Моральні форми та їх зв'язок із правом у філософії Гегеля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Моральні форми та їх зв'язок із правом у філософії Гегеля

Павлова Т.С.

Морально правова проблематика, що розглядається Гегелем завжди викликала до себе науковий інтерес. Дослідження таких важливих сфер суспільного життя як право і мораль надає можливість ширше розглянути не лише природу суспільства, а й природу людини, а тому вивчення цих сфер є завжди актуальним.

Проблемами моралі та права у філософії Гегеля займалися такі фахівці як В. Нерсесянц, В. Пушкін, Л. Хейде, В. Шинкарук та інші, у своїх роботах вони розглядали розвиток об'єктивного духу, у тому числі і моралі. Aлe форми моралі потребують окремого детального розгляду та їх вплетіння у загальний контекст розвитку права, саме цьому і присвячена дана стаття.

Основним принципом моралі можна вважати: роби добро і не чини зла. У моралі воля повертається до себе самої. Особа формального права перетворюється на моральний суб'єкт. На перший план виходить внутрішній світ людини, який непідвласний формальному праву. «У це внутрішнє переконання людини неможна втручатися; його неможна піддавати насильству, і тому моральна воля недоступна. Цінність людини визначається її внутрішнім спонуканням, і тим самим точка зору моралі є для себе суща свобода» [2, с. 155]. Це сфера суб'єктивної чи моральної волі. Мораль віднаходить свій вираз у вчинках: суб'єкт є ряд його вчинків. Якщо вони є рядом звершень, що не мають цінності, то не має цінності і суб'єктивність воління; якщо ж навпаки, ряд діянь індивіда за своє природою є субстанційним, то така і внутрішня воля індивіда. [2, с. 167-168]. Внутрішнє визначення особи щодо вчинку є дуже важливим, але свою моральну оцінку особа отримує саме через свої вчинки.

Юридичним законам не підпорядковується моральне зло, якщо за зовнішнім своїм проявом воно не порушує норми права. Моральний вчинок містить у собі дві складові: загальне і особливе. Загальне проявляється у тому, що вчинок повинен відповідати принципу добра, а особливе у тому, що прояв, об'єктивація вчинку повинна співпадати з таким же добрим наміром, умислом особи, що його вчиняє.

Умисел і вина у філософії мислителя виступають як необхідні складові моралі. Умисел є необхідною підставою, щоб поставити у вину особі її діяння. Вина ж виступає як зовнішнє судження про те здійснила чи не здійснила особа щось. Нести відповідальність особа може лише за те, що містилося у її умислі. Намір є у тому, чого особа бажає, оскільки їй окрім особливого відоме ще і загальне, то у моралі намір виражає це загальне як бажане. До складу умислу входить і намір, оскільки таким чином враховується загальне і особливе, а вчинок виступає як усвідомлений і бажаний особою. Щодо наслідків вчинку, то умисел має відношення до безпосередніх його наслідків, у той час як наміри наслідків більш віддалених. У вчинку відбувається об'єктивація сформованої, з урахуванням загального і особливого у залежності від розвитку свідомості, суб'єктивної волі. Відповідальність особи у вигляді покарання може бути лише за те, що було у її умислі, за те, що вона вчинила. Мотив діяння, у тому числі і морального, містить у собі загальне умисел, і особливе намір. Te, що зветься добром або правом є таким не від природи, а завдяки тому, що особа завдяки своєму розуму надає їм зміст. Гегель зазначає, що більш моральною є точка зору, згідно якої необхідно знаходити задоволення у вчинку, а не у тому, щоб зупинятися на розриві між самосвідомістю людини і об'єктивністю діяння [2, с. 163--167].

Гегель зазначає, що суб'єкт визнає своєю виною лише те наявне буття у дії, яке містилося у його знанні і волі, тільки те, що було його умислом, було йому приналежним [3, с. 335]. Умисел стосується лише наявного безпосереднього буття, намір же стосується мети цього наявного буття і субстанціальної його сторони.

Якщо у вчинку співпадає добрий результат і добрий намір особи, тільки тоді такий вчинок вважається моральним. Важливо подолати можливий розрив між умислом і діянням, між внутрішнім і зовнішнім, особливим і загальним. Добрий намір, що зведений у поняття волі є добром.

Добро і совість теж виступають категоріями моралі. Добро мислитель виражає як реалізовану свободу, як абсолютну кінцеву мету світу [2, с. 172]. Щодо світу, добро є його «абсолютна кінцева мета», щодо особи добро є її обов'язок. Неморальність волі, проявляється у протиставленні себе універсальній волі. У моралі відбувається усвідомлення особою необхідності узгодження особистих і загальних цілей, мораль у зв'язку з цим не є позбавленою суб'єктивного задоволення особи, оскільки узгодженість особливого і загального може приносити особі задоволення. Мораль є більш раціональною, ніж абстрактне право. У моралі на перший план виходить здатність людини робити оцінку своїх власних вчинків і вчинків інших людей з точки зору протиставлення добра і зла. Мораль проявляється вже не тільки у думках, а й у справах, вчинках особи, оскільки особа має право на свободу вчинку.

У моралі відбувається розвиток свідомості особи, коли основним її поняттям стає добро, але критерії визначення що є добре, а що зле містяться лише у суб'єктивній свідомості особи, визначається її совістю. Оскільки совість є тією категорією моральної свідомості, яка має різний ступінь розвитку у різних осіб, вона може не мати нічого спільного з визначенням добра, з об'єктивною реальністю, істиною. Якщо особа має розвинуту моральну свідомість її уявлення про добро і зло можуть співпадати з їх поняттям, але таке співпадання буде носити випадковий характер: у когось співпадає, а у когось і ні. При такому суб'єктивному визначенні, такі категорії як обов'язок, загальне, право, добро втрачають свій сенс. Оскільки суб'єктивні уявлення є випадковими, відповідно і ці поняття, що визначаються виключно з суб'єктивних уявлень особи є теж випадковими. Гегель зазначає, що ця чиста достовірність самої себе, що ставить себе на свою вершину, що проявляється у двох формах, які безпосередньо переходять одна в іншу, совісті і зла. Перша є воля добра, яке, однак, у цій чистій суб'єктивності є дещо не об'єктивне, не загальне, не виразне, і дещо таке, відносно чого суб'єкт у своїй одиничності знає себе як вирішальний. Зло є те саме знання своєї одиничності, як чогось вирішального, оскільки одиничність не залишається у цій абстракції, але на перекір добру, засвоює зміст суб'єктивного інтересу [3, с. 304-305].

На етапі моралі воля особи виступає як особлива воля, яка відрізняється від волі одиничної, що є у абстрактному праві та від загальної волі, яка повинна стати дійсністю у моральності. У моралі воля особи прагне блага, добра, але не усвідомлює, що воно є тотожним з загальною волею. Добро виступає ще як суб'єктивно визначене, внутрішньо прийняте особою. У моралі воля особи або приймає добро як своє власне переконання або ні, але не є тотожною з ним.

Абсолютизація суб'єктивної волі визначається філософом як зло. По своїй природі людина не є ні доброю, ні злою, визначення вона надає собі виходячи з своєї свободи волі. Добро і зло виступають як можливості для особи, вона може прийняти будь який бік у залежності від того як вона вирішить, керуючись при цьому своєю свободою. Рішення свободи волі про абсолютизацію особливого, ставлення його вище загального і призводить до зла. Спочатку воно має місце лише у свідомості особи, є її волею, а потім може бути об'єктивоване у зовні у вигляді не морального або не правового вчинку. Коли особливе, суб'єктивне абсолютизується волею особи, тоді може виникати переконання у своїй правоті, що є сугубо безпідставним. З формальної точки зору, творити добро означає досягати свого блага, виконуючи закони, таким чином повинні чинити всі люди.

С. Труфанов говорячи про поняття добра у Гегеля говорить, що якщо всі люди будуть добиватися свого блага, виконуючи закони, то це і буде добро. Виконання правових норм це благо усіх. Намагання кожної людини реалізувати себе згідно своєї особливості це благо кожного. Єдність блага усіх і блага кожного є добро [6, с. 319]. Поняття добра дається Гегелем виходячи з визначення відносин особливого і загального. Добро виступає як узгоджена єдність між благом кожного і благом усіх. Добро є узгодженість двох його складових, відповідно добром не може бути абсолютизація якоїсь із двох цих частин: особливого чи загального.

Оскільки, внаслідок порушення узгодженості особливого і загального, відбуваються невизначеності у визначенні добра і колізії між різними його видами. У свідомості особи факт гармонії особливого і загального є випадковим, оскільки це залежить від свободи волі особи. Але оскільки поняття добра є єдиним, то різні його види повинні бути узгодженими між собою.

Перед особою стоїть важка і важлива задача, що полягає в узгодженні особливого і загального: особа, що є суб'єктом, особливим має обов'язки перед собою і повинна їх виконувати, у той же час вона відноситься і до загального, тому має і інші обов'язки. Оскільки людина є єдине ціле, тотожність, тому вона повинна досягти гармонії між цими двома складовими. Для вирішення цієї задачі людина може використовувати свою здатність сприймати, усвідомлювати загальне як особливе. Саме не протиставлення загального особливому, а усвідомлення його як розумного, універсалізованного особливого вирішає таку колізію. Якщо ж цього не відбувається, то є випадковим такий момент, чи узгоджується зовнішня об'єктивність з суб'єктивними цілями, чи реалізується у ній самій добро і чи знищується у ній самій зло у собі і для себе нікчемна мета; далі, чи знаходить у ній суб'єкт своє благо, і говорячи точніше, чи є щасливим у ній добрий суб'єкт і чи робиться нещасним злий. У той же час світ повинен надати можливість здійснитися у ньому суттєвому, доброму вчинку, таким же чином як він повинен також забезпечити доброму суб'єкту задоволення його особливого інтересу, а злому навпаки відмовити у цьому і також знищити саме зло [3, с. 336-338]. Оскільки добро є абсолютною кінцевою метою світу, необхідно, щоб у самому світі добро набувало свого розвитку, а зло знищувалося.

Гегель вважає, що здоровий глузд безпосередньо знає, що є правильним і добрим [1, с. 247]. Моральний образ думок є у тому, щоб твердо стояти на правильному, і утримуватися від всякого коливання, розхитування і применшення його. Дещо є право не тому, що я знаходжу його вільним від протиріччя, а саме тому, що воно праве, воно є право [1, с. 254--255]. Мислитель виступає проти суб'єктивізму у відношенні до понять. Поняття існує об'єктивно, незалежно від відношення до нього свідомості.

Визначаючи, що є справедливим і добрим, ми можемо дотримуватися перш за все досвіду взагалі, і в першу чергу зовнішнього досвіду, а саме звичайного перебігу речей. Ми можемо бачити, що вважається справедливим і добрим, або, краще сказати, що на справді виправдовує себе як справедливе і добре. Тут, однак, слід відзначити: 1) для того, щоб знати, які вчинки є справедливими, добрими, а які несправедливими, злими, необхідно вже заздалегідь мати поняття про справедливе і добре; 2) отже, як би ми захотіли додержуватися того, що звичайний перебіг речей показує у якості такого, що має саме таке значення, то у нас не вийшло б нічого визначеного [4, с. 13--14]. Якщо особа у своїй діяльності керується лише досвідом, без намагання віднайти у ньому розум, то і результат буде відносний, залежний від суб'єктивної точки зору. Tаку свою суб'єктивну точку зору особа може виправдати виходячи з емпіричних подій, хоча вони і можуть мати випадковий характер, та й досвід особи є обмеженим, він стосується лише її власного, суб'єктивного досвіду. Але досвід може бути не лише зовнішній, а і внутрішній. Керуючись власними внутрішніми відчуттями, особа надає оцінки щодо добра чи зла. Відчуття не спираються на підстави і не вимагають їх, крім того, вони є мінливими, і, звичайно, суб'єктивними. Якщо відноситися до чогось керуючись лише почуттями, то необхідно розуміти, що уявлення про це щось у свідомості особи, буде суб'єктивним. Tака річ буде саме такою лише у свідомості цієї, емпірично існуючої особи. Питання про те, як це дещо усвідомлюється іншими для особи залишається відкритим. Гегель зазначає, що якщо я у чомусь спираюся лише на своє почуття, значить, я не хочу утрудняти себе розглядом підстав і, таким чином, не хочу погодитися з загальним. Я вирушаю у цьому випадку у себе і виражаю лише те, якою є річ у мені, а не те, яка вона сама по собі є об'єктивно і взагалі. Об'єктивне, загальне є дещо, що відноситься до міркування, або, краще сказати, поняття [4, с. 14].

Особа сама визначається щодо того, як їй діяти, вона сама надає сенс своїм діям. Суб'єктивна воля особи спочатку визначається щодо того, яким чином їй діяти, а потім особа об'єктивує цю свою суб'єктивну волю. Особа, що діє у відповідності до принципів моралі, бачить добро своєю цінністю і ставить його своєю метою, визнає прагнення до нього своїм обов'язком, проблема, однак є у тому, що розуміння добра у такої особи є суб'єктивним. Тому вона з необхідністю повинна прагнути до усвідомлення універсальної загальної волі, у якій поєднується і узгоджується на принципах розумності об'єктивне і суб'єктивне, завдяки якій особа завжди буде знати, яким чином необхідно діяти, щоб досягти своєї мети блага, що відповідає своєму поняттю.

Обов'язки за своєю суттю є добром, злом же є свідоме порушення свого обов'язку. У понятті добра поняття волі і особливої волі поєднуються у єдиній ідеї добра. У понятті, ідеї добра, суб'єктивне, випадкове, абстрактне зняті. При цьому у понятті добра вони продовжують міститися але вже у знятому вигляді. Добро містить у собі благо і право. І знову таки, є наявним зв'язок права і моралі у філософській концепції Гегеля. Благо і право виступають складовими поняття добро, тому одне без іншого не можуть складати добро, тільки разом вони складають його поняття. Добро стоїть вище абстрактного права власності і особливих цілей блага, тому що вони мають значення лише тоді, коли відповідають ідеї добра. У понятті добра, знімається протиріччя права і блага. Tаким чином суб'єктивна воля набуває значення лише коли вона відповідає ідеї добра.

Якщо говорити про мораль, то у ній ідея добра виступає лише як абстрактна. Суб'єктивна воля повинна зробити добро своєю ціллю, а потім здійснити його, у той же час добро вступає у дійсність лише через суб'єктивну волю. Добро виступає як істина особливої волі, але ця воля не є доброю за природою, але може лише завдяки роботі над собою стати тим, що вона є. З іншого боку, саме добро без суб'єктивної волі є лише позбавлена реальності абстракція, і реальності воно повинне набути лише завдяки суб'єктивній волі. У розвитку добра міститься три ступеня: 1) добро є для особи як особлива воля, і вона її знає, 2) висловлюється, що є добро, і розвиваються особливі визначення добра; 3) визначення добра для себе, особливість добра як нескінченної для себе сущої суб'єктивності. Це внутрішнє визначення добра є совість [2, с. 173]. Оскільки добро є сутністю волі, в її субстанціальності і загальності, воля в її істині, тому воно є тільки у мисленні і завдяки мисленню. Мова у Гегеля йде не про субстанціальну чи не субстанціальну природу добра, а про те, що людина має вище право, яке є у тому, щоб не визнавати нічого, розумності чого вона не вбачає [2, с. 173]. Добро мислиться особою як дещо розумне, являє собою моральну, правову і інтелектуальну цінність, воно розглядається як таке, що може бути пізнане.

Мораль демонструє поки ще роздвоєння волі на особливу і загальну. Особлива воля усвідомлюється ще як самостійна, не залежна від загальної і нею не обумовлена. Особа захищає і зберігає саме цю свою особливу волю, що усвідомлюється нею, як повністю самостійна.

Te, що є добро, а що є зло, совість людини обирає довільно, суб'єктивно, тому у моралі добро у своєму понятті не є гарантованим. Гегель зазначає, що совість як формальна суб'єктивність взагалі є постійна готовність перейти у зло [2, с. 181]. На думку мислителя, не можна визнати совість у властивій їй формі, тобто як суб'єктивне знання, подібно до того, як у науці не має значення суб'єктивна думка, запевнення і посилання на суб'єктивну думку [2, с. 179]. Совість таким чином не може виступати об'єктивним, істинним мірилом добра і зла, правового і не правового, тому є необхідним створення загальних законів, що були б обов'язковими для всіх, незалежно від рівня розвитку свідомості. У той же час філософ дуже піднесено говорить про совість як про святиню, зазіхати на яку було би святотатством [2, с. 179]. Зазначаючи таку високу роль совісті, він закріплює право особи на суб'єктивність, особливість, самосвідомість узгоджену із загальною, розумною волею.

У совісті багато суб'єктивного. Мислитель протиставляє обов'язок совісті. Совість є потяг до добра, обов'язок і добро виступають у ній такими, якими вона їх знає. Проблема у тому, що таке фактично суб'єктивне знання вона видає як істинне. Гегель зазначає, що до моралі відноситься лише формальна совість, істинна совість відноситься до моральності. Совість у якості істинної є визначення самої себе до того, щоб хотіти того, що у собі і для себе є добро і обов'язок. Оскільки у моралі мова йде лише про абстрактне добро, совість є ще позбавленою свого об'єктивного змісту і є ще тільки нескінченною достовірністю самої себе [2, с. 179].

Добро і зло завжди існують поруч. Добра воля вчиняє згідно зі своїм поняттям, зла воля є протилежність загальної волі. Оскільки людина володіє свободою волі, вона несе вину і відповідальність за своє зло. Воля є одночасно і доброю і злою, природа ж не є ні доброю ні злою.

Суб'єктивність відіграє важливу роль у розгляді моралі Гегелем. Абсолютна суб'єктивність постає у нього як зло. Як зло суб'єктивність постає у вигляді лицемірства, обмані, протидії загальній волі, виправданні неправди та інше. Проблема суб'єктивності є у тому, що вона може бути ніяким чином не опосередкованою об'єктивністю у вирішенні проблемних питань. Абсолютний суб'єктивізм небезпечний тим, що він може виправдати абсолютно все, всякий результат і всякі засоби його досягнення. Суб'єктивність часто спотворює визначення, поняття, ідеї, тому часто видає одне за інше, наприклад зло, засновуючись на своїх власних суб'єктивних переконаннях видає за добро. Іноді суб'єктивність навмисне робить підміну понять, іноді це відбувається випадково. Особа може прикривати добром зло, а може навіть виправдовувати свої злі вчинки іншими добрими. Таке відбувається у свідомості, коли суб'єктивність виступає єдиним критерієм вчинку, коли всі визначення виходять тільки з неї. Наступним негативним проявом абсолютної суб'єктивності виступає впевненість у тому, що якщо для вчинку можна віднайти хоча б одну підставу, що є благою, то й весь вчинок є благом. Доброта вчинку може визначатися виключно, знову ж такі з абсолютно суб'єктивного, бажання добра. До суб'єктивного можна віднести і софістичний спосіб мислення, оскільки істина у софістів є відносною, залежною від суб'єктивної волі. У абсолютній суб'єктивності є повна абстрактність добра і зла, а значить між ними немає ніякої різниці і все залежить тільки від цієї абсолютної суб'єктивності. Таке «добро», що не відрізняється від зла немає ніякої цінності. Tому необхідним є наступний етап розвитку об'єктивного духу моральність. На цьому етапі суб'єктивне і об'єктивне поєднуються, право, що відповідає своєму поняттю стає реальністю, особи стають насправді вільними, усвідомлюють свою справжню сутність.

А. Швейцер у своїй роботі «Культура і етика» приділяє гегелівській етиці один із розділів під назвою «Надетичний оптимістичний світогляд Гегеля», де говорить про те, що Гегеля не цікавлять питання індивідуальної етики, що він говорить про етику у плані сім'ї, громадянського суспільства і держави [8, с. 296]. He можна погодитися з такою точкою зору, оскільки, по перше, суб'єктивне, індивідуальне відношення особи до етики виражається філософом у вченні про мораль, а от питання сім'ї, громадянського суспільства і держави у вченні про моральність і, по друге, моральність зовсім не передбачає втрату індивідуальності особи, вона залишається.

Мораль у філософії Гегеля виступає як конкретна мораль, яка здійснюється у конкретному історичному житті, що має свої культурні, цивілізаційні особливості. Реалізуючись у ньому мораль постає не як формальна або абстрактна, а як реальна, реалізована, хоча б навіть і не у повній мірі. Людина завжди існує разом із сучасним їй світом, а не за його межами, тому і свою свободу і мораль, вона усвідомлює без відриву від цього сучасного їй життя, свою свободу і мораль людина реалізує саме в цьому світі. Людина приходить у світ, у якому вже існують свобода і мораль, тому вона її не створює заново, а лише реалізує їх як особа у світі. Суб'єктивна, індивідуальна свобода повинна бути вписана у те історичне життя, культуру, цивілізацію, у якій живе особа. Завданням людини, відповідно є не створити деяку нову мораль чи свободу, виходячи із своєї суб'єктивності, а розумно вписати себе у загальну канву світового розвитку, узгодити свої суб'єктивні устремління із загальним розвитком світової історії. З іншого боку, з яких підстав особа повинна довіряти цій історичній ситуації, визнавати її і формувати своє моральне життя у відповідності до неї? Це запитання є правомірним і у Гегеля на нього є цілком конкретна відповідь. Людина має право не визнавати всього того, що не є розумним, а дійсність є розумною, тому заслуговує визнання і довіри. Проблема є лише у тому, щоб за емпіричною реальністю побачити розумну дійсність.

Список використаних джерел

філософія гегель добро мораль

1. Гегель Г.В.Ф. Феноменология духа. Философия истории / Георг Вильгельм Фридрих Гегель. М.: Эксмо, 2007. 880 с.

2. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г.В.Ф. Гегель. М.: Мысль, 1990. 524 с.

3. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук / Г.В.Ф. Гегель // Том 3. Философия духа. М.: Мысль, 1977. 471 с.

4. Гегель Г. Философская пропедевтика / Г. Гегель //Работы разных лет. В двух томах. Т. 2. М.: Мысль: 1973. 630 с.

5. Пушкин В.Г. Философия Гегеля. Абсолютное в человеке / В.Г. Пушкин. СПб.: Лань, 2000. 447 с.

6. Труфанов С.Н. Грамматика разума или система Гегеля в доступном изложении / С.Н. Труфанов. Самара: Гегель-фонд, 2003. 420 с.

7. Хейде Л. «Сова Минервы»: об актуальности «Философии права» Гегеля / Л. Хейде // Вопросы философии. 1996. № 9. С. 131-140.

8. Швейцер А. Культура и этика / А. Швейцер. М.: Наука, 1973. 480 с.

9. Шинкарук В.Н. О месте права в формообразованиях человеческого духа в философии Гегеля / В.И. Шинкарук //IX межд. гегелевский философский конгресс. 36. науч. доклад. М.: Мысль, 1968. С. 18-29.

Размещено на Allbest.ru