Размещено на http://www.allbest.ru/

Громадянське суспільство у філософії Аристотеля, Бодена та Гегеля

Павлова Т.С.

Питання громадянського суспільства завжди залишаються актуальними і не тільки сьогодні, в історії філософії є не мало спроб надати відповіді на питання, що виникають у зв'язку з його розвитком і становленням. Зокрема, представляють інтерес філософські підходи Аристотеля, Бодена у порівнянні з підходом Гегеля. Сьогодні однією з головних суспільних цінностей виступає правова держава, тому важливо вирішити проблемні питання громадянського суспільства і їх зв'язку з нею.

Проблемами громадянського суспільства займалися зокрема такі фахівці як Бляхман Б., Дробязко C., Каган M., Костенко О., Мамут Л. та інші але питання аналізу філософських поглядів на громадянське суспільство Аристотеля, Бодена та співставлення їх з поглядами Гегеля залишаються відкритими, саме цим питанням і присвячена дана стаття. Метою статті є визначити загальні характеристики ставлення Аристотеля і Бодена до громадянського суспільства та з'ясувати як вони відносяться до поглядів Гегеля.

Громадянське суспільство пройшло декілька етапів свого розвитку. Щодо їх визначення у сучасній літературі не існує єдиної точки зору. Заслуговує на увагу періодизація, яку викладає у своїй статті "Генезис громадянського суспільства та основні етапи його розвитку" доктор юридичних наук, професор Дробязко С.Г. Він зазначає, що вперше громадянське суспільство реально зароджується у Давній Греції у VI ст. до н. е. з початком ініційованих відомим мудрецем Солоном, потім Периклом, демократичних перетворень. Другий етап у розвитку громадянського суспільства пов'язаний зі значним розширенням кола суб'єктів громадянського суспільства і діапазону їх ускладнених відносин у Давньому Римі. Третій етап починається в Англії у XIII ст. з затвердженням парламентаризму, прийняття 1215 р. Великої хартії вольностей і стрімким розвитком і розширенням прав особистості, що передбачене Петицією про права 1628 p. Декларацією прав 1688 p., Білем про права 1689 р. Початок четвертому етапу розвитку громадянського суспільства проложила знаменита французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. П'ятий етап на думку автора продовжується і зараз, він пов'язаний з падінням диктаторських, фашистських, тоталітарних і авторитарних режимів [5, с.21-23]. Така періодизація розвитку громадянського суспільства є цікавою тим, що за основу у ній береться розвиток права, оскільки право не є прерогативою лише держави у тому сенсі, що громадянське суспільство, як і інші елементи соціуму існує у правовій реальності, а не поза нею, інше існування для нього є фактично неможливим. Право взагалі є те, що поєднує особу, громадянське суспільство та державу. Особа може мати безліч цілей і завдань, що містяться у її свідомості та самосвідомості, але вона повинна не порушувати вимог правового закону. Громадянське суспільство має на меті розвиток і захист суспільних інтересів, але ж направлена на це його діяльність повинна відбуватися у межах правового поля, спиратися на правовий закон. Держава має на меті захист прав і свобод громадян та збереження себе як цілісності, і її органи влади не тільки створюють діюче законодавство, яке повинне відповідати ідеї, поняттю права, а й самі підпорядковуються діючому правовому закону. Таким чином правова реальність є однією з загальних сфер існування особи, громадянського суспільства і держави, а право одним з критеріїв єдності їх інтересів.

Громадянське суспільство має широкий соціокультурний зміст. На думку М.С. Каган, громадянське суспільство це тип суспільства за своїм змістом, тобто визначений тип суспільних відносин, відносин громадян, і воно є творінням культури, оскільки сам епітет "громадянське" означає: вище з дотепер відомих історії проявів економічної культури, політичної культури і правової культури. Подібно до інших форм організації суспільних відносин громадянське суспільство породжує відповідні йому тип духовної культури і тип художньої культури. Іншими словами, громадянське суспільство за самим своїм визначенням є плід сумісної творчості суспільства і культури. Тільки поверхневе розуміння громадянського суспільства може зводити його до першої буттєвої тріади, оскільки форми духовного і практично духовного (художнього) самоусвідомлення реальної практики громадянських відносин, нею породжених і її обслуговуючих, складають необхідний культурний "шар" цього соціально історичного утворення, без виявлення ролі якого неможливо отримати адекватне про нього уявлення [6, с.51-52]. Неможна розглядати громадянське суспільство виключно з економічної, політичної і правової сторін, його розгляд повинен відбуватися у контексті розвитку загальної духовної культури людства.

У своїх поглядах на громадянське суспільство Гегель підтримує точку зору Аристотеля про те, що громадянське суспільство не з'являється разом із державою, а має місце лише тоді, коли суспільство досягне певного рівня розвитку, усвідомлення свободи і права. Саме такий підхід дозволяє відрізнити поняття "громадянське суспільство" від поняття "суспільство". He всяке суспільство є громадянським, щоб стати таким, йому необхідно досягнути певного ступеня розвитку, зрілості. У своїй роботі "Політика" Аристотель ще не називає громадянське суспільство своїм ім'ям, але вже намагається розділити термінологію, яка б означала державу і суспільство, у якому б особа володіла сукупністю громадянських прав (1,1278а,35) [3, с.467]. Він називає таке суспільство "сімейною общиною" (1,1256Ь,30-35), "племінним союзом" (1,1261а,30) намагаючись таким чином відділити його від "державної общини" (1,1256Ь,30-35; 1,1261а,30) [3, с.410-423].

Громадянин розуміється Аристотелем як особа, що наділена певними правами и обов'язками у даному суспільстві, саме вони визначають її статус, тому він розрізняв поняття прав людини і прав громадянина. Філософ до визначення громадянина включав і його здатність як керувати, так і підпорядковуватися. Аристотель визначає людину істотою політичною (1,1253а,5) і суспільною (1,1253а, 10) [3, с.401]. Таким чином він говорить про необхідність і здатність особи існувати і в суспільстві, і в державі, громадянином якої вона є. Громадянин є одночасно суб'єктом суспільних відносин, роблячи суспільство таким чином громадянським, і суб'єктом державних відносин.

Аристотель передбачав розвиток розгалуженої системи суспільних інститутів, а не розумів державу як деяку одноманітну структуру, оскільки зазначав, що якщо держава воліє до одноманітності, що постійно посилюється, вона перестає бути державою, оскільки за своєю природою вона є деякою множинністю (1,1261а, 20) [3, с.422]. На думку Аристотеля, як і на думку Гегеля, держава виступає умовою розвитку і існування громадянського суспільства. Громадянське суспільство виникає після виникнення держави, може мати місце і розвиватися лише у державі. Гегель збагатив цей підхід своїм діалектичним методам, у рамках якого він розглядає відносини одиничне (особа) особливе (громадянське суспільство) загальне (держава). У обох мислителів сім'я виступає необхідним елементом громадянського суспільства. Обидва певну увагу приділяють власності, особливо приватній, за Аристотелем, вона впливає на вид громадянства, статус особи у суспільстві, за Гегелем, завдяки власності, людина стає особою, суб'єктом права. Вони передбачали великі проблеми для суспільства на той випадок, коли питання приватної власності не є в достатній мірі визначеними, Аристотель з відносинами власності пов'язував державні перевороти та всілякі громадянські невдоволення, Гегель попереджував про численні проблеми у суспільстві, де з'являється багато бідних людей, оскільки бідність породжує "чернь", тобто людей, що втратили чесноти. Фактично філософи говорили про проблему поляризації суспільства на багатих і бідних і про питання, формування так званого середнього класу, що залишається актуальним і сьогодні. Сходяться філософи і у роздумах щодо значення і ролі спілкування і у Аристотеля, і у Гегеля спілкування виступає необхідною складовою суспільного життя, що має позитивні наслідки і сприяє його розвитку.

У своїх філософсько-правових поглядах Гегель продовжує лінію Аристотеля, представником іншого підходу є Боден. Він розглядав питання політики, держави, державного суверенітету та громадянського суспільства. У роботі "Метод легкого вивчення історії" він окреслює свій науковий інтерес і вбачає його у тому, щоб зібрати разом законодавчі структури всіх чи найбільш відомих держав і, порівнюючи їх, із них виділити кращу форму [4, с.4]. Мислитель приходить до висновку, що головним для суспільства і держави є знання про них, дослідження їх особливостей, а також особливостей політичного життя у кожній державі та застосування цих знань. Він вважав, що виходячи зі звичок різних народів, можна зрозуміти і їх історію, право, суспільство. Боден зазначає, що коли буде засвоєна історія усіх держав, тоді лише ми взнаємо про справи народів, які досягай слави за допомогою влади, або завдяки своїй пишності та багатству, або ж, на кінець, завдяки своїм досягненням або яскравим здатностям [4, с.25].

У своїй роботі "Шість книг про республіку" Боден дає визначення державі у відповідності до якого держава є здійснення суверенною владою справедливого управління багатьма сім'ями і тим, що знаходиться у їх загальному володінні [2, с.144]. Воля суверена виступає як безумовна, не залежна від підданих, єдина в протилежність множині, і не передбачає багатомірності суспільних відносин і їх впливу на прийняття важливих власних рішень. Ця воля не поширюється лише на закони Бога і на закони природи, оскільки законам Бога і природи підпорядковані всі земні государі. Суверенітет розуміється Боденом, як не лише постійна, а й як абсолютна влада держави. Ця влада є абсолютною і ні ким, і ні чим не обумовленою і не обмеженою.

Мислитель зазначає, що держави засновуються за примусом більш сильного або ж у результаті згоди одних людей добровільно передатну підпорядкування інших людей всю свободу цілком, з тим, щоб ці останні нею розпоряджалися, опираючись на суверенну владу або без всяких законів, або на основі визначених законів і на визначених умовах [2, с.145]. У цьому роздумі Бодена є два важливі моменти, які показують, що його вчення цілком відрізняється від вчення Гегеля. По перше, мова йде про те, що коли створюється держава, одні особи піддані, передають іншим особам правителям всю свою свободу цілком. Таке трактування держави, як повного господаря осіб, що її складають, які делегують їй всю свою особисту свободу у розумінні Бодена повністю не відповідає визначенню держави Гегеля, яка є носієм свободи у тому розумінні, що кожна особа, що її складає має індивідуальну, особисту свободу, відносить себе до громадянського суспільства, через яке реалізує свої інтереси і має особливу свободу, і, на решті, відносить себе до держави і має ще й загальну свободу. По-друге, Боден допускає ситуацію, коли правителі можуть здійснювати своє правління без законів, тобто вони стоять вище них і права взагалі. Пояснює це мислитель тим, що на його думку, необхідним є, щоб суверени не підпорядковувалися повелінням інших людей і щоб вони могли давати закони підданим і відміняти, позбавляти сили даремні закони, замінюючи їх на інші, чого не може зробити той, хто є підпорядкованим законам і людям, які мають право йому повелівати [2, с.146]. Таким чином абсолютно вся свобода осіб, їх права стають атрибутами суверена. З чим, звичайно, не погоджується Гегель, оскільки у його філософії і у сучасному розумінні, закон є понад усе і стоїть вище влади. Втрачаючи свою залежність від волі, свободи та права інших осіб підданих, правитель таким чином втрачає і свій зв'язок взагалі з державою, якою керує. Представники влади повинні підпорядковуватися закону, як і всі інші. У громадянському суспільстві та державі, про які говорить Гегель закону, а саме правовому закону підпорядковані всі без виключення.

Взагалі у Бодена на першому плані виступають дві сфери відносин суспільні, що пов'язуються у нього лише із державою і волею суверена і приватні, що пов'язуються приватною власністю і інтересами окремих осіб і теж, фактично регулюються лише сувереном. Місця у державі для громадянського суспільства і громадських відносин, що саморегулюються у Бодена фактично немає. Він критично відноситься до безкорисної участі у таких суспільних відносинах. Мислитель зазначає, що загальне надбання всіх не може викликати відчуття прихильності і що спільність тягне за собою ненависть і розбрат. Звичайно спостерігається, що кожен нехтує загальними справами, якщо із них неможна вилучити вигоди особисто для себе [2, с.147]. На відміну від Бодена, Гегель виділяє громадянське суспільство як окрему, хоча і пов'язану з особою і державою сферу. Воно є необхідним етапом розвитку об'єктивного духу, необхідною сферою суспільного життя.

Погляди Гегеля на громадянське суспільство залишаються актуальними і сьогодні. З концептуальної точки зору розуміння Гегелем громадянського суспільства є близьким поглядам Аристотеля, але Гегель розвиває діалектику, що дозволяє більш повно розкрити питання громадянського суспільства.

В історії філософської думки Гегель виступає як філософ, що зробив фундаментальний аналіз громадянського суспільства. М. Рідель зазначив, що Гегель відкрив громадянське суспільство [І. с.4]. Людина, що діє у відповідності до власних інтересів, реалізує свої права і свободи, є активним учасником суспільного життя, виступає головною складовою громадянського суспільства, яке і дає змогу реалізувати приватні інтереси особи через суспільні інтереси. Громадянське суспільство Гегеля відрізняється від держави тим, що у громадянському суспільстві реалізується воля особи, її приватний, правовий інтерес, що є узгодженим з суспільним, колективним інтересом інших осіб, у той час як держава захищає інтереси загального як цілого. Оскільки розум вимагає того, щоб одинична та особлива воля не протистояла загальній, то і громадянське суспільство у гегелівській філософії не протистоїть державі, чим вигідно відрізняється від тих уявлень, у відповідності до яких громадянське суспільство розуміється як сфера інтересів, що протистоять державним.

філософія гегель аристотель боден

Список використаних джерел

1. Pelczynski Z.A. Introduction: The Significance of Hegel's Separation of the State and Civil Society // The State and Civil Society: Studies in Hegel's Political Philosophy / Ed. by Z. A. Pelczynski. Cambridge; L.; N. Y.; New Rochelle; Melbourne; Sydney: Cambr. Univ. Press, 1984.

2. Антология мировой философии. В 4-х т. Т.2. Европейская философия от эпохи Возрождения по эпоху Просвещения. М.: Мысль, 1970.776 с.

3. Аристотель. Политика / Аристотель // Аристотель. Соч. в 4-х томах. Т.4. М., 1983.

4. Боден Ж. Метод легкого познания истории/Ж. Боден. М.: Наука, 2000. - 412 с.

5. Дробязко, С.Г. Генезис гражданского общества и основные этапы его развития / С.Г. Дробязко // Экономика. Управление. - 2002. - № 1. С.21-23.

6. Каган М.С. Гражданское общество как культурная форма социальной системы // Социально-гуманитарные знания. 2000. №6 С.51-52

Размещено на Allbest.ru