Концепція мови в онтології Мартіна Гайдеґґера (історико-філософський аналіз)

Хід гайдеґґерівських дескрипцій буття, сутність його "повороту" стосовно попередньої онтології та альтернативних версій подолання метафізики. Характер тлумачення співпричетності мови буттю. Парадигмальне зрушення щодо феномена мови у подійній онтології.

Рубрика Философия
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 29.09.2013
Размер файла 49,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru

Концепція мови в онтології Мартіна Гайдеґґера (історико-філософський аналіз)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертації. Самосвідомість нового українського, як і будь-якого іншого суспільства в епоху його становлення, найперше виявляє, що умовою можливості його існування є у найповнішому смислі єдина мова, - мова згоди, співіснування і співтворчості всіх причетних цьому суспільству. Для самосвідомості при цьому не може бути залишеним у стороні питання, чи йде в даному випадку справа просто про довільно призначену знакову систему для комунікації, чи мова має фундаментально онтологічний статус, визначальний для буття сущого і, зокрема, людської істоти. Реалізація мови в українській пісні, поезії, художній літературі служила ніби охоронним тілом самоідентичності народу впродовж століть, через те видатні його провідники різних періодів історії схилялися до другої думки, однак скоріше інтуїтивно і в контексті щодо національного самовизначення, культурних особливостей, здобуття «свого слова», творчих здібностей (наприклад, Кирило-Мефодієвське товариство, О. Потебня), аніж по-філософськи предметно. Відтак, питання про співпричетність мови буттю має бути у даному дослідженні загострене до сутнісного порядку.

Як стоїть справа з самим феноменом мови, - про це пошлемося на свідчення Г.-Ґ.Ґадамера, який у роботі «Істина і метод» розуміє його проблематичність таким чином: «Що таке мова - ось питання, що відноситься, зрозуміла річ, до найневиразнішого з усього, що взагалі приступне людському роздуму. Мова так лякаюче близька нашому мисленню й у процесі свого здійснення так мало є його предметом, що вона ніби сама приховує від нас власне буття» [Ґадамер Г.-Ґ. Істина і метод. - К., 2000. - С. 351]. Ми вважаємо, разом з тим, що труднощі щодо вираження єства мови, власна проблематичність її як феномена не накладають зарік на його продумування, але навпаки, - виступають фактором неодмінного зобов'язання для думки.

Приховування мовою свого буття, про яке зазначає Ґадамер, є істотною її характеристикою, і має свою долю в історії філософії, найважливішим наслідком якої є її забуття як феномена, певним чином причетного буттю, - від «логоса» Геракліта і Парменіда і до творчості В. Гумбольдта філософія взагалі не знала для себе такої категорії. Ідея похідності мови від діалогу Платона «Кратіл» визначає філософську долю цього феномена і досі. В якості детермінованого предмета в ряді сущого він представляється не тільки метафізикою і наукою про мову, але й тими позитивістсько-структуралістськими течіями у філософії ХХ ст., що виходять з ідеї ізоморфності мови та реальності. У цьому зв'язку фундаментальна онтологія Гайдеґґера вносить в історію філософії те зрушення (т.зв. «поворот», Kehre), котре дає можливість буттєвої тематизації мови. Розкриття причини цієї події - проблема надзвичайної важливості для історії філософії у контексті проблеми мови, адже в даному випадку являє себе те продуктивне протиріччя, не спростування, а продумування якого повинне показати новий обрій явища мови.

Завдання вияву і вираження феноменальності мови, очевидно, має відкрити нову (і автентичну) можливість для будь-якого вивчення мови: як для філософії, так, у тому числі, і для науки про неї, приведеної до кризи, зокрема, і через дотримання інструменталістського витлумачення свого предмета. Репрезентація орудного становища мови, обумовлена ідеєю похідності, сприяє загальній девальвації слова у суспільствах європейського зразка. Мова через право на неї релятивізується до точки зору, ефектності і віртуозності маніпуляцій зі словом, ефективності впливу на реципієнта, інструмента інформаційної агресії, уніформації електорату. «Середня» європейська людина вже не мислить себе безпосередньо у зв'язку зі словом живого переказу, будучи поглинена видом, що постачається на екран як нібито «чиста дійсність». У результаті проникнення у побут видової техніки кілька десятків років тому фактично стало периферійним найдревніше, основоположне для людської культури явище - усна народно-поетична творчість. Традиція відтворюваних нею смислів, мелодики і символіки здебільшого перервана. У цього повинні бути і вже є фундаментальні соціальні наслідки. Незважаючи на поширення «інтернаціональних мов» і засобів зв'язку, мова взаєморозуміння залишається не піддатливою для людей. І це так само вимагає запитування - чому?

Кількість досліджень з філософії Гайдеґґера, що вийшли на Заході, стала уже практично неоглядною. Продовжується публікація Повного зібрання творів Гайдеґґера у 100 томах, котре стимулює подальший інтенсивний пошук методологічної релевантності його філософії щодо багатьох областей гуманітарного знання. В Україні та Росії критичному аналізу його філософії в тій чи іншій мірі приділяли увагу багато істориків філософії: А. Ахутін, В.Бібіхін, Є. Борисов, П. Гайденко, В.Єрмоленко, Г. Заїченко, В. Малахов, М. Мамардашвілі, Б. Марков, А. Михайлов, І. Михайлов, В. Молчанов, О.Нікіфоров, В. Окороков, В. Подорога, Т. Польська, Я. Слінін, С. Ставцев, Г. Токмань та ін. Разом з тим, через герметичний її характер «немає ні одного систематичного викладу його філософії» [Ставцев С.Н. Введение в философию Хайдеггера. - СПб., 2000. - С. 4]. Це саме стосується і, зокрема, мовного аспекту, систематичний вияв якого стосовно онтологічних тем має стати однією з основних цілей нашої роботи.

Історико-філософським завданням вітчизняної науки чималої важливості є підготування смислового фундаменту для того, щоб тексти величезної спадщини Гайдеґґера (хоч би найбільш рубіжні) здобули нарешті «батьківщину» і в українському слові, - позаяк всякий переклад у цьому плані має своєю передумовою розуміння твору, а не знання словника у принципі формально взятої етнічної мови. Не можлива, в усякому разі поки що, однозначна інтерпретація (а відтак, переклад) для введення до українського філософського дискурсу вирішальних понять філософії мови Гайдеґґера - Dasein, Rede, Bedingnis, Ereignis, Sage, Geviert, Gelaut der Stille, Gestell та ін., - це проблема, що також сама по собі не розв'яжеться і вимагає підходу на основі розкриття зв'язаності всієї філософської еволюції Гайдеґґера.

Виходячи з проблематичності зазначених моментів теми, назріває актуальна мета і завдання наступного дослідження, а разом з тим і його межі у цій вельми важко охопній темі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота Варшавського О.П. пов'язана з темою наукового дослідження кафедри філософії Дніпропетровського національного університету «Філософія науки і духовна культура на рубежі тисячоріччя» (реєстраційний №0199V001308).

Мета і завдання дисертації. Мета дослідження - розкриття конститутивних аспектів буттєвого розуміння мови в онтології Мартіна Гайдеґґера в контексті історії європейської філософії.

Досягнення поставленої мети передбачає два етапи вирішення наступних завдань:

1. Простеживши хід гайдеґґерівських дескрипцій буття, виявити сутність його «повороту» (Kehre) стосовно попередньої онтології та альтернативних версій подолання метафізики.

2. На основі зіставлення традиційного і Гайдеґґерового вчень про буття, відновити проблемну мотивацію його нововведень, які затребували тематизацію мови, а відтак, простежити їх подальшу рецепцію в історії філософії ХХ століття.

3. Проаналізувати характер гайдеґґерівського тлумачення співпричетності мови буттю.

4. Із метафізичних репрезентацій мови та її походження видобути феноменальні смисли, аби виявити виток інструменталістського тлумачення мови.

5. Реконструкція гайдеґґерівського «шляху до мови» («Unterwegs zur Sprache») як цільного вчення про мову стосовно онтологічних проблем: буття, сущого, речей, простору, часу, людини та ін. Розкрити смисловий горизонт Гайдеґґерових визначень мови: «Rede», «дім буття», «Sage» та ін., із яких спробувати експлікувати сутнісні наслідки для традиційних онтологічних тем.

6. Здійснити порівняльний аналіз гайдеґґерівського та провідних в історії європейської філософії учень про мову, аби на підставі різниці їх онтологій виявити і різницю їх підходів та тлумачень мови, і тим самим з'ясувати парадигмальне зрушення щодо феномена мови у подійній онтології.

Об'єкт дослідження - феномен мови у фундаментальній онтології М. Гайдеґґера.

Предмет дослідження - протиріччя між інструменталістським і феноменологічним тлумаченням мови.

Методологія дослідження. Складність і різноаспектність поставленої мети передбачає застосування ряду в цілому несуперечних одне одному методів, кожен з яких відповідає певним етапам і завданням розгляду проблеми:

- феноменологічний метод «виявлення і утримання інтенціонального змісту» (Гуссерль) спрямований стосовно всіх можливих феноменів, стрічних на шляху дослідження; і разом з тим, він прояснює основи філософських конструкцій, що тематизують феномен мови, у світлі початкового досвіду буття, який визначає наші «передсуди» стосовно феномена мови;

- герменевтичний метод представляє можливість імманентного витлумачення досліджуваних текстів, а відтак, «сплавлення горизонтів» (Ґадамер) історії філософської традиції та інтерпретації; безпосередньо до нього долучається семіотико-етимологічний метод, який дозволяє виявити зв'язаність етимонів цієї традиції, і зокрема, представити в цілісності «різнорідну» онтологію Гайдеґґера;

- історико-компаративний метод дає можливість визначити місце вчення про мову Гайдеґґера в контексті європейської філософської традиції.

Новизна одержаних результатів дослідження обумовлена вибором теми, яка не дістала в Україні належного комплексного викладу. На захист виставляються наступні положення, здобуті в процесі здійснення дослідження:

- із аналізу «онтологічної диференції» Гайдеґґера як апофатико-теологічного мотиву мислення з'ясовано, що сучасні спроби «подолання» метафізичного протиставлення «першого сущого» наявному є або власним етапом метафізики (у завданні «демаркації» позитивізму), або прихованим наслідуванням гайдеґґерівського онтологічного зразка (у понятті «розрізняння» постмодернізму); при цьому виявлено, що в історії філософії мотивуючим актуалізацію і подальший характер інтерпретації феномена мови є саме спосіб розрізнення буття і сущого: він обґрунтовує як прирівнювання мови до засобу у метафізиці, так і подійне ототожнення мови і буття у Гайдеґґера;

- виявлена суперечлива єдність основних (часово-місцевих) концептів філософування Гайдеґґера «ось» (Da) і «подія» (Ereignis), у зв'язку з чим спростовується відоме протиставлення двох його варіантів, «раннього» і «пізнього»;

- через зіставлення чинності у понятті «четвериці» (Geviert) Гайдеґґера та в каузальному аналізі сущого Арістотеля, з'ясовано радикальний поворот Гайдеґґера у розумінні причиновості, а саме: місцевість речі є самодетермінована, а її вказівність замикає на собі будь-яку каузальність; разом з тим, виявлено, що саме проблема «топоса», редукована традиційною метафізикою до «пунктума» самомислячого суб'єкта і продумана заново в подійній онтології Гайдеґґера під поняттям «спірності» «четвериці», обґрунтувала тематизацію концепту мови таким чином, що мова є не просто долученим у додаток до буття епіфеноменом, але - імманентно причетною і часу, і буттю;

- доведено, що поширена у філософіях «лінґвістичного повороту» тематизація мови, яка відбувається поза опитуванням місця і часу, є не онтологічною, а декларованою спекулятивно;

- стосовно вчення Гайдеґґера про мову здійснено інтегруючий аналіз через осмислення зв'язку мови і відповідно суб'єкта, людини як animal rationale, буття, часу, речей, місця, внаслідок чого була виведена низка онтологічних положень про підстави тотожності мови та буття, про специфіку вказівного визначення сущого словом, про вторинність проти слова людського воління, чуттєвості та розсудковості, про необхідність перетворення мотивуючої мислення «онтологічної диференції» Гайдеґґера на розрізнення буття і слова; зважаючи на неможливість репрезентації мови з позиції якої-небудь позамовної споглядальної практики, взято спробу інтерпретації ряду символічних дефініцій сутності мови у Гайдеґґера, що привело до необхідності введення адекватних їх смисловим коннотаціям понять (Річ, слушне, Урок, виречення та ін.);

- в історико-філософському аналізі виявлено виток метафізичного інструменталізму мови і відтворено його логіку, що редукує власну проблематичність феномена мови; відтак, через доведення до апорії логіки інструменталізму показано, що приховані об'єктивно-фізикалістські і суб'єктивно-психологічні онтології структуралістських та позитивістських концепцій мови, альтернативних гайдеґґерівській, приводять до детермінізму і релятивізму феномена мови, на противагу чому обґрунтовується положення про мову як феномен не детермінований ні природою, ні суспільством;

- визначено, що горизонт учення про мову Гайдеґґера знаходить конгеніальність саме з тими світоглядними системами, в яких слово виступає тотожним або атрибутивним поняттям щодо буття («Логос» Геракліта і ап.Іоанна), бога (релігійні уявлення), духа (Гумбольдт).

Теоретичне і практичне значення проведеного дослідження полягає в тому, що воно поповнює історико-філософське знання мовним аспектом розуміння філософської спадщини Мартіна Гайдеґґера; у критиці метафізичного інструменталізму мови воно відкриває і обґрунтовує для філософії її буттєву вагу, утверджуючи таким чином можливість некласичної і некаузальної онтології, а тоді і нової науки про мову.

Основні положення та висновки можуть бути використані у теоретичних дослідженнях у галузях онтології та філософії мови, а також - у ряді міждисциплінарних досліджень, пов'язаних з філософськими проблемами мови, та розробці курсу «Філософія мови», що може бути рекомендований для читання на філософському та гуманітарних факультетах університетів.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що дисертація виконана ним самостійно і є його особистим внеском щодо вирішення філософських питань, пов'язаних з проблемами мови.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри філософії ДНУ та теоретичному семінарі кафедри філософії НГУ. Матеріали роботи покладені в основу доповідей, виголошених на міжнародній конференції «Джон Локк і сучасність» (Дніпропетровськ, 2001 р.), Всеукраїнських філософсько-богословських читаннях (Дніпропетровськ, 2003 р.), теоретичних семінарах кафедр філософії ДНУ та НГУ (у період 1999-2004 рр.).

Публікації. Основні положення роботи викладені у 6 статтях, із них 4 опубліковані у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (272 найменування). Основний зміст роботи викладений на 212 сторінках.

Основний зміст роботи

гайдеґґерівський метафізика мова онтологія

У вступі обгрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, формулюється мета і завдання роботи, визначаються об'єкт і предмет дослідження, розкривається методологічна основа дослідження, сформульовані основні положення, що виражають наукову новизну роботи, показується практична значущість результатів дослідження.

Перший розділ - «Огляд літератури з теми дисертації та методологія дисертаційного дослідження». Огляд літератури починається з загального аналізу об'ємного корпусу текстів філософської спадщини М. Гайдеґґера. Визначається хронологічне місце у ній творів, присвячених питанню мови (здебільшого це післявоєнний період), при цьому стало очевидним, що німецький філософ умисно уникнув презентації систематичного викладу найбільш важливої для нього теми - теми мови, залишивши її на користь принципу т.зв. «шляху до мови» («Unterwegs zur Sprache»), завдавши тим самим значні концептуальні проблеми для інтерпретації. Далі визначаються наявні історико-філософські стратегії стосовно відомої гайдеґґерівської мислительно-стильової закритості запитування та особливої суггестивності вираження у В.Бібіхіна, В.Бімеля, Є. Борисова, С. Зимовця, В. Малахова, В. Подороги, Р. Сафранського, В. Ставцева, Ф.-В. фон Херманна та ін. У зв'язку з зазначеними труднощами єдино надійною та адекватною методологічною стратегією в інтерпретації досліджуваних текстів ми покладаємо вияв дистанції не між положеннями Гайдеґґера і нашими власними, як і не самоліквідацію інтерпретатора, а навпаки, вияв дистанції між мислимим цих текстів і нашими власними переконаннями і передсудами стосовно предмета дослідженнями - співпричетності мови буттю у протиріччі інструменталістського і феноменологічного до неї підходів.

Попередній огляд парадигмальних в історії питання мови текстів, що обумовлений завданням вияву структурних відповідності і відмінності форм мислення Гайдеґґера і представників, з одного боку, попередніх філософських епох, з іншого, сучасних альтернатив, показав, що для метафізичної традиції (Платон, Арістотель, Лейбніц, Кант, Геґель та ін.) концепт мови зовсім не є імманентною вимогою онтології, і відповідно, для некласичних філософських концепцій (Вітгенштейн, Карнап, Квайн, Хакінг, Соссюр, Дерріда, Дельоз) феномен мови виступає радше в якості альтернативи для заміни поняття буття, покликаної для подолання «безглуздості» (позитивізм) або «тоталітарності» (постмодернізм) метафізики. У зв'язку з цим стає очевидним протиріччя, яке вносить фундаментальна онтологія Гайдеґґера вже від визначення у «Бутті і часі» екзистенціалом Dasein т.зв. «промови» (Rede). Отож сутність її «повороту» (Kehre), що затребувала буттєву тематизацію феномена мови, вимагає предметного дослідження через історико-філософський аналіз вирішення питання про зв'язок слова і буття.

Зростаючий дослідницький інтерес до філософії Гайдеґґера, як в Україні, так і за її межами, спрямований, на наш погляд, передусім на подолання герметизму його мислення, далекого ідеалам суворого систематизму і слідуванню завданим розумовим та виражальним зразкам, що поставило перед його дослідниками проблему визначення місця інтелектуальної спадщини Гайдеґґера в європейській філософській традиції, обумовивши проведення переважно історико - компаративістських робіт. Серед видатних праць цього роду треба відзначити твори В. Бартушата, В.Бібіхіна, Є. Борисова, Г. Заїченка, В.Єрмоленка, Б. Маркова, В. Молчанова, О. Пеггелера, Т. Пейнгла, А.Пігальова, І. Пшиготіжева, Є. Торчинова, Ю. Хабермаса, Ф.-В. фон Херманна та ін. Проте, оскільки компаративний аналіз, по-перше, завжди має справу уже з наявними поняттєвими формами, і по-друге, виходить із певного концептуально-ідеологічного передсуду порівнюваного, то це поставило перед нами завдання розробки комплексу несуперечних одне одному методологічних принципів і розрізнень, що забезпечили б імманентне витлумачення, яке не нав'язувало б предмету стороннього йому змісту, виходячи з апологетичної або, навпаки, негативної зацікавленості.

Різноманітні аспекти онтологічного «повороту» Гайдеґґера - другий предмет серйозних досліджень В. Анца, А. Ахутіна, В.Бібіхіна, Є. Борисова, П. Гайденка, А. Койре, В. Малахова, Б. Маркова, Б. Маркса, І. Михайлова, В. Молчанова, Ж.-Л. Нанси, О.Нікіфорова, В. Окорокова, О. Пеггелера, А.Пігальова, В. Подороги, Е. Тугендхата, Х.Філіпса, Д. Фреде, У. Штайнфорта та ін. У цій події автори виділяють і розв'язують такі актуальні проблеми: 1) співвідношення традиційної метафізики і онтології Гайдеґґера; 2) критика і трансформація Гайдеґґером засад феноменології; 3) співвідношення поняття суб'єкта і Dasein; 4) перетлумачення Гайдеґґером поняття істини; 5) топологічні новації Гайдеґґера; 6) проблема горизонту гайдеґґерівського запитування. У цьому зв'язку окремо відзначимо пов'язування «повороту» з питанням про мову в роботах В.Бібіхіна, Г.-Ґ.Ґадамера, В. Подороги, І. Пшиготіжева, С. Ставцева, Х.Філіпса. Разом з тим, у даному випадку при всій глибині аналізу тих чи інших аспектів концепції мови Гайдеґґера ми не виявляємо інтегруючого дослідження, котре представило б несистематичне учення про мову Гайдеґґера («шлях до мови») у цільності щодо онтологічних проблем.

Отож у цілому аналіз літератури з теми дисертації виявив, що на сьогодні відсутні праці, в яких би комплексно вирішувались такі завдання: 1) через зіставлення традиційного і Гайдеґґерового вчень про буття, відновлено проблемну мотивацію його нововведень, які затребували тематизацію мови; 2) реконструйовано гайдеґґерівський «шлях до мови» («Unterwegs zur Sprache») як цільне вчення про мову стосовно онтологічних проблем: буття, сущого, речей, простору, часу, людини та ін. 3) на основі аналізу гайдеґґерівського тлумачення співпричетності мови буттю проведена достатньо повна інтерпретація його символічних визначень сутності мови: «Rede», «дім буття», «Sage» та ін., 4) зроблено історико-філософський аналіз метафізичного і «постметафізичного» інструменталізму в тлумаченні мови, на основі якого з'ясовано парадигмальне зрушення щодо феномена мови у подійній онтології Гайдеґґера. Виходячи з багатогранності поставлених завдань та розмаїття можливостей інтерпретації онтології Гайдеґґера, далі здійснено розробку комплексної системи комплементарних методів, а саме: феноменологічного, герменевтичного, семіотико-етимологічного, історико-компаративістського.

Оскільки чільна мета нашого дослідження (розкриття конститутивних аспектів буттєвого розуміння мови в онтології Гайдеґґера в контексті історії європейської філософії) має два вектори спрямованості - як на текст, так і на саму річ, остільки для проведення дослідження вона обумовлює вибір провідними герменевтичного і феноменологічного методів. Філософська герменевтика ґрунтується на принципах, по-перше, діалогічності твору (і ширше - традиції) та інтерпретації, і, по-друге, самобутності смислу філософського тексту. Це значить, що тексти досліджуваної історико-філософської традиції не являють собою щось у собі замкнене і «минуле», що історія філософії здійснюється як синхронічне співбесідування з автором у розумінні інтерпретатора, при цьому співпричетність, континуальність традиції забезпечує самоідентичне тексту, а саме: суть справи, сама річ, стосовно якої належить досягти спільності основоположних передсудів (т.зв. «злиття горизонтів» автора і інтерпретатора). Таке завдання вимагає задіювання феноменологічного методу, що ґрунтується на принципах інтенціональності і інтерсуб'єктивності. Це значить необхідність вияву власної інтенціональної упередженості (передрозуміння) стосовно самоідентичного у тексті, з тим щоб досліджуваний твір проявився у своїй іншості, що дасть можливість відділення істинних передсудів від хибних. Дана процедура називається феноменологічною редукцією. В її застосуванні до герменевтико-текстологічної роботи вона має структуру питання. Діалектика питання і відповіді сама виявляє і посилює аргументи на користь суті іншого погляду, не намагаючись сперечатися з його слабкими місцями, і тільки відтак запитування на істинних основах і протилежної думки, в тому числі, знімає неправильне судження, навіть якщо воно виявилось власним. Нарешті, герменевтичне завдання досягнення перспективи, в рамках якої автор дійшов би власної думки, висловленої в тексті, реалізується у нас у постановці проблеми: із якого невисловленого, але необхідного питання був затребуваний онтологічний поворот Гайдеґґера, при цьому водночас актуалізувавши вперше тему мови. Виходячи з того, що крім слова нема іншої основи самототожності феномена, стало необхідним додатково задіяти і семіотико-етимологічний метод, який передбачає роботу з повсякденною метафорикою вживання імені феномена, а по-друге, з етимологічними його зв'язками. Останнє ми протиставляємо лінгвістичній етимології - нашою настановою тут є вияв тотожності поняття і можливостей його розгортання, тобто встановлення етимона, проти логічного ідеалу однозначності. На підставі достатньої феноменологічно-герменевтичної практики стає можливий історико-компаративний аналіз, що оперує вже відкритими смисловими формами. В якості його складових стосовно онтології Гайдеґґера приймається, з одного боку, класична метафізика від її витоків, а з другого, альтернативні версії її «подолання».

Нарешті, перший розділ завершується попереднім конкретним виділенням початкової області досвіду досліджуваного предмета (власні передсуди про феномен мови) як основи подальшого аналізу, і експозицією нашого питання мови, суть якої полягає в тому, що відома повсякденному досвіду багатозначність (похідним від «ректи» виявились водночас і розмова, і діло, і предмет, і твір, і подія, і причина, і люди, тобто суще у цілому) не може бути випадковою або рефлексійною, і тим самим вступає у протиріччя з нашими найближчими уявленнями про даність мови, слова як засобу. Виходячи з цього, ми досягаємо стратегічного поділу нашого дослідження на два етапи: перший (розділ 2) - у запитуванні від буття у напрямку слова - чи є слово його власною вимогою; другий (розділ 3), у зворотному напрямку, ми маємо врешті-решт з'ясувати наслідки гайдеґґерівської актуалізації концепта мови для онтологічних тем.

Другий розділ - «Сутність фундаментального «повороту» (Kehre) в онтології і необхідність онтологічної тематизації феномена мови» - покликаний з'ясувати і верифікувати необхідність і обов'язковість гайдеґґерівського «повороту» від класичної онтології до подійної, з одночасним затребуванням концепту мови. У його вступній частині ми спробували провести попередній аналіз критичних щодо цього «повороту» завдань подолання арістотелівського метафізичного розмежування «першого» і феноменального сущого у позитивізмі (Карнап, Вітгенштейн) і постмодернізмі (Жирар, Дерріда, Дельоз), окресливши тим самим ключові моменти їх протиріччя в питанні про «онтологічну диференцію» (розрізнення буття і сущого), Логос (тотожність і відмінність), часовість (історичність).

У другому підрозділі « «Онтологічна диференція»: чи є взагалі буття?» розглядаються способи подолання головного метафізичного розмежування. Показано, що «демаркація» стосовно трансцендентного позитивістського принципу «нема нічого крім сущого» виявляє генетичний зв'язок з метафізикою, і всупереч цьому те, що метафізика розмежовує у сущому, - Гайдеґґер розрізняє. Це значить, що сама метафізична негація не трансцендентна речі, навпаки, вона становить з буттям приналежну речі «проблемну структуру» питання (Дельоз). Отож Гайдеґґер у понятті «онтологічної диференції» реабілітує перед метафізикою не тільки буття, але і суще у бутті. В колі «онтологічної диференції» буття не перемагає суще, не є «краще» за нього, - тобто не є передугадуване субстанціонально Єдине метафізики, що тотально і нерозрізнено наділяє речі буттям, але воно, парадоксально кажучи, - розрізняючи скриває, передуючи завжди присутнє, даючи бути не причиняє.

Однак онтологічне розрізнення Гайдеґґера як апофатико-теологічний імператив (у смислі відмови від метафоричної репрезентації трансцендентного буття на користь подійної його актуалізації) не є спеціальною процедурою, а заявляє радше особливий час буття. Відтак, наступний крок у підрозділі «Місце як час «події» буття (Ereignis): часовий переворот у метафізиці» присвячений аналізу суті нововведень Гайдеґґера у розумінні феномена часу щодо узагальненого образу часу в метафізиці. Спершу нами було виявлено загальну тенденцію в метафізичній інтерпретації часу як спробу покласти його круговий образ Платонової «вічності» на хронологічну лінію «тепер» Арістотеля аж до феноменального «потоку» у Гуссерля і споглядання «вічного тепер» у Вітгенштейна. У цій лінійності часу мусила б бути забезпеченою представленням точність становлення факту того чи іншого сущого, з перспективою - всього сущого зразу. Найбільш удачно це мало б здійснитися у декартівський механіцистській системі координат світу, центрованого на «вісі» самомислячого cogito, оскільки варто тільки не зважати на арістотелівський буттєвий об'єм поняття руху, щоб в історії філософії «топосу», місцевості буття, стати редукованим до умовності і відносності «пунктума». Виходячи з цього, далі стало можливим з'ясувати принципову відмінність у тлумаченні часу Гайдеґґером, яка, на наш погляд, полягає у поверненні часу «топоса»: його ранній концепт «ось» (Da) - місцевий, екзистенціально нерозкладної т.зв. «присутності-у-світі» людського єства (Dasein), тобто залученості її у світовий дільний історичний контекст, із якого знаходить своє визначення суще, на противагу метафізичному і теоретичному спогляданню самоданого - як феномена, так і ноумена. Якщо часування Арістотеля помічає в «тепер» саму «єдину зміну» руху рівної міри, якщо нарешті часування Вітгенштейна помічає в ньому «позачасове безмежне поле бачення випадків», то у гайдеґґерівському часі Da, «ось» вперше і миттєво розпечатується артикульований світ (у ранній період - в якості «екзистенціалів» Dasein (Befindlichkeit, Verstehen, Rede), опосередкованого місцевістю, відкритістю і нарешті словом, а у пізній період - в якості «спору» т.зв. «четвериці» світу (Geviert)). І в цьому, на наш погляд, вперше виявилась абсолютно несподівана для філософської традиції співпричетність - часу і мови.

Принагідно, у цьому ж підрозділі через загострення смислів часово-місцевих концептів «ось» (Da) і «подія» (Ereignis) вдалося відстежити етапи філософської еволюції самого Гайдеґґера: проаналізована суперечність, викликана суб'єктивацією часу Dasein, що як нібито продукує час із себе, поза тим, у напрямку до чого само Dasein часує. Гайдеґґер долає цей момент у пізній період у понятті «подія» (Ereignis), яке, проте, зберігає смислову спадковість з «ось» (Da), - подія так само «вводить у гру» місце, через те мається достатньо підстав відхилити протиставлення двох варіантів філософії Гайдеґґера, «раннього» і «пізнього». У зв'язку з цим розумінням «події» проаналізована також її істотна рецепція у концептах видатних філософів сучасності: «свято» і «гра» у Ґадамера, «слід» у Дерріда, «складка» у Дельоза, «співбуття» у Нансі, топологічний «розрив» у В. Подороги. На наш погляд, у цих поняттях у цілому не суперечливо розгортаються аспекти смислів Ereignis, проте без оголошення їх походження. У свою чергу ми спробували провести витлумачення найбільш «смислоємкого» із них - світовості «події», а саме, т.зв. «четвериці» (Geviert), пари якої, за нашим переконанням, вмотивовані саме класичним Арістотелевим каузальним аналізом сущого, однак так, що арістотелівський приклад вміщується в гайдеґґерівський, але не навпаки. І в цьому питанні теж з'ясовується радикальний поворот. Якщо характер «телоса» як «кращої» із причин в Арістотеля приймально-утилітарний, то у Гайдеґґера, навпаки, жертовний. Його власна суть показується у «топосі» речі, приведеному Арістотелем до апорії і далі редукованому метафізикою. Гайдеґґер ніби вертає речі місце під поняттям «четвериці». Якщо Арістотель виводить причини речі за її межі, у трансцендентне становище (певне «зовні»), то в сторонах «четвериці» Гайдеґґера, навпаки, показується виведення будь-якої каузальності із самої речі, а саме так, що вони знаходять у ній своє явлення і влагодження, а відтак, у цьому примиренні вони взагалі можуть бути вперше заявлені.

Остання обставина обумовила далі необхідність постановки питання про відмінність гайдеґґерівського і традиційного тлумачення причиновості (тобто способу причинення і ціління феноменально сущого буттям) у підрозділі «Простір розриву у детермінізмі сущого». У класичному метафізичному протиставленні «ейдетичного» і «меонічного»: суще стосовно свого ідеального «виду», «ейдоса» ніби регресує («погіршується») у своєму бутті, а відповідно з'являється необхідність віднесення сутності самого буття у певний інший і «кращий» світ за межами феноменального існування, де «ейдоси», як передбачається навіть Гуссерлем, перебувають у неодмінній самототожності, виступаючи причиною і основою феноменам. Отже, вже від «ідеї Блага» Платона припускається винятково причиновий характер забезпечення і ціління буття сущого, притому так, що ціле сущого представляє його однорідним, нерозрізненим. Однак, на нашу думку, видова метафорика тут не дає і не може дати відповідь, чим розрізнені «потойбічно» самі «ейдоси». Звідси очевидно, що у метафізичному причиненні «першим» сущим «другого» ніяк не передбачається розрізняюча вказівність. Прийнято з умовчання, що за умови забезпечення сутності «ейдоса» (в якій би якості він не виступав: «субстанції», «монади», «предмета» тощо), ідентичні «зразки» дані у тотожності репрезентації суб'єкта. Слідуючи розрізненню т.зв. нормативного і каузального порядку сущого (Б. Липський), ми далі спробували співвіднести характер розуміння причиновості Гайдеґґера з нормативним: смисл має передусім не «чому» щось є, а «за що» щось є. А відтак, «поворот» Гайдеґґера виявляє принципово інший характер «обґрунтування» сущого, який не передається у термінах всеохопного диктату стосовно сущих речей, які, кажучи власними термінами Гайдеґґера, «виособлюються» (ereignet) щодо буття. Цей особливий характер буття ми спробували визначити оптичним терміном «когерентність» (взаємне посилення у накладанні протилежних властивостей), маючи на увазі гайдеґґерівську його інтерпретацію власної свободи, із якої воно розрізняючи суще утримує розрізнення у собі, відкриваючи присутнє скривається, але при цьому завжди залишаючись прочиненим. А відтак, виявилось, що спосіб, яким буття визначає суще, є відмінний від диктату фізичної причини. Модальність гайдеґґерівського Ereignis, як ми її витлумачуємо, носить характер вказівного очікування, при цьому віддавання на свободу сущому його ж самого. Ми назвали її запрошувальною, у значенні сумирного ненав'язливого заклику смислу (як у випадку питання «за що» щось є). Ця ненав'язливість буття зовсім не применшує його силу і концептуальну значущість, а навпаки, підкреслює його граничне перевершення проти всякого сущого. Ми нарешті припустили, що цей смисл виособлення «події» був відтворений Гайдеґґером уперше після фр. 90 Геракліта, в якому буття (Логос), відсторонюючись, ніби міняє себе на речі, тим самим являючи розрив у їх причиново-наслідковому порядку.

Другий розділ завершується граничним завданням герменевтики - визначенням горизонту учення про буття Гайдеґґера. З нашого переконання, він апофатико-теологічний, по-перше, оскільки Гайдеґґер мислить конечність буття, і по-друге, оскільки про свій «предмет» він предметно мовчить, мислячи його подію. Ціль і наслідки цієї апофатики достатньо охоплені вже онтологічною диференцією.

Таким чином, основне завдання другого розділу відкриття співпричетності мови буттю за Гайдеґґером експлікувало таке: 1) Онтологічна диференція Гайдеґґера явила те, що буття розрізняє указуючи, і тому слова не могло б не бути. Те, що щось для нас є, не значить для нас оце позитивне одне - «тільки суще». Буттю належить указівність слова, а не просто наявність виду (роду). Отже, це співпричетність рівних і не розривних. При цьому мова зберігає і саму онтологічну різницю. 2) До феномена мови виводить так само і питання про час, якщо він розуміється за Гайдеґґером подійно, а не механічно. Подійний час яви речі є разом з тим часом артикуляції. Отож світовий час первинного «ось» (Da) у чомусь місцево упокоєний, у чомусь триває, і даний, і в цій якості мала бути мова. 3) У тій же мірі це стосується і проблеми «топоса», місця: якщо ейдетична основа метафізики повинна тотально і нерозрізнено наділяти всяке суще буттям, то місце причиняє суще указуючи, самовіднімаючись із наявності словом, яке завдає можливість розрізнення. Звідси спроби тематизації мови поза заявленими проблемами у філософіях «лінґвістичного повороту» у ХХ ст., які «позитивно» замінюють буття концептом мови, ми визначаємо не онтологічними, а декларованими спекулятивно.

Третій розділ - «Учення про мову Гайдеґґера в контексті історії філософського її осмислення: компаративний аналіз» - покликаний відкрити, які сутнісні наслідки витікають із онтологічної легітимації концепту «мова». Для цього ми спробували здійснити порівняльний аналіз гайдеґґерівського та провідних в історії європейської філософії учень про мову, аби на підставі з'ясованої вище різниці їх онтологій виявити і різницю їх підходів та тлумачень мови, і відтак, з'ясувати парадигмальне зрушення щодо феномена мови у подійній онтології.

В історико-філософському аналізі першого підрозділу «Історія інструменталізму метафізичного уявлення про мову» ми виявили історичний виток ідеї похідності мови - вона була закладена вже в сократівський час в обох позиціях відомого «спору про походження імен», котрі передбачають породженість мови («імен») «природою» або її покладеність людською волею, при цьому мотивом спору-апорії виступає завдання закрити проблему приналежної феномену слова певної «відповідності буттю» чи «правильності слова» як приданим за випадком характеристикам самого буття. По тому ми простежили подальшу тенденцію розриву причетності мови буттю як логіку певного роду «визовнювання» феномена мови, яка реалізується у класичних метафізичних онтологіях, що підпорядковують феномен мови позірно самобутному образу («ейдосу») сущого, а його вказівність, що наділяє речі місцем, - причиновості, що обґрунтовує суще. Нами виявлено, що саме Платону належить найперше в історії європейської філософії обґрунтування інструменталістського тлумачення мови, коли він прирівнює її до «знаряддя», залишаючи без відповіді питання про «телос» такого, і що парадигмальною рецепцією цього тлумачення в Арістотеля є остаточне відчуження зв'язаності буття і мови у репрезентації останньої наявними формами: логоса в якості «звукосполучення», а слова - з «віднятим «буттям»». Далі відтворена логіка граничного завдання інструменталізму мови - лейбніцевського проектування «універсальної мови», адекватної трансцендентній основі сущого, неодноразово повторена згодом у позитивізмі, в «ідеальній мові» Гуссерля, і показано, що вона приречена на провал через неможливість рішення проблеми предиката, однозначності, зведення можливих речень до «алфавіту думок» та ін.

Другий підрозділ «Гайдеґґерівський «шлях до мови» як відповідь на відчуження феномена мови у метафізиці» показує радикальну відмінність вчення про мову Гайдеґґера, послідовно здійснюючи завдання проведення інтегруючого його аналізу через осмислення зв'язку мови і відповідно суб'єкта, людини як метафізичного animal rationale, буття, часу, речей, місця. Ми з'ясували, що вимога Гайдеґґера до т.зв. «шляху до мови», на противагу традиційній концептуалізації мови як предмета, скерована уявленням про самобутність самого феномена мови: вона не залишає місця для її представлення з позиції якоїсь позамовної споглядальної практики, а відсутність стосовно її сутності родового поняття залишає можливість радше символічного, ніж поняттєвого визначення; для ряду таких у Гайдеґґера нами було взято спробу інтерпретації, яка привела до необхідності введення адекватних їх смисловим коннотаціям понять: для «Rede» - Річ; для «про-що мови» - слушне, промовне; для «дім буття» - середовище, істота, тіло; для «Sage» - Урок; для «Bedingnis» - виречення та ін.

Внаслідок герменевтичного аналізу текстів об'єкта нашого дослідження були виведені наступні онтологічні положення: 1) визначаючи мову як «зовні-вимовленість промови», ідентично тому, що і у випадку з поняттям часу, Гайдеґґер має на увазі не приналежність мови суб'єкту, а передбачає екзистентне слідування слушному (промовному) мови, за якою вже у період «Буття і часу» уявляється певна вказівна потенція буття, а не наявна форма вираження, а за її «артикуляцією» вбачається характер творіння і розмежування сущого; 2) контраргумент Гайдеґґера метафізичному інструменталізму, - «мова говорить людиною», - покладаючи неможливість ініціативності людини стосовно мови, значить, на наш погляд, зовсім не каузальну залежність її як об'єкта мови, а навпаки, через тотальну опосередкованість мовою як безпосереднім середовищем (тілом, істотою, «оселею») перебування людського єства, передбачає як раз необумовлену свободу відкритого ставлення до світу (в його освоєнні і так само відчуженні від нього), себто, «говоріння людиною» не переступає межі питання, не більше як «підводить до участі» у справі світу; ця людська учасливість, свобода ставлення, як прояв, з нашого переконання, мовної відділеності, має знімати класичну опозицію чуттєвості та раціональності як первинних характеристик людської істоти; крім того, виявлено, що мовна опосередкованість причетна і часовості людського єства, що дозволяє Гайдеґґеру застосовувати подійну «логіку» і стосовно мови; 3) в тлумаченні гайдеґґерівського символу «дім буття» була виявлена помилковість постановки питання про зв'язок мови і буття, які насправді не є сполученими, але - тотожними: буття, і відповідно суще, не здійснилося б без мови, мова в розрізненні буття і сущого не залишається у числі останнього, вона виняткова, буття є завжди буття мови; їх розрізняюче Гайдеґґерове поняття «дім» значить таке: буття без слова «було б» невпинним розкриттям, слово ж є конечність, інкарнація буття, «вузол» його розгортання, який уможливлює його яву; 4) із виявленої тотожності мови і буття нами поставлено завдання перетворення «онтологічної диференції» Гайдеґґера на розрізнення буття і мови, що має бути дійсним стимулом мислення: епохальне (за Гайдеґґером) забуття буття на корись представлення основи (причини) сущого витікає як раз із не-розрізнення буття і слова, яке і пропонує свідомості видиму презенцію сущого для можливості наступної метафізичної репрезентації; 5) аналізуючи спосіб, яким слово визначає буття речі («Bedingnis» Гайдеґґера), ми протиставили його арістотелівському причиненню сущим сущого, а відтак, стверджуємо, що словесне «наділяння речей буттям» є вказівним надаванням місця, воно передує, єднає і зберігає причини речі як витвору: саме в цьому смислі річ є похідним від «ректи», крім слова нема нічого, що зупиняє в «морфе» гру причин витвору.

У третьому підрозділі «Концепція мови Гайдеґґера і сучасні їй альтернативи» ми спробували експлікувати об'єктивно-фізикалістські і суб'єктивно-психологічні уявлення альтернативних гайдеґґерівській концепцій мови у структуралізмі і позитивізмі, які, оскільки концепт мови виникає в них у результаті принципової настанови на відкидання онтологічної проблематики, приводять до детермінізму і релятивізму феномена мови. На їх прикладі, і в протиставленні до подійної онтології Гайдеґґера, нами доведена до апорії логіка інструменталізму як джерела протиріччя предмета дисертації, а саме: показана не можливість зведення феномена мови до свідомості соціуму, семіотичної системи, потреби діяльності і комунікації, умовного рефлексу, сигнальної поведінки тварин. У цьому зв'язку обґрунтовується положення про мову як феномен не детермінований ні природою, ні людиною.

На кінець розділу, згідно з герменевтичною вимогою, ми так само спробували віднайти горизонт і вчення про мову Гайдеґґера. І в даному випадку про себе заявив заперечно-теологічний вимір його філософії, та близькість дометафізичним концепціям. Це, разом з тим, відповідає і на питання про «місце» вчення Гайдеґґера про мову в історико-філософській традиції. Виявилось, що воно знаходить смислову спільність саме з тими світоглядними системами, в яких слово синкретично виступає тотожним або атрибутивним поняттям щодо буття: такі є «логос» Геракліта і рецептивно ототожнений з поняттям «бога» «логос» євангеліста Іоанна, а також, гегелівське за глибиною поняття «духа» у Гумбольдта; при цьому було показано, що у світлі Гайдеґґерової онтології прояснюється і їх синкретичний буттєвий фундамент.

Висновки. У дисертації сформульовані загальні підсумки дослідження, які висвітлюють результати виконання поставлених дисертантом дослідницьких завдань та репрезентують основні теоретичні положення, у яких, на думку автора, міститься принципова наукова новизна.

Дослідження показало, що співпричетність мови та буття не є лише певного роду концепцією деяких мислителів, адже в результаті переосмислення традиційних в історії філософії онтологічних проблем у зіставленні їх розв'язання Гайдеґґером та класичною метафізикою виявлені дійсні підстави їх тотожності: якщо буття - безсумнівне, то це водночас повинно значити, що мови не могло б не бути.

При цьому стало очевидним, що мотивує актуалізацію і наступний характер інтерпретації феномена мови саме спосіб розрізнення буття і сущого: їх розмежування і протиставлення (метафізика) виводить до прирівнювання мови до одного із людських засобів; і відповідно їх розрізнення (Гайдеґґер, а слідом постмодернізм) виявляє подійну тотожність мови і буття.

Виходячи з цього, дослідження показало можливість розрізнення двох видів каузальності і, відповідно, онтологій: фізичної причиново-наслідкової та подійної вказівно-мовної. Остання була реконструйована в цільності вчення Гайдеґґера про мову, виявивши саме мовний розрив у традиційному детермінізмі сущого.

У цьому зв'язку дисертація показала необґрунтованість всіх звичних спроб зведення і виведення феномена мови із природних і суспільних факторів, тим самим викривши теологічний горизонт учення Гайдеґґера про буття і мову.

Отримані результати надають можливість переосмислити та чіткіше визначити проблемні грані у філософії мови, ясніше усвідомити евристичні наслідки детермінізму мови, обґрунтувати альтернативні методологічні можливості вивчення цього феномена.

Список опублікованих робіт здобувача по темі дисертації

1. Варшавський О.П. Проблема буття та пізнання у лінгвістичній філософії В. Квайна // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури (Збірник наукових праць). - Дн.: РВВ ДНУ, 2000. - С. 13-21 (0,6 др. а.).

2. Варшавський О.П. Релятивізм як наслідок позитивної настанови в пізнанні // Вісник ДНУ. Історія і філософія науки і техніки. Вип.7, 2000. - С. 46-53 (0,5 др. а.).

3. Варшавський О.П. Можливості онтологічної постановки питання про мову в «Бутті і часі» Гайдеґґера // Грані, №6, 2000. - С. 109-115 (0,6 др. а.).

4. Варшавський О.П. Вислів Гайдеґґера про мову: домом чого вона є? // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури (Збірник наукових праць). - Дн.: РВВ ДНУ, 2001. - С. 171-174 (0,3 др. а.).

5. Варшавський О.П. Рубець релігії: досвід феноменального її визначення // Гуманітарний журнал. Літо-осінь, №3-4, 2002. - С. 50-61 (1,4 др. а.).

6. Варшавський О.П. «Духовність» мови у світлі Dasein-аналітики Гайдеґґера // Ціннісні орієнтири молоді ХХІ століття: Збірник наукових праць кафедри філософії НГУ. - Дн.: Національний гірничий університет, 2004. - с. 58-71 (1,2 др. а.).

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Екзистенціальні витоки проблеми буття. Античність: пошуки "речових" першопочатків. Буття як "чиста" думка: початок онтології. Античні опоненти проблеми буття. Ідеї староіндійської філософії про першість духу. Ототожнення буття з фізичною природою.

    презентация [558,3 K], добавлен 22.11.2014

  • Значення для осмислення феномена (природи) мови яке має поняття логосу. Тенденції в розвитку мовної мисленнєвої діяльності. Тематизація феномена мовного знака та її ключове значення для філософського пояснення мови. Філософські погляди Геракліта.

    реферат [19,8 K], добавлен 13.07.2009

  • Філософська рефлексія фон Гумбольдта над проблемами мови зі спробами лінгво-філософського осмислення її результатів. Цінність та оригінальність концепції мови Гумбольдта, її вплив на філософію та лінгвістику. Загальна картина світу, що постає у мові.

    реферат [18,2 K], добавлен 02.07.2009

  • Джерела та філософія проблеми буття. Питання, на які за тисячі років кращі мудреці людства не змогли дати прийнятної відповіді. Перша філософська концепція буття. Філософська система Гегеля. Філософія постмодерну. Структура буття та світу людини.

    контрольная работа [34,2 K], добавлен 20.12.2012

  • Аналіз поняття молитви і концепту любові, поняття енергії та концепту ісихії, концепту зосередження та категорії синергії, співставлення агіографічного дискурсу з дискурсом художнього тексту. Співвідношення понять традиції ісихазму та феномену мови.

    реферат [28,5 K], добавлен 15.07.2009

  • Чинники формування принципів відношення до феномену техніки. Історичний розвиток теоретичної рефлексії з приводу техніки. Аналіз теоретико-методологічних засад у філософському осмисленні феномена техніки на прикладі Гайдеґґера, Каппа та П. Енгельмейера.

    дипломная работа [126,6 K], добавлен 10.06.2014

  • Проблематика дихотомію "природа / домовленість". Неоднозначність точки зору Платона щодо статусу мови та мовних знаків у діалозі "Кратіл". Дослідження категорії "правильності імен". Сучасний дослідник античного мовознавства М.П. Грінцер та його висновки.

    реферат [22,1 K], добавлен 13.07.2009

  • Проблема нескінченносі і вічності буття - питання філософської науки усіх часів. Категорія буття, її сенс і специфіка. Основи форми буття, їх єдність. Світ як сукупна реальність. Буття людини, його основні форми. Специфіка і особливості людського буття.

    контрольная работа [22,7 K], добавлен 14.03.2008

  • Сутність поняття Umwelt як оточуючий світ людини, середовище її існування. Характерні особливості Umwelt та його типи стосовно сучасного етапу розвитку цивілізації. Особливості та значення краудсорсінгу, необхідність формування сучасної прикладної етики.

    статья [34,6 K], добавлен 06.09.2017

  • Єдність біологічного (природного) та духовного начал в людині, релігія як форма світогляду. Специфіка міфології як форми духовної діяльності людини. Форми релігійного світогляду. Філософський світогляд. Відношення людини до світу та пізнання сенсу буття.

    реферат [26,1 K], добавлен 18.10.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.