Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль інтерпретації в культурі

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Наприкінці ХХ століття змінилося предметне поле філософії, і замість претензій на знання, що позбавлене плями земної достовірності суб'єкта, виступили структури повсякденності - комунікація, мова, й ширше - культурний життєвий світ, «мікрокосм» існування. Питання про метафізичне значення знакової діяльності людини перемістилося з маргінального на центральне місце, уможливлюючи радикальну позицію знакової розмірності людського існування. Філософський аналіз змін людського життєвого світу, де все більший простір займають знакові утворення, а людська діяльність все більше пов'язується саме з цими проявами культури, стає вкрай необхідним. Ось чому семіозис - сфера знаків - активно досліджується в сучасній філософії саме з позиції його сутої значимості для людської істоти, коли ставиться питання про те, чи можливо стати й бути людиною поза семіотичними процесами.

Ми виходимо із постулювання того, що людське існування розгортається в межах життєвого світу, дотичного до світу культури, який характеризується через знакові утворення - тексти. Якщо розглядати культуру через знак, інтерпретація істотно входить у культурне існування й культурну діяльність, оскільки саме тексти, розглянуті як фіксована послідовність знаків, можуть спричиняти потребу обґрунтування принципів їх витлумачення. Зафіксованість не-промовлюваного і вже не-перетворюваного тексту загострює проблему розуміння, і тому тема інтерпретації активно розвивається в зв'язку з аналізом і поясненням текстів саме в культурах Книги, основою яких є один або кілька сакральних текстів, чий статус переводить проблеми інтерпретації із технічних у метафізичні.

Проте потреба в інтерпретації виявляється не лише в зв'язку з писемними текстами, але всюди, де людина стикається з неможливістю моментального й однозначного визначення чи о-смислення, коли не діють засвоєні в процесі соціалізації та культурної ініціації норми рішень чи готові форми знання. Актуальність інтерпретації пов'язана з особливістю людської екзистенції, яка визначається постійною необхідністю здійснювати вибір між багатьма можливостями. Всюди: від користування мовою й орієнтації і руху в просторі й аж до етичних рішень, людина оточена багатозначністю, оскільки даністю її існування є лише явища, які вона повинна визначати, оцінювати, о-смислювати, тобто наділяти значеннями, щоб мати можливість жити й діяти.

Сприйняття й пояснення світу, що постійно здійснюється в свідомості людської істоти, визначають необхідність інтерпретації, і тому інтерпретація є однією з універсалій існування та міждисциплінарним поняттям, яке активно вживається й осмислюється в багатьох культурних практиках.

Стан наукової розробки теми. Інтерпретацією ми можемо називати будь-який процес роз'яснення або витлумачення, відповідно аналіз цієї теми завжди пов'язувався з епістемологічною рефлексією. Всередині традиції аналізу інтерпретації, яка існує в західноєвропейській культурі, постійно взаємодіють дві парадигми: ессенціалістська, що передбачає існування одного-єдиного, значення тексту, об'єктивного й сутнісного, а отже незалежного від інтерпретатора, чиї зусилля по інтерпретації мають на меті віднайти це єдино правильне значення; та герменевтичний семіозис (за У. Еко), парадигма, що походить із Античності, розвивається ренесансним герметизмом і співпадає з найновішими тенденціями в сучасній інтелектуальній практиці, як от деконструкція чи ідеї про необмежені права читача, в яких передбачається безкінечний пошук значень, відповідно жодна інтерпретація не є остаточною й зміст залишається невіднайденим.

У другій половині ХХ століття спільною ідіомою західної культури стає герменевтика, що активно розвиває останню парадигму. Головною функцією герменевтики виступає акумуляція й синтез тем, пов'язаних із розумінням: техніка, інтерпретація, метод, істинне витлумачення, смисл, буття людини, та інші. Окрему нішу в темі інтерпретації посідає історія герменевтики, до якої входять найважливіші класичні імена та тексти, які становлять частину парадигми теми інтерпретації. Сюди ми відносимо часто згадувану працю Аристотеля «Про інтерпретацію», тексти Августина та Т. Аквінського про інтерпретацію Святого Письма, роботи Ф. Шлейєрмахера, В.Дільтея, М. Гайдеґґера. У цьому дослідженні обирається синхронічна перспектива, і тому історичний аспект залишається за межами запропонованого аналізу. Нас цікавить, як тема інтерпретації розвивається після появи «Істини й методу» Г.-Ґ. Ґадамера (1960), що спричинило «інтерпретативний поворот»,

Водночас не можна стверджувати, що інші тексти, важливі для теми розуміння та інтерпретації, безпосередньо продовжують розвиток ідей Ґадамера. Як показав досвід порівняльного аналізу, тексти П.Рікера, Ю. Габермаса, Р. Барта, Ж. Дерріди, радше заперечують його герменевтику. Кожен із них пропонує свою версію парадигми сучасної герменевтики на підставі відмінностей у тлумаченні ними ролі герменевтики в культурі (онтологічної у Ґадамера та епістемологічної у П.Рікера й Ю. Габермаса) й існуванні людини (наголошення спільного в герменевтичному досвіді у Ґадамера й будування самості в П.Рікера).

Розвиток теми інтерпретації всередині самої герменевтики здійснюється за рахунок залучення досвіду інших інтелектуальних практик. У першу чергу це феноменологічна традиція вивчення свідомості (Е. Гусерль, М. Гайдеґґер, М. Мерло-Понті). Базисні положення семіотики Ч.С.Пірса щодо природи знаку вводять інтерпретацію до властивостей самого знака, який у своєму існуванні не може здійснитися без інтерпретації, що утверджує інтерпретацію як одну з основних тем семіотичних досліджень (У. Еко, Р. Барт, Дж.Ділі, Ю. Лотман). Практика культурної антропології сприяла поширенню панівної зараз множинної парадигми інтерпретації, бо своїми матеріалами засвідчила множинність варіантів організації людського світу та принципів його осмислення й інтерпретування (К. Леві-Строс, К.Гірц). Психоаналіз (за П.Рікером) вписується в сучасну культуру як її герменевтика, роблячи інтерпретацію нагальною проблемою повсякденності (З. Фрейд, Ж. Лакан). Через спорідненість герменевтики та філології в теорії інтерпретації постійно виникають алюзії до читання іншого/тексту, й читання розглядається як споріднене з інтерпретацією (Р. Яус, В.Ізер). В умовах сучасних пошуків витіснених на маргінеси нових культурних героїв, Читач не міг не стати предметом жвавого дискутування (Г. Блум, Ю. Крістева, К. Норріс, Е. Саїд).

Тема мови, знаку та їх ролі в культурі та екзистенції привертала і привертає значну увагу вітчизняної філософії. Особливо актуальною була ця проблематика у 1970-80 роках у зв'язку з розробкою теми буття людини в культурі та реакцією на герменевтичний поворот у світовій філософії, тоді в Інституті філософії НАН України були запропоновані новаторські на той час ідеї. Розуміння та інтерпретації розглядаються всебічно: від логічного і практичного аналізу (М. Попович, В. Горський, С. Васильєв) до питань їх культурної та екзистенційної значимості (С. Кримський, А. Лой, Є. Бистрицький, В. Мейзерський, Б. Парахонський). У Росії тема тема інтерпретації також розглядається в зв'язку з проблемами розуміння та аналізом герменевтичної традиції (П. Гайденко, В. Терехов), обговорюється питання того, чи універсальною є інтерпретативна діяльність для існування суб'єкта (Молчанов В, Євлампієв І., Кузнєцов В.), чим вирізняється інтерпретативна діяльність у філософії (Мікешина Л.).

Інтерпретація розглядається здебільшого як процес, співчинний із розумінням, тлумаченням, поясненням, і поки що окремих досліджень присвячених інтерпретації як діяльності, необхідної для існування в культурі, в нас не було. Стаючи предметом рефлексії, тема інтерпретації з огляду на її міждисциплінарний статус вимагає обґрунтування процедур її аналізу. Це й стало особливістю цього дослідження, для якого однаково важливими є як предметний аналіз інтерпретації та її ролі в різних сферах культурної діяльності людини, так і розробка «некласичних» герменевтичних процедур, придатних для дослідження спільного дискурсу сучасних інтелектуальних практик, чому присвячений перший розділ дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації, пов'язана з дослідженнями в галузі сучасної філософії, узгоджена з планами науково-дослідницької і навчально-методичної роботи кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є цілісна розробка ролі й значення процесу інтерпретації для здійснення людського існування в культурі. Поставлена мета зумовила необхідність розв'язання ряд таких завдань:

§ обґрунтувати методи дослідження інтерпретації, що є міждисциплінарним поняттям, а значить потребує залучення до аналізу широкого кола текстів різних експертних сфер культурної рефлексії;

§ з'ясувати й уточнити зміст самого поняття інтерпретації, для чого пропонується переглянути наявні способи експлікації самого процесу інтерпретації й встановити, який з них стане базисним для подальшого аналізу;

§ виявити й описати ті ситуації, стани або процеси людського життя, в яких постає необхідність інтерпретації, на прикладі зібраного матеріалу з різних сфер людського існування (культурна активність, спілкування, становлення особистості);

§ визначити, чи може інтерпретація належати до екзистенціалів та як процес інтерпретації пов'язаний із властивостями людської свідомості;

§ проаналізувати особливості процесу інтерпретації в умовах видозміненого життєвого світу людини доби техногенної цивілізації чи доби Постмодерну.

Об'єктом дослідження є процес інтерпретації, який ми спостерігаємо в багатьох подіях і сферах людського існування в культурі. Предметом дослідження виступають тексти, створені в різноманітних культурних практиках, які засвідчують необхідність інтерпретації, та спільний дискурс навколо теми інтерпретації, на позначення якого вживається термін «сучасні інтелектуальні практики».

На кожному етапі аналізу використовувалися відповідні завданням та етапам аналізу інтерпретації методи дослідження. Так для аналізу наявних витлумачень самого поняття інтерпретації застосовується методологія утримування мета-позиції, яка забезпечується спеціальними герменевтичними процедурами, заснованими на структурно-частотному аналізі текстів. Йдеться про виявлення наскрізних тем у їх варіаціях та словникового запасу, що функціонує в дискурсі навколо інтерпретації. Такий підхід дозволяє виявити найбільш повторювані, й значить основні, найзначніші елементи з великої маси текстів, зібрати їх у вигляді адекватного переліку, й таким чином встановити своєрідну «парадигму» прийнятих способів тлумачення теми інтерпретації.

Основне визначення інтерпретації розроблювалося, застосовуючи методи феноменології («наївний» опис інтерпретації) та пост-структуралістські підходи (визначення структурних елементів у їх подієвому відношенні). Для зібрання матеріалу про важливість інтерпретації у різноманітних культурних практиках використовувалися описовий метод, метод порівняльного аналізу, моделювання та типологізація. Оскільки предметом дослідження є різного роду тексти, й вирішення завдань дослідження передбачає їх аналіз, щодо них використовувався метод прочитання, який умовно можна назвати «довіра до смислу тексту», коли інтерпретатор максимально уникає надання тексту чужорідних тлумачень.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження. Як результат цілісного й детального дослідження дискурсу навколо інтерпретації та визначення її ролі в різноманітних культурних практиках у дисертації одержані результати, які характеризуються ознаками новизни:

§ Розроблено концепцію інтерпретації як процесу аналізу (пізнання) позначень людської присутності в світі (текстів) з погляду їх розуміння, моделювання та інтенції на комунікацію. Інтерпретація розглядається як мотивована ситуацією комунікації і пов'язана з існуванням Іншого в його відкритості, непізнаності та зверненості. У результаті вибудовується деякий мета-текст та встановлюється мета-позиція по відношенню до вихідного тексту.

§ У контексті аналізу постмодерністського дискурсу вводиться когнітивне розуміння «словникового запасу» теми інтерпретації. Когнітивний словниковий запас розуміється як результат вибору лінгво-концептуального репертуару позначень тем, проблем, значень, що маніфестують евристичний потенціал суб'єкту та притаманний йому тип дискурсу чи унікальність предметної галузі його дій. Словниковий запас виявляють за методом «наскрізних варіацій», що є різновидом частотного методу.

§ Запропоновано типологію інтерпретації, що виходить із розрізнення відношення між інтерпретацією як мета-текстом, який актуалізує загальну стратегію семіотичного моделювання, та текстом, що є предметом інтерпретації. Відповідно, розглядаються: інетерпретація-відтворення, інтерпретація-конфлікт, інтерпретація-інновація та інтерпретація-гра.

§ Показано, що семіозис виступає як знаменування людської свідомості, дотичної сфери, ширшої від суб'єктивності, оскільки через усвідомлення, рефлексію, само-розуміння розширюються горизонти буття окремої істоти в культурі, що живиться безперервною інтерпретацією як сутнісною частиною людської екзистенції. Завдяки цьому актуалізується поняття «семіотична активність людини», що інтегрує процедури трансформації текстів та формування мета-текстів.

Практичне значення одержаних результатів. Методологічні розробки, використані в дисертаційному дослідженні, придатні до широкого застосування в різних галузях гуманітаристики, оскільки відповідають плюралістичній настанові сучасного філософування. Подана класифікація наявних теорій і тлумачень інтерпретації, або «словниковий запас теми інтерпретації», може успішно використовуватися в освітній діяльності у вищій школі, для укладання енциклопедій і довідкових видань. Запропонована автором модель інтерпретації як мета-тексту може успішно застосовуватися всюди, де потрібний детальний аналіз текстів, і зокрема, в перекладацькій діяльності.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки, науково-методологічні розробки та ідеї дисертаційного дослідження були виголошені й обговорені на наукових академічних щорічних конференціях: «Україна: людина, природа, суспільство» в НаУКМА (Київ, 1998-1999); Дні Науки Київського Національного Університету ім.Т. Шевченка (Київ, 1999-2000). Важливими подіями для уточнення основних висновків та методів цього дослідження були відкритий семінар Літньої філософської школи (Київ, 1999), на якому була прочитана й обговорена доповідь «Семіотична активність людини», семінари та дискусії на тему «Інтерпретація як умова…», проведені за ініціативи Молодіжного Гуманітарного Центру під керівництвом автора (Київ, 2000).

Педагогічна апробація головних положень дисертаційної праці провадилася під час лекційних та семінарських занять спеціального навчального курсу «Інтерпретація як методологія гуманітарних наук» (2000) і вступного курсу «Філософія-1» (1999-2002) у НаУКМА. У рамках проекту «Перекладацька майстерня» був підготований і прочитаний спеціальний курс лекцій «Інтерпретація та переклад» (2001). Модифікована версія цього курсу становить основу науково-дослідницького семінару «Переклад як інтерпретація» для студентів магістеріуму з історії філософії НаУКМА (2001-2002).

Публікації. Зміст основних положень та методологічних розробок викладений у публікаціях загальним обсягом 2,6 друкованих аркуші.

Структура та обсяг дисертації. Мета дослідження, його головні завдання й логіка розробки проблем інтерпретації визначили структуру дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох основних розділів, кожен із яких поділяється на підрозділи та пункти, висновків, і списку використаних джерел (усього 170 позицій, серед них 50 - іноземними мовами). Обсяг основного змісту роботи налічує 180 сторінок.

Основний зміст дисертації

інтерпретація техногенний постмодерн цивілізація

У вступі обґрунтована актуальність та необхідність дослідження обраної теми, розкриті мета й головні дослідницькі завдання, наукова новизна отриманих результатів та їх теоретичне й практичне значення. Подається загальний опис методології, структури тексту та відомості про апробацію роботи.

У першому розділі «Важливість інтерпретації для сучасних інтелектуальних практик» обґрунтовується вихідне визначення інтерпретації, застосовані герменевтичні процедури, та викладаються результати аналізу сучасної парадигми інтерпретації і обмеження, які в ній склалися.

У першому підрозділі «Аналіз інтерпретації з мета-позиції» аргументується потреба «некласичної» методології. Виходячи з припущення, що інтерпретація є універсальним феноменом, властивим людській діяльності та існуванню в цілому, найвідповіднішою видається мета-позиція аналізу інтерпретації. Утримання мета-позиції забезпечувалося кількома герменевтичними процедурами:

1. «наївний аналіз» - визначення й опис предмету аналізу, незаангажований на певну позицію, здійснений ніби «наново», за умови редукування авторитетних позицій та імен;

2. виявлення системотворчості наскрізних мотивів/тем (за ідеєю М. Мамардашвілі) у проблематиці інтерпретації здійснюється на основі простого частотного методу, проте частотні теми всередині дискурсу навколо інтерпретації розглядаються в їх продуктивних зв'язках із іншими темами й поняттями, що їх розвивають і підтримують;

3. аналіз словникового запасу - використовуючи запропоноване Р. Рорті поняття vocabulary (словниковий запас, не-книга), що є характеристикою особистості чи філософської позиції, застосовується частотний метод аналізу наявних текстів, через який проявляються найістотніші одиниці - «слова», які функціонують в дискурсі навколо інтерпретації.

У цьому ж підрозділі подається вихідне визначення інтерпретації:

§ Інтерпретацією ми називатимемо будь-які спеціальні зусилля (процедури), викликані порушенням звичного сприйняття чи комунікації й спрямовані на відновлення смислотворення. Інтерпретація - це універсальна властивість людської діяльності, вкорінена в неуникній потребі інтенціональної свідомості в сприйнятті й смислотворенні, тому інтерпретувати можна будь-коли, будь-що чи будь-кого. Найістотнішими рисами інтерпретації є: не-природна настанова свідомості - інтерпретація не трапляється сама собою й потребує додаткових зусиль; процесуальність - інтерпретація динамічна і передбачає активність/зусилля інтерпретатора; незавершеність - завжди залишається можливість досконалішої інтерпретації; існування в паузі - інтерпретація завжди є проміжним етапом або до приписування смислу, дійсного на цей момент часу, або до наступної інтерпретації.

У другому підрозділі «Наскрізні теми/варіації» представлено детальний опис герменевтичної процедури виявлення наскрізних тем і варіацій, і подано узагальнений у вигляді переліку мета-текст системотворчих наскрізних теми та їх варіації:

· культура: множинність/відносність інтерпретації;

· текст / буття: знак / предмет, інтерпретація/екзистенція, метод / смисл;

· обмеженість/необмеженість інтерпретації: стратегія інтерпретації, герменевтичні процедури;

· семіотика: знак, текст, письмо;

· герменевтика: розуміння, тлумачення, діалог, традиція, історія, свідомість, смисл;

· психоаналіз: свідомість, приховані/владні значення;

· жести прощання: метод, істина, пізнання.

Присутність таких тем у тексті, присвяченому інтерпретації, неуникна, і водночас непередбачувана за своїми результатами.

У третьому підрозділі «Інтерпретація-тлумачення-розуміння: виявлення словникового запасу» обґрунтовується вибір текстової бази аналізу, відповідна герменевтична процедура, та представлено результати її застосування. Одиниці словникового запасу теми інтерпретації, узагальнені у вигляді переліку:

· Смислотворча свідомість: свідомість, герменевтично вихована свідомість, життєвий світ, перед-розуміння, смислова антиципація,

· Інший: інший/інше/чужий, текст

· Подія комунікації: діалог/запитування, коло розуміння/ запитування/ активність, герменевтична ситуація/горизонт, розуміння-проникнення / недо-розуміння/понад-розуміння, рефлексія, істина=спорідненість/спільність, будування самості, гра/задоволення/деконструкція/конфлікт, читання

· Час/темпоральність: дієва історична свідомість, наратив/темпоральність

· Засоби вираження смислів: мова, знак, текст інтерпретації, дія/вчинок / жест

· Поза подією комунікації: інтерпретація, герменевтика, «Істина і метод» як magnum opus

Володіння цим словниковим запасом є умовою як рівноправної участі в розробці теми інтерпретації в сучасній інтелектуальній практиці, і тоді кожна з одиниць має бути проблематизована, так і для пасивного засвоєння цієї представленої парадигми теми інтерпретації.

У четвертому підрозділі «Критика мета-позиції» запропонована стратегія аналізу, що виявляє словниковий запас теми інтерпретації, піддається критиці як вторинна діяльність пере-описування.

Другий розділ дисертації «Моделі й стратегії інтерпретації» присвячений аналізу моделей та стратегій інтерпретації, які пропонуються в сучасних інтелектуальних практиках, в результаті якого обґрунтовується модель інтерпретації як мета-тексту, що дає основу типологізації процесу інтерпретації та подальшій розробці інтерпретації для з'ясування її ролі в культурі.

У першому підрозділі «Розрізнення стратегій та моделі інтерпретації» показано, що повторювані елементи словникового запасу використовуються в пошуках «дійсної» картини процесу інтерпретації. Відтак пропонуються різні моделі інтерпретації - узагальнені версії події інтерпретації, що дозволяє з'ясувати, де розгортається інтерпретація й хто є її учасником, а також стратегії інтерпретації - цілісні програми дій інтерпретатора (смислотворчої свідомості), які мають забезпечувати «дійсний» чи «правильний» результат здійснення інтерпретації.

Оскільки семіотика стала однією з найважливіших наскрізних тем в дискурсі навколо інтерпретації, а визначення тексту й знаку впливає на всі наявні стратегії і моделі інтерпретації, у другому підрозділі «Властивості тексту й знаку як істотні елементи формулювання стратегій і моделей інтерпретації» показано, як саме текст і знак може впливати на подію інтерпретації.

Знаки формують життєвий світ людини й мають інтерпретативну природу. В традиційно бінарній структурі «знак-об'єкт», що його знак заміщує/символізує та репрезентує, з'являється третій - інтерпретант, який визначає спосіб заміщення знаком Об'єкта (за Ч.С.Пірсом). Введення Інтерпретанта до структури знаку приводить до висновку про існування «необмеженого семіозису», в якому кожен знак є інтерпретантом чи основою репрезентамену іншого знаку.

У зв'язку зі змінами в концепції знаку змінилася й концепція тексту, що визначається як інтер-текст, тобто такий, що через свої засоби вираження й коди означає значно більше ніж кожен конкретний знак міг би значити, відсилаючи до всієї множини співвіднесених текстів. Відтак бачимо, що знак, а відповідно й текст як знакове утворення, є такими різновидами маніфестації, які вимагають інтерпретативних зусиль у кожному акті їх сприйняття.

Далі в третьому підрозділі «Моделі інтерпретації» розглядаються найважливіші моделі й стратегії, запропоновані традицією та окремими авторами, що мають найбільший вплив у розробці теми інтерпретації (Г.Ґадамер, П.Рікер, Ю. Габермас). Особлива увага приділяється одній із основних для європейської культури моделей: Автор-Текст-Читач.

Інтерпретація являє собою побудову певного текстового простору, який представляє Інше (чуже) для осмислювання і виступає як додаткова ланка, мета-подія, що є одним із етапів побудови смислу й супроводжує спілкування. Отже інтерпретація вимагає побудови мета-тексту, який дає можливість утримувати паузу, необхідну для начерків смислу.

На основі цієї моделі інтерпретації у четвертому підрозділі «Типологія стратегій інтерпретації» подано типологію стратегій інтерпретації за ступенем віддаленості мета-текстів інтерпретації від вихідного тексту, що забезпечується загальною настановою інтерпретатора. Інтерпретація-відтворення - мета-текст інтерпретації навіть на рівні структури й вираження збігається з вихідним текстом. Інтерпретація-конфлікт - мета-текст інтерпретації максимально відмінний від вихідного тексту, який може навіть повністю ігноруватися в своїй іншості. Інтепретація-інновація - мета-текст включає елементи вихідного тексту, до яких додається значна частина власної творчості. Інтерпретація-гра - мета-текст інтерпретації включає елементи вихідного тексту, які піддаються іронії та довільній комбінації, внаслідок чого план вираження видозмінюється.

П'ятий підрозділ «Критика універсальності інтерпретації» представляє аргументи проти того, що інтерпретація розглядається як необхідна складова події смислотворення (чи потрібно завжди йти за інтенцією смислотворення й кожному явленому приписувати смисл, чи кожен текст заслуговує зусиль інтерпретатора).

У третьому розділі дослідження «Інтерпретація в різних сферах життєвого світу» розглядаються феномени культури та місце інтерпретації у «текстуалізованій» картині життєвого світу.

У першому підрозділі «Культура як життєвий світ людини - семіозис» показано, що людське існування розгортається не лише в предметному світі, але у семіосфері. За доби бурхливого зростання інформаційних технологій та віртуалізації культурного буття людини семіотична екзистенція стає дійсно реальним світом існування, замінником природного й матеріального.

Другий підрозділ «Навички інтерпретації як умова ініціації в культуру» представляє існування в семіосфері культури як комунікативну ситуації. До інтерпретування людину спонукає як прагнення творення, що не дає автоматично приймати будь-який знак, так і властивості самої семіосфери, що передбачають взаємодію. Людина повинна активно працювати з семіосферою, й саме інтерпретація може розглядатися як адекватна форма такої взаємодії.

У третьому підрозділі «Роль інтерпретації у різних формах культурної діяльності» представлено дослідження різних видів культурної активності людей з тим, щоб встановити наскільки визначальним елементом у них є процес інтерпретування. З'ясовано, що в людському життєвому світі чимало проявів культури можуть існувати лише у вигляді інтерпретації і є «чистою інтерпретацією», де форма існування є інтерпретацією.

Яскравим прикладом інтерпретуючого існування є одне із найдавніших мистецтв - театр, в якому послідовно реалізовується кілька рядів інтерпретації вихідного драматичного твору: режисера, акторів, глядача. Особливе місце займає музика, що існує як така лише у вигляді інтерпретації, і це виразно виявляється в тих її формах, які не потребує обов'язкової фіксації у нотному тексті - це фольклор і джаз, в основі яких лежить імпровізаційний принцип. Розвиток філософії як особливого виду діяльності також являє собою постійне інтерпретування (аналізується на прикладі М. Мамардашвілі, який вибудовує свою філософію в процесі інтерпретування). Чинною є роль інтерпретації і в психоаналізі, що пов'язано не лише з внутрішньою інтенцією тлумачення, через яку психоаналіз себе виявляє і в формі якої існує, але також і через «вкоріненість» психоаналітичного досвіду в мовній практиці. Ще одним проявом існування через інтерпретацію є переклад, через який відбувається інтерпретація не лише конкретного тексту, але тлумачення іншої культури, міжкультурний обмін і збагачення.

Четвертий розділ «Інтерпретація та екзистенція» узагальнює й використовує здобутки попередніх етапів аналізу інтерпретації: у ньому йдеться про складові людської екзистенції й встановлюється кореляція людських властивостей з культурою та навичками інтерпретування.

У першому підрозділі «Підстави аналізу інтерпретації як екзистенціалу» обґрунтовується сама можливість розробки теми інтерпретації у плані екзистенційного аналізу і розглядаються найважливіші описи властивостей людської свідомості, представлених феноменологічною традицією (Е. Гусерль, М. Гайдеґґер, М. Мамардашвілі).

Онтологічна умова існування людини в тому, що Присутність завжди має Відображення в свідомості. Те, що Є, постає для нас як Знак - щось, що позначає щось інше. Через знак невідоме присутнє постає оформленим і знаним, а буття-присутнє поповнюється присутнім смислом, який може стати початком смислотворення для Іншого. Свідомість і семіозис поєднані через активність і здійснення буття людиною. Отже в активності свідомість і семіозис стають частиною екзистенції. На позначення цих істот-них ознак буття пропонується ввести поняття «семіотична активність» людської істоти.

У другому підрозділі «Семіотична активність» як характеристика людської свідомості» розглядається поняття «семіотичної активності», що може слугувати істотною характеристикою якщо не людської істоти взагалі, то принаймні людини доби Постмодерну.

Семіотична активність виявляється в знаковій діяльності: відтворення, створення й оперування (комбінування та перетворення) знаків, і цим вона відмінна від інтенціональності, що позначає передумову активності, зверненість до наявного.

Семіотична активність не обмежується мовленням, хоча мовлення є її основним виявом, але помітна в усіх видах знаків: жестах, діях, предметах та артефактах. Семіотична активність і мислення співпадають лише в постмодерністській картині світу, де акт мислення ознаменований знаком чи слідами означування, але являє собою інше виявлення свідомості, що характеризується інтенціональністю поза-знакового походження, хоча мислення, взяте як рефлексія, опосередковується семіотичною активністю. Семіотичний досвід конституює активність свідомості - мислення аж до рівня безсвідомого. І це дозволяє припустити, що семіотична активність є сутнісною (конструктивною) для буття людської істоти.

Третій підрозділ «Інтерпретатор у культурі постмодерну» присвячений особливостям інтерпретації в «зміненій» семіосфері Постмодерної культури, що продукує специфічні артефакти, які передбачають зусилля по їх інтерпретації. Інтерпретатор таких текстів повинен попередньо здобути «професійні» навички інтерпретування й значний семіотичний досвід. Текст нового типу контролює «непідвладні рухи інтерпретатора» й спрямовує читача саме до ускладненої діяльності.

Висновки

Здійснений у дисертаційному дослідженні аналіз інтерпретації веде до таких висновків:

1. Інтерпретацію ми можемо розглядати як спеціальні зусилля (процедури), викликані порушенням звичного сприйняття чи комунікації, і спрямовані на відновлення смислотворення. Найістотнішими рисами інтерпретації є наступні: вона не є частиною природної настанови свідомості, передбачає активність інтерпретатора, завжди є незавершеною й виникає в паузі перед дійсним на цей момент часу приписуванням смислу.

2. У дискурсі навколо інтерпретації використовуються повторювані елементи словникового запасу, що становлять основу опису різноманітних моделей і стратегій інтерпретації, тобто відбувається пошук «дійсного» зображення процесу інтерпретації та його елементів (активних і пасивних) - модель інтерпретації. Виходячи з цього, пропонуються цілісні програми дій інтерпретатора - стратегія інтерпретації, які мають забезпечувати «дійсний» чи «правильний» результат.

3. Оскільки людина знаходиться в ситуації відчуження від решти світу, тому в процесі комунікації з чужим, зовнішнім має здійснювати акти репрезентації Іншого, від якого починається смислотворення й оцінка. Тобто в процесі комунікації з Іншим здійснюється інтерпретація - побудова певного текстового простору, який представляє Інше (чуже) для подальшого осмислювання. Отже інтерпретування є діяльністю, властивою людині як істоті, що має спілкуватися з оточуючим світом.

4. Подія інтерпретації за структурою відповідає події комунікації: смислотворча свідомість (інтенціональна, безперервно здійснює начерки смислів, рефлексивна, здатна обирати й відбирати створені смисли) > Інший (є предметом інтенціональності свідомості, являє або виявляє себе) > подія комунікації > час/темпоральність >засоби вираження смислів (є знаками, мають інтерсуб'єктивний характер, засвоюються в процесі інтеграції до соціуму/культури).

5. Властивості тексту й знаку, які становлять значну частину реальності, маніфестованої людині, активізують смислотворчу свідомість, передбачають інтерпретацію як проміжний етап, а отже - мета-текст смислотворення.

6. Людське існування розгортається в межах життєвого світу, дотичного до світу культури, що характеризується через тексти як знакові утворення. Якщо розглядати культуру через знак, інтерпретація істотно входить у культурне існування й культурну діяльність. У процесі інтерпретації відбувається побудова спільного простору поміж відчуженою семіосферою існування й людською особистістю.

7. Існують такі прояви культури, які є чистою інтерпретацією (музика, театр, переклад, філософія та гуманітаристика, психоаналіз), а сама культура конституюється як наявне буття в інтерпретації. Але є прояви культури, в яких інтерпретація непотрібна і навіть неможлива - це тілесні та ритуальні практики.

8. Інтерпретація пов'язана з такою властивістю людської свідомості як семіотична активність, тобто здатністю безперервно створювати й осмислено сприймати знаки. Інтерпретування дає можливість реалізувати інтенцію творення, й саме цим і цінне.

9. Розмаїття форм культурної діяльності вимагає засвоєння різноманітних стратегій інтерпретації для участі в соціумі та реалізації творчого потенціалу особистості, а в умовах усе більшої текстуалізації видозміненого життєвого світу людини Постмодерну навички інтерпретації стають необхідними для виживання.

10. Роль інтерпретації в культурі - створювати реальний текстовий простір для вивчення й засвоєння чужорідного/незнаного як на рівні особистої реалізації людської істоти, так і на рівні культури як інтерсуб'єктивної цілості.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

Інтерпретація як істотний елемент комунікації // Магістеріум. Випуск третій. Історико-філософські студії. - К.: КП ВД «Педагогіка», 2000. - C. 153-159.

Інтерпретація як умова існування в семіотичному універсумі // Наукові записки НаУКМА. - Т.18 Філософія і релігієзнавство. - К.: Вид. Дім «KM Academia», 2000. - C. 59-66.

Словник як спосіб інтерпретування // Філософсько-антропологічні студії'2000. Європейський вектор та основні цінності української гуманітаристики. - Істина. Правда. Життя. (До 70-річчя Мирослава Поповича). - К: Стилос, 2000. - С. 357-368.

Аналіз інтерпретації з мета-позиції // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб.наук. праць. - Вип.27. - К: Український центр духовної культури, 2002. - С. 198-211.

Размещено на Allbest.ru