Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

ВОЄННА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ (СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

КАЛЬНИЦЬКИЙ Едуард Анатолійович

Харків - 2002

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Необхідність соціально-філософських досліджень особливо загострюється на крутих поворотах історії, коли суспільні процеси та явища переживають якісні трансформації. Кардинальні зміни глобального, регіонального рівня, що сталися наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття, свідчать про те, що світ перебуває саме у стані всеохоплюючого перетворення. Зокрема, здійснюється перехід до поліцентричності, що супроводжується появою нових або загостренням тимчасово приспаних економічних, політичних, етнонаціональних, конфесійних і та інших суперечностей між центрами сил різних рівнів. Докорінні трансформації не обминули й Україну. На сучасному етапі Україна переживає найскладніший період одночасних змін у політиці й економіці, в системі фундаментальних суспільних цінностей, у правових основах і традиціях мирної праці суспільства та у державній воєнній політиці. Спрямування соціально-економічних та політичних змін сформульовано у Конституції України (1996 рік), де Україна визначена як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Воєнна політика є невід'ємною складовою життєдіяльності будь-якої сучасної держави, соціуму взагалі. Проблема розбудови повноцінної української державності беззаперечно передбачає і реформування, реорганізацію війська, сформування та реалізацію адекватної воєнної політики. Армія (військо) має не тільки посісти своє чільне місце в оновлюваній структурі соціальних інститутів, а й внутрішньо трансформуватися стосовно до нових суспільних ідеалів та життєвих реалій у самій країні, і створити умови для відвертання воєнної загрози та викликів із-зовні. Успішне досягнення такої мети очевидно не можливе простим методом “спроб та помилок”, а передбачає сформування свідомої воєнної політики. Розв'язання такого завдання, насамперед, вимагає спеціальних воєнних досліджень з позицій філософії, соціології, політології та інших соціальних наук, що визначали концептуальні дороговкази й розробляли методологічні підстави їх досягнення. Комплексне завдання в дисертації знаходить конкретизацію та відповідне вирішення через дослідження філософських, насамперед - соціально-філософських основ теорії та практики воєнної політики. Це відкриває можливість не тільки уточнення її суті, основних її елементів й умов її функціонування, а також дозволяє систематизувати основні поняття, принципі формування й здійснення воєнно-політичної діяльності сучасної держави. Вивчення воєнної сфери життєдіяльності соціуму завжди було й дотепер виявляється обов'язковою складовою будь-якої соціально-філософської концепції, що претендує на повне охоплення об'єкту. Тому актуальність обраної теми має подвійне обґрунтування: потреба фундаментального концептуального осягнення воєнної сфери життєдіяльності суспільства, і з позицій соціальної філософії - розкрити специфічність воєнної політики, методів, механізмів її реалізації, тобто розкрити внутрішню дію і її вплив на людину, суспільство.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов'язаний із завданнями наукових досліджень “База” та “Інтеграція-2”, що здійснюється кафедрою філософії Харківського військового університету за завданням Міністерства оборони України. Результати дослідження відображені у проміжних і заключних звітах про науково-дослідну роботу. Проблеми, що висвітлюються в дисертації, тісно зв'язані з реалізацією положень Воєнної доктрини України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України та Державної програми будівництва і розвитку Збройних Сил України до 2005 року.

Ступінь наукової розробки проблеми. Проблемам воєнної політики присвячено чимало праць - починаючи від стародавньої філософії до сучасних наукових розробок. Ці питання привертають увагу вітчизняних і зарубіжних дослідників різноманітних галузей соціального знання - філософії, політології, соціальної психології. Враховуючи це, стає можливим виділити кілька груп праць, що відповідають потребам дослідження.

Перша група - дослідження, де проблеми воєнної політики стають предметом професійно-теоретичного аналізу. Сформовано основні положення теорії воєнної політики, висвітлено наукові основи воєнної політики держави, здійснено класифікацію основних понять воєнної політики. В працях В.Аміряна, Р.Арона, Зб.Бжезинського, Г.Гроція, В.Грубова, А.Джонса, К.Донеллі, О.Зачепи, Б.Каневського, К.Клаузевіца, Т.Клірі, Д.Кемена, Н.Левела, Ф.Лоуренца, Н.Макіавеллі, О.Міловидова, Г.Мольтке, Г.Моргентау, Ч.Москоса, Р.Райта, Д.Сігала, О.Тоффлера, С.Тюшкевича, Дж.Фрідмана, Ф.Фукуями, С.Хантінгтона, Дж.Хендерсона, М.Цюрупи, П.Чалдимова, С.Юшенкова, М.Яновіца та ін. теоретично досліджуються структурні компоненти воєнної політики, дається аналіз різноманітних аспектів воєнної політики, розглядаються деякі питання стосовно її особливостей в умовах трансформаційних процесів, що тривають у сучасному світі на глобальному та регіональному рівнях.

Друга група - філософські та власне політичні аспекти воєнної діяльності. Проблематика досліджувалася в працях Б. Абрахамсона, Л. Бакаєва, Е. Біблера, С. Весбрука, В. Волкова, А. Гальчинського, К.Грейя, Ю.Дерюгіна, М.Деша, М.Едмондса, Л.Ільчука, Дж.Кафоріо, І.Клімова, В.Кременя, М.Міщенка, В.Небоженка, А.Перлмуттера, В.Пуська, В.Серебрянікова, С.Файнера, В.Халіпова, О.Шахова, М.Ясюкова та ін. В дослідженнях висвітлювалися аспекти військової могутності держави, а також суть, зміст, засоби та способи реалізації воєнної політики держави.

Третя група - праці, що відображають воєнні аспекти політичної діяльності. У працях Е.Афоніна, І.Бінька, В.Бондарчука, А.Венгера, Н.Єфімова, С.Кімбали, В.Ковальова, В.Косевцова, П.Крутя, Ю.Лебедєва, Є.Мануйлова, Й.Лезера, Д.Міллера, Б.Мо, Г.Отюцького, А.Папікяна, О.Підберезкіна, Д.Проектора, М.Свейна, В.Смолянюка, К.Спілмена, О.Сурікова, М.Требіна, Ф.Харві, В.Шамрая, А.Шевцова, В.Шеховцова, Н.Яковенко, Р.Яновського та ін. знайшли відображення окремі питання воєнно-політичної діяльності в контексті забезпечення національної безпеки держави.

Четверта група - праці державних і політичних діячів України, які безпосередньо беруть участь у формуванні основ політики взагалі та воєнної політики зокрема, діючих та перспективних воєнно-політичних структур, структур національної безпеки й оборони (Л.Кучма, Є.Марчук, В.Горбулін, Л.Кравчук, В.Шкідченко та ін.), а також науковців, які працюють у сфері наукових досліджень актуальних проблем державного, військового та політичного будівництва (О.Бєлов, В.Богданович, В.Вагапов, О.Гончаренк, В.Гречанінова, О.Даніл'ян Т.Кузьо, Е.Лисицин, А.Лук'янець, О.Маначинський, В.Онищенко, М.Онищук, В.Паламарчук, Б.Парахонський, Г.Перепелиця, С.Пирожков, Є.Пронкін, В.Рожненко, І.Руснак, А.Соболєв, В.Телелим, Г.Темко, В.Толубко, В.Ткаченко, В.Чорний та ін. ).

Дослідження філософів, соціологів, політологів свідчать, що певні елементи теорії та практики воєнної політики вже дещо сформовані, а для сформування інших є солідна науково-дослідна база. Можна констатувати, що визначені найважливіші поняття теорії та практики воєнної політики: воєнна політика, воєнно-політичні відносини, воєнно-політична свідомість, воєнно-політична обстановка, воєнно-політична діяльність тощо. Разом з тим, окремі питання дослідження проблем розвитку теорії воєнної політики в єдності розглядались не досить, або взагалі спеціально не висвітлювалися. І, насамперед, це стосується аналізу взаємозв'язків основних понять воєнної політики як наукової системи, що розвивається. Вивчення проблеми необхідне для аналізу не тільки розвитку теорії воєнної політики, а й для підвищення її евристичних можливостей та ефективності методологічної ролі в пізнанні і перетворенні воєнно-політичної реальності. Отже, реалії воєнно-політичної практики, яким необхідні філософські основи, і вимоги осмислення розвитку самої воєнної політики, обумовили вибір теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є здійснення соціально-філософського аналізу суті воєнної політики в сучасних умовах трансформації суспільства, визначення місця і ролі воєнно-політичної діяльності як практичного аспекту воєнної політики, розробка теоретичних і практичних рекомендацій щодо воєнно-політичної діяльності в умовах сучасності.

Досягнення мети здійснюється послідовним вирішенням низки завдань:

здійснення системного дослідження воєнної політики в соціально-філософському й історико-філософському аспектах, з'ясування її суті;

визначення специфіки реалізації воєнної політики, конкретизування її змісту, становища та перспективних напрямків в сучасних умовах трансформації суспільства;

розкриття об'єктивних умов і суб'єктивних факторів реалізації воєнної політики України;

визначення принципів та основних понять воєнної політики з позицій сучасної соціально-філософської рефлексії;

визначення ролі воєнної політики в системі забезпечення інтересів національної безпеки держави;

розкриття суті воєнно-політичної діяльності, визначення шляхів її реалізації в реальних умовах трансформації українського суспільства.

Об'єктом дослідження є політична сфера життєдіяльності соціуму.

Предмет дослідження -- воєнна політика держави в умовах трансформаційних процесів.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають положення концепцій соціальної філософії про війну і мир, роль та місце воєнної політики у соціальному бутті. Дослідження проблеми воєнної політики України здійснювалося на основі системного аналізу явищ, факторів визначення, їх діалектичної єдності, розгляду їх як закономірних процесів з урахуванням досягнень вітчизняної та зарубіжної філософської, соціологічної, політологічної, психологічної думки. У дослідженні воєнної політики застосовано сферний підхід, засади якого створювалися здебільшого зарубіжними вченими. У загальнотеоретичному плані сферний підхід застосовано Л.Семашко. Розроблено різні варіанти сферного підходу: біосферний (В.Вернадський, В.Крисаченко, М.Моїсеєв), антропосферний (Д.Анучін), етносферний (Л.Гумільов), психосферний (П.Флоренський), ноосферний (В.Вернадський, Ежен Леруа, П'єр Тейяр де Шарден, М.Булатов, В.Загороднюк, К.Малєєв, Л.Солонько). Соціально-філософський зріз сферного підходу з'ясувався, щоправда досить побіжно, переважно російськими науковцями і у контексті “радянського марксизму”, зокрема В.Афанасьєвим, В.Баруліним, В.Кузьміним, І.Сеземською. Певний внесок зробив Пітірім Сорокін. У дослідженні застосовано також структурно-функціональний, діяльнісний, субстанційно-генетичний підходи до дослідження воєнної політики.

Емпіричну базу дослідження становить практичний досвід, нагромаджений у світі та в Україні в галузі воєнної політики; результати і висновки аналізу сучасної геополітичної та воєнно-стратегічної обстановки та прогнозування можливих напрямків її реалізації для України; матеріали з мережі Internet, сучасні наукові доробки вітчизняних та закордонних дослідників, результати і висновки, зроблені на підставі контент-аналізу матеріалів періодичної преси.

Наукова новизна дослідження полягає в здійсненні оригінального соціально-філософського аналізу воєнної політики Української держави в умовах сучасних трансформаційних процесів. Висновки і підсумки дослідження дали можливість з'ясувати суть й систематизувати складові воєнної політики України, сформувати соціально-філософські основи її практичної реалізації.

В дисертації висунуто ряд положень, що конкретизують наукову новизну:

удосконалена соціально-філософська рефлексія суті і змісту воєнної політики, це дозволяє визначити її як систему поглядів, відносин і основаної на них діяльності соціальних суб'єктів і створених ними інститутів влади, яка спрямована на забезпечення суверенітету і територіальної цілісності держави, безпеки держави, громадянського суспільства і людини засобами політичного впливу та збройного насильства. Визначена структура воєнної політики (воєнно-політична свідомість, воєнно-політичні відносини, воєнно-політичні інститути, воєнно-політична діяльність);

визначено соціально-філософські основи побудови системи основних понять воєнної політики, а також уточнена діалектика взаємозв'язку основних понять воєнної політики;

визначена воєнно-політична діяльність держави як специфічний вид соціальної діяльності, що є синтезом політичної і воєнної сторін активності її суб'єктів, спрямованої на реалізацію воєнної політики, воєнно-доктринальної мети і настанов держави за допомогою застосування або загрози застосування збройного насильства й відповідних засобів політичного впливу;

визначена структура воєнно-політичної діяльності, проаналізовані її базові складові (об'єкт, суб'єкт, мета, засоби), а також здійснено філософський аналіз динамічного та статичного компонентів воєнно-політичної діяльності; обґрунтовано, що зміст воєнно-політичної діяльності держави є складний структурно-функціональний зв'язок інституційних компонентів воєнної політики, що виступають в ролі її суб'єктів, з формами, засобами і методами діяльності, що сприяють досягненню воєнно-політичної мети;

доведено, що з урахуванням особливостей трансформаційного процесу в Україні в основу забезпечення воєнної безпеки України найдоцільніше покласти концепцію воєнно-політичного партнерства, що спирається на розвинену ринкову економіку, стабільну соціальну сферу й обґрунтовану воєнну політику, спрямовану на підвищення стратегічної стабільності в регіоні та зменшення рівня воєнної небезпеки у світі;

введене у науковий обіг поняття оборонна політика як адекватний засіб розуміння практичної реалізації воєнної політики в сучасних умовах трансформації світу й українського суспільства зокрема;

запропоновано оригінальну гіпотезу трансформаційного процесу в межах розгляду його особливостей крізь призму закритого і відкритого суспільства, надані пропозиції про особливості воєнної політики в таких умовах.

Теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що аналіз проблем дозволяє глибше розібратися в суті, структурі, функціонуванні воєнної політики України. Викладені положення, висновки, результати дозволяють визначити особливості воєнної політики України в умовах трансформації суспільства, запропонувати соціально-філософський підхід вирішення проблем реалізації воєнно-політичної діяльності, що стоять перед українським суспільством. Результати дослідження є певним внеском у розвиток соціальної філософії, що досягається через спеціальну розробку і доповнення філософської картини життєдіяльності соціуму, який перебуває у стані трансформацій, її військово-політичною складовою.

Практичне значення одержаних результатів полягає в рекомендаціях, спрямованих на удосконалення і оптимізацію воєнно-політичної діяльності України в умовах трансформаційних процесів, на ефективну реалізацію функціонального призначення Збройних Сил, як одного з найважливіших елементів воєнної організації держави. Необхідно відзначити, що узагальнення і висновки, які є в дослідженні, не претендують на абсолютну істинність. Запропоновані рекомендації мають характер побажань і пропозицій, обумовлених логікою і результатами дослідження. Урахування їх при організації військово-політичної діяльності дозволить скорегувати напрямки і конкретні заходи стосовно оптимізації воєнно-політичної діяльності, реформування Збройних Сил України і забезпечити досягнення високого рівня ефективності реалізації ним свого призначення в державі й у світі. Концепція дисертанта, положення і зроблені висновки можна використати у викладанні курсів філософії, політології та споріднений академічних дисциплін, особливо у вищих навчальних закладах військової спеціалізації, а також у спецкурсах з соціальної філософії, присвячених військовій сфері життєдіяльності суспільства.

Особистий внесок здобувача полягає в аналізі і обґрунтуванні, з позиції соціальної філософії, воєнної політики в умовах трансформації українського суспільства; в виробленні конкретних рекомендацій оптимізації військової сфери діяльності держави.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і практичні висновки обговорювалися на: Всеукраїнській науково-методичній конференції “Гуманізація і гуманітаризація вищої технічної освіти” (Харків, 28-29 березня 2000 р.), міжнародній науково-методичній конференції “Освіта і доля нації” (Харків, 2000 р.); XII Харківських політологічних читаннях “Українська державність: становлення, досвід, проблеми” (Харків, 2001), на науково-практичній конференції вищих навчальних закладів м. Харкова “Основні напрямки виховання військової інтелігенції у сучасних умовах” (Харків, 22-23 листопада 2001 р.), на науково-методологічних семінарах кафедри філософії Харківського військового університету, у процесі проведення занять з філософії з курсантами і слухачами Харківського військового університету. Найважливіші положення і анотації дисертації українською, російською та англійською мовами опубліковані за допомогою мережі Інтернет у телекомунікаціях (alt. philosophi. debate; relcom. sci. philosophi; humanities. philosophi. objectivism).

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації - 195 сторінок, з них 178 сторінок основного тексту (8,9 авторських аркушів), список використаних джерел містить 212 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Вступ присвячено обґрунтуванню актуальності теми, висвітленню стану проблем, визначенню об'єкта і предмета, мети та завдань дослідження, опису його теоретико-методологічних та емпіричних основ. У вступі також розкриваються наукова новизна дослідження, його теоретична та практична значущість.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи соціально-філософського аналізу воєнної політики”, який включає в себе три підрозділи, дається системний аналіз воєнної політики, розкривається взаємозв'язок її основних понять.

У першому підрозділі “Теоретичні передумови дослідження воєнної політики” обґрунтована необхідність соціально-філософського аналізу політичної сфери життя суспільства. В якості теоретико-методологічної основи воєнної політики запропоновано використання, перш за все, сферного підходу у поєднанні зі структурно-функціональним, системним, діяльнісним і рядом інших; здійснено попередній історико-філософський аналіз та огляд сучасного стану дослідження воєнної політики. Це дозволило плідно використати класичні надбання з метою обґрунтування воєнної політики держави в сучасних умовах. Показано, що соціально-філософські проблеми воєнної політики стали об'єктом дослідження ще в ті часи, коли людська думка мала синкретичний характер. Осмислення діяльності держави, зв'язаної з захистом від зовнішніх і внутрішніх ворогів, здійснювалось, насамперед, в проблемному полі війни і миру, починаючи з Сунь-цзи, Платона, Аристотеля, Сенеки та ін. В античності зародилися концепції “мира через силу” (концентровано виражена у афоризмі Вегеція Флавія “Si vis paset para bellum” - “Якщо бажаєш миру - готуйся до війни”); “природної ворожості людей один до одного” (концентровано виражене у вислові Йосифа Плавта “Homo homini lupus est” - “Людини людині - є вовк”); “практичні необхідності війни” (Платон, Аристотель).

В епоху Середньовіччя на тривалий період встановилося панування релігійного тлумачення взаємозв'язку війни і політики. Переважав релігійний воєнно-політичний підхід, який знайшов яскраве вираження у творах, насамперед, Аврелія Августіна. Проаналізовані також ідеї філософів епохи Відродження і Нового часу (Н. Макіавеллі, Е. Роттердамський, Г. Гроцій, Ш.-І. де Сен-П'єр, Ш.-Л. де Монтеск'є, І. Кант, Г.Гегель та ін.). Вони формують теоретичні передумови дослідження воєнної політики, що знайшли яскраве вираження у творах К. фон Клаузевіца. Цей діяч вважав, що “війна є не що інше, ніж продовження політичних відношень при втручанні інших засобів” (мова йде про засоби збройної боротьби).

В середині і в другій половині XIX ст. складаються перші систематизовані концепції воєнної політики. Великий вплив на формування теоретичних передумов воєнної політики був здійснений А.Бергсоном (у межах його концепції закритого суспільства), З.Фрейдом (розуміння воєнної політики як наслідку поєднання двох начал - еросу і танатосу), П.Сорокіним (залежність воєнної політики від домінуючого типу культури), К.Райтом (розуміння воєнної політики крізь призму еволюції Всесвіту) та ін.

В другій половині XX сторіччя панівними напрямками дослідження воєнної політики стали: марксистський (Б.Каневський, С.Юшенков, В.Мамонтов та ін.), психологічний (С.Кобленц, Е.Фромм, К.Хорні та ін.), соціологічний (Р.Арон, К.Боулдінг, М.Маклюен, С.Поссоні, Дж.Пернел), структурно-функціональний (Т.Парсонс, Р.Мертон), неопозитивістський (Г.Моргентау, Д.Нейман, О.Моргенштерн), біологічний (К.Лоренц, Р.Ардрі, Дж.Скотт, Д.Морріс, П.Ребу), теологічний (Р.Нібур, П.Тілліх), плюралістичний (Б.Браунелл, Р.Біглер, В.Таймер, Р.Кларк). На сучасну західну соціально-філософську думку в сфері осмислення воєнної політики великий вплив мали також праці С.Хантінгтона “Солдат і держава: теорія і політика цивільно-військових відносин”, Б.Абрахамсона “Військова професіоналізація і політична влада”, А. Перлмуттера “Політичні ролі і воєнні правила”, О. і Х. Тоффлерів ”Війна і антивійна”. З точки зору деяких сучасних філософів (А.Джонс, Дж.Фрідмен, Дж.Хендерсон, С.Хоффман та ін.), якщо раніш традиційною метою держав у міжнародній системі була воєнна безпека, то сьогодні до цього додалися економічний розвиток, соціальні проблеми (тероризм, контрабанда наркотиків, розповсюдження СНІДу), екологічні зміни тощо. Важливим у воєнній політиці сучасних держав є участь у існуючих інститутах міжнародної безпеки. Сучасні дослідники воєнної політики наполягають на тому, що це дуже складне соціальне явище, яке постійно змінюється, відповідно до існуючих трансформаційних процесів у суспільстві. Тому слід постійно удосконалювати теоретично-методологічні засади її дослідження, категорійний апарат, звертаючи увагу на праксеологічні аспекти воєнної політики.

У другому підрозділі “Воєнна політика держави як система” розширене трактування феномену воєнної політики засобами соціально-філософської рефлексії. Спираючись на різні підходи до визначення воєнної політики (Б. Каневського, В.Лазаренка, В.Смолянюка, Ю.Ярмака та ін.), дисертант обґрунтовує що: воєнна політика - це система поглядів, відносин і основаної на них діяльності соціальних суб'єктів і створених ними інститутів влади, яка спрямована на забезпечення суверенітету, територіальної цілісності держави, безпеку держави, громадянського суспільства і людини засобами політичного впливу і збройного насильства.

У дисертації на основі численних аргументів доводиться, що воєнна політика є складно-організована система, що має відповідну структуру. Подана узагальнена картина воєнної політики з точки зору різноманітних її аспектів: структурно-змістовного, функціонального і субстанційно-генетичного, а також визначені цілі, засоби, функції, суб'єкти та об'єкти воєнної політики, обґрунтовується система принципів і понять даної сфери. Основними принципами, на підставі яких розгортається соціально-філософський аналіз даної проблеми у дисертації вважаються: принцип розгляду буття армії як одного із знарядь воєнної політики держави та принцип розгляду воєнно-політичної дійсності в єдності її власних закономірностей, історичних умов розвитку внутрішньодержавних інтересів та міждержавних стосунків. Визначені принципи буття досліджуваного соціального феномена дозволили сформулювати авторське бачення соціально-філософського аспекту воєнної політики через систему категорій і понять.

Третій підрозділ “Соціально-філософська рефлексія воєнної політики через систему категорій і понять” присвячений визначенню вихідних понять та категорій воєнної політики, що розкривають її цілісне утворення. Дослідження взаємозв'язку категорій і понять здійснено за трьома основними напрямками: по-перше, з точки зору розгляду взаємозв'язку понять, що відображають “статику” воєнної політики, найбільш адекватним методом аналізу виступає класифікація; по-друге, з точки зору розгляду взаємозв'язку понять, що відображають функціонування воєнної політики (здійснюється методом систематизації); по-третє, з точки зору розгляду взаємозв'язку понять, що відображають розвиток воєнної політики (побудова понятійної системи).

Класифікація дозволяє виявити в основному горизонтальний зріз зв'язків елементів воєнної політики. Ця процедура може бути подана за різноманітними підставами. При вивченні конкретної воєнної політики класифікація понять виступає як логіко-методологічний засіб, що дозволяє з максимальною повнотою узагальнити дані емпіричні дослідження. Вона спонукає суб'єкта пізнання до найбільш повного розкриття понять й їх зв'язків, що уможливлює створення свого роду моделі воєнної політики, а, отже, і програми її вивчення.

Систематизація понять і категорій воєнної політики характеризує собою другий етап дослідження їхніх взаємозв'язків, що відображають процес реального функціонування воєнної політики. “Модель”, побудована таким чином, дозволяє відобразити воєнну політику в динаміці. Вона характеризує собою зв'язки між поняттями і категоріями, що виражають інтегративні процеси воєнної політики. Систематизація виступає як такий теоретичний рівень пізнання, на якому узагальнення здійснюється безпосередньо на базі емпіричного дослідження. На цьому рівні пізнання конкретна воєнна політика досліджується також у взаємозв'язку з воєнно-політичною обстановкою в цілому світі і по регіонах. Найбільш адекватною формою здійснення систематизації категорій і понять виявляється діяльнісний підхід. Основні поняття діяльнісного підходу можуть бути подані у такому вигляді: суб'єкти й об'єкти воєнної політики, воєнно-політичні цілі, засоби і форми воєнної політики, середовище воєнної політики. Систематизація, що складає основу програми дослідження конкретної воєнної політики, служить найважливішим методологічним засобом для суб'єктів як у процесі здійснення керівництва воєнною політикою, так і її пізнання. Систематизація її основних понять дозволяє розкрити конкретні джерела і рушійні сили функціонування тієї або іншої воєнної політики, показати основні зміни досліджуваної воєнної політики в системі визначеної воєнно-політичної обстановки.

Побудова понятійної системи воєнної політики характеризується високим рівнем опосередкування, відображення відповідних глибинних зв'язків і відносин. Розробка системи понять воєнної політики являє собою конкретизацію таких принципів логіки як сходження від абстрактного до конкретного, єдності логічного і історичного. Запропоновано один з можливих варіантів побудови цієї системи, він характеризує воєнно-політичну реальність з погляду основних закономірностей її розвитку, функціонування і структурної цілісності. За вихідне, базове поняття системи понять воєнної політики у дисертації береться “армія (військо)”, з якої виводяться всі інші категорії і поняття, що відображають сутність явищ і дійсність воєнної політики. В дисертації доводиться, що поняття “армія” є одним із домінантних в теоретичному осягненні воєнної політики. Здійснений логіко-філософський аналіз взаємозв'язку категорій і понять теорії воєнної політики слугує методологічним підґрунтям подальшого аналізу явищ воєнно-політичної діяльності.

У другому розділі “Воєнно-політична діяльність держави в умовах трансформаційних процесів”, який містить у собі три підрозділи, здійснений соціально-філософський аналіз воєнно-політичної діяльності держави як прояву воєнно-політичної практики, визначена і проаналізована її структура, сутність та зміст реалізації в умовах сучасних трансформаційних процесів.

У першому підрозділі “Воєнно-політична діяльність в системі компонентів воєнної політики держав” розкривається зміст поняття воєнно-політичної діяльності. Методологія аналізу воєнно-політичної діяльності держави в дисертації спрямована на визначення системного змісту воєнно-політичної діяльності, її місця у системі компонентів воєнної політики держави, внутрішніх елементів самої воєнно-політичної діяльності.

На підставі попереднього висвітлення методологічних основ теорії воєнної політики, її сутності, змісту, закономірностей становлення та розвитку, воєнно-політична діяльність держави визначена як специфічний вид соціальної діяльності, що являє собою синтез політичної і воєнної сторін активності її суб'єктів, спрямованої на реалізацію воєнно-доктринальних цілей і настанов держави за допомогою засобів політичного впливу, застосування і/або погрози застосування збройного насильства. Ця діяльність має іманентно їй структуру, функції і відіграє певну роль у системі національної безпеки держави, фактично роль найважливішого чинника забезпечення цієї безпеки.

Завдяки соціально-філософського аналізу в дисертації доводиться, що воєнно-політична діяльність сама є складним системним утворенням, елементи якої і їх взаємозв'язок визначають її внутрішню логіку перебігу і реалізації. Воєнно-політична діяльність концентровано відображає єдність організаційно-практичного аспекту всіх компонентів воєнної політики (воєнно-політичної свідомості, воєнно-політичних відносин, воєнно-політичних організацій і установ) і власне діяльнісного моменту реалізації воєнно-політичних рішень. Воєнно-політична діяльність засобами організації, управління і коригування здійснює прямий вплив на функціонування всіх компонентів воєнної політики. Розгляд залежності воєнно-політичної діяльності держави від співвідношення політичної і власне воєнної сторін її реалізації, від політичного режиму держави, внутрішніх і зовнішніх умов забезпечення безпеки, характеру національно-державного устрою дозволяє сформулювати значущі для демократично-орієнтованих держав істотні її риси - стримуючий характер, демократично-правовий характер, свободу від приватних партійних ідеологій, відповідальний характер, пріоритетність політичних засобів реалізації. Ці риси випливають із характеристики закономірної залежності від зовнішніх і внутрішніх воєнно-політичних чинників і умов.

У другому підрозділі “Структура і зміст воєнно-політичної діяльності держави” надається розгорнута характеристика основних понять опису воєнно-політичної діяльності: суб'єкта, об'єкта, предмета, потреб, інтересів, мотивів, мети, завдань, засобів, результатів, оцінки тощо. Такий широкий набір понять цілком виправданий, оскільки сама діяльність поліфункціональна, вона здійснюється в різноманітних сферах природно-соціального буття людей.

Статична структура воєнно-політичної діяльності держави, відповідно до висновку дисертанта, доповнюється структурою динамічною. Такий підхід виходить із розуміння структури воєнно-політичної діяльності як діалектичної єдності. Її структуру можна уявити як певний “розімкнутий” цикл, що включає ряд взаємозалежних, але відносно самостійних етапів - процесу опредметнення, об'єктивації і суб'єктивації, пізнання і практики, встановлення і реалізації мети.

Зазначається, що зміст воєнно-політичної діяльності держави являє собою складний структурно-функціональний зв'язок інституційних компонентів воєнної політики, які виступають в ролі її суб'єктів, з формами, засобами і методами діяльності, що слугують досягненню воєнно-політичних цілей. За основними структурними підрозділами держави закріплюються конкретні функції, реалізація змісту яких здійснюється по основним напрямкам воєнно-політичної діяльності держави. Головна роль у визначенні змісту воєнно-політичної діяльності держави належить її вищим законодавчим та виконавчим органам, відповідно до характеру міжнародних воєнно-політичних відносин і воєнної політики конкретної держави. Виходячи з конституційних положень і ухвал органів законодавчої влади, виконавчі органи в особі військового командування здійснюють організаційно-практичні заходи з питань оборонного будівництва, воєнної політики в цілому.

В змісті воєнно-політичної діяльності держави особливе місце посідають принципи, яких повинні дотримуватись органи військового керівництва і управління. Сукупність принципів воєнно-політичної діяльності держави визначають прийняті в даний час “правила гри” в сфері міжнародних, регіональних і національно-державних воєнно-політичних відносин. Ці “правила” є регуляторами змісту, характеру і практичної спрямованості воєнної політики. В змісті воєнно-політичної діяльності держави виявляються й традиції воєнно-політичного досвіду нації, народу, що склалися в процесі освоєння воєнної практики і які передаються у спадщину від покоління до покоління. Є сенс говорити про таку важливу частину змісту воєнно-політичної діяльності держави, яка складає воєнний менталітет нації -- унікальне явище, що впливає на вирішення багатьох проблем сучасної воєнної політики.

Трансформаційні процеси, що проходять в Україні, потребують постійного уточнення і удосконалювання воєнної політики, приведенні її у відповідність до особливостей сучасної епохи. Однією з найголовніших проблем, що постають перед суспільством в галузі реалізації воєнної політики, є необхідність концептуальної та цілісної соціально-філософської рефлексії воєнно-політичної діяльності, її відсутність з одного боку, не сприяє цілеспрямованій практичній діяльності з запобігання воєнних загроз для України, а з іншого - не сприяє узгодженості у подальшій нормативно-правовій діяльності з забезпечення воєнної безпеки держави.

У третьому підрозділі “Оптимізація воєнно-політичної діяльності України в умовах трансформаційних процесів” показано, що трансформаційні процеси які досліджувалися сучасними філософами (С.Айзенштадт, О.Даніл'ян, Р.Дарендорф, П.Йолен, Ф.Канак, В.Кремень, С.Кримський, М.Маліа, А.Ручка, В.Табачковський та ін.), суттєво впливають на воєнно-політичну діяльність. Запропоновано гіпотезу особливостей трансформаційного процесу в межах розглядання його крізь призму закритого і відкритого суспільства. Обгрунтовано висновок про те, що позитивні процеси, які відбувалися в світі і в Україні (зміщення акцентів на загальнолюдські цінності, визнання пріоритетності мирного вирішення міжнародних проблем дипломатичними засобами, визнання особистості головним об'єктом забезпечення безпеки тощо), потребують створення надійної системи захисту національної безпеки, відповідної воєнної політики. Проаналізовані деякі проблеми, що існують у сфері реалізації воєнно-політичної діяльності України, рішення яких може сприяти оптимізації зусиль держави з надійного забезпечення її національних інтересів.

У дисертації доводиться, що в основу забезпечення воєнної безпеки України найдоцільніше покласти такі базові концепції: концепція воєнно-політичного партнерства, що спирається на розвинену економіку з ринковою інфраструктурою, стабільну соціальну сферу й обґрунтовану воєнну політику, яка спрямована на підвищення стратегічної стабільності в регіоні та зменшення рівня воєнної небезпеки політичними й економічними засобами; концепція оборонного стримування, за якою в межах оборонної достатності створюється воєнна організація держави, що здатна звести до мінімуму ймовірність виникнення воєнного конфлікту за рахунок загрози завдати можливому агресору незворотної шкоди, внаслідок чого він втрачає стимули для нападу; концепція відбиття можливої агресії, яка опирається на мобілізацію усіх можливостей і ресурсів країни для протидії ймовірному воєнному нападу, завдання агресору поразки та примушення його до припинення воєнних дій.

На підставі соціально-філософського аналізу сучасних тенденцій, у тому числі й у політичній сфері, у дисертації доводиться, що особливе місце в контексті теоретичного компоненту воєнно-політичної діяльності України має посісти категорія “оборонна політика”. Адекватна її реалізація максимально відповідатиме потребам оптимізації воєнно-політичної діяльності України в умовах трансформаційних процесів. До основних напрямків оборонної політики запропоновано віднести: визнання необхідності збереження миру як пріоритетної цінності українського народу; незастосування Україною воєнної сили першою; невтручання у внутрішні справи інших держав, дотримання непорушності кордонів, настанов ОБСЄ і Паризької хартії для нової Європи, Хартії європейської безпеки; легітимна “прозорість” і відкритість військової діяльності; воєнне співробітництво з демократичними країнами тощо. Практика реалізації теоретичних умовиводів стосовно воєнної політики України та їх реалізація в умовах глобальних та регіональних трансформаційних процесів, як доводиться у тексті дисертації, має бути виваженим, плановим і достатньо прозорим для суспільства процесом, результатом якого є гарантований захист національних інтересів від деструктивних впливів із-зовні. Характер перспектив розвитку воєнної політики України мусить узгоджуватись з тенденціями та еволюційними змінами в засобах і способах її реалізації з обов'язковим урахуванням тенденцій ведення сучасної збройної боротьби.

На підставі аналізу емпіричної бази та теоретичних узагальнень, в дисертації визначені основні принципи реалізації воєнної політики України в сучасних умовах: пріоритетність мирних засобів у воєнно-політичній діяльності стосовно розв'язання конфліктних ситуацій; адекватність політичних заходів протидії реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та узгодженість дій органів усіх гілок влади стосовно реалізації воєнної політики; відкритість для демократичного цивільного контролю (за винятком випадків, стосовно яких у чинному законодавстві зроблені застереження) механізму прийняття рішень щодо оборонної політики держава. З огляду на таку постановку проблеми перспективними напрямками воєнної політики України запропоновано вважати: створення та розвиток власної правової бази; всебічний розвиток взаємовигідного міжнародного співробітництва у сфері створення сучасної, адаптованої до міжнародних вимог, нормативної бази; подальший розвиток оборонно-промислового комплексу, орієнтованого на потреби воєнної організації держави та на забезпечення реальної самостійності і незалежності; створення необхідної нормативно-правової бази та надійних працездатних механізмів практичної реалізації воєнної політики; наукове визначення та чітка оптимальна реалізація на практиці співвідношення складових воєнної політики.

Узагальнюючи проаналізовані аспекти воєнної політики України, стверджується, що стратегічною метою України у сфері воєнної політики є запобігання війнам та збройним конфліктам, а також політичне забезпечення необхідних умов для успішного протистояння можливим видам збройної та іншим видам агресії, аж до прийняття політичного рішення на силову протидію агресії. Обґрунтовано висновок про те, що в реалізації воєнно-політичної діяльності України існують досить суттєві проблеми. До головних з них на рівні соціально-філософських узагальнень належать: відсутність концептуальної та цілісної філософської рефлексії воєнно-політичної діяльності; необхідність узгодження вимог нормативних актів та чинного законодавства України стосовно статусу, та концептуальних засад воєнно-політичної діяльності; низький рівень науково-теоретичного обґрунтування законодавчих актів з військових питань; недостатній рівень науково-теоретичного відображення оборонних питань, питань військового будівництва в законодавчих актах та ін.; необхідність визначення ставлення до проголошених політичними діячами України стратегічного прагнення до вступу в НАТО; ставлення громадян до проблем власної воєнної безпеки (фактор суспільної свідомості); стан матеріально-фінансового забезпечення Збройних Сил України; ставлення суспільства до військових (проблема престижу військової діяльності).

філософський воєнний політика держава

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації підведені підсумки дослідження, наводяться формулювання рішень поставлених завдань, найбільш значущими серед яких є наступні.:

1. Серед усієї різноманітності суб'єктно-об'єктних детермінант сучасного стану розбудови української державності, визначення пріоритетів її подальшого розвитку особливе місце посідає воєнна політика держави як особливий соціально-політичний феномен, що фокусує в собі результати реалізації інших складових життєдіяльності суспільства. Воєнна політика відіграє провідну роль у системі забезпечення національної безпеки держави, причому ця роль особливо актуалізується в умовах наявних трансформаційних процесів глобального й регіонального рівнів.

2. Об'єктивний взаємозв'язок різноманітних структурних елементів воєнної політики виступає онтологічною підставою теоретичного аналізу їх взаємозв'язку. Між усіма елементами воєнної політики існують координаційні, субординаційні і генетичні зв'язки. Відображення різноманітних видів зв'язку між підсистемами й елементами воєнної політики може бути виражене різноманітними засобами логіко-філософського впорядкування категорій та понять воєнної політики. Основними принципами, на підставі яких розгортається соціально-філософський аналіз даної проблеми у дисертації вважаються: принцип розгляду буття армії як одного з головних інструментів воєнної політики держави; принцип розгляду воєнно-політичної реальності в єдності її власних закономірностей, історично-визначених умов усередині країни та у світовому просторі.

3. Специфічним видом соціальної діяльності виступає воєнно-політична діяльність держави. За своїми онтологічними ознаками і властивостями цілі, засоби і результати воєнно-політичної діяльності є проекцією усього комплексу соціальних зв'язків і відносин на військово-політичну сферу. Воєнно-політична діяльність сама є складним системним утворенням, елементи якого у їх взаємозв'язку визначають її внутрішню логіку. Ця особлива соціальна діяльність концентровано відображає єдність організаційно-практичного аспекту всіх компонентів воєнної політики (воєнно-політичної свідомості, воєнно-політичних відносин, воєнно-політичних організацій і установ) і власне діяльністного моменту реалізації воєнно-політичних рішень.

4. Для воєнно-політичної діяльності держави особливе значення мають певні принципи, сукупність яких відповідає міжнародним, регіональним і національно-державним відносинам, що склалися на той чи інший час. В змісті воєнно-політичної діяльності держави проявляються традиції воєнно-політичного досвіду нації, народу, що склалися в процесі освоєння сфери воєнної практики і які передаються у спадщину від покоління до покоління. Є сенс говорити про таку важливу частину змісту воєнно-політичної діяльності держави, яку становить воєнний менталітет нації - унікальне явище, що впливає на вирішення багатьох проблем сучасної воєнної політики.

Реалізація висунутих пропозицій сприятиме оптимізації процесу розробки і втілення воєнної політики української держави, приведенню в дію усіх факторів, що впливають на активізацію воєнно-політичної діяльності, підвищенню обороноздатності України.

ЛІТЕРАТУРА

Кальницький Е.А. Воєнна політика держави: сутність і зміст // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: Харківський військовий університет, 1999. - Вип. V. - С.125-129.

Кальницький Е.А. Воєнна політика України в умовах системної трансформації та нового світогляду (діалектика взаємозв'язку) // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: Харківський військовий університет, 2000. - Вип. VII. - С.123-129.

Кальницький Е.А. Сутність сучасної воєнної політики України // Науковий вісник № 11. Серія “Філософія”. - Харків: ХДПУ, 2000. - Вип. 5. - С. 23 - 25.

Кальницький Е.А. До проблеми категорій і принципів воєнної політики // Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Запоріжжя : “Нова парадигма”, 2001. - Вип. 21. - С. 104-110.

Кальницький Е.А. Воєнно-політична діяльність держави в контексті суб'єктно-об'єктної детермінації соціальної реальності // Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Запоріжжя : “Нова парадигма”, 2001. - Вип. 23. - С.115-123.

Кальницький Е.А. Воєнно-політична діяльність у системі національної безпеки держави // Соціально-філософський аналіз аспектів національної безпеки України: Звіт про НДР (заключний) / Харківський військовий університет. - Інв. № 11454. - Харків, 2002. - С. 184-197.

Кальницький Е.А. Питання воєнної політики України у системі політичного і світоглядного виховання фахівців з вищою освітою // Всеукраїнська науково методична конференція “Гуманізація та гуманітаризація вищої технічної освіти”. Збірник наукових праць. - Харків: Харківський державний технічний університет радіоелектроніки, 2000. - С. 174-175.

Кальницький Е.А. Воєнно-політична діяльність держави в контексті суб'єктно-об'єктної детермінації державності // XII Харківські політологічні читання “Українська державність: становлення, досвід, проблеми”. - Харків: “Право”, 2001. - С. 29-30.

Кальницький Е.А. До проблеми сучасної рефлексії воєнної політики в контексті формування особистості українського військового інтелігента // Науково-практична конференція вищих навчальних закладів м. Харкова “Основні напрямки виховання української військової інтелігенції у сучасних умовах”. - Харків: Харківський військовий університет, 2002. - С. 58-61.

Размещено на Allbest.ru