Соціально-філософські концепції української національної еліти

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. К.Д. УШИНСЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

СОЦАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ КОНЦЕПЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕЛІТИ

Спеціальність: Соціальна філософія та філософія історії

Атаманюк Зоя Миколаївна

Одеса, 2003 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. Розбудова незалежної суверенної України викликає потребу вирішення великої розмаїтості різнопланових проблем соціального буття. Однією з них є необхідність дослідження і вивчення шляхів розвитку української національної ідеї, носіями якої є національна еліта. Процес становлення української держави потребує людей, здатних адекватно оцінювати ситуацію в країні, намічати перспективи розвитку майбутнього, бути провідниками нації, відповідальними за її долю.

Проблема еліти охоплює дуже широке коло питань і цікавить багатьох дослідників. Оформилася теорія еліт вперше в галузі політології та соціології, коли вчені обґрунтовували необхідність існування суспільної ієрархії, систематизували концепції політичних та соціальних змін. Розробляючи дану проблему, вони здебільшого були зосереджені на питаннях формування еліти, її структури, місця і ролі в суспільстві. Продуктивний розвиток теорії еліти в західній філософській думці сприяв появі відповідних концепцій у вітчизняній науці. Найбільш ґрунтовні, систематизовані розробки концепції еліти належать українським мислителям Д. Донцову та В. Липинському. У філософській думці радянської доби проблема еліти не була популярною; ідея поділу на еліту і масу суперечила державній ідеології. В умовах відродження української науки, культури, увагу суспільної думки привертає проблема визначення соціальної ролі еліт у відбудовчих процесах. Соціально-філософське осмислення феномену української національної еліти дасть можливість на теоретичному і практичному рівнях розробити підґрунтя для вирішення багатьох соціальних проблем, від яких у значній мірі залежить буття людини, створити необхідні умови для формування нового покоління української національної еліти.

Однак, не дивлячись на наявність розробок у соціальній філософії, присвячених проблемі української національної еліти, малодослідженими залишаються питання, які торкаються використання ідей вчених української діаспори на теренах України в суспільстві, що трансформується. Саме визначення шляхів покращення діяльності національної еліти через концепції Д. Донцова і В. Липинського є актуальним для соціальної філософії, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, визначило його структуру і зміст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з плановою тематикою кафедри філософії та соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського "Інноваційність в методології та технології наукового та соціального пізнання" (затверджена на засіданні вченої ради університету 25.12.1997 р., протокол № 5) і є одним із соціально-філософських аспектів дослідження проблем національної еліти.

Враховуючи ступінь актуальності та вивченості цієї проблеми, дискусій багатьох її аспектів, сформульована мета і задачі даної роботи.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження - визначити соціально-філософський зміст концепцій української національної еліти в ретроспективі та перспективі.

Задачі дослідження:

- розглянути національну еліту як феномен суспільного буття на основі аналізу теорій еліт;

- розкрити зміст поняття "національна еліта" як категорії соціальної філософії;

- визначити типи національної еліти в сучасному українському суспільстві;

- критично проаналізувати погляди провідних діячів української діаспори на роль національної еліти в тогочасній соціальній ситуації;

- розглянути питання про доцільність використання концепцій вчених діаспори на сучасному етапі розвитку суспільства;

- означити головні проблеми становлення національної еліти в умовах сучасних соціальних трансформацій;

Об'єкт дослідження - національне еліта як суспільне явище.

Предмет дослідження - соціально-філософські концепції української національної еліти в контексті її сучасного становлення.

Методи дослідження. Дослідження здійснено з допомогою різних загальнонаукових методів. Зокрема, аналіз і синтез дає змогу дослідити поняття "національна еліта":

- структурно-функціональний підхід використано при розгляді теорії еліт та її типів;

- конкретно-історичний підхід застосовано при дослідженні поняття "еліта" у ретроспективі та для критичного аналізу філософської спадщини Д. Донцова і В. Липинського;

- порівняльний - для роботи над теоріями еліт Д. Донцова і В. Липинського та зарубіжних вчених; системний підхід - для визначення місця і ролі національної еліти в системі суспільних відносин;

- метод абстрагування та застосування феноменологічного підходу дозволили описати перспективи розвитку національної еліти як структурного елементу суспільства, що трансформується. Це дало змогу всебічно проаналізувати відповідний фактичний матеріал та зробити певні теоретичні висновки.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в вітчизняній соціально-філософській думці використані концепції еліти Д. Донцова і В. Липинського для аналізу феномену української національної еліти суспільства, що трансформується.

Подано якісно нову експлікацію сутності феномену національної еліти в сучасному суспільстві. Аспект дослідження, обраний автором, дозволив розглянути проблему еліти на українському ґрунті, порівнюючи її наукову наповненість в різні періоди становлення української державності (початок і кінець ХХ століття).

Результатом дослідження стали положення, що мають наукову значущість та новизну:

- поняття "національна еліта" застосовують для означення групи людей у соціальній ієрархії, які продукують, зберігають і транслюють національну ідею, тому займають провідне місце в суспільстві, керують певними галузями суспільного життя;

- дістала подальшого розвитку ідея типології еліт, тому запропоновано виділити наступні типи: політична, економічна і духовна;

- встановлено, що трансформаційні процеси в Україні призвели до надання більшої ваги національним аспектам в діяльності еліти, перетворення націоналістичних ідей вчених української діаспори на ідеологічну базу незалежної України;

- виявлено, що концепції еліти Д. Донцова і В. Липинського через надмірний ірраціоналізм, наголошення волюнтаризму, ідеалізацію "білявої бестії" Ф. Ніцше, не могли бути застосовані на теренах України через несумісність з українським менталітетом;

- на підставі соціально-філософського аналізу феномену національної еліти та її типів доведено, що в сучасному українському суспільстві в умовах трансформації найбільш помітну роль відіграє політична еліта;

- виявлено, що в умовах сучасних трансформаційних процесів змінився характер і умови мобільності української національної еліти, що виражається у зміні її соціально-економічного положення і дифузії цінностей.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі висновки дають змогу поглибити розуміння феномену національної еліти, розглядаючи її, як соціально-філософську категорію. Результати можуть бути використані при подальшому соціально-філософському дослідженні національної еліти як категорії соціальної філософії, при розгляді її структури, функцій, а також при аналізі концепцій еліти Д. Донцова і В. Липинського, їх внеску у розвиток філософської думки України.

Матеріали дисертації можуть мати дидактичне застосування при викладанні філософії, соціології, політології, спецкурсу з елітології, у підготовці фахівців з державного управління, при написанні навчальних посібників та методичних рекомендацій з вищезгаданих курсів. Висновки дисертації можуть бути використані у подальших розробках і дослідженнях інших феноменів суспільного буття, пов'язаних з феноменом еліти.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на методологічних, теоретичних семінарах, засіданнях кафедри філософії та соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету, доповідались на регіональних та міжнародних наукових і науково-практичних, науково-теоретичних конференціях: "Християнство в історії і культурі України" (Одеса, жовтень 2000 р.), "Проблеми інтеграції України в європейську культуру" (Одеса, червень, 2001 р.), "Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень" (Київ, вересень 2001 р.), "Мова і культура" (Київ, червень 2001 р.), "Інновації наукового та соціального пізнання" (Одеса, жовтень 2002 р.), "Мова і культура" (Київ, червень 2003 р.).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 8 публікаціях (4 у фахових виданнях, затверджених ВАК України) загальним обсягом 2,8 друкованих аркуші.

Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається із вступу, двох розділів, п'яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Матеріал викладений на 163 сторінках, крім цього список використаних джерел ( 245 найменувань) нараховує 17 сторінок. Загалом, 180 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, методи дослідження, сформульовані положення, які становлять наукову новизну дослідження, розкривається практичне значення дисертаційної роботи, вказується апробація результатів дослідження, структура і обсяг дисертації.

У першому розділі "Національна еліта" - категорія соціальної філософії" розглядається еліта через такі фундаментальні поняття соціальної філософії, як суспільство, суспільне буття, суспільні відносини, соціальна структура, нація. Визначаються типи національної еліти, обґрунтовується поняття "національна еліта" як соціальний феномен та показано місце національної еліти в системі суспільних відносин.

У першому підрозділі "Еліта як соціальний феномен" зазначається, що саме соціальна філософія, яка розглядає конкретну діяльність суспільного життя, є методологічним підґрунтям дослідження проблеми еліти в інших науках. Соціально-філософська думка постійно зверталася до проблеми еліти. Поділ на "масу" та "еліту" спостерігається з часів античності (Платон, Арістотель). В епоху середньовіччя у трактуванні еліти на перший план висувається милосердя і любов до Бога (Аврелій Августин, Фома Аквінський). Надалі, в період Відродження, місія еліти - "запалювати світ", "бути місіонерами порядку", "обстоювати справедливість". Розвиток концепції еліти був продовжений у так званій "філософії життя" (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше). Наукове оформлення ця концепція отримала в роботах В. Парето та Г. Моска. В подальшому коло вчених, зацікавлених проблемою еліти, лідерів, розширювалося - К. Мангейм, Р. Міхельс, Х. Ортега-і-Гасет, М. Вебер, Г. Лебон, А. Тойнбі, Р. Міллс, Р. Арон, Д. Белл, Г. Лассуел, Т. Карлейль, Р. Емерсон, С. Московічі та інші зарубіжні вчені.

В українській філософській думці проблема еліти почала розглядатися на початку ХХ століття. Саме в роботах вчених української діаспори Д. Донцова і В. Липинського вперше на теренах України ідея еліти оформилася в концепцію. При цьому українські мислителі використали волюнтаристську філософію Ф. Ніцше і А. Шопенгауера.

Серед філософів радянської доби дана проблема висвітлювалася в роботах Г.К. Ашина та М. Нарта з позиції критики елітизму.

Концепція еліти особливу популярність отримала у вітчизняній філософії наприкінці ХХ століття в зв'язку зі змінами в суспільному житті держави і набула більшої актуальності саме після отримання Україною незалежності. Дослідження історико-філософського аспекту проблеми еліти представлено у роботах таких відомих українських вчених, як В. Андрущенко, А. Бичко, І. Белебехи, В. Горського, В. Журавського, О. Забужко, М. Михальченко. Такі аспекти концепції еліти як проблеми її взаємовідносин із суспільством в цілому, відношення між елітами і всередині них, формування нової еліти набувають сьогодні особливої значущості. В роботах А. Бойко, Е. Гансової, А. Данилюка, А. Кавалерова, С. Катаєвої, Б. Кухти, Н. Латигіної, С. Наумкіної, О. Надибської, В. Панібудьласка, В. Тарасенко, С. Чукут докладно аналізуються соціально-філософські аспекти української національної еліти, її розвиток, функціонування і роль у соціумі та сучасних трансформаційних процесах.

Окремо потрібно виділити низку вчених, які займалися дослідженням філософської спадщини Д. Донцова та В. Липинського, зокрема концепцією еліти та осмисленням ролі еліти як рушійної сили у державотворчому процесі - це В. Босий, В. Горський, І. Гузар, Р. Десняченко, Р. Єндик, М. Забаревський, С. Квіт, І. Лисяк-Рудницький, Є. Маланюк, Ю. Русов, А. Свідзинський, М. Сосновський, Д. Чижевський.

Співставляються різні точки зору на еліту як феномен суспільного буття, як елемент соціальної структури суспільства, можливо побачити, як викристалізовувалася концепція еліти в світовій та вітчизняній філософській думці. В теоріях еліт знаходять відображення процеси диференціації і стратифікації суспільства, існування суспільної ієрархії, очолюваної меншістю. Базовою в теоріях еліт є дихотомія "еліта - маса". Вона є основним методологічним принципом в аналізі соціокультурної ієрархії. В теоріях еліт стверджується, що необхідною складовою будь-якої суспільної структури є вищий привілейований шар, що здійснює функції управління державою, наукою, культурою, формує і демонструє еталони поведінки в даному суспільстві, спрямовує, організовує, ідеологізує головні сторони громадського життя.

Для повноти картини звертаємося до наукових робіт сучасних елітистів. В їхніх роботах виразно спостерігається еволюція концепцій еліти від наголосу на стратифікаційне, статусне пояснення її структури, ролі і функцій, до переважно функціонального розуміння проблем еліти. Виділяється кілька підходів у розумінні еліти - структурно-функціональний, ціннісний, стратифікаційний та інституційний. Прихильники ціннісного підходу пояснюють існування еліти особистими перевагами та якостями одних стосовно інших, прихильники структурно-функціонального - винятковою важливістю функцій управління, що детермінують винятковість ролі людей, які виконують ці функції. Стратифікаційний підхід стосується високого становища в соціальній ієрархії, інституційний робить наголос на професіоналізмі в управлінні різними інститутами. Ми дотримуємося думки, що еліту неможливо вивчати поза реальним історичним контекстом, бо вона сама є складним резонатором і регулятором соціальних змін в суспільстві. Можна погодитись з думкою більшості, що головне у сучасному розумінні еліти - функція управління у різних галузях суспільного життя, тобто еліта займає стратегічні позиції у суспільстві. Еліта виконує організуючу роль стосовно громадян країни і виробляє ідеологію. Формування еліти - вузлова точка стратегії держави. Особливого значення набуває ця проблема в перехідні періоди, коли руйнуються старі уявлення і цінності та формуються нові. В другому підрозділі "Поняття і типи національної еліти" аналізуються різні точки зору у розумінні поняття "еліта". Спочатку даний термін вживався для означення товарів вищого ґатунку, а з ХІХ століття - стосовно вищих соціальних груп в системі соціальної ієрархії (В. Парето, Г. Моска). ХХ століття внесло свої корективи у його тлумачення. Поняття "національна еліта" застосовують для означення групи людей у соціальній ієрархії, які займають провідне місце в суспільстві, керують певними галузями суспільного життя, продукують, зберігають і транслюють національну ідею.

У підрозділі зазначається, що поряд з елітою існують групи, які мають ознаки еліти, але функцій і ролей, притаманних еліті, не виконують і володіють лише деякими формальними зовнішніми ознаками реальної еліти (протоеліта, контреліта, псевдоеліта, квазіеліта). Такі еліти компенсують свою професійну неспроможність активною демагогічною діяльністю. В Україні завжди існувала проблема національної еліти, здатної розв'язувати складні державотворчі завдання у конкретній історичній ситуації. Національна еліта є носієм національної ідеї, і саме це - критерій, який відрізняє її від еліти.

В підрозділі вважаємо доречним торкнутися співвідношення змісту понять "елітний" та "елітарний". Перше означає формальну приналежність до привілейованого шару в соціальній структурі суспільства, а друге - людей, наділених певними якостями, "харизмою". Елітна особистість може й не бути носієм якості елітарності, і, навпаки, елітарна особистість може взагалі не входити до елітного прошарку. Елітарність співвідноситься скоріше з аристократичністю, поєднана з шляхетністю, ерудицією, відповідними вольовими якостями, вмінням вести за собою інших.

Аналізуючи типи національної еліти, дотримуємося думки, що з соціальної структури суспільства через групи інтересів формується елітарна структура суспільства. Тобто, в суспільстві існує стільки типів еліт, скільки є видів людської діяльності. Типологію еліт займалися такі вчені, як В. Парето, М. Вебер, Р. Міллс, С. Нейдл, П. Бірнбаум, Р. Арон та інші. Спільним для їхніх концепцій є визнання еліти як правлячої меншості, що має перевагу над більшістю завдяки своєму багатству, соціальному престижу, компетентності, політичній активності і здатності відтворювати себе через механізми соціалізації (сімейне виховання й елітарну освіту). Основна відмінність цих концепцій полягає в тому, що прихильники моністичного підходу до оцінки еліти наголошують на її однорідності, замкнутості, горизонтальній мобільності (переміщення можливе лише в межах елітних груп) та не підконтрольності з боку більшості, навіть при демократичних інститутах. Прихильники плюралістичної точки зору вказують на те, що демократичні механізми влади забезпечують конкуренцію і тим самим доступ до неї представників інших соціальних верств. Така конкуренція між елітами, на думку плюралістів, дає змогу різним соціальним групам впливати на процес прийняття політичних рішень, оскільки вони можуть вибирати ту еліту, яка краще врахує їхні інтереси. Ми погоджуємося з думкою, що в суспільстві не може бути однієї, загальної еліти. В дисертації стверджується, що можна говорити про три сфери діяльності еліти в Україні і, відповідно, про три типи еліт - політичну, економічну і духовну. Кожна з них виконує власний комплекс обов'язків, а оскільки вони суттєво відрізняються, то відрізняються і критерії належності до відповідної елітної групи. Це і лідерство у певній сфері життя чи галузі діяльності, професіоналізм у виконанні своєї роботи, матеріальне і духовне становище у суспільстві, тобто все, що розкриває суть феномену еліти. На механізми становлення та відтворення еліт впливають соціальні "ліфти", втручання держави, виховання та спонтанні формуючі чинники. Акцентується увага, що саме узгоджене правління різних типів еліт галузями суспільного життя є запорукою благополуччя держави. В дисертації підкреслюється, що домінування політичної еліти негативно відбивається на соціокультурних трансформаціях в Україні. Зазначається, що український характер еліти не може бути зведений лише до національної приналежності людей, що є національною елітою. Національний характер є всезагальною ознакою культури (В. Липинський). Лідерство у певній сфері життя чи галузі діяльності, високий професіоналізм у виконанні своєї роботи, матеріальне і духовне становище в суспільстві, формальне підтвердження освіченості (диплом) - такі критерії приналежності до еліти ми виділили. Сучасні українські дослідники відносять до критеріїв також індивідуальні здібності, талант, обдарованість, здатність приймати відповідальні рішення, відвагу пропагувати своє бачення проблеми, відданість певним ідеалам, яка є сильнішою, ніж страх перед смертю, вироблення зразків поведінки, високий статус особи в суспільстві або в деякій суспільній групі, впливове положення у певній сфері людської діяльності, формування зазначеного статусу на основі обдарованості і високих досягнень, неофіційне присвоєння даного статусу особі, на відміну від її професійного статусу, як оцінка важливості, високої якості, оригінальності діяльності особи, стихійний відбір та присвоєння категорії “еліта” особі в суспільстві чи певній соціальній групі.

Традиційно еліта розглядається в дихотомії "еліта - маса", тому ми не могли не звернутися до поняття "маса". З цією метою було проаналізовано ряд концепцій маси (Ортега і Гассет, Г. Лебон, К. Манхейм, С. Сігеле, Г. Тард, Д. Белл та ін.). Якщо на початку ХХ століття масу розглядали як бунтівний натовп, то в другій половині ХХ століття - це публіка, агрегат людей, які легко взаємодіють між собою і зазнають маніпуляцій комунікаторів. Підкреслюється відчуженість особистості в масі. Таким чином, ми погоджуємося, що маса - це особливе ціле, яке має специфічні властивості й домінує над психічною своєрідністю індивідів, які його складають (С. Сігеле). У підрозділі наводяться приклади низки явищ і процесів, що сприяють усередненню способу життя в нашому суспільстві й формуванню "пересічної" людини як представника маси.

У третьому підрозділі "Місце національної еліти в системі суспільних відносин" національна еліта постає з позицій соціальної філософії та філософії історії. Невеликий історичний екскурс показує, що саме відсутність державності робила національну еліту вразливою, посилювала прагнення до власної державності та державної незалежності. Також в дисертації показано, що специфікою українського досвіду державотворення є те, що лідери, українська національна еліта з'являлися з середовища інтелігенції. Ставши при владі, вони не зуміли її втримати. Ми погоджуємося, що серед причин невдачі національної еліти початку ХХ століття основними були відсутність політичного досвіду, невміння дивитися на ситуацію масштабно - це завадило організувати чітку систему влади, визначити пріоритети державної діяльності. В зв'язку з проблемою національної еліти, ми звернулися до проблеми інтелігенції. Інтелігенція - носії культури, люди з високим коефіцієнтом продуктивності творчості. Її часто називають інтелектуальною елітою нації (М. Долішній, В. Здоровега, О. Голутвіна) і покладають на неї великі надії у навчанні та вихованні талановитої молоді з подальшим формуванням національної еліти. Творчість є запорукою її діяльності і існування (М. Бердяєв). Руйнування наявного інтелектуального потенціалу є наслідком кризи. "Відплив умів" (від'їзд на проживання за кордон, відплив кадрів з науки і освіти в інші престижні сфери діяльності), мізерне фінансування, інформаційний голод, відсутність чіткого і ефективного механізму трудової мотивації зменшують можливості для самореалізації.

В підрозділі приділяється увага питанню формування, вирощування еліти. Спроба розкрити різні сторони елітарної особистості дозволяє гостро поставити проблему її виховання у навчально-виховних закладах. У багатьох країнах світу є традиційними програми відбору, виховання і навчання талановитої молоді. Підтримка талановитої молоді здійснюється на всіх вікових етапах: дитина - школяр - студент - фахівець. Відбирають дітей з допомогою тестування. Дотримуємося думки, що виховання майбутньої еліти доцільно вести на засадах патріотизму. Власне кажучи, нам треба не починати формування еліти, а продовжувати цей процес, бо певні традиції цього уже є. Ми маємо на увазі наші освітянські заклади, насамперед, Києво-Могилянську академію. Виходячи з твердження, що еліта - частина інтелігенції, ми впевнені, що розвиток інтелектуального потенціалу нації сьогодні - запорука формування національної еліти в майбутньому. Значення сучасної інтелігенції не зводиться цілком до тієї соціальної ролі, яку вона грала, починаючи з кінця XIX ст. Інтелігенція є певним носієм культури. Сучасна ж інтелігенція України не завжди виявляє в собі розуміння тієї істини, що вона є спадкоємницею величезного скарбу культурно-духовних цінностей, який є частково загальнолюдськими, а частково - нашим власним надбанням. В роботі ми, вслід за М. Долішнім і В. Липинським, розуміємо еліту як найбільш якісну групу інтелігенції і всіх верств населення, людей, які відрізняються високими вимогами насамперед до себе і здатні нести на своїх плечах тягар вибору, бути альтруїстами у своїй поведінці і намірах, особистим прикладом сприяти елітаризації широкого загалу, піднесенню його духовності та моральності. Сучасне українське суспільство називають перехідним, тобто таким, що знаходиться у стані соціальної зміни, яку доречно розглядати як самостійним організаційний механізм соціальної динаміки. Виділяються три періоди в процесі соціальної динаміки: добіфуркаційний (усталений, гомеостатичний), біфуркаційний (критичний, який супроводжується руйнуванням старих структур) та постбіфуркаційний (в якому відбувається вибір однієї з можливих моделей майбутнього соціального устрою). На початку пост біфуркаційного періоду існують кілька напрямків подальшого соціального структурування. У кожного з напрямків є власна еліта, яка перебуває в процесі становлення (протоеліта). Беручи за вихідне положення твердження про те, що еліта є ядром, квінтесенцією соціальної структури, ми дотримуємося думки, що саме еліта є центром системи, в якій дані зміни відбуваються. Концентрація навколо себе нової соціальної структури для еліти можлива через створення спільного міфологічного простору. Вона творить міф (та ж національна ідея) і транслює його в маси. Міф (у притаманній йому формі) містить ту модель виживання, яка продукує відповідну соціальну структуру. Міф, який пропонує своє пояснення реальності, як правило, не можна перевірити емпірично, й тому він не є фактом, з яким має справу наука. Його зміст - предмет віри, але він - зміст свідомості, детермінанта реальної поведінки людини. В критичні (перехідні) періоди проявляються кілька напрямків подальшого соціального структурування. Кожен такий напрямок може мати свою еліту, що перебуває в процесі становлення. В стабільний період не кожна протоеліта стане елітою, можливо це буде контреліта, квазіеліта чи ін.

У другому розділі "Національна еліта і сучасність" досліджуються концепції еліти Д. Донцова і В. Липинського як найбільш продуктивні на початку ХХ століття в Україні та розглядається національна еліта в сучасних умовах.

У першому підрозділі "Вплив концепцій національної еліти на становлення української державності" стверджується, що на українському ґрунті проблема еліти має свою специфіку. В умовах бездержавності України є всі підстави говорити, що її еліта існувала. Вона не виконувала управлінської функції, бо не існувало держави. Але еліта України зуміла реалізувати себе без держави. Погоджуємося з твердженням, що надбання української філософської думки збереглися багато в чому завдяки еміграції. Серед дослідників проблем еліти вчені української діаспори - Д. Донцов і В. Липинський. Дуже добре у їхніх роботах відображений трагізм ситуації в українському суспільстві на початку ХХ століття. У підрозділі зазначається, що відсутність справжніх провідників, ідеологів з правильним розумінням процесів у тогочасному суспільстві привела до поразки в національній революції. Розчарування від невдачі у створенні української держави в роботах Д. Донцова та В. Липинського відобразилося в формі радикального еліти. В дисертації акцентується увага на думці, що образ еліти, якою її уявляли вчені діаспори, відрізняється від образу тогочасної еліти і ще більше від тієї, якої потребувала Україна в той час. В роботі констатується, що обидва мислителі не прагнули особливих термінологічних тонкощів, вживаючи для означення еліти поняття "аристократія", "нові пани", "каста людей", "провідна верства", "орден", "новий клас", "ініціативна меншість" тощо.

Аналізуючи роботи Д. Донцова і В. Липинського, погоджуємося з думкою, що використавши у своїх розробках ідеологічні засади волюнтаристської філософії, вони "запозичили" всі недоліки цього напрямку - надмірний ірраціоналізм, волюнтаризм, біологізаторське ствердження принципу боротьби за існування. В підрозділі звертається увага на те, що в їхніх роботах виразно простежується вплив німецької філософії, зокрема Ф. Ніцше і А. Шопенгауера, саме волюнтаристська філософія лежить в основі "чинного націоналізму". Еліта у розумінні Д. Донцова - фанати, аскети, подвижники, здатні пожертвувати собою заради ідеї. Головним змістом існування еліти є її діяльність у площині соціальної практики, що спрямована на теоретичне пізнання та доцільне перетворення усієї системи суспільних відносин, реалізацію національних прагнень народу. Особливо підкреслює схожість з філософією волі твердження Д. Донцова, що активна меншість здатна перетворити світ, зробити його кращим. Вона протиставлена пасивній більшості, яку треба переконувати і вести за собою. Маса для нього - "плебс", дослідник зверхньо ставиться до притаманних їй рис, не шкодує зневажливих епітетів, хоча використовує цей прийом для показу чеснот "героїчної людини". З цією метою також говорить про "творче насильство". Народ для нього - "чинник пасивний", "активним чинником" є "ініціативна меншість". Для Д. Донцова вони є кращими завдяки їх мудрості, шляхетності, мужності, сміливості. "Правляча каста" оформлюється шляхом добору найкращих членів суспільства. В. Липинський також обґрунтовував поділ на активну меншість і пасивну більшість психологічними особливостями людей. За В. Липинським, українську елітарність потрібно сприймати передусім в морально-духовному сенсі, без фахової диференціації, а процес державотворення - справа еліти, аж ніяк не маси. Він вважає, що еліта - це група найкращих у конкретний історичний період представників нації, під проводом яких вона живе, росте і розвивається. Ця ж група є творцем духовних цінностей, що належать всьому суспільству, і носієм національної ідеї. Вона підпорядковує власний народ національним завданням. Враховуючи важливість цієї проблеми, він неодноразово звертається до неї, висвітлюючи шляхи вирішення, досліджуючи роль різних класів і верств суспільства в її формуванні. Влада, за В. Липинським, - необхідний атрибут аристократії. Створена і розвинута мислителем власна теорія організації національної еліти є досягненням суспільно-політичної думки і її актуальність значною мірою підтвердилась в наші дні.

Обидва мислителі, зазначається в підрозділі, вважають державу способом існування нації.

В дисертації приділена увага розробці В. Липинським релігійної проблематики. Для нього релігія - органічний елемент суспільної організації, спроможний своїм авторитетом зміцнити державні завдання.

Обох цих мислителів поєднує те, що в їхніх концепціях домінує еліта політична, не враховується, що нормально функціонувати соціум може тільки при рівновазі різних типів еліт. В описанні процесу формування еліт багато штучного, надуманого.

Безперечно, що праці Д. Донцова та В. Липинського створили теоретичну основу для подальшого вивчення проблеми елітарності у вітчизняній науці. Як показує історичний досвід, завдання створення української еліти не втратило своєї актуальності. А тому ідеї цих мислителів можуть слугувати своєрідним орієнтиром їх реалізації на практиці. Вони не просто визнавали пріоритет еліти як провідника нації, а й наголошували на тому, що це її репрезентанти і співвідносили її з аристократією.

Другий підрозділ "Національна еліта в контексті сучасних соціальних трансформаційних процесів". Нове прочитання ролі та функції еліти пов'язується з суттєвими змінами в соціальній структурі. Починаючи з 80-х років і до цього часу Україна переживає період деструктивних, хоч і радикальних внутрішніх змін. Для їх опису використовується вченими теорія трансформації. Ми дотримуємося думки, що це стан суспільства до або після періоду стабільного розвитку, зміна форми, виду, характеру суспільства тощо. Трансформація в Україні не має певної спрямованості. Трансформація - це процес зміни форми, виду, характеру суспільства тощо. Трансформації притаманна тотальність; правила, норми, механізми зазнають постійних змін. В підрозділі ми погоджуємося з твердженням про багатоманітність векторів спрямованості цих змін. Враховуючи тотальність трансформації всіх сторін суспільного життя та самі закономірності цих змін, наше суспільство можна назвати таким, що трансформується. Акцентується увага на думці, що в процесі адаптації до реалій сучасного суспільства формується якісно новий клас людей. Трансформація в нашій країні в даний час має свої особливості і потребує нових підходів до її вивчення. Дотримуючись поглядів С. Катаєва, розглядаємо процес розвитку суспільства, виділяючи власне трансформацію як особливий стан суспільства, яке знаходиться у процесі модифікації структури, постійно змінюється, і період трансформаційної кризи. Саме друге є етапом, перехідною стадією від стабільного суспільства до трансформаційного. Вважається доцільним розглядати трансформацію з точки зору феноменологічного підходу, ігрової концепції. Це виявить свого роду схему, модель зміни, що відбулася з елітою в період трансформаційної кризи. Включення в гру при цьому розглядається як можливість особистості вийти за рамки повсякденного, відірватися від звичного і стандартного, розчинитися в просторово-часовій сфері діяльності. Механізм гри здатний установити нові духовні і соціальні зв'язки. Вона створює ілюзію досконалості, що зорієнтована на реальні можливості. Саме така гра, що втілює суть людини граючої (Homo Ludens), несе в собі зміст творця нових соціальних відносин і форм, способів руху соціуму. Соціальну групу, яка визначає характер прийнятих державних рішень як за горизонталями, так і за вертикалями владних структур, називають політичною елітою. Вона в нашому суспільстві в даний час контролює найбільш значимі ресурси. Ця група також не є однорідною. Її структурно-функціональна неоднорідність виражена на місцевому, регіональному і загальнодержавному рівнях. Реально в Україні за радянських часів склалася еліта провінційного типу. Така ситуація негативно відобразилась на соціальній ситуації в перші роки отримання Україною незалежності. Кращі представники нації були загнані в табори, або знаходилися у вищих владних структурах союзного рівня. Таким чином, в 1992 році ми спостерігали заміну однієї еліти іншою. Потенціал, накопичений регіональною елітою, вимагав реалізації. Прагнення регіональних еліт до влади втілилося у втручанні в процес самоорганізації суспільства, у проголошенні України самостійною державою без урахування соціального ризику кардинальних дій. Суспільство, по суті, перейшло в якісно інший стан з новим спектром векторів розвитку. Це істотно посилило хаотичні процеси, що почалися раніше і актуалізувало проблему формування еліти, здатної бути суб'єктом нової соціальної інтеграції. Роль селективного механізму на даному етапі почала відігравати прихильність ідеї української національної державності. На нашу думку, сучасна українська еліта, незважаючи на швидкі процеси соціальних змін, несе на собі відбиток недавнього минулого стану соціуму. В умовах тоталітарної автократії в Україні склалася досить закрита група правлячої еліти, до якої входили вищі чини партійної, урядової, господарської, військової ієрархій та наближені до них діячі науки і мистецтва.

Ми виділити ряд причин кризових явищ в сучасному українському суспільстві та розглянули існуючі точки зору на сучасну еліту України.

ВИСНОВКИ

філософський еліта буття

У дисертації подане вирішення наукового завдання, яке полягає у розкритті соціально-філософського змісту концепцій національної еліти та виявленні перспектив її формування в сучасному українському суспільстві. Наукові результати дослідження, а також перспективи подальшої розробки теми роботи, містяться у таких положеннях:

В теоріях еліт знаходять відображення процеси диференціації і стратифікації суспільства, існування суспільної ієрархії, очолюваної меншістю, та виявлено, що головне у сучасному розумінні еліти - функція управління в різних галузях суспільного життя.

Поняття "національна еліта" доцільно застосовувати для означення групи людей, які займають провідне місце в суспільстві, керують певними галузями суспільного життя, продукують, зберігають і транслюють національну ідею. Традиційно зазначене поняття розглядається в рамках дихотомії "еліта - маси". Ці поняття є рівноправними, їх треба розглядати в одній площині, але чітко розмежовувати.

Типологія еліти залежить від базових функцій, які вона виконує в суспільстві. Опираючись на ідею існування трьох основних сфер життя суспільства, можна виділили наступні типи еліти - економічну, політичну, духовну.

Концепціям еліти Д. Донцова і В. Липинського притаманний ірраціоналізм, романтизм у розумінні національного. Виразно простежується зв'язок з волюнтаризмом Ф. Ніцше і А. Шопенгауера. Образ української національної еліти, описаний в роботах мислителів української діаспори, не відповідав образу тогочасної національної еліти.

Концепції Д. Донцова і В. Липинського показують, що головним змістом існування еліти є її діяльність у площині соціальної практики. В роботах цих мислителів приділена особлива увага політичній еліті та проблемам формування національної еліти. Це придає їхнім розробкам особливої актуальності сьогодні та окреслює перспективи практичного застосування при вихованні підростаючого покоління.

Нове прочитання ролі і функцій національної еліти пов'язане з суттєвими змінами, трансформаціями в соціальній структурі. В критичний період розвитку українського суспільства еліта не була в змозі позитивно вирішити проблеми. Умови перехідного періоду в Україні негативно вплинули на рівновагу еліт. Сьогодні в Україні домінуючу роль відіграє політична еліта, що, негативно відбивається на духовному і культурному житті українського суспільства. Тому доцільно розрізняти еліту стабільного періоду розвитку суспільства та еліту критичної фази розвитку суспільства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Атаманюк З.М. Теорія еліти у творчості західних та українських вчених // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 2000. - № 1-2 (4-5). - С. 120-124.

Атаманюк З.М. Концепція національної еліти в соціально-філософській думці української діаспори: Д. Донцов і В. Липинський // Перспективи. - 2000. - № 2 (10). - С. 78-84.

Атаманюк З.М. Національна еліта у християнсько-державницькій концепції В. Липинського // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 2001. - Спецвипуск 6. - С. 81-84.

Атаманюк З.М. Християнські основи концепції еліти по В. Липинському // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 2001. - № 1 (7). - С. 37-41.

Атаманюк З.М. Концепція еліти Д.Донцова і В.Липинського і сучасність // Матеріали всеукраїнської науково-теоретичної конференції "Проблеми інтеграції України в європейську культуру". - Одеса: АО БАХВА, 2001. - С. 4-6.

Атаманюк З.М. Роль еліт // Тези доповідей четвертої міжнародної конференції молодих науковців "Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень". - К., 2001. - С. 49-50.

Атаманюк З.М. Про поняття національної еліти // Матеріали міжнародної наукової конференції "Мова і культура". - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2002. - Вип. 4. - Т. 1. - С. 32-37.

Атаманюк З.М. Національна еліта - категорія соціальної філософії // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 2002. - № 10 (спецвипуск). - С. 8-10.

Размещено на Allbest.ru