Структура дисертації: праця складається із трьох розділів, кожний з яких поділений на два підрозділи, висновків і списку використаних джерел, що охоплює 255 найменувань. Загальний обсяг роботи становить 185 сторінок, з них 175 - основного тексту.

У “Вступі” обґрунтована актуальність теми дослідження, визначений ступінь наукової розробленості, сформульовані мета і завдання, визначені теоретико-методологічні засади, розкрита наукова новизна і практичне значення дисертації, висвітлено форми апробації головних ідей та результатів роботи.

У першому розділі “Від тоталітаризму до національної держави, демократії і громадянського суспільства” із посиланням на праці Дж. Джентіле, Х. Ортеги-і-Гасета, Г. Арендт, К. Фрідріха та З. Бжезинського аналізується поняття тоталітаризму. У підрозділі за назвою “Молодь України в умовах тоталітарної системи”, дисертант виходить з того, що тоталітаризм у соціальній сфері визначається: офіційною ідеологією, яка охоплює всі аспекти людського існування і яку кожен повинен сповідувати; єдиною масовою партією, ієрархічно організованою, керованою, як правило, однією людиною і тісно пов'язаною з державною бюрократією; системою терористичного поліційного контролю, спрямованою не тільки проти “ворогів” режиму, але й проти довільних суспільних груп; монопольним контролем за засобами масової комунікації, у тому числі й за пресою, радіомовленням, кінематографом; централізованим контролем за усією економікою країни. Спираючись на дослідження українських вчених, автор показує, що початок тоталітарного режиму в Україні покладений знищенням Української Народної Республіки і перетворенням України у складову частину “нової” російської комуністичної держави.

Обґрунтовано, що у тоталітарному, комуністичному суспільстві лише на перший погляд фіксується висока активність молоді; частина молоді діє не усвідомлено чи під примусом, є заляканою і політично й світоглядно розгубленою. Наприклад, ще у 20-30-х роках в Україні діяло немало молодіжних рухів - політичних, просвітніх, спортивних. В їх рамках оформився певний набір ціннісних уявлень, які набули культурного значення й “експлуатувалися” комуністично-соціалістичною ідеологією: жертовність щодо “своїх” і непримиренність до “чужих”; поклоніння героям, особливо полеглим; прагнення до соціальної рівності, причому базованої не на правовій громадянській основі, а на моральності тощо. У радянській країні не допускалося існування несанкціонованих молодіжних об'єднань, а ті, що легалізовувались, носили жорстко централізований характер, при наявності такого будь-яка ініціатива “знизу” повинна була обов'язково отримувати санкцію “згори”. Командно-адміністративна система виробила такий механізм політичної соціалізації молоді, який повніше всього визначається терміном “мобілізація”, тобто втягненням і приведенням особи в активний стан для вирішення потрібних партії і державі політичних завдань, які приймалися вузьким колом осіб, нерідко, невідомим суспільству.

У другому підрозділі “Молодь як соціальна група; роль молоді в усуненні тоталітарної політичної системи” дисертант вважав за необхідне ввести низку понять, що дають можливість проводити аналіз на теоретичному рівні. У дисертації відзначається, що використання терміну “соціальна група” постає евристично доречним ще й тому, що існує закон (виведений у біології) про співвідношення (відповідність) структури і функції: якщо існує структура, то вона виконує певні функції. Коли розглядаємо молодь в якості соціальної групи, то повинні підходити до неї не лише з позиції того, що це кількісна сукупність, але й з позиції, що вона є частина соціального організму, і для неї притаманні певні функції. Іншими словами, маємо запитувати про те, як постає молодь на тлі соціального цілого, яку роль вона у ньому відіграє? Саме цим методологічним наголосом термін “соціальна група” відрізняється від таких термінів, як колектив, сукупність, маса.

Що ж до хронологічних рамок зародження молодіжних об'єднань в Україні, тобто соціальних молодіжних груп, то їх джерела, на погляд дисертанта, беруть початок із давніших часів, і основою їх слід вважати так звані ініціації. Науковці виділяють кілька етапів розвитку молодіжного руху в Україні. Український молодіжний рух зароджувався у процесі формування громадських структур, які з'явилися досить давно, приблизно у ХV-ХVІ ст. Однак масове зародження громадських молодіжних структур в Україні розпочалося лише з 60-х років ХІХ століття і було пов'язане з діяльністю громад. У розділі підкреслено, що молодіжний рух в Україні формувався на основі тривалих традицій громадського (зокрема сільського) самоврядування. Спираючись на документальні дані, автор наголошує, що в Україні з 40-х років ХІХ ст. до кінця 1916 року діяло 2643 самодіяльних молодіжних організацій.

До кризи українського молодіжного руху спричинився радянський тоталітаризм, тому цілком слушно, досліджуючи тенденції українського молодіжного руху в період краху тоталітарної системи і переходу до громадянського суспільства, говорити не про розвиток, а радше про відродження українського молодіжного руху і молодіжних організацій. Однак, це не значить, що в умовах тоталітаризму радянська молодь була лише слухняною виконавицею волі партії і влади. У дисертації показано, що за першої ж нагоди молодь ставала в оборону своїх інтересів. Період з 1990 року фахівці вважають переломною віхою у формуванні нового громадянського суспільства, закладанням бази для його подальшого розвитку, а молодіжний рух характеризують таким, що перейшов у якісно нову, національно-демократичну фазу свого розвитку. Запропоновано характеристику молоді у громадсько-діяльному, психологічному, соціально-політичному та етичному аспектах самоздійснення.

Із матеріалу першого розділу робиться висновок, що за умов тоталітарного режиму справжній молодіжний рух, тобто такий рух, який виникає з ініціативи молоді і слугує її інтересам, розходиться із інтересами держави і не має реальних умов для існування. Без багатоманітної системи молодіжного руху не може існувати сильне демократичне, громадянське суспільство.

У другому розділі “Самоздійснення особи у молодіжному русі” піддано аналізу явище свободи як чинника соціальних дій молоді. Цьому зокрема присвячено перший підрозділ: “Свобода самоздійснення як чинник структурування соціальних дій молоді”.

Для філософського осмислення особливостей молодіжного руху принципове значення має ступінь свободи особи, який залежить від усвідомлення реальної соціальної ролі молоді та форм її впливу на суспільні умови життя. У розділі обґрунтовується, що рівень суспільно-політичної активності молоді свідчить про рівень її потреб і розуміння свободи. Важливе значення в усвідомленні свободи та перетворенні її у внутрішню потребу належить нормам, цінностям і формам функціонування сфери публічного життя конкретного суспільства, і пов'язаного з нею громадянського простору держави. Передусім це стосується усієї мережі або сітки ціннісних значень (пріоритетів), поширюваних у суспільстві засобами освіти, культури, масової інформації тощо. Свобода перестає бути абстрактним поняттям і перетворюється у сукупність конкретних ціннісних значень (пріоритетів) саме через інтерпретацію її у публічній сфері, де вона набуває реальних ціннісних ознак свобод політичної й громадянської. В аналізі даного питання дисертант приєднується до міркувань І. Іоненко, згідно з якими виділяється трансцендентальна, особистісна і ситуаційна компоненти свободи. Завдяки існуванню трансцендентальної компоненти мають сенс особистісна і ситуаційна свободи. Особистісна ж свобода не може якимось чином впливати на трансцендентальну компоненту, тому молода людина не може за своїм бажанням прийняти або відмовитись від свободи. Підкреслюється, що соціальність, як природний стан людського самоздійснення, формується передовсім навколо вияву свободи і не підлягає редукції ні до суто економічних (речових) інтересів, ні до суто політичних цінностей влади або держави. Тому виявлення свободи молодої особи в напрямі реалізації її творчого потенціалу, здібностей, які поєднують громадські, суспільні й особисті інтереси, - неодмінна умова існування громадянського суспільства. Звернено увагу, що нерідко негативне ставлення влади до неформальних об'єднань обумовлюється саме тим, що їх підозрюють у прагненні створити так звані “паралельні структури”. Проте одним із законів існування неформальних груп є прагнення до об'єднання задля збереження особистісного волевиявлення, власного “я”.

У другому підрозділі “Індивід як цінність громадянського суспільства і головний чинник молодіжного руху” обґрунтовано, що молодіжний рух, як форма присутності у громадянському суспільстві, можливий лише за наявності правових гарантій усіх рівнів свободи для кожного члена суспільства. Водночас для повноцінного розвитку молодь потребує залучатися до молодіжного руху, зокрема до різних вільно обраних молодіжних товариств. Тобто, свобода особи, як і свобода існування молодіжного руху, це фундамент демократії, головний фактор існування молодіжного руху і повноцінного громадянського суспільства. Автономія індивіда - це соціальний і культурний феномен. У нинішній Україні особа, її право на самоздійснення є стратегічною метою і громадянського суспільства, і держави.

Аналіз умов виявлення свободи молодої особи при включенні її в соціальну діяльність використаний у дисертації для докладного розгляду основних аспектів взаємовпливів молодої особи та соціального середовища. Відзначаючи міру впливу громадських, психологічних, соціально-політичних та етичних чинників на особу, здобувач виявляє домінуючу роль молодіжних громадсько-політичних організацій та об'єднань, які найбільше сприяють вихованню громадянських цінностей і суспільної відповідальності. У розділі доводиться, що формування повноцінної індивідуальності неможливе без участі у молодіжному колективному середовищі.

Самоздійснення молодої особи, як принцип включення молодого індивіда в систему суспільних чи групових стосунків, створює можливості по-іншому осмислити екзистенційні проблеми. По-перше, під таким кутом зору соціальну активність молодої особи можна розглядати як результат втілення її сутнісних сил, а це важливо для входження, залучення молоді в існуючі сфери суспільної діяльності молодіжного руху. Другим важливим моментом цього процесу є те, що молодь виступає як активний творець суспільного життя, а не лише як його результат, у конкретному молодіжному об'єднанні. По-третє, такий спосіб включення юнаків і дівчат у систему суспільних відносин виявляє усвідомлену, вільну і, що дуже важливо, зацікавлену участь у формуванні суспільства завдяки розкриттю власних потенцій (здібностей, потреб, інтересів, цілей, ідеалів, волі, розуму тощо).

У розділі враховано, що молодіжній масовій свідомості особливо властиве прагнення до самоутвердження, до виявлення власного “я”. Така властивість молодіжної свідомості призводить нерідко і до надмірної фетишизації певних явищ духовної сфери минулого, і до абсолютизації різних гасел і вимог. Усе це свідчення несталості, нестійкості, певної розмитості масової свідомості молоді, яка, фактично, знаходиться у процесі визрівання, становлення і розвитку. Тому зрозуміло, що свідомість можна спрямовувати в необхідне русло. Від того, яким чином це робимо, залежатиме, якою буде наша молодь - чи виросте національно свідомий будівник незалежної України, чи байдужий, аполітичний спостерігач.

В третьому розділі “Ціннісні особливості структурування молодіжного руху” зазначається, що в Україні ще не склалося громадянське суспільство у його традиційному розумінні. У першому підрозділі “Цінності громадянського суспільства у молодіжному середовищі та в молодіжних організаціях” обґрунтовується, що процес засвоєння молоддю культурно-історичних та національних цінностей відбувається на індивідуальному рівні не прямо і цілеспрямовано, а непослідовно й драматично. У цілому цінності характеризуються як соціально-нормативні регулятори суспільного життя і поведінки молоді, і як фундаментальні норми - моральні, законодавчо-правові, релігійні тощо. Дисертант намагався вирішити питання ціннісних орієнтирів молоді на основі сучасних підходів до регулятивів людської діяльності, серед яких суттєве значення належить смислам.

Пропонується шість різновидів смислових структур (за Д.А. Леонтєвим), які виявляють ціннісний профіль активної особи:

6) особистісна цінність.

Молодий індивід “занурений” у багатоманіття різнотипних смислових структур і при цьому кожний смисл сам по собі є унікальним, бо за ним стоїть неповторність кожної конкретної ситуації. Водночас існує потреба віднайти й такі смисли, які були б відповідні до типових, повторюваних ситуацій, а зрештою й таких, які б відповідали загальній ситуації "присутності людини у світі". Саме такі смисли постають як цінності. Звідси, важливими є й історична тяглість людських норм життя, і культурний контекст їх здійснення, і усталені форми самоврядування громад, і, особливо, набуті у громадах форми демократичного врегулювання відносин, норми розв'язання проблем соціальної взаємодії, прийнятті настанови на пошанування гідності людини та публічні знаки соціальної самоповаги. В дисертації докладно розглядаються сучасні підходи до класифікацій цінностей, до визначення їх ролі в житті особи та суспільства, але при тому увага зосереджується на ролі цінностей в молодіжному русі. Як випливає із попереднього аналізу, саме молодіжні структури, що саморозвивалися, стали результатом вибору певної системи цінностей. Цінності ж завжди є наслідком творчої, тобто вільної, цілеспрямованої діяльності кожного юнака чи дівчини, однак неодмінно лише в контексті тієї чи іншої молодіжної організації.

Доведено, що серед нових цінностей на чільне місце виступає національний фактор, що охоплює духовні орієнтації, які відображають етнічну своєрідність національної молодіжної культури.

У другому підрозділі “Особа в системі молодіжних угруповань та молодіжного руху сучасної України” на основі широкого статистичного і соціологічного матеріалу досліджується типологічна палітра молодіжних організацій. Як засвідчує досвід молодіжного руху за останні п'ятнадцять років, соціально-політична активність юнаків і дівчат значною мірою пов'язана саме з національно-культурним життям: національно-культурне відродження в найбільшій мірі визначається відношенням молодих людей до проблем мови, освіти, історії народу, мистецтва і релігії. Дисертант висловлює переконання, що спільною цінністю, яка здатна консолідувати молодь усієї держави, є національна ідея. Стверджується, що саме участь у молодіжних об'єднаннях сприяє формуванню серед молоді таких цінностей, як чесність, порядність, повага до інших членів суспільства.

У розділі проаналізовано негативні тенденції серед молоді і, зокрема, у молодіжному русі України. Встановлено, що велика кількість пасивної молоді, на жаль, навіть не знає про існування більшості молодіжних організацій і партій, не кажучи уже про особливості їх цілей та програми.

У цілому показано, що молодіжний рух з 1988 до 2004 рр. перетворився в потужну силу формування громадянського суспільства України. Водночас, з'явилася загроза (з другої половини 1990 років) політизації молодіжного середовища через перетворення організованої молоді у політично-партійні структури, сателітні до певних партій, що основною метою ставлять здобуття політичної влади і державних посад. Така тенденція, ініційована політиками і державними службовцями, перешкоджатиме процесові молодіжної консолідації на догоду владним амбіціям керівників організацій. Це зокрема стає причиною того, що центр безпосередньої молодіжної ініціативи зміщується у неформальне середовище. Обґрунтовано, що функціонування молодіжних організацій базується на діалектичній єдності власних і громадських інтересів.

У третьому розділі також піддається аналізу різноманітна діяльність сучасних молодіжних організацій України і робиться висновок, що, незважаючи на складнощі періоду розбудови української державності, процес відродження та становлення якісно нового молодіжного руху продовжується - молодь усе більше вливається в молодіжний рух і дедалі виразніше і наполегливіше відстоює власні громадянські і загальносуспільні інтереси.

У “Висновках” дисертації, на основі вивчення ціннісних орієнтацій структурування молодіжного руху України, запропоновані такі узагальнення:

1. Ціннісний зміст молодіжного руху визначається вибраними молодою людиною формами громадської, культурної і соціально-політичної активності, спрямованої передусім на самоздійснення молодої людини, виявлення її творчого потенціалу. Тому молодіжний рух треба розуміти ширше ніж сукупність молодіжних організацій або як громадську чи соціальну активність молоді, спрямовану винятково на приватні інтереси.

2. Український молодіжний рух має давню історію. Зароджувався він у процесі формування громадських структур, які з'явилися у ХV-ХVІ ст.. Це спростовує твердження, яке панувало в радянській філософській літературі про те, що витоки українського молодіжного руху треба виводити лише після більшовицького перевороту 1917 року.

3. У тоталітарному суспільстві, за умов суцільного панування диктатури комуністичної партії в усіх сферах суспільно-політичного життя, існування молодіжного руху як багатоваріантної сукупності різних за своїм ціннісним спрямуванням організацій та об'єднань, так і самого громадянського суспільства, було неможливим саме з огляду на інтенцію самоздійснення і свободи. За умов надмірної ідеологічної та організаційної опіки молодь не могла належним чином усвідомлювати свої особливі громадянські інтереси.

4. Для спілкування, реалізації власних інтересів і потреб, вирішення будь-яких проблем, зокрема і соціальних, молодь добровільно прагне об'єднуватися й об'єднується в організації. Такі організації не мають політичного характеру, оскільки їх головне призначення полягає не в політичній боротьбі за владу. Відтак, через громадську роботу створюються найсприятливіші умови для соціалізації і персоналізації молоді як у її власних, так і загальносуспільних інтересах. Ініціатива молодих, виявлена добровільно, є потужним джерелом розвитку громадянського суспільства.

5. Як переконуємося на досвіді становлення молодіжного руху в Україні (1989-2004 рр.), в основі його структурування лежать національно-культурні цінності українського демократичного відродження, інтенція до свободи і громадянських прав, вивільнення творчості ініціативи молодої людини; Свобода самоздійснення особи має багаторівневий характер персонального та соціального вияву і лежить в основі принципів структурування молодіжного руху. З іншого боку, структурування неформальних молодіжних утворень відбувається за принципом “свободи від” тієї частини суспільства, яка, в міру особливостей сприйняття і виховання, сприймається молодою людиною на рівні примусу і насильства.

6. Демократичні цінності і тенденції у молодіжному русі в Україні мають тривалу історію виборювання свободи, незалежності, права на вільне самоздійснення і великою мірою спричинилися до процесів утвердження незалежної держави та її соціальної і політичної демократизації. Остаточний перехід від тоталітарної спадщини до громадянського суспільства в Україні передбачає таку громадську активність молоді, що зорієнтована на вільну персоналізацію молодої особи.

7. Самоздійснення молодої особи перебуває під впливом її світоглядних та ціннісних орієнтацій, але визначається передусім інтенцією на суспільне визнання власної участі та ролі в наявному соціальному середовищі. Процес персоналізації тісно пов'язаний з проблемами неприйняття насильства у молодіжному середовищі і визначається її екзистенційною здатністю на сприйняття чи несприйняття певного ґатунку ідей та цінностей, які вже латентно функціонують у суспільстві і які молода людина може некритично, чи, навпаки, надмірно критично засвоювати у процесі соціалізації. Неповнота соціалізації особи, як і її надмірність, викликані відсутністю або корупцією соціальних та політичних умов для персоналізації, що вносить фрустраційні та девіантні мотиви у поведінку молодих людей у соціальному середовищі. Водночас, сукупність соціальних ролей, запропонованих наявним соціальним буттям суспільства, не вичерпує мотивів на самоздійснення особи та її персоналізацію.

8. Ядром організаційно-інституційної сфери молодіжного руху є громадські самодіяльні молодіжні організації. Організаційно молодіжний рух складається з таких громадських об'єднань молоді, як молодіжні організації та неформальні ініціативи. Молодіжний рух сучасної України можна поділити на дві групи: за статутними завданнями, тобто за метою активності (політичні, виховні, релігійні, спортивні, мистецькі та інші об'єднання) і за контингентом його учасників (дитячо-юнацькі, студентські, тощо). Окрім того, формально організований рух повсякчас доповнюється неформальними ініціативами та субкультурами молоді.

9. Добровільний молодіжний рух може існувати лише тоді, коли гарантуватиметься кожному юнакові і дівчині право на вільне волевиявлення індивідуальності, тобто на свободу дій, на право вибору. Саме вільна дія передбачає вибір молодою людиною сфери прикладання своїх здібностей, творчих можливостей. Однак вільна дія індивіда є не просто процесом, який здійснюється лише для власного добробуту, але й важливим стимулом для публічної участі в молодіжних структурах.

10. У громадянському суспільстві головною цінністю у молодіжному русі є індивід, що перебуває у солідарних стосунках з іншими. У тоталітарному суспільстві пріоритет надається колективові, у якому індивідуальність стає вторинною. Однак, реалізувати свої потреби молодь може завдяки участі у молодіжному русі й під впливом соціального середовища.

11. Ціннісними домінантами і принципами структурування молодіжного руху в Україні виступають найчастіше загальнолюдські вартості у контекстах громадянських прав і національної культури, що пов'язані з моральними та інтелектуальними можливостями суспільства і здійснення людини. Молодь, об'єднана у молодіжні структури, надає перевагу духовним цінностям, тоді як молодь соціально пасивна надає перевагу матеріальним цінностям і споживацьким орієнтирам.

12. Молодіжний рух сучасної України потребує виваженої державної підтримки. Основне завдання цілісної державної молодіжної політики полягає в тому, щоб створити і забезпечити реальні умови для конституційного і суспільного консенсусу, максимально звільнити від державного втручання, поширювати громадянську свободу, гарантовану конституцією.

13. Принциповою основою державної молодіжної політики має бути не виховний вплив на молодь, а політика реальної довіри до молоді, тобто створення суспільства справедливої системи співпраці, в якій молода людина відчуватиме достатні громадські і політичні основи самоповаги. Отже, мова йде про паритетні стосунки молоді з політичними партіями, громадськими організаціями. Втягування молодіжних організацій до винятково політичної і державної активності породжує кризу довір'я серед молоді і виштовхує її частину до неформальних протестних рухів та об'єднань. Подібна тенденція спостерігається з часу створення “припартійних” і прямопартійних молодіжних організацій, лідери яких вибудовують активність винятково навколо політичних, кар'єрних орієнтирів.

14. Розпочинаючи з літа 2004 року, молодіжний рух України у його організованих формах набрав чіткої орієнтації на цінності демократії, справедливості, творчої свободи та публічної правдивості й визначився серед переважної більшості його активних членів на прийняття проєвропейського курсу розвитку української держави. Сила молодіжного організованого руху яскраво проявилася у період президентських виборів в Україні, участь у яких для молоді ставала боротьбою за права і свободи людини і громадянина. Вважаємо, що є підстави характеризувати цей рух як свідоме вивершення української національної ідеї, а отже йдеться про рух національно-демократичного спрямування, що значною мірою набув масового протестного вияву у вересні-грудні 2004 р.

15. Молодіжна політика може стати ефективною тоді, коли вона покликана забезпечувати на законодавчому рівні однакові можливості для самоздійснення людини та позитивного сприйняття нею основної структури. Врахувавши названі положення, можемо констатувати, що пізнання сутності, характеру й особливостей розвитку молодіжного руху України окреслюється перед нами як теоретичне і практичне завдання, що передбачає, з одного боку, законодавчо створити умови для саморозвитку і самоздійснення молоді, а з іншого, - залучити молодь до активної співпраці на основі цінностей справедливості, суспільного консенсусу, демократії, правдивості, самоповаги і прав людини.

Основні положення дисертації викладено у шести публікаціях, три з яких відповідають вимогам ВАК України

Статті