Артетип досконалої людини як феномен суспільної свідомості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ (М. ОДЕСА) ІМ. К.Д. УШИНСЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

АРТЕТИП ДОСКОНАЛОЇ ЛЮДИНИ ЯК ФЕНОМЕН СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

Закревський Володимир Енгельсович

Одеса - 2002

Анотація

Закревський В.Е. Артетип досконалої людини як феномен суспільної свідомості. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 -- соціальна філософія та філософія історії. - Південноукраїнський педагогічний університет (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського, Одеса, 2002.

Дисертація присвячена з'ясуванню механізмів формування і функціонування уявлень про людську досконалість в ментальному просторі локальних соціальних спільнот, їх впливу на спрямованість поведінки людей і соціальну динаміку в цілому. В роботі відрефлексовані поняття “образ досконалої людини”, “образ Бога”, а також особливості духовно-моральної самодетермінації поведінки людей, яка базується на методологічній установці про те, що соціальний індивід є системоутворюючим елементом (агентом) соціальних спільнот. Сформульовано та обґрунтовано доцільність введення в соціальну філософію нового поняття “артетип досконалої людини” -- ідеального предмету ментального простору людства, який містить у собі уявлення, накопичені у колективній пам'яті як результат підсвідомого та свідомого відображення, загально-значимий духовно-моральний та соціокультурний феномен, який успадковується від покоління до покоління і опредмечується у цілісний образ (паттерн), людини, яка сама себе усвідомлює та відтворює. Обґрунтовано конструктивний сенс впливу артетипу досконалої людини на соціальну динаміку, його оновлюючий та гуманістично--перетворюючий потенціал.

Ключові слова: образ досконалої людини, образ Бога, артетип досконалої людини, духовно-моральна самодетермінація, об'єктивна духовна реальність, суб'єктивна духовна реальність, антропосоціальне проектування.

1. Загальна характеристика роботи

досконала людина архетип моральний

Актуальність теми. Сучасному етапу історичного процесу в Україні притаманні суттєві зміни у всіх сферах життєдіяльності суспільства, які є наслідками перетворення соціального устрою. Проте поряд з конструктивними процесами, які супроводжують відбудову української державності, виникають і дезінтеграційні, а саме: значне розмежування громадян за рівнем добробуту; проблема функціонування державної мови та мов національних меншин; міжконфесійні протиріччя; політична поляризація населення та ін.

Нові соціально-економічні прошарки та групи, які з'являються на сучасній історичній арені України, мають свою світоглядну позицію, відповідні форми самосвідомості, що певною мірою впливає на суспільну свідомість, соціальну практику. Таке становище призводить до розмаїття ціннісно-нормативних систем, якими керуються соціальні індивіди, колективи, суб'єкти соціальної діяльності в цілому. На зміст та характер соціально-політичних відносин, які формуються на пострадянському просторі, певним чином впливають міжетнічні протиріччя. Україна є також поліетнічною спільнотою, і саме тому визначення загальнозначущої інваріантної духовно-моральної складової етнічних культур, які містяться в ній, набуває великого сенсу.

Філософська рефлексія даної багатоаспектної проблеми відкриває можливість на теоретичному і практичному рівнях створити підґрунтя для виявлення загально-значимих цінностей, які можуть бути (в деякій мірі) орієнтирами індивідуальної соціальної поведінки та критерієм міжспільнотної взаємодії. Проблема людської досконалості як феномену суспільної свідомості завжди привертала увагу вчених. Але з'ясовується, що ця проблема не може бути вирішена дослідженнями тільки філософів - це системна проблема багатьох галузей соціогуманітарного знання. Різні аспекти даної проблеми розроблялись у працях вітчизняних та зарубіжних авторів.

Методологічні історико-філософські аспекти взаємозв'язку духовної та соціальної реальностей знайшли своє відображення у роботах І. Бичко, В. Горського, В. Іванова, П. Копніна, К. Поппера, О. Спіркіна, В. Шинкарука. Загальнофілософські аспекти взаємодії людської досконалості та соціальної динаміки розглядались такими філософами, як Т. Горак, М. Дмитрієва, А. Кавалеров, А. Мисуно, О. Панченко, В. Плавич, О. Пунченко, А. Чунаєва та ін.

Одним з важливих чинників протиріч міжлюдських відносин та взаємодії між локальними людськими спільнотами є їх іманентні ціннісно-нормативні системи, духовно-моральні пріоритети, важливою складовою яких є уявлення про “якість” соціального індивіда. У цьому відношенні постає проблема вияву загальнозначимих духовно-моральних пріоритетів, які є інваріантною складовою ментального простору етнонаціональних спільнот: Л. Баззард, Х. Гарфинкель, Б. Григор'ян, А. Єрмоленко, І. Кон, Дж. Локк, А. Мислівченко, Б. Раушенбах, Ж.-П. Сартр, А. Едель, К. Ясперс та ін.

Безпосереднє відношення до проблеми визначення духовно-моральних універсалій є питання суттєвих відмінностей національного характеру, що знаходить своє відображення у роботах П. Сорокіна, П. Вальтера, А. Вержбицької, М. Верникова, Х. Дюкера, Д. Інкельса, К. Клакхона, О. Мауєра, В. Сагатовського, М. Степико, Г. Щьокіна та ін.

Вплив образу Бога на образ досконалої людини - це довічна тема релігії, але вона має і суто соціально-практичні наслідки. А саме: - якою мірою досконалість Бога впливає на соціальні процеси? Цю складну проблему вирішували Д. Андреєв, Баха-Улла, Д. Беннет, О. Блаватська, С. Вівекананда, А. Гхош, Р. Рай, П. Рамакрішна, Д. Сарасваті, А. Тойнби, Л. Фейєрбах та ін.

Функціонально-діяльнісні аспекти духовно-моральної самодетермінації соціальної поведінки людей розглядалися такими вченими, як М. Амосов, А. Блюмкін, Ф. Гегель, В. Гуленко, І. Істомін, М. Каган, І. Кант, Д. Кемпбел, М. Коваленко, Е. Кондил'як, А. Молодцов, Н. Паніна, Т. Парсонс, С. Рубінштейн, В. Челідзе, К. Юнг та ін.

Під кутом зору її моральних функцій та ціннісного виміру людського буття розглядають досліджувану проблему А. Апресян, М. Бобнева, А. Гусейнов, О. Дробницький, В. Ефроімсон, Т. Кузьмін, Л. Покрас, Г. Спенсер та ін.

У межах об'єкту дослідження досить актуальним постає завдання теоретичного обґрунтування антропосоціального проектування життєвого шляху соціального індивіда (жінки, чоловіка) як можливого способу самореалізації їх сутнісних сил протягом усього життєвого циклу. Ці питання знайшли відображення в роботах К. Абульханової-Славської, К. Байчинської, К. Векселя, Є. Головахи, В. Журавльова, О. Зубця, Т. Карасевської, О. Микшик, М. Монтеня, К. Роджерса, Л. Сохань та ін.

Проблема знаходження загальнозначимого духовно-морального конструкту людства, виявлення мети співіснування локальних людських спільнот ставилась у дослідженнях М. Бахтіна, Ж. Ламетрі, М. Мамардашвілі, П. Рікера, З. Фрейда, Е. Фрома та ін.

Незважаючи на те, що досліджувана проблема вивчалась майже з усіх боків, завдання знаходження інваріантної духовно-моральної складової поліетнічних соціумів, якими є більшість країн світу, в тому числі й Україна, залишається недостатньо вивченим у соціальній філософії.

У сучасних умовах, коли дезінтеграційні процеси в світі, обумовлені міжетнічними протиріччями, набувають неабиякого значення для соціальної практики, дослідження, спрямовані на пошук гармонізуючих соціальну дійсність факторів, є досить актуальними.

Одним з чинників, які можуть відігравати стабілізуючу роль, є інваріантний духовно-моральний (соціально-етичний) складник суспільної свідомості. Саме необхідність появи такого теоретичного конструкту і зумовила визначення відповідного поняття, яке містило б у собі інваріантний загальнозначимий сенс.

Внаслідок дослідження виявилося, що найбільш функціонально придатним у цьому контексті є поняття “артетип досконалої людини”, який складається з коренів двох термінів “артефакт” та “архетип”. Поняттю “артетип досконалої людини” притаманні важливі когнітивні потенціали. Недостатнє дослідження цієї проблеми зумовило вибір теми даної роботи, її мету і завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планової наукової тематики кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського “Інноваційність у методології та технології наукового і соціального пізнання” (затверджена засіданням вченої ради університету, протокол № 5 від 25.13.1997 р.) і є одним з аспектів соціально-філософського дослідження інтегруючих факторів життєдіяльності поліетнічних спільнот та впливу певних феноменів духовної реальності на суб'єктивну і, таким чином, на соціальну дійсність.

Мета і задачі дослідження - довести, що уявлення про образ досконалої людини, які відображаються в ментальному полі суб'єктів усіх рівнів, виступають не тільки як соціально-психологічний феномен, що спонтанно складається та стихійно спрацьовує, але й, перш за все, як артетип досконалої людини, що раціонально усвідомлюється, сприяє гуманізації освітянської діяльності, соціалізації підростаючих поколінь, суспільства в цілому.

Досягнення мети забезпечується вирішенням наступних задач:

1. Узагальнити теоретичні позиції щодо людських сутнісних сил, роль уявлень про досконалу людину в них, трансформацію цих позицій та їх рефлексію, що склалися в колективній свідомості.

2. Окреслити механізм дії образу Бога в самосвідомості ряду конфесій як аналога людської досконалості, що детермінує соціальну поведінку суб'єктів.

3. Систематизувати і уточнити відповідно до мети дослідження суттєві ознаки духовно-морального інваріанту уявлень про образи досконалої людини і довести артетипічну природу їх якостей та властивостей, що створюються і функціонують у суспільній свідомості, виступають чинниками самодетермінації соціальної поведінки людей.

4. Розкрити та довести значущість морального складника процесів соціалізації як засобу перетворення артетипу досконалої людини в дійовий фактор гуманістичної трансформації освітянської діяльності.

Об'єкт дослідження - уявлення про образ досконалої людини, які формуються в суспільній свідомості і функціонують у життєдіяльності індивідуальних та колективних суб'єктів соціуму.

Предмет дослідження - онтологія виникнення та трансформація таких феноменів суспільної свідомості, як уявлення про образ (артетип) досконалої людини, рефлексія над ним у соціогуманітарному знанні та їх впливу на соціальну практику.

Методи дослідження. Мета та задачі дисертаційного дослідження зумовили використання таких методів: метод концептуальної компаративістики, який дає можливість системного бачення характеристик людських сутнісних сил, теоретичних підстав досліджуваного об'єкта; функціональний аналіз характеру взаємозв'язку досліджуваного ідеального інтегрального предмета, який є складовою частиною певних аспектів духовної реальності, їх взаємодії з соціальною дійсністю; соціально-прогностичний метод, який використовувався для екстраполяції тенденцій, що склалися у етнокультурній взаємодії в напрямку гуманізації.

Наукова новизна одержаних результатів. В дослідженні дістали подальший розвиток положення про сутність та значення факторів внутрішньої духовно-моральної самодетермінації поведінки соціальних суб'єктів.

У результаті аналізу функціонування в колективній свідомості теоретичних позицій щодо людських сутнісних сил виявлено, що образ досконалої людини виступає важливим чинником самодетермінації поведінки соціальних індивідів. Розгорнуті положення про такі конструкти духовної реальності як образ Бога та образ людини в їх генезі і функціях впливу на соціальну реальність

Новизною характеризується сформульоване нове поняття соціальної філософії “артетип досконалої людини”, яке розглядається як ідеальний предмет ментального поля людських спільнот, їх духовного простору, що вміщує уявлення, які зберігаються в їх колективній пам'яті як результат підсвідомого та свідомого відображення; загальнозначимий соціокультурний феномен, який успадковується від покоління до покоління і опредмечується в цілісний образ (паттерн) людини, яка самоусвідомлюється та самовідтворюється.

Визначено теоретичне підґрунтя та практичні характеристики артетипу досконалої людини, конструктивний сенс його моделюючого відношення до соціальної дійсності. Установлено, що артетип досконалої людини як фундаментальна конкретність духовної реальності може впливати певною мірою на соціальні процеси в Україні в напрямку їх гуманізації.

Вперше обґрунтовано і аргументовано змістовну лінію гуманістичної трансформації освітянської діяльності завдяки суттєвому збільшенню в ній питомої ваги морально-духовного складника, розвитку особистісної ефективності, соціальної компетентності, оволодінню соціальними навичками, вміннями, програмами поведінки в типових соціальних ситуаціях та обставинах.

Практичне значення дослідження визначається тим, що висновки дисертації є підґрунтям для:

1) розробки гуманістичних технологій спрямованих на: раціоналізацію відносин між локальними людськими спільнотами;

2) поліпшення способів життєдіяльності соціального індивіда і завдяки проектуванню стратегії його життєвого шляху й тактик соціальної поведінки;

3) удосконалення освітянської діяльності завдяки переорієнтації її на кінцевий змістовний результат - модель соціально зрілої особистості.

Матеріали дослідження можуть слугувати методологічною базою розробки таких спеціальних курсів для середніх та вищих закладів освіти, як “Тактики соціальної поведінки в типових життєвих обставинах”, “Способи розвитку особистісної ефективності та соціальної успішності”, “Соціальна компетентність”, “Гуманістичні технології індивідуальної життєдіяльності”.

Особистий внесок здобувача. В основу статей, написаних у співавторстві, покладені базові положення дисертації. Дисертанту належить обґрунтування існування інваріантного конструкту ментального простору локальних людських спільнот. У спільних публікаціях внесок співавторів паритетний або рівновеликий.

Апробацію результатів дисертації було здійснено на: міжнародній науково-практичній конференції “Філософія. Менталітет. Освіта” (Одеса, 1995), міжнародній науково-практичної конференції “Молодь на порозі третього тисячоліття: пошук пріоритетів” (Одеса, 1995), міжнародній науково-практичній конференції “Освіта в сучасному суспільстві: проблеми, теорія, практика” (Одеса, 1996), всеукраїнській науково-практичній конференції з проблем роботи середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів нового типу (Київ, 1994), а також на постійно діючих методологічних семінарах кафедри філософії та соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського (1994-1999) та Південного наукового Центру Академії педагогічних наук України (1997-2001). За матеріалами дисертації підготовлено спеціальний курс “Філософська антропологія”, який викладається в межах системного курсового навчання сучасного психоаналізу при Одеському обласному науково-практичному об'єднанні “Інноваційні та інформаційні технології освіти”.

Публікації. Основні ідеї та положення наукового дослідження висвітлено у 4-х публікаціях (з них одна - у співавторстві), вміщених у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається із вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та переліку використаної літератури. Матеріал викладений на 144 сторінках, список використаних джерел містить 242 найменувань.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми дисертаційної роботи, визначається мета, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, розкривається наукова новизна і практична значущість його результатів.

У першому розділі “Образ досконалої людини в колективній свідомості” здійснено багатоаспектний аналіз уявлень про сутнісні сили людини, простежується в свідомості ряду конфесій механізм впливу образу Бога на досконалість людини, яка в свою чергу, виступає в якості духовно-моральної самодетермінанти соціальної поведінки суб'єктів.

У першому підрозділі “Самоопис людини як феномен і як проблема” розкриті ті суперечливі позиції, що здавна виявляються в тлумаченні ролі внутрішніх і зовнішніх факторів впливу на становлення досконалого суспільства з безумовним авторитетом зовнішніх факторів (В. Афанасьєв, В. Коган та ін.), або з виділенням внутрішніх регуляторів соціальної активності людини (В. Блюмкін та ін.).

Відзначено, що систему особистісних властивостей не конструюють ні відмінності діяльності за сферою, видом, типом, формою, як стверджується І. Бекешкіною, ні атрибутивний статус і “мета-результат” діяльної особистості (Л. Ніколов), ні суб'єктивна воля індивіда, що об'єктивується (П. Рікерт); джерело, рушійні сили, направленість діяльності соціального суб'єкта обумовлюються духовно-моральними чинниками, що визначають внутрішні потенціали і тип світогляду цілим комплексом загальнозначимих для всього людства сенсів і значень - “створенням образів справді людського світу” (В. Шинкарук). Соціально активна особистість, на думку Т. Парсонса, орієнтована у своїй діяльності перш за все “на себе” - (відноситься до себе, як до суб'єкту дії) - і на сприймання його оцінки з боку найближчого оточення. Так, за Т. Парсонсом, ціннісно-нормативний зразок виступає одним з найважливіших факторів соціальної дії, а звідси - показником природи тієї чи іншої системи культури.

Дане положення отримує принциповий розвиток у тому, що у змістовних характеристиках сутнісних сил людини є можливість синтезувати певний інваріант. Цей інваріант, дякуючи загальнолюдській природі, набуває універсальність і може слугувати для вираження і визначення нормоцінності людини.

У загальнолюдському ціннісно-нормативному фонді духовно-моральний інваріант людської сутності постає не просто як продукт теоретичного конструювання: попри всій абстрактності цього образу-зразка в ньому виявляється кристалізованим гуманістичний досвід усіх локальних людських спільнот.

Ціннісно-нормативне ядро духовно-моральної складової ментального поля людства відіграє визначальну роль в образі досконалої людини, який є невід'ємною частиною суб'єктивної духовної реальності. На його основі складається в духовно-емоційному просторі індивіда образ свого “Я”, (“Я-концепція”), тут формується континуум його особистісних ціннісно-нормативних орієнтацій, усвідомлення й оцінка свого особистісного статусу, сенсу власного життя й проектування життєвого шляху.

Образ досконалої людини отримує відображення в ментально-світоглядному просторі індивіда, представлений у самосвідомості і соціальній поведінці особистості, в її визначальних якостях, властивостях. Таким чином, через суб'єктивацію індивідом образу-зразка та об'єктивації його у діяльнісно-поведінковому сенсі здійснюється самодетермінація життєдіяльності індивіда та його включеніть у гармонізацію суспільних відносин.

Образ досконалої людини використовується соціальним індивідом для самоописання, самооцінки своїх якостей, дій, вчинків у різних життєвих ситуаціях. Проте особистісно-детермінуючий ефект цього феномена духовної реальності по відношенню до соціальної динаміки досягається лише за умови сформованості загально-значимих ціннісно-сенсових пріоритетів та набуття ними дійсного статусу зразка. Ціннісно-нормативний хаос, відсутність у світової спільноти єдиного уявлення про напрямок історичного процесу (Ф. Ніцше), а у кожного індивіда уяви про духовно-моральну єдність представників усіх етнічних культур, веде до глобальних дезінтеграційних процесів.

Змістовний аналіз системних уявлень про образи досконалої людини етнічних культур виходить за рамки предмета даного дослідження. Проте для визначення повноти цього феномена у суспільній свідомості необхідно доповнити аналіз його функціональних властивостей. Для цього нами використана концептуальна характеристика генези наукових понять, яка була представлена М. Дмитрієвою на методологічному семінарі “Методологія та технологія наукового пізнання” та інших наукових форумах.

Другий підрозділ “Релігійно-богословські підходи до образу досконалої людини” присвячений аналізу генези образу досконалої людини на рівні буденної свідомості та його співвідношення з образом Бога в його впливі на спрямованість поведінки соціального індивіда. Цей підхід виправданий тим, що ідеали досконалої людини, які конструюють представники соціогуманітарного знання, залишаються, за зізнаннями мислителів (Т. Ламетри, М. Мамардашвілі), абстрактними і нерідко спекулятивними. Оскільки релігії Сходу приділяють значну увагу вдосконаленню соціального індивіда, для розгляду нами обраний індуїзм - одна із найдавніших релігій світу. Вона й сьогодні зберігає своє значення і вплив на свідомість мільйонів. “Ідеал, який Ви будь-де зустрінете, сягає, за словами С. Вівекананди, своїм корінням в Індію”.

Позиція індуїзму щодо еволюції індивіда визначена духовною редукцією: Бог - становлення досконалої людини. Це виражає сутнісну установку будь-якої конфесії про духовний вплив на віруючого через образ Божої досконалості.

На порівняльному співставленні з реально-духовною самосвідомістю Заходу розкриваються відміннісні моменти класичного індуїзму, передача духовних і моральних цінностей на індивідуальному рівні - від учителя до учня, пасивна соціальна позиція, відчуження від світської суєти, самопізнання як шлях пізнання верховної Божої Особистості (“Бгахават-Гіта”), визначеність безперервного вдосконалення душі.

Розгляд подальшого розвитку і соціально-політичної інтерпретації індуїзму обумовило звернення до праць індійських філософів, наприклад, Р. Рая, який реформує індуїзм у питаннях звичаїв та обрядів (”ідолопоклонства”), соціальної активності, учення про реінкарнацію; або Д. Сарасваті, який зі своїх активно-демократичних позицій піддавав критиці ортодоксальний індуїзм за культовість, яка перешкоджала побудові “ідеального суспільства”, індивідуальне духовне наставництво, непротивлення злу і т. ін. Тут розглянуті позиції індійського філософа П. Рамакришни, який в основному залишався прихильником канонічних постулатів індуїзму, але визначав головним завданням людини зближення з безмежною Божою досконалістю, і вважав це умовою досконалого соціального устрою.

Детально висвітлені погляди відомих представників індійської філософії XX століття С. Вівекананди та А. Гхоша. Аналіз позицій цих філософів дозволяє зробити висновок про їхній збіг з основами ортодоксального індуїзму, про збереження його канонів, і в той же час виявляє здатність індуїзму до модернізації під впливом мінливої соціальної реальності. Однією з визначних особливостей індуїзму є постійно зростаюча увага до виховання, до духовно-морального вдосконалення індивіда, хоча цілісного уявлення про досконалу людини індуїзм не дає. Ця неповнота уявлення про досконалість Бога (і звідси людини) - заповнюється в індуїзмі переліком позитивних і негативних особистісних якостей.

Далі показано, що образ єдиного Бога є підґрунтям: єдиної світової релігії; усунення всіх язв і пороків людства через утворення єдиної світової держави (Баха-Улла, О. Блаватська, Е. Безант, К. Олкотт). Із розробок теософського плану, із езотеричних посилок виділені і розглянуті ідеї нерозривної єдності космоантропогенези, макрокосма (Бога) і мікрокосма (людини), механізм трансценденції Божої досконалості в людську, критеріальність осягнення абстрактної “верховної” свідомості людиною як мірило її досконалості.

Взаємозв'язок досконалості Бога і досконалості людини визначається і прибічниками вчення Бахаї - світової релігії, що відстоює єдність світової спільноти і досягнення загального миру шляхом об'єднання людства, синтезу всіх релігій. Локальні спільноти, їх духовні лідери шукають шляхи самовдосконалення людини і вдосконалення соціальної реальності, кристалізують людську колективну свідомість, на базі якої здійснюється духовна трансформація людини, її Самості (Д. Беннет). Абсолютне підпорядкування волі Самості Божій волі і породжує “єдину неподільну волю”, що забезпечує досягнення гармонійності високих людських якостей під впливом незаперечного авторитету єдиного Бога.

На завершення аналізується взаємодія Бога і людини, здійснена у праці Л. Фейєрбаха “Сутність християнства”. Якщо релігійне і езотеричне вчення визнає єдино можливу направленість редукції від Бога до людини, то для Л. Фейєрбаха Божа сутність, безумовно, має земну основу. Тут визначається редукція від недосконалої людини до Бога, який виступає у ролі еталону.

Деякою мірою вищерозглянуті позиції щодо співвідношення Бога та людини співпадають з звісною томістською антитезою потенційного (можливого) та актуального (дійсного): “...уподібнювання Богу є справжня і бажана мета людини”. Розглядається образ Бога як один із модусів духовно-морального ідеалу. У зазначеному сенсі образ Бога є суто соціокультурним феноменом, який детермінує соціальну поведінку певної частини людей. Цей феномен притягнений до розгляду завдяки тому, що він є реально діючим аналогом загальнокультурного конструкту суспільної свідомості - артетипу досконалої людини, який теж може впливати певною мірою на зміст та характер соціальної діяльності.

Другий розділ “Образ досконалої людини як артетип у контексті духовно-моральних універсалій” присвячений з'ясуванню суттєвих характеристик основ духовно-моральної складової образів досконалої людини, визначенню артетипічної природи її якостей та властивостей, які утворюються та функціонують у ментальному просторі локальних людських спільнот та розкриттю значення моральної складової соціалізації зростаючої людини як дійового чинника гуманізації освітянської діяльності.

У першому підрозділі “Артетип досконалої людини - універсальний раціонально-гуманістичний ідентифікатор” розглядаються історично створені інституції і механізми регламентації і регулювання міжлюдських відносин та міжспільнотної взаємодії.

Регулювання відносин між етнонаціональними спільнотами, часом визначається нерозв'язаними протиріччями, з якими вони стикаються, вступаючи у взаємодію одне з одним.

Встановлено, що джерелом такого роду протиріч є певні специфічні етнокультурні ментальні конструкти, що визначають зміст, направленість і характер соціальних процесів як у масштабах етнокультур, так і в їх взаємодії з іншими етнокультурами: культурний ідеал (З. Фрейд), ідеал (Е. Фром).

Досягнення глобального соціально-політичного консенсусу неможливо через різнорідність, інколи радикальну протилежність основоположних духовно-моральних конструктів, притаманних етнокультурам Землі.

Висунуто припущення про доцільність теоретико-практичної реконструкції духовно-моральної складової ментального поля етнонаціональних спільнот світової соціальної системи. Спираючись на позиції певної кількості авторів (Л. Баззард, Б. Григор'ян, А. Едель, Б. Раушенбах, П. Рікер, В. Рокеш, В. Шинкарук та ін.), проаналізовані теоретичні передумови конструювання загальнозначимого ментального конструкта, фактори й умови його укорінення в свідомості суспільства. Доведено, що центральною складовою духовної реальності члена будь-якої етнокультурної спільноти є образ Я, образ Себе (Ж.-П. Сартр), образ досконалої людини. Розглянуті соціально-психологічні механізми функціонування і успадкування образу досконалої людини, а також його теоретичні передумови.

Уявлення про людську досконалість, розглянуті у співставленні з аналогічними, за своїми функціями і природою існування компонентами духовної реальності - з комплексом загальнолюдських моральних традицій і етичних норм, що дозволяло групам й індивідам виживати, а також з таким компонентом колективної суб'єктивної реальності, як архетип (К. Юнг).

При подальшій розробці понятійного визначення інваріантного духовно-морального ментального конструкту, який трансформується під час рефлексування філософами та вченими, була використана методика семантичного синтезу категорій. Для позначення поняття “образ досконалої людини” був застосований термін “архетип “ с необхідною заміною тут першого кореня "архе" - на корінь "арте", який був запозичений з терміну “артефакт”, де корінь "арт" - лат. аrs - ремесло, мистецтво, майстерність. У результаті запозичений з назви першого розділу даної роботи термін “образ” ми змінили на “артетип”.

Змістовно визначені сутнісні характеристики артетипу досконалої людини: ідеальний предмет (конструкт) ментального поля людства, його духовно-морального простору, в який входять уявлення колективної пам'яті, що є результатом як свідомого, так і підсвідомого відображення; загально-значимий соціокультурний феномен, що соціально успадковується від покоління до покоління і опредмечується в цілісний образ (паттерн) самовідтворюваного і самоусвідомленого соціального індивіда.

Показані соціальні функції артетипа досконалої людини як феномена суспільних відносин: універсальний раціонально-гуманістичний ідентифікатор, фактор гуманізації міжлюдських відносин і критерій взаємодії локальних людських спільнот; показник ефективності соціалізації підростаючих поколінь.

Найважливішими соціальними функціями артетипа досконалої людини в соціокультурному плані є такі: оцінна, директивна, нормативна, прогностична, виховна.

Активізація знань у формуванні самих образних уявлень про досконалу людину дозволяє вивести їх із зони колективного підсвідомого, “вивільнити” від юнгівського психологізму і посилити в них загальнолюдську духовно-моральну основу.

Усе це, безсумнівно, служить виявленню сутнісних моментів і когнітивних потенціалів поняття “артетип” (М. Дмитрієва) і дає можливість зробити поняття “артетип” базовим у концептуальному каркасі досліджуваної проблеми.

У другому підрозділі "Моральна направленість освітянської діяльності як один із основних способів впровадження в соціальну реальність артетипу досконалої людини” визначена роль моральної складової освітянської діяльності. Розглянуті основи управління соціальними процесами засобами соціально-етичних норм.

Проаналізовані погляди Ф. Гегеля та І. Канта на соціальні функції моралі. Джерело виникнення моральних регулятивних механізмів суспільних відносин Ф. Гегель вбачає як похідну соціальної взаємодії. У зазначеному субстраті моральної самосвідомості у Ф. Гегеля виступає і об'єктивне благо (моральна свобода), якоюсь мірою перетинається з артетипом досконалої людини в частині добровільного вибору нею конструкта духовної реальності.

І. Кант оперує абстрактно-універсальною категорією морального закону, як підставою активності соціального індивіда. Категоричний імператив І. Канта запроваджується в соціальній реальності, дякуючи практичному розуму. Відстежено механізм редукції між об'єктивною духовною реальністю (Богом) та суб'єктивною духовною реальністю (людиною), з'ясовано однопорядковість категоричного імперативу і артетипу досконалої людини.

І. Кант, обмежуючись загальними вказівками на змістовний континуум категоричного імперативу (свобода, цінність, доброчесність), не деталізує механізми його запровадження в соціальній дійсності. У цьому відношенні дисертантом запропоновано сукупність духовно-моральних цінностей, які, становлячись серцевиною досконалої людини, виступають детермінантами соціальної поведінки, формування стійкого поведінкового репертуару, що притаманний певним етнокультурам.

Ф. Гегель використовує поняття “образ”, розмірковуючи про моральність. Він упевнений, що образами надвеликої досконалості виступають такі соціокультурні конструкти, як “вітчизна, держава”. Способи впровадження в соціокультурний простір цих образів у Ф. Гегеля - це трансляція морально-етичних цінностей християнства. Редукція якостей та властивостей Бога на недосконалу людину, внесення в самосвідомість зростаючих людей образів справжньої людської досконалості - такі механізми досягнення духовно-моральної єдності Бога і людини за І. Кантом.

Визначено, що артетип досконалої людини входить до контінуума моральної сфери людини і, таким чином, є фактором самодетермінації соціальної поведінки.

Особливої значимості набувають висновки про те, що освітянській діяльності має бути притаманна проективна функція, спрямована на удосконалення зростаючих людей і оновлення соціальних структур.

Встановлено, що збільшення питомої ваги у змісті освіти соціально-етичних складових, а також розвиток у зростаючих людей соціальних умінь і навичок (соціальної компетентності) створює сприятливі умови для формування раціонально-гуманістичної соціальної поведінки й гармонійної міжлюдської взаємодії.

Висновки

У дисертаційному дослідженні наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розкритті особливостей створення та функціонування в межах ментального простору соціуму інваріантного духовно-морального складника, а саме:

1. У роботі в результаті філософського аналізу способів функціонування в суспільній свідомості уявлень про образ досконалої людини як частини людських сутнісних сил розкрито їх гуманістичний вплив на соціальні процеси.

2. Сформульовані роль та значення уявлень про образи досконалої людини як духовно-моральних феноменів самосвідомості людини, що виступають факторами самодетермінації її соціальної поведінки.

3. Розкрито механізм впливу образу Бога як основної складової духовної реальності на зміст, напрямки і характер соціальної діяльності віруючих ідей.

4. Обґрунтовано нове поняття соціальної філософії: “артетип досконалої людини” - ідеальний предмет ментального поля людських спільнот, їхнього духовного простору, що вміщує уявлення, які зберігаються в їх колективній пам'яті як результат підсвідомого та свідомого відображення; загальнозначимий соціокультурний феномен, який успадковується від покоління до покоління і опредмечується в цілісний образ (паттерн) людини, яка самоусвідомлюється та самовідтворюється; з'ясовано його теоретико-методологічний статус, функції в різних сферах соціальної практики -- у освітянській діяльності, соціалізації в цілому, у міжспільнотній взаємодії.

5. Визначено, що артетип досконалої людини виконує такі функції: директивну, оцінну, критичну, прогностичну, виховну.

6. Виявлено, що артетип досконалої людини потребує діалектичної інтерпретації. Ставши теоретичним конструктом (ідеальним предметом), отриманим внаслідок абстрагування від змістовних характеристик уявлень про образи досконалої людини локальних спільнот, закономірно стає фактором удосконалення форм та методів індивідуальної життєдіяльності особистості, а також поступово перетворюється у загально-значимий ціннісно-нормативний пріоритет, постійно діючий чинник гуманізації соціальних процесів.

7. Обґрунтовано необхідність змін освітянської діяльності в Україні щодо визначення її кінцевих результатів, значного розширення її духовно-моральної складової, суттєвого збільшення питомої ваги соціально-технологічної компетентності як передумови особистісної ефективності та соціальної успішності.

8. Доведено значення артетипу досконалої людини як теоретичної основи створення в Україні принципово нового напрямку соціалізації - антропосоціального проектування, розробки стратегії життєвого шляху та тактик соціальної поведінки зростаючої людини.

Основні положення роботи викладені в таких публікаціях

1. Закревський В.Е. Методика розвитку індивідуальності вихованця // Психологія і педагогіка життєтворчості. - К.: Інститут змісту і методів навчання, 1996. - С. 708-736.

2. Закревский В.Э. Социальный индивид как структурная единица социальной системы // Доклады и сообщения международной научно-практической конференции “Образование в современном обществе: проблемы, теория, практика”. - Одесса, ЮГПУ им. К.Д. Ушинского. - 1996. - С. 213-215.

3. Закревский В.Э. Здравый смысл и образовательные процессы в обществе // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 1998. - №1 (2). - С. 122-124.

4. Закревський В.Е., Кавалеров А.І. Спроба філософсько-педагогічної антропології // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 1998. - №1 (2). - С. 50-52.

5. Закревский В.Э. Третье тысячелетие: от физически и психически здорового человека к совершенному социальному устройству // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 1999.- № 1 (3). - С. 34-39.

6. Закревский В.Э. Теоретико-методологические предпосылки моделирования содержательного результата образовательной деятельности // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 2000. - № 1 (2). - С. 110-114.

Размещено на Allbest.ru