Цивілізаційний статус особистості: глобальні проблеми і перспективи розвитку (соціально-філософський аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Цивілізаційний статус особистості: глобальні проблеми і перспективи розвитку (соціально-філософський аспект)

АНОТАЦІЯ

особистість цивілізаційний статус

Хоменко В.М. Цивілізаційний статус особистості: глобальні проблеми і перспективи розвитку (соціально-філософський аспект). -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 --соціальна філософія та філософія історії. -- Інститут філософії НАН України. -- Київ, 2001.

Дисертація являє собою оригінальну спробу застосування цивілізаційного підходу до соціально-філософського аналізу проблем розвитку особистості в сучасну епоху. Основна увага приділяється одній із провідних стратегій даного розвитку -- формуванню цивілізаційного статусу особистості, дії принципу глобальності в цивілізаційній парадигмі її соціокультурних цінностей, з'ясуванню її культурно-історичної природи та гуманітарних засад становлення людської індивідуальності. В роботі досліджуються також особливості функціонування соціального механізму духовного розвитку особистості в процесі цивілізаційних змін.

Ключові слова: цивілізація, особистість, статус, глобалізація, соціальна стратегія, глобальна проблема, цивілізаційна парадигма, гуманізація, гуманітаризація, духовність.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Глобальні проблеми і перспективи стабілізації сучасної цивілізації та спричинена ними необхідність трансформації суспільства і особи, всіх соціальних відносин людини у світі на якісно новій, гуманітарній основі є сьогодні головним напрямком руху як всесвітньої, так і вітчизняної історії. Найприкметніша особливість розвитку сучасної цивілізації полягає в тому, що її провідним, систематизуючим чинником мусить виступати всебічна як творчих так і від подальших людських сил. Саме людина, її особистість являють собою підсумок, результат і сенс усіх цивілізаційних трансформацій, а також головну орієнтацію здійснюваних нині міжнародним співтовариством соціально-гуманітарних програм.

Сьогодні зростає також роль і значення особистого внеску, індивідуальної та колективної відповідальності громадян нашої країни за долю цивілізаційних трансформацій у всіх сферах її внутрішнього і міжнародного життя. Найістотніші завдання національного державотворення та побудови демократичного суспільства вимагають якісно нового, цивілізаційного підходу до проблем створення умов розвитку особистості, оскільки саме її соціокультурні цінності визначають сукупний результат спільних дій. Таким чином, саме у вітчизняному культурно-інтелектуальному полі актуалізується соціально-філософське осмислене перспектив розвитку (особливо за умов глобалізації) сучасної, цивілізованої, позбавленої комплексу ментовартості особистості.

Соціально-філософський дискурс царини взаємозв'язків цивілізації і особи визначається нагальною потребою розуміння головних закономірностей розвитку особистості за умов цивілізаційних змін в економічному, політичному, соціальному і культурному житті нашої країни, побудови в ній громадянського суспільства та правової держави.

Адже зміни в економіці, політиці, соціальному і духовному житті людей стали неможливими при збереженні лише загального, універсального тлумачення особистості як елемента соціальної системи. Виникла нагальна необхідність філософського осягнення суверенності, самобутності, національної особливості людських індивідів, їх самостійного визначення, виходячи з нових реалій суспільного буття. Особа сучасного українця вкоріне сьогодні не в колективно зорієнтовані структури, як це було раніше, а вмножину різноманітних форм та цінностей суспільного та індивідуального буття.

По-друге, Україна прагне вписатись у світовий простір і посісти там гідне місце, що потребує відповідного гуманітарного ресурсу, яким є особистість українських громадян зі своїм неповторними національними та соціальними цінностями, культурою. Сам факт наявності права українських громадян звертатись до Європейського суду вимагає адекватного цивілізаційного статусу. Вихід української держави на світову арену як самостійної та незалежної, спричинив поширення у національній свідомості громадян орієнтацій на відповідну, персональну та колективну, репрезентацію своєї держави у світовому співтоваристві. Зрозуміло, що без філософського осягнення цього явища та його ролі у формуванні нашого цивілізаційного підтримка означених орієнтацій є досить обмеженою.

По-третє, в епоху глобалізації суспільного і особистого життя людей, коли перетворення природної і соціокультурної дійсності набули загрозливого характеру для їх буття, а вирішення завдань гуманітаризації цивілізаційних процесів значно відстало від вимог всесвітньої історії, стає конче необхідним пошук нових перспектив Буття людини у світі. На часі -- створення такої концепції особистості, яка б конкретизувала гуманітарне розуміння людини як на національному, так і на глобальному, планетарному рівні. Зміна соціального статусу особистості в сучасному громадянському суспільстві, посилення його ролі як справді рушійної сили історії за умов, коли існує гостра невідповідність між потребами функціонування соціуму, з одного боку, і розвитком виробництва, техніки, технології, моралі та культури суспільства -- з іншого, надзвичайно актуалізує проблему соціокультурних цінностей та особливості їх функціонування в межах сучасних соціальних і духовних інституцій.

Ступінь наукового дослідження проблем починаючи з 70-х років минулого століття у сфері філософських, соціологічних та гуманітарних наук став поступово нагромаджуватися теоретичний досвід вивчення нерозривного зв'язку між особистістю та її соціокультурним середовищем. Спираючись на основні його структурні елементи (відношення до природи, відношення до суспільства, відношення людського індивіда до самого себе), філософи аналізували проблеми сутності та існування людини, суспільну природу її свідомості і самосвідомості, онтологічні засади людського буття в культурі. Цей підхід втілився у працях Абульханової-Славської К.О., Бистрицького Є.К., Бекешкіної І.Е., Буєвої Л.П., Гака Г.М., Григор'яна Б.Т., Давидовича В.Є., Іванова В.П., Кемерова В.Є., Кримського С.Б., Кагана М.С., Когана Л.Н., Лебедєва Б.К., Мамардашвілі М.К., Табачковського В.Г., Хамітова Н.В., Шинкарука В.І., Яценка О.І., Ярошевського Т.М. та інших. Істотним цього шляху стала теоретична реконструкція взаємозв'язку умов і форм людської життєдіяльності, індивідуального і соціального, природного та суспільного в структурі особистості.

До того ж грунтовний аналіз конкретної соціальної ситуації уможливив створення оптимальної теоретичної моделі особистості, у якій індивідуальне буття виступає в органічній єдності його соціальних ролей і статусів. Наслідком такого підходу стало поглиблення уявлень про самовизначення та самореалізацію особистості, природу її соціальних цінностей, життєвих планів і світоглядних орієнтацій особливо в умовах глобалізації. Йдеться, насамперед, про праці Булатова М.О., Головахи Є.П., Габдулнасирової Р.М., Гостищевої А.Н., Дилигенського Г.Г., Кона І.С., Ляха В.В., Оссовського В.Л., Толстих В.І, Паденка В.С., Попової І.М., Ручки А.О., Ядова В.О. та інших. Завдяки роботам цих вчених зроблено значний крок у з'ясуванні соціальних функцій особистості, які детермінуються даним соціокультурним середовищем.

Суттєве значення для дослідження цивілізаційного статусу особистості мають праці тих дослідників, які розглядають особистість в якості суб'єкта власної життєдіяльності, а саму життєдіяльність як творчість, працю, любов, дружбу, мистецтво і т. інш. Це, в першу чергу, праці Андрєєвої Г.М., Борева Ю.Б., Донченко О.А., Злобіної О.Г., Климова Є.А., Поршнєва Б.Ф., Паригіна Б.Д., Соболєвої Н.І., Сохань Л.В., Титаренко В.Я., Тихоновича В.О. та інших.

Різним аспектам дослідження цивілізаційного статусу особистості присвячені дисертації Ахмедова Т.І. (1995); Корнієнко О.М. (1998); Кухар В.В. (1999); Василенко О.Ю. (1999); Мірошкіна (2000); Караульної (2000).

Отже, здійснений нами аналіз розробки дослідниками проблеми особистості та становлення її цивілізаційного статусу переконує, що в різноманітних галузях соціально-гуманітарної науки створені необхідні теоретичні і методологічні передумови для цілісного соціально-філософського дослідження природи цивілізаційного статусу особистості в контексті вирішення глобальних проблем цивілізації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у відповідності з тематикою досліджень відділу соціальної філософії Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України "Громадянське суспільство і правова держава в Україні: проблеми та перспективи становлення" (державний реєстраційний номер 01014003161).

Об'єктом дисертаційної роботи є статус особистості в суспільстві.

Предметом дисертації -- дослідження перспектив, механізмів та чинників трансформації цивілізаційного статусу особистості в сучасних умовах.

З огляду на відсутність цілісної філософії і неповноту наших знань про реконструкції соціальних стратегій глобалізації взаємозв'язку цивілізації і особистості та головних його детермінант автор прагне сформулювати основні соціально-філософські засади концепції цивілізаційного статусу особистості та систему понять, що виявляють його зміст у вирішенні глобальних проблем і пошуках нових перспектив локального, національного регіонального розвитку.

Названа мета передбачає розв'язання таких основних завдань:

визначити обмеженість формаційного і обгрунтувати евристичну цінність цивілізаційного підходу до аналізу проблем розвитку особистості;

реконструювати глобальні чинники трансформації особистості в умовах сучасної цивілізації;

з'ясувати особливості застосування принципу глобальності до побудови цивілізаційної парадигми соціокультурних цінностей особистості;

розкрити сукупність чинників, що зумовлюють соціокультурну трансформацію особистості в індивідуальність;

дослідити дію гуманітаризації соціального механізму духовного розвитку особистості в ході цивілізаційних змін.

Теоретико-методологічна база дисертації, джерела і емпіричний матеріал дослідження. Засадничим методологічним принципом дисертаційного дослідження цивілізаційного статусу особистості є принцип цивілізаційного підходу до аналізу соціального життя людей, а також до вирішення сформульованих в ній завдань. Зокрема, автор спирався окрім провідних соціально-філософських, соціологічних текстів (йдеться, насамперед, про праці Бойченка І.В., Гонтінгтона С., Гьоффе О., Торак Т.І., Моклека М.М., Шкляра Л.Є.). на документальні матеріали з міжнародного співробітництва країн, соціокультурні інформацію ООН, статистичні дані та конкретні соціологічні дослідження виявів соціокультурних значень особистості у різноманітних сферах її індивідуального та соціального буття. Для їх інтерпретації в дисертації застосовано такі евристичні принципи, як принцип розвитку, системності, історизму, співпадання історичного і логічного, історично-генетичний метод соціально-філософського аналізу соціального та індивідуального буття.

Наукова новизна та основні результати дисертаційного дослідження. В дисертації вперше у вітчизняній літературі пропонується соціально-філософська концепція цивілізаційного статусу особистості як соціокультурного феномену, розкрита його культурно-історична природа і перспективи формування у процесі вирішення глобальних проблем.

Застосування цього підходу у дослідженні цивілізаційних процесів на національному та глобальному рівнях дало можливість дійти висновків, що мають характер наукової новизни:

-- доведено, що поняття “цивілізаційний статус особистості” є узагальнюючим по відношенню до різноманітних інших її статусів (соціального, громадянського, етнічного, професійного, правового, морального) і має своїм основним змістом їх життєві цінності. Тобто є системою особистісних соціокультурних сенсів, зумовлених місцем індивіда у світі, співвідношенням в його бутті глобальних та партикулярних елементів, яка фіксує як його наявне буття так і те, чим він може стати у процесі власної життєдіяльності: господарем чи рабом власної долі;

-- показано, що дія принципу глобальності в цивілізаційній парадигмі соціальних цінностей особистості відбувається в універсальному та національному, індивідуальному та соціальному аспектах, що спричиняє перспективи розвитку її цивілізаційного статусу в річище нового імперативу: “чого не слід робити?”. Означено неминучість для особистості саме тут вирішувати проблему власної завершеності і відкритості світові, проблему співвідношення свого та іншого буття, що втілюється у взаємозв'язок бажаного і дійсного, “хочу” і “можу”, а також у питання її духовного та душевного розвитку;

-- увиразнено зв'язок цивілізаційного вирішення глобальних проблем з відповідними, самоствореними індивідуальними здібностями особистості. Доведено, що взаємозв'язок національного і всесвітнього у її культурно-історичній природі втілюється не лише в багатстві стосунків між людьми з метою власного самовизначення, і навпаки -- щобільш розвинена особистість, тим певнішим є її цивілізаційний статус та відповідність вимогам цивілізації. Цивілізована особистість, зрештою, має розвинутися до стану, означеного ще Протагором: “Людина є міра всіх речей”;

-- всебічно осмислено адекватний сучасній цивілізації підхід до аналізу ціннісного відношення особистості до світу, яке є основою формування і функціонування її цивілізаційного статусу, бо фіксує становище особистості в світі. Останнє визначається процесами інтеграції і диференціації головних явищ соціального буття особистості. Цей стан увиразнюють різноманітні зв'язки, особистості з навколишньої соціокультурної дійсності. Він дозволяє проникнути в природу соціальної реальності і з'ясувати взаємозв'язок таких її сторін як минуле, теперішнє і майбутнє;

-- з'ясовано, що евристичний сенс поняття "стану особистості" в умовах цивілізації полягає в тому, що воно дозволяє глибше розкрити природу змін соціальної реальності. Завдяки своїй консервативності він запобігає абсолютизації індивідуальної активності особистості і наполягає її на дотриманні правила співпадання змін обставин і власної особистої дії, як засадничого імперативу цивілізаційного стану особистості. В протилежному випадку індивід не відає, що творить;

-- обгрунтовано положення про те, що роль цивілізаційного статусу особистості у вирішенні економічних, соціальних, політичних, екологічних, антропологічних, демографічних, етнографічних та інших глобальних проблем зводиться до формування її громадянської, гуманітарної життєвої позиції, до збагачення її духовності та утвердження власного менталітету. Праксеологічна, аксеологічна і смислоутворююча функції духовності, фіксуючи модус буття особистості в той же час фіксують її індивідуальність та суб'єктність у структурі Універсуму. Завдяки цьому цивілізаційний статус особистості стає тією життєвою формою самоздійснення людського індивіда в умовах сучасної цивілізації, у якій органічно поєднуються глобальне і національне, космічне і планетарне -- доведено, що спираючись на духовність та ті функції, які вона виконує у процесі вирішення особистістю глобальних проблем цивілізаційний статус не лише фіксує її індивідуальне самовизначення, а й сприяє оформленню самої себе в результаті різноманітних життєвих виборів та зростання відповідальності.

Науково-теоретичне та практичне значення роботи. Одержані наукові результати розвивають соціально-філософські засади дослідження проблеми особистості в умовах глобальних трансформацій сучасної цивілізації. Запропонована в дисертації концепція, її положення та висновки можуть стати вагомим внеском у створенні сучасної соціокультурної теорії особистості, розробці європейського громадянського статусу українців, співвідношення у ньому як особливих, національних, так і універсальних елементів. Виявлена евристична цінність принципу глобальності дає змогу адекватного дослідження ціннісних орієнтацій українських громадян в світі, потреби їх духовного розвитку, формування духовних почуттів. Матеріали дисертації, її положення та узагальнення можна використати при написанні посібника з проблем культурно-історичної природи особистості, а також в лекціях і на практичних заняттях студентів у вищій школі. Стануть вони в пригоді і сучасним менеджерам, безпосередньо зайнятим вирішенням управлінських завдань в процесі розвитку підприємницької діяльності громадян у нашій країні.

Апробація результатів дослідження. Основні і теоретичні положення та висновки дисертації відображені у п'яти авторських публікаціях, загальним обсягом 10 друк. арк., були апробовані на міжнародних наукових та науково-практичних конференціях: “Українознавство в розбудові національної держави” (Київ, 1995), “Становлення гімназії-родини у контексті життєтворчості особистості” (Київ, 1998). Найважливіші результати дисертаційного дослідження використовувались у педагогічній та практичній діяльності дисертанта. Вони обговорювались на засіданнях та методологічних семінарах відділу соціальної філософії Інституту філософії імені Г.С. Сковороди, де й рекомендовано дисертацію до захисту.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, об'єднуючих у собі сім параграфів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи -- 180 сторінок основного тексту. Список літератури включає 221 найменування.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність вибраної теми дослідження, характеризується стан її наукової спрацьованості, визначаються теоретико-методологічні засоби роботи, формулюються її ціль і завдання, новизна та положення, що виносяться на захист, показана наукова та практична значущість дисертації, рівень апробованості та викладається її структура.

У першому розділі “Соціально-філософські засади дослідження розвитку особистості в умовах сучасної цивілізації” розкривається сутність і характерні ознаки поняття особистості в соціальній філософії (§ 1). На основі аналізу принципа глобальності в цивілізаційній парадигмі соціокультурних цінностей особистості (§ 2) розглядається соціально-філософська специфіка виникнення, функціонування і формування її цивілізаційного статусу. Далі названий статус аналізується у таких своїх формах як культурно-історична природа особистості (§ 3) і особистість як індивідуальність (§ 4).

В умовах сучасної цивілізації при всіх її соціальних, політичних і культурних подіях, що надто швидко змінюють дух нашого часу, хід і образ вітчизняної та світової історії, стало практично неминучим звернення до осягнення цивілізаційних змін як необхідної передумови і критерія оцінки життєдіяльності особистості. Цивілізація розглядається тут як культурна реальність, або специфічний спосіб буття особистості, що визначає увесь спектр практично-духовної активності людей, їх можливі відношення до навколишнього світу і ставлення до самих себе. Цивілізація особливим чином визначає і саму свідому активність людських індивідів, задаючи і реалізуючі її цільову спрямованість та характер організації.

Проблемне поле взаємозв'язку цивілізації і особистості, що аналізується в розділі, виявляється через розкриття діалектики культури і діяльності особистості, як шляху дослідження її цивілізаційного статусу. Підкреслюється, що історичний розвиток наших уявлень про цивілізацію з самого початку іде поряд з розвитком поняття про життєдіяльність особистості, її природу, людську діяльність як таку. У зв'язку з цим з'ясовуються особливості підходів і уявлень про особу, які притаманні нинішній соціально-гуманітарній науці. Саме у соціальній філософії ХХ століття склалась соціокультурна, культурно-історична концепція особистості, яка сьогодні фактично пропонує усі філософські та соціально-теоретичні системи. Тут же відзначається, що головним у соціально-філософському дослідженні взаємозв'язку цивілізації і особистості є зміщення акцентів з пізнавального на феноменологічний, праксеологічний, тобто такий, що значно розширює творчі можливості самої особистості, її суверенність, незалежність, самобутність, відповідальність.

Даючи короткий огляд розуміння особистості різними філософськими течіями (інтерактивізм, патерналізм, персоналізм, екзистенціалізм, неофрейдизм, марксизм, постмодернізм), дисертант приділяє особливу увагу аналізу соціальної діяльності особистості в умовах сучасної цивілізації. Суть цієї діяльності визначається дією принципу глобальності, котрий організує соціокультурні цінності особистості в певну цілісну систему. Згідно з вимогами зазначеного принципу відбувається формування цивілізаційного статусу особистості, який включає в себе набір варіантів поведінки людських індивідів в умовах цивілізації, а також множину альтернатив з яких би особистість могла б вибрати власний спосіб буття та створити для нього відповідне підґрунтя (знання, уміння, воля, переконання, соціальні цінності).

Застосувавши до цього підґрунтя різноманітні принципи (глобальні, регіональні) особистість одержує можливість порівнювати різні віртуальні сценарії свого життя, як ті, що їй підходять, так і ті, які в майбутньому не мають перспектив. Таким чином, цивілізаційний статус особистості покликаний дати відповідь на її смисложиттєві питання як в плані “Що робити?”, так і в плані “Чого не слід робити?” Це принципова відмінність нового соціального статусу особистості, яку вона одержує в епоху сучасної цивілізації. В цьому, власне, й полягає суть принципу глобалізації, застосованого до аналізу проблем самотворення людської особистості в епоху цивілізації. Безперечно, цивілізаційний статус особистості та дія принципу глобальності у формуванні відповідних йому соціокультурних цінностей засновані на розвитку форм власності, на вдосконаленні економічних процесів, як на національному, так і на глобальному рівнях.

Треба зауважити, що аналіз ціннісного відношення особистості до світу в умовах сучасної цивілізації дає можливість зробити висновок про те, що найважливішими умовами дії принципу глобальності у формуванні її соціальних цінностей є розвиток власного розуму, національного інтелекту, здобування наукових, філософських і антропологічних знань, а також досягнення громадянським суспільством високого рівня освіти, світової культури. Ця, власне, освіта, як виразник світової культури, має бути освітою не для “обраних” -- так званої еліти, а для усього населення, з якого складається та чи інша держава світу. Сказане означає, що передусім має бути високий освітній рівень усіх представників відповідної нації, держави, перш ніж вона буде спроможною витримати глобальні трансформації соціальних цінностей свого народу.

Дія принципу глобальності в подоланні негативних наслідків сучасної техногенної цивілізації -- це не просто застосування наукових досягнень всього людства і того суспільства, яке ми називаємо інформаційним. Йдеться саме про те, що застосування наукових, філософських і антропологічних знань та формування цивілізаційних цінностей особистості можливе лише при створенні культурного, гуманістично зорієнтованого суспільства, яке можливе не в одній окремо взятій країні, якою б розвинутою у технічному відношенні вона не була. Це має бути гуманітарним увесь людський загал на планеті.

Тому не можна розглядати розв'язок глобальних проблем як щось локальне, регіональне. Спроби такого порядку не приведуть до успіху. Останній може бути досягнутий лише при планетарному поширенню освіти, культури у світовому, загальнолюдському масштабі. Тут, власне, криється дуже проста істина без якої ніяк не можна обійтися. Суть її полягає в тому, що оскільки глобальні проблеми цивілізації мають світовий обшир, то і розв'язувати їх треба разом з усім світовим співтовариством. Важливо пам'ятати, що по одинці зробити “рай” на Землі не вдасться жодному народові, жодній країні.

Принцип глобальності вимагає залучення усіх людей планети до вирішення глобальних проблем сучасності. Звичайно, на сьогодні внесок їх у даний розв'язок не може бути однаковим, як з боку високотехнічно розвинутих (цивілізованих), так і слаборозвинутих (нецивілізованих) країн. Це пов'язано як з тим, що і можливості різні, так і з тим, що, власне, ці, так звані високо розвинуті країни стали основним джерелом виникнення розглядуваних нами глобальних проблем. Людству необхідно усвідомити свою причетність один до одного, однієї держави до іншої. А відтак тільки в такому разі можна скористатися конструктивними здобутками техніко-технологічного і соціального розвитку цивілізованих країн.

Отже, наголошується в розділі, цивілізація є загальнолюдським надбанням, формуючись стосовно вимог якого окремий людський індивід одержує можливість бути і дійсно стає рівноправною людиною у світі людей, яка навчилась жити за принципом поваги “іншого” і знає чого не слід робити, щоб не завдати йому шкоди. Але, з іншої сторони, все нове, що несе з собою цивілізація, входить у життя через неповторну національну історію народу, унікальність життєвого шляху і конкретні зусилля даної особистості. В цивілізації нема нічого, чого б не було вперше ким-то відкритим, зробленим, створеним, що не відповідало б умові бути продуктом чийогось персонального життя і діяльності, результатом конкретної праці відповідної особистості. Через це, вважає автор дисертації, недостатньо розглядати цивілізацію тільки з точки зору її всезагальних форм і закономірностей, а необхідно зрозуміти її сутність через призму культурно-історичної природи особистості.

Ось чому в дисертації “особистість” та її цивілізаційний статус виділяються не як характеристики деякої грамотної, культурної, морально зрілої людини на відміну від інших, менш грамотних і освічених людей, а як людська індивідуальність, що репрезентує унікальні і неповторні характеристики буття даного народу, нації, країни, культури. Цим самим не просто проголошуються самобутність і неповторність особистості в умовах цивілізації, коли остання залучає людського індивіда в процес всесвітніх соціально-історичних подій, цивілізованих стандартів життя і діяльності, а й ставиться завдання виявлення всього того багатства особистісних сторін людської життєдіяльності, які в наш час свідчать про вплив особистості на всі сторони цивілізації і зумовлене нею суспільне життя людей.

Зрештою, приходить до висновку автор, соціально-філософський аналіз розвитку особистості в умовах сучасної цивілізації має з необхідністю враховувати як глобальні, так і національні характеристики життєдіяльності особистості, а будь-яка сфера цивілізованої соціальної реальності повинна бути з'ясована через особистість, її індивідуальне буття.

У другому розділі “Духовний розвиток особистості як глобальна проблема” дисертаційної роботи здійснюється ґрунтовне дослідження соціальної технології виникнення і вирішення глобальної проблеми. Починаючи аналіз з розгляду соціокультурних чинників глобалізації духовної проблематики розвитку особистості (§ 1) і зосереджуючи свою увагу на з'ясуванні особливостей гуманітаризації соціального механізму духовного розвитку особистості в процесі цивілізаційних змін (§ 2), дисертант приходить до виокремлення принципово нових функцій духовності особистості у вирішенні глобальних проблем сучасності (§ 3). Серед таких функцій називаються семантична, праксеологічна, антропологічна і аксіологічна функції.

Автор приходить до висновку, що у сучасній соціальній філософії виявляється в основному три інтегральних чинники, котрі породжують ознаки глобальності тієї чи іншої проблеми. У відповідності з першим чинником, глобальною проблемою вважається та, котра за масштабами своєї дії має загально планетарній характер і проявляє себе об'єктивною детермінантою розвитку як суспільства так і особи практично у всіх регіонах світу. Другий чинник показує, що глобальні проблеми зачіпають ті життєві інтереси людей, котрі мають значення не лише для тих, хто живе сьогодні, а й для наступних поколінь. І, нарешті, третій чинник глобальності проблеми полягає в тому, що наша планета із окремих різноманітних країн, держав і народів перетворилась у взаємозалежний і взаємопов'язаний світ. Через це глобальні проблеми для свого вирішення вимагають об'єднання зусиль усього людства.

В дисертації показано, що названі вище чинники глобалізації духовної проблематики розвитку особистості відображають разом з тим загальну схему процесу виникнення глобальної проблеми. Тим самим вони констатують, що процес формування і вирішення глобальних проблем можливий лише на основі певної соціально-історичної необхідності, але реалізований через ситуацію набуття особистістю цивілізаційного статусу. Даний статус безпосередньо зумовлює виникнення, функціонування і вирішення глобальної проблеми.

З'ясування особливостей співвідношення цивілізації і особи мають для соціально-філософського дослідження гуманітарної проблематики утвердження людини в світі принципове значення, оскільки вони відкривають новий напрям глобального осмислення сучасної епохи. Вони визначають горизонти того повороту в методології наукових досліджень функціонування соціуму, від якого залежить майбутнє як окремої особистості, так і суспільства в цілому. Практика особистого і суспільного життя людей переконала багатьох дослідників в тому, що застосування лише формаційного підходу до вивчення реалій сьогодення не зовсім ефективне і примусила шукати їх інших шляхів осягнення соціально-історичного процесу, врахування в ньому ролі культури, як могутнього фактора його розвитку. А це стало можливим завдяки цивілізаційному підходу до аналізу процесів соціально-історичного буття людини.

Його специфіка, на думку автора дисертації, полягає в тому, що в межах соціальної філософії зводяться в єдине ціле найбільш загальні результати конкретно-історичних досліджень історичного буття людей в їх особистісних та індивідуальних сферах і то лише такою мірою, якою вони допомагають зрозуміти власний предмет соціальної філософії -- тобто закономірності функціонування соціуму в ту чи іншу історичну епоху. Тільки у такому випадку історія становлення, формування і розвитку особистості, як предмета культури буде зрозуміла і як закономірна та необхідна ступінь в соціокультурному процесі розвитку людської цивілізації, в якій проявляються в своїй конкретно-історичній формі закономірності, властиві буттю кожного окремого людського індивіда. Нажаль робіт, присвячених саме такому аналізові проблем розвитку людської особистості в умовах цивілізації у нашій вітчизняній соціальній філософії, поки що нема. Соціально-філософського узагальнення з позицій цивілізаційного підходу, присвяченого науковій розробці проблематики особистості, ще чекає наша наукова громадськість.

Як сторони єдиного всесвітньо-історичного процесу особа і цивілізація відрізняються такими ознаками: по-перше, особа фіксує історичний процес, перш за все, з його буттєвої, індивідуально-людської сторони. Цивілізація відображає суспільно-структурний аспект, тобто соціальну організацію суспільства. Якщо при аналізі особистості в ту чи іншу історичну епоху важливо схопити момент розвитку окремого людського індивіда і його духовні досягнення у різноманітних сферах власного життя, то для аналізу цієї ж епохи в аспекті цивілізації інтерес зосереджується на характеристиці суспільності, етнічності, соціальній організації і надбаннях спільного життя людей в цілому. Отже, у формаційному підході до аналізу проблематики духовного розвитку особистості остання розглядається як “ансамбль” соціальних властивостей індивіда, як зведення (редукція) індивідуального до соціального. У цивілізаційному -- особистість фігурує як спосіб людського буття, як форма діяльнісного буття людських індивідів, завдяки якій вже саме соціальне зводиться до індивідуального. Внаслідок такої редукції здійснюється людська суб'єктивність і відбувається уособлення людини як шлях її самотворення.

Будучи вкоріненим в буття усім своїм єством і пов'язаним з ним найінтимнішими почуттями, людський індивід все ж не вичерпується своїми тілесними ознаками. Під дією цивілізаційних змін йому весь час доводиться виходити за межі свого буття у світі і, таким чином, опинятися в сфері духу, тобто покладати себе назовні, дбати про свій духовний розвиток, трансцендитувати свою сутність, свої творчі потенції. В дисертації зауважується, що творчі потенції людського індивіда, його життєва екзистенція не тотожні його духові, а скоріше протилежні. Свою взаємодію вони виявляють в житті конкретного індивіда, особливо тоді, коли, скажімо, йому потрібно робити якісно життєвий вибір (професії, дружини, чоловіка, місця роботи, життя і т. ін.). Чисто природно такий індивід дозрів до того, щоб вибрати професію чи дружину, або опинитись на узбіччі життя; природа, хід історії, власного життя примушують його діяти, потік енергії життя все збільшується і тисне на його свідомість, проте він ніяк не може рішитись і визначитись у житті, його дух не здатний надати цим потенціям особистої форми. І тоді індивід потрапляє у полон життєвої стихії, він уже не може протистояти натиску життя, цивілізаційним стандартам існування, які не завжди сприятливі для нього. В результаті духовна проблематика розвитку особистості набуває глобального характеру.

Духовний розвиток особистості на своєму шляху стикається з проблемою вирішення суперечності між матеріальним і чуттєвим, тобто між її соціальним статусом і відчуттям цього статусу нею самою. За таких умов свідомість особистості поляризується на сферу розуму і сферу чуттєвості. До чуттєвості, як правило, відносять все нелогічне, аффектне, емоційне. Але ж сприйняття дійсності неможливе ні без розуму, ні без емоцій. Це єдність, яка дає усвідомлення особою власної суті. Сприйняте серцем має осягнутись розумом. В той же час розум без емоцій втрачає будь-яку силу. Тому можна сказати, що розум без емоцій нездатний побачити самого себе. А це означає, що він сам по собі втрачає будь-який сенс и не є єдиним, провідним началом духовності особистості.

Виходячи із сказаного, у дисертації зазначається, що особа зовсім не вичерпується суб'єктом розуму і не може вона бути лише суб'єктом розумної волі. Особистість в плані духовного розвитку насамперед -- це вболіваюча, турботна істота за іншого (коло інших може бути зведене до мінімуму) і не завжди редукується до мислячого, розумно воліючого буття. Тому визначити рівень духовного розвитку особистості лише через масштаб і величину її розуму означає тим самим заперечити її особистісне буття, бо розум, якщо він є в особистості, однаковий у всіх людей. Розумні індивіди завжди схожі один на одного. Всі вони логічні, пунктуальні, кропіткі, скрупульозні, одним словом, однакові. А особистість -- це їх відмінності, що виявляє себе через духовний розвиток.

Кожній особистості, кожній національній культурі до якої вона належить, властива своя ідея духовного розвитку, конкретно-історичне забарвлення, природне та соціальне самовизначення. Будучи закладеною в саму основу духу особистості через розвинуті духовні почуття, потреби, сформовані духовні цінності, ця ідея дає відчуття світу, епохи, цивілізації. Ось чому ми маємо особистостей різного масштабу. Історія, час, суспільство, дане соціокультурне середовище вибирають ту особистість для свого втілення, котра адекватно їх відчуває. Через свої духовні почуття особистість стає органом часу. Так само і нація, як вона здатна відчувати світ через свою мову, музику, виробництво, культуру, такою вона себе і бачить у цьому світі. Є на світі різні нації, так само як і особистості, але суттєвим у всіх них залишається механізм духовного розвитку. Він включає в себе такі елементи: соціокультурне середовище, духовні почуття і індивідуальні цінності духу, потреби духовності даної особистості. Щасливий той народ і та нація, котрі у переломні часи своєї історії мають особистостей, які здібні і здатні через свій дух, рівень власного духовного розвитку адекватно відчути поклик історії і очолити її рух. Дуже часто поклики історії, часу, долі залишаються не поміченими духом особистості, а ще гірше, коли вона, дещо відчувши, йде проти власної долі. В цьому, власне, й полягає проблема духовного розвитку особистості.

Завершується даний розділ дисертації виокремленням та обґрунтуванням функцій духовності особистості у вирішенні глобальних проблем сучасності. Зокрема, аргументується думка про те, що роль цивілізаційного статусу особистості у вирішенні соціальних, екологічних, антропологічних, демографічних, економічних та інших глобальних проблем зводиться до збагачення її духовності та утвердження власного менталітету. Праксеологічна, асіологічна, смислоутворююча функції духовності, фіксуючи модус особистості в той же час фіксують її індивідуальність та суб'єктивність в структурі Універсуму. Завдяки цьому цивілізаційний статус особистості стає тою життєвою формою самоздійснення людського індивіда, у якій органічно поєднуються глобальне і національне, космічне і планетарне. Спираючись на духовність та ті функції, які вона виконує у процесі вирішення особистістю глобальних проблем, можна сказати, що її цивілізаційний статус не лише фіксує індивідуальне самовизначення, а й сприяє оформленню нею самою себе в результаті різноманітних виборів та зростання відповідальності.

У Висновках дисертації підбиваються підсумки здійсненого дослідження, формулюються основні теоретичні та практичні положення щодо перспектив подальшого, більш повного і адекватного осягнення одного із найважливіших явищ сучасної цивілізації яким є цивілізаційний статус особистості.

Проведене дослідження дозволяє стверджувати: саме через призму проблеми особистості можна зрозуміти, що процес глобалізації -- це спосіб існування всіх і кожного на планеті, який уможливлюється здатністю людей до спільного буття.

На часі є нагальна необхідність персонально-ціннісної реформації та нового мислення, як головних засад та умов створення такого глобального світу, який будується на гуманістичних та демократичних принципах. Саме в цій точці перехрещуються, бо спроможні зустрітися, як провина так і відповідальність особистості за майбутнє світу та свою власну долю.

Особливої уваги заслуговує проблема органічного поєднання сучасних, універсальних та традиційних цінностей, бо саме тут знаходяться витоки та ознаки нового, сповненого турботи про індивідуальне та спільне буття, способу життя.

Звернення до загального, соціально-філософського осягнення цивілізаційних змін як необхідної передумови і критерію оцінки життєдіяльності особистості актуалізує проблему цивілізаційного вибору, створює новий контекст для цієї проблеми, як проблеми відтворення певних цивілізаційно-культурних засад в існуванні як особистості, так і великих та малих спільнот.

Прикметно, що всебічно досліджений у дисертаційній роботі цивілізаційний статус особистості не просто є провідною формою самоздійснення людського індивіда за умов сучасної цивілізації, в ньому стає можливим органічне поєднане глобального і національного, особливого.

Ця ідея доповнюється тезою про неможливість локального, регіонального вирішення глобальних проблем, оскільки вони мають світовий обшир, то і розв'язувати їх потрібно усім співтовариством. Від "конфлікту цивілізацій" ми мусимо перейти до осягнення та створення умов та принципів їх співіснування. Його витоки мають насамперед особистісний секс та характер, бо тільки через призму культурно-історичної природи особистості можна зрозуміти сенс того, що ми називаємо цивілізацією.

Таким чином, можна стверджувати, що розуміння внутрішнього сенсу цивілізаційного статусу особистості наповнює новим змістом такі поняття "практичної філософії" та людські чесноти як відповідальність, справедливість, щастя, свобода, турбота, обов'язок та сумління і на цій основі уникнути негативних наслідків процесу глобалізації.

Список опублікованих праць

1. Хоменко В.М. Цивілізація і особа: соціальні стратегії глобалізації. -- К., 2001. -- 167 с. (10,5 д.а.).

2. Хоменко В.М. Глобальні проблеми сучасності і трансформація соціальних цінностей // Мультиверсум. Філософський альманах. Вип. 20. -- К., 2001. -- С. 59-65 (0,5 д.а).

3. Хоменко В., Рижко В. Деструктивний та конструктивний зміст глобальних проблем сучасності // Довкілля і життя: Збірник матеріалів науково-практичного семінару. -- Чернівці, 1999. -- С. 130-135 (0,5 д.а.).

4. Хоменко В.М. Соціально-філософський аналіз статусу особистості у цивілізаційній парадигмі // Мультиверсум. Філософський альманах. Вип. 21. -- К., 2001. -- С. 110-121 (0,7 д.а.).

5. Хоменко В.М. Особливості глобалізації соціокультурних цінностей особистості // Мультиверсум. Філософський альманах. Вип. 22. -- К., 2001. -- С. 19-30 (0,7 д.а.).

Хоменко В.М. Місце духовності особистості в контексті глобальних проблем сучасності // Мультиверсум. Філософський альманах. Вип. 24. -- К., 2001. -- С. 39-51 (0,8 д.а.).

Размещено на Allbest.ru