Феномен моралі: витоки та історична ґенеза

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен моралі: витоки та історична ґенеза

Шаповалова І.В.

Як зазначають дослідники, щодо джерел розвитку моралі є сенс виділяти як відносно самостійні такі основні підходи: емпіричний, релігійний, соціально-економічний і космічний.

Емпіричний підхід представлений у первинних школах моралі, представники яких виходили з чуттєвих джерел (задоволення, щастя, спокій тощо). Хоча пропонувалось дотримуватись міри в обраному почутті (Демокрит, Епікур, французькі матеріалісти та ін.), очевидною була неможливість обґрунтувати найкраще чуттєве джерело моралі. Пізніше до подібних ідей повертались представники гедонізму, евдемонізму й неофрейдизму.

Недоліки та неспроможність регулювати суспільні відносини будь-якої моралі чуттєвого та взагалі емпіричного характеру викликали до існування релігійну, в тому числі християнську мораль. Дослідження релігійної основи моралі отримало найбільшу конкретність у роботах І. Канта, С. Марешаля, Г. Гегеля, Л. Фейербаха, Ф. Ніцшє, С. Токарєва, В. Шердакова, О. Дробницького, Л. Коновалової та ін.

Соціально-економічний підхід представлений, наприклад, працями таких закордонних ^дослідників, як Ж. Піаже, Л. Колберг, Ф. Зімбардо, С. Мілгрем та інші. Його основним змістом є те, що мораль існує і впливає на процеси в усіх галузях суспільного життя: побуту й політиці, міждержавних і міжособистісних, класових і сімейних стосунках, і навіть в економіці і ринку. Це є раціональний напрямок моралі (адже в його основі лежить здоровий глузд, а не віра і бажання, як у попередніх), що прагне шляхом розумного дослідження природних явищ і відносин громадського життя встановити обов'язкові принципи, отримувані шляхом логічної діяльності свідомості.

Змістовною складовою соціально-економічного підходу є моральний утилітаризм і прагматизм, які є спробою обґрунтувати мораль через її користь для суспільства. З точки зору представників морального утилітаризму (І. Бентам, Дж.Ст. Мілль та ін.), на перше місце виступає егоїстична діяльність індивіда, спрямована на користь суспільства але необґрунтованою залишається необхідність переходу від індивідуальних благ до суспільних виходячи з почуттєвого джерела, егоїзму. Адже важко не погодитись, що егоїзм не має жодного відношення до суспільного блага, а суспільне благо найменшою мірою сприяє егоїзму. Представники прагматизму У. Джемс та Дж. Дьюї розширюють основне положення утилітаризму, подаючи потреби суспільства як джерело моральних норм внаслідок цього моральним визнається все, що працює на користь суспільства.

Таке раціональне тлумачення моралі, представлене в різних напрямах соціально-економічного підходу, заглиблюється до крайнощів у концепціях апріорності і постулативності моральних зобов'язань (І. Канта, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, З. Фрейда, Б. Рассела, Дж. Мура). Іншою крайністю раціонального тлумачення моралі, яка трансформується в заперечення її необхідності, є моральний скептицизм і нігілізм, представлені у вченнях давньогрецьких шкіл скептиків, кініків і софістів та в концепціях представників екзистенціалізму.

Формування космічного підходу до тлумачення джерел розвитку моралі справа скоріше ХХ століття і сучасності. В його основі також лежить розум, який все більш насичується ідеєю суспільного в масштабі аж до глобального блага. У рамках космічного підходу порушуються питання суспільного становища людини, усвідомлення її місця не лише в суспільстві, а й у природі, космосі; проблеми некерованості розвитку науково-технічного прогресу, екологічної агресії. Відповідно згідно цього підходу вирішення глобальних проблем людства планетарного масштабу необхідно шукати в самій людині, у глибинних сферах її моральної свідомості. Як влучно підкреслює в цьому зв'язку М.Трифонова, було б наївно вважати, що в сучасній загрозі глобальної екологічної катастрофи винні лише технічний прогрес, безрозсудна політика, влада імущих. "У наближенні екологічної катастрофи глобального масштабу винна, перш за все, не техніка, а пануюча система цінностей (курсив наш. Авт.). Не тільки техніка, але і сучасна мораль, масова культура, ціннісні орієнтації "суспільства споживання" породили ситуацію, коли стало проблематичним майбутнє планети" [1, 101].

У працях А. Силіна, А. Печчеї, А. Гусейнова, Ф. Бурлацького, В. Гур, А. Ганжина, П. Тейяра де Шардена, М.Федорова та ін. цим ідеям приділяється особлива увага [2, 9]. Так, представники російського космізму (М. Федоров, В. Вернадський, К. Ціолковський) розглядають світобудову як цілісність, всі складові якої пов'язані й мають еволюційний сенс, тому й людство не може протистояти природі. Звідси й етика, включена в еволюційний процес, пов'язана, насамперед, з усвідомленням відповідальності людини перед усією світобудовою. Моральною максимою стає цінність життя, життя всього Всесвіту.

У сучасних умовах спадковість моральних принципів у суспільстві забезпечується значною мірою завдяки освіті й вихованню: причому на відміну від ранніх епох розвитку людства не тільки на рівні родинному, а й у централізованій державній освітній системі. Тому значущим фактором передачі моральних принципів і цінностей є особистість вчителя, адже саме вчитель є "художником духовного життя учнів і творцем їх ідейно-морального обличчя" [3].

Мораль постійно розвивається під впливом суспільного прогресу і це досить детально у своєму дисертаційному дослідженні обґрунтовує Н. Федорук. Суспільний прогрес сприяє розвінчуванню одних моральних норм, заміні їх іншими, установленню нових відносин між наявними нормами або ж наданню нового змісту в рамках старих моральних норм. Авторка аналізує зміни моралі під впливом різних видів прогресу (науковий, технічний, економічний, соціальний, політичний) [4, 13].

Дієвість моралі у соціальному житті обумовлена в першу чергу природністю виникнення і змісту її принципів адже природним є не завдавати шкоди собі подібному, турбуватися про слабшого, не знищувати середовище. Ми живемо у світі, в якому діє моральна презумпція ухвалення моральних стандартів як норми, як чогось природного і зрозумілого, поки не доведено зворотне [5,11]. Завдяки тому, що моральні цінності внаслідок своєї впливовості мають тенденцію закріплюватись у нормах права, та завдяки глобальній логіці їх взаємного розвитку в напрямі зближення світ розвивається оптимістичним шляхом.

Осмислення морального часто проявляється в певному протиставленні з матеріальним хоча, на нашу думку, це не зовсім коректно, адже антиподом матеріального є скоріше не моральне, а ідеальне або духовне. Однак, можна визнати, що абсолютизоване намагання задовольняти матеріальні потреби часто означає діяльність всупереч моральним настановам. За будь-якого тлумачення, моральне завжди присутнє в матеріально-практичній діяльності людини у формі мотивів останньої. Моральність мотивів може бути виражена в різному ступені, і одним із вагомих чинників, що визначають цей ступінь моральності вчинків (моральності означає відповідності загальнолюдським цінностям) є ідеологія суспільства.

Оскільки ідеологію ми розуміємо в широкому значенні як сукупність керівних для суспільства ідей, то можемо стверджувати, що без ідеології суспільства не буває. Отже, висновок: мораль у суспільстві завжди розгортається під впливом певної ідеології. Інша справа, що певна система ідей може поширюватись у суспільстві штучно під тиском правлячого класу (у цьому випадку є сенс говорити про ідеологію як про систему поглядів, що виражають інтереси певного класу або соціальної групи на нашу думку, це є вузьке тлумачення поняття "ідеологія"). У випадку штучного насаджування певної ідеології можна вести мову про ідеологізовану мораль тобто такі принципи, норми й настанови, які відповідають не стільки загальнолюдським цінностям, скільки інтересам певної обмеженої групи людей.

Яскравим прикладом ідеологізованої моралі є мораль комуністична (соціалістична), сутність якої може бути розкрита в таких основних принципах: відданості справ комунізму, соціалістичному патріотизмі й інтернаціоналізмі, сумлінному ставленні до праці і суспільної власності, справжньому колективізмі, реальному гуманізмі. Зрозуміло, що в часи Радянського Союзу стверджувалось, що це є найвища і найрозвиненіша форма моралі, а "найповнішого і всебічного розвитку і здійснення принципи моралі комуністичної набудуть у комуністичному суспільстві" [6,400].

Становлення комуністичної (або соціалістичної) моралі супроводжувалось низкою суперечностей, головною з яких було абсолютне піднесення пріоритету суспільного з фактичним ігноруванням індивідуального. Соціалістична ідеологія моралі в її радянському варіанті продовжувала погляд В.Леніна, що людина є творцем свого життя, але логіка її діяльності детермінована саморухом історії. Тому місія людини полягає не в самовільному створенні нових форм буття, але в революційній боротьбі за ствердження об'єктивно Необхідного та проти всього, що заважає цьому Необхідному бути. Радянська мораль була повністю орієнтована на комуністичну ідеологію, яка, заперечуючи Бога, абсолютну ідею та інше, сама дещо "нагадує релігію, що підкоряє своїй вірі, вимагає жертовності та дає свободу лише тим, хто узгоджує дії з об'єктивною Необхідністю" [7, 30]. У радянській соціалістичній моралі людина виступає знаряддям побудови справедливого комуністичного суспільства, а бути суб'єктом означає зацікавленість і здатність до виконання програми суспільства в ролі свідомого засобу самореалізації деякої логіки історичного розвитку.

Інша суперечність моралі соціалістичного суспільства була пов'язана з піднесенням нею ідеї лінійності розвитку: при посиланні на марксистське вчення, радянські ідеологи зазвичай порушували один з основних його принципів принцип природно-історичного характеру розвитку суспільства й особистості, невід'ємною рисою якого є не лінійність розвитку.

Реальна практика освіти й морального виховання в системі партійно-державного абсолютизму була далекою від виховання самостійності, творчої ініціативи і соціальної відповідальності. Більш звичним був соціалістичний заклик до формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості, причому під формуванням розуміли однобічний процес впливу вихователя на вихованця. Тим самим здійснювався добір найбільш слухняних, зручних, керованих людей, а отже, придушення сміливості та творчої ініціативи думок і вчинків. Іншими словами, за формулою "формування особистості" практично приховувалося її нівелювання, придушення будь-якої активності та нестандартності мислення, а головні зусилля спрямовувалися на виховання слухняності.

Окреслені суперечності моралі соціалістичного суспільства стали однією з глибинних, світоглядних причин його краху. Світогляд був змушений повертатися до розуміння самоцінності індивідуального життєвого світу на противагу проголошуваному примату маси.

Проте навіть у суспільстві, в якому вплив ідеології не такий сильний, як у комуністичному, мораль не може бути повністю деідеологізованою. Так, у сучасній Україні можна спостерігати неабиякий ідеологічний вплив орієнтирів ринкової економіки і економічної свободи. При цьому визначальним орієнтиром для суб'єктів економіки стає прагнення отримання максимального прибутку. Тому сучасний український підприємець "починає переслідувати тільки матеріальні вигоди, зовсім не задумуючись про моральні сторони свого підприємництва". "Панування стихії вільного ринку породжує відчуження праці, а відтак спотворює думки людей про моральну цінність праці" [8, 12]. Спотворення сучасної моральної свідомості однобічним домінуванням цінності матеріального можна визнати однією з визначальних рис моралі нового типу, що проявляється в Україні. Тим більше, що як обґрунтовано показується в роботах мислителів, починаючи з найдавніших часів, зокрема, Аристотеля й М.Вебера, дотримання моральних принципів є необхідною передумовою ефективного провадження бізнесу, а сьогодні зв'язок економічних досягнень ринкового суспільства з моральністю підприємців і менеджерів є більш, ніж очевидним.

Отже, згідно сучасного розуміння, мораль є не лише форма суспільної свідомості, а й форма духовно-практичного освоєння дійсності, специфіка якої полягає в освоєнні світу не просто в загальному зрізі, а крізь призму добра і зла. "Мораль це певна вимога, веління, що його висуває перед людиною суспільна думка або голос власного сумління; там, де таю вимоги відсутні, де від людини нічого не вимагається, немає й підстав говорити про мораль" [9]. Тому по відношенню до особистості і до суспільства в цілому у цьому освоєнні мораль виконує крім функцій інформаційно-виховного характеру ще й функцію регулятивно-конструктивну. Останнє означає, що під впливом моральних імперативів відбувається не тільки регуляція особистісної і суспільної життєдіяльності, а й конструювання людини, соціальної групи, суспільства в цілому а в складі останнього і конструювання соціальних інститутів. Будучи підґрунтям для діяльності соціальних інститутів, мораль стає безпосередньою базою державотворення. І сучасна Україна переживає такі часи, коли питання про державний устрій і державне регулювання пов'язується з осмисленням регулятивної ролі моральної основи в людській життєдіяльності.

У контексті останнього твердження корисно згадати ідеї Аристотеля, чиє вчення про виховання було тісно пов'язане з теорією держави. Зокрема, він вважав, що характер морального виховання суспільства є охороною його політичного устрою, визначає ті чи інші форми його побуту таким чином, що найкращий моральний настрій суспільства завжди обумовлює найкращу форму його політичного стану.

Важливою умовою ефективного виконання мораллю її регулятивно-конструктивної функції є її дійсний взаємозв'язок із інститутом права, про який уже йшлося вище. Можна погодитись із точкою зору, що в сучасному процесі переходу від традиційних до ліберальних цінностей відбувається певна зміна співвідношення права та моралі. Найбільш характерною сучасною рисою взаємодії права та моралі є їх зближення, взаємопроникнення, посилення їх узгодженого впливу на суспільство. "У процесі регулювання суспільних відносин виникає якісно нове явище морально-правовий вплив. Право і мораль як складові частини цього явища, не розчиняючись у ньому та не втрачаючи своїх індивідуальних якостей, в сукупності, утворюють соціальну цінність, реально існуючу, що активно впливає на юридичну практику" [10, 3]. При цьому важливо підкреслити, що ступінь взаємодії моральної та правової систем впливає на рівень їх досконалості та забезпечує ефективність її впливу на сучасне суспільство.

У ході сучасних трансформаційних процесів відбувається зближення і взаємопроникнення моральної і правової свідомості. Уявлення, погляди, думки про правомірність, законність вчинків, дій все частіше співпадають з уявленнями про їх моральний характер, а вимоги, націлені на вдосконалення права, ґрунтуються на глибокому знанні моральних поглядів та імперативів. У зв'язку з цим, а також із огляду на те, що в період глобалізації соціального життя механізм формування персональної компетентності соціальних суб'єктів вимагає удосконалення через недостатню ефективність, його доцільно посилити такими елементами, як комплексне морально-правове і громадське виховання особистості. У результаті взаємодії морального і правового виховання виникають нові утворення нормативно-правового характеру: громадянськість, відповідальність, справедливість, які мають подвійну природу, породжену моральним змістом і правовим забезпеченням [11, 13]. У контексті ефективного виконання мораллю функції державотворення особливо актуальним є морально-правове виховання сьогоднішніх і завтрашніх політиків і державних службовців, а також людей, які формують громадську думку: журналістів, вчителів і т.п. таким чином може бути забезпечене повноцінне функціонування моралі в статусі соціального інституту. феномен мораль духовний практичний

Як соціальний інститут, мораль представляє собою цілісну систему, яка складається з: суб'єкта моралі, який пов'язаний з усіма іншими складовими елементами моральної системи; теорії моралі (етики); моральної норми; моральної практики, моральних відносин, моральної діяльності, морального виховання; соціально-морального досвіду, моральної свідомості, моральної культури, моральності. В іншому зрізі суб'єктивно-об'єктивному моральна система складається з моральної свідомості і моральної діяльності.

У системі моральної свідомості, моральної життєдіяльності і моральної культури важливо виділяти досить повний перелік моральних критеріїв суспільної діяльності, до яких у сучасних умовах треба віднести:

- рівність людей в їх правах (щоправда, як влучно зазначає Е. Тофлер, існування деякої міри нерівності не є конче аморальним; такою натомість є система, що визнає хибний розподіл засобів, котрі надають владу. А коли цей хибний розподіл ґрунтується на расових, статевих або на якихось інших природжених ознаках, вона є вдвічі аморальною) [12, 564];

- справедливість;

- відкритість сфер суспільства;

- добровільність дій людини;

- солідарність і орієнтація на взаєморозуміння;

- почуття обов'язку перед іншим;

- наявність моральної свободи вибору мети, видів і методів діяльності, а також можливості розкриття людиною всіх своїх потенцій;

- визнання й повага особистістю інтересів інших суб'єктів суспільної життєдіяльності;

- сприяння компромісному поєднанню мотивів власної діяльності і діяльності інших осіб в узгоджену моральну систему.

Ю. Хабермас, спираючись на принципи моральної теорії І.Канта, обґрунтовує такі критерії морального судження, як неупередженість, здатність до універсалізації й нормативність. Універсальність, незалежність від контексту й авторитетів він називає головними властивостями морального принципу, який дозволяє досягати згоди у розв'язанні моральних проблем. Також важливо звернути увагу на підкреслення Ю. Хабермасом того, що дія в суспільстві повинна характеризуватися не ступенем цілераціональності, а ступенем морально-практичної раціональності [13].

Наприклад, обов'язок шпигувати й доносити поліції на своїх сусідів, близьких, друзів у деяких тоталітарних державах; чи закони, які встановлюють релігійну дискримінацію і расову нерівність, забороняють свободу слова і вільну мистецьку експресію, карають за будь-яку політичну чи культурну діяльність, не передбачену державою. Жодне моральне правило не може змусити до такої слухняності [14, 75-76].

Головними пріоритетами становлення нової моралі незалежної України виступають: 1) національна ідея; 2) розвиток ідеї багато культурності нації та її толерантності; 3) піднесення символічних атрибутів і моральних засад української етнічної культури. До її джерел же слід віднести:

- релігійні корені і сучасну релігійність нації;

- соціально-історичну пам'ять української етнонаціональної спільноти;

- формування ідеології відкритості культурам інших етнонаціональних спільнот.

У зв'язку з давністю і силою впливу на українську культуру доцільно зупинитись на ролі релігійного чинника в системі становлення моралі нового типу.

На мораль як свідомість і як форму суспільних відносин не може не впливати релігійний чинник, звернення до нього завжди необхідне в контексті пошуку підстав моральних законів. Що є такими підставами: тимчасова і змушена угода, суспільний договір, суб'єктивна думка чи абсолютне Богом дане встановлення? Відносні ці підстави чи абсолютні? Адже якщо ми говоримо, що в основі моралі лежать загальнолюдські вічні цінності, є сенс визнати абсолютність її принципів. Якщо ж йдеться про реалізацію моральних вимог в медичній етиці чи в геронтології, то більш очевидною видається відносність моральних принципів.

Релігійна мораль завжди в тій чи іншій мірі впливала і на державно-політичні процеси. Адже відносини, які регулюються релігійною мораллю, надзвичайно різноманітні: це і міжособистісні зв'язки між людьми, і міжнаціональні, міжконфесійні і міждержавні взаємини. Є.Ананьєва виділяє два рівні впливу релігійної моралі на державно-політичні процеси: 1) політеїзм (язичество) і 2) монотеїзм [15]. Перший із цих рівнів релігійних моральних норм спирався на пророцтва і ритуали, побудовані на основі спостереження природних явищ і практичного досвіду. Норми же другого рівня проголошувались і сприймались як дані згори. Причому якщо говорити про християнство, то вплив його моральних норм на суспільно-політичне життя поступово змінювався. Спочатку для християн політика відступила на другий план, поступившись місцем внутрішньому самовдосконаленню у зв'язку з уявленням про існування життя після смерті. Однак мірою поширення християнства його ставлення до політичного життя змінювалось у бік втягування релігії в політичні інтереси держави.

Вплив релігійного чинника є особливо важливим в умовах сучасної вітчизняної ситуації адже в стані трансформації, невизначеності і нестабільності соціальна система неминуче стає відкритою впливу факторам несвідомого, ірраціонального чи не найсильнішим з яких є релігія.

У релігійному світогляді в центрі роздумів про проблеми моралі завжди було поняття справедливості. Як демонструє у своєму дисертаційному дослідженні Т. Гугніна, це є правомірним як для християнства, так і для буддизму, іудаїзму та ісламу.

Так, іудаїзм у сфері соціального життя виставляє дві вимоги: право і справедливість. З другої випливає ще один постулат морально-економічний, а саме, обов'язковість справедливого розподілу. Резюме етики буддизму полягає в тому, що всі людські проблеми вирішує альтруїзм. Згідно християнства, кожна людина повинна вносити свій особистий внесок (у тому числі і моральний) в загальну справу за умови, що всі працюють, виконуючи різні ролі. Одним з найважливіших моральних принципів ісламу є вимога розумного споживання та заборона марнотратства і зловживання накопиченим багатством.

Загалом, можна стверджувати, що на зміст моральних принципів незважаючи на їх вічний характер впливає та картина світу, в рамках якої вони розгортаються. Так, у релігійній картині світу моральні закони проголошуються встановленими Богом і особистість практично не має права їх вибору адже недотримання цих законів призводить до страждань при тілесному житті і у вічному потойбічному житті. У науковій же картині світу моральні настанови є похідними від суспільства і культури, а релігія залишається одним із чинників, що тією чи іншою мірою впливають на них.

Зрозуміло, що в українських умовах на мораль як соціальний інститут впливає і в найближчому майбутньому буде впливати східнослов'янська православна ментальність. Адже українці постали в християнській культурі (хоч і багаторазово були змушені відмовлятися від неї), і тому правомірною є думка, що в ній варто шукати наші моральні і психологічні опори й підґрунтя. При цьому центральним посередником, який передає світу моральний закон, є фігура Христа.

Важливою відмінністю християнської моралі від інших релігій є її внутрішній характер: її моральні норми частіше поширюються на поведінку людей і їх внутрішні почуття, ідеї і думки тощо на внутрішній світ загалом. Тому і вплив християнських моральних норм може бути сильнішим на окрему особистість, ніж на державу чи іншу спільноту в цілому.

На жаль, сьогодні в Україні вплив релігії на становлення моралі нового типу є суперечливим і навіть парадоксальним. Часто-густо можна спостерігати, що повернення суспільства до релігійних ідеалів і цінностей виражається скоріше в зовнішніх атрибутах: люди беруть участь у різних ритуалах, починаючи з хрещення і закінчуючи запрошенням священників для відспівування померлих, активніше ходять на службу, приймають обряди освячення свого бізнесу і матеріальних цінностей: будинків, авто тощо натомість виражені в релігійних заповідях вічні загальнолюдські цінності любові, добра й краси не так активно входять в повсякденне життя.

Але ж моральні принципи за походженням і призначенням мають скоріше всезагальне значення, охоплюють усіх людей, закріплюють основи культури їх взаємин, які створювались у тривалому процесі історичного розвитку суспільства.

Література

1. Трифонова М.К. Что мы делаем для возможности будущего? // Культура народов Причерноморья. 2003. № 46. С. 191-192.

2. Див. також: Тепляков М.М. Психосемантичний аналіз ефективності засобів комунікативного впливу: Автореф. дис.... канд. психол. наук: 19.00.01 / Ін-т психології ім. Г.С. Костюка АПН України. К., 2002. 19 с.

3. Харитонашвили К. Учитель среди учащейся молодежи как гарант развития духовных качеств // Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл. фіз. виховання і спорту. 2006. № 10. С. 74-76.

4. Федорук Н.М. Мораль та суспільний прогрес: Автореф. дис... канд. філософ. наук: 09.00.03 / Харк. ун-т повітр. сил. Х., 2005. 20 с.

5. Семиколенов В.М. Мораль в інформаційному суспільстві: Автореф. дис. канд. філософ. наук: 09.00.04 / Тавр. нац. ун-т ім. В.І.Вернадського. Сімферополь, 2006. - 19 с.

6. Філософський словник/За ред. В.І. Шинкарука. 2-ге вид., перероб. і доп. К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. 800 с.

7. Нестеренко Г.О. Особистість у нелінійному суспільстві: Монографія. Запоріжжя: Просвіта, 2004. 144 с.

8. Акопян В.Г. Морально-етичні цінності підприємця: формування та розвиток (соціально-філософський аналіз): Автореф. дис... канд. філософ. наук: 09.00.03 / Ін-т вищої освіти АПН України. К., 2004. 18 с.

9. Маєвська Л.Л. Мораль як категорія філософського постмодернізму // Вісник Житомирського державного ун-ту ім. І. Франка. 2003. № 13. С. 127-130.

10. Гетьман-П'ятковська І.А. Право та мораль: теоретико-правові проблеми співвідношення та взаємодії: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. К., 2007. 20 с.

11. Хрімлі І.О. Мораль та право як регулятори відносин у сучасному українському соціумі: Автореф. дис... канд. філософ. наук: 09.00.03 / Донец. нац. ун-т. Донецьк, 2007. 18 с.

12. Тоффлер Е. Нова парадигма влади / Перекл. Н. Бордукової. К.: Акта, 2003. 685 с.

13. Яременко І.А. Комунікативне вчення Юргена Хабермаса в проблемному полі незавершеності модерну: Автореф. дис.... канд. філософ. наук: 09.00.05 / Дніпропетр. нац. ун-т. Д., 2007. 17 с.

14. Колаковський Л. Мої правильні погляди на все / Пер. з польськ. С. Яковенко. К.: Вид. дім "Києво-Могил. Академія", 2005. 280 с.

15. Ананьева Е.П. Религиозная мораль и ее влияние на политико-правовой режим в истории общества // Культура народов Причерноморья. 2004. №52, Т.1. С. 118-121.

Размещено на Allbest.ru