Роль еволюційно-синергетичної парадигми в осмисленні соціуму

Дослідження соціальних систем через призму еволюційно-синергетичної парадигми, її теоретичний потенціал. Тенденцій суспільного розвитку в ретроспективному і перспективному аспектах. Методологія дослідження суспільства у синергетичному контексті.

Рубрика Философия
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 29.09.2013
Размер файла 37,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 141.7 + 124.1

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

РОЛЬ ЕВОЛЮЦІЙНО-СИНЕРГЕТИЧНОЇ ПАРАДИГМИ В ОСМИСЛЕННІ СОЦІУМУ

09.00.09 - філософія науки

СНЕГІРЬОВ ІГОР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Сумському державному педагогічному університеті імені А.С. Макаренка МОН України на кафедрі філософії та соціології.

Науковий керівник:

Цикін Веніамін Олександрович, доктор філософських наук, професор, Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка МОН України, завідувач кафедри.

Офіційні опоненти:

Лобас Володимир Хомич, доктор філософських наук, професор, Київський університет економіки та права "КРОК", професор кафедри;

Деркач Вадим Леонтійович, кандидат філософських наук, доцент, Київський національний економічний університет МОН України, доцент кафедри.

Провідна установа - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича МОН України, кафедра філософії, м. Чернівці.

Захист відбудеться "28" січня 2005 року о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.01 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий "23" грудня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук Т.В. Гардашук.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Історія філософської думки демонструє багато спроб знайти, описати і втілити в життя моделі соціального розвитку. При цьому перед філософами постають непрості запитання, які потребують відповіді: звідки ми прийшли, у якому напрямку розвивається людське суспільство, чи є в історії мета та вищий сенс?

Тривалий час в осягненні еволюції світу домінував редукціоністсько-аналітичний підхід класичної науки, що ігнорував певною мірою, випадок, нестабільність, самоорганізацію. Наука цього часу оперувала простими системами (системами з періодично повторюваною поведінкою), приділяючи основну увагу стійкості, порядку, однорідності, рівновазі, тобто тим параметрам, які характеризують замкнені системи і лінійні співвідношення. Закони механіки експлікувалися як на неживу, так і на живу природу. Даний підхід мав місце й в осмисленні суспільного буття. Соціальні закони, сформульовані в рамках класичної науки, описували явища та процеси, що мали місце у суспільстві в періоди еволюційного розвитку, для яких був притаманний жорсткий зв'язок між причиною та наслідком. У такому розумінні особистість втрачала сенс свого існування, перетворювалася в "гвинтик" "суспільної машини", а результат того чи іншого впливу на соціальні системи був легко передбачуваним, якщо були відомі первісні умови. Проте таке осмислення соціальної реальності було однобічним, оскільки не враховувало особливості та ролі революційних, катастрофічних змін в історичному процесі. Саме в ці періоди еволюції соціуму відбувається зміщення акцентів з організації на самоорганізацію суспільства, з лінійності розвитку на нелінійність, зі зворотності на незворотність, з детермінізму на стохастичність. За цих умов особистість вже не розчиняється в потоці суспільного життя, її роль в соціально-історичному розвитку зростає: вона тепер здатна істотно впливати на макросоціальні процеси.

Виходячи з цього, дослідники сучасного постіндустріального суспільства, яке знаходиться у неврівноваженому стані, стикаються з певними методологічними проблемами, зумовленими обмеженістю підходів класичної науки до розуміння соціального розвитку. Звідси виникає потреба в перегляді класичної методології дослідження суспільства, принаймні, у двох відношеннях. По-перше, необхідно переосмислити принцип лінійного розвитку соціальних систем та історичного процесу взагалі; по-друге, варто відмовитися від ідеї довгострокової детермінації в історичному процесі та абсолютної історичної неминучості, закономірності.

Становлення таких поглядів безпосередньо пов'язано із соціальним замовленням суспільства на нову наукову картину світу, нові, більш адекватні та дієві практичні моделі суспільного розвитку. Тому сучасна наука стоїть перед необхідністю напрацювання нових теоретичних і методологічних засад дослідження соціуму, які дозволили б розкрити сутність не тільки врівноважених фаз його розвитку, але і катастрофічних.

Певний теоретичний і методологічний потенціал для вирішення зазначеної проблеми, на наш погляд, має еволюційно-синергетична парадигма. Наша позиція зумовлена тим, що більшість науковців визнають за сучасною соціальною дійсністю і соціоприродними відносинами, значною мірою, синергетичного контексту, важливості в них, переважно явищ біфуркаційності, тісно пов'язаних з посиленням ролі факторів випадковості, неврівноваженості, нелінійності, незворотності, хаосу, флуктуацій тощо. За цих умов особливого значення набуває використання еволюційно-синергетичних моделей соціальних процесів, які дозволять глибше і всебічніше осмислити складність такого феномена як сучасне суспільство, а також діалектичну єдність еволюційних та біфуркаційних періодів в історії цивілізації, роль суб'єктивного фактора в історичному процесі. Тому дослідження соціальних систем на засадах еволюційно-синергетичної парадигми є, на нашу думку, досить перспективним і плідним.

Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю формування такої методології дослідження соціуму, в рамках якої дана проблема знайшла б своє більш повне й адекватне відображення.

Ступінь наукової розробки проблеми. Деякі з найважливіших аспектів еволюційно-синергетичної парадигми були розвинуті ще у стародавніх міфологічних, релігійних і філософських формах світосприйняття, у тому числі в індуїзмі, буддизмі, даосизмі, античній філософії та інших.

Ідеї органіцизму та самоорганізації можна зафіксувати в культурно-історичному підході, який репрезентований концепціями та ідеями Д. Віко, Л. Гумільова, М. Данилевського, П. Сорокіна, А. Тойнбі, Ф. Фукуями, С. Хантінгтона, О. Шпенглера, К. Ясперса.

Певні риси синергетичного світорозуміння, що містять у собі соціальний контекст, наявні у працях Д. Бома, С. Грофа, Ф. Капри, Т. Куна, К. Лоренца, Д.Х. Медоуза, А. Печчеї, Е. Тоффлера, Е. Фромма, М. Хайдеггера та інших.

Істотний внесок у розвиток теоретико-методологічних засад еволюційно-синергетичної парадигми був зроблений природничими науками, насамперед, фізикою (Н. Бор, М. Волькенштейн, К. Денбіг, Р. Планк, Ф. Шредингер), хімією (Г. Ніколіс, І. Стенгерс), біологією (Ф. Варела, У. Матурана, П. Шустер, М. Ейген). Їх головним досягненням став розвиток ідей взаємозв'язку природних явищ, їхньої структурності, ієрархічності та мінливості, а також розробка значної частини категоріального апарату синергетичної парадигми.

Пошуки загальнонаукової методології, яка б сприяла створенню цілісної картини світу, призвели до розробки тектології (А. Богданов), системного підходу (Л. фон Берталанфі), кібернетики (Н. Вінер), універсального еволюціонізму (М. Мойсеєв). Найбільш глибокі ідеї самоорганізації були напрацьовані у роботах фундаторів синергетики - І. Пригожина та Г. Хакена. Саме вони і складають підвалини еволюційно-синергетичного світорозуміння.

Значне місце в розвитку соціального виміру еволюційно-синергетичної парадигми належить теорії універсального еволюціонізму, об'єктом якої став світ як єдина система, що самоорганізується, глобальні проблеми сучасності, шляхи і способи їхнього вирішення (В.І. Данілов-Даніл'ян, М.М. Мойсеєв, А.П. Назаретян). Серед західних дослідників тут необхідно відзначити роботи Е. Янча (системний еволюціонізм), К. Сагана (цілісні моделі життєдіяльності Планети), Д. Касті, Р. Тома (теорія катастроф).

Соціо-гуманітарний аспект синергетичної парадигми висвітлюється в роботах В.І. Аршинова, Є.Т. Бородіна, В.П. Бранського, В.Г. Буданова, В.В. Васількової, О.Б. Венгерова, К.Х. Делокарова, І.С. Добронравової, М.М. Кисельова, О.М. Кравченко, В.С. Крисаченка, В.С. Лук'янця, Л.В. Озадовської, М.В. Поповича, Л.А. Солов'я.

Але, незважаючи на значні наукові здобутки в дослідженні ролі еволюційно-синергетичної парадигми в осмисленні суспільства, цілісна концепція аналізу еволюції соціуму досі відсутня. Через це більшість проблем, що знаходяться в дослідницькому колі соціальної синергетики, ще не достатньо розкриті та вимагають подальшого свого опрацювання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок досліджень пов'язаний з державною науково-дослідною темою 0100V002975 "Синергетика та коеволюція складних систем", яка розробляється кафедрою філософії та соціології Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка (надалі СумДПУ ім. А.С. Макаренка).

Актуальність проблеми, недостатній ступінь її наукової та філософсько-методологічної розробки зумовили вибір теми дослідження і визначили його мету та завдання.

Об'єктом дослідження є еволюційно-синергетична парадигма.

Предметом дослідження - методологічний потенціал еволюційно-синергетичної парадигми в осмисленні соціуму.

Мета дослідження полягає у доведенні необхідності обґрунтування та перспективності застосування основних понять та ідей теорії самоорганізації в дослідженні соціальних систем і визначенні ролі еволюційно-синергетичної парадигми в осмисленні соціуму,

Реалізація даної мети зумовила необхідність розв'язання наступних дослідницьких завдань:

- здійснити аналіз еволюційно-синергетичних тенденцій в історії природничо-наукового і соціо-гуманіторного світоосягнення;

- розкрити сутність еволюційно-синергетичної парадигми як основи постнекласичного етапу розвитку науки;

- обґрунтувати плідність синергетичного підходу в синтезі класичного, некласичного і постнекласичного соціального знання;

- визначити філософські засади базисних понять синергетики, за допомогою яких можна репрезентувати узагальнені уявлення про соціум;

- виявити основні механізми, які визначають тенденції розвитку суспільства як системи, що самоорганізується, виявити специфіку процесів самоорганізації в соціальних системах;

- розкрити синергетичні аспекти динамізму і сталості суспільства;

- здійснити синергетичний аналіз основних історіософських концепцій з метою виявлення динаміки історичного процесу.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять інновації постнекласичної науки, а саме, розмивання меж між об'єктом і суб'єктом пізнання, методологічний плюралізм, подолання розриву між природничо-науковим та соціо-гуманітарним знанням. У дисертаційній роботі використані еволюційний, структурно-функціональний, субстанціональний підходи, а також методи системного аналізу, аналогії, екстраполяції, методи подібності та моделювання, зіставлення і протиставлення різних точок зору з метою виявлення внутрішньої багатозначності самого феномену самоорганізації, редукціоністський та елеваційний підходи, а також логічний та історичний методи дослідження.

Теоретичні основи дослідження автор пов'язує, насамперед, з ідеями І. Пригожина, Г. Хакена, О.М. Князевої, С.П. Курдюмова, а також В.В. Василькової, М.М. Мойсеєва, А.П. Назаретяна. У своїй роботі автор використовував значні дослідницькі можливості взаємодії і взаємозбагачення філософського, природничо-наукового, соціо-гуманітарного способів світоосягнення (М.М. Кисельов, О.М. Кравченко, С. Б. Кримський, В.С. Крисаченко, В.С. Лук'янець, Л.В. Озадовська, М.В. Попович, Л.А. Соловей та інших).

Наукова новизна полягає в осмисленні ролі еволюційно-синергетичної парадигми в аналізі розвитку соціуму, а також розкритті філософсько-методологічних основ теорії самоорганізації при її експлікації на соціальні процеси.

Основні елементи наукової новизни зафіксовані в наступних положеннях:

- доведено, що еволюційно-синергетична парадигма в соціальному пізнанні несе в собі не тільки стиль мислення постнекласичної науки, але й істотні елементи попереднього детерміністичного (класичного) стилю з домінуванням у ньому переважно паттернів організації, в результаті чого обґрунтована теза про кореляцію причинно-наслідкових зв'язків зі стохастичністю;

- установлено, що еволюція соціальної системи визначається двома протилежними тенденціями - тенденцією до ентропії та тенденцією до негентропії, які формують біфуркаційну і еволюційну траєкторії розвитку соціуму;

- показано, що, чим вищий ступінь диференціації (чим вища неоднорідність внутрішнього середовища системи) моделі світу, тим вищий і антиентропійний потенціал системи як суб'єкта управління а, отже, й ефективнішим є процес управління соціумом;

- встановлена залежність між механізмами біфуркаційних переходів та необхідністю й випадковістю в історичному процесі, в результаті чого обґрунтовується положення про те, що на етапі еволюційного розвитку (у періоди сталого, стабільного існування системи) провідну роль відіграє необхідність, а випадковість - у точці біфуркації (в перехідні епохи, коли народжуються нові структури, змінюється диспозиція соціальних сил);

- виявлено, що еволюційно-синергетичний аналіз тенденцій соціального розвитку порушує питання про неможливість існування єдиного, ідеального, універсального соціального порядку. Можна говорити про існування лише загальних законів-тенденцій, шляхів, які ведуть до народження соціального порядку, а потім до самозбереження чи його руйнування;

- обґрунтовано, що еволюційно-синергетична парадигма відкриває шлях до розуміння альтернативності історичного процесу, оскільки в переломні моменти історії, завдяки цілеспрямованій волі історичних суб'єктів, можливе здійснення свідомого вибору подальшого розвитку суспільства із ймовірного спектру можливостей.

Науково-теоретичне і практичне значення дослідження полягає у тому, що результати дисертації збагачують теоретичну і методологічну базу для здійснення подальших досліджень еволюції соціуму.

Результати дисертаційного дослідження дозволяють по-новому сприйняти проблему законів і принципів буття світу і суспільства, більш адекватніше осмислити місце та роль людини в сучасному нелінійному світі, її можливості, стратегію і тактику подальшого існування та розвитку.

Теоретичні висновки дослідження можуть бути використані в процесі подальшої розробки методології соціо-гуманітарних досліджень, а також у якості нових тематичних напрямків окремо взятих соціо-гуманітарних наукових дисциплін. Вони можуть знайти своє застосування в програмах перепідготовки фахівців в галузі менеджменту і управління різноманітними сферами суспільної практики. Результати і висновки дослідження можуть бути також використані в розробці нормативних тем курсу філософії, при викладанні спецкурсів з філософії науки, філософії історії, філософських проблем синергетики.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації доповідалися на засіданнях кафедри філософії та соціології СумДПУ ім. А.С. Макаренка, обговорювалися на науково-практичній конференції "Вища освіта України і постнекласична наука: можливості синергетичного наближення" (Київ, 2002), на науково-практичній конференції "Проблеми розвитку регіонального бізнесу і управління" (Вінниця, 2002), на Всеукраїнській науковій конференції "Філософські проблеми синергетики: постнекласична трансформація наукового знання" (Суми, 2003), на теоретичних семінарах кафедри філософії та соціологи СумДПУ ім. А.С. Макаренка, на щорічних конференціях, присвячених Дням науки, які проводилися СумДПУ ім. А.С. Макаренка протягом 2001-2004 рр.

Основні положення і висновки дисертаційного дослідження представлені автором у 6 наукових публікаціях, включаючи і спеціалізовані видання.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, що випливає з поставленої мети і комплексу основних завдань. Дисертація складається із вступу, двох розділів (шести підрозділів), висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 176 сторінок та містить 166 найменувань використаних літературних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, характеризується ступінь її наукової розробки, визначається мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна й основні положення, що виносяться на захист, науково-теоретичне значення дисертаційної роботи.

У першому розділі "Генезис і філософські засади еволюційно-синергетичної парадигми" досліджуються передумови виникнення синергетичного світорозуміння як основи еволюційно-синергетичної парадигми, а також розкрита її філософська, теоретична та методологічна сутність як в окремих наукових теоріях, так і в загальнонауковому аспекті.

У першому підрозділі "Еволюційно-синергетичні тенденції в історії природничо-наукового і соціо-гуманітарного світоосягнення" розглядається генезис ідейних підстав теорії самоорганізації, теоретичний і методологічний потенціал якої склав підвалини для філософської інтерпретації еволюційно-синергетичної парадигми. У стародавніх космологіях і працях греко-римських філософів та істориків багато уваги приділялося осмисленню діалектики порядка і хаосу (випадковості й необхідності). Ідею про утворення Космосу з Хаосу можна представити як прообраз моделі самоорганізації.

У мислителів середньовіччя на передній план висуваються ідеї лінійності та необоротності розвитку суспільства. Такі думки щодо розуміння історичного процесу сприяли формуванню лінійної моделі розвитку. Провідними принципами класичної науки стали такі принципи: 1) лінійність розвитку; 2) дихотомія між об'єктом і суб'єктом пізнання; 3) жорсткий детермінізм і, як наслідок, заперечення впливу флуктуацій на макропроцеси. Зазначається, що в науці цього часу існувало протиріччя, яке виникло в результаті формування фізичної картину світу (термодинаміки) і біологічної (еволюціонізму), а також їхньої експлікації на соціальні теорії.

Внесок некласичної науки у формування еволюційно-синергетичної парадигми автор пов'язує, насамперед, з ідеями теорії відносності та квантовою теорією. Вони значно вплинули на становлення стохастичної парадигми наукового знання, яка характеризується зняттям бінарності між об'єктом і суб'єктом пізнання, визнанням за випадком конструктивної ролі в еволюції систем живої та неживої природи.

Аналіз постнекласичного етапу розвитку наукових знань засвідчив, що основними принципами сучасної науки є: 1) нелінійність; 2) біфуркаційність; 3) відкритість. Особливо слід наголосити, що істотною рисою постнекласичної науки є включення суб'єктивної діяльності до "тіла знання". Це означає співвіднесеність характеру отриманих знань про об'єкт не тільки з особливостями засобів пізнання, але і з ціннісно-цільовими структурами. Таким чином, робиться висновок про те, що еволюційно-синергетичне світорозуміння не суперечить теоріям і концепціям, які існували раніше. Теорія самоорганізації увібрала в себе елементи як дофілософскьких традицій Сходу і Заходу, так і класичної та некласичної картин світу.

Другий підрозділ "Значення концептуального інструментарію теорії самоорганізації в науках про живу і неживу природу" розкриває теоретичний і методологічний потенціал евоюційно-синергетичної парадигми в її конкретно-науковому вимірі. Ґрунтуючись на роботах Г. Хакена, І. Пригожина, В.В. Василькової, М.М. Мойсеєва аналіз зосереджується на таких поняттях, як нелінійність, відкритість, зворотний позитивний і негативний зв'язки, а також принципах кооперативності, біфуркаційности, необоротності й інших.

Проведене дослідження підтвердило універсальність основних законів і принципів еволюційно-синергетичної парадигми, а також дозволило виявити специфіку проявів механізмів самоорганізації в системах живої та неживої природи. На цих підставах еволюцію можна представити як єдиний процес самоорганізації соціуму і Всесвіту, що, у свою чергу, утворюють складну систему, розвиток якої включає і послідовні (еволюційні) періоди, і етапи революційні, стрибкоподібні (синергетичні). Тому лінійні моделі соціальної еволюції повинні бути доповнені нелінійними, що оперують еволюційними полями і просторами на біфуркаційній траєкторії. Робиться висновок про те, що еволюційно-синергетична парадигма є внутрішньо міждисциплінарною, оскільки поєднує фізику з біологією, хімію із соціологією та соціальною філософією, математику з психологією, причому узагальнення відбувається на засадах нелінійності, складності, самоорганізації, моделювання систем, що стають, перехідних процесів, тонких фрактальних структур.

Третій підрозділ "Загальнонаукові підстави еволюційно-синергетичної парадигми" присвячений аналізу методологічних і світоглядних аспектів синергетики. Тут осягаються дві проблеми, що знаходяться в тісному взаємозв'язку. Перша відноситься до галузі наукової мови досліджень світу і суспільства (категорій, законів, принципів), яку пропонує еволюційно-синергетична парадигма соціо-гуманітарному пізнанню. А друга пов'язана з принципово новими образами в сприйнятті сутності світу, людини та суспільства, з якими досліджувана парадигма входить у соціо-гуманітарні науки. Перша проблема є проблемою методологічною, а друга - світоглядною.

У підрозділі розглядаються принципи загальнонаукових теорій, які у концентрованому вигляді складають методологію еволюційно-синергетичної парадигми:

- принцип становлення, який стверджує, що головна форма буття - не та, що усталилась, а та, що перебуває у стані становлення; не спокій, а рух; не завершені, вічні, стійкі форми, а перехідні, проміжні, тимчасові, ефемерно-дробові утворення;

- принцип узнавання (узагальнення квантомеханічного принципу спостереження) означає пізнання буття як становлення;

- принцип узгодження, який передбачає, що буття як становлення формується і пізнається лише в ході діалогу, комунікативної, "доброзичливої" взаємодії суб'єктів і встановлення гармонії в результаті діалогу;

- принцип відповідності, який акцентує увагу на можливості переходу від досинергетичної науки до синергетичної (як за інтуїтивними параметрами, так і за формальними);

- принцип додатковості, що конституює незалежність і принципову неповноту як досинергетичного опису реальності без синергетичного, так і навпаки. Виходячи з цього буття розуміється як таке, що перебуває у стані становлення, так і таке, що усталилось.

Зроблено висновок про те, що еволюційно-синергетична парадигма сприяє формуванню принципово нової картини світу, що являє собою безперервний процес саморозвитку матерії як процесу самоорганізації Всесвіту, головними рисами якого є відкритість, нелінійність, необоротність, біфуркаційність. Формування синергетичного стилю мислення не означає кінець колишньої наукової парадигми і розвитку класичної картини світу. На даному етапі ми можемо говорити про деякий методологічний синтез, що здійснюється в синергетичному світобаченні. Синергетика містить у собі: 1) ядро постнекласичного стилю мислення; 2) істотні елементи детермінізму з його причинно-наслідковими зв'язками; 3) основні принципи стохастичного (некласичного) стилю, зв'язаного з термодинамікою, що відкрила необоротність фізичних процесів.

Таким чином, синергетика у світоглядному ракурсі прагне науковим способом осмислити те, що не підпадало колись у коло розгляду науки (хаос, порядок, становлення - те, що не піддавалося раніш науковому описові), вона є спробою раціонально пояснити нераціонально улаштований світ, або точніше - намагається створити раціональну модель не раціонально улаштованого світу. Усе це дозволяє говорити про те, що синергетика, здійснюючи світоглядний і методологічний синтез, здатна згодом трансформуватися у філософію самоорганізації, що акцентує увагу на Людині і соціальних системах.

У другому розділі "Зміст еволюційно-синергетичної парадигми в соціальних дослідженнях" обґрунтовується доцільність використання еволюційно-синергетичної парадигми в осмисленні буття і тенденцій розвитку соціальних систем, а також розкриваються нові можливості вивчення такого феномена як соціум через призму методологічного і світоглядного потенціалу теорії самоорганізації.

В першому підрозділі "Мова еволюційно-синергетичної парадигми як основа теоретичного осмислення становлення соціальних систем" виявляються ті основні принципи і закони, які теорія самоорганізації експлікує на соціальні системи. Зазначається, що тенденція до дезорганізації і тенденція до підвищення організації є взаємозалежними і взаємозумовленими. Розвиток будь-якої системи визначається цими двома протилежними тенденціями. З одного боку, тенденція до ентропії (деградації, хаосу), яка не дозволяє світу уподібнитися до чітко налагодженого годинникового механізму. З іншого боку, спостерігається самоорганізація систем завдяки тому, що відкрита система дістає порядок із середовища, тобто відбувається процес негентропії, сутнісною основою якого є інформація.

Встановлено, що суть нового підходу до управління соціальними системами полягає у тому, що він орієнтований не на зовнішнє, а на внутрішнє, на щось іманентно властиве самому середовищу (системі). В зоні критичних значень параметрів системи флуктуації можуть зростати, а отже, сприяти тенденції сповзання даної системи до хаосу. Поведінка системи стає дедалі більше підпорядкованою випадковості, а значить, непередбачуваною і некерованою. Відповідно змінюється і концепція управління соціумом, яка повинна враховувати альтернативність еволюції та її особливості в критичній області значень параметрів системи, що накладають істотні обмеження на зовнішні керуючі діяння.

Синергетика вказує на можливість будувати форми соціальної організації, минаючи драматизм звивистого шляху "виживання найсильніших". А для цього потрібно знать, що повинно бути активовано, який тип структур і чого в принципі не можна здійснити на соціальному середовищі. Таким чином, найбільш фундаментальна властивість живих систем, що самоорганізуються, до яких, безумовно, належить і соціум, складається в здатності акумулювати і передавати тими або іншими способами життєвий досвід, використовуючи його надалі для адаптації до середовища принципом зворотного зв'язку

На основі аналізу робіт У. Ешбі, Е. Сєдова зроблено висновок про те, що принцип необхідної розмаїтості, який зберігає свою силу і в соціальних системах, багато в чому опосередкований наявністю позитивних зворотних зв'язків, що можуть розглядатися як ключовий конструктивний механізм, який забезпечує розвиток системи, що самоускладнюється. Нелінійний позитивний зворотний зв'язок - важливий елемент у моделях автокаталітичних процесів соціальної природи.

Звідси ми доходимо розуміння соціуму як емерджентного цілого, де процеси еволюціонування набувають наступності та послідовності. Це відбувається завдяки здатності неврівноважених утворень - продуктів самоорганізації - до активного збереження енергії за допомогою зовнішнього і внутрішнього управління, необхідну для антиентропійної роботи і добору відповідно до потреб екологічної ніші. Отже, розвиток соціуму є єдиним, нерозривним процесом з еволюцією біосфери і всього Всесвіту.

У другому підрозділі "Еволюційно-синергетичний аналіз динамізму і стійкості соціальних систем" розкриваються основні передумови самоорганізації, завдяки яким соціальна система набуває та зберігає свою стійкість у процесі розвитку. Особлива увага приділяється принциповим відмінностям синергетичної моделі історичного процесу від моделей лінійних і циклічних.

Обґрунтовується ідея більш перспективного й адекватного осмислення процесу розвитку складних соціальних систем, що виходить із хвилеподібного характеру їхньої еволюції. Хвилеподібність припускає, з одного боку, певну спрямованість розвитку соціальної системи, наприклад, тенденцію до її ускладнення, а з іншого - наявність хвиль змін, які змінюють одна одну, що відповідають різним станам та рівням організації даної соціальної системи. Цей підхід в своїй основі має еволюційно-синергетичні принципи. Зокрема, усяка хвиля припускає не тільки відповідний процес зміни параметрів системи в часі, але і просторову структуру, що включає наявність внутрішнього складно організованого середовища. Хвилеподібний тип руху соціальних систем є більш складним, ніж поступальний чи циклічний. Значно складнішим є й образ соціального часу при застосуванні хвильового підходу: він виглядає як синусоїдальна лінія чи хвиля зі своїми відрізками "згущення" і "розрядження", зі своїми точками "максимуму" і "мінімуму" інтенсивності соціальних процесів.

В третьому підрозділі "Синергетична інтерпретація історіософських концепцій соціуму" здійснена спроба на основі інновацій, які пропонує синергетична теорія науковцям в галузі соціо-гуманітарних досліджень, осмислити найбільш впливові концепції історичного розвитку.

Проаналізовано роботи представників циклічного підходу (Л. Гумільов, М. Данилевський, П. Сорокін, А. Тойнбі, О. Шпенглер), а також сучасних філософських течій, а саме: герменевтики (Г.Г. Гадамер), соціальної феноменології (А. Шюц). Важливі ідеї еволюційно-синергетичної парадигми знаходимо в структуралізмі (К. Леві-Строс, М. Фуко, К. Юнг та інші).

На цій підставі робиться висновок про те, що наявність елементів еволюційно-синергетичної парадигми в більшості історіософських концепцій свідчить про іманентно властиву соціальному розвитку в ретроспективному і перспективному плані тенденцію до самоорганізації при чергуванні стійких і нестійких періодів. еволюційна синергетична парадигма суспільство

Логіка викладу методологічних інтенцій еволюційно-синергетичної парадигми в соціальному пізнанні підводить до нового погляду до світоглядні проблеми сучасного соціального буття. Соціальна синергетика орієнтується на ідеологію і практику співробітництва, свідомої спільної дії індивідів і соціальних груп у пошуках універсального консенсусу, балансу позицій та інтересів. Ця ідея зближує синергетичне світобачення з провідними течіями сучасної філософської думки (феноменологія, герменевтика, структуралізм, постструктуралізм).

Таким чином, відношення до історії і сучасного суспільства з позицій еволюційно-синергетичної парадигми - це не перевлаштування дійсності, властиве просвітницькій філософії історії та прогресистським лінійним концепціям класичної соціології. Це не примирення з дійсністю, у чому обвинувачують циклічні цивілізаційні концепції (в першу чергу, концепції Д. Віко й О. Шпенглера); це не занурення в дійсність, яке постулюється феноменологічною некласичною традицією. У цілому, узагальнюючи принципи соціального пізнання, ініційовані еволюційно-синергетичною парадигмою, важливо відзначити, що вони синтезують підходи до опису як систем, що знаходяться у стані становлення, зміни процесів суспільства, так і до опису стабільних констант соціального буття, виражених у класичної, некласичної і постнекласичної парадигмах соціальної гносеології. У цьому контексті буття і становлення не повинні розглядатися як протилежності, що суперечать один одному, а як два співвіднесених аспекти реальності.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертаційного дослідження в розширеному вигляді представлені основні наукові результати, що виносяться на захист, визначаються перспективи подальшого наукового пошуку закономірностей розвитку в соціальній сфері на засадах еволюційно-синергетичної парадигми, а саме:

1. Соціум - складна відкрита система, стійкість якої постійно порушується дією як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, що є джерелами саморозвитку системи. Розгляд соціальних систем як відкритих розширює наші уявлення про нерівномірність еволюції цивілізацій і про рушійні сили соціальної самоорганізації, здатних ініціювати поштовх до самоускладнення системи, прискорення темпів її розвитку.

2. Еволюція соціальної системи визначається двома протилежними тенденціями - тенденцією до ентропії, руйнування і тенденцією до негентропії, творення. Ці дві тенденції формують, відповідно, біфуркаційну й еволюційну траєкторії розвитку соціуму. Механізм біфуркаційних переходів визначає таке співвідношення необхідності і випадковості в історичному процесі: на етапі еволюційного розвитку (у періоди сталого, стабільного існування системи) провідну роль відіграє необхідність, а випадковість - у точці біфуркації (в перехідні епохи, коли народжуються нові структури, змінюється диспозиція соціальних сил).

3. Упорядкування в соціальній системі відбувається через нестійкість, що забезпечує необхідну розмаїтість елементів (підсистем), що потенційно містять у собі варіанти майбутнього розвитку системи. Представлена картина соціальної дійсності припускає визнання тези про необхідне циклічне чергування режимів існування соціальної системи - структур народження порядку і структур збереження порядку. Таке чергування етапів самоорганізації системи не може перетворитися в природний маятник, тобто не може стати подібним до закритої, рівноважної системи з постійним поверненням у вихідну точку. Розімкнення циклу забезпечується феноменом біфуркації, тобто непередбачуваності чергового повороту, хоча він здійснюється в рамках чергового етапу, тому що вибір обмежений набором накопичених можливостей.

4. Співвідношення стійкості та нестійкості, одноманітності та розмаїтості формує два різних взаємозумовлених і взаємостимулюючих способи існування соціальної системи: відкритий, динамічний, з ускладненою структурою і замкнутий, статичний зі спрощеною структурою. У зв'язку з цим можна виділити два альтернативних типи соціальних систем: такий, що самоорганізується, і такий, що є організованим. Кожний тип має відповідно організоване інформаційне середовище; у першому випадку воно орієнтоване на творчих користувачів, у другому - на пасивних споживачів.

5. Еволюційно-синергетичне осмислення тенденцій соціального розвитку, нелінійний характер еволюції суспільства порушує питання про неможливість існування єдино можливого, ідеального, універсального соціального порядку. Можна говорити про існування лише єдиних, загальних законів-тенденцій, шляхів, що ведуть до народження соціального порядку, а потім до самозбереження чи руйнування такого.

6. Еволюційно-синергетичний підхід відкриває шлях до розуміння альтернативності історії, оскільки в переломні моменти історичного процесу, завдяки цілеспрямованій волі історичних суб'єктів, здійснюється вибір зі спектру можливих: або соціальна система породить нову конфігурацію сил (новий порядок), або сконцентрується на збереженні колишнього порядку, або буде продовжувати зберігати свою нестійкість до нового біфуркаційного розгалуження.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛИКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Снегирёв И.А. Синергетический анализ проблем коэволюции человека и биосферы // Збірка статей науково-практичної міжвузівської конференції викладачів "Проблеми розвитку регіонального бізнесу та управління". - Вінниця, 2001. - С. 82-89.

2. Снегирёв И.А. Развитие социума в системе синергетического миропонимания // Філософські науки. - Суми: СумДПУ, 2002. - С. 29-39.

3. Снегирёв И.А. Теория самоорганизации - современная парадигма образования // Тези доповідей на науково-практичній конференції "Вища освіта України і постнекласична наука: можливості синергетичного наближення" - 29 листопада 2002 р. - Київ, 2002. - С. 33.

4. Снегирёв И.А. Синергетическая рациональность: на пути к новому миропониманию // Філософські науки. Зб. наукових праць (за матеріалами Всеукраїнської наукової конференції "Філософські проблеми синергетики: потснекласична трансформація наукового знання") 4-5 липня 2003 р. - Суми: СумДПУ, 2003. - С. 48-59.

5. Снегирёв И.А. Специфика теории самоорганизации в социальном познании // Тези Міжнародних синергетичних читань, 12-13 груд. 2003 р.: Присвяч. Пам'яті Іллі Пригожина. - К.: Т-во "Знання" України, 2003 - С. 53-54.

6. Снегирёв И.А. Термодинамика и дарвинизм: влияние на теории социального развития // Філософські науки. - Суми: СумДПУ, 2003. - С. 33-43.

7. Снегирёв И.А. Эпистемологический эволюционизм: на пути к синергетическому миропониманию // Наука. Релігія. Суспільство. - 2003. - № 2. - Донецьк, 2003. - С. 101-112.

8. Снегирёв И.А. Кризис образа субъекта в классической концепции рациональности // Філософські науки. - Суми: СумДПУ, 2004. - С. 117-125.

АНОТАЦІЇ

Снегірьов І.О. Роль еволюційно-синергетичної парадигми в осмисленні соціуму. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.09 - філософія науки. - Інститут філософії імені Г.С. Сковороди Національної Академії Наук України. Київ, 2004.

У дисертації досліджена роль еволюційно-синергетичної парадигми в осмисленні тенденцій суспільного розвитку в ретроспективному і перспективному аспектах. Розробка нової методології дослідження суспільства у синергетичному контексті детерміновано тим, що традиційні підходи, включаючи формаційний, демонструють сьогодні недостатню ефективність, тому що не в змозі адекватно пояснити перехід на якісно інший рівень соціуму в умовах нестабільного існування. Дослідження соціальних систем через призму еволюційно-синергетичної парадигми, методологічний і теоретичний потенціал якої дозволяє більш глибоко і всебічно осмислити цілісність і складність такого феномена як сучасне суспільство, а також діалектичну єдність рівноважних і нерівновагих процесів в історичному процесі, є досить перспективним і плідним. У роботі розкриті місце і роль флуктуацій, у ролі яких в умовах нестабільності в соціумі виступає особистість, а також у силу яких причин саме в "епоху змін" окремо узятий особистісний фактор стає здатним впливати на макросоціальні процеси.

На історичному матеріалі обґрунтовано положення, що еволюція соціальної системи визначається двома протилежними тенденціями - ентропії і негентропії, що формують біфуркаційну та еволюційну траєкторії розвитку соціуму. Експліковані особливості самоорганізації в соціальній системі на сучасному етапі. Акценти робляться на наступних основних принципах:

У роботі встановлено, що чим диференційніше (чим вище неоднорідність внутрішнього середовища системи) модель світу, тим вище антіентропійний потенціал системи як суб'єкта керування а, отже, ефективніше процес керування соціумом. У суспільстві наймогутнішим антиентропійним механізмом виступає культура.

Ключові слова: еволюційно-синергетична парадигма, соціальні системи, нелінійність, біфуркація, ентропія, негентропія.

Снегирёв И.А. Роль эволюционно-синергетической парадигмы в осмыслении социума. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. - Институт философии имени Г.С. Сковороды Национальной Академии Наук Украины. Киев, 2004.

В диссертации исследована роль эволюционно-синергетической парадигмы в осмыслении тенденций общественного развития в ретроспективном и перспективном плане. Разработка новой методологии исследования общества в синергетическом контексте детерминирована тем, что традиционные подходы, включая и формационный, демонстрируют сегодня недостаточную эффективность, так как не в состоянии адекватно объяснить переход на качественно иной уровень социума в условиях нестабильного существования. Исследование социальных систем через призму эволюционно-синергетической парадигмы, методологический и теоретический потенциал которой позволяет более глубоко и всестороннее осмыслить целостность и сложность такого феномена как современное общество, а также диалектическое единство равновесных и неравновесных процессов в историческом процессе, является достаточно перспективным и плодотворным. В работе раскрыто место и роль флуктуаций, в роли которых в условиях нестабильности в социуме выступает личность, а также в силу каких причин именно в "эпоху перемен" отдельно взятый личностный фактор становится способным влиять на макросоциальные процессы.

Обосновано на исторических примерах, что эволюция социальной системы определяется двумя противоположными тенденциями - тенденцией энтропии и тенденцией негэнтропии, которые формируют бифуркационную и эволюционную траектории развития социума. В диссертации эксплицированы особенности самоорганизации в социальной системе на современном этапе. Акценты делаются на следующих основных принципах: 1) принцип необходимого разнообразия, согласно которому для устойчивого и динамичного развития любой системы необходимо поддерживать достаточное разнообразие её элементов или подсистем. Разнообразие представлений отдельных людей, их "духовных миров", культур, форм организации производственной деятельности - всё это залог здоровья популяции, расширяющий поле возможных поисков человека, а значит, и повышающий вероятность новых находок; 2) принцип техногуманитарного баланса, в соответствии с которым, человечество должно осваивать ту или иную техническую инновацию только при условии, что культурный уровень цивилизации достиг того уровня, чтобы эту инновацию адекватно воспринять.

В работе установлено, что чем дифференцированнее (чем выше неоднородность внутренней среды системы) модель мира, тем выше антиэнтропийный потенциал системы как субъекта управления а, следовательно, эффективнее процесс управления социумом. В обществе мощнейшим антиэнтропийным механизмом выступает культура.

Ключевые слова: эволюционно-синергетическая парадигма, социальные системы, нелинейность, бифуркация, энтропия, негэнтропия.

Igor Snegiryov. The role of the evolutional-synergetic of paradigm in comprehension of socium. - Manuscript.

Dissertation for competition for the academic degree of candidate of Philosophy in specialty 09.00.09 - Philosophy of Science. - Institute of Philosophy of the name of Grygoriy Scovoroda of National Academy of Sciences of Ukraine. Kiev, 2004.

The role of the evolutional-synergetic paradigm in comprehension of tendencies of social development in retrospective and perspective plan has been investigated in the dissertation. The development of new methodology of investigating of society in the synergetic context is determined by the fact that traditional approaches, including formational one, demonstrate nowadays insufficient efficiency because they are not able to explain adequately the transition to qualitatively another level of social system in conditions of unstable existence. The investigation of social systems through the prism of the evolutional-synergetic paradigm, methodological and theoretical potential of which allows to comprehend more deeply and thoroughly the wholeness and complexity of such a phenomenon as the modern society as well as the dialectic entity of balanced and unbalanced processes in historical process, is quite perspective and productive. The place and role of fluctuations are exposed in the dissertation in the role of which in the conditions of instability in social system an individual appear, as weal as according to which reasons namely in "the epoch of changes" the separately taken individual factor becomes able to influence macro-social processes.

It is proved in the base of historical examples that the evolution of social systems is defined by two opposite tendencies - the tendency of entropy and tendency of negentropy which form bifurcational and evolutional trajectory of socium development.

Keywords: evolutional-synergetic paradigm, social systems, bifurcation, entropy, negentropy, non-linearness.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Дослідження ролі синергетичної парадигми в юриспруденції. Визначення синергетики як загального (філософського) підходу до вивчення держави і права. Загальна характеристика та особливості застосування синергетики для пізнання правових явищ і феноменів.

    контрольная работа [21,7 K], добавлен 18.02.2014

  • Сцієнтизм в буржуазній культурі XIX ст. Характеристика класичного позитивізму. Поняття "парадигми" за Куном. Філософський структуралізм XX ст. Синтез природних і соціальних наук на основі виявлення еволюційно-біологічних передумов поведінки людини.

    реферат [28,1 K], добавлен 12.05.2009

  • Гендерні дослідження в гносеологічному, методологічному, ціннісному аспектах і в контексті суттєвих змін, що відбуваються в сучасній науці. Змістовна багатоманітність гендерних досліджень з точки зору контекстуальної визначеності розуміння людини.

    автореферат [66,1 K], добавлен 13.04.2009

  • Дослідження впливу ідей філософії екзистенціалізму на становлення образів фільмів провідних майстрів західноєвропейського кіно 1960-1980 років. Вивчення проблематики стосунків людини й суспільства у контексті аналізу долі людини в історичному процесі.

    статья [32,5 K], добавлен 24.04.2018

  • Дослідження представників основних етапів середньовічної філософії: патристики і схоластики. Характеристика суті таких учень як номіналізм і реалізм. Аналіз внеску Аврелія Августина Блаженного, П’єра Абеляра та Фоми Аквінського в середньовічну філософію.

    реферат [37,8 K], добавлен 15.10.2012

  • Виникнення та еволюція науки, її теоретичні і методологічні принципи. Основні елементи системи наукових знань. Роль філософських методів у науковому пізнанні. Загальнонаукові методи дослідження. Державна політика України з науково-технічної діяльності.

    реферат [64,2 K], добавлен 04.12.2016

  • Розмаїтість поглядів на основи суспільного розвитку. Взаємозв'язок продуктивних сил та виробничих відносин. Сутність науково-технічної революції, її соціальні наслідки. Поняття суспільного виробництва. Виникнення, розвиток суспільних зв'язків та відносин.

    реферат [69,2 K], добавлен 25.02.2015

  • Особливості філософської парадигми та матеріалістична філософія. Вчення Ш. Монтеск’є про природні і юридичні закони. Соціально-філософські погляди Вольтера. Теорія суспільного договору Ж.-Ж. Руссо. Проблема свободи в філософії французьких матеріалістів.

    курсовая работа [37,7 K], добавлен 09.10.2009

  • Суспільство: історичне виникнення і філософська сутність. Структурна будова і функції суспільства. Основні чинники суспільного розвитку. Типологія сучасного суспільства. Суспільство і особистість. Вплив розвитку цивілізації на суспільство.

    реферат [32,6 K], добавлен 22.11.2007

  • Дослідження громадянського суспільства. Географічне середовище та його вплив на формування національної психології. Приклад телурократичного і таласократичного суспільства. Джерела розвитку політичної сфери. Збалансованість інтересів людини і держави.

    реферат [46,6 K], добавлен 20.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.