Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Комунікативна природа смислу

лінгвістичний семантика мова філософія

Одеса - 2007

Загальна характеристика дисертації

Актуальність теми дослідження. Функціонування поняття «смисл» давно вийшло поза межі філологічних дисциплін, де воно завжди асоціювалося з мовою, зі знаковими структурами.

Розширення сфери впливу знакових процесів, інформатизація суспільства привели до росту багатомірності змісту поняття «смисл», що саме по собі вимагає вивчення, аналізу й оцінки. Розвиток теорії, методології й технології інформаційних процесів, що пронизують всі сфери життя сучасного суспільства, і, як стверджують фахівці, ведуть до формування особливої реальності, подібної до сфери природи, - інфосфери, - не витиснув й не знецінив старого, недостатньо чіткого поняття смислу. Навпаки, воно дістає нові імпульси для свого розвитку; воно стає одним із центральних понять у низці гуманітарних наук (неориториці, мистецтвознавстві, лінгвістиці тексту, культурології, семіотиці тощо). Логіка розвитку понять «смисл» й «інформація» все частіше поєднує їх; вони незбагненним образом зближаються, майже ототожнюються в одних контекстах і вважаються несумісними в інших.

З огляду на герменевтичні наукові погляди, носієм смислу може бути будь-який об'єкт, будь-яка ознака, будь-яке відношення в об'єкті - за певних умов. Що це за умови? І чи існує щось спільне в різних значеннях слова «смисл»? Нас цікавить смисл фрази, смисл тексту, смисл символу й - сенс життя, смисл вчинку, смисл політики, смисл «знакових подій», універсальні смисли-концепти культури, що організують життя суспільства. Чи можна все це підвести під одне поняття? Якщо так, то якими методами варто вивчати смисл?

Категорія смислу є центральною в літературі, присвяченої проблемі розуміння. Розуміння трактується як «з'ясування», «приписування», «встановлення» «реконструкція» смислу. Але що таке смисл - залишається, як правило, за кадром. Якщо «розуміння» - філософська категорія, то й «смисл» повинен бути філософською категорією.

Поняття смислу виконує важливі методологічні функції в цілому ряді інформаційних наук, значущість яких у світі зростає (семіотика, логіка, інформатика, лінгвістика, теорія комунікації тощо).

Соціальне значення аналізу цього поняття зумовлено зростаючою потребою у взаєморозумінні людей, у формуванні внутрішньокультурного й міжкультурного смислового простору (смислового поля), що забезпечує саму можливість взаєморозуміння людей, які говорять різними мовами, мають різні релігійні погляди, належать до різних культур.

Актуальність дослідження проблеми підсилюється й наявністю тих скептичних, песимістичних висновків щодо самої можливості її рішення, отримані в міркуваннях філософів, які належать до постмодерністського напряму. Релятивізація смислу досягла тут найвищого ступеня: смисл визнаний невловимим для наукового аналізу («немає більше надії для смислу», «смисл - не існуюча сутність»). Інтерес до проблеми смислу росте, про що свідчить величезна кількість праць, присвячених різним вимірам смислу, опублікованих у ХХ і початку ХХІ століття.

Проблему смислу та її різні виміри досліджували у загальнофілософському аспекті, розглядався логічний вимір категорії смислу, аналіз різних аспектів мовних смислів відбувався в рамках філософії мови, методології гуманітарного знання, філософії культури. Однак єдиної систематизованої методології дослідження смислу, що поєднує отримані результати, дотепер не існує. Більше того, підходи, що протистоять один одному за вихідними принципами, залишаються провідними.

Важливість, актуальність та недостатня розробка цієї проблеми і є підставою для постановки наукового завдання дослідження як розкриття комунікативної природи смислу та оцінка можливості формування відповідної методології дослідження смислу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась в структурі планової тематики наукових досліджень кафедри філософії та основ загальногуманітарного знання Одеського національного університету ім. І.І. Мечнікова відповідно до затвердженого наказу ОНУ №855-18 від 18.05.2001 р. за кафедральною темою «Філософсько-методологічне дослідження гуманітарного знання» (№245), і є одним із її аспектів у ракурсі вивчення та прояснення природи смислу як комунікативної та побудови методології дослідження смислу, що відповідає його комунікативній природі.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - обґрунтування комунікативної природи смислу та оцінка перспектив формування оптимальної методології дослідження смислу.

Відповідно до цієї мети поставлені такі завдання:

- провести порівняльний аналіз основних підходів до вивчення смислу в логічній і лінгвістичній семантиці, філософії мови, міждисциплінарних сферах;

- провести порівняльний аналіз головних концепцій смислу у філософії ХХ століття;

- дати методологічну оцінку панівних парадигм дослідження смислу;

- розглянути можливість створення єдиної філософської методології дослідження смислу, що буде релевантною комунікативному розумінню смислу;

- на підставі аналізу комунікативної моделі смислу розглянути співвідношення категорій «значення» й «смисл»;

- проаналізувати подальші перспективи розвитку методології дослідження смислу.

Об'єкт дослідження - смисл як явище та знання про нього.

Предмет дослідження - комунікативна природа смислу.

Методи дослідження. Основним методом, що задає напрямок усього дослідження на філософському рівні є діалектичний метод з його принципами об'єктивності, розвитку й системності. Однак кожний із цих принципів вимагає деталізації, аналітико-синтетичних процедур, пов'язаних з механізмом його застосування. Інструментами подання предмета дослідження, що дозволяють побачити як специфічну форму його цілісності, так і напрямок можливих змін, є для нас метод моделювання (уможливлює створення моделей смислоутворення, смислорозуміння та комунікативного смислу) й системний метод (дозволив виявити структурні рівні трьох моделей смислу, проаналізувати методологічну розвиненість відповідних парадигм вивчення смислу, знайти структурну різницю між ключовими поняттями «смисл» та «значення»), застосовані в контексті теоретико-системного підходу як сучасного методологічного напрямку.

Наукова новизна одержаних результатів нерозривно пов'язана з вирішенням поставленої мети та задач і полягає в тому, що вперше подано розгорнуте дослідження, в якому аргументовано розкрито та обґрунтовано комунікативну природу смислу та здійснено спробу побудови методології дослідження комунікативного смислу.

Прийняття комунікативної природи смислу сприятиме ефективнішому розглядові дискусійних проблем у суді, у науковій дискусії, а також позитивно впливатиме на консолідацію суспільної думки в засобах масової комунікації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи доповідались автором на професорсько-викладацьких конференціях Одеської національної юридичної академії у 2002-2006 рр. та на міжнародної наукової конференції «Міфологічній простір та час у сучасній культурі» (Київ, грудень 2003 р.).

Публікації. Автором опубліковано 8 статей і тез до конференцій, 5 з яких вміщені у фахових виданнях ВАК України загальним обсягом 3,25 друковані аркуші.

Структура дисертації та її обсяг. Відповідно до поставлених завдань, дисертація містить введення, два розділи, п'ять підрозділів, висновок і список використаної літератури, що включає 270 найменувань (нараховує 20 сторінок). Загальний обсяг дисертаційного дослідження - 185 сторінок.

Основний зміст дисертації

лінгвістичний філософський мова філософія

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, сформульовані положення, які становлять наукову новизну роботи, розкривається практична значення дисертаціїного дослідження, вказується апробація результатів дослідження, структура і обсяг дисертації.

Перший розділ «Еволюція поняття «смисл» у ХХ столітті» складається із загальних положень і двох глав. На початку розділу ставиться проблема вибору критеріїв зіставлення, аналізу й систематизації провідних концепцій смислу ХХ століття. Широкий і все зростаючий загальний інтерес до категорії смислу не може не викликати підвищеної уваги до неї філософів. Результати досліджень лінгвістики, логіки, семіотики, філософії, що стосуються відповіді на питання: «що таке смисл?», піддаються ретельному аналізу й всебічній оцінці у філософських працях, спеціально присвячених цій проблемі. Досить назвати деякі з них: Р.Й. Павільоніс «Проблема смислу» (1983); С.О. Васильєв «Синтез смислу при створенні й розумінні тексту» (1988); Н.Б. Вяткіна «Смисл й онтологія в логіці» (1991); Ж. Дельоз «Логіка смислу» (1995); В.О. Подорога «Вислів й смисл. Ландшафтні світи філософії: С.Кіркегор, Ф.Ніцше, М. Гайдегер, М. Пруст, Ф. Кафка» (1995); «Подія й смисл (сінергетичний досвід мови)» (1999); «Квадратура смислу: Французька школа аналізу дискурсу» (2002), С.С. Гусєв «Смисл можливого» (2004), Л.О. Дьоміна «Парадигми смислу» (2005), Л.О. Дьоміна «Трансформація парадигми смислу в аналітичній філософії» (2006) та ін.

У цих та інших працях триває розвиток фундаментальних концепцій смислу, що закладені Г. Фреге й Л.Вітгенштейном і дотепер конфронтують одна з одною й за філософською, і за методологічною спрямованістю. Викликає інтерес як полеміка прихильників різних підходів до смислу, так і спроба перебороти, розв'язати конфлікт між ними за допомогою формування нової парадигми дослідження. Ідеться про напрямок, представлений у контексті комунікативної філософії Ю. Габермасом.

На підставі вивчення великого масиву літератури, що присвячена проблемі смислу, автор висуває робочу гіпотезу, що складається в ідеї поділу всіх досліджень у цій галузі на два головних напрямки, які постійно змінюють один одного в ролі пануючої парадигми. Ми умовно позначили парадигми вивчення смислу як «менталізм» й «формалізм» («лінгвоцентризм»).

«Менталісти» бачать джерело смислів у свідомості людини, а роботу мови розуміють як втілення, структурування, репрезентацію змісту свідомості в деяких знакових формах. Свідомість активно породжує й зберігає смисли, що виражають її цілісність через мову як механізм об'єктивації.

«Формалісти» («лінгвоцентрісти») суть процесів смислопородження розуміють як роботу мови, мовної форми, що виробляє будь-які смисли. Мова як ціле через свою внутрішню структуру, що утворюється відмінністю елементів, породжує смисли відповідно до правил мови. Універсальність мови проявляється в тім, що й свідомість, і буття в цілому структуровані за законами, за зразком мови.

Автор показує, що для появи зазначених парадигм існували й існують серйозні онтологічні й гносеологічні підстави.

Перевірка висунутої робочої гіпотези про співіснування двох парадигм дослідження смислу, що перебувають у відношенні додатковості - завдання першого розділу. Цим обумовлена й структура розділу: спочатку (перший підрозділ) дається огляд концепцій смислу в семантиці як розділі логіки, лінгвістики, семіотики, філософії мови, у деяких міждисциплінарних гуманітарних галузях, потім (другий підрозділ) розглядаються загальнофілософські концепції смислу.

Підрозділ 1.1. «Поняття смислу в семантиці ХХ століття» включає 3 пункти. У пункті 1.1.1. «Поняття смислу в логічній семантиці» показується, що джерела формування сучасних концепцій смислу, їхні базові ідеї пов'язані з роботами Г. Фреге й Л. Вітгенштейна. Тому в центрі уваги перебуває порівняльний аналіз підходів цих авторів.

Концепція Г. Фреге послідовно реалізує менталістське розуміння смислу, оскільки смисл для нього є ідеальним, об'єктивним і належить «третьому світу» думок, аналогічному платонівському світу ідей. Він (смисл) скоріше відкривається, чим створюється людиною. Саме Фреге належить розрізнення понять значення й смислу, розуміння смислу як змісту думки, що подає, «висвітлює» об'єкт.

Концепція смислу Л.Вітгенштейна - сучасний варіант лінгвоцентризму, що зв'язує смисл із процесами функціонування мови, з живими актами мовної комунікації. Детермінантами смислу стають цілі, наміри коммуникантов, що задають способи вживання мови, вибір «мовної гри». Основне розходження концепцій смислу Г. Фреге й Л.Вітгенштейна складається не стільки в тому, що для Фреге смисли об'єктивні, а в Вітгенштейна - суб'єктивні, скільки в тому, що ці автори приділяли увагу різним типам смислу: Г. Фреге досліджував фундаментальні смисли-константи, що мають цінність для науки, для всього людства, а Л.Вітгенштейн - ситуативні, що породжуються в конкретних ситуаціях спілкування.

Аналіз дискусій між прихильниками й супротивниками семантичних ідей Г. Фреге й Л.Вітгенштейна приводить автора до висновку про те, що взаємодія зазначених концепцій створює передумови для виникнення нової, комунікативної парадигми дослідження смислу.

Пункт 1.1.2. «Поняття смислу в лінгвістичних теоріях» включений у роботу на тієї підставі, що саме лінгвістика в першій половині ХХ століття виходить у лідери серед гуманітарних наук у дослідженні смислу, завдяки розробці структурних методів, увазі до питань філософії мови, а також завдяки тому, що саме в лінгвістиці ХХ століття найбільше жорстко з'явилося протистояння парадигм «менталізму» й «формалізму» при вивченні смислу. Початок ХХ століття було часом панування «формалистських» концепцій, а кінець - панування «менталізму».

Основоположниками сучасної форми «менталізму» у мовознавстві є В. фон Гумбольдт й О.А. Потебня. Сучасний варіант менталізму розглянутий на прикладі робот українського мовознавця Н.В. Бардіної, що трактує мову в онтологічному плані і будує енергеально-конфігуративну модель мови, суть якої складається в розумінні мови як форми існування духу, як основи гармонізації свідомості.

Парадигма «формалізму» у ХХ столітті представлена працями Ф. де Соссюра. Головним засобом вираження смислів цей вчений вважає внутрішні зв'язки самої мови: парадигматичні (вертикальні) і синтагматичні (горизонтальні). Новий виток у розвитку «лінгвоцентристського» підходу пов'язаний з появою теорії мовних актів. Смисл розглядається тут не тільки як продукт системи мови, його внутрішньої й зовнішньої форми, але і як продукт мовної діяльності, як процес функціонування мови в комунікації, що включає не тільки синтаксис і семантику, але й прагматику. Семантичний та прагматичний «повороти» від структуралізму до теорії мовних актів розглядаються як прояв еволюції лінгвоцентристських підходів у напрямку до комунікативних підходів.

Дослідження смислу в контексті семіотики культури, інших інтердисциплінарних гуманітарних сферах (пункт 1.1.3.) дозволяє говорити про смисл як «інтертеоретичний обмінний компонент» гуманітарного пізнання, про те, що проблема смислу стала «центральною проблемою гуманітарного знання» (В. Мейзерський). У цьому параграфі аналізуються ідеї французької школи аналізу дискурсу, семіотики культури, неориторики. Фіксується тенденція виходу за межі «формалізму» й «менталізму» на новий, комунікативний рівень аналізу смислу текстів.

Порівняльний аналіз і систематизація основних концепцій смислу у філософії ХХ століття подається в другому підрозділі першого розділу «Дослідження смислу у філософії ХХ століття», яка підрозділяється на 3 пункти.

У пункті 1.2.1. «Менталістський» підхід» розглядаються концепції смислу Е. Гуссерля, Е. Кассирера та Р.И. Павільоніса. У параграфі обґрунтовується висновок про те, що феноменологічна концепція Е. Гуссерля, концепція символічних форм Е. Кассирера та ідея концептуальних систем Р. Павильоніса включають визнання якихось ідеальних цілісностей як світу змістів, що існують об'єктивно, а також розуміння різноманіття засобів вираження цих цілісностей у наукових смислах, смислах культури, у мовних смислах. При послідовному розгляді цих концепцій показується, що позиція «менталізму» поступово змінюється: якщо в Е. Гуссерля свідомість мала здатність корелювати з миром смислів, здатність вбачати смисли, то в Е. Кассирера свідомість є виробником смислів. До таких характеристик смислу як цілісність, об'єктивність і можливість бути вираженими, Е. Кассирер додає наступні характеристики: духовність (причетність духу як цілісній свідомості); відносність (залежність від символічної форми); творчий, активний характер; наявність різних рівнів смислу і, що важливо, єдність рівнів у процесі смислоутворення.

Р.И. Павільоніс на основі критичного аналізу основних концепцій смислу у філософії мови ХХ століття приходить до свого варіанта менталістської концепції смислу, що заснований на тезі: смисл похідний від зв'язків, відносин мовних форм із концептуальними системами людей, смисл, з погляду цього автора, має такі властивості як зв'язність, прихованість, його можна реконструювати. Концептуальні системи континуальні, а мовні смисли - дискретні, тобто неповні й відносні.

Формалистський (лінгвоцентристський) підхід до дослідження смислу у філософії ХХ століття представлений у роботі (пункт 1.2.2.) концепціями герменевтики (Г.-Г. Гадамер, Е. Бетті, П. Рікьор), постструктурализму (К. Леві-Строс, А.-Ж. Греймас, Р. Барт та ін.), постмодернізму (Ж. Дерріда, Ж. Дельоз, Ж. - Ф. Ліотар та ін.). При всіх розходженнях «формалістів», спільним в цих концепціях є те положення, що джерелом і носієм смислів є мова - вона виконує роль «третього суб'єкта» у комунікації та витісняє адресанта й адресата. Виробництво смислів відбувається за правилами мови й на одному ігровому полі - на полі мови. Мова в даних концепціях - несвідоме культури, структура сущого в цілому.

Проведений аналіз «менталістських» та «формалистських» концепцій смислу приводить до висновку про те, що їхня еволюція в ХХ столітті спрямована до зближення, до подолання власної обмеженості. У чому складається це зближення, показується в пункті 1.2.3. «Формування комунікативного розуміння смислу». Тут аналізуються концепції смислу, які не укладаються в жодну із зазначених вище парадигм, і, разом з тим, є їхнім своєрідним переосмисленням, що дозволяє говорити про початок формування нової парадигми - комунікативної. Її ще немає як сформованої науково-дослідницької програми, але є цілий ряд праць, які вносять вклад у її формування. Сюди відносяться представники комунікативної філософії, насамперед, Ю. Габермас, а також ряд таких мислителів як М.М. Бахтін, О. Розеншток-Хюссі, Ст. Тулмін, Дж. Сьорл, Г.Г. Шпет, П. Флоренський, Р. Якобсон та ін. Розгляд поглядів зазначених авторів дає підстави затверджувати, що «місце» виробництва смислів - не мова й не свідомість самі по собі, а комунікативна взаємодія людей, що має різні форми й що завжди є включеною в широкий контекст людського буття. Невід'ємною властивістю смислу зізнаються поліфонія, діалогічність, незавершеність, динамізм, взаємодія варіативного й інваріантного, об'єктивного й суб'єктивного, експліцитного й імпліцитного, багатошаровість, можливість бути реконструйованим.

Розділ другий «Концепція комунікативності смислу та її місце в методології дослідження смислу» складається із загальних положень і трьох підрозділів.

На початку розділу уточнюються ключові поняття «парадигма», «система», «мова», які далі будуть використані при побудові моделей смислу.

У підрозділі 2.1. «Системне подання процесу продукування смислу. Методологічна оцінка «менталістської» парадигми» будується модель підсистеми смислоутворення, аналізуються її концепт, структура і субстрат. Демонструється, що концепти як знання-цінності, що регулюють процес смислоутворення, включають в себе не тільки емпірично зафіксовані цілі автора, але ще і над-особистісні (загальнолюдські та культурні) передумови. Вибір структури тексту в процесі смислоутворення передбачає взаємодію мовних та над-мовних, внутрітекстових та зовнішніх, експліцитних та імпліцитних, вертикальних та горизонтальних зв'язків (пункт 2.1.1.). На основі цієї моделі дається методологічна оцінка менталистської парадигми, її сильних та слабких сторін (пункт 2.1.2.).

У підрозділі 2.2. «Розуміння смислу як підсистема мовної комунікації. Методологічна оцінка «лінгвоцентристської» парадигми» будується модель підсистеми розуміння смислу, робиться аналіз різних рівнів цієї підсистеми, який приводить до висновку, що головний дослідницький інтерес в формалистській парадигмі спрямований на механізм взаємодії субстрату і структури розуміння як системи, що існує усередині простору деякої мови. Дійсний концепт системи розуміння залишається поза зоною уваги дослідників в парадигмі лінгвоцентрізму (пункт 2.2.1.). На основі побудованої моделі смислорозуміння також дається методологічна оцінка сильних та слабких сторін лінгвоцентрічної парадигми, та виводяться загальні наслідки системного подання процесу розуміння, головним з яких є те, що смисл не витягується із тексту, він надбудовується, твориться разом з розумінням значення частин тексту та с синтезом значення тексту с життєвим світом читача (слухаючого). Системна модель розуміння саме цей синтез має в якості концепту. (пункт 2.2.2.).

У підрозділі 2.3. «Системна модель комунікативного смислу. Комунікативна парадигма і її можливості» будується системна модель комунікативного смислу й дається загальна характеристика комунікативної парадигми дослідження смислу (пункт 2.3.1). Розглядаються варіанти синтезу комунікативного смислу на рівні концептів підсистем продукування й розуміння смислу, на рівні структури й субстрату (пункт 2.3.2). Особлива увага приділяється системному аналізу слова як субстрату знакової системи, що несе смисл. Показується, що сам цей субстрат - складна, багатошарова, відкрита система, з одного боку, детермінована структурою й концептом тексту-носія смислу, а з іншого боку - система, що детермінує концепт, що завершує його в результаті комунікативного функціонування тексту. Встановлюється, що інформаційний зміст тексту і його смисл - не те саме: смисл тексту виникає, коли свідомість комунікантів співвідносить референціальне й сігніфікативне значення тексту з «життєвим світом», «особистісними тезаурусами», з іншими текстами, із ціннісними установками комунікантів та коли в комунікації а) здійснюється синтез додаткових по відношенню друг до друга підсистем на всіх рівнях системних моделей; б) коли комунікантами приймаються результати цього синтезу. У пункті 2.3.3. «Методологічні наслідки прийняття комунікативної парадигми дослідження смислу» як загальні наслідки, які приймаються разом з даною парадигмою, указуються такі характеристики смислу як діалогічність, системність, нетотожність із мовними значеннями; знакова система як носій смислу - зовнішня, сильна, ієрархічна, зовнішньо-центрована, багатошарова, незавершена система. Далі розглядається місце комунікативної парадигми дослідження смислу в сучасній методології наукового пізнання; деякі методологічні труднощі, невирішені проблеми, пов'язані з подальшим розвитком комунікативної парадигми (пункт 2.3.4.).

Якщо у двох пануючих у ХХ столітті парадигмах вивчення смислу застосовувалася класична логіка, то у нової - комунікативній парадигмі смислу основою повинна стати некласична логіка. У побудові моделей смислу, у тому числі моделі комунікативного смислу нами використається той варіант некласичної логіки, що розроблявся А.І. Уьомовим, зокрема, використається нова логічна мова (МТО), а також уведені цим вченим операції реістичного, атрибутивного й реляційного синтезу як основи моделі комунікативного смислу.

Висновки

В дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, сутність якого полягає в розкритті комунікативної природи смислу та оцінці можливості формування відповідної методології дослідження смислу. Здійснене дослідження дає можливість в узагальнено-теоретичній формі зробити такі висновки.

1. Розгляд і аналіз існуючих концепцій смислу в логічній та лінгвістичній семантиці, філософії мови, міждисциплінарних сферах, філософії ХХ століття дозволив виділити в якості пануючих дві парадигми вивчення смислу, умовно названих «менталистською» та «лінгвоцентристською» («формалистською»). «Менталістська» й «формалістська» парадигми смислу вже цілком сформувалися як самостійні (є філософські підстави, є теорії, є методологічний інструментарій), та протягом ХХ століття розвивалися й ушир і вглиб.

2. Зроблено висновок про те, що іде процес поступового формування комунікативної парадигми вивчення смислу, про наявність ряду передумов, методологічних засобів для її побудови. Але сформованої комунікативної парадигми як такої поки не існує. Суть комунікативної парадигми складається у твердженні комунікативної природи смислу як такого. Будь-який смисл є комунікативним у тім аспекті, що він народжується не тільки в підсистемах адресанта S₁ й адресата S₂, він народжується в процесі їхнього зіткнення, взаємодії в деякому «життєвому світі», що задає форму їхнього синтезу.

3. Побудовані три системні моделі смислу: модель продукування смислу; модель розуміння смислу; модель комунікативного функціонування смислу. На підставі аналізу цих моделей зроблені висновки про методологічну розвиненість відповідних парадигм дослідження смислу. «Формалізм» («лінгвоцентрізм») характеризується розвиненістю структурного рівня. Тут розроблена «техніка» аналізу знакових структур як носіїв змісту, що розкриває залежність субстрату (елементарних смислів) від форм їхньої організації у висловленні, у тексті, у комунікації. Парадигматичні й синтагматичні відносини, вивчені в структуралізмі, виявилися універсальними для всіх знакових структур від фонеми до інтертексту. Взаємодія цих відносин - механізм створення безмежного поля варіантів знакових форм й, тим самим, їхніх смислів. Однак концептуальний рівень і рівень субстрату тут практично не досліджувалися.

«Менталізм» розробляє концептуальний рівень аналізу смислу, його зв'язок з «духом народу», «логосом», «життєвим світом», що включає ідеали, зразки, цінності, норми культури, соціальні цілі й т.д. Найменш представлений у цій парадигмі середній рівень моделі смислоутворення - рівень структури, що реалізує концепт. Тут субстрат нерідко «прямо» зв'язувався з концептом (через пряме входження в «духовний простір», через «енергійний зв'язок» між ними.

4. Перспективи побудови єдиної методології дослідження смислу пов'язані з розробкою підстав і механізмів синтезу додаткових по відношенню друг до друга менталістської і лінгвоцентристської парадигм на рівні концептів, на рівні структури й на рівні субстрату.

Логічним механізмом такого синтезу можуть бути операції реістичного, атрибутивного й реляційного синтезу, що розроблені А.І. Уьомовим у мові тернарного опису - одному з варіантів сучасних некласичних логік.

5. У роботі зроблено висновок про те, що комунікативна парадигма не є «третім шляхом» у порівнянні з «менталізмом» й «формалізмом»; вона є їхнім природним продовженням: внутрішня логіка розвитку «менталізму» й «формалізму» веде до формування образу комунікативного смислу - синтезованого, цілісного й завжди інтерсуб'єктивного й надсуб'єктивного.

6. Обґрунтовано, що смисл виникає в результаті взаємодії підсистем комунікації з концептами-цінностями життєвого світу, звідси випливають три висновки: а) про те, що смисл і значення, смисл й інформація - не тотожні поняття; б) смисл завжди емоційно пофарбований, супроводжується експресією різного роду, він не тільки розуміється, але й переживається; в) смисл завжди викликає або прийняття, або неприйняття - він впливає на комунікантів.

7. Важливу частину єдиної методології дослідження смислу, її підставу, утворює поняття життєвого світу комунікантів. Центральним елементом життєвого світу є компоненти, що з'єднують у собі знання й цінності та утворюють «біполярне ядро» життєвого світу, зіставлення з яким (експліцитне, але частіше імпліцитне) - необхідна умова виникнення смислів. Це «біполярне ядро» може асоціюватися з тим, що в літературі називається «концептами культури», «константами культури», «фундаментальними соціальними константами».

«Життєвий світ» як джерело концептів, що породжують смисл, - це поняття, що включає духовний аспект буття людини; це не особлива «сфера», «шар» духовності, що асоціюється з «верхнім поверхом» якогось будинку; духовний аспект присутній на всіх рівнях буття як його необхідний компонент, - і, отже, на всіх рівнях комунікації, на всіх рівнях функціонування значень. Це й дозволяє здійснюватися смислам.

8. Смисл - складна, багатошарова, зовнішня система, це можна продемонструвати на прикладі поняття, що є елементом (субстратом) у моделях смислу, і відносно самостійною системою. Системність смислу, що виражений поняттям, проявляється в декількох планах. Те, що звичайно вважається смислом поняття - його зміст - це значення (інформація про світ), це лише компонент смислу; інформація стає смислом, лише якщо вона включається в деяку цілісну ситуацію комунікації, в «життєвий світ», що припускає обов'язкову участь у ньому ціннісних орієнтацій, цілей, принципів, універсальних смислів - констант культури і т. п.

9. Проблема існування усталених та мінливих смислів переведена в площину співіснування фундаментальних та ситуативних смислів. Ситуативний смисл орієнтується на значимість у даній ситуації, на концепти, істотні для неї (це випадок безпосередньої міжособистісної комунікації).

10. Системне подання комунікативної сутності смислу виявилося евристичним: на його основі в роботі сформульований ряд нових проблем; їхнє рішення відкриває перспективи для подальшого твердження й розвитку комунікативної парадигми.

11. Отримані результати можуть використовуватися фахівцями в організації різних форм вузівської та шкільної освіти, при розробці навчальних курсів («Філософії», «Філософії мови»), для подальшої розробки методології вивчення комунікативного смислу.

Размещено на Allbest.ru