Юридична антропологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

З Філософії права

На тему:

«Юридична антропологія»

Хмельницький - 2012

Зміст

Вступ

1. Аксіологічний підхід у дослідженні антропології

2. Проблематика юридичної антропології

3. Роль антропології

4. Розвиток антропології сьогодні

Висновок

Література

Вступ

Множинність визначень права,які існують у юридичній літературі залежить від багатоманітності поглядів на походження права,на джерела права від бачення природи його зв'язків з державою,людиною,а також від того,які сутнісні ознаки, особливості, риси права лягають в основу того чи іншого визначення,який бік його як складного суспільного феномену досліджується

Усвідомлення, правильне розуміння поняття та сутності права є важливим для юриспруденції в цілому. Адже від його сприйняття та розуміння трактуються всі інші правові явища,правосвідомість,правова культура,правова норма джерела права, співвідношення права і закону, правова система, система права тощо. А цей понятійний апарат в свою чергу є основою юриспруденції та виступає визначальним фактором правової політики держави,процесів правотворення та правореалізації.

В юридичній літературі останніх років все більше монографій і статей присвячених антропологічному пізнанню права. В них запропоновані істотно нові типи праворозуміння ціннісних систем та правових ідеалів.

Осмислення напрацьованих концепцій,ідей і методологічних принципів у юридичній антропології дозволяє визначити її предметно-методологічні і доктринальні особливості,виявити науково-практичний потенціал та ідейно-теоретичну конфігурацію.

Правова антропологія -- галузь філософії права, яка вивчає співвідношення особистості й права, особистість як об'єкт дії права та її вимоги до права, структуру цінностей особистості та право як засіб утілення цих цінностей у суспільне життя, права людини та їх юридичний захист, себто в цілому особистісний аспект права. Під особистістю ми розуміємо індивід, оскільки він не є лише природним організмом, а виявляється у своїй людській якості, тобто як діючий, наділений волею і прагненнями, як представник своїх думок, поглядів, суджень, як істота з претензіями і правами.

Правова антропологія -- нова для нашої науки галузь. Не викликає сумнівів її зв'язок з культурною та філософською антропологією, з соціальною психологією тощо. Становлення правової антропології відбувається в межах сучасного гуманітарного ренесансу -- різкого підвищення престижу і статусу гуманітарного знання та відмови від технократичного синдрому попередніх десятиліть. Це стає зрозумілим з огляду на численні небезпеки, що загрожують нормальному життю людини, самому її існуванню на Землі. Аби відвести цю загрозу, простого співчуття недосить: потрібна мобілізація нових знань про людину та її середовище, подолання старих спрощених уявлень про її сутність, її місце в природі та історії.

1. Аксіологічний підхід у дослідженні антропології

Юридична антропологія відіграє істотну роль у науковому плані як засіб розвитку юриспруденції будь-то загальної теорії права,соціології права або галузевих юридичних дисциплін. Також вона займає значне місце у системі юридичної освіти. У науково-прикладному плані вона необхідна для законодавця при проведенні антропологічної експертизи законопроектів і всього законодавства. У менших масштабах використовує юри дико антропологічні дані судова практика. Антропологія права відіграє значну роль при вирішенні проблем міжнародно-правового захисту людини і суспільства в цілому.

У дослідженні проблем правової антропології добре зарекомендував себе аксіологічний підхід. Основним поняттям аксіології є поняття цінності. Зупинімося на деяких моментах його історії.

Найбільш фундаментальне воно розроблене в німецькій класичній філософії, особливо в І. Канта. Власне, лише в межах розробленої Кантом системи філософських категорій виявилося можливим розкрити зміст поняття цінності у взаємному зв'язку з іншими, спорідненими з ним, поняттями.

Близьким до поняття цінності у Канта було поняття доброї волі. Він визначав його як волю, яка є доброю не через те, що вона надає руху або виконує; вона є доброю не через свою придатність до досягнення якої-небудь поставленої мети, а тільки завдяки волінню, тобто сама по собі. Розглядувана сама по собі, вона повинна цінуватися незрівнянно вище, ніж усе, що могло б бути коли-небудь здійснене нею на користь якоїсь схильності та, якщо завгодно, навіть на користь усіх схильностей, разом узятих. Якби навіть через особливу немилість долі ця воля була б зовсім не в змозі досягти своєї мети; якби за всіх намагань вона нічого не домоглася і залишалася б тільки одна добра воля, -- то все ж вона виблискувала б подібно до коштовного каменя сама по собі як щось таке, що містить у самому собі свою повну цінність.

Добра воля має певну спрямованість. Якщо мова йде про спрямованість людини до чогось, то передбачається, що існує мета цієї спрямованості. Що ж є метою доброї волі? За Кантом, нею е людина. "Тепер я тверджу: людина і взагалі усяка розумна істота існує як мета сама по собі, а не лише як засіб для будь-якого застосування з боку тієї чи іншої волі".

Одначе підхід до людини як мети передбачає, що все, що знаходиться поза людиною, всі предмети схильностей, предмети її потреб мають підпорядковане значення, вони "... мають лише зумовлену цінність, тому що якби не було схильностей і потреб, які на них ґрунтуються, то й предмет не мав би ніякої цінності". Тут Кант уже розкрив зміст поняття цінності, той напрямок конкретизації змісту цього поняття, який у майбутньому виявився головним, тобто він установив зв'язок між поняттями "цінність", "схильність", "потреба".

"Самі ж схильності як джерела потреб мають настільки мало абсолютної цінності, заради якої слід було б бажати їх самих, що загальне бажання, яке повинна мати кожна розумна істота, -- це бути зовсім вільною від них". Виходить, що й тут Кант, спираючись на глибоку історико-філософську традицію, оригінально тлумачив і самі схильності -- увільнення самого себе від марноти, метушні, звичок, бажань тощо. В остаточному підсумку виявляється, що схильності, потреби мають сенс лише настільки, наскільки вони повинні служили людині. Вони важливі не самі по собі, людина не повинна ставати рабом цих схильностей.

Висновок, що його робить Кант з усього викладеного вище, полягає в тому, що цінність усіх предметів, які ми здобуваємо через наші вчинки, завжди зумовлена. "Предмети, існування яких хоч і залежить не від нашої волі, а від природи, мають, однак, якщо вони не наділені розумом, тільки відносну цінність як засоби і називаються через це речами, тоді як розумні істоти називають особами, оскільки їхня природа вже вирізняє їх як цілі самі по собі, тобто як щось, що не слід застосовувати лише як засіб, отже, позаяк обмежує всяку сваволю (і складає предмет поваги)".

Підбиваючи підсумок кантівського аналізу поняття цінності, слід відзначити, що найбільш важливим тут є те, що це поняття у власному розумінні він співвідносив із людиною як метою, її розвитком, а такий аспект цінності, як корисність, поняття зумовленої, відносної цінності -- зі світом природи, бажань. Основну увагу він звертав на суб'єктивний аспект цінності, хоча відмічав і наявність об'єктивного аспекту, що його, втім, детально не розробляв. Запропонована І. Кантом концепція цінності добре розкриває суб'єктивний аспект цінності, її внутрішню людську природу, і меншою мірою торкається об'єктивного аспекту, об'єктивних підвалин.

Німецька класична філософія від Канта до Гегеля сприйняла саме кантівську концепцію. Фейєрбах, хоча він принципами побудови філософської системи відрізнявся і від Канта, і від Фіхте, і від Шеллінга, і від Гегеля, включав кантівську концепцію до свого антропологізму.

Всі основні течії філософії XX ст. кінець кінцем виявляються або конкретизацією тих проблем, що були намічені в німецькій класичній філософії, або ж розробляються через протиставлення своєї проблематики тій проблематиці, яка була сформульована в цій філософії.

Німецька класична філософія виявилась основоположною для розроблення проблеми цінностей у різних філософських напрямах. Позитивізм не сприйняв її, бо в його межах акцент було зроблено на істинності; антропологічна проблематика, цінність як характеристика суб'єктивної діяльності були штучно винесені за межі філософського пізнання. Через проголошену ним програму позитивізм відмовився від аналізу внутрішнього, духовного начала цієї діяльності, відкинув її до сфери психології, а категоріальний філософський аналіз затаврував як "метафізику".

Філософське розуміння цінності намагався розвинути К. Маркс. Він виходив із зв'язку цінності з корисністю. Людина, писав Маркс, ставиться до предметів зовнішнього світу як до засобів задоволення її потреб. Проте люди не починають із того, що "стоять у цьому теоретичному відношенні до предметів зовнішнього світу", а активно діють, оволодівають за допомогою дії певними предметами зовнішнього світу і в такий спосіб задовольняють свої потреби". Іншими словами, люди здійснюють виробництво. А ця їхня життєдіяльність необхідно спирається на пізнання. Багаторазове повторення виробничого процесу приводить до того, що здатність різних предметів "задовольняти потреби" людей відбивається в їхньому мозку, люди навчаються і "теоретично" відрізняти зовнішні предмети, які служать для задоволення їхніх потреб, від усіх інших предметів". Люди прагнуть зберегти предмети, що задовольняють їхні потреби, у своєму володінні. Вони "називають ці предмети "благами" або ще якось, що означає, що вони практично вживають ці продукти, що продукти для них корисні".

Що ж до корисності, то Маркс звернув увагу насамперед на її об'єктивність, бо корисність обумовлюється властивостями самих речей: "Корисність речі робить її споживною вартістю. Але ця корисність не висить у повітрі. Зумовлена властивостями товарного тіла, вона не існує поза цим останнім. Через це товарне тіло, як-от залізо, пшениця, алмаз і под., само є споживна вартість, чи благо".

Марксів аналіз цінності й корисності у філософському плані посідав важливе місце в діалектико-матеріалістичному вченні. Досить нагадати, що відмінності в потребах та органічно пов'язаних із ними інтересах є сутнісним фактором поділу суспільства на протилежні класи. "Оскільки мільйони сімей живуть в економічних умовах, що відрізняють і ворожо протиставляють їхній спосіб життя, інтереси та освіту способові життя, інтересам та освіті інших класів, - вони становлять клас", - зауважив Маркс.

Що стосується людини, то Маркс розглядав її з соціологічних засад. Він в основному акцентував на тому, чим людина зобов'язана суспільству, соціальному середовищу, в надрах якого вона формується і діє. На думку Маркса, сутність людини визначається сукупністю всіх суспільних відносин.

У сучасну епоху погляди Канта і Маркса набули розвитку в межах антропологічного та соціологічного підходів до людини та її цінностей.

Соціологія, наслідуючи Маркса, широко застосовує структурно-функціональний метод: людина розглядається як носій певних соціальних функцій та ролей, і головною проблемою виступає її пристосування до панівних інститутів. Звідси така велика увага, що приділяється цією теорією питанням соціалізації індивіда, його адаптації до суспільного середовища, його інтеграції до тієї чи іншої системи цінностей. З цим пов'язані амбіції тотальної суспільної педагогіки: суспільство повинне виховувати і перевиховувати людину, а "нове суспільство" -- формувати "нову людину" в потрібному собі дусі. Звідси відоме ленінське висловлювання: "Не можна жити у суспільстві та бути вільним від нього".

У нашій країні філософія та етика загального "самовідданого служіння" панівному ладу, підпорядкування часткового загальному, індивіда - колективу набули статусу беззаперечної та необговорюваної норми, на варті якої стояли всі засоби державної влади. Робилось усе для того, щоби виключити будь-які відхилення від панівної державної норми. А ця остання трактувалась як єдино можлива, оскільки вважалося, що норми - продукт суспільного ладу і жодних інших нормоутворювальних джерел нема та бути не може. Не випадково в нашій країні так безжально викорінювалася релігія: проголошуючи вищий, трансцендентний характер головних норм людського буття, вона була підставою для критичної здатності мислення стосовно земної влади, обмежувала монополію останньої в сенсотворній та ціннісній сферах.

2. Проблематика юридичної антропології

філософія право юридичний антропологія

Традиційна проблематика юридичної антропології розглядається в аспекті вивчення антропології сучасного позитивного права, а також людини в системі національного права. Міжнародно-правовий вимір правового буття людини є прикладом конкретизації завдань антропології права стосовно до міжнародного права прав людини. В антропології особлива увага приділяється проблемам, що виникають у зв'язку з новими явищами в побутовому житті та біологічному бутті сучасної людини. Тому необхідно звернути увагу на поєднання теоретичних і практико-прикладних аспектів антропології права. При цьому варто уникати двох крайностей, продемонстрованих зарубіжною наукою. Перша з них - це захоплення емпіризмом, фактологічною стороною справи, без яких-небудь розгорнутих вихідних методологічних засад і прикінцевих теоретичних узагальнень. Інша крайність - це недостатня увага до емпіричних засад, чим характеризувалися, зокрема, майже всі напрямки так званої юридичної антропології, абстрактно-теоретичний рівень якої не поступався філософії права. В антропології права теоретичний і практико-прикладний аспекти повинні бути скоординовані, оскільки юридична антропологія є одночасно і теоретично, і емпірично орієнтованою дисципліною.

Антропологічний підхід до права - значно більше широке поняття, ніж застосування конкретно-антропологічних методів, а розмежування напрямків дослідження в рамках єдиної науки “повинне йти не тільки у напрямку розмежування об'єктів дослідження, але й у випадках збігу їх об'єктів”. Антропологія права починає розробляти свої “методи аналізу права”.

До числа факторів, які можна назвати суб'єктивними, можна віднести розвиток міжнародних наукових контактів. Діяльність досить численних міжнародних наукових організацій у правовій сфері побудована на основі закріплення антропологічних принципів у всіх галузях юридичної діяльності. Численні конгреси, симпозіуми, “круглі столи”, проведені цими науковими організаціями, стали сьогодні важливим фактором функціонування й розвитку антропології права як самостійної правової науки і навчальної дисципліни.

Наприкінці XX ст. розвиток антропології права характеризувався не тільки кількісним ростом досліджень, а й появою нових тенденцій, які істотно відрізняються від антропології права попереднього періоду.

Одна з них полягає в тому, що залишилися в минулому часи, коли ця наука ігнорувала сучасні правові системи і об'єктом її аналізу виступали виключно правові форми традиційних суспільств, правовий спосіб життя різних народів, інакше кажучи, юридична етнографія [10, 43-44]. На думку професора А. І. Ковлера, антропологія права історично походила від антропології і розвивалася як галузь останньої, а одержавши самостійний статус, сьогодні активно взаємодіє з філософською, соціальною, культурною антропологією.

Також значно підвищився інтерес до наукового аналізу актуальних проблем міжнародно-правового виміру правового буття людини. Антропологія права стала актуальною для сучасної цивілізації. Таким чином, людина стала центром в юридичній науці й практиці. Сьогодні юридична антропологія повинна розглядатися не як наука, звернена виключно до минулого, не як якесь доповнення до історії права або до етнографії, а як наука, заснована на принципі пізнання взаємодії традиційних і сучасних правових систем, їхнього синтезу -- пізнання, що має своєю метою адекватне відображення правового буття людини” .

Успішне здійснення правової реформи має потребу у відповідному концептуальному забезпеченні, центральним компонентом якого є антропологічне обґрунтування права, що полягає у знаходженні адекватного антропологічного підґрунтя правової теорії, оскільки результат трансформації правової системи визначатиметься тим, на який образ людини вона буде зорієнтована.

У той же час залишається нез'ясованим сутність та специфіка людської природи. Якщо антична та середньовічна традиції трактували останню позитивно й вважалося, що людина володіє складною й досконалою біологічною організацією, то сучасна філософська антропологія звертає увагу на недостатність людської істоти, на те, що вона погано увійшла у природну матерію, а її тваринно-біологічна організація містить, на думку німецького філософа і соціолога А. Гелена, певну незавершеність. На основі фактора тілесності як специфічної відмінної риси людини формується антропологічний підхід до права.

Таким чином, право в цьому розумінні є природним феноменом, введеним у людську природу на зразок інстинктів, емоцій тварин, що живуть співтовариством. Оскільки люди недостатньо наділені цими інстинктами в порівнянні із тваринами, то ідеї, інститути й норми, які являють собою частину культури, можна розглядати як інстинкти, що замінюють ті, яких немає чи недостатньо розвинуті, які, в свою чергу, управляють співтовариствами у тваринному світі.

Традиційно одним з основних завдань юридичної антропології є похідне від уявлень про сутності людини (або людську природу) обґрунтування ідеї права як особливого нормативного порядку.

Існування юридичної антропології можливо тому, що в структурі людського буття існують такі моменти, які в зовнішньому вираженні обумовлюють можливість і необхідність права як особливої нормативної системи. При цьому обґрунтування права, хоча й з різним ступенем переконливості, може здійснюватися з різних методологічних позицій.

"Свобода - сполучна ланка правознавства та юридичної антропології".

Важливою онтологічною основою юридичної антропології визнається свобода. Досліджуючи феномен волі з юридико-антропологічної точки зору, можна зробити висновок, що сутність категорії «свобода» повинна інтерпретуватися як постійно розвиваючись і найбільш адекватно відображає сутність людського буття. У цьому сенсі доцільно розглядати соціальну свободу як інтегративну категорію філософії, соціології і юриспруденції. Подібні погляди відстоює М.Ф. Орзіх, який відзначає, що, наприклад, для теорії права вихідним поняттям, що є найбільш елементарним і одночасно найбільш загальним є категорія «свобода» .

На відміну від традиційних підходів до ідеї свободи, в моїй роботі свобода розглядається через призму обов'язків людини, і стверджується ідея про те, що: 1) Права і свободи в сучасному світі набули нові характеристики, що дозволили зробити висновок, що свобода матеріалізується в праві. 2) Свобода, що розуміється, перш за все, на індивідуальному рівні має визначатися правом, щоб стати зрозумілою цінністю для всіх членів суспільства. 3) Виключно закон, здатний фіксувати таке поняття, як «рівність», яке є необхідним атрибутом свободи. 4) Закон визначає таке поняття, як «загальне благо», на підставі якого і визначається міра особистої свободи людини в суспільстві. 5) Закон не керує свободою, його призначення - регулювати її. 6) Свобода розуміється насамперед як право вимагати не обмежувати її. У цьому, на наш погляд, і полягає діалектика права і свободи. 7) Саме право фіксує логіку справедливості в пріоритетах різних свобод. 8) Можливість вільно обирати варіант поведінки, його вид і міру - головний елемент юридичної свободи. Це властивість можливості лежить в основі прав і свобод людини. 9) Соціальна свобода розкривається через правовий статус людини і громадянина.

Соціальна свобода визначається місцем індивіда в суспільстві і державі, його правами, обов'язками і конституційними способами їх реалізації. Необхідно підкреслити, що такий інститут як конституційна відповідальність юридично не зафіксовано в Конституції. Це породжує можливість одного індивіда діяти на шкоду волі іншого індивіда.

Серйозним аргументом на користь того, що змістом обов'язки насамперед є свобода слід вважати той факт, що первісним умовою дотримання прав і свобод є дотримання обов'язків. Ця теза в юридичній науці не заперечується, але й не піддається всебічному аналізу. Оскільки, наприклад, конституційні обов'язки встановлюються як в цілях здійснення інтересів усього суспільства, держави, так і в інтересах кожного окремого громадянина, обов'язки, як і конституційні права і свободи не можна відривати від цілей, конкретним вираженням яких є інтереси. Це твердження можна проілюструвати на прикладі права громадян на судовий захист їх прав і свобод. Дане право слід розглядати в якості конституційного принципу, оскільки мова йде про конституційну обов'язки держави гарантувати судовий захист прав і свобод громадян. Дана норма-принцип є базисної, інтегруючої всю її конституційну правову енергію і створює міцний фундамент для захищеності особистості.

3. Роль антропології

Юридична антропологія відіграє істотну роль у науковому плані як засіб розвитку юриспруденції, будь-то загальної теорії соціології або галузевих юридичних дисциплін. Також вона займає значне місце у системі юридичної освіти. У науково-прикладному плані вона необхідна для законодавця при проведенні антропологічної експертизи законопроектів і всього законодавства. У менших масштабах використовує юридико-антропологічні дані судова практика. Антропологія права відіграє значну роль при вирішенні проблем міжнародно-правового захисту людини і суспільства в цілому.

Всі антропологічні дослідження пов'язані з використанням переважно антропологічного підходу до вивчення людини, її культури і буття.

Антропологічний підхід до дослідження людини, культури й суспільства розглядають із погляду основних напрямків антропологічного знання -- фізичної, філософської, соціальної та культурної антропології або просто з погляду людського виміру досліджуваних явищ. Антропологічний підхід до дослідження людини в даному контексті пов'язаний з дослідницькою точкою зору. У зміст антропологічного підходу включаються вибір об'єкта й предмета, методології й методів пізнання людини, культури й суспільства.

До числа методологічних основ антропологічного знання необхідно також віднести феноменологію, представлену вченням німецького філософа Э. Гуссерля (1859-1938) і його послідовників. Суть позиції Гуссерля являє собою критику позитивістських настанов і утвердження феноменологічного підходу до пізнавального процесу. Гуссерль засуджував об'єктивізм у науках про дух і вважав безглуздим його застосування в психології. Через об'єктивізм, на його думку, психологія не здатна дійти у дослідженнях до самої сутності духу. Філософ ввів поняття “життєвий світ” і тлумачив його як навколишнє життєве середовище, як незмінну основу суб'єктивного мислення натураліста, як методологію його розумової роботи.

Таким чином, антропологічний підхід може бути корисний для подолання этноцентристського погляду на соціальний розвиток людини і суспільства, його використання є необхідно передумовою налагодження зв'язків між з цивілізаціями, правовими системами, державами і людьми, що представляють різні правові культури. Антропологічні знання є значною цінністю для сучасного механізму дії права, оскільки антропологія виступає певним ядром раціоналізації та ідеологізації культури. Юридична антропологія є продуктом діяльності людини, оскільки надає можливість вивчити певні суспільні процеси і впливати на них, а також використовувати її потенціал у формуванні правової реальності.

Юридична антропологія як наука про людину як соціальну істоту в її правових вимірах ,проявах, характеристиках зможе переорієнтувати сучасну юридичну науку та практику на загальнолюдські цінності зумовить якісну переоцінку цих цінностей. Юриста - антрополога не повинна турбувати абстрактна людина,його перш за все цікавить конкретна людина в певній спільності з її автономним відокремленим середовищем з її реальними можливостями правового буття та само здійснення. Саме тому за твердженням Ю. Штурцева всеосяжне розуміння людини в правовому (юридичному) просторі, (бутті), пояснення правових явищ і процесів через справедливість, любов та інші філософські категорії входить до проблем філософії права в її антропологічному аспекті.

Філософія права завдяки глибинному розумінню сутності людини як правової істоти має величезний потенціал впливу на юриспруденцію в цілому. Це забезпечить якісні зміни у людській свідомості, сприятиме формуванню правового світогляду, що буде ґрунтуватися на загальнолюдських ідеалах та цінностях.

Основною парадигмою юридичної антропології проголошена людина як безмежно своєрідна індивідуальність, неповторна одинична воля,яка детермінується природними бажаннями,схильностями, потребами та особливими інтересами і цілями. В той же час сучасна людина не мислить свого буття поза межами організованого людського суспільства, основою якого виступає право. Право в усіх його проявах і закон - невід'ємна складова повноцінного буття людини, її гідного існування. Варто наголосити,що тільки чітко виражений закон, тільки морально виправдане і ціннісно-орієнтоване право мають шанс бути зрозумілими, визнаними і включеними в систему безумовних життєвих та етичних орієнтирів людини . Але досягнення цієї мети можливе лише з визнанням правового плюралізму, що визнає суб'єктом правотворення не тільки державу, але і людину в усіх сферах її суспільного буття.

4. Розвиток антропології сьогодні

В даний час збільшується значення антропології права як науки. Об'єктивними передумовами цього процесу є: по-перше, зростаюче значення гуманізації правознавства; по-друге, буття людини в сфері права та утвердження свободи людини, породжує свободу генерування правових культур, а також буття «правової людини» в сучасних правових системах, в національних, етнічних, релігійних культурних спільнотах; по-третє, розвиток інституційних елементів правової держави і громадянського суспільства (людини, держави, правової практики); по-четверте, зростаюча роль держав, що розвиваються і традиційних правових систем, що характеризуються багатьма самобутніми рисами і тенденціями; по-п'яте, розширення економічних і культурних,науково-технічних і правових зв'язків між державами .

До числа факторів, які можна назвати суб'єктивними, відноситься широкий розвиток міжнародних наукових контактів. Діяльність наукових організацій у галузі права побудована на основі твердження антропологічних принципів у всіх областях юридичної практики. Численні конгреси, симпозіуми, «Круглі столи», проводяться цими науковими організаціями. Вони стали нині вельми важливим чинником функціонування і розвитку антропології права як щодо самостійної правової науки і навчальної дисципліни.

За останні 20 років розвиток антропології права у світі характеризувався не тільки кількісним, але і якісним зростанням. З'явилися нові тенденції, яких не було в антропології права попереднього періоду. Одна з них полягає в тому, що пішли в минуле ті часи, коли ця наука дозволяла собі ігнорувати сучасні правові системи і об'єктом її аналізу виступали виключно правові форми традиційних суспільств, правовий спосіб життя різних народів земної кулі або, іншими словами,юридична етнографія. Нині на авансцену виступила так звана юридична антропологія сучасного суспільства, об'єктом якої є сучасні правові системи. Різко зросли інтерес і увага до наукового аналізу актуальних проблем міжнародно-правового вимірювання правового буття людини. Антропологія права повернулася обличчям і до сучасної цивілізації. Таким чином, людина інтегрується у предметне поле юридичної науки і практики. «Юридична антропологія повинна розглядатися, - справедливо пише А.І. Ковлер, - не як наука, звернена виключно в минуле, не як якесь доповнення до історії права або до етнографії, а як наука, заснована на принципі пізнання взаємодії традиційних і сучасних правових систем, їх синтезу - пізнання, що має своєю метою адекватне уявлення про правове буття людини »

Висновок

Отже, юридична антропологія відіграє істотну роль у науковому плані як засіб розвитку юриспруденції будь-то загальної теорії права,соціології права або галузевих юридичних дисциплін. Також вона займає значне місце у системі юридичної освіти. У науково-прикладному плані вона необхідна для законодавця при проведенні антропологічної експертизи законопроектів і всього законодавства. У менших масштабах використовує юри дико антропологічні дані судова практика. Антропологія права відіграє значну роль при вирішенні проблем міжнародно-правового захисту людини і суспільства в цілому.

Основною правовою парадигмою мають стати права людини як домагання,спрямовані на створення мінімуму життєвих умов гідного людського існування. Це та міра розумного поєднання особистого і суспільного інтересів, без якого неможливий прогрес цивілізації.

Тому перед національною правовою системою стоїть досить важливе завдання - забезпечити людині правовими засобами гідні умови існування, реальні умови для формування повноцінної та самодостатньої особистості - людини як найвищої соціальної цінності. Всебічний розвиток особистості та удосконалення людських якостей зумовить радикальний переворот у сприйнятті людиною самої себе, сприятиме зростанню її відповідальності перед собою та суспільством в цілому. У свою чергу антропологізація національного законодавства зумовить якісні зміни у правовій системі,чітко окреслить вектори правової політики держави.

Література

Максимов С. Антропологічні передумови правової теорії: досвід класичної філософії права // Вісник Львівського університету. Сер. юридична. -- Вип. 37. -- С. 64-69.

Рулан Н. Юридическая антропология : учебник / Н. Рулан. -- М. : НОРМА, 1999. -- 310 с.

Штурцев Ю.Ю.Антропологія права як форма наукової діяльності/Ю.Ю.ШтурцевC //Проблеми філософії права.-2006-2007.-Т.ІV-V.-193-199/

Нерсесянц В. С. Юридическая антропология как наука и учебная дисциплина : [предисловие] // Юридическая антропология : учебник / Н. Рулан. -- М., 1999. -- С. 1-6.

Тишков В. А. Антропология права -- начало и эволюция дисциплины // Юридическая антропология : закон и жизнь : сб. ст. -- М., 2000. -- С. 34-41.