Механізми несвідомого соціального спотворення феноменології архетипу

Размещено на http://www.allbest.ru

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Спеціальність 09.00.03. - Соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Механізми

несвідомого соціального спотворення

феноменології архетипу

Некита Андрій Григорович

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському державному лінгвістичному університеті Міністерства науки і освіти України, на кафедрі філософії.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Бровко Микола Миколайович,

Міжнародний інститут лінгвістики та права, професор.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Левчук Лариса Тимофіївна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідуюча кафедрою етики, естетики та культурології.

доктор філософських наук,

старший науковий співробітник

Коцюбинський Володимир Йосипович,

Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України,

старший науковий співробітник.

Провідна установа - Національний інститут стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України, відділ політичних та гуманітарних досліджень, м.Київ.

Захист відбудеться “23” березня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02. в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул.Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “23” лютого 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, Ситниченко Л.А.

кандидат філософських наук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження.

Одним з провідних завдань соціального реформування на сучасному етапі розвитку української держави постає її глобальна переорієнтація в напрямку подолання тоталітарного минулого на всіх рівнях соціальної взаємодії з метою розбудови цивілізованого, громадянського суспільства та реалізації програмних положень Конституції, згідно з якими Україна має врешті відбутися як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Але процеси становлення національної державності є досить суперечливими. З одного боку, надзвичайний спалах інтересу до історії етносу, традицій, мови є значним кроком у цивілізоване буття. З другого боку, не можна недооцінювати серйозної небезпеки гіпертрофованого масового захоплення національною ідеєю, що здатна реалізуватися у вже апробованих тоталітарних формах розгортання соціальних і духовно-культурних процесів.

Одним з головних досягнень свідомого освоєння феномену тоталітаризму стає розуміння неможливості його подолання запозиченими в нього ж методами. Минула історія і особливо нинішнє століття, переповнені прикладами різномасштабних соціальних експериментів, які здійснювалися саме при повному або частковому пригніченні та ігноруванні прихованих сторін людської натури. Адже самі індивіди, їх соціальні стосунки та інституційна організація соціуму, по-перше, є продуктами цілеспрямованої соціальної дії, які покликані на підставі вимог раціоналізму та утилітарного прагматизму регулювати функціонування держави. По-друге, подібні процеси неминуче огортаються тягарем несвідомих детермінант, кожна з яких по-своєму інтерпретує образ дії, мотиви та спонукання, що складають основу того чи іншого акту соціального реформування, під яким слід розуміти, взагалі, будь-яку соціальну трансформацію, незалежно від її масштабів та оцінки.

Дослідження комплексу різноманітних зв'язків людини як із соціумом загалом, так і з тими, чи іншими його інститутами, повинне вибудовуватися з урахуванням специфіки формування та функціонування процесів соціалізації несвідомих архетипічних змістів на індивідуальному, груповому і глобальному рівнях. В іншому випадку, дослідник ризикує залишити поза увагою апріорні несвідомі механізми, без вивчення яких неможливо говорити про будь-яке ефективне соціальне управління.

Виснажений перманентними тоталітарними експериментами соціум реально являє образ цивілізованої гуманітарної катастрофи, в межах якої гуманізм стереотипно інтерпретується лише як формальне “не знищення” людини, природного та культурного середовища буття людства, не кажучи вже про можливість їх творчого злету. Все це є яскравим доказом того, що основною ознакою дійсної широкомасштабної катастрофи сучасності виступає інституційно неконтрольована повінь несвідомості, яка призводить до лавиноподібного вимивання свідомих культурних елементів з усіх галузей соціального функціонування. Таким чином, трагічна занедбаність незаангажованого філософського осмислення широкого загалу відчужених фактів соціального перебування неминуче огортається ескалацією людських страждань, незалежно від того, усвідомлюються вони чи ні.

Ступінь розробленості проблеми.

Аналіз етапів формування наукової парадигми несвідомого дозволяє відокремити ряд наявних дослідницьких напрямів, так чи інакше присвячених розробці її загально-філософських аспектів. Медико-психологічний напрям дослідження несвідомого пов'язується з працями З.Фрейда, який встановив безпосередні зв'язки між невротичними симптомами та несвідомими переживаннями переважно травматичного характеру. Він цілком справедливо тлумачив несвідоме як могутню, антагоністичну свідомості, ірраціональну силу, безумовно, здатну активно впливати на різноманітні соціальні процеси. З психоаналітичним вченням Фрейда пов'язане виникнення цілого ряду шкіл: від ортодоксальних, до єретичних (А.Адлер, В.Райх, О.Ранк, Е.Фромм, К.Хорні та ін.), теоретичні надбання представників яких активно використовувалися автором у цій роботі.

Фундаментальною теоретичною основою цього дослідження є праці одного з “відступників” фрейдівського психоаналізу К.Г.Юнга, творчість якого не тільки акумулює підсумки загально-філософських та психіатричних наукових досліджень, але й містить найширший спектр міфологічного, історико-етнографічного, філософсько-містичного та езотеричного матеріалу. Це дозволило йому оформити результати своїх узагальнень у ґрунтовну культурологічну теорію, в якій аргументовано доводиться онтологічна місія архетипів колективного несвідомого в образному, індивідуаційно-культурному відтворенні індивіду та суспільства, яка, водночас, істотно відрізняється від сталих, витриманих в класичних раціоналістичних традиціях, поглядів на детермінанти соціального розвитку людства. Безпосередньо з цим пов'язаний і авторський аналіз теоретичних розробок юнгіанських учнів та послідовників (Дж.Хендерсен, Дж.А.Холл - класична школа в аналітичній психології; Дж.Хіллман - архетипічна школа в аналітичній психології та ін.), який дозволив визначити можливі сфери та методики аналізу архетипічної складової людської культури та її феноменів. Особливо слід акцентувати увагу на дослідженнях американського вченого українського походження В.Одайника, який найбільш близько підійшов до усвідомлення соціальної проблематики творчого спадку К.Г. Юнга, насамперед в аналізі трагічних наслідків ігнорування несвідомих витоків сучасної соціальності, тоталітарне перебування якої і в цілому, і в особі будь-якого з окремих її інститутів, детерміноване тягарем масово та індивідуально неусвідомленого архетипу Тіні.

Другою невід'ємною теоретичною складовою авторських наукових пошуків постає філософський доробок засновників принципу матеріалістичного розуміння історії - К.Маркса та Ф.Енгельса. Тривалий догматичний занепад марксової теоретичної спадщини у формі лінійно інтерпретованого, фактично тоталітарно-імагостазованого комунізму, унеможливлював адекватну оцінку ролі К.Маркса в розробці проблеми соціально-економічного та політико-ідеологічного оформлення колективних уявлень, фактично одвічно несвідомих, хоча і не атрибутованих як такі, у загальноприйнятій тоді науковій термінології. Провідна для філософії К. Маркса ідея відчуження та діяльнісно знімаючого його “позитивного гуманізму”, що представлена у “Економіко-філософських рукописах 1844 року”, неодмінно набуває нових імпульсів у поєднанні з теорією архетипів колективного несвідомого швейцарського мислителя-гуманіста К.Г.Юнга. Слід особливо відзначити, що саме подібне науково-теоретичне поєднання, сутність якого явлена образом, з одного боку, полум'яного революціонера, а з іншого, - кабінетного вченого, відкриває практично необмежені можливості позитивно-гуманістичної, архетипічної “феноменологізації” “суспільного буття”, саме діалектична міра якої і здатна гармонізувати взаємини Людини й Суспільства в будь-якому феномені їх архетипічно віталізованого Буття.

У створенні панорами соціального спотворення висхідних архетипічних принципів буття Індивіду, Природи та Суспільства, автор керувався науковими працями цілої низки сучасних західних та вітчизняних філософів. Так творчий доробок К.Поппера, Е.Гуссерля, Й.Шумпетера, С.Л.Франка, Т.Адорно цікавив автора з точки зору розгорнутої ними критики дегуманістичних принципів становлення і розвитку цивілізації. Аналізу масових форм перебування цивілізації присвячені праці Х.Ортега-і-Гасета, Е.Канетті, Г.Маркузе, Дж. Оруелла, С.Московічі, Г.Тарда, Г.Лебона, С.Сігеле, В.Вундта, П.Рікера, М.Вебера, О.Зинов'єва. Узагальнення ж філософсько-історичних парадигм цивілізаційного розвитку людства знайшло послідовне відображення в роботах Дж.Віко, Р.Дж.Колінгвуда, А.Вебера, Д.Белла, В.Іноземцева, Л.Карсавіна, Е.Морена, С.Платонова, О.Богданова та Т.Парсонса.

Зумовлений предметом дисертаційного дослідження авторський інтерес до механізмів несвідомого спотворення феноменології архетипу, неодмінно приводить до різнобічного аналізу проблем здійснення особистості в її антагоністичній взаємодії з соціальними інститутами, різні аспекти якої найбільш яскраво висвітлені в працях М.Штірнера, Е.Дюркгейма, Л.Дюмона, А.Маслоу, К.Лоренца, А.Камю, А.Глюксмана, В.Франкла, А.Блоха, А.Москаленко, В. Сержантова, Р.Гаріфулліна.

Крім того, перспективи подолання несвідомого відчуження, окреслені, з одного боку, соціокультурними аспектами становлення та розвитку свідомості, представленими в творчому доробку М.Мамардашвілі, О.П'ятигорського, О.Лосєва, Й.Хейзінги, П.Гуревича, О.Лобка, М.Ліфшиця, Е.Ільєнкова; а з іншого - можливістю феноменологічного повернення індивіду та суспільства до первинного вітального середовища архетипічно освоєного буття, гуманістичному аналізу якого присвятили свої роботи Т. де Шарден, А. Швейцер, В.Вернадський, М.Федоров, С.Рязанцев, Г.Спенсер, Ч.Ломброзо, Е.Кречмер, Ст.Гроф, О.Шпенглер.

Українська філософська традиція висвітлення питань становлення індивідуального методу освоєння дійсності репрезентована працями Є.Бистрицького, С.Безклубенка, Г.Горак, Є.Головахи, Н.Паніної. Плідному ж дослідженню особливостей юнгіанства присвячені праці І.Жеребкіної, С.Кримського, Л.Левчук, С.Маленка, Н.Хамітова.

Мета дисертаційного дослідження полягає в спробі створення ефективної методологічної моделі, яка розкриває сутність механізмів несвідомого соціального спотворення феноменології архетипу, та у визначенні науково-практичних перспектив її застосування до аналізу індивідуального та інституційного рівнів сучасного соціального перебування.

У відповідності з означеною метою формулюються такі завдання дослідження:

розкрити природу архетипічної маєвтики свідомості в образах людини та суспільства;

визначити специфіку несвідомих детермінант соціальної дефеноменологізації архетипу;

проаналізувати сутність інституалізації несвідомого соціального відчуження крізь призму формаційного підходу до історії;

визначити потенціал та історичні перспективи колективних форм освоєння соціального відчуження;

висвітлити особливості інституційної девіталізації архетипу як формальної основи соціального перебування;

дослідити специфіку інституалізації архетипічної сутності людини у формі “соціального індивіда”;

окреслити сутність парадигми несвідомого протистояння інституалізованих фрагментів відчуженого соціуму;

дати моральнісну оцінку практиці інституційної сакралізації принципу фрагментарності соціального перебування;

презентувати специфіку реклами як форми товарно-пропагандистської апологетики відчужено-споживацької соціальності.

Об'єктом дослідження виступає ієрархія відчужених, інституціоналізованих соціальних фрагментів як результат несвідомого спотворення феноменології архетипу.

Предметом дослідження є механізми несвідомого спотворення феноменології архетипу на індивідуальному та соціальному рівнях відчуження.

Теоретико-методологічною основою роботи є :

юнгіанський принцип онтологізації феноменів колективного несвідомого;

принцип матеріалістичного розуміння історії в поєднанні з принципами аналітичної психології;

принцип енантіодромії протилежностей як основи пізнання специфіки феноменології архетипічних змістів;

принцип системності в пізнанні процесів взаємодії індивіду з його соціальними інститутами.

Наукова новизна запропонованої роботи полягає у спробі побудови междисциплінарної, теоретико-методологічної моделі, яка адекватно відтворює механізми несвідомого соціального спотворення феноменології архетипу на підставі творчого поєднання філософських засад аналітичної психології та марксизму, що базується на аналізі та узагальненні широкого кола наукових джерел. феноменологія архетип несвідомий відчуження

Основні елементи новизни:

окреслюється архетипічна дуальність сутності образно-несвідомого, як імагінативного, освоєння світу шляхом введення пари понять, що представляють диалектику несвідомих протилежностей. Внаслідок чого, один з її полюсів виявляється утвореним “імагогенністю”, що являє саме діяльний, творчий характер освоєння несвідомих, образно-символічних змістів, що феноменологізуються свідомістю. А протилежний формується “імагостазністю”, що соціально означує насильницьку консервацію інституційно оприбуткованих образно-символічних змістів несвідомого, офіційний статус яких визнається апріорною межею їх соціального розвитку і самодостатньою сакральною значущістю;

визначається специфіка механізмів несвідомого соціального спотворення феноменології архетипу через інституційну фрагментаризацію її послідовних етапів і перепрофілювання енергетичного потенціалу сукупності індивідуальних освоєнь несвідомого на обслуговування та розширене відтворення штучної ієрархії соціальних значущостей, як закономірного результату ескалації процесів редукційного означування фактів соціальної реальності;

аргументується положення про дефеноменологізаційні та девіталізаційні аспекти граничної інституційної, дегуманізуючої формалізації архетипічної сутності людини у формі “соціального індивіду”;

аргументується специфіка соціального інституту як сформованого, історично обумовленого, імагостазного комплексу несвідомих, колективних уявлень, що обслуговує та відтворює пануючу ієрархію офіційних значущостей спеціалізовано-професійних модусів масового соціального перебування;

обґрунтовується соціальний статус реклами як виключно комерціалізованої форми пропагандистського експонування та експлікації перебування несвідомих споживацько-групових імаго у сфері соціальних презентацій товару - осереддя спотворених змістів індивідуального освоєння феноменології архетипу.

Науково-теоретичне та практичне значення роботи полягає у можливості, спираючись на проведений у дисертаційному дослідженні аналіз механізмів соціально-відчуженого спотворення феноменології архетипу, який ґрунтується на переосмисленні творчого спадку К.Маркса та К.Г.Юнга у напрямку поєднання принципів матеріалістичного тлумачення історії та феноменологічного розгортання архетипів колективного несвідомого, окреслити перспективи подолання вікових нашарувань несвідомого соціального відчуження індивіду та суспільства від неосвоєної власної природи. Водночас, слід відзначити актуальність соціально-філософського опрацювання масиву сучасних форм інституалізації несвідомого відчуження на різних рівнях соціального перебування, яка переконливо доводить необхідність та доцільність найширшого практичного застосування результатів проведеного дослідження в політиці, вихованні та освіті, методології науки та соціальній психології, різноманітних мистецтвознавчих та культурологічних пошуках. Окремі положення роботи, безумовно, можуть бути використані для розробки ефективної, адекватної вимогам часу, ідеологічної моделі та конкретних соціальних технологій реформування та розвитку незалежної Української держави. Матеріали дисертації можуть слугувати основою для розробки курсів та спецкурсів з філософії, культурології, психології, педагогіки, естетики, етики, літературознавства тощо.

Апробація дослідження. Головні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення у матеріалах наукових та науково-практичних конференцій: Людинознавчі філософські читання “Гуманізм. Людина. Моральність” (Дрогобич, 1996), Всеукраїнська науково-практична конференція “Духовна культура майбутнього вчителя” (Луганськ, 1996), “Становлення гімназії-родини у контексті життєтворчості особистості” (Київ, 1998), “На межі тисячоліть: християнство як феномен культури” (Київ, 2000). Крім того, методологічні засади дисертації застосовувалися при написанні трьох робіт у співавторстві з Маленко С.А., відзначених дипломами відповідно Першого та Другого Всеукраїнських конкурсів на кращі студентські та аспірантські роботи в галузі суспільних наук, організованих журналом “Політична думка” та Інститутом посткомуністичного суспільства: 1996 р. - “Тоталитарный миф как ответ на кризис культуры” (1 д.а.), 1997 р. - “Новая общественная парадигма: от мифа к сознательному действию” (1 д.а.), 1998 р. - “Несвідомі детермінанти процесу освоєння та конструювання соціальних відносин” (1 д.а.).

Найважливіші результати дисертаційного дослідження використовувались у педагогічній практиці дисертанта з курсів культурології, релігієзнавства і естетики (1997-2000) та обговорювалися на засіданнях кафедри філософії в Київському державному лінгвістичному університеті. Матеріали наукової роботи склали основу лекційного курсу з етики, що читається в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова в 2000-2001 навчальному році.

Структура дисертаційного дослідження відображає його характер, мету й зумовлена логікою викладення, у відповідності до якої воно складається зі вступу, трьох розділів (9 параграфів), висновків і списку використаної літератури, та загалом складає 179 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується ступінь її наукової розробленості, окреслюються теоретичні засади роботи, формулюються її новизна та положення, що виносяться на захист, визначається наукова та практична значущість дисертації, рівень апробованості та викладається її структура.

У першому розділі “СУТНІСТЬ ІМАГОГЕННОЇ ТА ІМАГОСТАЗНОЇ НЕСВІДОМОЇ ДЕТЕРМІНАЦІЇ ПРОЦЕСІВ ОСВОЄННЯ ФЕНОМЕНОЛОГІЇ АРХЕТИПУ” аналізується специфіка соціально-відчуженого модусу освоєння змістів архетипів колективного несвідомого, його історико-формаційні “долі” та архетипічні ж передумови його подолання.

Перший параграф “Розгортання архетипічної маєвтики Свідомості в образах Людини та суспільства” присвячений визначенню онтологічної ролі міфічного відтворення архетипом апріорної цілісності буття, яка полягає: по-перше, у відновленні висхідної архетипічної дієвості інстинкту у сферах його до-суспільного буття природи; по-друге, у гармонізації взаємодії між накопичуваним несвідомим, виключно колективним досвідом освоєння світу та організованою, у відповідності з інстинктом, до-суспільною природою; по-третє, у феноменологізації колективного несвідомого в його первинній, творчо-маєвтичній, як імагогенній, ролі в створенні свідомості; по-четверте, у батьківському опікуванні паростків індивідуальної свідомості, що оберігає їх від фатального поглинання відчуженими структурами імагостазно соціалізованого несвідомого, та в перманентному явленні людині Образів сутності архетипу як способу розгортання її свідомості в освоєнні провідних архетипічних фігур.

У другому параграфі “Імагостазні детермінанти соціальної дефеноменологізації архетипу” аналізуються образно-несвідомі, як імагінативні, передумови соціального перевертання - перетворення - спотворення природно-онтологічних, архетипічних підвалин життя суспільства, яке ґрунтується на цілком закономірній слабкості балансуючої між сферами архетипу та інстинкту індивідуальної свідомості. Основною специфікою інституційного оформлення соціальності стає рефлекторний, і тому несвідомий, потяг до локалізації, уніфікації та поточної формалізації індивідуально набутого, творчого, особистісного життєвого досвіду. Саме в подібній, відчужено-трудовій формі він і стає основою перспективної професійної спеціалізації людства. В процесі подальшого несвідомого оформлення соціальністі відбувається її планомірне, прогресуюче відчуження від вітальних підвалин буття людини і суспільства шляхом розгорнутої інституційної експлуатації природно-інстинктивних детермінант слідування. Подібна практика має на меті поточне структурування відчужуваного колективно-спадкового досвіду індивідуального освоєння архетипічного потенціалу в статусі ритуально відтворюваного формального модусу соціалізації. Наступне меркантильне користування вітальністю архетипу проходить під егідою офіційно санкціонованого спотворюючого відходу соціальності від всезагальної індивідуально-маєвтичної, абстрактної конкретності міфу у напрямку тотального розмивання досвіду індивідуального освоєння архетипу конкретикою абстрактних соціальних посад. Тоталітаризм виробничості як парадигмальної відчуженої форми соціального перебування знецінює та дискредитує особливості розмаїття змістів людської діяльності, віднині затаврованих буденними масовими уявленнями безликими етикетками номенклатурних “робіт”. Саме за умов панування несвідомості, формальне дотримання функціональних обов'язків стає головною ознакою спустошеного відбування, виснажливого заробляння, рабського животіння на службі у Посади, яке завжди принижує та спотворює людське Життя, перетворюючи його на елементарне, детерміноване нормою робочого часу, виживання.

Третій параграф “Формаційний вимір феноменологізації відчуження” містить первинний аналіз сутності діалектики соціально-економічного відчуження людства епохи “передісторії”, яке виражається у формалізаційному перекручуванні споконвічного несвідомо-творчого, імагогенного характеру феноменології свідомого освоєння архетипу, яке послідовно представлено образами трьох його етапів. По-перше, технологією - первинно-колективним відчуженням енергії індивідуальних змістів феноменологізації архетипу. У даному контексті, енергія є вираженням якісної характеристики потенціалу процедури соціально-інституційного означування підсумків формалізації відчуження природного розмаїття змістів технологій індивідуального спілкування з архетипом, феноменологічно представлених досліджуваною К.Г.Юнгом діалектикою “образу - знаку - значення - сенсу”. По-друге, організацією - модусом державно-нормованої формалізації технологій соціального відчуження стилів індивідуального спілкування з архетипом, представленої у вигляді інформації - якісної характеристики потенціалу несвідомо-консервуючого, імагостазного модусу перебування інституалізованої організації, як принципу ієрархізації і керування виробництвом соціальних технологій відчуження. По-третє, економікою - способом функціонування гранично формалізованої організації рівнів соціального виробництва технологій відчуження як єдино можливого модусу соціальної організації як такої, вираженого у вартості - якісному показнику потенціалу формалізації капіталом рівнів організації виробництва соціальних технологій відчуження. Таким чином, енергія, інформація і вартість є інтегральними індексами етапів соціальної формалізації відчуження, репрезентованого відповідно його технологією, організацією й економікою. Специфіка соціального формування відчуження виражена прогресуючою залежністю людини і людства від системно поглиблюваного, протягом всієї несвідомої “передісторії”, елементарного незнання законів розвитку Природи, як соціальної основи первинного нагромадження “законів розвитку суспільства”, трудовими заручниками якого вони і досі перебувають.

Четвертий параграф “Роль і місце колективних форм зняття несвідомого соціального відчуження в становленні свідомості” присвячений аналізу перспектив діалектичного “зняття” несвідомого відчуження, яке у відповідності з феноменологією архетипу, спочатку може відбутися виключно у колективних формах та шляхом соціальної рефлексії. Основним змістом феноменологізації відчуження стає освоєння базального рівня колективного несвідомого досвіду, представленого архетипом Тіні. Саме соціальна рефлексія з приводу Тіні, з одного боку, реконструює найскладнішу систему несвідомих зв'язків, онтологізуючих Життя людини й утворюючих сенс її суспільного існування, а, з іншого боку - повертає архетипічним змістам несвідомого їхній споконвічний потенціал творчого маєвтування Людини, Свідомості, Світу. Свідомо явлена Тінь позбавляє права формального перебування всі аксио- і інші -логічні недійсності соціальності - усі ті сфабриковані нею значущості, що були спочатку вилучені з процесів несвідомо-образного утворення Свідомості, а згодом - безжалісно відчужені від реальності життєстверджуючого творчого освоєння несвідомого, перетворившись на ієрархії удаваних, соціально освячених і кон'юнктурних значущостей. Таким чином, капітал як пануюча форма відчуженого товарно-соціального перебування людства, поточно відтворює свій незворотний несвідомий конфлікт із колективною Тінню, в якому інституалізована соціальність, обтяжена віковим тягарем несвідомого відчуження, перебуває в перманентно поглиблюваній кризі, через ігнорування вікового масиву неосвоєного, зневажливо відкинутого архетипічного потенціалу.

У другому розділі “ІМАГОСТАЗНІ ПЕРЕДУМОВИ СОЦІАЛЬНОГО СПОТВОРЕННЯ ФЕНОМЕНОЛОГІЇ АРХЕТИПУ” роглядаються висхідні принципи структурування відчуження як інституційного оформлення процесів соціального та індивідуального рівнів спотворення феноменології архетипу.

Перший параграф “Інституційна девіталізація архетипу як формальна основа соціального перебування” представляє характеристику механізму штучного соціального перетворення сутності “знакового” етапу феноменології архетипу шляхом консервації його проміжних несвідомих змістів в інституційних формах. Відтепер, лише офіційна номенклатура знаків, значень та значущостей формує та представляє соціальну інфраструктуру відчуження від архетипічної феноменології сенсу, що й перетворює процес творчого, несвідомо-образного означування світу на соціально-консервуючий модус несвідомого перебування людства. Формування сукупності соціальних значень огортається редукційним звуженням сфери можливостей індивідуального та суспільного розвитку, через примусове зведення усіх неінституалізованих реальностей до рівня формально лояльних владі корпоративних значень. Протиприродне, штучне структурування буття людини та суспільства в межах перетвореної соціальності, детермінує специфіку владного оперування соціальними значеннями, в напрямку уніфікації та універсалізації їх статусів, як основи формування ієрархії несвідомих, однозначно консервативних значущостей, офіційно підміняючих природну архетипічну істинність феноменологізованого значення. Отже, формується віртуальна сфера відчужених соціальних можливостей, в межах якої індивід несвідомо включається в ієрархію інституалізованих соціальних значущостей зі статусом формальної ознаки соціальності, головною функцією якої віднині стає її ритуальне розширене, інфляційне відтворення.

У другому параграфі “ Спотворення архетипічної сутності людини у формі “соціального індивіда” обґрунтовується специфіка інституційного спотворення висхідного суспільного призначення Людини, яке несвідомо консервується в іміджі Соціального Індивіда. Отже, єдиною змістовою характеристикою подібного гіпертрофовано типового обивателя, який сам не знає, хто він, і що собою являє, може бути виключно удавана особистісність як закономірний підсумок систематичних нівелюючих формалізацій первинних, архетипічно утворюваних людських якостей і змістів до зовнішньої оболонки, сформованої конгломератом соціально значущих, функційно-рольових параметрів. Соціальні індивіди, які в масі “своїй” лише представляють офіційну номенклатуру соціальних функцій від визначеної кількості ознак, постають проміжною формою тоталітарного, інституційного, цивілізованого користування людиною. Таким чином, “життєва еволюція” соціального індивіду - абстрактного елементу соціально-виробничого циклу, з усередненими професійними здібностями та типізованим рівнем несвідомої соціалізації, - фактично представляє несвідому імітацію буття як гранично універсалізований соціальний стан.

Третій розділ “СПЕЦИФІКА СОЦІАЛЬНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРОЦЕСІВ ІНСТИТУЦІЙНОГО СПОТВОРЕННЯ ФЕНОМЕНОЛОГІЇ АРХЕТИПУ” присвячений аналізу особливостей інституціалізації соціальності в напрямку її інволюції від арени антагоністичного протистояння ієрархії фрагментів соціальної організації, до оформлення тотально пануючої фрагментарності як такої.

Перший параграф “Форми несвідомої інституційної дезінтеграції масового соціального перебування” містить первинний аналіз специфіки процесів несвідомого перетворення феноменології Архетипу, котрий дозволяє визначити сутність їхньої трансформації як переходу від змістовного перекручування принципів індивідуального і суспільного буття на рівні його інституційних фрагментів, до офіційного оформлення факту формальної тотожності всієї соціальності монопольному свавіллю Фрагментарності як такій. Таким чином, практика несвідомого відчуження індивідуальних змістів на будь-чию користь - іншої людини, владного ієрарха будь-якого рівня, “фрагментарності” соціального інституту, держави, пропагандистської тези і таке інше, - не провокує Вітального енергетичного Ренесансу ні того, хто відчужує змісти, ні того, в жертву кому вони приносяться. Тому, саме інституалізовані в товарі конгломерати відчужених змістів виступають найменш життєздатними, відверто ворожими реальним проявам Життя, що й свідчить про завершення етапу виробничо-капіталістичної формалізації індивідуальних змістів. Набуття ж перетвореним соціумом статусу глобальної деперсоніфікованої Фрагментарності, іманентно ворожої діалектиці частини і цілого, означує несвідому консервацію соціуму в його безконтрольному, ірраціонально-пропагандистському маніпулюванні функціонально формалізованою Людиною.

Другий параграф “Сакралізація інституційно-атомізованого соціального перебування” присвячується розгляду архетипічної природи Віри та релігійної форми її соціального спотворення, що офіційно сакралізує сама себе, як самодостатню інституційну форму справжнього знання та досвіду. Ініційована та санкціонована державою інституалізація релігійної віри в рефлексії соціалізованих мас є фактично відкритим визнанням та потуранням фанатизму, що офіційно укорінює в ній свавільно сформований конгломерат несвідомого, однозначно агресивного, танатологiчного ставлення до світу, який явно перевершує формальні межі його інституціонального віросповідання. Формалізація віри, як природного способу покладання та вираження людиною своєї сутності, з необхідністю ритуалізує її соціальне перебування, поглиблює процеси відчуження індивідуального духовного досвіду. Таким чином, саме інституалізація релігії перетворює віру на беззмістовний, формальний, “духовний” компонент ритуалізації соціального перебування, що являє собою історично сформований, стійкий комплекс несвідомих уявлень про святість та сакральність. Невипадково, що в спотвореній формалізаціями соціальності, релігійна віра, як розмінна монета політичної влади, розпорошується по офіційним, а вже тому сакральним, представництвам - конфесіям, парафіям та храмам, фактично втрачаючи міфічну єдність і припиняючи своє існування в якості символу свідомості, що вічно стає. Надзвичайно показовим в цьому зв'язку є етимологічні дослідження, пов'язані з сенсовим гніздом поняття “фанатизм”. Воно походить від лат. “fanaticus”, тобто доведена до крайнощів, відданість вірі, переконанням, яка поєднується з граничною нетерпимістю до інших вірувань і поглядів. З іншого боку, граматична основа поняття “фанатизм” практично походить від лат. “fanum” - “храм”, що й стає формальною релігійною передумовою існування та пропагандистської апологетики неминучої, а тому й офіційно прийнятної, форми політичної реалізації фанатизму. Поряд з цим, необхідно відзначити, й інший, суміжний, а значить, цілком невипадковий, напрямок розгортання окресленого вище сенсу в поняттях “фантом” (від грецького “phantasma”) - “дивне явище”, “привід”, “примара”; та “фант” - формальна ознака удаваної присутності певного змісту. Таким чином, “фанатизм” постає гранично відчуженою, зовнішньою, уявною формою існування релігійної віри, що остаточно зреклася і Бога, і Людини, і Світу. Поставивши себе “по той бік” феноменології архетипу, він фактично переходить міру Життя, а значить, єдиним принципом його занепаду може віднині бути лише фатальний потяг до Смерті, який у давній міфології отримав назву Танатос (Фанатос-Танат-Фанат) - від грецького “Thanatos” - Смерть. Отже, саме фанатизм є цілком закономірним підсумком релігійної інституалізації віри в межах якої сакралізується ритуал формальної дискредитації та умертвлення індивідуальної свідомості, а з нею й відлучення Життя від релігійно спотвореної цивілізованої соціальності як монополії фрагментарності.

Третій параграф “Товарно-пропагандистська апологетика масового споживання Життя” присвячений аналізу реклами - виключно комерціалізованої форми експонування та експлікації “буття” групових несвідомих уявлень у сфері консервуючої технології соціальних презентацій товару. На думку автора, в умовах перетвореної соціальності, саме реклама й виступає основною формою товарного “буття” інформації, однозначно-пропагандистський характер якої полягає в активізації експансії колективних несвідомих уявлень щодо товарно-споживацького перебування людства. Саме товар постає і мірилом, і стрижнем організації соціальності, в якій одвічне розмаїття змістів Життя фактично формально ототожнюється з “життєвим циклом” товару. Його справжня “соціальна зрілість” викривається у дискретних, обумовлених кон'юнктурою попиту та пропозиції, актах продажу та супутній ним організаційно-інформаційній інфраструктурі, що представлена споживачу у вигляді сукупності рекламних продуктів. Таким чином, товар та розгорнута номенклатура показників його соціального “буття” виступають як іманентною умовою, так і модусом перебування сучасної цивілізації - соціальності довершених форм відчуження, презентованої колективним несвідомим іміджем “суспільства споживання”.

Отже, в умовах тоталітаризму фрагментарності соціального перебування, реклама з меркантильного, ділового, але ж локального й кон'юнктурного фактору ефективного управління соціальним попитом, фактично перетворюється на єдино можливу форму політизованого керування товарною соціальністю як такою.

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження автор окреслює перспективи подальшої розробки проблем, що аналізувалися, та підводить загальні підсумки роботи, які полягають у наступному:

архетип та принципи його феноменологічного розгортання представляють собою природню діалектику взаємодії суспільної форми буття індивіда та людства і змісту їх свідомого самоосвоєння;

соціальність та ієрархія її інституалізації постають модусами спотворення феноменології архетипу на рівні індивіда та суспільства виключно у формі несвідомого відчуження;

соціальні та індивідуальні перспективи зняття вікових нашарувань несвідомого відчуження розгортаються у площині його колективного, iнституцiйного за формою, опанування, та індивідуального свідомого, за змістом, освоєння, відповідно до феноменології архетипу;

практика штучної атомізації та антагонізації етапів природної феноменології архетипу неминуче огортається несвідомим пануванням соціально девіталізованих та дефеноменологізованих значень-значущостей, які формально дискредитують онтологічні архетипічні змісти;

товарна цивілізація сформувалася як певний несвідомий соціально-консервуючий комплекс саме внаслідок хаотичного нагромадження фрагментизованих індивідуальних, групових та глобальних несвідомих ототожнень, що спираються на не менш удавані ієрархії соціальних значущостей;

головною ознакою сучасної цивілізації постає відпрацьований механізм проектування, випробовування та державної сертифікації саме промислово-виробничої технології несвідомо-консервуючого відчуженого спотворення феноменології архетипу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Ніколо Макіавелі про соціокультурний зміст співвідношення політики і моралі // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності, - К.: КДЛУ, 1997. - С. 59-68 (0,5 д.а.).

Перетворені форми соціальності в контексті процесів суспільного реформування // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць. -К.: ТОВ “Міжнародна фінансова агенція”, 1998. - С. 76-84 (0,5 д.а.).

Міфологічні підвалини системи ціннісних та естетичних орієнтацій людини // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Збірник наукових праць. -К.: Знання, 1998. - С. 37-44 (0,5 д.а.).

Соціальний індивід як квінтесенція спотворених уявлень щодо сутності особистості // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Збірник наукових праць. -К.: Знання, 1999. - С. 300-306 (0,5 д.а.).

Імагінативні підвалини процесів соціального відчуження та особистісні передумови його подолання // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Збірник наукових праць. -К.: Знання, 2000. - С. 105-113 (0,5 д.а.).

АНОТАЦІЇ

Некита А.Г. Механізми несвідомого соціального спотворення феноменології архетипу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03. - соціальна філософія та філософія історії. - Інститут філософії НАН України. - Київ, 2000.

Дисертація являє собою первинну спробу застосування принципів феноменологічного розгортання архетипу до аналізу специфіки несвідомих детермінант соціальної організації буття індивідів. Саме дослідження процесів соціального оформлення і означування неосвоєних змістів колективного несвідомого виступає фундаментом викриття імагостазної сутності відчуження на всіх рівнях інституціональної взаємодії.

Ключові слова: архетип, відчуження, свідомість, колективне несвідоме, імагогенність, імагостазність, соціальна рефлексія, соціальне спотворення, означування, формалізація.

Некита А.Г. Механизмы бессознательного социального превращения феноменологии архетипа. - Рукопись.

Дисертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. - социальная философия и философия истории. - Институт философии НАН Украины. - Киев, 2000.

Дисертация представляет собой первичную попытку применения принципов феноменологического разворачивания архетипа к анализу специфики бессознательных детерминант социальной организации бытия индивидов. Именно исследование процессов социального оформления и означивания неосвоенных содержаний коллективного бессознательного выступает фундаментом вскрытия имагостазной сущности отчуждения на всех уровнях институционального взаимодействия.

Ключевые слова: архетип, отчуждение, сознание, коллективное бессознательное, имагогенность, имагостазность, социальная рефлексия, социальное превращение, означивание, формализация.

Nekita A.G. Mechanisms of unconscious social transformation phenomenology of archetype. - Manuscript.

The dissertation for obtaining of degree of bachelor of philosophic science on speciality 09.00.03. - social philosophy and philosophy of a history. - Institute of Philosophy, Ukrainian Academy of Sciences, - Kiev, 2000.

The dissertation by itself primary attempt of application of principles phenomenologytion of deployment of archetype to the analysis of specificity a unconscious determinant of social organization of life of the individuals. Research of processes of social registration and terminologytion of the not mastered contents collective unconscious by the base of opening image of essence of alienation at all levels institutions of interaction.

Key words: archetype, alienation, consciousness, collective unconscious, imagegenesys, imagestasys, social reflection, social transformation, terminologytion, formalization.

Размещено на Allbest.ru