Проблема індивідуалізму (історико-філософський аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

УДК 17. 035. 1. 005: 1(091)

09.00.05 - історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Проблема індивідуалізму (історико-філософський аналіз)

Корх Олександр Миколайович

Дніпропетровськ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Дніпропетровського національного університету.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук України Гнатенко Петро Іванович, Дніпропетровський національний університет, декан юридичного факультету, завідувач кафедри філософії

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, професор Ярошовець Володимир Іванович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії філософії

- доктор філософських наук, професор Вєрніков Марат Миколайович, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, завідувач кафедри філософії

- доктор філософських наук, професор кафедри гуманітарних дисциплін Шевченко Володимир Ісакович, Чернігівський державний інститут економіки і управління

Провідна установа: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, м. Київ

Захист відбудеться "6" грудня 2002 року о 12:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова,8.

Автореферат розісланий "4" листопада 2002 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Б. Окороков

Анотації

Корх О.М. Проблема індивідуалізму (історико-філософський аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2002.

Дисертацію присвячено історико-філософському аналізу проблеми індивідуалізму, його сутності, соціальної ролі та історичних перспектив у контексті західної та вітчизняної культур. У ході аналізу встановлено, що все різноманіття філософсько-теоретичних концептуалізацій індивідуалізму в сутності своїй пов'язане з запереченням або, навпаки, визнанням права людини на самовизначення і самоврядування, індивідуальну неповторність і нонконформізм. Показано, що в тлумаченні переважної більшості західних філософів, чиї погляди традиційно відносяться до індивідуалістично зорієнтованих, сутність індивідуалізму полягає не в славнозвісній абсолютизації егоїстичних інтересів окремої особистості та запереченні колективних цінностей як таких, а у визнанні і захисті суверенного права людини на вибір у їх різноманітті й персональну відповідальність за його наслідки. Встановлено, що переважна більшість західних дослідників, добре усвідомлюючи можливість і негативних наслідків індивідуалістичних настанов, у цілому вважає, що позитивний - творчий потенціал індивідуалізму значно перевершує ту загрозу, що криється у цій можливості. Зроблено висновок, за яким сучасна західна і вітчизняна філософська думка все більше еволюціонує до визнання того, що в умовах постійно зростаючої новизни, швидкоплинності, різноманіття суспільних процесів індивідуалізм не зникає, а поступово перетворюється на один з головних принципів особистого самовизначення й організації суспільного життя.

Ключові слова: історія філософії, індивідуалізм, право особистості на самовизначення, нонконформізм, індивідуальна неповторність, система ціннісних орієнтацій особистості.

Корх А.Н. Проблема индивидуализма (историко-философский анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2002.

Диссертация посвящена историко-философскому анализу проблемы индивидуализма, его сущности, социальной роли и исторических перспектив в контексте западной и отечественной культур. В ней рассмотрены основные этапы и концептуальные формы осмысления указанного вопроса в истории западной и отечественной философской мысли, социокультурные предпосылки, которые мотивировали философскую рефлексию на осмысление феномена индивидуализма и обусловили ее специфику. В ходе исследования показано, что первые философские рефлексии индивидуализма восходят к эпохе античности и связаны с появлением личности, ориентирующейся не на силу традиции и мнение коллектива, а на свой собственный относительно автономный разум. Сделан вывод, в соответствии с которым все многообразие философско-теоретических концептуализаций индивидуализма в сущности своей связано с отрицанием или, напротив, признанием права человека на самоопределение, индивидуальную неповторимость и нонконформизм. Показано, что в истолковании преобладающего большинства западных философов, чьи взгляды традиционно относятся к числу индивидуалистично сориентированных, сущность индивидуализма состоит не в абсолютизации интересов отдельной личности и отрицании коллективных ценностей как таких, а в признании и защите права индивида на самоопределение - собственный выбор в их разнообразии и личную ответственность за его последствия. В ходе исследования сделан вывод, согласно которому преобладающее большинство западных исследователей, хорошо понимая возможность и отрицательных последствий индивидуалистических установок, в целом считает, что положительный - творческий потенциал индивидуализма значительно превышает ту опасность, которая скрывается в этой возможности, что прогресс оканчивается там, где исчезает дух личной свободы.

В диссертации рассмотрен процесс формирования индивидуалистических интенций в контексте украинской культуры, который на уровне философской рефлексии нашел свое отражение в постепенном распространении в отечественной философской мысли XVI-XVIII вв. идеи личного "самовластия". Показано, что, как и на Западе, эта идея утверждала свободу воли человека, его личное достоинство, интеллектуальную и моральную автономию, способность делать свободный выбор и самостоятельно определять собственную судьбу. В то же время констатировано, что признание права личности на "самовластие" в отечественной философской мысли указанного и последующих периодов имеет достаточно противоречивый, непоследовательный и эпизодический характер, поскольку плохо согласовывается с определяющей в рамках православия идеей подчинения судьбе, недоверия ко всему "мирскому", а в последствии и с основными постулатами коммунистической идеологии.

В процессе анализа исследованы основные тенденции в философско-теоретическом понимании перспектив индивидуализма в контексте глобальных социокультурных трансформаций, а также в условиях модернизации украинского общества. Показано, что современная западная философская мысль все более эволюционирует к признанию того, что в условиях постоянно возрастающей новизны, стремительности, разнообразия общественных процессов индивидуализм не исчезает, а постепенно превращается в один из главных принципов самоопределения личности и организации общественной жизни. В связи с этим констатированы глубокие метаморфозы философско-мировоззренческих оснований современной консервативной, социал-демократической, коммунитаристской и либеральной идеологий, направленные на поиски таких моделей общественного развития, которые бы соединяли признание личной суверенности и неповторимости с уважением к традиции, социальной справедливости и солидарности. Вместе с тем констатируется постепенная переориентация отечественной философской мысли в сторону конструктивного переосмысления и легитимации ценностей индивидуализма, признания их в качестве неизбежного следствия и, вместе с тем, необходимой предпосылки гуманизации и демократизации общественной жизни.

Ключевые слова: история философии, индивидуализм, право личности на самоопределение, нонконформизм, индивидуальная неповторимость, система ценностных ориентаций личности.

Korkh O. M. Problem of individualism (historical-philosophical analysis). - Manuscript.

Dissertation for receiving degree of Doctor of Philosophy sciences on speciality 09.00.05 - history of philosophy. - Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, 2002.

The dissertation is devoted to the historical-philosophical analysis problem of the individualism, hem essence, social role and historical perspectives in the context western and home cultures. In the course of investigation, there was determined that all diversity of philosophical-theoretical concepts of individualism is tied with the disclaiming or, vice versa recognition of an individual's right to the sovereignty and self-determination, identity and nonconformity. There is shown in the work that the overwhelming majority of traditionally individualistically-minded western philosophers interpreted the essence of individualism as the recognition and protection of an individual's sovereign right to the choice of generally accepted human values and to personal responsibility for its consequences rather than as well-known absolutizing of egoistic interests and the disclaiming of the above-mentioned values. The investigator concludes that overwhelming majority of least western researchers while being aware of the possibility of negative consequences of individualistic trends, consider in general that the positive - creative potential of individualism exceeds the threat in this possibility. In the course of this research, it is stated that the up-to-date western philosophical thinking is evolving towards acknowledgement of constantly growing novelty, transience, diversity of social processes, the individualism, far from vanishing, is gradually transforming to one of the main principles of personal self-determination and organization of social life.

Key words: history of philosophy, individualism, personal right to self-determination, nonconformity, individual uniqueness, value-oriented thinking of an individual.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Одним із численних наслідків реформування українського суспільства є глибока трансформація усієї системи ціннісних орієнтацій особистості, у тому числі поступове поширення в її межах цінностей індивідуалізму. Це викликає нерідко взаємовиключні оцінки і, відповідно, цілу низку питань, сукупність яких утворює смислове поле проблеми індивідуалізму. Серед них, зокрема, питання щодо загальних наслідків поширення індивідуалізму в країні, де протягом тривалого часу сповідувався принцип безумовного пріоритету колективного над індивідуальним, суспільного над особистим, де в кожному принагідному випадку індивідові нагадувалося, що "незамінних у нас немає", що "одиниця - це нуль", що "колектив завжди має рацію".

Цілком можливо, що саме в Україні поширення індивідуалізму і не викличе особливих проблем. Адже існує думка, за якою саме індивідуалізм є однією з основних рис українського менталітету. Але наскільки це відповідає дійсності? Чи не маємо ми справу з ситуацією, описаною М. Мамардашвілі, коли використання раціональних термінів європейської традиції стосовно вітчизняних явищ виявляється абсолютно недоречним, оскільки ці терміни у нас не мають об'єкта? Чи не базується зазначена думка, з одного боку, на занадто категоричній і упередженій оцінці тих, для кого будь-яка нехіть до общинно-авторитарних форм існування виступає як прояв індивідуалістичної вдачі народу? В умовах багатовікової боротьби з "самостійницькими" намаганнями українців така оцінка є досить логічною. А з іншого - на цілком зрозумілому прагненні окремих вітчизняних дослідників представити українську націю прямим нащадком європейської культури, від якого, однак, за виразом І. Лисяка-Рудницького, "тхне ментальністю бідняків, що люблять похвалятися своїми багатими родичами". Разом з тим, про який, власне, індивідуалізм іде мова - на зразок західноєвропейського чи якийсь специфічний, автохтонний? І яким, у разі його наявності, має бути наше ставлення до зазначеної особливості власного менталітету? Таким, як і раніше (тобто в руслі марксистської традиції, що й дотепер ще домінує в нашій не тільки масовій, але й теоретичній свідомості), а саме: індивідуалізм є не що інше, як "негативний пережиток минулого", який не робить нам честі і який треба неодмінно подолати в ході історичного розвитку? Однак чи буде така настанова сприяти ефективному і водночас гуманістичному розвиткові нашого суспільства?

Окрім того, виникають запитання й іншого характеру: наскільки поширення індивідуалізму в нашій країні відповідає основним тенденціям економічного, політичного і духовного розвитку сучасної цивілізації? Відомо, що зараз, як і раніше, чимало говорять про поширення інституціональних форм людського існування і масової культури, посилення елементів планування і централізованого регулювання, появу "людини організації" і феномен "втечі від свободи" тощо. Чи не означає все це фактичний кінець індивідуалізму й утвердження якихось інших типів орієнтації, а відповідно і те, що українці зі своїми ймовірними індивідуалістичними інтенціями знову опиняться десь серед "аутсайдерів" історичного розвитку?

Вочевидь, що всі ці питання тематично інтегровані навколо питань щодо сутності, соціальної ролі та історичних перспектив індивідуалізму. Останні утворюють логічне ядро проблеми індивідуалізму і мають велике не тільки теоретичне, але й практичне значення. Адже та чи інша інтерпретація цих питань визначає міру і характер свободи людини; стимулює або, навпаки, стримує її творчу активність; викликає почуття особистої гідності чи комплекс неповноцінності, орієнтацію на власні сили і персональну відповідальність чи патерналістські настрої та масовий конформізм; врешті-решт, усуває або породжує безліч протиріч між індивідом і суспільством. Зрозуміло, що неупереджене осмислення цих питань особливо актуальне для суспільств, які намагаються подолати своє тоталітарне минуле.

І саме тому феномен індивідуалізму став об'єктом зростаючої уваги дослідників різних країн і світоглядних орієнтацій. На Заході у тому чи іншому контексті - культурологічному, соціологічному, історико-філософському, морально-етичному, соціально-психологічному, методологічному тощо до нього звертаються К.-О. Апель, А. Акун, М. Бубер, Ю. Габермас, Ф. Гаєк, Л. Дюмон, А. Камю, К. Лєфор, Д. Майєрс, Х. Ортега-і-Гасет, А. Петіта, К. Поппер, Дж. Роулз, Ж.-П. Сартр, Ч. Тейлор, П. Тілліх, Е. Тоффлер, Е. Фромм, Ж.-Б. Фуко, К. Юнг та інші дослідники, що служить свідченням багатоаспектності і укоріненості цього феномена в структурах принаймні західної культури.

Виразне посилення інтересу до феномена індивідуалізму спостерігається і в країнах постсоціалістичного простору, зокрема в дослідженнях І. Антоновича, К. Байчинської, Л. Баткіна, С. Буковської, Ю. Замошкіна, Б. Капустіна, М. Квяка, В. Красикова, Н. Лапіна, В. Лекторського, С. Матвєєвої, Н. Мотрошилової, О. Мисливченка, Є. Райковського, О. Рябова, Е. Соловйова, Ю. Тихонравова, С. Буковської та інших. І це також не випадково, оскільки процеси суспільного реформування, що відбуваються в цих країнах, з необхідністю ведуть до суттєвих змін у системі ціннісних орієнтацій особистості і, відповідно, до спроб їх теоретичного осмислення.

Щодо власне вітчизняної філософії, то і тут питання, що мають безпосереднє відношення до проблеми індивідуалізму, в тому чи іншому контексті все частіше піднімаються в працях А. Бичко, І. Бичка, П. Гнатенка, Є. Головахи, Г. Горак, В. Горського, О. Донченко, В. Кременя, С. Кримського, І. Лисого, О. Пахльовської, М. Поповича, В. Пронякіна, В. Скуратівського, І. Старовойта, В. Табачковського, Н. Хамітова, В. Храмової та інших дослідників. Слід, разом з тим, визнати, що належного - цілеспрямованого і багатобічного - осмислення проблема індивідуалізму у вітчизняній філософській думці ще не знайшла. Справа, нерідко, обмежується побіжною констатацією індивідуалістичної вдачі українців, яка до того ж не виводиться з емпіричного культурно-історичного розвитку нашого народу, а частіше за все просто постулюється, виходячи з відомих характеристик української ментальності М. Костомарова, Д. Чижевського та інших дослідників. При цьому в своєму розумінні ключових у контексті проблеми індивідуалізму питань щодо його сутності, соціальної ролі та перспектив на майбутнє погляди вітчизняних дослідників принципово відрізняються, особливо коли мова заходить про індивідуалізм у його вітчизняній модифікації. Так, якщо одні дослідники, наприклад І. Старовойт, вважають, що індивідуалізм у будь-якій формі свого прояву, і український особливо, протилежний інтересам спільноти, то інші, наприклад Є. Головаха, навпаки, виходять з того, що в основі виникнення і розвитку власне людського суспільства лежить не стільки колективістський інстинкт, скільки пошуковий, щільно пов'язаний з етикою індивідуалізму. Не менш характерна така антиномічність і для зарубіжних досліджень у цьому напрямку. Скажімо, одні автори, наприклад Е. Муньє, І. Антонович, проголошують несумісність індивідуалізму з інтересами суспільного розвитку і на цій підставі - його безперспективність, тоді як інші, наприклад Ф. Гаєк, Л. Баткін, навпаки, вбачають у ньому переважно позитивне у своїх головних наслідках явище, яке відіграє важливу соціальну роль і має добрі історичні перспективи.

Така суперечливість суджень і антиномічність оцінок пов'язана передусім з неоднозначністю самого індивідуалізму і відповідним - амбівалентним, а нерідко і свідомо упередженим тлумаченням його сутності. Жодний, за визнанням М. Унамуно, Ф. Гаєка та інших дослідників, філософський термін не постраждав більше за індивідуалізм, що почав уживатися для опису явищ, які мають між собою дуже мало спільного.

І саме тому необхідною умовою науково обґрунтованої відповіді на порушені вище питання, сукупність яких визначає зміст проблеми індивідуалізму, є чітке і неупереджене усвідомлення сутності індивідуалізму, його соціальної ролі та перспектив у межах того культурного контексту, де він зародився і набув найбільш розвинутих форм. Найбільш продуктивним шляхом такого усвідомлення є звернення до історії філософії, яка виступає засобом самопізнання, своєрідним резюме культури; більш конкретно - до аналізу філософської рефлексії, спрямованої на осмислення цього культурного феномена, її основних концептуальних форм та напрямків їх еволюції. Лише на цій основі, власне, і стають можливими обґрунтовані порівняння і аргументовані висновки щодо наявності індивідуалістичних цінностей у філософському (як репрезентативному) континуумі вітчизняної культури, їх специфіки, міри поширення і характеру впливу на розвиток нашого етносу; а також щодо їх перспектив в умовах модернізації українського суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з темою наукового дослідження кафедри філософії Дніпропетровського національного університету "Філософія науки та духовна культура на межі тисячоліття" (реєстраційний № 0199V001308).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є аналіз еволюції філософської думки, спрямованої на осмислення феномена індивідуалізму, його сутності, соціальної ролі та історичних перспектив в контексті західної та вітчизняної культур.

Для досягнення поставленої мети автор намагався вирішити такі конкретні задачі:

простежити зародження та поширення цінностей індивідуалізму в контексті західної культури в їх філософській репрезентації, з'ясувати основні чинники, взаємодія яких мотивувала спрямованість західної філософії на осмислення зазначених цінностей та визначала його характер;

проаналізувати основні напрямки і концептуальні форми філософської легітимації цінностей індивідуалізму в західній культурі ХІХ - першої половини ХХ століття;

з'ясувати наявність чинників, взаємодія яких уможливлює зародження цінностей індивідуалізму в контексті вітчизняної культури, проаналізувати, якою мірою і яким чином результати цієї взаємодії знаходять своє відображення в українській філософській думці відповідного періоду;

проаналізувати основні концептуальні форми осмислення феномена індивідуалізму у вітчизняній філософії XIX - першої половини XX століття;

проаналізувати філософську рефлексію, спрямовану на усвідомлення перспектив індивідуалізму в контексті загально-цивілізаційних соціокультурних трансформацій;

осмислити філософську рефлексію, що відображає стан і перспективи особистості, що самовизначається в умовах модернізації пострадянського суспільства.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є філософсько-теоретична рефлексія, зорієнтована на осмислення феномена індивідуалізму. Предметом дослідження є еволюція філософської думки, спрямованої на осмислення питань щодо сутності, соціальної ролі та історичних перспектив індивідуалізму, сукупність яких утворює логічне ядро проблеми індивідуалізму.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є історична спадщина західної та вітчизняної філософської думки, а також фактологічний та концептуальний матеріал, що вміщують розвідки сучасних вітчизняних та західних дослідників.

Основоположними для даного дослідження стали історичний і логічний методи, застосування яких дало змогу теоретично реконструювати головні стадії, концептуальні форми та культурно-історичний контекст філософсько-теоретичного осмислення індивідуалізму як феномена західної та вітчизняної культур.

Використання методів узагальнення, абстрагування та ідеалізації дозволило створити і ввести в контекст дослідження відповідну теоретичну модель на зразок "ідеального типу" М.Вебера, що дало змогу представити феномен індивідуалізму в максимально узагальненому вигляді як систему ціннісних орієнтацій особистості, сутнісне ядро якої складає прагнення індивіда до незалежного самовизначення і самоврядування, і, тим самим, створити передумови для його подальшого поглибленого аналізу.

У процесі дослідження застосовувався метод аналогій, на основі якого робилися, зокрема, припущення щодо характеру впливу певних історичних детермінант (наприклад, рецепції елементів римського права українською культурою) на можливість поширення та характер філософської рефлексії цінностей індивідуалізму в її межах; а також компаративний метод, який використовувався в ході осмислення вітчизняного індивідуалізму в його філософсько-теоретичній репрезентації через співставлення з його західним прототипом, що виступив у ролі головного критерію наявності, міри поширення і специфіки його української модифікації.

Наукова новизна одержаних результатів визначається вибором теми, яка ще не отримала у вітчизняних філософських дослідженнях належного осмислення, характером мети і науково-теоретичних завдань дисертації, і полягає в такому:

на відміну від поширеної думки, за якої конституювання індивідуалізму як феномена самосвідомості західної культури відбувається лише в добу Відродження, дістала обґрунтування теза, за якою об'єктом осмислення індивідуалізм постає уже в філософії античності, насамперед у поглядах кініків, епікурейців та стоїків, які фіксують самодостатність, спроможність особистості до незалежного самовизначення, визнані як факт, або постульовані як ідеал;

показано, що перші філософські рефлексії індивідуалізму виникають внаслідок розкладу традиційного суспільства і появи людини, що починає поступово усвідомлювати себе мірою усіх речей, послабляти раніше безумовну орієнтацію на авторитет традиції, силу колективу і керуватися власним, відносно автономним розумом;

уперше у вітчизняній філософській думці обґрунтовано тезу, за якою все різноманіття філософсько-теоретичних концептуалізацій індивідуалізму в сутності своїй пов'язане з запереченням або, навпаки, визнанням права людини на самовизначення і самоврядування, індивідуальну неповторність і нонконформізм, врешті-решт, на особисту відповідальність за наслідки свого вибору;

всупереч поширеному переконанню щодо несумісності ідеї особистості, що самовизначається з основними принципами середньовічного світогляду, висувається теза, за якою у певному сенсі саме в ньому індивідуалістичне за своєю сутністю прагнення античного мудреця до незалежності від надмірного тиску суспільства несподівано набуває, по суті, універсального характеру, оскільки перетворюється на право, навіть обов'язок кожного християнина на свободу від "мирського" у цілому;

уперше у вітчизняній філософії обґрунтовано тезу, за якою адекватна реконструкція процесу становлення і філософського осмислення індивідуалізму модерного типу на основі традиційної - монокаузальної моделі пояснення суспільних явищ навряд чи можлива, оскільки цей процес відбувається внаслідок складної констеляції цілого ряду чинників, серед яких ідеї християнського персоналізму, положення римського цивільного права і філософського номіналізму, інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, міської культури, громадянського суспільства тощо. Відтак, більшість наявних на цей час філософських інтерпретацій соціокультурних детермінант модерного індивідуалізму та його філософської рефлексії не виключають, а радше взаємодоповнюють одна одну;

всупереч поширеній думці показано, що філософські концептуалізації, які виникли на ґрунті протестантизму, не є автоматичним запереченням колективізму як такого, адже, створивши особистість нового типу, протестантизм народжує і новий тип колективізму, заснований не на особистій слабкості і залежності, а на усвідомленні автономним індивідом власної суверенності, гідності, спроможності "стояти на власних ногах" і, водночас, розумінні необхідності раціональних, толерантних і солідарних взаємин з іншими;

уперше у вітчизняній філософській думці показано, що в тлумаченні переважної більшості західних філософів, чиї погляди традиційно відносяться до індивідуалістично зорієнтованих, сутність індивідуалізму полягає не в славнозвісній абсолютизації егоїстичних інтересів окремої особистості та запереченні колективних цінностей як таких, а у визнанні і захисті суверенного права людини на вибір у їхньому різноманітті і персональну відповідальність за його наслідки;

на відміну від поширеної думки щодо кінця філософії індивідуалізму обґрунтовується теза, за якою західній філософській думці притаманна виразна тенденція до всезростаючої прямої чи опосередкованої легітимації цінностей індивідуалізму. Причому організаційно-смисловими координатами цієї легітимації все більше виступає не антитеза, а діалектична опозиція унікального і універсального, свободи і відповідальності, новації і традиції;

уперше простежено, як в надрах української культури зародилися багато в чому специфічні і все ж виразно індивідуалістичні інтенції, що на рівні філософської рефлексії знайшли своє відображення насамперед в ідеї особистого "самовладдя", яка стверджує свободу волі людини, її інтелектуальну і моральну автономію, особисту гідність, спроможність самостійно вирішувати власну долю;

водночас, всупереч крайнім точкам зору, показано, що ідея особистого "самовладдя" в межах вітчизняної філософії тривалий час носить виразно суперечливий характер, оскільки погано узгоджується з провідною в межах православ'я ідеєю покори долі та недовіри до всього "мирського". З цієї причини вона далеко не завжди корелює з визнанням необхідності спрямування людського "самовладдя" у сферу особисто і суспільно значущої активності, з належною оцінкою праці як основної сфери самореалізації особистості, з духом "аскетичного раціоналізму", який в українській культурі ще занадто довго залишається майже неоприявненим, нарешті, із визнанням самоцінності кожної особистості, яке до останнього часу має суто формальний характер;

обґрунтовано тезу, за якою з остаточною інкорпорацією України до складу Російської імперії у вітчизняній філософії посилюються тенденції до виправдання пасивно-споглядального світовідношення, особистої настанови не на досягнення успіхів в опануванні сферою свого суспільного і природного буття, а на внутрішню самодостатність і незалежність, радше на "свободу від" аніж на "свободу для". Тобто на такі цінності, з огляду на які мову принаймні щодо тривалого відтинку вітчизняної історії слід вести не про український індивідуалізм у дійсному сенсі цього слова, а, скоріше, про своєрідні інтенції до нього, доволі виразні щодо східної і досить слабкі щодо західної ментальності;

уперше у вітчизняних дослідженнях показано, що сучасна західна філософська думка, причому, як та, що продовжує традиції Просвітництва, так і та, що намагається їх критично переосмислити, поступово еволюціонує до визнання того, що індивідуалізм не зникає, а навпаки перетворюється на один із головних принципів особистого самовизначення і організації суспільного буття. І не тільки в країнах його традиційного поширення, але й в інших країнах мірою їх модернізації. Добре усвідомлюючи можливість і деструктивних наслідків індивідуалістичних орієнтацій, більшість західних дослідників усе ж у цілому позитивно оцінює соціальну роль індивідуалізму і вважає, що його позитивний, творчий потенціал значно перевершує ту загрозу, що криється в цій можливості;

обґрунтовано тезу, за якою перехід до постмодерну супроводжується глибокими метаморфозами філософсько-світоглядних засад ліберальної, консервативної, соціал-демократичної, комунітаристської ідеологій, спрямованими на пошуки таких моделей суспільного розвитку, які б не протиставляли, а поєднували визнання особистої суверенності і неповторності з повагою до традиції, соціальної справедливості та солідарності. Причому основою для такого поєднання все частіше визнається принцип пріоритетності прав людини, безумовної поваги до кожного Іншого, у тому числі до його права на самовизначення;

показано, що сучасна вітчизняна філософська думка поступово переорієнтовується на конструктивне переосмислення цінностей індивідуалістичного ґатунку, яке особливо актуалізується безперервним ускладненням і прискоренням суспільних процесів, що вимагає від особистості здатності до нонконформізму, постійної ломки стереотипів мислення та діяльності з метою самостійної, адекватної і своєчасної адаптації до швидкоплинності, новизни, різноманіття буття.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання в процесі формування світоглядних засад української модернізації, а також адаптації ліберальних цінностей до умов вітчизняної культури, що особливо актуально з огляду на те, що ліберальні цінності є не лише супутником і наслідком, а й важливою умовою і засобом модернізації суспільного буття, його інтенсифікації і гуманізації. Окрім того, одержані результати можуть бути використані в ході оцінки морально-психологічного потенціалу нашої культурної спадщини, імовірних тенденцій її розвитку і впливу на модернізацію суспільства; для усвідомлення ціннісних засад, на яких має будуватися і функціонувати правова держава і громадянське суспільство. Осмислення індивідуалістичної традиції, насильно перерваної і відкинутої за межі культурної пам'яті українського народу, безсумнівно, сприятиме прискоренню його самоідентифікації і відновленню взаємозв'язку з європейським культурно-історичним простором.

Разом з тим одержані результати можуть бути використані для розробки лекційних курсів з історії західної та вітчизняної філософії, культурології та етики.

Апробація результатів дослідження. Тема дисертаційного дослідження обговорювалася на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії Дніпропетровського національного університету та кафедри соціально-політичних дисциплін Академії митної служби України.

Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на IV Міжнародній конференції "Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур" /Дніпропетровськ, 1997/, Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми демократизації посткомуністичного суспільства у контексті європейського досвіду" /Дніпропетровськ, 1998/, Всеукраїнській конференції "Україна в XXI столітті. Перспективи розвитку гуманітарної науки та освіти" /Дніпропетровськ, 2000/, Всеукраїнській науковій конференції "Світогляд: перспективи розвитку в XXI столітті" /Маріуполь, 2000/, на I Міжнародному семінарі "Динамізм соціальних процесів у пострадянському суспільстві" /Луганськ, 2000/ та інших.

Матеріали дисертації знайшли практичне використання в курсі філософії під час підготовки студентів Дніпропетровського національного університету, а також курсантів і слухачів Академії митної служби України.

Зміст дисертації знайшов своє відображення в монографії (10,27 д. а.), 23 статтях у фахових наукових журналах і збірках наукових праць, а також у 5 тезах конференцій і семінарів (загальним обсягом 13,5 д. а.).

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, чотирьох розділів і одинадцяти підрозділів, висновків і списку використаної літератури, який налічує 477 позицій. Загальний обсяг дисертації - 397 сторінок.

Основний зміст роботи