Контрастне виокремлення специфічно жіночих аспектів сучасної екологічної проблематики та наголошення виняткової ролі жінок у її розв'язанні дає підстави кваліфікувати його як радикальний екологізм, що розгортається в кількох напрямах і охоплює розмаїтий спектр філософських ідей і форм діяльності під загальною назвою "екофемінізм". Базовою для екофемінізму є теза про зв'язок між експлуатацією природи та пригніченням жінки в патріархальному суспільстві. Екофемінізм поєднує теоретичні рефлексії щодо жіночих проблем практичними шляхами їх розв'язання, наголошуючи неможливість відокремити дії на захист довкілля від зусиль, спрямованих на визначення статусу жінки в сучасному суспільстві. На основі поглядів К. Адамс, Ф. д'Обон, В. Шіви, Н. Ноддінгс, К. Ворен, С. Келлерта та ін. аналізуються особливості феміністичного та ґендерного підходів до пояснення та розв'язання екологічних проблем. Позитивно оцінюється пропозиція екофеміністів залучити до етики турботи, що посідає центральне місце у феміністичних розвідках, природу та об'єкти природного світу. Екофемінізм дотримується критичних поглядів щодо глибинної екології, радше поділяючи спільні позиції соціальною екологією та біоцентризмом. Слабкою стороною екофемінізму є подеколи однобічне акцентування жіночих цінностей, а позитивною - звернення до ґендеру як важливого чинника осмислення сучасних проблем та пошуку шляхів їх розв'язання.

Підсумком аналізу концептуальних засад провідних напрямів сучасного екологізму (глибинна екологія, соціальна екологія, біореґіоналізм та екофемінізм) та їх порівняльного аналізу є висновок, що попри суттєві розбіжності у способах осмислення екологічних викликів і теоретичної аргументації шляхів подолання криз, зазначені напрями поділяють спільні позиції, що можуть визначатися як інваріанти екологізму. До них належать:

1) наполягання на перегляді системи цінностей на користь не-антропоцентризму та створення нової етики - "етики недомінування" та "етики турботи";

2) сакралізація природи й землі, віра в "мудрість природного життя", апеляція до міфу;

3) антиглобалістська спрямованість;

4) турбота про екологічну справедливість;

5) значний просвітницький потенціал ("нове просвітництво").

Четвертий розділ "Принцип справедливості в сучасному екологізмі" присвячений аналізу визначення справедливості як одного із найбільш значущих ідеалів людства в контексті сучасних екологічних проблем.

У підрозділі 4.1 "Проблема визначення справедливості" дисертант на основі праць Дж. Ролза, П. Рікера та ін. доходить висновку, що справедливість є складним і багатогранним феноменом, який набуває специфічних виявів у різних сферах життя. Розв'язання конкретних проблем з огляду на досягнення справедливості спирається на універсальні характеристик принципу справедливості та специфічні умови його дотримання. Починаючи від 1970-х років до традиційних досліджень щодо визначення сутності справедливості та шляхів її досягнення в окремих сферах суспільного життя (право, освіта, політика тощо) додалися дослідження екологічної проблематики. З одного боку, екологічні проблеми породжують соціальну несправедливість, з іншого - соціальна несправедливість є причиною екологічних негараздів. Розуміння соціальної рівності й справедливості визначає оцінки екологічних проблем та шляхи їх розв'язання. Це конкретизується у трьох дослідницьких напрямах:

1) яким чином можливе дотримання принципу справедливості в сучасному світі на глобальному рівні (новий світовий порядок);

2) чи можливе дотримання принципу справедливості стосовно наступних поколінь (рівність поколінь);

3) яким чином реалізується право людей на безпечне довкілля (рух за екологічну справедливість) і як справедливість може виступати мірилом і критерієм ефективності екологічної політики.

У підрозділі 4.2 "Принцип справедливості в контексті глобальних екологічних проблем. Справедливість як новий світовий порядок" з'ясовуються підходи до реалізації принципу справедливості в глобальній екологічній політиці, де досягнення справедливості вбачається через встановлення нового світового порядку, сутість якого полягає у зменшенні диспропорцій в обсягах споживання між різними країнами та різними верствами населення, рівному доступі до природних ресурсів і зиску від їх використання, а також рівної відповідальності за здійснювані на довкілля впливи. Однією із спроб протистояти несправедливості є рух за екологічну справедливість як складова глобального екологістського руху.

У підрозділі 4.3 "Справедливість як рівність поколінь", спираючись на тезу Дж. Ролза про важливість ідеї суспільства як справедливої системи, де здійснюється співпраця серед громадян як вільних і рівноправних осіб упродовж тривалого часу, дисертант досліджує можливість реалізації ідеї справедливості як проблеми розподілу природних ресурсів і матеріальних благ між теперішнім і прийдешніми поколіннями та шляхи розв'язання суперечностей, що з цього випливають.

На підставі аналізу праць В. Беккермана, Д. та Д. Медоуз, Я. Тінбергена, Р. Костанзи, Г. Далі, Г. Йонаса, М. Томана та ін. виокремлено два класи суперечностей під час розв'язання проблеми рівності поколінь:

1) суперечності між інтересами нинішніх і майбутніх поколінь, та складність їх визначення;

2) суперечності між індивідуальними інтересами й преференціями, що регулюються здебільшого ринковими відносинами, та інтересами й добробутом усього суспільства тепер і в майбутньому. Постає питання, наскільки сучасні екологічні цінності зберігатимуть свою актуальність для ближчих і більш віддалених поколінь. Зокрема, ідеологи радикального екологізму наполягають на необхідності перебудувати індивідуальну поведінку на засадах "природоцентричних" цінностей як передумови дотримання принципу справедливості перед нащадками.

Підрозділ 4.4 "Рух за екологічну справедливість та його оцінка" присвячено дослідженню практичних спроб досягнення екологічної справедливості. Метою екологічної політики є забезпечення таких умов, за яких жодна з груп населення не піддавалася б більш негативним впливам за рахунок зменшення ризику інших груп населення. Екологічна політика як важлива суспільна інституція не має бути дискримінаційною, а сам принцип справедливості має становити підґрунтя екологічної політики і бути критерієм її ефективності. Утім, на практиці екологічні ризики не завжди рівномірно розподіляються між різними сегментами суспільства. Нерівномірний розподіл екологічних ризиків визначають як екологічну несправедливість. Громадська стурбованість щодо нерівномірного розподілу екологічних ризиків виявляє себе в турботі про екологічну справедливість і реалізується в рухах за соціальну справедливість (права людини) та різноманітних екологістських рухах.

Аналіз становлення руху за екологічну справедливість, засад його діяльності та досягнутих результатів у США та інших країнах дає змогу висновку, що екологічна несправедливість є не так наслідком цілеспрямованої дискримінації під час реалізації економічних проектів чи здійснення екологічної політики, як результатом нерівномірного розподілу політичної влади. Екологічна несправедливість має місце тоді, коли порушується суспільна рівновага, яка має гарантувати кожному максимум свобод і вільний доступ до стану активного громадянина (Дж. Роулз).

Рух за екологічну справедливість спростовує тезу про елітарність сучасного екологізму та вказує на недостатність і обмеженість централізованого підходу ("згори") до формування екологічної політики, підтверджуючи натомість необхідність урахування прав, настроїв і очікувань місцевого населення, громад.

Підрозділ 4.5 "Спроба екстраполяції на Україну" розглядає можливість застосування досвіду досягнення екологічної справедливості, здобутого екологістськими й громадянськими рухами інших країн, на теренах України задля збагачення підходів до формування засад правового, демократичного, громадянського суспільства та реалізації національної стратегії екологічної безпеки. Зменшення екологічних ризиків на рівні національної стратегії неможливе без кардинального розв'язання економічних проблем. Поліпшення економічної ситуації на засадах екологічно збалансованої стратегії розвитку уможливлює збільшення фінансування екологічних програм та сприяє загальному підвищенню добробуту населення. Розв'язання економічних та екологічних проблем на державному рівні має доповнюватися підвищенням екологічної свідомості та зростанням громадянської активності населення, його самоорганізації та мобілізації.

У п'ятому розділі "Співвідношення глобального та локального в сучасному екологізмі" аналізуються дві протилежні тенденції сьогодення крізь призму ідеології екологізму.

У підрозділі 5.1 "Глобалізація в дзеркалі екологізму" дисертант виходить з того, що глобалізація є складним, багатовимірним і суперечливим процесом, а одним із найтривожніших наслідків глобалізації є погіршення стану глобального довкілля та зростання вразливості людини (екологічна глобалізація). За умов глобалізації значно ускладнюються процедури ухвалення та впровадження рішень щодо подолання екокризових явищ. Світова спільнота докладає чимало зусиль до вироблення спільних заходів з метою пом'якшення негативних, зокрема екологічних, наслідків глобалізації в різних формах мобілізація колективних зусиль і ресурсів. До числа опонентів глобалізації, котрі прагнуть привернути увагу до її негативних сторін, належать країни третього світу, корінні народі та місцеві громади, радикальні групи нових соціальних рухів, у тому числі й екологістських ("зелених").

Попри незворотність глобалізаційних процесів, життя людей перебігає не в "глобальному просторі", а в певному осередку із притаманним йому ландшафтом, життєвим устроєм, ритмом, традиціями, звичаями тощо. Життя конкретних людей і громад протікає в локальному довкіллі, яке є для них безпосереднім джерелом ресурсів, засобів для життя та сакрального натхнення, а також умовою і середовищем самоідентифікації. Чисельні глобальні проблеми набувають особливої гостроти на регіональному і локальному рівнях, переходячи зі сфери абстрактного у сферу конкретного, заторкуючи життєві інтереси людей і громад. Через це виникає необхідність глибшого дослідження їхніх впливів на локальному рівні та зворотних зв'язків, що виникають при цьому.

Підрозділ 5.2 "Феномен локалізації: світоглядний, науково-методологічний і політологічний виміри" присвячений глибшому й детальнішому розгляду феномена локалізації як однієї з основних характеристик екологізму, яка не так часто порівняно з глобалізацією є предметом філософського аналізу та світоглядних оцінок. Вектор локалізації спрямований у протилежному від глобалізації напрямі і, певною мірою, є антитезою останньої. Сутність локалізації полягає в актуалізації місцевих проблем, переорієнтації світогляду на місцеві цінності, перерозподілі влади й здійсненні організаційно-інституціональних змін задля розв'язання екологічних і соціально-економічних проблем на місцевому рівні. Згідно зі світоглядними настановами локалізації, поступ у масштабнішому подоланні екологічних і соціально-економічних проблем визначається позитивними кроками саме на місцевому рівні, а активізація дій на місцевому рівні розглядається як необхідна умова розв'язання глобальних проблем.

Аналіз таких концептів як "первинна турбота про довкілля", "Місцевий порядок денний на ХХІ ст.", рух за "Місцеві порядки на ХХІ ст.", "етика локалізації ("етика місця"), "педагогіка місця", феномен NIMBY ("не на моєму подвір'ї"), "рух за локальні валюти" дає підстави стверджувати, що локалізація набуває більшої ваги в сучасному світі, хоча поки зарано робити остаточні висновки стосовно її здатності врівноважити глобалізаційні процеси і протистояти їхнім негативним наслідкам. Активізація локалізаційних тенденцій в усьому розмаїтті їхніх виявів свідчить, що людство перебуває у постійному пошуку шляхів розв'язання суперечностей, що виникають в системі "суспільство - природа", та пошуку відповідей на екологічні виклики глобалізації в таких формах, які були б суголосними життєдіяльності кожної людини як у своєму власному, так і в нашому спільному домі.

Підрозділ 5.3 "Колізії екологізму в сучасному світі" присвячено дослідженню тенденцій впливу екологізму на суспільну та політичну свідомість, з огляду на:

1) складність і багатоаспектність екологічної проблематики;

2) складну структуру суспільства та суперечливість інтересів різних суспільних груп;

3) міжнародний політичній клімат, соціально-економічні й політичні флуктуації тощо. Особливості реагування різних сегментів суспільства на екологічні проблеми демонструють наукова еліта (реформістський екологізм, екопросвітництво), жінки й жіночі громади (екофемінізм), расові меншини, біднота та середній клас (рух за екологічну справедливість), місцеві громади (біореґіоналізм, рух за "Місцеві порядки денні на ХІХ ст. ", NIMBYізм).

Спектр реагування різних суспільних груп на екологічні проблеми коливається від готовності до самопожертви заради захисту природи (радикальний екологізм) до активної опозиції екологічній політиці та екологістському рухові (неоконсервативні регуляторні економісти, нові ресурсні економісти, корнукопісти - прихильники ресурсної необмеженості). Для аналізу особливостей ставлення різних суспільних груп до екологічної проблематики та формування громадської думки стосовно екологічної політики дисертант спирається на концепції "концентричних кіл" (Р. Данлап), екомесіанства (Е. Гудінас), суперечності в економічних оцінках екологічної проблематики та шляхів її розв'язання (дилема "зростання - розвиток") тощо.

Критичне ставлення певних груп суспільства до екологізму та екологістського руху має стимулювати пошук ефективніших шляхів переведення світоглядних настанов екологізму в практичну площину, зокрема в царині формування екологічної політики; спонукати до переоцінювання цілей, стратегії й тактики екологістського руху, розширення його соціального підґрунтя та сфер впливу. Врахування особливостей сприйняття екологічних проблем та цінностей різними верствами населення є важливою передумовою практичної реалізації настанов екологізму.

Шостий розділ "Феномен екоосвіти в контексті екологізму" присвячено аналізу характерних рис, змісту та цілей екоосвіти та співвідношенню їх з ідейно-світоглядними настановами екологізму.

Підрозділ 6.1 "Екоосвіта як відповідь на виклики сучасності" досліджує роль освіти як засобу підвищення екологічної свідомості різних верст населення, трансформації індивідуальних і суспільних цінностей, світоглядних орієнтирів тощо. Окреслено чотири підходи до формування парадигми екоосвіти.

Перший підхід полягає у визначені екоосвіти як складової загальноосвітнього процесу, а розроблення базової концепції екоосвіти та моделей її практичної реалізації здійснюється в контексті реформування царини освіти загалом на базі нової філософії освіти. Другий підхід обґрунтовує доцільність створення самостійної галузі освіти - екоосвіти - на основі спеціально розробленої методологічної платформи, яка дасть змогу сформулювати цілі й завдання екоосвіти, розробити її поняттєво-категоріальний апарат, методичний і дидактичний інструментарій тощо. Цей підхід передбачає також експансію принципів екоосвіти в інші освітні галузі з метою їх екологізації. Третій підхід обстоює доцільність побудови низки відносно автономних освітніх парадигм, що спираються на різноманітні філософські, культурні й освітні традиції й зорієнтовані на конкретні цільові групи чи на розв'язання конкретних завдань (екоосвітній плюралізм). І, нарешті, відповідні моделі екоосвіти вибудовуються як важливий і невід'ємний компонент екологістських (екофілософських) концепцій, які претендують на роль дороговказу в подоланні екологічної та гуманітарної криз.

Для пошуку методологічних орієнтирів в оцінюванні екоосвітних парадигм важливого значення набуває філософія освіти, яка спонукає до запровадження "сучасних концепцій, що зумовлюють виникнення нових практичних моделей" (Дж. Д'юї). Під час розроблення парадигми екоосвіти перевагу надають підходам, зорієнтованим на неперервну, випереджувальну (Дж. Д'юї), проблемно-зорієнтовану (П. Фрейре), життєцентричну (Д. Орр) та гуманістичну (В. Сухомлинський) моделі освіти, порівняно з інструментальним (банківським) та інформаційним підходами.

Підрозділ 6.2 "Інституалізація екоосвіти та її характеристика" присвячено дослідженню підстав розвитку екоосвіти як самостійної галузі освіти. "Екстенсивний шлях" екологізації освітньої сфери (додавання до усталених програм додаткових тем з екологічних аспектів конкретної спеціальності; розроблення спецкурсів, створення кафедр, науково-дослідних центрів тощо) є найпоширенішим в освітянські практиці, оскільки не потребує глибоких системних реформ. Пліднішим, але складнішим для реалізації є розроблення концепції екоосвіти на засадах міждисциплінарного підходу, зокрема "діалогічної моделі" (П. Фрейре) та моделей "екологічної грамотності" й "екодизайну" (Д. Орр). Надзвичайної ваги в процесі екоосвіти набувають "плекання почуттів і відчуттів" (К.М. Маєр-Абіх) у поєднанні з "відповідальним розумом" (К. - О. Апель). Таким чином, сучасна екоосвіта має бути спрямована на інтеграцію чуттєво-емоційної, раціонально-інтелектуальної та діяльнісної сфер.

Підрозділ 6.3 "Екоосвітній плюралізм" присвячений аналізу особливостей формування спеціалізованих (цільових) екоосвітніх програм з метою визначити міру їхньої релевантності загальним засадам екологізму, оцінити внесок у розв'язання екологічних проблем та можливості розширення унікального досвіду. Основні напрями формування цільових екоосвітніх концепцій відображають структуру сучасних екологічних викликів, до яких, зокрема, належить збереження та збалансоване використання біорозмаїття.

Зважаючи на широкий спектр функцій біорозмаїття для підтримки сталості природної та соціально-економічної систем, запровадження освітніх програм задля збереження й збалансованого використання біорозмаїття сприяє поглибленому розумінню його значення широким загалом і окремими фаховими групами, а відтак - сприяє розв'язанню широкого спектра проблем.

Підрозділ 6.4 "Освітній потенціал екологістських концепцій" розглядає екоосвітні моделі, що їх пропонують глибинна екологія, соціальна екологія, біорегеоналізм та екофемінізм. Ці моделі відповідають ідейно-світоглядним і теоретико-філософським засадам відповідних екофілософських концепцій.

Підсумовується розділ висновком, що проникнення в освітню сферу ідеалів охорони природи та збереження довкілля, гармонізації відносин у координатах "людина - природа" та "суспільство - довкілля" значно розширює її традиційні межі та горизонти, сприяє формуванню екологічно свідомих, грамотних і соціально відповідальних фахівців та громадян планети Земля.

У висновках наведено основні підсумки дослідження, що пов'язані з концептуалізацією поняття екологізму, з'ясуванням його ідейно-світоглядних засад та практичних імплікацій. Зміст дисертації підсумовують такі узагальнювальні положення.

Передумовами становлення екологізму були, по-перше, суспільна стурбованість, втілена в природоохоронному русі 1890-х - 1960-років (природоохоронна хвиля екологізму); по-друге - інституціоналізація "нових соціальних рухів" 1960-х років і формування "нової екологічної парадигми", яка вимагає кардинального перегляду системи цінностей техногенної цивілізації з позицій постматеріалізму та концепції "меж зростання" (Римський клуб). Екологізм розглядає екокризові явища в тісному й безпосередньому зв'язку з гуманітарною кризою, зумовленою втратою гармонії між людиною і природою та суспільно-політичною кризою, або кризою демократії.

Екологізм становить сучасну цілісну ідейно-світоглядну стратегію, спрямовану на оптимізацію відносин у координатах "людина - природа" та "суспільство - довкілля", що інтегрує систему цінностей, гуманістичний тип культури та етично зорієнтовану практику. Ідейно-світоглядні настанови екологізму мають на меті зміну стереотипів індивідуальної та колективної поведінки, суспільно-економічного та політичного устрою загалом, спираючись на систему наукових знань і позанауковий досвід (вірування, міфи, традиції, мудрість тощо). Сучасний екологізм репрезентований на ідейно-теоретичному рівні екофілософією, на практичному - громадським екологістським рухом та діяльністю політичних партій (партій "зелених"). Екологістські рухи є невід'ємною складовою сучасної демократії та громадянської активності і диференціюються на: а) поміркований (реформістський) екологістських рух; б) радикальний (альтернативний) екологістський рух.

Поняття екологізму сформулювалося як результат розширенням меж і тематичного збагачення сфери екологічних досліджень, а також трансформації змісту поняття "екологія". Причинами останньої є переоцінювання поняття "екологія", зумовлена актуалізацією пошуку відповідей на екологічні виклики сучасності, наділення його широким метафоричним змістом і підпорядкування "ідеологічній моді" упродовж ХХ ст. Концепт екологізму створює можливості аналізу меж "розширення змісту" поняття "екологія" ("метаекологія") і задає передумови для розроблення специфічного поняттєво-категоріального апарату для адекватного опису комплексу світоглядно-філософських, соціокультурних, морально-етичних проблем, що виникають у системах "людина - природа", "суспільство - довкілля".

Аналіз змісту понять "екологія", "екологізм" та " інвайронтенталізм" свідчить про значний евристичний зміст понять "екологізм" та "інвайронтенталізм". Ширше запровадження цих понять у науковий і суспільно-політичний обіг уможливлює коригування адекватного вживання екологічних понять, уникаючи наповнення їх не властивим їм змістом.

Екологізм та інвайронменталізм містять світоглядні настанови щодо ставлення людини до світу загалом, природи (екологізм) та довкілля як середовища людської перетворювальної діяльності й життєдіяльності (інвайронменталізм).

Провідними течіями сучасного екологізму є глибинна екологія, соціоекологія, біореґіоналізм, екофемінізм, які характеризуються такими спільними рисами:

1) наполягання на перегляді наявної системи цінностей, ґрунтованої на антропоцентризмі, на користь еко - та природоцентризму та обґрунтування нової екологічної етики - "етики недомінування" та "етики турботи", яка включає природу і природні об'єкти до сфери турботи; б) сакралізація природи й землі, віра в "мудрість природного життя" та звернення до міфу; в) антиглобалістська спрямованість та актуалізація локальних цінностей; г) турбота про екологічну справедливість; д) значний просвітницький потенціал ("нове просвітництво").

Принцип справедливості посідає ключове місце в стратегії сучасного екологізму. Справедливість є визначальним критерієм глобальної екологічної політики, ґрунтованої на засадах збалансованого (сталого) розвитку. Принцип справедливості виявляє себе:

1) у прагненні нового світового порядку, зорієнтованого на зменшення диспропорцій в обсягах споживання між країнами та різними верствами населення, рівному доступі до природних ресурсів і зиску від їх використання, а також у рівній відповідальності за впливи на довкілля;

2) у пошуку шляхів дотримання екологічної справедливості щодо наступних генерацій людей (справедливість як рівність поколінь) з урахуванням усього спектра причинно-наслідкових зв'язків у просторі й часі.

Аналіз практичних спроб досягнення справедливості, які здійснюються рухом за екологічну справедливість, іншими екологістськими рухами, доводить, що екологічна справедливість досягається шляхом рівноправного поводження з людьми під час розроблення, впровадження та вдосконалення екологічного законодавства та за умов рівного доступу різних сегментів населення до влади й сфери ухвалення рішень. Рух за екологічну справедливість свідчить про загальність екологічних проблем, про зростання екологічної стурбованості та підвищення активності усіх верств населення як реакції на негативні зміни довкілля. Рух за екологічну справедливість є невід'ємною складовою громадянського суспільства, а дотримання принципів екологічної справедливості - критерієм демократії та прав людини.

Антиглобалістська спрямованість екологістських концепцій виявляє себе в актуалізації тенденції локалізації, яка виступає антитезою глобалізації. Сутність локалізації полягає в акцентуванні місцевих проблем та мобілізації місцевих ресурсів, відповідної переорієнтації світогляду і стандартів поведінки індивідів і місцевих громад, перерозподілі влади й організаційно-інституціональних змін задля розв'язання проблем на місцевому рівні. Згідно зі світоглядними настановами локалізації, поступ у масштабнішому подоланні екологічних і соціально-економічних проблем визначається позитивними кроками на місцевому рівні. Аналіз досвіду розмаїтих форм розгортання локалізаційних процесів, світоглядних засад і методологічних принципів концепцій "Первинної турботи про довкілля", "Місцевих порядків денних на ХХІ ст.", "етики та педагогіки місця", феномену "NIMBY", "руху за локальні валюти" свідчить, що людські громади не є безпорадними жертвами глобалізації, а перебувають у постійному пошуку відповідей на екологічні виклики глобалізації як способу збереження природної, культурної й особистої автентичності та пом'якшення негативних тенденцій глобалізації.

Критична оцінка становлення та розвитку екологізму дає змогу з'ясувати, що причинами його внутрішніх суперечностей, а також протистояння з іншими ідеологіями (ідеологія технократизму, необмеженого економічного зростання тощо) й суспільно-політичними рухами (профспілки, рух за права приватної власності тощо), є:

1) об'єктивна складність екологічної проблематики та пов'язаних з нею суспільних наслідків;

2) соціальна неоднорідність конкретного суспільства та його диференційованість за віковими, майновими, освітніми, професійними, корпоративними, етнокультурними, конфесійними й ґендерними ознаками. Це визначає широкий діапазон і розмаїття форм реагування різних суспільних груп на екологічні проблеми - від готовності до самопожертви до принципової опозиції екологічній політиці й екологістському руху ("анти-екологізм"). Умовою успішної практичної реалізації настанов екологізму є якомога повніше врахування особливостей сприйняття екологічних проблем і розмаїття форм реагування на них різних сегментів суспільства.

Екоосвіта та екопросвіта перебувають у тісному й безпосередньому зв'язку з ідейно-світоглядними настановами екологізму. Водночас екоосвіта й екопросвіта є невід'ємними складовими громадянської освіти. Проникнення таких ідеалів екологізму як охорона природи та збереження довкілля, гармонізація відносин в координатах "людина - природа" та "суспільство - довкілля" в освітню сферу значно розширює її традиційні межі та горизонти, сприяє формуванню екологічно свідомих, грамотних і соціально відповідальних громадян.

Нині має місце плюралізм підходів до побудови концепцій екоосвіти, які можуть бути систематизовані за чотирма напрямами:

1) екоосвіта як складова загальноосвітнього процесу, де розроблення концепції екоосвіти та моделей її практичної реалізації відбувається в контексті реформування всієї освітньої галузі та на базі нової філософії освіти;

2) екоосвіта як самостійна галузь освіти, що формується на базі спеціально розробленої методологічної платформи, яка дає змогу формулювати цілі й завдання екоосвіти, розробляти її поняттєво-категоріальний апарат, методичний і дидактичний інструментарій, визначати цільові групи тощо. Цей підхід передбачає експансію принципів екоосвіти в інші освітні галузі з метою їхньої екологізації;

3) побудова низки відносно автономних освітніх парадигм, які б спиралися на різноманітні філософські, культурні та освітні традиції й були зорієнтовані на конкретні цільові групи чи на розв'язання конкретних питань охорони природи та поліпшення cтану довкілля (освіта заради збереження біорозмаїття, освіта заради збалансованого розвитку, освіта в національних природних парках; освіта задля енергозбереження тощо);

4) екоосвітні моделі як важливий і невід'ємний компонент екологістських концепцій (глибинна екологія, соціальна екологія, біореґіоналізм, екофемінізм), які претендують на роль ідейного дороговказу для подолання екологічної та гуманітарної криз.

Основні положення дисертаційного дослідження викладено у наступних публікаціях

Монографія: Гардашук Т.В. Концептуальні параметри екологізму. - Київ: ПАРАПАН, 2005. - 200 с.

Публікації у провідних фахових та інших наукових виданнях:

1. Гардашук Т.В. Проблема адаптації людини та урбанізація // Екологія і культура. - К.: Наукова думка, 1991. - С.138 - 155.

2. Гардашук Т.В. Ціннісні орієнтири природокористування // Природокористування: ціннісні та соціальні аспекти оптимізації. - К.: Наукова думка, 1992. - С.57 - 65.

3. Гардашук Т.В. Екологія й економіка: пошук шляхів узгодження // Онтологічні проблеми культури. - К.: Наукова думка, 1994. - С. 207 - 216

4. Гардашук Т.В. Агрокультура як форма зв'язку людини з природою // Природа і етнос. - К.: Наукова думка, 1994. - С.87 - 95

5. Гардашук Т.В. Природні та людські виміри збалансованого розвитку // Кисельов М.М., Крисаченко В.С., Гардашук Т.В. Методологія екологічного синтезу: єдність людино - та природоохоронних аспектів. - К.: Наукова думка, 1995. - С.111 - 144.

6. Гардашук Т.В. Агрокультура на шляху до майбутнього // Філософська і соціологічна думка. - 1996. - № 7-9. - С.269 - 276.

7. Гардашук Т.В. Сучасний екологізм: теоретичні засади та практичні імплікації // Практична філософія. - 2001. - № 1. - С.146 - 157.

8. Гардашук Т.В. Концептуальні засади сучасного екологізму // Концептуальні виміри екологічної свідомості. - К.: ПАРАПАН, 2003. - С.157 - 217.

9. Гардашук Т.В. Ідея справедливості в сучасному екологізмі // Філософська думка. - 2003. - № 1. - С.102 - 122.

10. Гардашук Т.В. Збереження спадщини: нова європейська парадигма // Практична філософія. - 2003. - № 3. - С.148 - 153.

11. Гардашук Т.В. Співвідношення локального та глобального в сучасному екологізмі // Практична філософія. - 2004. - № 1. - С.55 - 62.

12. Гардашук Т.В. Концептуальні параметри екологізму // Практична філософія. - 2004. - № 2. - С.92 - 101.

13. Гардашук Т.В. Екологізм та екологізація освітньої сфери // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2004. - Вип.3. - С.5 - 9.

14. Гардашук Т.В. Світоглядні засади та практична спрямованість глибинної екології // Totallogy - XXI. Постнекласичні дослідження. - К.: ЦГО НАН України, 2004. - С.230 - 243.

15. Гардашук Т.В. Проблема інтеграції "традиційного" і "наукового" в сучасному екологічному пізнанні // Sententiae: Наукові праці Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). - 2004. - Спецвипуск № 1 "Феномен раціональності". - С.242 - 251.

16. Гардашук Т.В. Концепція збалансованого (сталого) розвитку та принцип справедливості // Мультиверсум: Філософський альманах. - 2004. - Вип.43. - С.79 - 92.

17. Гардашук Т.В. Екологізм та філософія глибинної екології // Філософські науки: Збірник наукових праць. - Суми: СумДПУ ім.А.С. Макаренка, 2005. - С.88 - 100.

18. Гардашук Т.В. Феміністичний вектор екологізму // Філософська думка. - 2005. - № 5. - С.91 - 110.

19. Гардашук Т.В. Світоглядні засади та просвітницький потенціал біореґіоналізму // Мультиверсум: Філософський альманах. - 2004. - Вип.46. - С.13 - 23.

20. Гардашук Т.В. Екоосвіта як предмет філософії освіти // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. / Зб. наукових праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2005. - № 7 (20). - С.90 - 97.

21. Гардашук Т.В. Феномен екоосвіти на межі тисячоліть // Екологічні виміри глобалізації. - К.: ПАРАПАН, 2006. - С.227 - 249.

22. Гардашук Т.В. Збереження природи України та міжнародний контекст // Інтеграція України у світове співтовариство. - К.: ТОВ "Задруга", 1999. - С. 195 - 200.

23. Гардашук Т.В. Роль політичних партій у формуванні екологічної політики // Сучасна Україна: політичні, економічні і соціальні аспекти розвитку. - К.: Київський проект Інституту Кеннана, 2001. - С.43 - 46.

24. Гардашук Т.В. Екологічний рух як чинник переходу до збалансованого (сталого) розвитку // Соціально-економічні реформи в Україні та проблеми переходу до засад сталого розвитку. - К.: Інтелсфера, 2001. - С.136 - 140.

25. Гардашук Т.В. Рух за екологічну справедливість: спроба екстраполяції на Україну // Зміни свідомості українського суспільства на зламі тисячоліть. - К.: Видав. дім "КМ Academia", 2001. - С.101 - 109.

26. Гардашук Т.В. Екологічний рух як складова регіонального розвитку в Україні // Розвиток України в регіональній перспективі. - К.: Стилос, 2002. - С.221 - 230.

27. Gardashuk T. Learning about Transport: Environmental Educational Project for Children and Youth // Learning for Sustainable Future: the Role of Communication, Ethics and Social Learning in Environmental Education (8^th Conference on Environmental Education in Europe, 10-14 September 2002, Gent), 2002.

28. Гардашук Т.В. Екологічні виклики глобалізації та спроба відповідей // Людина і культура в умовах глобалізації. - К.: ПАРАПАН, 2003. - С.269 - 276.

29. Гардашук Т.В. Водокористування як соціокультурний феномен // Водні ресурси України: екологічний та соціальний виміри. - К.: ВіРА "Інсайт", 2003. - С.97 - 107.

30. Гардашук Т.В. Еколого-освітні ідеї Девіда Орра: погляд з України // Гуманізація вищої освіти. - Суми; Бердянськ, 2003. - С.121 - 123.

31. Gardashuk T. Les valeurs fondamentales attachees aux animaux // Des animaux pour quoi faire? Approaches interculturelles, interreligieuses, interdisciplinaires. - Paris: Editions Charles Leopold Mayer, 2003. - P. 19 - 21.

32. Гардашук Т.В. Збереження біоресурсів як чинник національної безпеки України // Національна безпека України. - К.: Стилос, 2004. - С.252 - 262.

33. Гардашук Т.В. Біоетика глибинної екології Арне Наесса // Второй национальный конгресс по биоэтике. - К., 2004. - С.50.

34. Гардашук Т.В. Філософія освіти та екоосвіта: питання релевантності // Наука. Синергетика. Освіта. - Суми, 2005. - С.106 - 108.

35. Gardashuk T. Environmental Justice as a Criterion of Sustainable Development: Global and Local Dimensions // Environmental Education and Sustainable Development: From Policy into Рractice (IX-th Conference on Environmental Education in Europe, 13 - 17 September, 2005, Klaipeda, Lithuania). - Klaipeda: 2005.

36. Гардашук Т.В. Екологізм як сфера гендерних досліджень // Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє. - К.: СПД "Микола Мельник", 2005. - С.175 - 181.

37. Гардашук Т.В. Європейський рік охорони природи (ENCY - 1995): десять років по тому // Матеріали семінару неурядових природоохоронних організацій, присвяченого 10-річчю Європейського року охорони природи. - К.: Фітоекоцентр, 2006. - С.4 - 7.

Анотації

Гардашук Т.В. Сучасний екологізм: теоретичні засади та практичні імплікації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.09 - філософія науки. - Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. - Київ, 2006.

Дисертація містить системний аналіз екологізму як ідейно-світоглядної стратегії, яка інтегрує систему цінностей, тип гуманістичної культури та етично зорієнтовану практику і спрямована на оптимізацію відносин у координатах "людина - природа" та "суспільство - довкілля". Досліджено передумови становлення екологізму, тенденції його еволюції та внутрішньої диференціації, схарактеризовано носіїв та прихильників ідеології екологізму. На основі аналізу ідейно-світоглядних засад та практичної спрямованості основних екологістських концепцій (глибинна екологія, соціоекологія, біореґіоналізм, екофемінізм) встановлені наступні інваріанти екологізму:

1) переорієнтація з антропоцентризму на еко - та природоцентризм, розроблення нової етики "недомінування" та "етики турботи";

2) сакралізація природи і землі, віра в "мудрість природного життя";

3) антиглобалістська спрямованість;

4) турбота про екологічну справедливість;

5) просвітництво. Досліджено роль і місце принципу справедливості в сучасному екологізмі; співвідношення глобального та локального, а також підходи до побудови концепцій екоосвіти в контексті екологізму.

Ключові слова: екологізм, інвайронменталізм, нова екологічна парадигма, поміркований (реформістський) та радикальний (альтернативний) екологізм, екологістських рух, збалансований (сталий) розвиток, глибинна екологія, соціоекологія, біореґіоналізм, екофемінізм, екологічна справедливість, глобалізація, локалізація, антиекологізм, екоосвіта.

Гардашук Т.В. Современный экологизм: теоретический основания и практические импликации. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. - Институт философии имени Г.С. Сковороды НАН Украины. - Киев, 2006.

Диссертация содержит систематический анализ экологизма как идейно-мировоззренческой стратегии, которая интегрирует систему ценностей, гуманистический тип культуры и этически ориентированную практику и направлена на оптимизацию отношений в координатах "человек - природа" и "общество - окружающая среда". Исследованы предпосылки становлення экологизма, тенденции его эволюции и внутренней дифференциации; дана характеристика носителей и сторонников идеологии экологизма. На основе анализа идейно-мировоззренческих оснований и практических импликаций основных экологистских концепций (глубинная екология, социоэкология, биорегионализм, екофеминизм) установлены следующие инварианты экологизма:

1) переориентация с антропоцентризма на эко - и природоцентризм, разработка новой этики "недоминирования" та "етики заботы";

2) сакрализация природы и земли, вера в "мудрость природной жизни";

3) антиглобалистская направленность;

4) забота об экологической справедливости;

5) просветительство. Исследованы роль и место принципа справедливости в современном экологизме; соотношение глобального и локального, а также подходы к построению концепций экообразования в контексте экологизма.

Ключевые слова: экологизм, инвайронментализм, новая экологическая парадигма, умеренный (реформистский) и радикальный (альтернативный) экологизм, движение экологистов, устойчивое развитие, глубинная экология, социоэкология, биорегионализм, экофеминизм, экологическая справедливость, глобализация, локализация, антиэкологизм, экообразование.

Gardashuk T. V. Contemporary Ecologism: Theoretical Backgrounds and Practical Implications. - Manuscript.

Dissertation for the Degree of Doctor of Sciences in Philosophy. Specialization 09.00.09 - Philosophy of Science. - The Institute of Philosophy named after H. Skovoroda, The National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2006.

The dissertation is dedicated to systematic analysis of ecologism which is defined as a holistic strategy that integrates the system of values, the type of humanistic culture and ethically oriented practices aimed at optimization of relationships within systems "man - nature" and "society - environment". The preconditions of ecologism, trend of its evolution and internal differentiation are investigated; specific features of holders and supporters of the ideology of ecologism are done. Special attention is played to investigation of the new environmental paradigm as a ground for development of the ideologies of ecologism and environmentalism. The concept of ecologism is based on recognition of the intrinsic value of nature and demands radical changes in human system of values and attitudes. The concept of environmentalism is based on understanding of the environment as a result of nature transformation and believes in better ways of production of the environment.

As a result of in-depth analysis of theoretical backgrounds and practical implications of the main tends of contemporary ecologism (namely: deep ecology, social ecology, bioregionalism, ecofeminism) it was discovered these trends share the following common feature:

1) shift from anthropocentrism towards eco - and naturecentrism; development of the new ethics of "non-domination" and "ethics of care";

2) sacred imaginations about nature and land, believing in "wisdom of nature";

3) anti-globalism;

4) care about environmental justice;

5) care about ecological education.

It is considered the role of status the principle of justice in contemporary ecologism; relationships between globalization and localization; approaches to the development of the concept of ecological/environmental education with regards to the ideology of ecologism. It is discovered three main dimensions of interconnection between ecologism and environmental justice:

1) at the international level environmental justice are debated in the terms of a "divided planet" between poor and rich countries and "a new global order";

2) justice has been applied to the issue of how to account for the intergenerational distribution of natural/environmental goods;

3) justice as a criterion of effectiveness of environmental policy. The environmental justice movement generally targets its political action and pressure at the local level and demonstrates restriction of "top-down" approach in environmental decision-making and policy implementation. Ecological education is an important instrument of practical implication the strategy of ecologism.

Key words: ecologism, environmentalism, new environmental paradigm, mainstream (reformist) and radical (alternative) ecologism, environmental movement, sustainable development, deep ecology, social ecology, bioregionalism, ecofeminism, environmental justice, globalization, localization, anti-environmentalism, environmental education.

Размещено на Allbest.ru