Значна увага в дисертації приділена українській літературній традиції (М. Гоголь, Т. Шевченко, І. Франко, О. Кобилянська, Л. Українка) як такій, що має потужний виховний потенціал, і специфічно трансформується в умовах незалежної України, де свідомо проголошено принцип поліметодологічності. Широкий доступ до архівних матеріалів, широке використання дослідницького потенціалу біографічного та порівняльного методів аналізу зумовив появу новаторських робіт Т. Бовсунівської, Л. Довгої, М. Поповича. Водночас, пошуки О. Бузини, Т. Гундорової, О. Забужко та ін. спонукають до дискусій. Руйнування традиції не веде до оновлення, а стає самоціллю і значною мірою має полемічний характер.

У підрозділі 4.2 - "Гуманізм виховання в системі: традиція спадкоємність новаторство епігонство” - приділено особливу увагу руху виокремлених у назві підрозділу понять.

Дисертант підкреслює неоднозначність поняття "традиція”, а також існування досить складних суміжних понять - наступність, консервативність, канон, звичай, норма, - через взаємодію з якими розкривається об'єм і значення традиції як трансісторичного феномена. У розгляді проблеми традиції здобувач спирається на аналітичний огляд існуючої літератури, виокремлюючи ті роботи, в яких співвідносяться гуманізм і традиція і, зокрема, виявляється традиція становлення і трансформації гуманізму як ідеології, гуманізму як світоставлення, гуманізму як цінності, гуманізму як творчості. Важливо, що сьогодні ці складні проблеми розглядаються в контексті тих історичних надбань, які мали і мають певний теоретичний потенціал (К. Маркс, Л. Фейєрбах, С. К'єркегор). Спираючись на значення традиції і суперечливість її трансформації через спадкоємність до новаторства, в дисертації розглядається як обмеженість "релігійного”, "класового" чи "абстрактного” гуманізму, так і помилковість їх штучної реабілітації. Показано, що ідеєю, яка може бути прийнятною і сприяти консолідації суспільства в умовах сучасної України є поняття "гуманізм”. У зв'язку з цим, особливу увагу приділено роботам українських філософів та естетиків (М. Колесниченко, С. Кримський, Б. Новіков, О. Оніщенко, М. Савчин), які виявляють специфіку прояву спадкоємності і новаторства з урахуванням феноменів історичної та соціальної пам'яті. При цьому, на противагу вибірковості історичної пам'яті підкреслюється значення соціальної, яка поєднує два типи спрямованості: алоцентричну (гуманістичну) і егоцентричну. Відповідно до двох типів соціальної пам'яті можна визначити і два типи людей, перший з яких - гуманістичний - визначає людину зі здатністю пам'ятати свої обов'язки, завдання, самозобов'язання, обіцянки, людські взаємини, добро, інтереси інших людей, свої провини, невиконані завдання та ін. Здобувач підкреслює, що практика демократизації суспільства, масовий процес індивідуалізації особи, реальний вихід особистості на рівень індивідуальності вимагають нового бачення смисложиттєвих вимірів людського існування, природи людини, її біологічних, соціальних і особистісних параметрів.

У підрозділі 4.3 - "Криза гуманістичного світосприймання в межах "радянської” моделі соціалізму”, - здійснивши розгляд низки марксистських робіт і найбільш показових прикладів їх інтерпретації, аргументуються причини розриву між теоретичною платформою (марксизм) і практикою її втілення. Це здійснено, зокрема, на прикладі аналізу ставлення до концепцій "гуманного соціалізму”, "пролетарського гуманізму" та "гуманістичних принципів соціалістичного творення”. У тісному взаємозв'язку з різними модифікаціями абстрактно-гуманістичних ідей знаходилася і "моралізуюча критика" існуючого, яка може виступати першопоштовхом нового гуманізму - гуманізму належного. Народження моралізуючої критики свідчить про вичерпаність стабілізуючих структур існуючого ладу: економічних, соціальних, культурних, про необхідність їх революційного подолання. Гуманістичні принципи існуючого за такої ситуації ладу перетворюються на антигуманістичні, оскільки гальмують подальший розвиток суспільства і людини. Вони повинні поступитися місцем новим принципам, що їх висуває нова прогресивна суспільна сила.

Більш того, саме мораль як безпосередня і реальна сфера суспільності людського життя є найближчим, першим чинником усвідомлення масовою свідомістю нежиттєздатності існуючого саме в моральних термінах - несправедливості й невідповідності його природі людини. Ідеал належного теж виходить у масову свідомість через мораль і конструюється в моральних поняттях блага і справедливості. Засоби подолання існуючого й утвердження належного лишаються тільки засобами, мета завжди знаходиться на терені блага - моралі й визначається актуальним конкретно-історичним його розумінням. Особлива увага в дисертації приділена періоду так званої "перебудови”.

Зазначимо, що розпочата у середині 80-х років перебудова не мала достатньої теоретичної та соціально-психологічної підготовки, обгрунтовної концепції, чітких орієнтирів і детально розроблених шляхів руху від безсумнівної тези "так жити не можна" до утвердження життєвих умов, гідних людини. Така ситуація не могла не породити (і породила) подальше стрімке поглиблення економічної кризи, невиразність і суперечливість політичних процесів аж до паралічу влади, а також розмитість і непослідовність самої ідеології перебудови і, відповідно, її практики. Разом з тим, перебудова викликала активність громадських рухів, дала вихід розбудженій людській думці, відкрила простір для всебічного осмислення нашого минулого, сучасного й майбутнього як з позиції фахівців, так і пересічної особистості. У цьому контексті стала виразною ситуація "застою”, який виявився сприятливим для повільного розмноження найпотворніших форм деградації суспільства, девальвації його моральних норм та ідейних цінностей, поступового сповзання до розкладу і кризи. Цими ж рисами позначене і мистецтво "застою”, яке в період перебудови трансформувалося у пропаганду насильства, еротики та руйнування гуманістичних, загальнолюдських цінностей, духовності та моральності. Усе це робилося під гаслом "свободи творчості" і, власне, руйнувало засади гуманістичного виховання і світоставлення.

Аналізуючи специфіку виховних процесів в умовах "розвинутого соціалізму”, "застою” та "перебудови”, дисертант визначає причини кризи гуманістичного світосприймання в межах "радянської” моделі соціалізму (розрив між теорією і практикою, подвійна мораль, формалізація процесу виховання, монометодологічність мистецтва та ін.).

У п'ятому розділі - "Від масової до естетичної свідомості: подолання суперечностей процесу естетичного виховання”, - який складається з трьох підрозділів, аналізується специфіка масової свідомості, становлення та концептуалізація як проблеми естетичної свідомості, так і її прояву в контексті антропологічного підходу.

У підрозділі 5.1 - "Масова свідомість: пошуки людини” - показано, що гуманізація виховного процесу вимагає розуміння того, що в межах масової свідомості проблему людини можна визначити лише на рівні "пошуку людини”, а гуманізація суспільства починається від гуманізації, олюднення, виховання конкретної людини. Оцінюючи як суперечливу тезу про людину як міру всіх речей, здобувач показує, що людина повинна бути мірою для самої людини і за всіх часів потребує такої міри: у міфологічній, релігійній, науковій формі чи у формі або концепції людини.

Особливу увагу приділено розкриттю процесу формування так званої "масовидної людини”, що відчуває себе тільки частиною маси, яка потребує керівництва. Вона підсвідомо ухиляється від самостійних вчинків і рішень, від самовідповідальності і навіть від осмислення суті й змісту запропонованих "авторитетом" дій. Така людина є об'єктом маніпулювання й не претендує на статус особистості. Войовнича "анти-особистість” - характерна риса "масовидної людини”, що за умов соціалістичного перетворення суспільства обертає її на суб'єкта й захисника "казармового комунізму”.

Завдання розробки й якнайширшої пропаганди моделей людини було покладено на мистецтво соціалістичного реалізму. У своїх вимогах до мистецтва авторитарний режим і заангажована теорія (філософія, естетика, мистецтвознавство) ставили на перше місце спотворене щодо реального стану зображення дійсності та граничної абсолютизації принципу тенденційності, класовості, партійності. Ангажоване масове мистецтво неспроможне було виробити й укорінити в масовій свідомості адекватну модель людини, свідомої вимог часу, вимог самостійності й відповідальності, співвіднесеної з нормами істинно людяного. Масове мистецтво скомпрометувало себе і це значною мірою зумовило нинішню ситуацію в художній культурі.

Підкреслюється, що в процесі соціалізації, тобто оволодіння індивідом сукупності людських якостей, самопобудови самого себе, відбувається орієнтація на наявну в суспільстві й суспільством санкціоновану модель людини, виражену в різноманітних формах - художній, науковій, філософській. Формуючи власну "Я-концепцію”, індивід так чи інакше кладе в її основу саме уявлення про "Я" взагалі, про людину як таку. Дисертант поділяє твердження С. Рубінштейна, що всі світоглядні питання, відповідь на які визначає, як людині жити і в чому шукати сенс життя, попри всю їх невичерпну різноманітність, сходяться, в кінцевому підсумку, в одній точці, в одному питанні - про природу людини (що є людина) і її місце в світі.

У підрозділі 5.2 - "Становлення і концептуалізація проблеми естетичної свідомості” - показано динаміку теоретичного осмислення естетичної свідомості від 60 - 70-х років ХХ ст. до сьогодення.

Дисертант відтворює поступове нашарування аспектів підходу до змісту естетичної свідомості від праць М. Гальперина, С. Гольдентрихта (70-ті роки) до робіт М. Кагана, Г. Апресяна, Л. Кунчевої, В. Самохвалової (80-ті роки).

Показано, що на першому етапі розробки проблеми вчені прагнуть вирізнити специфіку естетичної свідомості як однієї з форм суспільної свідомості та виявити її внутрішню складність. При цьому ніхто не намагається чітко визначити дефініцію "естетична свідомість” і лише приблизно уявляє її специфіку. Дослідники наголошують на психологічному підході до зазначеної проблеми, фактично, обминаючи філософсько-естетичний аналіз.

У подальшому науковці починають приділяти значну увагу аналізу естетичної чуттєвості, смаків, ідеалів, цінностей тощо. Творчо-пошуковий характер мало визначення естетичної свідомості в контексті ідеї "універсальності”, адже естетична свідомість відображає "весь чуттєво-сприймаючий світ, але в тій мірі, в якій він може сприйматися в аспекті прекрасного, потворного та ін. ” (Г. Апресян).

Особлива увага приділена аналізу концепцій українських естетиків (Т. Домбровської, В. Панченко, О. Наконечної), які не лише продовжили закладені традиції дослідження естетичної свідомості, а й внесли чимало принципово нового, особливо щодо її елементів та органічного зв'язку з концепцією естетичного, поданої в роботах В. Іванова, А. Канарського, О. Фортової.

Запропонована здобувачем реконструкція проблеми естетичної свідомості дає право говорити про теоретичну значимість цього феномена, про доцільність використання його в процесі дослідження естетичного виховання, яке можливе, передусім, при розвиненому естетичному почутті. Останнє ж є фундаментом для формування смаку, ціннісних орієнтирів, для усвідомлення естетичних ідеалів. Крім того, дисертант визнає нереалізованість потенціалу проблеми естетичної свідомості і пропонує співвіднести її з антропологічним підходом.

У підрозділі 5.3 - "Естетична свідомість у контексті антропологічного підходу" - до розгляду проблеми естетичної свідомості застосовано антропологічний підхід як бачення "від людини”, її сутнісних родових вимірів. Адже пізнавальна, художня, предметно-перетворююча діяльність опосередкована, передусім, мірою виявлення родової людської сутності, людяності людини.

В підрозділі аналізується специфіка "антропологічного принципу” в історії філософії (Гасманн, Ж.-Ж. Руссо, Монтескьє, Спіноза, Дідро, Гольбах), де антропологічний принцип використовувався як засіб утвердження науки, як аргумент у доведенні розуму - невід'ємної частини людської природи. Антропологічні ознаки слугували засобом доведення "природної" рівності людей, тобто заперечували ідеї приниження й гноблення людської гідності. Подальший процес утвердження антропологічних ідей пов'язаний з іменами М. Чернишевського, П. Юркевича, А. Бергсона, О. Шпенглера. В дисертації аргументуються причини критики антропологічних ідей в марксистській методології. Особлива увага приділена позиції сучасних українських філософів (І. Бойченко, Б. Головко, Д. Скальська, В. Табачковський), які, значною мірою відштовхуючись від ідей М. Шелера, приєднуються до концепції нової людини, що "вільна від навколишнього світу" і "відкрита світу”.

Дисертантом виокремленні найпоказовіші зрізи ідей Е. Ротхакера, Г. Гадамера, О.-Ф. Больнова, М. Ландмана, які дають поштовх для плідного використання конкретних ідей - генеалогія людської свідомості, співвіднесення "досвіду" з "життєвим досвідом”, питання міри та співмірності людини, формування нових цінностей, підсилення ролі індивіда як "опоновувача традиції” і ворога її "сліпого наслідування” - в процесі естетичного виховання. Водночас в дисертації розкривається хибність позиції Лапужа, Гобіно, Аммона, Гальтона, Юнга, Хутона, Кіплінга, Томе, які з кінця ХІХ ст. насаджували та відстоювали досить однотипні, антигуманістичні ідеї щодо ролі расових ознак і породжували морально-психологічну настороженість конкретних теоретиків стосовно антропологічних ідей.

Спираючись на антропологічний підхід, який дозволяє наголосити на "людському" насиченні проблеми естетичної свідомості, дисертант, передусім, намагається уникнути чисто емоційної фіксації ролі й значення людини, "олюдненості" діяльності, а "переводить” аналіз у процес розробки системи понять, спираючись на які можна було б повноцінно розкрити внутрішній зміст естетичної свідомості, окреслити її реальну специфічність.

У шостому розділі - "Естетичне виховання та система "пояснювальних понять”: а) смисл; б) цілісність; в) моральність; г) чуттєвість; д) переживання" - обґрунтовується доцільність розгляду естетичного виховання в системі виокремлених "пояснювальних понять” і підкреслюється, що їх кількість і сутність може збагачуватися. Для дисертанта важливим є сам факт прийняття визначення "пояснювальні поняття" та розуміння принципу їх функціонування стосовно процесу естетичного виховання. Зазначений підхід було запозичено з концепції В. Татаркевича, що зумовила написання його принципового естетичного дослідження "Історія шести понять”.

Введення системи "пояснювальних понять” дозволяє розглядати їх як засіб подолання декларативності та формалізму тих компонентів естетичного виховання, які найчастіше використовувалися у процесі формування особистості. Здобувач наголошує, що кожний компонент повинен нести смислове навантаження і усвідомлюватися об'єктом виховання, що дозволить сформувати певну цілісність, яка відтворює цілісність естетичної природи світу. У підрозділі розкрито роль і значення заявлених в роботі "пояснювальних понять”.

Дисертантом обґрунтовується первинне місце поняття "смисл" у понятійній структурі естетичного виховання, оскільки воно є співпричетністю предмета людині і належить до категорії полісемантичних, що перетворює предмет на цінність, а отже є таким, що відповідає певній людській потребі. Смисл як чуттєва співпричетність предмета людині, як стан, що передує оцінці, відкриває чимало суміжних зрізів, кожний з яких може тією чи іншою мірою впливати на процес естетичного виховання: чуттєвість, оцінка, потреба, духовність, становлення та ін.

Наступним "пояснювальним поняттям”, зміст якого творчо розкривається в процесі естетичного виховання, є "цілісність”, що передбачає трансформацію його загальнотеоретичних засад у процесі розгляду кожного конкретного індивіда та системи людського цілого. У даному контексті цілісність інтерпретується як співвідношення одиничного (суб'єкта) й цілого (суспільства), межу якої покладає сам суб'єкт вирізняючи себе як активно діючу істоту із складу наявного буття. Значення феномена цілісності найповніше виявляється у контексті конкретної проблеми, зокрема твору мистецтва. Цей висновок дисертант аргументує, посилаючись на низку сучасних теоретичних концепцій і власні міркування з цього приводу. Отже, цілісне відтворення художнього життя суспільства відповідно дозволяє формувати цілісну програму естетичного виховання.

Наступним у структурі "пояснювальних понять” виступає "моральність”, що також впливає на розкриття внутрішнього змісту естетичної свідомості та засобів естетичного виховання. У дисертації підкреслюється, що включення морально-етичної проблематики у відповідний контекст зумовлює ситуацію "за” і "проти”. Позитивним моментом слід вважати традицію взаємодії етичного і естетичного, тоді як негативним - існування вакууму, що виник після скасування ідеї комуністичної моралі, і поки що не заповнений "світською" концепцією моральності. Звертаючись до позиції провідних українських філософів другої половини ХХ ст., дисертант підкреслює що моральність людини не може бути зумовлена тільки знанням моральних принципів і норм, етичних нормативів, а виявляється через здатність до співпереживання, через досвід переживання, емпатію. Таким чином моральність ґрунтується на людській суттєвості, що є формою існування естетичного. В моральному естетичне співпадає з гуманістичним і через нього визначає міру людяності самої людини, її світоставлення і реальної життєдіяльності. Дисертант розглядає історичний досвід аналізу взаємозв'язку морального (добра) і естетичного (краса), виокремлюючи його засадниче поняття "калокагатія”, що набуває особливого значення в контексті гуманістичного світосприйняття і, спираючись на яке, можна результативно впливати на виховний процес.

"Пояснювальне поняття" "чуттєвість” виступає водночас основою самосвідомості людини й мотивації її вчинків, визнається найближчим виявленням суб'єктивної "самості" й родової людської тотальності. Чуттєвість як форма духовної активності ґрунтується на переживанні єдності зі світом і його осмисленні, виступає основою ставлення людини до світу, прийняття або неприйняття тих чи інших його складових. Чуттєвість формується завдяки переживанням і існує як почуття, що є компонентом естетичної свідомості, духовним аналогом цілісності буття, цілісною формою його усвідомлення, освоєння й привласнення як предмета. Оцінюючи специфіку чуттєвості в логіці становлення естетичної свідомості, дисертант стверджує, що почуття не відображає, а осмислює предмет, охоплює його людську значимість, проникає в сутність не як у безвідносну об'єктивність, а як у співвіднесеність, співмірність сутності людини.

Заключну функцію у структурі "пояснювальних понять” естетичного виховання виконує "переживання”, що забезпечує суцільність людського буття в єдності зовнішніх і внутрішніх виявів, речової і духовної діяльності, відношень і ставлень, знань і оцінок. Переживання - основа людської суб'єктивності й самосвідомості. Досвід переживання власного буття й буття іншого забезпечує можливість "вживання” в іншого, переживання його буття як власного. Якщо поняття цілісності виконує, насамперед, методологічну функцію щодо поглиблення уявлень про специфіку антропологічного підходу у вивченні естетичної свідомості, то поняття переживання, занурюючи нас у сферу досвіду, почуттів, спонукально-мотиваційних рухів свідомості, несе більш практичне навантаження. Виховний потенціал переживання пов'язаний здебільшого з психологічним аспектом, що зумовлює інтеграцію на філософсько-естетичному і психологічному рівнях, завдяки чому відтворюється особистий смисл подій, які відбуваються, усвідомлений вибір можливих мотивів і регуляція поведінки особи. Отже, переживання пов'язане з вихованням своєю подвійною спрямованістю, яке здійснюється через культуру переживання і її естетизацію

У сьомому розділі - "Виховний потенціал мистецтва”, - який складається з трьох підрозділів, здійснено аналіз наріжних принципів естетичного виховання засобами мистецтва.

У підрозділі 7.1 - "Складові естетичної свідомості і естетичне виховання: теоретико-практичний паритет" - показано можливості трансформації "класичної" проблематики естетики, зокрема - структури естетичної свідомості - у контекст проблеми виховання засобами мистецтва. Виховний потенціал мистецтва зумовлений тим, що мистецтво відтворює світ у його смисложиттєвих вимірах, світ як цінність і світ цінностей, виступаючи, таким чином, формою акумуляції досвіду, його самовизначенням. Це здійснюється у художньому образі, аналіз якого є однією з пріоритетних проблем естетичної науки, що у свою чергу може бути трансформована у структуру естетичного виховання. Відпрацювання художнього образу у відповідному контексті відкриває можливість виходу у площину похідних проблем, що пов'язані як з формотворчими (художність, художнє), так і змістовними характеристиками мистецтва (гуманізм, антигуманізм).

Обраний орієнтир дослідження відкриває можливість зробити наголос, що формування самосвідомості людини, її здатності до самовизначення стимулюються розвитком естетичної свідомості та чуттєвості, які є наріжними чинниками у процесі естетичного виховання. Дисертантом підкреслюється, що проблема естетичної свідомості посіла важливе місце у контексті естетики радянського періоду і як така, і як рефлексія дискусії співвідношення категорій "естетичне" - "художнє”. Такий підхід дозволив проаналізувати напрями радянської моделі інтерпретації "естетичної свідомості” - "художньої свідомості”, низки споріднених проблем - "естетична діяльність” - "художня діяльність”, "естетична потреба" - "художня потреба" та висловити власні спостереження щодо "змістового наповнення” категорій "естетичне" - "художнє" та їх похідних.

Аналізуючи модель естетичної свідомості у контексті проблеми естетичного виховання, дисертант наголошує, що кожний з її елементів міг би стати предметом окремого дослідження задля подальшої цілісної реконструкції динаміки руху: естетичне почуття - естетичний смак - естетичний ідеал, який здатний активізувати процес естетичного виховання. На загальнотеоретичному рівні проблема естетичної свідомості розглянута в окремому розділі дисертаційного дослідження, тому у даному разі увага зосереджена на тих її складових, що дозволяють здійснити безпосередній вихід у сферу мистецтва - естетичному почутті та естетичному ідеалі.

Розглядаючи проблему естетичного почуття, здобувач виокремлює значення емоційного чинника, який в різні історичні періоди ставав предметом ґрунтовного наукового осмислення (І. Кант, Л. Виготський та ін.), і конкретизує власні теоретичні міркування, апелюючи до прикладів з мистецької практики.

Важливе місце у структурі естетичного виховання посідає проблема естетичного ідеалу, інтерес до якої останнім часом в естетичній теорії було нівельовано. Дисертант підкреслює, що в сучасних умовах осмислення естетичного ідеалу набуває особливої актуальності, яка пов'язана зі специфічними орієнтирами сучасного мистецтва, а отже - і його виховним потенціалом. Відповідний підхід зумовив дотримання принципу теоретико-практичного паритету, що дозволив прокоментувати проблему естетичного ідеалу у контексті сучасної української літератури і кінематографа.

У підрозділі 7.2 - "Засадничі принципи естетичного виховання засобами мистецтва" - увагу зосереджено на аналізі двох споріднених явищ, які виконують важливі функції у загальному процесі соціалізації людини - освіті та вихованні. Дисертант відзначає, що поняття "виховання”, "формування”, "розвиток”, "освіта”, переважно, функціонують як однопорядкові і наголошує на необхідності здійснення їх теоретичного відпрацювання. Особливий акцент зроблено на паралельному аналізі понять "виховання" і "освіта”, що дозволило зробити висновок про їх спорідненість, але, водночас, виявити і специфічні риси. Здобувач підкреслює зв'язок виховання з почуттєвою сферою, що і зумовлює визначення "естетичне виховання”, а не "естетична освіта”.

Розробка нових напрямків естетичного виховання є нагальною проблемою, оскільки вона посідає важливе місце у контексті потужного гуманітарного руху, який сьогодні є визначальним. Для реалізації поставленої мети значну роль відіграє інтегративний підхід, у контексті якого важливе місце посідає феномен мистецтва. Його потенціал здатний вплинути на всі рівні формування людської чуттєвості, що зумовлює необхідність концентрації на тих вимірах, що якомога повніше здатні реалізувати свою виховну функцію.

Твори мистецтва, які об'єднують виховне начало і інші функціональні ознаки мистецтва, мають бути гуманістичними за своєю спрямованістю, що зумовлює виокремлення дисертантом чинника патріотизму, який певною мірою був дискредитований радянською ідеологією і відповідним чином не реабілітований незалежною Україною. Його формування і розвиток, підкреслюється у дисертації, є одним з головних завдань, яке має взяти на себе естетичне виховання. Це вимагає пошуку потужних засобів реалізації патріотичного чинника, що дозволять перейти від загальних спостережень до конкретних дій. Здобувач відзначає, що дослідники не використовували повною мірою всі можливості, які відкривалися на цьому шляху, зокрема - через їх ідеологічну регламентацію. Розробка сучасної моделі естетичного виховання і виокремлення у її контексті патріотичного виміру реабілітує теоретичні напрацювання і практичні заходи, здійснені Мистецьким Українським Рухом (Муром). Проблема патріотизму посіла одне з наріжних місць у контексті діяльності Муру не на абстрактно-декларативному, а конкретному рівні, що дає підстави говорити про розробку ним програми естетичного виховання, в якій головним дієвим чинником стало мистецтво. Дисертант реконструює специфіку орієнтирів, обраних МУРом на цьому терені, апелюючи до концепції С. Павличко ("Дискурс модернізму в українській літературі”) і відзначає можливість запозичення відповідних напрацювань у сучасну модель виховання засобами мистецтва.

Виокремлення у структурі естетичного виховання чинника патріотизму важливе і саме по собі, і у зв'язку з безпосереднім виходом у площину морального виміру, оскільки феномен патріотизму пов'язаний з такими об'єктивними і суб'єктивними критеріями моральної свідомості як обов'язок, відповідальність та ін., а також низкою понять, що складають структуру моральної свідомості - честь, гідність та ін. Виділення у структурі естетичного виховання моральнісного виміру відкриває можливість звернення до проблеми світоставлення і стимулює залучення у відповідний контекст моральних складових людської діяльності - вчинку та вибору. Аналіз моральнісних засад виховного потенціалу мистецтва вимагає як теоретичного відпрацювання, так і виходу у практичну сферу, що здійснюється дисертантом шляхом аналізу концепцій сучасних науковців відповідної спрямованості та висловленням власних міркувань з цього приводу. Обраний орієнтир дозволяє підкреслити, що проблема естетичного виховання засобами мистецтва дійсно набуває статусу інтегративної.

Дисертант підкреслює існування певного стереотипу аналізу проблеми естетичного виховання, що складався в радянській естетиці протягом десятиліть і був успадкований науковцями доби незалежності. Це пов'язано з відсутністю її чіткої структуризації. Внутрішній рівень, що "відповідав” за змістовне наповнення - моральнісний, психологічний виміри та ін. - досліджувався досить ретельно. Проте зовнішній вимір естетичного виховання засобами мистецтва, який зумовлює вихід у площину проблеми художньої творчості, шляхом виокремлення двох її різновидів - професійної художньої діяльності і непрофесійної (фольклору) і має бути залучений у виховний процес, практично не розглядався. Це зумовило висновок дисертанта щодо необхідності комплексного підходу до проблеми естетичного виховання, який відкриє можливість цілісного формування естетичної чуттєвості.

У підрозділі 7.3 - "Естетичне виховання засобами мистецтва: досвід варіативного підходу" - підкреслюється, що найбільш позитивного результату виховна функція мистецтва досягає шляхом безпосереднього контакту реципієнта з художнім твором. Дисертант конкретизує цей висновок, аналізуючи авторські моделі естетичного виховання, розроблені науковцями незалежної України.

Сучасний підхід до проблеми естетичного виховання передбачає активне залучення всіх видів мистецтва, що сприятиме комплексному розвиненню почуттів людини. У цьому зв'язку здобувач виокремлює концепцію "естетичної логосфери”, що являє "філософію слова, його онтологічний і гносеологічний смисли, етику і естетику в їх сукупній цілісності”.

Ситуація освоєння мистецтва є аналогічною. Оволодіння мистецтвом повинно відбуватися шляхом практичного залучення людини до творчого процесу - через практику безпосереднього переживання і сприйняття художнього твору. Знати і розуміти мистецтво - це далеко не одне і те саме, як не одне й те саме знання і розуміння взагалі. Такий висновок виникає, якщо трактувати розуміння як онтологічний феномен, а не як відтворення або інтерпретацію знання, що відбувається в герменевтиці. Розуміння ґрунтується на принциповій нерозрізненості суб'єкта та об'єкта, на сприйнятті людиною чогось існуючого поза нею, чужого як факту власного буття, власного проживання. Саме такого розуміння вимагає мистецтво, яке формує здатність до нього, формує універсально як розуміння взагалі, що спрямовується на світ в цілому, на весь спектр людських ставлень. Естетичне виховання, яке ґрунтується на основі мистецтва, прагне розвивати людину універсально, передаючи індивіду досвід переживання, а через нього - сукупний досвід людського буття. Таким чином іде процес творення людини, активізується її здатність до мислення, формується чуттєва культура.

Характеризуючи сучасну ситуацію у розробці напрямів естетичного виховання, дисертант відзначає її "практичну" спрямованість і здійснює аналіз авторських моделей, характерною особливістю яких є дотримання принципу теоретико-практичного паритету.

Особливе місце у контексті підрозділу посідає аналіз досвіду західних моделей естетичного виховання, інтерес до яких починає активізуватися наприкінці 80-х років.

Відпрацювання виховного потенціалу мистецтва вимагає урахування двох його чинників - елітарного і масового, що набуває статусу проблеми, починаючи з другої половини 60-х років ХХ ст. і стає предметом гострих теоретичних дискусій. Сьогодні постає реальна необхідність трансформувати антиномію "елітарне - масове” мистецтво у контекст проблеми естетичного виховання.

Отже, спілкування з мистецтвом - це діалог, в процесі якого відбувається людинотворення й творення смислу людського буття. Таким чином мистецтво співпадає з життєдіяльністю, а як форма свідомості - з самосвідомістю людини і є універсальним засобом розвитку її чуттєвої культури.

У висновках підсумовується проведений аналіз ролі естетичного виховання в процесі гуманізації особи.

Здійснене дослідження дозволяє зробити наступні висновки:

розглянутий матеріал дає змогу підкреслити особливе значення гуманітарних наук в процесі європейського культуротворення, представники яких ніколи не втрачали інтересу до смисложиттєвих проблем, постійно працюючи над виховною системою, що сприяла б реалізації ідеї довершеності та досконалості. Найвиразніше в такому контексті заявила себе доба Відродження завдяки обґрунтуванню концепції гуманізму;

проведений аналіз дозволяє стверджувати, що те особливе місце, яке посідає концепція гуманізму в культуротворчих процесах, зумовлює декілька аспектів її з'ясування та оцінки: історико-філософський, філософський, мистецтвознавчий, психологічний, етичний. Натомість науковий інтерес дисертанта пов'язаний, передусім, з естетичним аспектом, потенціал якого виявляється завдяки міжнауковому підходу (філософія, естетика, мистецтвознавство, психологія, педагогіка, етика) при пріоритеті естетичної науки як такої, що найактивніше виявляє виховний потенціал, спираючись на людську чуттєвість;

виокремлюючи проблему естетичного виховання як важливого компонента гуманістичного світоставлення в різні періоди розвитку естетичної науки, показано, що проблема виховання постійно виявляла паритет між теоретичним та практичним підходами, а в добу Просвітництва і німецької філософії Нового часу цей паритет здобуває статус засадничого, виокремлюючи постаті критика і мистецтвознавця, які виконували роль медіатора між мистецьким твором і аудиторією;

аналіз гуманістичної спрямованості виховного процесу в добу Відродження призводить до ствердження гуманістичного руху як руху до досконалості. Показано, що найбільш плідно виховний процес реалізує себе при умові досягнення взаємодії між гуманізацією суспільно-політичного життя тієї чи іншої країни і гуманістичною художньою культурою, серцевиною якої є професійне мистецтво;

зазначено, що оскільки естетика виступає метатеорією мистецтва, вона здатна використовувати виховний потенціал кожного конкретного виду, пов'язуючи формування чуттєвості із специфічною системою цінностей музики, живопису, хореографії, театру чи кіно. Відтворено роль мистецтва як важливого чинника естетичного виховання, значення якого з різною мірою усвідомленості, але наскрізно, проходить через усю історію гуманізму;

з'ясування ролі естетичного виховання в процесі гуманізації особи зумовило необхідність звернення до проблеми традиції, яка подана дисертантом у динаміці руху: традиція спадкоємність новаторство епігонство, а також до виокремлення масової свідомості як стану "втрати” людини та естетичної свідомості;

розроблені і обґрунтовані "пояснювальні поняття" - смисл, цілісність, моральність, чуттєвість, переживання, - які є відкритою, динамічною системою, здатною збагачуватися новими поняттями, що є суміжними до традиційного понятійного апарату, який застосовується до з'ясування проблем естетичного виховання, естетичної свідомості, естетичної суті мистецтва та ін.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

Бітаєв В.А. Естетичне виховання і гуманізація особи. - К.: ДАКККіМ, 2003. - 232 с. - 12,08 др. арк.

Бітаєв В.А. Антропоцентричні аспекти історичного розвитку духовної суцільності людського буття // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць. - К.: ДАКККіМ. - 1998. - Вип.2. - Ч.І. - С.114-124. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Гуманізм. Пропозиція нової парадигми // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - К.: ДАКККіМ. - 1999. - № 1. - С.26-34. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Гуманістична сутність естетичного виховання // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. праць. - К.: КДЛУ. - 1999. - С.51-56. - 0,4 др. арк.

Бітаєв В.А. Деякі історичні аспекти розвитку гуманістичного світостав-лення // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць. - К.: ДАКККіМ. - 1999. - Вип.3. - Ч.І. - С.172-180. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Естетична природа українського менталітету: соціокультур-ний аспект // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - К.: ДАКККіМ. - 1999. - № 3. - С.9-15. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Людина і соціокультурне середовище: проблема взаємоадаптації // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. праць (альманах). - К.: Товариство "Знання” України. - 2000. - С.81-90. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Естетична свідомість: концептуалізація проблеми // Наукові записки (Релігієзнавство. Культурологія. Філософія). - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова. - 2001. - Вип.8. - С.47-52. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Естетична проблематика в контексті антропологічного підходу // Наукові записки (Релігієзнавство. Культурологія. Філософія). - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова. - 2001. - Вип.9. - С.79-82. - 0,3 др. арк.

Бітаєв В.А. Культурна традиція як людинотворчий фактор // Вісник Харківського нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна (Філософські перипетії). - Харків: ХНУ. - 2001. - С.123-127. - 0,4 др. арк.

Бітаєв В.А. Проблеми виховання: громадянське і національне (в порядку дискусії) // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць. - К.: ДАКККіМ. - 2001. - Вип. VІІ. - Ч.І. - С.165-176. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Виховання як міжнаукова проблема // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. праць альманах). - К.: Видавничий Центр КНЛУ. - 2002. - Вип.10. - С.10-16. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. До становлення проблеми естетичної сутності гуманістичного світосприймання // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць. - К.: ДАКККіМ. - 2002. - Вип. ІХ. - Ч. ІІ. - С.97-105. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Криза культури в Україні: складові та чинники // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - К.: ДАКККіМ. - 2002. - № 4. - С.9-16. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Культура і молодь у контексті соціокультурних реалій (окреслення проблеми) // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. праць (альманах). - К.: Видавничий Центр КНЛУ. - 2002. - С.12-19. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Людина і світ: Антропологічний аспект проблеми історичного розвитку людської свідомості // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - К.: ДАКККіМ. - 2002. - № 2. - С.7-15. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Система "пояснювальних" понять і деякі теоретичні проблеми естетичного виховання // Наукові записки Харківського військового університету. - Харків: ХВУ. - 2002. - Вип. ХІІІ. - С.57-65. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Гуманістична парадигма соціалізації та інкультурації людини // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - К.: ДАКККіМ. - 2003. - № 1. - С.9-17. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Життя як творчість: філософсько-естетичні нотатки // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. праць (альманах). - К.: Видавничий Центр КНЛУ. - 2003. - Вип.11. - С.105-111. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Естетичні виміри антропологічного підходу // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць. - К.: ДАКККіМ. - 2003. - Вип. ХІ. - Ч.І. - С.3-11. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Естетичне виховання як компонент культуротворення // Мультиверсум: Філософський альманах. - К.: Укр. Центр духовної культури. - 2003. - Вип.36. - С. 190-200. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Естетичне виховання як теоретична проблема: досвід античної естетики // Мультиверсум: Філософський альманах. - К.: Укр. Центр духовної культури. - 2003. - Вип.38. - С.225-234. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Проблема гуманістичної сутності виховання: досвід опрацювання // Культура і сучасність: Альманах. - К.: ДАКККіМ. - 2004. - № 1. - С.129-135. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Про деякі естетичні аспекти релігійного гуманізму // Етика, естетика і теорія культури: Міжвідомчий наук. зб. - К.: Либідь. - 1992. - Вип.35. - С.48-53. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Подолання "людського розриву" як етико-естетична проблема // Художня культура: історія, теорія, практика: Зб. наук. ст. - К.: ІПК ПК. - 1997. - С.3-21. - 1,0 др. арк.

Бітаєв В.А. Культурна традиція як людинотворчий фактор // Культура України: стан, проблеми, тенденції розвитку. - К.: ІПК ПК. - 1997. - С.3-8. - 0,5 др. арк.

Бітаєв В.А. Мистецтво як універсальний фактор формування естетичної свідомості // Культурологічні трансформації мистецької освіти та актуальні питання творчої діяльності музиканта в сучасній Україні. - Київ-Одеса. - 1998. - С.51-65. - 0,6 др. арк.

Бітаєв В.А. Искусство как ведущий фактор формирования эстетического сознания личности // Тезисы научн. - теор. конф. "Нравственное содержание искусства и современный идеологический процесс”. - К. - 1990. - Ч.2. - С.104-107. - 0,3 др. арк.

Бітаев В.А. Естетичне в національній свідомості (до постановки проблеми // Тези наук. - теор. конф. "Етнічна самосвідомість: національна культура”. - К. - 1991. - С.10-12. - 0,3 др. арк.

Бітаєв В.А. До проблеми національної визначеності естетичної свідомості // Тези наук. - практ. конф. "Культура і національна свідомість: проблеми теорії та завдання практики”. - К. - 1991. - С.84-86. - 0,3 др. арк.

Бітаєв В.А. Оволодіння культурним простором через туризм як чинник гуманізації суспільства // Мат. міжнар. наук. - практ. конф. "Туризм на порозі ХХІ століття: освіта, культура, екологія”. - К. - 1999. - С.235-237. - 0,2 др. арк.

Бітаєв В.А. Сучасна мистецька освіта: проблема гуманістичної сутності // Тез. Всеукраїнської наук. - практ. конф. "Професійна мистецька освіта: діалог традицій та інновацій”. - К. - 2000. - С.10-12. - 0,3 др. арк.

Бітаєв В.А. Сучасні трансформації естетичної свідомості молоді // Мат. наук. - практ. конф. "Молодь у сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри. - К.: МІЛП. - 2001. - С.211-214. - 0,3 др. арк.

Бітаєв В.А. Естетичне виховання та формування цілісної особистості // Тези міжнар. наук. конф. "Творчість у контексті розвитку людини”: Ч.2. - К. - 2003. - С.12-15. - 0,3 др. арк.

35. Енциклопедія етнокультурознавства: В 6 т. (у співавторстві) - К.: ДАКККіМ, 2000-2001. - 2260 с. - 239,5 др. арк. (авт. - 12,5 др. арк.).

Анація

Бітаєв В.А. Естетичне виховання і гуманізація особи. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.08 - естетика. - Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - Луганськ, 2004.

Дисертація присвячена аналізу ролі естетичного виховання в процесі гуманізації особи, що зумовило необхідність виокремлення та розгляду показових етапів її теоретичного осмислення і дозволило реконструювати принципові концептуальні напрацювання на цьому терені від доби античності до ХХ століття. Дослідження спирається на історію становлення гуманістичного світоставлення в добу італійського Відродження. Значна увага приділена розгляду впливу італійського гуманізму на естетико-мистецтвознавчі пошуки в Німеччині, Англії та Україні. Широке залучення до аналізу проблеми естетичного виховання історико-естетичної традиції дозволяє відтворити гуманістичний рух як рух до досконалості.

З'ясування ролі естетичного виховання в процесі гуманізації особи зумовило звернення до проблеми традиції, яка розглянута з урахуванням специфіки трансформаційного процесу: традиція спадкоємність новаторство епігонство. В контекст дослідження включені проблеми масової та естетичної свідомості, її структури і співвіднесеності з антропологічним підходом. Особлива увага приділена розробці системи "пояснювальних понять”, які дозволяють поглибити змістовність форм і заходів естетичного виховання.

В дисертаційній роботі проблема естетичного виховання аналізується із широким використанням досвіду мистецтва, з урахуванням його видової специфіки, що дозволяє, спираючись на принцип теоретико-практичного паритету, трансформувати проблему естетичної свідомості, міжнаукової інтеграції у площину художньої практики і наголосити на потужності виховного потенціалу мистецтва.

Ключові слова: естетичне виховання, гуманізм, гуманізація особи, історія естетики, естетична свідомість, досконалість, традиція, спадкоємність, новаторство, антропологічний підхід, "пояснювальні поняття”, мистецтво.

Битаев В.А. Эстетическое воспитание и гуманизация личности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.08 - эстетика. - Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля. - Луганск, 2004.

Диссертация посвящена анализу роли эстетического в процессе гуманизации личности, что позволило реконструировать принципиальные концептуальные направления в этой сфере от эпохи античности до ХХ столетия. Соискатель сосредоточил значительное внимание на осмыслении и тех теоретических моделей, которые в истории эстетической мысли получили статус классических, и тех, которые оказались на маргиналиях. Исследование опирается на историю становления гуманистического мировосприятия в эпоху Возрождения, особое внимание уделяя влиянию итальянского гуманизма на эстетико-искусствоведческие искания в Германии, Англии и Украине. Широкое использование при анализе проблемы эстетического воспитания историко-эстетической традиции позволило определить гуманистическое движение как движение к совершенству. Показано, что наиболее полно воспитательный процесс реализует себя в том случае, когда достигается взаимодействие между гуманизацией общественно-политической жизни конкретной страны и гуманистической художественной культурой, сердцевиной которой является профессиональное искусство.

Определение роли эстетического воспитания в процессе гуманизации личности связано с проблемой традиции, которая рассматривается с учетом специфики трансформации: традиция преемственность новаторство эпигонство. В контекст исследования включены проблемы массового и эстетического сознания, его структуры и соотнесенности с антропологическим подходом. Большое внимание уделено разработке "объяснительных понятий" - смысл, целостность, нравственность, чувственность, переживание, - которые являются открытой динамичной системой, способной обогащаться новыми понятиями, которые выступают как соотнесенные с традиционным понятийным аппаратом, используемым для исследования проблем эстетического воспитания, эстетического сознания, эстетической сущности искусства.

В диссертационном исследовании проблема эстетического воспитания анализируется на фоне широкого использования опыта искусства с учетом его видовой специфики, что позволило, опираясь на принцип теоретико-практического паритета, трансформировать проблемы эстетического сознания, интеграционных процессов в сфере гуманитарного знания в плоскость художественной практики и сделать акцент на особой значимости воспитательного потенциала искусства. В диссертации рассматриваются показательные тенденции современного украинского искусства, практика развития которого активно включена в процесс гуманитарного образования и в значительной степени может определить магистральные ориентиры эстетического воспитания.

Ключевые слова: эстетическое воспитание, гуманизм, гуманизация личности, история эстетики, эстетическое сознание, совершенство, традиция, преемственность, новаторство, антропологический подход, "объяснительные понятия”, искусство.

Bitayev V.A. Aesthetic education and person's humanization. - Manuscript.

The thesis on competition of a scientific degree of the doctor of philosophy sciences on the specialty 09.00.08. - Aesthetics. - East-Ukrainian National University after V. Dal. - Lugansk, 2004.

The thesis is devoted to the analysis of the role of aesthetic education in the process of person's humanization that stipulated apportionment and consideration of principle stages of its theoretical comprehension and permited to reconstruct principle conceptual works on this ground beginning from the antianity epoch till the XX-th century. The investigation has been quided by the history of formation of humanistic worldrelation in the epoch of Italian Renaissance. The great attention is paid to the examination of Italian humanism's influence on aesthetic-art criticism's searches in Germany, England and Ukraine. Wide attraction of historic-aesthetic tradition to the analysis of aesthetic education's problems allows to recreate humanistic movement as movement to perfection.

Specifying the aesthetic education's role in the process of person's humanization caused turning to the problem of tradition which is examined with due regard for the specific character of transformational process: tradition succession innovation feeble imitation. Problems of mass and aesthetic conscience, its structure and correlation with anthropological approach are included to the context of the investigation. Special attention is paid to the working out of system of "explanatory notions" which allow to deepen pithness of forms and arrangement of aesthetic education.

In the thesis the problem of aesthetic education has been analysed with wide using of art's experience, taking into consideration its specific difference allows supported by the principle of theoretic-practical parity, to transform the problem of aesthetic conscience, interscientific integration to the aspect of art's practice and mark out power of educational potential of art.

Key words: aesthetic education, humanism, person's humanization, aesthetic history, aesthetic conscience, perfection, tradition, succession, innovation, anthropological approach, "explanatory notions”, art.

Размещено на Allbest.ru