Український світоглядно-філософський гуманізм як засада розвитку національної правової культури

Світоглядно-ментальні особливості українського народу як засади національного культуротворення. Аналіз українського філософського гуманізму, його характерні риси. Вплив на українську правову культуру світоглядно-філософського гуманізму епохи ХVII-ХХ ст.

Рубрика Философия
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 29.08.2013
Размер файла 48,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

УКРАЇНСЬКИЙ СВІТОГЛЯДНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ГУМАНІЗМ ЯК ЗАСАДА РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ

ПОПАДИНЕЦЬ ГАЛИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 340.12

Спеціальність 12.00.12 - філософія права

Київ 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі гуманітарних дисциплін Київського національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник

доктор філософських наук, професор

Братасюк Марія Григорівна,

Київський національний університет внутрішніх справ,

професор кафедри гуманітарних дисциплін.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Ільїн Володимир Васильович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри економічної теорії

доктор юридичних наук, професор Луць Людмила Андріївна,

Львівський національний університет ім. Івана Франка,

професор кафедри теорії та історії держави та права

Захист відбудеться "22" червня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.007.01 у Київському національному університеті внутрішніх справ (03035, м. Київ - 35, Солом'янська площа, 1).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м. Київ - 35, Солом'янська площа, 1).

Автореферат розісланий "21" травня 2007 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.І.Казміренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У наш час, коли відбувається великомасштабна зміна соціального буття, переоцінка цінностей, норм діяльності і поведінки людей у зв'язку з переходом до ринкових відносин, інтеграції в європейський соціокультурний простір, розбудови громадянського суспільства і правової демократичної держави, особливого значення набирає ефективне нормативно-правове упорядкування процесів суспільного розвитку. Саме сьогодні, з утворенням незалежної Української держави, створилися сприятливі умови щодо критичного переосмислення методологічних основ дослідження правової культури, необхідності докорінного реформування правової реальності сучасної України. Теоретична розробка засад правового розвитку вимагає всебічного аналізу як національної правової культури, правових традицій, національного менталітету і правосвідомості українського народу, так і новітніх досягнень світової суспільно-правової думки.

На часі нині продовження розпочатого нещодавно вітчизняними філософами права дослідження права як духовно-культурного феномена, що дасть можливість розкрити його гуманістичний вимір, побачити його як багатогранне, цілісне, духовно-наповнене явище, яке нерозривно пов'язане з духовним досвідом народу, його ментальністю, національною свідомістю, національною психікою, з культурним та історичним вимірами його буття, побачити його глибоко антропологічну сутність.

Такі дослідження дозволять заповнити окремі прогалини у філософсько-правовому знанні України, дадуть змогу відродити інтерес до вітчизняної філософсько-правової спадщини, допоможуть повніше ідентифікуватися як нації, спонукають працювати на ствердження національної правосвідомості і правової культури. Особливої актуальності дане дослідження набуває в контексті проведення в сучасній Україні правової реформи. На часі дня розбудова власної національної правової системи, яка ґрунтувалася б на національній гуманістичній світоглядно-філософській традиції, яка має понад тисячолітню історію.

Незважаючи на окремі фрагментарні дослідження українськими правознавцями та філософами права різних аспектів аналізованої теми, цілісного дослідження її на дисертаційному рівні поки що зроблено не було, що і вплинуло визначальним чином на вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає вимогам ст. 7 Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" від 11 липня 2001 року, обрана відповідно до державно-правової реформи в Україні, увідповіднена програмі розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр. та "Тематиці пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідницьких установ МВС України на період 2002-2005 рр.", затвердженій наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, виконана в межах плану науково-дослідних робіт кафедри гуманітарних дисциплін, філософії права та юридичної логіки КНУВС на 2006-2007 рр., узгоджується із темою вищезазначеного плану - "Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі".

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є висвітлення українського світоглядно-філософського гуманізму як засади розвитку національної правової культури, осмислення особливого та закономірного в динаміці її становлення і розвитку.

У відповідності до поставленої мети розв'язуються такі завдання:

? дослідити ступінь наукового опрацювання теми дисертації та визначитися з методологією дослідження;

? проаналізувати природу та функції ментального чинника у культурній життєдіяльності українців, розкрити гуманістичну сутність їх світоглядно-філософської парадигми, показати залежність розвитку правової культури від особливостей духовного досвіду нації;

? розкрити міфічні та світоглядно-філософські впливи на праукраїнську морально-правову культуру;

? дослідити специфіку етнонаціональної детермінації української філософії права ХV - першої половини ХVII ст., проаналізувати нормативно-правову реальність даної епохи, правовідносини на предмет виявлення в них гуманістичного виміру;

? визначити роль гуманістичної парадигми в українській філософсько-правовій думці, державотворенні, правовій діяльності барокової культури;

? проаналізувати особливості гуманістично-світоглядного потенціалу української преромантичної та романтичної філософсько-правової ідеології та нормативно-правової бази, як елементів української правової культури ХIХ- поч. ХХ ст.

Об'єктом дослідження є розвиток української правової культури.

Предмет дослідження - вплив українського світоглядно-філософського гуманізму на розвиток національної правової культури.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять філософські методи, низка загальнонаукових та спеціально-правових методів. Для дослідження правової культури як явища загальної культури були використані такі філософські методи, як: філософсько-ідеалістичний, феноменологічний, філософсько-антропологічний, історико-філософський, метод герменевтичного підходу та ін. Використання цих методів дозволило побачити духовну сутність права, осягнути його духовний смисл, побачити його антропологічну сутність, людиномірність, невід'ємність від людського буття.

Застосування загальнонаукових методів таких, як: метод аналогії і порівняння, метод сходження від загального до одиничного, метод узагальнення, об'єктивності - дало можливість простежити динаміку правової культури в часі, вплив на її формування історичних, політичних, суспільних факторів, проаналізувати структуру правової культури, її характерні риси.

Такі спеціально-правові методи, як: юридично-культурологічний, юридично-антропологічний, соціально-правовий, формально-догматичний, порівняльно-правовий дозволяють мислити право у нерозривному зв'язку з конкретною культурою, аналізувати нормативно-правовий матеріал, порівнювати правову культуру в різні історичні періоди.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що

вперше:

? у вітчизняній філософії права проведено цілісний системний аналіз впливу українського світоглядно-філософського гуманізму на становлення і розвиток національної правової культури;

? доведено, що філософсько-світоглядна парадигма, яка є формою духовно - ментального досвіду нації (народу), основним системоорганізуючим фактором її внутрішнього світу, може визначальним чином впливати на зміст правової культури, таких її складових, як правова ідеологія, стиль і зміст правового мислення, заломлюватися в нормативно-знаковій правовій реальності, правовій діяльності тощо, формувати напрями правового розвитку;

? показано, що морально-правова культура княжої України увібрала в себе такі гуманістичні світоглядно-філософські характеристики українців, як: повага до людини-особистості, як форми існування божественого, бережливе ставлення до традиційно-звичаєвих засад життя, схильність до утвердження морально-етичних цінностей, демократизм судочинства, державно-політичного життя тощо;

? встановлено, що основними смисловими характеристиками праукраїнського права були: принципи природної (божественої) справедливості, добра, спільного блага, християнського милосердя, цінності людини, її життя тощо, що засвідчує розуміння праукраїнцями права як глибинно духовного явища, своєрідного моралізованого права, що постало як форма вираження почуттєво-ментального начала народу, його християнізованої філософсько-світоглядної культури;

? визначено, що саме філософсько-правова ідеологія русичів як невід'ємна складова їх морально-правової культури є виразно гуманістичною, спрямованою на ствердження і захист низки природних прав людини та народу;

? з'ясовано, що в контексті антропоцентрично-індивідуалістичної та гуманістичної філософії першого українського Відродження було сформовано філософсько-правову парадигму, яка, розвиваючи юснатуралістичне праворозуміння княжої України, піднімала проблему захисту таких природних прав людини та народу, як: право на життя, національну ідентичність, честь і гідність, свободу совісті, віри, освіту, рідну мову, приватну власність, справедливий суд, формальну рівність тощо. Всі ці права трактуються як невід'ємні від людини та народу;

? обгрунтовано спадкоємність українською бароковою філософсько-правовою думкою гуманістичної традиції філософської культури попередніх епох, трактування нею права як сукупності загальних принципів, в основі яких лежать вищі духовні цінності, насамперед морально-етичного плану, тобто розуміння його як духовно-культурного феномена. Ця ідеологія була спрямована на ствердження цінності природно-правових регуляторів суспільного життя, захист природних прав людини і народу, більшою чи меншою мірою вона знайшла відображення в найважливіших нормативно-правових актах, характері українського державотворення того часу, масовій морально-правовій свідомості, сприяючи формуванню української людини буржуазного типу, здатного до вільного вибору, повноцінного суб'єкта права;

подальшого розвитку набули положення:

? що український романтично-філософський світогляд, в лоні якого ствердилася національна ідея, вчинив доволі значний вплив на правову свідомість українців, на їх національну правову культуру та державотворення загалом. В основу цього світогляду було покладено ідеї унікальності людини- особистості, цінності її життя, первинності її природних прав стосовно влади та закону тощо. Ідеї невідчужуваних природних (божествених) прав людини і народу (нації) на буття в просторі та часі, на власну державу, право, приватну власність, віру, мову, освіту, національну ідентичність і т.п. лягли в основу низки нормативно-правових документів тієї епохи, зокрема правових актів УНР та ЗУНР;

? що змістовно-визначальними мисленнєвими домінантами, які пронизують понад тисячолітню українську правову традицію, є: ідея права-моралі чи юридизованої моралі, тобто права як духовно-культурного феномену, що втілює та виражає вищі духовні цінності; ідея цінності людини та народу, їх невід'ємних природних прав; ідея верховенства права стосовно влади та закону - ці характеристики стали закономірним результатом впливу на національний правовий розвиток емоційно-почуттєвої ментальної компоненти нації та релігійно-екзистенціального спрямування її світоглядно-філософських засад, в силу чого легістсько-нормативістська ідеологія та практика залишаються для українців чужими, на що має бути зважено в процесі реформування правової сфери сучасної України.

Практичне значення одержаних результатів даного дослідження полягає в тому, що вони можуть бути застосовані при вирішенні конкретних теоретичних і практичних проблем, пов'язаних з реформуванням правової сфери життя сучасного українського суспільства. Дослідження даної теми дисертації зосереджує увагу на питаннях, які недостатньо розроблені у вітчизняній філософсько-правовій літературі, а тому допоможуть ліквідувати прогалини у вивченні національної правової культури і можуть слугувати для подальшого дослідження проблемних питань, піднятих у дисертації. Матеріали і окремі висновки дисертаційної роботи можуть бути використані при вивченні курсів філософії права України, історії філософії України, історії української культури, для поглибленого вивчення проблем українського світоглядно-філософського гуманізму, проблем української ментальності, в пропагуванні філософсько-правової думки, для філософсько-правового читання на курсі, зокрема: для читання спецкурсів з правової культури, філософії права, розвитку правосвідомості, у розробці нових методів викладання філософії права та навчально-виховних програм.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на міжнародних та регіональних наукових конференціях і колоквіумах: "Християнство і мораль (м.Тернопіль, 2001 р.), "Переяслав (1654) в історії української церкви "(Київ-Тернопіль, 2003 р.), "Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості " (м.Чернівці, жовтень 2005 р.), на науковій культурологічній конференції "Особистість. Час. Культура. "(м.Чернівці, листопад 2005 р.), на всеукраїнській конференції "Філософ і філософія в сучасному світі: форми присутності та відповідальність" (м. Львів, лютий 2006р.), "Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні", (м.Острог, 26 травня 2006 р. ), "Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи" (м.Тернопіль, 2007 р.).

Публікації. Основні ідеї і положення дисертаційного дослідження викладені у чотирьох публікаціях, вміщених у фахових наукових виданнях, затверджених Вищою атестаційною комісією (ВАК) України та в двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг роботи зумовлені предметом, метою та завданнями дослідження обраної теми.

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 230 сторінок друкованого тексту, з них основний текст займає 207 сторінок. Список використаних джерел містить 335 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується авторське бачення актуальності досліджуваної теми, визначається стан її наукової розробки, зазначається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета та завдання дослідження, об'єкт, предмет, методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне та практичне значення. Розкривається зміст апробації результатів дисертації, викладаються основні ідеї та висновки, що виносяться на захист, зазначається загальна кількість публікацій, зроблених з теми дисертації, наводяться відомості про структуру та обсяг роботи.

У першому розділі "Аналіз джерельної бази та методологія дослідження" здійснюється огляд джерельної та методологічної бази дисертаційного дослідження, методологічних підходів, з допомогою яких висвітлено розвиток національної правової культури.

У підрозділі 1.1 "Стан наукового опрацювання проблеми" аналізується ступінь наукового опрацювання українського гуманізму, української ментальності та правової культури.

Аналіз джерельної бази показує, що до проблеми впливу українського світоглядно - філософського гуманізму на національний правовий розвиток на дисертаційному рівні з вітчизняних філософів права поки що не звертався ніхто. Окремі напрацювання в цій царині зроблено, зокрема вітчизняними істориками філософії.

Духовність нашого народу та його правова культура детерміновані його ментальністю і типом національного характеру.

Ментальність - це певний тип поведінки як окремої особистості, так і народу в цілому. Вона має складну структуру, виступає ідентифікуючим чинником нації і чинить тотальний вплив на всю національну культуру, всі її складові. Право в цьому контексті винятку не складає. На цьому акцентували такі сучасні науковці, як: І. Верхіль, Г.Гнатенко, О.А.Донченко, В. Касьян, Г. Лозко, І.Мірчук, Є. Онацький, О.Рудакевич, А.Топчій та ін. Підкреслили нерозривний зв'язок національної ментальності й національної свідомості сучасні українські історики філософії, такі як: І. Бичко, П. Гнатенко, В. Жмир, І. Крип'якевич, В. Лісовий, М. Патей-Братасюк, Ю. Римаренко, В. Храмова та ін.

До ідей гуманістичності української світоглядно-філософської думки зверталися такі автори, як: В.Ільїн, Н.Михайловська, М.Кашуба, А.Литвинов, І.Захара, В.Горський, А.Бичко, М.Бобак, Н.Морська, О.Ліщинська-Милян та ін. Відомі напрацювання зарубіжних правознавців та філософів права в контексті взаємозв'язку права, правової культури з духом народу, його філософськими концепціями, ідеями тощо. Серед них такі автори, як: Д.Рене, К.Жоффре-Спінозі, Б.Спіноза, А.Корольов, Р.Ієрінг, В.Ільїн; фрагментарно цю проблему досліджували такі українські філософи права, як: А.Козловський, М.Козюбра, В.Братасюк, С.Максімов.

Український світоглядно-філософський гуманізм - це сукупність світоглядно-філософських ідей, принципів, категорій, понять, які в контексті національної культури стверджують і захищають ідею самоцінності людини-особистості, її унікальність, її творчо-конструктивну сутність, ідею людинолюбства.

На ідеї гуманістичності права акцентують такі сучасні правознавці та філософи права, як: Е.Аннерс, Дж. Берман, В.Брюггер, А.Гарапон, Л.Голоскоков, Е.Гуссерль, Р.Ієрінг, А.Кауфманн, В.Малахов, В.Нерсесянц, Є.Спекторський, Ю.Хабермас, Г.О.Хьоффе, українські філософи права Л.Петрова, С.Сливка, В.Шкода, В.Шишко та ін.

Досліджували праукраїнську ментальність, її вплив на життя тогочасного суспільства В. Горський, М. Грушевський, П. Куліш, Г. Лозко, Ю. Липа, О. Потебня, Г. Сковорода. Міфічний світогляд давніх слов'ян вивчали Г.Булашов, Я.Головацький, М.Костомаров, О.Моця, І.Нечуй-Левицький, М.Сумцов та ін.

Репрезентантами гуманістичної культури в Україні й найвизначнішими гуманістами українського передвідродження ХV - ХVI ст. були Юрій Дрогобич, Павло Руcин із Кросна, Лукаш із Нового Міста. Джерельною базою нашого дослідження цього періоду є праці таких мислителів, як: Х.Філалет, С.Оріховський, С. Зизаній, К. Транквіліон-Ставровецький, Л.Зизаній, Й.Борецький, М.Смотрицький, К.Сакович, Х. Євлевич та ін., які дали можливість простежити вплив вітчизняного світоглядно-філософського гуманізму на правову свідомість, правову ідеологію, правовий розвиток цього часу.

У роботі використані ідеї та теоретичні положення професорів Києво - Могилянської академії таких, як: Петро Могила, І.Гізель, І.Кроковський, С.Калиновський, М.Козачинський, Г.Кониський. Ці мислителі наголошували на ідеї увідповідненості закону природному праву, ідеї природної справедливості, захищали природні регулятори суспільного життя.

Розвиток українського романтизму в контексті загальноєвропейських культурних явищ, характерні риси цього світогляду аналізували М. Грушевський, Д.Чижевський, Є.Маланюк, О.Кульчицький, М.Шлемкевич, сучасні українські історики філософії: М.Скринник, М. Кашуба, І. Паславський, І. Огородник; М.Паласюк, Ю. Грибкова, Л. Яблонська, О. Рудакевич, О. Забужко та ін.

Український романтичний світогляд впливав на суспільні відносини з кінця ХVІІІ ст. до ХХ ст. Дослідження велися на основі творів, ідей, положень, висновків, зроблених корифеями українського романтизму М. Гоголем, М. Костомаровим, Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Драгомановим, О. Потебнею, І. Франком, Л. Українкою, Д. Донцовим, В. Винниченком, Б. Кістяківським. З'ясовано, що вітчизняний філософський романтизм мав найбезпосередніше відношення до формування української національної ідеї, впливав на правовий розвиток, правову свідомість, правову ідеологію тощо.

Вивчення стану розробленості проблеми правової культури було зроблено на основі напрацювань таких українських та зарубіжних теоретиків та філософів права, як: Л.В.Авраменко, В.В. Копєйчикова, О.Ф. Скакун, В.А. Бачиніна, Л.А. Луць, А.А.Козловського, М.І. Козюбри, В.А. Котюка, М.В. Костицького, С.І. Максимова, Л.В.Петрової, В.М. Селіванова, А.П.Семітко, Б.Ф.Чміля, С.С.Алексеєва, В.С.Нерсесянца, В.А. Бурмистрова, Д.А. Керімова та інші. У їх працях правова культура характеризується як сукупність досягнень суспільства, що забезпечує верховенство принципу права в суспільному житті, правових принципів справедливості і гуманізму, захисту прав і свобод людини, її честі і гідності, реальне місце людини як вищої соціальної цінності.

На системному підході до правової культури та на ідеї правових цінностей, як елементі правової культури акцентують такі сучасні українські правознавці, як: А.М.Колодій, С.Л. Лисенков, В.П. Пастухов, О.Д. Тихомиров.

Трактують право як культурний феномен А. Ликас, В.Д.Перевалов, Н.Л. Гранат, В.В. Лазарев, І.О. Ільїн, стверджуючи, що правова культура - різновид загальної культури, а стан розвитку правової реальності та державності повною мірою залежить від рівня розвитку духовної культури суспільства.

Структуру правової культури окреслили В.І.Камінська, А.Р.Ратінов, С.С.Алексєєв, В.А. Бурмістров, О.П. Семітко, визначаючи її як фактор правового регулювання, що складається з трьох елементів: права, правосвідомості, законності та правопорядку. На ширшому трактуванні правової культури, що може включати всі правові феномени, наголошують Б.Ф.Чміль, М.В.Костицький, О.Г.Данільян. Ідею правосвідомості як основного чинника правової культури розглядають І.О.Ільїн, В.В.Попов, В.С. Нерсесянц, О.Ф.Скакун, Д. Керімов.

Залежність розвитку правової культури від політичного чинника, від економічного стану суспільства, від соціального чинника, рівня розвитку особистісного "Я" в суспільстві, які тісно пов'язані з феноменом правової культури, показано у роботах В.Д.Бабкіна, В.А. Бачиніна, П.Д. Біленчука, С.А.Капітанської, А.А. Козловського, С.І.Максімова, М.І.Панова, М.Г.Патей-Братасюк, Л.В.Петрової, С.С.Сливки, В.М.Селіванова та ін.

Різні аспекти проблеми правової культури, а саме: професійна правова культура, вплив гуманітарного знання, зокрема філософії права на її формування, досліджували такі юристи та філософи права, як: О.В.Аграновська, Г.І.Балюк, О.О.Ганзенко, А.В.Грищенко, В.І.Камінська, Р.В.Каламаж, М.М.Кейзеров, М.І.Козюбра, О.А.Лукашева, О.Є. Маноха та ін.

У підрозділі 1.2 "Методологічні засади дослідження" наголошується, що оскільки тема дисертаційної роботи лежить у площині філософії і юриспруденції, в роботі використано комплексний підхід до предмета дослідження.

Багатогранність права, складність його пізнання зумовлюють ситуацію взаємодоповнюваності філософських методів та підходів загальнонауковими та спеціально-правовими. В сучасній філософсько-правовій науці вітчизняні правознавці все більше наголошують на поліметодологічному підході до цього феномена.

Використання низки спеціально-правових методів, зокрема, юридично-культурологічного дозволяє бачити право як продукт культури, що твориться духом народу, його самобутністю, психологічним складом характеру, рівнем його свідомості та самосвідомості, ментальністю.

Формально-догматичний метод використовується в нашому дослідженні для аналізу нормативно-правового матеріалу, знаково-нормативної реальності. Застосування цього методу зумовлює широке використання аналізу, синтезу, індукції, дедукції тощо. Особливо успішно аналізується при допомозі цієї методології позитивне право. На ефективності його неодноразово наголошували такі вітчизняні автори, як: О.В.Котюк, М.В.Кравчук, В.В.Копєйчиков, О.Ф.Скакун, П.М. Рабінович, та ін., а також зарубіжні: В.В.Лазарєв, А.Д.Керімов, С.О.Комаров, С.Муромцев, Р. Ієрінг та ін. У той же час формально-догматичний метод не може претендувати на повноту відображення правових реалій, вивчення права в усьому розмаїтті його проявів, а дозволяє відобразити правову культуру лише частково.

Порівняльно-правовий метод дає змогу співставляти правову культуру в різні історичні періоди: в епоху княжої України, барокової України, епоху передромантизму та романтизму тощо. Порівнювалися в роботі також окремі елементи правової культури (правові ідеї, правова свідомість Західної Європи та України різних часів). У нашому дослідженні порівняльно-правовий метод дав змогу показати розвиток правової культури у нерозривному зв'язку з українською культурою, зокрема філософською, як результат творчості українського народу. Застосування цього методу дозволяє виявити специфіку розвитку правової культури залежно від конкретних історичних та соціокультурних умов.

Застосування таких методів, як: філософсько-ідеалістичного, феноменологічного, філософсько-антропологічного, історико-філософського, герменевтичного дозволяє помислити право як атрибут людського духу, розглядати право як автономний самодостатній духовний феномен, витоки якого в індивідуальному бутті, виявити гуманістичний вимір у праві, зрозуміти його як невід'ємне від людини явище, як передумову її повноцінного розвитку, побачити взаємообумовленість філософсько-антропологічних ідей та правового розвитку, їх вплив на правову свідомість, розвиток правової ідеології, тяглість природно-правової традиції в українській правовій культурі, дослідити правові цінності та правосвідомість, сутність філософської гуманістики, її вплив на розвиток національної правової культури.

Наголошено на доцільності використання в дослідженні правової культури таких загальнонаукових методів, як: системно-структурного підходу, об'єктивності, методу аналогії і порівняння, сходження від загального до одиничного, індукції і дедукції, узагальнення.

У другому розділі "Правовий розвиток в контексті національного культуротворення" висвітлюються світоглядно-ментальні особливості українського народу як засади національного культуротворення, аналізується український філософський гуманізм, його характерні риси, а також феномен правової культури як невід'ємної складової українського культуротворення, обґрунтовується ідея нерозривного зв'язку ментальних засад, світоглядно-філософської думки та правової культури.

У підрозділі 2.1 "Особливості українського світоглядно-філософського розвитку " розглядається ґенеза та сутність української ментальності та її вплив на формування правової культури.

Наголошується, що одним із найважливіших чинників, що зумовлюють правовий розвиток, є світоглядно-ментальний чинник народу, що творить і розвиває право. Аналізуються особливості становлення і розвитку української світоглядно-філософської парадигми, що позначилася на ментальності нації загалом і оформилася в такі її риси, як: екзистенціальність, релігійність, кордоцентризм, практичну мудрість, гуманізм, естетизм українського народу.

Визначається поняття "ментальність", дається її трактування як специфічного типу світорозуміння, як способу мислення народу, як філософсько-світоглядних координат його духовного життя, як особливого психологічного складу суспільства, що зумовлений природними особливостями, геополітичним розташуванням, історією народу, характером родинних стосунків, специфікою культурних процесів.

Обґрунтовується вплив на формування української культури таких найбільш загальних рис української ментальності, як: індивідуалізм, нахил до ідеалізму, глибока релігійність, емоційність, гуманізм, демократизм, свободолюбивість, зневага до сильної влади; показується негативний вплив таких рис індивідуалізму, які виявляються у формі запроданства, відчуження від спільноти, егоїзмі, заздрісності, переважанні особистого над індивідуальним. Підкреслюється, що основні риси української ментальності відобразилися на її філософсько-світоглядному розвитку і прибрали таких характеристик, як релігійність, екзистенціально-персоналістичний характер, антеїзм, демократизм, глибоко гуманістична спрямованість тощо. Показано взаємозалежність національного характеру і правової культури: з одного боку національний характер формується залежно від стану розвитку суспільства, держави, права, правової культури, від можливості людини реалізувати свої права і свободи, а з іншого - впливає на формування і розвиток соціокультурного буття, всіх його складових, у тому числі правового буття, правової культури, правової свідомості.

Досліджується свідомість і самосвідомість нації як один із важливих змістових компонентів ментальності, що формує правову культуру і є складовою суспільної свідомості. З'ясовано, що інтегративним чинником національної самосвідомості виступає національна ідеологія, націоналізм, національна ідентичність, національна ідея, які формують право і правову культуру.

Підрозділ 2.2 "Правова культура як форма втілення та вираження духовно-предметного досвіду нації" присвячений дослідженню розвитку правової культури, дається характеристика її складових, функцій, впливу на суспільний розвиток.

Зазначається, що сьогодні все більше філософів права схиляються до думки, що право є специфічною формою духовного досвіду людства, складовою культури народу, а правова культура є різновидом загальної культури. Особливе місце правової культури в загальній системі культури обумовлене саме роллю права як духовного феномена.

Відмічено, що у вітчизняній правничій літературі стосовно правової культури досі не існує єдиного погляду та загальноприйнятого підходу до наукового визначення її поняття і це природно, оскільки правова культура є феноменом, а отже "non finito". У загальному, правову культуру характеризують як якісний показник суспільного життя, як єдність правосвідомості і практичного освоєння права, що визначається як система поглядів, оцінок, переконань, установок відносно важливості і необхідності соціальної цінності юридичних прав та обов'язків, які формують позитивне ставлення до права, законності, правопорядку, забезпечують соціальну поведінку в правовій сфері, як систему правових цінностей соціальних груп та громадян суспільства, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи суспільства.

Для нашого дослідження важливим є визначення поняття правової культури як форми втілення та вираження загальнолюдських цінностей, як різновиду загальної культури, що складається з духовних і матеріальних цінностей, що відносяться до правової дійсності. Таке розуміння дає можливість розкрити гуманістичний вимір у праві, гуманізувати загалом правову культуру.

Показано, що однією з важливих складових правової культури, якісною характеристикою її є правосвідомість, яка охоплює різні сфери духовної діяльності: правовий досвід, правові уявлення, правове мислення, правові почуття, оцінки, мотивацію, волю, що правова культура детермінована і діє в певній правовій реальності.

Акцентується на ідеї правової культури як форми буття та вираження таких вищих духовних цінностей, як справедливість, добро, істина, краса, совість, формальна рівність, Бог тощо. Проводиться думка про необхідність формування правової культури в сучасній Україні на національних світоглядно-ментальних засадах, національних традиціях та звичаях, національній ціннісній парадигмі тощо.

У дисертації зроблено історичний екскурс процесу розвитку правової культури українців, висвітлено джерела її формування, наголошено, що в українській правовій думці в минулому доволі міцною була юснатуралістична традиція, що першою формою права Київської Русі було звичаєве право, яке мало вирішальний вплив на всі інші форми права, було близьким і зрозумілим народу. Особливістю його було те, що воно склалося в процесі співжиття народу, увійшло в звичку, побут, свідомість людей, формувалося на основі світоглядних переконань і певною мірою відбивало характер народу, його менталітет. Наголошується, що правова культура українців ввібрала в себе світові напрацювання в галузі права і, в свою чергу, зробила чималий внесок у розвиток правової культури народів інших країн.

Третій розділ "Український світоглядно-філософський гуманізм до-класичного періоду як чинник розвитку національної морально-правової культури" присвячений висвітленню міфічних та світоглядно-філософських впливів на праукраїнську морально-правову культуру та проблеми етно-національної детермінації української філософії права ХV - першої половини ХVII ст.

В підрозділі 3.1 "Міфічні та світоглядно-філософські впливи на праукраїнську морально-правову культуру" акцентується увага на тому, що кожна національна правова культура пронизана ментальними променями народу, який її створив. Ці ментальні промені, заломившись у світоглядно-філософських феноменах, утворили відповідне підґрунтя для правового розвитку, надали йому певного спрямування та змістовного наповнення.

Підкреслюється, що українська правова культура є унікальним своєрідним явищем, яке творилося на відповідному філософсько-світоглядному підґрунті, що праукраїнці першими на східно-слов'янських теренах почали здійснювати філософські шукання, які мали своїм підґрунтям міфічну та епічну свідомість, у якій було сформовано певний образ навколишнього світу, спосіб його розуміння та освоєння.

Показано, що християнство та його ідеологія вчинили історичний вплив на філософсько-світоглядні засади праукраїнської морально-правової культури. Проведено думку, що саме завдяки християнській ідеології у філософській думці праукраїнців загострилася увага до людини та її духовного світу, виразно посилилися гуманістичні тенденції, зросла увага до таких вищих духовних цінностей, як добро, справедливість, милосердя. На цій основі праукраїнська морально-правова культура ввібрала в себе такі основні міфічні та світоглядно-філософські характеристики нашого народу, як домінування демократизму в їхньому житті, шанування звичаєвого права, який втілював принцип справедливості, та традиційного укладу життя, повага до людини як невід'ємної складової природного світу.

Особлива увага приділяється проблемі гуманістичного характеру давньоруської філософсько-правової думки. В ній звучить великий інтерес до людини та її життя, які в елітній філософсько-правовій свідомості виступають у якості особливих цінностей; розмежовується право і закон, вивищується право над законом; вона постійно апелює до ідеї природної справедливості, захищає право руського народу на гідність відповідно до моральних засад, право людини на знання, освіту, власність, про що свідчить "Руська Правда" Ярослава Мудрого. Право цієї епохи постає у силу вищезазначених обставин моралізованим правом.

Зроблено аналіз таких оригінальних літературних пам'яток цієї доби, як "Слово про Закон і Благодать" митрополита Іларіона, "Поучення дітям" Володимира Мономаха, "Ізборник 1073 року", "Ізборник 1076 року", "Слово" Данила Заточеника, філософські притчі Кирила Турівського, "Послання…" Никифора, акцентовано на ідеях гуманістичного спрямування, підкреслено їх вплив на подальший розвиток правової культури українців.

У підрозділі 3.2 "Проблема етно-національної детермінації української правової культури ХV - першої половини ХVII ст." наголошується, що на формування і розвиток правової культури має безпосередній вплив етно-національний чинник. Показано, що в цей період у духовній культурі України утверджуються ідеї цінності людини, самоцінності її життя, орієнтації на оволодіння її знаннями на суспільно корисну працю, досягнення морального ідеалу в реальному житті. Акцентується увага на ідеї громадянського гуманізму, яким пронизана філософська думка тієї епохи, що зумовило формування антропоцентричного індивідуалізму. З'ясовано, що гуманістичні та антропоцентричні ідеї звучать у творчості Ю.Дрогобича, П.Русина, С. Оріховського, Н. Транквіліона-Ставровецького, братів Зизаніїв, І.Косинського, Х.Філалета, Н.Саковича.

Акцентується увага на новому ренесансному баченні людини, якій властива розвинена індивідуальна свідомість, яка усвідомлює себе активною діяльно-творчою істотою, господарем власної долі. Це зумовлює поряд із розробкою проблем національної ідентичності, розвитку національної самосвідомості, патріотизму, розробку проблеми прав людини таких, як: право на людську гідність, право вільного вибору віри, право на освіту, свободу совісті, рівності всіх людей у їх природних правах, право громадянських свобод, право на справедливий суд, індивідуальної свободи, що свідчить про розвиток української правової культури в гуманістичному руслі.

Особлива увага акцентується на юснатуралістичному характері правової ідеології, яка розвивається в цей період. Активно піднімається проблема свободи совісті, що є свідченням того, що і філософська, і правова культура українців розвивались у європейському руслі.

Показано, що дуже виразно у філософсько-правовій думці тієї епохи звучить ідея боротьби, протесту проти неправа, безправ'я як окремішньої людини, так і цілого народу, наголошується на ідеї обмеженої королівської влади, на ідеї закону як засобу захисту прав людини, про що говорять С.Оріховський, Х.Філалет, І.Косинський. Мислителі тієї епохи підкреслюють ідею права контролю народу над державною владою, пропагуючи республіканський шлях розвитку державності. Практичне правове життя того часу дає можливість простежити окремі національні світоглядно-філософські ідеї наприклад, у судочинстві, окремих нормативно-правових документах, зокрема Литовських Статутах тощо.

Четвертий розділ "Вплив на українську правову культуру світоглядно-філософського гуманізму класичної та нової епохи (II пол. ХVII - поч. ХХ ст.) характеризує особливості гуманістичної парадигми української барокової філософсько-правової думки та її вплив на розвиток природно-правових ідей в українській преромантичній та романтичній філософсько-правовій ідеології, правовій свідомості, правовідносинах тощо.

У підрозділі 4.1. "Гуманістична парадигма в українській бароковій філософсько-правовій думці" акцентується увага на характерних рисах української барокової світоглядно-філософської традиції, формування якої супроводжувалося іноземною експансією, нищенням духовної культури українства, браком національного лідерства, руйнацією національної свідомості. Проте в той же час продовжує формуватися українська ідентичність, зароджується національний патріотизм, розвивається національна свідомість українців.

Зазначено, що барокова світоглядно-філософська культура українців, що представлена філософськими курсами професорів Києво-Могилянської академії, є глибоко гуманістичною. Вона продовжила в нових умовах розвиток відродженицької філософії людини, розвинула гуманістичне розуміння цінності її як унікальної творчої особистості, ствердила розуміння значущості її, продовжила розвиток національного самоусвідомлення українців, розвинула ідею національної окремішності їх, ідею права на національне самовизначення тощо.

Гуманістична спрямованість української барокової філософської культури яскраво проявилася в філософії права того періоду, яка цілком ґрунтована на ідеях природного права. Аналізуються твори Л.Барановича, І.Гізеля, М.Козачинського, Г.Кониського, С.Кулябки, С.Калиновського, в яких розвивається ідея демократизму, теорія індивідуальних прав людини, особливо наголошується на ідеї цінності природно-правових регуляторів суспільного життя. Людина трактується цими мислителями як істота, що володіє свободою волі, здатна до самостійного творчого пошуку в ім'я спільного блага. Розвивається ідея природних прав людини, зокрема право на життя, на власність, на свободу совісті, на честь і гідність. Акцентується увага на ідеї права як вираженні справедливості, рівності всіх людей від природи, на ідеї зумовленості вчинків людини природним законам, що сприяло формуванню українців як повноцінних суб'єктів права. Ідеї природного права знайшли своє втілення у низці правових документів того періоду: Гадяцькому трактаті, Конституції П.Орлика, Березневих статтях Б.Хмельницького тощо.

Доведено, що у філософсько-правових поглядах українських мислителів класичної доби зміст права вбачається у справедливості, рівності, добрі, вільному виборі.

У підрозділі 4.2 "Гуманістично-світоглядний потенціал української преромантичної та романтичної філософсько-правової ідеології" обгрунтовується ідея взаємозв'язку права, правової культури із специфікою мислення цієї епохи.

Філософія українського преромантизму і романтизму зберегла і розвинула гуманістичну спрямованість філософсько-правової думки, напрацьованої у ХVІІ-ХVІІІ ст. Філософсько-правові погляди українських романтиків ґрунтовані на природно-правових засадах. Загалом романтизм як специфічний ірраціональний світогляд, традиція розуміння і трактування проблеми людини в світі став одним із найдіяльніших чинників формування політико-правової культури України.

Показано, що чималий внесок у розвиток філософсько-правової думки зробив Г.Сковорода, в філософії якого звучить ідея життя відповідно до "природи речей", тобто на засадах природного права. Однією з провідних ідей у його творчості є ідея індивідуальної свободи, право окремішньої людини на автономне життя "у своєму краї", право на "споріднену працю", право на життя відповідно до звичаїв свого народу.

Наголошується, що гуманізм романтичного світогляду виразно проявляється у надзвичайно великій увазі мислителів-романтиків до людини, її внутрішнього духовно-душевного світу, її суб'єктивності, в ідеї захисту унікально-окремішного буття (людини, нації, національно-культурних феноменів тощо). В центрі уваги проблема індивідуальної свободи як право людини, народу на самовизначення і яка є засадою культурного, політичного, правового розквіту нації.

Із ідеї єдності людини, народу, природи і світу романтики виводять ідею природно-правових засад людського буття, ідею невідчужуваності природних прав людини. Український політико-правовий романтизм захищає такі природні права людини як: право на життя, на самовизначення, на гідність, на честь, повагу до себе, на мову батьків, знання, освіту, віру, працю, приватну власність, політичний вибір тощо. Ці ідеї звучать в “Історії Русів”, у творах Миколи Гоголя, кирило-мефодіївців, Т.Шевченка, О.Потебні, П.Куліша, М.Драгоманова, Л.Українки, І.Франка та ін. Особливо велика увага звертається на природне право людини на національно-культурний розвиток, збереження національної тожсамості.

З'ясовано, що трактування змісту права в українському політико-правовому романтизмі типово юснатуралістичне. Воно постає формою втілення і вираження принципу природної (божественої) справедливості, добра, свободи, рівності тощо. Ідея збереження, захисту, ствердження нації як колективної форми існування Духа, ланки космічного буття, що зв'язує людину і Всесвіт, простежується в творчості усіх відомих українських романтиків, таких як: Т.Шевченко, І.Франко, М.Грушевський, В.Винниченко та ін Ці ідеї знайшли відображення у низці правових документів тієї епохи: у “Начерках Конституції Республіки” Г.Андрузького, у “Проекті основ статуту українського товариства “Вільна спілка” - “Вольний союз”, автором якого був М.Драгоманов, у “Конституції Спілки народу українського”, автором якої був М. Міхновський, у ІІІ та ІV Універсалах Центральної Ради, в політико-правовій практиці урядів УНР та ЗУНР тощо.

Відмічено, що філософсько-правова ідеологія українського романтизму чинила вплив на світогляд та фахово-правові погляди українських правників того часу, таких як С.Дністрянський, Б.Кістяківський, М.Владимирський-Буданов, О.Єфименко та ін., які також були прихильниками ідеї природного права, трактували його як форму вираження справедливості, свободи, рівності людей, нерозривного його зв'язку з мораллю, народними звичаями, його національно-народного характеру.

ВИСНОВКИ

український світоглядний філософський гуманізм

У висновках подано основні результати дослідження впливу українського світоглядно-філософського гуманізму на розвиток національної правової культури.

1. З'ясовано, що погляд на право як на культурний феномен дає можливість побачити його як багатогранне, цілісне, духовно-наповнене явище, що нерозривно пов'язане з низкою вищих духовних цінностей народу, який його створив, його суб'єктивними властивостями, ментальністю, національною свідомістю, культурним та історичним вимірами його буття.

2. Обґрунтовано, що аналіз права як духовно-культурного явища передбачає дослідження його взаємозв'язку з етнонаціональним чинником, під яким розуміється духовно-психічна енергія народу, його національно-вітальне лібідо, свідомість та самосвідомість, етнонаціональний характер, менталітет, історична пам'ять тощо. Духовно-ментальний досвід кожного народу є активним чинником творення культурних феноменів загалом і правового зокрема.

3. Доведено, що правова культура є складним багатогранним утворенням, формування якого залежить від рівня розвитку суспільства, політичних засад його розвитку, економічних, соціальних структур суспільства, рівня розвитку особистості, інтелектуальної культури суспільства, релігійних поглядів тощо. Світоглядно-філософське підґрунтя, визначальним чином впливає на зміст правової культури, таких її складових, як правова ідеологія, правове мислення, правові почуття, заломлюється в нормативно-знаковій реальності, відображається в правовій діяльності тощо, формує напрями розвитку правової системи загалом.

4. З'ясовано, що світоглядно - філософська думка праукраїнців ввібрала в себе їх етноментальну енергію, власну міфічну, античну, грецьку та візантійську традиції, а також християнську ідеологію, яка органічно доповнила і збагатила виразно етико-гуманістичне наповнення духовної культури княжої України.

5. Аналіз правової культури княжої України, таких її складових як правова ідеологія, писані норми, живе право, судочинство тощо дає підстави вважати, що в основу розуміння права було покладено принципи природної справедливості, добра, спільного блага, поваги до людини і т.п., тобто давні русичі розуміли право як глибинно-духовне явище, нерозривно пов'язане з мораллю та її цінностями.

6. Акцентовано, що однією із чільних ідей у філософсько-правовій думці першого передвідродження та відродження є ідея індивідуальної свободи, громадянських свобод, право народу на вільний вибір своєї долі, ствердження справедливості у відносинах між людьми, у ставленні влади до людини, повага до її честі та гідності, ствердження у правовідносинах ідеї добра, спільного блага, рівності людей від природи, тобто активно піднімається проблема природних прав людини, які трактуються як невід'ємні від людини.

7. Активно порушується проблема захисту таких природних прав українців, як право на свободу совісті, на власну віру, освіту, мову, право жити на рідній землі, на приватну власність, право на справедливий суд тощо. Захищається природне право, і людини і народу на протест проти всіх форм неправа, тобто правова культура розвивалася тоді у європейському руслі.

8. Філософсько-правові погляди мислителів бароко викладено в основному в розділах етики, що свідчить про трактування ними права як духовного явища, невід'ємного від морально-етичного виміру. Трактуючи право як сукупність загальних принципів, в основі яких лежать такі вищі духовні цінності, як: справедливість, добро, милосердя, свобода, спільне благо тощо, ці мислителі стверджували цінність живого права, природно-правових регуляторів суспільного життя.

9. Романтизм як специфічний ірраціональний світогляд, традиція розуміння і трактування проблеми людини в світі, став одним із найвпливовіших чинників формування української політико-правової культури. Гуманістична за своєю суттю, українська романтична традиція успадкувала від світоглядно-філософської думки попередніх епох величезний інтерес до людини, її духу, життя, творчості тощо. Особливо виразно звучить у романтичній традиції проблема природних прав народу (націй): на політичне самовизначення, на власну територію, землю, культуру, історію тощо. Ці ж ідеї знайшли своє відображення у низці нормативно-правових документів тієї епохи, зокрема в правових актах УНР та ЗУНР.

10. Доведено, що національна ментальність українців, в якій домінує емоційно-почуттєва компонента, міфічна свідомість, сформована на її основі, вплив на українську духовну культуру християнського гуманізму створили потужну гуманістичну світоглядно-філософську традицію, яка стала засадою розвитку української морально-правової культури. Ця особливість української правової культури є закономірним наслідком впливу на неї емоційно-почуттєвої ментальної компоненти українців та релігійно-екзистенціального характеру їх світоглядно-філософських засад - в силу цього легістсько-позитивістська ідеологія та методологія були і є для українців чужими, що природно має бути враховано в процесі реформування правової системи сучасної України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Попадинець Г.О. Особливості розвитку правової культури княжої України в контексті праукраїнської духовності //Наукові записки ТНПУ ім. В.Гнатюка. Серія: філософія. Випуск 14.- 2006. - С.127-132.

2. Попадинець Г.О. Проблема етнонаціональної детермінації правової культури в українській філософії ХV - I пол. ХVII ст.// Науковий вісник Чернівецького університету. Серія: філософія. Випуск 301-302.-2006. - С. 41-46.

3. Попадинець Г.О. Природно-правові ідеї у філософських курсах професорів Києво-Могилянської академії //Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - К.: КНУВС, 2006. - № 5. - С.42-50.

4. Попадинець Г.О. Вплив української філософської гуманістики на національне правове мислення поч. ХХ ст. //Наукові записки ТНПУ ім.В.Гнатюка. Серія: філософія. Випуск 15. - 2007. - С. 142-147.

5. Попадинець Г.О. Український екуменізм: віра, мораль, патріотизм. //Християнство і мораль. Науковий збірник. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. - С. 119-120.

6. Попадинець Г.О. Головна ознака нації (Московське зрадництво) // Переяслав (1654) в історії Української Церкви. Науковий збірник. - Київ-Тернопіль, 2003. - С.189-192.

АНОТАЦІЯ

Попадинець Г.О. Український світоглядно-філософський гуманізм як засада розвитку національної правової культури. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 12.00.12 - філософія права. - Київський університет внутрішніх справ. - Київ, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню розвитку національної правової культури і впливу на неї українського світоглядно-філософського гуманізму.

У дисертації доведено, що філософський світоглядний гуманізм найбезпосередніше пов'язаний з гуманізмом правовим, що правова культура, розвиваючись, постійно відчуває на собі вплив світоглядно-ментального чинника народу, що творить і розвиває право. Показано, що погляд на право як на культурний феномен дає можливість побачити його як багатогранне, цілісне, духовно-наповнене явище, що нерозривно пов'язане з духовним досвідом народу, який його створив, його суб'єктивними властивостями, ментальністю, національною свідомістю, національною психікою, загалом культурним та історичним вимірами його буття, на відміну від часткового, усіченого політико-владного образу права, пропонованого позитивістсько-нормативістським підходом. Апогеєм розвитку сучасної правової культури є ідея абсолютної цінності людського життя, людини як такої, її честі, гідності, індивідуальної свободи і т. п., інакше кажучи, принцип верховенства невідчужуваних природних прав. Підхід до права як до духовно-культурного феномена дасть можливість розкрити гуманістичний вимір у праві, гуманізувати загалом правову культуру, що так необхідна українському суспільству нині, і чого не дає можливості зробити політико-владний образ права. Повернення національному праву його глибинної духовної суті, що був заперечений позитивістсько-нормативістською інтелектуальною традицією в радянський період, дасть потужний поштовх розвитку української правової культури, перетворенню її в засіб і міру суспільного розвитку.


Подобные документы

  • Формування громадянського гуманізму в Італії. Утвердження ідеалів служіння суспільству, обов’язку перед батьківщиною, ділової й політичної активності громадян в період італійського Ренесансу. Особливості прояву ідей громадянського гуманізму в Україні.

    реферат [22,8 K], добавлен 29.11.2014

  • Питання "гуманізму" для філософів. Розвиток гуманізму. Розвиток раціоналістичного і ірраціонального гуманізму в історії людства. Збереження раціоналізму як основного методу науки і освіти. Розвиток найважливіших принципів сучасного гуманітарного знання.

    реферат [20,1 K], добавлен 02.12.2010

  • Початок філософського осмислення цивілізації, принципи та фактори його розвитку на сучасному етапі. Життєвий шлях цивілізацій, його періодизація. Особливості, проблеми, майбутнє та місце України в світі. Глобалізація, вільний ринок та "ефект метелика".

    курсовая работа [51,4 K], добавлен 25.10.2014

  • Соціально-економічна суть епохи Відродження. Загальні риси філософської думки цієї доби. Франція епохи ренесансу. Принципи розвитку гуманізму. Сутність та зміст реформації, ідеї Кальвіна. Вирішення питань державного устрою в філософії того часу.

    реферат [34,8 K], добавлен 27.10.2014

  • Виникнення перших форм філософського мислення. Проблеми буття і людини у філософії давнього світу, зародження ідей права. Особливості античної правової культури. Космоцентричне обґрунтування права. Особливості філософсько-правової думки Середньовіччя.

    реферат [35,9 K], добавлен 20.01.2011

  • Історичний аналіз розвитку наукового знання з часів античності. Питання виникнення і розвитку науки і філософії. Наявність грецьких термінів у доказовій давньогрецькій науці. Розвитко доказових форм наукового знання. Формування філософського світогляду.

    реферат [32,0 K], добавлен 26.01.2010

  • Сутність і передумови виникнення культури Ренесансу в Європі наприкінці XIV-XVI ст. Аналіз проблеми відносин між культурними аспектами Ренесансу і Реформації. Передумови виникнення італійського гуманізму, його основні представники. Платонізм ренесансу.

    реферат [29,8 K], добавлен 10.08.2010

  • Історичні витоки філософського осягнення природи часу. Тлумачення поняття дійсності та часу у класичному природознавстві. Засади об'єктивності часу як вимірювальної тривалості. Критичний аналіз філософських витоків часу у сучасному природознавстві.

    дипломная работа [97,2 K], добавлен 12.12.2014

  • Зародження українського бароко та його зв'язок з Європейським Просвітництвом. Григорій Сковорода: життєвий шлях та філософські погляди. Тема самопізнання у творах письменника, його вчення про дві натури і три світи, про сродну працю та щастя народу.

    курсовая работа [49,3 K], добавлен 12.11.2010

  • Аналіз антагонального характеру правопорядку та правової держави. Особливості Римської правової цивілізації. Огляд філософських течій епохи занепаду античної цивілізації, іменованої епохою еллінізму. Морально-правова свідомість маргінальної особистості.

    контрольная работа [28,4 K], добавлен 18.10.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.