Проблема свободи у філософії Л. Шестова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема свободи у філософії Л. Шестова

Барта В.В

Протягом всієї історії людства свобода трактувалася як найвища цінність, яка виражає сутність людини. Свободу розглядають як необхідну умову буття людини, і тому людина прагне звільнитися будь-яких перешкод на шляху її реалізації. Але будь-яке практичне втілення свободи ще більше загострює потребу її теоретичного осмислення. Мислителі протягом багатьох століть намагалися з'ясувати сутність свободи, створюючи різноманітні варіанти її тлумачення. І перед історією філософії стоїть завдання вивчити досвід розв'язання даної проблеми, що дозволить краще зрозуміти сутність свободи. Одним з яскравих представників філософії кінця ХІХ ст. поч. ХХ ст., який розглядав дану проблему, був Лев Шестов (Ієгуда Лейб Шварцман), який народився і тривалий час жив у Києві. Незважаючи на те, що він стає досить помітною фігурою в філософії екзистенціалізму, його творчість протягом багатьох років ґрунтовно і об'єктивно не вивчалася. Але починаючи з кінця 80-х років творчість Л. Шестова стає об'єктом дослідження для багатьох науковців А. Ахутіна, В. Асмуса, В. Курабцева, В. Кувакіна, В. Єрофеєва, Н. Мотрошилової, Я.Головіна, Л.Моревої, О. Сичевської-Возняк, С.Таранова, В.Окорокова. Але проблема свободи у творчості Шестова в даних дослідженнях залишається не достатньо вивченою, висвітлено лише деякі аспекти даної проблеми(С.Таранов, Я.Головін, А.Ахутін).

І тому метою даного дослідження є розкриття екзистенційного тлумачення Л.Шестовим свободи. З мети дослідження випливають наступні завдання: з'ясувати основний мотив творчості Л.Шестова, через призму якого розглядається свобода; розглянути критику Л.Шестовим розуміння свободи в раціональній філософії, моралі; реконструювати погляди Л.Шестова на феномен віри як джерела свободи.

В.Кувакін вважав[1,57], що Шестов не приділяв багато уваги проблемі свободи. Дійсно, ми не можемо знайти окремого твору Шестова, як, наприклад, у М.Бердяєва, який був би присвячений даній проблемі. Але проблема свободи проходить через усю творчість Л.Шестова. Це було пов'язане зі специфікою його філософії, яка за своєю суттю була екзистенційною. «Стрижневою темою творчості й проблемою світу мислительвважає проблему людини»[3,11]. Але на відміну від класичної філософії, яка сутність людину зводила до її розуму і, тим самим, позбавляла її унікальності, неповторності, Шестова цікавить конкретна людина, з її почуттями, бажаннями, надіями. І саме така людина стала центром філософствування Л.Шестова.

Основною темою ранніх творів Шестова є трагізм людського існування, який залишається одним з основних мотивів філософських пошуків і в наступні періоди творчості. Трагедію Шестов розглядав як суперечність між бажаннями людини і реальністю, яка існує за своїми власними законами. Трагедія виникає тоді, коли людина усвідомлює своє безсилля і відсутність вибору. Звичайно, Шестов усвідомлював, що людина володіє певною свободою, наприклад, вона може йти вправо або вліво, може вибрати з декількох однакових предметів будь-який, але вона не може вибирати вічне життя або смерть, не може змінити минуле. Тобто основні запити людини не можуть бути задоволені, і людина усвідомлює свою конечність, владу випадку над своїм життям, тобто відсутність справжньої свободи, яка, на думку Шестова, несумісна з будь-якими перешкодами.

Потрібно зазначити, що Шестов в основу свободи поклав цілком особисті бажання, здіснення або нездійснення яких, є критерієм наявності чи відсутності свободи. І тому виникає питання: «Чи не ототожнюється в такому випадку свобода зі свавіллям, чи розрізняє Шестов такі виміри людської діяльності?» І напевно, є всі підстави стверджувати, що свобода для нього і є свавіллям.» [2,47]. Часто філософа звинувачували в тому, що основою свободи у нього є егоїзм, тобто перевага особистих бажань над суспільними. Але дана позиція Шестова свідчить, насамперед, про гуманістичну спрямованість його філософії, оскільки його пошуки були спрямовані на вирішення не загальних проблем, а проблем, які хвилювали конкретну людину, які були пов'язані з її життям.

Але чи можна говорити про наявність свободи, як її розумів Шестов, чи така свобода є тільки недосяжною мрією? Шестов вважає, що вона не може існувати тільки в межах традиційного мислення. І Шестов одним з основних завдань своєї творчості вважав боротьбу проти картини світу, яка усуває свободу, яка перетворює її на ілюзію. Він піддав критичному аналізу все те, що протягом століть вважалося істинним, непорушним, незмінним, все те, що суперечило істинній свободі. Двома найбільшими «ворогами» свободи, на думку Шестова, були філософія, яка ґрунтується на розумі, і мораль.

Класична філософія, на думку Шестова, ґрунтується на ідеї, що основою світу є незмінне, вічне, яке людина може пізнати за допомогою розуму. Таке уявлення починається ще з часів античності. «Сократ і Платон, вважав Шестов, намагалися під дійсністю, яка постійно змінюється знайти незміну сутність»[4,61]. Саме незмінна сутність стала головною метою пізнання і найвищою цінністю для людини. Але якщо існує вічне, незмінне, яке є протилежне свободі, як «необмеженій можливості», як її розумів Шестов, тоді свобода не може існувати. В такому випадку, свобода завжди буде мати перешкоди у формі різноманітних істин, норм, принципів, які виражають незміну сутність світу і є результатом пізнавальної активності людини.Отже, незважаючи на всю різноманітність філософських систем всі вони вказували людині на ті перешкоди, які стоять перед свободою. Свобода тут розглядається як «пізнана необхідність», тобто свобода це підкорення необхідності, яку людина пізнала і поставила в ранг «вічної істини». І чим більше філософія, наука продукує істини, які є незмінними і вічними, тим більш обмеженою стає свобода. «...Завдання філософії зводиться до того, щоб тим або іншим способом переконати людину в тому, що живій істоті потрібно не «наказувати», а підкорятися, що відмова від підкорення є смертельним гріхом... І це називається свободою»[4,95-96]. Тобто людина прирівнюється до каменя, лише з тією відмінністю, що камінь володіє свідомістю і може усвідомлювати своє падіння, але нічого не може змінити. «Але Спіноза твердо знав, пише Шестов, що людям так само відмовлено в свободі, як і неживим предметам...»[4,127].

І така «жахлива» для людини картина світу ґрунтується на ідеї необхідності, яка стає єдиною метою пізнання. І навіть такий апологет необхідності як Аристотель «відчував біль і образу перед обличчям нездоланної необхідності»[4,28], яка не чує благань людини, яка вимагає від людини тільки підкорення і пошани. Але чи насправді необхідність володіє тією нездоланною і вічною силою, яку їй приписує раціональна філософія, наука?

Шестов вважає, що необхідність з'являється у світі внаслідок гріхопадіння людини, тобто тоді коли людина порушила заборону Бога і скоштувала плоди з дерева пізнання добра і зла. До цього часу людина була причетна до божественної свободи. Саме тоді людина володіла, на думку Шестова, справжньою свободою, але бажання людини пізнати добро і зло спричинило входження в буття необхідності і перетворення її в силу, яка калічить і знищує людей.

Хоча Шестов досить фрагментарно описує стан людей до порушення заборони Бога, можна припустити, що свобода, якою володіла людина до гріхопадіння була також не абсолютною, оскільки перших людей звабив змій (розум) саме перспективою володіти абсолютно рівною з Богом свободою і силою. В цей час також існували певні перешкоди (заборона Бога їсти плоди з дерева пізнання добра і зла, нездатність людини протистояти волі Бога).

Але дану «несвобода» не можливо порівняти з тією, на яку приречена людина після порушення заборони Бога. До гріхопадіння людська екзистенція безпосередньо була пов'язана з божественною всемогутністю, для якої не існувало жодних перешкод. І людина сама розірвала зв'язок з Богом, віддала себе у владу необхідності. Жага знань є тим первородним гріхом, який ми отримали від перших людей і який робить неможливим свободу людини. Тобто людина спричинила втрату свободи своїм прагненням пізнати світ і зробити його зрозумілим, не усвідомлюючи при цьому негативного впливу результатів пізнання.

Але чому люди відмовляються від свободи, відаючи перевагу знанню? Це пов'язано, на думку Шестова, зі страхом перед свободою. « .Страх перед свободою є, напевно, основною рисою нашої, можливо, і викривленої, але все ж дійсної природи»[4,74].

Свобода передбачає відсутність визначеності, відсутність будь-яких перешкод, в тому числі тих, які продукує розум у формі знань. Людину лякає невідоме, непередбачуване, хаос, вона всіма силами намагається їх позбутися, зробити світ передбачуваним, впорядкованим, тобто придатним для спокійного життя. Людину не влаштовує постійний пошук, вона хоче мати тверді і незмінні істини, які дають їй відчуття впевненості. Тобто пізнання виступає передусім не як засіб осмислення світу, а як засіб створення картини світу, яка б задовольняла прагнення людини до передбачуваності, впорядкованості життя.

Навіть люди, які присвячують своє життя пошукам істини, не можуть довго витримати стан постійної напруги, постійних пошуків і, втративши здатність рухатися, проголошують, що «дійшли до кінця», здобули істину, яка дарує їм довгоочікуваний спокій, який, на думку Шестова, рівнозначний смерті.

Згодом відкриті істини, «останні слова» мислителів починають сприйматися іншими людьми як вічні і незмінні і, таким чином, стають тією силою, яка перешкоджає творчості як вияву свободи. Шестов вимагав, щоб кожна людина стала творцем. Кожна людина повинна мати власний, вистражданий світогляд, який відповідатиме її власній екзистенції, кожна людина має право сама вирішувати, що є істиною для неї, а що оманою, має право змінювати свій світогляд скільки раз, скільки вона забажає.

В своїх творах Шестов намагається уникати всього, що стоїть на шляху свободи думки авторитетів, очевидних істин, здорового глузду, тому що вони не дозволяють побачити і описати світ у всьому його різноманітті. Якщо ми розглядаємо буття через призму тих чи інших теорій, шаблонів, принципів, тоді ми вважаємо неіснуючим, помилковим все те, що виходить за їх межі.

Використовуючи сучасну методологію, яка трактується як єдино правильна, ми відмежовуємося від великої сфери дійсності[7,299]. Шестов пише: «Моє завдання полягає лише в тому, щоб показати на прикладах, як справжнє життя не вміщується в рамки тих a priori, які створенні людським розумом для пізнання останніх таємниць буття»[5,259]. Тому твори Шестова позбавлені тієї послідовності, несуперечливості, закінченості, систематичності, яка характерна для філософських трактатів. Він у своїх творах не прагне дати готові відповіді на вічні питання, а лише намагається показати власне бачення вирішення цих питань, не претендуючи на загальнообов'язковість, прагне своєю творчістю тільки підтримати інших у їхніх пошуках істини. Шестова лякає думка, що його філософія може перетворитися на шаблон, схему, сукупність «вічних» істин, які будуть перешкоджати людині розв'язувати самостійно питання, які перед нею ставить життя.

Ще однією силою, яка нівелює свободу, на думку Шестова, є мораль. Мораль, як і раціональна філософія і наука, ґрунтується на ідеї необхідності, без якої вона не може існувати. «..Автономна етика увінчує собою автономну закономірність буття»[4,16]. Мораль як сукупність незмінних, загальнообов'язкових норм, на думку Шестова, прагне підкорити своїй владі людей, вимагає жертвувати собою та іншими в ім'я вищого, абсолютного блага, підкоряючи життя з його непередбачуваністю абстрактним ідеям. А отже, людина перетворюється на раба моралі: «чесноти спаралізували нашу волю і привели нас до того заціпеніння духу, який в безсиллі і покірності бачить свою досконалість»[4,210].

Особливо негативний вплив моралі на життя людини проявляється тоді, коли вона переходить у внутрішній світ людини, у вигляді совісті. В своїй статті «Юлій Цезар», яка присвячена аналізу однойменної п'єси В.Шекспіра, Шестов на прикладі Брута демонструє як мораль, всупереч здоровому глузду і бажанням Брута, штовхає його на вбивство Цезаря, свого найкращого друга. Брут, в даному випадку, перетворюється на простий інструмент моралі, виконавця її волі: «.він бореться не за себе, а за ідею, за привид, який люди зробили Богом. Брут не ціль, а засіб, не жрець, а жертовна тварина»[6,189].

Шестов вимагає побудови нової моралі, «моралі трагедії», яка буде ґрунтуватися не на дотриманні непорушних законів, які сковують свободу людини, а на постійних змінах моральних правил в залежності від запитів ірраціонального за своєю сутністю життя. Такі погляди на мораль Шестова зближують його з Ф.Ніцше, філософію якого він високо цінував.

Отже, мораль і філософія, які ґрунтуються на розумі створюють таку картину світу, яка, по-перше, відрізняється від справжньої дійсності, яка за своєю суттю є ірраціональною, а, по-друге, несумісна з життям конкретної людини, особливо у пограничних ситуаціях (смерть, хвороба, відчай тощо), яка знищує будь-яку надію, єдиним способом буття є свідоме підкорення «бездушним істинам».

І самі пограничні ситуації стають тими каталізаторами, які спричиняють тугу людини за свободою, бажання вирватися із влади всюдисущої необхідності. Так трапилося, наприклад, з Достоєвським і Ніцше. «Якщо б не каторга у одного (Достоєвського Б.В.) і не жахлива хвороба у іншого (Ніцше Б.В.), вони не здогадувалися, як не здогадується більшість людей, що вони по руках і ногах зв'язані ланцюгами. Вони писали б благочестиві твори, в яких оспівували красу світу і піднесеність покірних необхідності душ: їх перші твори дуже переконливо про це свідчать»[8,447].

Але як людина може звільнитися від влади необхідності? Адже важко уявити як людина одним помахом руки, наприклад, може змінити минуле, відмінити закони природи. Зробити це неможливо, вважає Шестов, в межах раціонального мислення. Але крім раціонального мислення існує ще один, вищий вимір свідомості віра. Але це не догматична віра, яка характерна для релігії, а віра в можливість «дива», віра в можливість того, що всі істини, які вважаються непорушними і вічними втратять владу над людьми. «... Сенс віри, сама її сутність полягає в тому, що вона розриває, не з тим або іншим визначеним авторитетом, а з самою ідеєю про авторитет»[5,238].

Для істинної віри все можливе. Цьому підтвердженням є біблійна історія Іова, який втратив все(багатство, сім'ю, здоров'я), тобто потратив в ситуацію, яку за істинами розуму неможливо було змінити, єдиним виходом для нього було підкоритися і змиритися. Але Іов не втратив віру і врешті-решт отримав те, у що вірив. Тобто перед ним був поставлений вибір підкоритися вимогам розуму, а отже втратити свободу, або не втрачати надії, вірити в можливість подолання необхідності, здобути бажане, зреалізувавши таким чином свободу. Він вибрав останнє. І повернув для себе стан, в якому людина існувала до гріхопадіння стан справжньої свободи. Саме тому Іов є для Шестова ідеалом мудреця, «лицарем віри», який не підкоряється, як усі філософи, а наказує.

Але це не віра в можливість як таку, а віра в Бога, воля якого необмежена жодними перешкодами у вигляді вічних і непорушних істин, які продукує розум. Повірити у такого Бога, вважає Шестов, досить важко: «. як неймовірно важко, можна сказати просто неможливо людині перейти від звичайного стану довіри до свого розуму і своїх сил до віри у всемогутність Бога»[5,281]. Такий Бог, необмежений жодними законами, який, наприклад, може зробити минуле не минулим, виконує роль джерела, гаранта свободи людини.

Тоді виникає питання у якому відношенні знаходиться свобода людини і свобода Бога, чи в цьому випадку людина не переходить з влади бездушної істини під владу нічим необмеженої волі Бога, який може, наприклад, праведника відправити в пекло, а грішника в рай. Тут є суттєва відмінність, оскільки Бог, на відміну від істини, яка «нічого не чує», може почути благання людини і, за відсутністю перешкод, може виконати її прохання. Досягається це саме «вірою, тим виміром мислення, при якому істина радісно і безболісно віддається у вічне і безконтрольне розпорядження Творця: нехай буде воля Твоя. Воля того, Хто в свою чергу без страху і владно повертає віруючому втрачену ним силу: «все що будете просити в молитві, вірте, що отримаєте»(Марк. ХІ, 24)[4,23].

Але чи тоді не підпадає Бог під владу людини, виконуючи тільки технічну функцію виконавця людських бажань? Напевно, що ні, тому, що Бог для Шестова є абсолютно вільним. Він може виконати або не виконати прохання людини, для нього не існує відмінностей між добром і злом. Віра в даному випадку дає надію на те, що Бог може почути благання людини, а це краще, ніж жити в світі, де панує необхідність, яка байдужа до людської долі.

Отже, розуміння Шестовим свободи характерне своєю радикальністю, Шестов не допускає жодних компромісів між свободою і всім тим, що може стати на заваді її реалізації. І тому він піддає нищівній критиці всі форми культури, які намагаються закріпачити людину, її дух. Звичайно, можна трактувати погляди Шестова на свободу як утопічні, але вони є вираженням найпотаємніших бажань людини, які виражають її сутність і, які стають одним з основних мотивів філософствування в ХХ ст.

свобода шестов мораль людина

Література

1. Кувакин В.А. Опровержения и предложения Льва Шестова / Кувакин В.А. // Философские науки, 1990, №2, С.53-63.

2. Лемонченко В. Что взвешивают Весы Иова?(Антропологическая идея Льва Шестова // Філософія Льва Шестова в контексті культури російського Срібного віку. Вип.13. Матеріали наукової конференції 2007 р. Дрогобич: редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного пед. ун-ту ім. І.Франка, С.39-49.

3. Таранов С.В. Лев Шестов як історик філософії / НАН України; Центр гуманітарної освіти. К., 2004. 206 с.

4. Шестов Л. Афины и Иерусалим. М..: ООО «Издательство АСТ»; Харьков: «Фолио», 2001. 400 с.

5. Шестов Л. Sola fide только верою: Греческая средневековая философия. Лютер и церковь. Paris: YMCA-press, 1966. 295 с.

6. Шестов Л. Апофеоз безпочвенности: Опыт адогматического мышления. Л.: Из-во Ленинградского ун-та, 1991. 216 с.

7. Шестов Л. Великие кануны. / Шестов Л. // Сочинения в 2-х томах, Том 2, Томск: Водолей, 1996. С.275-444.

8. Шестов Л. Добро в учении гр. Толстого и Ницше. (Философия и проповедь) / Шестов Л. // Сочинения в 2-х томах, Том 1, Томск: Водолей,

9. С. 317 465.

Размещено на Allbest.ru