Космологія тотожності у філософії стоїків

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Космологія тотожності у філософії стоїків

Попов В.Ю.

еллінізм тотожність космологічна парадигма стоїки

Дослідження еліністичної філософії становить особливий інтерес і, одночасно, серйозну проблему, оскільки, незважаючи на більш ніж тривалий період її дослідження, вона все ще залишається певною загадкою. Це завдання ускладнюється ще й тим, що до нас дійшов перекручений образ античної філософії, піднесений доксографічною та історіографічною традицією під цілком певним кутом зору, який спроектований орієнтацією на певну філософську традицію. Починаючи з епохи Відродження у колективному портреті античної мудрості виразно виокремлюються лише дві персони Платона та Аристотеля, всі інші філософи з'являються у вигляді ледве не ліліпутів. Картина-ікона Рафаеля «Афінська школа», центральними фігурами якої є ці два мислителя, є найяскравішим образом цих уявлень. Тим часом, дослідження показують, що античність подарувала світу чимало яскравих особистостей та оригінальних мислителів, вчення яких тонуть у глибині століть. Tим часом, зміна кута зору, того масштабу, з яким ми підходимо до дослідження цих забутих або напівзабутих вчень, дає несподівані результати.

Досягнута в наш час ступінь вивченості античної філософії дозволяє побачити недостатність традиційної лінійної моделі історії античної філософії, що припускає трактування еллінізму та всієї пізньої античності якщо не як періодів занепаду, то, у всякому разі, нерівноцінних попереднім періодам, насамперед, класичному. Саме таке ставлення вельми характерне стосовно до стоїцизму школи, яка розпочинає епоху, яку визначають як «стадію епігонів» і яка ж майже завершує її римським періодом. Саме звернення до дослідження стоїчної філософії найбільш яскраво демонструє, що лінійна схема еволюції античної філософії збіднює й спотворює розуміння її внутрішнього змісту та її історичної траєкторії. Разом з тим, буде великим спрощенням проста заміна лінійної схеми циклічно замкнутою моделлю. Синтетичні тенденції, що почали проявлятися вже в епоху еллінізму та повного мірою розгорнулися в епоху пізньої античності, свідчать не просто про повернення до першоджерел, а демонструють новаторські риси. Тільки так можна пояснити риси дивноїподібності, що дозволяють говорити про повторення, і риси принципових відмінностей стосовно попередніх періодів, що спостерігаються в найбільш значимій та оригінальній школі елліністичної філософії стоїчній. Саме в ній космологічна модель тотожності набуває певної завершеної форми. Разом с тим, стоїки переорієнтували цю модель з космічних глибин до глибин душі людини.

Метою статті є встановлення місця і ролі категорії тотожності у філософських системах давніх та римських стоїків у контексті космологічної парадигми ідентичності.

Зразу треба зазначити, що термін «тотожність» майже не використовувався представниками Давньої Стої. Принаймні у тих фрагментах з творів Зенона, Клеанфа та Хрісіппа, що збереглися до нашого часу, слова Tamov та Tamovjq не вживаються. Стоїки застерігалися вживати ці терміни, що цілком відповідало і їхньому настороженому відношенню до категоріальних схем академіків та періпатетиків. Ane це не означає, що ця філософська школа залишалася байдужою до проблем ідентичності. Свідчення давніх авторів підтверджують, що стоїки обговорювали проблему тотожності, але яке рішення вони пропонували? Суперечливі свідчення доксографов не дозволяють з великою точністю відтворити справжні думки стоїків, але, разом з тим, ці ж протиріччя можуть виявитися корисними для інтерпретації цих думок.

Для стоїків, які намагалися повернутися до першоджерел античного філософування, головним залишається питання, поставлене ще Парменідом та Гараклітом: «Що ж існує насправді?» Зенон та Хрісіпп намагалися знайти таку категорію, яка б відображала все існуюче: тілесне та безтілесне. Про ці інтенції стоїчної школи повідомляє відомий доксограф Олександр Афродизійський: «якщо Платон все, що тільки є позначав терміном «Єдине», а Аристотель терміном «Сутнє», то стоїки використовували термін «Дещо» (То ті)» [1,с.416]. Чому стоїкам знадобилося вживання цього принципово нового терміну для опису того, що їх попередники розглядали як істинну, самототожну реальність? Перед стоїками встала проблема: як можливо за допомогою одного цілком певного, жорстко зафіксованого терміна, будь то Буття, Єдине або Ідея, адекватно описати незнайомі й скороминущі явища, факти й події, які ще не відбулися або ніколи не відбудуться? Нова методологія стоїків, істотним моментом якої був аналіз мови й логічних структур очевидно рухливих і мінливих, виникла як реакція на метафізично догматичні установки філософії класичної епохи та стала відбиттям тих концептуальних пошуків, які формувалися в умовах духовної й інтелектуальної атмосфери епохи еллінізму. Розмаїтість навколишнього світу не повинна бути надмірною, але вона повинне бути істотним для того, щоб викликати розвиток думки. Речі у світі стоїків включені в динаміку явищ, тому їхня онтологія та логіка «не речова», а є логікою та онтологією подій та явищ. Марк Аврелій пізніше резюмує основний зміст цих думок ранніх стоїків у такий спосіб: «...те, що є це творчі потенції існувань, змін та чергувань...»[2,с.416].

Ідея існування послідовно проводилася стоїками й втілена в їхній онтології, гносеології та етиці. Зенон засновник Стої, що ще говорив про сутності, відводив їм другорядну, пасивну роль у світобудові: вони не мають якостей і зазнають впливу, активний же Логос творець усього існуючого. Світ за уявленнями стоїків це система, що сама себе відтворює. У світі, що кращий з усіх світів, є всі і у цьому сенсі він має таку характеристику як «повнота», він самодостатній, оскільки не має потреби в зовнішньому двигуні. Ane буття аж ніяк не завершене, тому що воно відкрито для творення, для того нового, яке увесь час у ньому виникає.

Таким чином, давні стоїки наголошували на динамічному характері ідентичності. В той же час вони вважали, що не зважаючи на цю змінність уся дійсність жорстко детермінується єдиною наперед визначеною долею і є гармонічно влаштованою. Ця світова гармонія та взаємопоєднаність відбивається за допомогою терміну оікєісоац; (який можна перекласти як «сродність»). Цим терміном стоїки позначали якусь природну властивість, на зразок родинного почуття, що виконує в дійсності роль єдиного принципу. Цей принцип проявляє себе на всіх рівнях миру від нижчого його щабля до вищої (сфери соціуму) і покликаний виконувати функцію сполучної ланки, що поєднує всі частини існуючого Цілого. Ane саме ця «сродність», властива у вигляді почуття самозбереження навіть і найбільш примітивній сфері буття, немов стирає границі між рівнями цього буття та з найбільшою виразністю проявляється там, де межі між родами існуючого, що розрізняються, найбільш очевидні при переході від тварин до співтовариства людей. Якісна визначеність поступово наростає й у вигляді посиленого родинного почуття вже у формі розуму виразніше всього проявляється в людському співтоваристві. Ця схильність до зближення з собі подібним і злиттю з ним воєдино у ще більшому ступені проявляється у всьому, що причетне розумній природі. За характерним зауваженням Марка Аврелія навіть зірки зібрані разом, ще більше це властиво людям: «все у світі співналежність», «всі люди є сумісно діючими і співучасниками».

Ідея пріоритету існування над сутністю послідовно проводилася стоїками й втілена в їхній онтології, гносеології та етиці. Зенон засновник Стої, що ще говорив про сутності, відводив їм другорядну, пасивну роль у світобудові: вони не мають якостей і зазнають впливу, активний же Логос творець усього існуючого. Світ за уявленнями стоїків це система, що сама себе відтворює. У світі, що є найкращим з усіх світів, є все й, у цьому сенсі, він має таку характеристику як «повнота», він самодостатній, оскільки не має потреби в зовнішньому двигуні. Але буття аж ніяк не завершене, тому що воно відкрито для творіння, для того нового, яке увесь час у ньому виникає.

Ще Давня Стоя проголосила досить незвичний для тодішніх еллінів принцип космополітизму. Так відомий давньогрецький історик та критик стоїцизму Плутарх з цього приводу писав: «Дійсно, державна система засновника стоїчної школи Зенона, що викликає загальне здивування, зводиться до єдиного постулату щоб ми жили не окремими містами та громадами, які керуються різними законами, а вважали б всіх людей своїми земляками та співвітчизниками, так щоб у нас було загальне життя та єдиний розпорядок, як у стада, що пасеться на спільному пасовищі» [3,с.416].

Таким чином, стоїки намагаються подолати партикулярну ідентичність давніх греків, що знайшла відображення у вченнях Платона та Арістотеля, та проголошують ідеал космологічної єдності всіх людей. Існує глобальна спорідненість всіх людей, всіх живих істот, природи, душі та богів. Вища мета людей подолати все те, що їх роз'єднує: етнічні, соціальні та державні перешкоди та злитися у космічне братство, створивши вселенську органічну цілісність греків та не-греків, людей та богів. Саме ця космополітична націленість дозволила вийти стоїцизму за межі давньогрецької філософської ментальності та стати підставою нової мовно-ментальної форми античного філософування римської.

Творці Pax Romana надихалися стоїчними ідеалами вселюдської ідентичності. Ще в І ст. до н.е. стоїцизм стає основою світогляду багатьох освітлених римлян. Під час бурхливих громадянських війн у ньому шукають втіхи як прибічники цезаризму, так і республіканської реставрації. Саме завдяки стоїцизму, який у Римі набуває етико-практичних форм, антична філософія остаточно позбавляється грекомовної монополії. Перші кроки у цьому напрямку були зроблені Цицероном, якого можна вважати творцем первинної латинської філософської термінології. Він першим зміг довести, що філософувати можливо не лише на грецькій, але й на латинській мові.

Одним з найважливіших понять, що Цицеронові прийшлося перекладати на латину, було поняття тотожності, яке у давньогрецькій мові в залежності від контексту та певних філософських інтерпретацій передавалося словами то ошто, тобто, tocotov, В основі їх лежав займенник огото, який означав сам, самість. У латинській мові, мові воїнів та юристів, не могло бути такого розмаїття словесних висловів для одного й того ж поняття. Давнім римлянам було достатньо двох слів: ipse та idem, одне з яких означає сам, самість, а друге тотожність або тожсамість. Втім етимологічно вони обидва походять від займенника is він, тобто їх походження аналогічне грецькому словотворенню.

Саме займенник idem використовує Цицерон при перекладі слова характеризуючи сутність вчення мегаріків: «... тільки єдине (uniim) завжди (собі) подібне (simile) та тотожне (idem) є благом (bonum)» [4,с, 123].

Втім, класичний римський стоїцизм, уособленнями якого є вчення Сенеки, Епіктета та Марка Аврелія звертаються до категорії тотожності лише з міркувань практичної філософії. Вселенська космологічна тотожність всього сутнього виступає для них лише засобом обґрунтування особистої самототожності, самодостатності, що розглядається ними цілком у дусі давньостоїчної автаркії та незворушності, хоча при цьому вони відмовляються від асоціальних мотивів.

У Сенеки, Епіктета та особливо у Марка Аврелія ця космологічна ідентологія набуває все більше індивідуалістичних та песимістичних наголосів. Епіктет у своїх діатрибах закликає до збереження внутрішньої свободи як єдиного засобу збереження своєї ідентичності. Проголошуючи началом філософії усвідомлення свого безсилля в необхідних питаннях, він знаходить єдине душевне заспокоєння у ідеї причетності внутрішнього Я самототожній божественній сутності.

Таким чином, стоїчна філософія, що панувала у греко-римському світі майже на протязі чотирьох сторіч (II ст. до н.е. II ст. н.е.) переорієнтувала загально-античну модель тотожності у практичну площину, цілковито відкинувши цінність споглядання. Бачення космічного ладу стає для них істотною умовою справжньої чесноти та практичної мудрості. Стоїцизм, особливо у його латинському варіанті, стає підставою космополітичної ідентичності, проголошуючи ідею загальної рівності людей незалежно від їх соціального стану та етнічної належності. Трагічний героїзм стоїків надихав не тільки римських легіонерів, а й став однією з

підстав християнського мучеництва та подвижництва. Втім, це становить предмет подальших досліджень.

Список використаних джерел

1. Фрагменты ранних стоиков. Т. I. Зенон и его ученики. / Перевод и комментарии А.А. Столярова. М.: Греко-латинский кабинет, 1998.

2. Аврелий Марк. Размышления / Марк Арелий. JI.: Лань, 1985.

3. Плутарх. Сочинения / Плутарх. М.: Мысль, 1983.

4. Цицерон. Философские трактаты / Цицерон. М.: Наука, 1985.

Размещено на Allbest.ru