Соціальний час українського етносу: аксіологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ім. К.Д. УШИНСЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

СОЦІАЛЬНИЙ ЧАС УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ: АКСІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Матвієнко Ольга Володимирівна

УДК: 124.5:316.7.52:303.733(477)(043.3)

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія

та філософія історії

Одеса - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії та соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

Кавалеров Анатолій Іванович,

Південноукраїнський державний

педагогічний університет

ім. К.Д.Ушинського, завідувач

кафедри філософії та соціології

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Богданов Володимир Семенович,

Одеська національна юридична академія,

директор Черкаського навчального центру

кандидат філософських наук

Чебан Оксана Михайлівна,

Одеський державний аграрний університет,

ст. викладач кафедри

філософії, політології і історії України

Провідна установа - Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра філософії, м. Київ

Захист відбудеться “13” квітня 2007 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.053.02 у Південноукраїнському державному педагогічному університеті ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65020, м.Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65020, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розіслано “12” березня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.Г.Мисик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. Відсутність досліджень аксіологічного аспекту проблеми соціального часу українського етносу потребує детального наукового вивчення і з'ясування питань відносно ціннісної свідомості як критерію часу в українському просторі життя. На етапі вибору шляхів до здійснення волі українського народу, досягнення власного і суспільного добробуту саме аксіологічний аспект набуває культурної та соціально-політичної значущості. Розкриття даного аспекту допоможе зрозуміти причини, що стримують історичне самовизначення етносу, суспільства, їх еволюційного розвитку і розквіту творчого потенціалу, дозволить окреслити засоби та механізми покращення буття українського народу.

Найбільш ґрунтовний підхід до вивчення проблеми соціального часу передбачає багатозначність ситуацій переживання й усвідомлення ціннісних пріоритетів, устремлінь та їх втілення. Аксіологічний аспект соціального часу українського етносу торкається питань неперервного перегляду українцями власної картини світу, ціннісних орієнтирів в системі механізмів соціальної взаємодії, перетворення звичної моделі існування, динаміки стилю життя та розбудови парадигми буття за принципом духовного рідства і єдності. Соціальний час являє цінність усвідомлених подій, що має глибинне значення для історії українського народу, її вірогідності як основи культурної спадщини. В ситуації неперервної зміни системи світогляду, духовного і релігійного відродження виникає питання становлення соціального часу як базисної цінності. Обраний аспект осмислення соціального часу акцентує увагу на проблемі реалізації цінностей, які відповідають різним формам суспільної свідомості, де життєво необхідною є екологічна свідомість. Моменти реалізації цінностей свідчать про подійний час, який оформлює час соціальний. Звернення до принципу телеологічності й категорій сенсу, події, етнічної цінності та парадигматичного досвіду сприяє якісно новому баченню і розумінню аксіологічного значення українського етнопростору у творенні соціального часу.

Враховуючи переважність наукових робіт за розглядом проблеми соціального часу з боку питань соціологічного підходу, встановлено недостатнє вивчення соціально-філософської спрямованості соціального часу, що вирішило актуальність наукової задачі, яка полягає у визначенні аксіологічного аспекту соціального часу українського етносу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах планової наукової тематики кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.. К.Д.Ушинського „Інноваційність у методології і технології наукового і соціального пізнання” (затверджена на засіданні вченої ради університету, протокол № 5 від 25.12.1997 р.) і є одним з напрямків соціально-філософського осмислення ціннісного підходу до проблеми соціального часу українського етносу.

Об'єкт дослідження - соціальний час українського етносу.

Предмет дослідження - аксіологічний аспект соціального часу українського етносу.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження - визначити соціальний час українського етносу в аксіологічному аспекті.

Мета дослідження вимагала рішення таких задач:

- експлікувати соціальний час в ретроспективі філософських концепцій часу;

- розкрити аксіологічний зміст соціального часу як категорії соціальної філософії;

- визначити роль парадигматичного досвіду в утворенні соціального часу;

- означити особливості моделі цінностей українського етносу в контексті становлення соціального часу;

- з'ясувати вплив архаїчної та сучасної української міфології на формування соціального часу;

- виявити аксіологічне значення релігійної, етико-естетичної та політичної форм суспільної свідомості у змісті соціального часу.

Методи дослідження. Дослідження здійснено за допомогою різних загальнонаукових методів. Конкретно-історичний підхід дає можливість прослідити у ретроспективі характер й особливості соціальної форми часу; порівняльний метод обрано при розгляді концептуальних положень і дефініцій часу, які дозволяють розкрити аксіологічну сутність соціального часу; структурно-функціональний підхід застосовано для окреслення видів соціального часу; сінергетичний підхід - для з'ясування впливу поняття сенсу як вищої цінності життя на історичний розвиток, що створює унікальність соціального часу; соціокультурний підхід використовано при доведенні впливу родової та міфологічної свідомості на формування соціального часу; системний підхід - для визначення ролі ціннісної свідомості, що наповняє всі форми суспільного буття і чинить неоднорідність соціального часу. Етимологічний аналіз проведено для осмислення значень часу, що відкривають якісні властивості соціального часу. Це дало змогу всебічно проаналізувати відповідний фактичний матеріал та зробити певні теоретичні висновки.

Наукова новизна одержаних результатів.

В дисертаційній роботі вперше у вітчизняній соціально-філософській думці досліджено аксіологічний аспект соціального часу українського етносу.

На основі класичних уявлень філософії про час подано нову експлікацію поняття соціальний час, який визначається як рухливий образ світу, діюча модель цінностей і спосіб їх досягнення у межах певної культурної традиції. Новим стає означення соціального часу як становлення найбільш важливих об'єктів буття і результатів життєдіяльності, що являються продовженням смислової перспективи, де сенс є подія, яка формує континуальні властивості часу.

Новий підхід до розкриття аксіологічного аспекту соціального часу стверджує його у якості базисної соціальної цінності, яку встановлює конкретна людина через смисловий простір життя. Уточнення характеристик часу дозволило розглянути соціальний час як неперервну зміну ієрархії цінностей згідно з принципом телеологічності, доцільності, довершеності, тобто соціальної ентелехії та за принципом еросу, постійного відтворення.

Одним з елементів новизни є авторське подання в роботі дефініцій етнічного, генеалогічного і культового часів, через які з'являється парадигматичний досвід. Ціннісна свідомість та духовна самобутність народу закладають основи до становлення парадигми соціального часу українського етносу. Парадигматичний досвід народу є підставою для реалізації етнічних цінностей, що постають його суттєвою детермінантою і складають соціальний час.

Достатньої новизни набуло виявлення впливу психологічних потреб суб'єктів етнічної спільності на систему етнічних цінностей та обгрунтування ієрархії цінностей українського етносу як моделі, що зумовлює характер і ціннісну спрямованість соціального часу.

Новим є ракурс дослідження особливостей взаємозв'язку міфологічної свідомості та соціального часу при з'ясуванні доподійного, відносно-історичного та історичного етапів людства у співвіднесенні з етапами етногенезу - додіяльнісним, предметно-діяльнісним та інформаційно-комунікативним. Неоднорідність соціального часу детермінована амбівалентністю міфу, що стає наслідком двоплановості мифем, які спричинили усвідомлення сакральної і профаної форм часу.

Певна наукова новизна була досягнена при розробці аксіологічних значень форм суспільної свідомості. Дальше рішення проблеми знаходимо у проявленні функціонального розмаїття соціального часу крізь культовий, ритуальний, обрядовий, календарний та літургійний часи, екологічний і структурний, генеалогічний і етнічний час, історичний, подійний, а також соціально-міфологічний час і політико-спекулятивний як його різновид.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути підставою до внесення змін у нормативно-правову базу закону України стосовно перегляду суспільної парадигми часу, визначення і застосування нових концептуальних засад календарного часу. Сформульовані в роботі висновки є допоміжними при розробці і викладанні спецкурсу „соціологія часу”, розширенні тематичного плану лекцій з „соціології культури”, „соціології особистості”, „філософії історії”, „філософії політики”. Наукові положення дисертації можна використовувати з метою поглиблення тематичного напряму семінарських занять соціально-філософських та соціально-політичних дисциплін. Науково-практичний вклад дисертаційного дослідження може бути відображено при написанні навчальних посібників, наукових доповідей, при наданні методичних рекомендацій і консультацій фахівцям державного управління освіти і культури.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідались на регіональних, міжнародних наукових, науково-практичних конференціях, читаннях: „Соціальний час в естетичній формі свідомості” (Одеса, жовтень 2002 р.), „Соціальний час в православно-християнській свідомості українського етносу” (Дніпропетровськ, листопад 2003 р.), „Етико-естетичні положення у становленні поняття соціальний час” (Київ, квітень 2004 р.), обговорювались на методологічних, теоретичних семінарах, засіданнях кафедри філософії та соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського.

Публікації. Основні ідеї дисертації висвітленні в 5 публікаціях, 3 з них вміщені у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, шості підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Матеріал викладений на 170 сторінках, список використаних джерел (213 найменувань) нараховує 12 сторінок.

Основний зміст дисертації

соціальний час філософія український

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, подані положення, які встановлюють наукову новизну дослідження, розкрито практичне значення одержаних результатів, показано структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі „Експлікація категорії „соціальний час” розглядаються різні підходи до проблеми часу і його суспільної форми. Визначається ціннісний характер видів соціального часу. Розкривається аксіологічна сутність соціального часу через такі поняття соціальної філософії, як сенс, подія, простір, суспільна парадигма буття, життєдіяльність, соціальна солідарність, ритм, номос, ейдос, телос, танатос, ерос.

У першому підрозділі „Ретроспекція філософських концепцій часу” виділені особлива роль й властивості категорії „соціальний час” в соціально-філософському контексті, які встановлюють ціннісне значення суспільної форми часу як смислового простору. Теоретико-практичні засади соціальної філософії завжди були щільно пов'язані з визначенням суспільного часу, однак застосування його як окремої самостійної категорії „соціальний час” відбулось нещодавно. Інтерес до проблеми соціального часу виникає в другій половині ХХ століття. В період радянської думки значний внесок в розробку поняття „соціальний час” зробили такі вчені, як В.А.Артемов, В.Г.Афанасьєв, А.М.Лой, Г.П.Орлов, В.П.Яковлев. На початку ХХІ століття звертають увагу дослідження представників російської соціально-філософської думки Б.Домбровського, О.М.Єжова, С.П.Іваненкова, які використовували соціально-психологічний та історико-онтологічний підходи до вивчення соціального часу. Найперші згадування про час зустрічаємо в працях стародавніх філософів - Гомера, Емпедокла, Анаксімандра, де грецьке слово „aion” означає „шлях життя”, „нескінченний час життя”. Давні філософи трактували час як цінність життя. У подальшому пізнаємо, що час є „вічний взірець”, подоба вічності в емпіричному світі становлення. Таке нове бачення стало наслідком платонівського протиставлення часу, „хроносу” вічності - „еон”.

Зіставляються дві пари концепцій часу, де перша пара представлена субстанційною та реляційною концепціями, які відрізняються у поглядах відносно з'ясування природи часу і відношення категорії часу й руху, а друга пара концепцій - статичної і динамічної, об'єднує різні точки зору на процеси становлення, що розбігаються в питаннях про відношення категорії часу і буття. Субстанційна теорія, котра була заснована Платоном і доповнена І.Ньютоном, визнає існування одноманітної, універсальної та абсолютної форми буття як рівномірної і божественної тривалості, згідно з якою час є неперервний, постійний, однаковий процес, рух, що строго регулюється. В межах реляційної теорії розглядаються положення типологічної концепції часу, прихильниками якої стали А.Д.Арманд, С.С.Лазарєв, А.А.Шаров. Ми відкриваємо цінність часу завдяки розробкам вчених у галузі стратиграфії, географії, хронобіології, де на прикладі понять „характерний час”, „спільна часова шкала”, „ера”, „епоха” і „стадія індивідуального розвитку”, кожний часовий період ідентифікується в залежності від самобутніх ознак флори й фауни, особливих характеристик світу природи. Головною складовою соціального часу визначаємо соціальний ритм як ознаку статичності часу, котрий з'являється випробуванням вічної суєти, тягарнощі світу. Рятуванням від монотонності буття вважаємо потяг, волевиявлення до усвідомлення ситуацій, періодів, моментів непотрібного повтору, який викликає деградаціний характер в системі, стримує її розвиток, призводить до марної витрати життєвої енергії. При дослідженні філософських положень Геракліта і Аристотеля - засновників динамічної концепції часу, зроблено висновок про час як невловимий, нестримний момент життя і зараховано його до складу базисних соціальних цінностей. Неоднорідна соціальна дійсність постійно змінюється крізь динамічність реальних подій. Акцентується увага на постійній зміні суспільного часу як образу думок, стилю життя, що зумовлюється специфікою механізмів соціальних відносин, особливостями диференціації праці та культурної трансформації. Саме реальні, якісні зміни суспільного життя, котрі є наслідком реалізації ціннісного ставлення, устремлінь, надають соціальному часу значення актуального, реального, дійсного, здійсненого, тобто сущого часу.

Аналізуючи взаємозв'язок субстанційної і реляційної концепцій, багато уваги звертаємо до існування принципу дисиметрії, що являється причиною здатності людини усвідомлювати, оцінювати час, його відтворювати та утворювати в події. Спираючись на погляди Є.С.Багера, В.І.Вернадського, М.К.Мамардашвілі, Г.Є.Михайлівського, ми показуємо цінність часу - його необоротність через існування дисиметрії в живій природі. Підкреслюється наявність щільного взаємозв'язку соціального часу з життєвим, який залежить від біологічного та органічного часів, де для першого характерною рисою є постійна дія цирканих циклів природного оточення, а специфічністю останнього виступає наявність циклів циркадних, що чинять внутрішній вплив на життєдіяльність кожної людини. Звертаємо увагу на питання часу і феномену пам'яті та процесу ентропії, що докладно окреслено в роботах Ф.Ауербаха і А.М.Лоя. Зазначається величезна роль пам'яті, яка зупиняє руйнівну силу часу, його ентропійний характер. Крім того, встановлюється з'єднувальна чи зв'язувальна функція соціального часу, що уточнює останній як впорядковану, організовану дію або процес, спрямований до єднання людей у досягненні якоїсь мети, до стримування безладдя, відтворення, розбудови суспільної парадигми.

Проведення етимологічного аналізу відкрило цілу низку понять, пов'язаних з уявленнями про час та часовими обставинами. Під головною цінністю соціального часу вбачаємо його властивість надавати можливостей для історичних винаходів шляхом проявлення думки як події і усвідомлення миті.

У другому підрозділі „Соціально-філософські передумови утворення аксіологічного значення соціального часу” досліджуються концептуальні положення ціннісних засад соціального часу. Вивчення часу, особливо його суспільної форми, передбачає обов'язкове зіткнення з питаннями, що виникають у сфері свідомої діяльності. До проблеми часу і свідомості багато уваги приділяли Аристотель, Платон, Плотін, Г.Гегель, Р.Декарт, Г.Зиммель, Г.Лейбніц, Д.Локк, Б.Спіноза, М.Хайдегер, К.Ясперс, а також В.А.Артемов, А.В.Босенко, О.М.Єжов, А.М.Лой, М.К.Мамардашвілі, В.М.Муравьйов, Г.П.Орлов, М.М.Трубников, А.М.Чанишев, В.П. Яковлев та ін. Роздуми філософів було зведено до загального висновку - соціальний час є міра духовно-культурного розвитку людства, де кожна особистість і суспільство у цілому можуть змінити час світу на кращий, піднести час до ступеню соціальної цінності та багатства. Основна ідея, що об'єднує філософськи погляди згаданих авторів, полягає у визначенні свідомості як вищого типу буття, що має здатність або зупиняти, або робити час нескінченним. Ми підкреслюємо величезну роль діяльності людини в теперішньому, бо усвідомлення цінності часу тим значніше, чим вище рівень та якість реалізації самосвідомості.

Найважливіше положення філософії Платона полягає у розумінні часу, створеного за подобою вічності, що встановлює доцільність часу, народження з певною метою. Час народжується з метою, яка є його вихідний, апріорний сенс, що проектує ідею небесного взірця, закон вічного буття в світ буття створеного. Наслідуючи єдиний надбуттєвий, вічний і неосяжний початок, зразок, час ніби то створює безперервність, виражену у відтворенні моментів, їх повторюванні та дискретності. Ретельне дослідження поняття „телос”, розробленого Аристотелем, стало глибоким підґрунтям до зрозуміння ролі та аксіологічних засад соціального часу. Неповторність, унікальність станів життєдіяльності породжує безповоротність часу, де завершеність, дискретність моментів надає нових можливостей і напрямків руху. Нескінченно подільним може бути тільки час людського буття, його історії, що стає частиною історії всього людства. Життя - це неперервний розвиток, рух уперед крізь смислове вертання як дань минулому. У свідомості теперішнє предстає поняттям „тепер”, що є неподільна „межа”, „позачасовий початок часу”, єдність початку і кінця оформлення думки, її ейдетичний телос, а також умова єдності часу буття, момент пізнання істини. Теперішнє, що постає єдиною точкою біфуркації, відносимо до первинності небуття. Еволюція з'являється завдяки діючим моментам інволюції, прагнень до завершеності, осмислення конкретної діяльності та здійснення буття, що доповнює, розгортає спіраль еволюції і визначає ціннісну свідомість.

Громадянський календар виступає моделлю, загальним „нормативом”, що узаконює циклічність суспільних процесів і свідчить про статичний характер образу життя, пасивний прояв соціального часу. Незмінність об'єктивних умов життєдіяльності людства разом з особистим виміром крізь вибір часу надають соціальному часу характер нескінченності процесу. Витоки номологічної сутності соціального часу знаходимо в ідеї продовження через відродження буття, що проявляється у наслідуванні й послідовності як аксіологічної особливості соціального часу. Соціальний час представляє екологічний та структурний види часу, де останній є найближчим за властивостями до соціального. Існує взаємне доповнення цих двох часів, що підтверджується вторинністю свідомості перед природою. Зв'язок індивіда з історією, який відображає час людського покоління - час і ритм актуальної життєдіяльності сучасників крізь мить, формує структурний час, котрий складає одночасовість буття, суспільних стосунків, взаємовідносин. У соціальному часі поєднується лінійність, послідовна дискретність й виключність життя з циклічною римованістю, упорядкованістю.

У другому розділі „Етнокультурний простір життя як вимір соціального часу” досліджуються парадигмально-ціннісні основи життя етносу, що складають специфічні умови існування соціального часу.

У першому підрозділі ”Парадигматичний досвід українського етносу у формуванні соціального часу” аналізуються поняття „цінність”, „дух народу”, „традиція”, „життєвий досвід”, „мудрість”, „практичний розум”, які уточнюють суть парадигматичного досвіду як категорії, що визначає зміст соціального часу. Звернення до робіт М.Вебера, Г.Зиммеля, М.Мамардашвілі, К.Мангейма, К.Маркса К.Р.Поппера, Г.Риккерта, Н.С.Розова, П.Сорокіна, Л.Н.Столовича, В.Франкла, а також І.І.Кравченко, А.І.Кавалерова, А.А.Кавалерова допомогло встановити дефініції етнічних цінностей, ціннісної свідомості, обґрунтувати актуальність парадигматичного досвіду за допомогою значень понять сенс, діяльність, наслідування зв'язків, час поколінь, духовний досвід, історична пам'ять. Ретельне прочитання науково-філософських праць С.В.Бондаря, В.Горського, М.Костомарова, О.Кульчицького, В.Липинського, С.Онацького, М.Рябчука, М.Т.Степико, В.Храмової, Б.Цимбалістого, М.Шлемкевича, а також Л.С.Мамута, Ю.Русова, Г.Г.Шпета дало змогу дослідити специфічні риси українського характеру, особливості народного світовідчування, душевний стан і джерела духовного потенціалу. Це надало можливостей зрозуміти передумови формування етнічних цінностей, з'ясувати вплив парадигматичного досвіду на зміст соціального часу. Крім того, були оглянути емпіричні дослідження В.С.Бакірова, О.А.Борусевича, Е.І.Головахи, О.О.Давидова, О.Злобіної, Ю.О.Левади, І.О.Мартинюка, Н.В.Паніної, І.М.Попової, В.Тихоновича, пов'язані із самовизначеннями українського народу стосовно їх ціннісних пріоритетів і ставлень. Осмислення питань соціального часу з боку проблем етнічної ідентифікації, асиміляції, етнокультурних і етнополітичних процесів було проведено за допомогою наукових положень А.Ачкасова, В.С.Богданова, А.П.Пономарьова, З.В.Сикевича, Р.Чмелика, М.О.Шульги.

Справжнє теперішнє існує завдяки бажанню, необхідності зрозуміти, осягти сенс і досягнути вищої історичної дійсності, якісних змін буття. Життєвий досвід і народна мудрість постають засобом, механізмом життєдіяльності, виступаючи одночасно її цінністю та ціллю. Тривалість історичної пам'яті та пам'яті людини як основної складової життєвого досвіду народу залежить від знаходження сенсу, який у мить долає час. Все це забезпечує якісно інший засіб виробництва і рівень життя народу, що підвищує ступінь усвідомлення дій, відповідальності індивідуума і народу. Останнє сприяє збереженню етнічної ідентифікації та оформленню етнічної самосвідомості. Етнічність являється єдиним утворенням, котре рятує особисту свідомість від духовно-культурного забуття. Стан розвитку, що презентує події як вольові зусилля завдяки унікальної сили думки, ми розглядаємо як цінність, майбутню реалізацію цінностей, отримання народних і суспільних благ. Теперішнє постає як палінгенеза - неперервне переосмислення досвіду минулого через вертання до витоків життя, його первозданному сенсу, це також створення і ствердження позитивних цінностей, майбутнього добробуту народу або суспільства. Паліндромія теперішнього часу є повернення до проблем, які не вирішені в минулому, означає скопище негативних цінностей, котрі гальмують хід історичного часу, а значить і соціального. Відмінність між палінгенезою та паліндромією, вочевидь, зумовлена зростанням соціальної аномії й соціально-культурної ентропії - процесу руйнування цінностної, соціальної ієрархії та смислової перспективи.

Український етнос виступає в якості смислового простору, котрий становить свою ієрархію цінностей, спектр подій, форму соціальної взаємодії - міжетнічної та внутріетнічної, що визначає аксіологічний зміст соціального часу.

У другому підрозділі „Українська модель етнічних цінностей в становленні соціального часу” пояснюється вплив потреб індивідуума на сприйняття і свідоме вироблення етнічних цінностей за допомогою розглядання категорій „етнічність”, „етнічна ідентифікація”, „етнічна самосвідомість” „український етнос”. Запропоновано розгляд класифікації етнічних цінностей українського простору. Етнічна ідентифікація, що визначається як апріорна залежність індивіда від поведінкових, моральних установ конкретного етносу і відсутність самостійного мислення, формується у свідомості індивідуума на несвідомому рівні сприйняття. Подальший розвиток етнічної ідентифікації виявляє її як свідоме віднесення себе до будь-якої етнічної спільності, використання тих чи інших етнічних ярликів та їх тлумачень, де на рівні переживань відбувається осмислення індивідуальністю своїх коренів. Намагання індивіда проявити свободу у засвоєнні тих чи інших етнічних констант, зробивши вибір на користь творчості, усвідомивши при цьому свою відповідальність, причетність до етнічної групи, становить етнічну самосвідомість, яка розкриває діяльність індивідуума у процесі етнізації. У формуванні етнічної ідентифікації важливу роль відіграють психологічні потреби. Основоположною психологічною потребою є потреба у небезпеці і захисті. Потреба у небезпеці сприяє виникненню поняття землі як власності, звідси земля, територія постає у якості матеріальної етнічної цінності. В процесі усвідомлення землі як власності, тобто матеріальної етнічної цінності, утворюється духовна етнічна цінність - Батьківщина як спадщина, певний соціокультурний і духовний простір, що єднає народ. Процес етнізації, умовою якого є злиття людини з досвідом народу, залежить від активації потреби у належності до етнічної спільності і групи. Здійснення цих потреб сприяє засвоєнню індивідуальністю механізмів згуртування і колективної солідарності, засобів комунікації. Матеріальною етнічною цінністю тут стають предмети народного ремесла і рукоділля, а духовний досвід - духовною етнічною цінністю. Остання потреба у самобутності та унікальності характеризує етнічну ідентифікацію як процес акцентування свідомості на найбільш неординарних, неповторних, виключних прикладах етнокультурного буття, зокрема, народний фольклор, майстерність етнічна одежа як наслідування і продовження природної краси.

Цінність являється поняттям, що вибудовує і закріпляє ті або інші оціночні відношення. Етнічні цінності виступають гарантом захисту української самобутності, системи традицій, культури народу, збереження унікальності історичного досвіду і пам'яті. Розв'язкою сутності етнічних цінностей постає героїзм. Героїзм - це миттєвий акт прийняття рішення, духовного відкриття, вилучення волі й устремління її у світ нескінченної творчості, долаючи межи ієрархії буття. Героїзм є тріумфальна реалізація цінностей, торжество цілісності свідомості, у відношенні якого не діє дуалізм мислення. Він являється вищою подією буття, бо утворює виключність історичної ситуації, охоплюючи усі шари життя. Поряд з ним знаходиться духовно-матеріальна етнічна цінність - народна майстерність, яку складають індивідуальні здібності людини: талант і працелюбність. У цивільній сфері суспільних відносин народна майстерність трансформується в таку загальнолюдську цінність як професіоналізм.

В третьому розділі „Соціальний час в свідомості українського етносу” розкривається вплив архаїчної, родової та сучасної форми міфологічної свідомості на становлення соціального часу шляхом ретельного розгляду етапів міфології і обставин виникнення міфу. Докладно вивчається присутність різних проявів і вимірів соціального часу в релігійній, етико-естетичній та політичній формах суспільної свідомості.

В першому підрозділі „Українська міфотворчість в становленні соціального часу” показується, що особливості структури міфолого-релігійної свідомості зумовлені дією складових елементів синкретичної форми первісного мислення, які виступають головною причиною утворення соціально-міфологічної форми часу як різновиду часу соціального. Пояснюються причини виникнення соціального часу завдяки осмисленню характеру міфотворення, який розкривається в культовому, ритуальному та обрядовому часі. Розглядаються питання міфології, історії та культури в працях С.С.Аверінцева, В.В.Іванова, О.Ф.Лосева, В.Н.Топорова та ін. Звертається увага на твердження Евгемера і Шеллінга, які знаходять витоки міфології в процесі, що являє сама істина та істинний зміст історії. Приймаючи тезу Шеллінга про те, що міфологія народжується в теогонічному процесі й тому постає у якості релігійної істини, ми вказуємо на єдиний, цілісний взаємозв'язок міфології, релігії, моралі та естетики. Перші уявлення про священний і буденний світ речей стали підґрунтям до виділення сакральної і профаної форми соціального часу. Існування сакральної форми часу, що витікає з вічного, істинного буття, визнавали Е.Авені, М.Блюменкранц, О.Н.Єжов, К.Сосенко, але більш докладніше це питання вивчали Е.Дюркгейм та М.Еліаде. Із праць Е.Дюркгейма ми встановлюємо існування неодмінних орієнтирів, властивих первісній свідомості, - категорій часу, простору, причини, числа, субстанції, що мають релігійне походження, будучи запозиченими із суспільного життя. Також відмічаємо глибину поглядів Г.Зиммеля, згідно з якими святість кревного рідства є сутністю родової релігії. Кревне рідство означаємо як ціннісний фундамент родової релігії. Акцентується увага на тому, що первісне почуття рідства призводить до усвідомлення релігійного зв'язка, становить первісні релігійні форми, а також закон зіпричетності або ідею „містичної партиціпації” - парадигмальне ствердження природної і надприродної єдності людського світу з світом тварин, рослин, образів предків, героїв і божеств. Архаїчний міф чи міф родової общини встановлюється як головний чинник певних об'єктів віри та розвитку подій в житті племені, тотемної групи. Міф про походження роду, племені, общини починається з відчуття часу, яке пов'язано з ціннісними устремліннями, прагненнями первісних спільностей до історичного самовизначення, пристосування до світового простору. Доводиться, що поняття часу виявляється у період оформлення архаїчної свідомості. Розуміння детермінованих зв'язків між різними явищами природи відбувається крізь праобрази, які зумовлюють виникнення архетипів свідомості вже на перших етапах становлення етносу. Час сприймається як сила, котра все змінює. Для архаїчної свідомості час не має ціни, бо їй іще не притаманна функція порівнювання, що відображено в характері космогонічних міфів, котрі передавали знання про вічні, апріорні ідеї, істинне, єдине, неосяжне буття і звертали до світу священних речей, до сакрального часу. Космогонічні міфи, що складають онтолого-генетичний блок міфології, виражали такі ідейні засади, які в перших етнічних спільностях підтримували соціальну згуртованість.

Показується, що міфолого-релігійними підвалинами до забезпечення розвитку діяльності виступали правірування, забобони, повір'я, первісні уявлення, культи і ритуали. Диференціація видів діяльності конструювала певну систему рахування часу за прикладом подій, що відображені у міфі. Міф - це персоніфіковане колективне бажання, що для архаїчної свідомості виступає необхідністю установлення довершеного образу творіння, історії як смислового телосу. Продовження нашої думки знаходимо в роботах Е.Авені, Д.Ф.Бирлайна, М.Еліаде, Л.В.Лєскова, Б.Маліновського, Є.М.Мелетинського, де міф розглядається як взірець для наслідування, єдина історія із справжнім сенсом, образ сущої священної реальності, що визначає об'єктивний характер міфу і його незамінну функцію закріплення й узаконення вірувань. Підкреслюється, що міф як первинний механізм регламентації життя, втілює ідею вічного номосу і виконує нормативно-регулятивну функцію. Законотворчу функцію виробляє міфічний час, який представляє процес здійснення справжніх цінностей крізь первісні події. В архаїчному суспільстві найперша парадигма буття суголосна з подіями звичної реальності, явищами природи, що відповідають системі відомих понять. Ознакою первісного парадигматичного мислення є присутність ідеї повторення чи циклічності. Розуміння міфу як часової парадигми сформувалось тоді, коли людина навчилася вимірювати дійсність і створювати власне й колективне світобачення. Міф актуалізує традиційне життя і становить парадигматичний досвід, а також історичну спадкоємність поколінь як проявлення об'єктивного, статичного характеру соціального часу.

У другому підрозділі „Соціальний час в формах суспільної свідомості українського етносу” виділяються структуротворчі елементи релігійного життя, етико-естетичні складові соціального часу. Окреслюються типи ідеологій і види стереотипів як головних компонентів соціальної міфотворчості, зазначається роль політичних міфів у формуванні парадигми соціального часу. Звернення до філософських праць Т.А.Бернштам, С.Вівекананди, Г.Зиммеля, Г.Лейбніца, М.Мамардашвілі, К.Мангейма, Н.П.Матвєєвої, Н.Б.Мечковської, М.Моссу, Д.В.Новикова, І.Рупника, Б.Спінози, С.А.Токарева, Е.А.Торчинова, Т.Шпідліка відкриває можливість глибокого прочитання понять „віра”, „релігія”, „святе”, „надприродне”, „молитва свідомості”, „спокута часу”. Основна роль релігії полягає в утворенні стійкого зв'язка між душами віруючих і Богом, що забезпечує інтеграцію, соборність людей для вирішення головних питань людства і продовження життя. Саме присутність релігійного зв'язка в механізмі соціальної взаємодії спричинила просторово-часові уявлення. Підкреслюється надзвичайний характер чотирьох типів релігійного відношення, описаних Никодимом Святогорцем, - це відношення до Бога, до себе самого, до ближніх і до речей. Доводиться, що релігійне ставлення до себе - це безкомпромісне життя, яке продовжується завдяки його ствердженню через реалізацію християнських ідеалів, заповідей, цінностей, здійснення Бога. Це є шлях закону і життя, де кожна мить є шлях до спасіння душі, яке являє вічне життя в любові. Поряд з тим існує шлях смерті, душевної гибелі та страждання, і саме він пов'язан з особистим досвідом, який веде до пізнання Бога. Тому слід бути вдячними Богові за іспити, випробування та покарання, бо це дає можливість переглянути своє буття, знайти сенс, зробити висновки щодо помилок і дістати духовної сили, натхнення у боротьбі з лінощю кожної миті. Обидва шляхи є висхідними та визначальними щодо виробництва цінностей як часу подій, отож соціального часу.

ВИСНОВКИ

В дисертації подане теоретичне узагальнення і вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні аксіологічного аспекту соціального часу українського етносу. Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки:

1. Час як процес розпізнання упорядкованої послідовності у станах свідомості віддано в наше розпорядження для досягнення сенсу, який вичерпує і скорочує витрати часу. Сутність послідовності складає взаємодія якісних проявлень довготривалості як атрибута часу і розповсюдженості - атрибута простору. Послідовність станів і подій передбачає присутність взаємозв'язку. Зв'язок часу і вічності знаходиться у кожній митті, яку наповняє смислом і запам'ятає свідомість, через що виникає уявлення про вічний час. Закон зв'язка ідей, їх узагальнення, з'ясовано принципом „еросу”, єдності творчого та нескінченного продовження буття. Принцип еросу відображено в народженні думки крізь закон узагальнення, зв'язка ідей та поколінь, злиття сенсів як подій, що викликає нескінченну довгочасність суспільного буття і соціальної форми часу.

2. Сенс та призначення часу зумовлено єдністю самототожнього ейдосу і телосу. Дискретність життєвого часу становить перервність інтервалів, присутність неподілених моментів думки, що пояснюється через принцип телосу і танатосу - прагнення до завершеності дії, скінченності форми думки. Телос означає ціль, межу часу як часовий простір і виявляє завершеність, унікальність будь-якого моменту чи процесу. Мета наповнює час причиною, змістом, що дозволяє його мислити як термін, котрий постає переживанням обмеженості простору, зупинкою миті, утриманням часу, через відкриття сенсу як події. Сенс являється топосом, містом часу і визначає подійний час, дійсну історію, тобто соціальний час. Єдиний момент здобуття сенсу є вищий об'єкт буття, подія, яка наближує до світу абсолютних цінностей і робить людину найвищою метою історії. Мужність розуміння буття свого народу і світу в цілому - це та потужна сила, творчий стан свідомості, який проводить траєкторію соціального часу. Головна функція соціального часу полягає в устрої буття, яке відображає ознаки світу, що осягається розумом.

3. Смислова єдність цінності та цілі створює міру розвитку свідомості, яка у кожну мить заново встановлює ієрархію цінностей, відтворює духовний досвід народу, що складає неповторну сутність соціального часу. Соціальний час - це міра розвитку усвідомленої відповідальності за якісний стан подійності життя. Соціальний час як універсальна закономірність діє безперервно через зупинки осягнення сенсу, смислового зв'язка, відновлення та перевідкриття засобів мислення і ціннісних ставлень, що складає його аксіологічне значення. Зміст соціального часу необхідно розширити через поняття генеалогічного часу як процесу діахроної, прямої передачі парадигматичного досвіду живими предками через безпосередню участь нащадків і послідовне прийняття життєвої мудрості, взірців культури, традицій, відродивши таким чином інститут зв'язка.

4. Цінності являються духовним потенціалом, який утворює соціальний зв'язок. Цінність - це змістовна форма об'єктивної взаємодії людини з самою собою, з соціальним поколінням, народом, етносом, що призводить до якісних змін результатів практичної діяльності і доповнення парадигматичного досвіду як аксіологічного чинника соціального часу. Парадигматичний досвід етносу є загальна картина світорозуміння, що відображає звичний образ життя та засіб мислення, модель традицій, систему норм поведінки і приклад практичного здійснення законів світобудови.

5. Реалізовані етнічні цінності постають реальними подіями, які вибудовують парадигму буття народу, його єдність, дух та сприяють засвоєнню національних і цивілізаційних цінностей. Етнічні цінності - це необхідні досягнення, об'єкти культурного виробництва, а також продукти традиційної життєдіяльності і волез'явлення народу.

6. Архаїчний міф затверджується як захисна парадигма буття від хаотичного, нерозумного або незрозумілого втручання ззовні, тому стає цінністю, і в процесі наслідування через ритуально-культову діяльність та календарно-обрядову традицію сприяє утворенню ієрархії етнічних цінностей, що виступає змістом соціального часу українського етносу. Сучасна міфотворчість виробляє міфи, які гальмують духовне самовизначення етносу. В ситуації забуття сенсу родинного зв'язка, притаманного етнічної самосвідомості, і втрати народом значення духовного зв'язка як традиційності, стабільності суспільної форми часу, навіть самі досконалі, ефективні моделі цінностей абиякого зразка не можуть здійснитися.

7. Релігійний зв'язок постає у якості священного буття, котре являє сакральну форму часу, абсолютні цінності Любові, Красоти, Добра, Свободи - вихідну, фундаментальну основу соціального часу. Віра - це нескінченна цінність, яка постійно реалізується як мистецтво змінення руху часу і керування подіями. В християнській культурі екологічний і структурний, культовий і ритуальний часи, що є різновидами соціального часу, поєднуються через притаманну їм сакральну ідею у літургійному часі.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1. Матвиенко О.В. Этнические ценности в общественное сознании (на примере украинского этноса) // Перспективи. - 2001. -№1(13). - С. 52-60.

2. Матвиенко О.В. Социальное время в мифологическом сознании украинского этноса // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 2001. - № 2(8). - С. 26-30.

3. Матвієнко О.В. Соціальний час в естетичній формі свідомості (на прикладі українського етносу) // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 2002. - № 10. - С. 40-43.

4. Матвієнко О.В. Соціальний час в православно-християнській свідомості українського етносу // Православно-християнські читання. “Філософія, Культура, Життя”: Міжвуз. зб.наук.пр. - Дніпропетровськ, 2003. - Випуск 23. - С. 190-192.

5. Матвієнко О.В. Етико-естетичні положення у становленні поняття „соціальний час” (На прикладі українського етносу) // Матеріали Міжнародної наукової конференції “Людина-Світ-Культура” (20-21 квітня 2004 року, Київ). - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 506-507 с.

АНОТАЦІЇ

Матвієнко О.В. Соціальний час українського етносу: аксіологічний аспект. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського, Одеса, 2007.

Дисертаційне дослідження присвячено розкриттю аксіологічного аспекту соціального часу українського етносу. Показано, що одним з проявів структури соціального часу є встановлення системи соціальних відносин, механізмів суспільного зв'язка, що здатні підтримувати впорядковану, ритмічну послідовність буття, а також її змінення, заломлення крізь сенс як зверхритм.

Окрему увагу було звернено до концепції ціннісної свідомості М.С.Розова, головною особливістю якої стає переважання морального смислу над ідеологією і повної її заміні першим, де метою життя кожної особистості постає розумний вибір найкращого. Досліджуються три історичні етапи людства, що виділені Ф.В.Шеллінгом, поряд з етапами етногенезу, означених М.Степико, та в контексті становлення архаїчної і міфологічної свідомості як детермінанти соціального часу.

Ключові слова: соціальний час, ціннісна свідомість, сенс, подія, етнічний час, етнічні цінності, парадигматичний досвід.

Матвиенко О.В. Социальное время украинского этноса: аксиологический аспект. Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Южноукраинский государственный педагогический университет им. К.Д.Ушинского, Одесса, 2007.

Диссертационное исследование посвящено раскрытию аксиологического аспекта социального времени украинского этноса. В процессе изучения данной проблемы обнаружилось, что именно аксиологический подход, который недостаточно изучен, позволяет глубоко осмыслить сущность социального времени, объяснить функциональные особенности, структуру и предпосылки возникновения. Для рассмотрения социального времени изначально были применены такие социологические понятия, как социальное развитие, социальный процесс, социальная дифференциация, что свидетельствует о необходимости углубления и расширения его содержания с помощью категорий онтологии, культурологии и социальной философии. Проведен сравнительный анализ дефиниций времени, бытия, небытия, становления, рассмотрено содержание категорий „вечность”, „момент теперь”, „ритм”, „телос”, „номос”, „эйдос” и „эрос”. В подвижном состоянии структура социального времени представляет влияние природных, биологических, органических циклов на социальные ритмы жизнедеятельности индивидуума, социальных поколений, народов, этносов и обществ. Одним из проявлений структуры социального времени является установление системы социальных отношений, механизмов общественной связи, способных поддерживать упорядоченную, ритмично повторяющуюся последовательность бытия, а также её изменение, преломление через смысл как сверх-ритм. Позитивные и перспективные проявления социального времени возможны, прежде всего, в ситуации духовно-религиозного совершенствования, как условия зрелости ценностной сферы человека, что улучшает процесс реализации этнических и других ценностей, переводит его в искусство превращения времени.

Особое внимание уделяется концепции ценностного сознания Н.С.Розова, главная особенность которой заключается в преобладании нравственного смысла над идеологией и полной её замене первым, где целью жизни каждой личности есть разумный выбор наилучшего. Социальное значение роли ценностного сознания выражается в событиях, свободных от негативного влияния, сдерживающих движение, стремление усовершенствовать бытие, препятствующих историческому самоутверждению украинского етноса, что определяет аксиологический аспект социального времени. Значительным вкладом в разработку аксиологического подхода явились результаты проведенного этимологического анализа, где отмечается тесная взаимосвязь пространства и времени, их атрибутивных свойств.

Отмечается стремительный процесс разрушения традиционного общества, что влечет за собой утрату смысла связи поколений и подрывает основы социального времени. В диссертации предлагается изучение аксиологического аспекта социального времени через рассмотрение генеалогического времени, как диахронного типа социальной связи, и этнического времени. Этническое время - это совокупная деятельность индивидуумов, принадлежащих к одной общей культуре, которая формируется согласно синхронному типу передачи смыслов через связь поколений и постоянное накопление народом духовного опыта. Принцип телеологичности и целесообразности рассматривается в качестве главной онтологической характеристики социального времени, что раскрывает его ценностное значение.

Социальное время, как дискретный процесс настоящих моментов осознанной деятельности, относится к базисным социальным ценностям. Непрерывная смена социального времени в качестве образа мышления, способа жизнедеятельности, модели ценностей и ценностных приоритетов объясняется особенностями социальной структуры и дифференциации труда, зачастую проявлением социальной аномии, а также спецификой культурной трансформации. Именно подлинные изменения общественной жизни, которые становятся результатом влияния целостного мироотношения, придают понятию социальное время статус актуального, реального, действительного, осуществленного и сущего времени. Уникальные моменты, составляющие качественную направленность социального времени, свидетельствуют о построении духовной ситуации в культуре этноса, общества, участвуют в усвоении и сохранении парадигматического опыта на пересечении открытий новых возможностей человеческого потенциала и эволюции разума.

В рамках становления архаического и мифологического сознания как детерминант социального времени сопоставляется характеристика исторических этапов человечества, выделенных Ф.В.Шеллингом, с этапами этногенеза, обозначенными М.Степико.

Ключевые слова: социальное время, ценностное сознание, смысл, событие, этническое время, этнические ценности, парадигматический опыт.

Matvienko O.V. Social time of Ukrainian ethnos: axiological aspect. - Manuscript. Thesis of a candidate's degree in philosophical science, speciality 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - The South-Ukrainian State K.D. Ushinsky Pedagogical University, Odessa, 2007.

The dissertation is devoted to the research of axiological aspect's social time of Ukrainian ethnos. The structure of social time is show in establish of system's social attitudes mechanism' of public relations, which may to support an ordered, rhythmic sequence, and to change it through the sense like super rhythm. The positive and perspective manifestations of social time are possible for situation of making improvements to spiritually-religion perfection. The separate attention is devote to the concept of treasures' consciousness, was developed by N.C.Rosov' philosophy, where is the main uniqueness lies in predominating of moral sense on the ideology. Propose of the research is include study of axiological aspect's social time with the examination ethnic and genealogic like the diachronic type of social connection.

Key words: social time, treasures' consciousness, sense, event, ethnic time, ethnic values, paradigmatic experience.

Размещено на Allbest.ru