Київська академічна філософія ХІХ - початку ХХ ст. і становлення історико-філософської науки в Україні

Водночас у підходах до викладання історії філософії в духовних академіях і університетах дисертант знаходить чимало спільного, акцентуючи увагу на праці з першоджерелами і новітньою філософською літературою, можливість якої забезпечувала грунтовна мовна підготовка, висока вимогливість до студентів, виховання наукової сумлінності й звички до систематичної і наполегливої розумової праці. Спільними зусиллями духовно-академічних і університетських філософів складалась професійна “планка”, якої треба було досягти, аби ввійти до філософської спільноти.

У викладанні історико-філософських курсів Київської духовної академії та університету автор відзначає деякі пріоритетні напрямки. Зокрема, вимога Статуту 1814 р. дотримуватись філософії Платона і його послідовників значною мірою сприяла як піднесенню “платонічних” настроїв духовно-академічних філософів, так і розвиткові вітчизняного платонознавства. Класичне відділення історико-філологічних факультетів університету виховувало передусім філософів-античнознавців. Поряд із іменами Платона і Арістотеля у спеціальних філософських курсах Університету Св. Володимира, в програмі його Психологічної семінарії на зламі ХІХ - ХХ ст. найчастіше зустрічається ім'я Канта, що значною мірою позначилось на розвиткові кантознавчих студій у Києві.

У наступних розділах дисертації представлений науковий доробок київських істориків філософії ХІХ - початку ХХ ст.

П'ятий розділ “Проблеми теорії і методології історії філософії у спадщині київських академічних філософів ХІХ - початку ХХ ст.” присвячено аналізу вихідних засад і принципів, на яких грунтовались історико-філософські студії філософів Київської духовної академії та Університету Св. Володимира, їхнього розуміння теоретичних і методологічних проблем історико-філософського знання, місця останніх в їхніх наукових розвідках.

Грунтуючись на текстологічному аналізі наукових праць київських істориків філософії - О. Новицького, С. Гогоцького, П. Юркевича, П. Ліницького, О. Козлова, П. Тихомирова, О. Гілярова, Г. Якубаніса, - автор виявляє не лише глибокий і систематичний інтерес до теоретичних і методологічних проблем історії філософії, що помітно вирізняє київський академічний осередок від інших філософських осередків Російської імперії, а й значний доробок згаданих мислителів у цій галузі. Дисертант обгрунтовує думку, що саме київськими істориками філософії зазначеної доби здійснені перші на східнослов'янському грунті вагомі кроки у розбудові теорії, методології, історіографії історії філософії, у ствердженні історії філософії як самостійної наукової дисципліни. Як доведено у дисертації, ці кроки виявились передусім у творчому осмисленні історико-філософської концепції Гегеля, перші спроби якого на теренах Російської імперії належать О. Новицькому і С. Гогоцькому. Пов'язуючи з історико-філософською творчістю Гегеля значну віху в становленні історії філософії як науки, що усвідомила, нарешті, своє завдання як розкриття необхідного внутрішнього зв'язку між минулим і сьогоденням, як з'ясування смислу і значення кожного з філософських вчень у цілісному і єдиному розвитку філософії, обидва мислителі виявили себе непримиренними критиками історико-філософського апріоризму, скерувавши теоретико-методологічні пошуки київських істориків філософії у напрямку подолання гегелівського іманентизму і монологізму в тлумаченні історико-філософського процесу, спростування деперсоніфікованої моделі історії філософії, відірваної від живлячого її грунту - людського світу.

Аналіз теоретичних і методологічних розробок київських істориків філософії ХІХ - початку ХХ ст. виявляє поступове визрівання і набуття пріоритетного значення культурологічного підходу до вивчення історії філософії, що акцентує увагу на світоглядному значенні філософії і творчій індивідуальності, в якій фокусуються культурно-історичні та теоретичні детермінанти розвитку філософії. Наголос на особистісному вимірі філософії (так само як і історико-філософського пізнання), що його знаходимо вже в працях С. Гогоцького, П. Юркевича, П. Ліницького, О. Козлова, П. Тихомирова, набуває принципового значення в історико-філософських побудовах О. Гілярова, в концепції якого реальний суб'єкт філософської творчості постає головною дійовою особою історико-філософського процесу і фокусом усієї системи його детермінант. Намагаючись уникнути крайнощів суб'єктивістського, вузькопсихологічного розуміння особистісного начала розвитку філософії як не вписаної до контексту соціокультурних детермінант індивідуальної психічної структури особи, київські історики філософії початку ХХ ст. накреслюють плідний шлях тлумачення особистісного знання, яким є філософія як активне осягнення світу, як такого, що визріває на грунті культури, вбирає й переломлює через призму творчої індивідуальності багатомірні культурно-історичні реалії.

У спадщині київських академічних філософів ХІХ - початку ХХ ст. автор знаходить низку конструктивних ідей щодо механізму взаємодії філософії з релігією, наукою, мистецтвом, співвідношення національного і загальнолюдського, принципів історико-філософської критики та ін., відзначаючи їхню актуальність для сучасної історико-філософської науки.

Дисертант наголошує, що студії у галузі теорії і методології історії філософії виявляють київських академічних філософів зазначеної доби часткою європейської спільноти істориків філософії, а їхні пошуки і здобутки - органічною складовою європейської історико-філософської науки. Історико-філософський професіоналізм, виявлений О. Новицьким,С. Гогоцьким, П. Тихомировим, О Гіляровим та ін., самостійність і високий рівень їхніх теоретичних узагальнень є, на думку автора, переконливим свідченням продуктивного розвитку вітчизняної академічної філософії.

Автор відзначає також і ту роль, що її відіграли київські історики філософії ХІХ - початку ХХ ст. у ствердженні значущості історико-філософської науки у свідомості російського суспільства, звертаючи увагу на величезну просвітницьку діяльність київських професорів, спрямовану на поширення історико-філософських знань та урозуміння того, що без знання історії філософії не можна збагнути сенсу і сутності як самої філософії, так і духовної культури, квінтесенцією якої вона є. У вивченні історії філософії О. Новицький і С. Гогоцький, О. Козлов і О. Гіляров, П. Ліницький і П. Тихомиров та ін., наголошує автор, вбачали засіб не лише для інтелектуального піднесення, а й для “зрощення душі”, для вироблення у собі толерантного, вдумливого та критичного ставлення до життя. Відзначаючи, що теоретичні і методологічні побудови київських академічних філософів ХІХ - початку ХХ ст. не вичерпують їхнього доробку в галузі історії філософії, що невід'ємну частку їхньої історико-філософської діяльності складають конкретні історико-філософські дослідження, у практиці яких визрівали й реалізовувались найважливіші з їхніх теоретичних узагальнень, автор з'ясовує основні напрямки цих досліджень та їхні найважливіші результати (шостий розділ “Основні напрямки конкретних історико-філософських досліджень в академічній філософії Києва ХІХ - початку ХХ ст.”).

Розглядаючи історико-філософські розвідки київських академічних філософів ХІХ - початку ХХ ст., дисертант розрізняє праці, написані на історико-філософському матеріалі, від спеціальних досліджень, присвячених певним філософам або історичним етапам розвитку філософії, керуючись такими міркуваннями. Будь-який з творів, написаний П. Юркевичем чи С. Гогоцьким, О. Новицьким чи О. Гіляровим, П. Тихомировим чи П. Ліницьким та ін., незалежно від того, до якої галузі філософського знання цей твір належить - до логіки чи психології, етики чи метафізики тощо, завжди вміщує історико-філософські екскурси (інколи доволі розлогі), грунтується на глибокому знанні філософських першоджерел і спирається на філософський досвід, здобутий попередниками. Автор відзначає, зокрема, той факт, що усвідомлюючи значущість історико-філософської науки й докладаючи чимало зусиль для її розбудови, жоден з київських академічних мислителів зазначеної доби не розглядає історію філософії в якості структурного компонента філософського знання. З погляду, наприклад, П. Юркевича основними складовими філософії є логіка, метафізика і моральна філософія. В уяві С. Гогоцького такими складовими є логіка, гносеологія, онтологія, космологія, моральна філософія, природне богослов'я і психологія. Навіть О. Гіляров, виділяючи такі галузі філософії як онтологія, космологія, гносеологія, психологія, теологія, соціологія, етика та естетика, не включає до їх переліку історії філософії, чим викликає подив і заперечення опонентів. На думку автора, цей факт свідчить не про байдужість до історико-філософського знання чи визнання його “вторинного” значення щодо вищезазначених філософських наук: розробляючи історію філософії як науку, з притаманним для неї теоретичним і методологічним апаратом, і духовно-академічні, і університетські філософи розуміють її набагато глибше, ніж спеціальну філософську дисципліну, розглядаючи її не як вступ до сучасної філософії, а як самий спосіб існування філософії, її “живе життя”, невід'ємну частку того культурного поля, в якому розвивається і живе філософське мислення.

Зважаючи на мету даного розділу, автор зосереджується на спеціальних історико-філософських студіях київських академічних філософів зазначеної доби, окреслює їхні здобутки у вивченні основних історичних етапів розвитку філософії, доходячи висновку про їх вагомий доробок не лише у галузі теорії та методології історії філософії, а й у практиці конкретних досліджень.

Відзначаючи доволі широку палітру наукових інтересів, продемонстрованих київськими істориками філософії ХІХ - початку ХХ ст., автор обстоює думку, що пріоритетними напрямками їхніх спеціальних досліджень виявились історико-філософське античнознавство (О. Новицький, Г. Малеванський, О. Гіляров, Г. Якубаніс та ін.) й передусім платонознавство, а також кантознавство (С. Гогоцький, П. Юркевич, П. Ліницький, Д. Богдашевський, О. Козлов, Г. Челпанов, П. Тихомиров, О. Щербина, Г. Шпет та ін.). Саме у цих галузях дисертант знаходить і найзначніші здобутки київських істориків філософії цієї доби, вбачаючи в останньому ще одне переконливе свідчення нерозривного зв'язку викладацької і наукової діяльності, як двох найважливіших сфер академічного філософування - адже, посідаючи центральне місце у практиці викладання історії філософії і в університеті, і в духовній академії, антична і німецька філософія, Платон і Кант з необхідністю стимулювали науковий інтерес і викладачів, і їхніх вихованців. Водночас автор акцентує увагу й на більш глибоких чинниках відзначеної спрямованості історико-філософських студій. Так, історико-філософський інтерес до спадщини Платона підігрівався яскраво вираженим тяжінням вітчизняної філософії до ідеалізму платонівського типу, характерним не лише для духовно-академічного філософування, що розгорталось в руслі християнського платонізму, а й такого, що знаходило прихильників і в університетському середовищі. Сплеск кантознавчих студій на зламі ХІХ - ХХ ст. (і водночас поглиблення історико-філософського інтересу до філософії Платона) дисертант розглядає як реакцію академічної філософії на поширення неокантіанства і позитивізму та вияв її прагнення до розробки універсальної методології філософського пізнання, відповідної до вимог нової історичної доби.

Виділяючи античнознавство і кантознавство в якості пріоритетних напрямків спеціальних історико-філософських студій київських академічних філософів ХІХ - початку ХХ ст., автор наголошує й на певних кроках, здійснених в інших галузях - зокрема у сходознавстві (О. Новицький, О. Козлов), гегелезнавстві (С. Гогоцький), історії патристичної філософії (К. Скворцов, С. Єпіфанович), західноєвропейської філософії другої пол. ХХ ст. (О. Козлов), російської філософії (В. Завитневич, П. Кудрявцев, В. Зеньковський) та ін., чий поодинокий характер не применшує їхньої значущості у розвиткові вітчизняної історико-філософської науки. .

Підсумовуючи результати здійсненого дослідження, автор робить такі висновки:

1. Академічна філософія - тип філософування, інституалізований у системі освіти і науки і такий, що виявляє себе теоретичною діяльністю у спеціалізованих галузях філософського знання (філософських науках) та реалізується у практиці викладання - виконує низку важливих функцій в культурі, сприяючи існуванню філософської спільноти в єдиному комунікативному просторі; забезпеченню спадкоємності філософського знання; становленню категоріального апарату і методологічних принципів, значення яких сягає за межі філософського фаху; вихованню здатності критичного мислення як способу орієнтації у світі; розвиткові “вищої культури живої особи”.

2. Академічна філософія увиразнює свою сутність і значущість лише за умови урахування її культурно-історичного виміру. Найближчий контекст, поза яким неможливо відтворити розвиток академічного філософування, складає історія освіти. Становлення і розвій академічної філософії вимагають певного освітнього середовища, “обличчя” якого, у свою чергу, значною мірою залежить від того, наскільки успішно розвивається й функціонує в ньому професійне філософування.

3. Становлення академічної філософії в межах певної культури зумовлене логікою філософського розвитку в його історичному бутті в цій культурі. Визначальними чинниками пізнього, порівняно із західноєвропейськими зразками, виникнення академічної філософії на теренах України є опосередкованість прилучення вітчизняної філософії до фундаментальної філософської традиції, закладеної в античній культурі; домінування культурних впливів, що впродовж багатьох століть не сприяли становленню теоретичного філософування; історичні умови, що гальмували процес інституалізації філософського знання.

4. Передумови для розвитку академічної філософії на українських землях складаються з другої половини XVІ ст. і пов'язані з духовними та суспільними процесами тієї доби, що увиразнили потребу в філософській думці як категоріальному осягненні всезагального.

5. Становлення української академічної філософії відбувається у межах київської регіональної субкультури. Київське культурно-освітнє середовище зберігає роль значного філософського осередку і на теренах Російської імперії ХІХ - початку ХХ ст.

6. Попри пізній характер і відсутність нормальних умов для функціонування та розвою, академічна філософія значно сприяла “філософському пробудженню” східних слов'ян, поставши серйозним фактором легітимації філософського знання в культурному полі Російської імперії. Розвиваючись у межах імперської системи освіти і складаючи частку загальноросійського історико-філософського процесу, київська академічна філософія ХІХ - початку ХХ ст. відіграла вагому роль у розвитку філософської культури в Україні. Академічна філософія сприяла, непрямим чином, і становленню української самосвідомості - адже останнє неуникно потребувало певного рівня філософської освіти й навичок філософської рефлексії, які здобувались більшістю провідних діячів українського руху в університетському і духовно-академічному середовищі Києва.

7. Специфіка і принципові розбіжності духовно-академічної та університетської філософії не дають підстав для розгляду київської школи як такої, що об'єднує філософів духовної академії та університету, в якості феномена вітчизняної філософської культури. Невідповідність необхідним ознакам філософської школи, генетична, аксиологічна і функціональна спорідненість філософської діяльності православних духовних академій не дозволяє виділити феномен “славетної київської школи” і у вузькому розумінні - як такої, що охоплює філософів Київської духовної академії. Визнання за поширеним в історико-філософській літературі поняттям київської релігійно-філософської школи метафоричного значення не применшує, однак, здобутків київської академічної філософії у розвитку вітчизняної філософської науки і культури.

8. Вивчення філософської спадщини духовно-академічних і університетських філософів Києва виявляє пріоритетність історико-філософських студій як напрямку їхньої філософської діяльності. Така пріоритетність обумовлена, з одного боку, необхідністю забезпечення історико-філософських курсів, котрі посідали чільне місце у філософській освіті, а з іншого - атмосферою духовної несвободи, що в ній розвивалась вітчизняна академічна філософія ХІХ - початку ХХ ст., для якої історія філософії складала одну з нечисленних лакун для реалізації власного творчого потенціалу.

9. Здійснений у дисертації аналіз місця історії філософії в системі духовно-академічної та університетської освіти в Києві ХІХ - початку ХХ ст. виявив її статус обов'язкової та фундаментальної філософської дисципліни і високий рівень фахової підготовки, що забезпечувався як Київською духовною академією, так і Університетом Св. Володимира. Цей фактор, як з'ясовано у роботі, значно сприяв розвитку історико-філософських студій у межах київської академічної філософії.

10. Найважливіший результат цих історико-філософських студій - ствердження на вітчизняному грунті історії філософії як самостійної наукової дисципліни, перші вагомі кроки в розробці теоретичних засад і методологічних принципів історико-філософського пізнання, розбудові історіографії історії філософії, концептуальному осмисленні історико-філософського процесу.

11. Зароджуючись в результаті творчого, критичного осмислення історико-філософської концепції Гегеля, пошуки київських академічних філософів ХІХ - початку ХХ ст. в галузі теорії і методології історії філософії розгортались у напрямку подолання апріоризму та іманентизму в тлумаченні історико-філософського процесу, доведення штучності його однолінійної моделі та хибності абсолютизації логічної детермінанти філософського розвитку, реабілітації культурно-історичного і особистісного вимірів філософії.

12. В працях київських істориків філософії кінця ХІХ - початку ХХ ст. знаходимо перші на вітчизняному грунті спроби обгрунтування культурологічного підходу до вивчення історії філософії, що спирається на розуміння філософії як особливої сфери духовної діяльності і переносить центр уваги на особистісний вимір філософії та її історії, розглядає творчу індивідуальність як фокус усієї системи детермінант розвитку філософії. Розгляд історії філософії в контексті історії культури стимулює київських академічних філософів ХІХ - початку ХХ ст. до плідного вивчення механізму взаємодії філософії з релігією, наукою, мистецтвом, співвідношення національного і загальнолюдського в історико-філософському процесі.

13. Аналіз спеціальних досліджень київських істориків філософії ХІХ - початку ХХ ст., здійснений у дисертації, дозволяє виділити в якості пріоритетних напрямків історико-філософське античнознавство (й, передусім, платонознавство) і кантознавство і водночас увиразнює цілий спектр різноманітних історико-філософських інтересів - від сходознавства до новітньої філософії, у тому числі російської.

14. Наукова, викладацька і просвітницька діяльність київських істориків філософії зазначеної доби сприяла значному піднесенню філософської культури не лише в Україні, а й за її межами. Осмислення їх фахового досвіду суттєво збагачує сучасну історико-філософську науку.

15. Здійснений у дисертації цілісний і систематичний аналіз історико-філософської спадщини академічних філософів Києва ХІХ - початку ХХ ст., виявляючи історико-філософський досвід і традиції, значущі для розвитку сучасної історико-філософської науки, засвідчує необхідність її подальшого вивчення і пов'язує перспективи майбутніх досліджень передусім з поглибленням аналізу історико-філософського доробку окремих речників київської академічної філософії. Без сумніву гідні спеціальних досліджень (у тому числі дисертаційних) історико-філософська спадщина О. Новицького, П. Ліницького, О. Козлова, П. Тихомирова. Потребують подальшого вивчення історико-філософські студії П. Кудрявцева і Д. Богдашевського. Необхідний крок у подальших розвідках складає аналіз лекційних курсів з історії філософії (П. Юркевич, Д. Поспєхов, І. Скворцов та ін.) та усього кола історико-філософських рукописів з фондів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. Заслуговують на спеціальні дослідження київське античнознавство, кантознавство, сходознавство. Потребують історико-філософської реконструкції розвідки київських академічних філософів з історії російської філософії. Спільних зусиль релігієзнавців та істориків філософії вимагає аналіз доробку київських духовно-академічних філософів у вивченні патристичної спадщини.

16. Першочергові зусилля сучасної історико-філософської україністики мають бути спрямовані на перевидання найзначніших праць київських академічних філософів ХІХ - початку ХХ ст., адже переважна більшість цих праць сьогодні належить до бібліографічних раритетів. Чимало з них залишилось лише в журнальних публікаціях або в рукописах, доступних вузькому колу фахівців. Бездіяльність щодо перевидання спадщини київських академічних філософів ХІХ - початку ХХ ст. не тільки збіднює сучасні уявлення про зміст і значення їхньої філософської творчості, а й відкриває простір для ствердження нових міфів на місці міфів давніх.

Основні положення і висновки дисертації викладено у таких публікаціях автора

1. Київська академічна філософія ХІХ - початку ХХ ст.: методологічні проблеми дослідження. - К.: ЗАТ “Віпол”, 2000. - 248 с. (14,98 д.а.)

2. Київ в історії філософії України (у співавт. з В. С. Горським, Я. М. Стратій, А. Г. Тихолазом). - К.: Вид. дім “КМ Academia”; ТОВ Університетське видавництво “Пульсари”, 2000. - 264 с. (16,4 д. а.) [Авт. - 5,1 д. а.]

3. Філософія світла і радості: Олексій Гіляров. - К.:Український центр духовної культури, 1997. - 184 с. (8,03 д. а.).

4. Юркевич Памфіл. З рукописної спадщини / Упорядкув., пер. укр. й комент. М. Ткачук - К.: Видавничий дім “КМ Academia”, Університетське видавництво “Пульсари”, 1999. - 332 с. (15,99 д. а.).

5. Теоретичні і методологічні проблеми історико-філософського знання у спадщині Сильвестра Гогоцького // Наукові записки НаУКМА. - Т. 19. Філософія та релігієзнавство. - К., 2001. - С. 70 - 75 (0,5 д. а.)

6. Проблеми теорії та методології історії філософії у творчості Ореста Новицького // Наукові записки НаУКМА. - Т. 19. Спеціальний випуск.- К., 2001. - С. 87 - 92 (0,6 д. а.).

7. “Славетна київська школа”: феномен чи метафора? // Філософська думка. - 2001. - № 2. - С. 58 - 82 (1 д. а.).

8.О рукописном наследии Памфила Юркевича // Вопросы философии. - 2001. - № 7. - С. 113 - 119 (0,5 д. а.).

9.П. Юркевич. Характер и направление современной германской философии (публ. та коментар) // Вопросы философии. - 2001. - № 7. - С. 120 - 128 (0,5 д. а.).

10. Євген Спекторський. Кант і соціальна філософія (публікація, передмова, пер. укр.) // Дух і літера. - Вип. 7-8. - К., 2001. - С. 318 - 341 (1 д. а.).

11. Академічна філософія як феномен // Наукові записки НАУКМА. - Т. 18. Філософія та релігієзнавство. - К., 2000. - С. 52 - 58 (0,5 д. а.).

12. Києво-Могилянська академія і становлення академічної філософії в Україні // Філософська думка. - 2000. - № 4. - С. 37 - 56 (0,9 д. а.).

13. Київська кантіана ХІХ - початку ХХ ст.: досвід і традиції // Кантівські студії 1999: Щорічник Кантівського товариства в Україні. - К.: Тандем, 2000. - С. 26 - 36 (0,5 д. а.)

14. Невідомий Юркевич (сторінками рукописної спадщини) // Вісник Міжнародного Соломонового університету. - 2000. - Вип. 3. Юдаїка. - С. 17 - 24 (0,5 д. а.).

15. З історії академічної філософії в Україні: Університет Св. Володимира // Філософська думка. - 1999. - № 1-2. - С. 213 - 241 (1,5 д. а.).

16. Академічна філософія в Україні ХІХ - початку ХХ ст.: актуальні проблеми дослідження // Наукові записки НаУКМА. - Т. 8. Філософія і право. - К., 1999. - С. 37 - 41 (0,5 д. а.)

17. Генріх Якубаніс як історик філософії // Мандрівець. - 1999. - № 4. - С. 32 - 36 (0,5 д. а.)

18. Київський період творчості В. В. Зеньковського // Магістеріум: Історико-філософські студії. Вип. 1. - К., 1998. - С. 28 - 37 (1 д. а.).

19. Міфи старі й нові (до питання про вивчення академічної філософії в Україні 19 - поч. 20 ст.) // Україна: людина, суспільство, природа. Четверта щорічна наукова конференція. Тези доповідей. - К., 1998. - С. 85 - 88 (0,2 д. а.).

20. З київських архівів: В. В. Зеньковський і Університет Св. Володимира // Магістеріум: Історико-філософські студії. Вип. 1. - К., 1998. - С. 112 - 122

21. Античнознавчі студії О.М.Гілярова // Київські обрії: історико-філософські нариси. - К.: Стилос, 1997. - С. 146 - 166 (1 д. а.).

22. Академічна філософія в Україні: проблеми і перспективи дослідження // Україна: людина, суспільство, природа. Третя щорічна наукова конференція. Тези доповідей. - К., 23-24 січня 1997. - С. 76 - 77 (0,1 д. а.).

23. Орест Новицький як філософ та історик філософії // Наукові записки НаУКМА. - Т. 1. - К., 1996. - С. 85 - 93 (1 д. а.).

24. Орест Новицький: долаючи забуття // Філософська і соціологічна думка. - 1996. - № 1-2. - С. 175 - 191 (0,9 д. а.).

25. Рукописна спадщина Памфіла Юркевича ( у співавт. з Н. Краснобокою) //Філософська і соціологічна думка. - 1996. - № 3-4. - С. 29 - 37 (0,5 д. а.).

26. Ор. Новицький. Декілька слів у відповідь на рецензію твору “Поступовий розвиток стародавніх філософських вчень і т. д.”, вміщену в “Современнике” (публікація, пер. укр., примітки) // Філософська і соціологічна думка. - 1996. - № 1-2. - С. 192 - 207 (1 д. а.).

27. Памфіл Юркевич. Вступ до філософії права (першодрук, пер. укр., примітки) // Філософська і соціологічна думка. - 1996. - № 3-4. - С. 38 - 71 (2 д. а.).

28. Гегелівські впливи у творчості О. Новицького і С. Гогоцького // Спадщина Памфіла Юркевича: світовий і вітчизняний контекст: Збірник наукових статей. - К.: Видавничий дім “КМ Аcademia”, 1995. - С. 284 - 292 (0,5 д. а.) .

29. Київський університет у російській філософській культурі ХІХ - початку ХХ ст. // Проблеми філософії. - Вип. 92. - К.: Либідь, 1992. - С. 122 - 128 (0,5 д. а.).

30. О. М. Гіляров: пошуки світогляду // Проблеми філософії. - Вип. 94. - К.: Либідь, 1992. - С. 125 - 137.

31. О. М. Гіляров як історик філософії (у співавт. з Ю. В. Кушаковим ) // Філософська і соціологічна думка. - 1990. - № 5. - С. 94 - 104 (1 д. а.).

32.“Передсмертні думки ХІХ сторіччя у Франції О. М. Гілярова // Філософська і соціологічна думка. - 1990. - № 6. - С. 93 - 94 (0, 2 д. а.)

33. Проблема детерминации философского знания в творчестве А. Н. Гилярова // Проблемы философии. - Вып. 82. - К.: Изд-во при Киевском гос. ун-те изд. объединения “Вища школа”,1989. - С. 114 - 121 (0,5 д. а.).

АНОТАЦІЯ

Ткачук Марина Леонідівна. Київська академічна філософія ХІХ - початку ХХ ст. і становлення історико-філософської науки в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09. 00. 05. - історія філософії.

Інститут філософії імені Г. С. Сковороди Національної Академії наук України, К., 2001.

Дисертація є цілісним дослідженням історико-філософської спадщини філософів Київської духовної академії та Університету Св. Володимира. У роботі визначені поняття і функції академічної філософії, виявлені специфіка та основні етапи становлення академічної філософії в київській регіональній субкультурі, з'ясовані особливості розвитку академічної філософії в Києві

ХІХ - початку ХХ ст., здійснений аналіз функціонування історико-філософського знання в київській духовно-академічній і університетській традиції, виокремлені науково значущі результати історико-філософських студій київських академічних філософів зазначеної доби, що сприяли конституюванню вітчизняної історико-філософської науки як самостійної дисципліни.

Ключові слова: академічна філософія, історія філософії, Київська духовна академія, Університет Св. Володимира.

Ткачук Марина Леонидовна. Киевская академическая философия ХІХ - начала ХХ ст. и становление историко-философской науки в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09. 00. 05. - история философии.

Институт философии имени Г. С. Сковороды Национальной Академии наук Украины, К., 2001. Диссертация является целостным исследованием историко-философского наследия философов Киевской духовной академии и Университета Св. Владимира. В работе определены понятие и функции академической философии, выявлена специфика и основные этапы становления академической философии в киевской региональной субкультуре, выяснены особенности развития академической философии в Киеве ХІХ - начала ХХ вв., осуществлен анализ функционирования историко-философского знания в киевской духовно-академической и университетской традиции, вычленены научно значимые результаты историко-философских исследований киевских академических философов данной эпохи, способствовавшие конституированию отечественной историко-философской науки как самостоятельной дисциплины.

Академическая философия рассматривается автором как тип философствования, институциализированный в системе образования и науки, выявляющий себя теоретической деятельностью в специализированных отраслях философского знания (философских науках), реализующейся в практике преподавания и осуществляющий ряд важных функций в культуре. Исходя из того, что становление и развитие академической философии требует определенной образовательной среды, зависящей, в свою очередь, от того, насколько успешно развивается и функционирует в ней профессиональное философствование, и обусловлено логикой философского развития в его историческом бытии в культуре, автор связывает поздний, в сравнении с западноевропейскими образцами, характер становления академической философии на землях Украины с опосредованностью приобщения отечественной философии к фундаментальной философской традиции, заложенной в античной культуре, доминированием культурных влияний, не способствовавших на протяжении столетий становлению теоретического философствования, и историческими условиями, тормозившими процесс институализации философского знания.

Автор показывает, что предпосылки для развития академической философии на украинских землях складываются со второй половины XVІ ст. и связаны с духовными и социальными процессами эпохи, выявившей потребность в философской мысли как категориальном постижении всеобщего. Становление украинской академической философии происходит в рамках киевской региональной субкультуры, сохраняющей свое значение для развития философии на территории Российской империи и в ХІХ - начале ХХ вв. Выяснено, что не смотря на отсутствие нормальных условий для функционирования и развития, академическая философия значительно способствовала “философскому пробуждению” восточных славян, явившись серьезным фактором легитимации философского знания в культурном поле империи.

Анализ особенностей функционирования философского знания в Киевской духовной академии Университете Св. Владимира выявил несоответствие как киевского философского сообщества в целом, так и духовно-академического сообщества в частности, необходимым признакам философской школы, выяснивши его метафорическое значение, отнюдь не умаляющее значимости киевской академической философии ХІХ - начала ХХ вв. в развитии отечественной философской науки и культуры.

Изучение философского наследия духовно-академических и университетских философов Киева выявило приоритетность в их творчестве историко-философских исследований, обусловленную как необходимостью обеспечения историко-философских курсов, занимавших ведущее место в философском образовании, так и имперской атмосферой духовной несвободы, в которой история философии являлась одной из немногочисленных лакун для реализации собственного творческого потенциала.

Важнейшие результаты этих исследований состоят в разработке теории и методологии историко-философского познания, в становлении историографии истории философии, в попытках концептуального осмысления историко-философского процесса, сыгравших весомую роль в становлении истории философии как самостоятельной научной дисциплины, в развитии отечественного историко-философского антиковедения (прежде всего платоноведения) и кантоведения, в изучении патристического наследия.

Ключевые слова: академическая философия, история философии, Киевская духовная академия, Университет Св. Владимира.

Maryna L. Tkachuk. The Kyiv's academic philosophy of XIX - beginning XX centuries and development of History of Pilosophy in Ukraine. - Manuscript.

Thesis for a Doctor's degree by speciality of 09. 00. 05 - History of Philosophy. - Institute of Philosophy named after G. S. Skovoroda of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2001.

The thesis is a whole analysis of a legasy of Kyiv Spiritual Academy's and St. Vladimir University's philosophers in a History of Philosophy. Notion and functions of academic philosophy are defined, specificy and main stages of development of academic philosophy in Kyiv's region culture are revealed, peculiarities of development of academic philosophy in Kyiv of XIX - beginning XX centuries are elucidated, ahalysis of studies of History of Philosophy and in Kyiv's academic tradition are realized in this thesis.

Key words: academic philosophy, History of Philosophy, Kyiv Spiritual Academy, St. Vladimir University.

Размещено на Allbest.ru