Світоглядно-мотиваційна визначеність правосвідомості: соціально-філософський дискурс

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький національний університет

УДК: 141.7: 34.021

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Світоглядно-мотиваційна визначеність правосвідомості: соціально-філософський дискурс

Манойло Наталія Григорівна

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Запоріжжя - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України, на кафедрі філософії.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Жадько Віталій Андрійович, Запорізький державний медичний університет, завідувач кафедри суспільних дисциплін.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент Лепський Максим Анатолійович, Запорізький національний університет, завідувач кафедри соціології, декан факультету соціології та управління;

кандидат філософських наук, доцент Кіндратець Олена Миколаївна, Запорізька державна інженерна академія, професор кафедри менеджменту організацій.

Захист відбудеться 23 травня 2008 року о 15:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.05 в Запорізькому національному університеті за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп.VІ, ауд. 114.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, корп. II.

Автореферат розісланий "16" квітня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.С. Александрова

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Наріжним каменем будь-якого типу суспільства є духовні підвалини його буття. Саме вони, а не матеріально-виробничий фундамент, є представниками вічності й незмінності, в просторі яких розгортається власне людський вимір історії. Для українського соціуму, який тільки-но стає на шлях духовного відродження, вкрай важливо усвідомити людино-, народо-, державо- і суспільствотворчу сутність духу як об'єктивної основи світобудови.

Щоб підійти до зазначеного рівня усвідомлення, потрібно мати усталені і стійкі духовно-світоглядні основи індивідуальної та суспільної свідомості як органічного пізнавально-пошукового синтезу першої. Ми не можемо говорити, що подібний синтез свідомості складає духовний фундамент сучасного українського суспільства, розбурханого тими радикальними змінами, які супроводжують його життя впродовж останніх десятиліть. Адже світоглядна свідомість розроблялась як така, що визначає місце людини в суспільстві поза її волею; крім того, до неї якщо і включались міфорелігійні та філософські погляди, то в значно викривленому вигляді. Міфологія зводилась до змісту лише окремих міфів, які брались в позалюдських душевно-духовних значеннях, оскільки вона нібито неправомірно персоніфікувала світ, даючи волю суб'єктивній фантазії людини. Релігія взагалі розглядалась як засіб духовного одурманення народу без наявності в ній гуманістичного змісту. Так само і стосовно філософії: вона мала бути виключно науковою, такою, що ставить світ з "голови на ноги". Тому зовсім не випадково, що радянське суспільство, пересуваючись ногами і маючи безумовні успіхи, все ж таки не просувалась духовно, ідейно, світоглядно настільки потужно, як це могло бути за умови визнання об'єктивним базисом суспільства світоглядних форм свідомості, не викривлених догматичною політичною ідеологією.

Нині, коли в Україні відсутня державна ідеологія, суспільство має будуватись на засадах світоглядних форм свідомості як об'єктивно не ідеологічних у своїй природно-соціальній духовній єдності. Світогляд якраз і є автономно впорядкована самосвідомість кожної людини, яка вмотивовує її поведінку відповідно до особистих потреб, зважаючи при цьому на суспільно-сумісний спосіб буття. Це потребує підходу до змісту світоглядних типів свідомості як до визначень правосвідомості, в основі якої справедливість в її персоніфікованому гуманістичному вимірі. В цьому ми вбачаємо актуальність обраної теми дисертаційного дослідження. Вирішенню поставлених в ній завдань буде сприяти опора на класиків соціально-філософської думки, для яких правосвідомість була її ядром. Це Платон, Аристотель, Кант, Гегель, Маркс, а також ті зарубіжні й вітчизняні мислителі, які тісно пов'язували етико-правову проблематику зі світоглядними типами світогляду. Хоча не можна говорити, що таке поєднання домінує в сучасних соціально-філософських пошуках.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до комплексної цільової програми № 0194У043134 МОН України "Вдосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у ВНЗ як фактор формування свідомості молодого спеціаліста" та планів НДР кафедри філософії ЗНУ.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні світоглядно визначеного способу функціонування правосвідомості, завдяки чому вона реалізується як духовно-практичний спосіб самоздійснення людини в суспільстві, яке набуває якості громадянського.

Реалізація мети зумовлює необхідність постановки й вирішення наступних науково-дослідницьких завдань:

- обґрунтування змістовної єдності свідомості та правосвідомості;

- визначити соціально-філософську сутність свідомості як фактичної правосвідомості;

- розкриття мотиваційних домінант міфології як засобів об'єктивації природних прав людини на життя;

- аналіз мотиваційних імперативів релігійного світогляду в їх етико-правовій соціально-духовній спрямованості;

- розрізнення морально-етичного й етико-правового змісту в межах філософського світогляду як адекватного правосвідомості способу суспільної та індивідуальної життєдіяльності;

- вироблення пропозицій соціально-філософського характеру щодо вирішення проблеми утвердження правосвідомості як способу духовно-практичного функціонування суспільства в статусі громадянського.

Об'єкт дослідження - є правосвідомість як соціально-духовний фундамент громадянського суспільства.

Предмет дослідження - є світоглядно-мотиваційна визначеність правосвідомості як органічної складової соціально-філософського знання, що синтезує в собі змістовний простір міфології та релігії.

Методи дослідження. Методологічний базис дослідження складають основні методи наукового пізнання, співвіднесені з особливостями соціального об'єкта, яким є людина в специфічних умовах її суспільно-сумісного та історично-духовного буття. Метод аналізу використовувався при вивченні літератури з соціальної філософії, правознавства, історії філософії, що дозволило визначити усталені погляди на проблему; виокремити й сформулювати питання, що не знайшли свого, адекватного потребам сучасного українського суспільства, вирішення; сформулювати висновки в статусі пізнавальних і суспільно-практичних завдань. Системно-структурний підхід до визначення основних складових світогляду та правосвідомості дозволив розглянути їх в якості мотиваційно-спонукальних домінант правозастосувальної поведінки людини і суспільства. Методи діалектичної побудови знання - сходження від абстрактного до конкретного та єдність історичного й логічного - дали можливість запропонувати певні напрямки поєднання теоретичного й практичного в їх сучасному значенні. Оскільки методологічний потенціал мають поняття й категорії, дотримання їх змістовних визначень дисциплінувало пізнавальний пошук, підпорядковуючи його обраному предмету дослідження.

Нами використовувався принцип органічної єдності соціальної філософії та філософії історії, що дозволило розглянути основні типи світогляду в їх мотиваційно-спонукальному духовно-практичному статусі.

Наукова новизна одержаних результатів. Проведене дослідження дало можливість сформулювати положення, які виносяться на захист як такі, що містять в собі елементи наукової новизни. Серед них наступні судження:

- вперше поглиблено уявлення про світоглядні типи свідомості, якими є міфологія, релігія та філософія, розглянуті як безпосередні прояви самопізнавальної природи людини в її суб'єктивно-суб'єктній єдності, що надає їм статус духовно-практичної правової волі до життєздійснення;

- поглиблено розуміння того, що змістовно індивідуальна свідомість людини виражає її життєві потреби, які в суспільному бутті являють собою способи конституювання правосвідомості;

- доведено, що духовно-мотиваційний суспільно-практичний простір правосвідомості визначається змістовними складовими міфології, яка без будь-яких обмежень проголошує життєві потреби й інтереси людини;

- обґрунтована думка про облагородження правомірності життєвих потреб та інтересів людини духовним потенціалом релігійного світогляду, який соціалізує їх засобом аналітико-критичних обмежень властивого кожній людині природно-біологічного егоцентризму;

- зазначено, що гуманістичне спрямування правової волі людини на розкриття і задоволення сутнісних потреб свого буття відбувається в річищі соціально-філософських визначень свідомості, оскільки їх опорою є об'єктивний духовно-пізнавальний історичний досвід і розум людства;

- наголошено на тому, що світоглядно визначене право - це конституювання волі кожного індивіда-громадянина відповідно до тієї міри, яка визначає силу його бажань і яка не порушує його суверенітет у просторі того соціуму, який визначається ним як необхідна, отже, законна й обов'язкова умова його життєдіяльності;

- виявлено, що соціальна філософія як водночас філософія історії є адекватною формою правосвідомої організації суспільно-практичного життя людей, оскільки епіцентром усіх її пізнавальних пошуків є взаємодія волі і мислення, обґрунтування свободи волі і свободи мислення, що в системі права має знайти своє законодавчо-нормативне забезпечення.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження дають підстави стверджувати, що побудова громадянського суспільства і правової держави в сучасній Україні можливі лише на міцному й непохитному фундаменті основних світоглядних типів свідомості як таких, що найбільшою мірою наближені до самосвідомості. Адже конституційне право утверджує право кожного громадянина, що неможливо здійснити на основі концепції домінування суспільної свідомості над індивідуальною. У зв'язку з цим основні висновки дисертації можуть бути використані в першу чергу в системі освіти й виховання як духовно-практичний фундамент формування правосвідомості в якості правозастосування. Крім того, зміст дисертації можна використовувати при читанні нормативних курсів з соціальної філософії, історії філософії, філософії права, соціології права, теорії держави і права та ін.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи, які розкривають її зміст, пройшли апробацію на засіданнях кафедри філософії Запорізького національного університету, методологічних семінарах, які проводились на юридичному факультеті даного навчального закладу.

Принципові аспекти дисертації були оприлюднені на наступних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція - "Формування і розвиток гуманістичного менеджменту як нової парадигми ХХ ст." (Запоріжжя, 2005); Міжнародна науково-практична конференція "Концептуальні засади стратегії Європейського вибору України" (Запоріжжя, 2006); Міжнародна науково-практична конференція "Гуманістичний менеджмент як нова парадигма ХХ ст." (Запоріжжя, 2007); Міжнародна науково-практична конференція "Формування концепції сталого економічного розвитку як основи нової якості та стандартів життя в контексті євроінтеграції" (Запоріжжя, 2007); Міжнародна науково-практична конференція "Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості" (Донецьк, 2007); Всеукраїнська науково-практична конференція "Толерантність міжконфесійних відносин. Релегійно-філософська і церковно-конфесійна толерантність, світоглядний підхід" (Запоріжжя, 2007).

Публікації. Результати дисертаційної роботи викладено в 4-х наукових публікаціях, серед яких 4 - у фахових виданнях. Всі праці написані без співавторів.

Структура і обсяг роботи. Дисертація структурована на основі визначеної мети і поставлених завдань і складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних наукових джерел. Дисертація містить 167 сторінок основного тексту і 16 сторінок списку використаних джерел (246 найменувань).

Основний зміст роботи

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність теми дослідження, міра її наукової розробки, формулюються мета, завдання, об'єкт, предмет і методологія дослідження, розкривається його наукова новизна, практичне й теоретичне значення основних положень дисертації.

Перший розділ - "МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СВІТОГЛЯДНОЇ СВІДОМОСТІ" - складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. - "Єдність свідомості та правосвідомості" - доводиться, що змістовно й мотиваційно свідомість людини є її правосвідомістю. Свідомість як внутрішній стан матерії виступає як прояв життєдіяльних інтенцій людських потреб та інтересів, що фіксуються правосвідомістю як нормативно обов'язкові для життєздійснення. Для пізнавальної свідомості первинними є душевні стани людини, які спонукають до органічної взаємодії з природним і суспільним середовищем. Це шлях, який зобов'язує людину діяти не об'єкт-об'єктним, а суб'єкт-суб'єктним способом. Тому система правової свідомості конституює права, свободи й обов'язки людини як громадянина, адже така якість свідомості робить її суспільно-політичною істотою.

Індивідуальна свідомість не настільки суб'єктивна у своїх визначальних проявах, аби їх не можна було брати як наріжний камінь побудови правового суспільства. Мова як сукупна свідомість людства промовляє не просто словами-позначками, а категоріями-поняттями, які мають для людини життєдіяльне значення. Вона конституює як тілесно-фізіологічні потреби, без задоволення яких життя неможливе (звідси право на життя є найпершим конституційним правом людини), так і духовні, задоволення яких формує її як самодостатнього господаря своєї життєвої долі. Якщо під таким кутом зору поглянути на історію пізнання, можна побачити ті категорії свідомості, в яких людство окреслювало природно-соціальні умови свого життя - належного й емпірично достовірного. Понятійний арсенал був значний, але головні напрямки визначались категоріями свободи, права, справедливості, волі, закону, розуму, совісті, достоїнства, рівності, обов'язку, добра і багатьох подібних до них за родом і видом. Це категорії, які розроблялись у всіх без винятку формах свідомості. Деякі з них монополізували їх, від чого очевидні недоліки: абстрактне моралізування, надмірна формалізація та ідеалізація, домінування умоглядно-належного над фактично достовірним і зворотна реакція - абсолютизація емпіричної дійсності та зневажливе ставлення до раціонально-теоретичних обґрунтувань.

У підрозділі 1.2. - "Світогляд як гуманістична методологія дослідження правосвідомості" стверджується, що природний світ, який споглядає і сприймає людина в царині світоглядної свідомості, тотожний її власному душевному світу. Як об'єкт самоспостереження й самопізнання, увесь світ (Всесвіт) постійно представлений в ній єдністю тіла, душі, духу. Оскільки суб'єктом пізнавальної діяльності людини є душа, вона розглядає себе як одушевлене тіло й одухотворену душу. Звідси змістом світоглядного погляду є інтереси цих суперечливих душевних орієнтацій - тілесної й духовної. Глибина проникнення в універсум душевних скарбниць залежить від того, якою мірою погляд людини підпорядкований самопізнавальним цілям, які саме інтереси й цінності його цілеспрямовують, що саме він хоче пояснити й прояснити в об'єкті зацікавленого пізнавально-вольового пошуку.

Методологічний статус світогляд має тоді, коли чітко цілеспрямовує шляхи й способи людської життєдіяльності. Об'єктом споглядання для самої себе людина є завжди, але не завжди вона свідома цього. Цим, власне, і відрізняються між собою основні типи світогляду. Міфологія, онтологізуючи душу як центральну категорію людського буття, розкриває її у вигляді властивих йому визначальних напрямків життєзабезпечення і життєздійснення. Кожен напрямок однаковою мірою значимий, правомірний, адже в їх просторі утверджується дійсність усього душевного універсуму людини. Звідси нормативність міфології: людина міра всіх речей, а тому їй дозволено все, що забезпечує й захищає її життя. Заборони зумовлені рівнем її свідомості, змістом уявлень про міру й характер задоволення бажань, а також обмеженнями, що йдуть від міри свідомості інших народів. Міфологія конституює природне право як об'єктивно-правомірне й справедливе, тому є специфічним матеріально-духовним простором, в якому розгортається загальносвітове суще в його людських вимірах.

Релігія як світогляд мірою сущого в людині вважає її здатність до обмеження егоцентризму індивідуалістичної вдачі на користь соціоцентризму. Цьому сприяє діалог людини з Богом як ідеальним співбесідником, який чує людину у всіх її бажаннях і постійно співчуває їй. Наслідком є не стільки пізнання Бога, скільки самопізнання, яке не може не призвести до свідомого нормування всієї сукупності бажань в координатах дійсного й належного. Людина починає обирати життя, прогнозоване у своїх наслідках принаймні з двох причин. Перша. Воно зігріте любов'ю загально-сущого й милостивого божества, в існування якого вона вірить, а віра - це вже форма прояву волі, яка дає надію на своєрідну компенсацію життєвих негараздів, на існування нормативних обмежень свавільної волі. Друга. Правова нормо-творчість йде від Бога, від якого вся влада між людьми і для якого всі вони рідні, хоча різні за мірою таланту, всі єдиносущі, тому рівні в гідності й достоїнстві.

Релігія утверджує рівність між людьми як властиву їм самодостатність. Вона засуджує звичну для міфології практику пізнання на основі порівняння з іншими як таку, що не досягає глибин душевної скарбниці людини, не акумулює духовну енергію, необхідну їй для звільнення від стану залежності від зовнішніх чинників. Релігія утверджує справедливість у взаємовідносинах між людьми тим, що оголошує Бога справедливим; подає свої категорії у вигляді певних морально-етичних, фактично правових, якщо брати Старий Заповіт, норм; зобов'язує людей до їх виконання з чітко визначеною в протилежному випадку карою; в разі неуспіху застерігає від спокуси самовиправдання, сприяючи цим формуванню почуття відповідальності; забороняє просити допомоги у Бога, чим побічно вказує людині на те, що його як фізичної істоти не існує, отже, слід самій бути суб'єктом відповідальної етико-правової діяльності, а не об'єктом Божої милості.

Філософський світогляд піднімає свідомість людини на рівень загальносвітової й загальнолюдської духовності. Душевні мотиваційні спонукання чітко зорієнтовані на користь світорозуміння і світопізнання, оскільки це світ людської історії в її духовно-пізнавальному ракурсі. Вона вже проминула, тому може стати об'єктом духовно-пізнавальних пошуків для кожного, хто бажає усталене і спокійне минуле оживити, зробити надбанням сучасності. Філософський світогляд, синтезуючи історичний досвід людства, відкриває в ньому об'єктивну реальність світової душі, співмірну за своїм змістом світу індивідуальної свідомості кожної людини за тієї умови, що вона зобов'язує себе до розумно-вольового світо- і самопізнавального способу життя. Він є світоглядно-правовим - в ньому знаходить своє підтвердження ідея суб'єктної тотожності людини і світу.

Філософський світогляд у його світопізнавальному спрямуванні виступає як спосіб духовно-практичної діяльності людини.

Другий розділ - "ПРАВОСВІДОМІСТЬ У КОНТЕКСТІ МІФОЛОГІЧНОГО ТА РЕЛІГІЙНОГО ТИПІВ СВІТОГЛЯДУ" складається з двох підрозділів. У підрозділі 2.1. - "Мотиваційні домінанти міфології як об'єктивне підґрунтя формування правосвідомості" зазначається, що міф - це персоніфікована повнота життєтворчої сили родового й народного духу. Реальність людського буття в його духовних вимірах визначається змістом, об'єктивно вміщеним в уявленнях кожної людини, мотиваційному впливу яких на характер діяльності вона протистояти не може. Правосвідомість якраз і покликана забезпечити кожній людині незаперечне з точки зору природної об'єктивності право на життя в його еволюційно сформованій цілісності. Будь-які штучно створені концепції тому й не мають суспільно-практичного успіху, що порушують міру здатності звичайної людини до абстрагування від уявлень про належне життя, які накопичуються в її свідомості і здійснення яких вона бажає.

В міфологічній картині світу все "дихає" людським началом, а сама людина піднімає себе до загальносвітового духу. Завдяки такій взаємодії утворюється органічна об'єкт-об'єктна й водночас об'єктивна в своїй органічній цілісності духовно-соціальна система, але яка всередині самої себе діє як система суб'єкт-суб'єктна. Для сфери уяви та уявлень немає жодних заборон і меж у справі формо- й образотворчості - це безпосередній прояв природного права на свободу волі. В нормативно-юридичному звучанні воно формулюється як принцип: "дозволено все, що не заборонено законом". Але законом суспільним, адже природна свобода волі являє собою свавілля природних стихій в людині, безкінечну боротьбу всіх проти всіх, врешті, життя під постійною загрозою смерті. Якщо уважно проаналізувати сюжети міфів різних народів, можна виявити в них соціально-духовний зміст уявлень людини про бажаний правовий простір її устремлінь, інтересів, цілей. Не всі можуть здійснитись в емпіричній дійсності, але всі діють у свідомості народного загалу як можливий спосіб життя.

Міфологія є першим об'єктивно сформованим типом самосвідомості, в якому людина намагається пізнати себе у специфічних рисах засобами впізнавання себе в діях героїчних персонажів міфу. В казці добро перемагає зло, тому міф дає підказку людині, як діяти справедливо. Без казки вона фактично діє свавільно, несправедливо, не згідно норм і вимог правосвідомості. Заяви про побудову правового громадянського суспільства, центром якого є людина, залишаються голослівними й декларативними, якщо законодавець і самі люди не будуть свідомі правомірності прояву й задоволення властивих їм прагнень і бажань, які для них є невідчужуваною приватною власністю з безумовним соціально-духовним суспільним статусом і значенням. Правовий простір міфологічної свідомості розкривається змістом мотиваційно-діяльних спонукань її складових - тотемізму, магії й фетишизму.

Підрозділ 2.2. - "Мотиваційні імперативи релігійного світогляду та їх етико-правове спрямування" зазначає, що старозавітна релігійна мудрість дає приклад освячення морально-правових норм повсякденної поведінки кожної людини, здатної використати слово не лише для предметно-речової комунікації, але й соціально-духовної, підпорядкованої пошуку смислів того, що таке добро і зло, честь і гідність, любов і віра, справедливість і приниження достоїнства тощо. Настанови Бога-Батька, яким є об'єктивний розум, носять імперативний характер: так потрібно жити, інакше Бог прокляне рід людський, або залишить його напризволяще.

Релігія, як утвердження святості зв'язку внутрішніх складових людської душі і водночас міжлюдських взаємин на основі любові, намагається наставити на шлях істини безпосередні прояви життєвої енергії людини. В якості зразка подібної поведінки використовується категорійне поняття Бога, який з точки зору філософського знання поєднує в собі онтологію, гносеологію, праксеологію та аксіологію людського буття. Для богословів він існує в персоналізованому вигляді як творець світу, в якому панує справедливість. Оскільки право є мірою справедливості, фактично всі основні типи релігій мають правове спрямування, тобто являють собою духовно-практичні форми правосвідомості в статусі етичних норм.

Якщо міфологія конституює людину як носія різних властивостей, що постійно суперничають між собою як об'єкти самої природи з притаманним їм духом суб'єктності, підлеглим і залежним від сили суб'єктивного бажання, то релігія намагається конституювати її як душевну цілісну істоту з властивою їй об'єктивною суб'єктністю, яка народжує в ній дух душевного соціуму в його гармонійній єдності впорядкованих і злагоджених між собою душевних устремлінь. Тут об'єктивною є цілісність духу суб'єктивних схильностей душі, які, відмовляючись від чогось, з доброї волі передають свою енергію духу любові до людини як цілісності і самої цілі.

Свідома цільова пізнавальна настанова індивідуальної волі на об'єкт, яким є Бог у наданих йому якостях, соціалізує людину, формує її як якісно нову, порівняно з іншими, істоту - носія розумно-вольової любові зі всіма можливими варіаціями. Релігійна правосвідомість розвивається на рівні належного як моральна свідомість, моральне право, суб'єктом якого є Бог на правах творця світу й людини. Інший рівень пов'язаний з інституціональним впровадженням етико-правових категорій відповідно до: релігійних конфесій; статусу самих релігій - світові, національні; врахування природної вдачі віруючих - фундаменталізм, поміркований лібералізм; домінування, завжди індивідуально визначеного, у них віри, волі, любові, надії, розуму.

Третій розділ - "ПРАВОСВІДОМІСТЬ У ВИЗНАЧЕННЯХ СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОГО СВІТОГЛЯДНОГО ЗНАННЯ" складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. - "Морально-етичний та етико-правовий зміст філософії як соціально-духовна основа правосвідомості" наголошується, що філософія трансформує морально-етичні та етико-правові норми, сформовані й сформульовані в лоні міфо-релігійного світогляду, в загальнородові категорії, які, будучи усвідомлені людиною, стають способами її правосвідомої життєдіяльності як розумно-вольової. Соціально-філософське знання знімає в собі специфіку міфо-релігійної мотивації життя, піднімаючи її на рівень всезагальної як об'єктивної, добро-вільної, а не примусової, соціальної поведінки. Звичайно, вона задає масштаб пізнавально-практичної світоглядної свідомості не для всього суспільства, а для людини, яка піднялась на подібний щабель самовдосконалення, пам'ятаючи, що світогляд є формою самосвідомості. Тільки така сходинка людського духу здатна стати ядром формування суспільної правосвідомості, оскільки суб'єктом права стає носій об'єктивного світового духу як духу гармонійно впорядкованої суб'єктивності.

Мораль є теорія загального. Лише загальне розумне - в ньому не можна заблукати, піти не в ту сторону. Етика є розум в його прояві у способі життя конкретної людини. Світоглядна свідомість як самосвідомість мотивує поведінку людини. Якщо її підняти над індивідом, це не буде означати, що вона "дістане" моральний розум. Якщо ж цього не робити, вона здатна запустити в людині механізм саморозвитку, що краще, ніж йти за прикладом пророків, не знаючи мотиваційно-ціннісних регулятивів їх свідомості. Етичний саморозвиток, зумовлений наявністю розуму як морального ідеалу, органічно переходить у правосвідомість як найвищу можливу для людей форму практичного здійснення справедливості.

Підрозділ 3.2. - "Правосвідомість як мотиваційна домінанта філософського світогляду" розвиває думку про те, що моральна свідомість є розумною, але не як сфера можливого, а єдино реального досвіду, здійсненого в історії людства. Для цього потрібно дивитись на неї не як історію, подібну сучасній емпіричній свідомості, а як історію духу, яка (і який) дають уроки моральності, уроки розуму, уроки тих цінностей, які вже справді існують "самі по собі". Сучасна людина, не беручи уроків історії, маючи на це право, не має права розраховувати, що правосвідомість повинна орієнтувати свої норми на ліниву свідомість.

Змістовні структури свідомості визначаються не зовнішніми об'єктами, адже це змісти об'єктів сприйняття, а внутрішніми, народженими з духовної природи людини, тобто з волі, розуму, любові. Йдучи за "об'єктними" змістами, самосвідомість не прийде до цінностей, які також сприймає як об'єктивно бажані - до справедливості. Потрібно вказати їй на те, що правова воля зобов'язує до дії не когось чи щось, а саму людину. Воля воліє до дії, а не до об'єкта, який є лише засобом: споживаючи його, потреба в ньому не зникає. Отже, конституйована правомірність належить волі як праву на обов'язок, який і реалізує бажання. Воля, не піднята на рівень обов'язкової дії, не може забезпечити право.

В системі правовідносин соціальна філософія максимально проявляє свій потенціал у мотиваційно-методологічній функції. Вона знаходить опертя в арсеналі об'єктивного історичного досвіду, отриманого засобами врахування специфічних особливостей народного духу, які вважає проявами загального як сущого, з якого народжується споріднене різноманітне видове. Філософія в її логіко-методологічній визначеності найбільшу послугу правосвідомості принесла тим, що перевела стихійні уявлення людини про справедливість в чітку понятійно-категоріальну площину. В першу чергу це стосується визначень таких категорій, як право, його верховенство, воля, свобода, обов'язок, закон. Право - це прояв волі кожного індивіда-громадянина відповідно до тієї міри, яка визначає силу його бажань і яка не порушує його суверенітет (свободу, незалежність, найвище право) у просторі того соціуму (спільноти), який визначається ним як необхідна, отже, законна й обов'язкова умова його життєдіяльності. Лише такою світоглядною методологією соціальна філософія як наука логіки суспільного життя визначає свої поняття. Будучи системно й цілісно взаємопов'язаними, вони народжують істину властивого їй об'єктивного духу як об'єктивну дійсність світового розуму, який діє так, як діють закони природи.

Підрозділ 3.3. - "Суспільно-практичні проблеми формування світоглядно визначеної сфери мотивації поведінки" обґрунтовує необхідність усвідомлення суспільним загалом того, що свою практичність соціальна філософія здатна максимально проявити в системі освіти. В ній вона має можливість соціалізувати індивідуальну свідомість історією становлення мислення і логікою понять, які наповнюють уяву не образами предметної дійсності, а суб'єктною дієвістю понятійного мислення. Світоглядна свідомість як самосвідомість, щоб бути осмисленою і цілеспрямованою, має бути методологічно оформленою. Лише в такому разі вона виявляє себе як духовно-практичний процес, який спрямовує афективні спонукання людини, засновані на пристрасті (міфологія), або на вірі (релігія), в річище понятійно визначених значень розуму. Це шлях утвердження найвищої форми суспільної справедливості - громадянського суспільства і правової держави.

Практична користь суспільству від соціальної філософії в модусі правосвідомості в тому, що вона, як синтез протилежностей світоглядних визначень міфології та релігії, здатна соціалізувати не лише окремого індивіда, але й зробити його свідомим суб'єктом світоглядно вмотивованого структурування суспільства. Соціальна філософія не може сформувати правосвідомість своїми власними пізнавальними методами. Проте вона значно скоротить суспільно-правовий поступ, якщо стане методологічною основою для системи освіти загалом, правової зокрема. Для цього їй потрібно повернути в своє лоно міфологію й релігію як ті світоглядні способи самодіяльності людини, які виражають її діяльну сутність. Якщо це міфологія, то важливо всю сукупність бажань, потреб, інтересів, устремлінь зробити об'єктом і предметом філософського аналізу, здатного природним спонуканням надати соціально-духовного статусу і спрямування; якщо це релігія, то надати їм осмисленого характеру тим, що їх здійснення утверджує не лише природну правду людського буття, але й суспільну, соціально-духовну, завдяки чому воно буде сприйняте як єдино можливий спосіб його самоорганізації.

Висновки

У висновках подано основні теоретичні підсумки роботи, відображені концептуальні підходи до вирішення поставлених завдань.

1. Індивідуальна свідомість людини за своїм змістом збігається з правосвідомістю, адже способом існування самосвідомості є відомості про життєво необхідні потреби й інтереси кожної людини. У зв'язку з цим не можна стверджувати, нібито людині не відомі її стратегічні цілі - потреби в щоденному життєзабезпеченні, які й роблять матеріальний інтерес визначальним. Конституційне право тому й утверджує право на життя як вихідне, підпорядковуючи йому всі інші права й зобов'язання держави.

2. Розглядаючи світ як об'єкт свого життєвого інтересу, людина вмотивовує власну життєдіяльність світоглядним чином: взаємодіючи з ним, вона сприймає світ як своє органічне тіло. Звідси очевидна аксіома: світоглядна свідомість є водночас правосвідомістю. Якщо її ігнорувати, порушується фундаментальний принцип соціальної онтології: єдність людини і природи як єдність мікро- й макрокосму, відкидається наявність загально-родового й індивідуально-видового в кожній людині.

3. Міфологічний світогляд правдиво проголошує увесь спектр людських потреб і інтересів, розкриваючи їх засобами певних оповідань (міфів) і втілюючи в предметно-речові форми самої природи і форми, створені власною працею, яку спрямовує духовний простір людської фантазії. Це так звана "природна" правосвідомість, засобами якої об'єкт-об'єктна єдність тотожна суб'єкт-суб'єктній. Людина має бути свідомою того, що якраз засобами міфологічного світогляду вона утверджує не лише реальність образів уяви й уявлення у власній душі, але й практичну спрямованість своєї дорослої життєдіяльності, коли здійснює дитячі мрії предметно-духовним чином. Тому міфологія є тим душевним духовно-соціальним простором, який визначає виміри як соціально-філософської, так і правової свідомості.

4. Релігійний світогляд суттєво корелює виміри правосвідомості тим, що вводить її в свідомо обмежувані аналітикою автономного мислення межі. Людина здатна усвідомити, що виміри її душі не лише об'єктно-предметні, матеріально-речові, але й об'єктивно-закономірні, суб'єктно-раціональні, отже, прогнозовані. Тут йдеться не стільки про єдність мікро- й макрокосму, скільки про божественну силу об'єктивного розуму, право на яке має кожна людина, яка, щоб його здійснити, зобов'язана стати на шлях самопізнання, метою якого якраз і є пізнання розуму в собі самій і життєдіяльності на основі розумно-вольової, а не свавільної, дії. Так правосвідомість стає право-зобов'язуючою, соціалізованою духом об'єктивного розуму.

5. Філософський світогляд, поєднуючи міфологічний і релігійний, освячує зв'язок людини з об'єктивним духом пізнавального досвіду людства. Маючи його як свій власний здобуток, людина стає суб'єктом світового духу, залишаючись вільною у виборі напрямків життєдіяльності індивідуальністю. Філософська правосвідомість немовби зсередини підносить її до рівня суб'єкта світової історії, не забираючи почуття суб'єктивності й причетності до сучасності, адже для філософії головним правом людини є право на свободу мислення. Філософія як синтетико-аналітичне мислення поєднує в цілісний дух і дух цілісності етико-правові, сформовані на основі міфологічного та релігійного типів світогляду, та морально-етичні виміри свідомості. Етичне в соціумі такого мислення набуває статусу моральної ідеї, в якій як споріднені протилежності поєднані одиничне, особливе й загальне. Це той вимір правосвідомості, маючи який, громадянське суспільство не приходить до думки про закінчення історії, оскільки не корелює її зміст із досягненнями емпіричного права, а лише з можливостями пізнавального розуму кожної людини-громадянина шукати і знаходити нові напрямки для самодіяльно вмотивованого способу життя.

6. Подібним чином інтерпретований зміст філософського світогляду, будучи "батьківщиною" правосвідомості, в свою чергу, продовжує свій духовно-практичний розвиток завдяки їй. Право, зафіксоване на індивідуальному рівні як право на щось, дійшовши до усвідомлення права на свободомислення, отримує внутрішню мотивацію до саморозвитку. Складається ситуація так званої об'єктивної діалектики як дієво-практичної єдності протилежностей об'єктивного духу історії пізнання, презентованого його методологією, та духу правової свідомості, підсиленого не лише індивідуальною волею, але й волею законодавчо обґрунтованого об'єктивного розуму.

7. Щоб утвердити громадянське суспільство, правосвідомість засобами філософського рівня всіх щаблів освіти має народитись із материнського лона загального як безумовно аксіоматичного й об'єктивного начала, народжуючи не особливе загальне, а загальну правосвідомість, яка і є практичною філософією. Можна стверджувати, що правосвідомість являє собою синтетичний інтегративний світогляд, який в емпірично достовірному суспільному житті утверджує безпосередню органічну єдність свідомості кожної людини в її індивідуально-родовому статусі. Через правосвідомість загальне як категорія знання реалізується як принцип існування суспільного загалу, тому що людина усвідомлює її не в нормативно розчленованому, а інтегративно цілісному в її самосвідомості вигляді.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у фахових виданнях:

1. Манойло Н.Г. Філософія як світоглядно - мотиваційний чинник правосвідомості // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: Просвіта. - Випуск № 19. - 2007. - С. 199-203.

2. Манойло Н.Г. Методологічний потенціал основних типів світогляду // Збірник наукових праць Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: ЗДІА. - Випуск № 29. - 2007. - С. 137-145.

3. Манойло Н.Г. Суспільно-практичні проблеми формування світоглядно визначеної мотивації поведінки // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: Просвіта. - Випуск № 20. - 2008. - С. 158-163.

4. Манойло Н.Г. Морально - релігійні визначення правосвідомості: світоглядний аспект // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Київ. - Випуск № 71. - 2007. - С. 66 - 76.

Анотація

Манойло Н.Г. Світоглядно-мотиваційна визначеність правосвідомості: соціально-філософський дискурс. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2008.

У дисертації правосвідомість розглянута під кутом зору визначеності як її змісту, так і практичного застосування в індивідуальній життєдіяльності людини змістом світоглядних типів свідомості як форм самосвідомості, що безпосередньо спонукають людину до трансформації правових норм у площину суспільної діяльності. Проводиться думка про органічну єдність свідомості й правосвідомості, оскільки взаємодія між людьми, в процесі якої створюється їх суспільно-сумісне життя, завжди підпорядкована необхідності утвердження миру і злагоди, добра і справедливості як визначальних змістовних характеристик свідомості кожної людини.

Стверджується, що правовий простір суспільства визначається міфологією, засобами якої людина заявляє про себе як універсальну суб'єктивну істоту, чиї бажання, потреби й інтереси вільно проектуються назовні в духовний соціум героїчних персонажів, які демонструють можливий масштаб волі, засобами якої вони задовольняються. Релігійний світогляд обирає інтроспективний шлях досягнення справедливої правової міри задоволення бажань, спонукаючи людину до аналітико-критичної роботи самосвідомості, яка діє не стихійно, а розумно-вольовим чином, обраним як засіб віри в існування ідеального суб'єкта справедливого облаштування світобуття. Філософський світогляд облагороджує правосвідомість тим, що розкриває перед людиною історичний досвід людства як досвід, вивчаючи який, її самосвідомість наповнюється об'єктивним духом, який виправляє суб'єктивність тим, що робить її суб'єктно спрямованою, отже, справедливою у правовому вимірі.

Ключові слова: правосвідомість, самосвідомість, світогляд, типи світогляду, соціально-філософський вимір, міфологічна мотивація, релігійна мотивація.

правосвідомість мотиваційний імператив релігія

Аннотация

Манойло Н.Г. Мотивационно-мировоззренческая определенность правосознания: социально-философское видение. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Запорожский национальный университет, Запорожье, 2008.

Диссертационное исследование посвящено раскрытию социально-философского видения проблемы мотивации правосознания содержанием основных типов мировоззрения. Последнее определено как мотивационная сфера самосознания, которое позволяет человеку реализовывать свой душевный потенциал как в психофизиологическом, так и социально-духовном измерении. Обосновывается мысль о том, что по своему содержанию сознание человека не столько отражает внешнее бытие, сколько трансформирует его под собственным углом зрения как условие для удовлетворения своих желаний, потребностей, интересов. Поэтому сознание тождественно правосознанию, которое, в свою очередь, четко детерминировано в своем содержании и практическом исполнении основными типами мировоззрения: мифологией, религией, философией.

Мифология, сущность которой в героизации собственного имени человека, представленного всей совокупностью его душевных интенций, спроектированных во внешнюю природную среду, не только роднит их, но и показывает способы удовлетворения потребностей и интересов, главный из которых состоит в трансформации несобранной воедино субъективности в субъектность, демонстрируемую ее персонажами, благодаря чему они имеют статус богов.

Религия направляет самосознание на аналитику собственных интересов и потребностей, соизмеряя их, с одной стороны, с такими же интересами и потребностями других людей, с другой, с историческим опытом человечества, давая ему статус безусловной божественной святости, которую нарушать ни в коем случае нельзя. Критикуя мифологию, которая не может достигнуть справедливости, поскольку культивирует телесные потребности и фактическую вражду между людьми, религия призывает человека мотивировать свою деятельность целями, соизмеримыми со своей собственной волей и разумом как производными от разума творца мира, в существование которого как носителя сущего и сущности надо свято верить.

Социально-философское измерение правосознания рассматривается как снявшее в себе противоположности мифологического и религиозного мировоззрения. Но в нем существенно изменен субъект разумно-волевой деятельности - это объективный дух истории, но не как объект веры, а объект познания. Отсюда правовая справедливость средствами доступности каждому человеку всего духовного арсенала человечества, владея которым даже на уровне возможности, он становится носителем правосознания как права на свободомыслие и свободу мышления.

Ключевые слова: правосознание, сознание, мировоззрение, типы мировоззрения, социально-философское видение, мифологическая мотивация, религиозная мотивация.

Summary

Manoylo N.G. Development of World-View Motivated Sense of Justice: a Socio-Philosophical Discourse. - Manuscript.

Dissertation for a degree of the Candidate of Philosophic Science on speciality 09.00.03 - social philosophy and philosophy of a history. - Zaporizhzhya National University, Zaporizhzhya, 2008.

Sense of Justice is examined in the dissertation at the angle of both formation of its content and practical application in individual life of a person through the content of the world-view types of conscience as a form of self-consciousness that directly make a human being carry out rules of law into the sphere of social activity. The idea is endorsed about organic unity of conscience and sense of justice since human interaction, in which course public life together is being organized, is always dedicated to the need of making peace and accord, and sawing the good seed in equity as determinative substantial characteristics of every human being's conscience.

It is being asserted that the legal field of a society is defined by mythology, through which a human being declares himself a universal subjective creature whose wishes, needs, and interests freely externalize into spiritual socium of heroic characters manifesting the possible degree of freedom, through which means they receive satisfaction. The religious world outlook chooses introspective road for achieving equitable legal measure of gratification inducing a human being for analytical and critical operation of self-conscience that acts in willingly sensible way picked as a tool of belief in existence of a perfect subject to make just the world around. Philosophical world-view is elevating the sense of justice by such thing as opening before a human being of the historical experience of humanity, which learning fills his self-conscience with objective presence of mind that corrects subjectivity by making it subject-oriented and, therefore, in the legal dimension - fair.

Key words: sense of justice, self-conscience, world-outlook, types of world-view, socio-philosophical dimension, mythological motivation, religious motivation.

Підписано до друку 04.04.08. Формат 60х90/16. Папір офсетний.

Друк різографічний. Умовн. друк. арк. 1.00. Тираж 100 прим.

"Брацило І.В." ПП

вул. Лермонтова, буд.14, м. Запоріжжя

Размещено на Allbest.ru