Життєва компетентність особистості: концептуальні засади та соціальні виміри

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОВІТРЯНИХ СИЛ

імені ІВАНА КОЖЕДУБА

Степаненко Михайло Дмитрович

УДК 128.000.141

ЖИТТЄВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА СОЦІАЛЬНІ ВИМІРИ

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Култаєва Марія Дмитрівна, Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Корженко Володимир Васильович, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, заступник директора з наукової роботи;

кандидат філософських наук, доцент Карпенко Іван Васильович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, декан філософського факультету.

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться "26" жовтня 2006 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.702.05 при Харківському університеті Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба за адресою: 61023, м. Харків, вул. Динамівська, 6, ауд. Д-606.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба за адресою: 61023, м. Харків, вул. Сумська, 77/79.

Автореферат розісланий "25" вересня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради - кандидат філософських наук, професор Мануйлов Є. М.

життєвий компетентність особистість соціальний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена особливою важливістю проблеми життєвої компетентності особистості для сучасного суспільства, що характеризується підвищеною динамікою і системністю соціальних змін, глобалізацією ризиків, ускладненням соціальних практик, плюралізацією життєвих стратегій і стилів. У такому мінливому і мозаїчному світі виникає гостра суперечність між, з одного боку, новою системою вимог і, з іншого, - можливостями особистості, ускладнюється і загострюється проблема особистісного самовизначення і самоздійснення. Усе це викликає необхідність формування в особистості життєвої компетентності як інтегративної якості, що системно характеризує її реальну здатність адекватно і відповідально реагувати на стрімкі соціальні зміни, усвідомлювати загрози розвитку людства, враховувати соціальні й індивідуальні потреби і можливості особистісної самореалізації і здійснювати на цій основі відбір способів і засобів досягнення бажаного майбутнього, а також застосовувати набуті знання, навички та вміння адекватно різним життєвим ситуаціям як наявним, так і очікуваним.

Ситуація системної кризи і світоглядної розгубленості, в якій опинилося українське суспільство, масштабні завдання щодо його оновлення і розвитку відповідно до сучасних цивілізаційних стандартів надають додаткової актуальності соціально-філософському дослідженню життєвої компетентності особистості, розкриттю соціальних запитів щодо її формування з врахуванням специфіки трансформаційних процесів в Україні.

Отже, в сучасних умовах набуття особистістю життєвої компетентності стає об'єктивним запитом як індивідуального, так і соціального життя. Усвідомлення цього знайшло втілення у концепції компетентнісно орієнтованої освіти, що активно впроваджується в останні роки у багатьох країнах світу і в Україні. Така стратегічна переорієнтація освітньої діяльності, як і усі названі вище чинники, спричиняють необхідність системного і комплексного дослідження проблеми життєвої компетентності особистості із врахуванням вимог сучасності, що надає їй також теоретичної актуальності.

Аналіз стану наукової розробки проблеми показує, що її дослідження стають усе більш інтенсивними і різноспрямованими. Найбільш розробленими є її педагогічний (Б. Вульфсон, С. Гессен, В. Долл, І. Єрмаков, Т. Єрмаков, Т. Каткова, О. Кононко, Дж. Куллахан, Л. Пермінова, Ж. Перре, Дж. Равен, Б. Рей, М. Рижаков, І. Тараненко, Г. Халаш), соціально-психологічний (К. Абульханова-Славська, В. Дружинін, О. Коржова, А. Мінаєв, Л. Мітіна, К. Обуховський, Л. Петровська, М. Попова, Л.Сохань, Е. Старовойтенко, Т. Титаренко, В. Циба) та соціологічний (З. Бауман, П.Бергер, П. Бурдьє, Е. Гідденс, О. Злобіна, Л. Іонін, І. Мартинюк, Т. Лукман, Т. Резнік, Ю. Резнік, Н. Соболєва, В. Тихонович, У. Томас, А. Шюц) аспекти. Але проблема вироблення і застосування системного і комплексного підходу до концептуалізації життєвої компетентності особистості залишається ще не вирішеною і потребує філософських узагальнень.

Проблема життєвої компетентності привертає увагу і філософів, але не стільки як самостійний предмет, скільки у контексті аналізу різних аспектів проблеми людини та її буття в світі, передусім проблеми мистецтва жити. Остання перебуває у центрі уваги багатьох сучасних філософів (П. Адо, Р. Барт, Ж. Бодріяр, Г. Горак, Ж.Дельоз, Н. Корабльова, С. Кримський, М. Култаєва, В. Малахов, І. Степаненко, В.Табачковський, М. Фуко, Н. Хамітов) і психологів (А. Адлер, Б. Братусь, Д. Леонтьєв, А.-Х. Маслоу, Ч. Тарт, В. Франкл, Е. Фромм, К.-Г. Юнг). Вона актуалізується у контексті пошуків "нової етики" (Г. Йонас, М. Конш, Е. Левінас, Г. Марсель, Р. Мізраї, П. Рікер, К. Росе), у зв`язку з осмисленням викликів сучасної цивілізації і можливих відповідей на них (Г. Арендт, К.-О. Апель, Б. Вандельфельс, О. Данильян, А.Єрмоленко, Н. Еліас, М. Кастельс, І. Карпенко, В. Корженко, В. Лозовой, К. Лоренц, Е. Макінтайр, М. Оже, Ю. Павленко, В. Пазенок, М. Попович, Е. Тоффлер, М.Требін). Філософсько-рефлективне поле життєвої компетентності особистості формується і розвивається завдяки дослідженням її окремих різновидів - компетентності комунікативної (Ю. Габермас, Ю. Жуков, Л. Петровська, А. Сікурел), професійної (А. Маркова), інформаційної (В. Акуленко, М. Дзугоева, О. Зайцева, Н. Насиров, Н. Рудницькій, А. Семенов, О. Толстих), соціальної (Г. Білицька, А. Брушлинський, Н. Казарінов, С. Краснокутська, Є. Руденський, Р. Ульріх) тощо. Але ці різновиди переважно розглядаються відокремлено і нагальною залишається проблема концептуалізації життєвої компетентності особистості як цілісного феномена у його соціальних репрезентаціях. Усе зазначене й зумовило здійснення дисертаційного дослідження у теоретичній площині соціальної філософії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота здійснювалась у річищі загального напряму філософських досліджень соціокультурних і освітніх синтезів, що проводяться кафедрою філософії Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, і виконана у межах комплексної цільової програми №0194 "Вдосконалення змісту та методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України".

Актуальність теми та рівень її розробленості визначили мету та завдання дисертаційного дослідження. Його мета - засобами соціальної філософії на підставі системного, комплексного і контекстного аналізу життєвої компетентності особистості визначити її концептуальні засади та розкрити її соціальні виміри. Досягнення поставленої мети зумовило постановку і виконання таких дослідницьких завдань:

- визначити смислові константи у соціогенезисі проблемного поля життєвої компетентності особистості в історії філософії і культури;

- визначити теоретико-методологічні засади дослідження життєвої компетентності особистості у площині соціально-філософського аналізу;

- розглянути феномен життєвої компетентності особистості у сучасному просторі філософського і соціально-гуманітарного знання і визначити перспективні напрями його міждисциплінарного дослідження;

- здійснити концептуалізацію життєвої компетентності особистості і розробити її теоретичну модель;

- визначити соціальні параметри життєвої компетентності особистості;

- розкрити специфіку формування життєвої компетентності особистості в контексті соціальних трансформацій, що відбуваються в світі і Україні;

Об`єктом дослідження є соціокультурні аспекти людського життя в його антропологічних, особистісних і соціальних вимірах.

Предмет дослідження - концептуальні засади і соціальні виміри життєвої компетентності особистості.

Методологічна основа і методи дослідження. В дисертації застосовується метатеоретична перспектива осмислення життєвої компетентності особистості. Важливими методологічними знаряддями її реалізації виступили системний і міждисциплінарний підходи, що уможливили осягнення життєвої компетентності особистості як цілісного, багатовимірного і багаторівневого утворення з врахуванням здобутків різних теоретичних досліджень, здійснених на основі різних теоретичних підходів у регіонах таких наук, як філософія, педагогіка, психологія, соціологія. Метатеоретична перспектива дозволила також у межах єдиного смислового поля життєвої компетентності особистості диференціювати її ідеальний, нормативний і дескриптивний виміри, охопити дійсне, можливе і бажане.

Використання методологічних принципів взаємодоповнювальності та інтервальності дозволили - при збереженні загальної орієнтації на положення марксистської соціальної філософії - інтегрувати і застосувати методологічні принципи та ідеї філософії життя, екзистенціалізму, філософії космізму, феноменології, структуралізму, соціальної герменевтики, комунікативної філософії, гуманістичного психоаналізу. В дисертації також застосовані історичний і діяльнісний підходи, метод соціальної інтерпретації, загальнонаукові і загальнологічні методи пізнання. Достовірність одержаних результатів обґрунтовується з використанням сучасних засобів теоретико-методологічного аналізу і за допомогою верифікації пропонованих теоретичних положень.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше, засобами соціальної філософії із застосуванням міждисциплінарного підходу, здійснено системний і контекстний аналіз життєвої компетентності особистості як якісної характеристики особистісного мистецтва жити, на підставі якого розроблена її теоретична модель, визначені її антропологічні, особистісні, ситуативні і соціальні параметри, розкрита її змістовна специфіка й особливості формування в умовах сучасних цивілізаційних трансформацій. Наукова новизна результатів дисертації конкретизована у таких положеннях:

· розвинуто уявлення про соціогенезис смислового поля життєвої компетентності особистості в європейській культурно-історичній і філософській традиціях - доведено, що життєва компетентність є необхідною індивідуальною підставою багатовимірного процесу життєвого самовизначення і самоздійснення людини, це інтегративна якісна характеристика особистісного мистецтва жити, що має константні параметри, у яких розрізнено: по-перше, низку вимог щодо організації і проживання індивідуального життя, зумовлених екзистенційними потребами людини, і, по-друге, низку засобів, що забезпечують реалізацію цих вимог, і мають соціокультурний і конкретно-історичний характер;

· обґрунтована необхідність диференціації у єдиному смисловому полі життєвої компетентності особистості ідеального, нормативного і дескриптивного вимірів, оскільки це дає змогу охопити дійсне, можливе і бажане у феномені життєвої компетентності особистості і, тим самим, запобігти домінуванню імперативної настанови у її теоретичних рефлексіях, а також уникнути спрощень і схематизації в її теоретичних описах і конструктах;

· обґрунтована доцільність виокремлення таких основних вимірів життєвої компетентності особистості, як метаантропологічний, індивідуально-особистісний, ситуативний і соціальний і виявлені їх універсальні параметри;

· розвинуто уявлення про понятійне поле життєвої компетентності особистості через його визначення і систематизацію, а також аналіз і розкриття евристичного потенціалу понять, що його утворюють, таких, як "життєтворчість", "мистецтво жити", "життєвий шлях", "життєва ситуація", "життєдіяльність", "життєздатність", "життєві стратегії", "життєві стилі", "життєвий успіх";

· вперше на підставі розкриття багатовимірності відповідальності людини - ноосферної, екзистенційної, особистісної, ситуативної, соціальної - обґрунтоване її значення як системоутворювальної складової життєвої компетентності особистості, що самореалізується в суспільстві ризику;

· вперше систематизовано і змістовно конкретизовано соціальні параметри життєвої компетентності особистості, у яких розрізнено: по-перше, ті, що мають універсальне значення з точки зору цілісності суспільного життя і тому є наскрізними для особистості в усіх його сферах і видах життєдіяльності, а по-друге, ті, що мають універсальне значення з точки зору розподілу суспільного життя на основні сфери соціальної життєдіяльності і постають у змісті особистісної життєвої компетентності як її інтегровані види;

· розвинуто уявлення про соціальні засади загострення проблеми життєвої компетентності особистості в сучасних умовах: розкрита її конкретно-історична специфіка, зумовлена соціальними трансформаціями, що відбуваються в світі і в Україні; проаналізовані вимоги і виклики суспільного життя як об`єктивні передумови визначення змісту ключових компетентностей.

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що розроблена у роботі на соціально-філософських засадах теоретична модель життєвої компетентності особистості дозволяє осягнути даний феномен системно і комплексно і, тим самим, виявити нові аспекти у вивченні проблеми формування і розвитку особистості відповідно до вимог власного духу і викликів сучасності. У дисертації розвинуто теоретико-методологічний інструментарій міждисциплінарного дослідження життєвої компетентності особистості через теоретичне узагальнення її смислового поля, представленого у регіонах таких наук, як педагогіка (компетентнісно орієнтована освіта), психологія (концепції життєтворчості і мистецтва жити, індивідуального стилю діяльності, "Я-концепції"), соціологія (концепції життєвих стратегій і стилів, феноменологічний аналіз стратегій життя сучасної людини), та визначення можливих теоретичних площин їх сполучення на підставі філософських узагальнень. Методологічні підходи, застосовані у роботі, й одержані з їхньою допомогою теоретичні положення і висновки можуть стати основою для подальшої розробки даної проблеми філософами, педагогами, психологами, соціологами.

Результати здійсненого у дисертації концептуального аналізу життєвої компетентності особистості можуть бути використані при розробці освітньо-виховних програм і проектів у системі освіти України, які б сприяли підвищенню якості та змісту освіти, її системної переорієнтації на формування і розвиток особистості, здатної адекватно реагувати на запити часу і власні індивідуальні потреби, що відповідає вимогам просування України на міжнародний рівень освітніх досягнень і вимогам формування людського капіталу нової якості, що необхідно для подолання кризового стану українського суспільства. Теоретичний і фактологічний матеріал дисертації може бути використаний для підготовки загальних і спеціальних курсів і методичних матеріалів з філософії, педагогіки, психології, соціології.

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження доповідалися на 14 науково-практичних конференціях різного рівня, зокрема: "Конфлікти і культура: різноманіття їх проявів" (Харків, 1997), "Освіта і доля нації" (Харків, 2003 - 2005), "Біографічний метод в сучасному гуманітарному знанні" (Одеса, 2004), міжнародних синергетичних читаннях, присвячених пам`яті Іллі Пригожина (Київ, 2003), VІІ Міжнародному філософсько-культурологічному конгресі "Динамика ценностных ориентаций в современной культуре: поиск оптимальности в экстремальных условиях" (Санкт-Петербург, 2004), ІІІ Міжнародній конференції "Розвиток демократії та демократична освіта в Україні" (Львів, 2005), ІV Міжнародній науково-теоретичній конференції "ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія" (Київ, 2005), І Тавричних читаннях "Отечественная философия: современные коллизии" (Донузлав, 2005), на наукових семінарах кафедри філософії та соціології УкрДАЗТ (2004, 2006), на засіданні кафедри філософії ХНПУ ім. Г.С.Сковороди (2006). Результати дисертаційного дослідження використовуються автором у педагогічній діяльності.

Публікації. Зміст основних положень дисертації, її ідеї і результати висвітлені у 13 публікаціях, 4 з яких - статті у наукових фахових виданнях.

Особистий внесок здобувача. Усі теоретичні положення у наукових працях дисертанта розроблені ним особисто. У публікації №5 йому належить 50% матеріалу, що стосується соціально-філософського аналізу життєвого проектування у його взаємозв`язку з методологією біографічного аналізу.

Структура роботи. Мета і завдання дослідження визначили структуру роботи. Дисертація (повний обсяг 205 сторінок) складається зі вступу, трьох розділів (кожний містить підрозділи), висновків, додатків (1), списку використаної літератури, який включає 216 найменувань (обсягом 16 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об'єкт, предмет, методологію і методи дослідження, розкрито наукову новизну здобутих результатів, вказано їх форми апробації, наведено інформацію про публікації, в яких висвітлено основні положення роботи, подано загальні відомості про дисертацію.

У першому розділі проаналізовано теоретико-рефлексивне поле життєвої компетентності особистості в його історичній ретроспективі та сучасних дискурсивних формах. У підрозділі 1.1. Генезис смислового поля життєвої компетентності особистості в історії філософії і культури в результаті визначення і систематизації смислового поля життєвої компетентності особистості в європейській культурно-історичній і філософській традиції доведено, що життєва компетентність є необхідною індивідуальною підставою багатовимірного процесу життєвого самовизначення і самоздійснення людини, це інтегративна якісна характеристика особистісного мистецтва жити, що має константні параметри, зумовлені екзистенційними потребами людини. Кожний із цих параметрів складався на певному етапі культурно-історичного розвитку і зберігався у знятому вигляді на подальших етапах, змінюючи свою питому вагу у загальній структурі життєвої компетентності людини залежно від панівних світоглядних настанов і специфіки суспільного життя.

У дисертації встановлено, що у цих константних параметрах слід розрізняти дві групи. По-перше, низку вимог щодо організації і проживання індивідуального життя, таких як: вимога зберігати і відтворювати тотожність із родом, традицією, природою, предками; переконаність у необхідності жити у згоді, гармонії з самим собою, що є невід`ємним засобом збереження тотожності зі світовим цілим; необхідність розрізняти добро і зло, справжнє і несправжнє у своєму існуванні, вибирати між духовним і плотським; необхідність обирати протягом усього життя між наявними у соціумі можливостями самоздійснення. По-друге, низку засобів, що забезпечують реалізацію цих вимог: самопізнання і самозаглиблення, дослідження власної душі; рефлексія з приводу питання про сенс життя та засоби подолання його швидкоплинності; вміння розрізняти "справжні" і "несправжні" страждання та їх долати; усвідомлення цілісності та єдності "Я", його тілесних і духовних вимірів, багатоманіття можливих проявів людського в особистісному самоутвердженні і самоздійсненні; сприйняття особистісної визначеності й оригінальності як цінності, що досягається через продуктивне, творче діяння; здатність співвіднесення індивідуального життя та його ідеалу; усвідомлення, що не соціальний статус, а особистісні якості - власна воля, наполегливість, готовність самостійно приймати рішення і діяти - роблять людину соціальним діячем.

У підрозділі 1.2. із відповідною назвою визначені теоретико-методологічні засади дослідження життєвої компетентності особистості у некласичній і посткласичній філософії. До найважливіших із них, що стосуються розуміння людського життя, віднесено: визнання його самоцінності, багатовимірності, відкритості, діалогічності, осмисленості, інтерсуб'єктивності, практично-діяльної природи, особистісної та соціокультурної визначеності.

Як стратегічна мета формування життєвої компетентності особистості сприйняті такі ідеї: забезпечити універсальний розвиток людини безвідносно до якогось заздалегідь встановленого масштабу (марксизм), за винятком вимоги збереження життя на планеті Земля (принцип ноосферної відповідальності у філософії космізму і біоетиці, принцип благоговіння перед життям А. Швейцера) і життя прийдешніх поколінь людей (принцип відповідальності Г. Йонаса). Ця вимога актуалізує у змісті життєвої компетентності людини здатності до індивідуального морального вибору на засадах усвідомлення своєї моральної відповідальності за продовження життя як космічного явища і до співчуття як ідеального масштабу людяності і досвіду загальної любові (А. Шопенгауер, Е. Левінас), що передбачає переорієнтацію життєдіяльності з утилітарно перетворювальної на любовно перетворювальну.

Зроблено висновок, що різні філософські підходи до осмислення феномена людського життя є взаємодоповнювальними і як загальні світоглядно-методологічні настанови покладають принципи самоцінності і багатовимірності життя, а також уявлення про те, що життя людини реалізується у межах певного життєвого світу, своєрідного ландшафту соціокультурних відносин, важливими складовими якого є ідеї та уявлення про те, як і навіщо жити, страждати і померти, що означає бути здоровим або хворим, що означає бути людиною. Тому наукові дослідження життєвої компетентності особистості мають відображати різні характеристики її буття - природно-біологічні, соціально-економічні, політичні, духовні, культурні, об`єктивні та суб`єктивні, нормальні та аномальні тощо і здійснюватись із застосуванням принципів інтервальності і взаємодоповнювальності, що дозволяє використати евристично плідні ідеї та принципи різних філософських підходів.

У підрозділі 1.3. Феномен життєвої компетентності особистості у сучасному просторі філософського і гуманітарного знання здійснено теоретичне узагальнення смислового поля життєвої компетентності особистості, представлене у регіонах таких наук, як філософія, педагогіка, психологія, соціологія. Визначені можливі теоретичні площини їх сполучення. Обґрунтовано, що у філософському дискурсі безпосереднє і визначальне значення для концептуалізації феномена життєвої компетентності особистості має осмислення людського життя як процесу життєтворчості, який для свого здійснення потребує особливого мистецтва - мистецтва жити. Встановлено, що поняття життєтворчості і мистецтва жити плідно розробляються не тільки засобами філософії, але й психології та педагогіки, доробки яких мають загальнометодологічне значення для міждисциплінарного дослідження життєвої компетентності особистості.

Показано, що у педагогічній теорії поняття "життєва компетентність особистості" почало розроблятися у зв`язку з новим розумінням стратегічної спрямованості освітньої діяльності, що знайшло втілення у концепції компетентнісно орієнтованої освіти, яка для подальшого розвитку потребує філософського обґрунтування і залучення теоретико-методологічних доробок психологічної і соціологічної науки.

У дисертації серед найважливіших для міждисциплінарних досліджень життєвої компетентності особистості доробок психологічної науки виокремленні: концептуальне оформлення і теоретичний опис проблеми життєтворчості, здійснене науковою школою життєтворчості Л. Сохань, результати діяльності якої вже впроваджені у практичну педагогічну діяльність; концепція життєтворчості Д. Леонтьєва, що наслідує традиції екзистенціального психоаналізу; "Я-концепція" в її різних теоретичних формах експлікації (концепції інтегральної індивідуальності В. Мерліна, метаіндивідуального світу наукової школи Л. Дорфмана), яка може бути важливим теоретико-методологічним знаряддям і для визначення структури життєвої компетентності особистості, і для визначення механізмів і засобів її формування і розвитку; розробка у соціальній психології проблемного поля індивідуального стилю діяльності, що інтегрує ідеї Л. Виготського, О. Леонтьєва, П. Гальперина, Б. Теплова, В.Мерліна. Зроблено висновок, що не зважаючи на плідність та інтенсивність, дослідження індивідуального стилю діяльності не призвели до створення цілісної міждисциплінарної концепції життєвої компетентності особистості, оскільки їм були властиві певна фрагментарність, вузька спеціалізованість, статичність, ретроспективність, психоцентризм. Можливості подолання цих недоліків вбачаються у переміщенні акценту з індивідуально-психологічних особливостей суб`єкта на об`єктивні закономірності самої діяльності, на об`єктивні, соціокультурні та цивілізаційні чинники людської життєдіяльності, що вимагає залучення здобутків сучасних соціально-філософських і соціологічних досліджень.

До найважливіших для розробки міждисциплінарної наукової теорії життєвої компетентності особистості доробок сучасної соціологічної теорії віднесено: категоріальну розробку понять "стиль життя" і "життєві стратегії", феноменологічний аналіз стратегій життя сучасної людини, виявлення специфіки життєвих стратегій у сучасному українському і російському суспільствах; методологічну настанову на аналіз соціальних реалій крізь призму єдності об`єктивного і суб`єктивного, структури й індивіда, яка орієнтує на виявлення і застосування як об`єктивних чинників, що визначають зміст життєвої компетентності особистості в сучасних умовах, так і суб`єктивних; визнання того, що суб`єкт сам значною мірою конституює соціальну реальність (П. Бергер, Т. Лукман) і якщо люди визнають якусь ситуацію як реальну, вона дійсно стає реальною за своїми наслідками (У. Томас); соціологію життя як нову концепцію дослідження соціальної реальності (Ж. Тощенко) і новий напрям міждисциплінарних досліджень (Ю. Резнік), предметом якої є стилі життя, що вивчаються у контексті сучасних соціальних і цивілізаційних трансформацій і перетворень (Е. Гідденс, Е. Тоффлер) і у взаємозв`язку зі стратегіями життя (К. Абульханова-Славська, О. Злобіна, Л. Іонін, І. Мартинюк, Т. Резнік, Ю. Резнік, Н. Соболєва, В.Тихонович).

У другому розділі "Теоретична модель життєвої компетентності особистості" на підставі розкриття визначальних особливостей людського життя у цілому визначені теоретико-методологічні передумови концептуалізації життєвої компетентності особистості, розроблена її теоретична модель і визначені універсальні параметри метаантропологічного, індивідуально-особистісного і ситуативного вимірів життєвої компетентності особистості.

У підрозділі 2.1. Теоретико-методологічні передумови концептуалізації життєвої компетентності особистості обґрунтовано, що даний феномен є багатовимірним і у ньому доцільно виокремлення таких основних вимірів, як метаантропологічний (фіксує здатність особистості до індивідуального відтворення основних атрибутів людського життя у процесі самого життя, до продуктивного вирішення життєвих завдань, що визначаються специфікою людського способу буття у світі), індивідуально-особистісний (фіксує спроможність людини бути особистістю і жити як особистість, тобто бути здатною до самовизначення і самоздійснення, відшукання і реалізації свого покликання і призначення, до здійснення вчинку на особисту відповідальність), ситуативний (фіксує здатність особистості адекватно реагувати на обставини життя і знаходити адекватні рішення у конкретних життєвих ситуаціях) і соціальний (фіксує здатність особистості до продуктивного вирішення життєвих завдань, що визначаються специфікою соціального способу буття людини як у цілому, так і в його історичній і соціокультурній конкретності).

Обґрунтовано, що невід`ємною, системоутворювальною складовою життєвої компетентності особистості є відповідальність - екзистенційна, тобто відповідальність за свою долю, особистісна, як відповідальністю за свої вчинки і дії, соціальна, як відповідальність за їх соціальні наслідки.

На підставі розрізнення прескриптивної і дескриптивної норм, антропологічного і соціального вимірів "нормального" життя вперше обґрунтована необхідність диференціації у межах єдиного смислового поля життєвої компетентності особистості її ідеального, нормативного і дескриптивного вимірів, оскільки це дає змогу охопити дійсне, можливе і бажане у феномені життєвої компетентності особистості і, тим самим, запобігти домінуванню імперативної настанови у її теоретичних рефлексіях, а також уникнути спрощень і схематизації в її теоретичних описах і конструктах.

На підставі залучення теоретико-методологічних здобутків трансцендентальної прагматики обґрунтовано, що теоретична модель життєвої компетентності особистості має бути не приписовою (прийматися на віру і не перевірятися на істинність), а дискурсивною як у рефлексивному, так і у практично-прикладному вимірі - постати як результат дискурсивного обговорення життєвих стратегій і моделей поведінки, що визначають зміст життєвої компетентності особистості з точки зору антропологічної і соціальної норм.

У підрозділі 2.2. Метаантропологічний вимір життєвої компетентності особистості на підставі розкриття її онтологічних основ (таких, як принципова відкритість, проблематичність і проективність людського життя) і змістовного аналізу понять "життєтворчість" і "мистецтво жити", обґрунтовано, що життєва компетентність є об`єктивною екзистенційною потребою людини, невідривно пов`язаною з іншими екзистенційними потребами, і є системною, інтегративною, процесуальною характеристикою здатності людини до життєвизначення і життєздійснення, забезпечення продуктивності свого життя в його біологічному, соціальному і духовному вимірах, до індивідуальної життєтворчості. Невід`ємними складовими останньої є здатності до трансцендентування, відкриття надособових цінностей і смислів, до смислотворення і розширення власного життєвого світу. Усе це актуалізує у змісті життєвої компетентності особистості такі складові, як духовність, критичне мислення, екзистенційна відповідальність.

У підрозділі 2.3. Індивідуальний вимір життєвої компетентності особистості на підставі залучення до її концептуалізації поняття "життєвий шлях" розкрито вчинковий, ціннісно-смисловий, діалогічно-комунікативний характер особистісного буття, що актуалізує у змісті життєвої компетентності особистості такі універсальні параметри: здатність до самовизначення, самоздійснення, самокорекції із дотримуванням певних законів суспільного співбуття, врахуванням перспективи я-інший-третій (кожний), що передбачає здатність до самопізнання, саморефлексії, усвідомлення ціннісно-смислових орієнтирів власного життя, усвідомлення відповідальності - екзистенційної, особистісної і соціальної - за власне життєвизначення і життєздійснення.

У підрозділі 2.4. Ситуативний вимір життєвої компетентності особистості обґрунтовано, що він має включати, по-перше, високий рівень майстерності по вирішенню життєвих завдань в їх різних формах. Це актуалізує в його змісті пізнавально-когнітивну, ціннісно-смислову і діяльнісну складові. Кожна з них синтетично поєднує раціональний (передусім мислення, скероване принципом сходження від абстрактного до конкретного), ментальний і духовний виміри. По-друге, високий ступінь відповідальності щодо таких завдань й процесу життєтворчості у цілому. Доведено, що володіти ситуативною життєвою компетентністю означає не тільки бути здатним ефективно розв`язувати життєві проблеми, які виникають у реальних ситуаціях життя (що передбачає вміння орієнтуватися у життєвих ситуаціях, мобілізовувати у даній ситуації набуті знання і досвід, вибирати адекватні й ефективні засоби вирішення життєвих завдань, розуміти і вірно оцінювати інших людей, встановлювати із ними плідні для опанування ситуацією комунікативні стосунки), а і бути здатним управляти собою і обставинами свого життя (що передбачає: спроможність особистості дистанціюватися від обставин свого життя -"виходити із себе" до надособових цінностей і заглиблюватись у себе, у світ власних цінностей і смислів; знання своїх особливостей, позитивних якостей і недоліків, що є необхідним для очищення від застарілих нашарувань і стереотипів свого попереднього досвіду і поведінки; вміння знаходити нестандартні рішення, вносити новизну у життя, долаючи штампи і стереотипи соціального досвіду, бути здатним до удосконалення і самозмін).

У третьому розділі "Життєва компетентність особистості в соціальному контексті" розкрито змістовну наповненість соціального виміру життєвої компетентності особистості та виявлено її універсальні і сучасні соціальні параметри, зокрема ті, що є затребуваними в українському суспільстві.

У підрозділі 3.1. Соціокультурні параметри життєвої компетентності особистості обґрунтовано, що важливим теоретичним знаряддям для їх розкриття є поняття життєдіяльності, що охоплює увесь плин життя особистості у соціальному контексті, дозволяє розкрити соціальну просторово-часову організацію особистісного життя і виокремити серед цих параметрів, по-перше, ті, що мають універсальне значення з точки зору цілісності суспільного життя і тому є для особистості наскрізними в усіх його сферах, а також у видах життєдіяльності, а по-друге, ті, що мають універсальне значення з точки зору розподілу суспільного життя на основні сфери і репрезентовані у змісті особистісної життєвої компетентності як її інтегровані види.

До універсальних соціальних параметрів віднесені: загальні чесноти - чесність, справедливість і сміливість (Е. Макінтайр, Г. Марсель); залученість до горизонтів загальнозначущого, що вбирають у себе значення і смисли, вироблені спільнотою і традицією, "значущих інших", почуття любові, доброзичливості, солідарності (Ч.Тейлор); орієнтація на усвідомлення власного призначення та знаходження справи, у якій воно може бути реалізоване (В. Франкл), що потребує наявності в особистості таких соціально значущих якостей, як цілеспрямованість, вольова наполегливість, відповідальність; інноваційне ставлення особистості до себе і світу, що вимагає здатності до професійної і соціальної мобільності, неперервної освіти, професійного і духовного самовдосконалення і, зрештою, забезпечується такими здатностями, як творче сприйняття минулого досвіду і майбутніх можливостей і трансгресивністю - готовністю подолати встановлені межі, усталені норми та правила.

Обґрунтовано, що суспільство ризику актуалізує у змісті життєвої компетентності особистості, по-перше, сміливість як готовність до ризику і прийняття життєво важливих рішень на особисту відповідальність, що передбачає віру у себе і здатність здійснювати оцінювання ймовірності досягнення бажаного результату діяльності, можливості відхилення від поставленої мети і невдачі з урахуванням чинних моральних і правових норм і на загально світоглядних засадах універсальної макроетики, а по-друге, адаптивну складову - здатність максимально пристосовуватись до ситуацій ризиків завдяки спроможності їх компенсувати і мінімізувати.

На підставі аналізу сучасних педагогічних і соціально-психологічних концепцій життєвої компетентності особистості, виокремленні і змістовно схарактеризовані ключові компетентності особистості, що мають наскрізне універсальне значення, у цілому визначаючи міру її життєстійкості і життєздатності, а саме: здатності до співпраці і комунікації, навчання протягом усього життя, застосування своїх знань на практиці, креативність (інноваційне ставлення до себе і світу), самокомпетентність, здоров'я як компетентність.

Здійснено смислову демаркацію понять "комунікативна компетентність" і "соціальна компетентність", розкрито зміст поняття "життєва стратегія". Обґрунтовано правомірність і доцільність залучення поняття успіху до змісту життєвої компетентності особистості як критерію оцінювання ефективності і продуктивності її життєдіяльності, життєздійснення, життєтворчості, що передбачає відповідь на такі питання: що власне означають успішність і неуспішність життєдіяльності та життєздійснення і від чого вони залежать. Визначена низка передумов життєвого успіху в їх взаємозв`язку з відповідною системою особистісних якостей. Зроблено висновок, що життєвий успіх має невід`ємний етичний вимір, процесуальний і системний характер і ним можна управляти, організуючи свою життєдіяльність і життєздійснення відповідним чином, що вимагає від особистості здатності до самоменеджменту.

У підрозділі 3.2. Інтегровані види життєвої компетентності особистості у контексті сучасних соціальних трансформацій, виходячи із розподілу суспільного життя на основні сфери і враховуючи специфіку сучасних соціальних трансформацій, розкритий зміст інтегрованих видів життєвої компетентності особистості - інформаційної, екологічної, економічної, соціальної, громадянської, політичної, правової, у сфері духовного життя (культурної, моральної, естетичної, релігійної), у повсякденному і сімейному житті.

Обґрунтовано, що усі інтегровані види життєвої компетентності особистості невідривно пов`язані між собою. Тому їх відокремлення є достатньо умовним, але й теоретично доцільним, оскільки дозволяє акцентувати увагу на певній групі особистісних якостей, що є затребуваними саме у даній сфері суспільного життя, і, тим самим, більш влучно визначити соціальні завдання щодо їх формування. Показано, що кожний із цих інтегрованих видів містить у собі наскрізні особистісні якості, що є затребуваними в усіх сферах суспільного життя як диференційованих видах суспільної практики.

Виходячи з того, що сучасна епоха за своєю сутністю є інформаційною, особливу увагу приділено характеристиці інформаційної компетентності. При визначенні її змісту враховано як вимоги нового інформаційного суспільства, так і ті ризики і небезпеки, які постають внаслідок процесів "інтернетизації" і комп`ютеризації. Обґрунтовано, що в особистості має бути сформована культура спілкування з комп`ютером і використання інформаційно-комп`ютерних технологій, що має включати до себе відповідну систему знань, навичок, вмінь, систему мотивації і світоглядних настанов, необхідних не тільки для продуктивного використання цих технологій, а й для забезпечення фізіологічної і духовної безпеки взаємодії людини із ними.

На підставі розкриття специфіки соціальних трансформацій в українському суспільстві визначені основні соціальні завдання з формування змістовних складових інтегрованих видів життєвої компетентності особистості. Серед них як наскрізні виокремлено загальне оздоровлення українського суспільства - економічне (що передбачає формування нової економічної культури, для чого необхідні: економічна освіта і просвіта населення, спрямована на формування в соціальних суб`єктів розуміння суті ринкових відносин і законів нової економічної діяльності; деідеологізація економічної свідомості; подолання надмірного економізму суспільної і особистісної свідомості; формування нової економічної етики - господарської, професійної і нового господарського етосу як необхідного підґрунтя етичної і психологічної мотивації економічної діяльності, праці, поведінки відповідно до нових економічних умов із врахуванням національних традицій і культури економічної діяльності і праці; засвоєння позитивного досвіду (як закордонного, так і вітчизняного) і формування нових навичок економічної діяльності), соціальне (що передбачає створення сприятливих об`єктивних умов для професійної самореалізації особистості і здійснення державою цілеспрямованої, зваженої політики професійної підготовки і професійної орієнтації особистості, підвищення престижу професійної діяльності на благо суспільства, подолання патологічної солідарності та системної корумпованості, розвиток актуально-діяльних, цілераціональних установок щодо нових форм і засобів соціальної діяльності), духовне (що передбачає подолання аномійної деморалізованості, соціального цинізму, розвиток соціального оптимізму, поширення цінностей громадянства у суспільній свідомості та підвищення ступеня громадянської ефективності, розвиток "здорового" індивідуалізму на засадах принципів самоповаги і самоврядування, формування і розвиток соціальної солідарності, міжособистісної довіри і довіри до держави та її інститутів, цілеспрямоване патріотичне виховання, формування і поширення у суспільній свідомості українського соціуму продуктивної загальнонаціональної ідеї, яка б включала в себе чітко артикульовані національні інтереси); розвиток на демократичних засадах політичної і правової культури.

На підставі розкриття специфіки сучасного духовного життя, що визначається процесами глобалізації, інформатизації, становленням нової постмодерної культури визначені змістовні складові культурної компетентності особистості, такі як: відкритість і толерантність до інших культур, способів і стилів життя, здатність засвоювати позитивний досвід інших культур і притаманні їм продуктивні моделі життєдіяльності; майстерність як засіб індивідуального засвоєння культурних цінностей і досвіду, зразків і способів діяльності і життєдіяльності, що репрезентовані в культурному мультиверсумі; відповідна система знань, навичок і вмінь, а також ціннісно-смислових орієнтирів, необхідних для здійснювання оцінювання різноманітних стилів життя, що функціонують у сучасній мозаїчній культурі, з точки зору їхньої життєвої спроможності і життєвих наслідків; усвідомлення взаємозв`язку між стандартами життя, на які орієнтується особистість, і засобами їх досягнення; здатність до самообмеження при здійсненні життєвого самовизначення; усвідомлення неспростовної значущості духовних основ культури, соціуму особистості як необхідного світоглядного підґрунтя для розв'язання протиріччя між видимим тріумфом людського розуму і моральною деградацією особистості.

ВИСНОВКИ

У висновках підбито підсумки дисертаційного дослідження, головні з яких зводяться до низки наступних обґрунтованих теоретичних положень:

1) життєва компетентність особистості є об'єктивним запитом сучасного соціального та індивідуального життя і як інтегративна якісна характеристика особистісного мистецтва жити має зумовлені екзистенційними, соціокультурними і суспільно-історичними потребами людини константні параметри: по-перше, низку вимог щодо організації і проживання індивідуального життя, по-друге, низку засобів, що забезпечують реалізацію цих вимог;

2) застосування принципу взаємодоповнювальності уможливило інтеграцію і використання як загальних теоретико-методологічних засад дослідження таких положень некласичної і посткласичної філософії, що стосуються розуміння людського життя: визнання його самоцінності, багатовимірності, відкритості, діалогічності, осмисленості, інтерсуб'єктивності, практично-діяльної природи, особистісної та соціокультурної визначеності;

3) при розробці міждисциплінарної концепції життєвої компетентності особистості філософія має виконувати загально світоглядну і методологічну функції, здійснюючи координацію наукових досліджень людського життя, інтегруючи і синтезуючи теоретико-методологічні доробки, напрацьовані у теоретичних площинах педагогіки (компетентнісно орієнтована освіта), психології особистості (концепції життєтворчості і мистецтва жити, індивідуального стилю діяльності, "Я-концепції"), соціології життя (концепції життєвих стратегій і життєвих стилів, феноменологічний аналіз стратегій життя сучасної людини), визначаючи перспективні напрями подальших досліджень;

4) до теоретико-методологічних передумов концептуалізації життєвої компетентності особистості віднесено: а) необхідність визначення її об`єктивних, онтологічних основ - антропологічних, особистісних, соціальних; б) необхідність її розуміння як багатовимірного утворення, в якому доцільне виокремлення таких основних вимірів: метаантропологічного, індивідуально-особистісного, ситуативного і соціального, кожний з яких має власні універсальні параметри; ідеального, нормативного і дескриптивного; в) визнання того, що її теоретична модель має бути не приписовою, а дискурсивною; г) доцільність залучення до концептуалізації життєвої компетентності особистості понять "життєтворчість", "мистецтво жити", "життєвий шлях", "життєва ситуація", "життєдіяльність", "життєстійкість", "життєздатність", "життєві стратегії", "життєві стилі", "життєвий успіх", кожне з яких має власний евристичний потенціал для визначення змістовної наповненості життєвої компетентності особистості, як у цілому, так і в кожному із її теоретичних вимірів;

5) відповідальність людини - ноосферна, екзистенційна, особистісна, ситуативна, соціальна - є невід`ємною, системоутворювальною складовою життєвої компетентності особистості, що актуалізується в умовах глобалізації ризиків;

6) соціальним фундаментом загострення проблеми життєвої компетентності особистості є вимоги і виклики сучасного суспільного життя, такі як процеси глобалізації, інформатизації, модернізації, становлення нової постмодерної культури, які породжують системні ризики і небезпеки і спричиняють системні соціокультурні трансформації;

7) серед соціальних параметрів життєвої компетентності особистості розрізнено, по-перше, ті, що мають універсальне значення з точки зору цілісності суспільного життя і тому є для особистості наскрізними в усіх його сферах а також видах життєдіяльності, а по-друге, ті, що мають універсальне значення з точки зору розподілу суспільного життя на основні сфери соціальної життєдіяльності і постають у змісті особистісної життєвої компетентності як її інтегровані види, кожний із яких містить у собі наскрізні особистісні якості, що є затребуваними в усіх сферах суспільного життя як диференційованих видах суспільної практики;

8) серед основних соціальних завдань із формування змістовних складових інтегрованих видів життєвої компетентності особистості, зумовлених специфікою соціальних трансформацій в українському суспільстві, як наскрізну виокремлено його загальне оздоровлення - економічне, соціальне, духовне, розвиток на демократичних засадах політичної і правової культури.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Степаненко М.Д. Біографічне проектування і життєва компетентність особистості // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія, психологія. - Харків: ООО „Апекс +", 2005. - Вип. 1 (22). - С. 104 - 111.

Степаненко М.Д. Концептуальні засади життєвої компетентності особистості // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія, психологія. - Харків: ХУПС, 2005. - Вип. 2 (23). - С. 114 - 121.

Степаненко М.Д. Сучасні трансформації життєвого простору особистості як поля її життєтворчості //Гуманітарний часопис: Збірник наукових праць. - Харків: ХАІ, 2005. - №3. - С. 63 - 67.

Степаненко М.Д. Компетенції і компетентність вчителя в умовах сучасних цивілізаційних трансформацій // Науковий вісник. Серія "Філософія" / Харк. нац. пед. ун-т. ім. Г.С. Сковороди. - Харків: ХНПУ, 2005. - Вип. 21. - С. 97 - 103.

Степаненко І.В., Степаненко М.Д. Біографічні описи і життєві проекти у процесах життєтворчості особистості // Життєтворчість особистості: концепція, досвід, проблеми. - Запоріжжя: Центуріон, 2006. - С. 319 - 329.

Степаненко М.Д. Философская антропология Л. Шестова: возможности интерпретации в теоретическом поле жизненной компетентности личности // Вчені записки ТНУ. Серія: Філософія. 2006. - Т. 19 (58). - №1. - С. 53 - 55.

Степаненко М.Д. Розділ 5. Життєвий простір особистості як поле її життєдіяльності // Життєва компетентність особистості: Наук.-метод. посібник / За ред. Л.В. Сохань, І.Г. Єрмакова, Г.М. Гессен. - К.: Богдана, 2003. - С. 209 - 221.

Степаненко М.Д. Розділ ХІ. Життєве проектування: концепції і психологічний механізм (параграфи 4-5) // Мистецтво життєтворчості особистості: Наук.-метод. посібник: У 2 ч. / Ред. рада: В.М. Доній, Г.М. Несен, Л.В.Сохань, І.Г.Єрмаков та ін. - К., 1997. - Ч.1. - С. 324 - 342.

Степаненко М.Д. Розділ 4. Параграф 3. Девіантна поведінка: фактори ризику (підпункти 1-4) // Життєві кризи особистості: Наук.-метод. посібник: У 2 ч. / Ред. рада: В.М. Доній, Г.М. Несен, Л.В. Сохань, І.Г. Єрмаков та ін. - К.: ІЗМН, 1998. - Ч.1. - С. 185 - 200.

Степаненко М.Д. Проблема мови у контексті розбудови Збройних Сил України // Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії, конфліктності, проблеми та прогнози на порозі ХХІ століття: Тези Міжн. наук.-практичної конференції / За ред. проф., док. соц. н. М.І. Пірен. - Київ-Чернівці: Київський військовий гуманітарний інститут, 1997. - С. 119 - 121.

Степаненко М.Д. Проблема самоідентифікації державних службовців у громадянському суспільстві //Актуальні проблеми державного управління. - 1999. - №2. - С. 34 - 37.

Степаненко М.Д. Самоидентификация личности как проблема посттоталитарного общества // Конфлікти і культура: різноманіття їх проявів: Мат. наук.-практ. конф. у Харківському державному пед-му ун-ті ім. Г.С. Сковороди. - Х., 1997. - С. 60 - 64.

Степаненко М.Д. Моральні імперативи сучасної політичної практики // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія: Матеріали четвертої міжн. наук.-теорет. конф-ії. - Ч.1. / Ред.: Г.П. Балабанова. - К.: Фенікс, 2004. - С. 189 - 192.

АНОТАЦІЇ

Степаненко М.Д. Життєва компетентність особистості: концептуальні засади та соціальні виміри. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03. - соціальна філософія та філософія історії. - Харківський університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба, Харків, 2006.

У дисертації досліджено проблему життєвої компетентності особистості, актуалізовану сучасними соціокультурними трансформаціями і необхідністю її соціально-філософської концептуалізації. Здійснене теоретичне узагальнення і нове вирішення цієї проблеми: визначені теоретико-методологічні передумови концептуалізації життєвої компетентності особистості, розроблена її теоретична модель і визначені універсальні параметри її метаантропологічного, індивідуально-особистісного, ситуативного і соціального вимірів.