Людина в "містичній парадигмі": антропологічна доктрина суфізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди

УДК 141.336

Спеціальність 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Людина в "містичній парадигмі": антропологічна доктрина суфізму

Ярош Олег Анатолійович

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті філософії ім. Г.С. Сковороди Національної Академії Наук України у відділі філософської антропології.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Табачковський Віталій Георгійович, завідувач відділу філософської антропології Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, член-кореспондент НАН України Попович Мирослав Володимирович, в. о. директора Інституту філософії завідувач відділу логіки та методології науки Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України;

- кандидат філософських наук, Клепіков Андрій Олександрович, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету "Києво-Могилянська академія".

Провідна установа - Київський Національний університет імені Тараса Шевченка (кафедра філософії), м. Київ.

Захист відбудеться 22.02.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 в Інституті філософіїімені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ-1,вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розіслано 19.01. 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої Ради, кандидат філософських наук Л.А. Ситниченко

Анотації

Ярош О.А. Людина у "містичній парадигмі": антропологічна доктрина суфізму. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню формування філософсько-антропологічної доктрини у суфізмі, у провідній містичній течії ісламу, та її впливу на культурні феномени ісламської традиції. В праці представлено перспективу осягнення людського буття в контексті символічного світовідношення. Аналізуються основні положення суфійської антропології та їх зв'язок із усталеними інститутами ісламської культурної традиції на прикладі культури Ірану. В дисертації обгрунтовується теза про амбівалентність людського буття, що поєднує у собі символічність та креативність.

Ключові слова: суфізм, семіозис, семіофанія, "трансцендентна єдність буття", "Досконала Людина", символічне світовідношення, амбівалентність.

Yarosh O. A. Man in the Mystical Paradigm: Anthropological Doctrine in Sufi Thought. - Manuscript.

Thesis for candidate's of philosophy degree by speciality of 09.00.04 - philosophical anthropology, philosophy of culture. - The Institute of Philosophy named after H. S. Scovoroda of National Academy of Sciences of Ukraine. Kyiv, 2001.

Dissertation thesis concerned with research of the formation of philosophical anthropological doctrine in sufi intellectual tradition which represent the main mystical trend in Islam and its impact on different aspect of Islamic culture. Thesis deals with a problem of human essence in the context of symbolic attitude toward reality. It defines key concepts of sufi anthropology and looks over their impact on traditional Islamic cultural institutions in the case of Iranian culture. Thesis points that human bears ambivalent essence as creator of symbols and as symbol par excellence.

Key words: sufism, semiosis, semiophany, "transcendent unity of being", "Perfect Man", symbolic mentality, ambivalence

Ярош О.А. Человек в мистической парадигме: антропологическая доктрина суфизма. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология и философия культуры. - Институт философии им. Г.С. Сковороды НАН Украины, Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию философско-антропологической доктрины, сформировавшейся в русле суфизма, ведущего мистического течения в исламе, и её влиянию на антропологические измерения традиционной исламской культуры на примере культуры Ирана.

Суфизм является уникальным философским течением, будучи доступным не только узким кругам избранных адептов, но и массовым духовным явлением в исламских странах. Именно данные факторы - богатство содержания и огромная популярность - делают его своеобразным "ключом", позволяющим расшифровать культурные коды исламской традиции.

Данное исследование определяет характер суфийской антропологии как антиредукционизм и антиэссенциализм: в суфизме человек рассматривается в контексте тотальности бытия как процесс семиофании, своё-иное Абсолюта явленное в мире. При этом любая попытка сведения человека к духовной, телесной, культурной ипостаси означает дезинтеграцию единого целого на фрагментарные аспекты.

Проделанный анализ культурно-антропологических факторов позволяет нам утверждать, что суфизм явился мощным культурообразующим фактором, повлиявшим на формирование культурных институтов в исламской традиции, включая художественное творчество, свод этических норм, политические и социальные аспекты.

Диссертация может рассматриваться как философско-антропологическое исследование аспектов человеческого бытия в контексте исламской культуры. Представленный анализ позволяет нам с точки зрения исторической перспективы исследовать процессы формирования антропологического дискурса в исламской традиции, а также открывает нам новые перспективы изучения символических аспектов человеческого мироотношения в религиозно-философском контексте. Данный момент, в силу своей значимости, требует дальнейшего изучения и послужит ориентиром для последующего исследования.

Ключевые слова: суфизм: семиозис, семиофания, "трансцендентное единство бытия", "Совершенный Человек", символическое мироотношение, амбивалентность.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Дана дисертація є спробою наблизитися до аналізу феномену людського буття у традиційних культурах, які ґрунтуються на символічному світосприйнятті. Вияснення антропологічної доктрини суфізму, що становить тему роботи, є важливим у контексті розуміння амбівалентності людського світовідношення, співіснування в ньому "прогресистської" та "непрогресистської" тенденцій. З цієї засадничої точки зору, саме світ ісламу розглядається як один із найяскравіших і найтриваліших феноменів від доби Середньовіччя до сьогодення.

Намагаючись зрозуміти культуру ісламу, ми не можемо пройти повз таку особливу форму духовності в ній, як суфізм, і саме його важливістю для формування антропологічного виміру зумовлюється актуальність запропонованого у дисертації підходу. Власне суфізм є фактором, що зумовлює "вкоріненість у бутті" ісламської культури, у той час як зовнішні культова і догматична сторони ісламу становлять підґрунтя історичності націй, що його сповідують.

Видатні дослідники світової культури стверджують, що саме така містична течія, як суфізм, стала одним із найважливіших культуротворчих чинників для народів, що сповідують іслам. Ми усвідомлюємо той факт, що духовна традиція ісламу не обмежується лише суфізмом, проте, на відміну як від духовних традицій у інших релігіях, так і інших містичних течій в ісламі (друзи, ісмаїліти, хуруфіти), суфізм не був і не є виключно езотеричним культом, відкритим для вузького кола адептів, а становить широкий суспільний рух, що охоплює різні верстви населення в ісламських країнах. Ще на початку двадцятого століття до різних суфійських братств (тарикатів) належала приблизно чверть дорослого населення у всіх ісламських країнах світу. Як зазначив відомий англійський знавець Рейнольд Ніколсон, суфізм є настільки істотним елементом культури ісламу, що без розуміння його основних ідей будь-яка спроба проникнути в її (культури) сутність приречена на невдачу. На думку багатьох авторитетних учених, суфізм здатний дати своєрідний "ключ" досліднику, котрий шукає розуміння антропологічних вимірів культури ісламу.

Звертаючись до проблеми впливу суфізму на ісламську культуру, ми неминуче зіткнемося з проблемою "культурного іншого", тому слід провести своєрідну феноменологічну редукцію, "епохе", "вилучення" власних культурних стереотипів і упереджень. З іншого боку, осягнення матеріалу передбачає використання конкретного понятійного апарату, розробленого у сходознавстві, філософії культури, соціальній антропології. У зв'язку з цим постає питання про межу застосування цих понять в контексті аналізу духовної традиції ісламу і культури в цілому. Очевидно, що ці проблеми можуть бути вирішені лише у філософському дослідженні.

По-друге, сьогодні, коли у суспільстві зростає інтерес до духовності у різних її проявах - від православної традиції до різних екзотичних для України культів, - виникає потреба в наукових працях, у яких неупереджено і коректно подавались би основні концептуальні положення, викладались етичні цінності і світоглядні орієнтири, що містяться у цих традиціях, проводились би обґрунтовані паралелі між ними.

Третя обставина, що робить актуальною дану тему передовсім для України, це геополітичний статус та культурний фон нашої держави: наявність значного за кількістю кримськотатарського етносу, що сповідує іслам, на характер якого значною мірою вплинув саме суфізм, культурні контакти із тюркськими етносами у минулому, а також сучасні процеси - посилення міграції в Україну жителів країн Середньої Азії, Північного Кавказу, Індії та Пакистану і важливість налагодження контактів з ісламськими країнами СНД та далекого зарубіжжя.

Дане дослідження набуває особливого значення в контексті небувалого загострення політичної ситуації у світі після трагічних подій у Сполучених Штатах Америки 11 вересня 2001 року. Сліди цього жахливого злочину, як стверджують чільні представники Адміністрації США, ведуть у деякі азійські країни. У зв'язку з цим у масовій свідомості почало формуватися різко негативне ставлення до ісламського світу в цілому. Разом із тим слід відрізняти прояви релігійного екстремізму від автентичної духовності ісламу, одним із найяскравіших виявів якої є суфізм.

Ступінь наукового дослідження проблеми. Суфізм став предметом пильної уваги і вивчення у західноєвропейській та вітчизняній науці, починаючи з другої половини XIX століття. До цього спричинився не тільки розвиток орієнталістики, східної філології та текстології, але й глибока зацікавленість культурою Сходу представників романтизму і Гете.

Перша наукова праця, в якій розглядалися основні аспекти суфізму, належить німецькому пастору Ф. Толуку. Він оцінював суфізм у пізньоромантичному стилі як "пантеїзм", проводячи паралелі із філософією Спінози. Важливим моментом у розвитку дослідження проблеми суфізму стала розвідка Х. Палмер, що містить важливий для розуміння антропології суфізму переклад трактату Азізоддіна Насафі "Максад-і-укса" ("Кінцева ціль"). Незважаючи на дану позитивну сторону цієї праці, суфізм у ній загалом оцінюється як теософія, а також зазначається, що суфізм є "споконвічною релігією аріїв".

Переворот у розумінні суфізму вчинили британські орієнталісти Р. Ніколсон та А. Арберрі, головна заслуга яких полягає у створені періодизації суфійської традиції, верифікації основних гіпотез щодо його походження та перекладі основних класичних трактатів суфійських мислителів.

Серед вітчизняних авторів, передовсім, слід згадати А.Ю. Кримського та його праці з класичної перської літератури, в яких він визначив основні моменти з історії розвитку суфізму в Ірані, Середній Азії, на Північному Кавказі. У першій чверті XX століття вийшла друком книга відомого російського орієнталіста В.А. Жуковського, в якій у критичній редакції містився текст трактату Худжвірі "Кашф аль-Маджіб" ("Розкриття прихованого за завісою"). Глибшому розумінню суті цієї містичної традиції прислужилися також наукові пошуки Є.Е. Бертельса, котрий занурив викладення суфізму в глибинний контекст ісламської культури і писемності, і роботи якого становили важливий етап в історії культури. Істотним є, насамперед, дослідження ним символіки та літературних канонів суфійської лірики.

Найбільш детально історія й основні напрямки розвитку суфізму представлені у доробках А. Шиммель і Дж. Тримінгема. У свою чергу, серед досягнень сучасної західноєвропейської науки з даної тематики слід згадати про роботи А. Корбена, Т. Буркхардта, С.Х. Насра, В. Чіттіка. Найбільше значення для даного дисертаційного дослідження має твір "Людина світла в іранському суфізмі", в якому його автор, А. Корбен, розглядає проблему впливу на іранський суфізм антропологічних ідей, що містяться у доісламських релігійних традиціях, та аналізує основні антропологічні символи, що належать до них. Не можна обійти увагою важливу в цьому контексті роботу японського культуролога М. Такешити, в якій він викладає антропологічні погляди Ібн-Арабі та їх вплив на розвиток філософії суфізму.

Серед відомих знавців суфійської антропології слід назвати А.В. Смірнова, передовсім через зроблений ним переклад найважливішого трактату Ібн-Арабі "Фусус аль-хікам" ("Геми мудрості") і коментарі до нього. Водночас слід згадати науковий доробок М.Т. Степанянц, а також праці А.Д. Книша, Т.К. Ібрагім, які складають значний внесок у вивчення даної проблематики.

Попри наявність значної кількості праць, в яких викладено різні аспекти суфійської інтелектуальної традиції, все ж актуальною залишається потреба в аналізі суфійської антропології як особливої форми дискурсу в контексті символічного світовідношення.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з науково-дослідницькою роботою, що проводиться у відділі філософської антропології ім. Г.С. Сковороди НАН України за темою "Методологічні засади філософсько-антропологічних досліджень".

Мета і задачі дослідження. Об'єктом дослідження є філософська традиція, що сформувалася в суфізмі під впливом ідей Ібн-Арабі. Предмет його - символічні аспекти людського буття в традиційній культурі ісламу.

Метою дисертанта є аналіз основних положень антропологічної концепції в філософії суфізму, її діалектичного характеру та впливу на формування антропологічного виміру традиційної культури ісламу, на індивідуальне світовідношення і суспільну свідомість (на прикладі культури Ірану). Реалізація цієї мети передбачає розв'язання наступних завдань:

- визначення характеру та епістемічного статусу мови релігійно-філософського дискурсу;

- виявлення антропологічної символіки в текстах провідного представника філософії суфізму Ібн-Арабі;

- реконструкція філософських аспектів вчення про людину у суфізмі;

- аналіз впливу антропологічного дискурсу суфізму на формування символічного світовідношення в традиційній культурі ісламу, а також інші культурні і суспільні феномени.

Методологія і методика дослідження. У своїй теоретичній основі дисертація побудована на аналізі класичних текстів провідних суфійських мислителів: Ібн-Арабі, Абделькаріма Джилі, Джелаладдіна Румі, Азізоддіна Насафі, Махмуда Шабустарі та ін. Крім того, ми спиралися на здобутки вітчизняних і зарубіжних філософів, сходознавців, культурологів. Серед зарубіжних авторів, дослідження яких так чи інакше було нами використано, слід насамперед назвати праці Т. Буркхардта, А. Корбена, Ф. Маджіда, С.Х. Насра, Р. Ніколсона, Х. Палмер, А. Шиммель, М. Еліаде, серед вітчизняних - А.Є. Бертельса, Є.Е. Бертельса, А.Д. Книша, В.А. Жуковського, А.Ю. Кримського, А.В. Смірнова, М.Т. Степанянц, Р. Шукурова та ін. Серед учених, здобутки яких послужили методологічною основою даного дисертаційного дослідження, слід згадати праці Е. Бенвеніста, Л. Вітгенштейна, Л. Дюпре, П. Рікера, Е. Фромма, К. Ясперса, в яких розглядалися визначальні риси мови релігійно-філософського дискурсу. Особливе значення для розкриття проблем, дотичних до особливостей людської природи, її суперечливості та амбівалентного характеру світовідношення, вкоріненості людини у бутті, мають праці представників київської світоглядно-антропологічної школи В.І. Шинкарука та В.Г. Табачковського. Для осмислення семіотичних вимірів та кореляцій у традиційних культурах базовими залишаються праці вітчизняних учених С.Б. Кримського, М.В. Поповича, Б.А. Парахонського, В.М. Мезерського, Н.В. Хамітова.

Огляд літератури з розглядуваної теми свідчить про те, що переважна більшість учених сходиться в думці, що суфізм є одним із найважливіших культуротворчих чинників у ісламський традиції, а відтак він відкриває шлях до адекватного розуміння місця людини в культурному універсумі ісламу, а також у контексті взаємин суспільства і влади. Як було зазначено вище, суфізм вже ставав предметом філософських досліджень як у закордонній, так і у вітчизняній традиції, проте очевидно, що досі бракує системного підходу до вивчення і висвітлення проблеми суфійської антропології, який би охоплював не тільки основні елементи антропологічної доктрини суфізму, але й вислідкував би розвиток цих ідей в історичній перспективі, зосереджувався на аналізі впливу даних ідей на традиційну культуру ісламу, формуючи основні положення, що висвітлюють символічні аспекти людського буття у традиційних культурах. З огляду на метатеоретичний характер вищезгаданої проблематики, вона має стати предметом саме філософської уваги.

Методологічну основу дослідження становлять принципи зрівняльності, системності, науковості. В дисертації застосовано методи текстологічного та семіотичного аналізу, герменевтичні процедури.

Наукова новизна одержаних результатів. Завдяки впровадженню вищезгаданої методології розкрито основні положення антропологічної доктрини суфізму, що стали підґрунтям багатьох феноменів традиційної культури ісламу, сформульовані основні методологічні принципи аналізу символічних аспектів людського буття.

До основних елементів новизни дисертації належать:

- виявлення та аналіз особливостей мови релігійно-філософського дискурсу та антропологічних концепцій, сформованих у контексті "містичної парадигми", таких як категорії "мовна гра" та "життєва форма"; характер і роль символів і метафор у процесі об'єктивізації релігійного досвіду; феномен особистого залучення в процесі комунікації релігійного досвіду; символічні аспекти людського буття в контексті філософської школи суфізму; можливості та межі застосування категорій сучасної західноєвропейської традиції у рамках цього осмислення;

- вперше у вітчизняній науці тлумачаться класичні філософські тексти, що належать суфійським авторам; залучено праці зарубіжних дослідників, до цього часу невідомі вітчизняним науковцям; детально проаналізовано становлення антропологічного вчення в філософії суфізму; показано вплив на її формування метафізичної концепції "трансцендентної єдності буття" (вахдад аль-вуджуд), автором якої був Ібн-Арабі; представлено головні напрямки і філософські школи суфізму, що утворилися під впливом ідей даного мислителя;

- досліджено головні положення суфійської антропології, такі як "Досконала Людина", що ґрунтуються на мікрокосмічній концепції людини, розкрита специфіка символічного трактування проблеми "я-інший" у контексті тотальності буття як діалектики одиничності-множинності, показана амбівалентність людського буття в контексті семіофанії;

- на базі визначення основних положень суфійської антропології визначено характер засадничих антропологічних моментів традиційної культури ісламу (на прикладі культури Ірану) та обґрунтовано тезу про вплив на їх формування суфійської антропології. У зв'язку з цим розкрито функціонування хронотопу як просторово-часової характеристики людського буття в символічному світосприйнятті традиційної культури ісламу, її антропологічне навантаження, явища "сакрального політичного" та есхатологічні виміри й перспективи відносин суспільства і влади;

- в дисертації висунуто та обґрунтовано тезу про важливість символічного світосприйняття та символічної концепції людського буття для формування феноменів традиційної культури.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження сприятимуть поглибленому вивченню символічних аспектів людського буття загалом та їх втілення в культурах, що значною мірою формувалися під впливом релігійних традицій, передовсім, традиційної культури ісламу. Вони можуть бути використані під час розробки курсів з філософської антропології, філософії релігії, історії середньовічної філософії, культурології тощо. Висновки будуть доречними для кращого розуміння культурних феноменів, суспільних інститутів і ментальності народів, що сповідують іслам. суфізм ісламський антропологія традиція

Апробація результатів дослідження. Головні ідеї дисертації доповідалися автором на наукових конференціях і "круглих столах": Сумського державного університету: "Людина: дух, душа, тіло" (листопад 1996 року); Вищої Семінарії у м. Тарнов (Польща): "Релігія і демократія у вільному суспільстві" (квітень 1997 року); Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України: "Людина і духовність" (травень 1997 року); Міжнародному колоквіумі в Лувенському Університеті (Бельгія) "Першооснови теології Прокла" (травень 1998 року); Українського незалежного центру політичних досліджень: "Кримські татари: "національна меншина" чи "корінний народ" (лютий 1999 року) і "Гуманітарні аспекти інтеграції кримськотатарського народу в українське суспільство" (травень 1999 року); Міжнародної асоціації розвитку християнської освіти у м. Санкт-Петербург: "Вища освіта в російській культурі XXI століття: християнська перспектива" (травень 1999 року); 32 Міжнародному конгресі медієвістів в університеті м. Кельн (Німеччина): "Кінець і довершення. Есхатологічна перспектива у Середньовіччі" (вересень 2000 року), Інституту філософії НАНУ ім. Сковороди і Асоціації "Новий Акрополь" "Мова символів - мова вічності" (грудень 2001 року).

Публікації. Результати дисертації опубліковано у 8 наукових статтях і тезах доповідей на вказаних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Мета дослідження, головні завдання та методологічні засади визначили структуру дослідження. Дисертація включає вступ, три розділи, висновки, список літератури та перелік використаних джерел. Обсяг дисертаційної роботи становить 157 сторінок машинопису.

Основний зміст роботи

У вступі вміщено загальну характеристику дисертації, визначено актуальність та ступінь дослідження теми, сформульовано мету та основні завдання наукової роботи, показано наукову та практичну новизну, встановлено рівень впровадження та реалізації наукових розробок, наведено дані про апробацію та про публікації результатів наукових розвідок, оцінено конкретний особистий внесок дисертанта в розробку наукових результатів, які винесено на захист, нарешті, окреслено методологію, методи дослідження, предмет та об'єкт дисертаційної роботи.

Розділ 1 "Мова релігійно-філософської антропології: методологічні аспекти аналізу" складається з двох підрозділів. У першому підрозділі зазначається, що мова релігійно-філософського дискурсу є особливою формою мови, яка робить можливою інтерпретацію і комунікацію релігійного досвіду, а також аналіз останнього в філософській рефлексії. Підкреслюється, що мова релігійно-філософського дискурсу функціонує як гра, пов'язана з певною життєвою формою. Слова і символи, будучи запозиченими елементами із буденної мови, набувають нового значення. Відзначається, що саме у цьому полягає епістемічний статус мови релігійно-філософського дискурсу, і, на думку дисертанта, подібний підхід залишає відкритою проблему об'єктивної референції.

Досліджуються характерні особливості мови релігії, насамперед: аналогічність, парадоксальність і символічність. Дисертант обґрунтовує тезу про те, що основною функцією релігійного символу є наближення і заміщення трансцендентного за своєю природою об'єкта, що піддається символізації. Символ відрізняється від трансцендентного об'єкта, однак бере участь в його бутті.

Визначається характер "містичної парадигми" як особливої форми мовної гри, в якій трансцендентне перетворюється на іманентне і навпаки - семіофанія є продовженням теофанії у сигніфікативній площині. Відзначається, що в даному контексті швидше йдеться не про два виміри символічної мови, а про амбівалентність самого процесу сигніфікації, що в свою чергу, відображає діалектику трансцендентного та іманентного в бутті самого носія мови, його індивідуацію та усуспільнення в культурі.

Також підкреслюється, що релігійна мова імплікує залученість, особисте відношення, за визначенням академіка В.І. Шинкарука, діючий світогляд індивіда, який є важливим компонентом людської екзистенції.

У другому підрозділі досліджується роль символічної мови в текстах Ібн-Арабі, передусім її комунікативний і креативний аспекти. Підкреслюється, що в філософії мислителя символічне вкорінене в процесі теофанії, який виступає онтологічною основою семіозису. Зазначається, що, на думку Ібн-Арабі, людина сприймає Абсолютне Буття і свою власну природу за допомогою символічних форм, які не тільки представляють Бога, але і формують досвід пізнання всеєдності. Тому "символічне" в Ібн-Арабі є відносинами між двома полюсами-суб'єктами теофанії: людиною і Богом.

Особлива увага приділяється також концепції плюралізму форм раціональності. В дисертації обґрунтовується теза про те, що використання символічної мови в релігійно-філософській антропології розширює кордони значення і пов'язано воно з іншим типом раціональності, коли ідеальне виражається не стільки за допомогою ясного і виразного поняття, що характерно для філософії Нового Часу, скільки за допомогою символів і метафор, що імплікують суб'єктивний момент і виражають включеність в буття.

Розділ 2 "Учення Ібн-Арабі про людину та його вплив на формування антропологічної доктрини у середовищі іранських суфіїв" складається з двох підрозділів. У першому підрозділі досліджується формування антропологічної доктрини вченого в контексті метафізичної доктрини трансцендентної єдності буття "вахдад аль-вуджуд". Згідно з цим ученням, світ є продовженням Божественної Сутності, яка виступає онтологічним принципом світобудови. Ібн-Арабі підкреслює, що абсолютне та відносне як два незалежних щабля буття не можуть існувати одночасно, оскільки абсолютність Буття виключає паралельне існування випадкового буття, тому, якщо взагалі йдеться про будь-яке буття, то воно може бути тільки Абсолютним Буттям.

Здійснюється розгляд основних моментів антропологічної та гносеологічної доктрини Ібн-Арабі. Поняття "Абсолютне Буття" визначається як Істинна Реальність, як те, що існує і чого не може не бути. Згідно із вченням Ібн-Арабі, прихована (батін) трансцендентна реальність має зовнішній проявлений аспект (захір), яким є космос.

В дисертації пояснюється провідна для вчення Ібн-Арабі концепція ілюзії (мутаваххам). Ілюзорність - це онтологічна категорія, а не просто обман чуттів, це буття феноменальне, у якого є інтенціональність, тобто воно залежить від того, хто пізнає, хоча і вкорінюється в об'єктивній реальності. Дійсний онтологічний статус світу, який ми споглядаємо, згідно з Ібн-Арабі, полягає у тому, що все, що ми пізнаємо, - це абсолютне Буття Бога, втілене в обмеженому і можливому бутті світу (аян ал-мумкінат). Відношення буття можливого до необхідного - Абсолюту - схоже на відношення тіні до світла.

У дослідженні відображається вчення Ібн-Арабі про людину, тісно пов'язане із його метафізичною доктриною. Головне місце у філософській антропології арабського мислителя посідає проблема "Досконалої Людини" (ал-інсан ал-каміл). "Досконала Людина" - це людина в істинному смислі, така, якою її створив Бог. Людина у цьому значенні виступає метою всього процесу творіння. У ній втілюються всі божественні атрибути і вона є ніби дзеркалом, в якому Бог пізнає себе у створеному бутті. Оскільки світ є маніфестацією божественних імен, то людина також схожа на світ, тобто є мікрокосмом. У світі божественні атрибути розділені, а в людині - зібрані воєдино, тому людина - посередник між світом і Богом. Таким чином, "Досконала Людина" поєднує в собі всі аспекти буття: зовнішні, що належать світові, і внутрішні, притаманні Абсолюту. У цій перспективі людина, будучи принципом інтеграції світобудови, постає як найбільш досконала теофанія.

У другому підрозділі досліджується вплив учення Ібн-Арабі на формування антропологічної доктрини у суфізмі, передусім, в іранських суфіїв, які, власне, зазнали найбільшого впливу його ідей. Тут розглядаються антропологічні ідеї у вченнях Румі, Насафі, Джилі, Шабустарі та інших відомих суфійських мислителів, виясняється їх зв'язок із вченням Ібн-Арабі, аналізуються символічні моменти людського буття в філософії суфізму, його психологічні якості та етичні принципи.

Дисертант зазначає, що послідовники Ібн-Арабі з-поміж іранських суфіїв у своїх антропологічних концепціях використовували не тільки антропологічні ідеї свого вчителя, але й ті, які виходять від традиційної для доісламських релігій Ірану "метафізики світла" та концепції гнозису (мареафат), кореляції із поширеними у ті часи науковими уявленнями про будову людини і космосу.

Розділ 3 "Людина в "містичній парадигмі": діалектика людського буття" складається з двох підрозділів. У першому з них досліджується значення антропологічних поглядів Ібн-Арабі та його послідовників для розвитку філософського дискурсу про людину. В даному розділі на категорійному рівні узагальнюються концепції, які детально розглядаються у другому розділі.

Аналізуються концепція тотальності як діалектичної взаємодії символів і знаків, концепція семіосфери, що корелює із релігійними уявленнями про ієрархічну світобудову, концепція символічної натури людини як найбільш довершеної експресії тотальності Абсолютного Буття, формулюється поняття "сакрум" як процес динамічного розгортання значення, що розриває зсередини статичне бачення людини, космосу та Абсолюту, виявляється розуміння темпоральності людського буття, а також хронотопу як єдності просторово-часових характеристик людського буття.

Також розглядається антропологічна символіка суфійської поезії, що служить засобом передачі індивідуального релігійного досвіду та виявляються паралелі з іншими релігійно-філософськими традиціями.

У другому підрозділі досліджується вплив суфізму на традиційну культуру Ірану. Тут обґрунтовується теза про те, що вплив суфізму на культуру і суспільство загалом не обмежувався тільки лише вузьким колом "втаємничених" адептів, що суфізм був найпотужнішим культуротворчим чинником в багатьох мусульманських країнах. Розглядається сучасний стан суфізму у Ірані, країнах Північної Африки, Пакистані та у республіках Північного Кавказу, а також взаємодія між суфізмом і суспільно-політичним життям у цих регіонах.

В дисертації розглядається проблема "іншого культурного", тобто правомірність і межі застосування категорій західноєвропейської науки для аналізу позаєвропейських культурних феноменів. Проводиться теза про те, що завдання дослідника чужої культури полягає в постановці питань, які вона сама собі не ставила, і пошук відповідей на них із тим, щоб вона відкрила нам нові горизонти, нові смислові глибини. В даному контексті культура розглядається нами як взаємодія сакрального і профанного моментів, як символічне вираження ставлення людини до Бога, світу і суспільства в контексті доктрини "сакрального політичного".

Вивчаються найяскравіші феномени іранської культури, форми естетичної експресії, літературні канони, суспільні інститути. Обгрунтовується ідея про домінантність "жіночого" в іранській культурі як самоусвідомлення вираження "непрогресистської" тенденції світовідношення.

Висновки

Обґрунтовані та систематизовані наукові результати, одержані в процесі дослідження, а також міркування щодо перспектив подальшого вивчення даної теми містяться у наступному:

1. Внаслідок аналізу релігійно-філософської парадигми в цілому її визначено як особливий тип філософського дискурсу, що включає в себе окрім поняттєвого апарату інші форми комунікації, такі як символи і метафори. Основною функцією релігійного символу у дискурсі є наближення і заміщення трансцендентного за своєю природою об'єкта, який піддано символізації. Образно кажучи, символ - це втілення трансцендентного в іманентному. Символ відділений від трансцендентного об'єкта, однак бере участь в його бутті.

2. Згідно з ученням суфізму, людська природа - це сукупність символічних форм, що виражають процес теофанії, тобто самоодкровення Абсолютного буття. Унікальність людського буття полягає не тільки в його символічному різноманітті та багатомірності, але і в тому, що людина розглядається як співавтор Творця. Разом із тим гуманістичний пафос суфізму позбавлений індивідуалізму, характерного для антропології Ренесансу і Просвітництва. В суфізмі відсутня ідея людської особистості, яка є ціллю для самої себе, і виступає суб'єктом гіперактивізму та опредмечування дійсності.

3. Найважливішою категорією суфійської антропології є "Досконала Людина", визначальними рисами якої суфійські автори вважають споконвічність і фінальність. Зрозуміти її можна тільки у контексті тотальності буття, і виступає вона як центр хронотопу - єдності її часово-просторових характеристик, місцем актуалізації буття. Людина міститься у центрі онтологічного "напруження" між метафізичною безоднею Абсолюту та небуттєвістю світу. Інакше кажучи, останній набуває буття завдяки креативній свідомості людини.

4. Антиредукціонізм суфійської антропології полягає у тому, що горизонт людського буття розглядається як нескінченність. Будь-яка спроба його редукції, зведення до релігійної, культурної, соціальної чи політичної іпостасі становить, на думку суфіїв, дезінтеграцію цілого, розшарування єдиної картини на окремі фрагментарні ознаки. В суфізмі відсутнє протиставлення "духу" і "тіла", характерне для класичного неоплатонізму та арабсько-мусульманської філософії, у ньому навпаки стверджується теза про єдність психофізичних феноменів, які становлять якісні характеристики різних аспектів людської природи. У той же час, "духовне" є вектором розвитку людської істоти.

5. Амбівалентність людини у суфізмі, її символічна сутність і творчий характер як співтворця та медіатора символів реалізовується в діалектиці людського існування, яке через заперечення феноменальної, часткової ідентичності стверджується у тотальності буття. Тим не менш суфізму не притаманний есенціалізм, який часто становить елемент бачення людини у традиційних культурах та ґрунтується на ідеї про існування незмінної, ідеальної людської сутності. На відміну від подібних поглядів, у суфізмі людська природа розуміється як процес, загальний модус дійсності, своє-інше Абсолюту, який у свою чергу також постає як нескінчений ланцюг теофаній. Загалом можна стверджувати антропоморфізацію буття у суфізмі.

7. Дисертація може розглядатися як філософсько-антропологічне дослідження людського буття у значною мірою зумовленому суфізмом контексті ісламської культури. Даний аналіз дозволяє нам вислідкувати в історичній перспективі процеси формування антропологічного дискурсу в ісламській традиції, а також відкриває нові можливості вивчення символічних аспектів людського світовідношення в релігійно-філософському контексті. Останній момент вимагає детальнішого аналізу, що, у свою чергу, зумовлює пріоритети подальшої наукової роботи.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Ярош О.А. Ідея "Досконалої Людини" в ученні Азізоддіна Насафі // Philosophia Prima: метафізичні питання, № 1. - Київ: Кайрос, 1998. - С. 44-56.

2. Ярош О.А. Символи людської присутності: мовні аспекти релігійно-філософської антропології // Філософсько-антропологічні читання'98. (До 70-річчя засновника світоглядно-антропологічної школи Володимира Шинкарука). - Київ: Стилос, 1999. C. 184-198.

3. Ярош О.А. Суфії: два шляхи до Бога // Людина і світ, № 3-4. 1999. - С. 22-26.

4. Ярош О.А. Основні напрямки сучасної західної релігійно-філософської антропології // Філософія. Світ людини. Курс лекцій. - Київ: Стилос, 1999. - С. 81-87.

5. Ярош О.А. Онтологічні та "гностичні" виміри людського буття у філософії суфізму // Науковий вісник ВДУ. Філософські науки, № 11, 1999. - С. 160-165.

6. Ярош О.А. Іслам у контексті взаємодії культур: протистояння чи діалог // Матеріали "круглого столу" Українського Незалежного Центру Політичних Досліджень: Кримські татари: "національна меншина" або "корінний народ". Політичний та юридичний аспекти питання. - Київ: УНЦПД. - 1999. - С. 90-96.

7. Ярош О.А. Релігійний фактор і соціокультурні процеси "перехідних суспільствах" // Матеріали "круглого столу" Українського Незалежного Центру Політичних Досліджень: Гуманітарні аспекти інтеграції кримськотатарського народу в українське суспільство. - Київ: УНЦПД. - 1999. - С. 72-78.

8. Ярош О.А. "Всесвіт вагітний значеннями…": концепція семіозису в суфійській традиції // Матеріали міжнародної наукової конференції "Мова символів - мова вічності". - Київ, 2001. - С. 26-27.

Размещено на Allbest.ru