Історико-філософське осмислення впливу соціальних сподівань на процес суспільного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історико-філософське осмислення впливу соціальних сподівань на процес суспільного розвитку

людина суспільни розвиток сподівання

Масюк О.П.

Кожен етап суспільного розвитку наповнює людину впевненістю у можливість кращого життя за обріями сучасного. Сподівання на зміни суспільного простору завжди знаходились у межах взаємодії буття і мислення. Визначення перспективи існування дозволяє виробити чіткий план життя, який спирається на досягнення сучасності. Відтак, важливим напрямком пошуку основ суспільного розвитку є виокремлення взаємозв'язків між поглядами на людське майбутнє, осмисленою спрямованістю сподівань і збалансованістю суспільної взаємодії в сучасних умовах.

На кожному суспільно-історичному етапі людська взаємодія може спиратись як на ілюзорні, так і на реалістичні сподівання. При цьому, ілюзорні та необгрунтовані сподівання несуть небезпеку майбутньому, а реалістичні сподівання руйнують сучасність, яка обмежена рамками досяжного досвіду. Зміна вектору від ілюзії майбутнього до обгрунтованого прогнозу є основою конструктивного переосмислення людиною соціальних змін.

Дослідження соціальних сподівань супроводжується пошуками місця людини в суспільному житті. Так, Сунь-Цзи створює підгрунтя для опори людини на власні сили у перетворені зовнішнього середовища [13]. А.Августін обгрунтовує необхідність уповання людини на Бога [1]. Т.Гоббс звертається до ролі сподівань в процесі пізнання навколишнього світу [5]. Е.Кассірер поєднує аналіз соціальних сподівань з часовими вимірами людського існування [7]. Т.Парсонс розкриває очікування як рушійний елемент соціальної діяльності [10]. Разом з цим, потрібно визначити та систематизувати зміни у осмисленні соціальних сподівань як вагомої складової впорядкування суспільного життя. Метою зазначеної роботи є визначення основних тенденцій розвитку історикофілософської думки щодо місця та ролі сподівань в процесі суспільного розвитку. До завдань можна віднести виокремлення поняття `соціальне сподівання' та розкриття основоположних змін у дослідженні вказаної проекцій майбутнього.

Процес осмислення та перетворення людиною суспільного простору включає в себе три складові, які дозволяють скласти цілісну картину сучасного та спроектувати власне бачення майбутнього. До них належать: уповання, надія та сподівання. Під упованням слід розуміти процес очікування майбутніх конструктивних змін в житті людини на основі допомоги надприродних сил. Цей процес практично односторонньо спрямований на пошук опори щодо організації власного життя у зовнішньому світі. Уповання виступає зворотною реакцією на патерналістську модель організації суспільних відносин.

С.Ожегов та Н.Шведова [9] характеризують надію як двосторонній прояв персоніфікованих очікувань людиною майбутніх змін. По-перше, це віра в можливість здійсненнярадісних і приємних подій без прив'язування до конкретного джерела. По-друге, опора на особу, яка своїми діями може наблизити людину до успіху. Надія проецирується на дітей, підлеглих або інших осіб, які мають допомогти у вирішенні спільної справи.

Соціальне сподівання є осмисленою проекцію життя людини в майбутньому, яка спрямована на активне перетворення суспільного середовища задля досягнення оптимальної взаємодії з іншими його представниками. Сподівання різняться своєю суб'єктною спрямованістю, яка відображає ступень гармонійності взаємодії `людина суспільство' та характеризує цілісність суспільного простору. На цій основі можна виділити сподівання на себе, заради себе та на інших. Ці різновиди є показниками вектору активності людини у перетворені суспільного середовища. `Маятник' сподівань в контексті взаємодії `індивідуальне-колекгивне' є основою для гармонійного суспільного розвитку. Специфічними характеристиками сподівання є спрямованість до відтворення обґрунтованої картини майбутнього життя людини в суспільному утворенні. Відтак, сподівання можуть носити як оптимістичний, так і песимістичний характер. Противагою сподіванню є несподіванка як непрогнозований випадковий результат розвитку життя людини, що не вписується в її очікування.

Початкові спроби обґрунтування організації суспільного життя спирались на встановлення констант як запоруки стабільного майбутнього. Конфуцій писав: `Благородний пан піклується про своє коріння; коли закладене коріння, народжується і шлях, поважність і слухняність до старших' [8,с.53]. Виходячи з цього, вихованість і соціальні традиції слугували у Китаї основою для створення стабільного майбутнього та спрямування сподівань на людину.

Крім того, дослідження сподівань базувалось на подоланні страху людини у взаємодії з природою на основі уповання на надприродні сили та власні можливості. Сунь-Цзи писав: `Чим сліпо підкорюватись небу та розмірковувати про нього, чи не краще самому, примножувати речі, підкорити собі небо? Чим слугувати небу та славити його, чи не краще підкорити собі веління неба та використовувати їх в своїх цілях?' [13,с.224]. Будучи майстром військової справи, він знаходився у свідомому виборі між життям і смертю. Це зумовило бажання спиратись переважно на власні сили.

Аналізуючи погляди Конфуція та Сунь-Цзи, можна зробити висновок про наявність групових сподівань по відношенню до окремого індивіда та персональних сподівань, які націлені у зовнішній світ. При цьому, сподівання розкриваються з позиції необхідності надійної опори у теперішньому суспільному житті.

А. Августін, розглядаючи життя людини в контексті взаємодії `минуле-сучаснемайбутнє', пропонує: `Керуй же мною, батько мій, Господі мій та Боже мій, та будь дороговказною зіркою рабу твоєму' [I ,с.587]. В цьому випадку, відбувається проекція відносин `батько-дитина' на осмислення буття людини шляхом опори на Бога як провідника долі людини у майбутньому. Вказану позицію можна вважати однією з перших спроб керування людськими сподіваннями на основі відтворення еталонного образу перспективного життя.

Основою людських сподівань стає страх втрати умов життя та засобів для існування, які забезпечують стабільне майбутнє. Сподівання на патерналізм є очікуванням перерозподілу ресурсів життєдіяльності, виходячи з характеру взаємодії з оточуючим середовищем. Разом з цим, проекція цих сподівань на потенційне джерело ресурсного забезпечення є основою для втілення соціальних змін.

На цьому етапі дослідження з'являються перші спроби створення гармонійної картини суспільного майбутнього на основі визначення єдиного вектору сподівань. Уповання та надія стають стимуляторами цілісної діяльності на користь суспільного об'єднання.

Т.Гоббс був одним з перших, хто визначив роль сподівання в процесі пізнання оточуючого світу. Він поєднує надію і страх як різні форми сприйняття невідомого майбутнього. Крім того, Т. Гоббс, визначає в якості основи сподівання на буденному рівні практичний досвід людини. Він пише: `Звикнув бачити, що за однаковими причинами відбуваються однакові наслідки, людина, спостерігаючи певне явище, кожен раз сподівається на повторення попередніх наслідків' [5,с.871]. Відтак, практика очікування носить пасивний характер орієнтований у минуле, а практика сподівання передбачає активний вплив щодо перетворення суспільних відносин на основі бажаного зразка.

Справжнім переворотом в дослідженні формування суспільного майбутнього стала робота Ж.-Ж.Руссо [12]. Він підкреслив роль колективних сподівань у розбудові суспільно-державних відносин. Сподівання на підвищення якості групового співіснування стають основою державотворчих процесів. В цій позиції закладається думка про можливість екстраполяції сподівань на пасіонарія та ототожнення цих бажаних проекцій з ним. Людина стає уособлення майбутніх змін. Носій заявлених сподівань має більше можливостей щодо їх практичної реалізації. Відтак, сподівання отримують якісних характер і суб'єктну спрямованість. Представники суспільного об'єднання отримують право впливати на хід реалізації групових сподівань, що робить їх більш досяжними.

К.Ясперс бачить сподівання як відображення страху людини відлучитись від універсального порядку життя [16]. Сподівання виступає як відповідь страху перед життям, спонукальною силою розвитку людини в майбутньому. Він починає розкривати різницю між очікуванням та сподіванням. Очікування виступає як засіб перетворення універсальних стандартів життя у часі, а сподівання як погляд, спрямований за межи універсальних категорій задля самозбереження в межах суспільного простору.

Визначаючи рівень і характер усвідомлення людиною майбутнього, Е. Kaccipep писав, що `теоретична ідея майбутнього, тобто ідея як передумова вищої людської культурної діяльності, це ідея зовсім іншого роду. Це не просто очікування, експектація, це імператив людського життя' [7,с.504]. Спираючись на цю позицію, можна зробити висновок, що теоретично обгрунтована ідея майбутнього є спрямованим рушієм культурного розвитку людини. Тобто відбувається певний перехід від можливості прогнозування майбутнього до його проектування на основі використання стандартів суспільного життя.

Е.Фромм розглядає надію як основу соціальної активності людини. Він пише про те, що `надія є вирішальним елементом любої спроби внесення змін в суспільне життя' [15,с.28]. Разом з цим, Е.Фромм торкається питання парадоксу надії, яка може носити пасивний характер і приховувати в собі відсутність віри у власні сили. Надія і відчай поєднуються в діалектичній взаємодії та виступають основою `руху життя' на основі власних сил або сторонньої допомоги.

А.Камю [6] протиставляє надію абсурдному світу. За допомогою надії людина формує конструктивну картину життя та втікає від смерті. Абсурд є унікальним умовиводом людини, яка наділяє оточуючий світ ірраціональними ознаками. Поряд з цим, в таких умовах і надія має бути ірраціональною. Абсурдний характер буття породжує привалювання відчаю у сприйнятті майбутнього життя людини. Системність абсурду стимулює виникнення надії як форми антивідчаю. Абсурдна надія має властивість змінювати рух суспільних відносин в конструктивному напрямку. Цей стан є стимулом зародження пасіонарію всередині людини, яка знаходиться в подібних умовах.

Погляди К.Ясперса, Е.Кассірера, Е.Формма, А.Камю містять в собі спроби сформулювати та обгрунтувати проекції майбутнього для подолання абсурдних і деструктивних тенденцій розвитку суспільних відносин. В цих спробах відбувається перехід від чуттєвого сприйняття майбутнього до використання сподівань як обґрунтованих проекцій людського життя.

Одним із перших у систематизації впливу вимогливого погляду людини у суспільне майбутнє був Т.Парсонс [10]. Він визначає сукупність стандартизованих очікувань, які є основою формування соціальної системи. В цих умовах очікування є складовою сподівання. Воно відображає стан людини, яка має внутрішню потребу в зовнішніх змінах. Т.Парсонс приходить до висновку, що нереалізовані очікування є джерелом соціальних змін. Це положення є не зовсім вірним. Стимулом соціальних змін є нереалізовані сподівання, які виникають в наслідок дисбалансу обміну найбільш необхідними ресурсами життєдіяльності людини. Створення моделі `роль очікування соціальна діяльність' призвело до поворотного моменту в дослідженні впливу проекцій майбутнього на розвиток суспільного життя. Вказана складова сподівання втрачає ознаку надприродності та стає механічним елементом життя людини.

Аналізуючи кардинальне пришвидшення подій в суспільному житті, Е.Тоффлер поєднує очікування з передбаченням. Він пише: `Індивід, який внутрішньо відчуває принцип прискорення, який розуміє і розумом, і серцем, що речі рухаються швидше в світі навколо нього, автоматично, несвідомо компенсує стиснення часу. В наслідок передбачення, що ситуації будуть тривати менше, його рідше можна застигнути зненацька' [14,с.56]. Цю позицію потрібно доповнити тим, що передбачення є здатністю людини бачити закономірності у неритмічному характері соціального часу. Сподівання на основі прийнятих соціальних ролей є основою передчуття в мінливих та динамічних суспільних відносинах.

Окремої уваги заслуговує виокремлення явища експектації як форми очікувань поведінки людини на основі обраних соціальних ролей. Г.Богін розкриває цей досвід очікувань як засіб осмислення тексту в герменевтиці [3]. Читач сприймає існуючі сюжетні ліній та передбачає розвиток подій на основі власної практики з реального життя. Відтак, відбувається аналіз форм поведінки за допомогою порівняння власного досвіду з сюжетною лінією. Вплив експектації на розвиток соціальних сподівань є відображенням сукупності ролей людської поведінки, які розкривають сюжет суспільного майбутнього відповідно до `прийнятого сценарію'.

На цьому етапі дослідження відбувається поєднання романтики і трагічності художніх творів з механічним баченням суспільних процесів. Створення універсальних конструкцій осмислення перспективи суспільних відносин формує фундамент для розбудови системи керування та знижує креативний характер перетворення життя людини заради цілісного і конструктивного майбутнього.

Розкриваючи розвиток культурного простору в Україні, М.Попович каже про жертовність і романтизм, які необхідні складові для формування перспективи національно-культурного простору. Він аналізує образи художніх творів М.Гоголя `Тарас Бульба' та Т. Шевченко `Гайдамаки', де для головних героїв національні інтереси стають важливіше особистих. Відтак, сподівання групи у свідомості людини можуть привалювати над її власними бажаннями та інтересами. Разом з цим, руйнація особистого життя людини сприяє зменшенню її вкладу в створення соціокультурної перспективи за рахунок зниження життєвого потенціалу. М.Попович пише про необхідність збереження `національного духу в його первісній чистоті, що має гарантувати національну силу в майбутньому' [11 ,с.472]. Національний дух є унікальним продуктом і еталоном колективної діяльності, що включає в себе ідеальні бажані зразки поведінки, притаманні окремій спільноті. Він є першоджерелом національно-культурного життя. Сподівання в соціокультурному просторі є засобом формування майбутнього на основі колишніх досягнень соціальної спільноти. Збільшення відриву між минулим і майбутнім у вимірі соціального часу є напрямком збільшення культурної `безодні'.

Унікальним проявом сподівання в цій сфері є наявність або відсутність бажання людини відповідати встановленому зразку. Причиною виникнення бажання виправдати сподіванням є кількісний або якісний вплив на людину з боку інших учасників суспільних відносин. В кожній людині живе страх бути відторгнутим спільнотою, яка необхідна їй для повноцінного життя. Бажання спільного існування та вимоги соціальної спільноти є основою балансу сподівань та результатів їх реалізації.

В процесі розвитку дослідницької бази відбувається подальша диференціація бачення місця проекцій майбутнього в різних сферах суспільного життя. Ф.Василюк розглядає уповання як психотерапевтичний метод роботи з клієнтом. Він стверджує, що під цим інструментом `можна визначити той головний механізм, основний продуктивний процес, який безпосередньо забезпечує досягнення лікувальних психотерапевтичних цілей' [4,с. 13]. Відтак, уповання виступає рушійною силою у вирішенні проблем клієнта в процесі психотерапевтичного лікування. Воно мобілізує внутрішні сили організму та сприяє відтворенню здорового погляду на світ.

Крім того, до кола предметів дослідження починають входити засоби реалізації сподівань. Г. Андрущенко стверджує, що довіра `є цінністю, від наявності якої залежить задоволення взаємних інтересів і сподівань учасників соціальних відносин' [2,с. 139]. Цей прояв людських відносин може бути як предметом попередніх домовленостей, так і наслідком виправданих сподівань. Попередні домовленості є результатом створення кредиту довіри, який задіяний у формування сподівання на конструктивну співпрацю в майбутньому. Вичерпаний кредит довіри веде до припинення відносин і створення негативного іміджу, який важко виправити.

Збільшення різниці між домовленостями та сподіваннями є показником маніпуляції бажаними зразками людського життя. Найбільш характерним прикладом цього процесу є політичні перегони, які супроводжуються масовими та необгрунтованими обіцянками про краще майбутнє. Вказана проблема вирішується за допомогою співставлення наданих обіцянок і практичних можливостей набувача кредиту довіри.

Довіра є засобом реалізації соціальних сподівань, що супроводжує процес від початку формування попередніх поглядів на спільне майбутнє до визначення виправданості покладених сподівань. Вона виступає `мостом' від слів до практичного підвищення добробуту в суспільному об'єднанні. Тотожність обіцянок та результатів перетворення життя є основою для виправдання сподівань, покладних на `вожака' спільноти.

На цьому етапі дослідження відбувається розподіл феномена соціальне сподівання на складові та спроба їх застосувати в окремих сферах суспільного життя. Це розмаїття елементарних форм заважає створенню цілісної картини впливу сподівань на розвиток суспільного простору.

Специфіка розвитку сподівань в українському суспільстві полягає у відсутності стійкої та довготривалої довіри громадян по відношенню до економічних і політичних інститутів. Відчуження людини від активної участі в розподілі ресурсів життєдіяльності та управлінні спільним життям веде до активізації песимістичних сподівань щодо перспективи суспільних відносин. Відтак, одним з актуальних питань залишається розкриття механізму формування оптимістичних соціальних сподівань в нашій країні.

У підсумках цієї наукової розвідки зазначимо, що під соціальними сподіваннями слід розуміти індивідуальні та групові проекції майбутнього суспільного об'єднання щодо оптимального розподілу та використання ресурсів, необхідних для людського життя. При цьому, необхідно визначити наявність колективних сподівань на вклад окремої людини у життя спільноти та індивідуальних сподівань на допомогу колективу. Особисті сподівання можуть мати персоніфікований вектор на себе, для себе та заради інших людей. Обраний вектор є показником гармонійності взаємодії `людина суспільство'.

В процесі розвитку досліджень соціальних сподівань можна виділити відразу декілька тенденцій. По-перше, це перехід від узагальнених уявлень про місце людини в майбутньому суспільної спільноти до виокремлення елементів сподівання в процесі формування конструктивної картини соціальної перспективи. По-друге, перенесення наукових пошуків від створення раціональної картини майбутнього до аналізу впливу ірраціональних сподівань на впорядкування хаотично існуючої суспільної спільноти. По-третє, в процесі дослідження соціальних сподівань відбувається механізація формування проекцій майбутнього та зведення всього розмаїття його форм до напівсвідомого та пасивного очікування майбутніх змін. Відтак, в якості перспективного напрямку дослідження можна виділити створення цілісної картини формування соціальних сподівань як стимулу та продукту активного перетворення суспільного середовища в напрямку досягнення його оптимальної стану.

Список використаних джерел

1. Августин А. Бог, природа, человек, вечность и время / А. Августин // Антология мировой философии в 4 т. М.: Мысль, 1969. -Т. 1.4.2.: Философия Древности и Средневековья. -С. 582-592.

2. Андрущенко Г.І. Роль довіри у формуванні соціальних відносин у період кризових явищ в Україні / Г.І.Андрущенко а// Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. 2010.-№45.-С. 138-142.

3. Богин Г.И. Обретение способности понимать: Введение в герменевтику / Г.И.Богин. СПб.: OCR. 2001.-731 с.

4. Василюк Ф.Е. Методологический анализ в психологии / Ф.Е.Василюк. М.: МГППУ; Смысл, 2003. 240 с.

5. Гоббс Т. Сочинения в 2 т. Т. 1 / Т.Гоббс; пер. с лат. и англ.; сост., ред. изд., авт. вступ, ст. и примеч. В. В. Соколов. М.: Мысль, 1989. 622 с.

6. Камю А. Бунтующий человек А.Камю; пер. с фр.; общ. ред., сост. предисл. и примеч.

7. А.Руткевича М: Teppa Книжный клуб, 1999. 212 с.

8. Кассирер Э. Избранное. Опыт о человеке / Э.Кассирер. М.: Гардарика, 1998. 784 с.

9. Конфуций. Изречения / Конфуций. М.: Эксмо, 2009. 544 с.

10. Ожегов С.И. Надежда / Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. // Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка. М.: Азбуковник, 1999С. 379.

11. Парсонс Т. О структуре социального действия / Т.Парсонс. М.: Академический Проект, 2000. 880 с.

12. Попович М.В. Нарис історії культури України / М.В.Попович. К.: `АртЕк', 1998. 728 С.

13. Руссо Ж.Ж. Об общественном договоре. Трактаты / Ж.-Ж.Руссо; пер. с фр. M.: KAHOHпресс, 1998. 416 с.

14. Сунь-Цзы. Натурфилософские воззрения / Сунь-Цзы // Антология мировой философии в

15. т. М.: Мысль, 1969. Tl. 4.2.: Философия Древности и Средневековья С. 224-227.

16. Тоффлер Э. Шок будущего / Э.Тоффлер; пер. с англ. -- М.: ООО 'Издательство ACT', 2002. 557 с.

17. Фромм Э. Революция надежды. Избавления от иллюзий. / Э.Фромм; перевод с анг.; предислование П.С.Гуревича. М.: Айрис-пресс, 2005 352 с.

18. Ясперс К. Духовная ситуация времени / К.Ясперс // Смысл и назначение истории. М.: Политиздат, 1991.-С.288-418

Размещено на Allbest.ru