Синергетичний дискурс підприємницької діяльності як предмет теоретичного аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Синергетичний дискурс підприємницької діяльності як предмет теоретичного аналізу

Скачко О.В

Метою даної статті є обґрунтування сенсу концепту «синергетичний дискурс сучасної підприємницької діяльності» як предмету соціальнофілософського аналізу. Для цього треба по черзі конкретизувати зміст його основних компонентів: «синергетика» і «синергетичний», «дискурс», «підприємницька діяльність» і тоді звести їх у органічній цілісності.

Філософія економіки як відносно самостійна галузь науки започатковується у працях М. Вебера, В. Зомбарта, Б. Кроче, К. Маркса, Дж. С. Міля та А. Сміта. А у теоретичних надбаннях Ф. фон Гаєка, Г. Зіммеля, Л. фон Мізеса та К. Поппера, а також С. Булгакова та Б. Яковенка, філософія економіки детально аналізується і визначається за своїм предметом та основними функціями.

Дослідженням підприємництва займалися відомі західні вчені А.Сміт, Ж.-Б.Сей, Й. фон Тюнен, Ф.Найт, Д.Рікардо, К.Маркс, А.Маршал, М.Вебер, В.Зомбарт, Дж.-Б.Кларк, Л.Вольрас, В.Парето, Й.Шумпетер, Х.фон Хайек та інші. Найбільший вагомий внесок у розробку теорії підприємництва зробив американський вчений, видатний економіст Йозеф Шумпетер, який зазначав, що підприємець це творець інновацій, а інновація є дітищем підприємництва, підприємницьку функцію ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства.

В Україні вивчення проблем підприємництва більше за все активізувалося в останні роки, значний доробок внесли вчені В.Андрущенко, В.Богданов, О.Власюк, І.Добронравова, К.Жоль, М.Іщенко, А.Кавалеров, В.Кремень, М.Михальченко, М.Міщенко, І.Надольний, В.Пилипенко, В.Плавич, В.Скуратівський, Є.Суїменко, В.Шелюк та багато інших вчених. У вітчизняній науковій літературі підприємця визначають як суб'єкта ринкового процесу, який ініціює бізнес з метою отримання прибутку.

Отже, перейдемо до уточнення смислу і змісту позначеного концепту. Термін «синергетика» первісно походить, як відомо, від слова «синергія», що означає сумісну, узгоджену дію. Одні дослідники розуміють синергетику як нетрадиційний світогляд, як нову наукову парадигму, як міждисциплінарний напрямок, як узагальнюючу науку, як інноваційний метод наукового пізнання тощо. Інші розцінюють її як суто об'єднуючий лозунг, «який не має жодного іншого призначення, окрім декларативного» [9,74].

Для розкриття багатоманітності її функцій доцільно виокремлювати принаймні три основні аспекти тлумачення синергетики:

- світоглядний синергетика як нова форма діалогу людини з природою та людини з людиною;

- концептуальний синергетика як універсальна теорія самоорганізації складних систем;

- методологічний синергетика як міждисциплінарна методологія дослідження розвитку складних систем.

Отже, в нашому випадку термін «синергетичний» в контексті тлумачення підприємництва означає такий, що спирається на постнекласичну теорію і методологію самоорганізації складних систем і розкривається через принципи нелінійності, нерівноважності, емерджентності і т.п.

Наступне складове поняття «дискурс» пов'язане з певними складностями в його визначенні. Йдеться про деяку розпливчастість і не остаточну визначеність цього терміна у вітчизняній літературі. Адже, незважаючи на те, що поняття «дискурс» було розроблене західними науковцями ще в 60-ті роки ХХ століття, воно досі не набуло єдиного змісту і його використання різними дослідниками має різні відтінки.

Згідно словника іншомовних слів, термін «дискурсивний» походить від латинської «discursivus» (від «discursus» міркування, довід, аргумент) і означає той, що здійснюється шляхом логічних міркувань, розсудковий, опосередкований. Отже, в найширшому значенні дискурс означає міркування, яке використовує поняття з чітко визначеним змістом, побудоване відповідно загальновизнаним правилам логіки та граматики. Дискурс також визначають як вербально артикульовану форму об'єктивації змісту свідомості, як рефлексовану мовленнєву комунікацію, що припускає самоцінну процесуальність проговорення всіх значущих для її учасників аспектів.

Як вказують В.Бех і А.Гашенко, поняття дискурсу, що спочатку розроблялося, як відомо, в галузі лінгвістичних наук, дедалі більше поширюється на інші сфери знання і набуває щораз ширшого тлумачення. Початково дискурс розглядався як дискурс мови та мовлення і стосувався різного роду мовлених, писаних, читаних текстів. Таким чином, на думку авторів, дискурс може розумітися як «спосіб мовленнєвого когнітивного конструювання» [2,14-15].

Можна виділити два напрями дослідження соціального дискурсу. Перший найбільш повно представлений в дискурсивній концепції влади М.Фуко, а другий пов'язаний із творчістю Ю.Хабермаса, який використовує дискурс для прояснення комунікативної дії та розуміє під ним обговорення, породжуване публічною сферою. Оскільки в даному контексті нас цікавить методологія, а не реальність, ми також розглядатимемо дискурс як форму комунікації та аргументації, у зв'язку з чим слід детальніше зупинитися на позиції Хабермаса.

У розумінні Хабермаса (а також К.О.Апеля та інших) дискурс виступає формою чи способом комунікації, а конкретніше таким способом комунікації, в якому зіштовхуються ріні висловлювання, які явно чи приховано домагаються набуття загальної значущості. У своїй роботі «Теорія комунікативної дії» (1981 р.) При цьому Хабермас визначає позитивну роль дискурсу, яка, на його думку, полягає в таких складових:

• дискурс виступає засобом соціалізації, освіти та виховання;

• дискурс як форма комунікації втягує людей до відносин визнання, в процесі чого висловлювання іншого розуміються, рефлектуються, інтерпретуються, критикуються і врешті-решт приймаються чи відкидаються;

• дискурс змушує висловлювати власну думку від першої особи;

• дискурс сприяє досягненню консенсусу.

Стосовно останнього варто конкретизувати, що тільки діалогічний дискурс сприяє досягненню консенсусу, адже загалом існує два засоби організації дискурсу: авторитарний (що є директивним мовним актом без права свободи на альтернативну дію з боку адресата) [8,54] і діалогічний (як логічно правильна модель і послідовна діалогічна дискусія, модель розумної та вільної від панування розмови, яка відтворює консенсус.

Найбільш конструктивним і корисним для завдань даного дослідження є визначення дискурсу, сформульоване А.Міллером, яке детально розкриває зміст саме соціального дискурсу. Згідно з цим визначенням, дискурс це складений і закріплений у мові спосіб упорядкування дійсності, спосіб бачення світу, який виражається в найрізноманітніших (не тільки вербальних) практиках і, таким чином, не тільки відображує світ, але й проектує його та активно творить. Іншими словами, поняття «дискурс» включає суспільно прийняті способи бачення та інтерпретації оточуючого світу та випливаючі саме з такого бачення дії людей та інституційні форми організації суспільства.

Отже, синергетичний дискурс у соціальній філософії можна визначити як сукупність різних тлумачень певного суспільного явища, які обмежені рамками синергетичної парадигми і відповідають основним принципам теорії і методології самоорганізації складних систем. Синергетичний дискурс таким чином передбачає не лише врахування плюралізму поглядів на явище, але й визначення всіх аспектів цього явища, створення певного теоретико-методологічного комплексу принципів і закономірностей, які пояснюють його функціонування і розвиток.

Далі нам треба уточнити соціально-філософське навантаження термінів «підприємництво» і «підприємницька діяльність».

Загалом, нескладно помітити визначений полісемантизм у поглядах науковців на феномен підприємництва, що можна вважати наслідком багатоаспектності його проявів і функцій. Право на існування мають різні визначення підприємництва, при цьому йдеться лише про різні рівні аналізу і різні акценти в узагальненні підприємницького феномена.

Отже, яким є сучасне тлумачення підприємництва і підприємницької діяльності?

Н. Кульбіда, досліджуючи підприємництво з позицій педагогічної та вікової психології, визначає його як реалізацію в економічній сфері діяльності, що вимагає ризику, створення нового та отримання задоволення від досягнутого у вигляді матеріального здобутку, специфічної якості особистості суб'єктності [7,9].

Підприємництво визначають і як діяльність: це «ініціативногосподарська діяльність суб'єктів різних форм власності в межах діючого законодавства на свій ризик і під власну фінансову та майнову відповідальність» [6,95].

С.Фаренік, проводячи філософський аналіз природи підприємництва як різновиду соціальної практики на тлі діалектики соціального управління, робить висновок, що підприємництво як економічне явище, виникає за умови наявності двох взаємопов'язаних обставин: організаційно-господарського новаторства і економічної свободи. Інші його характеристики ризик, прийняття рішення, лідерство, володіння ресурсами тощо є або похідними, або необов'язковими, або доповняльними. Ключовою рисою підприємництва є автономність прийняття рішення, без чого нова комбінація виробничих факторів неможлива ні економічно, ні організаційно, ні психологічно [12,21].

М.Титарчук будує свою концепцію на взаємозв'язку підприємництва з трудовою поведінкою і дає наступну дефініцію: підприємництво це не будь-яка суспільно корисна діяльність, а тільки та, що характеризується особливими ознаками, такими як економічна самостійність, ініціативність, творче новаторство, інноваційність, системність, майнова відповідальність, здійснюється з метою одержання підприємницького прибутку. Підприємництво це складна система життєдіяльності, в центрі якої стоїть підприємець-господарник, організатор, яка складається з сукупностей трудових, поведінкових комплексів вчинків та дій особистості. В узагальненому формулюванні в його дисертації поняття «підприємництво» визначається як метод господарювання особистості з особливим мисленням, соціально-економічною та трудовою поведінкою.

У деяких визначеннях підприємництво тлумачиться як специфічний стиль поведінки: це «особливий новаторський, антибюрократичний стиль господарської поведінки, в основі якого постійний пошук нових можливостей і ресурсів» [5,9]. Це також певний нетрадиційний тип мислення, постійний пошук новизни, нових засобів досягнення цілей.

Підприємництво це вільна ініціатива людей в господарській діяльності, спосіб організації економічних сил. Іншими словами, це випробуваний в світовій практиці спосіб ефективної організації виробництва. Існування підприємництва обов'язкова умова функціонування здорового ринку.

На основі проведеного аналізу визначення підприємництва такими вченими, як Г.Геєць, М.Михальченко, В.Пилипенко, І.Прокопенко,

В.Акопян формулює узагальнене визначення: підприємництво є особливий вид суспільної діяльності (виробничої, організаційної, господарської, управлінської тощо), спрямованої на виготовлення продукції або надання послуг з метою отримання прибутку.

Можна сказати, що підприємництво складне соціально-економічне явище. З розвитком ринкових відносин та економіки, як науки, змінювались умови підприємницької діяльності. Разом з ними змінювалися функції та ролі підприємців в суспільстві. І якщо існує безліч визначень підприємництва, то термін соціальне підприємництво є досить новим.

Існує декілька варіативних підходів до визначення категорії підприємництва. Зокрема:

- підприємництво як економічна категорія є особливий тип господарювання, де головним суб'єктом є підприємець, який раціонально поєднує (комбінує) фактори виробництва на інноваційній основі і власній відповідальності, організує і керує виробництвом з метою одержання підприємницького доходу;

- підприємництво вільне економічне господарювання в різних сферах діяльності (крім заборонених законодавчими актами), здійснюване суб'єктами ринкових відносин з метою задоволення потреб конкретних споживачів і суспільства в товарах (роботах і послугах) та одержання прибутку (доходу), необхідних для саморозвитку власної справи (підприємства) і забезпечення фінансових обов'язків перед бюджетами й іншими господарюючими суб'єктами;

- підприємництво це принципово новий тип господарювання, який базується на інноваційному поводженні власників підприємства, на умінні знаходити і використовувати ідеї, утілювати їх у конкретні підприємницькі проекти.

Ми б додали ще один, четвертий аспект: з точки зору світогляду, підприємництво це одна з моделей суспільних відносин.

Важливою рисою, суб'єктивною підставою підприємництва є підприємливість як «вміння почати, взятися за що-небудь у потрібний момент, кмітливість, винахідливість, практичність» [11,369]. А підприємлива людина «схильна, здатна до підприємливості, великих оборотів, смілива, рішуча, здатна на такі справи» [3,338].

Підприємливість, таким чином, постає як здатність характеру (вроджена або набута). Вірніше, на наш погляд, говорити, що це є комплексна здатність, окремі компоненти якої вроджені, інші набуті. Це комплексна властивість особистості, яка дозволяє їй швидко і ефективно розв'язувати проблеми і досягати поставлених цілей. Підприємливість як комплексна суб'єктивна здатність особистості до нестандартної, інноваційної, ризикованої господарської діяльності із залученням як логічного аналізу, так інтуїтивного передбачення лежить в основі підприємництва як феномена.

І. Добренко аналізує здатність до підприємництва, розкриваючи її як сукупність необхідних індивідуальних властивостей особистості, їх професійно-орієнтованих параметрів, завдяки яким вона може виконувати підприємницьку діяльність [4,4].

У спільній монографії Є.Сірий та С.Фареник визначають підприємництво, виходячи з аналізу природи людських потреб, прагнень, поведінки, характеру життєдіяльності при цьому воно постає в них як «унікальний феномен, який базується на природі людини як споживача постійно зростаючих благ (як матеріальних, так і духовних) і як соціальної істоти, яка прагне в своїх поведінкових проявах до всілякого роду незалежної діяльності, автономії, індивідуальності» [10,49-50]. Підприємницька діяльність у згаданій монографії постає як «ініціативна, новаторська діяльність талановитих у господарському плані людей» [10,51].

На нашу думку, поняття «підприємництво», «підприємницька діяльність» і «підприємливість» це три поняття для позначення різних сторін одного і того ж самого феномена. «Підприємництво» характеризує його об'єктивний бік як явище суспільної дійсності. «Підприємливість» внутрішньоособистісний зміст, як здатність або властивість окремого індивіда до реалізації підприємництва. «Підприємницька діяльність» поняття для позначення медіатора, посередника між суспільним і індивідуальним в цьому феномені: як будь-яка людська діяльність, вона і об'єктивна, і суб'єктивна одночасно.

Зрештою, всі існуючі дефініції можна поділити на два напрями: об'єктний і суб'єктний.

У рамках першого з них підприємництво розглядають як особливу ініціативну економічну активність дієздатних громадян, спрямовану на задоволення потреб суспільства і отримання особистого прибутку (М.Лапуста, Л.Г.Шаршукова); особливий творчий тип економічної поведінки, що складає необхідну основу досягнення економічного успіху (А.Агеєв, М.Грачов, Д.Кузін); спосіб життя або дій, одне із занять ділової людини (Т.Нельга); специфічний вид діяльності, що пов'язаний з ризиком організації нової, потенційно прибуткової справи (О.Омаров, В.Позняков,

І.Ясін); особливий тип поведінки, зорієнтований на подолання існуючих стереотипів господарювання, спрямованість на нововведення та бажання залучати і використовувати для вирішення поставлених завдань ресурси із найрізноманітніших джерел (С.Кретов, Н.Лисенко).

У межах суб'єктного підходу підприємництво розглядається не з позицій структури професійної діяльності, а з точки зору структури особистості підприємця, її психотипу, котрий дозволяє людині продукувати і здійснювати інновацію в економічній сфері, спираючись лише на власні сили. У зарубіжній науці для позначення особистості підприємця використовуються, переважно, не наукові, а описові визначення: «людина, яка створила себе сама», «працює на себе», «робить те, що вважає за потрібне» та ін (Р.Кійосаки, Ш.Лектер, Т.Стенлі, Б.Трейсі).

На нашу думку, найбільш світоглядним і всеохоплюючим буде таке визначення сутності підприємництва: підприємництво це складний багатогранний соціально-економічний феномен, сукупність норм, інститутів і процесів, орієнтований на максимальне задоволення комплексу людських потреб: споживання і творчої самореалізації.

Відповідно підприємницьку діяльність можна визначити як ініціативну, творчу практичну активність людини, яка є привабливою для її суб'єкта через його потребу в самореалізації і соціальному успіху і затребуваною в суспільстві через потребу громадськості до споживання.

Подивимось, чи можна розширити зміст цих понять, проаналізувавши термін «підприємець», який теж часто виступає предметом наукового аналізу. Вважається, що поняття «підприємець» запровадив у науковий обіг французький економіст Р.Кантільйон вважається, що він же першим здійснив наукову інтерпретацію підприємництва. Головними якостями підприємця він вважав уміння ризикувати, передбачати майбутнє, поєднувати (й узгоджувати) можливі витрати й доходи. Далі це поняття поглиблювали такі дослідники, як Дж.Тюнен, Ф.Кене, Є.Тюрбо, а також А.Сміт і Д.Рікардо, представники історичної школи В.Рошер та Б.Гільдебрант. Останні вважали підприємця особою, що управляє капіталом та зайнята продуктивною працею. Ж.-Б.Сей та Дж. Міль вважали підприємця передусім організатором виробництва (й не обов'язково власником), а в роботах Ф.Візера, Л.Вальраса, А.Маршалла та Ф.Хайєка підприємець розглядається як менеджер, який здатен до прийняття самостійного рішення в контексті зміни економічної ситуації.

Виходячи з цього, а також з узагальненого розуміння підприємця М.Вебером, В.Зомбартом, Й.Шумпетером та П.Дракером, підприємець визначається В.Акопяном як суб'єкт, який здійснює підприємницьку діяльність й завдяки наявності певної сукупності рис (вміння ризикувати, організовувати виробництво, новаторству, відповідальності, здатності поступатись власними інтересами заради справи тощо) отримує підприємницький дохід, мінімум нормальний прибуток. Хоча подібні риси були притаманні певною мірою суб'єкту господарювання в період соціалістичної історії України, дійсний підприємець формується в період становлення та розвитку ринкових відносин.

М.Вебер і В.Зомбарт створили класифікацію підприємців та опис (відповідно до неї) їхніх індивідуально-психологічних і поведінкових особливостей. Запропонована ними типологія пропонує чотири типи особистості суб'єкта підприємницької діяльності: 1) раціональний тип; 2) авантюрний тип; 3) міщанський тип; 4) підприємницький тип.

До основних зовнішніх чинників, які пов'язані з виявами підприємництва, віднесено такі: атмосфера поведінки в колективі; правові засади вільної економічної діяльності і приватної власності; усвідомлення значення застосування в господарському житті колективу розуму, що репрезентуються в громадській думці. Рівень розвитку власне підприємництва залежить від відповідності сучасним цінностям економіки, від стану науково-технічного прогресу в суспільстві, у просторі якого з'явилося підприємництво. Г.К.Гінс, І.Шумпетер, П.Г.Щедровицький та ін відзначають, що підприємництво з'являється тоді, коли виробництво не створює нових ресурсів.

З розгортанням науково-технічного прогресу і розвитком економіки як науки в ХХ столітті, економісти отримали визначення іншого теоретика підприємництва Д.А.Шумпетера. У своєму відомому творі «Теорія економічного розвитку» (1911), що був написаний під час викладання в Чернівецькому університеті (Україна) на початку ХХ ст., вчений описує підприємців як інноваторів, котрі рухають «конструктивно-деструктивний» процес розвитку капіталізму. Дослівно, «функція підприємців реформувати та змінювати форми виробництва». За Шумпетером, підприємці є факторами змін в економіці [1,23].

У Вебстерівському словнику підприємець це «... той, хто організовує, спрямовує справу бізнесу, бере на себе ризик заради отримання прибутку».

Один із сучасних теоретиків менеджменту та підприємництва П.Ф.Друкер, в своїй книзі «Інновація та підприємництво» (1985), доповнює визначення своїх попередників висновками, що «підприємці завжди у пошуку змін, швидко реагують на нові умови ринку та використовують нові можливості». Саме слово «можливості» згодом з'являється ключовим в багатьох сучасних дефініціях можливості створення суспільних цінностей та благ, можливості змін.

Серед провідних індивідуальних властивостей, притаманних майбутньому підприємцю, М.П.Лукашевич, О.В.Киричук, Н.А.Побірченко, Ю.М.Швалб визначають самостійність мислення, самоорганізованість, впевненість, компромісність, вільне спілкування, емоційно-вольову саморегуляцію.

Отже, за допомогою вищевикладеного можна сформувати остаточне визначення обраного концепту. Синергетичний дискурс сучасної підприємницької діяльності це сформований за допомогою принципів теорії самоорганізації складних систем теоретико-методологічний комплекс для пояснення закономірностей практичної ділової активності людини, яка характеризується ініціативністю, творчістю і спрямована на задоволення потреби в споживанні і потреби в самореалізації і в соціальному успіху.

синергетика підприємницький людина дискурс

Література

1. Абаджи А.Р., Черняк В.И, Жуковський А.Г. Підприємництво в Україні. Юридичний і економічний аспекти. Одеса, 1995. 197 с.

2. Бех В.П. Фірма в дискурсі організменої ідеї: Монографія / В.П.Бех, А.В.Гашенко. Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. 376 с.

3. Даль В.И. Великий словарь живого великорусского языка. М.: Русский язык, 1980. Т.3. 556 с.

4. Добренко І.А. Психологічні основи розвитку здатності до підприємництва у випускників професійно-технічних навчальних закладів: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / Ін-т педагогіки і психології проф. освіти АПН України. К., 2006. 22 с.

5. Ермошенко Н.Н., Борсученко Э.И. Формы предпринимательства за рубежом. К.: УкрНИИНТИ, 1991. 112 с.

6. Ермошенко Н.Н., Скворцов Н.Н., Назимова Н.К. Словарь предпринимателя. К.: УкрИНТЭИ, 1992. 143 с.

7. Кульбіда Н.М. Особистісні детермінанти успішної професійної підготовки майбутніх підприємців: Автореф. дис. ... канд. психол. наук: 19.00.07 / Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. К., 2005. 20 с.

8. Пушкин А.А. Способ организации дискурса и типология языковых личностей // Язык, дискурс и личность: Межвуз. сб. научн. трудов / Редкол.: И.П.Сусов и др. Тверь: Тверский государственный университет, 1990. С.50-59.

9. Робуль О.М. Синергетика глобальна інтегральна загальнонаукова методологія // Глобализм глазами современника: блеск и нищета феномена: Материалы докладов и выступлений участников Международной научно-теоретической конференции (26-27 сентября 2002 г.). Сумы, 2002. С.74-76.

10. Сірий Є.В., Фареник С.А. Соціологія підприємництва. К.: Український Центр духовної культури, 2000. 258 с.

11. Словарь русского языка: В 4-х томах. Изд. 3-е, испр. и доп. / Ред.-сост.

12. А.П.Евгеньева. М.: Русский язык, 1999. Т.3. 747 с.

13. Фаренік С.А. Управління як форма зв'язку теоретичних моделей і практичних рішень: Автореф. дис. ... д-ра філос. наук: 09.00.03 / Ін-т філософ. ім. Г.С.Сковороди НАН України. К., 2003. 36 с.

14. Webster's New Twentieth Century Dictionary // Unabridged Second EditionDeluxe Color. N.Y., 1983. 912 р.

Размещено на Allbest.ru