможливлюють націософську рефлексію сучасного українського простору (В. Абрамов, В. Андрущенко, В. Бех, А. Бичко, І. Бичко, І. Бойченко, Л. Димитрова, А. Єрмоленко, Р. Надольний, Б. Новіков, П. Скрипка,).

Конструктивний аналіз робіт зарубіжних та вітчизняних вчених переконливо доводить, що традиція цілісної філософської рефлексії нації поки що недостатньо сформована, оскільки здійснюється лише часткова інтерпретація основних концептів в проблемному полі філософії нації. Це пояснюється, передусім, полісемантичністю поняття «нація», що детермінує міждисциплінарний характер націєзнавчих студій. Таким чином, філософський дискурс нації можна визначити як не повний, не завершений, відкритий для подальших теоретизувань.

У другому підрозділі «Теоретична ретроспектива становлення націософської інтенційності (європейський контекст)» насамперед, осмислюється понятійне наповнення націософії та окреслюється коло охоплюваних нею проблем. Зважаючи на те, що становлення націософської інтенційності як цілісного концептуального відображення буття нації є складним багаторівневим процесом, який базується на різних духовних феноменах суспільного життя, у підрозділі, з метою забезпечення максимальної прозорості логіки розгляду предмету дослідження, реконструйовано основні ланки цього процесу в їх іманентному зв'язку.

Специфіка даного дослідження зумовила потребу детально розглянути становлення концепту «нація». У роботі показано, що досить тривалий період слово "нація" вживалося скоріше в сенсі означення, ніж у сенсі поняття як певної філософської категорії. Витоками формування поняття нації слід вважати зародження ідеї нації. Появу ідеї нації уможливила наскрізна парадигма європейського мислення нової доби, що спиралась на категорію "ідеї" в європейській філософії, успадковану ще з часів Античності. Становлення ідеї виступає цілісним процесом, в якому не лише викристалізовується певне поняття, але й оформлюється його питомий смисловий контекст, а відтак і культурно-історична реальність, на яку воно проектується. Врахування цієї обставини дозволяє обгрунтувати тезу про те, що утвердження уявлення про національний принцип організації людських спільнот збігається з появою самих націй. Яскравим свідченням процесу переходу понять як ідеальних конструкцій в практичну площину конкретних потреб, інтересів та цінностей виступає процес становлення французької нації. На цьому етапі ми можемо говорити і про перехід абстрактної ідеї нації у площину конкретної національної ідеї. Встановлення цієї закономірності дозволяє авторові, інтегруючи теоретико-методологічні розробки проблеми, здійснені попередниками, окреслити коло питань націософії в рамках дослідження націй як предмету рефлексії не лише в універсальному вимірі (ідея нації) а і в його конкретних, унікальних проявах (національна ідея). У даному підрозділі знаходить своє висвітлення і теза про те, що постання національної ідеї як форми теоретичної самосвідомості національного відродження стає можливим тільки зусиллями рефлексуючої еліти.

В третьому підрозділі «Експлікація націософської інтенційності в українській соціально-філософській думці» розкрито специфіку постання філософії нації в умовах українських культурно-історичних реалій.

Одним із базових компонентів націософської інтенційності являється національна ідея, яка, в свою чергу, розкривається через національну свідомість, національну самосвідомість, національну ідентичність. Нам видається доречним вживання понять "національна ідетничність", «національна самосвідомість» "національна свідомість" у якості синонімів, оскільки вони виражають можливість спрямовувати свою увагу на предмети зовнішнього світу, і водночас, зосереджуватись на станах внутрішнього духовного досвіду, якими супроводжується ця увага шляхом уявлення себе як певної спільноти (нації), усвідомлення її сутнісних рис та відокремлення "ми" від "не ми" (А. Дербак, П. Ситник, Е. Сміт, Т. Хінчевська-Геннель). Формування національної ідентичності (свідомості, самосвідомості), - це тривалий, суперечливий, спорадичний процес, детермінований як чинниками соціоісторичного буття, так і зміною самоідентифікації еліти, роль якої у націєтворчому процесі не варто применшувати.

Більшість вітчизняних дослідників при визначенні початків формування національної свідомості досить чітко фіксують період ХVІ-ХVІІ ст. (А. Бичко, І. Бичко). Оскільки процес формування національної свідомості ускладнився недостатньою розвиненістю державно-правових традицій, остаточно вирішальним у становленні національної свідомості українців варто вважати ХІХ-ХХ століття (Г. Касьянов, Б. Кравченко). Доцільно виділити основні ключові етапи у "переході від провінційної до національної свідомості" (Г. Грабович). На сторінках підрозділу здійснюється аналіз кожного етапу та репрезентуючих його постатей з точки зору їх включеності у націософський дискурс.

Процес становлення і розгортання націософської інтенційності в українській соціально-філософській думці, започаткований наприкінці вісімнадцятого століття фольклорно-етнографічними розвідками романтиків, поглиблений етнологічними дослідженнями народовців, рефлектований кирило-мефодіївцями, продовжений культурними, політичними, громадськими діячами кінця ХІХ - початку ХХ століття, знайшов своє теоретичне продовження у глибоких філософських працях вчених діаспори, оскільки, в контексті тогочасних історичних реалій, енергія національно-культурного руху поступово перетікала за кордон.

Другий розділ «Детермінанти і характеристика націософської інтенційності у теоретичній спадщині представників української діаспори» містить аналіз найбільш плідних і конструктивних націософських ідей представників української діаспори. Для проведення нашого дослідження теоретичних побудов представників української діаспори в якості критерію взято диференційовану О. Мостяєвим на основі трьох рівнів узагальнення типологію етногенетичних та історичних концепцій: (модусно-атрибутивний, операційний та метатеоретичний).

У першому підрозділі «Роль консерватизму у становленні націософських концепцій» розкривається зміст поглядів представників української діаспори на природу нації в контексті смислового вектора консерватизму.

Попри труднощі й розбіжності у визначенні сутності консерватизму, оскільки консерватизм є не стільки експліцитно висловленою ідеологічною концепцією суспільства, скільки суб'єктивною схильністю до деякого встановленого способу життя (Р. Еклешаль), більшість дослідників досить одностайні у окресленні просторово-часових рамок появи консерватизму як усвідомленої соціально-філософської течії. Поява консервативних переконань стала реакцією на виклик, кинутий ідеями Французької буржуазної революції. Ідеологія консерватизму базується на принципах ієрархічності, традиціоналізму, органіцизму, аристократизму, елітаризму.

Консерватизм став тим смисловим стрижнем, у дусі якого розгорталися теоретично-концептуальні конструкції і практичні настанови, тим ідейним підгрунтям, на базі якого формувалися історіософські і націософські концепції В. Кучабського, В. Липинського, С. Томашівського. Найповніше ідеї консерватизму розкриваються у націософських концепціях В. Липинського.

В. Липинський ключовим у визначенні нації вважає роль еліти: статичні прикмети нації розглядає виключно як тло, площину застосування організаційно-динамічних зусиль активної меншості.

Долю самостійної української держави і нації В. Липинський пов'язує з реальними інтересами хліборобського класу, вживаючи поняття "хліборобський клас" не лише у економічному аспекті, а й у більш широкому соціокультурному значенні. Хліборобська ідеологія слугувала тією підвалиною, на якій В. Липинським інтенсивно розроблялась інша складова його націософського дискурсу - політичний аспект становлення нації, що розглядається через зясування ролі територіального патріотизму у націєтворенні. Для В. Липинського почуття територіального патріотизму повинно бути закріплене в формалізованих інституціях, що об'єктивують державницькі інтенції, роблячи

їх на противагу етнічній "цінності в собі" національною "цінністю для себе". В. Липинський, творчо підійшовши до складних та різноманітних соціально-економічних і політичних процесів, спираючись на аксіологічно-смислові орієнтири консерватизму, створив на основі усвідомлення національних традицій власну націософську концепцію. Будучи головним ідеологом гетьманату, В. Липинський здійснював відбір та викладення фактів, передусім, виходячи з монархічних цінностей та пріоритетів. Таким чином, можна віднести концепцію В. Липинського до модусно-атрибутивного рівня, що характеризується спостереженням об'єкта дослідження і викладенням його властивостей згідно емпіричного досвіду, ментальності, ціннісних орієнтацій дослідника.

У другому підрозділі " Компаративний аналіз субєктивних і обєктивних чинників націогенези" здійснено процедуру критичного осмислення концепцій націогенези, що ґрунтуються на методологічних прийомах і засобах суб'єктивного і об'єктивного підходів.

Об'єктивне (атомістичне) розуміння нації зародилося ще у період формування класичної філософсько-світоглядної парадигми, що характеризувалась механістичним розумінням картини світу, яке спиралось на раціоналізм як метод пізнання. Атомістичне розуміння спричинило появу низки теорій, які в тих чи інших ознаках вбачали об'єктивні критерії для визначення нації (об'єктивною у з'ясуванні сутності націй вважається деяка емпірично простежувана цілісність - культурна, політична, релігійна). Суб'єктивне розуміння націогенези засновується на уявленні нації як спільноти, об'єднаної національною свідомістю, національною солідарністю та іншими рисами, заснованими на ірраціональній стихійній волі. Найповніше аналіз суб'єктивних і об'єктивних чинників націогенези подається у працях В. Старосольського. На широкому матеріалі дослідження "прикмет нації": мови, раси, історичних традицій, культури та території, В. Старосольський доводить нам наукову безплідність редукування природи нації до обєктивних "прикмет".В цілому, вкладаючись в рамки психологічної теорії нації, концепція нації В. Старосольського має, разом з тим, ряд евристичних знахідок. Проілюстровано, що, застосовуючи системний підхід до аналізу сутності нації, вчений досить переконливо доводить тезу про органічний характер нації, заснований на взаємозв'язках по типу спільноти. Проведене дослідження дає нам підстави віднести концепцію В. Старосольського до операційного рівня узагальнення: інтерпретація, тлумачення фактів здійснюється у руслі певної парадигми (в даному випадку - психологічної теорії нації).

Третій підрозділ "Природа нації: тенденції формування комплексного підходу» присвячено дослідженню тенденцій формування комплексного підходу як найбільш плідного у дослідженні природи нації.

Характерною рисою сучасної історіософської парадигми є певна

«метадисциплінарна дифузія» (Л. Димитрова). Обмеженість одностороннього підходу до проблеми нації є очевидною, тому філософський комплексний підхід з його узагальнюючими принципами виступає продуктивним і плідним. Найповніше комплексний синтетичний погляд на природу нації проявляється у поглядах О. Бочковського. На основі ретельного наукового опрацювання проблеми, що спирається на аналіз численних першоджерел, О. Бочковський обгрунтовує необхідність постання нової галузі знання (націології), наголошучи на цілісності і систематизації націєзнавчих студій. Хоча О. Бочковський трактує націософію як "ділянку націології", варто звернути увагу на те, що принципи націології, розкриті і обгрунтовані ним у своїх працях, в своїй структурно-морфологічній основі ідентичні принципам філософії нації. Націософська інтенційність (у сенсі широти осягнення та зясування природи національного через його ідейно-філософський вимір, фіксації головних онтологічно-світоглядних детермінант визначення природи нації) пронизує всю інтелектуальну спадщину О. Бочковського. У працях О. Бочковського висвітлюється ряд питань, що мають велике теоретичне та праксеологічне значення і є суголосні сучасним процесам етнонаціональної розбудови українського суспільства. Дослідник актуалізує питання дефінітивного окреслення понять етносу та нації, культури як критерію національної самобутності, етнополiтики на рiвнi глобалiстики, проблеми нацiональних меншин, взаємовідносин нацiї i держави, нації і людства, національної ідентичності, тощо. На наше глибоке переконання, рівень концептуалізації наукових ідей О. Бочковського відповідає найвищому, метатеоретичному, рівню узагальнення.

У четвертому підрозділі «Евристичний потенціал націософської інтенційності теоретичної спадщини представників української діаспори» аналізуються можливості та перспективи застосування націософських ідей представників української діаспори в сучасному українському просторі.

Однією з найбільших перешкод для формування чіткої національної програми дій, що стала б важливою передумовою для досягнення громадянської консолідації української нації, виступає високий рівень «національного нігілізму» (В. Лісовий). В сенсі подолання «національного нігілізму» не зайвим буде звернутися до евристичного потенціалу теоретичної спадщини представників української діаспори з метою використання їх ідей у соціальній практиці. Теоретичне обґрунтування В. Липинським елітариських концепцій, що містять аналіз механізмів становлення «нової аристократії», «хліборобського класу» і залучення їх до процесів формування нації, співзвучні сьогоднішнім міркуванням про потребу зусиль інтелектуальних і правлячих еліт по підтримці процесу розвитку і поширення національної ідеї (М. Михальченко). Аналіз кола питань, пов'язаних з культурною самобутністю, глобалізаційними процесами (О. Бочковський, В. Старосольський), є досить продуктивним в межах націософського дискурсу: представники української діаспори, значно випереджаючи свій час, артикулювали ряд ідей, які не втрачають актуальності і сьогодні: культурна місія є ідеалістичним виправданням усієї колоніальної політики усіх європейських держав (В. Старосольський); нація настільки постає нацією, наскільки вона виявляє культуротворчу здатність та хист (О. Бочковський).

Висновки

У висновках подано основні теоретичні підсумки проведеного дисертаційного дослідження.

1. Комплексне дослідження джерельної бази проблеми дає нам підстави стверджувати, що філософський дискурс нації як логіка розгортання певного смислу не становить єдності ані в осмисленні сутності «етносу», «нації», ані в аналізі взаємовідносин нація-людство, ані в концептуальному оформленні національної ідеї. Варто звернути увагу на той факт, що націософська інтенційність не становить окремого напрямку дослідження, вона є «розпорошеною» в широкому колі наукових розвідок. Весь наявний масив літератури, що стосується теми нашого дисертаційного дослідження, в роботі умовно розділено на декілька блоків, що відображають стан розробки проблеми націософської інтенційності у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, поданий аналіз кожного із запропонованих блоків.

2. Початки формування націософської інтенційності в загальноєвропейському дискурсі можна окреслити хронологічними рамками Нової доби - періоду зародження в західноєвропейському філософському дискурсі ідеї нації, що уможливило становлення поняття нації як певної філософської категорії На прикладі становлення західноєвропейських та східноєвропейських національних спільнот, що полягало в зміні способу самоідентифікації їх членів, проілюстровано перехід абстрактної ідеї нації у площину конкретних національних ідей. В руслі філософської класичної термінології національною ідеєю ми називаємо синтетичний погляд на власну національну спільноту одночасно і як на єдиний, розгорнутий в соціальному часі і соціалізованому просторі континіум, і як на субєкта всезагального історичного процесу. Тому є всі підстави окреслити коло питань націософії в рамках дослідження націй як предмету рефлексії не лише в універсальному вимірі (ідея нації) а і в його конкретних, унікальних проявах (національна ідея).

3. Аналіз проблемного поля націософії вимагає здійснення експлікації понять «нація», «національна ідентичність», «національна свідомість», «національна самосвідомість». У сучасній філософії досі немає цілісної концепції нації. Досліджуючи дане питання, одразу ж стикаємося з поляризацією думок, спричиненою відмінною акцентуалізацією понятійних домінант в рамках примордіалістської та модерністської теорій. У роботі звернуто увагу на ті акценти, які дозволяють говорити про можливість їх компаративного аналізу: модерністи наголошують на важливій ролі держави, демократії, нових політичних ідей, суспільно-політичних умов, в той час як примордіалісти акцентують увагу на етнічних та культурно-релігійних чинниках. На рівні націософського осмислення даної проблеми можна говорити про об'єктивне і суб'єктивне розуміння природи нації, яке і виступає джерелом виникнення даних підходів. В основі суб'єктивного розуміння нації лежить просвітницька абсолютизація ролі розуму та ліберальна концепція нації. Ознакою обєктивного трактування нації виступає розгляд нації як обєктивно існуючої реальності, не залежної від волі і свідомості людей. Обєктивним в нації можна вважати певну емпірично спостережувану спільність або цілісність - культурну, релігійну, тощо. В роботі доведена продуктивність суб'єктивного (модерністського) підходу в умовах сучасного поліетнічного суспільства. Здійснений аналіз концептів «національна ідентичність», «національна свідомість», «національна самосвідомість» дає можливість об'єднати їх в один синонімічний ряд, оскільки вони виражають можливість одночасно спрямовувати свою увагу на предмети зовнішнього світу і зосереджуватись на станах внутрішнього духовного досвіду.

4. Постання і оформлення української національної ідеї, що уможливило аналіз націософської інтенційності, розкривається крізь призму формування національної свідомості як соціально-психологічного феномена, що виступає необхідною умовою та проявом існування нації. Розгортання української національної свідомості досліджується шляхом її екстраполяції на літературний процес, в якому в "очищеному" вигляді реконструюються етапи становлення національної свідомості українців як культурного феномена. Виділяючи, слідом за Г. Грабовичем, пять ключових етапів, пов'язаних із знаковими постатями і творами, здійснено їх аналіз з точки зору включеності в націософський дискурс.

5. Становлення української національної ідеї у філософському дискурсі представників української діаспори міжвоєнної хвилі відбувалось як становлення ідеї національної екзистенції. Це було зумовлено, передусім, крахом державотворчих і націєтворчих зусиль українського народу. Тому у більшості з дослідників (В. Винниченко, Д. Донцов, Є. Маланюк, М. Шлемкевич) націософська інтенційність тяжіла, перш за все, до пояснення сутності причин такого краху. Разом з тим, аналіз наукової спадщини діячів української діаспори уможливлює виокремлення та розгляд таких продуктивних ідей, що позначаються зміщенням акцентів з площини аксіологічної («чим ми гірші за інших», - О. Забужко) у площину гносеологічну («хто ми такі», - О. Забужко). Характерні риси українського діаспорного націософського дискурсу проаналізовано на прикладі наукових студій О. Бочковського, В. Липинського, В. Старосольського.

6. Націософська інтенційність як ключова ознака творчості представників української діаспори у дисертації системно досліджується на трьох рівнях: модусно-атрибутивному, операційному та метатеоретичному. Встановлено, що розгляд В. Липинським націософських проблем, який грунтується на аксіологічних домінантах консерватизму та спирається на безпосередній досвід участі у націєтворчих процесах, цілком відповідає модусно-атрибутивному рівню узагальнення, для якого характерні акцентуалізація уваги на тих властивостях обєкта, які виводяться безпосередньо зі спостережуваних фактів та опираються, перш за все, на емпіричний досвід та ціннісні орієнтації дослідника. Виявлено, що досить широкий діапазон наукових інтересів В. Старосольського - від філологічних, лінгвістичних, економічних, етнологічних проблем аж до спроб філософського узагальнення світового досвіду соціологічних, політологічних студій - дає нам всі підстави віднести його націософську концепцію до більш вищого (операційного) рівня узагальнення, для якого властива концептуалізація простежених модусів та атрибутів на базі певної парадигми (в даному випадку - психологічна теорія нації). Встановлено, що здійснена О. Бочковським процедура теоретичного опрацювання проблеми базується на глибокому аналізі діахронічно-синхронічного зрізу генези націософських ідей. На основі компаративного аналізу на перший погляд розрізнених аналогій, О. Бочковський сконструював теорію системного, комплексного погляду на сутність нації, абстрагуючись від розгляду нації лише за обєктивними чи субєктивними критеріями. Це дозволяє нам віднести його дослідження до метатеоретичного рівня.

7. Теоретична спадщина представників української діаспори першої половини ХХ століття, в якій відобразились усі основні напрямки націософського дискурсу, містить потужний евристичний потенціал. Оскільки для сучасної української держави властивий досить низький рівень «конструктивної націотворчості» (А. Дербак, П. Ситник), думки, висловлені представниками української діаспори в межах проблемного поля філософії нації, не втрачають своєї продуктивності і сьогодні. Наостанок, варто зазначити, що даним дисертаційним дослідженням лише закладено основи грунтовному аналізу націософської інтенційності у теоретичній спадщині представників української діаспори. Створення концепції націософського дискурсу цілком може бути новим перспективним напрямком системних досліджень в галузі сучасної соціальної філософії.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

український нація діаспора інтенційність

1. Кукса Т.В. (Коломієць Т.В.) Вплив ідей Й. Гердера на національне пробудження східнослов'янських народів. / Т.В.Кукса // Вісник НТУУ «КПІ» Філософія. Психологія. Педагогіка: Зб. наук. праць. - К.: ІВЦ «Політехніка», 2001. - №2. - С.39-46

2. Коломієць Т.В. Джерела виникнення націософської проблематики (український контекст) / Т.В.Коломієць // Вісник НТУУ «КПІ» Філософія. Психологія. Педагогіка: Зб. наук. праць. - К.: ІВЦ «Політехніка», 2004. - №2. - С.17-24

3. Кукса Т.В. (Коломієць Т.В.) Концепції націєтворення у науковій спадщині В. Старосольського / Т.В. Кукса // Вісник НТУУ «КПІ» Філософія. Психологія. Педагогіка: Зб. наук. праць. - К.: ІВЦ «Політехніка», 2002. - №3. - С.27-36

4. Коломієць Т.В. Націологічні погляди О. Бочковського: детермінанти і характеристика / Т.В. Коломієць // Нова парадигма: [журнал наукових праць] / Нац. пед. ун-т імені М.П. Драгоманова; Творче об'єднання «Нова парадигма» / Гол.ред. В.П.Бех. - Вип. 71. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2007. - С. 10-18

5. Кукса Т.В. (Коломієць Т.В.) До питаня про поняття «етнос», «нація», «національна ідея» / Т. В. Кукса // Вісник НТУУ «КПІ» Філософія.

Психологія. Педагогіка: Зб. Наук.праць. - К.: ІВЦ «Політехніка», 2001. - №1. - С.31-36.

6. Кукса Т.В. (Коломієць Т.В.) Понятійно-змістовний аналіз націософії / Т.В. Кукса // Творчість врятує світ: Матеріали 7-ї Міжнародної науково-практичної конф. (22-23 травня 2003 р., м. Київ); [уклад.: Б.В. Новіков, Г.В. Лобанова]. - К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка», 2003. - С. 351-353

7. Коломієць Т.В. Світоглядно-філософське підґрунтя наукових поглядів В. Липинського / Т.В. Коломієць // Сучасні проблеми управління: Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції (29-30 листопада 2007р., м. Київ); [відпов. ред.: Б.В. Новіков, І.І. Федорова].- К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка», 2007. - С.25.

8. Кукса Т.В. (Коломієць Т.В.) Феномен лідерства /Т.В. Кукса // Досвід та перспективи соціальної роботи: Україна - Німеччина: Збірник матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції. 16-17 травня 2002 року; [уклад.: Б.В. Новіков, С.В. Толстоухова, А.М. Павленко та ін.]- К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка», 2002. - С. 64-65.

9. Кукса Т.В. (Коломієць Т.В.) Творча лабораторія В. Липинського / Т.В. Кукса // Матеріли 6-ї Міжнародної науково-практичної конференції «Творчість свободи як свобода творчості». - К.: 2001. - С. 61-62.

10. Коломієць Т.В. Роль еліти в процесах державного управління (за В. Липинським) / Т.В. Коломієць // Сучасні проблеми управління: Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції. (29-30 листопада 2005р., м. Київ) [уклад.: Б.В. Новіков, І.І. Федорова].- К.: НТУУ «КПІ» ВПІ ВПК «Політехніка», 2005. - С. 127.

11. Коломієць Т.В. Націєтворчий потенціал культури / Т.В. Коломієць // Творчість та освіта у вимірах ХХІ століття: Матеріали VІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (12-13 травня 2005 р., м. Київ); [уклад.: Б.В. Новіков, І.І. Федорова]. - К.: ІВЦ «Видавництво «Екмо», 2005. - С. 166-167.

12. Кукса Т.В. (Коломієць Т.В.) Проблеми управління державотворчими процесами у науковій спадщині В. Липинського / Т.В. Кукса // Сучасні проблеми управління: Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції. - К.: ІВЦ «Політехніка», 2001. - С.61-62.

13. Коломієць Т.В. Евристичний потенціал націософських ідей О. Бочковського / Т.В. Коломієць // Зб. наукових робіт Міжнародної наукової конференції «Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії» (16-18 квітня 2008 р.). - Ч. 6. - [за заг.ред. к.філол.н., доц. О.С. Черемської, к. соц. н., доц. О.М. Кузя ]. - Х.: Вид ХНЕУ. - 2008. - С.37-40.

14. Коломієць Т.В. Мовна ідентичність як націєтворчий чинник у теоретичній спадщині представників української діаспори / Т.В. Коломієць // Соціальна робота і сучасність: теорія та практика: Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції (22-23 травня 2008р., м. Київ); [відпов. ред.: Б.В. Новіков, І.І. Федорова, Л.М. Димитрова].- К.:ІВЦ «Політехніка», 2008. - С.177-178.

15. Яремченко В.Д. Внесок П. Скоропадського у розвиток української культури / Яремченко В.Д. Кукса Т.В. (Коломієць Т.В.) // Київський національний університет культури і мистецтв. Вісник. Сер.: Історія. - Вип.1. - К., 1999. - С.99-108.

Здобувачка розкрила роль консервативної ідеології у збереженні культурної самобутності українського народу.

Размещено на Allbest.ru