Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Спеціальність 09.00.01 - Онтологія, гносеологія, феноменологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Тілесна дія як предмет онтології

Кравченко Ольга Миколаївна

Київ-2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор ЛОЙ Анатолій Миколайович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор ГАЗНЮК Лідія Михайлівна, Харківська державна академія фізичної культури, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін;

кандидат філософських наук ГОМІЛКО Ольга Євгенівна, Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, старший науковий співробітник.

Провідна установа - Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Визначення умов існування та функціонування практичного розуму, тобто чинників, що зумовлюють реалізацію цілеспрямованої дії, залишається однією з ключових проблем європейської філософії. Інтегральною частиною означеної проблематики є виокремлення чинників, що зумовлюють первинну спрямованість (Серль Д.) актів осмислення дійсності, коли ще до звернення до матеріальних носіїв, таких як мовлення чи писемність, свідомість (дух) фокусується на предметі. Історії філософії відомі парадигми, які ставили собі на меті відшукати цей спрямовувальний чинник свідомості: ціннісна модель Шелера М., феноменологія інтенційності Брентано Ф., Гусерля Е., Сартра Ж.-П. До низки цих філософських парадигм входить потужна традиція феноменології плоті, яка в прагненні віднайти обґрунтування інтенційності у факті тілесності об'єднує різноплановий спектр пояснювальних схем: від аналітичної філософії та філософської антропології до феноменології.

З іншого боку, буттєвість дії й водночас актуальність, тобто дієвість буття, - ось що завжди цікавило онтологію, яка ніколи не обмежувалася питанням про буттєвість сущого. Внутрішня єдність, неподільність буття й дії залишається ключовою та керівною ідеєю онтологічних побудов сучасної філософії. Практичність буття, його дієвість раз у раз постає в різних класичних варіантах філософії - від Фіхте І.Г. до Геґеля Г.В.Ф. і Маркса К. Але в рамках означених парадигм тілесність фігурує в основному як функціональний елемент креативної дії, завдяки якій конституюється предметна буттєвість моральної реальності, поняття духу чи суспільних відносин.

У дослідженні тілесної дії сучасні онтологічні побудови некласичних типів філософії використовують альтернативні підходи, уникаючи розчинення дії в стихії опредметнюючої діяльності. Розробляється альтернативна теорія буття: буття дотичне до умов самоконституювання та існування самості особистості. Таким чином, проблема тілесності поряд із аналізом темпоральності, історичності та інтерсуб'єктивності стає однією з провідних тем у сучасній онтології.

Знову ж таки, загальновідомо, що тема тілесності стала невід'ємним сюжетом у феноменологічних дослідженнях, і, відповідно, у феноменологічний онтології (Сартр Ж.-П., Мерло-Понті М., Вандельфельс Б.). Справді, тема тілесності не втрачає своєї актуальності. Починаючи з формування ідеологічних засад християнства, одним із першорядних питань, що цікавили теологів і звичайних християн, була можливість відродження плоті після смерті. Для сучасної філософії, яка не шукає основи буття в метафізичних засновках, тілесність залишається чи не єдиним фактичним виміром буття людини. Після формування ключових засад філософії несвідомого Фрейда З., філософії абсурду Камю А. та втілення проекту постмодерну перед філософією постала проблема формування альтернативних сенсотворчих моделей, у яких роль спрямовувального елементу була відведена тілесності. Адже там, де закінчується царина володарювання сенсу, починається влада тіла. Плоть як трансценденція, грань, на якій сходяться тіло фізичне і тіло живе - суть предмет онтологічного аналізу, який уможливлює дослідження взаємодії діад буття і ніщо, можливе і неможливе, ментальне і фізичне без їх радикального протиставлення.

Водночас у рамках сучасних підходів не менш цікавим виявився проект, ініційований свого часу Ніцше Ф., де усвідомлення можливостей тілесної дії кореспондує з феноменом влади (“влади заради влади”). Не дивно, що цей підхід був підхоплений філософією французького постмодерну разом із психоаналітичними розвідками.

Не менш цікавою для онтології традицією осмислення тілесної дії можна вважати праці раннього Маркса К. (“Економічно-філософські рукописи 1844 року”), де тілесність представлена обов'язковою умовою буття людини у предметному середовищі. Більше того, протягом останнього десятиліття спостерігається посилення інтересу до філософії Плеснера Г., зокрема до його концепції тіла. По суті, це концепція позиціонуючої дії тіла в ситуації мінливої поведінки. Але вітчизняна філософія в цілому не залучає ідеї цієї концепції до своїх філософських розвідок. Також слід пам'ятати, що аналітична філософія у своїх онтологічних побудовах, зокрема в класичних працях Стросона П., також не байдужа до теми позиціонуючої дії тіла. Але знову-таки, вітчизняна філософська література, здається, продовжує залишати поза увагою теоретичні здобутки цієї парадигми.

Річ у тім, що у вітчизняних роботах тема тілесності так яскраво представлена в працях авторства Гомілко О., Кисельової О., Газнюк Л., Забужко О., Возного А., Медвєдєвої Н., Полтавцевої О.; а також у працях російських дослідників: Клепікова В., Подороги В., Вдовіної Л., Маркова Б. загалом концентрується на дослідженні теми тілесності в історико-філософському, культурологічному аспекті чи з погляду філософської антропології, у той час як представлена робота концентрується на онтологічному аспекті існування тілесного. Перехід до сфери онтології, яка не знає дуалізму суб'єкта та об'єкта, підводить дослідника до визначення людини як діючого агента, заангажованого в ситуації.

Звичайно, тема людської дії знайшла відображення в роботах українських дослідників Комахи Л. (логіко-філософський аналіз) і Фешовця О. (дія в контексті культури). Але закономірність, з якою розвиваються вітчизняні дослідження теми тілесності й діяльності, дає змогу віднайти вільну дослідницьку нішу: тілесна дія з погляду онтології. Заявлена тема концентрується на виявленні онтологічних чинників, які забезпечують автентичність дії, її сутнісну спрямованість. Саме тілесність, чи не єдине апріорі існування людини у світі слугує спрямовувальною силою дії, ще до того, як людина стикається із соціально значущими маркерами (цінностями, мовленням, культурними символами), що традиційно спрямовують дію. Найбільш продуктивно тема спрямованості (інтенційності) свідомості в онтологічному аспекті тілесного буття людини розробляється англо-американською філософією духу, а саме такими дослідниками, як Чамерз Д., Черчленд П., Дрейфус Г., Стросон Ґ., Денет Д., Ґалаґхер Ш.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація здійснена в межах Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, науково-дослідної роботи філософського факультету №01 БФ 041-01.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення онтологічних чинників, що спрямовують дії людини. Досягнення поставленої мети вимагає виконання низки завдань:

розкрити роль і значення діючого (актуального) тіла в рамках найбільш значущих філософських парадигм європейської філософії;

критично реконструювати принципи формування предметного відношення до речі в контексті реалізації тілесної дії;

обґрунтувати чинники самоконституювання особистості та формування самості особи, спираючись на феноменологію сміху і плачу Плеснера Г., онтологію особистості Стросона П. та соціальну філософію Маркса К. і Маркузе Г.;

виявити ключові принципи варіанта тілесної онтології Ніцше Ф., побудованої за принципом “влади заради влади”, де усвідомлення можливостей тілесної дії кореспондує з феноменом влади;

визначити онтологічний статус поняття дії, а саме тілесної дії.

Об'єктом дослідження є фундаментальні онтологічні питання, що постають у процесі вивчення умов буття практичного розуму, а саме проблеми ґенези цілеспрямованої дії.

Предмет дослідження складає онтологічний аспект ролі та значення позиціонуючої дії тіла в формуванні цілеспрямованої дії, а саме тілесність як напрямна сила дій розуму в контексті предметної дії. Тілесна дія у представленому дослідженні визначена умовою формування та відтворення буттєвої цілісності. При цьому в дисертації робиться особливий акцент на амбівалентності відношення модальностей “бути тілом” та “мати тіло”, інтегрованих у структуру тілесної дії.

Методи дослідження. Вирішення поставлених завдань і досягнення мети дисертації вимагає застосування типологічного аналізу, що допоміг визначити загальні принципи, на яких засновуються пояснювальні схеми, запропоновані Мерло-Понті М., Сартром Ж.-П., Плеснером Г., Стросоном П. Порівняльний метод використано в ході дослідження фундаментальних особливостей цих схем.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше до дослідження онтологічного аспекту позиціонуючої дії тіла були залучені феноменологія сміху і плачу Плеснера Г. й онтологія особистості Стросона П. Перенесення проблеми визначення умов існування та функціонування практичного розуму, тобто чинників, що зумовлюють реалізацію цілеспрямованої дії до сфери онтології плоті, дає змогу в новому форматі дослідити суть і чинники формування онтологічної дії.

За результатами проведеного дисертаційного дослідження авторка виносить на захист такі теоретичні положення:

аргументовано доведено, що діюче тіло не протистоїть світові. Навпаки, воно належить світу, об'єднуючи суще в єдине ціле, тіло, що діє, надає сенсу існуванню. А значить, забезпечує наповненість, значущість спрямованості (інтенційності) свідомості, тобто цілераціональності (спрямованих дій розуму);

встановлено, що тілесне буття є особливою формою інтенційності. Тіло як носій життєвого світу діє в напрямку до речі, надаючи їй виміру предметності. Лише тіло, зорієнтоване своїм існуванням у горизонтах світу, здатне сприймати та переживати суще як предметну дійсність;

виявлено, що людина існує у форматі взаємозв'язку, але не ототожнення, здатності особистості володіти тілом (Kцrper) і бути тілом (Leib). Існує структурний зв'язок між способом формування особистості (person, Personen) і матеріальними об'єктами. Більше того, види турботи (Sorge), способів виробництва (предметної діяльності), які забезпечують фізичне виживання у світі, породжують різновиди історичної особистості;

розкрито чинники існування тілесної дії, коли остання формує особливий вид людської взаємодії, де відношення влади, власності, принципи формування систем знання по суті уречевлені. Шляхи формування систем влади, власності, знання тощо залежать від потенціалу тілесної дії;

обґрунтовано, що діяльність набуває онтологічного значення, саме дія та послідовність дій складають основу первинної реальності людини.

Теоретичне значення дослідження визначається насамперед його метою. Дисертація пропонує критичний аналіз теоретичних засад і принципів функціонування практичного розуму, тобто онтологічних чинників, що зумовлюють спрямованість дії на мету (предмет).

Практичне значення. Дисертація пропонує суттєво нове онтологічне осмислення теми дії, яка традиційно розглядається в мовленнєвому чи соціальному аспекті. Проблеми, поставлені в дисертаційній роботі, та апробовані шляхи їх вирішення покликані сприяти розширенню предметного поля дослідження онтології й феноменології через залучення до сучасного філософського дискурсу в Україні концепцій феноменології сміху і плачу Плеснера Г., а також онтології особистості Стросона П. - саме в аспекті онтологічного значення цих парадигм. Авторка сподівається, що досліджена нею ідея амбівалентності, яка наявна в структурі співвідношення, інтегрованого в тілесну дію, де взаємодіють дві модальності “бути тілом” і “мати тіло” (як представлено в концепціях Мерло-Понті М. і Плеснера Г.) стане корисним внеском у вирішення проблем, з якими стикається онтологія, зокрема, в аспекті визначення принципів та основ формування буттєвої цілісності особистості.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження стали предметом доповідей та обговорення на засіданнях кафедри філософії, аспірантських семінарах філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окремі висновки й положення були оприлюднені в доповідях на міжнародних наукових конференціях: “Дні науки філософського факультету національного університету імені Тараса Шевченка” (м. Київ, квітень 2005-2006 рр.), III Харківські студентські філософські читання (м. Харків, березень 2006 р.).

Публікації. Впровадження результатів дослідження здійснено у формі наукових публікацій: трьох статей, які були опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та трьох тезах, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура та обсяг дисертації зумовлені логікою дослідження. Адже онтологія тіла в подвійному аспекті функціонування тіла живого і тіла фізичного найбільш детально розглядається в феноменології плоті Мерло-Понті М., феноменології сміху і плачу Плеснера Г., феноменології Сартра Ж.-П. й онтології особистості Стросона П. Категоріальні пари, тобто суть відношення тіла живого і тіла фізичного, що складають основу теорії Плеснера Г., Мерло-Понті М., Сартра Ж-П., Стросона П. дають змогу розглянути природу тілесної дії моністично, під кутом зору амбівалентної взаємодії між тілом живим і тілом фізичним як чинником осмисленого оволодіння ситуацією.

Другий розділ представленої роботи концентрується на дослідженні предметного аспекту амбівалентного функціонування тіла живого і тіла фізичного. Тіло живе є завжди тілом дієвим, активним, таким, що вічно перебуває в русі, встановлює зв'язки сенсу, є заангажованим у ситуації. У царині живого тіла природа перетворюється на культуру, а плин подій у часі на історію. Найбільш адекватними персоналіями в процесі дослідження соціокультурного функціонування тіла як трансценденції видаються Ніцше Ф., Фуко М. та Маркс К. - соціальні філософи, чия зацікавленість природою влади, власності, що складають основу існування людини в суспільстві не тільки не полишає сфери тілесної конституції людини, а й робить особливий акцент на чуттєвій природі особистості.

Саме таким чином поставлені завдання визначили особливу структуру роботи. Представлена дисертація займає 184 машинописних сторінок, складається зі вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, дев'яти пунктів, висновків і списку використаних джерел. Вивчені наукові джерела містять оригінальні й перекладені тексти класиків філософської думки та сучасних дослідників - загалом 158 позицій, при цьому список використаних джерел займає 19 друкованих сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюється центральна проблема дослідження, аналізується стан розробленості теми, виокремлюється об'єкт і предмет дослідження, формулюється мета й завдання роботи, визначаються методи й наукова новизна дисертації, теоретичне і практичне значення дослідження, наводяться дані про публікації та апробацію наукових досліджень.

У РОЗДІЛІ І дисертаційної роботи предметом дослідження стає онтологія тіла в її подвійному аспекті, тобто функціонування тіла живого і тіла фізичного, яке найбільш детально розглядається в феноменології плоті Мерло-Понті М., феноменології сміху і плачу Плеснера Г., феноменології Сартра Ж.-П. й онтології особистості Стросона П. Категоріальні пари, тобто суть відношення тіла живого і тіла фізичного, що складають основу теорії Плеснера Г., Мерло-Понті М., Сартра Ж-П., Стросона П. дають змогу розглянути природу тілесної дії моністично, під кутом зору амбівалентної взаємодії між тілом живим і тілом фізичним як чинником осмисленого оволодіння ситуацією.

У підрозділі 1.1 “Тіло перцептивне як можлива альтернатива дуалізму душі та тіла: закладення основ філософії амбівалентності (Мерло-Понті)”, що складається з трьох пунктів, авторка приступає до вирішення першого дослідницького завдання, а саме онтологічного аналізу буття людського тіла в рамках структури тіло живе - тіло фізичне, яку активно розробляли Мерло-Понті М., Плеснер Г. та Стросон П. (в аспекті взаємодії ментального та фізичного).

У пункті 1.1.1 “Значення та роль діючого тіла: від Декарта до Гайдеґера” подано аналіз літератури, яка досліджує роль та значення тіла дієвого в структурі відношення протяжного та ментального, починаючи від Декарта Р. Динамічна онтологія особистості Декарта Р., яка ґрунтується на рівноправному статусі протяжного та ментального, у ході дослідження подальшими традиціями, які намагалися вирішити внутрішні протиріччя картезіанської схеми, трансформується в безсубстанційну зв'язку відчуттів (bundle of perceptions) Юма Д., трансцендентальне Eго Канта І. та волю до влади (Wille zur Macht) Ніцше Ф.

Саме Декарт Р. ситуативно означив місце дислокації ідей - це свідомість, яка пов'язана з рівною собі субстанцією - фізичним тілом. Принципи зв'язку ментального та протяжного різняться від дослідника до дослідника, але найбільш дієвою видається версія Спінози Б., який проголошує ментальне та фізичне не окремими субстанціями, а атрибутами однієї субстанції - Бога. Пізніше цей принцип знайде застосування у філософській думці. Мерло-Понті М., Плеснер Г. та Стросон П. вибудують свої теорії саме на законі непротиставлення протяжного та ментального, а можливість взаємодії цих двох атрибутів (characteristics, тобто особливостей у визначенні Стросона П.) буде лежати в третьому елементі (цілісне визначення особистості (primitive concept of person) у версії Стросона П. чи в понятті плоть Мерло-Понті М.).

Таким чином, онтологічний підхід, тобто дослідження діючого тіла, дає змогу, оминаючи традиційні проблеми, пов'язані з протиставлянням душі та тіла, Я та світу, дослідити умови формування та реалізації дій розуму (інтенційності). Дійсно, живе, діюче тіло не протистоїть світові. Навпаки, воно належить йому, об'єднуючи суще в єдине ціле, тіло, що діє, надає сенсу існуванню. А значить, забезпечує наповненість, значущість направленості (інтенційності) свідомості, тобто цілераціональності або спрямованих дій розуму.

Пункт 1.1.2 “Розуміння як дія в рамках концепції “тіла-суб'єкта” у феноменології плоті Мерло-Понті”. Проблеми, що постають у ході дослідження феномену людської дії, залишаються предметом аналізу в будь-якій філософській концепції. Філософія конкретних розумних дій -- практична, або моральна філософія утворює складову частину будь-якої філософської системи, навіть якщо вона відмовляється визнати примат практичного. Адже практична філософія прагне надати людині варіанти алгорифмів дій, які допоможуть їй зрозуміти як слід діяти, щоб досягнути оптимального результату.

Але в багатьох філософських підходах дія є вторинним феноменом у тому сенсі, що вона реконструюється лише як фізична реалізація імпульсів, витоки яких лежать у інших сферах, як­от сфері свідомості, мислення, суспільних основах чи фізіологічних особливостях. Відповідно, проблеми самої дії зводяться в таких концепціях до проблем вищих або нижчих сфер. Прагнути відійти від цієї парадигми, Гелен А., ґрунтуючись на загальному визначенні дії, стверджує, що свідомість -- це лише один момент дії, що реалізує себе. Таким чином, дія - це вже не реалізація орієнтирів у пізнанні, а, навпаки, пізнання - лише одна із фаз дії.

Гелен А. наполягає на поясненні біологічного трактування поняття дії, таким чином, тілесні, соматичні умови певної організації слугують для агентів дії орієнтирами потягів. Справа в тім, що людина, на відміну від тварини, більше не володіє вродженими ефективними фігурами руху, котрі налаштовані на схеми-збудники - цю функцію на себе беруть інститути. Але відсутність збалансованої системи відношення між самими інститутами, а також із моральним життям людини означає, що людина має взяти на себе тяжкий вантаж вибору між альтернативними схемами поведінки. І тут “ризикована конституція” людини вимагає розробки запобіжних механізмів, які вона знаходить у практичному втіленні поняття розвантаження.

Таким чином, тіло, чи утілеснені форми активності тіла, беруть на себе роль направляючого чинника, який організує поведінку людини. Найбільш повне онтологічно-соматичне пояснення поведінки знаходимо в Мерло-Понті М., а саме в понятті навички чи звички. Амбівалентний статус людини, зумовлений її тілесним існуванням у світі, тобто балансуванням між тілом живим та тілом фізичним, ставить її в такі умови, коли їй необхідно постійно відновлювати рівновагу між екзистенційними модусами буття суб'єктивної сутності та фізичного об'єкту. Це відбувається за допомогою функціонування механізму навички (habitude). В номенклатурі Мерло-Понті це поняття використовується як синонім терміна вміння та розуміння. Навичка є нове знання, що асимілюється тілом.

Функція синтезу знання в поясненні Мерло-Понті М. віддається не епістемологічному суб'єктові, як у кантівській версії, а тілу-суб'єкту. Втягнення протяжних речей до тілесної схеми відбувається в діяльності, яка шукає рівноваги. У цьому аспекті ми звертаємося до американського дослідника філософії Мерло-Понті М. - Дрейфуса Г. Обопільна зацікавленість феноменології плоті та аналітичної філософії поняттям поведінки (comportement, behaviour) як утримання живого та фізичного, дає змогу вибудувати філософію, де діяльність не обов'язково потребує попередньо встановленої мети, адже в тілі-суб'єкті як частині амбівалентної схеми взаємодії фізичного та ментального aпріорі закладена функція пошуку балансу. Більше того, тільки в активній позиції переживання буття іншої сутності, оперуючи сенсорним апаратом цієї сутності, можна зрозуміти, що ж таке насправді бути цією сутністю (Нагель Т.).

Пункт 1.1.3 “Феноменологія плоті Мерло-Понті як філософія амбівалентності” власне концентрується на феноменології плоті Мерло-Понті М. та феноменологічній онтології Сартра Ж.-П. як альтернативних версіях картезіанського дуалізму. Бінарна зв'язка “тіло актуальне” (corps vйcu) - в теорії Мерло-Понті М. та “в­собі” (en soi) - в онтології Сартра Ж.-П. й “тіло феноменальне” (corps propre) та “для-себе” (pour soi) дають змогу розбудувати філософську систему нового зразка, де зокрема:

а) амбівалентне становище людини у світі зумовлене вічною грою онтологічних сфер актуального та феноменального;

б) органічне тіло взаємодіє з речами протяжними, створюючи їх та використовуючи інструментально;

в) ця взаємодія завжди віртуальна, діє у форматі нібито, тобто метафорично, водночас не маючи визначеної мети;

г) розуміння в цій пояснювальній схемі тісно пов'язано з діяльністю - “Я можу” на відміну від “Я мислю”.

Підрозділ 1.2 “Об'єктивність простору і тіло фізичне (Стросон і Плеснер)” концентрується на дослідженні ролі тілесного аспекту буття людини у світі: Плеснер Г. вибудовує феноменологію сміху і плачу, де реакції сміху і плачу окреслюють границі поведінки людини, у той час як Стросон П. розробляє онтологію особистості, у якій матеріальні об'єкти беруть на себе роль орієнтирів у побудові ідентифікаційної схеми.

У пункті 1.2.1 “Дослідження границь поведінки людини, як вони визначені у феноменології сміху і плачу Плеснера” тілесне буття людини визначається як фактичність, що має свої межі. Живе тіло приречене встановлювати та відновлювати (трансцендувати) межу між штучним та органічним. Саме в експресивних актах сміху та плачу людині дається відчуття цих меж. Герменевтика тіла Плеснера Г., у рамках якої реакція сміху виникає, коли людина підноситься над ситуацією, а реакція плачу, навпаки, сигналізує про згоду здатися на волю обставин, окреслює онтологічні межі поведінки людини. У цьому аспекті можна говорити про наявність деякої межі між внутрішнім і зовнішнім, де, задля збереження цієї межі, збереження людини як амбівалентної системи тіло живе - тіло фізичне (Kцrper - Leib), людина існує у вічному симбіозі суб'єктивного і об'єктивного. Таким чином, Плеснер Г., подібно до Мерло-Понті М. в концепті тіла-суб'єкта, окреслює сферу, яка не підлягає об'єктивації. Адже бути в ситуації означає завжди підноситися над ситуацією. Саме ця ідея закладена в понятті ексцентричної позиціональності Плеснера Г.

У намаганні зрозуміти саму себе людина моделює схеми розумної поведінки - комп'ютерні програми, що наближені до інтелектуальних функцій людини. Будь-яка інтелектуальна машина має дві складові: “апаратну частину” (hardware), тобто пристрій, який збирає, зберігає й обробляє інформацію, та “програмне забезпечення” (software) пристрій, що приймає рішення, виходячи з певної мети та здійснює вибір, направлений на досягнення мети, базуючись на інформації з першого пристрою. І така схема в цілому вірно відображає людську модель прийняття рішень. З іншого боку, амбівалентність зв'язку між фактичною сферою наявних можливостей та потребою вибору, породжує особливий спосіб відношення між волею та матеріальним світом у аспекті взаємовідношення Я та не-Я, суб'єкта та об'єкта. При чому, межа між ними визначається віртуально, в залежності від реалізації ніцшеанського принципу “Я можу”. Тому дослідження буття людини в рамках кібернетичної теорії, що визначає своїм предметом дослідження симбіотичних поєднань людини та машини, представляє особливий інтерес. Таким чином, у пункті 1.2.2 “Закон природної штучності Плеснера в контексті онтології дії” представлено дослідження взаємодії штучного та органічного в рамках сучасної кібер-теорії, де діяльність набуває онтологічного значення, саме дія та послідовність дій складають основу первинної реальності людини.

Пункт 1.2.3 “Особа за Стросоном або цілісне визначення особистості через ідентифікацію матеріальних об'єктів”. Основною тезою, яка проходить через філософію Канта І., згодом, утілюючись у теорії Стросона П., залишається взаємозалежність здатності людини усвідомлювати себе суб'єктом у світі та здатності уявляти простір, зокрема вміти уявити себе об'єктом серед інших об'єктів у рамках об'єктивної просторової схеми. У теорії Стросона П. матеріальні об'єкти служать орієнтирами в ідентифікації особистості. Він наполягає на цьому, адже іншого шляху ідентифікації не існує - виходячи з обстоюваної Стросоном П. теорії неприналежності (no-ownership) суб'єктивних досвідів, тільки матеріальні об'єкти можуть формувати ідентифікаційну схему.

Утримання онтологічних сфер життя, означених тілом фізичним і тілом живим, функціонує у форматі нібито чи віртуально-символічно. Таким чином, продукування символів виводить дослідника у сферу соціально-культурної взаємодії. Адже реалізація людини як тілесної сутності можлива лише не в світі як такому, а в світі соціокультурному. Якщо тіло іншого може постати перед нами як об'єкт, то тіло власне ніколи не може стати предметом споглядання. Людині дані лише частини тіла, перетворити їх на цілісність -- задача соціокультурна. тілесний дія онтологічний предметний

РОЗДІЛ ІІ дисертаційної роботи концентрується на дослідженні предметного аспекту амбівалентного функціонування тіла живого і тіла фізичного. Тіло живе є завжди тілом дієвим, активним, таким, що вічно перебуває в русі, встановлює зв'язки сенсу, є заангажованим у ситуації. У царині живого тіла природа перетворюється на культуру, а плин подій у часі на історію. Найбільш адекватними персоналіями в процесі дослідження соціокультурного функціонування тіла як трансценденції видаються Ніцше Ф., Фуко М. та Маркс К. - соціальні філософи, чия зацікавленість природою влади, власності, що складають основу існування людини в суспільстві не тільки не полишає сфери тілесної конституції людини, а й робить особливий акцент на чуттєвій природі особистості.

Підрозділ 2.3 “Пограничний вимір існування тіла та конституювання самості”, ґрунтуючись на основах соціальної філософії Маркса К. та філософії Ніцше Ф., має на меті дослідити принципи формування предметної, цілеспрямованої діяльності, яка, як виявилось, прямо залежить від потенціалу тілесної дії.

Ніцше Ф., один із визнаних теоретиків у сфері філософського дослідження тілесності, заявляє про кінець метафізики. Адже там, де починається дієве тіло, закінчується спекулятивна філософія. Тому пункт 2.3.1 “Критика метафізичної традиції: антидуалістичний динамізм і перспективізм Ніцше як альтернатива. Тілесність, перспективізм та ідея “надлюдини” виявляє основні принципи філософії Ніцше Ф., яка після смерті Бога оперує без універсального погляду на речі, абсолютної істини чи зовнішнього морального агента. Така схема:

а) визначає людину в термінах динаміки, тобто волі до влади;

б) функція бачення (знання), яка належала раніше виключно Богу, фрагментується, розподіляючись між різними інститутами та індивідуальними локусами влади;

в) перспективізм, тобто здатність зайняти певну точку зору стосовно предмета, визначає людину в просторово-рухомих термінах;

г) надлюдина, долаючи примітивні інстинкти, трансформуючи їх, ще раз утверджує себе як плотська істота, яка може відчувати насолоду від соматичного буття.

Ніцшеанська формула “Я можу” відсилає до заклику Фуко М.: “Потурбуйся про себе”, де термін турбота продукує асоціації з діяльністю, необхідністю вибору, прийняттям рішень, а значить, і відповідальності за ці рішення.

Підрозділ 2.4 “Суспільний вимір розширення рамок індивідуальної свідомості” має на меті розкрити чинники формування тілесної дії, коли остання формує особливий вид людської взаємодії, де відношення влади та власності, по суті, уречевлені.

Пункт 2.4.1 “Сприймаюче тіло в структурі предметної дії - концепція Маркса”. Лабільна природа людської сутності як єднання царин живого і фізичного тіла перетворює агента на підвладну, стражденну сутність, яка приречена шукати задоволення своїх потреб поза собою, таким чином формуючи та цементуючи соціально-символічні відносини влади в ході інтеракції з речами та особистостями. Реалізація предметної дії - суть стражденної природи людини, потребує певних чинників. Маркс К. називає умовою реалізації цілеспрямованої дії тілесність, при чому особливі форми функціонування тіла, зумовлені певними соціальними, економічними, культурними факторами, визначають напрям діяльності і навпаки.

У пункті 2.4.2 “Уречевлене тіло як переважаюча складова в діаді тіло живе - тіло фізичне: небезпека знищення чуттєвої природи людини (Маркс). Способи вирішення проблеми (Маркузе)” концентрується на дослідженні збоїв у схемі тіло живе - тіло фізичне. Тут підіймається така проблема: Маркс К. шляхом визначення історичної суті людини в неорганічних продовженнях її органічного тіла в принципі ставить під загрозу чуттєву суть людини. Маркузе Г. пропонує рецепт збереження чуттєвості людини - це еротизація, тобто надання праці як цілеспрямованій діяльності людини з перетворення культурного та природного середовища чуттєвого аспекту. Тобто діяльність та її ефективність залежать, зокрема, від збереження гармонійних відносин у рамках структури тіло живе - тіло фізичне.

ВИСНОВКИ

Висновки містять теоретичне узагальнення ключових положень та результатів, отриманих у ході дисертаційного дослідження.

Фундаментальні онтологічні проблеми, що постають у процесі вивчення умов буття практичного розуму, а саме вивчення умов ґенези цілеспрямованої дії, залишаються чи не найбільш обговорюваною темою в класичній та сучасній філософії. Предметом представленого дисертаційного дослідження став малодосліджений сучасною українською філософською думкою онтологічний аспект ролі та значення позиціонуючої дії тіла у формуванні цілеспрямованої дії, а саме: тілесність як напрямна (інтенційна) сила дій розуму в контексті предметної дії, тобто тілесна дія визначається в дисертації умовою формування та відтворення буттєвої цілісності в усій її автентичності.

Представлене дослідження робить особливий акцент на амбівалентності відношення модальностей “бути тілом” та “мати тіло”, інтегрованих у структуру тілесної дії. Проблеми, поставлені в дисертаційній роботі, та апробовані шляхи їх вирішення покликані сприяти розширенню предметного поля дослідження онтології та феноменології через залучення до сучасного філософського дискурсу в Україні концепцій феноменології сміху і плачу Плеснера Г., а також онтології особистості Стросона П. - саме в аспекті використання онтологічних розвідок цих парадигм. Авторка сподівається, що заявлена нею думка про амбівалентність, що присутня в структурі співвідношення, інтегрованого в тілесну дію, де взаємодіють дві модальності “бути тілом” і “мати тіло”, ґрунтуючись на концепціях Мерло-Понті М. та Плеснера Г., зможе стати корисним внеском у вирішення проблем, з якими стикається онтологія, зокрема, в аспекті визначення принципів та основ визначення та формування буттєвої цілісності особистості.

У висновках дисертаційного дослідження обґрунтовано, що діюче тіло та світ не протистоять одне одному. Навпаки, тіло належить світові, об'єднуючи суще в єдине ціле, тіло, що діє, надає сенс існуванню. А значить, забезпечує наповненість, значущість спрямованості (інтенційності) свідомості, тобто цілераціональності (спрямованих дій розуму). Таким чином, можна зробити висновок, що тілесне буття є особливою формою інтенційності. Тіло як носій життєвого світу діє в напрямку до речі, надаючи їй виміру предметності. Більше того, лише тіло, зорієнтоване своїм існуванням у горизонтах світу, здатне сприймати та переживати суще як предметну дійсність.

Дослідження концепцій Стросона П. та Плеснера Г. дають змогу визначити, що людина існує у форматі взаємозв'язку, але не ототожнення, здатності особистості володіти тілом (Kцrper) і бути тілом (Leib). Існує структурний зв'язок між способом формування особистості (person, Personen) і матеріальними об'єктами.

Більше того, види турботи (Sorge), способів виробництва (предметної діяльності), які забезпечують фізичне виживання у світі, породжують різновиди історичної особистості. Крім того, ефективність дій людини перебуває в прямій залежності від гармонійного відношення тіло живе - тіло фізичне.

Таким чином, тілесність представлена умовою існування людини в предметному світі, а від організації тілесних сил залежить організація діяльності людини в світі, як це викладено в роботі Маркса К. “Економічно-філософських рукописах 1844”. Отже, дисертаційне дослідження розкриває чинники існування тілесної дії, коли остання формує особливий вид людської взаємодії, де відношення влади, власності, принципи формування систем знання, по суті, уречевлені. Зокрема, артистична філософія Ніцше Ф. - потужна філософська схема, де шляхи формування систем влади, власності, знання й т. ін. залежать від потенціалу тілесної дії. Таким чином, діяльність набуває онтологічного значення, саме дія та послідовність дій складають основу первинної реальності людини.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРКОЮ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кравченко О.М. Тіло перцептивне як можлива альтернатива дуалізму душі та тіла: закладення основ philosophie de l'ambiguпtй // Практична філософія. -- № 4 (№ 18). -- К.: Центр практичної філософії, 2005. -- С. 223-233.

2. Кравченко О.М. Дилема кіборга: концепт штучності як визначальний в становленні самості // Мультиверсум: Філософський альманах: Зб. наук. праць. -- Вип. 49. -- К.: Український центр духовної культури, 2005. -- С. 233-240.

3. Кравченко О.М. Живе тіло в структурі предметної дії -- концепція Маркса // Мультиверсум: Філософський альманах: Зб. наук. праць. -- Вип. 57. -- К.: Український центр духовної культури, 2006. -- С. 149-158.

4. Кравченко О.М. Природна штучність та ексцентрична позиціональність в концепції Плеснера: корпоральна природа віртуальної реальності // Дні науки філософського факультету-2005. Міжнародна наукова конференція: Матеріали доповідей та виступів. -- Ч. III. -- К.: ВПЦ “Київський університет”, 2005. -- С. 44-46.

5. Кравченко О.М. Справа Мор проти Університету Каліфорнії. Антидуалістичний динамізм Ніцше Ф. -- принцип “Я можу” як основа буття людини. Корпоральна природа відповідальності та власності // Дні науки філософського факультету-2006. Міжнародна наукова конференція: Матеріали доповідей та виступів. -- Ч. II. -- К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. -- С.133-135.

6. Кравченко О.М. Концепт соматичної пропріоцепції та самість (self) // III Харківські студентські філософські читання: Матеріали міжнародної конференції. -- Х.: 2006. -- С.76-78.

АНОТАЦІЇ

Кравченко О.М. Тілесна дія як предмет онтології. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.01 - Онтологія, гносеологія, феноменологія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2007.

Дисертація розкриває умови буття практичного розуму - онтологічних чинників, що зумовлюють реалізацію цілеспрямованої дії. Дослідження розгортається в рамках феноменології плоті, яка в ситуації мінливої поведінки відводить тілу позиціонуючу роль.

Робота аргументовано доводить, що тілесне буття є особливою формою інтенційності. Тіло як носій життєвого світу діє в напрямку до речі, надаючи їй виміру предметності, а дія та послідовність дій складають основу первинної реальності людини.

Проблеми, поставлені в роботі, й апробовані шляхи їх вирішення покликані сприяти розширенню предметного поля онтології та феноменології через залучення до філософського дискурсу в Україні феноменології сміху і плачу Плеснера Г., а також онтології Стросона П.

Ключові слова: тілесна дія, тіло живе, тіло фізичне, інтенційність, поведінка, особистість, ситуація.

Кравченко О.Н. Телесное действие как предмет онтологии. - Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.01 - Онтология, гносеология, феноменология. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2007.

Диссертация раскрывает условия бытия практического разума - онтологических факторов, обеспечивающих реализацию целенаправленного действия. Исследование разворачивается в рамках феноменологии плоти, которая в ситуации изменчивого поведения отводит телу позиционирующую роль.

Работа аргументировано доказывает, что телесное бытие есть особая форма интенциональности. Тело как носитель жизненного мира действует по направлению к вещи, наделяя ее предметностью, а действие и последовательность действий составляют основу первичной реальности человека.

Проблемы, поставленные в работе, и апробированные пути их решения призваны расширить предметное поле онтологии и феноменологии посредством вовлечения в современный философский дискурс в Украине феноменологии смеха и плача Плеснера Г., а также онтологии Стросона П.

Ключевые слова: телесное действие, тело живое, тело физическое, интенциональность, поведение, личность, ситуация.

Kravchenko O.M. Bodily action as the subject of ontology. - Manuscript.

Dissertation for degree of Candidate of Philosophical Sciences, 09.00.01 - Ontology, Epistemology, Phenomenology. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2007.

The thesis aims to investigate clauses, which define and structure human practical reason, e.g. factors determining successful goal attainment and directed action. Theoretical analysis is carried out within the framework of tradition of phenomenology of the flesh, which in its attempt to ground intentionality in the ontology of the body, aims to fuse different interpretive schemas - from P. Strawson's analytical philosophy and H. Plessner's philosophical anthropology to phenomenology, advocated by M. Merleau-Ponty and J.-P. Sartre. The study specifically focuses on the ontological aspect of presented theories, which among all aim to analyse the functional role and significance of positional bodily action in the situation of shifting behaviour.

For a long time, the “human mind” remained centre-stage of philosophical discourse. As an insurmountable ground of all experience, it was to provide a secure foundation of all empirical knowledge. More recent philosophical thought accelerated the pace in which, such grounding was to be overthrown, spearheaded by the now-classic pragmatic turn, and in general postmodern turns away from any essentialist position. For instance A. Gehlen, a leading representative of philosophical anthropology, sought to reinterpret the concepts of mind and intelligence in biological and sociological terms. Via introducing action as a special term, he rejects traditional dualisms of soul and body, mind and matter, theory and practice. As a matter of fact, A. Gehlen sought to construct a philosophy which views human intelligence in the context of its biological nature, the structure of human perception, action and needs, that is, develop philosophical a system, which views the overall determination of human powers of thought within the total complex of human senses and drives.

Anthropological reflection suggests that human diffrencia specifica is not just that of one or a few new adaptations but rather it is rooted in a kind of underdevelopment - a full-bodied lack of integration into a particular environmental context. This kind of organismic “detachment” simultaneously entailed the possibility of greater “world-openness” (as, for example, reflected in H. Plessner's concept of “excentric positionality”). As compensation for the lack of “instinctual” determination, culture arises as a “natural event” within the realm of nature - the nature-culture transformation is located within nature itself and it comes not merely as a fortuitous prerogative other species lack but as an unavoidable necessity of physical survival, with social and normative presuppositions and implications.

Because a human being exists as a labile entity, combining two modes of existence - being a body (Leib) and having a body (Kцrper), a structural connection exists between emerging of the Self and material bodies, as brilliantly presented in P. Strawson's ontology of personhood. Persons are credited with physical characteristics - M-predicates on the one hand and various states of consciousness, referred to by P. Strawson as P-predicates. How these two sorts of attributes are related to each other and why they are attributed to the very same thing, are the two questions P. Strawson discusses in his fundamental text Individuals.

On the other hand, M. Heidegger came up with one of his most fundamental notions about being in the world and taking care (Sorge) of one's own existence. This lead M. Foucault - one of the most prominent representatives of the postmodernist tradition, to conclude that various types of care, e.g. varieties of directed action, which secure physical, e.g. bodily survival in the world, create diverse historical Selfs.

Which in turn corresponds with F. Nietzsche's central notion of will to power (Der Wille zur Macht), that is “power for the sake of power” directly depends on the bodily potential for action. Consequently such human creations, as systems of political control, ownership and knowledge are essentially corporeal, and directly refers to the vigour of bodily action.

In the course of philosophical study, presented in the dissertation thesis, it had been determined that bodily existence comes as a particular form of intentionality, which, in turn, serves as a particular ontological guideline for human action. Unique feeling of awareness of my own body lets one perceive the world from the point of view of one's own body and not some other, hence allowing to perceive and experience being as objective reality.

In this context bodily action gains ontological meaning, in fact, it shapes the immediate reality of a human being, presenting it as a series of actions.

Key words: bodily action, body living, body physical, intentionality, behaviour, person, and situation.

Размещено на Allbest.ru