Любов як форма екзистенції особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

НІКІШИНА НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 130.3 + 177.61

ЛЮБОВ ЯК ФОРМА ЕКЗИСТЕНЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Сімферополь - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та політології Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов Міністерства освіти та науки України

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Кононенко Тетяна Володимирівна Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов доцент кафедри філософії та політології.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук Хамітов Назіп Віленович Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України провідний науковий співробітник доктор філософських наук, професор Білик Ярослав Михайлович Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна професор кафедри теорії культури та філософії науки філософського факультету.

Провідна установа: Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка Міністерства освіти та науки України.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: м. Сімферополь, пр. Вернадського, 4.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

індивід людина особистість любов

Актуальність дисертаційного дослідження. Однією з характерних рис сучасної техногенної цивілізації є невідповідність рівнів науково-технічного та духовно-морального розвитку. З одного боку, ми спостерігаємо міцний науково-технічний прогрес, з другого - моральну кризу, відчуження та дегуманізацію суспільних стосунків. Змінюються (перебільшуються, посилюються) ціннісні настанови. Все частіше основою ставлення до іншої людини, суспільства, природи, світу в цілому стає споживчий принцип. Любов, добро, краса, гармонія, істина вважаються застарілими цінностями. Їм на зміну приходять секс, матеріальна користь, престиж, розкіш, влада. “Багатомірна” людина поступово перетворюється на “одномірну”.

Наслідком цих процесів є поширена антропологічна криза. Вона охоплює як зовнішній, так і внутрішній боки людської життєдіяльності. Низка глобальних проблем стає невід'ємною ознакою сучасного життя. Неможливо не відзначити такий парадокс: маючи колосальні досягнення в науково-технічній сфері, людство, як і раніше, змушене вирішувати проблему свого виживання. Сьогодні, як і на ранніх етапах розвитку, людський рід веде війни, потерпає від нестатків, злиднів, голоду. Сучасне суспільство все частіше вдається до насильства, розв'язує проблеми з позиції сили. Воно переповнене заздрістю, озлобленістю, агресією. Жага влади та матеріального добробуту, вибір на користь кар'єри, відмова від традиційних сімейних цінностей спричиняє кризу інституту шлюбу і сім'ї. Зменшення народжуваності, а отже, зменшення народонаселення, зокрема в Україні, набуває загрожуючого характеру. Сьогодні ми спостерігаємо загальний дефіцит любові. Очевидно, що сексуальна активність, якою б високою вона не була, не може замінити самореалізацію в любові. Проблеми, що постають перед сучасною людиною у сфері міжстатевих стосунків, не стільки сексуального, скільки екзистенційного характеру - самотність, відчуження, дисгармонійність, тривога, нудьга.

В умовах глобалізації, інтеграції різноманітних суспільств та їх культур в єдиний полікультурний простір актуалізується проблема порозуміння та співіснування. Людина повинна усвідомлювати, що “інший” не є “чужим”. Надзвичайному індивідуалізму, націоналізму і расизму, нетерпимості по відношенню до інших форм самовираження необхідно протипоставити право на визнання унікальності, неповторності кожної людини, народу, культури. Людина, суспільство, в якому вона живе, повинні прагнути до толерантного ставлення, діалогу, мирного співіснування та взаємодії. Сьогодні особливого значення набуває розробка нової ціннісної парадигми. Очевидно, що споживче ставлення до власної персони та оточуючого світу не є адекватним й ефективним шляхом розвитку. На наш погляд, подолання антропологічної кризи можливе лише в межах традиційних загальнолюдських цінностей, у першу чергу, любові.

Любов - це фундаментальна потреба, цінність людини, від якої залежить її повноцінний розвиток, реалізація особистісного та творчого потенціалу, найбільш адекватна людині, особистості форма екзистенції. Вона конституює людину, особистість у цій якості. Любляча людина культивує толерантність, повагу, доброту, співчуття, що сприяє гуманізації суспільних відносин, зняттю соціальної напруги, формує позитивне ставлення до природного середовища, стимулює творчі тенденції в усіх сферах діяльності. Любов - основа діалогу, діалогічних відношень між людиною та навколишнім світом. Завдяки їй кожен відчуває повноту, змістовність, гармонійність життя та причетність усьому сущому. Поза любов'ю не є можливою ні адекватна самореалізація людини, особистості, ні ефективна взаємодія з навколишнім світом.

Виходячи з цього, філософія любові - це актуальний та перспективний науковий напрямок. Він не тільки актуалізує проблеми глобального, соціального й екзистенційного характеру, але й пропонує спосіб їх ефективного розв'язання. Комплексне дослідження феномену любові як фундаментальної цінності, як найбільш адекватної форми екзистенції набуває особливого значення в умовах розвитку сучасного суспільства, у тому числі, й українського.

Ступінь розроблення теми. Першим аналізує проблему любові як власне філософську Платон (сутність та призначення любові, ерот, андрогін, краса і безсмертя як невід'ємні складові любові).

Проблема людини, її природи, сутності, призначення стає центральною для західних психологів З. Фройда (головні положення психоаналізу, проблема сублімації), О. Вейнінгера (гендерне питання, сутнісна характеристика чоловічої та жіночої основ), А.Х. Маслоу (теорія потреб, людина - особистість, самоактуалізація), В. Франкла (проблема цінностей і сенсу життя), Е. Фромма (характерологія, модальності вибору, проблема цінностей і призначення людини), К.-Г. Юнга (типологія характерів, архетипи, Аніма та Анімус).

Комплекс моральних проблем, базових для розуміння феномену любові, “філософія серця”, кордоцентризм є характерними для українських філософів Г.С. Сковороди та П.Д. Юркевича.

Любов постає однією з центральних проблем для представників російської релігійної філософії В.С. Соловйова (програмні положення російської неоплатоніки, сенс і призначення любові), М.О. Бердяєва (сутнісна характеристика статевої любові, призначення чоловіка та жінки, сублімація любові, творчість), С.М. Булгакова (проблема статі, ідеал каритативної любові), Б.П. Вишеславцева (проблема сублімації цінностей), І.О. Ільїна (проблеми духовного відродження людини та суспільства), Л.П. Карсавіна (багатоликість та багатогранність любові), Є.М. Трубецького (проблема сенсу життя), С.Л. Франка (християнство та моральність, ідеал всеєдності), П.О. Флоренського (програмні положення російської ортодоксально-богословської філософії любові, любов як шлях до Бога).

Проблема морального самовдосконалення, свободи, любові як базових цінностей людини, особистості знаходиться в центрі уваги сучасних дослідників Г.Д. Гачева, Ю.М. Давидова, В.В. Єрофеєва, Н.В. Любомирової, А.А. Мілтса, Ю.Б. Рюрікова, С.Г. Семьонової, О.П. Скрипніка.

Своє бачення любові, її місця в історії філософії та сучасній філософії пропонують В.В. Бичков, В.Д. Губін, О.О. Івін, Т.О. Кузьміна, І.С. Нарський, Г.Я. Стрельцова.

Проблема людини, її сутності, ціннісних орієнтирів, призначення є центральною для представників сучасної української філософії І.В. Бичка, С.Б. Кримського, М.В. Поповича, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука. Слід відзначити, що антропологічна проблематика, антропоцентризм є визначальними рисами для української філософії, зокрема, Київської школи.

Проблеми моральності, духовності, культури знаходяться в центрі уваги Т.Г. Аболіної, Д.С. Берестовської, Я.М. Білика, Ф.В. Лазарєва, В.А. Малахова, О.Д. Шоркіна.

У межах аксіологічної проблематики та аксіологічного підходу працюють Г.В. Гребеньков (людина, її природа та сутність, характер, головні ціннісні орієнтири), Т.В. Кононенко (екзистенційно-ціннісний вибір, його модальності, співвідношення свободи та любові як фундаментальних цінностей особистості, ціннісні системи).

Зокрема, слід відзначити роботи Н.В. Хамітова та С.О. Крилової у галузі метаантропології та андрогін-аналізу (межи чоловічого та жіночого, любов як самостворення).

Сучасну гендерну філософію та філософію любові представляють роботи О.Є. Гомілко (проблема любові та сексуальності в російській релігійній філософії), В.І. Жулай (соціально-філософський аналіз любові), В.А. Суковатої (гендерна проблематика, місце жінки в сучасному світі).

Безумовним досягненням сучасних українських філософів, що займаються проблемою любові, є ретельний аналіз окремих її аспектів (фізіологічних, духовних, етичних, естетичних і так далі). Однак на цей час відсутні фундаментальні дослідження любові як базової системоутворюючої цінності, як найбільш адекватної людині, особистості форми екзистенції. Як правило, проблема любові розглядається надзвичайно вузько, у контексті проблеми статі та статевої любові. Недостатньо розробленими, на наш погляд, є проблеми співвідношення базових цінностей (свободи та любові), аксіологічної структури любові (складові компоненти, їх визначення й аналіз), сублімації любові. Дискусійними залишаються питання понятійного апарату. На жаль, відсутні дослідження української філософії любові, її характерних особливостей і відмінностей від західноєвропейської та російської філософії любові. Комплекс цих проблем ми й намагаємося розв'язати у своєму дисертаційному дослідженні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження пов'язаний з комплексною темою наукової роботи кафедри філософії та політології Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов “Проблеми суспільства з перехідною економікою” (реєстраційний номер 01044003407) та висвітлює один з аспектів проблеми гуманізації суспільних відносин.

Метою роботи є комплексний аналіз проблеми любові на матеріалах західної, російської та української філософії. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

- здійснити порівняльний історико-філософський аналіз проблеми любові;

- розмежувати поняття індивід, людина, особистість, розглянути головні модальності екзистенційно-ціннісного вибору особистості;

- виявити аксіологічну структуру любові, здійснити детальний аналіз її складових компонентів;

- аналітично розглянути та систематизувати матеріал щодо проблеми статевої любові, або андрогінізму;

- диференціювати сублімацію потреб і сублімацію цінностей, визначити їхню роль у процесі розвитку людини та становлення особистості.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає ціннісно-смисловий зміст життєдіяльності особистості, предметом - любов як фундаментальна цінність, як адекватна особистості форма екзистенції.

У процесі роботи було застосовано наступні методи:

- системний підхід, у межах якого здійснено комплексний аналіз любові в цілому, її невід'ємних складових зокрема, принципів і механізмів їх взаємодії;

- метод порівняльно-історичного аналізу, що дозволяє представити історико-філософський аспект проблеми любові, динаміку розвитку філософії любові;

- герменевтичний метод, який дозволяє охопити значне коло різнопланових джерел, запропонувати своє розуміння, свою інтерпретацію поданих джерел і, як наслідок, виробити власну позицію;

- інтервальний метод, що дає можливість досліджувати багатомірність любові.

В цілому, дисертаційне дослідження виконано в межах антрополого-аксіологічного підходу, що дозволяє сконцентрувати увагу на проблемі людини, її сутності та призначення.

Наукова новизна зумовлена комплексним характером дослідження феномену любові та специфікою антрополого-аксіологічного підходу:

- здійснено комплексний аналіз проблеми любові на матеріалах західної, російської та української філософії, що дозволяє презентувати любов, по-перше, як одну зі значущих власне філософських проблем, по-друге, як найбільш адекватну людині, особистості форму екзистенції;

- продовжено та вдосконалено розробку аксіологічної структури любові, в результаті чого виявлено та визначено її головні компоненти: ерот (любляча основа, потенція любові), андрогін (цілісність чоловічого та жіночого, символ гармонії та досконалості), краса (образ коханого, перетворення) та безсмертя (кінцева ціль любові, перетворення та воскресіння);

- систематизовано матеріал, що представляє в історії філософії концепцію андрогінізму, показано динаміку розвитку цієї концепції в західній та вітчизняній філософії: від визначення андрогіну як первісної цілісності чоловічого та жіночого (Платон), через виявлення чоловічої та жіночої основ у кожній людині, ідею “малого” та “великого” андрогіну (О. Вейнінгер, К.-Г. Юнг) до трьох іпостасей андрогіну, союзу чоловіка та жінки, Христа та Церкви, Бога та Вічної Жіночності (В.С. Соловйов, російська релігійна філософія);

- обґрунтовано положення про сублімацію любові як принципово необхідну, найбільш важливу умову становлення особистості, формування її ціннісної системи, оскільки вона передбачає не тільки трансформацію сексуальної енергії в оформлене почуття любові між чоловіком та жінкою, але й відновлення в людині образу й подоби Бога. Визначено чотири етапи сублімації любові: любов до себе, усвідомлення своєї значущості, богоподібності; статева любов, відновлення первісної цілісності андрогіну; усвідомлення єдиної сутності всього людського роду, поєднання з суспільством; реалізація ідеалу всеєдності та сизигії, перетворення та воскресіння всього сущого.

Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження. Постановка проблеми любові як однієї з центральних філософських проблем, як найбільш адекватної особистості форми екзистенції сприяє і моральному самовдосконаленню, і досягненню гармонійних взаємовідносин з оточуючим світом. Проблеми, що піднімаються у дисертації, актуалізують необхідність гуманізації суспільних відносин, подальшого пошуку найбільш адекватних форм співіснування та взаємодії різноманітних людей, народів, держав, культур.

Культивування, пропаганда любові сприяє посиленню інституту шлюбу, зберіганню сімейних зв'язків і традицій. Саме сім'я виступає первинним чинником формування особистості, забезпечує її повноцінний та гармонійний розвиток. Вона зміцнює духовний зв'язок поколінь, як у більш вузькому розумінні - спадкоємності сімейних цінностей, так і в більш широкому - культурному розвитку народу, нації, держави.

Результати дисертації можуть бути корисними для розробки спеціальних програм з моральної освіти та виховання особистості в умовах розвитку сучасного суспільства. Дисертаційний матеріал можна застосовувати в лекційних курсах з філософії, філософської антропології, аксіології, етики та культурології.

Особистий внесок здобувача. Головні положення і результати дисертаційного дослідження здобуті автором самостійно.

Апробація результатів роботи. Провідні положення дисертації обговорювалися на теоретичних і методичних семінарах кафедри філософії та політології, на підсумкових наукових конференціях викладацького складу Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (Горлівка, 2003 - 2005), на засіданнях філософського клубу (Горлівка, Донецьк, 2003 - 2004). Загальні положення та результати дослідження пройшли апробацію на наступних наукових конференціях: ХЙ Харківські політологічні читання “Конфлікти в суспільствах, що трансформуються” (Харків, 2001), ХЙЙЙ Міжнародна науково-практична конференція “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, 2003), ІІ Міжнародна наукова конференція “Інтелект. Особистість. Цивілізація” (Донецьк, 2003), міжнародна наукова інтернет-конференція “Головні проблеми сучасної антропології” (Горлівка, 2003), міжнародна конференція “Світогляд і трансформації сучасного суспільства” (Сімферополь, 2004), І Таврійські читання “Вітчизняна філософія: сучасні колізії” (Крим, Донузлав, Медведєво, 2005).

Публікації. Головні положення та результати дисертаційного дослідження викладено в п'яти статтях у наукових журналах, зареєстрованих ВАК України, двох статтях та чотирьох тезах у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 191 сторінку, з яких 176 сторінок головного тексту, 15 сторінок списку використаних джерел (180 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі подано загальну характеристику роботи, а саме, значущість і актуальність теми, ступінь її розробленості, зв'язок з науковими програмами, мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, особистий внесок, публікації та апробацію отриманих результатів.

Перший розділ “Проблема любові в історії філософії” містить постановку проблеми, загальну характеристику та історико-філософський аналіз. Тут представлено провідні філософські концепції та теорії любові, показано динаміку розвитку філософії любові.

Підрозділ 1.1. “Любов як предмет філософського аналізу” презентує любов як одну зі значущих та дискусійних проблем філософії. Любов - це унікальний феномен. Вона виражає інтенцію життя, його онтологічну, гносеологічну та аксіологічну основи. Вона не тільки породжує та підтримує життя, але й вміщує повноту, цінність і сенс цього життя.

Любов зароджується на ранніх етапах розвитку людського роду. Як і людство, вона проходить довгий і складний шлях еволюції від тваринного інстинкту розмноження до глибокого індивідуалізованого й екзальтованого почуття. Любов виступає одним з чинників олюднення людини, сприяє її душевно-духовному ускладненню.

У підрозділі 1.2. “Витоки західної філософії любові: Античність” ми розглядаємо проблему зародження філософії любові. Сучасна вітчизняна та західна філософія любові сягає Античності. У контексті перших космогоній і теогоній любов з'являється у вигляді безособової космічної сили, що породжує та підтримує життя. З плином часу вона перетворюється на найяскравіше й захоплююче почуття, розглядається як шлях до цілісності, досконалості та безсмертя, як шлях до Бога. Їй надають уваги Гесіод, Парменід, Емпедокл (космічний ерос породжує та підтримує життя), Платон (любов як жага цілісності, шлях до первісної єдності), Аристотель (чоловік і жінка: сутність, функції, призначення), Лукрецій Кар, Сенека, Цицерон (етичні й естетичні аспекти), Плотін, Порфирій, Прокл, Ямвліх (небесна, духовна любов як шлях до Бога).

Любов постає центральною темою давньогрецької (Алкей, Анакреон, Архілох, Ібік, Мімнерм, Сапфо) та давньоримської (Апулей, Вергілій, Горацій, Катулл, Овідій, Петроній, Проперцій) лірики. Любов-пристрасть, любов-божевілля, співвідношення любові та обов'язку - провідні мотиви драматургії Єврипіда, Софокла, Есхіла. Вже давньогрецькі мислителі пропонують перші класифікації любові, що свідчать про її глибину та різноманітність: любов-пристрасть, любов-дружба, любов-прихільність і любов-повага.

У підрозділі 1.3. “Ідеал любові епохи Середньовіччя та Відродження” ми представляємо відповідно середньовічне тлумачення сутності любові. Любов стає категорією духовно-релігійного порядку. Латинські (Аврелій Августин, Тома Аквінський) і візантійські (Григорій Нісський, Григорій Палама, Діонісій Ареопагіт, Іоанн Златоуст, Макарій Єгипетський, Максим Ісповідник, Микола Кавасила, Псевдо-Діонісій Ареопагіт) “отці” церкви чітко розмежовують небесну та земну, духовну та тілесну любов, надаючи виключного пріоритету небесній, духовній любові. Християнська культура породжує новий ідеал - каритативну, або загальнолюдську, любов. Це любов і до близького, і до далекого, і до друга, і до ворога. Порозуміння, співчуття, співстраждання постають головними принципами християнського світогляду, а любов зводиться до рангу фундаментальної основи людського буття.

Філософія Відродження являє собою органічний синтез античних і християнських ідей. Представники раннього поетичного (Джованні Боккаччо, Гвідо Гвініцеллі, Данте Аліг'єрі, Гвідо Кавальканті, Франческо Петрарка, Лоренцо Пізано), неоплатонічного (Марсіліо Фічіно, Джироламо Бенів'єні, Франческо Каттані ді Д'яччето, Джованні Піко делла Мірандола) та пізнього психологічного (Туллія Арагон, Бартоломео Готтіфреді, Фернандо Сансовіно, Моріс Сев, Луїза Лабе, Жан-Антуан де Баїф, Жоашен Дю Беллє, Жан Дора, Етьєн Жодель, П'єр де Ронсар, Понтюс де Тіар, Мішель Ейкем де Монтень) напрямків пов'язують в єдину систему любов і красу, підкреслюють їх божественний характер. Тут любов постає як серцевина, стрижень життя, виступає кінцевою метою, призначенням кожної людини. Четвертий, космологічний, напрямок (Микола Кузанський, Джордано Бруно та Якоб Бьоме) тлумачить любов, по-перше, як всепроникаючу космічну силу, що поєднує людину з природою, по-друге, як інтелектуальну силу, за допомогою якої кожен прилучається до божественної краси та істини.

У підрозділі 1.4. “Багатогранність любові у філософії Нового часу” аналізуються чисельні та різноманітні концепції любові. Контрасний Новий час розкриває феноменальність і багатогранність любові, сприяє розвитку чуттєвого боку любові, по-новому акцентує статеву любов.

Представники раціоналістичної філософії Р. Декарт, Б. Спіноза та Т. Гоббс ратують за контроль розуму над почуттями, емоційну стриманість, практичність по відношенню до почуттів. Б. Паскаль у своєму вченні намагається поєднати раціональну й ірраціональну основи людини. Знаходячись під впливом раціоналістичних ідей, англійські та французькі просвітителі ХVЙЙ - ХVЙЙЙ століть Р. Кедворт, Дж. Локк, Д. Юм, Л.К. де Вовенарг, Ж. де Лабрюйєр, Ф. де Ларошфуко, А. де Рівароль, Н.С. де Шамфор трактують любов виключно як прагнення до насолоди. Разом з тим виникають альтруїстичні мотиви у філософії любові. Г.В. Ляйбніц, Ф.Д.С. Честерфілд, А.Е.К. Шефтсбері, Вольтер, К.А. Гельвецій, П.А. Гольбах, Ж.Ж. Руссо та Д. Дідро бачать у любові єдину точку збігу особистого та суспільного інтересів. Апофеозом філософії любові епохи Просвітництва постає творчість німецьких романтиків І.Г. Гердера, І.В. Гете, Г.Е. Лессінга, Новаліса, І.Ф. Шіллера, Ф. Шлегеля та Ф. Шлейєрмахера, які утверджують любов як найвищу цінність, сенс людського життя.

Представники основних напрямків західноєвропейської філософії ХЙХ століття, ідеалізму, матеріалізму й ірраціоналізму, намагаються створити нову етику й аксіологію. І. Кант, Г.В.Ф. Гегель, Л.А. Фейєрбах, К. Маркс та Ф. Енгельс вважають любов найвищим моральним почуттям, наслідком духовної еволюції людського роду. Проблема статевої любові, сутнісних характеристик, відмінностей чоловіка та жінки знаходиться у центрі уваги німецьких філософів І.Г. Фіхте, Ф.В.Й. Шеллінга, А. Шопенгауера та Ф. Ніцше. Традиційно категорично, за винятком Ф.В.Й. Шеллінга, вони протиставляють одну стать іншій. Нові мотиви філософії любові ми знаходимо у французьких неоромантиків Ш. Бодлера, П. Верлена, Т. Готьє, Б.Р. Констана, С. Малларме, А. Рембо, Ф.Р. де Шатобріана. В їхній творчості любов уподібнюється одержимості та безглуздю. Вона приносить не тільки радість, але й печаль.

У підрозділі 1.5. “Філософія любові Новітнього часу” ми представляємо головні тенденції розвитку філософії любові кінця ХIХ - ХХ століть. Кордоцентризм, або “філософія серця”, стає провідним напрямком і принципом української філософії (Г.С. Сковорода, О.Н. Гіляров, С.С. Гогоцький, М.Я. Грот, О.О. Козлов, П.І. Ліницький, Г.І. Челпанов, П.Д. Юркевич). У центрі уваги російських релігійних філософів (В.С. Соловйов, М.О. Бердяєв, С.М. Булгаков, Б.П. Вишеславцев, І.О. Ільїн, Л.П. Карсавін, П.О. Флоренський, С.Л. Франк) знаходиться статева любов, її сублімація у загальнолюдську, космічну, божественну.

Одним з провідних напрямків у західній філософії ХХ століття є психоаналіз. У його основі знаходиться ірраціональна та сексуальна фактури людини. Класичний психоаналіз в особі З. Фройда трактує любов як результат трансформації, або сублімації, статевої енергії. Представники неофройдистського напрямку А. Адлер, Л. Бінсвангер, А.Х. Маслоу, В. Франкл, Е. Фромм, К. Хорні, К.-Г. Юнг розглядають любов як ефективний спосіб розв'язання всіх екзистенційних проблем людини, як адекватну людському суспільству форму екзистенції. Г. Маркузе, поєднуючи головні положення марксизму та фройдизму, пропонує створити нову цивілізацію - цивілізацію достатку, свободи та любові. Противагою виступає позиція філософів-екзистенціалістів А. Камю та Ж.-П. Сартра, які відхиляють можливість повного поєднання людини з іншою людиною, з оточуючим світом. У контексті історії культури проблему статі, статевої поведінки та статевої моралі досліджують М.П. Фуко та Д. де Ружмон. Вони акцентують принциповий зв'язок між насолодою та відповідальністю для повноцінного розвитку людини. А. Бергсон, В. Дільтей, Г. Зіммель, Л. Клагес, П. Тейяр де Шарден уподібнюють любов до творчої або космічної енергії, що створює та підтримує життя. Однією з центральних проблем постає проблема “Іншого”, діалогу з оточуючим світом (М. Бубер, Е. Левінас, І. Лепп, Г. Марсель). Діалог - не тільки форма взаємовідносин людини з оточуючим світом. Це принципова ціннісна позиція, направленість на єднання, “автентичну любов”.

У другому розділі “Екзистенційний вибір любові” ми розглядаємо проблему ціннісного вибору людини, особистості. Процес пізнання себе й оточуючого світу, самовизначення та самореалізації передбачає формування та ствердження певної ціннісної системи, оформлення ціннісно-смислового змісту. Фундаментальною системоутворюючою цінністю виступає любов. Саме вона конституює людину, особистість у цій якості, є показником власне людського, особистісного рівня розвитку.

На наш погляд, повноцінна особистість - це цілісна, гармонійна, унікальна, вільна, здатна до самотрансценденції та любляча особистість. Виключно любов забезпечує таку повноцінність. Вона дозволяє поєднатися з іншою людиною, суспільством, світом, не порушуючи власної цілісності. Це діяльне та творче ставлення до самого себе й до оточуючого світу.

У підрозділі 2.1. “Індивід, людина, особистість: проблема визначення та розмежування понять” ми обґрунтовуємо необхідність і принципи розмежування цих понять. Кожен із нас містить у собі природну, людську та божественну основи. Ми відзначаємо три статуси, три якісні стани, рівні розвитку: індивід, людина, особистість. Індивід - це представник людського роду, носій загальних видових ознак. Статус індивіду фіксує природну, чи біологічну, основу, своєрідний базис. У процесі розвитку індивід стає власне людиною, реалізуючи не тільки фізіологічні, але й антропологічні потреби. Людина є соціальною та соціабельною істотою. Водночас вона - і продукт, і виробник суспільних стосунків. Кожна людина відіграє декілька соціальних ролей, має декілька соціальних масок. Моральним завданням, ідеалом для індивіду та людини постає особистість. У ній базується та реалізується духовна, божественна, основа. Це цілісне, гармонійне, оригінальне, самобутнє утворення. Обов'язкову основу статусу особистості складають високий рівень самоусвідомлення, екзистенційно-ціннісний вибір, ієрархічно організована система цінностей та смисловий стрижень. Кожен із нас покликаний стати особистістю, підтвердити цей статус. Це єдино гідний вибір, вищий щабель самовираження і самореалізації.

У підрозділі 2.2. “Проблема сублімації потреб” йдеться про один з важливих аспектів людського життя. Ми розглядаємо сублімацію як трансформацію, піднесення у першу чергу потреб біологічного характеру, як необхідну умову розвитку людини, становлення особистості. Існує три підходи до зазначеної проблеми. Перший представлено психоаналізом З. Фройда. Тут сублімація визначається у вигляді трансформації сексуальної енергії, у якості захисного механізму, що дозволяє людині вирішувати внутрішні конфлікти. При другому підході, що демонструє К.-Г. Юнг, поняття сублімації виноситься за межі сексуальності та трактується як прагнення до самовдосконалення й особистісного росту. Третій підхід, представлений А.Х. Маслоу, розглядає сублімацію у вигляді ієрархії потреб і фіксує процес сходження людини від нижчого, біологічного, рівня до вищого, духовного, на якому і стає можливою самоактуалізація людини, особистості.

Людина - істота тілесно-душевно-духовна. З одного боку, вона не може не задовольняти свої фізіологічні потреби, а з іншого - розуміє, що головними виступають потреби більш високого рівня, цінності соціальні та духовні. Наявність і реалізація цих екзистенційних потреб-цінностей виокремлює людину зі світу природи, стверджує як людину, особистість. До їх числа ми відносимо усвідомлення себе в якості самостійної величини, своєї індивідуальності, унікальності, визнання, творчість, свободу, потребу в єднанні та любов. Саме вони утворюють смисловий стрижень життя. Людина-особистість сублімує, тобто підноситься, від рівня природно-зумовлених фізіологічних потреб до рівня власне антропологічних, а потім й особистісних, духовних, потреб-цінностей.

У підрозділі 2.3. “Модальності екзистенційно-ціннісного вибору” ми розглядаємо вибір як один з важливих компонентів людини, особистості. Він буває повсякденним і ціннісним. Нас цікавить останній. Ціннісний, або екзистенційно-ціннісний, вибір є показником більш високого рівня розвитку людини, становлення особистості. Він віддзеркалює внутрішній світ людини, характеризує її життєдіяльність, містить вектор певного розвитку.

Людина є, як мінімум, дуалістичною. Вона розірвана двома фундаментальними тенденціями: творчою та руйнівною, інстинктом життя та смерті (З. Фройд), біофілією та некрофілією (Е. Фромм). Кожна людина, особистість формує себе, свою життєву позицію та життєвий світ за певним вектором: Еросом чи Танатосом. Ерос - це ціннісний вибір Життя, Творення, Любові, Танатос - Смерті, Руйнування та Ненависті. Екзистенційний вибір на користь Танатосу передбачає культ свавілля, безладдя, що призводить до тотальної руйнації й самого себе, й оточуючого світу. Вибір на користь Еросу, навпаки, дозволяє людині зберегти свою цілісність, свободу, любов, реалізувати особистісний потенціал. Очевидно, що виключно другий вибір є адекватним людині-особистості. Саме Ерос, Життя, Творення, Любов, сприяє подальшому самовдосконаленню та реалізації гуманістичної основи.

У третьому розділі “Любов як розв'язання проблеми особистості” ми акцентуємо, що саме любов, виключно любов, являє собою шлях розв'язання проблеми людини, особистості. Вона містить у собі смисловий стрижень. У любові виявляється та стверджується життя, повнота, змістовність і гармонійність. Вона є всеохоплюючою та універсальною. Можливо, у любові знаходиться межа становлення людини, особистості, оскільки обов'язковою її умовою є самовдосконалення та самотрансценденція.

У підрозділі 3.1. “Ерот: природа, сутність, призначення” ми розглядаємо ерот як вічний любовний потяг, як заданість любові. По-перше, ерот є первопричиною всього сущого, він породжує та підтримує життя. По-друге, займаючи перехідне положення проміж полярно протилежними основами, земною та небесною, смертною та безсмертною, реальною та ідеальною, ерот виконує роль посередника, забезпечує баланс всіх існуючих сил, головним чином життя та смерті, гармонію та єдність світу. По-третє, він поєднує небо, землю та пекло, виступаючи як “pontifex”, “ділок мосту”. По-четверте, ерот присутній не тільки у космосі, природі, але й у серці кожної людини. У залежності від суб'єкту чи об'єкту любові ми служимо іншій людині, ідеї, батьківщині, професії. Завдання людини - відкрити у собі еротичну основу, навчитися любити, вийти за межі власного “Я”, пожертвувати собою, не потребуючи нічого натомність. Завдяки ероту людина має можливість відновити свою первісну цілісність і поєднатися з усім, що існує.

У підрозділі 3.2. “Філософія андрогінізму. Андрогін як цілісність людини” ми підкреслюємо, що найбільш яскравою та повною виступає статева любов. Вона є індивідуальною, конкретною, вибірковою, тобто ексклюзивною. Символ статевої любові уособлює собою андрогін. Це поєднання протилежних основ, чоловічої та жіночої, духовної та тілесної, небесної та земної, втілення цілісності, гармонії та досконалості. Людина вже за своєю природою та сутністю є андрогінічною. По-перше, вона містить у собі і чоловічу, і жіночу основи, тобто має можливість і здатність набути внутрішньої гармонії. По-друге, вона покликана поєднатися з представником протилежної статі, відновивши тим самим свою первісну цілісність. Відновлення андрогіну стає основою для відтворення первинної єдності світу, поєднання людини, цілісної особистості з усім сущим.

У підрозділі 3.3. “Проблема сублімації любові” стверджується, що статус особистості характеризує не стільки сублімація потреб, скільки сублімація цінностей, у першу чергу, любові. Сублімація передбачає не тільки трансформацію сексуальної енергії в оформлене почуття любові між чоловіком і жінкою, але й відновлення образу й подоби Бога. Вона є процесом дійсного перетворення, переродження, воскресіння людини та світу. Любов, любовне ставлення до всього сущого, прагнення до мирних стосунків складають моральну потребу-цінність кожної людини.

Сублімація любові - процес багатоступінчастий. Першим ступенем, чи стадією, виступає любов до себе, усвідомлення людиною своєї значущості, богоподібності. Друга стадія - андрогінізм, статева любов - відновлення первісної цілісності, образу та подоби Бога. На третій стадії людина, усвідомивши єдину сутність усього людського роду, поєднується з суспільством. Головним завданням четвертої стадії виступає реалізація ідеалу всеєдності та сизигії, що дозволяє перетворити весь навколишній світ і, нарешті, подолати смертну основу в самій людині. Пройшовши всі ступені сублімації любові, людина повністю реалізує свій творчий потенціал, оскільки демонструє готовність і здатність до співтворчості з Богом.

Підрозділ 3.4. “Сенс життя як особистісний феномен” відповідно присвячено сенсу життя. Проблема доцільності, цінності та сенсу життя є актуальною для кожної людини. Її постановка та вирішення свідчать про певний рівень розвитку, про зрілість людини, особистості. Сенс життя - це особистісний феномен, екзистенційно-ціннісна потреба особистості. Тут домінує індивідуально-ієрархічна, персоналістична основа. У процесі самовизначення і самореалізації кожен звертається до загальнолюдських цінностей, духовних основ життя. Особистість завжди перебуває в процесі пошуку сенсу або прагне до його реалізації.

Сенс життя постає у вигляді цілісного утворення, основними компонентами якого є свобода, любов, добро, істина, Бог. Зазначені компоненти водночас створюють основний стрижень особистості та виступають смисловими складовими. Вони формують і особистість, і сенс її життя, тобто ціннісно-смисловий склад особистості.

Сенс життя, його онтологічний, гносеологічний і аксіологічний аспекти, міститься в любові. Через любов людина усвідомлює зв'язок усього сущого, відчуває свою співпричетність до абсолютних і загальнолюдських цінностей, реалізуючи тим самим власне людську, гуманістичну основу. Кожен повинен бути сердечним по відношенню до оточуючого світу, перейти від пріоритету власної користі до почуття людяності, до подвигу світотворення, перетворити себе та світ, реалізувати ідеал всеєдності та сизигії.

ВИСНОВКИ

Любов - це феномен, екзистенціал людського, особистісного буття, духовна основа, що забезпечує повноту та змістовність життя. Вона є ефективним способом вирішення цілої низки екзистенційних проблем людини: самотності, відчуженості, занедбаності, тривоги, нудьги та відчаю. Це найвищий щабель людяності, актуалізації гуманістичної основи. Тільки любов забезпечує повноцінний та гармонійний розвиток людини, оптимальну реалізацію її особистісного та творчого потенціалу. Саме вона конституює особистість у цій якості.

Особистість характеризується цілісністю та гармонійністю, високим рівнем самосвідомості та самореалізації, оформленою ціннісною системою. Вона має свободу вибору щодо власної системи цінностей, життєвої позиції, стилю та сенсу життя. Лише екзистенційно-ціннісний вибір на користь Еросу, Життя, Творення, Любові, є найбільш адекватним людині, особистості, дозволяє зберегти цілісність і гармонійність, сприяє повноцінній самореалізації та самовдосконаленню.

Найбільш яскравим і повним вираженням сутності любові є статева любов. Її символом виступає андрогін. Він поєднує у собі полярно протилежні, але рівноцінні основи: чоловічу та жіночу, активну та пасивну, духовну та тілесну, небесну та земну. Андрогін - це відновлення первісної цілісності людини та основа для відтворення первинної єдності світу, поєднання усього сущого.

Сублімація любові - процес багатоступінчастий. Він передбачає не тільки трансформацію сексуальної енергії в оформлене почуття любові між чоловіком та жінкою, але й відновлення образу й подоби Бога. Кінцевою метою всього цього процесу виступає реалізація ідеалу всеєдності, сизигії, що дає можливість перетворити весь світ та подолати смерть. Відновлюючи образ, подобу Бога, людина, особистість сягає цілісності, досконалості та безсмертя.

У любові, у прагненні реалізувати її ідеали міститься сенс життя. Це основа, зміст та призначення людини, особистості, всього сущого. Людина, що пізнала любов, здатна усвідомити загальний зв'язок і єдність, з'єднатися з Богом і побачити істинний сенс усього, що існує.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Философия любви Платона: проблема сущности Эрота // Наука. Релігія. Суспільство. - 2003. - №3. - С. 354-359.

2. Танатос как экзистенциально-ценностный выбор // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского: Научный журнал. Серия “Философия. Социология”. - Симферополь: Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. - 2004. - Том 17 (56). №1. - С. 93-99.

3. Сублимация любви как объект философского анализа // Вісник Донецького університету: Науковий журнал. Серія Б. Гуманітарні науки. - 2004. - №1. - С. 202-208.

4. Проблема сублимации потребностей в западной философии // Нова парадигма: Журнал наукових праць. - Київ: Видавництво НПУ імені М.П. Драгоманова. - 2004. - Вип. 37. - С. 64-71.

5. Философия любви: андрогин как целостность человека // Практична філософія: Науковий журнал. - 2005. - №1. - С. 54-59.

6. Ценностно-смысловой аспект жизнедеятельности личности // Материалы международной научной интернет-конференции “Основные проблемы современной антропологии”. Горловский государственный педагогический институт иностранных языков. 2003. - http://www.forlan.ghost.dn.ua.

7. Проблема сублимации любви в русской религиозной философии // Интеллект. Личность. Цивилизация: Материалы II Международной научной конференции. Том 2 (Донецк, 22-23 мая 2003 г.) / Донецкий государственный университет экономики и торговли им. М. Туган-Барановского. - Донецк: 2003. - С. 96-103.

8. К проблеме ценностного конфликта (“Абсурдный герой” А. Камю) // Конфлікти в суспільствах, що трансформуються: Збiрник наукових статей (за матерiалами ХI Харкiвських полiтологiчних читань). - Харкiв: “Право”, 2001. - С. 146.

9. Постановка проблемы любви в русской религиозной философии // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості: Матеріали ХІІІ Міжнародної науково-практичної конференції. - Донецьк: ІПШІ “Наука і освіта”. - 2003. - С. 168-169.

10. Любовь как форма экзистенции личности // Мировоззрение и трансформации современного общества: Материалы международной конференции. Симферополь, 22-25 сентября / Таврический национальный ун - т им. В.И. Вернадского. - Симферополь, 2004. - С. 145-146.

11. Проблема сублимации любви // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского: Научный журнал. Серия “Философия”. - Симферополь: Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. - 2006. - Том 19 (58). №1. - С. 189-190.

АНОТАЦІЇ

Нікішина Н.В. Любов як форма екзистенції особистості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - “філософська антропологія, філософія культури”. - Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України. Сімферополь, 2006.

У дисертаційному дослідженні здійснено комплексний аналіз проблеми любові на матеріалах західної, російської та української філософії. Постановка і вирішення цієї проблеми тісно пов'язані з питаннями про природу, сутність, цінності та сенс життя людини, процесами самопізнання й самореалізації. Любов забезпечує повноцінний і гармонійний розвиток людини, оптимальну реалізацію її особистісного та творчого потенціалу. Саме вона конституює людину, особистість у цій якості.

У дисертації стверджується, що повноцінно функціонуюча особистість - це цілісна, гармонійна, унікальна, вільна, здатна до самотрансценденції та любляча особистість. Цю повноцінність забезпечує любов, виключно любов. Тільки той, хто любить, здатний перейти від пріоритету власної користі до почуття людяності, до подвигу світотворення, перетворити себе та світ, усвідомити загальний зв'язок і єдність, побачити істинний сенс всього, що існує.

Ключові слова: особистість, цінність, любов, андрогін, сублімація.

Никишина Н.В. Любовь как форма экзистенции личности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - “философская антропология, философия культуры”. - Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского Министерства образования и науки Украины. Симферополь, 2006.

В диссертационном исследовании осуществлен комплексный анализ проблемы любви на материале западной, русской и украинской философии. Постановка и решение данной проблемы неразрывно связаны с вопросами природы, сущности, ценностей и смысла жизни человека, процессами самопознания и самореализации. Любовь обеспечивает полноценное и гармоничное развитие человека, оптимальную реализацию его личностного и творческого потенциала. Именно она конституирует личность в данном качестве. Только любящий способен перейти от приоритета собственной выгоды к чувству человечности, к подвигу миротворения, преобразить себя и мир, осознать всеобщую связь и единство, увидеть истинный смысл всего сущего.

На основании представленных философских учений о человеке предложены критерии для разграничения понятий индивид, человек, личность. Индивид - это представитель человеческого рода, носитель общих видовых признаков. В основе статуса индивида находится природное, или биологическое, начало, своеобразный базис. В процессе развития индивид становится собственно человеком, реализуя не только физиологические, но и антропологические потребности. Человек социален и социабелен. Он является и продуктом, и производителем общественных отношений. Нравственным заданием, идеалом для индивида и человека выступает личность. В ней базируется и реализуется духовное, божественное, начало. Обязательную основу статуса личности образуют экзистенциально-ценностный выбор, иерархически организованная система ценностей и смыслосодержащий стержень.

Существует две модальности экзистенциально-ценностного выбора: Эрос и Танатос. Экзистенциальный выбор в пользу Танатоса означает служение идее Смерти, Разрушения и Ненависти. На наш взгляд, данный выбор не решает экзистенциальных проблем, а лишь разрушает и самого человека, и окружающий мир. Выбор в пользу Эроса, наоборот, предполагает служение идее Жизни, Созидания и Любви. Именно Эрос позволяет человеку сохранить свою целостность, свободу, любовь, реализовать собственно человеческий, личностный, потенциал.

В работе представлена аксиологическая структура любви, основными компонентами которой выступают эрот, андрогин, красота и бессмертие. Эрот выражает стремление, потенциальную возможность любить. Наиболее адекватное развитие эротический импульс получает в половой любви, или андрогинизме. Человек по своей природе андрогиничен. Каждому “Я” предназначено единственное в мире “Ты”, без которого невозможно достижение целостности, гармоничности и совершенства личности. Андрогин как соединение противоположных начал, мужского и женского, активного и пассивного, духовного и телесного воплощает собой целостность человека. Эрот и любовь призваны дать человеку бессмертие. В свою очередь, бессмертие возможно лишь при условии действительного перерождения, воскресения человека и мира в красоте. Этот процесс предполагает взаимодействие, со-творчество Бога и человека.

Сублимация любви является обязательным условием духовного становления человека, личности, поскольку она предполагает не только трансформацию сексуальной энергии в оформленное чувство любви между мужчиной и женщиной, но и восстановление в человеке образа и подобия Бога. Мы выделяем четыре этапа сублимации любви: первый - любовь к себе, осознание человеком своей значимости, богоподобности; второй этап - андрогинизм, половая любовь - восстановление первоначальной целостности, образа и подобия Бога; третий - осознание единосущности всего человеческого рода, единение с обществом; четвертый этап - реализация идеала всеединства и сизигии, преображение всего окружающего мира и преодоление в конечном итоге смертного начала в самом человеке. На наш взгляд, сублимация любви представляет собой путь восхождения к Богу, олицетворяющему Высшую Справедливость, Всеединство, Любовь. Приобщаясь к миру Бога, человек становится более совершенным и человечным.

В диссертации утверждается, что полноценно существующая личность - это цельная, гармоничная, уникальная, свободная, способная к самотрансценденции и любящая личность. Данную полноценность обеспечивает любовь, исключительно любовь. Она позволяет соединиться с другим человеком, обществом, миром, не нарушая собственной целостности. Это деятельное и творческое отношение к самому себе и к окружающему миру.

Ключевые слова: личность, ценность, любовь, андрогин, сублимация.

Nikishina N.V. Love as the form of existence of personality. - Manuscript.

Dissertation thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Science (degree in Philosophy). Speciality 09.00.04 - “Philosophical Anthropology, Philosophy of Culture”. - Tavrida National V. Vernadsky University. Ministry of Education and Science. Simferopol, 2006.

Complex analysis of the problem of love on the material of Western, Russian and Ukrainian philosophy is realized in this dissertation research. Posing and solving of this problem are indissolubly connected with questions about nature, essence, values and sense of human life, processes of self-knowledge and self-realization. Love provides entire and harmonious development of man, the optional realization of his personal and creative potential. Just it forms the man, the personality in this quality.

In dissertation we confirm that a completely functionating personality is the entire, harmonious, unique, free, capable of self-transcendence and loving personality. This completeness is provided by love, exceptionally by love. Only the loving person is able to pass from priority of his own profit to the feeling of humanity, to the feat of world-creating, to transform himself and the world, to realize the universal connection and unity, to see the true sense of the whole being.

Key words: personality, value, love, androgyn, sublimation.

Размещено на Allbest.ru